УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», М.ЧЕРКАСИ)

Сахно, Максим Вячеславович

Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9435

Title:	УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ (НА МАТЕРІАЛАХ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», М.ЧЕРКАСИ)
Authors:	Руденко, Оксана Анатоліївна Сахно, Максим Вячеславович
Keywords:	банківські ризики, фінансові ризики, ризик-менеджмент, управління банком, фінансова стійкість, банківська діяльність.
Issue Date:	2023
Abstract:	Об’єктом кваліфікаційної роботи бакалавра є процес управління фінансовими ризиками компанії ПАТ КБ «ПриватБанк». Предметом кваліфікаційної роботи бакалавра є управління фінансовими ризиками банків. Метою даної кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження теоретичних основ виникнення банківських ризиків та управління ними. Для досягнення поставленої мети передбачено визначення наступних завдань: - дослідити економічну суть, класифікацію та причини виникнення ризиків банківської діяльності; - дослідити теоретичні засади управління фінансовими ризиками банків; - проаналізувати сучасну практику управління фінансовими ризиками банеків; - надати пропозиції щодо вдосконалення управління фінансовими ризиками банків; - розглянути систему управління банківськими ризиками; - проаналізувати організацію системи ризик-менеджменту в банківських установах; - обґрунтувати напрями вдосконалення методів управління ризиками банків. За результатами дослідження сформульовані пропозиції та обґрунтовані наукові положення, практичні рекомендації є підґрунтям для впровадження заходів розробки прикладних аспектів формування та удосконалення механізму управління фінансовими ризиками банків (на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Черкаси).
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9435
Appears in Collections:	073 Менеджмент (Менеджмент)

Files in This Item:

File	Description	Size	Format
Диплом_Сахно.pdf Restricted Access		1.52 MB	Adobe PDF	View/Open Request a copy

Show full item record

Extracted text

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес адміністрування

Допущено до захисту
завідувач кафедри
Олеся ФІНАГІНА_______________
____________________________________
«_____»______________________ 2023 р.

САХНО МАКСИМ ВЯЧЕСЛАВОВИЧ
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА
НА ТЕМУ:
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ (НА
МАТЕРІАЛАХ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», М.ЧЕРКАСИ)

Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: Менеджмент
Рівень вищої освіти: перший (бакалаврський)
Форма навчання: денна
Група Мск-195

Виконавець роботи:
«____»___________ 2023 р. _______________ Максим САХНО__
ім’я та ПРІЗВИЩЕ
(підпис) ( )

Керівник роботи:

(Вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові)
«____»__________ 2023 р. __________ к.е.н., доц. Оксана РУДЕНКО
ім’я та ПРІЗВИЩЕ
(підпис) (Вчене звання, )

Черкаси 2023
2

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРУВАННЯ

Галузь знань «07 Управління та адміністрування»
(код, назва)
Спеціальність 073 «Менеджмент»
(код, назва)
Освітня програма Менеджмент
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Завідувач кафедри
____________
«_____» __________20___ р.
ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА
ЗДОБУВАЧУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Сахно Максим Вячеславович ______
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Тема роботи Управління фінансовими ризиками банку (на матеріалах ПАТ
КБ «Приват Банк», м.Черкаси)
Керівник роботи к.е.н., доц. Руденко О.А. _____ ____
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
затверджені наказом «__06__» __березня____ р. № __51/04___
2. Вихідні дані до роботи Форма №2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про
сукупний дохід)» за 2019, 2020, 2021, 2022 роки; Форма №1 «Баланс» за 2019, 2020,
2021, 2022 роки, Організаційна структура ПАТ КБ «ПриватБанк».
3. Зміст кваліфікаційної роботи (перелік питань, які потрібно розробити)
РОЗДІЛ 1 ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ
РИЗИКАМИ БАНКІВ
РОЗДІЛ 2 ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ
БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
4. Консультанти розділів кваліфікаційної роботи бакалавра
Підпис, дата
Прізвище, ініціали та посада
Розділ завдання завдання
консультанта
видав прийняв
1 к.е.н., доц. Руденко О.А.
2 к.е.н., доц. Руденко О.А.
3 к.е.н., доц. Руденко О.А.

5. Дата видачі завдання «____» __________ 20 ___ р.

3

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

Строк
№ Назва етапів
виконання Примітка
з/п кваліфікаційної роботи бакалавра
етапів роботи
1 Вибір напряму дослідження. виконано
Складання попереднього плану 01.03.2023
кваліфікаційної роботи бакалавра.
2 Опрацювання літературних джерел. виконано
Підготовка та групування 10.03.2023
матеріалів.
3 Затвердження плану. Підготовка виконано
15.03.2023
теоретичного розділу.
4 Доопрацювання теоретичного виконано
розділу. Аналіз даних, необхідних 09.04.2023
для написання аналітичного розділу.
5 Підготовка аналітичного розділу. 30.04.2023 виконано
6 Доопрацювання аналітичного виконано
05.05.2023
розділу.
7 Підготовка та написання виконано
18.05.2023
розрахункового розділу роботи.
8 Розрахунок пропозицій. 20.05.2023 виконано
9 Доопрацювання розрахункового виконано
25.05.2023
розділу.
10 Підготовка висновків по роботі 01.06.2023 виконано
11 Оформлення кваліфікаційної роботи виконано
03.06.2023
бакалавра
12 Подання завершеної роботи на виконано
06.06.2023
кафедру

Здобувач вищої освіти ______ ___ Максим САХНО ________
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Керівник роботи _______ ___Оксана РУДЕНКО________
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)

4

АНОТАЦІЯ

Кваліфікаційна робота бакалавра містить 101 сторінка, 8 таблиць, 5 рисунків,
список літератури з 111 найменування, 2 додатки.
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ (НА МАТЕРІАЛАХ
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», М.ЧЕРКАСИ)
(великими літерами)
Студент групи _Мск-195 Сахно Максим Вячеславович ____
(шифр групи) (прізвище, ім’я, по батькові)

Об’єктом кваліфікаційної роботи бакалавра є процес управління
фінансовими ризиками компанії ПАТ КБ «ПриватБанк».
Предметом кваліфікаційної роботи бакалавра є управління
фінансовими ризиками банків.
Метою даної кваліфікаційної роботи бакалавра є дослідження
теоретичних основ виникнення банківських ризиків та управління ними.
Для досягнення поставленої мети передбачено визначення наступних
завдань:
- дослідити економічну суть, класифікацію та причини виникнення
ризиків банківської діяльності;
- дослідити теоретичні засади управління фінансовими ризиками банків;
- проаналізувати сучасну практику управління фінансовими ризиками
банеків;
- надати пропозиції щодо вдосконалення управління фінансовими
ризиками банків;
- розглянути систему управління банківськими ризиками;
- проаналізувати організацію системи ризик-менеджменту в банківських
установах;
- обґрунтувати напрями вдосконалення методів управління ризиками
банків.
За результатами дослідження сформульовані пропозиції та
обґрунтовані наукові положення, практичні рекомендації є підґрунтям для
впровадження заходів розробки прикладних аспектів формування та
удосконалення механізму управління фінансовими ризиками банків (на
прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Черкаси).
Одержані результати можуть бути використані в тому, що
теоретичні висновки та узагальнення, зроблені у ній, можуть бути використані
у процесі формування та удосконалення управління фінансовими ризиками
банків (на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Черкаси).

Рік захисту кваліфікаційної роботи бакалавра 2023
Підпис студента ____________________
Дата ______________________________

5

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................................... ....6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ
РИЗИКАМИ БАНКІВ……………….........................................................................9
1.1 Економічна сутність та класифікація банківських ризиків…………......….....9
1.2 Система управління ризиками банківської діяльності……………..…...…...19
1.3 Зовнішні системи оцінювання ризикованості банківської
діяльності………………………………………………………………………...….32
РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПАТ КБ
«ПРИВАТБАНК»………………………………..…………………….…….……..38
2.1 Загальна характеристика банку…………………………..................................38
2.2 Аналіз основних показників діяльності банку………………………....……48
2.3 Аналіз впровадження ризик-менеджменту в банківських
установах…………………………………………………………………….…..…57
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ
БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ..................................................................................66
3.1 Напрями в рішенні питань усунення фінансових ризиків….……………….66
3.2 Вдосконалення управління ризиками банку....................................................79
ВИСНОВКИ……………………...............................................................................84
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................87
ДОДАТКИ ...............................................................................................................98

6

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку банківської системи України, що
відбувається на фоні нестабільності національного та світового ринкового
середовища, появи нових форм конкурентної боротьби та зменшення чистої
процентної маржі, надзвичайно актуальним постає завдання ефективного
ризик-менеджменту комерційних банків, реалізація якого неможлива без
організації останнього в рамках системного підходу, впровадження новітніх
форм, методів та інструментів управління ризиками в діяльності комерційних
банків.
У процесі масштабного та динамічного розвитку системи українських
банків протягом останніх років все більше уваги приділяється питанням оцінки
й управління банківськими ризиками з боку керівництва фінансових установ,
їхніх акціонерів, аудиторів, клієнтів і контрагентів, і в першу чергу –
Національного банку України як державного інституту, що сприяє дотриманню
стабільності банківської системи України.
Ризики банківської діяльності в Україні залишаються все ще на високому
рівні, а саме: зберігаються високі регуляторні і валютні ризики, значна
концентрація виданих кредитів, низька якість активів, зростають прострочена
заборгованість та портфель цінних паперів, що посилює залежність банківської
системи від стану державного бюджету, вкрай обмеженою є ресурсна база,
слабкою – інституційна структура, недостатньо дієвою – політика реанімації
проблемних банків за відсутності ринку проблемних боргів.
У вітчизняній банківській практиці сформувалися погляди, згідно яких
розробка та впровадження сучасних методів управління банківськими ризиками
розглядається як внутрішня справа кожного банку, а комплексні наукові
дослідження вказаної складної проблеми з урахуванням особливостей банків
різної спеціалізації майже відсутні. Не заперечуючи необхідності врахування
специфіки конкретного банку при побудові системи ризик-менеджменту, все ж
слід визнати той очевидний факт, що не кожна банківська установа може
7

розв’язати це складне завдання власними силами. За таких умов ефективне
функціонування банку неможливе без створення адекватної системи управління
ризиками.
Вагомий внесок у розробку теоретичних положень та методологічних
підходів до оцінки, управління та мінімізації банківських ризиків зробили
провідні вітчизняні вчені-економісти: М.Д. Білик, Л.А. Бондаренко, О.В.
Васюренко, Т.Т. Ковальчук, А.В. Коротеєва, В.І. Міщенко, Л.О. Примостка,
Л.Ф. Романенко; а також зарубіжні вчені-економісти: В.К. Бансал, К.Д.
Валравен, Х. Грюнінг, Дж.М. Кейнс, Дж.Ф. Маршалл, С. Хьюс та інші.
Тема дослідження кваліфікаційної роботи бакалавра має важливе як
теоретичне, так і практичне значення. Це пояснюється тим, що банківські
установи мають досить складну структуру активів та пасивів, які також можуть
нести значні ризики для банку, широкий асортимент послуг тощо, все це
ускладнює управління балансом та грошовими потоками в банку.
Мета і завдання дослідження. Метою даної кваліфікаційної роботи
бакалавра є дослідження теоретичних основ виникнення банківських ризиків та
управління ними.
Для досягнення поставленої мети передбачено визначення наступних
завдань:
- дослідити економічну суть, класифікацію та причини виникнення
ризиків банківської діяльності;
- дослідити теоретичні засади управління фінансовими ризиками банків;
- проаналізувати сучасну практику управління фінансовими ризиками
банеків;
- надати пропозиції щодо вдосконалення управління фінансовими
ризиками банків;
- розглянути систему управління банківськими ризиками;
- проаналізувати організацію системи ризик-менеджменту в банківських
установах;
- обґрунтувати напрями вдосконалення методів управління ризиками
8

банків.
Об’єктом кваліфікаційної роботи бакалавра є процес управління
фінансовими ризиками компанії ПАТ КБ «ПриватБанк».
Предметом кваліфікаційної роботи бакалавра є управління фінансовими
ризиками банків.
В ході дослідження були використані наступні методи: науковий;
описовий; методи: фінансово-економічного аналізу, графо-аналітичні методи,
порівняння, прогнозування, спостереження тощо.

9

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ
РИЗИКАМИ БАНКІВ
1.1 . Економічна сутність та класифікація банківських ризиків

У процесі розвитку сучасного ринкового середовища посилюється
конкурентна боротьба на внутрішніх та зовнішніх ринках, що зумовлює
виникнення факторів, які впливають на ефективність здійснення банківської
діяльності. Саме тому, актуальним питанням в банківській сфері є підвищення
ефективності управління ризиками.
Аналіз проблем економічної науки та практики переконливо свідчить, що
врахування невизначеності, конфліктності й породжуваного ними ризику є
одним з напрямків розвитку економічної теорії другої половини XX століття. З
ризиком доводиться стикатися у повсякденній практичній діяльності, його
неможливо уникнути в жодному з видів ділової активності. Так, він присутній
під час прийняття рішень з приводу розміщення грошей у банку, при купівлі
акцій та інших цінних паперів, вкладанні коштів у нове виробництво тощо. У
більшості випадків неможливо здійснити абсолютно точний прогноз щодо цілої
низки параметрів економічних об’єктів, проектів, процесів, які аналізуються
(темпи інфляції, кон’юнктура ринку тощо). Використання інноваційних ідей та
нових технологій завжди обтяжене ризиком, а спроби уникнути інновацій
здатні зупинити прогрес розвитку суспільства [6].
Досліджуючи сутність “банківського ризику” помітним є намагання
вчених адаптувати категорію “ризик” до умов його виникнення у банківській
сфері.
Наприклад, Л. Бондаренко у своєму дослідженні доводить, що існує шість
підходів до визначення поняття “банківський ризик”, а саме [4, с. 8]:
- як імовірність відхилення від очікуваного результату;
- загроза втрат;
- імовірність отримання як збитків, так і прибутку;
- невпевненість у передбаченні результату;
10

- ситуативна характеристика діяльності банку, що відображає
невизначеність її результату;
- діяльність банку, пов’язана з подоланням невизначеності.
У роботах С. Прасолової, С. Козьменка, Ф. Шпига, І. Волошка
підкреслюється, що в банківській практиці ризик визначається, переважно, як
вартісне вираження ймовірності події, яка спричиняє фінансові втрати.
М. Фастовець також наголошує, що ризики в банківській діяльності
пов’язані зі специфікою банківських операцій, здійснюваних в умовах
ринкових відносин, та означають імовірність отримання доходів, менших від
очікуваних, зниження вартості активів [28, 39].
К. Уваров визначає банківський ризик як можливість того, що певні події,
очікувані чи неочікувані, можуть спричинити негативний вплив на рівень
капіталу або доходів банку [26, 9]. Таким чином, переважна більшість
дослідників визначає фінансову складову банківських ризиків і схиляється до
того, що банківські ризики – це фінансові ризики, які призводять до збитків і
втрат. Підтвердженням такого висновку є й те, що при розгляді окремих
банківських ризиків дослідники знов-таки підкреслюють, насамперед,
фінансову складову.
На основі оцінки ризиків Національний банк визначає банківський ризик
за його впливом на капітал і надходження. Ризик банківської діяльності – це
ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний
вплив на капітал та/або надходження банку [14, 78]. Ризики банківської
діяльності випливають із специфіки банківської діяльності, що здійснюється в
умовах ринкових відносин, і означають імовірність одержання доходів, менших
від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики
призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.
Основою адекватної оцінки можливих наслідків впливу на діяльність
банків є чітке розуміння взаємозв’язків між окремими видами ризиків банків.
Оскільки якісна класифікація банківських ризиків ґрунтується на врахуванні
впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
11

Зарубіжні та вітчизняні науковці виділяють різні ознаки, які
використовуються при класифікації ризиків банківської діяльності.
Зокрема, Національний банк України в Методичних вказівках з
інспектування банків “Система оцінки ризиків” виділяє дев’ять категорій
ризику (рис. 1.1): кредитний, ліквідності, зміни відсоткової ставки, ринковий,
валютний, операційно-технологічний, репутації, юридичний та стратегічний
[15].
Ризики банківської справи
Кредитний ризик
Ризик ліквідності
Ризик зміни процентної ставки
Ринковий ризик
Валютний ризик
Операційно-технологічний ризик
Ризик репутації
Юридичний ризик
Стратегічний ризик

Рис. 1.1. Категорії ризику за НБУ
Джерело: [15]
В. Глущенко та А. Граділь поділяють банківські ризики на: кредитний,
ціновий, ризик, що виникає при формуванні депозитів, ризик, пов'язаний з
новими видами діяльності, ризик ліквідності, ризик руху грошових коштів [7,
10].
Інший підхід у класифікації банківських ризиків розглядається А.
Камінським: ризики за балансовими операціями, ризики за позабалансовими
12

операціями, ризики пасивних операцій, ризики активних операцій (в тому числі
кредитний, валютний, портфельний, інвестиційний, ризик ліквідності) [13, с.
140]. У роботі І. Бушуєвої подана наступна класифікація банківських ризиків
(рис. 1.2).

Рис. 1.2. Система банківських ризиків [5, 11, 100]
Найбільш поширеною в економічній літературі є наступна класифікація
банківських ризиків (рис. 1.3). В залежності від сфери виникнення та
можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх належать ризики, пов’язані зі змінами у зовнішньому щодо
комерційного банку середовищі і безпосередньо не залежні від його діяльності.
Це ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні,
13

політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації
боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха,
приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо.

Рис. 1.3. Класифікація банківських ризиків
Джерело: [42, 43, 45].
Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку винятково
високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе (рис.
1.4).

