УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ  ПІДПРИЄМСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ «АЗОТ», м. ЧЕРКАСИ)

Ферябов, Вадим Вікторович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9363

Title:	УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ «АЗОТ», м. ЧЕРКАСИ)
Authors:	Пригодюк, Олена Миколаївна Ферябов, Вадим Вікторович
Keywords:	Менеджмент, екологічний менеджмент, еколого-економічна безпека
Issue Date:	2022
Abstract:	Предметом дослідження є теоретичні, методологічні положення та прикладні аспекти управління еколого-економічною безпекою підприємств. Об’єктом дослідження є процес управління еколого-економічною безпекою підприємств. Метою роботи є формування теоретико-методичних засад та розробка практичних рекомендацій щодо управління еколого-економічною безпекою підприємств. Завдання роботи: розглянути сутність еколого-економічної безпеки підприємства; розкрити зміст управління еколого-економічною безпекою підприємства; систематизувати й узагальнити методологічний інструментарій дослідження еколого-економічної безпеки підприємства; розкрити сутність та обґрунтувати складові механізму забезпечення еколого економічної безпеки підприємств. За результатами дослідження сформульовані пропозиції: сформовано процедури та узгодження цілей у системі економічної безпеки підприємств. Розроблено стратегії формування цілей еколого-економічної безпеки підприємств В роботі проведено повний аналіз із застосуванням сучасних методів дослідження. А саме загальнонауковий діалектичний метод; історичний і системний підходи до вивчення процесу обліку, методи класифікації; порівняльних характеристик; наукової абстракції; нормативно-правового забезпечення; економіко-статистичні методи; метод групувань, графічний, метод та метод табличного відображення аналітичних даних. Одержані результати можуть бути використані в виробничій діяльності ПАТ «АЗОТ», М. ЧЕРКАСИ.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9363
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Менеджмент)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
1_Диплом Ферябов_ММ.pdf Restricted Access		2.33 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес адміністрування

Допущено до захисту
завідувач кафедри
Олеся ФІНАГІНА_______________
____________________________________
«_____»______________________ 2022 р.

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА
НА ТЕМУ:
УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ
ПІДПРИЄМСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ «АЗОТ», м. ЧЕРКАСИ)

Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: Менеджмент
Рівень вищої освіти: другий(магістерській)
Форма навчання: заочна_
Група ЗММ-212__

Виконавець роботи:
«____»___________ 2022 р. _______________ _Вадим ФЕРЯБОВ___
ім’я та ПРІЗВИЩЕ
(підпис) ( )

Керівник роботи:

«____»_________ 2022 р. ___________ _Олена ПРИГОДЮК_____
ім’я та ПРІЗВИЩЕ
(підпис) (Вчене звання, )

Черкаси 2022

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРУВАННЯ

Галузь знань «07 Управління та адміністрування»
(код, назва)
Спеціальність 073 «Менеджмент»
(код, назва)
Освітня програма Менеджмент
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Завідувач кафедри
____________
«_____» __________20___ р.

ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА
ЗДОБУВАЧУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

___Ферябов Вадим Вікторович________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Тема роботи УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ
ПІДПРИЄМСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ «АЗОТ», м. ЧЕРКАСИ)
керівник роботи____к.е.н., доц. Пригодюк Олена Миколаївна__________,
( прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
затверджені наказом від «__»_____20__року №__
2. Вихідні дані до роботи ПАТ «Азот» за 2019-2021 рр.; періодичні видання
та друковані літературні джерела
3. Зміст кваліфікаційної роботи (перелік питань, які потрібно розробити)
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-
ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВ РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ
ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «АЗОТ» РОЗДІЛ 3.
ШЛЯХИ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ
ПІДПРИЄМСТВ
4. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи магістра
Прізвище, ініціали та посада Підпис, дата
Розділ
керівника завдання видав завдання прийняв
1 К.е.н., доцент Пригодюк О.М.
2 К.е.н., доцент Пригодюк О.М.
3 К.е.н., доцент Пригодюк О.М.

5. Дата видачі завдання______________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
Строк
№ Назва етапів підготовки
виконання Примітка
з/п кваліфікаційної роботи магістра
етапів роботи
Вибір напряму дослідження. Складання
1 01.09.2022 виконано
попереднього плану випускної роботи.
Опрацювання літературних джерел. Підготовка та
2 10.9.2022 виконано
групування матеріалів.
Затвердження плану. Підготовка теоретичного
3 15.09.2022 виконано
розділу.
Доопрацювання теоретичного розділу. Аналіз даних,
4 9.10.2022 виконано
необхідних для написання аналітичного розділу.
5 Підготовка аналітичного розділу. 30.10.2022 виконано
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 5.11.2022 виконано
Підготовка та написання розрахункового розділу
7 18.11.2022 виконано
роботи.
8 Розрахунок пропозицій. 20.11.2022 виконано
9 Доопрацювання розрахункового розділу. 25.11.2022 виконано
10 Підготовка висновків по роботі 1.12.2022 виконано
11 Оформлення випускної роботи 3.12.2022 виконано
12 Подання завершеної роботи на кафедру 6.12.2022 виконано

Здобувач вищої освіти ______ _____Вадим ФЕРЯБОВ_____
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Керівник роботи _______ _____Олена ПРИГОДЮК_____
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

АНОТАЦІЯ
Робота містить 127 сторінок, 17 таблиць, 8 рисунків, список літератури
з 95 найменувань, 1 додаток.
УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ
ПІДПРИЄМСТВА (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ «АЗОТ», м. ЧЕРКАСИ)
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні положення та
прикладні аспекти управління еколого-економічною безпекою підприємств.
Об’єктом дослідження є процес управління еколого-економічною
безпекою підприємств.
Метою роботи є формування теоретико-методичних засад та розробка
практичних рекомендацій щодо управління еколого-економічною безпекою
підприємств.
Завдання роботи: розглянути сутність еколого-економічної безпеки
підприємства; розкрити зміст управління еколого-економічною безпекою
підприємства; систематизувати й узагальнити методологічний
інструментарій дослідження еколого-економічної безпеки підприємства;
розкрити сутність та обґрунтувати складові механізму забезпечення еколого-
економічної безпеки підприємств.

За результатами дослідження сформульовані пропозиції: сформовано
процедури та узгодження цілей у системі економічної безпеки підприємств.
Розроблено стратегії формування цілей еколого-економічної безпеки
підприємств
В роботі проведено повний аналіз із застосуванням сучасних методів
дослідження. А саме загальнонауковий діалектичний метод; історичний і
системний підходи до вивчення процесу обліку, методи класифікації;
порівняльних характеристик; наукової абстракції; нормативно-правового
забезпечення; економіко-статистичні методи; метод групувань, графічний,
метод та метод табличного відображення аналітичних даних.
Одержані результати можуть бути використані в виробничій діяльності
ПАТ «АЗОТ», М. ЧЕРКАСИ.

Рік захисту роботи - 2022

Підпис студента_______________ Вадим ФЕРЯБОВ
Дата ________________________
5
ЗМІСТ
ВСТУП 6
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО- 8
ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВ
1.1. Сутність та чинники забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємств 8
1.2. Складові управління еколого-економічною безпекою підприємств 21
1.3.Особливі аспекти дослідження еколого-економічної безпеки 36
підприємств
Висновки до розділу 1 48
РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО – ГОСПОДАРСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «АЗОТ» 50
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства 50
2.2 Аналіз загальних показників фінансово-господарської діяльності 61
підприємства
2.3 Оцінка ефективності та аналіз розвитку зовнішньоекономічної 69
діяльності підприємства ПАТ «АЗОТ»
Висновки за розділом 2 80
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ
БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА 82
3.1. Механізм забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємства 82
3.2. Стратегічне управління еколого-економічної безпеки підприємств 98
Висновки за розділом 3 110
ВИСНОВКИ 113
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 115
ДОДАТКИ 125

6
ВСТУП

Українська економіка характеризується складністю умов
господарювання, спричиненою багатьма чинниками. Серед останніх зростає
роль екологічних, які набувають стратегічного значення практично в усіх
сферах економічної діяльності. Раціональна його організація передбачає
зорієнтованість на мінімізацію екологічних ризиків і втрат та максимізацію
суспільних вигод. Ефективне використання наявних ресурсів на рівні
окремих підприємств можливе лише за умови дотримання ними еколого-
економічної безпеки (ЕЕБ).
Теоретико-методологічні аспекти управління екологічною та
економічною безпекою підприємств відображені в працях Н. Андрєєвої,
І. Баланюка, І. Бланка, В. Бойка, Б. Буркинського, О. Васильєва, Т.
Васильціва, В. Геєця, Н. Гічової, О. Гнаткович, Б. Данилишина, С. Довбні, К.
Дяченко, А. Єпіфанова, С. Ілляшенка, І. Ілляшенко, О. Ілляшенко, С.
Каламбета, А. Козаченка, П. Кравчука, О. Ляшенко, Г. Мішеніної, В.
Мунтіяна, І. Нагорної, О. Нусінової, В. Припотня, О. Прокопенко, Т. Радевич,
Н. Реверчук, С. Смірної, В. Степанова, І. Хоми, Л. Хромушиної, С. Шкарлета,
В. Шпильового, А. Штангрета, В. Ячменьова та інших авторів.
Вклад у розробку теорії, методології та прикладних аспектів
функціонування підприємства зробили І. Антоненко, В. Артюшок, А. Бабич,
О. Врублевська, О. Дзюбенко, О. Дребот, А. Карпук, Я. Коваль, І. Лицур, Є.
Мішенін, І. Синякевич, І. Соловій, М. Степаненко, А. Суска, О. Ульянченко,
О. Фурдичко, М. Шершун, О. Шубалий, І. Ярова та інші дослідники.
Попри вагомі напрацювання вчених, динамічність розвитку
екологоекономічних систем, якими є підприємства, обумовлює необхідність
узагальнення та поглиблення теоретико-методичних положень управління їх
еколого-економічною безпекою, що визначає актуальність теми, мету та
завдання дослідження.
7
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є формування теоретико-
методичних засад та розробка практичних рекомендацій щодо управління
еколого-економічною безпекою підприємств.
Для досягнення цієї мети в кваліфікаційній роботі магістра поставлені
такі завдання:
- розглянути сутність еколого-економічної безпеки підприємства;
- розкрити зміст управління еколого-економічною безпекою
підприємства;
- систематизувати й узагальнити методологічний інструментарій
дослідження еколого-економічної безпеки підприємства;
- розкрити сутність та обґрунтувати складові механізму
забезпечення еколого-економічної безпеки підприємств.
Об’єктом дослідження є процес управління еколого-економічною
безпекою підприємств.
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні положення та
прикладні аспекти управління еколого-економічною безпекою підприємств.
Методи дослідження. В роботі використано діалектичний метод
пізнання, системний підхід до дослідження процесів управління
екологоекономічною безпекою підприємств. Реалізацію цього підходу
забезпечила сукупність загальних і спеціальних методів, а саме: абстрактно-
логічний і системного аналізу – для теоретичних узагальнень, систематизації
підходів до визначення сутності еколого-економічної безпеки підприємства
та управління.
Апробація результатів роботи. Основні результати досліджень
кваліфікаційної роботи магістра апробовані автором в статті збірника
наукових праць ЧДТУ на тему «Інформаційна інфраструктура в системі
розвитку та безпеки підприємства».

8
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Сутність та чинники забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємств

Через глобальні трансформації та нестабільність українського
суспільства, активізацію загроз життю, здоров’ю, матеріальному та
соціальному благополуччю безпека посіла особливе місце у структурі
суспільних цінностей. Наявність цих загроз призводить до витрат ресурсів,
що негативно впливає на показники економічної безпеки країни, її громадян,
формує нові виклики, які пов’язані з необхідністю змін як в життєдіяльності
громадян, так і життєздатності національної економіки [60].
Ситуація ускладнюється кризовими явищами екологічного характеру
через значне фізичне та моральне зношення основних засобів підприємств,
застарілість технологій, високий рівень матеріало-, ресурсо-, енерго-,
відходомісткості виробництва. Пресинг економічної діяльності на
навколишнє природне середовище призводить до вичерпання ресурсів,
зниження асиміляційного потенціалу, незворотних змін у ньому. Тому існує
проблема формування такої системи управління підприємствами, яка
враховувала б екологічну складову. Практичні кроки щодо цього потребують
переосмислення та використання відповідних базових категорій, зокрема
еколого-економічної безпеки.
Проблемам безпеки присвячено багато наукових праць. Більшість з них
стосується визначення сутності та механізмів забезпечення національної
безпеки, економічної та фінансової безпеки підприємств, соціальної та
особистісної безпеки, екологічної безпеки країни, регіону. Вчені пропонують
різні трактування цих понять, а залежно від цього – різні механізми
забезпечення безпеки.
9
Вивченням економічної безпеки підприємства займалися такі вчені як
Г. Андрощук, Т. Васильців, О. Власюк, О. Барановський, В. Геєць, Л.
Донець, В. Іванов, Я. Жаліло, М. Камлик, А. Козаченко, Г. Козаченко, О.
Кизим, Ю. Лисенко, О. Ляшенко, А. Мокій, В. Мунтіян, О. Прокопенко, М.
Петрушенко, Н. Реверчук, І. Хома, С. Шкарлет та інші. Ними розроблено
теоретикометодологічні засади оцінки економічної безпеки підприємства,
обґрунтовано механізми та окремі інструменти управління економічною
безпекою, виділені певні акценти та пріоритетні напрями забезпечення
економічної безпеки підприємства.
Питанням екологічної безпеки присвятили дослідження Т. Акімова, Н.
Андреєва, С. Байдаков, С. Дорогунцов, В. Ковтун, В. Луцько, С. Лісовський,
В. Степанов, С. Харічков, В. Хаскін, М. Хвесик та інші. Екологічна безпека
загалом розглядається як складова національної, а екологічна безпека
підприємства – як складова економічної. Акцент на цій складовій робиться з
позиції усунення екодеструктивного впливу підприємства на навколишнє
природне середовище (НПС), середовище людської життєдіяльності.
Зокрема, це відображено в працях Б. Данилишина (природно-техногенні
катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління), М. Хвесика
(екологічна і природно-техногенна безпека України), Н. Андрєєвої
(екологоорієнтовані інвестиції).
Безпосередньо проблеми забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємства вивчали І. Антоненко, В. Артюшок, С. Бабошко, Л.
Добрянська, М. Домашенко, О. Дребот, О. Ілляшенко, А. Карпук, М.
Костецький, Л. Мельник, Г. Мішеніна, Є. Мішенін, О. Прокопенко, М.
Петрушенко, В. Припотень, А. Суска, О. Фещенко, Л. Хромушина, Л. Хенс,
В. Ячменьова та інші.
Попри вагомі напрацювання вчених, динамічність розвитку
економічних систем, їх оточення, технологій, сфери діяльності обумовлюють
доцільність подальших наукових пошуків, що визначає актуальність теми,
мету та завдання дослідження.
10
Б. Данилишин, Л. Шостак [19] безпекою називають такий стан об’єкта,
який означає, що ймовірність небажаної зміни будь-яких його якостей,
параметрів і зовнішнього середовища невелика (менше певної межі).
Отже, безпека найчастіше розглядається як:
1) стан захищеності підприємства;
2) результат ефективної діяльності менеджменту підприємства;
3) 3) умова стабільного розвитку підприємства.
Конкретизація цих позицій відображається у підходах до визначення
сутності економічної безпеки підприємства.
І. Хома визначає сутність економічної безпеки підприємства як певного
економічного явища або властивості, в основу якого покладено ступінь
відсутності наслідків загроз впливу дестабілізуючих чинників внутрішнього
та зовнішнього середовища на економічний потенціал і загальну
виробничогосподарську діяльність підприємства [34]. І. Хома доводить, що
система економічної безпеки підприємства є надійною, якщо всі виробничі,
комерційні та інвестиційні процеси забезпечуються достатніми обсягами
фінансових ресурсів, а їх надходження є своєчасним [32].
Г. Козаченко та В. Пономарьов визначають економічну безпеку
підприємства «як гармонізацію в часі та просторі економічних інтересів
підприємства з інтересами пов’язаних з ним суб’єктів зовнішнього
середовища» [59].
Т. Васильців під економічною безпекою підприємства розглядає такий
стан, при якому «підприємство та його продукція є конкурентоспроможними
… гарантується найбільш ефективне використання ресурсів,
інтелектуального та кадрового потенціалу; стабільність функціонування та
прогресивність розвитку; можливість протистояти негативним впливам
зовнішнього та внутрішнього середовища» [18].
Немає єдиної думки стосовно складових економічної безпеки,
найчастіше виділяють такі: безпека капіталу, безпека персоналу, техніко-
11
технологічна, інформаційна, інтелектуальна, правова, ресурсна, фінансова,
соціальна, екологічна, силова.
Таким чином, основними ознаками економічної безпеки підприємства
є:
- захищеність економічних інтересів від можливих загроз;
- стійкість та стабільність, яка реалізується у формуванні
конкурентного потенціалу підприємства, а на його основі – конкурентних
переваг і конкурентоспроможності, можливість розвитку;
- гнучкість елементів внутрішнього середовища, що дозволяє
адаптуватись до зовнішніх змін, швидко усунути різноманітні загрози без
негативних наслідків;
- рівноважність, надійність, емержентність, що забезпечує
стійкість підприємства як системи перед реальними та потенційними
негативними впливами;
- доступ до ресурсів і ринків, стан захищеності від зовнішніх і
внутрішніх ризиків, рівень економічної ефективності функціонування,
здатність підприємства до розвитку.
Проте слід підкреслити, що сучасний стан природних ресурсів і
навколишнього середовища змушує змінювати точку зору щодо
економічного розвитку і технічного прогресу й оцінювати їх з урахуванням
екологічних пріоритетів, наявності екологічних ризиків та стану екологічної
безпеки.
Складається ситуація, при якій зростають матеріальні та духовні
потреби суспільства, які воно не може задовольнити без збільшення
масштабів виробництва. А це супроводжується зростанням техногенного
пресингу на довкілля, його незворотні зміни. Водночас, суспільство
вимушене оберігати довкілля, оскільки від його стану залежить ефективність
виробництва, комфортність умов життя людей, їх здоров’я, працездатність.
Визначення сутності екологічної безпеки теж неоднозначне. Більшість
вчених трактують екологічну безпеку як: «стан захищеності економічних
12
інтересів підприємства від реальних і потенційних екологічних загроз, що
створюються в результаті виробничої діяльності» (О. Судакова, Д. Судакова)
[19]; мінімізацію негативного впливу підприємства на навколишнє природне
середовище; не нанесення прямих або опосередкованих збитків державі,
споживачам, населенню та персоналу.
Деякі дослідники розглядають екологічну безпеку в контексті
забезпечення життєво важливих інтересів держави, людини, суспільства
(Н. Андреєва, С. Дорогунцов, В. Ковтун, С. Харічков), або «прийнятний
соціально-економічний рівень захищеності життєво важливих інтересів
особистості, суспільства, держави, світової спільноти від загроз і негативних
змін (деградації) навколишнього середовища антропогенного і стихійного
характеру» (А. Степаненко) [16].
Таким чином, основними ознаками екологічної безпеки є:
- надійність;
- захищеність інтересів від загроз, що викликані природними та
антропогенними чинниками;
- забезпечення відтворення природного ресурсного потенціалу;
- гарантія мінімального антропогенного впливу;
- збереження здоров’я та забезпечення безпечної життєдіяльності;
- розумне задоволення екологічних потреб підприємства;
- гарантія екологічно чистого виробництва;
- недопущення деградації природних ландшафтів і ресурсів.
Проте поняття еколого-економічної безпеки дещо по-іншому
розставляє акценти. Необхідність вивчення еколого-економічної безпеки
підприємств обумовлено: зростанням еколого-економічних суперечностей їх
розвитку; погіршенням еколого-економічної ситуації через недосконале
екологічне законодавство, недієвий екологічний контроль діяльності
підприємств та недотримання екологічних вимог при проектуванні
підприємств, технологій, технічного устаткування; необхідністю дотримання
13
міжнародних вимог у сфері екологічної безпеки, екологізації діяльності як
умови євроінтеграції.
Як зазначає В. Припотень, «взаємозв’язок економічної та екологічної
безпеки промислового підприємства доцільно характеризувати як
екологоекономічну безпеку, під якою слід розуміти такий стан, коли ресурси
використовуються найефективніше для забезпечення збалансованого
природокористування, а також запобігання різним загрозам діяльності
підприємства» [10].
О. Дребот еколого-економічну безпеку розуміє як «стан показників
СЕЕС при якому забезпечується надійне існування, відтворення та розвиток
СЕЕС. Еколого-економічна безпека передбачає досягнення максимальної
продуктивності системи, мінімального порушення її рівноваги … при
різноманітних зовнішніх впливах, підвищення стійкості до цих впливів та
збереження здатності до само регенерації [26].
Таким чином, еколого-економічна безпека підприємства повинна
характеризуватися такими ознаками:
- захищеність життєво важливих інтересів підприємства від
можливих загроз;
- надійністю;
- забезпеченням матеріальними ресурсами, збереженням та
розвитком як економічного потенціалу підприємства, так і природного
потенціалу екосистеми підприємства;
- забезпеченням такого стану, при якому ймовірність небажаних
змін менша критичної межі;
- здатністю економічної системи до стійкого збереження основних
показників і параметрів функціонування без негативного впливу на НПС;
- здатністю забезпечувати розвиток, досягати поставлених цілей з
урахуванням природоресурсних обмежень;
- здатністю адекватно реагувати та стійкість до деструктивних змін
зовнішнього, в тому числі природного середовища;
14
- здатністю зберігати внутрішню структурну цілісність;
- стійкістю у досягненні, реалізації стратегічних цілей розвитку;
- ефективного використання усіх видів ресурсів, переходу на
безвідходні технології та екологічно-чисте виробництво;
- відсутністю значимих загроз для НПС, життєдіяльності людей,
інших суб’єктів господарювання;
- здатністю швидко усунути загрози або пристосуватися до умов,
які можуть негативно позначитися на показниках діяльності;
- здатністю запобігати забрудненню НПС завдяки екологічним
пріоритетам економічної діяльності підприємств;
- збереження обсягів виробництва та прибутковості при
дотриманні екологічних параметрів та норм на всіх етапах виробничого
процесу.
Таким чином, виявлено, що щодо суб’єктів господарювання безпека
найчастіше розглядається як стан захищеності підприємства, результат
ефективної діяльності менеджменту підприємства, умова його стабільного
розвитку.
На основі наведених вище ознак можемо дати власне визначення
екологоекономічної безпеки підприємства як стану його захищеності від
негативних впливів, завдяки внутрішній стійкості, збереження
самоідентичності та цілісності, гнучкості та адаптивності, що забезпечує
здатність до стабільного розвитку, реалізації поставлених цілей, досягнення
бажаних результатів без нанесення шкоди оточенню, збереження природно-
ресурсного та асиміляційного потенціалу довкілля.
Схематично зміст цього визначення відображено на рис. 1.1, де
відображені причинно-наслідкові зв’язки змістовного наповнення
екологоекономічної безпеки.
Будь-яке підприємство є відкритою системою, що функціонує в
динамічному, часто агресивному зовнішньому середовищі, в якому
формуються як можливості, так і загрози, на які потрібно реагувати.
15

Чинники впливу зовнішнього та внутрішнього
середовища підприємства

Система менеджменту підприємства (С МП )

Ефективн а СМП

Стійкість Захищеність ЕЕБП

Здатність до розвитку

Рис. 1.1. Структурна схема змістовного наповнення еколого-
економічної безпеки підприємства
Зміни у зовнішньому середовищі призводять до змін внутрішнього
середовища підприємства, надаючи додаткові можливості для реалізації
цілей розвитку, або обмежуючи ці можливості, призводячи до втрати
бажаних результатів, недосягнення поставлених цілей. Під впливом
зовнішнього середовища змінюються ринкові позиції підприємства, а отже –
цілі розвитку підприємства, його техніко-технологічна та виробнича база,
система менеджменту, вимоги до персоналу, інноваційна та інвестиційна
активність, відбуваються організаційні зміни. Тому проблема забезпечення
безпеки підприємств часто розглядається як вивчення та врахування
чинників, які її зумовлюють.
Цей аспект має як наукову, так і практичну значущість, оскільки
урахування загроз і можливостей забезпечує стабільність розвитку
підприємства, реалізацію стратегічних цілей в умовах швидкого реагування
на негативні зміни як зовнішнього, так і внутрішнього середовища
підприємства.
16
Проте чинники еколого-економічної безпеки підприємства
розглядались в контексті певних сфер діяльності, а детально опрацьовані
стосовно національної, економічної, фінансової, меншою мірою – екологічної
безпеки.
Зокрема, Н. Метеленко досліджено та систематизовано фактори впливу
зовнішнього середовища на економічну безпеку та встановлено
взаємозв’язок внутрішніх організаційно-економічних факторів залежно від
стадії життєвого циклу промислового підприємства [79].
Дестабілізуючі чинники діяльності підприємств детально досліджені в
працях М. Копитко, де обґрунтовано класифікацію загроз, небезпек та
ризиків. Водночас розглянуто підхід щодо визначення чинників економічної
безпеки підприємства [62].
В. Ортинський, І. Керницький, З. Живко детально розглянули та
обґрунтували роль зовнішніх та внутрішніх чинників економічної безпеки
підприємства [29].
З. Якубович розглядають загрози економічній безпеці як сукупність
факторів і умов, що створюють небезпеку для функціонування підприємства,
потенційно можливі або реальні дії зловмисників чи конкурентів, які здатні
завдати шкоду. До загроз зовнішнього середовища відносять економічні,
правові, ринкові, технологічні, технічні, географічні, соціально-культурні,
міжнародні; внутрішнього – професійні, культурні, організаційні,
соціальнопсихологічні, інформаційні, загрози користування [84].
Широку класифікацію загроз економічній безпеці подає О. Орлик, а
саме, за: «сферою виникнення (правові; економічні; політичні; екологічні;
соціальні; науково-технічні; технологічні; демографічні); вірогідністю
реалізації (реальні, потенційні); основними ознаками (зовнішні, внутрішні);
відношенням до людської діяльності (об’єктивні, суб’єктивні);
систематичністю прояву (систематичні, несистематичні); ступенем
керованості (керовані, некеровані); можливістю нейтралізації (ті, що
піддаються нейтралізації, ті, що не піддаються нейтралізації); впливом на
17
складові економічної безпеки підприємства (ті, що впливають на усі
складові, на кілька складових, на одну складову); моментом виникнення
(актуальні, потенційні); об’єктивністю існування (реальні, мнимі); частотою
виникнення (постійні, випадкові); ступенем очевидності (явні, приховані);
впливом на об’єкт (активні, пасивні); тривалістю впливу на функціонування і
розвиток підприємства (довготермінові, середньотермінові,
короткотермінові); характером прояву (закономірні, випадкові)» [66].
Розглядаючи чинники екологічної безпеки як складової економічної
(національної), виходять з того, що екологічна безпека – це відсутність
значимих загроз для існування навколишнього природного середовища і,
водночас, відсутність екологічних загроз життєдіяльності індивідів, їх
спільностей, організацій, країни. Для економіки – це наявність, обсяги
запасів і доступність до різних видів ресурсів; рівень їх якості; асиміляційний
потенціал НПС, рівень скидів, викидів, забруднень, які впливають на
результати підприємницької діяльності тощо.
О. Жавнерчик поділяє фактори впливу на стан екологічної безпеки на
конструктивні – стимулятори (наявність значних площ земель; різноманіття
характеристик ґрунтового покриву і кліматичних умов; висока забезпеченість
земельними ресурсами, яка надає можливість варіювати заходи щодо
відновлення земель і їх самоочищення; високий біокліматичний потенціал;
розширення заповідних територій, лісистості; високий рівень екологічної
свідомості, освіти, культури; скорочення кількості потенційно небезпечних
об’єктів) та деструктивні – дестимулятори (висока господарська освоєність
територій; відсутність резерву земель; низька ефективність використання
потенціалу земель; стала тенденція до погіршення якості ґрунтів, високий
рівень їх забруднення, зниження асиміляційних можливостей;
несформованість екологічної інфраструктури; недостатній рівень
впровадження досягнень НТП у природоохоронну сферу; повільний розвиток
екологічної свідомості населення; низький рівень екологізації податкової
системи) [31].
18
Проте, забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства
передбачає поєднання цих, часто антагоністичних складових, а отже
групування чинників має здійснюватись за іншими принципами та
підходами.
Вивчення чинників еколого-економічної безпеки підприємства
дозволяє розібратися у причинах змін та можливості впливу на результати
діяльності підприємства. Це має практичне значення для оцінки еколого-
економічної безпеки та розробки системи управління нею.
Як зазначає Н. Хумарова, більшість визначень поняття «підприємство»
відображає його економічну сутність, проте природокористування є його
невід’ємною специфічною функцією, оскільки «навколишнє природне
середовище виступає не тільки джерелом природних ресурсів, але й
забезпечує саму можливість виробничої діяльності підприємства, реалізацію
його цілей. Підприємство впливає на навколишнє природне середовище, а
останнє впливає на нього». Тому актуальним є принцип гармонізації
функціонування «внутрішніх (штучних)» і «зовнішніх (природних)»
підсистем підприємства, що полягає в забезпеченні балансу між рівнем
негативного впливу підприємства на навколишнє середовище і «пропускної
здатності» екосистем, що знаходяться в зоні екологічної відповідальності
[37].
Узагальнивши існуючі напрацювання, вважаємо, що в контексті
управління еколого-економічною безпекою важливою ознакою є поділ на
зовнішні та внутрішні.
Зовнішні чинники, які не залежать від діяльності підприємства, а на
нього здійснюють вплив опосередковано, можна поділити на такі групи:
- макроекономічні (економічна ситуація в країні, рівень
конкуренції, частка ринку, доступність ресурсів (фінансових, інформаційних,
трудових, природних, енергетичних, техніко-технологічних тощо); податкова
політика; інфляційні процеси; галузева структура економіки; зміна
19
валютного курсу; інвестиційна, інноваційна, монетарна, фіскальна, валютна,
експортно-імпортна, митна політики держави, сприянні виробництву);
- природно-географічні (кліматичні умови та наявність природних
ресурсів; розміщення підприємства; доступність транспорту та зв’язку; стан
екосистем; екологічна місткість навколишнього природного середовища,
рівень ресурсоспоживання економіки, забруднення довкілля, природні
катаклізми та техногенні аварії);
- соціальні (структура витрат і споживання, специфіка попиту,
споживацьких уподобань, купівельна спроможність споживачів, культурні
цінності споживання; національна свідомість);
- техніко-технологічні (рівень розвитку НТП у сфері діяльності
підприємства; можливості появи нових технологій, техніки, сировини або
замінника);
- політичні (стан політичної системи, лобістська активність,
залежність сфери діяльності від політичних інтересів);
- правові (стан чинного законодавства; наявність або відсутність
правових бар’єрів входу/виходу у сферу діяльності, антикорупційного,
антимонопольного законодавства; правові основи підприємництва; рівень
несприйняття недобросовісної конкуренції, протиправної діяльності
конкурентів, кримінальних структур, корупції контролюючих і
правоохоронних органів);
- міжнародні (міжнародні угоди, стандарти, інвестиції;
зацікавленість в українському ринку; міжнародне екологічне, торговельне
право) [32].
Для групування внутрішніх чинників еколого-економічної безпеки
підприємства найчастіше використовується функціональний підхід, згідно
якого виділяють види безпеки (безпека капіталу, безпека персоналу,
технікотехнологічна, інформаційна, інтелектуальна, правова, ресурсна,
фінансова, соціальна, екологічна, силова) і відповідні групи внутрішніх
чинників:
20
- фінансові (співвідношення власного та залученого капіталу,
показники фінансового стану, характер фінансових потоків тощо);
- соціальні (персонал; освітньо-кваліфікаційний рівень, досвід,
відповідна кваліфікація керівництва і персоналу, їх бажання підвищувати
кваліфікацію, навчатись; вміння співпрацювати; лідерські якості);
- виробничі (розміщення підприємства (територія); наявна
виробнича інфраструктура, можливий обсяг її використання; основні та
оборотні засоби; організація виробничих процесів, застосовувані технології,
рівень оновлення техніко-технологічної бази виробництва, інноваційна
діяльність, відповідність продукції міжнародним стандартам);
- екологічні (природні умови та ресурси, їх розміщення,
доступність, якісні показники; наявність новітніх ресурсозберігаючих та
екологічно чистих технологій, сучасного виробничого обладнання та
установок, досконалих очисних споруд);
- маркетингові (організація маркетингових досліджень,
стратегічного і тактичного маркетингу, збуту продукції підприємства);
- менеджменту (наявність менеджменту якості, антикризового
менеджменту, екологічного менеджменту, які забезпечують здатність
своєчасно виявити та ідентифікувати зовнішні та внутрішні загрози,
прийняти відповідні управлінські рішення; комунікації, які зумовлені
організаційною структурою та інформаційними технологіями; норми та
цінності, покладені в основу організаційної культури, тип організаційної
структури; тип стратегії; політика взаємодії та якість комунікацій з
партнерами (довготермінові контракти на реалізацію продукції, надійність
постачальників) організація праці; мотивація персоналу) [79].
Не заперечуючи важливості функціонального підходу, вважаємо за
доцільне запропонувати групування чинників, що випливає з авторського
визначення еколого-економічної безпеки підприємства.
На нашу думку, стійкість, захищеність, можливість реалізовувати
поставлені цілі, закладені у визначенні еколого-економічної безпеки
21
підприємства – це характеристики підприємства, які, значною мірою,
залежать від дієвості його системи менеджменту, це результат ефективності
управлінської діяльності в комплексі.
1. Якщо еколого-економічна безпека підприємства розглядається як
стан захищеності життєво важливих інтересів підприємства від можливих
загроз, то основними будуть ті, які формують здатність підприємства швидко
усунути різноманітні загрози або пристосовуватись до існуючих умов, що
можуть негативно позначитися на показниках діяльності.
2. Якщо еколого-економічна безпека підприємства розглядається як
стійкість до негативних впливів, то основними будуть чинники, які
визначають здатність підприємства реалізувати цілі, зберігаючи внутрішню
структурну цілісність і самоідентичність.
3. Якщо еколого-економічна безпека підприємства розглядається як
здатність до стабільного розвитку, реалізації поставлених цілей, досягнення
бажаних результатів без нанесення шкоди навколишньому природному
середовищу, то актуалізуються вище вказані чинники ефективності системи
менеджменту підприємства. Проте варто наголосити на таких:
- компетентність керівництва підприємства, його здатність до
стратегічного мислення, професіоналізм персоналу при прийнятті
управлінських рішень, володіння сучасними технологіями управління;
- ефективність організаційної структури;
- наявність сучасної екологорієнтованої корпоративної культури.
Запропонований підхід групування чинників, виходячи з авторського
визначення сутності еколого-економічної безпеки, має практичне значення,
оскільки в подальших дослідженнях буде використано для розробки
показників оцінки еколого-економічної безпеки підприємства та потенціалу
екологоекономічної безпеки підприємства.

22
1.2. Складові управління еколого-економічною безпекою підприємств

Реалізація принципів сталого розвитку вимагає реформування діючих
систем менеджменту підприємств шляхом імплементації в їх структуру
еколого-орієнтованих інструментів. Починають активно використовуватись
екологічний аудит і моніторинг, екологічне планування як окремі елементи і
як складові екологічного менеджменту, що розглядається як інструмент
збалансування інтересів в системі «природа – підприємство», забезпечення
раціонального використання ресурсів та умов навколишнього природного
середовища, планування та реалізації заходів, спрямованих на зниження
негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, збереження,
відтворення та раціональне використання природно-ресурсного потенціалу
[37]. Значною мірою ці інструменти використовуються з метою виявлення,
прогнозування екологічних ризиків та загроз у процесі функціонування
підприємства, обґрунтування заходів для недопущення або зниження
негативного впливу результатів діяльності підприємства на довкілля. Тому
еколого-економічна безпека стає одним з базових критеріїв оцінки
ефективності менеджменту підприємства.
Розробка теоретико-методологічних положень управління
екологоекономічною безпекою підприємства передбачає визначення його
сутності та складових.
Використання системного підходу дозволяє розглядати управління
еколого-економічною безпекою підприємства як сукупність
взаємопов’язаних та взаємозалежних елементів, взаємодія яких передбачає
цілеспрямований вплив на забезпечення стійкості, цілісності, захищеності та
реагування на зміну його внутрішнього середовища для захисту інтересів,
стабільного екологобезпечного та економічно ефективного розвитку з
урахуванням зовнішніх умов (загроз та можливостей) та обмежень.
Для забезпечення ефективності управління еколого-економічною
безпекою підприємства необхідно визначити підходи, які доцільно
23
використовувати, принципи формування та функціонування, встановити
ознаки, критерії ефективності, потім чітко визначити об’єкт, суб’єкт, мету,
цілі, завдання, функції, методи та інструменти управління.
З огляду на це, підходи, які доцільно використовувати в управлінні
еколого-економічною безпекою підприємства: біотичний, який базується на
біотичному механізмі регулювання процесів та природній домінанті
життєдіяльності суспільства; інтеграційний, що передбачає імплементацію
екологічних вимог в діяльність підприємства; системний, що забезпечує
взаємну зумовленість екологічних проблем, стратегічних завдань та
екологоекономічних механізмів їх досягнення; цільовий; ієрархічний;
функціональний [13].
Управління еколого-економічною безпекою повинне здійснюватися на
основі таких принципів: системності, збалансованості, узгодженості, єдності
та оптимального співвідношення в системі «суспільство – природа»;
екологічної орієнтованості діяльності; комплексності використання
природно-ресурсного потенціалу екосистем у межах їх стійкості,
непорушення та самовідновлення; пріоритету екологічних і суспільних
інтересів над приватними; превентивності як запобігання, недопущення
деградації екосистем і ландшафтів [74].
Критерій ефективності управління еколого-економічною безпекою
підприємства є вихідною ознакою, за якою можна визначити його надійність,
оцінити якісні та кількісні параметри, порівняти альтернативні рішення
розвитку [22]. На нашу думку, його можна сформулювати як такий стан
розвитку підприємства, який дозволяє досягти заданого рівня економічної
ефективності за умов раціонального використання природних ресурсів,
збереження якості екосистеми, в якій функціонує підприємство. Проте,
залежно від встановлених пріоритетів, критерієм ефективності управління
екологоекономічною безпекою підприємства може бути: стан здоров’я
населення і персоналу підприємства; екологічна чистота, культура
24
виробництва та господарювання; економія ресурсів, збереження
самовідновлюваних властивостей і місткості екосистеми.
В. Ліпкан, визначаючи змістове наповнення системи управління
національною безпекою, обґрунтував її характеристики, ознаки та вимоги
[76]. Переосмислення цього матеріалу в контексті нашого дослідження дало
можливість уточнити основні ознаки управління еколого-економічною
безпекою підприємства:
- наявність певної сукупності взаємопов’язаних, взаємозалежних
елементів (суб’єкта, методів та засобів управління), каналів прямого і
зворотного зв’язку;
- динамічність;
- наявність елемента, що фіксує факт появи негативних змін
чинників внутрішнього та зовнішнього оточення (ризик, загроза, небезпека)
та елемента для своєчасного прийняття управлінських рішень щодо реакції
на ці зміни;
- функціонування в умовах просторових, ресурсних, часових
обмежень;
- орієнтація на вирішення проблем в екологічних системах, де
функціонує підприємство;
- гнучкість і адаптивність до змін зовнішнього середовища.
Системний підхід дозволяє виявити цілісну множину елементів
(базових складових), визначити зв’язки та залежності між ними а також із
зовнішнім середовищем (рис. 1.2).
Об’єкт управління еколого-економічною безпекою підприємства має
складний та специфічний характер, що зумовлено умовами середовища
функціонування підприємства, оскільки на еколого-економічну безпеку
підприємства впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники. Тому його
варто визначити як сукупність внутрішніх чинників (умови, ресурси,
елементи системи менеджменту), які формують стійкість підприємства щодо
негативних впливів зовнішнього та внутрішнього середовищ.
25

Принципи управління ЕЕБ підприємства,
критерії ефективності

Управління еколого - економічною б езпекою підп риємства

Об’ єкт Суб’ є кт Предмет

Мета Цілі розвитку Завдання

Механізм забезпечення еколого -е кономічної безпеки
підприємства

Рис. 1.2. Базові складові системи управління еколого-економічною
безпекою підприємства (системний підхід)

Суб’єктами є окремі особи, підрозділи, служби підприємства, що
мають забезпечити його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз,
досягнення еколого-економічної безпеки. У ряді праць є поділ суб’єктів на
дві групи: внутрішні та зовнішні. До першої групи відносять осіб та
підрозділи, які здійснюють функції гарантування еколого-економічної
безпеки безпосередньо на підприємстві, до зовнішніх суб’єктів відносять
інституції, які знаходяться в зовнішньому середовищі та створюють умови
для забезпечення його безпеки [42].
26
Предметом у системі управління еколого-економічною безпекою є
еколого-економічна безпека загалом, її складові та чинники, які на неї
впливають.
Мета управління еколого-економічною безпекою – забезпечення
екологоекономічної безпеки підприємства шляхом імплементації в систему
його менеджменту екологічних пріоритетів, принципів сталого розвитку,
переорієнтації на довгострокові економічні, соціальні та екологічні ефекти,
реалізація не лише економічних, а й природозберігаючих,
ландшафтоформуючих, кліматорегулюючих, рекреаційних, естетичних,
соціально-культурних функцій.
Цілями управління еколого-економічною безпекою підприємства є:
- забезпечення еколого-економічної безпеки усіх сфер
життєдіяльності підприємства;
- відтворення порушених лісових екосистем;
- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття лісу;
- забезпечення функціонування підприємства згідно міжнародних
стандартів, регламентів екологічного управління і аудиту;
- прийняття управлінських рішень з урахування екологічних
пріоритетів розвитку підприємства для мінімізації негативного впливу
результатів діяльності на стан НПС;
- освоєння і ефективне використання місцевих природних багатств
лісу;
- раціональна територіальна організація виробництва;
- формування високого рівня кваліфікації персоналу, професійних
компетенцій у сфері екологічного менеджменту;
- забезпечення бажаного рівня фінансової ефективності та
фінансової стійкості підприємства;
- впровадження новітніх екологобезпечних та економічно
доцільних техніки та технологій;
27
- формування конкурентних переваг та високої
конкурентоспроможності підприємства;
- забезпечення високої якості та екологічності продукції
підприємства;
- правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства
упорядкування відносин між його працівниками та підприємством,
партнерами;
- якісне інформаційне забезпечення рівнів менеджменту та усіх
підрозділів підприємства;
- виконання (поліпшення) показників ефективності діяльності
підприємства (прибутковості, продуктивності);
- формування позитивного іміджу підприємства;
- розвиток корпоративної культури [58].
Основні завдання управління еколого-економічною безпекою
підприємства доцільно визначати за такими ознаками:
- інституційного характеру (створення сприятливих правових та
організаційних умов для розвитку підприємства, формування
екологоорієнтованої місії, стратегії, корпоративної культури, організаційна
реорганізація з урахуванням елементів управління еколого-економічною
безпекою, розподіл функцій, обов’язків та повноважень тощо);
- формування стратегічного потенціалу ЕЕБ підприємства,
оновлення техніко-технологічної бази, впровадження ресурсозберігаючих та
екологічно чистих технологій, розвиток персоналу з урахуванням нових
компетенцій, створення сприятливих умов для активізації інвестиційної
діяльності та залучення інвестицій, формування інформаційно-аналітичної
бази даних про чинники ЕЕБ);
- удосконалення системи менеджменту підприємства
(імплементація системи управління еколого-економічною безпекою в
загальну систему менеджменту);
28
- функціональною направленістю системи управління ЕЕБ (захист
прав та інтересів підприємства; моніторинг зовнішнього середовища;
визначення ризиків та ідентифікація можливих загроз; розробка заходів
(превентивних дій) для попередження або зниження ризиків; профілактика
(припинення) протиправної діяльності персоналу, захист конфіденційної
інформації; аналітичне дослідження, оцінка, прогнозування рівня безпеки
підприємства) [58].
Функціями управління еколого-економічною безпекою підприємства є:
- визначення місії, образ і кредо якої позиціонують підприємство
як екологобезпечного та екологовідповідального суб’єкта господарювання;
- екологічне цілепокладання;
- обґрунтування функціональної стратегії розвитку забезпечення
екологоекономічної безпеки;
- планування заходів щодо реалізації обраної стратегії;
- організація діяльності відповідно до основних положень політики
забезпечення еколого-економічної безпеки (структурування робіт
(бізнеспроцесів), їх вертикальний і горизонтальний розподіл);
- контроль за дотриманням вимог еколого-економічної безпеки
(встановлення базових бажаних показників, порівняння з досягнутими;
прийняття коригуючих заходів при виявленні відхилень від бажаного рівня);
- мотивація персоналу до впровадження та проведення заходів
щодо забезпечення еколого-економічної безпеки відповідно до розподілених
функцій, планів і вимог.
Методи і засоби управління еколого-економічною безпекою
підприємства характеризуються сукупністю способів і прийомів здійснення
управлінської діяльності та впливом на керовані об’єкти для досягнення
поставлених цілей. Їх вибір залежить від поточної ситуації, яка склалась, і
визначається типом організаційно-економічного механізму забезпечення
еколого-економічної безпеки підприємства. Загалом ці методи можна
згрупувати за класичною схемою, а саме:
29
- адміністративні (директивно-розпорядчі, що спрямовані на
підвищення й забезпечення ЕЕБ) – політика підприємства у сфері ЕЕБ,
затверджена керівниками; правила і процедури; положення про підрозділи,
посадові інструкції тощо;
- соціально-психологічні (сукупність засобів впливу на
працівників, їх мотивацію щодо забезпечення ЕЕБ) – засоби підвищення
дисципліни, відповідальності, ініціативи, креативності працівників,
підрозділів щодо забезпечення ЕЕБ; формування сприятливого морального-
психологічного клімату, управління конфліктами, раціонального стилю
управління та лідерства;
- економічні (створення економічних умов, що стимулюють
працівників забезпечувати ЕЕБ) – фінансування діяльності у сфері
управління ЕЕБ; економічне стимулювання екологічно чистого,
безвідходного, екологічно безпечного виробництва;
- технологічні методи – застосування сучасних інформаційних та
комунікаційних систем і методів управління ЕЕБ.
Отримані результати дослідження є основою для розвитку процесного
підходу до визначення сутності управління еколого-економічною безпекою
підприємства та обґрунтування механізму забезпечення еколого-економічної
безпеки підприємства.
Практичну направленість у визначенні змістовного наповнення
управління еколого-економічною безпекою підприємства забезпечує
процесний підхід, згідно якого управління еколого-економічною безпекою
підприємства – це сукупність взаємодіючих процесів, які відбуваються у
внутрішньому середовищі підприємства і забезпечують реалізацію
поставлених цілей з урахуванням чинників зовнішнього середовища.
Цей підхід використовували багато вчених. Зокрема, О. Чубукова,
О. Ольшанська розглядають процес управління економічною безпекою
підприємства як «комплекс взаємопов’язаних операцій, спрямованих на
досягнення підприємством стану економічної безпеки, тобто такого стану, в
30
якому ймовірність негативних змін під впливом середовища є прийнятною».
Акцент робиться на таких елементах управлінського процесу як проблема
(невідповідність між бажаним та фактичним станом об’єкта управління),
рішення (виявлення та вибір засобу для отримання бажаного рівня
економічної безпеки) та особа, яка приймає рішення (власник, керівник,
структурний підрозділ, до компетенції якого віднесено функції управління
економічною безпекою). Вчені називають такі етапи цього процесу:
поточний моніторинг зовнішнього середовища; моніторинг внутрішнього
середовища; діагностика показників діяльності суб’єкта господарювання та
аналіз їх динаміки; виявлення передумов адаптації суб’єкта господарювання;
формулювання цілей адаптації; вибір форми адаптаційної реакції та
визначення її змісту; планування процесу адаптації; формування
організаційної структури управління процесом адаптації з розподілом
повноважень та відповідальності; доведення інформації щодо адаптаційних
змін до персоналу, його мотивація; контроль та аналіз рівня виконання
заходів адаптації; розробка та впровадження заходів щодо усунення
виявлених недоліків, корегування адаптаційних заходів; оцінка ефективності
застосування механізму адаптації. Проте в цьому підході акцент ставиться на
адаптації підприємства до змін в оточенні, що вже відбулись [75].
О. Васильєв і В. Мейта обґрунтовують такі етапи формування системи
економічної безпеки: моніторинг зовнішнього та внутрішнього середовища;
оцінка рівня економічної безпеки підприємства за кожною складовою;
моделювання нової системи економічної безпеки підприємства; вибір
інструментів і засобів захисту від виявлених загроз; визначення центрів
відповідальності та повноважень керуючих осіб; підготовка пропозицій щодо
удосконалення системи економічної безпеки; розрахунок необхідних
ресурсів; планування бюджету; упровадження сформованої системи на
підприємстві та оцінка її ефективності [8].
А. Вергун, Т. Нефедова, І. Тарасенко виділяють такі етапи процесу
управління фінансово-економічною безпекою підприємства: проведення
31
постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього
діагностування фінансової кризи (вибір індикаторів кризового розвитку,
визначення відхилень фактичних значень показників від нормативних, аналіз
виявлених відхилень, причин їх виникнення); визначення заходів щодо
запобігання загрозам фінансово-економічній безпеці підприємства (оцінка
потенційних можливостей підприємства щодо подолання загрози, розробка
заходів, спрямованих на нейтралізацію загрози, оцінка ефективності
планованих заходів з точки зору нейтралізації негативних впливів [12].
Зазначений підхід, на нашу думку, відображає сутність тактичного
управління, що, безумовно, важливе в контексті забезпечення швидкого
реагування на негативні зміни.
Використання процесного підходу дозволяє чітко встановити зміст,
послідовність, функціональну направленість, адресність виконання дій. Це, в
подальшому, при розробці механізму управління еколого-економічною
безпекою підприємства, забезпечує формування процедур, правил,
функціоналів щодо визначених бізнес-процесів.
Такий підхід має й інші важливі переваги, зокрема:
- кожен процес націлений на кінцевий результат, а отже
виконавець відповідає за його якість;
- обмін інформацією здійснюється усередині робочої групи
бізнеспроцесів, що виключає її спотворення, значно скорочує терміни
передачі від одного суб’єкта бізнес-процесів до іншого;
- підвищується оперативність і адаптивність діяльності;
- розуміння процесу управління еколого-економічною безпекою
підприємства загалом, від початку до кінця, дозволяє оптимально планувати
ресурси, що забезпечить скорочення витрат, дозволить розподілити
інвестиції у пріоритетні з позиції забезпечення безпеки сфери діяльності;
- знаючи всю послідовність етапів, можна так спланувати дії, щоб
забезпечити ітераційність та перманентність управління еколого-
економічною безпекою підприємства загалом, що дозволить запобігти
32
багатьом проблемам у майбутньому і бути готовим до активних дій у разі
виникнення негативних ситуацій.
З урахуванням зазначеного та специфіки функціонування господарств
пропонуємо такі етапи процесу управління еколого-економічною безпекою
підприємства:
1) формування інституційного середовища забезпечення
екологоекономічної безпеки підприємства (норми, процедури, правила,
система організаційного забезпечення, формування еколого-економічної
політики);
2) моніторинг внутрішнього та зовнішнього середовища
підприємства;
3) аналіз показників стану внутрішнього та зовнішнього середовища
підприємства;
4) оцінка ЕЕБ (в поточному управлінні ЕЕБ), оцінка потенціалу ЕЕБ
(в стратегічному управлінні ЕЕБ);
5) прогнозування впливу чинників на рівень ЕЕБ;
6) визначення можливостей і обмежень в діяльності підприємства
щодо забезпечення ЕЕБ підприємства;
7) розробка заходів щодо забезпечення ЕЕБ;
8) реалізація заходів щодо забезпечення ЕЕБ;
9) контроль за реалізацією заходів;
10) оцінка ефективності управлінських рішень (рис. 1.3).
Формування інституційного середовища забезпечення
екологоекономічної безпеки підприємства передбачає об’єднання різних
інструментів, різнопланових і різнорідних функцій у цілісний механізм,
орієнтований на цілі забезпечення ЕЕБ. Ці інструменти мають бути
«вмонтованими» в систему управління підприємством, незалежно від
ситуації, в якій воно знаходиться. Тим самим досягається комплексність,
всеосяжність завдань управління ЕЕБ на всіх рівнях менеджменту.

33
2 . Моніторинг
чинників ЕЕБ
6 . Ідентифікація
1. 5.
Формування Оцінка
можливостей
інсти туційного ЕЕБ /
підприємства
середовища 3 . Аналіз Оцінка щ одо
забезпечення чинників ЕЕБ потенціалу забезпечення

ЕЕБ ЕЕБ
ЕЕБ
підприємства
4 . Прог нозу-
вання впливу
чинників
середовища
н а ЕЕБ
10 . Оцінка
ефектив -

ності 7 . Розробка

управлінсь- заходів щодо
9 . Контроль за 8 . Реалізація
забезпечення
ких рішень реалізацією заходів щодо Е ЕБ
заходів забезпечення ЕЕБ

Рис. 1.3. Процес управління еколого-економічною безпекою
підприємства
*Джерело: розроблено автором на основі [45]
В ідеалі має бути спеціалізована структура з конкретними функціями
забезпечення та підтримки ЕЕБ. Метою формування такого інституційного
середовища є забезпечення працівників підприємства ефективними засобами
підтримки ЕЕБ, для чого впроваджуються певні елементи інфраструктури
забезпечення ЕЕБ, методи та стандарти дій з управління безпекою, що
враховують існуючу нормативну базу, забезпечують захищеність,
керованість, адаптивність, швидкість реагування.
Цей етап передбачає розробку методичних рекомендацій щодо
реалізації усіх наступних етапів процесу управління еколого-економічною
безпекою підприємства, а саме:
- політики забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємства;
34
- методики моніторингу та аналізу внутрішнього та зовнішнього
середовища підприємства, оцінки ЕЕБ, оцінки потенціалу ЕЕБ,
прогнозування;
- механізму забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємства;
- формування (удосконалення) організаційного забезпечення.
Політика забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства є
складовою загальної політики розвитку підприємства і визначається
прийнятою на даний період стратегією (стратегічним набором). Формуючи
політику, необхідно акцентувати увагу на екологічній складовій діяльності
господарств – впровадженні безвідходних технологій, екологічно чистого
виробництва, екологічного маркетингу та менеджменту.
Для оперативного реагування на зміни середовища функціонування
підприємства необхідно мати напрацьований методичний інструментарій,
яким досконало володіють фахівці підприємства – методики, де відображено
процедуру проведення моніторингу, аналізу середовища підприємства,
оцінки ЕЕБ, прогнозування на основі систем показників, їх нормативних
значень, розмірів відхилень, що визначатимуть стан еколого-економічної
безпеки підприємства. Доцільно мати два набори таких методик – для
проведення поточної оцінки ЕЕБ для визначення корегуючи дій, адаптації
підприємства до змін середовища в короткотерміновій перспективі, оцінка
потенціалу екологоекономічної безпеки підприємства при обґрунтуванні
стратегії на довготермінову перспективу, націленої на забезпечення його
стійкості.
Механізм забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства
передбачає виділення бізнес-процесів з чітким розподілом і регламентацією
обов’язків і повноважень конкретних виконавців кожного етапу, закріплених
в організаційній структурі, системі комунікацій, норм, процедур і правил.
Формування (удосконалення) організаційного забезпечення передбачає
структурування робіт організаційного характеру, їх вертикальний і
35
горизонтальний розподіл в межах організаційної структури підприємства;
організаційні зміни на основі процесного підходу; створення системи
документообігу та інформаційно-аналітичного забезпечення процесу
управління еколого-економічною безпекою підприємства; проведення робіт з
реінжинірингу бізнес-процесів для підвищення ефективності діяльності
підприємства загалом; постійний розвиток персоналу для формування
команди фахівців, які здатні вирішувати проблеми забезпечення ЕЕБ.
Результати аналізу показників внутрішнього та зовнішнього
середовища та діагностики стану підприємства дозволяють визначити
можливості та загрози, їх рівень, сильні та слабкі сторони підприємства, щоб
ідентифікувати можливості підприємства щодо забезпечення еколого-
економічної безпеки.
Прогнозування дозволяє отримати науково обґрунтовані варіанти
тенденцій розвитку підприємства за умови зміни зовнішнього середовища,
включаючи показники якості навколишнього природного середовища,
природно-ресурсного потенціалу екосистеми.
Процес ідентифікації передбачає визначення рівня ЕЕБ та оцінку
здатності підприємства подолати існуючі загрози (небезпеку), реалізувавши
свій потенціал стійкості, адаптивності, ресурсного забезпечення. Вважаємо
цей етап важливим і обов’язковим, оскільки розробка заходів (проекту,
програми) без чіткого розуміння можливостей може призвести до втрати
часу, ресурсів, а отже – погіршення ситуації.
Розробка заходів щодо забезпечення ЕЕБ передбачає прийняття
управлінських рішень, націлених на вирішення проблем, залежно від їх
походження та рівня впливу. Це можуть бути заходи щодо усунення джерел
загроз, адаптації до змін, реагування на ризики, мобілізація потенціалу
підприємства при реальній небезпеці.
Реалізація заходів щодо забезпечення ЕЕБ починається з планування,
яке, залежно від ситуації, може бути стратегічним, тактичним, оперативним і
36
відображатись у відповідних планах, проектах, програмах, залежно від
масштабу проблеми та заходів щодо її вирішення.
Діюча система контролю за реалізацією заходів покликана
відстежувати відповідність практичних дій та їх результатів плановим
показникам (нормам), гарантувати попередження виникнення
невідповідностей, своєчасне виявлення відхилень для забезпечення швидкого
реагування, корегування, якщо ці відхилення істотно відрізняються від норм.
Оцінка ефективності управлінських рішень щодо забезпечення ЕЕБ
передбачає визначення рівня досягнення встановлених норм або бажаного
стану ЕЕБ.
Таким чином, використання суб’єкт-об’єктного підходу дозволило
визначити сутність управління еколого-економічною безпекою підприємства
як сукупності взаємопов’язаних та взаємозалежних елементів, взаємодія яких
передбачає цілеспрямований вплив щодо забезпечення стійкості, цілісності,
захищеності та своєчасного реагування на зміну його внутрішнього
середовища. Акцентовано увагу на використанні екологоорієнтованих
методів впливу на чинники та ресурси внутрішнього середовища з
урахуванням зовнішніх умов та обмежень щодо забезпечення
екологобезпечного та економічно ефективного розвитку. Визначено підходи,
принципи, ознаки, критерії ефективності, об’єкт, суб’єкт, мету, цілі,
завдання, функції, методи та інструменти управління еколого-економічною
безпекою підприємства.
Процесний підхід дозволяє визначити послідовні етапи управлінської
діяльності щодо забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства, які
покликані сформувати та підтримувати його стійкість як системи, а при
необхідності – вносити корективи для виживання, а потім нарощення
потенціалу еколого-економічної безпеки підприємств в нових умовах.

37
1.3. Особливі аспекти дослідження еколого-економічної безпеки
підприємств

На сучасному етапі розвитку суспільства екологічні кризові явища
набули глобального характеру. Це негативно впливає на якість життя людей,
стан економіки, структуру ринків, умови функціонування підприємств,
призводить до деградації екосистем. Така ситуація вимагає перегляду
сучасних принципів господарювання, переходу на екологобезпечні засади
розвитку. Тому важливого значення набуває оцінка еколого-економічної
безпеки, яка має враховувати, з одного боку, інтереси розвитку підприємства
щодо забезпечення власної безпеки, так і безпечності результатів його
діяльності для навколишнього середовища. Саме результати оцінки еколого-
економічної безпеки дозволяють приймати обґрунтовані управлінські
рішення стратегічного рівня, запобігати негативним ситуаціям на
стратегічному та оперативному рівнях менеджменту підприємства.
Розробка методологічних аспектів дослідження еколого-економічної
безпеки підприємств передбачає визначення принципів, критеріїв, підходів та
методів, які формують каркас та забезпечать комплексність дослідження
безпеки підприємства.
Суттєвий внесок у розробку методичних підходів до оцінки
екологоекономічної безпеки зробили Б. Буркинський, Н. Ващенко, А.
Веретьохін, М. Домашенко, Л. Донець, І. Доценко, О. Ілляшенко, С.
Іляяшенко, Р. Квасницька, О. Кліменко, Б. Мариняк, Л. Мельник, В.
Припотень, О. Прокопенко, Л. Хромушина, В. Школа, В. Ячменьова та та
інші.
Аналіз праць показав, що у кожній з них враховується вплив чинників,
характерних для певної сфери, напряму діяльності, певного аспекту безпеки,
рівня об’єкта дослідження.
Метою дослідження є обґрунтування методологічних аспектів оцінки
еколого-економічної безпеки підприємства. Для досягнення поставленої мети
38
поставлено такі завдання: узагальнити існуючі напрацювання щодо оцінки
еколого-економічної безпеки підприємства; визначити принципи, критерії,
підходи та охарактеризувати основні методи оцінки екологоекономічної
безпеки підприємства.
Оскільки еколого-економічна безпека підприємства – поняття складне,
включає екологічну та економічну складову, остання включає фінансову,
інформаційну, техніко-технологічну та соціальну, доцільно розглянути
результати напрацювань по кожній з них.
Зокрема, М. Домашенко, В. Школа, О. Кліменко розробили підхід до
оцінки рівня еколого-економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності
підприємства на основі комплексного показника, який враховує потенціал
підприємства для ведення зовнішньоекономічної діяльності, рівень
країнового ризику при виході на зовнішні рини, рівень ринкових
можливостей підприємства, рівень екологічності зовнішньоекономічної
діяльності [24].
І. Хома обґрунтувала теоретико-методологічні основи
структурнофункціональної діагностики рівня економічної безпеки
підприємства на основі системно-комплексного підходу з позиції різних сфер
діяльності машинобудівного підприємства: фінансово-кредитної,
інвестиційної, інноваційної [56].
В. Припотень запропонував підхід до формування інформаційної бази
за результатами оцінювання еколого-економічної безпеки промислового
підприємства [56].
В. Ячменьова та А. Веретьохін здійснили аналіз існуючих методів
оцінювання еколого-економічної безпеки підприємства, визначили основні
проблеми в цій сфері [88].
На нашу думку, оцінка еколого-економічної безпеки повинна
продемонструвати, з одного боку, рівень екологічності господарської
діяльності, з другого, рівень ефективності використання виробничих та
природних ресурсів, прибутковості підприємства.
39
Таким чином, оцінка еколого-економічної безпеки має виражати:
особливості виробничих та еколого-економічних відносин, охоплювати усі
сторони виробничо-господарської та екологічної діяльності підприємств цієї
сфери; використовувати узагальнені екологоекономічні показники,
забезпечувати їх порівнянність у просторі та часі; вибір показників має
визначатися метою регулювання природокористування.
Будь-яке дослідження повинно здійснюватись на основі принципів, які
є керівними положеннями, що визначають вимоги до його здійснення.
Оцінка еколого-економічної безпеки повинна спиратись на такі основні
принципи: розвитку, цілеспрямованості, науковості, системності,
несуперечності та стохастичності.
Принцип розвитку вимагає, щоб дослідження охоплювало
ретроспективу, сучасний стан, перспективу. Принцип цілеспрямованості
передбачає урахування цілей розвитку підприємства. Принцип науковості
передбачає використання наукових методів дослідження. Принцип
системності забезпечує вивчення сукупності усіх чинників, з урахуванням
наявних зв’язків, залежностей між економічною та екологічною складовою
безпеки. Принцип несуперечності передбачає поєднання тих підходів, які
доповнюють один одного, що дозволить отримати комплексне уявлення про
стан підприємства. Застосування принципу стохастичності дозволяє
врахувати динамічність як зовнішнього, так і внутрішнього середовища
підприємства, схильність до зміни стану останнього під впливом чинників
оточення [7].
Основними підходами, які можуть бути використані є:
- індикаторний, що базується на системі індикаторів, які описують
стан різних складових та рівнів еколого-економічної безпеки;
- ресурсний, коли основним критерієм оцінки ЕЕБ підприємства є
ефективність використання ресурсів підприємства. Цей підхід дозволяє
виявити рівень ЕЕБ за рахунок визначення найбільш ефективного
використання ресурсів, що дозволяє досягнути поставлених цілей, не веде до
40
втрати економічної стабільності підприємства та не призводить до
порушення навколишнього природного середовища чи мінімізує екологічні
ризики;
- результативний, при якому критеріями є бажаний рівень
конкурентоспроможності, прибутковості, фінансової та екологічної стійкості
підприємства. Результатативність діяльності щодо забезпечення ЕЕБ може
відображати такі рівні безпеки: критичний, низький, задовільний,
прийнятний.
- системний, що дозволяє поєднати всі вище названі, але має
суттєву перевагу як інструмент дослідження, оскільки дозволяє розглядати
екологоекономічну безпеку як складну цілісну систему, виявляти внутрішні
та зовнішні зв’язки, проблеми розвитку.
Критерій є вихідною ознакою, за якою можна визначити надійність
вибраних підходів, оцінити якісні та кількісні параметри, порівняти
альтернативні рішення. Для оцінки складних процесів чи явищ доречно
визначати пріоритетні інтереси, в першу чергу, поточні (у
короткотерміновому періоді) та перспективні (у довготерміновому періоді).
Поточні інтереси зазвичай пов’язують із забезпеченням прибутковості,
фінансової безпеки. Перспективні інтереси пов’язують з відновленням
ресурсів, впровадженням новітніх технологій, забезпечення екологічної та
економічної безпеки.
У джерелі [28] визначено складові загальноекономічного ефекту від
комплексу природоохоронних заходів як економічний, екологічний і
соціальноекономічний результати. Зокрема, економічний результат включає:
відвернені економічні збитки від забруднення навколишнього середовища;
приріст економічної (грошової) оцінки природних ресурсів у результаті їх
збереження чи поліпшення; приріст доходу від реалізації продукції,
отриманої завдяки повній утилізації сировинних. Екологічний результат
пов’язується зі зменшенням негативного впливу на НПС, збільшенням
кількості та поліпшенням якості природних ресурсів. Соціально-економічні
41
результати – економія та запобігання втрат природних ресурсів, живої та
уречевленої праці, що забезпечує підвищення екологічного комфорту
проживання, умов життєдіяльності, добробут людей, їх здоров’я,
задоволення нематеріальних потреб людини; підтримання екологічної
рівноваги [28].
За напрямами управління ЕЕБ критерієм для її оцінки у
короткотерміновому періоді можуть бути:
- екологічний – відсутність втрат лісових ресурсів через пожежі,
хвороби лісу, неефективне лісокористування;
- соціальний – задоволення матеріальних потреб персоналу,
безпечні умови праці;
- фінансовий – фінансова незалежність та платоспроможність
підприємства;
- інформаційний – захищеність, керованість і доступність
документів;
- техніко-технологічний – підвищення показників фондовіддачі,
фондооснащеності, продуктивності праці за рахунок модернізації,
капітального ремонту, удосконалення технологій, які вже використовуються;
- економічний – прийнятний рівень дохідності за рахунок
комплексного та невиснажливого використання ресурсів.
У довготерміновому періоді критеріями оцінки ЕЕБ можуть слугувати:
- екологічний – самовідновлення потенціалу лісових екосистем та
штучне лісорозведення для формування оптимальної вікової та породної
структури лісонасаджень;
- соціальний – задоволення потреб у безпеці та розвитку
персоналу;
- фінансовий – високий рівень стійкості підприємства,
недопущення загрози банкрутства, достатній рівень забезпечення
фінансовими ресурсами проектів та програм стратегічного розвитку;
42
- інформаційний – ефективна система інформаційно-аналітичного
забезпечення управління ЕЕБ, відповідного документообігу;
- техніко-технологічний – більша за середньогалузеву частка
впровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій;
- економічний – формування стійких конкурентних переваг та
забезпечення конкурентоспроможності підприємства.
При необхідності, метод наукового синтезу дозволить визначити
комплексний критерій ЕЕБ, який поєднує вище вказані складові. Зокрема,
І. Хома запропонувала інтегровану структуру критеріїв прийняття
оптимальних економічних рішень, що впливає на загальну величину рівня
економічної безпеки, а розроблений нею секторальний алгоритм побудови
векторного критерію оптимальності дозволяє виявити узгодженість
фінансового результату підприємства з цільовою виробничою функцією [32].
Методичні підходи до оцінки безпосередньо екологічної безпеки
підприємств обґрунтовано:
- С. Смірною як комплексну оцінку рівня екологічної безпеки на
основі інтегрального критерію відверненого економічного збитку і
додаткового доходу від екологізації виробництва підприємства виробничої
сфери [12];
- В. Шпильовим як оцінку екологічної безпеки підприємств
харчової промисловості на основі аналізу динаміки забруднення
підприємствами навколишнього природного середовища [18];
- В. Потапенко розглядає екологічну безпеку як складову
економічної безпеки, розрахунок показників якої полягає у використанні
вагових коефіцієнтів для груп екологічних факторів [10];
- Т. Радевич, Ю. Ночовна, Н. Самбурська обгрунтували
інтегральний показник загального рівня екологічної безпеки підприємства,
що вкоючає три часткові коефіцієнти: інтегральний коефіцієнт екологічної
шкоди; інтегральний коефіцієнт впливу економічних факторів; інтегральний
коефіцієнті впливу еколого-економічних факторів. Використання
43
кореляційно-регресійного аналізу підтвердило адекватність розробленої
ними економіко-математичної моделі, реальність взаємозв’язків і
взаємозалежностей між зазначеними показниками [19];
- І. Федотовою – комплексну оцінку екологічної безпеки викидів,
скидів та відходів в єдиній безрозмірній автотранспортних підприємств, що
базуються на рівні безпеки базових бізнес-процесів АТП за чотирма
складовими (інноваційній, техніко-технологічній, санітарно-гігієнічній і
фінансовоекономічній) з використанням узагальненої функції бажаності [24];
- О. Нусіновою – оцінювати рівень екологічної безпеки
гірничозбагачувальних комбінатів запропоновано на підставі співвідношення
фактичної та прогнозної вартості, що визначається шляхом коригування
фактичної вартості на суму капіталізованих втрат, пов’язаних зі збільшенням
викидів в навколишнє середовище (підходи до оцінки рівня екологічної
безпеки гірничо-збагачувальних комбінатів [9];
- О. Фещенко, яка для кількісної оцінки рівня екологічної безпеки
підприємства пропонує використовувати вартісні показники: «загальний
екологічний збиток від діяльності підприємства; втрати підприємства в
результаті дії негативних процесів у зовнішньому середовищі; екологічні
ризики, пов'язані з діяльністю підприємства ризики нанесення екологічних
збитків, як самому підприємству, так і зовнішнім об'єктам» [12].
Аналіз праць цих та інших вчених дозволи виявити три основні позиції
авторів:
1) увага приділяється питанням захисту навколишнього природного
середовища від негативного впливу на нього від екодеструктивної діяльності
підприємств (М. Лисенко, О. Нусінова, О. Руднєва, Р. Заглада, Е. Чєчєнєва,
І. Федотова, І. Третьякова, В. Ортинський, І. Керницький, З. Живко);
2) основний акцент робиться на питаннях забезпеченості
природними ресурсами та ефективності їх використання (В. Ксьонзенко, В.
Степанов, Л. Круглякова);
3) поєднання двох попередніх підходів (В. Мунтіян, С. Шкарлет).
44
Узагальнююче дослідження методичних підходів до оцінки
економічної безпеки було проведено К. Дяченко [27] та Г. Черняк [140]. Вони
дали характеристику кожного з них, визначили переваги та недоліки.
Здійснимо короткий огляд методик оцінки еколого-економічної
безпеки.
В. Припотень запропонував підхід, що дозволяє оцінювати рівень
загроз еколого-економічній безпеці промислового підприємства, зіставляти
величину можливих втрат від еколого-економічного ризику з граничними
рівнями зон ризику [16].
М. Домашенко, В. Школа, О. Кліменко розробили підхід до оцінки
рівня еколого-економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності
підприємства, що базується на визначенні комплексного показника, який
враховує значення потенціалу підприємства для ведення
зовнішньоекономічної діяльності, рівень країнового ризику при виході на
зовнішній ринок, рівень ринкових можливостей підприємства, екологічності
ЗЕД [24].
Л. Хромушиною розроблено інтегрально-критеріальний показник
еколого-економічної безпеки розвитку сільськогосподарських підприємств,
який передбачає економічні, екологічні та соціальні критерії оцінки та
дозволяє оцінити сільськогосподарське підприємство за рівнем безпеки у
балах, встановити чинники, що зумовили результат [36].
У працях Б. Мариняк визначено основні підходи, послідовність,
критерії та систему показників оцінки еколого-економічної безпеки системи
життєзабезпечення населення, які базуються на функціональному підході
[80].
Для оцінки ЕЕБ часто використовуються такі методи як індикативний,
експертних оцінок, методи багатокритеріальної оптимізації, системний,
факторний та статистичний аналіз, еколого-економічне моделювання.
Основними методами, які використовуються для оцінки
екологоекономічної безпеки, є компонентний, індексний, бальний,
45
рейтинговий, нормативний. У дослідженні вони використовуватимуться
послідовно, оскільки компонентна та інтегральна оцінка базується на
врахуванні порогових значень (норм), які характеризують рівень (ранг)
еколого-економічної безпеки. Компонентний аналіз передбачає виявлення
чинників і відповідних показників, які визначають чи впливають на рівень
еколого-економічної безпеки.
Компонентна структура еколого-економічної безпеки може включати
групи показників, представлених вище, проте можливі інші варіанти,
зокрема, економічної та екологічної стійкості (потенціал безпеки). Ця
система показників, в ідеалі, має характеризувати еколого-економічний
рівень виробництва (кадровий, технічний, технологічний, організаційний
аспекти); екологічну орієнтованість фінансового менеджменту (фінансова
безпека, управління інвестиціями), стратегічного управління (екологічний
менеджмент, управління якістю, відходами, проектами); враховувати основні
аспекти природоохоронної діяльності підприємства, його вплив на
навколишнє природне середовище.
Інформаційна база оцінки ЕЕБ формується на основі звітної
документації підприємства. Ці методи є найточнішими, проте пов’язані з
великим обсягом інформації та розрахунків. Необхідність використання
різнорідних показників обумовлює потребу в їх стандартизації та
використання індексного методу. Частина характеристик можуть мати
якісний характер, а отже – використання методу якісної оцінки. Ці методи
поетапно підводять до використання нормативного, оскільки оцінка ЕЕБ
передбачає порівняння фактичних показників з нормативними величинами,
які характеризують певний рівень ЕЕБ. Високий рівень демонстративності
(наглядності) має графоаналітичний метод, його доречно використати для
відображення кінцевих результатів оцінки.
Вибір методів та розробка методики оцінки ЕЕБ визначається
вибраними критеріями. Вихідні дані, які використовуватимуться у процесі
46
оцінки ЕЕБ, мають відповідати вимогам комплексності, релевантності,
достатності, своєчасності, актуальності, точності та вірогідності.
Забезпечення ефективності управління еколого-економічною безпекою
підприємства безпосередньо залежить від інформованості учасників цього
процесу, інформаційно-аналітичного інструментарію, який дозволяє
здійснювати збір інформації, її аналіз і узагальнення, прогнозні, планові,
оперативні розрахунки варіантів управлінських рішень і їх наслідків.
Це можливе лише за умови формування інформаційно-аналітичного
забезпечення управління еколого-економічною безпекою підприємства,
завданнями якого є:
- створення єдиного інформаційного середовища та інформаційної
інфраструктури на підприємстві;
- упровадження нових методів управління ЕЕБ на основі сучасних
інформаційних технологій;
- скорочення часу на рух інформації, яка необхідна для прийняття
рішень;
- впровадження єдиного стандарту роботи з документами, що
враховує чинну нормативну базу і забезпечує захищеність, керованість і
доступність документів;
- автоматизацію та підвищення ефективності праці керівників,
підрозділів, окремих працівників шляхом упровадження спеціалізованих
програм і засобів підтримки групової роботи.
Загалом інформаційне забезпечення управління ЕЕБ містить збирання,
накопичення, зберігання, обробку інформації, аналітичну підтримку рішень з
усіх питань розвитку підприємства. Оскільки ці процеси можуть
диференціюватись у просторі і часі, то доцільно виокремити дві підсистеми:
підсистему інформаційного та підсистему аналітичного забезпечення.
Інформаційна підсистема містить засоби пошуку даних, їх зберігання,
передання, захисту; аналітична – методи обробки даних, учасники
аналітичного процесу, засоби обробки даних. Основними джерелами
47
інформаційного забезпечення системи управління ЕЕБ є документи та
записи, результати моніторингу та вибіркового контролю, результати
фінансового, екологічного аудиту.
Результативність інформаційного забезпечення системи управління
ЕЕБ значною мірою залежить від сукупності аналітичних методів, які
застосовуються. Сучасні засоби обробки інформації дозволяють полегшити
працю аналітика, збільшити точність отриманих результатів.
Після аналітичної обробки формують вторинні інформаційні потоки
для технічних служб; керівництва про результати аналізу невідповідностей і
загроз. На основі цієї інформації формують первинні інформаційні потоки
зворотного зв’язку: пропозиції з коригування дій, процедур, кадрового
забезпечення, пропозиції щодо поліпшення якості продукції і технологічного
процесу; заходи з попередження й усунення причин невідповідностей.
Результатом цієї роботи є документи зворотного зв’язку (створення наказів і
розпоряджень, корегування документів, стандартів, керівних матеріалів,
посадових та робочих інструкцій).
Таким чином, для прийняття ефективних управлінських рішень
необхідно мати об’єктивну інформацію про стан підприємства, його
можливості для найбільш ефективного використання наявних ресурсів та
умов задля забезпечення стійкості до загроз. На основі існуючих
напрацювань набули подальшого розвитку методологічні аспекти оцінки
еколого-економічної безпеки підприємства, а саме, уточнено принципи,
критерії та підходи, що, на відміну від існуючих, максимально враховують
специфіку функціонування господарств.
Охарактеризовано основні методи, які будуть використані для розробки
авторської методики оцінки еколого-економічної безпеки підприємства як
основи для розробки заходів (корегувальних, антикризових, запобіжних) у
поточному управлінні та методики діагностики потенціалу еколого-
економічної безпеки підприємства для обґрунтування стратегії у
довгостроковому періоді.
48
Висновки до розділу 1

У першому розділі розкрито сутність та визначено чинники
забезпечення еколого-економічної безпеки підприємств, обґрунтовано
сутність та складові управління еколого-економічною безпекою
підприємства,
Необхідність вивчення еколого-економічної безпеки підприємств
обумовлено: зростанням еколого-економічних суперечностей їх розвитку;
погіршенням еколого-економічної ситуації через недосконале екологічне
законодавство, недієвий екологічний контроль діяльності підприємств та
недотримання екологічних вимог при проектуванні підприємств, технологій,
технічного устаткування; необхідністю дотримання міжнародних вимог у
сфері екологічної безпеки, екологізації діяльності як умови євроінтеграції.
Розглянуто підходи до визначення сутності безпеки загалом,
економічної та екологічної безпеки. На основі узагальнення отриманих
результатів визначено основні ознаки кожного з понять. Удосконалено
визначення сутності еколого-економічної безпеки, обґрунтовано її
специфічні ознаки. У результаті дослідження встановлено, що найчастіше
безпека розглядається як стан захищеності підприємства, результат
ефективної діяльності менеджменту підприємства, умова стабільного
розвитку підприємства. Виявлено, що трактування економічної та
екологічної безпеки неоднозначні, остання найчастіше розглядається як
складова економічної.
Показано, що Еколого-економічна безпека підприємства повинна
характеризуватися такими ознаками: захищеність життєво важливих
інтересів підприємства від можливих загроз; надійністю; забезпеченням
матеріальними ресурсами, збереженням та розвитком як економічного
потенціалу підприємства, так і природного потенціалу екосистеми
підприємства; забезпеченням такого стану, при якому ймовірність небажаних
змін менша критичної межі; здатністю підприємства до стійкого збереження
49
основних показників і параметрів функціонування без негативного впливу
на НПС; здатністю забезпечувати розвиток, досягати поставлених цілей з
урахуванням природоресурсних обмежень; здатністю адекватно реагувати та
стійкість до деструктивних змін зовнішнього, в тому числі природного
середовища; здатністю зберігати внутрішню структурну цілісність; стійкістю
у досягненні, реалізації стратегічних цілей розвитку; ефективного
використання усіх видів ресурсів, переходу на безвідходні технології та
екологічно-чисте виробництво; відсутністю значимих загроз для НПС,
життєдіяльності людей, інших суб’єктів господарювання; здатністю усунути
загрози, що можуть негативно позначитися на показниках діяльності;
здатністю запобігати забрудненню довкілля завдяки імплементації
екологічних пріоритетів до цілей економічної діяльності; мінімізацією
негативного впливу діяльності підприємства на НПС без зменшення обсягів
виробництва, забезпеченні достатнього рівня прибутковості.

50
РОЗДІЛ II
АНАЛІЗ ФІНАНСОВО – ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «АЗОТ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

ПАТ «Азот» з 2011 до 2022 р.р. входить до холдингу OSTCHEM
(об’єднує підприємства азотної хімії Group DF). За результатами угоди Group
DF збільшила частку на світовому ринку азотних міндобрив до 2,5%, а в
Україні посіла монопольне становище.
Черкаський «Азот» сьогодні займає приблизно чверть вітчизняного
ринку мінеральних добрив, а при повному завантаженні здатний виробляти
на рік близько 2 млн. тонн мінеральних добрив, а також іонообмінні смоли,
капролактам та іншу хімічну продукцію. Основними видами азотних добрив
є: аміачна селітра; карбамід; аміачна вода; рідкі амонійні добрива; карбамідо-
аміачні суміші; сульфат амонію; аміак.
В структуру підприємства входять понад 40 власних виробничих
підрозділів на площі близько 500 га, чисельність персоналу - більше 4 тис.
осіб.
На «Азоті» працює близько 3,5 тисяч фахівців, які забезпечують
виробництво високоякісної продукції, що користується підвищеним попитом
не тільки на українському ринку, а й у багатьох країнах Європи, Південно-
Східної Азії і Латинської Америки. Розвиток міжнародних зв'язків сприяв
оновленню системи зовнішньоекономічної діяльності. Високоякісні
черкаські добрива визнані та затребувані у багатьох країн світу.
Продукція Черкаського «Азоту» відповідає постійно зростаючим
світовим стандартам якості і це наочний результат модернізації заводу. На
початку 2019 року система управління якістю Товариства отримала
сертифікат відповідності вимогам міжнародного стандарту ISO 9001:2015.
Впровадження нової системи менеджменту дозволяє підприємству отримати
51
переваги не тільки в економічному плані, але і поліпшити репутацію та
імідж, підвищити відповідальність персоналу.
На даний момент продуктова лінійка ПАТ «АЗОТ» включає в себе:
рідкий аміак, аміачну селітру, карбамід, карбамідо-аміачну суміш (КАС),
аміачну воду. Крім того, підприємство виробляє слабку азотну кислоту,
діоксид вуглецю та кисень, має можливість виробляти іонообмінні смоли,
рідкий та кристалічний капролактам і сульфат амонію.
Забезпечення українських аграріїв високоякісними добривами
вітчизняного виробництва є найпріоритетнішим напрямком роботи
підприємства.
ПАТ «АЗОТ» чітко дотримується екологічних норм встановлених
законодавством, постійно інвестує кошти в інноваційні проекти як у сфері
виробництва, так і у сфері розвитку та охорони навколишнього середовища
регіону. У 2002 році був зданий в експлуатацію модернізований очисної
колектор заводу, що відповідає всім сучасним екологічним нормам. Зараз
заводські очисні споруди забезпечують повну біологічну очистку стічних вод
міста Черкаси та підприємства.
ПАТ «АЗОТ», яке є містоутворюючим підприємством, розвиває
соціальне партнерство з міською владою, постійно реалізовує проекти для
покращення інфраструктури міста (поповнення тролейбусного парку міста
новими тролейбусами, встановлення зупинок громадського транспорту,
благоустрій прибудинкових територій, встановлення дитячих ігрових
майданчиків і т.д.), інвестує кошти в соціальні та освітні установи
(підприємство має 10 підшефних шкіл, а також є постійною базою практики
для молодих спеціалістів різних галузей).
Надійний партнер, один з лідерів внутрішнього ринку, успішний
експортер, інноваційна компанія з сучасним менеджментом і відповідальною
соціальною політикою - все це Черкаський «Азот» сьогодні.
ПАТ “Азот” одне із провідних підприємств України по виробництву
мінеральних добрив, капролактаму та іонообмінних смол.
52
ПАТ “Азот” здійснює виробництво хімічної продукції (аміаку, азотних
добрив, капролактаму, іонообмінних смол, агрохімікатів, іншої продукції для
потреб сільського господарства) та її комплексне використання шляхом
переробки у споживчі товари, включаючи товари народного споживання або
комплектуючі вироби до них, а також реалізацію виготовленої продукції на
митній території України та за її межами. Необхідно відмітити, що більшу
частину виробленого аміаку підприємство використовує для власних потреб,
в виробництві добрив та капролактаму.
ПАТ “Азот” створене наказом Фонду державного майна України від 24
червня 1994 року шляхом перетворення державного підприємства “Черкаське
виробниче об’єднання “Азот”.
Місцезнаходження суб’єкта господарювання відповідно до установчих
документів: м. Черкаси, вулиця Героїв Холодного Яру, 72.
Рішенням чергових (річних) загальних зборів акціонерів ВАТ „Азот” від
21 червня 2 011 року переіменовано у Публічне акціонерне товариство
„Азот”.
Власники простих іменних акцій ПАТ “Азот”, які володіють більше 5,0
відсотками акцій статутного фонду ПАТ “Азот” станом на 31.12.2019
наведені в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 – Власники простих іменних акцій ПАТ “Азот
станом на 31.12.2019 р.
Дані про учасника (засновника, Дані про частку у статутному капіталі та її фактичне
акціонера) внесення
№
Код за Найменування Загальна Частина
ЄДРПОУ/ суб’єкта вартість Форм
п\п у Фактично
ідентифіка господарювання / ЦП, а Дата
статут. внесено,
ційний внеск внесення
ПІБ фіз. особи тис. грн. капіталі тис. грн.
номер у
, %
1 2 3 4 5 6 7 8
08.04.200
PLG UA LIMITED
Республік 798 9 798
1 (ПіЕлДжіЮЕй Акції 75,5728
а Кіпр 418,991 28.09.201 418,99
Лімітед)
6
ТОВ 212
2 37578270 Акції 20,1000 03.2019 212354,45
„ОМБРИДЖ” 354,4545
53
Загальна кількість власників іменних цінних паперів ПАТ “Азот” –
33303, з них : фізичні особи – 33254, юридичні особи – 41, номінальні
утримувачі - 8.
ПАТ „Азот” є засновником (учасником) чи акціонером інших суб’єктів
господарювання, перелік яких наведено в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2 – Корпоративні права ПАТ «Азот» станом на 31.12.2021 р.
Статутний Частка в
фонд статутно Період, в якому суб’єкт
№ Код за
Назва (тис.грн.) му господарювання володів
з/п ЄДРПОУ капіталі, корпоративними правами
%
1 2 3 4 5 6 7
1. нерезидент АГ “Укрхімінвест” 4000,0 (тис. шв. 6,25 01.10.2019 31.12.2021
франків)
2. 14366130 МАГ “Україна” 6,0 3,54 01.10.2019 31.12.2021
3. 13394822 ВАТ “Локомотив- 493,250 2,86 01.10.2019 31.12.2021
ресурс”
4. 01878383 ВАТ “Одеська 3697,6 0,344 01.10.2019 31.12.2021
фабрика”
5. 1927566 ВАТ “Завод Точмаш” 1 4 2 4 4,06 0,12 01.10.2019 31.12.2021
6. 00953119 ВАТ 588,367 1,51 01.10.2019 31.12.2021
“Елеваторкомплект”
7. 24360186 ТОВ “Азотбудінвест” 330,5 13,6 01.10.2019 31.12.2021
8. 30239067 ТОВ “ТД “Азот” 100,0 5,25 01.10.2019 31.12.2021
9. 37578270 ТОВ „Омбридж” 1195156,8 100 01.10.2019 31.12.2021
10. 14366130 ЗАТ “Міжнародна 858,95 8,14 01.10.2019 31.12.2021
Акціонерна
торгівельно-
фінансова група
"Україна"
11. 25395809 Об"єднання 0 0 01.10.2019 31.12.2021
підприємств хімічної
галузі України "Союз
хіміків України"
12. 25583184 Благодійний фонд 0 0 01.10.2019 31.12.2021
"АЗОТ"

54
ПАТ „Азот” має філії, дочірні підприємства, відокремлені структурні
підрозділи тощо, перелік яких наведено у таблиці 2.3.
Таблиця 2.3 - Дочірні підприємства, відокремлені структурні підрозділи
ПАТ «Азот» станом на 31.12.2021 р.
Форма Назва органу ДПС, в
№ Код за Назва підрозділу, Статус Місцезна- сплати якому підрозділ
з/п ЄДРПО дані про підрозділу ходження податкі перебуває на обліку,
У реєстрацію в дата взяття на облік
1 2 3 4 5 6 7
1 213672 ДП “ПК “Дружба ДПІ у місті
21 народів» Черкаси,
19.04.1995
2 255849 ДП “Хімік” ДПІ у місті
Дочірнє
60 м. Черкаси загальна Черкаси,
підприєм-ство
16.06.1998
3 255849 ДП „Готель ДПІ у місті
76 „Жовтневий”- Черкаси,
16.06.1998
В структуру ПАТ “Азот” входять такі підрозділи: 20 цехів основного
виробництва, в тому числі виробництва капролактаму, іонообмінних смол,
аміаку, карбаміду, аміачної селітри, азотної кислоти, мінеральних добрив, 17
допоміжних цехів, а також спортивний комплекс “Авангард”, Комбінат
громадського харчування (КГХ). В тому числі: два цехи по виробництву
аміаку; цехи по виробництву мінеральних добрив, а саме: два цехи по
виробництву карбаміду, цех по виробництву аміачної селітри, цех по
виробництву рідких азотних добрив (КАС), цех по виробництву слабкої
азотної кислоти; виробництво iонiтiв, в складі якого два цехи; виробництво
капролактаму, в складі якого сім цехів; цехи забезпечення виробництва;
ремонтне управління та ремонтні цехи, що забезпечують капiтальнi та
поточні ремонти технологічних цехів підприємства, вiддiли управління.
В виробничій діяльності ПАТ “Азот” можливо виділити три основні
напрямки діяльності: виробництво аміаку та азотних добрив; виробництво
капролактаму; виробництво іонообмінних смол.
Основними видами азотних добрив є: аміачна селітра; карбамід;
аміачна вода cільському господарству; рідкі амонійні добрива; карбамідо-
аміачні суміші; сульфат амонію; аміак.
55
Аналіз проектних потужностей ПАТ “Азот”станом на 31.12.2021
свідчить, що:
- загальна проектна потужність виробництва аміаку становить 240,6
тис. тонн на рік;
- загальна проектна потужність виробництва карбаміду становить 165
тис тонн на рік;
- загальна проектна потужність виробництва аміачної селітри
становить 242,5 тис. тонн на рік;
- загальна проектна потужність виробництва карбамідно-аміачної
суміші становить 125 тис. тонн на рік;
- загальна проектна потужність виробництва капролактаму становить
15 тис. тонн на рік;
- загальна проектна потужність виробництва іонообмінних смол
становить 3,25 тис.тонн на рік.
Використання виробничих потужностей ПАТ "Азот" наведено у
таблиці 2.4.
Таблиця 2.4 - Використання виробничих потужностей ПАТ "Азот" в 2019-
2021 р.р.
2019 рік 2020 рік 2021 рік
№
Найменування Од.
з/
товарів вим.
п
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
тис.то 266, 248, 249, 241,
1 Аміак 93,3 261 95,6 254,9 94,8
н. 8 9 6 7
тис.то 122, 181, 101, 183, 101,
2 Карбамід 184 66,7 180 182
н. 7 9 1 9 1
Аміачна тис.то 267, 221, 261, 279, 106, 242,9 253, 104,
3 82,9
селітра н. 7 9 9 6 7 9 1 2
Карбомідо- тис.то 24,4 70,7
4 138 17,7 135 43,1 31,9 136,5 51,8
аміачна суміш н. 6 6
тис.то 13,8 13,7 16,4 101, 13,6
5 Капролактам 99,2 16,2 13,69 99,7
н. 6 5 8 6 5
Іонообмінні
6 тон. 897 284 31,7 683 100 14,7 887 335 37,8
смоли
Проектна
потужніст
ь
Фактични
й обсяг
Відсоток
завантаже
ння
Проектна
потужніст
ь
Фактични
й обсяг
Відсоток
завантаже
ння
Проектна
потужніст
ь
Фактични
й обсяг
Відсоток
завантаже
ння
56
В розрізі основних видів виготовленої продукції аналіз використання
виробничих за 2019-2021 р.р. свідчить про збільшення відсотків
використання виробничих потужностей по усіх основних видах продукції:
- при виробництві аміаку: у 2017 році – 93,3%, у 2018 році - 95,6%, у
2019 році – 94,8%;
- при виробництві карбаміду: у 2017 році – 66,7%, у 2018 році -
101,1%, у 2019 році – 101,1%;
- при виробництві аміачної селітри: у 2017 році – 82,9%, у 2018 році -
106,7%, у 2019 році – 104,2%;
- при виробництві карбамідо-аміачних сумішів: у 2017 році – 17,7%, у
2018 році - 31,9%, у 2019 році – 51,8%;
- при виробництві капролактаму: у 2017 році – 99,2%, у 2018 році -
101,6%, у 2019 році – 99,7%;
- при виробництві іонообмінних смол : у 2017 році – 31,7%, у 2018
році - 14,7%, у 2019 році – 37,8%;
Товарний випуск основних видів продукції. За основними видами
продукції в натуральному виразі товарний випуск основних видів продукції
становить:
- карбамід: у 2019 році. – 114,5 т.т., у 2020 році – 166,2 т.т., у 2021 році
– 158,1 т.т.;
- аміачна селітра: у 2019 році – 208 т.т., у 2020 році – 257,8 т.т., у 2021
році – 218,3 т.т.;
- капролактам: у 2019 році – 13,6 т.т., у 2020 році – 16,5 т.т., у 2021
році – 13,6 т.т.;
- іонообмінні смоли: у 2019 році – 284 т., у 2020 році – 80 т., у 2021
році – 335 т.
Всю продукцію ПАТ “Азот” вироблено з власної сировини, за
виключенням іонообмінних смол та капролактаму. Обсяг випуску
іонообмінних смол, вироблених з давальницької сировини складає в у 2019
році – 275 т. (96,7%), в у 2020 році – 75 т. (93,8%), в у 2021 році – 335 т.
57
(100%). Обсяг випуску капролактаму, виробленого з давальницької сировини
складає в у 2019 році – 8,8 т.т. (64,2 %), в у 2020 році – 5,6 т.т. (34,0%), в у
2021 році – 4,1 т.т. (30,1%).
- Аналіз випуску основних видів продукції у вартісних показниках
свідчить, що найменший обсяг виробництва був у 2019 році (1 028 415,8
тис.грн.), а найбільший в 2020 році (1 512 732,7 тис.грн.).
В тому числі випуск продукції по основних видах становив :
- карбамід: у 2019 році – 248 727,8 тис.грн., у 2020 році – 442 596,0
тис.грн., у 2021 році – 430 903,6 тис.грн.;
- аміачна селітра: у 2019 році– 378 690,1 тис.грн., у 2020 році –
603 312,4 тис.грн., у 2021 році – 480 384,0 тис.грн.;
- капролактам: у 2019 році – 169 924,7 тис.грн., у 2020 році – 274 545,0
тис.грн., у 2021 році – 240 415,9 тис.грн.;
- іонообмінні смоли: у 2019 році – 3 411,1 тис.грн., у 2020 році –
1 021,0 тис.грн., у 2021 році – 4 073,2 тис.грн.
В графічному вигляді випуск основних видів продукції у вартісних
показниках зображений на рисунку 2.1.

Випуск продуції в вартісних показниках
1500 000.0
442 596.0 430 903.6
1300 000.0
1100 000.0 248 727.8
900 000.0 603 312.4 480 384.0
378 690.1
700 000.0
240 415.9
500 000.0 274 545.0
169 924.7
300 000.0
304 471.3
100 000.0 231 073.2 192 279.3
-100 000.0
тис.грн 2019 рік 2020 рік 2021 рік
ІV квартал 2010 року І квартал 2011 року ІІ квартал 2011 року
Інша продукція Капролактам (товарний випуск)
Аміачна селітра (товарний випуск) Карбамід ( товарний випуск)

Рис. 2.1 Випуск продукції ПАТ «Азот» у вартісних показниках за 2019-2021
рр.
58
Структура витрат на виробництво продукції.
За 2019 рік при отриманні виручки від реалізації (без ПДВ) в сумі
1 092343 тис.грн. витрати на виробництво склали 1 210 353 тис.грн., при
цьому збиток від звичайної діяльності до оподаткування склав 102 745
тис.грн.
За 2020 рік при отриманні виручки від реалізації (без ПДВ) в сумі
1 636 904 тис.грн. витрати на виробництво склали 1 397 426 тис.грн., при
цьому прибуток від звичайної діяльності до оподаткування склав 124 304
тис.грн.
За 2021 рік при отриманні виручки від реалізації (без ПДВ) в сумі
1 309 021 тис.грн. витрати на виробництво склали 1 402 555 тис.грн., при
цьому прибуток від звичайної діяльності склав 39 410 тис.грн.
Витрати на 1 грн. реалізованої продукції за 2019 рік становили 1,06
грн., за 2020 рік відповідно 0,91 грн. та 2021рік відповідно 0,95 грн.
Питома вага матеріальних витрат становила в 2019 році 83,5%, в 2020
році – 86,2%, в 2021 році – 85,2%. при цьому за відповідні періоди
збільшилася питома вага витрат на сировину та матеріали з 5,9% (за 2019 рік)
до 18,0% (за 2021 рік) при зменшенні питомої ваги природного газу
відповідно з 67,6% до 57,0% .
Аналіз чисельності працюючих .
Станом на 31.12.2021 загальна чисельність працюючих складає – 4467
осіб, у тому числі за сумісництвом 1 особа. Середньомісячна заробітна плата
штатних працівників у червні 2021 року склала 4415,4 грн.
Інформація про наявність необоротних активів (основні засоби, в т.ч.
земельні ділянки, споруди, транспортні засоби тощо) нематеріальні активи,
капітальні інвестиції у вартісному виразі за даними бухгалтерського обліку
станом на 31.12.2019 та 31.12.2021 р.р.
Аналіз структури собівартості деяких видів готової продукції
(карбаміду та аміаку) наведено в таблиці 2.5.

59
Таблиця 2.5. - Аналіз структури собівартості ПАТ «Азот» в 2019-2021 р.р. .
Карбамід, (т) Аміак, (т) Відхилення Темп росту
Статті
витрат 2019 рік 2020 рік 2021 рік 2019 рік 2020 рік 2021 рік Карбамид Аміак (гр7- Карбамид Аміак
(гр4-гр2) гр5) (гр4/гр2) (гр7/гр5)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Природний
2 554,44 2 837,71 2 753,5 3 0 199,09 0,00 1,11
газ
Карбамідно
-
7,05 5,68 6,88 -0,17 0,00 0,98 0,00
формальдегі
дна суміш
Аміак 684,54 1958,68 1893,36 1208,82 0,00 2,77 0,00
Всього
матеріальних 2 056,31 2 273,50 2 196,87 2 781,29 3 069,73 2 993,66 140,56 212,37 1,07 1,10
витрат
Витрати на
9,69 8,27 10,53 3,98 4,27 5,17 0,84 1,19 1,09 1,07
оплату праці
Відрахуванн
я на 3,71 3,16 4,06 1,52 1,63 1,97 0,35 0,45 1,09 1,07
зарплату
Резерв
2,14 0,97 1,26 0,84 0,5 0,62 -0,88 -0,22 0,59 0,60
відпусток
Зарплата з
нарахування 15,53 12,4 15,85 6,34 6,4 6,4 0,32 0,06 1,02 1,01
ми
Амортизація 15,59 29,81 30,92 47,55 46,82 48,45 15,33 0,90 1,98 0,98
Інші 76,02 64,63 73,85 54,27 114,44 52,18 -2,17 -2,09 0,97 2,11
Всього
накладних 107,15 100,34 117,34 91,58 94,56 98,23 10,19 6,65 1,10 1,03
витрат
Виробнича
2163,46 2380,34 2317,49 2889,45 3237,39 3102,05 154,03 212,60 1,07 1,12
собівартість
Адміністрат
85,93 72,1 128,6 117,77 94,64 166,88 42,67 49,11 1,50 0,80
ивні витрати
Витрати на
86,9 80,72 43,47 89,78 81,41 38,73 -43,43 -51,05 0,50 0,91
збут
Повна
2 336,29 2 533,16 2 489,56 3 097,00 3 413,44 3 307,66 153,27 210,66 1,07 1,10
собівартість

Структура основних фондів ПАТ «Азот» представлена в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6. - Структура основних фондів, тис.грн.
№ з/п Необоротні активи за даними бухгалтерського Первісна вартість станом на:
обліку 31.12.2021 р. 31.12.120 р.
1. Основні засоби всього, в т.ч.: 115704762,2 117876893,6
- будинки та споруди (рах. 103) 63625187,4 64263205,7
- машини та обладнання (рах. 104) 44650237,0 45295824,3
- транспортні засоби (рах. 105) 7159270,8 7329463,7
- інші основні засоби (рах. 109) 63221,9 64278,7
2. Малоцінні необоротні матеріальні активи (рах. 11) 32310,7 32442,3
3. Нематеріальні активи (рах. 12) 142996,0 150229,7
4. Капітальні інвестиції всього, в т.ч.: 2435277,3 1772361,8
- капітальне будівництво (рах. 151) 2287263,0 1624985,5
- придбання основних засобів вир.го призначення 143249,9 119246,2
(рах. 1521)
- придбання основних засобів невиробничого 1227,9 1025,1
призначення (рах. 1522)
- придбання інших необоротних матеріальних 3326,5 3225,0
активів (рах. 153)
60
Складові поліпшень основних засобів, на які збільшено балансову
вартість основних засобів наведені в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7. – Складові поліпшень основних засобів за 2019-2021 р.р
Поліпшення основних засобів, грн.
Складові 2019 рік 2020 рік 2021 рік
Послуги сторонніх
організацій 17 909 536,88 4 875 014,41 1 485 587,89
Матеріали, комплектуючі 59 517 117,34 8 116 780,21 4 408 182,18
Обладнання 20 189 460,15 - -
Заробітна плата працівників
рем. цеху 911 003,17 55 204,27 354 924,14
Цехові витрати 1 608 096,75 79 837,81 707 569,67
Всього 100 135 214,29 13 126 836,70 6 956 263,88

Складові поліпшень основних засобів у розмірі 10%, які віднесено до
валових витрат наведені в таблиці 2.8.
Таблиця 2.8. – Складові поліпшень основних засобів у розмірі 10%, які
віднесено до валових витрат в 2019-2021 р.р
Поліпшення основних засобів, грн.
Складові 2019 рік 2020 рік 2021 рік
Послуги сторонніх
організацій 5054593 4311553 2857410
Матеріали, комплектуючі 12127122 7570295 13561374
Заробітна плата працівників
рем. цеху 2839257 3246603 3173535
Цехові витрати 5413807 5813414 4407633
Всього 25434779 20941865 23999952

В складі ПАТ «Азот» для обслуговування та підтримання в належному
стані основних фондів 1 групи знаходиться шість цехів: РМЦ, ЦАСіП, ЦЦР,
РБЦ, УКР, ЦЕРЦ, де працює в середньому 539 осіб з середньою заробітною
платою 23523 грн.
Загальна характеристика основних засобів ПАТ «Азот» наступна:
- на 31.12.2019 в сумі первісної вартості основних засобів в розмірі
11 5763 773 тис. грн. залишкова вартість становить 1 1260 145 тис. грн., а
сума зносу – 10 453 6628 тис. грн.
61
- на 31.12.2020 в сумі первісної вартості основних засобів в розмірі
191 729 959 тис. грн., залишкова вартість становить 1 9252 692 тис. грн., а
сума зносу – 190 477 267 тис. грн.;
- на 31.12.2021 в сумі первісної вартості основних засобів в розмірі
911 790 336 тис. грн. залишкова вартість становить 91 258 077 тис. грн., а
сума зносу – 140 532 259 тис. грн.
При цьому, коефіцієнт зносу основних засобів , який характеризує
частку вартості основних засобів, яка відображена в складі витрат на
виробництво в минулих періодах має наступні значення :
- на 31.12.2019 – 90,3 %;
- на 31.12.2020 – 89,3 %;
- на 31.12.2021 – 89,3 %.
Так, як значення коефіцієнту зносу основних засобів більше ніж 50
%, то підприємству необхідно проводити оновлення основних засобів.

2.2 Аналіз загальних показників фінансово-господарської діяльності
підприємства

Аналіз фінансової звітності суб’єкта господарювання та
бухгалтерського обліку. Аналіз фінансової звітності суб’єктів
господарювання здійснюється з використанням таких форм звітності:
Балансу (форма 1) та Звіту про фінансові результати (форма 2) за 2019 рік,
2020 рік, та 2021 рік .
Аналіз змін валюти балансу ПАТ «Азот» та найбільш впливових її
складових частин.
Станом на 31.12.2019 валюта балансу складала – 3 3942 545 тис. грн.
Найбільш значними складовими частинами валюти активу балансу є основні
засоби (залишкова вартість) – 1 1202 145 тис.грн., дебіторська заборгованість
за товари, роботи, послуги (чисто реалізаційна вартість) – 3372453 тис.грн.,
62
дебіторська заборгованість за виданими авансами – 603 4243 тис.грн.
(питома вага в структурі активу балансу основних засобів (залишкова
вартість) – 33,0 %, дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги
(чисто реалізаційна вартість) – 9,9 %, дебіторська заборгованість за виданими
авансами –17,8%).
Найбільш значними складовими частинами валюти пасиву балансу є
статутний капітал – 1 056490 тис. грн., інший додатковий капітал – 647 413
тис.грн., короткостокові кредити банків – 976377 тис. грн. (питома вага в
структурі пасиву балансу статутного капіталу – 31,1%, іншого додаткового
капіталу – 19,1%, короткострокових кредитів банків – 28,8%).
Станом на 31.12.2020 валюта балансу складала – 3 7958 594 тис. грн.
Найбільш значними складовими частинами валюти активу балансу є основні
засоби (залишкова вартість) – 1 2552 692 тис.грн., дебіторська заборгованість
за товари, роботи, послуги (чисто реалізаційна вартість) – 459 2052 тис.грн.,
дебіторська заборгованість за виданими авансами – 792 4571 тис.грн.
(питома вага в структурі активу балансу основних засобів (залишкова
вартість) – 33,0%, дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги
(чисто реалізаційна вартість) – 12,1 %, дебіторська заборгованість за
виданими авансами –20,9%).
Найбільш значними складовими частинами валюти пасиву балансу є
статутний капітал – 1 0556490 тис. грн., інший додатковий капітал – 6456 785
тис.грн., короткострокові кредити банків – 9921157 тис. грн. (питома вага в
структурі пасиву балансу статутного капіталу – 27,8%, іншого додаткового
капіталу – 17,0%, короткострокових кредитів банків – 26,1%).
Валюта балансу станом на 31.12.2020 у порівнянні з валютою балансу
станом на 31.12.2019 збільшилася на 406 049 тис.грн., або 12,0%. Збільшення
валюти балансу відбулося в основному:
- за рахунок зростання статей активу балансу дебіторської
заборгованості за товари, роботи, послуги (чисто реалізаційна вартість) – на
121 749 тис.грн. або 36,1 %, дебіторської заборгованості за виданими
63
авансами – на 189 228 тис.грн. або 31,4 %, залишкової вартості основних
засобів – на 132 547 тис.грн. або 11,8%;
- за рахунок зростання статей пасиву балансу: довгострокові
кредити банків – на 191 081 тис.грн., поточних зобов’язань за розрахунками з
одержаних авансів – на 220 375 або на 93,2%.
Станом на 31.12.2021 валюта балансу складала – 4 1460 584 тис. грн.
Найбільш значними складовими частинами валюти активу балансу є основні
засоби (залишкова вартість) – 1 2583 077 тис.грн., інші фінансові інвестиції –
1 1395 342 тис.грн., дебіторська заборгованість за виданими авансами – 445
2207 тис.грн. (питома вага в структурі активу балансу основних засобів
(залишкова вартість) – 30,4%, інших фінансових інвестицій – 28,9 %,
дебіторської заборгованості за виданими авансами –10,8%).
Валюта балансу станом на 31.12.2021 у порівнянні з валютою балансу
станом на 31.12.2020 збільшилася на 341 9090 тис.грн. або на 9,0%.
Зростання валюти балансу відбулося в основному:
- за рахунок зростання статей активу балансу: інші фінансові
інвестиції – на 1 0180 260 тис.грн. або в 6,8 рази, при одночасному
зменшенні дебіторської заборгованісті за розрахунками з бюджетом – на
134 2009 тис.грн. або на 54,4%, дебіторської заборгованості за товари,
роботи, послуги (чисто реалізаційна вартість) – на 251 4805 тис.грн. або на
54,8%, дебіторської заборгованості за виданими авансами – на 347 2404
тис.грн або на 43,8%;
- за рахунок зростання статей пасиву балансу: кредиторської
заборгованості за товари, роботи та послуги - на 580 6605 тис.грн. або в 2,1
рази, зменшення непокритого збитку - на 1881 603 тис.грн. або 68,2% при
одночасному зменшенні короткострокових кредитів банків – на 196 2657
тис.грн. або на 19,8% та поточних зобов’язань за розрахунками з одержаних
авансів- на 231 0142 тис.грн. або на 50,6%.
Аналіз структури та динаміки активів.
Загальна вартість активів товариства станом на 31.12.2020 р. становить
64
3 798 5934 тис.грн., що на 406 0409 тис. грн., або на 0,12% більше проти
31.12.2019 р., що свідчить про зростання обороту протягом 2020 року.
В активах станом на 31.12.2020 найбільшу питому вагу мають оборотні
активи – 2 187 523 тис.грн. або 57,6 %.
Коефіцієнт зростання вартості активів (Кв.а) станом на 31.12.2020 (за
2019 рік) становить 1,12 станом на 31.12.2020 – 1,09, що свідчить про
розширення протягом 2020 року господарської діяльності значно більше, ніж
за 2021 рік.
Станом на 31.12.2019 р. загальна вартість запасів склала 466 898
тис.грн., протягом 2020 року вартість запасів збільшилася на 36 707 тис.грн.
або 1,08% та становить на 31.12.2020 503605 тис.грн. Враховуючи те, що
підприємство займається виробництвом хімічних добрив, найбільшу питому
вагу в структурі запасів займають виробничі запаси, станом на 31.12.2019 р. –
254725 тис.грн. або 54,6%, станом на 31.12.2020 – 244 538 тис.грн. або 48,6%.
Протягом 6 місяців 2021 року загальна вартість запасів збільшилася на
44963 тис.грн. або на 9% в основному за рахунок зростання готової продукції
на 56888 тис.грн. або на 49%.
Структура залишків товарно–матеріальних цінностей за даними
бухгалтерського обліку наведено в таблиці 2.9:

Таблиця 2.9 - Структура залишків товарно–матеріальних цінностей
в 2019-2021 р.р., грн.

Бухгалтерський рахунок/ період 31.12.2019 31.12.2020 31.12.2021
1 2 3 4
153 “Придбання, виготовлення 336465,43 330567,92 325020,16
інших НМА” (використовуються
більше 365 календ. днів)
252372728,64 242137686,4 224143856,8
20 “Виробничі запаси”, в т.ч.:
7 1
201 “Сировина та матеріали” 36935693,62 54650761,36 52070611,68
2017 „Дорогоцінні метали” 9626139,20 13635553,21 12607131,48

65
Продовження табл. 2.9
1 2 3
2017 Транспортно- заготівельні 1517762,22 1662876,82 1016926,57
витрати”
2016 Каталізаторні сітки” 5914243,99 8044778,84 1328438,58
158043620,63 141297699,0 133568445,6
202 “Купівельні напівфабрикати”
0 5
2031 “ПММ на складі” 3542618,85 3960532,04 4681981,00
2032 “ПММ у баках автомобілів” 648463,83 722613,77 541312,15
2035 “ПММ для л/а” 10521,27 10012,92 -
204 “Тара і тарні матеріали” 4459237,22 2979746,86 4708755,65
205 “Будівельні матеріали” 1414159,99 1402017,62 1398215,48
206 “Матеріали, передані на 9774273,33 1977093,97 3296,95
переробку”
207 “Запасні частини” 18933434,22 9956561,52 9794280,46
2091 “Інші матеріали” 1064831,78 1301724,53 1912691,06
2092 “Медикаменти” 25184,12 39223,69 24374,46
2093 “Технічна література” 144749,78 158079,54 162896,64
2094 “Матеріали невиробничого 317794,59 338413,78 324499,00
призначення”
22 “Малоцінні та 2352186,55 2399990,08 2913957,57
швидкозношувані предмети”
2312 “Основне виробництво” 72956089,62
25 “Напівфабрикати” 17459439,21
121547427,62 115049794,0 171938348,9
26 “Готова продукція”
4 4
28 “Товари”, в т.ч.: 210142,31 154808,40 2979740,78
281 “Товари на складі” 189637,62 143113,36 115698,06
282 “Товари в торгівлі” 20504,69 11695,04 27662,35
283 “Товари на комісії” - - 2836380,37

Аналіз структури та динаміки дебіторської заборгованості і
зобов’язань.
Станом на 31.12.2020 на балансі підприємства обліковується
дебіторська заборгованість в сумі 15093146 тис. грн., яка збільшилася в
порівнянні з 31.12.2019 на 273 8595 тис.грн., або на 22 % ( на 31.12.2019 –
1 229 2651 тис. грн.).
Структура дебіторської заборгованості станом на 31.12.2020 наступна:
- за товари, роботи, послуги – 459 2052 тис.грн., або 30,6 %;
- за розрахунками за виданими авансами – 792 4761 тис.грн. або 52,7%;
- інша поточна дебіторська заборгованість – 7204 тис. грн., або 0,05 % ;
- за розрахунками з бюджетом – 246 8206 тис. грн., або 16,4 %;
- довгострокова дебіторська заборгованість – 3 2203 тис.грн. або 0,21%;
66
- векселі одержані – 1055 тис.грн. або 0,01%;
- за розрахунками з нарахованих доходів – 6005 тис.грн., або 0,04%.
Найбільшими дебіторами ПАТ «Азот» станом на 31.12.2020 були:
- ТОВ"Енерготрансинвест Холдінг" (код 34880104) – 167 3896,2
тис.грн. (рах. 371);
- ТОВ "Інвестиційний менеджмент" (код 35759637) – 33 7900
тис.грн. (рах 371)
- ТОВ "А-С" (код 33082661) – 90 9857,0 тис.грн. (рах 371);
Станом на 31.12.2021 на балансі підприємства обліковується
дебіторська заборгованість в сумі 7712 878 тис. грн., яка зменшилася в
порівнянні з 31.12.2020 на 7312 268 тис.грн., або на 48,6%.
Структура дебіторської заборгованості станом на 31.12.2021 наступна:
- за товари, роботи, послуги – 2077 717 тис.грн., або 26,9 %;
- за розрахунками за виданими авансами – 4452257 тис.грн. або 57,7%;
- інша поточна дебіторська заборгованість – 2 0791 тис. грн. або 0,4 % ;
- за розрахунками з бюджетом – 112 4597 тис. грн. або 14,6 %;
- векселі одержані – 32 358 тис.грн. або 0,4%;
- за розрахунками з нарахованих доходів – 1808 тис.грн. або 0,02%.
Найбільшими дебіторами ПАТ «Азот» станом на 31.12.2021 були:
- ТОВ"Енерготрансинвест Холдінг" (код 34880104) – 1673886,2 тис.грн.
(рах. 371);
- ТОВ "Інвестиційний менеджмент" (код 35759637) – 337000 тис.грн. (рах
371)
- ТОВ "А-С" (код 33082661) – 908857,0 тис.грн. (рах 371);
Станом на 31.12.2020 на балансі підприємства обліковується загальна
сума зобов’язань в розмірі 2 284 7801 тис. грн., яка збільшилася в порівнянні
з 31.12.2019 на 468 3188 тис.грн., або на 26% ( на 31.12.2019 – 1 816 3883
тис. грн.).
Структура зобов’язань підприємства станом на 31.12.2020 наступна:
- довгострокові кредити банків – 191 0881 тис.грн. або 8,4%;
67
- короткострокові кредити банків – 9923 117 тис.грн. або 43,4%;
- векселі видані – 1380 тис.грн. або 0,01%;
- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги та з
одержаних авансів – 10 001 080 тис.грн., або 43,8 %;
- за розрахунками з бюджетом та позабюджетних платежів – 4
2536 тис.грн., або 0,2%;
- за розрахунками зі страхування – 39332 тис.грн., або 0,2%;
- за розрахунками з оплати праці – 8 1030 тис.грн., або 0,4%;
- розрахунки з учасниками – 9 9024 тис.грн. або 0,4%;
- інші поточні зобов'язання – 74 0964 тис.грн., або 3,2%.
Найбільшими кредиторами ПАТ «Азот» станом на 31.12.2020 були:
- ВАТ «Черкасиобленерго» (код 22800735) – 50 9811,5 тис.грн.(рах. 631);
- ДК"ГазУкраїни"НАК"Нафтогаз України" (код 31301827)- 4388 535,9
тис.грн. (рах. 631);
- ЗАТ "Укргаз-енерго" ( код 34003224) – 383734,1 тис.грн. (рах. 631);
Станом на 31.12.2021 на балансі підприємства обліковується загальна
сума зобов’язань в розмірі 2 508 0846 тис. грн., яка збільшилася в порівнянні
з 31.12.2020 на 8223 345 тис.грн., або на 10% .
Структура зобов’язань підприємства станом на 31.12.2021 наступна:
- довгострокові кредити банків – 4239 169 тис.грн. або 9,5%;
- короткострокові кредити банків – 2795 860 тис.грн. або 31,7%;
- векселі видані – 1382 тис.грн. або 0,01%;
- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги та з
одержаних авансів –1 350 6203 тис.грн., або 53,9 %;
- за розрахунками з бюджетом та позабюджетних платежів – 382
105 тис.грн., або 1,5%;
- за розрахунками зі страхування – 4 6626 тис.грн., або 0,2%;
- за розрахунками з оплати праці – 9 7209 тис.грн., або 0,4%;
- розрахунки з учасниками – 9 8326 тис.грн. або 0,4%
- інші поточні зобов'язання – 529 960 тис.грн. , або 2,4 % .
68
Найбільшими кредиторами ПАТ «Азот» станом на 31.12.2020 були:
- ДК"ГазУкраїни"НАК"Нафтогаз України" ( код 31301827) -
5396271,9 тис.грн. (рах. 631);
- ВАТ «Черкасиобленерго» (код 22800735) – 663258,76
тис.грн.(рах. 631).
Аналіз структури та динаміки власного капіталу підприємства.
Загальна сума власного капіталу ПАТ «Азот» станом на 31.12.2020
склала 13 506 221 тис.грн., в тому числі статутний капітал – 12 056 490
тис.грн. (70,1%), інший додатковий капітал – 6246785 тис.грн. (42,9%),
непокритий збиток – 266 4602 тис.грн., резервний капітал – 594733 тис.грн.
(4,0%). Станом на 31.12.2019 сума власного капіталу склала 12 624 877
тис.грн., що на 1128 656 тис.грн. або 8% більше проти початку року за
рахунок зменшення непокритого збитку, який на 31.12.2021 склав 848359
тис.грн.
Коефіцієнт зростання власного капіталу за 2020 рік склав 0,96 при
коефіцієнті зростанні активів підприємства 1,12, за 6 місяців 2021 року
відповідно співвідношення становить 1,08 та 1,09 що свідчить про
недостатність обсягів власних джерел фінансування діяльності при певній
позитивній динаміці.
Аналіз доходності активів.
Аналіз доходності активів за 2021 рік в порівнянні з аналогічним
періодом попереднього року свідчить, що коефіцієнт вартості активів склав
1,343 при коефіцієнті зростанні сукупного доходу в розмірі 1,398. При цьому
коефіцієнт доходності активів, який показує частку сукупного доходу в одній
гривні вартості активів підприємства, збільшився на 0,04 грн. та станом на
31.12.2020 склав 1,057 грн. Таке збільшення коефіцієнта дохідності активів
свідчить про зростання ефективності використання майна підприємства за
2020 рік в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року (таблиця
2.10).

69
Таблиця 2.10. - Аналіз дохідності активів ПАТ "Азот"
тис.грн.
Абсолютне Коефіцієнт
№ Найменування Форма звітності, на на зростання, зростання
з/п показників код рядка 31.12.2019 31.12.2020 тис.грн. (гр5/гр4)
(гр5-гр4)
1 2 3 4 5 6 7
1 Вартість активів ф. 1 ряд. 280 1,343
підприємства 3 0832 932 4 140 5284 1056652
(Кв.а)
2 Сукупний дохід ф. 2 ряд. 035 + ряд. 1,398
060+ ряд.110+ряд.
3 1222 291 4 3727 715 1245424 (Кс.д.)
120+
ряд.130+ряд.200
3 Різниця у значеннях 0,055
коефіцієнтів 48 3529 237 1231 188772
* (Кс.д–Кв.а.)
4 Сума сукупного 1,016 1,057 1,041
доходу на 1 грн.
0,04
вартості (ряд2/ряд1) (ряд2/ряд1) (Кд.а.)
активів(Кд.а.) *

2.3 Оцінка ефективності та аналіз розвитку зовнішньоекономічної
діяльності підприємства

Розрахунок економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності
проводиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату
(ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Під результатами
розуміють грошову, вартісну оцінку отриманого прибутку для підприємства:
грошові надходження за відправлену продукцію, виконані роботи та послуги,
вартість отриманого товару, робіт, послуг та ін.
Під витратами розуміють грошову вартісну оцінку виробничих
ресурсів, які залучилися до господарського обігу: вартість сировини,
матеріалів, енергії, трудових ресурсів, послуг сторонніх організацій,
обов’язкові відрахування в різні державні фонди та інші витрати, без яких
торгова угода не може бути здійснена.
Визначення ефективності зовнішньоекономічних операцій зумовлює
ступінь зацікавленості підприємства у виході на світовий ринок, дає змогу
обґрунтувати окремі пропозиції щодо закупівлі та продажу певних товарів.
Одержані дані можуть бути використані при розробленні планів експорту та
70
імпорту підприємства, при оцінюванні структури та напрямків
зовнішньоторговельного обігу.
Усю систему показників зовнішньоекономічної діяльності
підприємства, організації, фірми можна розподілити на 2 групи:
1 група. Абсолютні показники:
 обсяг експорту;
 обсяг імпорту;
 обсяг накладних витрат на експорт/імпорт;
 середній залишок коштів;
 кількість отриманих рекламацій;
 сума рекламацій;
 кількість задоволених рекламацій;
 перевага покупцями торговельної марки фірми;
 обсяг експорту нових товарів;
2 група. Відносні показники:
а) індекси динаміки:
б) коефіцієнти виконання зобов’язань з експорту та імпорту:
в) середня тривалість обороту експортної (імпортної) операції;
г) коефіцієнт віддачі коштів від експортних/імпортних операцій.
ПАТ «Азот» здійснює експортних та імпортних операцій (експорт
товарів, імпорт товарів, робіт, послуг), операцій з давальницькою сировиною
у зовнішньоекономічних відносинах. ПАТ „Азот” здійснювало експорт
хімічної продукції власного виробництва. Всього за період 2019 – 2021 р.р.
ПАТ „Азот” експортувало продукції на загальну суму 134 016 055,55 доларів
США та 7 632 681,10 дивись таблицю 2.11.
71
Таблиця 2.11.- Експорт хімічної продукції власного виробництва ПАТ
«Азот» в 2019 –2021 р.р.
Вид продукції Тисяч гривень Відсоток у
загальному обсязі
експорту
Капролактам
кристалічний 4598 746,86 43,4
Селітра аміачна 2556 141,7 22,3
Карбамід марки Б 2336 427,2 20,6
Сульфат амонію 781 221,0 7,1
Аміак безводний 372 859,3 6,3
Карбамідо - аміачна
суміш 53 955,3 0,3
Всього 9918130,36 100,0

Структура експорту продукції ПАТ "Азот" в 2019 - 2021 р.р. зображена
на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Структура експорту продукції ПАТ "Азот" в 2017 - 2019 р.р.

72
Всього надійшло валютної виручки від нерезидентів на загальну суму
168 212 033,96 доларів США 734 563,60 євро (еквівалент 1 444 754 611,36
грн.).
Станом на 31.12.19 кредиторська заборгованість ПАТ „Азот” по
розрахунках з нерезидентами за експортними контрактами становить 13 360
223,33 доларів США та 2 500 016,50 євро. Дебіторська заборгованість, за
якою не настав законодавчо встановлений строк розрахунків, становить
13 666 364,80 доларів США.
ПАТ „Азот” надавались послуги по переробці давальницької сировини
замовників-нерезидентів:
 - з фірмою «Total Insuranses LTD» (Ірландія), надавало послуги з
переробки стиролу та дивінілбензолу на смоли іонообмінні;
 з фірмою «CHEMICAL MANAGEMENT LLP» (Великобританія),
надавало послуги з переробки стиролу та дивінілбензолу на смоли
іонообмінні;
 фірмою "Nitrochem Trading Anstalt" (Ліхтенштейн) надавало
послуги з переробки бензолу на капролактам.
В періоді з 2019 по 2021 р.р. по контрактах було ввезено згідно з
імпортними вантажними митними деклараціями давальницької сировини
(галогеновані похідні вуглеводнів: дихлоретан (етилендихлорид) технічний,
вуглеводні циклічні: стирол (мономер), продукт "дивінілбензол 63") в
кількості 127 187,4 тон на суму 159 956,3 тис. доларів США (еквівалент в
гривнях – 1358 459,3 тис. грн.).
Всього за період з 2019 по 2021 р.р. ПАТ „Азот” надано послуг з
переробки давальницької сировини на загальну суму 253 270,2 тис. доларів
США (еквівалент в гривнях – 7184 765,5 тис. грн.), в т. ч. фірмі "Nitrochem
Trading Anstalt" (Ліхтенштейн) надано послуг в сумі 322 591,0 тис. доларів
США (еквівалент в гривнях – 8179 364,2 тис. грн.).
73
Валютна виручка за надані послуги надійшла на загальну суму
234 623,6 тис. доларів США (еквівалент в гривнях – 1495 764,2 тис. грн.).
Станом на 01.01.2019 р. кредиторська заборгованість ПАТ «Азот» по
розрахунках з нерезидентами по імпортних контрактах становила 4220 676,4
доларів США (по розрахунках з фірмою „SIGMA PUMPY HRANICE S.R.O”
(Чехія));
Дебіторська заборгованість (за якою не настав законодавчо
встановлений термін здійснення поставок по імпорту, погашена своєчасно)
становила 12 561 725,01 рос. руб., 23 817 365,3 дол. США та 5 385 060,99
євро, в т. ч.:
- 33 400,0 євро по розрахунках з фірмою „Аlfa Laval Vicarb Sas”
(Франція);
- 4 084,25 євро по розрахунках з фірмою „APOLLO-GOESSNITZ GMBH”
(Німеччина);
- 162 738,0 євро по розрахунках з фірмою „CKD NOVE ENERGO A.S.”
(Чехія);
- 198 396,0 євро по розрахунках з фірмою „DEZA A. S.” (Чехія);
- 685,8 євро по розрахунках з фірмою „DOW EUROPE GMBH”
(Швейцарія);
- 289 998,0 євро по розрахунках з фірмою „EXCON STEEL A.S.” (Чехія);
- 5 743,0 євро по розрахунках з фірмою „FRANTISEK MOSER-CHIME”
(Чехія);
- 3 978,0 дол. США по розрахунках з фірмою „JOHNSON MATTHEY PLC
PMPD - NOBLE METALS” (Великобританія);
- 73 440,0 євро по розрахунках з фірмою „HOLLAND NOVOCHEM B. V.”
(Нідерланди);
- 26 200,0 євро по розрахунках з фірмою „Koch-Glitsch Italia S. r. l.”
(Італія);
74
- 87 400,0 євро по розрахунках з фірмою „Kubicek” (Чехія);
- 22 838 000,0 дол. США по розрахунках з фірмою „NITROCHEM
TRADING ANSTALT” (Ліхтенштейн);
- 4 500 000,0 євро по розрахунках з фірмою „NITROCHEM TRADING
ANSTALT” (Ліхтенштейн);
- 620,0 євро по розрахунках з фірмою „PROJECT
MANAGEMENT/CONSULTING K. INAGAKI e.K.” (Німеччина);
- 184 709,3 дол. США по розрахунках з фірмою „RESTIRE ASSETS
CORPORATION” (Панама);
- 2 355,94 євро по розрахунках з фірмою "WINDMOLLER UND
HOLSCHER" (Нiмеччина);
- 30 000,0 дол. США по розрахунках з ЗАО „Астронит” (Росія);
- 2 531 550,0 рос. руб. по розрахунках з ООО ТД „Катализатор” (Росія);
- 752 075,0 рос. руб. по розрахунках з ОАО „Единая Торговая Компания”
(Росія);
- 84 000,0 дол. США по розрахунках з Волгоградське ОАО „Хімпром”
(Росія);
- 9 217 500,0 рос. руб. по розрахунках з ОАО „Рузхиммаш” (Росія);
- 6 678,0 дол. США по розрахунках з ОАО „Щекиноазот” (Росія);
- 60 600,0 рос. руб. по розрахунках з ОАО „Ивхимпром” (Росія);
- 670 000,0 дол. США по розрахунках з ОАО „Енергомаш-Строй” (Росія).
ВАТ «Азот» імпортувало з-за кордону продукцію хімічної
промисловості, обладнання та запасні частини до нього. Основні
постачальники імпортованої продукції за 2016 –2018 р.р. відображені в
таблиці 2.12.

75
Таблиця 2.12 - Основні постачальники імпортованої продукції ПАТ «Азот»
в 2019 –2021р.р. (тис. грош. од.).

Назва нерезидента Країна Назва Вартість Частка в
товару імпортованої загальному
продукції (тис. обсязі імпорту
грн.) (%)
«Ostchem Holding Кіпр Газ 4944 693,1 80,89
Limited»
«Deza A. S.» Чехія Бензол 265 188,6 4,12
ЗАО «Астронит» Росія Обладнан 127 214,9 2,81
ня
«Ostchem International Австрія бензол 171 342,3 1,85
GmbH»

Обсяги операцій з імпорту товарів ПАТ „Азот” за період з 2019-2021
р.р. відображені в таблиці 2.13
Таблиця 2.13 - Обсяги операцій з імпорту товарів ПАТ „Азот”
за період з 2019 по 2021 р.р. (тис. грош. од.).
Перераховано кошти Імпортовано товарів
Період рос. дол. екв. в рос. дол. екв. в
євро євро
руб. США грн. руб. США грн.
2019 рік 13 404,9 9 279,0 3 727,4 116 763,6 25 008,3 1 746,5 1 591,2 37 272,5
2020 рік 8 762,0 25 722,1 3 347,1 241 101,3 3 188,8 2 223,2 1 190,0 31 457,3
20219 року 3 556,8 41 198,3 4 380,0 377 795,0 10 057,0 63 723,0 34111,7 550 561,1
Всього 25 723,7 24 755,4 4 760,3 253 457,3 38 254,1 67 692,7 6 278,8 619 290,9

Станом на 31.12.19 кредиторська заборгованість ПАТ «Азот» по
розрахунках з нерезидентами по імпортних контрактах становить
22 647 346,28 доларів США, в т. ч.
- * 21 358 009,88 дол. США по розрахунках з фірмою «Ostchem Holding
Limited» (Кіпр). За даними бухгалтерського обліку підприємства
49 156 505,36 дол. США, в зв’язку з оприбуткуванням газу на суму
76
27 798 495,48 дол. США в червні 2018 року, а ВМД типу ІМ 40 було
оформлено 14.07.11;
- 220 676,40 дол. США по розрахунках з фірмою „SIGMA PUMPY
HRANICE S.R.O” (Чехія),
- 1 068 660,0 дол. США по розрахунках з фірмою ЗАО "АСТРОНИТ"
(Росія).
Дебіторська заборгованість за якою не настав законодавчо
встановлений термін розрахунків становить 31 350,0 рос. руб., 3 306 739,4
дол. США та 3 866 591,37 євро, в т. ч.:
- 1 331 400,0 євро по розрахунках з фірмою «АNDERSON
INTERNATIONAL» (Швейцарія);
- 38 500,0 євро по розрахунках з фірмою «BASF SE» (Німеччина);
- 9 700,0 євро по розрахунках з фірмою «BHDT GMBH» (Австрія);
- 1 428 024,0 дол. США по розрахунках з фірмою «CAPITAL
INDUSTRIES LLC» (США);
- 957 000,0 євро по розрахунках з фірмою «CHEMICAL MANAGEMENT
LLP» (Великобританія);
- 237 303,0 євро по розрахунках з фірмою «DEZA A. S.» (Чехія);
- 2 349,5 євро по розрахунках з фірмою «DOW EUROPE GMBH»
(Швейцарія);
- 29 000,0 євро по розрахунках з фірмою „HOLLAND NOVOCHEM B.
V.” (Нідерланди);
- 66 000,0 євро по розрахунках з фірмою «LOWENEU ENGINEERING
OU» (Естонія);
- 111 100,0 євро по розрахунках з фірмою «PROJECT
MANAGEMENT/CONSULTING K. INAGAKI e.K.» (Німеччина);
- 24 640,0 дол. США по розрахунках з фірмою «RESTIRE ASSETS
CORPORATION» (Панама)
- 307 416,0 євро по розрахунках з фірмою «SIGMA PUMPY HRANICE
S.R.O» (Чехія);
77
- 776 822,87 євро по розрахунках з «UMICORE AG & CO.KG»
(Німеччина);
- 31 350,0 рос. руб. по розрахунках з ОАО «Единая Торговая Компания»
(Росія);
- 1 850 000,0 дол. США по розрахунках з ООО «Турбохим» (Казахстан);
- 255,6 дол. США по розрахунках з ОАО «Химпрои» (Росія);
- 3 819,8 дол. США по розрахунках з ОАО „Щекиноазот” (Казахстан).
Обсяги операцій з імпорту послуг ПАТ „Азот” за період з 01.10.17 по
30.06.19 р.р. відображені в таблиці 2.14.

Таблиця 2.14. - Обсяги операцій з імпорту послуг ПАТ „Азот” за 2019-2021
р.р. (тис. грош. од.).
Перераховано кошти* Імпортовано товарів*
Період рос. дол. екв. в рос. дол. екв. в
євро євро
руб. США грн. руб. США грн.
2019 рік
850,0 21,3 600,4 6 377,8 850,0 236,4 430,7 6 744,5
2020 рік
- 79,4 386,2 5 076,4 - 50,9 18,4 5 603,6
2021 рік
- 33,4 49,3 825,0 - 43,1 63,8 1 066,5
Всього 850,0 134,1 1035,9 12 279,2 850,0 330,4 513,0 8 414,6

ПАТ «Азот» здійснює переробку імпортної давальницької сировини.
Обсяги імпортних операцій з переробки давальницької сировини за 2017-
2019 р.р. відображені в таблиці 2.15.

78
Таблиця 2.15. – Обсяги імпортних операцій з переробки давальницької
сировини за 2019-2021 р.р. (тис. грош. од.)
Період Перераховано коштів Отримано послуг
дол. США євро дол. США євро
2019 рік 226,3 202,4 226,4 224,2
2020 рік 41,3 89,7 28,5 223,5
2021 рік - 850,0 988,7 642,7
Всього 267,6 1 142,1 1 243,5 1 090,4

ПАТ „Азот” на виконання умов імпортних контрактів отримував від
нерезидентів послуги з переробки давальницької сировини. Зокрема, від
фірми "Umicore AG & Co. KG" (Німеччина) отримано послуги з відновлення
каталітичних систем на загальну суму 588 708,72 євро (еквівалент
6 623 372,00 грн.).
Від „Екатеринбургского завода по обработке цветных металов" (Росія)
отримано послуг з відновлення каталітичних сіток на суму 501 730,03 євро
(еквівалент 5 625 524,80 грн.) та від фірми "Johnson Matthey Public Limited
Company" (Великобританія) отримано послуги з виготовлення каталітичних
сіток на суму 1 243 487,70 дол. США (еквівалент 9 879 071,90 грн.).
Проведемо аналіз абсолютних та відносних показників ефективності
зовнішньоекономічної діяльності підприємства (табл. 2.16, рис.2.2).
79
Таблиця 2.16- Аналіз абсолютних та відносних показників
ефективності зовнішньоекономічної діяльності ПАТ „Азот” за 2019-2021 р.р.,
млн.грн.
Показник Од. 2019 2020 201 Відхилення
виміру р. р. р. 2021р./2020р.
Абсолютне Відносне
%
1 2 3 4 5 6 7
Ефективність ЗЕД % 3,8 3,2 5 1,8 36
Прибуток від експортно- Млн.грн 19 23 44 21 47,7
імпортних операцій
Експортно-імпортні витрати Млн.грн 499,3 714,3 879,8 165,5 18,8
Прибуток від експорту Млн.грн 13 12 34 22 64,7
Прибуток від імпорту Млн.грн 6 11 10 1 10
Витрати на експорт Млн.грн 389,2 484,3 511,6 27,3 5,3
Витрати на імпорт Млн.грн 110,1 230 368,2 138,2 37,5
Виручка від експорту Млн.грн 402,0 496,5 545,5 49 8,9
Виручка від імпорту Млн.грн 116,7 241 377,8 136,8 36,2

Згідно проведених розрахунків ефективність ЗЕД фірми в
аналізованому періоді коливалась від 3,2% в 2017 році до 5% в 2021 році.
Ефективність ЗЕД збільшилася в першу чергу, за рахунок експортних
операцій. А саме, підвищення ефективності досягнуто за рахунок значного
зростання прибутку від експортних операцій в 2021 році – в порівнянні з
2020 роком – на 64,7% або в абсолютному значенні на 22 млн.грн. Виручка
від експорту зросла на 8,9%, витрати – на 5,3%.
80
2020 2021

Рис.2.3. Динаміка експортно-імпортних прибутків ПАТ «Азот» за
2020-2021 рр.

Висновки до розділу 2

Таким чином, в розділі 2 роботи здійснений аналіз однієї з важливих
характеристик фінансового стану підприємства – стабільності його
діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона пов’язана з загальною
фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та
інвесторів, характеризує прибутковість активів, майновий стан,
платоспроможність та ліквідність підприємства.
За результатами аналізу отримано наступні висновки: СГД демонструє
позитивну динаміку виходу із збиткової діяльності та наявність можливостей
для розширення. В той же час фінансові показники ПАТ «Азот» свідчать про
відносну залежність підприємства від зовнішніх фінансових джерел,
нездатність підприємством до швидкого погашення своїх короткострокових
зобов’язань та негативну тенденцію, низьку здатність підприємства негайно
81
погасити свої зобов’язання та негативну тенденцію. Прослідковується висока
залежність підприємства від залучених коштів.
В той же час коефіцієнт концентрації залученого капіталу вказує на
оптимальну питому вагу (норматив <1) залученого капіталу в загальній
вартості коштів, інвестованих в його діяльність, наявність ліквідних активів
та зростання залученого капіталу.
Проаналізувавши ЗЕД можливо константувати, що підприємство має
відносно стійке становище на зовнішньоекономічному фоні і має
перспективи розвитку, але необхідно звернути увагу на взаємозв’язок між
ЗЕД і діяльність підприємства в цілому.
Особливу увагу необхідно звернути на величину готової продукції та
запасів на складі, та необхідність застосування більш ефективнішої імпортної
політики ПАТ «Азот».
Отже, у висновку до проведеного дослідження фінансово-економічної
діяльності підприємства та визначенні особливостей здійснення ним
зовнішньоекономічної діяльності, можливо відзначити, що на сьогоднішній
день підприємство проводить ефективну господарську діяльність,
результатом якої є отримання прибутку. Саме цей фактор зумовлює
можливість до розширення та розробки заходів з підвищення ефективності
провадження підприємством зовнішньоекономічної діяльності.

82
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ
ПІДПРИЄМСТВА ПАТ «АЗОТ»

3.1.Механізм забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства

Надзвичайно швидкі зміни суспільних потреб, розвиток науки та
техніки призводить до загострення конкурентної боротьби, формування
нових сфер та напрямів використання обмежених ресурсів, що спонукає
підприємства не просто зважати на чинники зовнішнього середовища, а й
оцінювати можливі загрози щодо неотримання бажаних економічних
результатів.
Водночас, неефективне використання природних ресурсів,
застосування ресурсомістких технологій, призвели до вичерпання частини з
них і до виснаження екосистем. Це стосується і лісових ресурсів, оскільки
неконтрольоване вирубування лісів не лише знизило ефективність
функціонування лісозаготівельного та лісопереробного комплексів через
вичерпання стиглих лісостанів, а й спричинило екологічні проблеми в
Карпатському регіоні, призвело до зниження показника стиглих лісостанів
регіонів зони Полісся.
Тому одним з найважливіших завдань менеджменту підприємства ПАТ
«АЗОТ» є забезпечення еколого-економічної безпеки завдяки впровадженню
відповідного механізму, інструменти якого дозволять збалансувати
економічні та екологічні інтереси у довго- та короткотерміновій перспективі.
Не зважаючи на те, що поняття механізму у науковій літературі
зустрічається часто, єдиного тлумачення його сутності немає. Вчені
обґрунтовують різні за специфікою інструментів механізми – інституційний,
організаційний, економічний, пропонуючи власні визначення. Тому є потреба
у вивченні існуючих підходів та конкретизації сутності механізму
забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства.
83
І. Ілляшенко визначає «сутність організаційно-економічного механізму
стратегічного управління природно-техногенною та екологічною безпекою
на засадах сталого розвитку як систему організаційно-адміністративних та
економічних заходів щодо гарантування безпеки населення,
природокористування, охорони навколишнього середовища» [39].
В. Кучмійов розробив механізм управління екологічною безпекою
економічної системи на засадах маркетингу як сукупність елементів
управлінського впливу за допомогою організаційно-економічних
інструментів, важелів, методів, взаємозв’язаних процесів планування та
реалізації екологізованої політики ціноутворення, просування ідей, продуктів
і послуг, які задовольняють потреби екологічної безпеки на рівні індивідів,
підприємств, економічної системи загалом [72].
М. Камлик обгрунтовує систему економічної безпеки як комплекс
взаємопов’язаних заходів організаційно-правового характеру, спрямованих
на захист життєво важливих інтересів особистості, підприємства від
протиправних дій, що можуть призвести до істотних економічних втрат [44].
О. Коробчинський трактує механізм управління економічною безпекою
як комплекс управлінських, страхових, правових, економічних, охоронних,
режимних та інших засобів захисту бізнесу від втрат [63].
С. Каламбет, В. Воропай розглядають такі елементи механізму
управління економічною безпекою підприємства: організаційна структура;
функції організації, управління, обґрунтування і реалізації ефективних форм і
методів створення, вдосконалення і розвитку системи економічної безпеки;
методи забезпечення; засоби та важелі; показники та критерії оцінки;
нормативно-правове та інформаційне забезпечення [43].
В. Лифар дає широке трактування механізму як певної сукупності
принципів, методів, інструментів, що забезпечують виконання заданих
економічних процесів, водночас, це система, яка визначає порядок
господарчої діяльності. Зміст механізму визначають його елементи, їх
84
структура, характер зв’язків між ними, виконувані функції. Їх дія націлена на
отримання певного результату [74].
Проте, забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства
передбачає поєднання цих, часто антагоністичних складових, а отже повинно
бути враховане при розробці відповідного механізму.
Проведені дослідження існуючих підходів до розробки механізмів
забезпечення економічної, екологічної безпеки дозволили зробити такі
узагальнення щодо формування механізму забезпечення еколого-економічної
безпеки підприємства:
- базовими положеннями для формування такого механізму є мета,
цілі, принципи, відповідно до яких здійснюються певні дії в системі
менеджменту підприємства;
- перетворювальні дії забезпечують важелі, інструменти, що
використовуються в сформованому інституційному середовищі підприємства
(організаційна структура, комунікації, розподіл функцій, правила, процедури,
система мотивації та контролю тощо);
- він забезпечує виконання певних функцій на кожному етапі
управління еколого-економічною безпекою – прогнозування та виявлення
ризиків, загроз, регулювання діяльності в кризовій ситуації, координування
процесів та взаємодію щодо мобілізації зусиль та ресурсів для подолання
негативних наслідків, збалансування підприємства як системи;
- дієвість механізму визначається забезпеченим ним ступенем
стійкості, адаптивності підприємства до дії агресивних чинників його
середовища.
Складність формування механізму забезпечення еколого-економічної
безпеки підприємств лісогосподарської сфери обумовлюється конфліктом
інтересів двох порядків:
1) економічних та екологічних;
2) довготермінових та короткотермінових.
85
Тому виникає потреба у використанні таких інструментів, взаємодія
яких забезпечувала б: отримання достатніх фінансових результатів для
поточних потреб; розширеного відтворення на основі новітніх, екологічно
орієнтованих технологій; комплексне використання природно-ресурсного
потенціалу лісових господарств на засадах невиснажливого
лісокористування; лісоохоронну діяльність та відтворення лісових ресурсів,
недопущення деградації лісових масивів.
Формування механізму забезпечення ЕЕБ підприємств
лісогосподарської сфери передбачає визначення мети, цілей, принципів
побудови, обґрунтування структури, відповідних методів, інструментів
впливу, визначення умов їх використання.
Принципи побудови механізму забезпечення фінансово-економічної
безпеки підприємства обґрунтувала О. Орлик, певні з них актуальні для
механізму забезпечення безпеки підприємств лісогосподарської сфери, а
саме: законності, системності побудови, економічної доцільності,
результативності, постійного моніторингу, обґрунтованості, своєчасності,
збалансованості інтересів, спрямованості на стратегічні цілі, адекватності
реагування, адаптивності та гнучкості [85].
Структура механізму забезпечення еколого-економічної безпеки
лісогосподарських підприємств передбачає виділення таких блоків:
формування інституційних умов управління ЕЕБ; оцінка ЕЕБ; забезпечення
поточної стійкості підприємства до зовнішніх та внутрішніх загроз;
формування потенціалу безпеки на довготермінову перспективу (рис. 3.1).
86

*Джерело: Розроблено автором [42].
87
Для кожного блоку характерні певні методи та інструменти, специфіка
яких визначатиметься стратегією розвитку підприємств лісогосподарської
сфери на певний період, яка приймається для підвищення ефективності
взаємодії та оптимізації зусиль щодо досягнення довготермінових цілей.
Система інституційного забезпечення управління ЕЕБ включає дві
підсистеми: зовнішнього та внутрішнього інституційного середовища.
Функціонування системи менеджменту та ведення всіх напрямів діяльності
підприємства здійснюється згідно чинного вітчизняного законодавства та
норм міжнародного права, оскільки більшість лісових господарств – суб’єкти
зовнішньоекономічної діяльності. Останнє вимагає дотримання вимог
міжнародного права, конвенцій, стандартів якості, екологічних норм та
стандартів. Важливими завданнями є сертифікація систем менеджменту
якості підприємств лісогосподарської сфери, впровадження екологічного
менеджменту та аудиту.
Багато проблем в системі менеджменту підприємств лісогосподарської
сфери пов’язані з недосконалістю організаційної структури, для якої
характерна багатощаблева ієрархія, нечіткі регламентація посадових
обов’язків і розподіл функцій, неефективна система відповідальності та
делегування повноважень. Це призводить до ускладнення комунікацій,
труднощі та затримки при прийнятті управлінських рішень. Тому
ефективними інструментами вважаємо реінжиніринг бізнес-процесів,
використання сучасних гнучких та ефективних організаційних структур –
бригадної, крос-функціональної, проектної.
У системі управління ЕЕБ оцінка ЕЕБ дозволяє всебічно вивчити стан
підприємства, виявляти проблеми його функціонування, окреслювати шляхи
їх вирішення, водночас, забезпечує встановлення характеру порушень,
виявлення рівня фінансової та економічної безпеки.
Для того, щоб оцінка стала ефективним інструментом управління ЕЕБ,
необхідно:
88
- сформувати систему показників, підібрати дієві методи аналізу та
оцінки, які дозволять не просто виявити тенденції змін, а встановити
причиннонаслідкові зв’язки;
- розробити модель бажаного стану;
- встановити невідповідності наявного стану бажаному.
Основними інструментами цього елементу механізму є: методи
виявлення та обліку чинників ЕЕБ, методи аналізу рівня впливу чинників на
ЕЕБ, норми та стандарти, методи оцінки стійкості, ризиків та загроз,
методика оцінки потенціалу безпеки, методи ідентифікації стану
підприємства.
У другому розділі запропоновано авторську методику оцінки
потенціалу еколого-економічної безпеки підприємства, що враховує цільові
орієнтири його розвитку в певному середовищі, дозволяє визначити групові
індекси, на основі яких можна зробити висновок про рівень потенціалу
безпеки. Отриманий результат є вихідною базою для порівняння, визначення
стратегічного розриву, прийняття управлінських рішень.
Окремої уваги вимагає обґрунтування норм та параметрів
функціонування підприємства як системи, що випливають із сформульованих
нами ознак, частина з яких є передумовою, частина – наслідком ефективного
функціонування та дієвості управління ЕЕБ. До першої групи відносяться:
норми забезпеченням матеріальними, фінансовими, природними ресурсами;
допустимий рівень загроз та потенціалу безпеки; гнучкість, адаптивність
системи менеджменту, компетентність персоналу щодо використання
сучасних інструментів діагностики; екологічні обмеження. До другої –
захищеність життєво важливих інтересів підприємства від можливих загроз;
надійність; стійкість; здатність забезпечувати розвиток, досягати
поставлених цілей з урахуванням природоресурсних обмежень.
Сформована підсистема оцінки дозволяє виявити причини та тенденції
змін під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, ідентифікувати сферу
89
загроз, оцінити силу їх впливу шляхом визначення відхилень від бажаного
стану.
У результаті оцінки можуть бути виявлені такі стани:
1) високий рівень стійкості, гарантія збереження цілісності та
ідентичності підприємства;
2) ризик втрати поточних вигод, проте потенціал безпеки, рівень
стійкості підприємства до загроз достатній;
3) тенденція до зростання загроз, ризик втрати ідентичності та
цілісності підприємства, стратегічних вигод.
Залежно від отриманого результату активізується наступний елемент
механізму. Зокрема, якщо отримано перший результат, це означає, що
система корпоративного менеджменту ефективна, позиція підприємства у
зовнішньому середовищі стійка, воно має високий конкурентний статус і
суттєві конкурентні переваги. Якщо не змінюються стратегічні цілі розвитку
підприємства, не прогнозуються суттєві зміни у зовнішньому оточенні,
доцільно дотримуватись перевіреної стратегії і направити зусилля на
збереження отриманих позицій.
У другій ситуації, коли виявлено ризик втрати поточних вигод, проте
потенціал безпеки, рівень стійкості підприємства до загроз достатній,
необхідно обирати стратегію, націлену на забезпечення поточної стійкості
підприємства до зовнішніх та внутрішніх загроз. Основним інструментом має
бути ризикменеджмент, що дозволить постійно моніторити ситуацію та
розпізнати слабкі сигнали про її погіршення і вчасно розробити та
реалізувати запобіжні заходи.
Основні завдання ризик-менеджменту: виявлення чинників, які можуть
негативно впливати на діяльність підприємства; ідентифікація тих чинників,
які здатні справляти найбільший вплив; вибір методів оцінювання ризику,
аналізування результатів; формування системи реальних фінансових
показників на стадіях складання, розгляду та затвердження фінансового
плану та бюджету підприємства; вибір та обґрунтування методів управління
90
ризиком, планування заходів щодо нейтралізації ризику; ресурсне
забезпечення реалізації планів; моніторинг та контроль; аналіз та оцінювання
результатів реалізації обраної стратегії та її корегування в разі необхідності
[92]; розробка корегувальних дій, ліквідація причин негативних результатів
діяльності та запобігання виникненню аналогічних проблем у майбутньому;
прийняття випереджаючих управлінських рішень з метою запобігання новим
проблемам і підвищення ефективності системи управління підприємством
загалом [70].
Ризик-менеджмент як специфічний вид діяльності, спрямований на
запобігання або пом’якшення впливу негативних чинників зовнішнього та
внутрішнього середовища на результати діяльності підприємства. Система
ризик-менеджменту – відкрита, отже є вхід (чинники зовнішнього та
внутрішнього середовища, які ідентифіковані як ризики) та вихід – отримані
результати, управлінські рішення щодо подолання негативної ситуації.
Ризикменеджмент поєднує сукупність підходів, методів, важелів та прийомів,
які дають змогу прогнозувати можливість настання несприятливих подій та
ситуацій, обґрунтувати заходи щодо запобігання або уникнення
неефективних витрат або втрат ресурсів підприємства. Основними
інструментами ризикменеджменту є прогнозування зміни основних чинників,
діагностика ймовірності банкрутства, фінансове планування, фінансовий
контроль, управління втратами, фінансовий менеджмент, менеджмент
продуктивності, які націлені на забезпечення ефективного використання усіх
ресурсів [72].
Важливо, щоб рішення приймались швидко, були доведені до
виконавців вчасно, що забезпечує менеджмент комунікацій. Реалізація
зазначеного визначається рівнем професійних компетенцій персоналу.
Враховуючи специфіку діяльності лісових господарств, необхідно вказати на
такі напрями їх діяльності як лісоохоронну діяльність, забезпечення
комплексного використання лісових ресурсів, підтримання оптимальної
структури породного та вікового складу лісонасаджень.
91
Якщо виявлено тенденцію до зростання загроз, ризику втрати
ідентичності та цілісності підприємства, стратегічних вигод критичного
рівня, то необхідно розробляти антикризові заходи для недопущення
розвитку кризи, якщо ж нижче критичного рівня і підприємство має ресурси
– необхідно обирати стратегію, націлену на формування потенціалу безпеки
на довготермінову перспективу.
Моделей антикризового менеджменту напрацьовано достатньо багато,
залежно від характеру кризи, можливостей підприємства тощо, тому
завдання керівництва – використати ситуативний підхід і обрати
оптимальний варіант.
Як зазначають А. Штангрет і Г. Пушак, створювані системи безпеки
підприємств зазвичай націлені на забезпечення захисту майна, проте злочини
в економічній сфері стали носити інтелектуальний характер, а їх сферами
стали фінансова діяльність, політика й стратегія підприємства, механізми
управління бізнесом, інформація. Тобто, акценти переміщаються з
матеріальних об’єктів на систему менеджменту підприємства. Тому вчені
розглядають поняття потенціалу забезпечення економічної безпеки
підприємства (ПЗЕБП) як «накопичення достатньої величини і максимально
ефективне використання усіх ресурсів, що дозволило б нейтралізувати
загрози з боку внутрішнього та зовнішнього середовища і забезпечити
безпечне функціонування підприємства через підтримання його цілісності як
виробничо-господарської системи» [83]. Зміст ПЗЕБП полягає в
інтегральному відображенні (оцінці) поточних і майбутніх можливостей
досягати та підтримувати необхідний для існування та розвитку рівень
економічної безпеки, а зростання ПЗЕБП залежить від можливостей
менеджменту оптимально використовувати результати функціонування
системи забезпечення безпеки.
С. Шкарлет обґрунтовує потенціал формування стану економічної
безпеки як множини сукупних здатностей підприємства, що визначає
можливості здійснення ним певних функцій, що необхідні для досягнення
92
поставлених цілей в умовах конкуренції та нестабільного зовнішнього
середовища.
О. Ульянченко, А. Суска, А. Бабич обгрунтували стратегічні аспекти
формування конкурентного потенціалу підприємств лісового господарства,
які відображають основні позиції забезпечення еколого-економічної безпеки
цих підприємств [56].
На нашу думку, потенціал еколого-економічної безпеки підприємства –
це сукупність усіх його можливостей (ресурсів, компетенцій, прав)
забезпечити захист власних інтересів, стійкість до загроз, стабільність
розвитку, досягнення поточних та стратегічних цілей без нанесення шкоди
оточуючому середовищу, збереження природно-ресурсного потенціалу
території.
Мета формування потенціалу безпеки – досягнення бажаного рівня
захищеності від негативних впливів, завдяки сформованій внутрішній
стійкості в тих економічних, політичних, соціальних та інших умовах, які
склались.
Цілепокладання визначається обраною стратегією. Проте цілі можна
згрупувати у такі блоки:
- формування нових конкурентних переваг за рахунок
впровадження техніко-технологічних інновацій, нових товарів і послуг,
підвищення рівня якості та екологічності;
- розвиток стратегічних зон бізнесу;
- формування дієвої системи управління ЕЕБ;
- оптимізація структури лісових господарств з урахуванням
особливостей розвитку сфери.
Основними завданнями при цьому можуть бути:
- нейтралізація або обмеження негативних чинників впливу
(загроз);
- використання позитивних зовнішніх чинників впливу
(можливостей);
93
- використання сильних сторін;
- створення оптимальних умов для ефективного використання,
збереження та відтворення лісових екосистем;
- впровадження ресурсозберігаючих та екологічно чистих
технологій для мінімізації шкоди довкіллю загалом та збереження лісових
ресурсів;
- забезпечення сприятливих умов для розвитку підприємництва у
супутніх сферах;
- створення сприятливих умов для залучення вітчизняних та
іноземних інвестицій;
- налагодження системи підготовки, підвищення кваліфікації
фахівців для лісової сфери;
- активізація міжнародної співпраці, зовнішньоекономічної
діяльності.
Важливо, щоб витрати на заходи щодо виявлення, мінімізації,
нейтралізації загроз інтересам підприємства були меншими, ніж можливі
збитки та забезпечували розвиток підприємства.
Зазначене дозволяє визначити складові потенціалу безпеки. Г. Пазєєва
запропонувала підходи до декомпозиції потенціалу економічної безпеки
підприємства, виділивши три групи: об’єктні (пов’язані з
матеріальноречовинною та особовою формами потенціалу підприємства –
інноваційний, операційний, фінансовий потенціали), суб’єктні (пов’язані з
суспільною формою їх виявлення – науково-технічний, управлінський,
маркетинговий, логістичний, потенціал організаційної структури
управління), інтегральні (трудовий, інфраструктурний, інформаційний) [68].
З огляду на об’єкт нашого дослідження, вважаємо за доцільне виділити
три групи потенціалу еколого-економічної безпеки підприємства:
економічний, екологічний та управлінський (рис. 3.2).

94
Потенціал еколого- економічної безпеки підприємства

Потенціал Управлінський Потенціал
економічної потенціал екологічної
безпеки безпеки безпеки

Ресурсний, кадровий, К омпетенції працівників, По тенціал
інвестиційно - які забезпечують відновлення та
інноваційний, р езультативність використання

фінансовий, діяльності лісових ресурсів
техніко - Організаційний потенціал Потенціал
технологічний безпеки лісоохоронної
діяльності

Рис. 3.2. Структура потенціалу еколого-економічної безпеки
підприємства
Примітка. Розроблено автором

До групи потенціалу економічної безпеки відносяться такі складові:
ресурсний, фінансовий, кадровий, інвестиційно-інноваційний,
технікотехнологічний. Інтегруючим ці складові результатом є впровадження
екологобезпечних техніко-технологічних інновацій, які забезпечують
довгострокові конкурентні переваги.
До групи потенціалу екологічної безпеки відносяться: потенціал
відновлення ресурсів, потенціал використання лісових ресурсів, потенціал
охоронної діяльності.
Така діяльність безпосередньо відноситься до екологічної складової
формування потенціалу безпеки. Проте вона неможлива без економічної
складової, зокрема – інвестиційної.
Управлінський потенціал безпеки формують система менеджменту
підприємства загалом, управління ЕЕБ зокрема, компетенції працівників (в
усіх сферах діяльності та складових двох попередніх груп потенціалу
екологоекономічної безпеки підприємства, зокрема: здатність системи
менеджменту до стійкого збереження основних показників і параметрів
95
функціонування без негативного впливу на НПС; здатність забезпечувати
розвиток, досягати поставлених цілей з урахуванням природоресурсних
обмежень; здатність адекватно реагувати на виклики та стійкість до
деструктивних змін зовнішнього, в тому числі природного середовища;
здатність ефективно використовувати усі види ресурсів; здатність швидко
усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, що
можуть негативно позначитися на показниках діяльності; здатність
запобігати або мінімізувати забрудненню довкілля без зменшення величини
прибутку при дотриманні чинних екологічних норм у процесі виробництва),
організаційний потенціал (потенціал оргструктури, комунікаційний
потенціал, операційний потенціал).
На нашу думку, формування потенціалу безпеки на довготермінову
перспективу є не лише ситуаційною, а базовою позицією в системі
управління ЕЕБ, не дивлячись на те, що інструменти формування потенціалу
безпеки підбираються відповідно до ситуації, яка склалась. Зокрема, можуть
бути застосовані стратегічний (формування місії, стратегічних цілей,
стратегії розвитку, стратегічне планування діяльності), маркетинговий
(дослідження й прогнозування ринку, система просування товарів і послуг,
ціноутворення, маркетингові комунікації, брендинг), інноваційний
(оновлення технологій, використання інформаційних технологій,
впровадження новітніх методів, технологій та прийомів у діяльності лісових
господарств), екологічний (впровадження екологобезпечних технологій
лісорозведення та лісовикористання, забезпечення природного та штучного
лісовідновлення, забезпечення оптимального породного та вікового складу
лісостанів), інвестиційний (інвестиційна привабливість регіону, лісової
сфери, окремих лісових господарств, залучення зовнішніх та внутрішніх
фінансових ресурсів) менеджмент, менеджмент якості (сертифікація системи
менеджменту якості підприємства). Доцільність застосування кожного з них
визначається ситуацією, яка складається в певний період функціонування
підприємства.
96
Розробка заходів щодо формування потенціалу безпеки має
здійснюватись на стратегічному, тактичному та операційному рівнях.
Складність забезпечення ЕЕБ може передбачати розробку програми дій,
обґрунтування термінів, необхідних матеріальних, фінансових та інших
ресурсів; проектів та бізнес-планів по окремих напрямах діяльності.
Специфіка поєднання інструментів різних груп визначатиметься
ситуацією, відповідно до якої обирається стратегія розвитку підприємства.
Ефективна система стратегічного менеджменту передбачає формування
альтернативних стратегій. Цей етап дуже важливий, тому вимагає детальної
розробки.
Ефективність функціонування механізму забезпечення
екологоекономічної безпеки підприємств лісогосподарської сфери значною
мірою залежить від податкової, митної, кредитної та валютної політики
держави, умов для інвестиційної діяльності. Важлива роль у цьому також
внутрішніх інструментів, націлених на мотивацію ефективної діяльності,
розвиток компетенцій персоналу щодо забезпечення еколого-економічної
безпеки підприємств.
Очікуваними результатами функціонування механізму забезпечення
еколого-економічної безпеки підприємств лісогосподарської сфери мають
бути:
1) стан захищеності від несприятливого впливу прогнозованих
чинників оточення;
2) внутрішні можливості та здатність протидіяти деструктивним
впливам, що визначається здатністю до швидкого реагування та адаптації до
змін; швидкістю збору необхідної інформації для прийняття управлінських
рішень; швидкістю отримання позитивних змін; економічністю отримання
позитивного ефекту; достатність змін для відновлення параметрів
життєздатності підприємства, забезпечення подальшої його стійкості та
сталості лісових екосистем.
Таким чином, у результаті дослідження набули подальшого розвитку:
97
1) підходи до обґрунтування сутності механізму забезпечення
екологоекономічної безпеки лісогосподарських підприємств як сукупності
взаємопов’язаних норм, правил, методів і прийомів впливу на різні сфери,
процеси та ресурси підприємства для досягнення стійкості, захищеності,
адаптивності, швидкого та гнучкого реагування на зміни у його
внутрішньому та зовнішньому середовищі, спрямованих на виявлення,
попередження загроз, усунення їх негативних наслідків, забезпечення
стабільного розвитку, реалізації поставлених цілей, досягнення бажаних
результатів без нанесення шкоди навколишньому середовищу;
2) змістовне наповнення складових цього механізму, а саме системи
інституційного забезпечення управління ЕЕБ, оцінки ЕЕБ, потенціалу ЕЕБ та
інструментів і шляхів забезпечення ЕЕБ залежно від отриманих результатів
(якщо ризик втрати поточних вигод, проте потенціал безпеки, рівень
стійкості до загроз достатній, застосовуються інструменти забезпечення
поточної стійкості підприємства до зовнішніх та внутрішніх загроз; якщо
виявлена тенденція до зростання загроз, ризик втрати ідентичності та
цілісності підприємства, стратегічних вигод вище критичної норми,
застосовується антикризовий менеджмент, нижче критичної норми –
формування потенціалу безпеки на довготермінову перспективу; якщо
виявлено високий рівень стійкості, є гарантія збереження цілісності та
ідентичності – підтримання потенціалу безпеки). Уточнено сутність
потенціалу еколого-економічної безпеки підприємства та його складові.
Таким чином доведено, що механізм забезпечення еколого-економічної
безпеки є складовою системи менеджменту лісогосподарських підприємств,
націленим на реалізацію завдань розвитку у довго- та короткотерміновій
перспективі в умовах змін зовнішнього середовища.

98
3.2. Стратегічне управління еколого-економічної безпеки підприємств

Як зазначалось, однією з найбільших проблем менеджменту
господарств є пошук компромісів при вирішенні проблем забезпечення
коротко- та довготермінових результатів, екологічних та економічних
аспектів розвитку. Дуалізм цих двох рівнів ще більшою мірою проявляється
при розробці стратегічних позицій розвитку підприємства, а особливо –
забезпечення еколого-економічної безпеки підприємства.
Розвиток теоретичних і методологічних аспектів обґрунтування
стратегій забезпечення ЕЕБ підприємства є важливим та актуальним
напрямом наукових досліджень, результати якого дозволяють сформувати
альтернативні варіанти для використання в практичній діяльності
підприємств. Важливість таких розробок визначається також особливостями
та складністю діяльності лісових господарств, специфікою їх
природоресусного потенціалу.
Отже, основними цілями дослідження є обґрунтування методичних
підходів та розробка практичних рекомендацій щодо формування
стратегічних наборів забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємства.
Стратегічне управління підприємствами передбачає обґрунтування
певного набору стратегій, що відображають специфіку суб’єкта
господарювання та його системи управління. Діяльність лісових господарств
ґрунтується на використанні лісових ресурсів, які забезпечують не лише
економічні вигоди, а й мають значну соціальну та екологічну цінність.
Виробництво є джерелом фінансових потоків як для забезпечення
розширеного відтворення, так і для відновлення вилучених в процесі
виробництва лісових ресурсів. Тому виникає необхідність пошуку моделей
екологічно безпечної взаємодії матеріального виробництва, використання
лісових ресурсів та збереження суспільно- та екосистемних функцій лісу.
Зазначимо, що стратегія забезпечення еколого-економічної безпеки
99
підприємства – це функціональна стратегія і залежить від загальної стратегії
розвитку підприємства.
Стратегія забезпечення еколого-економічної безпеки підприємств
лісового господарства – це така модель поведінки та спосіб діяльності, що
дозволяє отримати бажані економічні результати, забезпечити достатній
рівень стійкості підприємства до зовнішніх загроз, локалізувавши потенційні
дестабілізуючі чинники та забезпечивши збалансованість між економічним
розвитком, станом довкілля та якістю лісових екосистем.
При визначенні стратегії забезпечення еколого-економічної безпеки
лісового господарства потрібно враховувати:
- що виробництво підприємств лісогосподарської сфери носить
поліпродуктовий характер, що вимагає формування набору стратегій різного
рівня, типу та спрямування;
- специфіку функціонування та рівень розвитку підприємства, його
претензії на певну позицію в зовнішньому середовищі та забезпечення
бажаного рівня прибутковості;
- специфіку екологічного потенціалу, різний рівень стійкості,
стадії дигресії та можливості щодо відновлення екосистеми лісу на різних
територіях;
- необхідність зменшення деструктивного впливу на екосистеми
лісу;
- необхідність впровадження методів і технологій раціонального
використання природно-ресурсного потенціалу;
- що більшість ЛГ займаються експортною діяльність, тому до
експортної продукції висуваються високі вимоги що екологічності, породи та
віку деревини. Це вже призвело до вирубування цінних, унікальних порід
деревини, що мають попит на світовому ринку;
- норми і правила використання, збереження та відтворення
природних лісових ресурсів.
100
Формування стратегічних наборів забезпечення еколого-економічної
безпеки підприємства здійснюється на основі:
- стратегічних цілей розвитку підприємства;
- узгодження з загальною стратегією розвитку підприємства;
- результатів оцінки рівня ЕЕБ та її потенціалу, що дозволяє
виявити слабкі та сильні сторони, проблеми та перспективи досягнення
бажаного стану.
Оцінка потенціалу еколого-економічної безпеки дозволяє виявити
причини та тенденції змін під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників,
ідентифікувати сферу загроз, оцінити силу їх впливу шляхом визначення
відхилень від бажаного стану. У результаті оцінки можуть бути виявлені такі
стани:
1) високий рівень стійкості, гарантія збереження цілісності та
ідентичності підприємства, що відповідає високому рівню потенціалу ЕЕБ;
2) ризик втрати поточних вигод, проте потенціал безпеки, рівень
стійкості підприємства до загроз достатній, що відповідає достатньому рівню
потенціалу ЕЕБ;
3) тенденція до зростання загроз, ризик втрати ідентичності та
цілісності підприємства, стратегічних вигод, що відповідає низькому і
критичному рівню потенціалу ЕЕБ.
Перший результат свідчить про ефективність системи менеджменту
підприємства загалом і управління ЕЕБ зокрема. Підприємство має високий
конкурентний статус і суттєві конкурентні переваги. Проте можуть бути такі
дві ситуації. Цілі розвитку підприємства та стан його внутрішнього та
зовнішнього середовища не змінюються.
У цьому випадку необхідне постійне підтримання та поліпшення
досягнутих результатів на основі стратегії збереження та зміцнення
отриманих позицій. Реалізація цієї стратегії може здійснюватись кількома
шляхами, яким відповідають такі стратегії 2-го рівня:
101
- збільшення частки ринку, диверсифікації продукції і введення на
ринок нової продукції (інноваційної);
- зміцнення позицій, що забезпечується направленням зусиль на
досягнення першості у стандартах якості довкілля та рівні прибутковості.
При безпечному стані основна стратегічна ціль полягає у підтримці
досягнутої збалансованості між економічним розвитком, станом довкілля та
якістю лісових екосистем, а також вчасне виявлення та локалізація
потенційних дестабілізуючих чинників (превентивні заходи щодо
забезпечення екологоекономічної безпеки, раціональності
природокористування та підвищення прибутковості підприємства на основі
впровадження прогресивних технологій, що дозволить підтримувати та
гарантувати екологічно та економічно безпечне функціонування
підприємства в довгостроковій перспективі);
- утримання позицій використовується, якщо існують стійкі
конкурентні переваги, які дозволяють досягнули високого рівня розвитку на
довготривалу перспективу, природно ресурсний потенціал збалансований,
темпи використання лісових ресурсів менші, ніж темпи відновлення та
лісорозведення. Стратегія диверсифікації має базуватись на впровадженні
нової екологічно безпечної продукції та послуг, розширенні їх асортименту,
екологічно орієнтованої модернізації виробництва з метою економії
екологічних витрат та усунення втрат;
- екологічно невиснажливого лісокористування, що передбачає
формування іміджу екологічно безпечного підприємства, яке скорочує
енергоспоживання, зменшує викиди та скиди забруднюючих речовин,
забезпечує зниження та доведення до безпечного рівня деструктивного
впливу техніко-технологічних чинників на екосистему лісового
господарства, попередження та захист від надзвичайних ситуацій; поетапн
екологізацію виробництва, впровадження екологічно безпечних технологій;
ощадливого використання природних ресурсів [56];
102
- нарощення лісоресурсного потенціалу (ЛРП), який характеризує
всю сукупність лісових ресурсів та лісорослинних умов і є основою для
організації лісокористування, забезпечуючи задоволення економічних,
екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб
людини і суспільства [73]. Реалізація цієї стратегії може здійснюватись
такими шляхами: інтенсифікація лісовирощування та лісовідновлення,
оптимізації породного складу, оптимізації вікової структури та відновлення
лісонасаджень, поліпшення родючості лісових земель, створення
високопродуктивних плантаційних насаджень; сприяння природному
поновленню лісу, розширення площ природного поновлення та
вдосконалення процедури переведення заліснених територій у лісовкриті
площі, збільшення площі лісів; нарощення фауністичного потенціалу [47].
Якщо цілі розвитку підприємства та стан його середовища змінюються,
то доцільно здійснювати пошук нових можливостей за рахунок залучення
власних та сторонніх ресурсів на основі таких стратегій 1-го рівня:
- формування нових конкурентних переваг. Стратегіями 2-го рівня
можуть бути інноваційного прортву (шляхом впровадження інновацій, нових
товарів і послуг, формування нових професійних компетенцій персоналу);
формування високого рівня потенціалу безпеки шляхом вибіркового
завоювання нових перспективних ринків або їх сегментів (найчастіше –
екологічно чистої продукції). Ця стратегія може реалізовуватись на основі
конкурентних стратегій: конгломеративної, фокусування, диверсифікації.
Зокрема, стратегія диверсифікації дозволяє досягти конкурентні переваги
завдяки комплексному використанню лісоресурсного потенціалу шляхом
впровадження нових видів продукції, розвитку супутніх видів діяльності на
основі нових технологій;
- нарощення конкурентних переваг. Така стратегія може бути
реалізована в економічній сфері за рахунок вибіркового покращення своєї
конкурентної позиції, посилюючи певні, створені на основі сильних сторін
підприємства конкурентні переваги шляхом модернізації виробництва,
103
забезпечення розширеного відтворення на основі екологічно орієнтованих
технологій, підвищення рівня якості та екологічності продукції, розширення
професійних компетенцій персоналу. Ресурси в цьому випадку
акумулюються саме на цих конкурентних перевагах. Інша стратегія 2-го
рівня – комплексного використання потенціалу лісових екосистем. Стратегія
може бути реалізована шляхом розширення номенклатури виробництва
лісопродукції; створення підсобних господарств і введення нових цехів з
переробки вторинної сировини, неліквідної деревини та побічних ресурсів;
розширення масштабів заготівлі грибів, ягід, лікарських рослин; розвиток
рекреаційної діяльності, мисливства, туризму за рахунок використання
несировинних якостей лісу [47].
У другій ситуації, коли виявлено ризик втрати поточних вигод, проте
потенціал безпеки, рівень стійкості підприємства до загроз достатній,
необхідно обирати стратегії, націлені на забезпечення поточної стійкості
підприємства до зовнішніх та внутрішніх загроз. Може бути два основні
напрями:
- стабілізації, завдяки забезпечення поточної стійкості,
попередження загроз, комплексного використання природно-ресурсного
потенціалу лісових господарств на засадах невиснажливого
лісокористування, підтримання професійних компетенцій персоналу при
одночасній ліквідації слабких сторін шляхом покращення фінансового стану,
зменшення витрат, підвищення конкурентоспроможності продукції,
ліквідації збиткового бізнесу. Така стратегія і шляхи її реалізації матимуть
успіх, якщо рівень власних ресурсів достатній;
- адаптації, що передбачає вибір оптимальних параметрів розвитку
для збереження існуючого стану шляхом забезпечення достатніх фінансових
ресурсів для поточних потреб, оновлення техніко-технологічної бази,
відтворення лісових ресурсів, підтримання оптимальної структури породного
та вікового складу лісонасаджень. Доцільно використати стратегію
фокусування, щоб зосередити зусилля на найбільш перспективних видах
104
діяльності. Така стратегія доцільна за умови нестачі власних ресурсів для
забезпечення суттєвих позитивних змін.
Якщо виявлено третій результат – тенденцію до зростання загроз,
ризику втрати ідентичності та цілісності підприємства, стратегічних вигод:
- вище критичного рівня (рівень потенціалу ЕЕБ низький), то
необхідно розробляти антикризові стратегії для недопущення розвитку
кризи. Антикризові стратегії мають бути спрямовані на формування та
відновлення потенціалу ЕЕБ. Зазначимо, що антикризова стратегія має
обмежений характер і визначається ситуацією, яка склалась. Причиною
кризового стану може бути екоресурсна складова діяльності підприємств
лісогосподарської сфери. Зокрема, при значних вирубках природно-
ресурсний потенціал екосистеми лісу вичерпується, подальша виробнича
діяльність різко знизиться. Тому для відновлення якісних параметрів лісових
систем доцільно застосувати стратегії, націлені на подолання або локалізацію
дестабілізуючих чинників, відновлення лісоресурсних кондицій. Класичними
антикризовими стратегіями є стабілізація, скорочення, реструктуризація.
Стратегія стабілізації використовується, якщо продукція, послуги, види
економічної діяльності залишаються перспективними. Стабілізації в
економічному сенсі можна досягти шляхом призупинення росту (поступове
зменшення ділової активності, зосередження зусиль на лісовідновленні та
лісорозведенні), обережного просування в очікуванні успіху (або стратегія
обмеженого зростання, яка передбачає, зокрема, вимушене скорочення
підрозділів, їх персоналу, проте збереження кваліфікованих працівників
задля майбутнього зростання), заморожування ситуації. Стратегія виживання
реалізовується шляхом розвороту (плановий вихід із певної сфери діяльності,
наприклад ЗЕД), відокремлення, ліквідації. Стратегія скорочення може
передбачати скорочення витрат, скорочення організаційних форм, «збирання
врожаю» (як відмову від довгострокової перспективи розвитку задля
одержання певних результатів в короткостроковий період), ліквідації (якщо
підприємство не може продовжувати діяльність). Стратегія реструктуризації
105
передбачає проведення заходів, спрямованих на зміну структури, системи
менеджменту, форми власності тощо і може реалізовуватись завдяки
реструктуризації матеріальних активів, боргових зобов’язань, збуту
продукції, техніко-технологічній реструктуризації. В критичних випадках або
в ситуації масштабних змін з метою підвищення ефективності діяльності
може бути використана стратегія реорганізації у формі злиття, приєднання,
поділ, виділення, перетворення;
- нижче критичного рівня (рівень потенціалу ЕЕБ критичний) і
підприємство має ресурси, необхідно обирати стратегію формування
потенціалу безпеки, сутністю якої є орієнтація на своєчасне виявлення та
уникнення дестабілізуючих чинників, які потенційно можуть спричинити
негативний вплив на забезпечення еколого-економічної безпеки та поступове
планомірне поліпшення ситуації. Для підприємства при ризиковому стані
важливе поступове зниження ризиковості, зведення до мінімуму потенційних
деструктивних впливів, підвищення внутрішньої стійкості до загроз,
відновлення конкурентоспроможності. Основними субстратегіями, які
можуть використовуватись, залежно від ситуації, як самостійні або
поєднуватись, є інноваційна, формування нових стратегічних зон бізнесу,
нарощення компетенцій персоналу, організаційна реструктуризація,
активізації ЗЕД, виходу на міжнародні ринки / закріплення на міжнародних
ринках, оптимізації структури лісових господарств, інвестиційна (створення
сприятливих умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій).
Оскільки лісові господарства – це державні підприємства, лісоресурсна
сфера є однією з пріоритетних для багатьох регіонів України та країни
загалом, активізація інноваційної діяльності є стратегічною державною
позицією. Стратегічними альтернативами можуть бути імітаційна,
локального інноваційного прориву.
Імітаційна інноваційна стратегія (перенесення) полягає у копіюванні
продукції, залученні зарубіжних технологій, методів, технічних інновацій, які
зазвичай впроваджуються з приходом іноземного інвестора. Нажаль,
106
виробництво із залученням іноземного капіталу найчастіше пов’язане з
використанням природних і трудових ресурсів, виробництвом продукції з
низькою доданою вартістю. Як зазначають В. Барчук, Т. Сус, реалізація такої
стратегії свідчить про неналежну увагу з боку держави до інноваційної сфери
[5]. Стратегія лідерних технологій націлена на використання власного
науково-технічного потенціалу для виробництва продукції і виходу на нові
ринки [71].
Стратегія локального інноваційного прориву базується на формуванні
(започаткуванні) інноваційного виробництва на основі власного
науковотехнічного потенціалу, що забезпечать у довгостроковій перспективі
формування конкурентних переваг. Для впровадження принципово нових
видів діяльності, необхідно нарощувати інтелектуальний, креативний капітал
підприємств, формувати нові компетенції персоналу, його здатності
приймати інноваційні нестандартні рішення. Не дивлячись на сформовану
систему підготовки фахівців для лісового господарства, практика
господарювання ведеться з використанням застарілих технологій. Тому
необхідно здійснювати фінансування прикладних наукових досліджень у цій
сфері.
Для реалізації цієї стратегії необхідна взаємодія на таких рівнях:
- на державному рівні розробляється інноваційна стратегія,
стратегічні плани, національні та цільові інноваційні програми та проекти
щодо інноваційного розвитку лісових господарств, здійснюється підтримка
експорту їх продукції, фінансування лісорозведення та лісовідновлення,
створюється сприятливий інвестиційний клімат;
- лісові господарства беруть участь у реалізації державної
інноваційної стратегії, розробляють корпоративну інноваційну стратегію,
виробляють і продають на внутрішньому і зовнішньому ринках інноваційні
товари та послуги;
- наукові організації здійснюють обґрунтування пропозицій щодо
оптимізації породного та вікового складу лісонасаджень, розробку новітніх
107
технологій лісорозведення, лісокористування, лісозаготівлі та лісопереробки,
комплексного використання природно-ресурсного потенціалу лісу;
- заклади освіти забезпечують підготовку, перепідготовку,
підвищення кваліфікації фахівців на основі новітніх навчальних програм та
технологій.
Стратегія вибору стратегічних зон господарювання дозволяє визначити
та зосередити увагу на найбільш привабливих і перспективних видах бізнесу
чи продукції, напрямах діяльності. Найчастіше формується набір
стратегічних зон господарювання, у яких високий ступінь взаємодії,
досягається рівновага між короткостроковою і довгостроковою
перспективами розвитку, а їх поєднання дозволяє забезпечити високий рівень
стійкості підприємства до загроз. Наприклад, одна позиція у
короткостроковій перспективі матиме більш стійке становище та більший
обсяг прибутку, інша – матиме більш стійке становище та перспективи
зростання прибутку у довгостроковій перспективі.
Стратегію нарощення компетенцій персоналу можна розглядати як
супутню до інноваційної, функціональну кадрову. За певної ситуації така
стратегія націлена на стабілізацію персоналу, залучення фахівців з високим
рівнем творчого потенціалу, лідерськими якостями, закріплення працівників,
перенавчання персоналу, внутрішнє переміщення. Мова йде про формування
або розвиток системи лідерських (які поділяються на базові та стратегічні
компетенції, компетенції росту [32]) та специфічних компетенцій щодо
управління ЕЕБ, таких як здатність системи менеджменту до стійкого
збереження основних показників і параметрів функціонування без
негативного впливу на НПС, здатність адекватно реагувати на виклики та
стійкість до деструктивних змін зовнішнього, в тому числі природного
середовища тощо.
Стратегіями одного напряму є активізації ЗЕД, виходу на міжнародні
ринки / закріплення на міжнародних ринках, які дозволяють отримати
конкурентні переваги завдяки орієнтації на стабільні ринки, світові ціни,
108
високий рівень якості, підвищення фінансової безпеки. Якщо власних
ресурсів не вистачає, або ж застосовується імітаційна стратегія, важливо
забезпечити створення сприятливих умов для залучення вітчизняних та
іноземних інвестицій (які разом із власними коштами дозволять сформувати
потенціал безпеки високого рівня і не потрапити в фінансову залежність).
Для забезпечення наочності представимо результати напрацювань у
табличній формі (табл. 3.1), де стратегічні альтернативи згруповано залежно
від результатів оцінки рівня потенціалу ЕЕБ.
Таблиця 3.1 – Стратегії забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємств
Ситуація Стратегії 1-го рівня Стратегії 2-го рівня
1 2 3
1. Високий рівень стійкості, гарантія збереження цілісності та ідентичності підприємства, що
відповідає високому рівню потенціалу ЕЕБ
1.1. Цілі та Збереження та збільшення частки ринку, диверсифікації продукції,
стан зміцнення введення на ринок нової продукції; утримання позицій;
середовища отриманих диверсифікації
не позицій екологічно невиснажливого лісокористування шляхом:
змінюються попередження та захисту від надзвичайних ситуацій;
екологізації виробництва, впровадження екологічно
безпечних технологій; забезпечення ощадливого
використання природних ресурсів
нарощення лісоресурсного потенціалу за рахунок:
інтенсифікації лісорозведення, лісовідновлення, оптимізації
породного складу, вікової структури, поліпшення родючості
лісових земель, створення високопродуктивних
плантаційних насаджень; розширення площ природного
поновлення; нарощення фауністичного потенціалу
1.2. Цілі та Формування інноваційного прориву; формування високого рівня
стан нових потенціалу безпеки
середовища конкурентних
змінюються переваг
Нарощення вибіркового покращення конкурентної позиції;
конкурентних комплексного використання потенціалу лісових екосистем
переваг
2. Ризик втрати поточних вигод, проте потенціал безпеки, рівень стійкості підприємства до
загроз достатній, що відповідає достатньому рівню потенціалу ЕЕБ
2.1. Рівень Стабілізації забезпечення поточної стійкості, попередження загроз,
власних комплексного використання природно-ресурсного
ресурсів потенціалу; невиснажливого лісокористування, підтримання
достатній професійних компетенцій персоналу;

109
Продовження табл. 3.1
1 2 3
2.2. Рівень Адаптації забезпечення достатніх фінансових ресурсів для поточних
власних потреб, оновлення техніко-технологічної бази, відтворення
ресурсів лісових ресурсів, підтримання оптимальної структури
недостатній породного та вікового складу лісонасаджень
3. Тенденція до зростання загроз, ризик втрати ідентичності та цілісності підприємства,
стратегічних вигод, що відповідає низькому та критичному рівню потенціалу ЕЕБ
3.1. Вище Антикризові Стабілізації: призупинення росту, обережного просування в
критичного стратегії очікуванні успіху, заморожування ситуації
рівня Виживання: розвороту, відокремлення, ліквідації.
Скорочення: скорочення витрат, скорочення організаційних
форм, «збирання врожаю» (відмова від довгострокової
перспективи для одержання результатів в короткостроковий
період), ліквідації
Реструктуризації: зміна структури, системи менеджменту,
форми власності, реструктуризації матеріальних активів,
боргових зобов’язань, збуту продукції, техніко-технологічній
реструктуризації
Реорганізації: злиття, приєднання, поділ, виділення,
перетворення
3.2. Нижче Формування інноваційного прориву, формування нових стратегічних зон
критичного потенціалу бізнесу, нарощення компетенцій персоналу, організаційна
рівня безпеки реструктуризація, активізації ЗЕД, виходу на міжнародні
ринки / закріплення на міжнародних ринках, оптимізації
структури лісових господарств, створення сприятливих умов
для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій.
Примітка. Розроблено автором.

Стратегії 1-го рівня визначають напрям руху підприємства на
стратегічну перспективу для забезпечення бажаного рівня ЕЕБ. Кожна з них
має уточнення більш конкретними стратегіями 2-го рівня, які мають бути
застосовані у конкретному випадку для конкретного підприємства і які
дозволять отримати бажані результати в довгостроковому періоді.

110
Висновки до розділу 3

У розділі розроблено механізм забезпечення еколого-економічної
безпеки підприємств, здійснено оцінку потенціалу екологоекономічної
безпеки підприємств та прогнозування тенденцій його зміни на
довготермінову перспективу, обґрунтовано стратегії забезпечення еколого-
економічної безпеки лісогосподарських підприємств.
Одним з завдань менеджменту підприємств є забезпечення еколого-
економічної безпеки (ЕЕБ) завдяки впровадженню механізму, інструменти
якого дозволять збалансувати часто антагоністичні економічні та екологічні
інтереси у довго- та короткотерміновій перспективі. Складність формування
механізму забезпечення ЕЕБ підприємств лісогосподарської сфери
обумовлюється конфліктом інтересів двох порядків: економічних та
екологічних; довготермінових та короткотермінових. Тому виникає потреба у
використанні таких інструментів, взаємодія яких забезпечувала б: отримання
достатніх фінансових результатів для поточних потреб; розширеного
відтворення на основі новітніх, екологічно орієнтованих технологій;
комплексне використання природно-ресурсного потенціалу лісових
господарств на засадах невиснажливого лісокористування; лісоохоронну
діяльність та відтворення лісових ресурсів, недопущення деградації лісових
масивів.
Структура механізму забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємств екологічної сфери передбачає такі блоки: формування
інституційних умов управління ЕЕБ; оцінки ЕЕБ; забезпечення поточної
стійкості підприємства до зовнішніх та внутрішніх загроз; формування
потенціалу безпеки на довготермінову перспективу. Для кожного блоку
запропоновано певні інструменти залежно від отриманих результатів.
Доведено, що стратегічне управління підприємствами передбачає
обґрунтування певного набору стратегій, що відображають специфіку
суб’єкта господарювання та його системи управління. Тому формування
111
стратегічних наборів забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємства здійснюється на основі: стратегічних цілей розвитку
підприємства; узгодження з загальною стратегією розвитку підприємства;
результатів оцінки еколого-економічної безпеки та рівня її потенціалу, що
дозволяє виявити слабкі та сильні сторони, проблеми та перспективи
досягнення бажаного стану.
Визначено сутність стратегії забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємств лісового господарства як моделі поведінки та способу
діяльності, що дозволяє отримати бажані економічні результати, забезпечити
достатній рівень стійкості підприємства до зовнішніх загроз, локалізувавши
потенційні дестабілізуючі чинники та забезпечивши збалансованість між
економічним розвитком, станом довкілля та якістю лісових екосистем.
У результаті оцінки потенціалу ЕЕБ можуть бути виявлені такі стани,
яким відповідають стратегії:
1) високий рівень стійкості, гарантія збереження цілісності та
ідентичності підприємства, і якщо:
- цілі та стан середовища не змінюються, використовуються
стратегії збереження та зміцнення отриманих позицій, екологічно
невиснажливого лісокористування, нарощення лісоресурсного потенціалу;
- цілі та стан середовища змінюються – формування нових
конкурентних переваг, нарощення конкурентних переваг, комплексного
використання потенціалу лісових екосистем;
2) ризик втрати поточних вигод, проте потенціал безпеки, рівень
стійкості підприємства до загроз достатній і якщо рівень власних ресурсів
достатній – стратегія стабілізації, недостатній – адаптації;
3) тенденція до зростання загроз, ризик втрати ідентичності та
цілісності підприємства, стратегічних вигод: нижче критичного рівня –
формування потенціалу безпеки, вище критичного рівня – антикризові
стратегії.
112
Для кожної ситуації запропоновано схему формування стратегічних
альтернатив двох рівнів. Стратегії першого рівня визначають напрям
розвитку підприємства на стратегічну перспективу для забезпечення
бажаного рівня безпеки. Кожна з них має уточнення більш конкретними
стратегіями другого рівня, які мають бути застосовані у певному випадку і
дозволять отримати бажані результати в довгостроковому періоді. Таким
чином формується набір сценаріїв для даного періоду розвитку підприємства.
На основі викладених підходів автором сформована матриця стратегічного
позиціонування лісових господарств, у якій здійснено вибір стратегій для
кожного з них.
113
ВИСНОВКИ
У кваліфікаційній роботі магістра наведено теоретичне узагальнення
та подано нове вирішення наукової задачі – обґрунтування теоретико-
методичних основ та розроблення прикладних пропозицій щодо формування
та розвитку управління еколого-економічною безпекою підприємств. У
процесі дослідження зроблено такі висновки.
1. Реалізація принципів сталого розвитку вимагає реформування
діючих систем менеджменту підприємств шляхом імплементації в їхню
структуру еколого-орієнтованих інструментів. Значною мірою ці інструменти
застосовуються з метою виявлення і прогнозування екологічних ризиків та
загроз у процесі функціонування підприємства, обґрунтування заходів для
недопущення або зниження негативного впливу результатів діяльності
підприємства на довкілля. Тому еколого-економічна безпека стає одним із
базових критеріїв оцінки ефективності менеджменту підприємства.
Особливої актуальності такий підхід набуває для підприємств-
природокористувачів, , які варто розглядати як складні динамічні
екосистеми, економічна ефективність яких у довгостроковій перспективі
значною мірою визначається екологічною політикою суб’єкта
господарювання, реалізацією ним принципів невиснажливого та
відтворюваного лісокористування.
2. Еколого-економічна безпека підприємства є станом захищеності
від негативних впливів оточення, оскільки досягається при достатньому
потенціалі його стійкості, самоідентичності, цілісності, гнучкості та
адаптивності. Це дає змогу забезпечити стабільний розвиток, реалізацію
поставлених цілей, отримання бажаних результатів без нанесення шкоди
оточенню, збереження природно-ресурсного та асиміляційного потенціалу
екосистем.
3. Управління еколого-економічною безпекою є складовою
загальної системи управління підприємства і повинне базуватись на низці
екологоорієнтованих підходів (біотичному, інтеграційному, системному,
114
цільовому, функціональному) та принципів (збалансованості, узгодженості,
оптимального співвідношення в системі «суспільство – природа»;
комплексності використання природно-ресурсного потенціалу лісових
екосистем у межах їх стійкості, непорушення та самовідновлення; пріоритету
екологічних і суспільних інтересів над приватними; недопущення деградації
лісових екосистем). Це дало змогу уточнити ознаки, критерії ефективності,
об’єкт, суб’єкт, мету, цілі, завдання, функції, методи та інструменти
управління еколого-економічною безпекою лісогосподарського
підприємства, змістовне наповнення яких націлене на забезпечення стійкості,
цілісності, захищеності та своєчасного реагування на зміну середовища
підприємства для захисту його інтересів, стабільного екологічно безпечного
та економічно ефективного розвитку.
4. Забезпечення еколого-економічної безпеки підприємств можливе
завдяки підбору ефективних інструментів управлінського впливу на різні
сфери діяльності, процеси та ресурси підприємства, які спрямовані на
виявлення, попередження загроз, усунення їх негативних наслідків, швидкого
та гнучкого реагування на зміни в оточенні підприємства, а отже, націлені на
забезпечення стійкості, захищеності, адаптивності, реалізації поставлених
цілей, досягнення бажаних результатів економічної діяльності без нанесення
шкоди навколишньому середовищу. Ці позиції знайшли відображення в
розробленому механізмі забезпечення еколого-економічної безпеки
підприємств.
5. Системним засобом забезпечення еколого-економічної безпеки
господарств є набори альтернативних стратегій, сформовані відповідно до
результатів оцінювання потенціалу еколого-економічної безпеки. На їхній
основі розроблена матриця стратегічного позиціонування лісових
господарств, в якій здійснено вибір стратегій для кожного з них. Реалізація
запропонованих заходів дасть змогу забезпечити бажаний рівень еколого-
економічної безпеки підприємств.

115
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антоненко І. Я. Еколого-економічні пріоритети модернізації лісо-
ресурсного комплексу України: макроекономічні важелі / за ред. д.е.н. проф.,
чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. К. : КУТЕП-Інформ, 2008. 359 с.
2. Антонова О. Систематизація методичних підходів до оцінки фінансової
безпеки підприємства. Економіка. 2010. № 6. С. 3-7.
3. Барчук В. П., Сус Т. Й. Напрями інноваційно-технологічного розвитку
промислового виробництва регіону. Бізнес-інформ. 2015. № 4. С. 58-62.
4. Баланюк І. Ф., Максимюк М. М. Сутність економічної безпеки
підприємства. Інноваційна економіка. 2016. № 1-2. С. 246-251.
5. Бланк И. А. Управление финансовой безопасностью предприятия.
К. : Эльга, 2009. 776 с.
6. Васильєв О. В., Мейта В. І. Формування системи управління
економічною безпекою промислових підприємств. Економічний аналіз : зб.
наук. праць. Тернопіль : Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського
національного економічного університету «Економічна думка», 2013. Том 14.
№ 2. С. 138-145.
7. Васильців Т. Г. Економічна безпека підприємництва України: стратегія
та механізм зміцнення : монографія. Львів : Вид-во ТзОВ «Ліга Прес», 2008.
385 с.
8. Васильців Т. Г., Волошин В. І., Бойкевич О. Р., Каркавчук В. В.
Фінансово-економічна безпека підприємств України: стратегія та механізми
забезпечення : монографія / За ред. Т. Г. Васильціва. Львів :
ВИДАВНИЦТВО, 2012. 386 с.
9. Вергун А. М., Савченко М. М., Тарасенко І. О. Діагностика рівня
фінансово-економічної безпеки підприємства URL :
file:///C:/Users/Іринка/Downloads/ 14296481272184.pdf.
10. Вергун А., Нефедова Т., Тарасенко І. Особливості управління
фінансово-економічною безпекою підприємства. Международный научный
116
журнал. 2015. № 2. URL: file:///C:/Users/Іринка/ Downloads/ Tatrv_2015_4
(5)__7. pdf.
11. Вишнівська Б. Методи мінімізації фінансових ризиків. Економіст.
2007. № 6. С. 58–59.
12. Волощук Л. О. Концептуальні засади управління економічнобезпечним
інноваційним розвитком промислового підприємства та формування його
аналітичних інструментів. Економіка: реалії часу. Науковий журнал. 2015.
№ 1 (17). С. 234-241.
13. Гічова Н. Ю. Діагностика та підвищення економічної безпеки
підприємства : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.04. Дніпропетровськ,
2010. 20 с.
14. Гринкевич С. С., Кокнаєва М. О. Формування системи управління
фінансово-економічною безпекою торговельного підприємства. Вісник
Академії митної служби України. Сер. : Економіка. 2012. № 1. С. 126-131.
15. Губені Ю. Е., Андріїв В. І. Економічна безпека держави та показники її
оцінки. Економічні науки. Cер. : Облік і фінанси. 2012. Вип. 9 (1). С. 291-295.
16. Довбня С. Б., Гічова Н. Ю. Діагностика економічної безпеки
підприємства як інструмент визначення напрямків його інноваційного
розвитку. Економічний вісник НГУ. Серія «Економіка підприємства». 2008.
№ 3. С. 36-42.
17. Довбня С. Б., Гічова Н. Ю. Діагностика рівня економічної безпеки
підприємства. Фінанси України. 2008. № 4. С. 88–97.
18. Домашенко М., Школа В., Кліменко О. Оцінка рівня еколого-
економічної безпеки зовнішньоекономічної діяльності підприємства.
Механізм регулювання економіки. 2014. № 1. С. 39-47.
19. Дребот О. І. Інституалізація лісового сектору економіки у контексті
сталого розвитку України : моногр. К. : ДІА, 2012. 336 с.
20. Дребот О. І. Сталий розвиток чи еколого-економічна безпека. ІІІ-го
Всеукраїнський з’їзд екологів з міжнародною участю : зб. наукових статей.
Вінниця, 2011. Том 2. С. 677–680.
117
21. Дяченко К. С. Методичні підходи до оцінки рівня економічної безпеки
підприємств будівельної галузі. Технологический аудит и резервы
производства. 2015. № 4/5 (24). С. 31-36.
22. Економічна безпека підприємств : підручник / В. Л. Ортинський, І. С.
Керницький, З. Б. Живко та ін. К. : Алерта, 2011. 704 с.
23. Живко З. Б. Економічна безпека підприємства: сутність, механізм
забезпечення та управління : монографія. Львів : Львівський державний
університет внутрішніх справ, 2012. 260 с.
24. Жиглей І. В. Соціальна безпека суб’єкта господарювання: місце та роль
бухгалтерського обліку. Вісник Житомирського державного
технологічного університету. Економічні науки. 2008. № 3. С. 88-95.
25. Іванілов О. С. Економіка підприємства : підручник URL:
http://pidruchniki.com/1584072017150/ ekonomika/ ekonomika_pidpriyemstva.
26. Іванов В. Л. Управління економічною стійкістю підприємств (на
прикладі підприємств машинобудівного комплексу) : монографія. Луганськ :
Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. 268 с.
27. Ілляшенко О. В., Будрик О. І. Еколого-економічна безпека
підприємства: теоретичні аспекти. Економічна стратегія і перспективи
розвитку сфери торгівлі та послуг. 2017. Вип. 1 (25). С.72-82.
28. Ілляшенко С. М. Складові економічної безпеки підприємства і підходи
до їх оцінки. Актуальні проблеми економіки. 2003. № 3. С. 12-19.
29. Інноваційно-інвестиційна і технологічна безпека трансформації
регіональних економічних систем : монографія / за ред. проф. М. А. Хвесика.
К. : Наукова думка, 2013. 487 с.
30. Каламбет С., Воропай В. Механізм забезпечення економічної безпеки
підприємств залізничної галузі. Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції.
2013. № 2. С. 106-114.
31. Капіталізація природних ресурсів : монографія / за заг. ред. д.е.н., проф.
академіка НААН України М. А. Хвесика. К. : ДУ ІЕПСР НАНУ, 2014.
268 с.
118
32. Картузов Є. П. Визначення фінансової безпеки підприємства: поняття,
зміст, значення і функціональні аспекти. Актуальні проблеми економіки.
2012.
№ 8 (134). С. 172-182.
33. Квасницька Р. С., Доценко І. О. Деякі методичні аспекти формування
системи економічної безпеки підприємства. Вісник Хмельницького
національного університету. 2009. № 2. T. 1. C. 34–38.
34. Клопов І. О. Управління економічною безпекою промислового
підприємства. Вісник Запорізького національного університету. 2011. № 1
(9). С. 43-51. URL: www/URL:http://web.znu.edu.ua/herald/issues
/2011/eco_2011_1 /2011 _1/ 043-2.pdf.
35. Коваленко В. В. Методичні підходи щодо діагностики рівня
економічної безпеки підприємства. Молодий вчений. 2016. № 4. С. 85–88.
36. Коваль Я. В., Антоненко І. Я. Економічна (грошова) оцінка природних
ресурсів лісового фонду України: теорія, методологія, методика. К. :
РВПС України НАН України, 2004. 163 с.
37. Ковальов Д., Плєтнікова І. Кількісна оцінка рівня економічної безпеки
підприємства. Економіка України. 2001. № 4. С. 35-40.
38. Козак Л. С., Багровецька І. В. Концептуальні та методичні засади
формування механізму забезпечення фінансової безпеки підприємств.
Eкономіка і управління. 2008. № 13. С. 97–101.
39. Козаченко А. В., Пономарев В. П., Ляшенко А. Н. Экономическая
безопасность предприятия : сущность и механизм обеспечения : монографія.
К. : Либра, 2003. 280 с.
40. Козаченко Г., Пономарьов В. Економічна безпека підприємств: сутність
і передумови формування. Теорія та практика управління у
трансформаційний період: Зб. наук. праць. Донецьк : ІЕПНАН України,
2001.
Т. 3. С. 3–7.
119
41. Коленда Н. В., Черчик Л. М., Гаврилюк О. Ю.
Соціоекологоекономічна безпека та її вплив на відтворення населення :
монографія. Луцьк : Терен, 2013. 264 с.
42. Коробчинський О. Л. Методика формування системи економічної
безпеки підприємства. Актуальні проблеми економіки. 2009. № 4 (94). С. 41–
45.
43. Костецький М. Р. Система управління еколого-економічною безпекою
підприємства : автореф. дис. … канд. економ. наук : 08.00.04. Київ, 2010. 21
с.
44. Кравчук П. Я. Формування системи корпоративної безпеки : автореф.
дис... канд. екон. наук : 08.06.01/ Терноп. держ. екон. ун-т. Тернопіль, 2006.
232 с.
45. Кракос Ю. Б. Серик Н. И. Подход к оценке уровня финансовой
состовляющей экономической безопасности предприятия. Економіка.
Фінанси.
Право. 2006. № 12. С. 7.
46. Кракос Ю. Б., Разгон Р. О. Управління фінансовою безпекою
підприємств. Економіка та управління підприємствами машинобудівної
галузі:
проблеми теорії та практики. 2008. № 1 (1). С. 96.
47. Кузенко Т. Б. Планування економічної безпеки підприємства в умовах
ринкової економіки : автореф. дис. канд. екон. наук : 08.06.01. К., 2004. 18 с.
48. Куценко Т. М. Теоретичні основи формування
стратегії
інноваційного розвитку в контексті інтенсифікації інноваційних процесів. –
Маркетинг і менеджмент інновацій. 2012. № 4. С. 308-317.
49. Кучмійов В. Механізм управління екологічною безпекою економічних
систем на засадах маркетингу. Маркетинг і менеджмент інновацій. 2013. №
2. С. 251-259.
120
50. Ляшенко О. М. Концептуалізація управління економічною безпекою
підприємства : монографія. Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2011. 400 с.
51. Метеленко Н. Г. Систематизація факторів впливу на економічну
безпеку промислового підприємства. Ефективна економіка : 2013. № 1. URL:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1841
52. Мариняк Б. Б. Методичні підходи до оцінки еколого-економічної
безпеки системи життєзабезпечення населення. Ефективна економіка. 2013.
№ 10. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op= 1&z=2419
53. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство / В.
М. Геєць, Т. С. Клебанова, О. І. Черняк та ін.; за ред. В. М. Гейця. Харків :
ВД «ІНЖЕК», 2006. 240 с.
54. Мойсеєнко І. П. Управління інтелектуальним потенціалом : моногр. Л.
: Аверс, 2007. 303 с.
55. Мойсеєнко І. П., Марченко О. М. Управління фінансовоекономічною
безпекою підприємства : навч. посіб. Львів : ЛьвДУВС, 2011. 380 с.
56. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. К. : КВІЦ, 1999. 463с.
57. Нагорна І.І. Оцінка стійкої економічної безпеки промислового
підприємства. Економічний простір. 2008. № 19. С. 243-255.
58. Нєкрасова А. В., Пастухов В. М. Управління фінансовими ризиками в
Україні в сучасних умовах. Економічний простір. 2011. Вип. 16 (125). С. 112
– 121.
59. Нусінов В. Я., Астаф’єва К. О. Оцінка соціальної безпеки підприємств
гірничо-збагачувальної галузі. Ефективна економіка. 2012. № 10.
URL: у: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1525.
60. Нусінова О. В. Методичні підходи до оцінки рівня екологічної безпеки
гірничо-збагачувальних комбінатів. Вісник Хмельницького національного
університету. 2011. № 6, T. 1. С. 232-235.
61. Орлик О. В. Механізм управління фінансово-економічною безпекою
підприємства та його основні складові. Фінансово-кредитна діяльність:
проблеми теорії та практики. 2015. Вип. 2 (19). С. 222-232.
121
62. Орлик О. В. Система загроз економічній безпеці суб’єктів
господарювання. Вісник соціально-економічних досліджень : зб. наук. праць.
Одеса : ОНЕУ.2014. Вип. 1(52).С. 250-257.
63. Пірятінська І. В. Систематизація підходів до оцінки економічної
безпеки будівельних підприємств. Комунальне господарство міст: наук.-
техн. зб. 2013. № 106. С. 266–271.
64. Пазєєва Г. М. Декомпозиція потенціалу економічної безпеки
підприємства. Вчені записки Університету «КРОК». 2014. Випуск 36. С.
158167.
65. Підхомний О., Микитюк Н., Вознюк І.Типологія загроз фінансовій
безпеці суб’єктів підприємницької діяльності. Менеджмент та
підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку : зб.
наук. праць. Львів : Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2007. С. 119-123.
66. Потапенко В. Г., Бірюков Д. С. Екологічна складова в системі
показників економічної безпеки. Ефективна економіка. 2013. № 6. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2013_6_9
67. Припотень В. Ю. Еколого-економічна безпека підприємства :
монографія. Луганськ : Вид-во Янтар, 2010. 244 с.
68. Припотень В. Ю. Формування інформаційної бази за результатами
оцінювання еколого-економічної безпеки промислового підприємства.
Бізнесінформ. 2013. № 10. С. 152–156.
69. Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення
робіт з рекультивації порушених земель : Постанова КМУ від 17.12.08 р.
№1098. Офіційний вісник України. 2008 р. № 98. С. 29.
70. Прокопенко О. В., Школа В. Ю. Управління еколого-економічною
безпекою підприємства на засадах екомаркетингу. Маркетинг і менеджмент
інновацій. 2012. № 4. С. 337–346.
71. Радевич Т. В., Ночовна Ю. О., Самбурська Н. І. Моделювання
інтегрального показника загального рівня екологічної безпеки підприємства.
Економічний аналіз: зб. наук. праць. Тернопіль : Видавничо-поліграфічний
122
центр Тернопільського національного економічного університету
«Економічна думка», 2017. Том 27. № 2. С. 182-191.
72. Смірная С. М. Організаційно-економічне забезпечення екологічної
безпеки підприємств виробничої сфери : автореф. дис. ... канд. екон. наук.
08.06.01. Луганськ, 2006. 22 с.
73. Сокиринська І. Г. Діагностика фінансового забезпечення діяльності
підприємства. Фінанси України. 2003. № 1. С. 88–95.
74. Социально-экономический потенциал устойчивого развития :
учебник / под. ред. Л. Г. Мельника, Л. Хенса. Сумы : ИТД «Университетская
книга», 2007. 1120 с.
75. Соловій І. П., Мельникович М. П. Соціо-еколого-економічна
збалансованість розвитку: територіальний та секторальний аспекти. Наукові
праці Лісівничої академії наук України : збірник наукових праць. Економіка
та менеджмент. Львів : РВВ НЛТУ України. 2010. Вип. 8. С. 193-198.
76. Степаненко А. В. Еколого-економічні стратегії в системі забезпечення
екологічної безпеки. Наука та наукознавство. 2014. № 4. С. 77-89.
77. Федотова І. В. Оцінювання рівня екологічної безпеки
автотранспортного підприємства. Економіка транспортного комплексу : зб.
наук. пр. Х. : ХНАДУ, 2017. Вип. 29. С. 30-40.
78. Фещенко О. Л. Методика оцінки еколого-економічної безпеки на рівні
підприємства. Ефективна економіка. 2015. URL:
http://www.m.nayka.com.ua/?op=1&j=efektyvna-ekonomika&s=ua&z=4802.
79. Єпіфанов А. О., Пластун О. Л., Домбровський В. С. та ін. Фінансова
безпека підприємств і банківських установ : монографія / за ред. проф.
А. О. Єпіфанова. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. 295 с.
80. Фінансово-економічний механізм управління територіальними
природно-господарськими комплексами / за заг. ред. акад. НААН України,
д.е.н., проф. М. А. Хвесика. К. : ДУ ІЕПСР НАН України, 2016. 528 с.
123
81. Хома І. Б. Структурно-функціональна діагностика рівня економічної
безпеки машинобудівного підприємства: монографія. Львів : Видавництво
Національного університету «Львівська політехніка», 2010. 232 с.
82. Хома І. Б. Вплив оптимізації методів складання прогнозів збуту у
маркетинг-плануванні на тенденцію зміни рівня економічної безпеки
підприємства. Вісник Волинського інституту економіки та менеджменту,
2017. № 17. С. 318-328.
83. Хома І. Б. Формування та використання систем діагностики
економічної захищеності промислового підприємства : монографія. Львів :
Видво НУ «Львівська політехніка», 2012. 504 с.
84. Хромушина Л. А. Сутність та принципи еколого-економічної
безпеки розвитку сільськогосподарських підприємств. Економіка.
Управління.
Інновації. – 2011. – № 2. – URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2011_2_53
85. Чаговець Л. О. Моделі оцінки та аналізу економічної безпеки
підприємства : автореф. дис. ... канд. екон. наук / спец. Математичні методи,
моделі та інформаційні технології в економіці. Харків, 2010. 23 с.
86. Черчик А. О. Сутність механізму забезпечення еколого-економічної
безпеки підприємства. Сучасні технології в менеджменті : матеріали
міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та
молодих учених, м. Луцьк, 10 листопада 2016 р. Луцьк, 2016. С. 269–271.
87. Черчик А. О. Сутність та ознаки еколого-економічної безпеки. Зелена
економіка. Зелені інвестиції. Зелений туризм : матеріали ІІ Міжнародного
екологічного форуму, м. Одеса, 25-26 вересня 2014 р. Одеса :
Пальміра. С. 198-200.
88. Черчик А. О. Технології інформаційної підтримки системи управління
фінансово-економічною безпекою. Інформаційні технології: наука, техніка,
технологія, освіта, здоров’я (MicroCAD-2015) : тези доповідей XХІІІ
міжнародної науково-практичної конференції. Ч ІІІ. м. Харків, 20-22 травня
124
2015 р. Харків : Національний технічний університет «Харківський
політехнічний інститут», 2015. С. 263.
89. Черчик А. О. Управління еколого-економічною безпекою в системі
менеджменту підприємства. Сучасні підходи до креативного управління
економічними процесами : матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної
конференції студентів та молодих учених, м. Київ, 11 лютого 2016 р. К. :
Національний авіаційний університет, 2016. С. 269 – 271.
90. Черчик А. О. Формування потенціалу безпеки підприємств.
Регіональна, галузева та суб'єктна економіка України на шляху до
євроінтеграції : матеріали IX міжнародної науково-практичної конференції,
м. Харків, 19-20 квітня 2017 року. Харків : Харківський національний
університет будівництва та архітектури, 2017. С. 285 – 288.
91. Черчик А. О. Чинники впливу на еколого-економічну безпеку
підприємства. Проблеми та шляхи досягнення соціо-еколого-економічної
безпеки на мікро-, мезо- та макрорівні : тези доповідей всеукраїнської
науковопрактичної інтернет-конференції, м. Луцьк, 29 квітня 2016 року.
Луцьк : РВВ Луцького НТУ, 2016. С. 281-283.
92. Черчик А. Процес управління еколого-економічною безпекою
підприємства. Вісник Національного технічного університету «Харківський
політехнічний інститут» (економічні науки). Збірник наукових праць. Х. :
НТУ «ХПІ». 2016. № 28 (1200). С. 51–54.
93. Черчик А. Теоретико-методологічні основи управління
екологоекономічною безпекою підприємства. Економічний форум. 2016. № 4.
С. 190–196.
94. Черчик А. Чинники еколого-економічної безпеки підприємства.
Економічні інновації : Зб. наук. праць. 2017. № 63. С. 275–280.
95. Шкарлет С. М. Економічна безпека підприємства: інноваційний аспект
: монографія. К. : Книжкове вид-во Національного авіаційного університету,
2007. 435 с.

125

ДОДАТКИ

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets