НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В  СИСТЕМІ ОСВІТИ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ, м. ЧЕРКАСИ)

Моторна, Тетяна Романівна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9361
Title:	НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В СИСТЕМІ ОСВІТИ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ, м. ЧЕРКАСИ)
Authors:	Фінагіна, Олеся Валентинівна Моторна, Тетяна Романівна
Keywords:	Менеджмент, інформаційний менеджмент, інформація, інформаційне суспільство, освітній менеджмент
Issue Date:	2023
Abstract:	Предметом дослідження є сукупність, методичних і практичних аспектів формування й розвитку інформаційного менеджменту. Об’єктом дослідження є процес формування та розвитку системи інформаційного менеджменту в освіті. Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних та концептуальних засад, практичних рекомендацій щодо формування й розвитку наукового напряму інформаційного менеджменту в освіті. Для досягнення поставленої мети виконано такі завдання: узагальнено й систематизовано підходи щодо визначення змісту понять «інформація», «інформаційне суспільство», «інформаційний менеджмент»; виявлено особливості інституціоналізації інформаційного менеджменту; систематизовано сучасні школи з розвитку інформаційного менеджменту; систематизовано методологічні підходи щодо розвитку інформаційного менеджменту в освіті; розкрито роль та місце інформаційного потенціалу в системі розвитку знань інформаційного менеджменту. За результатами дослідження сформульовані шляхи удосконалення технологій розвитку інформаційного менеджменту та досліджено специфіку особливостей даної проблематики. Розкрито сутність інформації в інформаційному суспільстві та досліджено вплив інформаційного менеджментуна діяльність підприємства в цілому. Розглянуто та проаналізовано теоретичні основи та особливості розвитку інформаційного менеджменту; Проведений аналіз і розрахунок фінансово-економічних показників діяльності Черкаського державного технологічного університету; розглянуто сучасні напрями розвитку освіти за допомогою технологій інформаційного менеджменту та запропоновано підхід до формування моделі розвитку освіти в умовах діджиталізації.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9361
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Менеджмент)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
!!!Диплом Моторна_Б.pdf Restricted Access		2.5 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет економіки та управління 
Кафедра менеджменту та бізнес адміністрування 
 
 
 
Допущено до захисту 
завідувач кафедри  
Олеся ФІНАГІНА_______________ 
____________________________________ 
«_____»______________________ 2023 р. 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
НА ТЕМУ: 
НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В 
СИСТЕМІ ОСВІТИ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ, м. ЧЕРКАСИ) 
 
Галузь знань: 07 Управління та адміністрування 
Спеціальність: 073 Менеджмент 
Освітня програма: Менеджмент 
Рівень вищої освіти: перший (бакалаврський) 
Форма навчання: денна_ 
Група М-195__ 
 
Виконавець роботи:                           
 «____»___________ 2023 р.       _________        _Тетяна МОТОРНА____ 
ім’я та ПРІЗВИЩЕ
                                                                                             (підпис)                                        ( )                          
   
Керівник роботи: 
                              
 
 «____»_________ 2023 р.        ___________          _Олеся ФІНАГІНА_____ 
ім’я та ПРІЗВИЩЕ
                                                                                  (підпис)                          (Вчене звання, )   
 
 
 
Черкаси 2023 
 
 
 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ  
КАФЕДРА  МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРУВАННЯ 
 
Галузь знань   «07 Управління та адміністрування»   
       (код, назва) 
Спеціальність     073 «Менеджмент»                         
(код, назва) 
Освітня програма   Менеджмент                        
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Завідувач кафедри  
____________  
«_____» __________20___ р. 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА 
 ЗДОБУВАЧУ ВИЩОЇ ОСВІТИ 
 
___Моторна Тетяна_Романівна_______________________________ 
(прізвище, ім’я,  по батькові)  
1. Тема роботи НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО 
МЕНЕДЖМЕНТУ В СИСТЕМІ ОСВІТИ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ, м. 
ЧЕРКАСИ) 
керівник роботи____д.е.н., проф. Фінагіна Олеся Валентинівна__________, 
( прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання) 
затверджені наказом від «__»_____20__року №__ 
2. Вихідні дані до роботи Черкаського дердавного технологічного 
університету за 2019-2021 рр.; періодичні видання та друковані літературні 
джерела  
3. Зміст кваліфікаційної роботи (перелік питань, які потрібно розробити) 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО 
ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ 
ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ОСВІТІ 
 
4. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи бакалавра 
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата 
Розділ 
керівника завдання видав завдання прийняв 
1 Д.е.н., проф. Фінагіна О.В.   
2 Д.е.н., проф. Фінагіна О.В.   
3 Д.е.н., проф. Фінагіна О.В.   
 
5. Дата видачі завдання______________________________________________ 
 
 
 
 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
 
Строк 
№ Назва етапів підготовки 
виконання Примітка  
з/п кваліфікаційної роботи бакалавра 
етапів роботи 
Вибір напряму дослідження. Складання 
1 01.03.2023 виконано 
попереднього плану випускної роботи. 
Опрацювання літературних джерел. Підготовка та 
2 10.3.2023 виконано 
групування матеріалів. 
Затвердження плану. Підготовка теоретичного 
3 15.03.2023 виконано 
розділу. 
Доопрацювання теоретичного розділу. Аналіз даних, 
4 9.04.2023 виконано 
необхідних для написання аналітичного розділу. 
5 Підготовка аналітичного розділу. 30.04.2023 виконано 
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 5.05.2023 виконано 
Підготовка  та написання розрахункового розділу 
7 18.05.2023 виконано 
роботи. 
8 Розрахунок пропозицій. 20.05.2023 виконано 
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 25.05.2023 виконано 
10 Підготовка висновків по роботі 1.06.2023 виконано 
11 Оформлення випускної роботи 3.06.2023 виконано 
12 Подання завершеної роботи на кафедру 6.06.2023 виконано 
 
 
 
Здобувач вищої освіти       ______  Тетяна МОТОРНА_____ 
                                               ( підпис )                      (ім’я та ПРІЗВИЩЕ) 
Керівник роботи                _______  ___Олеся ФІНАГІНА _____ 
                                                                          ( підпис )                     (ім’я та ПРІЗВИЩЕ) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
АНОТАЦІЯ 
Робота містить 85 сторінок, 11 таблиць, 15 рисунків, список літератури 
з 54 найменувань.  
НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В 
СИСТЕМІ ОСВІТИ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ, м. ЧЕРКАСИ) 
Предметом дослідження є сукупність, методичних і практичних 
аспектів формування й розвитку інформаційного менеджменту. 
Об’єктом дослідження є процес формування та розвитку системи 
інформаційного менеджменту в освіті.  
Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних та 
концептуальних засад, практичних рекомендацій щодо формування й 
розвитку наукового напряму інформаційного менеджменту в освіті. 
Для досягнення поставленої мети виконано такі завдання: узагальнено й 
систематизовано підходи щодо визначення змісту понять «інформація», 
«інформаційне суспільство», «інформаційний менеджмент»; виявлено 
особливості інституціоналізації інформаційного менеджменту; 
систематизовано сучасні школи з розвитку інформаційного менеджменту; 
систематизовано методологічні підходи щодо розвитку інформаційного 
менеджменту в освіті; розкрито роль та місце інформаційного потенціалу в 
системі розвитку знань інформаційного менеджменту.  
За результатами дослідження сформульовані шляхи удосконалення 
технологій розвитку інформаційного менеджменту та досліджено 
специфіку особливостей даної проблематики. Розкрито сутність інформації в 
інформаційному суспільстві та досліджено вплив інформаційного 
менеджментуна діяльність підприємства в цілому. Розглянуто та 
проаналізовано теоретичні основи та особливості розвитку інформаційного 
менеджменту; Проведений аналіз і розрахунок фінансово-економічних 
показників діяльності Черкаського державного технологічного університету; 
розглянуто сучасні напрями розвитку освіти за допомогою технологій 
інформаційного менеджменту та запропоновано підхід до формування 
моделі розвитку освіти в умовах діджиталізації. 
 
 
Рік захисту роботи – 2023 
Підпис студента_______________  Тетяна МОТОРНА 
Дата ________________________ 
5 
 
ЗМІСТ 
ВСТУП 6 
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОГО 9 
МЕНЕДЖМЕНТУ 
1.1 Сутність інформації в інформаційному суспільстві 9 
1.2 Теоретичні основи та особливості розвитку інформаційного 22 
менеджменту 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО 36 
ТЕХНОЛОГІЧНОГОУНІВЕРСИТЕТУ  
2.1 Організаційно-економічна характеристика ЧДТУ 36 
2.2 Аналіз фінансово-майнового потенціалу університету 44 
2.3 Технології інформаційного менеджменту в університеті 49 
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО 56 
МЕНЕДЖМЕНТУ В ОСВІТІ 
3.1 Сучасні напрями розвитку освіти за допомогою технологій 56 
інформаційного менеджменту 
3.2 Підхід до формування моделі розвитку освіти в умовах 68 
діджиталізації 
ВИСНОВКИ 84 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 86 
ДОДАТКИ 92 
 
  
6 
 
ВСТУП 
 
Світові тенденції прискореної трансформації змісту та ролі інформації в 
системі знань менеджменту характеризують збільшення обсягів інформаційних 
потоків, необхідність забезпечення інформаційної безпеки та прискорення 
інтелектуалізації управлінських процесів і технологій, що сприяє формуванню 
налагодження процесів в освітній діяльності. Вплив інформаційних систем і 
технологій на розвиток освіти є досить  великим і потужним. До того ж 
прагнення до формування економіки знань зобов’язує відтворювати суспільні 
відносини, які виникають завдяки використанню сучасних інформаційних 
мереж, Internet-технологій, високоінтелектуальних продуктів і 
супроводжуються докорінними перетвореннями виробничих та 
соціокультурних відносин, переходом продуктивних сил у новітні стани, що 
набувають характеристик великої інформаційної та інтелектуальної ємності.  
Новий етап інституційної еволюції постіндустріального суспільства 
ґрунтується на тенденціях щораз більшої глобалізації економічних і 
виробничих процесів, інформатизації суспільства та бізнесу, вільному доступі 
до сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформації, 
неухильному зростанні ролі й значення знань та інтелектуального капіталу, де 
основна роль належить інтелектуальній власності, креативній праці, 
безперервній освіті, саморозвитку та самореалізації. Через це інформація та 
знання стають основною конкурентною перевагою територіальних утворень, 
основою інноваційного розвитку регіональної економіки та підґрунтям для 
забезпечення ефективності заходів у межах регіонального менеджменту. Тому 
наявність ефективної системи управління знаннями та інформацією має стати 
одним із головних факторів вчасної адаптації до швидких змін умов 
господарювання, забезпечення високої конкурентоздатності суб’єктів 
господарювання регіону й набуття тенденцій стійкого регіонального та 
національного економічного зростання.  
Масштабність сучасних інформаційних перетворень, що характеризуються 
7 
 
інформатизацією, інтелектуалізацією, смартизацією та поступово 
впроваджуються в Україні. Докорінного перегляду та комплексних змін 
потребують сучасні інструменти менеджменту в освіті, що має бути здійснено 
через залучення сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, 
забезпечення технологічної можливості ефективного опрацювання великих 
масивів інформації, впровадження інтегрованих платформ оперативного 
супроводу механізмів надання інформаційних послуг населенню та суб’єктам 
господарювання, заснованих на інформації. 
Сучасна наука має достатню кількість праць, присвячених дослідженням 
інформаційного менеджменту, управлінню знаннями, що вже сьогодні формує 
новітню платформу прискореного впровадження проектів та планів 
діджиталізації, надає поштовх підвищенню якості управлінських рішень. 
Значний внесок у розвиток і системне формування теорії та методології 
інформаційного менеджменту зроблено науковцями: М. Аттинджером, 
Ст. Біром, Н. Вінером, В. Глушковим, В. Грабауровим, У. Ешбі, Е. Уільямсом. 
Формування теоретико-методологічного апарату регіонального інформаційного 
менеджменту здійснювали О. Амоша, Е. Бойченко, П. Бубенко, З. Варналій, 
І. Заблодська, О. Коломицева, С. Коляденко, М. Пашкевич, Л. Петкова, 
О. Фінагіна, К. Шапошников, В. Шпильова.  
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретико-
методологічних та концептуальних засад, практичних рекомендацій щодо 
формування й розвитку наукового напряму інформаційного менеджменту. 
Для досягнення поставленої мети виконано такі завдання: 
узагальнено й систематизовано підходи щодо визначення змісту понять 
«інформація», «інформаційне суспільство», «інформаційний менеджмент»; 
виявлено особливості розвитку інформаційного менеджменту; 
проведено аналіз діяльності ЧДТУ 
систематизовано сучасні школи з розвитку інформаційного менеджменту; 
систематизовано підходи щодо напрямів розвитку інформаційного 
менеджменту в освіті; 
8 
 
розкрито підхід до формування моделі розвитку освіти умовах 
діджиталізації. 
Об’єктом дослідження є процес формування та розвитку системи 
інформаційного менеджменту в освіті. 
Предметом дослідження є сукупність, методичних і практичних аспектів 
формування й розвитку інформаційного менеджменту. 
  
9 
 
РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 
 
1.1 Сутність інформації в інформаційному суспільстві 
 
Життєдіяльність людства все більше залежить від інформованості, 
відповідності змінюватися та змінювати навколишнє середовище, здатності 
ефективно використовувати та поширювати знання, стрімко впроваджувати 
інновації. Для вільної орієнтації в інформаційних потоках сучасний фахівець 
будь-якого профілю повинен уміти отримувати, обробляти й використовувати 
інформацію за допомогою комп’ютерів, телекомунікацій та інших засобів 
зв’язку. Інформація стає визнаним стратегічним ресурсом суспільства, який 
визначає майбутнє людства, надає векторності розвитку новітнім технологіям, 
окреслює майбутнє регіонів та галузей. Особливого значення набувають такі 
явища й процеси, як: інформатизація; інтелектуалізація; інформаційна 
діяльність та відповідна безпека; інформаційні підприємництва; діджиталізація 
(економіки, галузей, освіти); цифрова автоматизація, які забезпечують перехід 
суспільства від індустріального до інформаційного типу розвитку. 
У сучасному світі інформація становить глибинну суть усіх предметів 
і явищ природи, з якими доводиться мати справу людині. Вона є основою 
конструювання, віртуалізації будь-яких відносин, виробничих систем і 
процесів. Тим більше інформація, що змінювала контури суспільних формацій і 
суспільних відносин, є провідним фактором будь-яких трансформаційних 
процесів життєдіяльності. Навіть поява перших примітивних знарядь праці 
може розцінюватися як інформаційна революція, яка ознаменувала 
інтелектуальний прорив, сформувала нові види праці та видозмінила сферу 
знань людини, спосіб її життя, оновила інформаційне середовище. 
Визначення категорії «інформація» не є простим процесом, тому що, на 
відміну від наявних, вона не є об’єктом матеріальної природи й утворюється 
в результаті взаємодії даних, отриманих від навколишнього середовища. 
10 
 
У результаті таких процесів, як логічне мислення, уява та прогнозування, може 
утворюватися або оброблятися інформація про «ідеальні» об’єкти, що не мають 
адекватного відображення в матеріальному світі. Дані й методи відтворення 
інформації протягом інформаційного процесу становлять діалектичну єдність. 
Категорія «інформація» сьогодні використовується дуже широко та 
різноманітно, вона належить до групи загальнонаукових понять, посідає 
важливе місце в різних науках, наприклад, у філософії, фізиці, біології, 
психології, економіці, соціології [5]. На сьогодні це одне з понять, що 
використовують у суспільних науках як системоутворювальну складову – 
інформатизацію, інфосферу. Це поняття трактують та надалі досліджують як 
різні відомості про дії, процеси, факти, явища. У науці це поняття визначають 
або формально, або з позиції комплексного бачення в системі оцінювання 
новітніх процесів. На основі широкого трактування та мультидисциплінарності 
подають універсальні концепції інформаційного прогресу та регресу, 
інформаційного суспільства та навіть цивілізаційних зрушень. Але, якби не 
трактували поняття «інформація», не розглядали її вплив на семантику 
наукового прогресу, потрібно визнати, що сьогодні інформаційні ресурси міцно 
пов’язані з іншими найважливішими ресурсами – природними, трудовими, 
фінансовими. 
Із позиції накопиченої теорії інформації та концепцій інформаційного 
суспільства наведемо такі визначення інформації, що є найбільш поширеними 
та мають своє визнання в практичній площині: 
це відомості, які люди передають усним, письмовим або іншим способом; 
це загальнонаукове поняття, яке включає обмін даними між людьми, людиною 
або автоматом, автоматом та автоматом; обмін сигналами у тваринному 
й рослинному світі; передавання ознак від клітин до клітин, організму 
до організму [34];   
Д. Поспелов зазначав, що інформація – це зміст відомостей, сигналу, 
пам’яті, а також відомостей, які є змістом відомостей, сигналу, пам’яті [25]. 
У теорії інформаційних систем обробки даних інформацію ототожнюють 
11 
 
з даними, тобто трактують як сукупність відомостей про що-небудь або кого-
небудь.  
Теоретичне надбання К. Шеннона [45], Л. Бриллюена [31] формує низку 
концептуальних висновків, що інформація – це загальна властивість матерії, яка 
характеризує спрямованість руху. У результаті інформаційної взаємодії 
утворюються стійкі структури та форми світу, які можуть вступати в нові, 
більш складні інформаційні взаємодії, які визначаються їхніми інформаційними 
властивостями, що визначає розвиток Всесвіту та його компонентів. 
Інформація як відображення Всесвіту (його матеріальної та 
нематеріальної складової) розвивається разом із ним, відображаючи 
різноманітність як прояв складності та інтегрованості, з одного боку, та 
обмежуючи цю різноманітність відповідно до закону мінімальної дисипації 
енергії та стійкості існування знайдених форм, – з другого боку [16]. 
З погляду дослідження участі інформації в економічній діяльності та її 
впливу на економічні процеси і явища, це засіб зниження невизначеності, 
ризику, що сприяє реалізації цілей суб’єкта. Такий підхід використовують у 
різних теоріях і концепціях, наприклад, у теорії інформації К. Шеннона або 
теорії ризикованого прибутку Ф. Найта [22], але підходи науковців мають різні 
контексти подальшого залучення теоретичних основ інформаційного 
менеджменту.  
Суспільні відносини, зокрема економічні, супроводжуються обміном 
відповідної інформації, – це обов’язкова умова реалізації та просування 
взаємин. Будь-яку інформацію поширює людина, бо вона завжди є результатом 
людської діяльності, причому керованої. Розвиток соціальних процесів, 
ускладнення соціального відтворення відображає динамізм інформаційної 
складової, її векторність та інновайність. Сприйняття, переробка, засвоєння та 
використання інформації неможливо без людини, суб’єкта соціально-
економічних відносин. Виробляючи, сприймаючи інформацію, людина здатна 
самостійно трактувати й має право приймати її або відкидати відповідно до 
власних критеріїв оцінювання, наявності в зацікавленості інформаційного 
12 
 
сприйняття.  
Сучасна теорія інформації дає розуміння, як інформація стає ресурсом 
суспільного відтворення, як вона трансформується та забезпечує комплексні 
зміни, формує базис прогресу. Вона має суттєву характеристику, тобто не може 
існувати без людської пам’яті, яка постає специфічною властивістю людини 
зберігати, відбивати в мозку, відтворювати все, що раніше сприймалося як 
інформація. Тільки завдяки пам’яті стає можливим зберігання та накопичення 
інформації, а отже, досвіду, набуття знань та їх використання. Інформація та 
пам’ять завжди як одне ціле і не існують одне без одного, тому що інформація – 
це властивість, а пам’ять – це носій властивості [8].  
Інформація як економічне благо обертається в економіці як товар 
(інформаційні продукти, послуги), а також як ресурс, використовуваний у 
процесі господарської діяльності. Інформаційні продукти та послуги 
обмінюються на інформаційному ринку й мають велику кількість особливостей 
як на стадіях розробки, виробництва, так і на етапах обігу. До інформаційних 
товарів і послуг належать програмне забезпечення, бази даних, освітні послуги, 
консультування та ін. Саме інформаційний прогрес просуває світову економіку 
від моделі виробництва в індустріальну епоху до моделі пріоритетності сфери 
послуг в інформаційній економіці [18]. Так, за оцінками експертів світових 
лідерів цифрової економіки, вже в 2025 р. сфера послуг на світовому ринку 
буде займати 19-20% від загального обсягу руху товарів та послуг, що є 
проривним порівняно з сучасними показниками на рівні 9-14% (показники 
відповідають стану найпрогресивнішої інформаційної економіки світу – США). 
Отже, в основі будь-якого суспільного розвитку закладено використання 
людиною інформаційного ресурсу. Але, незважаючи на різноманітність 
тверджень, виокремлюють передумови, які спричинили перехід від попередніх 
соціально-економічних формацій до інформаційного суспільства з сучасними 
цифровими технологіями. Надамо узагальненого групування даним 
передумовам з позиції теорії та методології сучасного менеджменту [17]: 
на зміну людській праці обробки символів прийшли інформаційно-
13 
 
комунікаційні технології; 
з’явилася нова здатність виробляти й розподіляти товари та послуги. 
Людські знання стають виробничою силою в суспільстві; 
науковці та практики менеджменту все більше ототожнюють суспільну 
значущість з інформаційною діяльністю, а саме: владу мають володарі не 
грошей, а інформації, які намагаються все раціональніше використовувати 
гроші й інформацію. Тобто гроші та багатство як елементи будь-якої влади 
попередніх моделей економіки стають вторинними щодо інформації; 
з’явилася специфічна форма соціальної організації, де обробка та 
передача інформації стає джерелом продуктивності та влади завдяки новим 
технологічним умовам. Широкого використання набули обчислювальна 
техніка, розвиток високих технологій, перебудова соціальних структур на 
інформаційних платформах, поширення соціальних мереж та кластерів; 
інформатизація охоплює всі галузі виробництва, обміну, розподілу та 
споживання, супроводжує глобалізацію товарів, послуг, валют. Відбувається 
процес розмивання традиційних секторів економіки, таких як галузь, 
промисловість, послуги через розширення частки у цих секторах економіки 
наукомістких процесів і розумової праці; 
зменшилася частка ручної праці і традиційні працівники заміщуються ІТ-
фахівцями, які мають певні знання, досвід і кваліфікацію в галузі 
інформаційних технологій. Тому доцільно вважати, що термін «інформаційне 
суспільство» тісно пов’язаний із зайнятістю населення в переробці інформації, 
програмуванні, доступністю до інформаційних мереж; 
настає епоха оцифрування – знань, технологій, віртуальних ідей, 
відносин, прогрес постає у вигляді цифрової трансформації (так званої 
діджиталізації); 
якщо в докапіталістичному та індустріальному суспільствах основою їх 
існування є матеріальне виробництво, то за умови руху до інформаційного 
суспільства вартість більшості продуктів залежить від вкладених у них знань. 
Тобто знання, а не дешева праця, сировина втілюються сьогодні в конкретну 
14 
 
форму виробництва вартості й збільшують цінність продукту; 
обґрунтовано основні наукові положення, що основою суспільних 
відносин у попередні часи була приватна власність на засоби виробництва, 
якими можливо було володіти за їхнім фізичним присвоєнням. В 
інформаційному суспільстві засоби виробництва втрачають матеріальний зміст, 
перетворюючись на інформаційні товари (програми, відео й аудіопродукцію). 
Тому в сучасній науковій думці пріоритетним є питання розгляду нових 
підходів до формування інформаційних відносин та управління ними з позиції 
залучення груп різноманітних інтересів. 
Така систематизація передумов переходу від індустріального суспільства 
до інформаційного пояснює багатовекторність загальнофілософського, 
економічного, соціокультурного, управлінського прогресу людства. Інформація 
й знання завжди використовувалися у виробництві, але саме сьогодні, коли 
вони посіли панівне місце в процесі відтворення суспільного продукту, стає 
зрозумілою їхня винятковість. Унікальність інформації як виробничого фактора 
зумовлена тим, що їй не властива характеристика рідкісності. Жодна з раніше 
відомих умов виробництва не відрізнялася подібним поєднанням властивостей 
і характеристик. Саме те, що інформація не має властивості рідкісності, має 
декілька причин. 
По-перше, хоча в товарному господарстві інформація є об’єктом 
власності та обміну й у цій якості її поширення обмежується і здійснюється на 
основі умов, зумовлених правами власності, це стосується лише досить 
специфічних її видів і залишає коло перспектив для поширення інформації, на 
основі якої генеруються нові знання. До того ж саме право власності на 
інформацію не тільки не суперечить можливості максимального поширення, 
але й передбачає таке як джерело доходу власника цього права. 
По-друге, споживання інформації тотожне формуванню нового знання. 
Знання розширюються і саморегулюються, формалізуються та приховуються, 
вони накопчуються в міру використання. Інформація забезпечує формування 
змін і трансформаційних процесів. 
15 
 
По-третє, до інформації не може бути застосовано таку характеристику, 
як споживання в традиційному сенсі цього терміна. Використання інформації 
веде до появи нової інформації, нового знання, не перешкоджаючи іншим 
членам суспільства застосовувати її для власних цілей.  
По-четверте, сучасна технологічна революція зробила інформацію 
найбільш легко копійованим благом, створення додаткової кількості якого 
вимагає витрат, що прагнуть до нуля й належать здебільшого до самого 
споживача. 
Отже, окреслимо висновок щодо формування теоретичного бачення 
значення інформації та інформаційної діяльності в наукових знаннях людства. 
Головною складовою людської праці є інформація, тобто економічна діяльність 
людини пов’язана з діяльністю інформаційною. Результатами цієї діяльності є 
уречевлені наукові знання, які накопичено, перероблено, зафіксовано у 
виробничих силах суспільства у вигляді інформації. Продукти цієї праці 
(уречевлені та неуречевлені) також є предметними носіями втіленої в них 
інформації.  
Як теоретичне узагальнення визначимо, що в процесі використання 
ресурсів інформаційного суспільства перше місце має належати знанням, адже 
саме вони є першоосновою інформації, технологій, які формуються на базі 
накопичених знань. 
Виникнення та розвиток інформаційного суспільства – процес 
поступовий, генетично зумовлений, еволюційний, зумовлений переважно 
розвитком цивілізації з урахуванням відповідних соціальних, техніко-
технологічних, економічних, культурних перетворень у світі.  
Теоретично обґрунтовані, системно досліджені процеси змінюють також 
геополітичну картину розвитку людства, надають новітнього бачення 
пріоритетам та перспективам розвитку економік, забезпечують виникнення 
окремих регіонів – лідерів інформаційного прогресу. У системі світових ринків 
активність та ефективність процесів глобалізації забезпечують не ті країни, які 
виробляють найбільшу кількість озброєнь й енергетичних ресурсів, і навіть не 
16 
 
ті, які випускають сьогодні більше за всіх обчислювальної та іншої електронної 
техніки. Пріоритет належить тим країнам, де світовий рівень наукових і 
технічних знань такий, що практично будь-які інновації, наукові доробки 
прискорено стають практичним надбанням людства та мають свою перспективу 
бути оцифрованими та залученими в покращення життєдіяльності. 
Рух до інформаційного суспільства реалізують позитивними й корисними 
трансформаціями, що відбуваються внаслідок взаємопоєднання знань та 
інформації, активне поширення яких забезпечується розвитком комунікаційних 
технологій. А. Гальчинський зазначав: «Знання, як й інформація, 
перетворюються на безпосередньо продуктивну силу, основний обмежувальний 
ресурс відтворювального процесу, визначальний фактор економічного 
зростання й розвитку» [6]. 
Вітчизняні науковці позитивно підходячи до процесів активізації 
глобальної інформатизації, поширення форм і методів інформаційної 
діяльності, спрогнозували групи перспектив та наслідки цього розвитку, 
окреслили пріоритети руху  до інформаційного суспільства на теренах 
пострадянського простору, надали системності знанням трансформаційних, 
глобалізаційних та інтеграційних явищ щодо впливу на регіони України.  
Найбільш відомі дослідники (Н. Вінер, Д. Белл, М. Моісєєв, Е. Тоффлер, 
М. Кастельс) вкладають у поняття «інформаційне суспільство» різний зміст. 
Вони дають авторське визначення відповідно до свого особистого бачення 
теорії та методології залучених наукових знань. М. Кастельс досліджує 
глибинний взаємозв’язок інженерних, економічних, політичних і 
соціокультурних процесів переходу до інформаційного суспільства, концентрує 
увагу на мережевому характері його організації [43]. За Н. Віннером, 
інформаційне суспільство – це соціальний організм, побудований на 
кібернетичних принципах. М. Моісєєв пов’язує становлення інформаційного 
суспільства із формуванням планетарного колективного розуму як головної 
умови та інструменту прийняття людством раціональних рішень [27]. Д. Белл 
розглядає інформаційне суспільство як завершальний етап постіндустріальної 
17 
 
трансформації, наголошує на соціальних і культурних зрушеннях у глобальних 
та регіональних системах управління [44].  
На основі теоретичного узагальнення наукових напрацювань 
прихильників теорії інформаційного суспільства окреслимо, розширимо 
основні параметри, які передбачають його розрив із іншими моделями 
суспільної організації, сформуємо пріоритети руху до системи знань та 
наголосимо на ключових узагальненнях  надбань наукової думки: 
соціальним пріоритетом розвитку інформаційного суспільства є 
інформаційно містка всебічна інтенсифікація праці; 
відзначається пріоритетність інформації перед іншими видами ресурсів і 
факторами розвитку, а інформаційною діяльністю займається більшість 
населення; 
створюється інфосфера у глобальних космічних масштабах, 
застосовуються автоматизовані інформаційні технології, що ґрунтуються на 
комп’ютерних системах із широким використанням штучного інтелекту; 
відбувається глобальна єдність цивілізацій на інформаційній основі з 
можливістю прийняття узгоджених рішень та інформаційного консенсусу; 
набувають визнання новітні стандарти інформаційної 
мультикультурності; 
охоплено всі сфери діяльності на раціонально-демократичних засадах; 
максимально реалізуються гуманістичні принципи, ідеали, забезпечення 
виживання цивілізації, її подальшого прогресу [40]. 
Деякі дослідники інформаційного суспільства вважають, що сьогодні 
формується глобальна інформаційна мережа обміну даними, тобто суспільство 
переживає тільки зміни, які сталися тоді, коли з’явилися інформаційно-
комунікаційні технології (далі – ІКТ). Але з таким поглядом неможливо 
погодитися через такі причини: інформація є змістовним відображенням 
об’єктивних і суб’єктивних процесів, явищ; інформація все більше стає 
продуктивною силою. З’являється безліч технологій, де інформація є засобом 
виробництва й предметом праці (комп’ютерні технології); заміна ручної праці 
18 
 
розумовою означає, що відбуваються процеси інформатизації економіки; 
інформація є економічним ресурсом, який використовують суб’єкти 
господарювання з метою підвищення ефективності праці та нарощення 
конкурентоспроможності; інформація стає предметом масового споживання 
поряд із промисловою та сільськогосподарською продукцією; відбувається 
інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, який зростає 
більшими темпами, ніж інші галузі [20]. 
Видатний американський науковець У. Мартін обґрунтовує та наводить 
ключові ознаки, критерії виокремлення та існування інформаційного 
суспільства: 
технологічний: ключовий чинник – інформаційні технології, які широко 
застосовуються на виробництві, в установах, системі освіти й побуті; 
соціальний: інформація є важливим стимулом зміни якості життя, 
формується й затверджується «інформаційна свідомість» при широкому доступі 
до інформації; 
економічний: інформація є ключовим чинником в економіці як ресурс, 
послуга, товар, джерело доданої вартості й зайнятості; 
політичний: свобода інформації, що веде до політичного процесу, який 
характеризується дещо більшою участю та консенсусом між різними класами й 
соціальними верствами населення; 
культурний: визнання культурної цінності інформації за допомогою 
сприяння затвердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку 
окремого індивіда й суспільства в цілому [35]. 
Як показує досвід, суспільство завжди прагне до інформаційного 
наповнення, а отже, до накопичення знань людства, завдяки чому суспільство 
як організована система розвивається кількісно та якісно, не протиставляючи 
себе навколишньому середовищу, а навпаки, стимулюючи інтеграційні процеси 
та накопичуючи досвід поколінь. Дослідження ключових характеристик 
розвитку людства, теорія та методологія інформаційного розвитку 
виокремлюють основні закономірності еволюції економічних систем, надають 
19 
 
новітнього бачення об’єктивним передумовам процесів, що відбуваються в 
суспільному відтворенні. 
Із позиції розширення сучасної теорії інформації та інформаційного 
суспільства надамо широке та вузьке визначення категорії інформаційного 
суспільства, що відповідають проведеному дослідженню та відображають 
комплексне бачення інформаційного прогресу, стрімкість змін техніки і 
технологій виробництва, векторність розвитку глобалізації та інтеграції країн, 
регіонів. 
Доцільно виокремити характерні позитивні та конфліктні риси 
інформаційного суспільства з позиції перспектив і проблем розробки 
принципово нової технології формування знань як базисної основи 
інформаційного суспільства та розширення меж впливу науки на практику 
менеджменту в питаннях усунення конфліктних зон (рис. 1.1).  
Теоретичне обґрунтування, цільовий аналіз, систематизація соціально-
економічних рис, характерних ознак, напрямів досліджень та розвитку 
інформаційного суспільства дають можливість надати оцінки зрушенням як 
системному вектору переходу від індустріальної епохи до інформаційної та 
окреслити такі актуальні питання подальших наукових досліджень у контексті 
накопичення теорії та методології менеджменту: 
формування єдиної інформаційно-комунікаційної мережі регіонів як 
частини світового інформаційного простору та ефективного внутрішнього 
смарт-простору;  
становлення й розвиток в економіці нових технологічних укладів, що 
ґрунтуються на масовому використанні перспективних інформаційних 
технологій, засобів обчислювальної техніки й телекомунікацій; 
 
 
 
 
 
20 
 
 
ІНФО РМАЦІЙНЕ 
СУС ПІЛЬСТВО 
 
ПОЗИТИВНІ  КОНФЛІКТНІ 
 
В основі розвитку покладені генерація, 
 Частині суспільства важко адаптуватися 
автоматизація, зберігання, обробка і до  умов, пов’язаних з інформаційними 
використання знань  
перетвореннями, активно оцифровувати 
Забезпечення пріоритетності інформації  ключові ресурси 
порівняно з іншими ресурсами  
 
Підвищення рівня освіти, науково-  
технічного й культурного розвитку за Зі збільшенням обсягів інформації 
 
рахунок розширення можливостей систем з’являється проблема використання 
інформаційного обміну на міжнародному,  неякісної та недостовірної інформації 
національному та регіональному рівнях  
 
 Дещо більший вплив на суспільну 
Розвиток інформаційного ринку поряд із свідомість недоброякісних засобів 
 
ринками природних ресурсів, праці й масової інформації. Не вирішується 
капіталу  наявна проблема відбору якісної  
 та достовірної інформації 
Створення глобального інформаційного  
простору, що забезпечує ефективну  Існує небезпека тезаврування, 
інформаційну взаємодію людей, доступ до 
 несанкціонованого витоку,викривлення 
світових інформаційних ресурсів, інформації через комп’ютерні мережі та 
задоволення інформаційних потреб та  
дії персоналу 
послуг   
 
Зниження трудомісткості людської праці,  Скорочення робочих місць у зв’язку  
яку використовують у виробницттві,   з автоматизацією та інтенсифікацією 
в управлінні  виробництва 
 
 
 
Питання розробки принципово нової технології 
формування но вих знань, масової смартизації  
як базисної осно ви інформаційного суспільства 
 
 
Рис. 1.1. Основні характеристики інформаційного суспільства 
Джерело: складено автором 
створення й розвиток ринку інформації як фактора виробництва поряд із 
ринками природних ресурсів, праці й капіталу, перехід інформаційних ресурсів 
суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне 
задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах; 
підвищення рівня освіти, науково-технічного й культурного розвитку за 
21 
 
рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на 
міжнародному, національному та регіональному рівнях; 
обґрунтування моделей управління країнами, регіонами, корпораціями на 
основі системної інформатизації, інтелектуалізації та управління знаннями; 
створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних 
інститутів на вільне одержання, поширення й використання інформації як 
найважливішої умови демократичного розвитку [16]. 
Науковий прогрес дослідження розвитку інформаційного суспільства 
формує узагальнене бачення підґрунтя та виокремлення інформаційного 
менеджменту, як сфер наукового дослідження в перспективі (рис. 1.2). 
Підґрунтя для формування 
інформаційного суспільства 
Очікуваний результат: 
масова комп’ютерізація та автоматизація 
інформаційне суспільство; 
господарської діяльності;  
інформаційна економіка; 
оцифрування інформаційних ресурсів; 
інформаційний ринок 
скорочення матеріальної складової 
ресурсної бази виробництва  
Підґрунтя для формування 
інформаційного менеджменту Очікуваний результат: 
теорія інформації; інформаційний збільшення продуктивності 
потенціал; інформаційні механізми праці; зменшення собівартості  
удосконалення діяльності;   товарів та послуг; прозорість 
смартизація та медіатизація; діяльності; масова смартизація 
інформаційний маркетинг, логістика; послуг; децентралізація влади 
іміджмейкинг та РR-проектування 
Підґрунтя для формування регіонального Очікуваний результат:  
інформаційного менеджменту  смарт-спеціалізація регіонів; 
потенціал інформаційного менеджменту; залучення інвестицій у регіони; 
інформаційна спеціалізація   збільшення інформаційного 
та кооперація підприємств;  потенціалу регіону;  
інформаційне кластероутворення позитивний імідж регіону 
Рис. 1.2. Підґрунтя для формування інформаційного суспільства, 
інформаційного менеджменту 
Джерело: складено автором 
Активні й пасивні процеси, що відбуваються в межах економічного, 
технічного й технологічного розвитку, безпосередньо впливають на суспільний 
прогрес, змінюють його пріоритети та соціальну природу. Виникає необхідність 
у розширенні меж дослідження інформаційного суспільства й інформаційної 
22 
 
економіки на регіони та регіональні утворення, галузі та міжгалузеві утворення. 
 
1.2. Теоретичні основи та особливості розвитку інформаційного 
менеджменту 
 
Сучасні тенденції розвитку світового співтовариства, посилення ролі 
й значення інформаційних ресурсів для виробництва конкурентоспроможної 
продукції та активізація сфери послуг призвели до появи груп конфліктних зон, 
проблем із питань розвитку наукових знань, системного залучення знань до 
практики, розширення меж значення теорії та методології економіки та 
менеджменту в суспільному прогресі. Суть такої векторності проблематики 
полягає в тому, що внаслідок науково-технічної революції та науково-
технічного прогресу принципово змінилися технології виробництва, 
сформовані новітні інструменти створення та просування продуктів та послуг, а 
знання перетворилися на один з основних факторів економічного зростання 
національних економік і подальшого соціального прогресу відповідно до 
напрямів розвитку інформаційного суспільства. Якісні та кількісні зміни, 
загальна динаміка розвитку інформаційного суспільства й інформаційної 
економіки постають головними показниками еволюції людства.  
Формування інформаційного суспільства в Україні стає можливим лише 
на основі системного розвитку інформаційної економіки та інформаційного 
менеджменту, просування відповідних знань у площині управління знаннями.  
Серед багатьох різновидів менеджменту інформаційний менеджмент 
посідає особливе місце як такий, що забезпечує організацію управління 
інформаційними потоками [27; 48]. 
Як і кожна наука, інформаційний менеджмент має свою історію, етапи 
формування напрямів, що є генетично пов’язаними з історією людства в 
цілому.  
У сучасній літературі існують різні інтерпретації поняття «інформаційний 
менеджмент». Деякі фахівці пов’язують його з внутрішньо фірмовим 
23 
 
управлінням опрацювання даних. В іншому разі він ототожнюється з 
комунікаційними та інформаційними процесами. Такий підхід більш близький 
такому розумінню менеджменту, коли основна увага надається вивченню, 
структуризації та використанню інформаційних ресурсів [7]. 
Теорію інформаційного менеджменту розглядають як у зарубіжній, так і у 
вітчизняній науковій літературі. Значного поширення ця теорія набула 
наприкінці ХІХ ст. в Німеччині. Про це свідчать праці Д. Дачена, Х. Мейсона, 
Г. Хубера, Й. Хергета, Й. Хентце, М. Аттинджера та ін. Переважна більшість 
наявних концепцій і підходів до інформаційного менеджменту визначена 
російськими та українськими науковцями. Серед них такі: С. Грінберг, 
Л. Калініна, М. Кушнаренко, В. Гіляревський, А. Крупський, В. Мельник, 
О. Матвієнко. 
Термін «інформаційний менеджмент» є достатньо широким, і науковці 
пов’язували його з діяльністю різних систем – галузевих, складноінтегрованих, 
мережевих, регіональних. У науковій літературі інформаційний менеджмент 
також розглянуто в достатньо широкому діапазоні – від традиційного 
інформаційного обслуговування до загальної теорії управління: інформаційні 
ресурси, інформаційний ринок, ІТ-технології, інформаційні послуги, 
інформаційні системи, інформаційне забезпечення, комунікації, управління 
інформаційними потоками. Усі ці складові належать до системи знань 
інформаційного менеджменту, але деякі з них, залежно від трактування, 
вважаються основними, а решта є доповнювальними. 
Наповнення та структурування знань інформаційного менеджменту 
перебуває на первинній фазі свого системного розвитку. Відображення 
отримують процеси:  
поступового структурування знань та виокремлення новітніх напрямів;  
розширення меж досліджень за рахунок галузевих векторів;  
нарощення завдань та практичних технологій адаптування наукового 
досвіду;  
прискореного напрацювання цільових інструментів та технологій 
24 
 
інформаційної діяльності. Такі питання є актуальними з позиції обговорення, 
наповнення ключовими елементами, системними положеннями теорії та 
методології. 
Активно відбувається структурування знань інформаційного 
менеджменту, вже існує узагальнена картина виокремлення ключових напрямів 
розвитку (рис. 1.3).  
Інформаційний менеджмент як наука 
Інформаційний Регіональний Галузевий Інформаційний 
менеджмент великих інформаційний інформаційний менеджмент 
систем (національної менеджмент менеджмент підприємств(корпорацій)
економіки) розвивається за отримує своє , найбільш поширена та 
перебуває на 
рахунок процесів активне визнання розвинена галузь знань, 
початковій фазі 
регіональної та поширюється в має значний практичний 
формування  
комплексної межах знань досвід 
інформатизації галузевих ринків 
 
Рис. 1.3. Структурування знань інформаційного менеджменту як науки 
Джерело: складено автором  
 
Виникнення інформаційного менеджменту в межах виокремлення 
відповідного виду діяльності однаково зумовлене, з одного боку, необхідністю 
підвищення ефективності управлінської діяльності власне у сфері 
інформатизації, а з другого, – збільшенням впливу інформаційних технологій 
на ефективність основної діяльності суб’єктів господарювання. Одне з перших 
визначень інформаційного менеджменту належить Д. Дачену. Інформаційний 
менеджмент він визначає як види інформації, способи її отримання з даних, час 
її подання та коло осіб, що послуговуються цією інформацією. Це вузьке коло 
діяльності не виключає всього циклу інформаційного обслуговування [13]. 
Інформаційний менеджмент сприймався як менеджмент створення систем, 
пов’язаних із розробкою, рекламою, торгівлею та експлуатацією комп’ютерних 
мереж, які обслуговують різноманітні інформаційні потреби сучасних 
промислових підприємств, банків, комерційних організацій, навчальних 
закладів тощо [23]. 
25 
 
Інформаційний менеджмент охоплює весь життєвий цикл інформаційних 
систем – від планування до використання та поширення інформації з метою 
цілеспрямованого використання інформаційного ресурсу, наприклад, 
О. Васюхин під інформаційним менеджментом розуміє весь комплекс питань, 
пов’язаних з управлінням інформаційними системами різних рівнів управління 
[51].  
В. Мельник умовно виокремлює такі найпопулярніші трактування 
інформаційного менеджменту, які є актуальними для науки та практики: 
інформаційне забезпечення (в широкому сенсі слова); інформаційні ресурси та 
їх управління; інформаційні послуги та їх підприємництво; інформаційні 
системи та їх управління; організація науково-дослідної діяльності; обробка та 
аналіз інформації; офіс-менеджмент; організація комунікації; управління 
інформаційними технологіями; стратегічне планування та менеджмент [27]. 
На думку В. Мельника [25], концепція інформаційного менеджменту 
об’єднує наступні підходи, що вже мають своє теоретико-методологічне 
обґрунтування та практичне наповнення й до того ж мають перспективу 
досліджень відповідно до пріоритетів бачення системних змін у макро-, мікро-, 
мезосистемах:  
економічний, який розглядає питання залучення нової інформації, 
виходячи з уявлень корисності та фінансових витрат; 
аналітичний, що ґрунтується на аналізі потреб користувачів інформації та 
комунікації;  
організаційний, що розглядає інформаційні технології в контексті їх 
впливу на організаційні аспекти та залучення суто галузевого досвіду;  
системний, що бачить опрацювання інформації, виходячи із цілісного, 
системно орієнтованого, всеосяжного процесу опрацювання інформації в 
організації й надає особливого значення оптимізації комунікаційних каналів, 
інформації, матеріальних засобів, методів роботи, витрат [28]. 
Л. Калініна вважає, що розвиток інформаційного менеджменту потребує 
розкриття концептуальних поглядів на сутність наукового феномена 
26 
 
«інформація», введення до наукового обігу термінів, зокрема «системно-
кібернетичний підхід до управління соціально-педагогічними системами», що 
дає змогу розкрити генезис менеджменту як універсального феномена на будь-
якому етапі розвитку цивілізації, обґрунтувати теоретико-методологічні засади 
інформаційного менеджменту за умови розвитку інформаційного суспільства в 
країні [12].  
Зміст інформаційного менеджменту визначає концепцію розвитку нової 
самостійної сфери знання – комунікаційних та інформаційних наук, які 
відповідають інформаційній парадигмі розвитку суспільства та мають власну 
специфіку поряд з іншими сферами наук (соціальними, гуманітарними, 
технічними, точними, природничими) [13]. 
Аналіз наукових праць із теорії інформації та менеджменту дає змогу 
окреслити коло векторів розвитку наукового напряму й стверджувати, що: 
бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій привів 
до збільшення швидкості передачі та обробки інформації; 
на сучасному етапі спостерігається швидке зростання потреб суспільства 
в інформації, більш різноманітне та інтенсивне її використання у виробничій, 
комерційній та управлінській діяльності; 
інформація перетворилася на один із найважливіших виробничих 
ресурсів, який є основою будь-якого процесу прийняття рішення; 
під впливом нових інформаційних і комунікаційних технологій були 
створені інформаційні системи та змінені умови праці; 
зміна суспільної формації й інформаційної структури впродовж ХХ ст. – 
від аграрного, індустріального до інформаційного – детермінувала 
виокремлення й обґрунтування інформаційного менеджменту наприкінці 70-х 
рр. ХХ ст. у США;  
накопичений фундаментальний досвід став базисом для обґрунтування 
різних концептуальних теорій інформаційного менеджменту, генезис яких 
відбувався на основі розвитку відповідних наукових шкіл [20]. 
Інформаційний менеджмент у теоретичному значенні визначається як 
27 
 
менеджмент інформаційних ресурсів, менеджмент комунікацій, менеджмент 
інформаційної обробки даних, менеджмент електронних документів, 
стратегічний менеджмент, управління інформаційними системами та 
інформаційними технологіями [23].  
Цільове дослідження та систематизація концептуальних положень і 
теоретичних обґрунтувань визначення інформаційного менеджменту показали, 
що немає відсутність єдиної думки науковців щодо трактування категорії 
«інформаційний менеджмент». Ця наукова категорія поки що не має стійкої 
термінології і як галузь знань перебуває на стадії активного розвитку, 
поширення на складні системи макро-, мезо-, мікрорівнів. Більшість фахівців 
розглядають інформаційний менеджмент як управління інформацією. Втім, 
інформаційний менеджмент як наукова категорія має немалий період розвитку.  
У 60-х рр. ХХ ст. почався перший етап розвитку інформаційного 
менеджменту. Тоді відбулося його становлення. Виокремлено перші теоретичні 
та практичні риси традиційного менеджменту й перші формалізовані системи 
корпоративного управління. Формування менеджменту організації стало 
неможливим без визначення стійких каналів і режимів управлінської 
інформації, що насамперед вимагало застосування нових методів регулювання 
інформаційних ресурсів, доступу до них, збереження та обробки. Цей етап має 
характеристики первинної постановки мети та майбутніх завдань науки та 
науковців. 
Другий етап розвитку (1970-1980 рр.) охарактеризовано появою 
теоретико-методологічних основ інформаційного менеджменту, його 
інституалізацією в системі наукових знань унаслідок розвитку наук 
інформаційно-комунікаційного циклу, інформатики як фундаментальної основи 
процесів інформатизації та інформаційно-комунікаційної діяльності, інтеграції 
комп’ютерних технологій.  
Протягом кількох десятиліть основні напрями інформаційного 
менеджменту були пов’язані з технологічними інноваціями, що формують 
інформаційну інфраструктуру. Поетапно в діяльність організації почали 
28 
 
«вбудовуватися» ЕОМ, програмні засоби різної функціональної спрямованості, 
генерувалися бази даних. Відбувалось інтенсивне впровадження комп’ютерних 
технологій у виробничу та управлінську діяльність із застосуванням методів 
аналізу, прогнозування, моделювання на основі програмних продуктів. 
Наступний етап (кінець 1980-х рр.) охарактеризовано формуванням 
автоматизованих робочих місць як функціональних комплексів, що включають 
необхідні для здійснення конкретних посадових обов’язків апаратні засоби та 
інформаційні технології. 
Сучасний етап розвитку інформаційного менеджменту пов’язаний із 
концепцією інтегрованого інформаційного менеджменту (М. Аттінджер) [45]. 
Цей етап має такі ознаки: 
стратегічна й тактична орієнтація управлінських зусиль на всіх 
інформаційних явищах, що формують внутрішнє інформаційне середовище 
організації (техніка, технології, персонал, ресурси, процеси тощо), розуміння їх 
системності та комплексності;  
формування нових внутрішніх інформаційно-управлінських каналів – 
локальних корпоративних мереж як інформаційних моделей організаційної 
структури, внутрішнього віртуального середовища організації; 
виокремлення в організаційній структурі спеціальних підрозділів і 
співробітників, яким делегуються функції управління інформаційними 
процесами та інформаційно-технологічне забезпечення бізнес-процесів (до того 
ж змінюється роль ІТ-менеджерів у загальній системі управління компаній, 
зокрема посилюється їх участь у прийнятті стратегічних рішень); 
включення рівня корпоративної інформатизації у сферу уваги вартісного 
аналізу організації [51]. 
Саме особливості розвитку останнього етапу забезпечили орієнтацію 
управлінських зусиль на всіх інформаційних явищах, що формують внутрішнє 
інформаційне середовище організацій регіону та створенні нових каналів 
поширення та привласнення новітніх знань та інформації. 
 
29 
 
Інформація Знання  
Інформаційна Інформаційні ресурси 
діяльність 
Інтелектуальний 
Інтелектуальна капітал 
діяльність 
Управління знаннями 
Інформаційний 
потенціал 
Інформаційний прогрес  
 
 
Рис.1.4. Складові забезпечення інформаційного прогресу 
Джерело: складено автором 
 
Перехід до нової інформаційної епохи прискорив науково-технічний 
прогрес у напрямі глобалізації і формування інформаційного суспільства та 
появу нових наукових галузей знань. Інформаційний менеджмент стає 
інноваційним науковим напрямом, що орієнтований на постійний пошук нових, 
більш ефективних способів організації інформаційної діяльності, на 
активізацію та розвиток наявних інформаційних ресурсів і форм їх 
раціонального використання. 
Як зазначає В. Геєць, перехід до нової інформаційної епохи та економіки 
знань, по-перше, повинен мати характер соціального технократичного проекту 
(проектів), що має в своїй основі декілька інноваційних напрямів 
локомотивного характеру; по-друге, власне наукові розробки повинні 
відповідати технологічному укладу виробництв і системі управління, що 
ґрунтуються на інформаційно-комунікаційних технологіях тільки у випадках їх 
безперервної масової трансформації у повсякденне знання; по-третє, 
інтелектуальний потенціал суспільства має ще одну важливу функцію, яка 
пов’язана з протистоянням руйнівним процесам суспільної свідомості. Перехід 
до суспільства «економіки знань» має бути розрахований на достатньо 
тривалий період, і в ньому проблема інновацій, навчання протягом життя, 
партнерські зв’язки, обмін знаннями через інформаційні мережі, залучення до 
Інформація 
Зміни 
Механізми та 
технології 
менеджменту 
30 
 
активного соціального життя є лише першочерговими складовими формування 
економіки на основі знань [44]. Визначені етапи розвитку інформаційного 
менеджменту в своєму поєднанні забезпечили дію соціальних, економічних, 
управлінських передумов, що слугують рушійною силою подальшого стрімкого 
розвитку інформаційного менеджменту (рис. 1.5). 
Організація інформаційного менеджменту здійснюється розв’язанням 
стратегічних і тактичних завдань. Це насамперед розробка цільових принципів 
та механізмів діяльності, відповідних інструментів, технологій, що 
забезпечують системність концептуальних підходів. В управлінні технологіями 
проводяться роботи зі створення нових технологічних проектів, елементів 
інфраструктурного забезпечення, орієнтованих на владні структури та 
підприємства, організації та домогосподарства. До інформаційної 
інфраструктури належать устаткування, засоби й заходи, що створюють умови 
для одержання інформації та встановлення зв’язку. В основі такої 
інфраструктури лежать підсистеми збору, обробки, збереження й передачі 
інформації. 
До управління даними належать опис і моделювання, розроблення 
концепції баз даних, проектування захисту, надійності. Управління даними є 
основною платформою прискореного впровадження змін, модернізації, 
активного оцифрування усіх видів діяльності та управлінських процесів. За 
сучасних умов у теорії інформаційного менеджменту важливу роль відведено 
організації технічної та технологічної баз управління, що забезпечує процеси 
прийняття управлінських рішень. Основні напрями інформатизації процесу 
управління лежать у сфері організаційної, інноваційної, соціальної та кадрової 
політики. 
 
31 
 
1. Завершення ринкової трансформації інверсійного типу. 
2. Послідовність та перспективність економічної європейської інтеграції. 
 
3. Економічна успішність розвитку інформаційних ринків та комплексне 
Економічні  
поширення процесів інформатизації підприємств та організацій. 
 
4. Нарощення економічного потенціалу регіонів. 
 5. Концентрація та централізація ресурсів, формування національних та 
регіональних монополій 
1. Просування інформаційних послуг та інтеренет-технологій у соціальну 
 сферу регіону. 
2. Визнання та управління іміджем регіонів та країни через запровадження 
ефективних соціально-економічних технологій. 
Соціальні  
3. Просування новітніх освітніх технологій, підвищення якості освіти.  
4. Розширення відкритих соціальних інструментів управління 
 інноваційних технологій – охорони здоров’я, бібліотечних послуг, 
туризму. 
5. Медіатізація соціальних послуг 
 1. Комплексна інформатизація управлінської діяльності та автоматизація 
послуг. 
Управлінські 2. Стрімке спрощення отримання інформації та надання послуг від 
регіональної та місцевої влади. 
 3. Смартизація послуг. 
4. Ускладнення захисту інформації та комунікаційних зв’язків.  
5. Нарощення та залучення до регіонального управління інформаційного 
потенціалу регіону. 
6. Дослідження та адаптація світового досвіду та інформаційних 
технологій до умов українського господарювання 
Формування інформаційного менеджменту 
 
Рис. 1.5. Передумови формування інформаційного менеджменту 
 
 Джерело: складено автором  
 
Рис. 1. Ключові передумови  переходу від регіонального менеджменту до РІМ 
 Розвиток теорії та практики інформаційного менеджменту пов’язаний із 
Інституційні зміни та системний науковий прогрес 
концепцією інформаційного суспільства та потребує звернення до наук 
інформаційно-комунікаційного циклу й насамперед зі створення інформаційних 
систем. Його основною метою є інформаційно-аналітичне забезпечення органів 
управління та створення інформаційного продукту, що дає можливість значно 
підвищити якість та оперативність вироблення і прийняття управлінських 
рішень, застосувати нові методи управління, що спрямовані на його спрощення 
та підвищення якості управлінських рішень; використовувати релевантну 
вихідну інформацію для аналізу, вироблення і прийняття управлінських рішень; 
звільняти менеджерів і фахівців різних рівнів від рутинної праці зі збирання, 
зберігання й обробки даних та їх елементарного аналізу й надати їм змогу 
32 
 
зосередитися на творчій праці та контролі за виконанням прийнятих 
управлінських рішень. 
У сучасній системі менеджменту неможливо вирішити завдання 
ефективної комунікації без ІКТ, цільового управлінського забезпечення. Серед 
напрямів, за якими розвивається інформаційний менеджмент, науковці, 
практики ІТ-менеджменту обґрунтовують такі пріоритетні напрями: 
організаційні комунікації – прийняття рішень і контроль за їх виконанням 
розглядаються як інформаційні процеси і вивчаються адміністративним 
менеджментом; 
інформаційно-документаційне забезпечення процесів управління, тобто 
формування документопотоку і документообігу, опрацювання інформації, яке є 
змістом документаційного забезпечення управління; 
управління процесами обробки, зберігання та використання інформації 
для цілеспрямованого формування зовнішньої та внутрішньої комунікативної 
політики; 
формування інформаційного потоку, створення довідково-інформаційних 
фондів і пошукових систем; 
розвиток галузевих систем, вирішення завдань цільового інформаційного 
забезпечення; 
розвиток систем управління країнами та регіонами в форматах активного 
інтегрування знань. 
У межах концепції управління інформаційними ресурсами науковці 
виокремлюють такі складові інформаційного менеджменту [29]: 
предметний інформаційний менеджмент як технологія управління 
діяльністю на базі забезпечення документами, інформацією й знаннями у 
формах, які відповідають діяльності;  
технологічний інформаційний менеджмент як технологія забезпечення 
відповідного матеріально-технічного рівня інформаційного середовища;  
програмний інформаційний менеджмент як основа забезпечення взаємодії 
«людино-машинних» середовищ;  
33 
 
кадровий інформаційний менеджмент – технологія професіоналізації і 
спеціальної підготовки користувачів для роботи в інформаційному середовищі. 
Із погляду теорії управління, інформаційний менеджмент розуміється як 
система принципів, методів, механізмів і форм управління інформацією 
(інформаційними потоками й інформаційними ресурсами) з метою підвищення 
ефективності прийняття управлінських рішень. Інформаційний менеджмент 
вирішує завдання планування, керівництва, контролю й організації 
документаційного забезпечення управління.  
Із боку інформаційно-комунікаційного напряму діяльності, 
інформаційний менеджмент (ІТ-менеджмент) розглядається як управлінська 
технологія, компонентами якої є документна інформація, технічні й програмні 
засоби забезпечення інформаційних процесів, а також нормативно встановлені 
процедури формування й використання інформаційних ресурсів, інформаційні 
технології організації праці. Провідне місце в розвитку ІТ-менеджменту 
займають інформаційні системи, тобто організаційно-технічні засоби для 
збереження та обробки інформації, які забезпечують вироблення рішень на 
основі автоматизації інформаційних процесів у сфері управління. ІТ-
менеджмент є складовою інформаційного менеджменту, його практичною 
ланкою та вектором системного вдосконалення інформаційної діяльності. 
Завдання інформаційного менеджменту безпосередньо пов’язані з 
управлінням інформаційною системою та з процесом діджиталізації, вони 
можуть бути розділені на зовнішні та внутрішні. Загалом завдання 
інформаційного менеджменту полягають у визначенні потрібної інформації, її 
обробки, збереження, а також можливості ефективного інформаційного 
забезпечення процесу управління на макро-, мезо-, мікрорівні (рис. 1.6). 
Із погляду на процесну суть управління організацією, інформаційна 
система менеджменту – це комплекс завдань щодо розроблення, прийняття та 
реалізації управлінських рішень, що відбувається з використанням сучасних 
інформаційних технологій, залученням відповідних цільових продуктів у 
векторності інформаційного прогресу та адресоване внутрішньому чи 
34 
 
зовнішньому середовищу організації. На додаток до підтримки прийняття 
рішень, координації та управління інформаційні системи менеджменту можуть 
також допомагати менеджерам здійснювати аналіз проблеми, роблять 
видимими комплексні об’єкти й створюють нові інформаційні продукти на 
оновлених платформах. Ця думка підкреслює управлінську та організаційну 
природу інформаційних систем менеджменту [25]. 
Всі види інформації, потрібної для управління, становлять його 
інформаційну систему. Під категорією «інформаційна система» визначають 
організаційно упорядковані й оформлені документи, інформаційні потоки, 
канали зв’язку, технічні й технологічні інструменти, що забезпечують 
взаємозв’язок елементів системи управління для її ефективного 
функціонування й розвитку [13]. 
 Завдання інформаційного менеджменту 
 
 
Техніко-організаційні 
 Пов’язані з процесом управління 
(мікрорівень)  (макро-, мезо-, мікрорівень)  
   
 
формування технологічного оперативне та стратегічне 
 середовища інформаційної планування 
системи  
  управлінський облік 
визначення цілей ІС 
  
формування інноваційної 
використання й експлуатація 
 політики та здійснення 
інформаційних систем (ІС) 
інноваційних програм 
 
  
розвиток інформаційної системи й 
забезпечення її обслуговування управління персоналом 
 
  
 оброблення інформації ІС 
 управління інвестиційно-
 інноваційною діяльністю 
формування й забезпечення 
 
 комплексної захищеності 
інформаційних ресурсів аналіз та вироблення 
 рекомендацій 
 
 
контроль 
 
 
 
 
Рис. 1.6. Завдання інформаційного менеджменту 
Джерело: складено автором 
 
35 
 
Перелік функцій конкретної ІС управління залежить від сфери її 
діяльності та визначається особливостями об’єкта управління: галузева, 
підприємства, регіону, кластеру. Інформаційна система менеджменту здатна 
виконувати певні дії за допомогою взаємодії ІТ-забезпечення. 
Отже, інформаційний менеджмент охоплює всі аспекти та особливості 
управління у сфері створення й використання інформаційних ресурсів. Він 
виник як частина теорії та практики менеджменту, але згодом набув цілком 
самостійного значення та перетворився на перспективний науковий напрям 
відповідний до потреб сучасного етапу розвитку інформаційного суспільства.  
  
36 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ЧЕРКАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО 
ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ 
 
2.1 Організаційно-економічна характеристика ЧДТУ 
 
Черкаський державний технологічний університет – це сучасний 
багатопрофільний освітній заклад IV рівня акредитації, що має потужний 
науковий потенціал, суттєві успіхи у науковій та освітній діяльності, добре 
знаний на теренах вітчизняної освіти і науки, а також за кордоном. В 
університеті найширший у регіоні спектр актуальних напрямів підготовки.  
Основною метою діяльності Черкаського державного технологічного 
університету  є підготовка висококваліфікованих та конкурентоспроможних на 
національному та міжнародному ринку праці фахівців для підприємств усіх 
форм власності наукових та освітніх установ, органів державної влади, 
управління місцевого самоврядування, утвердження національних і 
загальнолюдських цінностей. 
Концепція освітньої діяльності є основою для формування програми 
розвитку Університету і планів заходів щодо її реалізації.  Підготовка кадрів 
здійснюється за всіма рівнями вищої освіти. Додатковими напрямами освітньої 
діяльності є: підвищення кваліфікації, підготовка до вступу у вищі навчальні 
заклади громадян України, підготовка до вступу у вищі навчальні заклади 
іноземних громадян, перепідготовка фахівців з вищою освітою. 
Сьогодні до структури університету входять 5 факультетів, 35 кафедр, із 
них – 29 випускових, що готують фахівців за 44 спеціальностями, бібліотека з 
доступом до електронних ресурсів, п’ять центрів, п’ять сучасних оснащених 
науково-дослідних лабораторій, в яких проводяться дослідження за 
пріоритетними напрямами розвитку науки та техніки, спортивний стадіон на 
1000 місць, виробничо-промислова база, Смілянський промислово-економічний 
коледж. 
Основні техніко-економічні показники діяльності Черкаського 
державного технологічного університету відображено в таблиці 2.1. 
37 
 
Таблиця 2.1 ‒ Аналіз надходжень та видатків  Черкаського державного технологічного  
університету за 2019-2021 рр., грн. 
Відхилення 
 2019 р. 2020р. 2021 р. 
2020/2019 2021/2020 
Показники    
(+;-) % (+;-) % 
1 3 4 5 6 7 8 9 
Надходження коштів за 
послуги, що надаються 
5171737,29 29656064,62 127092,00 24484327 473,4 -29528973 -99,6 
бюджетною установою 
(№4-1д) 
Фактичні видатки коштів 
отриманих як плата за 34434294,88 26646785,54 143370,59 -7787509 -22,6 -26503415 -99,5 
послуги (№4-1д) 
Надходження коштів від 
отримання благодійних 178537,28 997127,29 1727322,08 818590 458,5 730194,79 73,2 
внесків (№4-2д) 
Фактичні видатки коштів 
отриманих як 1131058,57 655564,7 2018279,94 -475494 -42,0 1362715,2 207,9 
благодійні внески (№4-2д) 
Надходження коштів 
65445800,00 62437700,00 800505,00 -3008100 -4,6 -61637195 -98,7 
загального фонду (№2-д) 
Фактичні витрати за 
звітний період  загального 64358600,00 62436273,02 800414,92 -1922327 -3,0 -61635858 -98,7 
фонду (№2-д) 
Основні засоби (залишкова 
31301159,00 36647728,08 49029176,18 5346569 17,1 12381448 33,8 
вартість) 
Рахунки в казначействі 
5431510,93 8296272,32 9171507,63 2864761 52,7 875235,31 10,5 
спеціального фонду 
 
38 
 
Розглянемо та проаналізуємо динаміку техніко-економічних показників 
Черкаського державного технологічного університету за 2019-2021 рр. 
Надходження коштів для діяльності Університету здійснюється за такими 
джерелами: кошти загального фонду, кошти отримані як оплата за послуги, 
кошти від отриманих благодійних внесків. Кошти отримані за послуги в 2020 
році значно  зросли порівняно з 2019 роком. В 2021 році обсяг цих коштів 
знижується майже на  100%. Фактичні видатки коштів отриманих як плата за 
послуги щороку зменшуються. В 2021 році було використано більше коштів 
ніж отримано, завдяки коштам невитраченим   в попередніх періодах. 
Позитивною є тенденція зростання  коштів від отримання благодійних 
внесків. В 2017 році їх обсяг зріс майже в 4,5 рази, а в 2018 році на 73,2%. Хоча  
фактичні видатки коштів отриманих як благодійні внески зменшуються, проте 
вони перевищують обсяги отриманих коштів за аналогічний період. Отже 
університет використовує раніше зроблені заощадження.  
Щодо бюджетних коштів , то в кошторисі  щороку спостерігається значне 
зниження  видатків: в 2017 році на 3%, а в 2018 році на 98,7 %. Графічне 
зображення фінансування ЧДТУ відображено на  рис. 2.1, видатків на рис.2.2. 
 
70000000
Надходження 
60000000 коштів за 
50000000 послуги, що 
надаються 
40000000 бюджетною 
30000000 установою 
Надходження 
20000000 коштів від 
10000000 отримання 
0 благодійних 
внесків
2019 2020 2021  
рік рік рік
  
 
Рис. 2.1. Фінансування ЧДТУ за 2019-2021 р.р. 
39 
 
70000000
60000000
50000000 Фактичні видатки 
коштів отриманих 
40000000 як плата за 
послуги
30000000 Фактичні видатки 
коштів отриманих 
20000000 як благодійні 
10000000 внески
0
2019 2020 2021
 
Рис. 2.2 Фактичні видатки  ЧДТУ за 2019-2021 р.р. 
 
З діаграми видно, що найбільше надходжень та видатків університет мав 
в 2019 та 2020 роках за рахунок загального фонду. В 2021 році ці показники 
значно знижуються і тому в майбутньому навчальний заклад має розраховувати 
на власні кошти. Наочно структуру витрат та надходжень за 2021 рік зобразимо 
на рис. 2.3 і 2.4.  
Фінансування
5%
30%
Надходження 
коштів за 
послуги, що 
надаються 
65% бюджетною 
установою 
 
Рис. 2.3 Структура фінансування ЧДТУ за 2019 рік 
40 
 
Видатки
Фактичні видатки 
5% коштів отриманих як 
27%
плата за послуги
Фактичні видатки 
коштів отриманих як 
благодійні внески
68% Фактичні витрати за 
звітний період із  
загального фонду 
 
Рис. 2.4 Структура видатків ЧДТУ за 2021 рік 
 
Розгляд фінансового стану Черкаського державного технологічного 
університету розпочатий з пасивів, результати аналізу представлені в таблиці 
2.2. 
Таблиця 2.2 ‒ Аналіз пасивів ЧДТУ 
Назва розділу 2019 2020 2021 Відхилення Відхилення 
рік рік рік 2020 – 2019 2021 – 2020 
Абсол. % Абсол. % 
Власний капітал 30383 38484 36789 8101 21 -1695 -4,6 
Зобов’язання 5389 5536 6574 147 2,65 1038 15 
Баланс 35772 44020 43363 8248 8,7 -657 1,5 
 
Як бачимо з таблиці 2.2 протягом 2019−2020 років спостерігається 
поступове збільшення стійкості пасивів, від так протягом цього періоду обсяг 
виріс на 8248 тис. грн., але в  2021 році зменшився на 657 тис. грн. 
Вплив на зростання пасивів спричинив збільшення обсягу зобов`язань на 
2% (147 тис. грн.) у 2020, але в 2021 р. обсяг зобов`язань ще збільшивсь на 15% 
(1038 тис. грн.).  
41 
 
Наведені у таблиці 2.3 дані, свідчать про зменшення власного капіталу в 
порівнянні з попереднім 2020 роком. Загалом спостерігається тенденція до 
зниження власного капіталу. 
 
Таблиця. 2.3 ‒ Структура пасивів університету 
Назва розділу 2019 рік 2020 рік 2021 рік 
Абсол. % Абсол. % Абсол. % 
Власний капітал 30383 85 38484 87,5 36789 85 
Зобов’язання 5389 15 5536 12,5 6574 15 
Баланс 35772 100 44020 100 43363 100 
  
Активи підприємства − це, все те, що має вартість, належить 
підприємству і відображається в активі бухгалтерського балансу. В активі 
балансу відображається інформація про розміщення капіталу, про вкладення 
його в конкретне майно, матеріальні цінності, витрати підприємства, готову 
продукцію, залишки вільної готівки [57]. 
В активі балансу статті капіталу розміщені залежно від ступеню їх 
ліквідності (швидкості, перетворення на готівку). За цією ознакою 
розрізняються іммобілізовані активи (статті розділу І активу балансу), мобільні 
активи (статті розділів ІІ та ІІІ активу балансу) [11]. 
Іммобілізовані активи ‒ це основний капітал, мобільні активи ‒ це 
поточні активи, або оборотний капітал. Оборотний капітал може знаходитися у 
сфері виробництва і сфері обігу, функціонує в грошовій і матеріальній формах. 
Оскільки капітал постійно перебуває в русі, всі його три частини (грошова, 
виробнича та товарна) здійснюють кругообіг. Безперервний рух капіталу у 
сферах виробництва й обігу, послідовне повторення стадій кругообігу 
перетворюють його в оборот капіталу. У зв’язку з тим, що різні частини 
капіталу обертаються з різною швидкістю, майно підприємства поділяють на 
42 
 
майно довгострокового користування, яке перебуває в обороті більше як один 
рік, і майно, яке використовується протягом одного циклу і повністю 
переносить свою вартість на знов створену продукцію. Таке майно перебуває в 
обороті не більше від одного року. Іншими словами, весь капітал підприємства 
поділяється на основний і оборотний. Розміщення засобів підприємства має 
велике значення у фінансовій діяльності і підвищенні її ефективності. Від того, 
які асигнування вкладені в основні та оборотні засоби, скільки їх знаходиться у 
сфері виробництва і в сфері обігу в грошовій та матеріальній формі значною 
мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності і відповідно 
фінансовий стан підприємства. 
Чим більше співвідношення між основним і оборотним капіталом на 
користь останнього, чим коротші виробничі цикли, тим швидше може 
обертатись капітал. Враховуючи те, що прискорення оборотності капіталу має 
позитивний і безпосередній вплив на розмір фінансового результату, питання 
раціонального його розміщення в активах підприємства належить до переліку 
основних управлінських завдань, спрямованих на підвищення ефективності 
діяльності підприємства [15]. 
Характеризуючи динаміку необоротних активів, дані яких представлено в 
таблиці 2.4, можна спостерігати суттєвий вплив на зменшення оборотних 
активів в порівнянні з попереднім роком. Має місце також зменшення 
грошових коштів на 657 тис.грн., наявність грошових коштів і їх збільшення на 
кінець періоду є однією з умов платоспроможності установи.  
Аналіз фінансових результатів по видах діяльності підприємства 
ґрунтується на співставленні доходів від відповідних видів діяльності з 
витратами цієї діяльності. Тобто він включає в себе два основних напрямки, а 
саме:  
аналіз надходження коштів;  
оцінка їх використання. 
43 
 
Використовуючи інформацію фінансової звітності можна проаналізувати: 
які актори вплинули на динаміку валового прибутку;  
що обумовило зміну результатів від операційної, фінансової та 
інвестиційної діяльності;  
внаслідок чого покращилися чи погіршилися результати від звичайної 
діяльності в цілому [15]. 
 
Таблиця.2.4 ‒ Активи бюджетної установи  
Назва  2019 2020 2021 Відхилення Відхилення 
розділу рік, рік, рік, 2020− 2019 2021 − 2020 
  тис. грн. тис. грн. тис. грн. тис. грн. % тис. грн. % 
Необоротні 
28960 37353 37020 8393 22 -333 -0,8 
активи 
Оборотні 
6811 6667 6343 -144 -2,15 -324 -5,1 
активи 
Баланс 35772 44020 43363 8248 18,7 -657 -1,5 
 
При обліку виконання кошторису видатки поділяються на касові і 
фактичні. Касові видатки − це кошти, перераховані Державним казначейством 
або фінансовими органами та видані безготівково або готівкою міністерствам, 
відомствам, установам. Під касовими видатками розуміють суми, отримані 
установами з реєстраційних або поточних рахунків для використання. Як 
приклад касових видатків можна навести такі операції: отримання готівки в 
касу на виплату заробітної плати, коштів на відрядження, для придбання 
матеріальних цінностей через підзвітних осіб, перераховані постачальникам 
тощо. 
Порядок ведення обліку касових і фактичних видатків регулюється 
«Планом рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ» та «Порядком 
застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ», 
затвердженими ДКУ 10.12.1999 р. № 114. Облік касових видатків дає змогу 
44 
 
контролювати загальний стан виконання бюджету і порівняння з фактичними 
видатками показує хід виконання бюджету за видатками. 
Фактичні видатки − це видатки, проведені за рахунок бюджету тим чи 
іншим установам. До них включаються видатки, які проведені, але не оплачені 
через відсутність коштів, і такі, які обліковуються за місцем проведення 
видатків. Фактичні видатки дають повну уяву про витратну частину бюджету. 
Під фактичними видатками розуміють дійсні видатки установ для 
виконання кошторису. Ці видатки повинні бути підтверджені відповідними 
первинними документами. Прикладами фактичних видатків є: нарахована 
заробітна плата працівникам; витрати на продукти харчування; затверджено 
авансовий звіт по видатках на відрядження [11]. 
 
2.2 Аналіз фінансово-майнового потенціалу університету 
 
Проведемо аналіз показників активів та зобов’язань освітньої установи 
табл..2.5. Ці елементи безпосередньо пов’язані з оцінкою фінансового стану 
Черкаського державного технологічного університету, а відповідно, і його 
потенціал. 
Наведені дані з фінансової звітності в таблиці 2.5 показують, що за 3 роки 
баланс активів та пасивів виріс. Це означає, що  обсяги активів балансу зросли 
за рахунок збільшення необоротних активів  в 2020 році на 5517666, 00   грн. 
(15,15%), а в 2021 році – 12541524,00 грн., або на  29,90 % . Зросли також 
оборотні активи. Якщо зробити аналіз запасів підприємства за 2019-2021 роки, 
то побачимо , що в 2019 році запаси зросли на 350599,1 грн (11,38%), а в 2020 
році навпаки зменшилися  на -371476,93 грн. (-10,83%), навчальний заклад 
намагається не закуповувати зайвих запасів з метою економії коштів на їх 
зберігання та з метою попередження їх псування.  
45 
 
Таблиця 2.5 ‒ Аналіз показників активів та зобов’язань, грн. 
Відхилення 
Актив 2019 2020 2021 Абсолютне, +/- Відносне, % 
2020/ 2019 2021/ 2020 2020/2019 2020/2019 
1 2 3 4 5 6 7 8 
Актив 
I. Необоротні активи 36422973 41940639 54482162,8 5517666 12541524 15,15 29,90 
II. Оборотні активи 11048908 12834368 13320241,9 1785460 485874,43 16,16 3,79 
у тому числі 
3080909,6 3431508,7 3060031,86 350599,1 -371476,93 11,38 -10,83 
    - запаси 
- дебіторська заборгованість 1373097,5 15170 134961,1 -1357928 119791,1 -98,90 789,66 
- розрахунки за окремими 
1087593,01 1036672,9 926870,77 -50920,11 -109802,13 -4,68 -10,59 
програмами 
- рахунки в казначействі 
5431510,93 8296272,32 9171507,63 2864761,4 875235,31 52,74 10,55 
спеціального фонду 
-інші рахунки в казначействі 75796,59 54743,5 26870,58 -21053,09 -27872,92 -27,7 -50,92 
Баланс 47471880,7 54775006,2 67802404,74 7303125,5 13027398,6 15,38 23,78 
Пасив 
I.Власний капітал 40861726,5 51320992,8 66848663,41 10459266 15527670,6 25,60 30,26 
IІ. Зобов'язання        
-кредитор заборгованість 
238641,46 14916,87 0 -223724,6 -14916,87 -93,75 -100,0 
за товари,роботи, послуги 
- розрахунки за 
спеціальними видами 5147730,7 2347680,1 0 -2800051 -2347680,1 -54,39 -100,0 
платежів 
- розрахунки з підзвітними 
13298,53 0 0 -13298,53 0 -100,00 0,00 
особами 
- розрахунки за іншими 
122890,45 54743,5 26870,58 -68146,95 -27872,92 -55,45 -50,9 
операціями 
Розрахунки за окремими 
1087593,0 1036672,9 926870,77 -50920,11 -109802,13 -4,68 -10,5 
програмами 
Баланс 47471880,7 54775006,2 67802404,76 7303125,5 13027398,6 15,38 23,78 
 
46 
 
Дебіторська заборгованість ЧДТУ за товари, роботи та послуги в 2020 
році зменшилась на -1357928 грн. (15,27), а в 2021 році зросла майже в 8 разів 
(+119791,1 грн.). Така тенденція спостерігається через значне зниження 
платоспроможності населення України в 2021 році.  
Збільшенню активів сприяло також зростання коштів на рахунках в 
казначействі спеціального фонду, де акумулюються кошти за надані закладом 
освітні та інші послуги. В 2020 році  спостерігаємо збільшення на 2864761,4 
грн. (52,74%), а в 2021 році – на 875235,31 грн. (10,55%). Нижчий приріс за 
даною статтею балансу в 2021 році пояснюється зростанням дебіторської 
заборгованості. Навчальному закладу слід звернути увагу на розрахунки з 
дебіторами з метою збільшення грошових коштів та їх еквівалентів. 
Якщо проаналізувати другу частину балансу – пасив, то можна 
спостерігати за збільшенням власного капіталу. За 2020 рік сума власного 
капіталу підприємства зросла   на 10459266  грн. ( на 25,6%), а в 2021 році ‒ на 
15527670,6 грн. (на 30,26%).  Така позитивна тенденція є результатом зростання 
фондів у необоротних активах та МШП, а також результату виконання 
кошторису за спеціальним фондом. 
За останні роки діяльності університет значно знизив свої зобов’язання: в 
2017 році на 14916,87 (93,75%), а в 2018 році майже до нуля, що вказує на 
прозорість фінансових операцій та високий рівень управління закладом. 
Для того, щоб  визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за 
2019 – 2020 роки, відстежити тенденції їх зміни і визначити структуру 
фінансових ресурсів підприємства, необхідно провести аналіз майнового стану 
підприємства. Для оцінки майнового стану доцільно розрахувати такі 
показники, які характеризують виробничий потенціал підприємства (табл. 2.6). 
 
47 
 
Таблиця 2.6 ‒ Аналіз майнового стану ЧДТУ за 2019 – 2020 роки 
Роки Абсолютне відх., +/- тис.грн. Відносне відх., % 
Показник 
2020/ 2021/ 2020/ 2021/ 
2019 2020 2021 
2019 2020 2019 2020 
2 3 4 5 6 7 8 9 
Надходження коштів за послуги, 
що надаються бюджетною 5171737,2 29656064,6 127092,0 24484327 -29528973 473,4 -99,6 
установою, грн. (№4-1д) 
Вартість (первісна) основних 
61280228 69017768,0 83211652,6 7737540,0 14193884,5 12,63 20,5 
фондів,грн 
Знос 29979069 32370039,9 34182476,4 2390970,9 1812436,4 7,98 5,60 
Чисельність штатних науково-
педагогіч-них працівників  НПП, 488 448 426 -40 -22 -8,20 -4,91 
усього осіб 
Коєфіцієнт зносу основних 
48,92 46,90 41,08 -2,0 -5,8 -4,13 -12,4 
засобів, % 
Коєфіцієнт оновлення основних 
0,1 0,21 0,2 0,11 0,11 110,0 52,3 
засобів 
Коєфіцієнт вибуття основних 
0 0,003 0,002 0,003 -0,001 0 -33,3 
засобів 
Фондовіддача 0,084 0,430 0,002 0,3 -0,4 409,14 -99,6 
Фондоозброєність 125574,2 154057,5 195332,51 28483,3 41275,0 22,68 26,7 
 
48 
 
За даними таблиці 2.6 фондовіддача основних фондів у 2020 році в 
порівнянні з 2019 роком. збільшилася на 0,3 грн. (в 4 рази), що у свою чергу 
знизило фондомісткість на 80,36%, яка в 2020 році становить 2,33 грн. 
Фондовіддача основних фондів у 2021 р. порівняно з 2020 р. зменшилась  на 0,4 
грн. (на 99,6%) і становить 2,9 грн. Зростання фондовіддачі свідчить про 
підвищення ефективності використання основних фондів і навпаки. Про 
покращений стан щодо основних фондів можна дізнатися й з показників 
оновлення основних фондів. За період з 2019 по 2021 рік спостерігається значне 
його зростання: на 110,0% в 2019 році та на 52,38% у 2021 році. Аналіз 
коєфіцієнтів зносу, вибуття та оновлення основних засобів, показує, що в ЧДТУ 
щорічно оновлюються основні засоби. Вартість основних засобів щороку 
зростає: в 2020 році на 7737540,03 грн., в 2021 році – на 14193884,5 грн.. 
(на12,63 %  та 20,5% відповідно).  
 Сталий розвиток підприємства відповідно відбивається на чисельності 
працівників. Оцінка динаміки спискової чисельності персоналу за чотири 
останні роки діяльності підприємства надається у таблиці 2.7. 
 
Таблиця 2.7 ‒ Аналіз динаміки чисельності персоналу ЧДТУ, 2019-2021 р.р. 
Показник 2019 р. 2020 р. 2021 р. 
1 3 4 5 
Середньоспискова чисельність, осіб 425 379 323 
Частка основного персоналу, % 40,7 41,4 48,1 
Абсолютний приріст:    
- чисельність персоналу, осіб +77 -46 -56 
- частки основного, % -0,7 +0,7 +6,7 
Темпи зростання:    
- чисельність персоналу, осіб 171,4 89,17 85,22 
- частки основного, % 98,3 101,7 116,2 
Темпи приросту:    
- чисельність персоналу, осіб +71,4 -10,83 -14,77 
- частки основного, % -1,7 +1,7 +16,2 
 
Аналіз динаміки чисельності персоналу за останні чотири роки діяльності 
доводить сталу тенденцію до зниження. Загальний приріст за чотири роки 
становить:  - 56 осіб , тобто чисельність персоналу зменшилась на 14,77%. 
Зменшення частки основного персоналу у 2020 році у порівнянні з 2019 
49 
 
роком  на 1,7 % є негативним фактором, але у 2021 році частка основного 
персоналу зросла. У звітному році спостерігається збільшення частки 
виробничого персоналу на 16,2% порівняно з попереднім роком. Збільшення 
частки виробничого персоналу свідчить про підвищення рівня управління та 
удосконалення забезпечення виробничого процесу. 
Постійне зниження чисельності персоналу підприємства  обумовлюється 
поступовим зниження кількості абітурієнтів, ускладненням соціальної ситуації, 
відтоком студентів за кордон.  
 
2.3 Технології інформаційного менеджменту в університеті  
 
Для підвищення рівня ефективності роботи, виконання стратегічних 
планів міжнародна співпраця в університеті направлена на реалізацію таких 
завдань: 
– співпраця із закордонними університетами, науковими установами 
(укладання нових договорів про співпрацю між університетом та зарубіжними 
партнерами, розширення співпраці в рамках існуючих і найбільш плідних 
партнерств); 
– реалізація програм міжнародної академічної мобільності; 
– розвиток програм подвійних дипломів (підтримка існуючих та 
запровадження нових програм подвійних дипломів на магістерському та РhD 
рівнях); 
– реалізація заходів щодо підвищення рівня володіння іноземними 
мовами співробітниками та здобувачами вищої освіти університету та інших. 
У квітні 2019 року у Черкаському державному технологічному 
університеті, у межах програми «Робофест ЧДТУ-2019», відкрито сучасну 
інжинірингову лабораторію Noosphere Engineering School. 
Noosphere Engineering School – це спільний проект компанії Noosphere і 
провідних університетів України. У межах проекту фахівці провідних компаній 
діляться зі студентами вишів знаннями і практичним досвідом, а викладачі і 
50 
 
професорський склад університетів – науковими, емпіричними, теоретичними 
рішеннями. Такий синтез теорії і практики дозволяє створювати й 
реалізовувати інноваційні ідеї. Noosphere Engineering School – це центр 
досліджень і проектної діяльності, синергія зусиль експертів, студентів та 
ентузіастів, каталізатор проривних інновацій на стику науки і бізнесу. 
Центр медичних інформаційних систем ЧДТУ - завдання Центру: 
підготовка на ліцензійному програмному забезпеченні студентів до 
впровадження і підтримки медичних інформаційних систем (МІС) «Доктор 
Елекс», «ЕМСІМЕД»; підготовка і підвищення кваліфікації медичних 
працівників м. Черкаси до використання МІС; проведення науково-дослідних 
робіт з розвитку МІС.  
Результативність роботи: 1. Співпраця з Черкаським навчально-
тренінговим центром підвищення кваліфікації лікарів щодо читання лекцій для 
курсантів (проф. Ю.В. Триус). 2. Виконання кваліфікаційних робіт магістрів з 
проблем інформатизації медицини – 4 студенти. 3. Підготовка до сертифікації 5 
співробітників ТОВ «Тріумф ІТ» з адміністрування МІС «Доктор Елекс».  
Науково-дослідна лабораторія «Нанофізичних досліджень та обладнання» 
Науково-навчального Центру «Мікронанотехнології та обладнання», напрямки 
діяльності :  електронна мікрообробка діелектричних матеріалів та отримання 
мультифункціональних покриттів на них (д.т.н., проф. Ващенко В.А.), 
нанометричні дослідження матеріалів та наноінженерія поверхні (д.т.н., доц. 
Бондаренко М.О.) 
Лабораторія екологічних проблем – переробка та очистка стічних вод, 
технологія озонування (д.т.н., проф. Столяренко Г.С.) 
Ресурсний центр зі сталого розвитку ЧДТУ – створений в рамках проекту 
ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Мета діяльності – 
впровадження концептуальних основ сталого місцевого розвитку на засадах 
реалізації ЗВО політики залученості студентів, викладачів, населення, бізнес-
структур до реалізації спільних проблем економічного, соціального та 
екологічного характеру. Проведено понад десять заходів та активностей різної 
51 
 
спрямованості, серед яких організація спільно з Представництвом ООН в 
Україні, UN volunteers, UN-women квесту «Цілі сталого розвитку», участь 
студентів у Консультаціях щодо визначення Цілей Сталого Розвитку для 
Черкащини до 2030 р., участь у відкритому просторі «Зміни на місцях: що ми 
можемо робити спільно», подання спільної грантової заявки від Ресурсного 
центру зі сталого розвитку ЧДТУ як учасника мережі партнерських ЗВО 
ПРООН (грант ЮНЕСКО зі сталого розвитку) 
Інформаційний центр ЄС у Черкаській області – поширення інформації 
про ЄС та його політику; сприяння розвитку та розширенню відносин між 
Україною та ЄС; інформування слухачів, школярів, аспірантів, докторантів про 
програми та діяльність ЄС; надання допомоги у підготовці наукових та 
дослідницьких робіт з питань європейської інтеграції; сприяння та 
інформаційна підтримка діяльності шкільних євроклубів м. Черкаси та 
Черкащини; сприяння участі слухачів, школярів, аспірантів та працівників у 
заходах та дебатах з питань діяльності ЄС; надання доступу до основних 
статистичних та законодавчих баз ЄС. Проведено понад десять заходів та 
активностей різної спрямованості, серед яких тренінг-дискусія «European 
projects lab for NGOs», гра «Eurosession» для молоді на тему ЄС, заходи до Дня 
Європи. 
«Центр соціальних технологій» кафедри філософських і політичних наук 
Діяльність: Дослідження соціальних проблем і технологій. Організація і 
проведення наукових заходів за актуальною проблематикою. Проведення 
соціологічних досліджень на замовлення. 
Результативність: Проведення фокус-групових досліджень. 
Участь у складі Черкаського відділення САУ у різноманітних заходах 
(наукових семінарах, Міжнародних читаннях Інституту соціології НАНУ (10 
грудня 2019). 
Наукове та науково-технічне співробітництво із закордонними 
організаціями. 
52 
 
Для підвищення рівня ефективності роботи продовжено наукові контакти 
відповідно до договорів про співробітництво з закордонними університетами, 
організаціями та фірмами. 
Для організації ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 
«Інтеграційні та інноваційні напрямки розвитку харчової індустрії» кафедрою 
харчових технологій було залучено до співпраці Батумський державний 
університет ім. Шота Руставелі (Батумі, Грузія), Фірма «SINOGRAF S. A.» 
(Торунь, Польща), Торунський університет М. Коперника (Торунь, Польша), 
Вроцлавський природничий університет (Вроцлав, Польща), Ягеллонський 
університет (Краков, Польща), Дрезденський технічний університет (Дрезден, 
Німеччина). 
Співпраця з іноземними ЗВО в 2019 році включала виконання 
міжнародних договорів про співпрацю з «Балтійською Міжнародною 
академією», Латвія; Політехнічним інститутом Віана-ду-Каштелу, школою 
бізнес-наук (Escola Superior de Ciências Empresariais Instituto Politécnico de Viana 
do Castelo) та іншими закладами. Науковці ЧДТУ проводять дослідження 
спільно з колегами з TU Berlin, Norwegian University of Science and Technology, 
University of Nebraska Omaha, Technische Universität Chemnitz, Technical 
University of Lublin, University of Silesia in Katowice, Technicka Univerzita v 
Kosiciach, Туристичної асоціації Угорщини «Карпати-Тіса», International 
University College, Bulgaria, Higher School of International Relations and Social 
Communications in Chelm, Батумським державним університетом ім. Шота 
Руставелі, Nicolaus Copernicus University, Wrocław University of Environmental 
and Life Science, Jagiellonian University, TU Dresden, Науково-практичним 
центром Національної академії наук Білорусі з продовольства та інших 
закордонних закладів і організацій. Це підтверджується спільним проведенням 
наукових конференцій як в Україні, так і за кордоном, спільними науковими 
публікаціями. 
53 
 
У 2019 році ЧДТУ спільно з Технічним університетом Берліна, 
Німеччина, в рамках програми «MEET UP!» реалізовано проект «Amusing 
Science», спрямований на популяризацію науки, особливо серед молоді. 
Започаткувано наукове співробітництво (славістичні та 
лінгвокультурологічні дослідження) з Дрезденським технічним університетом. 
Реалізовувалися наступні програми. 
Програма Британської Ради «Активні громадяни» – програма для молоді 
у галузі міжкультурного діалогу і соціального розвитку, основною метою якого 
є забезпечення сталого розвитку шляхом створення і розбудови мережі молодих 
лідерів. Організовано тренінги: в містах Черкаси та Сміла; підготовлено 9 
проектів соціальної дії, подано на конкурс ПСД. 1 проект отримав фінансову 
підтримку від БР (міні-грант); Реалізація міні-гранту «Парклет, LifeZone», м. 
Сміла; участь у щорічній міжнародній конференції партнерів програми 
18.05.2019, м. Київ. 
Програма розвитку ООН в Україні. ЧДТУ є університетом-партнером з 
2011 р. Проект має на меті сприяти сталому соціально-економічному розвитку 
на місцевому рівні шляхом підтримки та співфінансування громадських 
ініціатив у всіх областях України. Робота здійснюється створеним в рамках 
проекту Ресурсним центром зі сталого розвитку ЧДТУ. Заходи, що 
проводились в межах проекту у 2019 р.: 03.2019 р. подання спільної грантової 
заявки від Ресурсного центру зі сталого розвитку ЧДТУ як учасника мережі 
партнерських ЗВО ПРООН (грант ЮНЕСКО зі сталого розвитку); 12.03.2019 р. 
інтерв’ю Рось, по проекту ПРООН Houses.  
Активно діє Інформаційний центр ЄС в Черкаській області на базі ЧДТУ. 
За звітний рік проведено ряд інтерактивних дискусій, лекцій, круглих столів, 
взято участь в семінарах та тренінгах від Представництва ЄС в м. Черкаси в 
рамках інформаційної компанії «Відкриваємо Європу разом». 
Науковці університету значно покращити рівень інформаційного 
забезпечення наукової діяльності як викладачів кафедр, так і студентів, 
спростили доступ до електронних колекцій наукової періодики та баз даних 
54 
 
провідних наукових видавництв світу. 
У 2019 році університет отримав доступ до баз даних наукової інформації 
Scopus, Web of Science, а також до повнотекстових публікацій міжнародного 
видавництва Springer Nature. 
У 2019 році в університеті почав працювати та заповнюватися науковими 
матеріалами репозиторій ЧДТУ (er.chdtu.edu.ua). 
Викладачі, аспіранти та студенти за необхідністю користуються такими 
відкритими патентними інформаційними ресурсами, як: 
1. Journal of Big Data    http://journalofbigdata.springeropen.com/ 
2. BIG DATA research  registered in the netherlands, registration NO. 
33156677, BTW NO. NL 005033019B01. https://www.journals.elsevier.com/big-
data-research/ 
3. База даних "Винаходи (корисні моделі) в Україні 
http://base.uipv.org/searchINV/ 
4. Мережа патентної інформації Європейського патентного відомства 
http://espacenet.com 
5. База патентів США, початок з 1790 року 
http://www.google.com/patents 
6. Патенти США, пошук по номеру, формат PDF. 
http://www.pat2pdf.org/ 
7. Патенти США і Європи http://www.freepatentsonline.com/ 
8. Мир (WO), Європа, США, Японія 
http://www.patentmatic.com/welcome 
Отримання кафедрою ХТВ сертифікату Міжнародної водної асоціації, 
який надає можливість викладачам, співробітникам та науковцям кафедри 
хімічних технологій та водоочищення користуватися пільговими умовами 
публікації статей, отримувати знижки на передоплату журналів, книг і статей 
видавництва IWA, отримувати безкоштовну підписку на журнал «Water Science 
and Technology: Water Supply» та журнал видавництва IWA «The Source», 
отримувати знижки на участь в подіях і виставках IWA. 
55 
 
Усі співробітники мають та оновлюють інформацію у власних профілях в 
ORCID та Google Scholar.  
На платформі OJS підтримуються в актуальному стані сайти збірників 
наукових праць: 
– «Вісник Черкаського державного технологічного університету» 
(vtn.chdtu.edu.ua); 
– «Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного 
університету. Серія: Економічні науки» (ven.chdtu.edu.ua); 
– «Мова: кодифікація, компетенція, комунікація» 
(movacom.chdtu.edu.ua). 
За 2019 рік фахові видання університету підняли свій міжнародний 
рейтинг, увійшовши до низки баз даних наукової інформації, каталогів і систем 
пошуку. 
Головними завданнями керівництва Університету та всього НПП є 
підвищення ефективності наукової роботи Черкаського державного 
технологічного університету у 2020 році, а саме: 
– збільшення кількості пропозицій до виконання науково-дослідних 
робіт, тематики яких відповідають актуальним потребам вітчизняної 
промисловості та економічно-інноваційного розвитку регіону; 
– збільшення кількості госпдоговірних тем, які виконуються 
науковцями ЧДТУ на замовлення виробництва; 
– інтенсифікація трансферу технологій, комерціалізації та 
впровадженні розробок наукових груп університету; 
– участь науковців ЧДТУ в конкурсах на наукові грантові проекти, в 
т.ч. міжнародних (зокрема Horizon 2020, Horizon Europe); 
– підвищення якості наукової продукції. 
– систематичне оновлення реєстрів потенційних об’єктів комерційних 
угод та замовників наукових послуг кафедр університету; 
– стимулювання інтеграції студентської молоді до наукових 
колективів.  
56 
 
РОЗДІЛ 3 
НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В 
ОСВІТІ  
 
3.1. Сучасні напрями розвитку освіти за допомогою технологій 
інформаційного менеджменту 
 
Діючі механізми реалізації розвитку освіти в умовах розвитку 
інформаційного менеджменту не створює мотивації щодо працевлаштування 
випускників закладів освіти. Для забезпечення сталої взаємодії освіти та 
роботодавців (освіти та бізнесу) необхідно сформувати механізми реалізації 
державної політики розвитку освіти в умовах розвитку інформаційного 
менеджменту та її взаємодії із суб’єктами бізнесу. Розвиток соціально-
економічних систем визначається рівнем взаємодії учасників закладів освіти та 
роботодавців. Головною проблемою при створенні такої інформаційної системи 
є формування сталого ефективного взаємозв’язку між освітою та бізнесом. 
Сучасна модель освіти має включати дві головні складові: формування 
особистості та формування професіоналізму. Від того, наскільки гармонійно 
взаємопов’язані ці складові, залежить ефективність усієї системи освіти 
сьогодні, що відображає всі цифрові процеси та новітні технології. Тому в 
рамках національної інноваційної освітньої системи державного управління 
обов’язково включаємо наукову складову. Це передбачає сталий взаємозв’язок 
з інноваціями на підприємствах, у галузі, в регіоні. З іншого боку, це гарантує 
створення гнучкої системи реагувань на зміни в кваліфікаційних вимогах 
підприємства до освітнього рівня випускника, тобто до закладу освіти. На 
основі такої взаємодії навчального закладу та суб’єктів бізнесу формується 
колективна система знань, їх використання під впливом суспільних інституцій, 
де виробляються норми, цінності та інше. 
Державне управління розвитком освіти в інформаційному суспільстві 
повинне включати в себе взаємодію між державою, системою освіти та 
економічними суб’єктами, яким необхідні кваліфіковані кадри. Постійні зміни 
57 
 
в використанні актуальних технологій та пошук інновацій ставлять перед 
економікою завдання випуску інноваційного продукту з вимогою здешевлення 
процесу виробництва. Це приводить до різкого збільшення попиту на 
кваліфікованих працівників творчих напрямків, коли рутинна робота будь-
якого виду успішно замінюється автоматизацією виробництва. У той же час у 
процесі постійних змін система освіти в наш час не справляється з завданнями 
підготовки випускника з актуальними знаннями. Причинами цьому є часовий 
розрив і помітна відмінність теорії та практики, слабке залучення практичного 
досвіду й інновацій, що не дозволяють відповідати змістовно-
компетентнісному наповненню освітнього процесу вимогам часу. 
Для управління розвитком складної системи, якою виступає в нашому 
дослідженні освіта, повинно бути характерним те, що в якості ключового 
джерела постійного росту і розвитку виступає творча діяльність, створення та 
поширення нововведень. Модель державного управління інноваційною 
організацією заснована на такому підході, який відрізняється від інших, 
характерних для концепцій реінжинірингу, загальної якості, безперервних змін 
та ін. Одна з головних відмінностей полягає в ролі, місці і значенні НДДКР у 
розвитку закладу освіти. Якщо для попередніх управлінських підходів було 
характерним ставлення до НДДКР виключно як до витрат, коли дослідження та 
розробки продуктів розглядалися як накладні витрати, то для моделі 
управління інноваційною системою вихідним є ставлення до таких робіт як до 
активів та інвестицій [1]. 
Основним методом поліпшення державного управління розвитку в 
умовах діджиталізації освіти повинна стати інноваційна стратегія, яка за 
основну мету мала б ставити не стільки розвиток самих інновацій у кількісному 
вираженні, скільки розвиток міжфункціональних зв’язків трикутника взаємодії 
«освіта – бізнес – наука». Представлені стратегічні орієнтири повинні 
вирішувати ключові завдання для такої взаємодії, враховуючи, що основні 
елементи такої взаємодії плідно переплітаються й проявляються у вигляді 
різних елементів освіти, де відповідно присутній бізнес як приватні навчальні 
58 
 
заклади і наука у вигляді науково-педагогічних кадрів. У ході розробки 
стратегії щодо покращення державного управління розвитком освіти 
актуальним є комплексний погляд на відповідні цифрові інновації, що 
імплементуються безпосередньо в самій системі і їх зв’язок із зовнішніми 
елементами. Досить проблемно оцінювати й проводити їх повне впровадження 
саме від початку проєктування й доведення до кінцевого результату. 
Основними ключовими принципами щодо формування моделі механізмів 
реалізації державної політики розвитку освіти в умовах діджиталізації 
необхідно представити наступні: 
1. Підтримка й розробка органами управління освіти на різних рівнях 
й іншими державними органами, які безпосередньо зацікавлені у таких діях, 
різних організаційних структур, що покликані стимулювати й контролювати 
впровадження відповідних інновацій, проводити оцінку ефектів від їх 
використання. 
2. Представлення ключових стратегічних напрямків щодо розвитку 
освіти, системи взаємодії науки, освіти і бізнесу. 
3. Представлення стимулів для механізмів залучення інновацій 
безпосередньо у систему освіти, використання досягненнь науки та техніки, 
залучення бізнесу до нового освітнього процесу й корекції вибору певної 
спеціалізацій. 
4. Ідентифікація ключових шляхів щодо міжфункціональної 
взаємодії між визначеними елементами системи освіти, соціально-економічних 
ситем держави, вітчизняного бізнесу, ринку праці й інших підсистем на етапі 
генерації та впровадження цифрових інновацій, проведення оцінки ефекту від 
реалізації таких процесів, ідентифікація псевдоінновацій й хибних напрямків 
розвитку сфери освіти. 
Доцільно зосередити увагу також на стратегічне планування 
безпосередньо на рівні держави, визначення ключових напрямків розвитку в 
умовах діджиталізації системи освіти та її чіткої взаємодії з наукою й бізнесом, 
у перспективі подальшої реалізації їх на локальному рівні (рис. 3.1). 
59 
 
 
 
Рис. 3.1. Управління розвитком освіти у контексті узгодження 
відповідних інтересів * 
* Джерело: розроблено автором основі [23] 
60 
 
Доведено, що без загальнодержавної стратегії розвитку освіти в умовах 
діджиталізації із паралельним збереженням інтересів різних акторів (держави, 
науки, освіти і бізнесу) розробка державної моделі механізмів реалізації 
державної політики розвитку освіти в умовах діджиталізації є досить утруднена 
й ускладнена сукупністю ризиків розвитку у хибних напрямках. Головним 
елементом для моделі забезпечення стратегічного державного управління 
розвитком освіти в умовах діджиталізації із одночасним збереженням інтересів 
безпосередньо освіти, науки і бізнесу, вважаємо, є звичайно ж інтереси всього 
населення загалом й кожного громадянина зокрема як конкретного споживача 
освітніх послуг та як об’єкта, який дозволяє певним чином дотримуватись 
інтересів й інших акторів, тобто бізнесу, освіти і держави. З метою 
забезпечення інтересів усіх представлених складових елементів моделі саме 
держава повинна забезпечувати стратегічне управління безпосередньо 
розвитком освіти із поступовим системним зміщенням існуючих владно-
функціональних повноважень до відповідного місцевого рівня. Таким чином 
управління на такому інституційному рівні зазвичай повинно приводити до 
встановлення балансу соціально-економічних інтересів й забезпечувати поступ 
країни у контексті задоволення попиту відповідних наукових установ, освітніх 
установ та бізнесу на певного освіченого й висококваліфікованого працівника. 
Ключовими стратегічними проблемами планування розвитку освіти в 
умовах діджиталізації є як правило концептуальне питання, яке є 
неврегульованим у нашій державі, зокрема: 
- Поступовий перехід до відомої західної схеми науки на базі 
закладів освіти; 
- Розробка продуктивних та реальних для моніторингу векторів 
системної взаємодії освіти, науки і бізнесу; 
- Організація стимулювання процесу розвитку безпосередньо 
приватних закладів освіти; 
61 
 
- стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу із чіткими 
активними взаємодіями освітніх установ у напрямку реалізації спільного 
проведення різних наукових досліджень як важливих передумов для 
ефективного впровадження цифрових технологій. 
Певні стратегічні напрямки щодо управління розвитком системи освіти в 
умовах діджиталізації можуть суперечити визначеним соціально- економічним 
інтересам один одного на визначеному сучасному етапі для розвитку країни. 
Актуальним прикладом такого соціально-економічного конфлікту може бути 
насамперед перехід до прийнятої у розвинутих країнах динамічної моделі 
університетської науки, за умови коли ключові наукові центри і лабораторії 
перебувають у підпорядкуванні університетів, де безпосередньо й зосереджено 
практично весь науково-технічний потенціал. Саме така представлена модель 
показала свою важливу перспективу у розвинутих країнах яка має позитивні 
результати використовується. 
Також однією з доволі серйозних проблем залишається проблема випуску 
кваліфікованих спеціалістів навчальними закладами з задоволенням попиту з 
боку ринку праці. Особливо легко цю проблему в наш час можна простежити 
на прикладі галузі ІТ, зокрема сфери офшорного програмування в Україні. У 
цій галузі дуже швидко змінюються технології і попит на спеціалістів різних 
спеціалізацій (по суті кожних 3-4 роки). Якщо ще три роки тому були актуальні 
програмісти, які володіють мовою програмування Dеlphі, то тепер високий 
попит на спеціалістів програмування на Jаvа в зв’язку з ростом популярності 
мобільних технологій та ОС Аndrоіd. Така ситуація очікуються і в більшості 
інших сфер, де некваліфікована робота заміниться автоматизацією й 
актуальними будуть переважно творчі професії, які через швидку зміну 
технологій потребуватимуть постійної актуалізації та оновлення знань. У свою 
чергу це призводить до того, що навчальні заклади не здатні забезпечити в 
умовах швидких змін попит на ринку праці на нові професії та спеціалістів з 
нових технологій через високу інертність навчальних програм, нестачу 
висококваліфікованих педагогічних кадрів, 
62 
 
вкрай обмежене фінансування для забезпечення освітнього процесу 
за новими технологіями. 
Нами систематизовано комплекс необхідних стратегій поліпшення 
механізмів державного управлінням розвитком освіти (табл. 3.1). 
Таблиця 3.1 Програми та стратегії управління розвитком системи освіти в 
Україні 
 
Стратегічний Програма дій Загальний опис Очікуваний 
напрямок результат 
Підвищення Стратегія розвитку Державна стратегія, яка Підвищення 
конкуренто- університетської передбачаєстимулювання конкурентоздатності 
здатності закладів науки зі розвиткунауки при університетах, освіти, престижу 
освіти збереженням створення при них лабораторій, навчальних закладів 
академічної науки наукових центрів. При  цьому  та їх розвитку 
важливо  зберегти 
академічну науку. Термін дії – 10 
років 
Програма розвитку Державна програма, що полягає в Підвищення 
та створення стимулюванні розвитку приватних конкурентоздатності 
приватних навчальних закладів. По аналогії з освіти 
навчальних малим бізнесом приватні навчальні 
закладів заклади здатні швидше реагувати на 
ринок, попит та економічні  
зміни. 
Термін дії – 5 років 
Програма Державна програма та цільові Підвищення 
забезпечення регіональні програми, що конкурентоздатності 
неперервності ціленапрямлені на забезпечення освіти, соціально- 
освітнього процесу неперервності освітнього процесу, економічний 
створення нових навчальних розвиток держави 
закладів або їх заміна на нові види 
освітніх послуг, де порушено 
неперервність. Термін дії – 5 років 
Впровадження Програма Державна програма, що полягає в Підвищення 
інновацій в освіту залучення стимуляції залучень інновацій в конкурентоздатності 
інновацій в освітній процес та управління навчальних закладів, 
освітню сферу освітою. Термін дії – 10 років розвиток 
виробництва 
 Програма Державна програма та цільові Підвищення 
стимуляції регіональні програми, що полягають конкурентоздатності 
розвитку нових в стимулюванні розвитку освіти, навчальних 
видів освітніх дистанційної освіти, е- lеаrnіng та закладів 
послуг ін. Термін дії – 5 років 
Активізація й Програма Державна програма та цільові  Підвищення 
налагодження стимулювання Регіональні програми, що конкурентоздатності 
ефективної залучення Полягають у залученні освіти, навчальних 
взаємодії кваліфікованих Кваліфікованих практиків до закладів 
63 
 
Стратегічний Програма дій Загальний опис Очікуваний 
напрямок результат 
освіти, науки та практиків до Освітнього процесу шляхом  
бізнесу освітнього Підвищення оплати праці  
 процесу викладачів. Термін дії – 5 років  
 Програма Державна та регіональні цільові Підвищення 
 розвитку Програми сприяння трансферу конкурентоздатності 
 взаємодії науки, знань  між  освітою,  наукою  та освіти, навчальних 
 освіти та бізнесу бізнесом, що полягають у закладів та науки. 
 і використання Створенні спільних об’єднань, Стимулювання 
 результатів їх Стимулюванні взаємодії та соціально- 
 діяльності обміном кадрами. Термін дії – 5 економічного 
  років розвитку країни 
 Програма Державна та регіональні цільові Підвищення 
 залучення програми залучення інвестицій в конкурентоздатності 
 інвестицій освіту. Розробка компенсаційних освіти, навчальних 
 бізнесу в освіту механізмів, які б мали базуватись закладів та науки. 
 та розробки на виплатах державою та з Стимулювання 
 компенсаційних місцевих бюджетів для повної чи соціально- 
 механізмів часткової компенсації затрат економічного 
  бізнесу щодо розвитку в умовах розвитку країни 
  діджиталізації освіти. Термін дії –  
  10 років  
* Джерело: запропоновано автором основі [37] 
Деякі ІТ компанії, як для прикладу SоftSеrvе, пробують вирішувати цю 
проблему відкриттям своїх власних навчальних центрів та ІТ академій. 
Зрозуміло, що це можуть дозволити тільки великі компанії, яких в Україні не 
так вже й багато. Це свідчить про те, що необхідна державна програма 
сприяння співпраці роботодавця з вітчизняними закладами освіті, взаємодії у 
сфері підготовки кадрів, актуалізації знань як стратегічного напрямку 
управління розвитком освіти. На рівні держави влада повинна забезпечити 
реалізацію інноваційно-креативної функції через взаємодію освіти, науки та 
бізнесу з метою створення і поширення нових знань, а також отримання 
стратегічних ефектів у вигляді розвитку бізнесу, підвищення зайнятості, 
формування привабливості країни для інвесторів та висококваліфікованих 
мігрантів, підвищення якості життя населення на довгострокову перспективу. 
Програми стимулювання розвитку в умовах діджиталізації освіти повинні 
забезпечити виконання інноваційно-креативної функції держави. Інноваційно-
креативна функція виявляється у безпосередньому створенні нових знань, 
технологій і техніки та їхньому поширенні (рис. 3.2). Основними елементами, 
64 
 
що повинні забезпечити створення цієї функції, є трикутник знань «освіта-
наука-бізнес», основним завданням яких у межах даної функції має стати 
підготовка висококваліфікованих кадрів. 
 
 
Рис. 3.2. Модель реалізації інноваційно-креативної функції механізмів 
інформаційного менеджменту розвитком освіти* 
*Джерело: розроблено автором 
 
Реалізація відповідної стратегій щодо забезпечення розвитку освіти в 
умовах діджиталізації  повинна насамперед опиратись на соціально-
економічні й математично-статистичні методи, що сприятимуть становленню 
дієвої стратегії на засадах наявних статистичних показників, певним чином 
корегувати етапи для налагодження управління таким розвитком й сприяти 
65 
 
уточненню отриманих результатів у напрямку подальшого планування. 
Налагодження системи плануванням варто впроваджувати на кожному із етапів 
розвитку освіти в умовах діджиталізації із використанням конкретної моделі, 
яка має включати весь такий процес – від становлення новацій до оцінки 
ефекту безпосередньо від їх використання (табл. 3.2). 
Таблиця 3.2 – Етапи розвитку освіти в умовах діджитаізації та методи 
прийняття відповідних управлінських рішень* 
Етапи стимулювання Задачі Методи прийняття управлінських 
розвитку рішень 
І. Початковий етап Стимулювання генерації Метод аналізу ієрархій 
інновацій розвитку освіти 
Вибір інновацій для Метод розстановки пріоритетів, АВС 
впровадження за оцінкою аналіз, теорія рішень 
ефекту від використання 
ІІ. Етап впровадження Визначення плану та етапів Теорія розкладів, імітаційне 
конкретних інновацій впровадження інновацій моделювання, планування 
Визначення обсягу Динамічне моделювання, оптимізаційні 
фінансування, інвестицій методи, аналіз 
Планування ефективної Мережеве планування та управління 
взаємодії суб’єктів та 
об’єктів інновації 
ІІІ. Контроль за Вибір черговості виконання Мережеве планування 
процесом та якістю робіт 
впровадження, Контроль за дотриманням Діаграми Парето 
дотримання строків якості впровадження 
Контроль за дотриманням Мережеве планування, динамічне 
строків впровадження програмування 
ІV. Оцінка ефекту від Оцінка ефекту від Теорія корисності, SWОT аналіз 
впровадження інновацій впровадження інновацій 
Прогноз кількості та якості Регресійний аналіз, метод 
наступних впроваджень Дельфі, модель Бокса- Дженкинса, 
 
Джерело: систематизовано автором на основі [45] 
 
Стратегічний пріоритет удосконалення механізмів реалізації політики 
розвитку освіти в умовах діджиталізації може бути реалізований завдяки 
взаємодії всіх зацікавлених учасників та стейкхолдерів освітнього процесу –
освіти, держави, бізнесу та громадськості (рис.3.3). Основними стратегічними  
орієнтирами  державної  освітньої  політики  мають  стати: орієнтація на 
комплексну підтримку проривних та поліпшуючих освітніх інновацій в сфері 
66 
 
цифрових трансформацій; розвиток форм державно- приватного партнерства у 
сфері освіти, для налагодження ефективної взаємодії суб’єктів 
комплементарних механізмів реалізації державної політики розвитку освіти в 
умовах діджиталізації; сприяння розвитку діджитал технологій на всіх рівнях 
управління, забезпечення комерціалізації результатів діяльності закладів освіти, 
налагодження міжнародного інвестиційного співробітництва та інші. 
З метою сприяння визначенню й впровадженню єдиної державної 
політики щодо розвитку освіти в умовах діджиталізації, забезпечення її 
соціальної адекватності пропонується створити цифрову платформу для 
забезпечення ефективності реалізації визначених механізмів, яка має включати 
сукупність актуальних технічних компетенцій (hard skills): розробку нових 
бізнес-моделей (екосистеми, мережі); аналіз даних (Data science); інтеграція із 
стейкхолдерами освітнього процесу через відкритий програмний інтерфейс 
(open API); цифрова безпека на рівні дизайну освітньої системи (Security by 
design); використання проривних технологій (робототехніка, штучний інтелект, 
3D-відео, хмарні сервіси, інтернет речей, блокчейн); e-менеджмент (ефективний 
менеджмент, організований на засадах використання інформаційних 
технологій); володіння сучасними управлінськими практиками (Lean, SCRUM, 
Kanban, 6 Sigma, DevOps). Найбільш затребуваними soft skills у цифровій 
платформі є: цифрова психологія; дизайн-мислення, тобто орієнтація на 
споживачів освітніх послуг; емоційний інтелект; комунікаційні навички. 
67 
 
 
Напрями удосконалення механізмів реалізації державної політики розвитку освіти в умовах 
діджиталізації шляхом налагодження взаємодії всіх учасників та стейкхолдерів освітнього процесу 
 
 
 
Держава Бізнес 
(органи державної влади на (приватні та державні 
всіх рівнях управління) підприємства, організації й 
 
 
 
 Заклади освіти Суспільство 
 
(державні та приватні (громадські організації, органи 
 
установи, які здійснюють громадського самоврядування, 
 
 освітню діяльність) інші представники громади) 
 
 
 
Стратегічна мета та завдання механізмів реалізації державної політики розвитку освіти в 
умовах 
 
 
Нормативно- розробка та затвердження Концепції цифрової трансформації освіти і 
правовий науки України; адаптація вітчизняного законодавства до потреб та 
вимог цифрової трансформації; дотримання європейських стандартів 
 
Організаційно- формування добросовісного конкурентного середовища розвитку 
освіти; адаптивне організаційно-інфраструктурне забезпечення 
адміністративни 
розвитку освіти із використанням діджитал технологій; підвищення 
 
мотивація професійної та інноваційної діяльності, розвитку науково- 
Кадрово- педагогічних кадрів; стимулювання до впровадження й ефективного 
мотиваційний використання сучасних інформаційних технологій 
 
фінансування із використанням державних зобов’язань (освітній 
Фінансово- ваучер); освітнє кредитування; грантове кредитування; освітні 
економічний заощадження; отримання плати за навчання від споживачів 
(замовників) освітніх послуг; надання корпоративного фінансування 
 
Комплементарні удосконалення інформаційної бази регулювання інноваційного 
механізми розвитку освіти (впровадження технології Blockchain) для прийняття 
науково-обґрунтованих рішень та комерціалізації результатів 
 
 
РЕЗУЛЬТАТ: забезпечення якості освіти; врахування інтересів суспільства в управлінні 
розвитком освіти враховуючи переваги діджиталізації 
 
Рис.3.3. Схематична інтерпретація стратегічних напрямів вдосконалення 
механізмів реалізації державної політики розвитку освіти в умовах діджиталізації* 
*Джерело: розроблено авторкою 
Цифрова платформа 
механізмів реалізації 
державної політики 
розвитку освіти 
68 
 
3.2 Підхід до формування моделі розвитку освіти в умовах діджиталізації 
 
Розуміння стратегічного розвитку в умовах діджиталізації освіти як 
процесу, що є зазвичай притаманним значно складним структурам, який сприяє 
виявленню причин та закономірностей функціонування освіти з подальшими їх 
модернізацій ними змінами у зв’язку з: 
- відповідними внутрішніми структурними реформами, які 
виникають на базі зміни системи взаємовідносин між всіма інституціями, які 
забезпечують розвиток освіти; 
- зовнішніми змінами у відповідній системі відносин, які спричинені 
макроекономічними факторами й процесами, а саме інтеграційними 
орієнтирами та інструментами державного управління, ґрунтуючись на 
концептуальних засадах відкритості освіти; 
- вплив глобальних факторів та процесів, які відповідають новим 
викликам формування інформаційної економіки. 
Такий теоретико-методологічний підхід дозволяє визначити всю глибину 
відповідних закономірностей розвитку в умовах діджиталізації освіти. Тому 
виникає необхідність визначення, якими повинні бути цифрові зміни в сфері 
освіти для того щоб не допустити відставання від національних потреб та 
глобалізаційних викликів у контексті забезпечення максимальності 
стимулювання впливу освіти на соціально-економічні процеси в сучасній 
інформаційній економіці країни. Схематично логічність трансформації освіти у 
напрямку забезпечення її розвитку в умовах діджиталізації представлено на 
рис. 3.4. 
69 
 
 
 ПРИЧИННІСТЬ ТРАНСФОРМАЦІЇ 
 
З міна системи внутрі- Екзогенні Екзогенні 
стру ктурних взаємовідносин макроекономічні факторні глобалізаційні факторні 
(ін ституційних контактів) впливи впливи 
 
 
 
 Трансформація 
С ИСТЕМА ОСВІТИ як органічний процес СИСТЕМА ОСВІТИ 
 КРАЇНИ КРАЇНИ 
 
 Трансформація 
 як цілеспрямовані зміни 
 Поточний стан Цільовий стан 
 
 
 
ОСВІТА Оптимізація ОСВІТА 
 стимулюючих впливів освіти на  
Поточний стан соціально- економічний розвиток Цільовий стан 
країни 
  
ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ ТРАНСФОРМАЦІЇ 
Відповідність кон’юнк- Осередок інноваційної  Висока конкуренто- турним 
особливостям ринків  активності, продукування спроможність у міжнарод- 
праці знань і нових технологій ному освітньому просторі 
 
Рис. 3.4. Логічність трансформації освіти у контексті її розвитку в умовах 
діджиталізації * 
*Джерело: розроблено автором основі [45] 
 
Трансформація освіти це перш за все зміна його структури у 
відповідності до логіки культури [4]. З рис. 2.3 бачимо, що основною ціллю 
відповідного процесу трансформації освіти у напрямку забезпечення її розвитку 
в умовах діджиталізації у інформаційній економіці має бути оптимізація 
можливих стимулюючих впливів на функціонування освіти та соціально-
економічний розвиток країни [5]. 
На нашу думку якісні модернізаційні зміни насамперед повинні 
розпочинатись в сфері освіти. На сьогоднішній день це є актуальним 
завданням для України, яка за роки своєї незалежності була орієнтована у 
70 
 
більшості на деструктивні явища і процеси. Маючи можливість забезпечувати 
розвиток освіти, можна досягти значних позитивних зрушень у всій соціально-
економічній системі країни на довгострокову перспективу враховуючи 
територіальну та культурну специфіки. Тому основною тезою в напрямі 
обґрунтування заходів трансформації освіти у контексті її розвитку в умовах 
діджиталізації повинно бути забезпечення її стимулюючих впливів на 
модернізацію країни у довготривалій перспективі і з стратегічними орієнтирами 
відповідного розвитку в умовах діджиталізації (забезпечення відповідності 
концепції стійкого розвитку країни із формуванням сприятливих передумов для 
якісного життя населення). 
Розвиток освіти може відбуватись не тільки заплановано. Допускаються 
відповідні трансформаційні зміни як закономірні процеси, які спричинені 
помірними зовнішніми впливами та певними еволюційними зрушеннями в 
межах внутрішньої інфраструктури. Тобто такі зміни в ефективно 
функціонуючій системі відбуваються автоматично у відповідності до нових 
викликів прогресу. За умов проведення деструктивних впливів, які спричинені 
насамперед потужними інституційними змінами, трансформація також може 
мати негативний характер, призводячи до змін у розвитку освіти. 
Таким чином, при інноваційному розвитку освіти варто відстежувати її 
результативність із неприпустимістю: 
1) негативних деформації розвитку освіти, що означає формування 
певного деструктивного середовища в освітньому процесі та інституційних 
відносин, які ґрунтуються на суб’єктивній взаємовигоді, та невідповідності 
встановленим цілям розвитку в умовах діджиталізації освіти та національним 
інтересам; 
2) значного відриву від дотримання національних особливостей, які 
виникають в силу: 
71 
 
- вимушеної стандартизації освітнього процесу враховуючи 
прагнення швидкої інтеграції у міжнародний (насамперед європейський) 
освітній простір; 
- непродуманого, штучного насадження досвіду країн світу щодо 
розвитку їх освіти, які для них є успішними, однак у вітчизняних реаліях 
призводять до руйнації специфічного вітчизняного інституційного середовища; 
- процес віртуалізації освітнього процесу з метою прискорення 
результатів, однак призводить зазвичай до отримання менш якісного рівня 
засвоєння знань (наприклад формалізм проведення дистанційного навчання), 
відсутність науково обґрунтованого усвідомлення їх особливостей та 
специфічності відносно окремих закладів освіти; 
- отримання ціннісних деформацій як результат більш вільного 
доступу до отримання знань та інформації із відповідним формуванням 
міграційних орієнтирів, підвищенням просторової мобільності, сприйняття і 
пізнання способу життя інших країн тощо. 
Зауважимо, що комплексних напрацювань питання стратегічного 
інноваційного розвитку освіти у вітчизняній науці наразі недостатньо. У свою 
чергу, для відображення авторського розуміння такого процесу у контексті 
недопущення відповідних деформацій у сфері освіти та відриву від 
національних особливостей, доцільно систематизувати деякі цінні міркування 
вітчизняних науковців. Суттєвий напрям наукових досліджень у даному 
напрямі з точки зору подальших перспектив розвитку в умовах діджиталізації 
освіти. Науковець Л. Гаєвська з посиланням на результати дослідження Ю. 
Шленова та Ю. Бойцова стверджує, що подальший стратегічний розвиток 
освіти може відбуватися за одним із можливих двох таких сценаріїв [6;15]: 
1) прагматизації та зазвичай професійної орієнтації освіти, які 
зводять її зміст до відповідних операційних знань. У даному випадку зникає 
взаєморозуміння між інститутами та людьми, які вимушені слідувати за 
72 
 
сформованими змінами, які відбуваються, тобто пасивно 
пристосовуючись до таких змін; 
2) людиноцентричного підходу до освіти, який перш за все 
орієнтується на вибір змісту і методів навчання з метою задоволення потреб 
людини як особистості та як активного суб’єкта відповідних видів 
господарської діяльності. 
Саме у таких прогностичних оцінках присутня загроза штучної 
трансформації освіти як відповідної вимоги сформованим новим 
цивілізаційним викликам, які зазвичай знаходяться в площині комерціалізації 
відносин, значному домінуванні майнових та фінансових інтересів, місця 
(країни) проживання та інше. Тому такий підхід до розвитку в умовах 
діджиталізації руйнує національні ідентичні характеристики функціонування 
освіти, що проявляється у інституційній основі розвитку в умовах 
діджиталізації освіти. У свою чергу, людино центричний підхід, який 
орієнтується виключно на інтереси кожної людини призводить до надто 
спрощеного представлення навчального матеріалу, використання нових 
підходів, що зумовить значне обмеження в отриманні необхідної інформації та 
глибинності отриманих знань. 
Проблема проведення якісних трансформаційних змін у напрямку 
забезпечення розвитку в умовах діджиталізації освіти також криється у 
загальних суспільних протиріччях. Відповідно, науковцями Ф. Барановським та 
Ю. Скорченком зазначається, що особливістю розвитку в умовах діджиталізації 
освіти є тривалість та глибина аномії, яка зумовлена значним випередженням 
старих соціальних інститутів у порівнянні з формуванням нових, та стрімким 
прискоренням змін у нинішніх перевтіленнях [16; 20]. Тобто, розвиток освіти 
повинен супроводжуватись одночасною модернізацією відповідних соціальних 
інститутів, особливо тих, які мають безпосереднє відношення до освіти – 
органів державної влади, закладів освіти, науки, культури, громадських 
організацій тощо. 
73 
 
Науковець Д. Плинокос, розглядаючи можливі моделі функціонування та 
розвитку освіти (замкнену, відкриту, прагматичну та розвинену), зазначає, що 
Україна повинна проводити поступову модернізацію моделі освіти, щоб не 
втрачати позитивні здобутки існуючої моделі. Такий розвиток повинен 
проводитись поступово, враховуючи існуючі умови функціонування та 
наслідки переходу від однієї моделі до інноваційної [21]. Підтримуючи такі 
твердження, нами підкреслено необхідність максимально можливого 
організаційно-економічного забезпечення стратегічного розвитку в умовах 
діджиталізації освіти, який відбувається зазвичай, виходячи з нових викликів та 
потреб інформаційної економіки. 
Теоретичне представлення розвитку в умовах діджиталізації освіти у 
поєднанні зі зміною моделі освітніх систем країн обумовлює необхідність 
врахування результатів дослідження вітчизняних науковців щодо типології 
відповідних моделей. Досить вдалим є розподіл таких моделей у вченого Г. 
Педченка, який виокремлює тоталітарні, прагматичні, раціональні і відкриті 
моделі, які за своєю сутністю та змістом корелюють з класифікацією науковця 
Д. Плинокоса (табл. 3.3). Цінним є також твердження автора щодо реалізації в 
сучасній сфері освіти концепції підтримуючої освіти, яка передбачає 
підготовку фахівців (спеціалістів) на основі вимог сучасності, без урахування 
прогнозних характеристик. Така система не забезпечує повноцінної підготовки 
спеціаліста до нових швидко змінних умов існування [24]. Тобто, серед 
важливих цілей розвитку в умовах діджиталізації освіти в Україні має бути 
власне подолання положень так званого «підтримування» розвитку освіти, а 
сприяння формуванню нового ідеологічного підходу до розвитку в умовах 
діджиталізації освіти, що є характерним для більшості розвинених країн світу. 
74 
 
Таблиця 3.3 Типологія моделей розвитку в умовах діджиталізації освіти 
та їх допустимість в сучасних вітчизняних умовах* 
 
№ Тип Загальна характеристика Допустимість для сучасної 
з/п моделі освіти 
 - спрямованість освіти на реалізацію інтересів  
 обмеженої кількості людей; 
Цільова спрямованість на 
 - відсутність значної потреби у придбанні нових 
формування ідеологічних 
1 знань; 
цінностей суспільства з 
- практична несумісність дії освіти з потребами 
виключним патріотизмом, 
розвитку індивіда; 
любов’ю до праці 
- ґрунтування освіти на обмеженій уяві про світ; 
- основна мета освіти – формування ідеологічних 
цінностей 
 - спрямованість освіти на здобуття знань і вмінь для  
 виконання завдань держави;  
 - дотримання національних інтересів з націленістю на 
Відповідність цілей освіти 
 освітнє забезпечення промислових, наукових та інших 
інтересам держави в частині 
суспільно значущих довгострокових проектів усередині 
2 забезпеченості економіки 
країни; 
кадрами відповідної 
- формування позитивного ставлення особистості та 
кваліфікації 
соціуму і державної політики; 
- небажане придбання абсолютно нових знань, 
непотрібних для розвитку національної економіки 
 - орієнтованість сфери вищої освіти на отримання  
 знань у «абсолютному» вигляді; 
Усі ознаки є 
3 - збалансованість освітніх потреб та потреб 
конструктивними для 
особистості; 
загального соціально- 
- постійна підтримка і стимулюванням суспільством 
економічного розвитку 
освітніх досягнень студентської громадськості; 
- базування навчального процесу на гнучких підходах 
 - з’єднання спрямованості на придбання нових знань і Усі ознаки є 
 розвитку особистості; конструктивними для 
 - основна мета освіти – не лише передача знань, але й загального соціально- 
4 виробництво нових більш високого порядку; економічного розвитку за 
- базування навчального процесу на значному обсязі винятком останньої в силу 
знань, накопичених у суспільстві; поточної неготовності  
- висока ступінь мобільності та полі-культурність вітчизняної освіти до 
випускника навчального закладу міжнародної конкуренції 
*Джерело: складено автором на основі джерел: [25-28] 
 
Потребу розвитку в умовах діджиталізації освіти обґрунтовує 
О. Соскін: зазначає, що виникає необхідність у зміні загальної парадигми 
функціонування освіти в Україні. В сучасних умовах розвитку інформаційного 
суспільства виникає потреба багатоманітності, мінімізація уніфікованості, 
характерної періоду промислових революцій та конвеєрного виробництва вже 
себе вичерпали. Саме в добу інформаційних технологій і автоматизації 
(роботизації) виробництв важливим стало формування умови для якісної 
    
Відкрита Раціональна Прагматична Тоталітарна 
75 
 
підготовки індивіда, носія так званого креативного потенціалу, спеціаліста, 
який здатний самостійно вирішувати встановлені завдання, не чекаючи 
відповідного наказу або директиви згори [29]. Ми погоджуємось з такими 
висновками вченого. У свою чергу, для вітчизняної освіти така кардинальна 
зміна методологічного бачення розвитку в умовах діджиталізації сери освіти 
наразі є неприпустима, адже сучасна молодь поки не володіє тим необхідним  
рівнем самосвідомості та абсолютних потреб здобуття необхідного рівня знань. 
Властива вітчизняним реаліям часта працевлаштованість не за спеціальністю, 
наявність відповідних суб’єктивних впливів на перспективи кар’єрного росту 
по суті демотивують людей, які здобувають вищу освіту, до якісного отримання 
нових знань. На сьогодні це має бути випускник, який зданий критично 
мислити, мати можливість чинити спротив існуючим деструктивним 
системним процесам, всебічно розвиватись із нагальною потребою розвитку та 
значно високими моральними цінностями (тобто якості чесності, здатності 
осуду асоціальної поведінки інших осіб, доброта тощо). Тобто надалі сферу 
освіти варто формувати з орієнтацією на становлення креативного потенціалу 
студента, який здатний формувати нові знання із притаманним їм інноваційним 
типом мислення, який активно приймає участь у науково-дослідній діяльності 
закладу освіти, який співпрацює з реальним сектором економіки. 
Щодо необхідності домінування в цифрових процесах освіти 
соціокультурних підходів представляє вчений Н. Гітун: визначаючи питання 
про напрями і способи якісного підвищення рівня знань отриманих у сфері 
вищої світи, ми повинні усвідомлювати, що такий рівень буде визначатися 
рівнем освоєння в процесі навчання й виховання загальної і національної 
культури; адже обсяг та глибина отриманих знань, розвинуті творчі задатки не 
суттєво відіграють роль без наявності в індивідів таких знань і високої 
культури, тобто вищих духовних запитів й  інтересів [30]. Отже, зроблені 
висновки науковця підтверджують нашу ідею щодо необхідності своєчасного 
виховання в осіб, які навчаються, на даному етапі розвитку в умовах 
діджиталізації освіти, моральних цінностей, які є дуже деформованими, а 
76 
 
вітчизняне інформаційне суспільство перебуває на межі пошуку саме нових 
ціннісних орієнтирів з ідентифікацією відповідних світових стандартів і 
збереженням національних ідентичних особливостей. 
Звертаючись до висновків науковців та власних спостережень, визначено 
основні екзогенні причини нинішніх процесів розвитку в умовах діджиталізації 
освіти, які виникають в політичних, управлінській, соціально-економічних та 
інформаційно-комунікаційній (або ж інноваційно-технологічній) системах 
(табл. 3.4). 
Таблиця 3.4 Основні причини стратегічного розвитку освіти в умовах 
діджиталізації з погляду впливу зовнішніх факторів* 
 
*Джерело: складено автором основі [26] 
77 
 
Такі причини відповідно класифіковано в розрізі деструктивних та 
конструктивних у контексті розвитку вітчизняної освіти. Однак такий 
розподіл є дещо умовним.  Наприклад, нові виклики інформаційного суспільства 
у випадку стратегічного прагнення до впровадження нововведень в сферу 
освіти та формального характеру основної частини реформ щодо нових 
вимог можуть призвести до відповідних деформацій у розвитку освіти. 
Також, причини відповідних конструктивних змін виділено з точки зору 
пошуку нових можливостей для освіти покращення їх якісних характеристик 
та навіть можливості виходу на передові конкурентні позиції. Серед 
представлених причин доцільно звернути увагу не деструктивність відповідних 
періодичних передвиборних спекуляцій щодо проведення освітніх реформ в 
Україні. На цій проблемі акцентує увагу науковець О. Паращак, 
констатуючи, що сфера освіти в Україні підвладна постійним певним змінам. 
Адже реформування сфери освіти є традиційною компонентою як декларованих 
так і проведених новацій, під гаслом яких зазвичай проходять періодичні 
виборчі кампанії, і вони, у певній мірі, визначають чітку політичну стратегію 
розвитку всієї країни (від формування приватних навчальних закладів до 
становлення всього освітнього процесу з компетентнісною складовою) [40]. 
Тобто деструктивність таких політичних спекуляцій у сфері освіти за умов 
частих змін в Україні уряду ведуть до непослідовних новацій з вибірковою 
націленістю. Таким чином конструктивні процеси  розвитку в умовах 
діджиталізації освіти є неможливими та лише значно поглиблюють деформації у 
відповідній структурі. 
Серед інших представлених у табл. 3.4 основних причин розвитку в 
умовах діджиталізації освіти, які сприяють імплементації досвіду розвинених 
країн, варто зупинитись саме на нових викликах інформаційного суспільствата 
переходу до епохи економіки знань. Виходячи із вищевикладеного, відповідно 
до теорії інформаційного суспільства ключовою ознакою та певним якісним 
його параметром є специфічна роль знань та сформованих на них технологій,  
переваги у використанні інформації, активізація технічного прогресу, значне 
78 
 
зменшення частки матеріального виробництва у валовому внутрішньому 
продукті, активний розвиток сфери послуг і як результат підвищення якості 
життя населення [41]. Такі стратегічні зміни в підходах до побудови 
інформаційної економіки, формують нові виклики перед сферою освіти. Для 
вітчизняної освіти прагнення відповідати вимогам і переходу до 
інформаційного суспільства(варто констатувати, що на сьогодні для нашої 
держави відповідний перехід є не дуже результативним та зазвичай 
формальним у силу проблем соціально-економічного розвитку та 
непослідовності дій органів державної влади та не дієвість відповідних 
механізмів державного управління у різних сферах) варто підтримувати, 
починаючи з модернізації всієї сфери освіти країни. Вважаємо, що дана 
стратегічна ціль є досяжною за умови забезпечення стратегічного розвитку в 
умовах діджиталізації освіти у контексті формування нових прогресивних 
засадах та руйнації деструктивних процесів, збереженням усталених 
інституційних конструкцій у певних взаємовідносинах (цінностях, традиціях, 
поведінці) та розробка нових ефективних рішень щодо відповідності 
стратегічним перспективам загальнодержавного соціально-економічного 
поступу. 
Визначено, що інституційно-еволюційний підхід посилює відповідні 
модифікації у стимулюванні функціонування системи розвитку в умовах 
діджиталізації освіти в умовах інформаційної економіки, яка ґрунтується на 
таких принципах: інформативності (використання сучасних інформаційних та 
комунікаційних технологій у розвитку освіти в контексті його державного 
управління, підвищенні конкурентоспроможності та якості освітніх послуг); 
динамічності (оперативність та своєчасність адаптації до трансформаційних 
змін в економіці); інноваційності (формування результатів наукових досліджень 
та ефективність їх комерціалізації); контрольованості (комплексний 
стратегічний моніторинг та прогнозування соціально- економічних тенденцій в 
країні та світі і їх вплив на розвиток освіти). Комбінація  унікальних  умов  
внутрішнього  і  зовнішнього  середовищ  функціонування освіти в Україні 
79 
 
дозволила сформувати модель державної політики розвитку освіти на засадах 
цифрових трансформацій в суспільстві, залежно від якої проектуються 
стратегічні рішення (рис.3.5). Основна ідея цієї моделі полягає у поступовому 
переході від централізованого державного управління до децентралізації 
шляхом формування локальної інноваційної інфраструктури для розвитку 
освіти. 
Досягнення визначених на рис. 36 цільових орієнтирів розвитку в умовах 
діджиталізації освіти в умовах переходу до інформаційного суспільстваповинно 
супроводжуватись й одночасно зумовлювати якісну інтеграцію всіх можливих 
систем у міжнародний освітній простір. Таке завдання є дуже складним, адже 
більше ніж 85% всього світового ринку освітніх послуг припадає на 22 країни, 
провідними експортерами серед яких є США, Німеччина, Великобританія та 
Франція [42; 43]. 
Для вітчизняної освіти зміни на цифрових якісних засадах можуть 
сприяти пришвидшеному напряму досягнення конкурентних переваг на всьому 
міжнародному ринку послуг освіти [44]. Важливо, щоб розвиток освіти в 
умовах переходу до інформаційного суспільствабув націлений на забезпечення 
органічного взаємозв’язку з соціально-економічною системою країни. Для 
ефективного функціонування національної інформаційного суспільствата 
забезпечення потреб всього населення якісною освітою необхідно сформувати 
ефективну систему ринків, яка повинна не лише забезпечувати раціональне 
використання всіх ресурсів країни, але й буде спроможною своєчасно 
регулювати соціально-економічні відносини між державою, реальним сектором 
економіки, освітою та громадськістю [45]. 
 
ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ: інформативності, адаптивності, інновативності, алгоритмічності, цифровізації 81 
 
 
ВИКЛИКИ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ ПEРEД СФЕРОЮ ОСВІТИ 
 
Виключнa рoль знaнь Зрocтaння кількості зaйнятих у Зрocтaння чacтки iнфoрмaцiйних Aктивнe пoширeння тa Фoрмувaння глoбaльнoгo 
тa iнфoрмaцiї для рoзвитку cфeрi iнфoрмaцiйнo- прoдуктiв у ВВП крaїни необхідність викoриcтaння iнфoрмaцiйнoгo прocтoру 
суспільства кoмунiкaцiйних тeхнoлoгiй iнфoрмaцiйнo-кoмунiкaцiйних (кoмп’ютeризaцiя, 
тeхнoлoгiй інтернаціоналізація) 
 
   
Нaукoвo Iнiцiйoвaнa Iнiцiйoвaнa Фoрмувaння 
Ініційована Глoбaльнi 
ПOТРEБA ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ У СФЕРІ ОСВІТИ нoвих 
сферою освіти 
oбґрунтoвaнa дeржaвoю cуcпiльcтвoм coцiaльних виклики 
 
Активізація заходів  OCНOВНA IДEЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ (інституційно-ресурсний підхід) Недопущення 
 
розвитку освіти та відриву розвитку 
недопущення Централізоване державне управління розвитком освіти в Децентралізація в управлінні розвитком сфери освіти шляхом національної системи 
деформацій у процесі умовах діджиталізації формування локальної інноваційної інформаційної інфраструктури освіти від 
діджиталізації міжнародної 
 
суспільства 
СКЛАДОВІ Інтелектуальний Ресурсний Інформаційний Маркетинговий Інноваційний 
  
  
ЦIЛЬOВA OРIЄНТOВAНICТЬ МОДЕЛІ 
 
Випeрeджуючий хaрaктeр ocвiти Людинoцeнтричний пiдхiд з Виcoкa прoдуктивнicть прaцi, Пoширeння системи диcтaнцiйнoгo Збeрeжeння iнcтитуцiйної ocнoви 
вiднocнo cуcпiльних змiн урaхувaнням соціально- формування й рoзвитoк нaвчaння, вiртуaлiзoвaних фoрм oргaнiзaцiї ocвiтньoгo прoцecу з 
(oчiкувaних тa cтихiйних) з економічних iнтeрeciв крeaтивнoгo пoтeнцiaлу, зaнять, тecтoвих рeжимiв пeрeвiрки дoпуcтимicтю прoяву інформаційних 
майбутнім прoєктувaнням суспільства у глибині знaнь iннoвaцiйний тип мислення знaнь технологій 
CУПРOВIДНI Й НACЛIДКOВI ПРOЦECИ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УМОВАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ 
Якicнa iнтeгрaцiя вітчизняної Зaбeзпeчeння oргaнiчнoгo Дoмiнувaння національної Посилення наукового напряму Підвищення ефективності основних 
сфери вищої освіти у cвiтoвий взaємoзв’язку сфери вищої iдeнтифiкaцiйнoї ocнoви діяльності вищої освіти; мoдуciв ocвiтньoгo прoцecу – 
ocвiтнiй простір; освіти із національною oргaнiзaцiї ocвiтньoгo прoцecу в налагодження механізмів фундaмeнтaлiзaцiї, гумaнiтaризaцiї 
інтернаціоналізація вищої освіти інформаційною економікою умовах інформаційної економіки комерціалізації результатів тa нeпeрeрвнocтi 
Фoрмувaння у сфері освіти cприятливих пeрeдумoв пeрeхoду дo інформаційного суспільства в чacтинi гoтoвнocтi гeнeрувaти нoві знaння тa iдeї, вміння викoриcтовувати iнфoрмaцiйні рecурcи, сприяння 
iннoвaцiйнoї aктивнocтi 
РОЗРОБКА ТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УМОВАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ 
 
 
Рис. 3.5. Концептуально-методологічний підхід до розробки моделі реалізації державної політики розвитку освіти на 
засадах діджиталізації * 
*Джерело: складено автором на основі [45] 
82 
 
Також при забезпеченні стратегічного розвитку в умовах діджиталізації 
освіти особливу увагу доцільно звернути на домінування національної 
ідентифікаційної основи функціонування освітнього процесу. Тобто в ході 
розвитку в умовах діджиталізації освіти в умовах переходу до інформаційного 
суспільстваслід звертати на збереження й укорінення інституційної основи 
організації освітнього процесу зі збереженням відповідних поведінкових 
установок, морально-етичних цінностей, прагнення здобуття якісних знань, їх 
використання. 
Узагальнюючи основні положення концепції стратегічного розвитку в 
умовах діджиталізації освіти в умовах переходу країни до інформаційної 
економіки, варто чітко дотримуватись поетапного підходу. Тобто перехід від 
раціональної до відкритої моделі розвитку в умовах діджиталізації освіти 
повинен проходити на науково обґрунтованих засадах із відповідним 
дотриманням конкурентних переваг вітчизняних закладів освіти і 
недопущенням надмірних еміграційних потоків, що призводить до заміщення їх 
особами з менш розвинених країн, що також можуть виступати носіями певної 
соціальної напруги в суспільстві. 
 Як результат дослідження зробимо висновки, сучасний вітчизняний 
освітній простір характеризується хаотичним розвитком освіти, який у 
визначених координатах відповідного простору і часу усе більше 
представляються через значні потоки освітніх міграцій. Така ситуація не 
відповідає визначеним завданням становлення інформаційної економіки, вона 
вимагає концептуального бачення ролі держави щодо стратегічності процесів 
розвитку в умовах діджиталізації освіти. Враховуючи суттєве значення освіти 
для країни, зокрема необхідності формування нових підсистем і окремих 
об’єктів, які здатні забезпечити прискорений розвиток інформаційного 
суспільствав Україні, потреба державного управління розвитку в умовах 
діджиталізації освіти є більш, ніж очевидною. Тому варто проводити ефективні 
реформаційні зміни у напрямку такого розвитку, щоб освіта слугувала 
відмінною передумовою для раціонального переходу країни до інформаційної 
83 
 
економіки. У даному аспекті завданням вітчизняної освіти є не просто 
організація свого освітнього процесу на цифрових засадах з активізацією 
інформаційно-комунікаційних технологій, але й забезпечення виховання нового 
покоління громадян, які здатні неперервно освоювати нові знання, критично 
осмислювати отриману інформацію та вдало використовувати отримані 
вміння й навики на користь держави. Тобто, таке нове покоління повинно перш 
за все розуміти стратегічні перспективи розвитку всього людства та 
орієнтуватись як правило на високопродуктивну працю, результати якої 
повинні відчуватись на отриманих позитивних ефектах для всього суспільства 
з мінімальними негативними наслідками. Отже тому стратегічний розвиток 
освіти є потребою часу для нашої країни, яка прагне сформувати інформаційну 
економіку та увійти в коло найбільш розвинених країн світу. 
При реалізації державної політики розвитку освіти на засадах цифрових 
трансформацій використовується наявний ресурсно-інституційний потенціал, 
який включає: інтелектуально-трудову складову (якість персоналу, 
результативність кадрової роботи); інформаційну складову (сучасні 
інформаційно-комунікаційні технології, які функціонують на єдиній цифровій  
платформі); науково-інноваційну складову (результативність науково-освітньої 
діяльності, якість обладнання, спроможність до дослідження); матеріальну 
складову (наявність матеріально-технічної бази, технологій тощо); 
організаційно-економічну складову (наявність системи управління, спроможної 
до вирішення складних завдань й механізму комерціалізації результатів 
досліджень); маркетингову складову (спроможність організувати ефективну 
взаємодію із учасниками освітнього процесу). 
 
 
 
 
 
 
 
84 
 
ВИСНОВКИ 
 
У кваліфікаційні роботі бакалавра здійснено теоретичне узагальнення та 
актуальної проблеми, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних 
засад і практичних рекомендацій щодо формування й розвитку інформаційного 
менеджменту. Отримані результати дослідження дають підстави зробити такі 
висновки. 
1. Установлено, що інформація відіграє провідну роль у прогресивному 
розвитку людства та виступає підґрунтям для інформаційного прогресу 
суспільства. Доведено, що ефективне використання інформації лежить в основі 
виникнення й розвитку інформаційного суспільства, процес побудови якого 
є тривалим у часі, має характеристики генетичної зумовленості й 
еволюційності, зумовлений переважно розвитком цивілізації з урахуванням 
відповідних соціальних, техніко-технологічних, економічних, ментальних і 
культурних перетворень у сучасному світі. Обґрунтовано переваги та 
проблемні аспекти, що надають процеси інформатизації економіці регіонів. 
Згруповано передумови переходу від індустріального типу соціально-
економічних відносин до інформаційного суспільства, заснованого на 
використанні сучасних цифрових технологій. Визначено головні особливості 
інформаційного суспільства та окреслено провідну роль діджиталізації у 
побудові інформаційного суспільства.  
2. Сформульовано теоретичну, що ґрунтується на поглибленні понятійно-
категорійного апарату теорії інформатизації: конкретизовано зміст дефініцій 
«інформаційне суспільство», «діджиталізація», «інформаційний менеджмент», 
Визначено складові забезпечення інформаційного прогресу. Систематизовано 
етапи розвитку інформаційного менеджменту.  
3. Визначено, що розвиток освіти слугує відмінною передумовою 
забезпечення якісних модернізаційних змін суспільства та органічного 
переходу до інформаційного суспільствабез штучного наздоганяння новітніх 
стандартів країн світу. Цього можна досягти шляхом дотримання 
85 
 
концептуальних засад випереджувальної освіти із одночасним формуванням у 
світогляді людей прагнення неперервного навчання, динамічного розвитку 
креативного потенціалу, інноваційного типу поведінки з стійкою продуктивною 
інноваційною активністю. Як результат зміни поколінь такі концептуальні 
зміни в функціонуванні освіти та виховному її напрямі нададуть можливість 
сформувати нове суспільство з досить високим рівнем інноваційності та 
креативності, що є на сьогодні запорукою розвитку держави в сучасних умовах 
становлення інформаційної економіки.  
У ході розвитку в умовах діджиталізації освіти повинна чітко 
прослідковуватись основна ціль такого процесу а саме: стимулювання 
поступового раціонального переходу країни до інформаційної економіки, що  
через наслідкові прояви сприятиме здійсненню потужних конструктивних 
впливів на загальний соціально-економічний поступ в країні у контексті 
формування нової генерації якісно освічених людей з відповідно розвиненою 
системою цінностей, які притаманні інноваційному типу поведінки, які здатні 
генерувати прогресивні цифрові ідеї та відповідні рішення відповідно до нових 
потреб країни у відповідності до концепцій і теорій сталого і збалансованого 
розвитку країни, гуманізації всього суспільства. 
  
86 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Варналій З. С., Клевчек Л. Л. Вплив розвитку інформатизації суспільства 
та інформаційно-комунікаційних технологій на інтеграцію у глобальний ринок 
факторів виробництва. Формування ринкових відносин в Україні. 2015. № 8. С. 
88-95. 
2. Васильєв А. В., Хоменко В. В., Любчак В. О., Коровайченко Ю. М., 
Фільченко Д. В. Інформаційно-аналітична підтримка діяльності університету: 
інтегрована інформаційна система: монографія. Суми: Сум. держ. ун-т, 2013. 
126 с. 
3. Веретюк С. М., Пілінський В. В. Визначення пріоритетних напрямків 
розвитку цифрової економіки в Україні. Наукові записки Українського науково-
дослідного інституту зв’язку. 2016. № 2 (42). С. 52. 
4. Воронкова В. Г., Романенко Т. П., Андрюкайтене Регіна. Концепція 
розвитку проектно-орієнтованого бізнесу в умовах цифрової трансформації до 
smart-суспільства. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної 
академії. 2016. № 67. С. 122-134. 
5. Гиляревский Р. С. Информационный менеджмент: управление 
информацией, знанием, технологией. Санкт-Петербург: Профессия, 2009. 304 с. 
6. Гончаренко Н. І. Особливості функціонування світового ринку 
інформаційних технологій в умовах трансформаційних змін глобального 
економічного середовища. Вісник Харківського національного університету 
імені В. Н. Каразіна. 2018. Вип. 7. С. 95-100. 
7. Гранчак Т. Ю. Соціальні медіа – інструменти формування управлінських 
систем мережевого типу. Science and Education a New Dimension. Humanities and 
Social Sciences. 2015. Iss. 42. III (7). URL: www.seanewdim.com. 
8. Гриценко В. И. Информационно-коммуникационные технологии в 
рамках программ ЮНЕСКО. Киев: Академпериодика НАН Украины, 2010. 26 
с. 
87 
 
9. Гриценко О. М. Політика держави щодо побудови інформаційного 
суспільства. URL: http://journlib.univ.kiev.ua/index. 
10. Гуцу С. Ф. Правові основи інформаційної діяльності. Харків: Нац. 
аерокосм. ун-т «ХАІ», 2009. 48 с. 
11. Данилишин Б., Куценко В. Через модернізацію освіти до економіки 
знань. Науковий світ. 2010. № 7. С. 6-8. 
12. Джердж С. Ф. Інституціоналізація інформаційної політики України в 
сфері євроатлантичного співробітництва: автореф. дис. … канд. політ. наук: 
23.00.02 – політичні інститути та процеси / НПУ ім. М. П. Драгоманова. Київ, 
2011. 20 с. 
13. Діджиталізація як нова ера розвитку корпоративного права. URL: 
https://sud.ua/ru/news/blog/145948-didzhitalizatsiya-yak-nova-era-rozvitku-
korporativnogo-prava. 
14. Долженко К. І. Інформаційна безпека регіону: сутність та зміст поняття. 
Наше право. 2014. № 2. С. 47-54. 
15. Дослідження інтернет-аудиторії. URL: https://inau.ua/proekty/doslid 
zhennya -internet-audytoriyi. 
16. Доступ до інформації та електронне урядування. Центр політико-
правових реформ / авт.-упоряд. М. С. Демкова, М. В. Фігель. Київ: Факт, 2004. 
343 с. 
17. Економічна статистика. Економічна діяльність. Інформаційне 
суспільство. Державна служба статистики України. URL: 
http://www.ukrstat.gov.ua/.  
18. Єжова Л. Ф. Інформаційний маркетинг. Київ: КНЕУ, 2002. 560 с. 
19. Заброцька О. В. Необхідність адміністративно-територіальної реформи в 
Україні та її наслідки для міжбюджетних відносин. URL: 
http://www.rusnauka.com/ 17_AND_ 2010/Economics/68681.doc. htm. 
20. Завадський Й. С. Менеджмент: Management: у 3 т. Т. 1. Київ: Вид-во 
Європ. ун-ту, 2001. 542 с. 
88 
 
21. Завізєна Н. С. Інформатизація Одеського регіону: стан та перспективи. 
Ефективна економіка. 2011. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2011_1_6. 
22. Зінченко О. А. Управління інтелектуальним капіталом в процесі 
інформатизації менеджменту. Менеджер. Вісник Донецького державного 
університету управління. Донецьк: ДонДУУ, 2013. Вип. 2 (64). С. 196-200. 
23. Зінченко О. А., Фінагіна О. В. Модель процесів інвестування розвитку 
регіональної ринкової інформаційної інфраструктури. Сучасні тенденції 
розвитку математики та її прикладні аспекти – 2012: матеріали І Міжнар. 
наук.-практ. інтернет-конф., (м. Донецьк, 17 трав. 2012 р.). Донецьк: ДонНУЕТ, 
2012. С. 205-207. 
24. Інформатизація управління соціальними системами / за ред. 
В. Д. Гавповського та ін. Київ: МАУП, 2003. 336 с. 
25. Інформаційне забезпечення інноваційного розвитку: світовий та 
вітчизняний досвід: монографія / Писаренко Т. В., Кваша Т. К., Березняк Н. В., 
Прудка О. В. Київ: УкрІНТЕІ, 2015. 239 с. 
26. Інформаційний менеджмент. URL: http//ru.osvita.ua/vnz/reports/ 
management/13966. 
27. Інформаційні системи в економіці: монографія / Устенко С. В., 
Береза А. М., Галузинський Г. П. та ін.; за заг. ред. С. В. Устенка. Київ: КНЕУ, 
2012. 425 с. 
28. Калініна Л. М. Генезис інформаційного менеджменту як галузі 
наукового знання. Стратегічні пріоритети. 2009. № 4 (13). С. 71-76. 
29. Коваленко Ю. О. Інформаційна культура в системі знань регіонального 
інформаційного менеджменту. Причорноморські економічні студії: наук. журн. 
2016. Вип. 8. С. 287-291. 
30. Коваленко Ю. О. Розвиток регіонального інформаційного менеджменту: 
європейський досвід. Zarządzanie i Edukacja: dwumiesięcznik szkoły wyższej 
im. Bogdana Jańskiego. Styczeń–Luty 2018. Numer 116. Р. 98-104. 
31. Коваленко Ю. О. Теоретичні аспекти виникнення інформаційного 
89 
 
менеджменту як наукової категорії. Сучасні тенденції в економіці та 
управлінні: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (м. Запоріжжя, 30 черв. 
2017 р.) / Східноукр. ін-т екон. та упр. Запоріжжя: СІЕУ, 2017. Ч. 2. С. 91-94. 
32. Коломицева О. В. Використання маркетингових комунікаційних 
технологій в інноваційному розвитку підприємств. Збірник наукових праць 
Черкаського державного технологічного університету. Серія «Економічні 
науки». 2016. Вип. 42. Ч. II. С. 5-13. 
33. Концептуальні засади стратегічного розвитку інформатизації 
національної економіки / Андрієнко В. М., Фінагіна О. В., Зінченко О. А. та ін.; 
Дон. нац. ун-т. Донецьк: ДонНУ, 2011. 217 с. 
34. Лаговська О. А., Шайдецька І. І. Корпоративні конфлікти та 
інформаційна асиметрія: причини і шляхи подолання. Економічний аналіз: зб. 
наук. праць. Тернопіль: Вид.-поліграф. центр Терноп. нац. екон. ун-ту 
«Економічна думка», 2016. Т. 26. № 1. С. 170-178. 
35. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії. Сучасна 
зарубіжна соціальна філософія. Київ, 1996. С. 362-380. 
36. Мартинович В. Г. Информационный потенциал государства и региона: 
теория и методология. Механізми державного управління економікою України. 
Серія «Державне управління»: зб. наук. праць ДонДУУ. Т. ХІ. Вип. 173. 
Донецьк: ДонДУУ, 2010. С. 152-159. 
37. Мартінович В. Г. Методичні підходи до оцінювання інформаційного 
потенціалу регіону. Вісник Донецького університету економіки та права: зб. 
наук. праць. Донецьк: ДонУЕП, 2012. № 2. С. 120-123. 
38. Матвієнко О. В. Концепція менеджменту інформаційних систем в 
контексті загальних проблем інформатизації суспільства. Вісник книжкової 
палати. 2002. № 10. С. 17-20. 
39. Матвієнко О. В. Менеджмент інформаційних систем і його місце в галузі 
сучасного управління. Вісник книжкової палати. 1999. № 4. С. 27-29. 
40. Матвієнко О. В. Основи інформаційного менеджменту. Київ: Центр 
90 
 
навч. літ., 2004. 128 с. 
41. Матвієнко О. В., Цивін М. Н. Основи менеджменту інформаційних 
систем. Київ: Центр учб. літ, 2005. 176 с. 
42. Мельник В. В. Формування концепції інформаційного менеджменту: 
сутність, задачі, основні напрями розвитку. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2012. 
№ 49. С. 122-134. 
43. Мельник Г. Моделювання процесу управління інформаційними 
ризиками із застосуванням технології оцінювання можливих загроз та 
вразливості інформаційних систем. URL: 
http://www.rusnauka.com/13.DNI_2007/Economics/ 21391.doc.htm. 
44. Построение информационного общества – глобальная задача в новом 
тысячелетии: декларация принципов / Организация Объединенных Наций 
ЮНЕСКО. Всемирная встреча на высшем уровне по вопросам информационного 
общества (г. Женева, 2003 г.). Документ WSIS-03/GENEVA/DOC/4-R, 12 дек. 
2003 г. 
45. Пригодюк О.М.  Маркетинг в соціальних мережах як рушійний напрям 
інформаційної економіки / О.М. Пригодюк, В. Поліщук // Науково-практичний 
журнал «Регіональна економіка та управління» 3 (25) серпень 2019 року, с.60-63. 
46. Пригодюк О.М. Сучасний стан інформаційного ринку послуг / О.М. 
Пригодюк, А.Поліщук // Науково-практичний журнал «Регіональна економіка та 
управління» 3 (25) серпень 2019 року, с.64-68. 
47. Пригодюк О.М.  Інформаційна економіка України: перспективи розвитку 
регіонального інформаційного менеджменту / О.М. Пригодюк, О.В. Фінагіна, 
Ю.О. Коваленко // Науковий журнал МЕНЕДЖЕР. Вісник донецького 
державного університету управління, 2020р. 
48. Прохоренко Е. Я. Анализ теорий информационного общества в 
приложении к Украине. Методологія, теорія та практика соціологічного 
аналізу сучасного суспільства: зб. наук. праць. 2008. С. 329-335. 
49. Розвиток інформаційного суспільства в Україні у 2016 році: основні 
91 
 
тенденції, фактори впливу та стан ІТ-індустрії: аналіт. доп. / підгот. С. Л. 
Гнатюк; Нац. ін-т стратег. дослідж. Київ, 2017. URL: 
http://www.niss.gov.ua/articles/2594/ (дата звернення: 02.12.2017). 
50. Слюсаревський М. М. Інформаційний простір: критика існуючих 
визначень і спроба побудови теорії. Особистість і трансформаційні процеси у 
суспільстві. Серія «Психологія, політологія»: Вісник Харк. держ. ун-ту. Харків, 
1999. № 439. Ч. 4, 5. С. 337-342. 
51. Степанов В. Ю. Інформаційна культура сучасного інформаційного 
суспільства. Вісник Харківської державної академії культури: зб. наук. праць. 
2009. Вип. 27. С. 91-97. 
52. Чалий І., Момот Т. Суттєвість та вартість інформації – український 
формат та зарубіжний досвід. Бухгалтерський облік і аудит. 2002. № 11. С. 29-
31. 
53. Шпильова В. О., Білик В. В. Особливості інформаційного менеджменту 
на регіональному рівні. Збірник наукових праць Донецького державного 
університету управління. Серія: «Економіка». Маріуполь: ДонДУУ, 2018. 
Т. ХIX. Вип. 309. C. 81-88. 
54. Шумаєва М. І. Особливості стратегії інформатизації суспільства в 
країнах світу. Глобальні і національні проблеми економіки. URL: http://global-
national.in.ua/archive/6-2015/199.pdf.
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