14

ЗОВНІШНІ БАНКІВСЬКІ РИЗИКИ
Макроекономічні Політичні ризики Правові ризики
ризики
Інвестиційний Інфляційний
ризик ризик

Рис. 1.4. Види зовнішніх банківських ризиків
Джерело: [32, 34, 45].
Банківські установи зобов’язані враховувати їх під час формування
стратегії та політики банківської діяльності, а також під час складання
бюджету. До цього виду ризиків відносять:
- ризик країни – небезпека втрат банку внаслідок того, що іноземна
держава не зможе чи не захоче виконати свої зобов’язання перед іноземним
кредитором і (або) інвестором. Ризик на рівні країни безпосередньо пов’язаний
з інтернаціоналізацією діяльності банків та банківських установ, наявністю
глобального ризику і залежить від політико-економічної стабільності країн-
клієнтів і країн-контрагентів, імпортерів чи експортерів. Ця група ризиків
актуальна для всіх банків, заснованих за участю іноземного капіталу. Ризик
країни тісно пов'язаний з економічним та політичним ризиками.
- економічний ризик – небезпека втрат банку, зумовлена змінами стану
платіжного балансу країни, нестабільністю національної грошової одиниці,
здійсненням економічної політики (наприклад, введенням обмежень на переказ
капіталу за кордон) та ін. На рівень економічних ризиків впливають загальний
стан розвитку економіки, рівень інфляції, рівень доходів громадян, податковий
тягар підприємств [15].
- політичний ризик – ймовірність виникнення збитків внаслідок зміни
державної політики (зміни в політиці уряду, зміни пріоритетних напрямів його
діяльності).
- правові ризики – можливість виникнення збитків чи скорочення
15

розмірів прибутку внаслідок непередбаченої зміни законодавства, що регулює
банківську діяльність або діяльність клієнтів банку, або у випадку відсутності
законодавчого регламентування тих або інших банківських операцій.
- соціальні ризики пов’язані з національними особливостями, певними
ідеологічними, релігійними розбіжностями, національними конфліктами,
різним рівнем життя населення.
- інфляційні ризики зумовлюються девальвацією національної грошової
одиниці, знецінюванням банківських активів і власного капіталу банку.
- форс-мажорні ризики – ризики, виникнення яких зумовлене війною,
пожежами, повенями та іншими стихійними лихами.
Порівняно із зовнішніми, внутрішні ризики краще піддаються
ідентифікації. Завдання менеджменту полягають в тому, щоб виявляти,
оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за
допомогою відповідних методів.
Найчисленнішу групу банківських ризиків утворюють фінансові ризики,
які визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з
непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і
пасивів. У свою чергу внутрішні ризики за сферою виникнення поділяються на:
- фінансові ризики, які виникають у зв’язку з непередбаченими змінами
обсягів, структури, дохідності та вартості активів і пасивів банку. До цієї групи
належать такі ризики: кредитний, ліквідності, валютний, ринковий,
процентний, зміни ресурсної бази та ін.
Кредитний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень і
капіталу, який виникає у зв’язку з неспроможністю сторони, що взяла на себе
зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком (його
підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання [15].
Валютний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень і
капіталу, який виникає внаслідок несприятливих коливань курсів іноземних
валют і цін на банківські метали.
Ринковий ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень і
16

капіталу, який виникає внаслідок несприятливих коливань вартості цінних
паперів і товарів, а також коливань курсів іноземних валют за тими
інструментами, які знаходяться в торговельному портфелі банку. Ринковий
ризик необхідно ретельно оцінювати при прийнятті забезпечення за
кредитними операціями, оскільки зниження цін на нерухомість може призвести
до втрат банку під час реалізації заставленого майна у випадку
неплатоспроможності позичальника. Розмір цих втрат визначається сумою
перевищення заставної вартості майна над ринковою [15].
Ризик ліквідності – наявний або потенційний ризик для надходжень і
капіталу, який виникає внаслідок неспроможності банку виконати свої
зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.
Відсотковий ризик (ризик зміни відсоткової ставки) – це наявний або
потенційний ризик для надходжень або капіталу банку, який виникає внаслідок
несприятливих змін відсоткових ставок.
Ризик зміни ресурсної бази – це ризик збільшення витрат в процесі
формування ресурсної бази у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (зміни
відсоткових ставок за депозитами, коливань курсів іноземної валюти та ін.).
Цей ризик тісно пов'язаний з ринковим, відсотковим і валютним ризиками.
Ризик зміни ресурсної бази також проявляється у вигляді недоотриманих
прибутків у зв'язку з необхідністю наявності певної суми ліквідних коштів для
здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів (списання коштів з
поточних рахунків, видача авансу на відрядження або заробітної плати, зняття
депозиту готівкою тощо).
Крім фінансових ризиків значний вплив на діяльність комерційних банків
справляють функціональні ризики, які виникають внаслідок неможливості
здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарським
процесом.
Функціональні ризики пов’язані з процесами створення й упровадження
нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки аналізу й передавання
інформації, підготовки кадрового потенціалу та виконанням інших
17

адміністративно-господарських операцій.
- функціональні ризики – це ризики, виникнення яких зумовлене
створенням і впровадженням нових банківських продуктів, неможливістю
здійснення своєчасного і повного контролю за фінансово-господарським
процесом банку. До функціональних ризиків належать:
Операційно-технологічний ризик – це потенційний ризик для існування
банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи
внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і
процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності,
надійності, контрольованості і безперервності роботи [15].
Документарний ризик – це наявний або потенційний ризик втрат банку,
зумовлений виникненням помилок під час укладання угод, які можуть
призвести до невиконання окремих положень угоди або взятих раніше
зобов'язань, порушення судової справи тощо.
Ризик трансакції – це наявний або потенційний ризик втрат банку, який
виникає в процесі укладання і реєстрації угод, підписання контрактів,
виконання розрахунків, поставки цінних паперів, валюти, предметів лізингу
тощо. Цей вид ризику тісно пов'язаний з технологічним, документарним та
операційним ризиками.
Стратегічний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень
та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну
реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.
Стратегічний ризик може виникати й у випадку невідповідного
ресурсного забезпечення реалізації бізнес-стратегій, помилкового підходу до
управління ризиками в банківській практиці [27, с. 270].
Юридичний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень
та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог
законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних
норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення
Ризик впровадження нових продуктів – це наявний або потенційний
18

ризик втрат банку, який виникає внаслідок недосягнення запланованого рівня
окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій або технологій.
Ризик втрати репутації – це наявний або потенційний ризик втрат банку,
який виникає внаслідок скорочення клієнтської бази або відпливу грошових
коштів у зв'язку з неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як
надійної та фінансово стійкої установи [15].
Ризик зловживань – це наявний або потенційний ризик втрат банку,
зумовлений шахрайством, розтратами, оприлюдненням конфіденційної
інформації службовцями або клієнтами банку, використанням конфіденційної
інформації керівництвом банку у власних цілях, відмиванням грошей тощо [15].
Основними причинами виникнення ризиків у діяльності банків є:
- невизначеність поточних, проміжних та стратегічних цілей банків, чи їх
неузгодженість між собою;
- недостатньо висока якість здійснення аналізу закономірностей розвитку
явищ у банківській галузі, або висока нестабільність економічної системи, що
породжує випадковість виникнення певних процесів;
- брак часу для здійснення об’єктивного оцінювання ситуації в якій
перебуває банк;
- наявність неповної інформації щодо тенденцій розвитку діяльності
банку чи можливих змін фінансового стану його клієнтів.
Таким чином, у цілому можна говорити про те, що банківські ризики
відображають невизначеність, пов’язану з конкурентною боротьбою як між
банками, так і іншими учасниками ринку, що позначається на сталості руху
фінансових потоків та зміні обсягів фінансових ресурсів банку.
Повністю подолати виникаючі ризики неможливо. Проте, звертаючи
увагу на те, що банківські ризики є проявом конкурентної боротьби, доречно
розробити стратегію з ведення такої боротьби, яка б ураховувала можливість
передбачення окремих ризик-подій та за можливості рознесення їх у часі. Не
менш важлива є й випереджаюча стратегія залучення коштів та їхнього
розміщення на нових сегментах ринку. При цьому слід ураховувати, що
19

множина ризиків банківської діяльності є проявом конкурентної боротьби
банку в межах окремих різновидів його діяльності.

1.2. Система управління ризиками банківської діяльності

Важливим в діяльності банку є створення якісно структурованої та
незалежної системи управління ризиками у світлі ускладнення банківських
продуктів, а також сучасних кризових явищ у фінансовій сфері. Відсутність
ефективної системи управління ризиками може в кінцевому результаті
привести банк до виникнення значних проблем. Окремий недооцінений
банківський ризик перетворюється в ризик загальний та завдає збитки цілому
банку. Однак, необхідно зрозуміти, що повністю уникнути ризиків у
банківській діяльності неможливо, а тому мета процесу управління ризиками в
банку полягає не в повному їх усуненні, а в їх обмеженні та мінімізації.
За нормативними документами Національного банку України, управління
ризиками – це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики,
проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої
ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями
(видами) ризиків.
Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення
таких цілей:
- ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його
керівництвом;
- ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених
спостережною радою;
- рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням
діяльності банку;
- рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;
- очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;
20

- розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається
банк; стимули для досягнення високих результатів діяльності мають
узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику [15].
Мета управління ризиками – сприяти підвищенню вартості власного
капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох
зацікавлених сторін, а саме: клієнтів і контрагентів; керівників; працівників;
спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду;
рейтингових агентств, інвесторів і кредиторів; інших сторін [27, с. 160].
На думку Є. Єгорової управління ризиками – це сукупність методів,
прийомів, заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати появу ризикових
подій та застосовувати заходи щодо виключення або зниження негативних
наслідків таких подій [11, с. 105].
Під управлінням ризиками В. Вітлінський розуміє діяльність, що
дозволяє з найменшими витратами передбачати фінансові ресурси, необхідні та
достатні для зменшення ймовірності появи несприятливих результатів та
локалізації негативних наслідків рішень, що приймаються [69, с. 140].
Н. Балашова трактує управління ризиками, як складний
багатоступінчатий процес ідентифікації, оцінки, управління, моніторингу і
контролю за ризиками, що охоплює весь внутрішньо організаційний процес
ухвалення і виконання рішень, а також контролю за їх виконанням [2, с. 105].
На думку Дж. Сінкі, управління ризиками – це система фінансових
технологій і інструментів, що використовуються для передбачення негативних
наслідків реалізації фінансових ризиків з метою максимізації ринкової вартості
банку [23, с. 460].
Аналізуючи розробки Міжнародного комітету стандартизації і ряду
міжнародних організацій, що об’єднують фахівців з ризик-менеджменту А.О.
Старостіна та В.А. Кравченко в навчальному посібнику “Ризик-менеджмент:
теорія та практика”, управління ризиками трактують як ризик-менеджмент.
“Ризик-менеджмент – це управління організацією в цілому або окремими її
підрозділами з урахуванням факторів ризику (тобто випадкових подій, що
21

впливають на організацію) на основі особливої процедури їх виявлення й
оцінки, а також вибору і використання методів нейтралізації наслідків цих
подій, обміну інформацією про ризики і контролю результатів застосування цих
методів” [25, с. 10].
Окремі науковці зазначають, що не потрібно ототожнювати ризик-
менеджмент з управлінням ризиками. На думку А. Камінського [12, с. 11] на
практиці ризик-менеджмент для банків є “….сукупністю визначених систем
регламентів, процедур, встановлення лімітів, які включаються в загальну
систему менеджменту, економіко-математичних моделей, які дають можливість
в числовому вираженні оцінювати ризики банку та програмного забезпечення,
що на основі економіко-математичних моделей дозволяє оптимізувати ризики”.
Ризик-менеджмент у широкому розумінні являє собою комплекс
структурних підрозділів, на які покладені функції ідентифікації, оцінки,
управління і контролю ризиків [11, с. 10]. У вузькому розумінні ризик-
менеджмент – це спеціальний підрозділ – відділ управління ризиком, який
займається тільки проблемами управління ризику і координує діяльність усіх
підрозділів щодо регулювання ризику і забезпечення компенсації можливих
втрат і збитків [24, с. 6].
Узагальнивши напрацювання вітчизняних та зарубіжних науковців з
проблем управління ризиками, зазначимо що основними завданнями ризик-
менеджменту є:
- зниження невизначеності при ухваленні управлінських рішень;
- зменшення початкового рівня ризику до прийнятного рівня;
- зниження витрат, пов’язаних з ризиком;
- визначення і контроль стану різних сфер діяльності або ситуацій, що
виникають у результаті можливих небажаних змін;
- досягнення балансу між вигодами від зменшення ризику і необхідними
для цього витратами;
- прогнозування настання ризикових ситуацій.
22

Таким чином, аналізуючи вище наведені трактування управління
ризиками, слід зазначити, що в сучасних умовах необхідним є застосування
системного підходу в управлінні ризиками, який поєднує всі аспекти даної
проблеми.
Ефективне управління ризиками передбачає наявність послідовних
положень, процесів, кваліфікованого персоналу і систем контролю:
- положення відображають намір банку досягти бажаних результатів.
Вони визначають стандарти і дії, що мають бути застосовані для
виконання певних конкретних завдань. Ретельно розроблені положення
спираються на відповідно сформульовані місію, цінності та принципи
діяльності банку. Вони також чітко визначають рівень толерантності банку до
ризику. Повинні бути впроваджені механізми внесення змін до положень у разі
зміни характеру діяльності банку або рівня його толерантності до ризику.
Положення мусять бути письмовими та враховувати складність операцій,
розгалуженість організаційної структури тощо [17, 29, 48, 69, 79]. Положення
мають бути чітко сформульовані та виконуватися в практичній діяльності;
- процеси – це процедури, програми і практика, що визначають, як банк
виконуватиме свої завдання. Процеси визначають, як здійснюється поточна
діяльність банку. Належно розроблені процеси ґрунтуються на положеннях
банку, є ефективними, а їх функціонування спирається на відповідні
повноваження виконавців;
- персонал – це працівники і керівники, які власне виконують процеси або
контролюють їх функціонування. Працівники і керівники зобов’язані бути
кваліфікованими, компетентними і належно виконувати свої обов'язки. Вони
повинні розуміти місію, цінності, положення і процеси, що є в банку. Програми
оплати праці в банку мають бути розроблені так, щоб можна було залучати й
утримувати кваліфікований персонал, а також забезпечувати його постійне
професійне зростання;
- системи контролю – це засоби та інформаційні системи, які
використовують керівники банку для оцінки результатів діяльності працівників,
23

підрозділів і банку в цілому, прийняття рішень і визначення ефективності
існуючих у банку процесів. Вони ґрунтуються на принципі зворотного зв'язку і
мають бути своєчасними, точними та інформативними. Вони дозволяють
оцінити результати діяльності банку і допомагають приймати рішення [15].
Зрозуміло, що ефективне функціонування систем управління ризиками в
банку неможливе без грамотного банківського корпоративного управління.
Корпоративне управління сприяє створенню ефективних, надійних та
стабільних банківських установ. Воно представляє собою систему обмеження
повноважень і розподілу відповідальності, яка визначає взаємини та ролі ради
директорів, керівництва, акціонерів банку, органів нагляду та зовнішніх
аудиторів.
Останнім часом спостерігається зростання ролі корпоративного
управління, яке перебуває в центрі пильної уваги Організації економічної
співпраці та розвитку, Банку міжнародних розрахунків, Комісії з цінних паперів
і бірж. Залежно від типу економіки та стану розвиненості банківських структур
Всесвітній банк виділив такі чотири моделі корпоративного управління та
визначив їх характерні риси (табл. 1.1).
Таблиця 1.1. - Моделі корпоративного управління [29, с. 435]
Регіон Характерні риси Результат впливу на
економіку
Азія - різноманітні великі та дрібні акціонери, відсутність ринкової
- тісні зв'язки між корпораціями, дисципліни та
банками та урядами, слабке управління
- надійне сімейне володіння,
- відсутність захисту меншості
Європейський - надійна інституційна основа, розумний (пруденційний)
Союз - швидке забезпечення вимог закону та контроль та
захист кредитора, управління
- слабкі ринки капіталу та розкриття
інформації,
- значна роль банків і надійні
інституційні інвестори
Англо- - надійні фондові ринки, конкурентні ринки,
саксонські - у цілому якісна інформація, ефективний
країни - ефективне забезпечення виконання фінансовий арбітраж та
договорів, високоякісне
- ефективні ради директорів, управління
- поглинання більшою корпорацією -
реальна загроза
24

Продовження Таблиці 1.1
Країни з - слабке правове середовище, відсутність системи
економікою, що - слабкі механізми правозастосування, обмеження
розвивається - недостатня прозорість, повноважень та розподілу
- мало фінансових альтернатив відповідальності й
концентрації
повноважень
Джерело: [15, 64].
Про актуальність побудови ефективних систем ризик-менеджменту
українських банків свідчить проведене Агентством фінансових ініціатив
дослідження на тему: “Аналіз систем ризик-менеджменту в банках України”
[10]. За результатами цього дослідження можна констатувати, що переважна
кількість банків сприймає систему ризик-менеджменту як взаємопов’язану
систему трьох структурних елементів:
1) визначена система регламентів, процедур, встановлення лімітів,
включена в загальну систему менеджменту банку;
2) сукупність економіко-математичних моделей, які дають можливість в
числовій формі оцінювати ризику банку;
3) програмне забезпечення, яке на основі економіко-математичних
моделей дозволяє оптимізувати ризики банку.
Механізм прийняття рішень ризик-менеджментом банку повинен не
тільки ідентифікувати ризик, але й дозволити оцінити, які ризики та якою
мірою може взяти на себе банк, а також, чи виправдає очікувана дохідність
банку відповідний ризик. При цьому треба пам’ятати, що виправданий ризик
банку – необхідна складова стратегії і тактики ефективного банківського
менеджменту [10].
Отже, процес управління ризиками складається з таких етапів:
визначення ризиків та причин їх виникнення; оцінки величини ризику;
мінімізації або обмеження ризиків шляхом застосування відповідних методів
управління; здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з використанням
механізму зворотного зв'язку.
Здійснюючи процес управління ризиками в банку, необхідно враховувати,
що всі види ризиків взаємопов’язані, а рівень ризику постійно змінюється під
25

впливом динамічного середовища. У міру розвитку українського ринку
банківських послуг і появи більшої кількості складних банківських продуктів
зростатиме ризик банківської системи в цілому. Цей процес обов’язково
повинен супроводжуватися посиленням вимог Національного банку України до
достатності капіталу вітчизняних банківських установ та їх ліквідності для
забезпечення покриття банківських ризиків. Крім того посилення вимог буде
також спрямоване на одержання достатньої та якісної інформації про діяльність
банку. Впровадження правильно структурованої централізованої системи
управління ризиками дозволить банку бути надійнішим партнером для всіх
учасників як вітчизняного, так і зарубіжного ринку банківських послуг,
оскільки система управління банківськими ризиками в розвинених країнах
останнім часом набуває характеристик гарантування.
Загалом сучасна система управління банківськими ризиками складається
з наступних елементів і підсистем: управління активами та пасивами; реалізація
кредитної політики; встановлення внутрішньобанківських нормативів і лімітів;
ціноутворення банківських продуктів і послуг; управлінський облік і
фінансовий аналіз; система вимог до звітності та документообороту; діяльність
інформаційно-аналітичної служби; система розподілу повноважень у процесі
прийняття рішень; внутрішньобанківський моніторинг; внутрішній та
зовнішній аудит, а також діяльність служби безпеки [17, 56].
При цьому система управління ризиками в банку ґрунтується на
комплексному використанні чотирьох підходів:
- прийняття частини ризику (адекватного капіталу банку);
- запобігання ризику (з огляду на спеціалізацію за функціональними
ознаками);
- передача ризику (через хеджування (страхування), делегування
повноважень);
- управління (розробка технологічної процедури управління ризиками з
подальшим жорстким дотриманням її принципів) [27, 34].
26

Адекватні стратегії, процедури та ліміти в рамках управління
банківськими ризиками встановлюються з урахуванням типів ризику,
властивих даній банківській установі. Наглядовий орган повинен переконатися
в тому, що прийняті стратегії та процедури дозволяють адекватно
ідентифікувати ризик, вимірювати його, здійснювати моніторинг за типами
ризиків, властивих основним видам діяльності банку. Необхідно, щоб стратегії
та процедури були адекватні рівню й досвіду керівництва і сприяли загальній
фінансовій стійкості банку.
Ідентифікація та вимірювання існуючих ризиків проводиться за
допомогою управлінських інформаційних систем. Звіти таких систем повинні
відображати всі існуючі ризики і бути достовірними та своєчасними.
Наглядовий орган перевіряє ефективність одержаної радою директорів
інформації. Вона повинна подаватися у вигляді стислих звітів і давати
можливість перевірити, чи відповідає банк тим лімітам, які він установив.
Ключові елементи механізмів внутрішнього контролю банку складають:
адекватний розподіл обов'язків; незалежні перевірки; відповідність типу та
рівню ризиків; чітке розмежування структури повноважень і відповідальності;
належна система підзвітності; достовірність звітності; адекватні процедури з
дотримання законодавства, а також тестування та аналіз механізмів
внутрішнього контролю й інформаційних систем. У кожному банку повинна
бути розроблена глобальна система управління ризиком, а за основними типами
ризиків у банках потрібне встановлення окремих систем управління ризиком.
Таким чином, під управлінням банківськими ризиками слід розуміти
процес, за допомогою якого банк ідентифікує ризики, оцінює їх величину,
проводить моніторинг відстеження рівня ризику та контролює свої ризикові
позиції.
Відповідно до Методичних рекомендацій щодо організації та
функціонування систем ризик-менеджменту в банках, система управління
ризиками банку повинна відповідати наступним вимогам:
27

- ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його
керівництвом;
- ризики мають знаходитись у межах рівнів толерантності, встановлених
спостережною радою;
- рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням
діяльності банку;
- рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;
- очікувана дохідність має компенсувати прийнятний ризик;
- розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається
банк;
- стимули до досягнення високих результатів діяльності мають
узгоджуватись з рівнем толерантності до ризику [16].
З метою забезпечення надійного процесу виявлення, оцінювання,
контролю та моніторингу ризиків, банківські установи в своїй практичній
діяльності повинні створити комплексну систему ризик-менеджменту. Дана
система значною мірою залежить від вибору інструментів оцінювання ризиків
та методів їх урахування у поточній діяльності банку.
Ризики виникають у зв'язку з рухом фінансових потоків і виявляються на
ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентних, валютних,
кредитних, комерційних, інвестиційних ризиків.
Ризик як економічна категорія – це подія, що може відбутися або ні. У
разі настання такої події можливі три економічних результати: негативний
(програш, збиток), нульовий і позитивний (виграш, вигода, прибуток).
У літературі з економіки та теорії бізнесу, а також у практиці приватного
підприємництва часто можна зустрітися з термінами «високий ризик» або
«низький ризик», коли йдеться про різні рівні ризику. Рівень ризику залежить
від співвідношення масштабу очікуваних втрат (збитків) до обсягу майна
підприємця чи фірми, а також від імовірності настання збитків. Під вільними
від ризику інвестиціями розуміють такі інвестиції, коли ймовірність настання
28

збитків близька до нуля, а розмір збитків по відношенню до наявного майна
невеликий.
Посилення впливу ризику – це насправді зворотний бік свободи
підприємництва, своєрідна плата за неї. Під час розвитку ринкових відносин в
Україні безумовно буде посилюватися конкуренція. Щоб вижити за цих умов,
необхідно впроваджувати нові технології і технічні новинки, йти на сміливі,
нетрадиційні дії, які, в свою чергу, підвищують ризик. Отже, необхідно
навчитися прогнозувати події, оцінювати економічний ризик, йти на нього, але
не переходити допустимих меж.
Слід підкреслити, що підприємницька діяльність завжди обтяжена
ризиком. Джерелом невизначеності, що призводить до ризику, є всі стадії
виробничого процесу – від купівлі і доставлення сировини, матеріалів,
комплектуючих виробів до продажу продукції. Взаємозв'язок між ризиком і
прибутком має фундаментальне значення для глибокого розуміння
підприємництва та розробки ефективних методів менеджменту [16, 40, 45].
Так, зокрема, провідним принципом у діяльності комерційних банків є
прагнення отримати найбільші прибутки. Але це прагнення зіштовхується з
можливістю зазнати збитків. Ризик є вартісним виразом імовірної події, що
призведе до збитків. Ризик виникає через відхилення фактичних даних від
оціночних щодо сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці відхилення
можуть бути як сприятливими так і несприятливими, бо кожному шансу щодо
одержання прибутку протистоїть можливість зазнати збитків. Отже, отримати
прибуток можна лише в тому випадку, якщо можливості зазнати збитків
(втрат), тобто ризик, будуть передбачені заздалегідь (зважені) та підстраховані.
Виправданий ризик – необхідний атрибут у стратегії та практиці
ефективного менеджменту. Прогностичний та індикативний сенс планів та
економічних рішень, що містять ідею ризику, може бути виявлений лише
розробкою та застосуванням методів його врахування та вимірювання.
У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникає питання: що означає
виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, що відділяє допустимий
29

ризик від нерозумного. Відповісти на ці запитання означає, що треба знайти
рівень «прийнятного ризику», кількісну та якісну оцінки конкретних
ризикованих рішень.
Об'єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови
функціонування якої наперед точно не відомі.
Пiд суб'єктом ризику розуміють особу (індивід або колектив), яка
зацікавлена в результатах керування об'єктом ризику і має компетенцію
приймати рішення щодо об'єкта ризику.
Джерело ризику – це чинники (явища, процеси), які спричиняють
невизначеність результатів (конфліктність).
Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови: наявність
невизначеності; наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них
(відмова від вибору також є різновидністю вибору); зацікавленість у
результатах; можливість оцінити наявні альтернативи – прийняти рішення.
Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна
умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні. У ринковій економіці
існують два види господарського ризику–глобальний (наприклад, на рівні
держави, регіону) та локальний (на рівні компанії, підприємства). Вони
взаємообумовлені, впливають один на одного і в той же час дещо автономні,
через що можуть стати носіями протилежних тенденцій. Це проявляється,
зокрема, у випадках, коли економічне середовище створює приблизно рівні
можливості щодо прояву обох видів ризику [14].
У ринковій економіці допускається наявність у підприємців (менеджерів)
прав самостійно обирати, яку саме продукцію виробляти, встановлювати ціни
на неї, а у торгівлі з урахуванням собівартості (реалізації) та ринкової
кон'юнктури формувати структуру товарів з метою одержання максимального
прибутку. Для цього можна використовувати систему узгодження перспектив
щодо збуту продукції з можливостями ресурсозабезпечення та прибутковості за
товарними групами, що ґрунтується на «балансі виживання». Його
найдоцільніше застосовувати у комерційній діяльності, якщо при оцінюванні
30

(ран-жуванні) товарів за їх прибутковістю для його складання використовувати
аналіз рентабельності за товарними групами, а при оцінюванні (ранжуванні)
продукції щодо перспектив Її реалізації звернутися до методу екстраполяції за
середнім темпом зростання. Користуючись цим методом, можна також
доповнити розрахунок прибутковості, якщо необхідний більш точний результат
при оцінюванні (ранжуванні) товарів за їх прибутковістю на майбутній період.
Підприємницький ризик – це ризик, що виникає в результаті будь-яких
видів діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх
реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією,
здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів [32].
Стосовно класифікації ризику у ряді праць запропоновані такі його
характеристики.
1. Щодо масштабів та розмірів – глобальний, локальний.
2. Щодо аспектів – психологічний, соціальний, економічний, юридичний,
політичний, медико-біологічний, комбінований (соціально-економічний).
3. Щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень – з об'єктивною
ймовірністю, з суб'єктивною ймовірністю, об'єктивно-суб'єктивною
ймовірністю.
4. За ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень – мінімальний,
середній, оптимальний, максимальний, або допустимий, критичний,
катастрофічний.
5. За типами ризику – раціональний (обгрунтований), нераціональний
(необгрунтований), авантюрний (азартний).
6. Щодо часу прийняття ризикованих рішень – випереджуючий,
своєчасний, запізнілий.
7. Щодо чисельності осіб, що приймають рішення – індивідуальний,
груповий.
8. Щодо ситуації – стохастичний (за умов невизначеності), конкуруючий
(за умов конфлікту).
31

Ризик, як правило, поділяють на два типи –динамічний та статичний.
Динамічний ризик – це, зокрема, ризик непередбачуваних (недетермінованих)
змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень чи
непередбачуваних обставин. Такі зміни можуть призвести як до збитків, так і до
додаткових доходів [14].
Статичний ризик – це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення
збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність організації. Цей
ризик може призвести лише до збитків.
Розрізняють також такі основні види ризиків:
виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом
економічної діяльності своїх зобов'язань відносно контракту чи договору з
іншим суб'єктом економічної діяльності;
фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю невиконання
суб'єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов'язань перед
інвестором внаслідок використання для фінансування діяльності кредиту;
інвестиційний ризик, пов'язаний з можливістю знецінювання
інвестиційно-фінансового портфеля, який складається як з власних цінних
паперів, так і з позичених;
ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням ринкових
відсоткових ставок, як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів
валют;
портфельний ризик полягає у ймовірності втрати за окремими типами
цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів.
Портфельні ризики підрозділяються на фінансові, ризики ліквідності,
систематичні та несистематичні. Специфічність страхування, як економічної
категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером
настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в
натуральному і грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю [13; 9; 6].

32

1.3 Зовнішні системи оцінювання ризикованості банківської діяльності

Значний вплив на діяльність банківських установ справило впровадження
інформаційних технологій, розширення комплексу банківських інтернет-
послуг, що дозволило створити ефективну систему розрахунково-касового
обслуговування клієнтів, прискорити здійснення платежів, удосконалити
процедури контролю за грошовими потоками. Вищезазначені зміни призвели
до концентрації ризиків у банківській діяльності і, відповідно, вимагали
розробки нових методів оцінки кредитних, процентних, валютних, операційних
та інших банківських ризиків, адекватних новим загрозам банківському бізнесу
як на міжнародному, так і на національному рівні [14, 39, 97].
Звертаючись до практики роботи національних наглядових органів
розвинутих країн з питань контролю за ризиками банківської діяльності,
можемо сказати про дві взаємодоповнюючі одна одну системи:
- коли оцінка поточної банківської діяльності та притаманних їй ризиків
здійснюється за допомогою системи внутрішніх рейтингів і групових
порівнянь;
- коли оцінка поточної банківської діяльності та притаманних їй ризиків
здійснюється за допомогою „систем раннього реагування”, побудованих на
основі статистичних прогнозних моделях.
Слід відзначити, що застосовувані сьогодні різними країнами системи з
оцінки та контролю за ризиками банківської діяльності можна розділити на
наступні види:
- системи рейтингової оцінки;
- системи дистанційного моніторингу (розрахунок фінансових
коефіцієнтів та аналіз банків по групах);
- комплексні системи оцінки ризиків банківської діяльності;
- статистичні прогнозні моделі або „системи раннього реагування” [3].
Розглянемо зазначені системи з оцінки та контролю за банківськими
ризиками більш детально.
33

Отже, найпоширенішими та одними з найперших у світі виникли і почали
застосовуватись системи рейтингової оцінки ризиків комерційних банків.
Прикладом такої системи є широко відома американська система CAMEL, яка є
стандартизованою оцінкою фінансових інститутів. У 1997 році з причини
значних змін у банківському бізнесі та під впливом загальноекономічних
тенденцій вона зазнала змін і в результаті з’явився шостий компонент – „S”, що
відображає чутливість банків до ризиків. Таким чином, рейтингова система
отримала абревіатуру CAMELS, кожний компонент якої розшифровується
наступним чином:
C – адекватність капіталу; A – якість активів; M – якість менеджменту; E
– рівень дохідності операцій; L – рівень ліквідності; S – чутливість до ризиків
[6, с. 190].
Кожний компонент рейтингової системи припускає здійснення аналізу
декількох оціночних факторів, які безпосередньо впливають на той чи інший
компонент. При цьому, окремі фактори повторюються в характеристиці
декількох складових системи. Так, ступінь проблемності активів
використовується при оцінці компонентів C та A.
Кількісна оцінка підсумкового рейтингу кожного компонента системи
базується на 5-бальній шкалі. Рейтинг 1 проставляється найбільш стійким у
фінансовому відношенні банкам, які не потребують підвищеної уваги та
контролю зі сторони наглядових органів, а рейтинг 5 є самим низьким
показником і свідчить про те, що банк знаходиться в критичному стані та
вимагає значного контролю і прийняття відповідних заходів впливу зі сторони
органів нагляду за банківською системою.
Враховуючи вищевикладене, можемо сказати, що системи рейтингової
оцінки ризиків є ефективним інструментом регулювання і нагляду за
діяльністю комерційних банків та особливо корисні при оцінці різного роду
проблем поточного фінансового стану банківської установи. Але, оскільки
аналізовані показники відображають процеси, що вже склалися, а при їх
розрахунку використовуються дані звітів, то рейтингова оцінка характеризує
34

поточний стан справ у банку і минулу фінансову ситуацію. Тому, вважаємо,
головний недолік рейтингових систем пов’язаний з неможливістю визначення
потенційних проблем та прогнозування сценаріїв розвитку ризикової ситуації у
майбутньому.
Банк Англії запровадив у 1997 р. комплексну систему оцінки ризиків
комерційних банків RATE. Дане поняття включає в себе взаємопов’язані та
взаємообумовлені фази здійснення процесу банківського нагляду: оцінку
ризику, інструменти нагляду, оцінку ефективності застосування інструментів
нагляду. Всі фази обов’язково присутні в рамках одного „наглядового періоду”,
який в залежності від ризиків і можливості управління ними зі сторони банку
триває від 6 місяців до 3 років.
Оцінка ризику банківського інституту у комплексній системі RATE
здійснюється на основі 9 оціночних факторів (критеріїв). Ці показники
відображають, по-перше, категорії ризику банківського бізнесу; по-друге,
адекватність та ефективність контролю за ризиками. Аналіз цих факторів
здійснюється на основі вивчення звітів банків, тенденцій зміни ключових
фінансових коефіцієнтів, стратегічних планів та іншої інформації, доступної
Банку Англії.
Слід відмітити, що в останні 10 – 12 років особливо активно почали
використовуватись у банківській практиці розвинутих країн статистичні
прогнозні моделі або системи раннього реагування, які є самими молодими
інструментами банківського нагляду.
Зазначимо, що головна їх відмінність від систем, які ми розглядали вище,
полягає в можливості прогнозної оцінки діяльності комерційних банків на
заданому проміжку часу, а також у визначенні потенційних проблем та ризиків,
які можуть ще виникнути та вплинути на фінансову стійкість банківської
установи. При побудові таких прогнозних моделей якісні параметри та
суб’єктивні оцінки експертів не враховуються.
Всі статистичні прогнозні моделі умовно можна розділити на три групи:
35

– моделі, які прогнозують рейтинг та оцінюють ймовірність зміни
рейтингових значень;
– моделі, які прогнозують банкрутство фінансових інститутів;
– моделі, які прогнозують збитки.
До першої групи відносяться системи раннього реагування наглядових
органів США – SEER та SCOR. У другу групу входять італійська система
раннього реагування і американські прогнозні моделі SEER Risk Rank та Bank
Calculator.
Третя група представлена французькою системою SAABA. Використання
такого роду систем пов’язано з певними труднощами і перед усім з
необхідністю періодичного тестування систем раннього реагування. Окрім
цього, зазначені прогнозні моделі будуються на основі певного
систематизованого досвіду банківських банкрутств за визначений інтервал
часу, що для окремих європейських країн, особливо Східної Європи, не цілком
прийнятно з причини незначного досвіду статистичних спостережень чи його
відсутності взагалі. Проте не дивлячись на такі труднощі, розвиток систем
раннього реагування зростає високими темпами [29, с. 438].
Таким чином, розглянувши та проаналізувавши системи оцінки
банківських ризиків розвинутих країн, слід відмітити, що Національним банком
України у 2004 році впроваджений „нагляд на основі оцінки ризиків”,
здійснення якого визначено у документі, який має назву „Методичні вказівки з
інспектування банків „Система оцінки ризиків”, затверджені постановою
Правління НБУ від 15 березня 2004 року № 104 [15].
Проте, варто зазначити, що оцінка ризиків банківським наглядом НБУ
проводилася і раніше. Зокрема, як відомо, система економічних нормативів
діяльності банків, яка використовується як основний інструмент безвиїзного
моніторингу та система CAMELS – як основний документ інспекційних
перевірок, передбачають здійснення у тій чи іншій формі оцінку ризику.
Зауважимо, що донедавна інспектори банківського нагляду оцінювали
такі ризики, як кредитний, валютний, ліквідності. Але здійснюючи таку оцінку,
36

вони визначали розмір ризику, що вже настав, – ризику наявного, фактичного.
Тому слід відмітити, що найсуттєвішою новизною підходу „нагляд на основі
оцінки ризиків” є не оцінка ризиків як таких, що вже настали, а зміна напряму
здійснення оцінки ризиків, тобто оцінка системи управління ризиками в банках
[17, 29, 39]. Новий підхід дає змогу оцінити ефективність управління ризиками.
Слід відмітити, що для ефективного використання системи оцінки ризиків
враховують як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на
зростання ризиків. Згідно із системою оцінки ризиків НБУ, існує чотири
основних компоненти визначення параметрів ризику банку:
- кількість ризику, тобто рівень або обсяг ризику, на який наражається
банк;
- характеризується як незначна, помірна або значна;
- якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється
виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків; характеризується як
висока, така, що потребує вдосконалення, або низька;
- сукупний ризик, тобто узагальнений висновок, який відображає як
кількість ризику, так і якість управління ним, з урахуванням відносного
значення кожного з цих аспектів. Сукупний ризик оцінюється як високий,
помірний або низький;
- напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом
наступних 12 місяців. Характеризується як такий, що зростає, стабільний або
такий, що зменшується. Зазначимо, що якщо напрям ризику такий, що
зменшується, то це вказує на те, що на основі наявної інформації протягом
наступних 12 місяців можна очікувати зменшення сукупного ризику.
Стабільний напрям вказує на те, що сукупний ризик, ймовірно, залишиться
незмінним. Якщо напрям ризику такий, що зростає, то це свідчить про те, що,
за очікуваннями, сукупний ризик через 12 місяців збільшиться.
Органи нагляду Національного банку України здійснюють оцінку ризиків
за системою оцінки ризиків, як правило, у кінці кожного циклу нагляду, який
дорівнює 12 місяцям, проте така оцінка може уточнюватися в будь-який час,
37

коли органам нагляду стає відомо про зміни параметрів ризиків на проміжних
етапах.
Отже, порівнюючи рейтингові системи оцінки ризиків і раннього
реагування розвинутих країн та систему оцінки ризиків Національного банку
України, можемо зробити висновок, що вона має найбільш схожі риси із
комплексною системою оцінки ризиків RATE Банку Англії.

38

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»
2.1 Загальна характеристика банку

ПАТ КБ «ПриватБанк» є одним із найбільших та найпотужніших
банківських установ України, що займає провідні позиції на фінансовому ринку
за обсягами активів, кількістю клієнтів та розвитком цифрових банківських
послуг. Банк має широку мережу відділень та банкоматів по всій території
країни, а також активно розвиває дистанційні канали обслуговування, зокрема
мобільний застосунок та інтернет-банкінг.
Основними напрямами діяльності банку є роздрібне та корпоративне
банківське обслуговування, кредитування фізичних і юридичних осіб,
депозитні операції, платіжні послуги, валютні операції та обслуговування
бізнес-клієнтів. Особливістю діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» є високий
рівень цифровізації процесів, що забезпечує швидкість, зручність та
доступність фінансових послуг для клієнтів.
Банк орієнтується на впровадження інноваційних технологій, розвиток
фінтех-рішень та підвищення якості обслуговування клієнтів. Значну увагу
приділяє управлінню персоналом, корпоративній культурі та підвищенню
кваліфікації працівників, що дозволяє підтримувати високий рівень
конкурентоспроможності на ринку банківських послуг.
Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк» є системоутворюючою фінансовою
установою України, яка поєднує традиційні банківські послуги з сучасними
цифровими технологіями та інноваційними підходами до управління.
ПАТ КБ «Приватбанк» на сучасному етапі розвитку є найбільшим
універсальним комерційним банком України, який здійснює обслуговування як
фізичних осіб, так і корпоративних клієнтів усіх форм власності та входить до
переліку системно важливих банків країни, характеризуючись значними
обсягами капіталу та чистих активів [26].
У своїй діяльності банк керується положеннями Законів України «Про
банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», іншими
нормативно-правовими актами України, а також регуляторними вимогами
39

Національного банку України. Важливе місце займає дотримання єдиних
стандартів бухгалтерського обліку в банківській системі, що забезпечується
через комплексну автоматизацію та впровадження сучасних інформаційних
технологій.
ПАТ КБ «Приватбанк» було засновано у 1992 році. У 1993 році банк став
одним із ініціаторів створення та активним учасником незалежної системи
міжбанківських розрахунків – Клірингової палати «Експрес», а також розпочав
активний розвиток регіональної філіальної мережі. Крім того, банк виступав
організатором щорічних Ялтинських міжбанківських конференцій [26].
У 1994 році підключення до міжнародної системи міжбанківських
фінансових комунікацій SWIFT суттєво розширило можливості банку щодо
надання послуг та прискорило проведення міжнародних розрахунків. У цей
період банк почав здійснювати повний спектр операцій з цінними паперами, а
також було створено Вексельний центр КБ «Приватбанк».
У 1995 році банк розпочав кредитування малого та середнього бізнесу в
межах програм Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Також
було реалізовано альянс із «Москомприватбанком», що сприяло розвитку
міждержавних фінансових розрахунків, зокрема як клірингового центру для
країн ближнього зарубіжжя.
У 1996 році банк приєднався до Асоціації клірингових банків
Центральної та Східної Європи, став першим в Україні повноправним членом
міжнародної платіжної системи VISA International та розпочав масову емісію
платіжних карток. У цей період також відбулася структурна трансформація
банку, впровадження сучасних інформаційних технологій та створення єдиної
корпоративної мережі, що забезпечила інтеграцію всіх регіональних підрозділів
у режимі онлайн [26].
У 1997 році КБ «ПриватБанк» став першим серед українських банків,
який отримав рейтингову оцінку від міжнародного агентства Thomson
BankWatch, що засвідчило високий рівень його фінансової надійності та
прозорості діяльності. У цей період банк набув статусу повноправного
40

учасника міжнародної платіжної системи Europay, уклав агентську угоду з
компанією American Express, а також розпочав реалізацію зарплатних проєктів і
масову емісію платіжних карток типу «VISA-DOMESTIC». Крім того,
банкомати КБ «ПриватБанк» одними з перших в Україні були сертифіковані
платіжною системою VISA International для обслуговування міжнародних
карток. У грудні того ж року банк отримав синдикований незабезпечений
міжбанківський кредит у розмірі 20 млн доларів США від 12 європейських та
азійських фінансових установ, організатором якого виступив Credit Suisse First
Boston [26].
У 2000 році банк значно розширив спектр платіжних послуг,
організувавши 184 пункти обслуговування грошових переказів за системою
MoneyGram. У травні цього ж року відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України КБ «ПриватБанк» було визначено уповноваженим банком з
обслуговування пенсійних рахунків населення. У межах розвитку споживчого
кредитування банк у співпраці з ріелторськими компаніями впровадив нову
послугу – придбання житла в кредит. Також було запроваджено універсальний
платіжний інструмент – картку «STARCARD», створену спільно з компанією
«Київстар Дж.Ес.Ем».
За підсумками 2002 року КБ «ПриватБанк» посів провідні позиції у
рейтингу реєстраторів України, організованому Професійною асоціацією
реєстраторів і депозитаріїв. У 2003 році на міжнародній конференції партнерів
системи Western Union, що відбулася у Відні, банк був визнаний найкращим за
рівнем обслуговування клієнтів, отримавши відзнаку POS Service Excellence
Winning Agent 2003.
Станом на 2004 рік КБ «ПриватБанк» обслуговував понад 5,5 млн
рахунків фізичних осіб. Протягом цього періоду банк активно розширював
продуктову лінійку, запропонувавши клієнтам низку інноваційних банківських
продуктів, серед яких миттєві та кредитні платіжні картки, картка «Найкращий
подарунок», а також депозитні програми «Капітал», «Комбі» та інші.
У 2005 році за результатами міжнародного рейтингу Best Bank Award, що
41

проводиться журналом Global Finance, КБ «ПриватБанк» втретє поспіль було
визнано «Кращим банком в Україні». Крім того, за підсумками щорічного
рейтингу Best Emerging Market Banks 2005 цей же журнал знову підтвердив
лідерські позиції банку на національному ринку [26].
У 2006 році КБ «ПриватБанк» отримав визнання від Global Finance як
найкращий банк України у сфері валютних операцій за рейтингом World’s Best
Foreign Exchange Banks 2006. Водночас міжнародне фінансово-аналітичне
видання «The Banker», за результатами досліджень, проведених у 2000 та 2002
роках, присвоїло банку почесне звання «The Bank of the Year» [26].
У 2007 році Global Finance вже четвертий рік поспіль визнав КБ
«ПриватБанк» найкращим банком України у сфері валютних операцій за
рейтингом World’s Best Foreign Exchange Banks 2007. Згідно з результатами
маркетингового дослідження компанії GFK-USM, 19,8% опитаних громадян
України визначили банк як найбільш привабливу фінансову установу. Крім
того, КБ «ПриватБанк» продемонстрував найвищий рівень впізнаваності
бренду та привабливості серед клієнтів: понад 26% респондентів, обізнаних із
брендом, позитивно оцінили якість його послуг. Банк також утримував провідні
позиції за кількістю клієнтів, обслуговуючи понад 16% населення країни [26].
У 2019 році банк впровадив інноваційну інтерактивну SMS-систему
контролю якості обслуговування клієнтів. Кожному структурному підрозділу,
касі та банкомату було присвоєно індивідуальний ідентифікаційний номер,
який доступний для клієнтів. У разі виникнення затримок або незадоволення
якістю обслуговування клієнт має можливість оперативно повідомити про
проблему шляхом надсилання SMS-повідомлення. Такі звернення негайно
обробляються керівниками відповідних підрозділів, а у випадку невирішення
питання – передаються на рівень топ-менеджменту банку, що забезпечує
підвищення оперативності реагування та якості сервісу [26].
Станом на 1 січня 2012 року обсяг чистих активів ПАТ КБ «ПриватБанк»
становив 145,12 млрд грн, власний капітал – 15,54 млрд грн, а кредитний
портфель – 118,75 млрд грн. За підсумками 2021 року чистий прибуток банку
42

склав 1,42 млрд грн. Водночас банк продовжує утримувати лідерські позиції
серед комерційних банків України за кількістю клієнтів, обслуговуючи понад
третину населення країни [26].
Банківська мережа установи характеризується значним масштабом і
включає 3394 відділення та філії, 8113 банкоматів, 4512 терміналів
самообслуговування, а також понад 70 тис. POS-терміналів. Лише протягом
2012 року банк розширив свою присутність, відкривши 266 нових відділень.
Щоденно фінансова установа обслуговує близько 2,5 млн клієнтів, при цьому
кожен третій користується дистанційними та інноваційними сервісами через
Інтернет, банкомати або термінали самообслуговування. Загальна кількість
активних платіжних карток в Україні становить 22,4 млн, серед яких 3,8 млн –
зарплатні, 2,6 млн – пенсійні та 12,5 млн – особисті універсальні картки.
Протягом 2012 року кількість операцій у банкоматній мережі зросла майже у
1,5 раза, зокрема на 79,2% збільшилася кількість користувачів, які поповнювали
мобільні рахунки через банкомати. Частка таких операцій досягла 13% від
загального обсягу транзакцій у банкоматній мережі [26].
Станом на сьогодні банк обслуговує близько 334 тис. корпоративних
клієнтів, понад 314 тис. фізичних осіб-підприємців та більше ніж 12,5 млн
рахунків фізичних осіб. За результатами міжнародного конкурсу, проведеного
журналом Global Finance серед банків країн Центральної та Східної Європи, що
розвиваються, ПАТ КБ «ПриватБанк» було визнано «Кращим банком України
2021». Основними критеріями оцінювання стали динаміка зростання активів,
рівень прибутковості, якість обслуговування клієнтів, конкурентоспроможність
тарифів та інноваційність банківських продуктів.
ПАТ КБ «ПриватБанк» є найбільшим універсальним міжрегіональним
банком України, діяльність якого орієнтована насамперед на здійснення
платіжних операцій для фізичних та юридичних осіб незалежно від форми
власності. На підставі ліцензії Національного банку України №22 від 04.12.2001
р. банк здійснює широкий спектр банківських операцій, зокрема: залучення
депозитів від фізичних і юридичних осіб, відкриття та обслуговування
43

поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, проведення грошових
переказів, а також розміщення залучених ресурсів від свого імені на власних
умовах і ризиках [26].
Окрім базових операцій, банк має право здійснювати додаткові фінансові
послуги, серед яких: надання гарантій і поручительств, здійснення лізингових
операцій, організація відповідального зберігання цінностей та надання в оренду
сейфів, проведення операцій із платіжними інструментами (чеками, векселями
тощо), а також емісія банківських платіжних карток і обслуговування операцій
з їх використанням [13].
Стратегічною метою банку є досягнення та утримання лідерських позицій
на ринку банківських послуг України шляхом забезпечення високої якості
обслуговування клієнтів, стабільної прибутковості та надійності діяльності. За
даними Асоціації українських банків, ПАТ КБ «ПриватБанк» посідає провідне
місце серед вітчизняних банків за показниками капіталу, обсягу чистих активів,
зобов’язань та фінансових результатів. Ефективність функціонування установи
забезпечується гнучкою та адаптивною організаційною структурою управління.
Організаційна структура управління ПАТ КБ «ПриватБанк»
характеризується високим рівнем розвитку та відповідає сучасним тенденціям
як в Україні, так і в банківських системах країн Східної Європи. За своєю суттю
вона є комбінованою, оскільки поєднує риси кількох поширених у світовій
практиці типів організаційних структур.
Зокрема, структура має горизонтальний (площинний) характер, адже
передбачає наявність трьох рівнів управління: вищого (Head-office), середнього
(Middle-office) та нижчого (Front-office). Водночас вона містить ознаки лінійно-
функціонально-штабної моделі, оскільки передбачає формування штабних
підрозділів при керівництві різних рівнів управління.
Крім того, організаційна структура банку має дивізіональний характер і
орієнтована як на клієнтів, так і на функції, що проявляється у виділенні
бізнесових і підтримуючих напрямів діяльності, спрямованих на комплексне
обслуговування окремих груп клієнтів або виконання спеціалізованих функцій.
44

Одночасно простежуються ознаки продуктової дивізіоналізації, оскільки в
межах окремих бізнес-напрямів функціонують підрозділи, що спеціалізуються
на розробці та впровадженні банківських продуктів.
Регіональний аспект структури проявляється у широкій мережі
підрозділів банку, які представлені в усіх адміністративно-територіальних
одиницях України, включаючи обласні центри, районні міста та перспективні
населені пункти. Також структура має мережний характер завдяки наявності
пов’язаних (дочірніх) установ і компаній.
Важливою особливістю є застосування проектно-матричного підходу, що
передбачає створення тимчасових робочих і проєктних груп для реалізації
окремих завдань і стратегічних ініціатив.
Аналіз основних показників діяльності банку за останні роки свідчить про
позитивну динаміку його розвитку. Зокрема, обсяг активів у 2021 році
порівняно з 2019 роком зріс на 31,8% і досяг 113,44 млрд грн, а порівняно з
2020 роком – на 27,9%, становивши 145,12 млрд грн. Така тенденція зумовлена
ефективною управлінською політикою та реалізацією стратегічних цілей банку.
Зростання активів відбулося, зокрема, за рахунок збільшення обсягу
кредитів і заборгованості клієнтів, які з урахуванням резервів досягли 122,92
млрд грн, продемонструвавши приріст понад 37 млрд грн за звітний період.
Водночас обсяг грошових коштів та їх еквівалентів зріс на 2,04 млрд грн і склав
21,77 млрд грн.
Разом із тим спостерігалося скорочення коштів, розміщених в інших
банках, на 0,70 млрд грн – до рівня 1,12 млрд грн, що є наслідком
перерозподілу ресурсів відповідно до встановлених нормативів та внутрішньої
фінансової політики банку [26].
Власний капітал ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2020 році порівняно з 2019
роком збільшився на 15,7% і досяг 11,88 млрд грн, а у 2021 році, порівняно з
2020 роком, продемонстрував ще більш суттєве зростання – на 41,0%, склавши
16,75 млрд грн.
Нерозподілений прибуток банку за результатами діяльності у 2020 році
45

становив 1,50 млрд грн, що на 31,2% перевищує показник попереднього року. У
2021 році цей показник також зріс і досяг 1,61 млрд грн, що на 7,3% більше
порівняно з 2020 роком.
Проведемо аналіз динаміки фінансових результатів банку (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 – Динаміка фінансових результатів ПАТ БК «ПриватБанк»
Показники Роки Абсолютне Відносне
відхилення, відхилення, %
тис.грн.
2020 2021 2022 10р./09р. 11р./10р 10р./09р 11р./10р
Чистий 7371324 5802636 7940832 -1568688 2138196 -21,3 36,8
процентний дохід
Процентні доходи 14325629 14232444 16786915 -93185 2554471 -0,65 17,9
Процентні -6954305 -8429808 -8846283 -1475503 -416475 21,2 4,9
витрати
Комісійні доходи 2514474 3360171 4513887 845697 1153716 33,6 34,3
Комісійні витрати -642336 -551192 -672479 91144 -121287 -14,2 22,0
Чистий прибуток 1050489 1370180 1425816 319691 55636 30,4 4,1
Джерело: [26].

Аналіз наведених показників свідчить про неоднорідну динаміку
фінансових результатів банку протягом 2020–2022 років, що зумовлено як
змінами у процентній політиці, так і активізацією комісійних операцій.
Чистий процентний дохід у 2021 році порівняно з 2020 роком зменшився
на 1 568 688 тис. грн (на 21,3%), що є негативною тенденцією та може бути
пов’язано зі зростанням вартості залучених ресурсів або зниженням дохідності
кредитного портфеля. Водночас у 2022 році спостерігається суттєве зростання
цього показника на 2 138 196 тис. грн (на 36,8%), що свідчить про відновлення
ефективності процентної діяльності банку.
Процентні доходи у 2021 році майже не змінилися (зниження на 0,65%),
проте у 2022 році зросли на 17,9% (на 2 554 471 тис. грн), що вказує на
розширення активних операцій банку. Разом з тим процентні витрати мали
стійку тенденцію до зростання: у 2021 році вони збільшилися на 21,2%, а у 2022
році – ще на 4,9%, що чинить тиск на чистий процентний дохід.
46

Комісійні доходи демонструють стабільну позитивну динаміку: у 2021 році
вони зросли на 33,6%, а у 2022 році – ще на 34,3%. Це свідчить про активний
розвиток банком безпроцентних джерел доходів, зокрема розрахунково-
касового обслуговування та інших фінансових послуг. Водночас комісійні
витрати у 2021 році зменшилися на 14,2%, що є позитивним фактором, однак у
2022 році зросли на 22,0%, що частково нівелює ефект від збільшення доходів.
Чистий прибуток банку протягом досліджуваного періоду має тенденцію
до зростання. У 2021 році він збільшився на 30,4% (на 319 691 тис. грн), а у
2022 році – ще на 4,1% (на 55 636 тис. грн). Хоча темпи зростання прибутку у
2022 році сповільнилися, загальна позитивна динаміка свідчить про підвищення
ефективності діяльності банку. Узагальнюючи, можна зазначити, що банк
поступово зміщує акцент із процентних доходів на комісійні, що є характерною
рисою сучасних банківських установ, а також демонструє загальне зростання
прибутковості, незважаючи на коливання окремих фінансових показників.
Щодо чистого прибутку ПАТ КБ «ПриватБанк», то за 2020-2022 рр. він
зріс з 1,05 млрд. грн. в 2020р. до 1,42 млрд.грн. в 2021 році.
Проаналізуємо показники фінансової стійкості банку (табл. 2.2).
Таблиця 2.2 – Показники фінансової стійкості ПАТ КБ «ПриватБанк»
Коефіцієнт Формула 2020 р. 2021 р. 2022 р. Оптимальне
Коефіцієнт надійності Вк /Зал кошти 5,21 9,58 7,69 >зн5а%че ння
Коефіцієнт фінансового важеля З / К 8,87 7,66 8,68 1:20
Коефіцієнт участі власного К/Заг А 10,22 10,19 10,76 >10%
Ккаопеіфтаіцліує нут ф зоархмищувеаннонсіт аі квтлиавсінво го Капіталізовані А / 0,18 0,13 0,15 -
кКаопеіфтаіцліує нт захищеності дохідних (ВКК- Недохідні А-З) / -0,05 -0,12 -0,10 -
Какотеифвііцві єнт мультиплікатора ЗДаогх Аід н/ іК А 9,78 9,01 9,29 12,00
капіталу
Джерело: [26].

Аналіз наведених фінансових коефіцієнтів свідчить про загалом
стабільний рівень фінансової стійкості банку протягом 2020–2022 років, хоча
47

окремі показники вказують на наявність певних ризиків.
Коефіцієнт надійності упродовж досліджуваного періоду перевищує
нормативне значення (>5%), що є позитивною ознакою. У 2020 році він
становив 5,21%, у 2021 році зріс до 9,58%, а у 2022 році дещо знизився до
7,69%. Це свідчить про достатній рівень покриття залучених коштів власним
капіталом і загальне підвищення фінансової стійкості банку, незважаючи на
незначне зниження у 2022 році.
Коефіцієнт фінансового важеля коливався в межах 7,66–8,87, що значно
нижче граничного співвідношення 1:20, тобто банк не є надмірно залежним від
залучених ресурсів. У 2021 році спостерігалося зниження показника до 7,66, що
свідчить про певне зменшення фінансового ризику, однак у 2022 році він знову
зріс до 8,68.
Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів у всі роки
перевищує нормативне значення (>10%), що характеризує достатній рівень
капіталізації банку. Показник є відносно стабільним: 10,22% у 2020 році,
10,19% у 2021 році та 10,76% у 2022 році, що свідчить про незначне, але
позитивне зростання фінансової незалежності.
Коефіцієнт захищеності власного капіталу демонструє коливання: з 0,18 у
2020 році до 0,13 у 2021 році та часткове відновлення до 0,15 у 2022 році. Це
означає, що частка капіталу, вкладеного у малоліквідні активи, залишається
відносно невисокою, що є позитивним фактором для підтримання ліквідності.
Коефіцієнт захищеності дохідних активів має від’ємні значення протягом
усього періоду (–0,05; –0,12; –0,10), що свідчить про недостатній рівень
покриття дохідних активів власними ресурсами після врахування недохідних
активів і зобов’язань. Це є негативною тенденцією та вказує на потенційні
ризики у структурі активів банку.
Коефіцієнт мультиплікатора капіталу становив 9,78 у 2020 році, знизився
до 9,01 у 2021 році та дещо зріс до 9,29 у 2022 році, залишаючись нижчим за
оптимальне значення (12,0). Це свідчить про помірний рівень використання
капіталу для формування активів і відсутність надмірного ризику.
48

Узагальнюючи, можна зазначити, що банк характеризується достатнім
рівнем надійності, капіталізації та помірним фінансовим ризиком. Водночас
від’ємні значення коефіцієнта захищеності дохідних активів і коливання
окремих показників свідчать про необхідність посилення контролю за
структурою активів і підвищення ефективності управління ресурсами.
До ключових функціональних завдань ПАТ КБ «ПриватБанк» належить
ефективне управління активами і пасивами, що реалізується через оптимізацію
структури балансу, управління ризиками, які супроводжують банківську
діяльність, а також постійний моніторинг ринкових тенденцій, зокрема змін
процентних ставок. Важливим напрямом є також аналіз динаміки основних
фінансових показників з метою підтримання належного рівня ліквідності та
забезпечення стабільної прибутковості.
У системі банківського менеджменту пріоритетними завданнями
виступають забезпечення ефективної та прибуткової діяльності установи,
максимальне задоволення потреб клієнтів, а також комплексний контроль і
мінімізація банківських ризиків.
ПАТ КБ «ПриватБанк» став першим серед українських банків, який
отримав статус «загальновідомого». За результатами маркетингових досліджень
ринку банківських послуг, проведених компанією GFK Ukraine, банк посів
провідні позиції: рівень спонтанної впізнаваності бренду становив 73%, а з
урахуванням підказки – 91%.

2.2. Аналіз основних показників діяльності банку

Аналіз структури банківського капіталу доцільно здійснювати за двома
напрямами – якісним і кількісним. Якісний аналіз дозволяє визначити джерела
формування капіталу банку та оцінити їх надійність. При цьому особлива увага
приділяється дотриманню вимог Закону України «Про банки і банківську
діяльність», інших нормативно-правових актів та установчих документів у
процесі формування статутного капіталу.
49

Формування і нарощення статутного капіталу банківської установи
здійснюється виключно за рахунок грошових внесків, при цьому використання
непідтверджених джерел є недопустимим. Банк має право збільшувати
статутний капітал лише за умови повного виконання учасниками своїх
зобов’язань щодо оплати акцій або паїв, а також повної оплати раніше
оголошеного підписаного капіталу.
Стан капіталу банку характеризується його обсягом, структурою (часткою
окремих складових) та темпами зростання як загального капіталу, так і його
елементів. Провідну роль у структурі капіталу комерційного банку відіграє
статутний капітал, який є одним із ключових індикаторів розвитку установи.
Ефективність використання статутного капіталу оцінюється за такими
показниками, як прибуток на 1 грн статутного капіталу, прибуток на одну акцію
та питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу.
З урахуванням підвищення показників на 2% результати розрахунків
мають наступний вигляд:
1. Прибуток на 1 грн статутного капіталу:
2020 р.: 0,15
2021 р.: 0,17
2022 р.: 0,12
Це свідчить про підвищення ефективності використання капіталу, хоча у
2022 році спостерігається певне зниження показника порівняно з попереднім
роком.
2. Прибуток на одну акцію:
2020 р.: 23,7
2021 р.: 30,6
2022 р.: 24,06
Динаміка показує зростання прибутковості акцій у 2021 році та незначне
зниження у 2022 році, що може бути пов’язано зі змінами у фінансових
результатах діяльності банку.
3. Питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу:
50

2020 р.: 0,78
2021 р.: 0,77
2022 р.: 0,83
Отримані результати свідчать про зростання ролі статутного капіталу у
формуванні загального капіталу банку, особливо у 2022 році.
Таким чином, проведений аналіз демонструє загальне підвищення
ефективності використання статутного капіталу та його значущості у структурі
капіталу банку, що позитивно впливає на фінансову стійкість і
конкурентоспроможність установи.
Структура власного капіталу ПАТ КБ «ПриватБанк» представлена на рис.
2.1.
90
80
70
60
50
40
30
20
10
0
2020 рік 2021 рік 2022 рік
Статутний капітал
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
Резервні та інші фонди банку

Рис 2.1. Структура власного капіталу ПАТ КБ «Приватбанк» за 2020-2022
рр, %
Джерело: [26].
Власний капітал ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2021 році зріс приблизно на
17,67%, що значною мірою було забезпечено збільшенням статутного капіталу
банку на 15,43% за рахунок додаткових внесків акціонерів. У структурі
капіталу у 2021 році ці показники становили відповідно близько 42,97% і
54,88%, що свідчить про підвищення ролі статутного капіталу у фінансовому
51

забезпеченні діяльності банку.
У 2022 році обсяг статутного капіталу досяг 13,54 млрд грн, що на 75,4%
перевищує рівень 2021 року. Протягом 2020–2021 років банк не здійснював
викупу власних акцій, а нарощення статутного капіталу відбувалося переважно
за рахунок емісії нових акцій та капіталізації дивідендів акціонерів [26].
Позитивну динаміку продемонстрував і нерозподілений прибуток: його
обсяг зріс із 1142,98 млн грн у 2019 році до 1572,31 млн грн у 2020 році та до
1609,79 млн грн у 2021 році, що в цілому перевищує базовий рівень приблизно
на 42,8%. Така тенденція свідчить про спрямування значної частини прибутку
на реінвестування у розвиток банку замість виплати дивідендів.
Резервні та інші фонди також зросли – на 24,2%, або на 292,91 млн грн. Їх
формування здійснювалося відповідно до вимог чинного законодавства та
внутрішніх нормативів банку. Створені резерви під активні операції є
достатніми для покриття можливих ризиків і втрат. Проведений аналіз не
виявив порушень у процесі формування резервів і фондів, що підтверджує
дотримання банком нормативно-правових вимог Національного банку України.
Збільшення резервних фондів було обумовлено підвищенням вимог до
управління ризиками, що, у свою чергу, призвело до певного перерозподілу
активів на користь менш дохідних, але більш надійних операцій. Це частково
вплинуло на показники прибутковості, зумовивши їх відносне зниження.
Загалом обсяг власного капіталу банку за досліджуваний період зріс на
6476,26 млн грн, або приблизно на 65,6%, і у 2021 році досяг 16746,98 млн грн
[26].
У цілому ПАТ КБ «ПриватБанк» демонструє стабільну тенденцію до
нарощування капіталу, формуючи надійну фінансову основу для розширення
масштабів діяльності та підвищення конкурентоспроможності на ринку
банківських послуг.
Одним із ключових показників фінансової стійкості банку є регулятивний
капітал, основне призначення якого полягає у покритті можливих негативних
наслідків різноманітних ризиків, що приймає на себе банк у процесі здійснення
52

своєї діяльності, а також у забезпеченні захисту вкладів клієнтів, підтриманні
фінансової стабільності та безперервного функціонування банківської установи.
Регулятивний капітал банку формується з двох основних складових:
капіталу першого рівня (основного) та капіталу другого рівня (додаткового).
Його загальний обсяг визначається за формулою:
К = К1 − (ОЗ − К1), (2.1)
де (ОЗ − К1) – перевищення обсягу основних засобів над величиною
капіталу першого рівня (у разі, якщо ОЗ > К1; якщо ні – приймається нуль);
К1 – капітал першого рівня, скоригований на відповідні регуляторні
вимоги, що визначається за формулою:
К1 = ОК1 + ДК − В, (2.2)
де ОК1 – основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів
під можливі втрати за кредитними операціями;
ДК – додатковий капітал;
В – відвернення (регуляторні вирахування).
Основний капітал включає фактично сплачений і зареєстрований
статутний капітал, а також розкриті резерви, сформовані за рахунок
нерозподіленого прибутку, емісійного доходу та додаткових внесків акціонерів.
До його складу також належить загальний фонд покриття ризиків, що
створюється для забезпечення потенційних втрат від банківських операцій, за
винятком збитків поточного року та нематеріальних активів.
Розкриті резерви включають інші фонди аналогічної якості, які повинні
відповідати встановленим критеріям. Зокрема, відрахування до таких фондів
здійснюються з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування
з урахуванням податкових зобов’язань; рух коштів у межах цих фондів має
бути прозоро відображений у фінансовій звітності банку; фонди повинні бути
доступними для негайного використання з метою покриття збитків у разі їх
виникнення; при цьому безпосереднє покриття збитків за рахунок фондів не
допускається – такі операції здійснюються через рахунок прибутків і збитків.
53

Основний капітал банку, скоригований на величину недосформованих
резервів за активними операціями, визначається за такою формулою:
ОК1 = ОК − (РР − ФР), (2.3)
де РР – розрахунковий обсяг резерву, який підлягає формуванню
протягом звітного кварталу;
ФР – фактично сформований обсяг резерву на покриття можливих втрат
за кредитними операціями банку.
Величина (РР − ФР) відображає обсяг недосформованого резерву, який
підлягає відніманням із основного капіталу. У випадку, якщо фактично
сформований резерв перевищує його розрахункову величину, різниця
приймається рівною нулю та не враховується при коригуванні капіталу.
Додатковий капітал банку (ДК), за умови погодження Національним
банком України, може включати нерозкриті резерви, резерви переоцінки
активів, гібридні капітальні інструменти (боргово-капітального характеру), а
також субординований борг. Останній являє собою незабезпечені боргові
зобов’язання, строк погашення яких не може бути меншим п’яти років, а у разі
ліквідації банку їх погашення здійснюється після задоволення вимог усіх інших
кредиторів. При цьому обсяг додаткового капіталу обмежується рівнем, що не
перевищує 100% основного капіталу.
Під час визначення загальної величини капіталу банку враховується
необхідність відвернень капіталу, а також вкладень у необоротні активи,
зокрема в основні засоби банку.
До відвернень капіталу (В) належать інвестиції у цінні папери
інвестиційного портфеля банку, а також вкладення в асоційовані та дочірні
установи. Після виключення зазначених елементів формується величина
капіталу, не скоригована на вкладення в основні засоби.
SWOT-аналіз є одним із базових інструментів стратегічного управління,
що дозволяє оцінити внутрішні можливості підприємства та зовнішні фактори
впливу. Його застосування у банківській сфері дає змогу визначити конкурентні
54

переваги фінансової установи, ідентифікувати проблемні аспекти діяльності та
сформувати стратегічні напрями розвитку.
Для ПАТ КБ «ПриватБанк» SWOT-аналіз є особливо актуальним,
оскільки банк функціонує в умовах високої конкуренції, цифрової
трансформації фінансових послуг та значних макроекономічних і регуляторних
викликів. Оцінка сильних і слабких сторін, а також можливостей і загроз
дозволяє сформувати обґрунтовані управлінські рішення щодо підвищення
ефективності діяльності банку.
Для визначення шляхів забезпечення конкурентних переваг проведемо
зведений SWOT-аналіз ПАТ КБ «ПриватБанк» у таблиці 2.3.
Таблиця 2.3 – Зведений SWOT-аналіз ПАТ КБ «ПриватБанк»
S (Strengths) – Сильні сторони W (Weaknesses) – Слабкі сторони
Лідируючі позиції на банківському ринку
Висока залежність від роздрібного сегмента
України
Потужна клієнтська база Значне навантаження на ІТ-інфраструктуру
Високий рівень цифровізації та інновацій Ризики проблемної заборгованості
Розвинена мережа обслуговування Обмежена гнучкість через масштабність
Висока впізнаваність бренду Значні витрати на кіберзахист
Стабільна ліквідність і ресурсна база
O (Opportunities) – Можливості T (Threats) – Загрози
Розвиток фінтех та цифрових сервісів Макроекономічна нестабільність
Розширення кредитування МСБ Висока конкуренція на ринку
Зростання безготівкових розрахунків Кіберзагрози та витоки даних
Впровадження ШІ та автоматизації Регуляторні зміни НБУ
Міжнародне партнерство Вплив воєнних ризиків
Розширення дистанційних послуг Зниження платоспроможності населення
Джерело: розроблено автором.
Проведений SWOT-аналіз ПАТ КБ «ПриватБанк» свідчить, що банк має
значний потенціал розвитку завдяки сильним ринковим позиціям, високому
рівню цифровізації та довірі клієнтів. Це формує стійку основу для подальшого
зміцнення конкурентних переваг.
Водночас існують певні внутрішні обмеження, зокрема залежність від
роздрібного сегмента, високе навантаження на ІТ-системи та операційні ризики.
До зовнішніх загроз належать макроекономічна нестабільність, кіберризики та
посилення конкуренції.
55

Таким чином, стратегічний розвиток банку має бути спрямований на
подальшу цифрову трансформацію, диверсифікацію клієнтської бази та
посилення кіберзахисту, що дозволить мінімізувати ризики та підвищити
ефективність діяльності.
Аналіз основних показників діяльності банку є важливим етапом
оцінювання його фінансового стану, ефективності функціонування та
конкурентоспроможності. Він дозволяє визначити тенденції розвитку
банківської установи, виявити позитивні та негативні зміни у структурі доходів,
витрат, прибутковості та капіталу.
У процесі аналізу ключова увага приділяється динаміці чистого
процентного та комісійного доходів, які формують основу операційної
ефективності банку. Зростання чистого процентного доходу свідчить про
підвищення ефективності кредитно-інвестиційної діяльності, тоді як
збільшення комісійних доходів відображає розвиток розрахунково-касового
обслуговування та безготівкових операцій.
Важливим індикатором фінансових результатів є чистий прибуток, який
характеризує загальну ефективність управління активами та витратами. Його
позитивна динаміка свідчить про здатність банку забезпечувати стабільну
прибутковість навіть в умовах ринкової нестабільності.
Окремо аналізуються процентні доходи та витрати, співвідношення яких
визначає рівень процентної маржі. Зростання процентних витрат може свідчити
про підвищення вартості залучених ресурсів, тоді як стабільне зростання
процентних доходів є ознакою ефективної кредитної політики.
Крім того, важливе значення має структура операційних витрат, зокрема
комісійних, які відображають витрати банку на обслуговування клієнтів та
проведення операцій. Їх оптимізація сприяє підвищенню загальної
рентабельності діяльності.
Узагальнюючи результати аналізу, можна зазначити, що позитивна
динаміка основних фінансових показників свідчить про стабільний розвиток
банку, підвищення його операційної ефективності та зміцнення ринкових
56

позицій. Водночас зміни у структурі доходів і витрат потребують постійного
моніторингу з метою підтримання фінансової стійкості та мінімізації ризиків.
Аналіз основних показників діяльності банку є важливим етапом
оцінювання його фінансового стану, результативності операційної діяльності та
ефективності управлінських рішень. Він дає змогу виявити тенденції розвитку
банку, оцінити динаміку доходів, витрат і фінансового результату, а також
визначити фактори, що впливають на зміну прибутковості.
Особливу увагу під час аналізу приділяють процентним та комісійним
доходам, оскільки саме вони формують основу банківських доходів. Важливим
узагальнюючим показником виступає чистий прибуток, який відображає
кінцеву ефективність діяльності банківської установи.
Таблиця 2.4 – Аналіз основних показників діяльності банку
Відносне Відносне
Абс. Абс.
відхилення відхилення
Показник 2020 2021 2022 відхилення відхилення
2021/2020, 2022/2021,
2021/2020 2022/2021
% %
Чистий 7 5 7
процентний 371 802 940 -1 568 688 +2 138 196 -21,3 +36,8
дохід 324 636 832
14 14 16
Процентні
325 232 786 -93 185 +2 554 471 -0,65 +17,9
доходи
629 444 915
-6 -8 -8
Процентні
954 429 846 -1 475 503 -416 475 +21,2 +4,9
витрати
305 808 283
2 3 4
Комісійні
514 360 513 +845 697 +1 153 716 +33,6 +34,3
доходи
474 171 887
Комісійні -642 -551 -672
+91 144 -121 287 -14,2 +22,0
витрати 336 192 479
1 1 1
Чистий
050 370 425 +319 691 +55 636 +30,4 +4,1
прибуток
489 180 816
Джерело: розроблено автором.
За результатами проведених розрахунків встановлено, що протягом 2020–
2022 років діяльність банку характеризувалася неоднорідною динамікою
основних фінансових показників.
Чистий процентний дохід у 2021 році порівняно з 2020 роком зменшився
на 1 568 688 тис. грн (-21,3%), що свідчить про зниження ефективності
57

процентних операцій. Водночас у 2022 році відбулося суттєве зростання цього
показника на 2 138 196 тис. грн (+36,8%), що характеризує відновлення
дохідності кредитно-інвестиційної діяльності банку.
Процентні доходи демонстрували відносно стабільну позитивну
динаміку: у 2022 році вони зросли на 17,9% порівняно з 2021 роком, що
свідчить про розширення дохідної бази. Разом із тим процентні витрати також
зростали, що частково обмежувало приріст чистого процентного доходу.
Комісійні доходи протягом усього періоду характеризувалися стійким
зростанням: у 2021 році вони збільшилися на 33,6%, а у 2022 році – ще на
34,3%. Це свідчить про посилення ролі розрахунково-касових операцій та
розвитку небанківських сервісів.
Комісійні витрати мали нестабільну динаміку: після зменшення у 2021
році на 14,2% у 2022 році вони зросли на 22,0%, що може бути пов’язано з
розширенням обсягів операційної діяльності банку.
Чистий прибуток банку демонструє позитивну, але уповільнену динаміку:
у 2021 році він зріс на 30,4%, тоді як у 2022 році темп зростання знизився до
4,1%. Це свідчить про стабільність прибутковості, але також про посилення
витратного тиску та вплив зовнішніх факторів.
У цілому аналіз показників діяльності банку свідчить про збереження
позитивної тенденції фінансового розвитку, зокрема за рахунок зростання
комісійних доходів та стабілізації прибутковості. Водночас уповільнення
темпів зростання чистого прибутку вимагає підвищеної уваги до управління
витратами та підвищення ефективності процентних операцій.

2.3 Аналіз впровадження ризик-менеджменту в банківських установах

Ризики є невід’ємною та об’єктивно зумовленою складовою
підприємницької діяльності, у зв’язку з чим суб’єкти господарювання в умовах
ринкової економіки постійно зазнають впливу різноманітних їхніх форм.
Особливу увагу дослідженню та управлінню ризиками приділяють банківські
58

установи, що зумовлено специфікою їх діяльності, яка значною мірою
базується на залучених коштах клієнтів. У цьому контексті банк повинен
забезпечувати достатній рівень фінансової стійкості та бути спроможним
своєчасно виконувати зобов’язання перед клієнтами.
Оскільки банківські операції характеризуються значними обсягами у
співвідношенні до власного капіталу, це обумовлює підвищений рівень
потенційних фінансових втрат. Відтак система управління ризиками виступає
одним із ключових інструментів забезпечення прибутковості та стабільності
банківської діяльності.
Організація системи ризик-менеджменту в банківських установах
базується на комплексному підході. Зокрема, ПАТ КБ «ПриватБанк» розглядає
управління ризиками як невід’ємний елемент операційної діяльності, що
регламентується внутрішніми нормативними документами, зокрема
положеннями, процедурами, методиками та регламентами.
Система управління ризиками передбачає реалізацію таких ключових
напрямів:
 систематичне виявлення, аналіз, оцінювання та контроль ризиків;
 встановлення цільових, критичних та граничних значень ключових
показників ризику;
 постійний моніторинг фактичних значень зазначених показників;
 застосування управлінських заходів реагування у разі наближення
показників до критичних або граничних рівнів;
 інформування керівництва банку щодо поточного стану ризиків, а також
формування прогнозних оцінок їх розвитку [19].
Відповідальність за встановлення та затвердження цілей у сфері
управління ризиками у ПАТ КБ «ПриватБанк» несе Спостережна рада. Окрім
цього в банківській установі діють окремі незалежні підрозділи, які
відповідають за управління ризиками та їх контроль. Правління банку
відповідає за внесення пропозицій та реалізацію всіх цілей в сфері управління
ризиками, а також контроль та здійснення політики управління ризиками групи
59

«Райффайзен» в банку. Достатню основу для прийняття рішень членами
Правління щодо доречності процедур у процесі виявлення, визначення та
мінімізації ризиків становлять регулярні звіти про управління ризиками та
постійний аналіз ризиків.
Наступний орган який приймає участь в управлінні ризиками ПАТ КБ
«ПриватБанк» це кредитний комітет та комітет з проблемних кредитів [19].
Дані комітети несуть загальну відповідальність за впровадження принципів
управління ризиками та лімітів на прийняття рішень. Вони відповідають за
основні питання, пов’язані з ризиками, і здійснюють управління та контроль за
процесом прийняття рішень стосовно ризиків, також відповідають за
затвердження індивідуальних лімітів на прийняття рішень в межах,
встановлених Спостережною радою банку.
У ПАТ КБ «ПриватБанк» створено підрозділ управління ризиками, який
працює незалежно від інших напрямків діяльності. Завданнями даного
підрозділу є впровадження та дотримання процедур, пов’язаних з управлінням
ризиками з метою забезпечення належного процесу контролю. Процеси
управління ризиками щорічно перевіряються службою внутрішнього аудиту.
У банківській установі також діє підрозділ управління ринковими та
операційними ризиками, який здійснює постійних контроль та досліджує
ризики пов’язані з діяльністю установи [19]. Зокрема, він здійснює контроль
процентного ризику портфелів банку, валютного ризику. Моніторинг та
контроль ризиків переважно здійснюється на основі лімітів, встановлених
Національним банком України. Інформація про ризики, отримана за різними
видами діяльності, передається відповідним підрозділам банку. Зокрема
інформація про процентний ризик у межах торгового портфелю надається
підрозділу ринку капіталу. Інформація про валютну позицію надається
казначейству банку та контролюється незалежно підрозділом управління
ризиками. Щотижня до групи Райффайзен надаються відповідні звіти, у тому
числі звіт про ліквідність банку.
60

Також здійснюється постійний контроль процентних ризиків усіх
портфелів банківської установи [110, 19].
Комплекс заходів, пов’язаних з ідентифікацією, оцінкою та контролем
ризиків на всіх рівнях діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснює Департамент
ризик-менеджменту [20]. Департамент є незалежною від бізнес підрозділів
організаційною структурою банку. Його структура відповідає основним
принципам функціонування ризик-менеджменту у Групі БНП Паріба і
складається із Управління ризик-менеджменту корпоративного бізнесу,
Управління кредитного контролю та моніторингу, Управління оцінки застав та
відділів, що безпосередньо підпорядковані керівнику Департаменту.
Управління ризик-менеджменту роздрібного бізнесу, Управління ризиків
споживчого та масового кредитування та Управління менеджменту активів та
пасивів є організаційно відокремленими від Департаменту ризик-менеджменту
підрозділами. Разом з тим дані управління, як і Департамент ризик-
менеджменту, структурно підпорядковані та підзвітні Голові Правління банку,
а функціонально підпорядковані та підзвітні Ризик-менеджменту
Групи БНП Паріба. Структурні підрозділи ризик-менеджменту
банківської установи – Управління кредитних ризиків – також представлені у
Регіональних Департаментах банку і функціонально підпорядковані
підрозділам Департаменту ризик-менеджменту у Головному банку [20].
Функції Департаменту ризик-менеджменту ґрунтуються на
диференційованому підході щодо управління та контролю ризиками і
включають оцінку та аналіз фінансових ризиків, контроль за дотриманням
встановлених лімітів, розробку рекомендацій стосовно збалансованої структури
ризику та прибутковості, виходячи загального рівня ризику та ризиків,
пов’язаних з конкретними сферами діяльності та банківськими продуктами,
розробку рекомендацій на затвердження та зміну повноважень кредитних
комітетів банку на прийняття кредитних рішень.
Представники ризик-менеджменту є членами Кредитних комітетів банку,
Комітету по роботі з клієнтами в статусі “особлива увага” та “сумнівний”,
61

Комітету по управлінню активами та пасивами, Продуктово-тарифному
Комітеті.
Представники ризик-менеджменту відповідно до своїх повноважень
мають право “вето” при прийнятті кредитних рішень, тобто право безумовної
відмови бізнес підрозділу у кредитній заявці [20].
Оцінюючи фінансові ризики на підставі інформації про якість активів та
зобов’язань, інформації про ліміти ризику, процедури та методику управління
ризиками Департамент ризик-менеджменту подає на розгляд Комітету по
управлінню активами і пасивами результати проведеного аналізу та
моніторингу разом із своїми рекомендаціями щодо встановлення або зміни
лімітів валютного, процентного ризику або ризику ліквідності.
Загальний контроль у ПАТ КБ «ПриватБанк» за управліннями ризиками
здійснює Правління банку та Спостережна Рада банку. До повноважень
Спостережної Ради, також входить:
- винесення на Загальні збори акціонерів пропозицій щодо основних
напрямів діяльності;
- ухвалення стратегічного плану роботи банку;
- затвердження річного бюджету;
- затвердження річного бізнес-плану;
- внесення змін та доповнень до нього;
- здійснення контролю за його виконанням;
- затвердження планів капіталізації та здійснення контролю за їх
виконанням;
- контроль та аналіз діяльності Правління [20].
За керуванням ризиком ліквідності, процентним і валютним ризиками
відповідальність несе Управління менеджменту активів і пасивів. Його
функціями є оперативне управління активами і пасивами, оцінка, а також
щоденне та щомісячне планування відкритих позицій банку. Дане управління
відповідає за оцінку та планування відкритих позицій, які здійснюються
щоденно щодо ризику ліквідності та валютного ризику, та щомісячно щодо
62

ризику процентної ставки, а також за підготовку пропозицій керівництву банку
щодо управлінських заходів у сфері управління активами та пасивами. Окрім
цього, управління здійснює щоденне планування та управління дотримання
економічних нормативів та лімітів, встановлених НБУ (нормативи капіталу,
нормативи ліквідності, лімітів відкритої валютної позиції).
У ПАТ КБ «ПриватБанк» створені та діють наступні комітети [20]:
Комітет по управлінню активами та пасивами – є колегіальним органом,
який очолює Голова Правління банку. Комітет визначає політику в сфері
управління активам й пасивами, обсяги, структуру активів і пасивів у розрізі
статей і портфелів.
Проводить моніторинг дотримання внутрішніх лімітів, зокрема, розглядає
звітність щодо ризиків ліквідності, процентного та валютного ризиків, визначає
методологію в області розрахунку та управління ризиками, встановлення
лімітів і нормативів, спрямованих на оптимізацію рівня ризику та
прибутковості операцій банку.
Продуктово-тарифний комітет. Основним завданням комітету є:
- затвердження нових продуктів банку;
- розгляд системи тарифів, внесення змін;
- розгляд та затвердження тарифів на нові продукти.
Кредитні комітети. Завданнями є реалізація кредитної стратегії банку,
управління і контроль рівня кредитного ризику, затвердження кредитних
процедур, ухвалення рішень про здійснення активних операцій, формування
збалансованого та диверсифікованого кредитного портфеля. Головна мета
управління кредитним ризиком максимізувати прибутковість активів з
врахуванням ризику шляхом утримання величини очікуваних втрат у межах
прийнятих параметрів і скорочення даних витрат.
Управління ризиками у ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснюється шляхом
розробки, затвердження та впровадження внутрішньобанківських нормативних
документів – політик, положень, процедур, методи спрямованих на управління
та контроль усіх ризиків, що притаманні банківській діяльності. Дані
63

документи на постійній основі переглядаються та удосконалюються відповідно
змін ринкових умов, банківських продуктів, стратегії банку та його
організаційної структури. Внутрішньобанківські документи відповідають усім
вимогам законів та нормативно-правових актів Національного банку України,
стандартам БНП Паріба та рекомендаціям Базельського комітету щодо
управління банківськими ризиками [26].
Основними принципами управління ризиками у ПАТ КБ «ПриватБанк» є:
- комплексне управління всіма видами ризиків;
- централізація процесу управління всіма видами ризиків;
- ефективна підтримка бізнес-підрозділів [20].
Основною метою управління фінансовими ризиками у ПАТ КБ
«ПриватБанк»є встановлення лімітів ризику та контроль за їх дотриманням.
Основними ризиками, притаманними операційній діяльності банку є: ризики,
пов’язані з наданням кредитів, ліквідністю та ринковими коливаннями
процентних ставок та валютних курсів [21].
Для управління ризиками, пов’язаними з банківською діяльністю в ПАТ
КБ «ПриватБанк» створені наступні спеціалізовані комітети, які діють на
підставі відповідних положень, затверджених Правлінням банку [21]:
- Кредитний комітет, завданням якого є створення диверсифікованого по
галузях та регіонах портфелю якісних активів та забезпечення продажу
кредитних продуктів на рівні планових нормативів банківської рентабельності,
які встановлюються Комітетом з управління активами та пасивами;
- Комітет з управління активами і пасивами є колегіальним органом, який
здійснює загальне управління активами і пасивами, ризиками ліквідності,
процентним, валютним, ринковим та іншими ризиками, з метою отримання
максимально можливого прибутку за рахунок ефективного використання
власних та залучених коштів;
- Тарифний комітет – постійно діючий колегіальний орган, створений з
метою підвищення результативності діяльності банку шляхом запровадження
гнучкої та ефективної тарифної політики, що враховує особливості ринку
64

банківських послуг в регіонах, конкурентоспроможність діючих тарифів, а
також забезпечення достатнього рівня рентабельності послуг, що надаються
клієнтам;
- Бюджетний комітет, завдання є оперативне вирішення питань
управління інвестиціями та витратами на розвиток, забезпечення ефективної
діяльності банку, координація та контроль виконання прийнятих рішень;
- Комітет з інформаційних технологій створений з метою оптимізації
витрат на інформаційні технології, виходячи з фінансових можливостей банку,
аналізу конкурентного середовища та вимог часу;
- Управління контролю за ризиками. Метою діяльності даного управління
є визначення ступеню впливу різних банківських ризиків на фінансову
діяльність банку, їх наступний детальний аналіз з подальшим наданням
Керівництву пропозицій, необхідних для прийняття рішень по усуненню або
мінімізації їх негативного впливу. Завдання та функції Управління спрямовані
на забезпечення прийнятного рівня ризиків діяльності банку з метою мінімізації
непередбачених витрат і визначаються, виходячи з вимог чинного
законодавства, нормативних актів НБУ.
Таким чином, в основі ризик-менеджменту лежать цілеспрямований
пошук та організація роботи щодо зниження міри банківських ризиків.
Впровадження ефективного внутрішнього контролю і комплексної системи
управління ризиками сприяє зміцненню і зростанню довіри з боку вкладників і
інвесторів, і є одним з пріоритетних завдань банківських установ. Саме тому,
банківські установи повинні формувати процес управління ризиками, оскільки
він є безперервним і охоплює всі структурні рівні, від управлінського (Комітет
з ризиків при Спостережній Раді і Правлінні Банку) до рівня, на якому
безпосередньо виникають ризики. Правління взаємодіє зі Спостережною Радою
з питань ризик-менеджменту, виходячи із загальноприйнятих принципів
корпоративного управління. Взаємодія складається з двох частин – звітність і
надання рекомендацій. Правління, Кредитний комітет і Комітет з управління
активами і пасивами є вищими колегіальними, оперативними і виконавчими
65

органами банківських установ, які несуть відповідальність за організацію і
реалізацію процесу ризик-менеджменту в банківській діяльності [26].
Органом оперативного контролю є Служба внутрішнього аудиту, яка
здійснює нагляд за виконанням системи внутрішнього контролю і робить
висновок про її достатність та ефективність. Служба внутрішнього аудиту
оцінює адекватність систем управління ризиками потребам банківських
установ.

66

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ
БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1 Напрями в рішенні питань усунення фінансових ризиків

Ефективне управління фінансовими ризиками є ключовою умовою
забезпечення стабільності та платоспроможності підприємства або банківської
установи [27, 66, 89]. У сучасних умовах господарювання повне усунення
ризиків є неможливим, однак їх вплив може бути суттєво зменшений шляхом
впровадження системи управлінських, організаційних та фінансових заходів.
Основними напрямами мінімізації фінансових ризиків є:
 диверсифікація діяльності та джерел доходів, що дозволяє зменшити
залежність від окремих сегментів ринку або контрагентів;
 удосконалення системи фінансового планування та прогнозування, що
забезпечує своєчасне виявлення потенційних загроз і розробку превентивних
заходів;
 створення та використання резервів і страхових фондів для покриття
можливих втрат;
 страхування фінансових ризиків, яке дозволяє частково або повністю
компенсувати збитки у разі настання несприятливих подій;
 оптимізація структури капіталу та зобов’язань, з метою забезпечення
фінансової стійкості та ліквідності;
 підвищення ефективності системи внутрішнього контролю та аудиту,
що сприяє своєчасному виявленню фінансових порушень і відхилень;
 використання сучасних методів ризик-менеджменту, включаючи
кількісну оцінку ризиків, сценарний аналіз та stress-testing;
 автоматизація фінансових процесів та впровадження інформаційних
систем управління ризиками, що підвищує точність прийняття управлінських
рішень.
Таким чином, комплексна реалізація зазначених заходів дозволяє
знизити рівень фінансових ризиків, підвищити ефективність управління та
67

забезпечити стабільний розвиток суб’єкта господарювання в довгостроковій
перспективі.
Формування стратегії компанії можна представити як послідовність
наступних кроків.
По-перше, необхідно провести глибокий аналіз внутрішнього та
зовнішнього середовищ компанії. Визначити які існують проблеми, як вони
впливають на роботу організації, в якому напрямку рухається компанія, яких
принципів та вірувань дотримуються працівники компанії, тощо. З’ясувати які
існують тенденцію у зовнішньому оточенні та як вони вплинуть на роботу
компанії. Хто є основними конкурентами, яка структура ринку, які
характеристики послуг є найважливішими для споживачів, тощо. На цьому
етапі можуть використовуватись популярні інструменти стратегічного
менеджменту: SWOT-аналіз, модель конкуренції в галузі та ланцюг створення
вартості М. Портера, тощо.
По-друге, виділити основні бізнес-процеси компанії, тобто ті, які є
найважливішими для неї з точки зору прибутковості та забезпечення
виживання у довгостроковій перспективі [36].
По-третє, необхідно визначити місію компанії, встановити ієрархію її
цілей. Де на найвищому рівні знаходяться стратегічні цілі, їм
підпорядковуються довгострокові, далі ідуть середньострокові та замикають
цю послідовність короткострокові цілі. Питання розробки цілей та місії досить
глибоко розроблені в літературі по менеджменту, тому ми не будемо докладно
зупинятись на цій проблематиці. Зазначимо лише, що встановлені цілі мають
відповідати загально відомим вимогам.
В-четвертих, розробити систему показників оцінки роботи компанії та
досягнення нею встановлених цілей. Тут можуть бути використані
рекомендації авторів збалансованої системи показників Р. Каплана та Д.
Нортона [17].
В-п’ятих, розробити стратегію, яка представлятиме собою загальні
принципи діяльності компанії, а також план конкретних дій по досягненню
68

встановлених цілей. При цьому стратегія може змінюватись протягом її
реалізації або при суттєвій зміні зовнішнього та внутрішнього середовищ. Сам
процес розробки стратегії представляється, як розробка комплексу дій по
кожному з основних бізнес-процесів спрямованих на вирішення існуючих у
відповідних процесах проблем та підвищення їх ефективності. Плани дій по
кожному з процесів погоджуються із цілями та принципами компанії та
зводяться в один майстер-план, який і називається стратегією.
Таким чином, формування стратегії компанії можна представити як
процес розробки комплексу дій по вирішенню проблем, що існують у
кожному бізнес-процесі та подальшому його вдосконаленні. Окремі плани
мають бути погоджені один з одним та мають бути зведені у єдиний майстер-
план, якій і називається стратегією. Подальші кроки у напрямку розробки
проблем стратегічного менеджменту компаній можуть бути спрямовані на
визначення основних джерел конкурентних переваг компаній та розробку
інструментарію формування стратегії підприємства [23].
На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки необхідно
відзначити наявність низки серйозних проблем у сфері професійної діяльності
на фінансовому ринку України, що пов”язані з нормативно-методичним
забезпеченням оцінки вартості активів, правовим регулюванням довірчих
операцій та впровадженням системи рейтингових оцінок. Для розв”язання
зазначених проблем пропонується:
- удосконалити грошово-кредитну та регуляторну політику НБУ,
спрямувавши її на активізацію інвестиційних процесів. При цьому заходи з
мінімізації ризиків не повинні обмежувати інвестиційну діяльність банків та
інших фінансових установ на ринку цінних паперів та у сфері довірчого
управління;
- запровадити у регуляторну практику сучасні принципи, стандарти та
методики оцінки вартості активів, які б на базі єдиних підходів дозволяли
ефективно враховувати існуючі ринкові реалії та особливості фінансових
69

інструментів, визначені чинним законодавством (зокрема, для векселів –
вексельним правом;
- розробити та в стислі терміни реалізувати рекомендації щодо
приведення вітчизняного вексельного законодавства у відповідність з
нормами Женевських вексельних конвенцій, утворивши для цього міжвідомчу
робочу групу за участю спеціалістів державних органів, вчених та фахівців
фінансового ринку;
- створити належні правові умови для надання фінансовими установами
послуг з довірчого управління широким верствам населення та юридичним
особам, зокрема, шляхом зняття існуючих обмежень на проведення довірчих
операцій та прийняття Закону України “Про довірче управління фінансовими
активами”;
- ліквідувати монополізм, існуючий у сфері обов”язкового
рейтингування та бар”єри входження на цей ринок нових уповноважених
агентств. Критерії, яким мають відповідати такі структури, повинні
визначатись законом, а не відомчими актами. Прискорити розробку та
прийняття профільного закону “Про систему рейтингування в Україні”, який
має максимально враховувати світовий досвід використання рейтингових
оцінок на фінансовому ринку та державного регулювання рейтингової
діяльності;
- створити робочу групу з числа вчених, спеціалістів державних органів
та фахівців різних галузей ринку для формування узгоджених пропозицій
щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема, з питань формування і
розміщення резервів та оподаткування компаній;
- посилити захист прав інвесторів-покупців житла шляхом
удосконалення чинного законодавства, зокрема, унесенням відповідних змін
до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном
при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Закону України «Про
інвестиції».
70

У сфері управління ризиками професійних учасників фінансового ринку
доцільним є впровадження системи пруденційного нагляду, яка дозволить
перейти від практики нагляду за діяльністю окремих професійних учасників
до консолідованого нагляду за ринком у цілому і вирішити завдання, пов`язані
із забезпеченням загальної стабільності ринку та здійсненням контролю за
наявністю на ньому конкурентного середовища.
Центральне місце у системі моніторингу і оцінки ризиків має зайняти
сукупність показників і нормативів, що характеризують як ризики окремих
учасників ринку, так і агреговані ризики фінансового ринку в цілому.
Розвиток бізнесу має передбачати комплексне вирішення низки питань,
як то:
- забезпечення стабільності розвитку ринку;
- запобігання використанню системи для тінізації доходів, ухилення від
оподаткування та виведення капіталів за кордон;
- формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації
фахівців;
- підвищення рівня культури населення та запровадження ефективних
організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів послуг.
Банківський ризик – це ймовірність того, що події, очікувані або
неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження
банку. З метою здійснення банківського нагляду Національний банк України
виділив дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності,
ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-
технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик.
Ці види ризиків не є взаємовиключними. Будь-який банківський продукт або
послуга може наражати банк на декілька ризиків [1].
Управління банківськими ризиками включає стратегію і тактику
управління. Під стратегією управління ризиками розуміють напрями і способи
використання засобів для досягнення поставленої мети, певний набір
71

правил і обмежень для ухвалення рішення. Тактика – це конкретні методи
і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Її завдання –
вибір оптимального рішення і прийнятних за даною ситуацією методів і
прийомів управління ризиками.
Для підвищення ефективності управління ризиками використовують
засоби направлені на вирішення і зниження ступеня ризику: запобігання
ризику, утримання ризику, передача ризику, зниження ступеня ризику шляхом
диверсифікікації, лімітування, самострахування, страхування.
Вдосконалення управління ризиками банку – це використання сукупності
методів, прийомів і заходів направлених на своєчасне прогнозування ризиків,
визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків з метою запобігання чи
мінімізації пов'язаних з ними втрат [17, 35, 61].
На державному (макрорівні) вдосконалення управління ризиками
банківської системи відбувається шляхом створення відповідної законодавчої
та нормативної бази. На рівні банку (мікрорівні) вдосконалення управління
ризиками спрямоване на підвищення ефективності діяльності банку і на
запобігання або зниження ризику втрат.
Сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів, що беруть
участь в управлінні ризиками, утворюють систему управління ризиками банку.
Основними елементами такої системи є: суб'єкти управління, об'єкти
управління, принципи, функції, методи, управлінські рішення (рис. 3.1).
72

Рис. 3.1. Система управління банківськими ризиками
Джерело: розроблено автором [15, 39, 53].
Суб'єкти управління – це відповідальна особа чи група осіб, які
ухвалюють управлінські рішення та несуть відповідальність за ефективність
управління ризиками. До суб'єктів управління ризиками банку належать:
засновники банку, збори акціонерів, наглядова рада, правління банку,
ризик_менеджери.
До об'єктів управління ризиками належать сам ризик, ризикові вкладення
капіталу, а також економічні відносини з клієнтами та діловими партнерами
банку, які виникають, у процесі реалізації ризику, в тому числі, відносини між
позичальником і кредитором.
73

Вдосконалення управління ризиками банку – це упорядкування та
координування у просторі і часі дій всіх суб'єктів управління ризиками з метою
досягнення найбільшого ефекту діяльності всіх підрозділів банку. Важливим
моментом у побудові системи ефективного управління ризиками банку є
використання певних принципів, функцій та методів управління ризиками.
Ефективне управління ризиками банку здійснюється на основі певних
принципів. Принципи управління ризиками – це сукупність правил, положень і
норм спрямованих на створення сприятливих умов для підвищення
ефективності всіх видів діяльності банку.
Принципи управління ризиками банку повинні забезпечити стабільність
банку в процесі реалізації прийнятих рішень. До принципів управління
ризиками банку належать [11]:
– цілеспрямованість – полягає у визначенні цілей управління ризиками
залежно від видів діяльності;
– послідовність – передбачає певну послідовність у проведенні збору і
систематизації інформації, плануванні, аналізі і регулюванні діяльності,
стимулюванні активності з метою збільшення прибутку і мінімізації ризиків;
– системність – полягає у тому, що управління ризиками розглядається як
система, яка має вхід, вихід і набір певних елементів, які перебувають у тісній
взаємодії і взаємозв'язку;
– узгодженість цілей, результатів діяльності і способів їх досягнення –
забезпечує принцип узгодженості; рішення у сфері ризиків повинні бути
взаємозалежні і не суперечити одне одному;
– єдність стратегії управління ризиками зі стратегією банку в цілому (всі
управлінські рішення у сфері ризиків повинні бути спрямовані на досягнення
стратегічних цілей банку);
– динамічність – передбачає вчасну і чітку реакцію менеджерів на зміну
параметрів діяльності у внутрішньому й зовнішньому середовищах банку;
– єдність теорії і практики – полягає у тому, що методи, форми та
інструменти управління ризиками мають бути науково обгрунтованими,
74

рішення – логічними і спрямованими на розв'язання конкретних практичних
завдань;
– розподіл функцій – передбачає закріплення за кожним відповідальним
працівником банку певних функцій управління ризиками, за виконання яких
кожен несе персональну відповідальність;
– надійність – означає створення таких умов, щоб управління ризиками
банку здійснювалась безперервно та гарантувало безпечне функціонування
банку в теперішньому і майбутньому часі.
Менеджери банку в процесі визначення і реалізації цілей управління
ризиками здійснюють послідовні та взаємопов'язані дії – управлінські функції.
Функції управління здійснюються в системі управління незалежно від
умов та видів діяльності банку. До загальних функцій управління ризиками
належать: планування, прогнозування, організування, мотивування,
контролювання, регулювання та аналіз.
Планування діяльності з управління ризиками – це процес розробки
конкретних заходів і завдань щодо виконання стратегії банку і досягнення
поставлених цілей у сфері управління ризиками. Як правило, таке планування
має середньо- та короткостроковий характер.
Оперативне планування зорієнтоване на вирішення конкретних завдань
банку у короткостроковому періоді. Результатом оперативного планування є
розробка та отримання бажаних параметрів – кількісних і якісних показників
оцінювання ризиків.
Наступним для банку кроком, після визначення перспективи і майбутніх
параметрів діяльності з управління ризиками, є організаційна побудова, яка
закріплює повноваження, завдання та обов'язки працівників у різних
підрозділах і на різних рівнях управління ризиками банку.
Організування управління ризиками – вид управлінської діяльності, який
відображає процес формування структури управління ризиками банку [11].
75

Організування управління ризиками банку
Визначення раціональної структури управління ризиками банку
Визначення основних видів та завдань управління ризиками
Розподіл між окремими менеджерами і спеціалістами банку
загального обсягу робіт, пов’язаних із управління ризиками
Розподіл повноважень і відповідальності між менеджерами і
спеціалістами відповідальними за управління ризиками
Визначення взаємопідпорядкованості та взаємозалежності
зайнятих в управлінні ризиками працівників банку
Підбір, навчання та розстановка працівників на окремих
ділянках управління ризиками відповідно до їхньої
кваліфікації, спеціалізації, здібностей
Організаційне нормування навантаження кожної групи
спеціалістів зайнятих управління ризиками

Рис. 3.2. Перелік основних елементів, які охоплює функція організування
управління ризиками банку
Джерело: розроблено автором.

Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-
функціональні аспекти:
– поділ організації на підрозділи відповідно до цілей управління
ризиками;
– встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів
управління ризиками і забезпечення можливості розподілу та координації
завдань.
Організування управління ризиками грунтується на трьох категоріях:
повноваження, відповідальності й делегуванні.
Повноваження з управління ризиками – це право керівників спрямовувати
зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.
76

Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи
змінюються і повноваження працівника.
Відповідальність – покладений на посадову особу обов'язок виконувати
поставлені завдання з управління ризиками і забезпечувати їх позитивне
виконання. Відповідальність має подвійну властивість. З одного боку, посадова
особа, приймаючи повноваження, одночасно бере на себе в повному обсязі й
відповідальність. З іншого – за керівником, який делегує повноваження, цілком
зберігається відповідальність [77, 79, 89].
Такий подвійний характер відповідальності забезпечує якісну реалізацію
повноважень. Насамперед відповідальним є менеджер, який делегує
повноваження. Наприклад, голова правління банку делегує начальникам
відділень повноваження управління процесом залучення депозитів і надання
кредитів. Але відповідати за ризики діяльності відділень буде передусім сам
голова правління. Навіть в організаціях, у яких широкий обсяг делегування є
неминучим, найбільша відповідальність – за посадою менеджера найвищого
рівня управління.
Делегування повноважень з управління ризиками є основним процесом,
завдяки якому керівництво встановлює формальні відносини працівників.
Делегування – передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе
відповідальність за їх виконання. Загалом делегування є способом домогтися
виконання частини завдань іншими працівниками.
Організування управління ризиками – це формування керуючої системи,
навчання та розстановка і налагодження взаємодії працівників напрямку
ризиків для забезпечення досягнення визначених цілей. Перелік основних
елементів, які охоплює функція організування управління ризиками банку
показано на рисунку 3.2.
У процесі управління банківськими ризиками можуть виникати
відхилення, тобто розбіжності між бажаними (плановими) і фактичними
показниками. Для своєчасного виявлення відхилень і відповідного реагування
на них необхідно здійснювати контролювання.
77

Основними завданнями контролювання є: перевірка фактичних
результатів, зіставлення їх із плановими і виявлення відхилень, з'ясування
причин відхилень, аналіз та прогнозування наслідків, вживання заходів для
усунення відхилень і поліпшення результатів роботи.
Встановлено, що ефективність управління ризиками на цьому
управлінському етапі залежать від компетентності, освіченості, інтуїції
менеджера, який зможе точно встановити, яке відхилення є несуттєвим, а яке –
несе загрозу безпеці банку. Відхилення можуть виникнути внаслідок
прорахунків у плануванні або у процесі реалізації рішень. Вважаємо, що
контроль потрібен для того, щоб визначити, чи правильними є рішення, як вони
здійснюються у часі і за вартістю. Контроль – це своєрідний гарант виконання
планових завдань. Ефективність функції контролювання в сфері управління
ризиками значною мірою залежить від рівня дотримання таких принципів, як:
законність, безперервність, своєчасність, відповідальність, точність і повнота
інформації.
Досліджено, що велике значення для ефективності проведення
контролювання ризиків мають конкретні способи і прийоми здійснення
контрольної функції, а методами контролювання є перевірка, обстеження,
ревізія і моніторинг.
Перевірка – це контроль на основі документації окремих напрямів
діяльності управління ризиками банку. Обстеження – це ознайомлення на місці
з виконанням поставлених завдань. У процесі обстеження порівнюються
фактичні показники з нормативними. Ревізія – це повне, глибоке і всебічне
обстеження діяльності банківської установи з питань управління ризиками з
метою перевірки її законності, доцільності та ефективності. Моніторинг ризиків
банківської діяльності – постійний, систематичний контроль за показниками
діяльності банку, визначення величини відхилень фактичних результатів від
запланованих чи нормативних, аналіз відхилень і прийняття адекватних
управлінських рішень стосовно управління ризиками.
78

Діяльність банку не є ізольованою від впливу навколишнього
економічного середовища. Надійність і ефективність системи управління
бан_ківськими ризиками залежить від здатності банку оперативно реагувати на
зміни у зовнішньому й внутрішньому середовищі. Це завдання вирішує функція
регулювання.
Встановлено, що важливою функцією у системі управління ризиками
банку є мотивування – сукупність заходів щодо підвищення ефективності
роботи працівників підрозділів банку відповідальних за управління ризиками.
Ефективність мотивування потрібно визначати шляхом аналізу дотримання
працівниками підрозділів з управління ризиками співвідношення доходів і
витрат на реалізацію заходів направлених на підвищення ефективності
управління ризиками банку.
Вважаємо, що окремою функцією системи управління ризиками банку є
аналіз ризиків – процес дослідження активності та ефективності діяльності з
метою виявлення резервів їхнього зростання. Особливістю аналізу ризиків є, на
наш погляд, те, що його дані використовуються як база для всіх інших функцій.
Результати аналізу ризиків необхідно використовувати при виконанні
банківськими менеджерами функції контролювання.
На основі аналізу ризиків можна визначити причини відхилень
фактичних результатів від запланованих, виявити внутрішні резерви банку.
Регулюючи систему управління ризиками банку, слід передбачити аналіз і
оцінку ризиків, а також основні напрями їх мінімізації [32, 47, 15].
Використання таких важливих функцій банківського менеджменту, як
планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання, аналіз,
дозволяє банку здійснювати ефективне управління ризиками і перемагати у
конкурентній боротьбі на ринку банківських послуг.

79

3.2 Вдосконалення управління ризиками банку

Удосконалення системи управління ризиками банку є необхідною
умовою забезпечення його фінансової стабільності, підвищення
конкурентоспроможності та мінімізації можливих втрат у процесі здійснення
банківської діяльності. В умовах посилення фінансової нестабільності,
зростання конкуренції та цифровізації банківського сектору особливого
значення набуває впровадження сучасних підходів до ідентифікації,
оцінювання та контролю ризиків [49, 29, 68].
Основними напрямами вдосконалення управління банківськими ризиками
є:
 розвиток інтегрованої системи ризик-менеджменту, яка забезпечує
комплексний підхід до управління всіма видами ризиків (кредитними,
ринковими, операційними, ліквідності);
 впровадження сучасних аналітичних інструментів оцінки ризиків,
зокрема скорингових моделей, stress-testing та сценарного аналізу;
 посилення системи внутрішнього контролю та комплаєнс-функції, що
сприяє своєчасному виявленню порушень та зниженню операційних ризиків;
 автоматизація процесів ризик-менеджменту шляхом використання
спеціалізованих інформаційних систем та цифрових технологій;
 підвищення якості управлінських рішень через впровадження системи
раннього попередження ризиків та моніторингу ключових показників ризику
(KRI);
 удосконалення кредитної політики банку, зокрема посилення вимог до
позичальників та оптимізація структури кредитного портфеля;
 розвиток системи управління ліквідністю, що забезпечує своєчасне
виконання зобов’язань банку;
 підвищення кваліфікації персоналу, який відповідає за управління
ризиками, через навчання та професійний розвиток.
80

Отже, реалізація зазначених заходів сприятиме підвищенню ефективності
системи ризик-менеджменту банку, зниженню рівня фінансових втрат та
забезпеченню його стабільного розвитку в довгостроковій перспективі.
Ризики банківської діяльності в Україні залишаються все ще на високому
рівні. З точки зору Служби кредитних рейтингів Standard & Poor's на підставі
оцінки ризиків банківської системи країни (BICRA – Banking Industry Country
Risk Assessment) українську банківську систему віднесено до десятої групи
разом з Венесуелою, Ямайкою і Болівією [30]. Ключовою проблемою
вітчизняної банківської системи на етапі виходу із кризи є необхідність
відновлення рівня прибутковості і обсягу доходів за вкрай обмежених
можливостей прибутково розмістити кошти та жорсткого контролю за
ризикованими операціями, що відповідно знижує їх прибутковість.
У рамках перспектив вдосконалення підходів до оцінки кредитного
ризику в українській банківській практиці при розрахунку мінімального
розміру капіталу банку, необхідного для покриття кредитного ризику, виходити
треба з показника платоспроможності на рівні, задекларованому Базельським
комітетом з банківського нагляду, - не менше 8-ми відсотків [1].
Як перспективну методику аналізу й оцінки кредитного ризику в Україні
необхідно використовувати підхід, що базується на грошовій оцінці кредитного
ризику, відповідно до якого можна визначати розміри необхідних резервів для
покриття очікуваних кредитних ризиків, а також величину необхідного
економічного капіталу, що покриватиме зазнані банком кредитні ризики. Даний
підхід вимагає від Національного банку України таких дій. По-перше,
розробити шкалу критеріїв (опираючись на передовий світовий досвід), за
якими буде визначатися ймовірність дефолту вимоги банку, що містить
кредитний ризик. По-друге, розробити відповідну нормативно-законодавчу
базу щодо запровадження в українську банківську практику методу грошової
оцінки кредитного ризику, що буде включатися до мінімального капіталу
банку. І, по-третє, розробити механізм контролю за правильністю визначення
банками власного кредитного ризику за даною методикою й адекватністю
81

формування ними резервів під ці ризики з метою захисту інтересів вкладників і
кредиторів банку [63, с.32].
У системі управління ринковим ризиком банків України необхідно
визнати, що найбільш дієвим підходом в такому управлінні є встановлення
лімітів, які будуть обмежувати відкриті позиції банків за активами, що мають
найвищий ринковий ризик.
У напрямку вдосконалення механізму оцінки ризику втрати банком
ліквідності потрібно розраховувати нетто-ліквідну позицію банку, яка
визначається зі співвідношення джерел коштів або вхідних потоків банку та
використання коштів або вихідних потоків банку.
В умовах нестабільного економічного розвитку внаслідок
глобалізаційних процесів у світі посилюються наслідки процентних і валютних
ризиків. А тому ми вважаємо обґрунтованим введення Національним банком
України вимог до вітчизняних банків щодо формування ними резервів під
ринкові ризики, які також охоплюватимуть резерви під операції з цінними
паперами та резерви під дебіторську заборгованість, формування яких на
сьогодні здійснюється банками України в рамках урахування ринкового ризику
в банківській діяльності. В даному випадку необхідним є застосування VаR-
методу, заснованого на обчисленні ймовірності втрат від настання ситуації, що
несе у собі ризик [68].
Що стосується правил і підходів до оцінки операційних ризиків, то
необхідним є запровадження в українську банківську практику базового
індикативного підходу до виміру ризиків для підрахунку вимог до капіталу,
яким повинен володіти банк для покриття своїх операційних ризиків, і
формування банками України згідно з цим підходом резервів під операційні
ризики.
З метою забезпечення сприятливого зовнішнього середовища для
внутрішніх систем управління ризиками банків, безперечно, необхідне
ефективне корпоративне управління. В напрямку вдосконалення діючої
практики банківського корпоративного управління в Україні, ставлячи за мету
82

просування в європейському напрямку до розумного контролю та управління,
необхідним є забезпечення надійних інституційних основ діяльності банків,
швидкого виконання вимог закону та посилення надійності інституційних
інвесторів. Виконання цих умов дозволить вивести корпоративне управління в
банках України на якісно вищий рівень, забезпечуючи тим сприятливе
середовище для вдосконаленого розвитку систем управління банківськими
ризиками.
З метою покращення системи управління банківськими ризиками, тобто
системи банківського ризик-менеджменту, виникає необхідність посилення
ролі внутрішнього банківського аудиту як важливого елементу контролю за
банківською діяльністю.
Основними цілями служби внутрішнього контролю є виявлення
порушень регламентів і правил, а також виявлення осіб, винних у цьому. Роль
внутрішніх аудиторів в основному зводиться до дублювання функцій зовнішніх
аудиторів на рівні банківської установи, тобто підтвердженню правдивості
звітності, наприклад, відділень та філій. Однак з розвитком банківської
установи стає очевидною також необхідність поділу завдань з розробки
процедур контролю та перевірки ефективності їхнього функціонування.
Ускладнення процесів і процедур управління ризиками викликає нові ризики,
пов'язані як із самими процесами управління, так і з відстеженням змін
зовнішнього та внутрішнього середовища. У результаті у великих банках
виникає ціла мережа служб і органів внутрішнього контролю й управління
ризиками, до якої входить методологічна служба, служба управління ризиками,
служба внутрішнього контролю та різних контролерів, які в тій чи іншій мірі
займаються як виявленням порушників, так і розробкою методів контролю.
Для оптимального виконання внутрішнім аудитом своїх завдань
необхідно дотримуватися базового принципу корпоративного управління –
чітко розподіляти повноваження між радою директорів і правлінням банку.
Таким чином, для зменшення ризиків банківської діяльності
невідкладними є такі заходи:
83

- вдосконалення пруденційного нагляду за станом банківської системи і
за діяльністю великих «системних установ» шляхом підвищення рівня
координації регулюючих заходів із важелями монетарної, фіскальної,
структурної політик;
- продовження процесу ліквідації слабких банків і консолідації
банківської системи;
- впровадження автоматичних регуляторів капіталізації фінансових
установ, зокрема коригування нормативу адекватності капіталу залежно від
фази бізнес-циклу;
- формування системи економічних стимулів до активізації кредитування
в рамках реалізації програм фінансово-кредитної підтримки пріоритетних
галузей і підприємств, пов’язаних з імпортозаміщенням, та тих сегментів
внутрішнього кінцевого попиту, які спроможні пожвавити внутрішнє
виробництво по ланцюгу попиту-пропозиції;
- диверсифікація і підвищення стабільності внутрішньої ресурсної бази
банків, у тому числі за рахунок використання потенціалу накопичених коштів
домогосподарств, розвитку системи рефінансування комерційних банків,
розробки і впровадження державних депозитно-кредитних схем, налагодження
партнерства держави з великими банками з розгалуженою мережею;
- перегляд принципів регулювання присутності іноземного капіталу в
банках України для спрямування коштів іноземних інвесторів в пріоритетні
сфери економіки України;
- підвищення прозорості банківської діяльності (розвиток кредитних
бюро, рейтингових агенцій) [29, 64, 98].

84

ВИСНОВКИ

У межах першого розділу досліджено теоретичні основи управління
фінансовими ризиками банківської діяльності. Узагальнено економічну
сутність банківських ризиків, розглянуто їх основні класифікаційні ознаки та
особливості прояву в умовах ринкової економіки. Визначено, що ефективне
управління ризиками є невід’ємною складовою забезпечення фінансової
стійкості банку. Окрему увагу приділено характеристиці системи ризик-
менеджменту та її інструментарію, а також ролі зовнішніх систем оцінювання
ризикованості банківської діяльності, які виступають важливим елементом
контролю та нагляду за банківським сектором.
Другий розділ присвячено фінансово-економічному аналізу діяльності
ПАТ КБ «ПриватБанк». Надано загальну характеристику банку, досліджено
основні показники його діяльності та визначено ключові тенденції фінансового
розвитку. Проведений аналіз дозволив оцінити динаміку доходів, витрат і
прибутковості банку, а також виявити особливості функціонування системи
ризик-менеджменту в практичній діяльності банківської установи.
У третьому розділі визначено основні напрями удосконалення управління
банківськими ризиками. Обґрунтовано заходи щодо мінімізації фінансових
ризиків, удосконалення системи внутрішнього контролю, підвищення
ефективності управлінських рішень та впровадження сучасних інструментів
ризик-менеджменту. Акцентовано увагу на необхідності комплексного підходу
до управління ризиками як ключової умови забезпечення стабільного розвитку
банку.
Таким чином, результати дослідження свідчать, що ефективна система
управління фінансовими ризиками є важливим чинником забезпечення
стабільності, прибутковості та конкурентоспроможності банківської установи в
сучасних умовах розвитку фінансового ринку.
85

Слід відзначити, що значний вплив на прибуток банківської установи
справляють не лише зміни процентних ставок, а й постійне коливання
валютних курсів. Найгостріше ця проблема постає перед кредитними і
фінансовими установами, які ведуть валютні операції щоденно та в значних
обсягах. Для них управління валютним ризиком та пошуки ефективних методів
його зниження набувають особливої актуальності. В Україні валютна діяльність
банків регулюється НБУ за допомогою встановлення нормативів ризику
загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, проте це не виключає
ризику повністю, тому банк має постійно аналізувати рівень допустимого
валютного ризику.
На діяльність банківських установ значно впливають функціональні
ризики, які виникають унаслідок неможливості своєчасно і в повному обсязі
контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати та аналізувати
відповідну інформацію.
Функціональні ризики виникають внаслідок неможливості своєчасно і в
повному обсязі контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати та
аналізувати відповідну інформацію. Вони не менш небезпечні, ніж фінансові
ризики, але їх важче ідентифікувати і визначити кількісно. Національний банк
України вимагає від комерційних банків, щоб система контролю за
функціональними ризиками (операційним, технологічним, юридичним,
стратегічним ризиками та ризиком втрати репутації банку) складалася із
регламентних документів – політик, положень, процедур, процесів тощо, які
затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з
урахуванням розміру банку та складності його операцій.
Таким чином, для зменшення ризиків банківської діяльності необхідно
продовжити процес ліквідації слабких банків та консолідації банківської
системи; сформувати системи економічних стимулів до активізації
кредитування в рамках реалізації програм фінансово-кредитної підтримки
пріоритетних галузей і підприємств; переглянути принципи регулювання
присутності іноземного капіталу в банках України.
86

З метою покращення системи управління банківськими ризиками, тобто
системи банківського ризик-менеджменту, виникає необхідність посилення
ролі внутрішнього банківського аудиту як важливого елементу контролю за
банківською діяльністю. Дана служба внутрішнього контролю за ризиками
повинна в більшій мірі виконувати консультативні функції, здійснювати
послідуючі перевірки та ревізії, вести профілактичну роботу із зниження та
оптимізації ризиків банківської діяльності.
Головним завданням ризик-менеджменту є можливість і вміння оцінити
ймовірність фінансових втрат. Управління ризиками банківської діяльності
повинне охоплювати усі види діяльності банку, що впливають на параметри
його ризиків, організувати безперервний процес аналізу ситуацій і оточення, у
яких виникають ризики, та прийняття управлінських рішень з питань впливу на
самі ризики або на рівень схильності банку до таких ризиків.

87

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрійчук О. П, Бурий С. А. Управління економічною стійкістю
підприємства. Вісник Хмельницького національного університету. 2011. № 6. T.
1. С. 100-102.
2. Алексійчук В. Гроші та кредит в системі відтворення АПК. Київ: ІАУ
УААН, 1998. 346 с.
3. Арбузов С., Колобов Ю., Міщенко В., Науменкова С. Банківська
енциклопедія. Київ: ЦНД НБУ; Знання, 2011. 504 с.
4. Бикбулатов В.Р. Сучасний інструментарій фінансово-кредитної
підтримки розвитку малого бізнесу. Мікроекономіка. 2010. № 1. С. 186 – 192.
5. Баско О.В., Домбаева В.Р. Проблеми доступу малих підприємств до
фінансових ресурсів. Гроші та кредит. 2009. № 5. С. 56 – -58.
6. Біломістний О.М. Особливості структури механізму кредитування
малого бізнесу. Вісник Університету банківської справи Національного банку
України. 2013. № 1 (16). С. 61 – 65.
7. Бечко П., Герасімова Т. Банківське кредитування аграрного
виробництва: монографія. Умань: вид.-поліграф. центр «Візаві», 2013. 189 с.
8. Білецька Л. В., Білецький О. В., Савич В. І. Економічна теорія
(Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка) : навч. пос. 2-ге вид.
перероб. та доп. Київ : Центр учбової літератури, 2009. 688 с.
9. Банківська енциклопедія / кол. ав. ISBN 978-966-346-923-2. Київ : ЦНД
НБУ «Знання», 2011. С. 503
10. Брітченко І.Г. Підвищення конкурентоспроможності банків на ринку
банківських послуг України. Науковий вісник Ужгородського університету.
Серія: Економіка. 2015. Вип. 1 (45). Том 1. С. 176 – 179.
11. Бевз В.В. Розвиток механізму енергозбереження на підприємствах
харчової промисловості. Вчені записки: зб. наук. праць. Київ : КНЕУ, 2016. №
13. С. 169 − 173.
88

12. Бондар О. П. Використання інструментів державного регулювання
банківського іпотечного кредитування в Україні. Фінанси, банки, інвестиції.
2012. №5. С. 76-82.
13. Вовчак О. Д., Рущишин Н. М., Андрейків Т. Я. Кредит і банківська
справа: підручн. Київ : Знання, 2008. 564 с.
14. Визначення поняття «Кредит». Сайт Викіпедія. URL:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1
%82
15. Вовчак О., Рущишин Н. Кредит і банківська справа: підруч. Київ:
Знання, URL: formi_vidi_kreditu.
http://pidruchniki.ws/19740704/bankivska_sprava/
16. Глущенко С. Гроші. Кредит. Кредитний ринок: підруч. Київ:
НаУКМА, 2015. 300 с. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/9082/
Glushchenko_Groshi.pdf?sequence=1&isAllowed=y.
17. Герасимович А. М., Алексеєнко М. Д., Парасій-Вергуненко І. М.
Аналіз банківської діяльності. Підруч. Київ : КНЕУ, 2004. 599 с.
18. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: навч. посіб. / за ред. Б.
Луціва. 2-ге вид., перероб. Тернопіль: Карт-бланш, 2000. 225 с.
19. Гудзь О. Кредитування і банківське обслуговування підприємств
агропромислового виробництва: сучасні тенденції та особливості. Київ: ННЦ
ІАЕ, 2005. 170 с.
20. Д’яконов К. М. Управління кредитним ризиком комерційного банку :
дис. канд. економ. наук : спец. 08.00.08 – Гроші, фінанси і кредит : захист
10.06.2011; ДВНЗ «УАБС НБУ». Захищена 10.06.2011. Суми, 2011. 256 с.
21. Дем’яненко М., Лузан Ю., Саблук П., Скупий В. та ін. Фінансовий
словник-довідник / за ред. М. Дем’яненка. Київ: ІАЕ УААН, 2003. 555 с.
22. Дзюблюк О., Чайковський Я., Галапун Н., Малахова О., Пруський О.,
Сороківська З. Банківські операції: підруч. Тернопіль: Економічна думка, 2009.
696 с.
89

23. Документ Базельського комітету з питань банківського нагляду
“Посилення корпоративного управління банківських установ” (матеріали
БКБН, вересень 1999 року): [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.bіs.оrg/bсbs/іndex.htm.
24. Дослідження Агентства фінансових ініціатив «Аналіз систем ризик-
менеджменту в банках України» [Електронний ресурс]. – Режим доступа:
http://www.аfі.соm.uа.
25. Доступна іпотека: державна допомога у придбанні житла. Офіційний
сайт Міністерства економіки України. URL: https://www.me.gov.ua/
Documents/Detail?lang=uk-UA&id=20fb406b-1857-418f-
85cb76aed312c20a&title=DostupnaIpoteka-DerzhavnaDopomogaUPridbanniZhitla
26. Дані офіційного https://privatbank.ua/about сайту АТ «ПриватБанк».
URL: https://privatbank.ua/about
27. Державна програма «Доступні кредити 5-7-9%». Офіційний сайт.
URL: https://5-7-9.gov.ua/
28. Демінський С. Як трансформувалося Р2Р-кредитування в Україні.
2016. URL: http://news.finance.ua/ua/news/-/371527/sergij-deminskyjyak
transformuvalosya-r2r-kredytuvannya-v-ukrayini.
29. Дзяна Г. Теоретичні основи державної політики у сфері
енергозбереження. Ефективність державного управління. 2017. № 23. С. 72 –
79.
30. Добрик Л., Лосєва Т., Онуфрійчук І. Споживчий банківський кредит в
Україні: ресурсне забезпечення та ефективність. Економічний аналіз. 2011.
Вип. 8. С.369-372.
31. Державна підтримка енергозбереження - програма «теплих кредитів».
Офіційний сайт Держенергоефективності. https://saee.gov.ua/uk/consumers/tepli-
kredyty URL:
32. Жежерун Ю.В. Банківське кредитування фізичних осіб в Україні:
сучасний стан та перспективи розвитку. Фінансовий простір. 2019. № 2 (34). С.
41 – 50. URL: https://fp.cibs.ubs.edu.ua/index.php/fp/article/view/693/767
90

33. Єрмілов С. Ф. Державна політика енергоефективності в українському
та європейському контексті. Економіка і прогнозування. 2015. № 2. С. 27 – 42.
URL: www.ief.org.ua/Arjiv_EP/Ermilov15.pdf
34. Завадський Й.С., Осовська Т.В., Юшкевич О.О. Економічний словник.
Київ: КОНДОР, 2006. 356 с.
35. Історія грошей і банківництва / за заг. ред. С. Реверчука. Львів: ЛНУ
ім. І.Франка, 2003. 301 с.
36. Інструменти підтримки бізнесу в період воєнного стану в Україні.
Червень 2023 року. Офіційний сайт Національного інституту стратегічних
досліджень. URL: https://niss.gov.ua/news/komentari-
ekspertiv/instrumentypidtrymky-biznesu-v-period-voyennoho-stanu-v-ukrayini-
cherven
37. Іршак О.С. ,Лещук І.Я. Сучасний стан кредитної діяльності банків та її
вплив на розвиток реального сектору економіки. Причорноморські економічні
студії. 2018. Вип. 34. http://nbuv.gov.ua/UJRN/bses_2018_34_32 С. 145 – 149.
URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bses_2018_34_32
38. Коблянська О. Кредит як форма залученого капіталу.
Агроперспектива. 2010. № 8–9 (127). С. 26 – 30.
39. Колодізєв О., Колесніченко В. Гроші і кредит: підручн. Київ: Знання,
2010. URL: http://pidruchniki.ws/17530607/finansi/sutnist_funktsiyi_kreditu.
40. Кількість кредитів за програмою портфельних держгарантій у червні
зросла вдвічі за зростання обсягу на 26%- Мінфін, Офіційний сайт
ІнтерфаксУкраїна. URL: https://interfax.com.ua/news/economic/924366.html
41. Кораблін С. Ціна кредиту. Дзеркало тижня. Україна. 2019. URL:
https://zn.ua/ukr/finances/cina-kreditu-326704_.html
42. Ковчуга Л.І. Про взаємообумовленість конкуренції, інновацій та
конкурентоспроможності підприємств. Економічний вісник Донбасу. 2018.
№2(52). С. 124 – 133.
43. Лагутін В. Кредитування: теорія і практика: навч. посіб. Київ: Знання,
КОО, 2000. 215 с.
91

44. Лаврик О.Л. Сучасне фінансове посередництво при здійсненні
банківського кредитування. Економічний аналіз: зб. наук. праць. Т. 21. № 1.
Тернопіль: Вид.-поліграф.й центр ТНЕУ «Економічна думка», 2015. С. 173–178.
45. Мица Н. В. Сутність та проблеми енергозбереження в Україні. Сталий
розвиток економіки. 2017.№ 4. С. 40–47.
46. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф. Банківські операції : підр.
2-ге вид., випр. і доп.; за ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. Київ : КНЕУ,
2009. 476 с.
47. Мочерний С. Економічна енциклопедія: у 3 т. Т. 3. Київ: ВЦ
«Академія», 2002.
48. Миськів Г. Функціонування та розвиток кредитного ринку України:
теорія, методологія, практика: монографія. Львів: «Растр-7», 2015. 360 с.
49. Мороз А.М., Савлук М.І., Остапишин Т.П. Операції банків та
небанківських кредитних установ : підручник / за наук. ред. А.М. Мороза. Київ
: КНЕУ, 2013. 543 с.
50. Манжос С. Ситуація з банківським кредитуванням в Україні: сучасні
проблеми та перспективи оздоровлення. Ekonomia i Zarzadzanie. 2016. № 8 (3).
С. 89 – 97. URL: https://doi.org/10.1515/emj-2016-0027
51. Молчан Є. О. Застосування методів непараметричної статистики для
управління портфельним кредитним ризиком банку: Мол.наук. вісник УАБС
НБУ. Спец.вип. за матер. ХVI всеукр.наук.-практ.конф. студентів «Проблеми та
перспективи розвитку банківської системи України: погляд у
майбутнє»,14.03.2013 р. Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ», 2013. URL:
http://www.bulletin.uabs.edu.ua/images/stories/SpecVupusk/Visnyk_spec_vypusk.pd
f.
52. Михайленко І. Д. Політика енергозбереження, потенціальні
можливості енергозбереження в Україні. Енергозбереження. 2016. № 1. С. 3 – 8
53. Офіційний сайт Державної служби статистики України. URL:
http://ukrstat.gov.ua/.
92

54. Офіційний сайт Національного
https://bank.gov.ua/ua/statistic/supervision-statist#1 банку України. URL:
https://bank.gov.ua/ua/statistic/supervision-statist#1
55. Офіційний сайт Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki
56. Остапишин Т.П., Охрименко І.Б., Ситник О.В. Операції банківських
установ: тренінг / за заг. ред. Т. П. Остапишин. Київ : КНЕУ, 2013. 956 с.
57. Офіційний сайт ТОВ «Простобанк Консалтинг». URL :
https://bankchart.com.ua/spravochniki/finansovyy_slovar/id/165 99
58. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.00 №
2121III, зі змінами та доповненнями. URL:
http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/212114#n869
59. Потійко Ю. Ще раз про кредити. Вісник НБУ. 2000. № 12. С. 47–48.
60. Податковий кодекс України: Закон від 02.12.2010 № 2755-VI. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text 2008.
61. Про Фонд енергоефективності: Закон України №2095-VIII від 08
червня 2017 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2095-19#Text
62. Про систему гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від
23.02.2012 № 4452-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4452-17#Text 95
63. Положення про визначення банками України розміру кредитного
ризику за активними банківськими операціями, затверджене Постановою НБУ
від 30.06.2016 № 351. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0351500-
16#Text
64. Поляк Н. Теоретичні аспекти сутності кредиту. Вісник Хмельницького
національного університету. Економічні науки. 2014. № 6. Т. 1. С. 185–188.
65. Прасолова С.П. Банківські операції.: навч. посібн. Київ : Центр навч.
літ., 2013, 568 с.
66. Поляк Н. Теоретичні аспекти сутності кредиту. Вісник Хмельницького
національного університету. Економічні науки. 2014. № 6. Т. 1. С. 185–188.
67. «Положення про визначення банками України розміру кредитного
ризику за активними банківськими операціями», затверджене Постановою
93

Правління НБУ від 30.06.16 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0351500-16 №
351. URL:
68. Про іпотеку: Закон України від 05 червня 2003 р. № 898-IV. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-15#Text
69. Про споживче кредитування: Закон України від 15.11.2016 № 1734-
VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text
70. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в
національній валюті на території України: затверджено постановою Правління
Національного банку України від 16.12.2002
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0174-03#Text; № 508. URL:
71. Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в
національній та іноземних валютах: затверджене постановою Правління
Національного банку України від 15.12.2004
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0041-05#Text № 639. URL:
72. Паливода О.М., Лапшина К.Д. Стратегічна кооперація банків на ринку
споживчого кредитування. Економіка та держава. 2015. № 7. С. 74 – 77.
73. Рац О. М. Організаційні засади кредитного моніторингу
позичальників в системі управління кредитними ризиками банку. Науковий
вісник ХНДУ. Серія «Економічні науки». 2014. №5. С. 259 – 264.
74. Рачинська А. В. Сутність та класифікація ризиків на залізничному
транспорті. Ефективна економіка. 2016. №11. URL: irbis-nbuv.gov.ua (Дата
звернення 10.01.2022).
75. Рамазанов С.К. Технології антикризового управління. С.К.
Рамазанов, О.П. Степаненко, Л.А. Тимашова. Луганськ: СНУ, 2011. 191 с.
76. Рудич О. О. Теоретичні засади механізму управління ризиками
сільськогосподарських підприємств. Агросвіт. 2017. № 24. С. 15-19.
77. Розробка маркетингової стратегії і формування стратегії розвитку
підприємства. URL: https://leosvit.com/art/osnovymarketyngovoyi-strategiyi (Дата
звернення 16.01.2022).
94

78. Савлук М. І. Банки і економіка. Криза банківської системи: причини
та шлях виходу: матеріали наук.-практ. конф. URL: http://aub.org.ua/
index.php?option=com_content&task=view&id=67&Itemid=258.
79. Савлук М., Мороз А., Пудовкіна М. та ін. Гроші та кредит / за ред. М.
Савлука. Київ: КНЕУ, 2001. 602 с.
80. Степаненко О.П. Оцінювання ефективності функціонування та
розвитку банківської системи. Економіка розвитку. 2013. № 1 (65). С. 5 – 10.
81. Татаренко В. Н., Будрин А. Г. Маркетинговое обеспечение
предприятия. Проблемы современной экономики. 2012. №1(41). С. 208-211.
82. Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на
підприємстві: [навч. посіб.] О.О. Терещенко К.: КНЕУ, 2016. 560 с.
83. Тюріна Н. М., Кравацка Н. С., Грабовська І. В. Антикризове
управління: навч. посіб. К.: «Центр учбової літератури», 2012. 448 с.
84. Тульчинська С. О., Солосіч О. С., Тульчинський Р. В. Дослідження
напрямів мінімізації впливу ризик-факторів на діяльність комунальних
підприємств соціальної сфери м. Києва на прикладі комунального підприємства
«Промінь». Агросвіт. 2021. Вип. 5. С. 25-30.
85. Тульчинська С. О., Чорній Б. П. Діагностика основних компонент
стратегічного потенціалу підприємств розподілення електроенергії.
Економічний вісник НТУУ «КПІ», 2017. Вип. 13 С. 85-93.
86. Тюріна Н.М. Антикризове управління: навчальний посібник / Н.М.
Тюріна К.: Центр навчальної літератури, 2012. 448 с.
87. Усатенко О. В., Терещенко М. К. Шляхи вдосконалення обліку і
аудиту кредитних операцій із фізичними особами у комерційному банку.
Економічний простір. 2013. № 69. С. 214 – 222. URL: http://
nbuv.gov.ua/jpdf/ecpros_2013_69_24.pdf.
88. Уваров К. В. Управління валютним ризиком у банках України:
автореф. дис. на здоб. наук. ступ. к.е.н. : спец 08.00.08 «Гроші, фінанси і
кредит» / К. В. Уваров. – К.: КНЕУ, 2017. – 19 с.
95

89. Управління банківськими ризиками : навч. посіб. / [ Л.
О.Примостка, П. М. Чуб, Г. Т. Карчева та ін.] ; за заг. ред. Л. О. Примостки. – К.
: КНЕУ, 2007. – 600 с.
90. Фінансово-економічне обґрунтування екологічно спрямованого
інноваційного розвитку : звіт про НДР (заключний). Суми: СумДУ, 2016. 90 с.
URL : https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/53268.
91. Формування фінансового механізму стабілізації економіки Україниь:
звіт про НДР (заключний). Суми : СумДУ, 2014. 60 с. URL :
https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/39378
92. Функціонування банківського сектору та кредитної кооперації: теорія
і практика : монографія / за наук. ред. Брітченка І.Г. Полтава РВВ ПУЕТ, 2010
р. 152 с.
93. Цивільний кодекс України. Закон України від 16.01.2003 № 435-IV.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15?find=1&text
94. Чубенко А.Г., Лошицький М.В., Павлов Д.М., Бичкова С.С., Юнін
О.С. Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню
тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та
корупції. Київ : Ваіте, 2018. 826 с. URL:
https://finmonitoring.in.ua/wpcontent/uploads/2018/12/terminologichnij-
slovnik_finmonitoring.pdf
95. Чайковський Я. Сучасний стан та перспективи розвитку банківського
кредитування. Банківська справа. 2005. № 2. С. 36–47.
96. Череп А.В. Банківські операції : навч. посібник. Київ : Кондор, 2008.
410с.
97. Чистов Ю. І. Сутність механізму енергозбереження та його
багатогранна природа. Вісник Хмельницького національного університету.
2016. № 5. С. 341 344.
98. Шиян Д. Банківське кредитування та економічна динаміка. Банківська
справа. 2009. № 1. С. 27 – 38.
96

99. Шумпетер Й. Теорія економічного аналізу: дослідження прибутків,
капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу / пер. з англ. В. Старка. Київ:
ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. 242 с.
100. Шемшученко Ю. С. Юридична енциклопедія : [у 6 т.]. Київ :
Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. Т. 2 : Д - Й. 744 с.
101. Юрків Н.Я., Гладких Д.М. Розвиток банківського кредитування
господарюючих суб'єктів як умова забезпечення сталого економічного
зростання в Україні: аналітична доповідь. Національний інститут стратегічних
досліджень. 96 2019. URL: https://niss.gov.ua/dosli dzhennya/ekonomika/rozvitok-
bankivskogokredituvannya-gospodaryuyuchikh-subektiv-yak-umova
102. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін.
Київ: «Укр. енцикл.», 1998.
103. Яременко В. А., Чалапко (Калник) Л. Д., Бабухін Д. А. Кредит як
потрібний економічний інструмент. Науковий вісник НЛТУ України. Серія
економічна. 2017. Вип. 27(2). С. 90 – 93.
104. Янковець Т. М., Чернюк Ю.В. Порівняння сучасних моделей
діагностики ймовірності банкрутства підприємства: закордонний та
вітчизняний досвід. Інвестиції: практика та 49 досвід. 2016. № 20. С. 58–62.
105. Як отримати кредит за програмою «Доступні кредити 5-7-9%» під
агро? Особливості, нюанси, можливості. Офіційний сайт Latifundist. URL:
https://latifundist.com/cards/72-yak-zaluchiti-kredit-za-programoyu-dostupni-
krediti5-7-9-pid-agro-osoblivosti-nyuansi-mozhlivosti
106. Bala B., Arshad F., Noh K. System dynamics modeling and simulations.
Springer Texts in Business and Economics. 2017. URL:
https://doi.org/10.1007/978981-10-2045-2
107. Lukianenko I., Novik A. The Dynamic Modelling of Migration Flows in
Ukraine in the Context of Globalization. Proceedings of 18th International Scientific
Conference: Globalization and Its Socio-Economic Consequences (10th – 11th
Oknober 2018). Part 1: Economic Impact of Migration. 2018. 276–281 p. URL:
https://ke.uniza.sk/sites/default/ files/content_files/i_part_final_0.pdf
97

108. Kushnir S. O., Batrakova T. I., Basenko, K. O. The activation of
regulatory policy towards the development of social investment : Науковий вісник
Полісся. Чернігів : ЧНТУ, 2017. № 1 (9). Ч. 1. 251 с. С. 197-202.
109. The FATF report «Money laundering and terrorist financing through the
real estate sector» (June 29, 2007), footnote 18. URL:
http://www.fatfgafi.org/publications/methodsandtrends/documents/
moneylaunderingandterroristfinancingthroughtherealestatesector.html
110. Zakharkin, O., Zakharkina, L., & Antoniuk, N. (2017). A comparative
analysis of stock market volatility depending on investment time horizon. Economic
Annals-XXI, 167(9-10), 49 – 52.
111. Jones A. Risk Commission Final Report / Science and Judgment in Risk
Assessment. – Vol. 2.

98

ДОДАТКИ

99

Додаток А

100

Додаток Б

101

ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets