Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9436| Title: | ФЕНОМЕН ВОЛОНТЕРСТВА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ |
| Authors: | Стадник , Ірина Юріївна БОНДАРЕНКО, ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ |
| Keywords: | волонтер;волонтерство;Україна;російсько-українська війна;Volunteer;volunteering;Ukraine;Russo-Ukrainian War |
| Issue Date: | 2024 |
| Abstract: | У кваліфікаційній роботі магістра на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та сучасних методологічних підходів досліджено феномен волонтерства в історії України.
Актуальність дослідження. Волонтерство завжди відігравало важливу роль у розвитку суспільної практики, оскільки воно є складовою частиною процесу вдосконалення соціальної системи. Оптимізація діяльності волонтерських організацій на сучасному етапі можлива тільки на основі ретельного вивчення історичного досвіду діяльності добровільних організацій в світі та в Україні.
Сучасна Україна перебуває в умовах повномасштабної війни, що суттєво змінило роль волонтерського руху. Волонтери стали важливою частиною соціальної підтримки та обороноздатності країни, забезпечуючи військових і цивільних усім необхідним, від постачання до гуманітарної допомоги. Волонтерська допомога стала для українців одним із способів виявити свою підтримку та відданість Україні та народу під час війни.
Феномен українського волонтерства сьогодні став помітним й на міжнародному рівні. Волонтерські ініціативи в Україні знаходять підтримку з-за кордону, а самі українські волонтери є прикладом для інших країн.
Така діяльність є результативною для суспільства, а український досвід волонтерства, особливо в період кризи, став унікальним прикладом для світової спільноти, тому тема кваліфікаційної роботи є актуальною.
Метою дослідження є визначити та проаналізувати розвиток волонтерського руху в Україні та світі, його вплив на суспільство та історичні події.
Об'єкт дослідження: волонтерський рух як соціальне явище.
Предмет дослідження: особливості та еволюція волонтерського руху у світі та в Україні в контексті історичних подій.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1991 по 2024 рр. Але під час аналізу окремих дослідницьких питань ми свідомо виходимо за означені межі задля дотримання логіки історичного дослідження.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне застосування отриманих результатів полягає у можливості використання матеріалів дослідження для подальшого наукового вивчення даного питання, використання фактичного матеріалу, положень і висновків роботи в патріотично-виховних заходах, на заняттях у закладах освіти, дослідженні історії українського народу, у просвітницькій роботі, формуванні музейних експозицій. Емпіричні дані та висновки можуть бути використані в процесі підготовки спеціальних курсів із вітчизняної новітньої історії. This master's thesis explores the phenomenon of volunteering in the history of Ukraine, based on an extensive analysis of primary sources, historiographical achievements, and modern methodological approaches. Relevance of the study. Volunteering has always played a significant role in societal development as it is an integral component of improving social systems. Optimizing the activities of volunteer organizations today requires a comprehensive study of the historical experience of voluntary organizations worldwide and in Ukraine. Мodern Ukraine is experiencing a full-scale war, which has fundamentally transformed the role of the volunteer movement. Volunteers have become a vital part of the nation's social support and defense, providing the military and civilians with everything from supplies to humanitarian aid. Volunteer assistance has emerged as a way for Ukrainians to demonstrate their support and loyalty to Ukraine and its people during wartime. The phenomenon of Ukrainian volunteering has gained international recognition. Volunteer initiatives in Ukraine receive foreign support, while Ukrainian volunteers themselves serve as role models for other countries. This activity benefits society and positions Ukraine's experience of volunteering during crises as a unique example for the global community. Therefore, the topic of this qualification work is highly relevant. Research goal. To identify and analyze the development of the volunteer movement in Ukraine and globally, examining its impact on society and historical events. Object of study. The volunteer movement as a social phenomenon. Subject of study. The features and evolution of the volunteer movement worldwide and in Ukraine within the context of historical events. Chronological framework. The research covers the period from 1991 to 2024. However, to maintain the logical flow of historical investigation, some questions are addressed outside these boundaries. Practical significance of the findings. The results of the study can be applied in further scientific research, patriotic education, educational institutions, historical studies of the Ukrainian people, public outreach, and museum exhibition development. Empirical data and conclusions may also support the creation of specialized courses on modern Ukrainian history. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9436 |
| Appears in Collections: | 032 Історія та археологія (Історія, музеєзнавство та експертиза культурно-історичних цінностей) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Диплом_Бондаренка.pdf Restricted Access | 678.2 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА ПРАВА БОНДАРЕНКО ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ «ФЕНОМЕН ВОЛОНТЕРСТВА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ» КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА Спеціальність: 032 Історія та археологія Освітня програма: Історія, музеєзнавство та експертиза культурно-історичних цінностей Група: ІМ-023 Науковий керівник: Стадник Ірина Юріївна, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри історії та права Допущено до захисту рішенням засідання кафедри ІП, протокол №___ від «___» __________2024 р. Завідувач кафедри ІП ______________Ірина СТАДНИК Черкаси 2024 2 ЗМІСТ ВСТУП .......... 3 РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ .... 8 РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВОЛОНТЕРСТВА ......... 17 1.1 Основні поняття та історія розвитку волонтерства у світі .................. 17 1.2 Функції та напрями волонтерської діяльності ...................................... 28 РОЗДІЛ 3 ВОЛОНТЕРСТВО В УКРАЇНІ ......... 37 2.1 Історичні умови розвитоку волонтерського руху в Україні ................ 37 2.2 Волонтерський рух під час Євромайдану та Революції Гідності ....... 48 2.3 Волонтерська діяльність з початку повномасштабного вторгнення .. 53 ВИСНОВКИ ......... 66 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ......... 74 3 ВСТУП Актуальність теми. Волонтерство завжди відігравало важливу роль у розвитку суспільної практики, оскільки воно є складовою частиною процесу вдосконалення соціальної системи. Оптимізація діяльності волонтерських організацій на сучасному етапі можлива тільки на основі ретельного вивчення історичного досвіду діяльності добровільних організацій в світі та в Україні. У складних умовах життя, зокрема для вразливих груп населення (таких як переселенці, пенсіонери, самотні люди, тяжко хворі, постраждалі від воєнних подій), важлива громадська підтримка та альтруїстична допомога від волонтерів. У сучасному світі завжди є люди з особливими якостями, такими як співчуття, альтруїзм та чуйність, які допомагають іншим. Волонтерство дозволяє розвинути ці якості та віддати їхню допомогу суспільству або конкретній особі. У зв'язку з воєнною ситуацією в Україні та кризовим станом економіки та соціальної сфери, волонтерство стало об'єктом професійного інтересу для науковців та практиків. Закон України «Про волонтерську діяльність [1], прийнятий у 2011 році, підтверджує волонтерство як добровільну, спрямовану на суспільство діяльність, яка здійснюється без отримання фінансової винагороди. Волонтери можуть активно займатися допомогою людям похилого віку, наданням підтримки дітям та особам з інвалідністю, працювати у притулках або центрах для тих, хто потерпів від насильства, а також допомагати людям із фізичними обмеженнями та іншими потребами. У період сучасної війни в Україні, спровокованої агресією сусідньої країни, волонтерський рух та благодійна діяльність людей, які мають альтруїстичні погляди, розвиваються дуже активно. Волонтерство дає людині можливість 4 поєднувати задоволення власних потреб із вирішенням соціальних завдань. Отже, волонтерство може бути розглянуте як форма просоціальної або альтруїстичної поведінки. У своїй суті поняття «волонтерство» прийшло до нас разом зі словами «громадянське суспільство» та «демократія», «громадські організації». Волонтерство – це фундамент громадянського суспільства. Без участі волонтерів важко уявити громадські організації й благодійність взагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний контроль за діями влади та бізнесу. Сучасна Україна перебуває в умовах повномасштабної війни, що суттєво змінило роль волонтерського руху. Волонтери стали важливою частиною соціальної підтримки та обороноздатності країни, забезпечуючи військових і цивільних усім необхідним, від постачання до гуманітарної допомоги. Така діяльність є результативною для суспільства, тому тема кваліфікаційної роботи є актуальною. Феномен українського волонтерства сьогодні став помітним й на міжнародному рівні. Волонтерські ініціативи в Україні знаходять підтримку з-за кордону, а самі українські волонтери є прикладом для інших країн. Волонтерська допомога стала для українців одним із способів виявити свою підтримку та відданість Україні та народу під час війни. Ця діяльність була вже не тільки засобом виявити громадянську позицію, як це відбувається зазвичай у мирний час, а й способом зробити свій внесок у відстоювання незалежності держави. Адже смертельна небезпека окупації та подальшого поневолення спонукала людей діяти негайно. Таким чином, актуальність теми зумовлена тим, що український досвід волонтерства, особливо в період кризи, став унікальним прикладом для світової спільноти. 5 Метою дослідження є визначити та проаналізувати розвиток волонтерського руху в Україні та світі, його вплив на суспільство та історичні події. Досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних завдань: • аналіз здобутків історіографії та джерельної бази дослідження; • вивчити основні поняття та історію розвитку волонтерства у світі; • визначити функції та напрями волонтерської діяльності; • дослідити історичні умови розвитку волонтерського руху в Україні; • розглянути роль волонтерства під час Євромайдану та Революції Гідності; • оцінити волонтерську діяльність з початку повномасштабного вторгнення. Об'єкт дослідження: волонтерський рух як соціальне явище. Предмет дослідження: особливості та еволюція волонтерського руху у світі та в Україні в контексті історичних подій. Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1991 по 2024 рр. Але під час аналізу окремих дослідницьких питань ми свідомо виходимо за означені межі задля дотримання логіки історичного дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: діалектичний, завдяки якому предмет наукового дослідження постає в усіх властивих йому соціальних та інших зв’язках і залежностях; метод системного аналізу, який дозволив визначити взаємний зв’язок елементів конкретного досліджуваного об’єкта як системи, зробити аналіз сучасних досліджень та систематизувати джерельну базу дослідження; історичний метод, застосування якого дозволило прослідкувати ґенезу 6 волонтерського руху в Україні та світі; використання хронологічного методу надало можливість детально відтворити етапів становлення волонтерства у світі (від релігійної благодійності до сучасних форм); порівняльний метод дав змогу здійснити компаративний аналіз волонтерства на різних етапах історичного розвитку; за допомогою структурно-функціонального методу досліджено різні аспекти волонтерського руху в сучасній Україні, зокрема – в контексті допомоги Збройним силам України; метод класифікації та систематизації дозволив здійснити розподіл функцій волонтерства (соціальна, освітня, екологічна тощо) і напрямів діяльності за основними характеристиками; використання соціологічних методів дало можливість вивчити статистичні дані (наприклад, World Giving Index) для підтвердження популярних напрямів волонтерства та рівня підтримки волонтерського руху серед населення України. Наукова новизна роботи полягає у системному переосмисленні волонтерства не лише як гуманітарного акту, а як фундаментального чинника українського державотворення та національної стійкості. На рівні магістерського дослідження проведено історичну паралель між традиційними формами громадської самоорганізації (толока, братства, кооперативний рух) та новітніми мережевими структурами цифрового волонтерства (2014–2025 рр.). Дістало подальший розвиток визначення волонтерства як форми «соціальної оборони», що в умовах гібридної та повномасштабної війни трансформувалося з допоміжного інституту на ключовий елемент системи національної безпеки України. Запропоновано авторську інтерпретацію терміну «український феномен волонтерства» як симбіозу високого рівня довіри всередині горизонтальних зв’язків та здатності суспільства до миттєвої консолідації в критичні моменти історії. 7 Практичне застосування отриманих результатів полягає у можливості використання матеріалів дослідження для подальшого наукового вивчення даного питання, використання фактичного матеріалу, положень і висновків роботи в патріотично-виховних заходах, на заняттях у закладах освіти, дослідженні історії українського народу, у просвітницькій роботі, формуванні музейних експозицій. Емпіричні дані та висновки можуть бути використані в процесі підготовки спеціальних курсів із вітчизняної новітньої історії. Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії та права Черкаського державного технологічного університету. Структура і обсяг магістерської роботи обумовлені метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають до свого складу п’ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 80 сторінок, з яких 73 сторінки основного тексту. Список використаних джерел та літератури налічує 48 позицій. 8 РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ Добровільна допомога супроводжує розвиток людства протягом усієї його історії, виступаючи невід’ємним елементом цивілізаційного поступу. Науковий інтерес до волонтерства як окремого напряму соціально- гуманітарних студій виник ще на зорі XX століття, проте й сьогодні цей феномен не втрачає своєї актуальності для дослідників. У науковому дискурсі волонтерство переважно трактують як особливий вид активності, що відіграє ключову роль у соціальній архітектурі суспільства. Це зумовлено тим, що така діяльність є втіленням прагнення особистості до конструктивних суспільних трансформацій. Питання термінологічного визначення «волонтера» та специфіки його праці детально висвітлені в теоретичних здобутках вітчизняних і закордонних фахівців. Отже, вивчення природи волонтерства варто розпочати з аналізу його термінологічних витоків. Етимологічно поняття «волонтер» корениться у латинському слові «voluntarius», що символізує волевиявлення та особисте бажання. В англомовному середовищі термін «voluntary» трактується як добровільна участь особи, яка свідомо присвячує свій час суспільному благу. Окрім того, дослідники вказують на французький корінь «volontaire», що також акцентує увагу на добровільності та бажанні діяти. Сучасні енциклопедичні джерела консолідують ці значення, визначаючи волонтера як індивіда, що за власною ініціативою надає безкоштовну допомогу громадянам чи організаціям, реалізуючи таким чином принципи соціальної відповідальності [2, с. 37]. 9 Науковий дискурс щодо волонтерства можна розділити на два ключові вектори: зарубіжний (фундаментально-теоретичний) та вітчизняний (прагматично-історичний). Закордонна наукова думка щодо феномену волонтерства характеризується мультидисциплінарністю, де ключова увага приділяється соціологічним, психологічним та економічним апектам альтруїстичної поведінки. Так, всесвітньо відомий дослідник Дж. Вілсон у своїх фундаментальних працях розглядає волонтерство як особливу форму «соціальної участі» (social participation) [3]. Згідно з його концепцією, волонтерська діяльність не є випадковим актом доброї волі, а базується на наявності у особистості певних ресурсів: освіти, доходу та соціальних зв'язків (соціального капіталу). Він доводить, що волонтерство інвестує в «індивідуальний капітал», підвищуючи суб'єктивне благополуччя та соціальну інтеграцію особистості, що робить волонтера активним суб’єктом суспільних відносин. Девід Хортон Сміт зміщує акцент на інституційний вимір [4]. Він досліджує волонтерство крізь призму функціонування «третього сектору» та асоціативної діяльності. Сміт виділяє волонтерство як «безоплатну працю», яка має реальний економічний еквівалент і робить висновок, що волонтерство є «фундаментом громадянського суспільства», оскільки саме добровільні асоціації забезпечують демократичний контроль та надають послуги, які не покриваються державою чи ринком. Його праці дозволяють зрозуміти волонтерство як організовану систему, а не лише спонтанний рух. Ентоні Гідденс аналізує добровільну діяльність у контексті пізнього модерну та глобалізації [5]. Він розглядає волонтерство як механізм «життєвої політики» (life politics), де індивід через допомогу іншим 10 конструює власну ідентичність. Він використовує термін «агентивність» (здатність діяти самостійно). В умовах розмивання традиційних соціальних інститутів, волонтерство, за Гідденсом, стає способом активного залучення людини до вирішення глобальних проблем, перетворюючи «пасивного громадянина» на свідомого учасника світових процесів. Варто також згадати підхід Е. Клері, який виділяє шість ключових функцій (мотивів) волонтерства: від кар'єрного зростання до захисту его [6]. Ця модель дозволяє досліднику зрозуміти внутрішню архітектуру волонтерського руху – чому люди залишаються в організації тривалий час. Ці напрацювання слугують теоретичним фундаментом для подальшого аналізу специфіки волонтерства в історії України, де загальносвітові закономірності переплітаються з унікальним національним контекстом. Вітчизняна історіографія пройшла шлях від вивчення меценатства до аналізу «феномену 2014 та 2022 років». Українська історіографія та соціогуманітаристика пропонують унікальний погляд на волонтерство, розглядаючи його як симбіоз давніх традицій взаємодопомоги та сучасних інструментів громадянського спротиву. О. Реєнт, В. Курило, О. Кульчицький фокусуються на витоках українського волонтерства, доводячи, що воно є органічною частиною національного менталітету. Олександр Реєнт розглядає волонтерство крізь призму доброчинності та меценатства XIX – початку XX століття. Він обґрунтовує, що українська модель волонтерства виросла з народної традиції «толоки» та діяльності релігійних братств. Об’єктом дослідження науковців є становлення та розвиток волонтерського руху в Україні. Так, Ванюшина О. Ф. досліджує еволюцію волонтерського руху в Україні, акцентуючи увагу на соціально- 11 демографічних характеристиках волонтерів і їхньому впливі на соціальне життя. Розглядаються зовнішні та внутрішні фактори, що стимулюють розвиток волонтерства, особливо в контексті подій 2014 року [7]. Автори статті «Волонтерський рух: становлення та розвиток» розглядають історію виникнення волонтерського руху в Україні, починаючи з 90-х років XX століття. Акцентують увагу на важливості соціальних служб для молоді у розвитку волонтерства та описують специфіку діяльності волонтерів в умовах військового конфлікту [8]. Проблемам становлення волонтерського руху та його вплив на розвиток молодіжного лідерства присвячено дослідження Н. І. Грищенко. Аналізуються принципи і шляхи розвитку молодіжного волонтерства, а також його роль у формуванні соціальної активності молоді [9]. Олександр Корнієвський є одним із провідних дослідників, який аналізує волонтерство як цивілізаційний феномен [10]. У своїх працях він акцентує увагу на трансформації волонтерського руху з суто гуманітарної ініціативи у суб’єкт державної політики та національної безпеки. Він висуває тезу, що в умовах воєнного стану волонтерство в Україні стало формою «соціальної мобілізації», яка компенсує інституційну слабкість окремих державних ланок. Тетяна Лях розглядає волонтерство як інструмент соціальної роботи. Її дослідження зосереджені на професіоналізації волонтерської діяльності: розробці методик підготовки волонтерів, управлінні групами та етичних стандартах допомоги. Вона аналізують волонтерство як середовище для соціалізації молоді та формування активної громадянської позиції, що є вкрай важливим для сталого розвитку суспільства [11]. Сучасні дослідники (особливо після 2014 та 2022 років) розглядають волонтерство як елемент «гібридної стійкості» України. Вони аналізують 12 феномен «мережевого волонтерства», де завдяки цифровим технологіям та високій горизонтальній довірі створюються надпотужні логістичні та фінансові структури (фонди «Повернись живим», Сергія Притули тощо), які не мають аналогів у світовій практиці за ступенем впливу на оборонну здатність країни. Український волонтерський рух в умовах збройної агресії росії проти України аналізують Оксана Панькова та Олександр Касперович у статті «Український волонтерський рух в умовах збройної російської агресії в контексті національних та глобальних викликів і можливостей післявоєнного відновлення країни» [12]. Стаття аналізує дві хвилі активізації волонтерського руху в Україні, пов'язані з конфліктом на Донбасі (2014–2016 рр.) та повномасштабним вторгненням з 2022 року. Досліджуються тренди інституціоналізації волонтерства, його зв'язок із цифровими технологіями та роль у зміцненні обороноздатності країни. Акцент робиться на важливості міжнародної підтримки для відновлення після війни та розвитку культури безпеки. Автори статті «Волонтерський рух України в умовах військової агресії» представляють огляд особливостей функціонування волонтерського руху як основи громадянського суспільства. Обговорюється правове регулювання діяльності волонтерів та їхня роль у вирішенні соціальних проблем під час війни. Наголошується на важливості державної підтримки для ефективного розвитку волонтерських організацій [13]. Руденко В. аналізує роль волонтерства у розвитку соціальної безпеки України, підкреслюючи його значення під час військового конфлікту. Обговорюються проблеми, з якими стикаються волонтери, а також пропозиції щодо покращення державної підтримки і професійного розвитку волонтерів [14]. 13 Андрій Єременко та Ольга Безрукова аналізують стан волонтерського руху в Україні, його трансформацію та мотивацію учасників. Дослідження проводяться на підтримку посольства США, що підкреслює інтерес міжнародної спільноти до українського волонтерства. У роботі зазначається, що волонтерський рух в Україні активно впливає на політичні процеси, а також розглядаються результати фокус-групових дискусій з волонтерами та представниками бізнесу та влади [15]. Автори Д. Горєлов і О. Корнієвський у своїй аналітичній доповіді досліджують зарубіжний досвід волонтерства та його адаптацію в Україні. Вони підкреслюють важливість міжнародної практики для розвитку українського волонтерства, особливо в умовах зовнішньої агресії. Пропонуються рекомендації щодо покращення законодавчої бази для підтримки волонтерських організацій [16]. Вивчення доробку українських вчених дозволяє зробити такі теоретичні узагальнення. Українське волонтерство має тривалу ретроспективу, що пов’язує козацьку епоху, добу визвольних змагань та сучасність. Вітчизняний волонтерський рух демонструє здатність до миттєвої консолідації в моменти критичних загрози (феномен «майданного» та «мілітарного» волонтерства). Волонтерство в Україні перетворилося на повноцінний політичний та соціальний інститут, який безпосередньо впливає на вектори розвитку держави. Джерельна база роботи є комплексною та охоплює широке коло матеріалів, які дозволяють простежити еволюцію волонтерського руху в Україні. Умовно їх можна поділити на три основні групи. Нормативно-правові акти – перша група. Ця група джерел закладає юридичне підґрунтя дослідження. Її можна поділити також на дві підгрупи: міжнародну («Загальна декларація волонтерів» (2001 р.), рекомендації ООН 14 та Ради Європи щодо сприяння волонтерству) та вітчизняну (Конституція України, Закон України «Про волонтерську діяльність» (із численними правками 2014–2024 рр.), Податковий кодекс України (щодо регулювання благодійної допомоги) та укази Президента про відзначення волонтерів тощо). Ця група джерел дозволяє проаналізувати процес інституціоналізації волонтерства та його визнання державою як офіційного суб’єкта. До другої групи відносимо статистичні та аналітичні звіти, яка забезпечує роботу з кількісними показниками: • звіти міжнародних організацій: World Giving Index (CAF), звіти ООН (UNV); • дані вітчизняних соціологічних служб: Опитування Центру Разумкова, Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та КМІС щодо рівня довіри до волонтерів та залученості населення до зборів; • звітність великих фондів: річні звіти організацій «Повернись живим», Фонду Притули, «UA24» та інших. Третя група джерел відображає специфіку «цифрового волонтерства» та швидкість мобілізації ресурсів у сучасному світі і представлена унікальною групою джерел для новітньої історії – електронними ресурсами: • соціальні мережі: Facebook-спільноти, Telegram-канали волонтерських штабів; • краудфандингові платформи: статистика платформ Razom for Ukraine тощо; • веб-архіви: сайти волонтерських організацій. Комплексний характер джерельної бази зумовив використання методу критичного аналізу, що дозволило відокремити об’єктивні статистичні дані 15 від суб’єктивних оцінок у мемуарній літературі. Використання такої розгалуженої джерельної бази дозволяє забезпечити репрезентативність висновків магістерської роботи. Поєднання архівних даних із сучасними цифровими показниками дає змогу не лише описати факти допомоги, а й виявити глибокі закономірності самоорганізації українського народу як унікального історичного явища. Висновок до розділу. У результаті теоретико-методологічного аналізу феномену волонтерства в історичному та сучасному контекстах було з’ясовано, що етимологія поняття «волонтер» (від лат. voluntarius та франц. volontaire) незмінно вказує на свободу волі та добровільність як фундаментальні засади цієї діяльності. У сучасному науковому дискурсі волонтерство визначається не просто як форма альтруїзму, а як складний соціальний інститут, що базується на безоплатній, усвідомленій та суспільно корисній праці, спрямованій на розв’язання актуальних проблем громади та держави. Доведено, що для цілісного розуміння волонтерства необхідно поєднувати зарубіжні концепції: теорію «соціальної участі» (Дж. Вілсон,), яка пояснює ресурси волонтера; інституційний підхід (Д. Сміт), що розглядає волонтерство як фундамент «третього сектору»; та теорію самореалізації (Е. Гідденс), яка висвітлює роль волонтерства у формуванні ідентичності особистості в умовах глобалізації. Ці підходи створюють надійний методологічний каркас для аналізу українського досвіду. Аналіз доробок вітчизняних дослідників дозволив виокремити унікальні риси «українського феномену». Воно розглядається не лише як соціальна послуга, а як чинник національної безпеки, інструмент націєтворення та форма цивілізаційного вибору. Встановлено, що українське волонтерство має глибоку історичну тяглість – від давніх 16 традицій «толоки» та козацької взаємодопомоги до новітніх форм мережевої мобілізації під час збройного спротиву агресії. Дослідження спирається на репрезентативну систему джерел: від нормативно-правових актів до сучасних цифрових даних. Поєднання кількісних (статистика, звіти фондів) та якісних (нарративи волонтерів) джерел дозволяє забезпечити об’єктивність висновків та всебічно висвітлити трансформацію волонтерського руху на різних етапах історії України. Сформована теоретична база дозволяє перейти до практичного аналізу історичних етапів волонтерства, де воно постає як динамічна система, що в моменти екзистенційних загроз для української державності стає головним механізмом суспільної консолідації та виживання нації. 17 РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВОЛОНТЕРСТВА 2.1 Основні поняття та історія розвитку волонтерства у світі «Любити і допомагати» – девіз всіх тих, хто не може залишатися осторонь людей, які потребують підтримки та участі. А також – турботи, самовідданості та доброти. Саме ці почуття, які неможливо виховати ніякими інструкціями та законами, притаманні волонтерам. Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – це спосіб підтримки, піклування, надання допомоги членам громади; взаємодії між людьми для спільного вироблення нових шляхів вирішення проблем, які виникають на всіх рівнях – державному, регіональному, локальному, індивідуальному. Це створює можливості для навчання та розвитку впродовж життя кожної людини. Волонтерська діяльність є фундамент та основою побудови й розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей. Без участі волонтерів сьогодні неможливо уявити собі здорового та ефективного існування суспільних інститутів. Волонтерство – це безкорислива, добровільна та усвідомлена допомога у будь-яких сферах. Виражається через особисте надання рoбiт та пoслуг й ґрунтується на принципax законностi, гуманностi, глаcнoстi, рiвностi та здійснюється для досягнення суспільно-значимих цiлей [17]. Волонтер (від лат. «voluntarius» – вoля, бажання, від англ. «voluntary» – добровільний, доброволець, йти добровільно) – цe особа, яка за власним 18 бажанням допомагає іншим. У багатьoх слoвниках термін «волонтер» часто трактується як «особа, яка добрoвільно поступила на вiйськову службу» [18, с. 201]. Нині волoнтерство майже не пов’язане із військовою службою. Воно рoзвивається, орієнтуючись на надання допомоги усім, хто її потребує. У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного часу, сил, енергії, знань, досвіду дoбровільно (без примусу та вказівок «згори») витрачає на здійснення дiяльності, яка є кoрисною людям i суспiльству зaгалом. Поряд з поняттям «волонтерство» часто вживають подібні за значенням поняття: «милосердя», «благодійність», «меценатство» та «філантропія», що часто у повсякденній мові зазвичай сприймаються як синоніми. Українська дослідниця Т. Л. Лях у своїй праці «Волонтерство як суспільний феномен» [11] спираючись на різноманітні тлумачні словники, дослідила семантику цих понять. З її аналізу випливає, що ці терміни, хоча і мають спільні риси, але, з наукової точки зору, не є повністю тотожними, проте змістовно вони взаємопов'язані та перетинаються в багатьох аспектах. Вважається, що першою формою благодійництва було подання милостині бідняку і писемні згадки про це зустрічаються ще в творах Гомера. Пізніше благодійництво стає релігійною нормою. На початку ІІ тис. до н.е. євреї вже мали уявлення про благодійність. У них існували моральні норми про необхідність співчуття ближньому, надання йому моральної та матеріальної підтримки. Милосердя (щиросердність, співчуття) – це співчутлива і діяльна любов, яка виявляється в готовності допомогти тим, хто потрапив у біду. В понятті «милосердя» поєднано духовно-емоційний (переживання чужої біди як своєї) та конкретно-практичний (прагнення до реальної допомоги) аспекти. Норми взаємодопомоги, які суттєво вплинули на подальший 19 розвиток людського суспільства, беруть початок у первіснообщинному ладі. Співчуття та підтримка були властиві неандертальцям. Взаємодопомога, підтримка, вияв гуманності у стосунках із земляками – усе, що пізніше почало називатися милосердям, було властиве людям, які жили в родоплемінному суспільстві. Милосердя є складовою моралі всіх світових релігій. Саме милосердя, як засадничий принцип християнської моралі, багаторазово зустрічається в біблійних текстах, зокрема: «Той хто дає злидарю не буде бідним; а хто закриває очі свої від нього, на тому багато прокляття» [19]. Ідеї милосердя увійшли до віровчення ісламу. Тут милість і милосердя розглядаються як найважливіші якості-атрибути самого Бога. Подальшого розвитку ідеї милосердя та благодійності набули в християнстві, яке використало у своєму вченні про милосердя ідеї гуманного ставлення до людини. Милосердя, любов до ближнього – важливий елемент християнської віри, моральності та цілісності християнського світогляду. Християни надавали допомогу нужденним, незважаючи на їхню національність, соціальну поведінку, статус, причини злиднів [7]. Яскравим прикладом християнського милосердя та благодійності є діяльність середньовічних релігійних орденів. Наведемо декілька прикладів. Орден госпітальєрів (заснований у ХІ ст.) безкоштовно лікував паломників та бідних у Єрусалимі при госпіталі Святого Іоанна. Спочатку складався з групи монахів-бенедиктинців, які доглядали за хворими паломниками, У період розквіту утримували найбільшу лікарню середньовічного світу, де одночасно могли лікуватися до 2000 пацієнтів, незалежно від віросповідання та походження. 20 Домініканський орден, заснований у 1216 р., крім проповідницької діяльності, займався ще й: організацією безкоштовних шкіл для бідних, створенням бібліотек, допомогою хворим під час епідемій. Орден Святого Лазаря, заснований у 1098 р., спеціалізувався на допомозі хворим на проказу. Унікальність ордену полягала в тому, що багато його членів самі були прокаженими. Орденом було створено мережу лепрозоріїв по всій Європі. Вважаємо за необхідне визначити спільні риси благодійності- волонтерства релігійних орденів: • системний підхід до благодійності; • поєднання духовної та практичної допомоги; • створення перших стаціонарних закладів допомоги; • розробка стандартів догляду за хворими; • навчання місцевого населення. Виходячи з вище зазначеного з певністю можемо стверджувати, що діяльність середньовічних релігійних орденів мала великий вплив на подальший розвиток волонтерства: • заклали основи організованої благодійності; • створили перші протоколи медичної допомоги; • розробили принципи безкорисливого служіння; • вплинули на розвиток сучасної медицини та соціальної роботи. Також, важливо відзначити, що хоча діяльність цих орденів мала релігійну основу, їхній досвід організації допомоги вплинув на розвиток світського волонтерства та сучасних гуманітарних організацій. У XVIII–XIX століттях, із поширенням ідей гуманізму, благодійність почала набувати більш організованого характеру. Наприклад, у цей час з'являлися перші громадські організації, які допомагали нужденним. 21 Промислова революція призвела до соціальних проблем (бідності, безробіття, поганих умов праці), що сприяло формуванню руху допомоги на рівні громадських ініціатив. Але, як зазначає Ванюшина О. Ф. благодійність та милосердя не одне і те саме. Благодійність може бути і без милосердя, а здійснюватися через побоювання, що пов’язані з особистим гріхом (спокутування) і також як масова реакція наслідування (мода на благодійництво) [7]. Щодо меценатства, то його витоки знаходяться в І столітті до н.е. і пов’язані з римським суспільним діячем часів імператора Августа Гаєм Цильнієм Меценатом. Він відомий тим, що був покровителем поетів Вергілія та Горація. З часом його ім’я стало поняттям, що означало сприяння науці, культурі, мистецтву. «Філантропія» – в перекладі з грецької означа «людинолюбство». Поняття народжується у французькій літературі XVIII століття, і витлумачувалося як синонім благодійництва з громадським акцентом. дових соціально-педагогічної роботи, соціального захисту, соціального забезпечення. Філантропію розглядають як синонім благодійності. Її головна особливість – громадянська спрямованість. Найбільшого поширення філантропічна діяльність набула у другій половині XIХ ст., особливо в Англії, Франції та Німеччині, де вона спиралася на значну підтримку державної влади. Отже, поняття «волонтерство» змістовно є дуже близьким зі зазначеними вище поняттями, які виникли значно раніше. Існує навіть таке припущення, що першими волонтерами були самаритяни, що надавали допомогу всім, хто її потребував. Але, на нашу думку, виходячи з вище зробленого аналізу, коректніше говорити про протоволонтерство. 22 В історії світового волонтерського руху можна виділити декілька етапів. Перший тривав до середини ХІХ ст., волонтерство сприймалось як військова справа, а волонтери – романтичні юнаки, які прагнули за покликом серця піти в бій за чужу незалежність і обов’язково в далеку екзотичну країну, тому його пов'язують із участю добровольців у військових операціях (добровольчі загони із болгар, сербів, молдаван, валахів у російській армії під час російсько-турецьких війн другої половини ХVІІІ ст.; створення французької національної гвардії 1792 р. для протидії австрійській агресії). На другому етапі свого розвитку волонтерство набуває соціального (медичного) забарвлення. 1859 р. вважається роком виникнення волонтерського руху у світі. 4 червня 1859 року французька армія зіткнулася з австрійськими силами біля Сольферіно, що на півночі Італії. Жан Анрі Дюнан, який був швейцарським громадським діячем, вражений кривавими наслідками війни (на полі бою залишилося помирати понад дев'ять тисяч скалічених солдатів), допомагав організовувати допомогу пораненим. У 1862 році він публікує свою книгу «Спогади про Солферіно», з цього моменту починається інтенсивна лобістська компанія, яка мала на меті отримати підтримку міжнародного корпусу добровольців, щоб допомогти пораненим на війні солдатам. Книга Дюнана та його пропозиції були сприйняти з ентузіазмом, чому сприяла значна мода на філантропічні товариства в тогочасній Європі. У 1863 році Дюнан разом із чотирма іншими відомими женевськими громадянами заснував Міжнародний комітет допомоги пораненим, що у 1876 році отримав свою сучасну назву – «Міжнародний комітет Червоного Хреста» [8, с. 182]. Організація, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. 23 Анрі Дюраном сформував принципи, якими кeруються волонтерські органiзації всього світу: Гуманність: мета волонтерства – запобігати та полегшувати людські страждання, захищати життя та здоров'я, а також забезпечувати повагу до людської гідності. Неупередженість: волонтери допомагають всім, хто потребує допомоги, незалежно від національності, раси, релігії, соціального статусу чи політичних переконань. Нейтральність: волонтерські організації не беруть участі в конфліктах і не підтримують жодну зі сторін. Незалежність: волонтерські організації діють незалежно від урядів та інших організацій. Добровільність: волонтерська діяльність здійснюється на добровільних засадах, без очікування матеріальної винагороди. Єдність: у кожній країні може бути лише одна волонтерська організація, яка повинна бути відкрита для всіх і діяти на всій території країни. Універсальність: волонтерські організації мають рівні права та обов'язки допомагати один одному. Третій етап починається з другої чверті ХХ ст. як міждержавний і міжнародний гуманітарний рух з подолання соціальних наслідків Першої світової війни (утворюються перші волонтерські загони, Міжнародна громадська служба). У Європi пiсля закінчення Першої світової війни з’явилися люди, готовi надaвати допомогу постраждалим у війні. Саме в цей час були створені перші волoнтерські організації. У 1920 р. у Франції, під Страсбургом, за учaстю німецької та французької молоді було здійснено 24 перший волонтeрський проект, у рамках якого волонтери відбудовували фeрми, зруйнованi під час війни. Гроші за свою роботу волонтери не одeржували, але зацікавлена сторона справно забезпечувала їхнє проживання, хaрчування та медичне страхування. Цей принцип організації праці волонтeрів зберігся і до сьогодні [21]. Саме тодi молоді люди прийшли до висновку, що «краще працювати разом, нiж воювати один проти одного». Невдовзі ця думка перетворилалася на гасло волонтeрського руху. Згодом під егідою ЮНЕСКО було засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) зi штаб-квартирою у Парижі. У 1985 р. Генеральна Асамблея ООН запропонувала щорічно 5 грудня відзначати Міжнародний день волонтерів в iм’я економічного і соціального розвитку. Червона літера V є всесвiтнім знаком волонтерства [22]. Тому, саме ХХ ст. деякi дослідики визначають як головну віху в розвитку волонтерського руху. І, нарешті, сучасний етап, що почався з 90-х років ХХ ст. – позадержавний, соціально орієнтований, масовий, організований, систематичний рух найбільш активних представників громадянського суспільства в більшості країн світу. Вiдпoвідно до Загальної декларацiї волонтерiв, яку прийнято на XI Конгресi Мiжнародної асоцiації волонтерiв 14 вересня 1990 р., волонтерство є добровiльною, активною, спільною або особистою участю громадянина в життi людських спiльнот для реалізації його основних людських потреб та покращення якості життя, економічного i соцiального розвитку [23]. На XVI Всесвiтній конференції волонтерів у 2001 р. в Амстердамі (Нідерланди) було визначено принципи діяльності волонтерів: 25 • визнання права на закрiплення за всіма людьми відповідного соціального та матеріального становища незалежно від статі, раси, віросповідання, фізичних особливостей; • повага до гiдності й культури всіх людей; • надання дoпомоги, безкоштовних послуг особисто чи організовано в дусі партнерства та братерства; • визнання рiвної важливостi особистих і колективних потреб, сприяння їх забезпеченню; • перетворення волoнтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібнoстей, стимулюючи при цьому ініціативу та творчість людей, надаючи кoжному можливість бути творцем, а не кoристувачем, спoстерігачем [23]. Зaгальна Декларацiя Волонтерів пiдтримує право кожної жінки, чоловіка та дитини на вiльне об’єднання у спілки та зайняття волонтерською діяльністю без будь-якої дискримiнації відносно культурного та етнiчного походження, вiросповідання, віку, статі, фізичного, соціального чи економічного становища. Всі люди у світі повинні мати право на вільне витрачання свого часу, тaланту та енергії на користь інших людей чи громади, працюючи iндивідуально чи в колективi й не сподiваючись на фiнансову винагорoду [23]. Поширення міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНІСЕФ, «Лікарі без кордонів», сприяло глобалізації волонтерського руху. У ХХІ столітті волонтерство стало масовим явищем в усіх куточках світу та охоплює широкий спектр діяльності: соціальну допомогу, екологічні ініціативи, допомогу під час криз і катастроф, освітні програми, культурні проєкти. 26 У багатьох країнах волонтерство підтримується на державному рівні, а технології (зокрема інтернет) сприяють координації діяльності волонтерів. Наприклад, у сучасній Південній Кореї щорічно близько чотирьох мільйонів осіб присвячують волонтерству понад 451 мільйон годин робочого часу, а вартість їхніх послуг перевищує 2 мільярди доларів США на рік. Більше 65 % населення Землі беруть участь у волонтерській діяльності [24]. Наприклад, в Ірландії волонтерів майже 33%; 19% дорослого населення Франції беруть участь у волонтерських акціях. В Німеччині – кожен третій німець ( 22 млн. осіб) є волонтером і працює у волонтерських організаціях. У Південній Кореї майже 4 млн. осіб займаються волонтерством. В Японії 26% громадян мають досвід волонтерства. Але лідерами за кількістю волонтерів у світі є США (60% –жінок та 55% – чоловіків), Норвегія (57%), Люксембург (55%) та Камерун (53%) [24]. Державні інституції по-різному ставляться до даного явища. У США волонтерський рух децентралізований, а ось у Європі існує два підходи до нього: партнерський та маніпулятивно-прагматичний. На міжнародному рівні ми спостерігаємо тенденцію до організаційного упорядкування волонтерського руху. Найбільш відомими добровільними організаціями у світі є Всесвітня Громадянська Служба (SCI – Service Civil International), Волонтери ООН (UNV – United Nations Volunteers), Альянс Європейських волонтерських організацій (Alliance of European Voluntary Service Organisations), Координаційний комітет міжнародних волонтерських організацій під егідою ЮНЕСКО (CCIVS – Coordinating Committee for International Voluntary Service), Асоціація Волонтерських Організацій (АVSO – Association of Volunteer Service Organizations), Молодіжна акція за мир (YАР – Youth Action for Peace), Міжнародний молодіжний культурний обмін (ICYE – International Cultural 27 Youth Exchange), Грінпіс (Greenpeace). Усі ці організації глобального пацифістського характеру. Їхня діяльність спрямована на розв'язання соціально-гуманітарних (допомога людям з обмеженими фізичними можливостями, особам похилого віку), соціокультурних (просвітництво), інформаційно-консультативних (інформаційна допомога) та екологічних (охорона природного середовища і раціональне природокористування) проблем людства [11]. Суспільство високо оцінило внесок добровольців у розвиток соціальної сфери людства, тому ООН приймає рішення (Резолюція 40/212 від 17 грудня 2985 р.) про щорічне відзначення Міжнародного дня добровольців в ім’я економічного й соціального розвитку (5 грудня – Міжнародний день волонтерів). 2001 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародним роком волонтерів (Резолюція 52/17 від 20 листопада 1997 р.). 2011 р. за рішенням Європейської комісії офіційно був оголошений Роком волонтерства в Європі, оскільки кожен третій мешканець цього регіону залучений до доброчинництва. Генеральна Асамблеєя ООН проголосила 2026 рік Міжнародним роком волонтерів задля сталого розвитку (Резолюція A/RES/78/127 від 18 грудня 2023 р.) [25]. Таким чином, pівень уваги волонтерству в країні засвідчує рівень розвитку в ній громадянського суспільства як сфери соціальних відносин та громадської участі людей в житті суспільства на противагу діям держави чи економіки. Отже, відстежити історію волонтерського руху складно, адже в минулому такі дії зазвичай не документували. Однак перебіг історії людства свідчить, що ідеї добровільної та безкорисливої допомоги були притаманні багатьом суспільствам. 28 2.2 Функції та напрями волонтерської діяльності Сутність та обов’язки волонтерів, принципи волонтерського руху, завдання волонтерських організацій визначено у Загальній декларації волонтерів, яка була прийнята 14 вересня 1990 р. на ХІ Конгресі Міжнародної Асоціації Волонтерів [23]. В документі визначено принципи, які сповідують і дотримуються волонтери: • визнають право на об’єднання усіх людей: чоловіків, жінок, дітей, незалежно від їхньої расової та релігійної приналежності, фізичних особливостей, соціального та матеріального стану; • надають взаємну допомогу, безкорисливі послуги особисто чи організовано; • визнають рівність колективних та індивідуальних потреб; • ставлять собі за мету перетворити волонтерство в засіб особистого процвітання, набуття нових знань та навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи для цього ініціативу й творчість людей, даючи можливість кожному бути творцем, а не користувачем; • стимулюють почуття відповідальності, заохочують колективну та міжнародну солідарність. У січні 2001 р. на ХVІ Всесвітній конференції волонтерів було прийнято Декларацію про волонтерську діяльність [26]. У ній міститься заклик до ООН, лідерів урядів, бізнесу, преси, закладів освіти, релігійних і громадських організацій сприяти розвитку волонтерського руху у світі як інструменту зміцнення інститутів вільного громадянського суспільства. Відповідно до Декларації, волонтери повинні вирішувати наступні завдання: 29 • збільшення залучення всієї спільноти до процесу визначення та розгляду наявних проблем; • заохочення молоді до лідерства через надання послуг протягом більшої частини життя; • надання слова тим, які не можуть за себе говорити; • надання можливості всім займатися волонтерською діяльністю; • додати, але не замінити відповідальності інших секторів та зусиль оплачуваних працівників; • дати змогу людям постійно здобувати нові знання та навички й повністю розвивати їхній особистий потенціал, упевненість у власних силах й творчі здібності; • сприяти родинній, національній та глобальній солідарності. Декларація, також, визначає статус волонтера: «Ми вважаємо, що волонтери та організації і громади, на користь яких вони працюють повинні спільно нести відповідальність за: • створення середовища, у якому б до праці волонтерів ставилися з розумінням, що дало б змогу досягнути більшого порозуміння щодо кінцевих результатів спільної праці; • визначення критерії участі волонтерів, а також визначення умов укладання угод з волонтерами для вироблення певної політики роботи з волонтерами, щоб дало змогу ефективніше використовувати працю волонтерів; • забезпечення відповідних гарантій для волонтерів і тих, кому вони надають свої послуги; • забезпечення волонтерів відповідним навчанням, постійним оцінюванням та визнанням; 30 • забезпечення доступу до волонтерської діяльності всім людям без будь-яких обмежень щодо фізичного, економічного, соціального чи культурного становища» [26]. Аналіз «Декларації» 2001 р. дає можливість визначити основні функції волонтерської діяльності: • пропаганда солідарності, гуманізму, справедливості на національному, глобальному рівнях; • визначення проблем у різних сферах для їх розв’язання з урахуванням цільових потреб; • орієнтація на популяризацію здорової сім’ї, нації; • різнобічний розвиток людей шляхом отримання ними нових знань та навичок, розвиток творчого потенціалу; • доповнення діяльності інших секторів із забезпечення суспільного добробуту [26]. Зазначим, що саме на ці два документи спираються у своїй діяльності більшість добровільних благодійних організацій світу, а також й держави щодо організації та спрямування діяльності волонтерського руху. Напрями волонтерської діяльності: • Соціальна підтримка та допомога нужденним проявляється в наданні допомоги малозабезпеченим, безпритульним, хворим, літнім людям та іншим вразливим групам населення, забезпечуючи їх необхідними ресурсами та підтримкою. • Надання соціальних послуг дітям та молоді, що перебувають у складній життєвій ситуації у зв’язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім’ї 31 • Волонтерський рух сприяє активізації громадян, залучаючи їх до участі в суспільних ініціативах, підвищуючи рівень відповідальності та залученості громадян у вирішення соціальних проблем, що сприяє розвитку громадянського суспільства. • Одним з основних напрямів діяльності є освітньо- просвітницький. Волонтери проводять освітні програми, тренінги та інформаційні кампанії, спрямовані на підвищення обізнаності суспільства щодо важливих соціальних, екологічних та культурних питань. • Особливим напрямом діяльності є реагування на надзвичайні ситуації, такі як природні катастрофи, війни, епідемії та інші кризові ситуації, волонтери надають невідкладну допомогу, організовують евакуацію, розподіляють гуманітарну допомогу та підтримують постраждалих. • Волонтери активно залучені до екологічних ініціатив, таких як прибирання територій, посадка дерев, захист природних ресурсів та просування сталого розвитку. • Волонтерські програми сприяють міжкультурному обміну, організовуючи культурні заходи, фестивалі, виставки та проекти, що сприяють збереженню та розвитку культурної спадщини. • Волонтери допомагають у медичних установах, організовують благодійні акції для збору коштів на лікування хворих, проводять профілактичні заходи та сприяють покращенню доступу до медичних послуг. • Беруть участь у програмах підтримки малого та середнього бізнесу, сприяють розвитку підприємництва, організовують тренінги з професійних навичок та допомагають створювати робочі місця. 32 • Дуже важливою є діяльність пов’язана зі захистом прав людини та соціальної справедливості: це й боротьба проти дискримінації, сприяння соціальній інтеграції маргіналізованих груп та праця щодо забезпечення рівних можливостей для всіх громадян. • Волонтерський рух стимулює створення нових соціальних проектів, підтримує інноваційні ідеї та сприяє розвитку громадських ініціатив, що покращують якість життя в суспільстві. Волонтерська діяльність провадиться шляхом: • надання допомоги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах (за місцем проживання особи, у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування та в інших закладах соціальної підтримки (догляду); • залучення пенсіонерів, дітей та молоді до участі у волонтерській діяльності; • встановлення зв’язків із міжнародними волонтерськими організаціями [26] Волонтерські організації (об’єднання), волонтери можуть залучатися соціальними службами до надання таких соціальних послуг: • придбання і доставка медикаментів, продовольчих, промислових та господарських товарів, книг, газет, журналів, гарячих обідів; • приготування їжі, годування; • допомога у проведенні заходів особистої гігієни; • прибирання приміщення, прання білизни; 33 • обробіток присадибних ділянок; • виконання ремонтних робіт; • відвідування хворих у стаціонарних медичних закладах; • витання художньої літератури, преси, написання листів; • організація дозвілля тощо [26]. Волонтерство відіграє ключову роль у кризових ситуаціях, надаючи різноманітну допомогу постраждалим, тому розкриємо де-які аспекти їх діяльності. Як вже зазначалось, волонтери часто надають медичну допомогу в зонах конфліктів і катастроф. Волонтери-медики надають першу допомогу, лікують поранених та допомагають у лікарнях. Наприклад, організація «Лікарі без кордонів» (Médecins Sans Frontières) була заснована у 1971 році французькими лікарями та журналістами для надання медичної допомоги в кризових ситуаціях, тому активно працює в зонах конфліктів та катастроф, надаючи медичну допомогу тим, хто її потребує. Волонтерські організації, такі як «Червоний Хрест» і «Червоний Півмісяць», надають гуманітарну допомогу під час воєн, природних катастроф та епідемій. Наприклад, після цунамі та аварії на Фукусімській АЕСв Японії 2011 року, волонтери допомагали у відновленні зруйнованих районів, надавали психологічну підтримку постраждалим та допомагали у будівництві тимчасового житла. Волонтери забезпечують постраждалих їжею, водою, одягом та іншими необхідними речами. Наприклад, після землетрусу на Гаїті у 2010 році, волонтери Червоного Хреста надавали допомогу постраждалим, забезпечуючи їх їжею, водою, медичною допомогою та тимчасовим житлом. 34 Волонтери по всьому світу допомагали у боротьбі з пандемією COVID-19, поширюючи інформацію про заходи безпеки, доставляючи продукти та ліки людям, які перебували на самоізоляції, та допомагаючи у вакцинаційних кампаніях. Волонтери часто працюють у сфері освіти, допомагаючи відновлювати школи, організовують навчальні програми для дітей та дорослих у кризових регіонах. Наприклад, програма «Корпус миру» (Peace Corps), заснована у 1961 році президентом США Джоном Кеннеді, спрямована на сприяння миру та дружби через волонтерську діяльність у різних країнах. Так, у країнах Африки волонтери допомагають покращувати рівень освіти та здоров'я, працюючи з місцевими громадами. Волонтери надають психологічну підтримку постраждалим, допомагаючи їм справлятися зі стресом та травмами. Наприклад, Товариство Червоного Хреста України активно працює над наданням психосоціальної підтримки людям, які постраждали від збройного конфлікту. Отже, основні функції та напрямки волонтерської діяльності органічно поєднують прагнення бути корисними, виражати співчуття та солідарність, впливати на досягнення суспільного балансу і справедливості. Висновок до розділу. Волонтерство має глибокі корені, що сягають стародавніх часів. У багатьох суспільствах допомога була необхідною частиною релігійних і моральних обов'язків. У християнстві, ісламі, буддизмі та інших релігіях наголошувалося на важливості милосердя, допомоги бідним, хворим, вдовам та сиротам Також ці дії були спрямовані на підтримку громади та створення соціальної солідарності. 35 У середньовіччі волонтерство набуло нових форм, зокрема через діяльність релігійних орденів та братств, які надавали допомогу хворим, бідним та подорожнім. Ці організації часто діяли на основі релігійних переконань і мали значний вплив на суспільство Слід зазначити, що кардинальна відмінність між благодійництвом, меценатством і волонтерством полягає в тому, що для перших двох притаманним є надання коштів або інших матеріальних цінностей задля допомоги нужденним, для останнього – добровільна безоплатна праця заради соціально значущих цілей. В своєму розвитку світовий волонтерський рух пройшов чотири етапи. Перший тривав до середини ХІХ ст., другий – до кінця першої чверті ХХ ст., третій етап починається з другої чверті ХХ ст. і четвертий (сучасний) етап почався з 90-х років ХХ ст. Ключові особливості історичного розвитку волонтерства: - Воно часто виникало як відповідь на кризи та катастрофи - Поступово від спонтанної допомоги перейшло до організованих рухів - Сприяло вирішенню важливих соціальних проблем - Часто починалося з ініціативи окремих особистостей, які надихали інших - З часом набуло міжнародного характеру. Волонтерство продовжує відігравати важливу роль у сучасному світі, особливо під час криз, війн та стихійних лих. Воно демонструє найкращі якості людської природи – здатність до співчуття та безкорисливої допомоги іншим. Волонтерська діяльність є важливим інструментом зміцнення громадянського суспільства, сприяє соціальній справедливості, розвитку особистості та вирішенню нагальних соціальних проблем. Волонтери відіграють ключову роль у кризових ситуаціях, надаючи 36 різноманітну допомогу постраждалим, та сприяють розвитку громадських ініціатив, що покращують якість життя в суспільстві. Волонтерство є важливим інструментом підтримки та відновлення у кризових ситуаціях, допомагаючи людям повернутися до нормального життя. 37 РОЗДІЛ 3 ВОЛОНТЕРСТВО В УКРАЇНІ 3.1 Історичні умови розвитку волонтерського руху в Україні Волонтерська діяльність з давніх-давен була притаманна українському народу, тому волонтерство має своє глибоке коріння в Україні. Доказом цієї тези є те, що у словнику української мови подано низку cлів-синонімів (доброчинність, доброчинство, добродійство, добродiяння, благодіяння тощо), які мають однакове тлумачення: «Надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чомусь» [18, с. 308]. За словами дослідниці історії Галичини Адріани Огорчак, «українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн» [27]. Як вже зазначалось раніше, у багатьох сливниках термін «волонтер» часто трактується як «особа, яка добровільно поступила на військову службу». У Великому тлумачному словнику сучасної української мови зазначено, що «волонтер – той, хто став на військову або іншу державну службу за власним бажанням» [18, с. 201]. Підтвердження такого тлумачення даного поняття знаходимо ще в часи Київської Русі. В ті часи військо ділилося на «збройні сили», «добровольчі батальйони» та «територіальну оборону». Першою і основною частиною збройної 38 організації була князівська дружина – професійне військо, яке утримував коштом державної скарбниці князь [20]. Окрім професійної княжої дружини, оборонний потенціал Русі спирався на два інші важливі компоненти: боярські формування та міське самооборонне військо. Другий сегмент армії – феодальні формування (боярські раті) мав умовно «добровільний» характер і складався з загонів, які формували великі землевласники – бояри. Бояри виступали як повноправні військові керівники власних полків, самостійно опікуючись їхнім озброєнням, конями та провіантом. До таких підрозділів входили як професійні воїни-найманці, так і залежні від боярина люди (челядь, слуги). Суттєвим недоліком цієї сили була її політична нестабільність. Згідно з тогочасним звичаєвим правом, боярин мав законну можливість у будь- який момент змінити сюзерена (князя). Це право на «від’їзд» означало, що землевласник міг покинути поле бою або змінити табір разом зі своїм військом, що робило боярську підтримку досить мінливою та ризикованою для князя. Третьою складовою військової машини Київської держави були міські полки, які за своїми функціями нагадують сучасну територіальну оборону. Створення таких підрозділів не було примусовим з боку князя, а відбувалося за рішенням віча – загальних зборів громадян. Громада самостійно визначала необхідність захисту та терміни служби. Формування полків базувалося на принципі колективної відповідальності та самоорганізації. Зокрема, існувала система, за якої двоє господарів повністю забезпечували всім необхідним (зброєю, одягом, харчами) третього, який безпосередньо вирушав на війну [20]. 39 Аналізуючи ці процеси, можна дійти висновку, що військове волонтерство та консолідація цивільного населення задля підтримки армії не є новим явищем. Це фундаментальна традиція, що сягає корінням часів середньовічної Русі. Вже тоді українське суспільство демонструвало високий рівень самоорганізації, де кожен громадянин – або безпосередньо в бою, або через ресурсну допомогу –долучався до захисту своєї землі. Властиві українському народу й милосердя, співчуття, благодійність. З найдавніших часів благодійністю займалися князі ще задовго до прийняття русичами християнства, про що свідчать численні факти, зафіксовані в історичних пам’ятках. Зокрема, княгиня Ольга заснувала першу лікарню у Києві, в якій за хворими доглядали жінки, а київський князь Володимир Статутом 996 р. зобов’язав духовенство через збір десятини на утримання монастирів, церков і лікарень займатися громадським піклуванням [28, с. 107]. Як поціновувач книжності й культури та покровитель освіти князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» виклав обов’язки князя стосовно бідних: «Будьте батьками сиріт, не залишайте сильним губити слабких, не залишайте хворих без допомоги» [28, с. 107]. Допомога мала переважно індивідуальний характер. З прийняттям християнства у Київській Русі (988 р.) поширилося цілеспрямоване опікування знедолених та немічних, і з боку церкви зокрема. Тобто релігія стала рушійною силою розвитку благодійності, яка визначається нормами християнської моралі та втіленням чеснот її представників. До початку XVIII ст. благодійництво було прерогативою церкви, формувалась система монастирської допомоги. Добродійні установи концентрувались при монастирях і храмах. Так Києво-Печерська лавра утримувала: безкоштовні лікарні; притулки для старих; безкоштовні 40 трапезні. Монахи безкоштовно навчали грамоті. При монастирях діяли притулки для подорожніх, богадільні. Сільська громада відігравала роль станової організації селянства, що регулювала усі аспекти її життєдіяльності. Її характерною рисою була взаємодопомога, яка відображена в численних обрядах: «толока» – колективна допомога при будівництві; «помочі» – спільна робота на полях вдів та сиріт. Створювалися притулки, сирітські ради, збиралися пожертви, збір продуктів для погорільців, організовувалися для безкоштовної допомоги добровільні групи. Отже, виокремимо категорії осіб, на яких розповсюджувалось благочинство та види допомоги, яка їм надавалась. Перші, це: сироти, вдови, старі люди, хворі, погорільці, жебраки, подорожні. Друге, це: харчування, лікування, надання притулку, навчання, трудова допомога та матеріальна підтримка. У XVI–XVIІ ст. велику роль у житті українського народу відігравали братства, до складу яких входили переважно представники українського міщанства. Благодійність була одним із головних завдань їхньої діяльності, тому вони брали активну участь у влаштуванні шпиталів і лікарень. Ще однією з найпоширеніших традицій благодійної діяльності був збір коштів на будівництво чи ремонт церков. В історії відомі як великі жертводавці, що могли самостійно фондувати будівництво релігійних споруд (князі, гетьмани), так і громадські ініціативи, коли необхідну суму збирали всією парафією – це вже типово волонтерська справа. Окрім того, церкви і монастирі в Україні здавна були місцями, де опікувалися скаліченими в битвах вояками, де доживали віку старі козаки. З кінця XVIІІ ст. благодійність поступово видозмінюється від церковногромадської до державно-громадської. 41 Точних відомостей стосовно започаткування волонтерського руху задля допомоги військовим теж немає. Хоча термін «волонтер» увійшов у активний вжиток в Україні лише наприкінці XX століття (у 1990-х роках), сама традиція безкорисливої допомоги має багатовікову історію. До появи іноземного запозичення людей, які присвячували себе суспільно корисним справам, ідентифікували через низку інших шляхетних понять. Традиція філантропії в Україні розвивалася через діяльність видатних лідерів та цілих династій, які поєднували державне управління з особистою жертовністю: давньоруські князі, такі як Володимир Великий та Ярослав Мудрий, заклали основи соціальної опіки, підтримуючи освіту та церкву. Козацька старшина та гетьмани: Петро Конашевич-Сагайдачний та Іван Мазепа вивели благодійність на загальнонаціональний рівень, фінансуючи будівництво храмів, розбудову Києво-Могилянської академії та захист культури. У XIX та на початку XX століття естафету перехопили великі промисловці. Родини Терещенків, Симиренків та Бродських перетворили приватні капітали на суспільне надбання, будуючи лікарні, школи, музеї та підтримуючи розвиток української науки [11]. Сучасний волонтерський рух в Україні не виник на порожньому місці. Він став логічним продовженням глибинних рис національного характеру: щире співчуття до ближнього, яке в українській традиції завжди вважалося вищою чеснотою; готовність діяти в інтересах громади, часто жертвуючи власним часом, комфортом чи ресурсами; здатність сприймати проблеми сторонніх людей або всього суспільства як власні. Отже, трансформація термінології у 90-х роках лише дала нове ім’я явищу, яке в Україні існувало століттями. Волонтерство – це сучасна форма реалізації прадавнього коду української солідарності, що раніше проявлявся 42 через меценатство, громадську діяльність та благодійність. Це не просто робота без оплати, а глибока світоглядна позиція, що базується на цінностях свободи та взаємодопомоги. У 30–40-х рр. ХІХ ст. у великих містах було засновано низку філантропічних товариств: «Київське товариство допомоги бідним», «Одеське жіноче благодійне товариство», «Благодійне товариство у м. Кам’янці-Подільському», «Харківське благодійне товариство», «Миколаївське благодійне товариство». На думку вітчизняного науковця Н. В. Заверико, історія волонтерства в Україні нараховує понад 100 років. 1868 році у Львові запрацювала Просвіта (культурно-освітянська організація), у 1894 р. (також у Львові) – руханкове і тіловиховне товариство «Сокіл», а у 1900 – ідеологічне товариство «Січ», ці рухи набули поширення саме на західноукраїнських землях, бо у більш ліберальній Австро-Угорщині з цим реально було легше. Ці товариства можна назвати волонтерськими бо робота з дітьми і дорослими, методична підготовка, вишколи – все від творчості до колосальних витрат часу тут було на волонтерських засадах. [29]. У 1912 р. також за Збручем почав діяти Пласт. Це взагалі феномен, адже скаутський рух – реальна колиска волонтерів, ідеології добровільної допомоги [11]. Активно діяли організації Червоного Хреста, особливо під час російсько-турецької (1877–1878 рр.), російсько-японської (1904–1905 рр.) та Першої світової війни. У 1914 р. почалася Перша світова війна. Як й 2014 року – понад століття тому саме військові дії змусили суспільство єднатися та сприяли розквіту волонтерства. Австро-Угорщина дала добро на створення 43 Українських Січових Стрільців. Але їх треба було нагодувати, одягти тощо. Місцеве населення частково взяло ці витрати на себе. Уже в 1915 р. львівське жіноцтво утворило «Українську Самаританську Поміч» (УСП) для медичної допомоги пораненим солдатам та мирним жителям. «Скільки їх зголосилося! Були між ними монахині, вчительки, студентки, кравчині, домашні помічниці» – згадувала секретар товариства Ірина Домбчевська. Так – це справжній волонтерський рух! З усіма його атрибутами [11]. Одночасно з цим і на західноукраїнських землях, і на території тодішньої Російської імперії активно діяв Червоний Хрест. Від самого початку війни рух розпочав запис у сестри милосердя для роботи в шпиталях та лікарнях для бідних та поранених. А 1918 року навіть офіційно оформився саме в Україні під назвою «Товариство Червоного Хреста України». За деякими даними, зберігалася розписка від 21 січня 1919 року щодо пожертви селянами другій сотні Окремого куріння Січових стрільців м. Нового Буга: 38 хлібів, 12 кусків сала, 11 карбованців і 60 копійок [30]. Дуже вагомий і неоціненний вклад митрополита Андрея Шептицького, названого «духовним батьком українського народу». За власні кошти здійснював підтримку молодих талановитих художників і поетів; збудовано лічницю та створено величезну колекцію ікон. Він відновив роботу Українського Червоного Хреста для допомоги пораненим, хворим і полоненим. Він викупив ліси на Тернопільщині і заснував заповідник, чим врятував унікальну флору і фауну від нищення німцями у роки війни (1941–1944 рр.) [28, с. 107]. Поняття волонтер, у радянський період, (у вжитку було слово доброволець, що є змістовним синонімом поняття «волонтер» або «шефська робота, яка за змістом нагадувала волонтерську роботу) мало ідейно- 44 патріотичне забарвлення. Добровольцем називалася людина, що виявляла бажання служити не інтересам якихось конкретних громадян (наприклад, доглядати за хворими, допомагати сиротам та немічним), а комуністичній партії, соціалістичній державі [7]. Автори книги «Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку» зауважуючи особливість волонтерського руху в радянський період, пояснюють її специфікою суспільного ладу, коли кожна радянська людина апріорі обов’язково повинна була мати якесь «суспільне навантаження» [31]. Характерним було те, що види волонтерських робіт залежали від віку людини. Дітей-волонтерів називали тимурівцями (на ім’я головного героя дитячої повісті А. Гайдара «Тимур та його команда»). Вони повинні були опікуватися (брати шефство) ветеранами Другої світової війни та молодшими дітьми, приймати участь в суботниках (прибирання, озеленення тощо). Молодь опікувалася дітьми, брала участь в народних дружинах, що допомагали міліції стежити за громадським порядком, а також, в більш «серйозних» справах комуністичного будівництва: «Цілина», «Магнітка», «БАМ» тощо. Дорослі здійснювали наставництво над молодими робітниками досвідчених працівників; шефство членів професійних спілок над сім’ями «групи ризику». Зазначимо, що в суботниках участь брали всі вікові категорії – від молодших школярів до людей похилого віку. Вся громадська робота проводилася в основному в межах таких організацій як піонерія, комсомол, профспілки, які були фундаментом системи безкоштовної допомоги. Звичайно, не всі з перерахованих вище робіт повною мірою можна було вважати формами волонтерства, оскільки часто вони не відповідали принципам доброї волі, мали риси почесної повинності, були добровільно- примусовими, хоч формально вважалися добровільними. Зміст явища 45 добровільництва було змінено, а добра воля окремої людини була підмінена волею спільноти, держави, влади, які ставилися вище за окрему особистість. У незалежній Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років XX ст., коли було створено службу під назвою «Телефон Довіри», де працювали волонтери (доброчинний Телефон Довіри в Одесі). З 1992 року в Україні починає активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді (зараз центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді). Головна мета їхньої діяльності – реалізація державної молодіжної політики та завдань, окреслених у Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15.12.1992, № 2859) і Законі Україні «Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді в Україні» (05.02.1993, № 2998-ХІІ). Саме створення центрів соціальних служб для молоді спричинило активний розвиток волонтерського руху. У цей період активно здійснювалася підготовка волонтерів до реалізації різних програм, а саме: робота з безпритульними, соціально-педагогічна підтримка дітей та молоді з особливими потребами, консультування у службі «Телефон Довіри», просвітницька профілактична діяльність з найгостріших проблем – наркозалежності, ВІЛ/СНІДу, тютюнопаління та зловживання алкоголем тощо. Поряд з державними організаціями, які залучають до діяльності волонтерів, починають створюватися громадські організації, метою діяльності яких є об’єднання та координація зусиль у справі сприяння розвитку волонтерського руху в Україні та захисту законних інтересів своїх членів. Однією з перших таких організацій був Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», заснований на початку 1995 року та юридично зареєстрований 1998 року (зареєстровано Міністерством юстиції України 16 грудня 1998 року, рішення № 1104) [11]. 46 Свідченням визнання важливості діяльності волонтерів є прийняті нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху. Офіційно визнано волонтерський рух було Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року, а також затверджено «Положенням про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг». Згодом вийшов Закон України «Про волонтерський рух» від 19 квітня 2011 року, де зазначалося, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер [1]. У першi роки незалежностi ефективно працювали напрями волонтерства під егiдою релігійних організацій, особливо протестантських церков. Наприклад, Українська Унiонна конференція церкви адвентистів сьомого дня ще у серединi 1990-х років ініціювала створення Адвентистської медичної асоцiації України (фундація продовжує діяти по сьогоднішній день, в її рядах понад 700 фахівців вищої і середньої кваліфікації, які надають медичну допомогу нужденним в різних регіонах країни). За сприяння Української лютеранської церкви понад 15 років функцiонує «Медична клініка на колесах». Громади Армії спасіння реалізують такi програми, як «Ліга милосердя» (започаткована для обслуговування самотніх хворих людей, прикутих до ліжка), «Відкриті дверi» (передбачає різноманітну допомогу будинкам для осіб похилого віку), «Інтенсивна корекція» (спрямована на кореляцію інтелектуального розвитку неповнолiтніх у притулках та дитячих будинках). За трьома проектами – «Домашня опіка», «Допомога на колесах дітям вулиці», «Консультативний центр для жінок, постраждалих від торгівлі людьми» – працюють структури «Карітас» Української греко-католицької церкви у Хмельницькій області. У багатьох населених пунктах Закарпатського 47 регiону осередками Римсько-католицької церкви було засновано мережу безкоштовних аптек [32]. За західним зразком волонтерство в Україні почали називати на початку 90-х років ХХ століття, а офіційно його було визнано, як вже зазначалось, постановою Кабінету Міністрів від 10 грудня 2003 року № 1895, якою також затверджено Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг [17], а також Законом України від 19 квітня 2011 року за № 3236-VI «Про волонтерську діяльність» [1]. Особливість волонтерського руху в Україні полягала в тому, що найчисельнішою його групою стає учнівська і студентська молодь. Діяльність здійснювали спочатку окремі волонтери, які об’єднувалися в групи. З часом з’явилися лідери, що об’єднали ці роз’єднані групи і почали працювати під спільним керівництвом, а це посилило вплив на державний апарат та ефективність допомоги. Український волонтерський рух – явище поки відносно молоде. Потужним сплеском волонтерської активності в Україні стало проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 р. За даними організаційного комітету «ЄВРО-2012 Україна», при потребі приблизно у 5,5 тис. волонтерів від бажаючих стати волонтерами УЄФА надійшло майже 24 тис. заявок, з яких більшість (90 %) були з України та Польщі [32. с. 15]. До 2014 р. волонтерство у нашій країні розвивалося досить повільно, особливо коли порівнювати з іншими країнами. Як свідчить рейтинг «World Giving Index», 2010 р. Україна посідала лише 150-е місце у світі (тільки 5 % населення було залучено до волонтерської роботи), але Революція Гідності, анексія Криму та війна на Донбасі все змінили. ВР тоді піднісся на найвищий рівень розвитку за весь час незалежності України: майже чверть українців (23 %) уже мали досвід волонтерства. У тому ж рейтингу «World 48 Giving Index» Україна піднялася зі 150-го на 81-е місце й випередила Польщу, Естонію, Росію та Грузію [33]. Отже, історія доброчинства в Україні налічує більше ніж 100 років. На українських теренах завжди були люди, які безкоштовно давали допомогу хворим та нужденним. Перші вітчизняні добровольці – Червоний Хрест – організований добровільний запис в сестри милосердя для шпиталю і лікарень для хворих. Пoняття «волонтер» до 90-х рр. XX ст. не існувало. Людей, що займалися cуспільно-корисною справою, називали доброчинцями, благодійниками, альтруїстами, громадськими діячами, меценатами. 3.2 Волонтерський рух під час Євромайдану та Революції Гідності Підйом волонтерства в Україні відбувася під час Евромайдана та Революції гідності. Без волонтерiв не було б Майдану. Вiрніше, він би зібрався, але навряд чи вистояв без надiйного по-справжньому народного волонтерського тилу. Всi пам’ятають, як кияни показали всій країні приклад дивовижної самоорганізації заради досягнення головної мети – змінити Україну, зробити її правовою європейською державою. Кожну добу на Хрещатик добровiльно, за покликом душі приїздили і приходили тисячі містян, готових надати безкоштовну допомогу мітингувальникам. Волонтери взяли на себе велику частину роботи з облаштування комфортного перебування людей на Майдані. Вони організовували польові кухнi, встановлювали намети, надавали необхідну інформацію. Волонтерами ставали також i професiонали – медики, юристи, психологи – що прагнули якось фахово допомогти однодумцям. За лiчені дні виникли десятки волонтерських 49 ініціатив та iнтернет-проектів: наприклад, «#єврохостел» (допомога по розмiщенню протестувальників в квартирах киян), «Євромайдан.SOS», «Майдан.Медик». Громадяни добровільно забезпечували протестувальників теплими речами ,продуктами харчування, шинами, бензином для коктейлів Молотова, ліками. Досить швидко з'явилися люди, через яких допомога почала приходити централізовано і роздавалася тим хто її потребував. Громадські активісти налагодили процес відправки до Києва харчів, одягу та захисної амуніції. Зі слів одиного з координаторів Євромайдану у Львові – Андрія Салюка : «За понад три місяці революційних подій зі Львова вдалося відправити до Києва 42 фури з провізією. Всі автомобілі були відіслані коштами, які збирав і жертвував Комітет підприємців Львівщини…» [34]. Після силового розгону Євромайдану в лютому 2014 р., коли з’явилися сотні убитих і постраждалих, волонтери з Майдану перемістилися в лікарні, де продовжили збирати допомогу – в основному ліки і кошти для лікування за кордоном. Після того, як бої у Києві завершилися, активісти-волонтери налагодили постачання медикаментів вже в місцеві лікарні, куди почали привозити на лікування травмованих євромайданівців. Їх приймали різні міста України так, 150 поранених прийняв Львів, ще 20 людей з важкими травмами відправили на лікування за кордон. «І хоча приймаюча сторона брала всі витрати на себе, кожному хворому із зібраних людьми коштів додатково давали в дорогу по 500 євро. Постраждалим активістам, які виписувалися з наших лікарень видавали на руки по 3 тисячі гривень», - зазначає Лілія Бойко [35, с. 14]. Волонтери та громадські активісти, які понад три місяці забезпечували життєдіяльність столичного Євромайдану, почали висвітлювати деталі своєї 50 роботи. Серед тих, хто присвятив себе боротьбі з режимом - лікарі, підприємці, науковці, студенти, які на час революції залишили свої робочі місця чи покинули навчання та стали простими волонтерами. З розповіді одного з волонтерів координатора зі збору медикаментів у Львові та члена Комітету підприємців Львівщини Лілії Бойко: «Почали підприємці з відправки студентів на Київ: купували їм квитки на автобуси та потяги. Коли ж 19 лютого у столиці з’явилися перші поранені, люди масово почали зносити ліки у пункт відправки, що тоді діяв у Віденській Кав’ярні. Активісти постійно контактували з майданівськими медиками і знали, які саме ліки і в якій кількості відправляти до Києва. Медикаментів несли настільки багато, що за перші півдня ними завалили половину приміщення Віденської Кав’ярні. А впродовж наступних чотирьох днів люди повністю зібрали необхідну кількість ліків для потреб Євромайдану. Ліки не було де зберігати, відтак волонтери попросили допомоги в настоятеля гарнізонного храму Петра і Павла отця Суса, аби налагодити у храмі процес збору, фасування та відправки медпрепаратів Постраждалим активістам, які виписувалися з наших лікарень видавали на руки по 3 тисячі гривень», - зазначає Лілія Бойко [35, с. 14]. 2014 рік позначився суттєвим зростанням кiлькості громадян України, залучених до благочинної та волонтерської дiяльності. Так, за даними соцiологічного дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва»спільно з КМІС, 32,5 % українців лише протягом травня-вересня 2014 р. мали досвiд переказів коштів на рахунки української армiї. Ще 23 % громадян скористалися допомогою благодiйних фондів та волонтерських органiзацій, передавши кошти, речi та продукти саме через цi громадськi інституції. 9% громадян приймали участь у магазинних акцiях, купивши товари за списками для потреб армiї та 51 передавши їх волонтерам. Особисто допомагали вимушеним переселенцям речами та грошима 7 % українських громадян. Безпосереднім збором коштiв, лiків, речей та доставкою їх в зону проведення АТО займались 3% [32, с. 15]. Проте в цiлому до 2014 року волонтерський рух в Україні розвивався досить слабо, у порівнянні з іншими країнами світу. Згідно рейтингу World Giving Index в 2010 році Україна займала лише 150 місце (тільки 5 процентів населення було залучено до волонтерської роботи). Але Революція Гiдності, анексія Криму та війна на Донбасі все змінили [36]. Пiсля анексiї Криму і початку вiйни на Донбасi волонтерство піднялось на найвищий рівень розвитку за весь час незалежностi України. У грудні 2014 року на замовлення Органiзації Об’єднаних Націй компанія GfK Ukraine провела загальнонаціональне дослідження стану волонтерства в Українi. Згiдно висновків дослідження, українці визнають велику роль волонтерського руху в суспільних процесах: 62% визнають роль волонтерів у полiтичних змінах останнього року, 85% вважають, що волонтерський рух допомагає змiцненню миру, а 81% схильні вважати волонтерський рух обов’язковою складовою громадянського суспuльства. Майже чверть українців (23%) мали досвід волонтерства, iз них 9% почали займатись волонтерством протягом останнього року. Основним напрямом діяльності волонтерів у 2014 році стала допомога українській армії та пораненим – цим займались 70% волонтерiв [7]. Трагічні соціально-політичні події 2014 року, військовий конфлікт на сході України, повномасштабне вторгнення росії, поява вимушених переселенців, загострення економічних проблем, виявлення недоліків в забезпеченні ліками, їжею, одягом та військовим спорядженням військових, що захищають території України призвели до активування волонтерського 52 руху. Його представники надавали допомогу тим соціальним групам, яким держава в наслідок бюрократичної тяганини, байдужості чиновників та відсутності матеріальних коштів не могла допомогти [30]. Дослідниця О. Баковецька зазначає «внаслідок Революції Гідності та війні на сході громадяни максимально мобілізували сили на допомогу учасникам революції та військовим у зоні АТО, пораненим, а також мирному населенню, яке постраждало через військовий конфлікт» [37, с. 37]. Також «у 2014–2015 роках волонтерський рух охопив територію всієї України. Окрім загальноукраїнських волонтерських проєктів, почали активно організовуватися волонтерські організації в усіх областях» [37, с. 39]. Дослідниця О. Головко вважає, що в той час відбувається «розвиток форм і напрямів волонтерської діяльності, якої досі в Україні не існувало, зокрема: армійського (допомога Збройним Силам України і Добровольчим батальйонам), пошукового (розшук загиблих і зниклих безвісти внаслідок військової агресії рф проти України), допомога вимушеним переселенцям і біженцям із зони АТО і Криму» [38, с. 11]. Форми соціальної активності набули особливого значення для населення. Крім того, «волонтерські групи взяли на себе такі важливі державні інституційні функції, як забезпечення армії, вивезення з зони бойових дій поранених, їх лікування та забезпечення ліками, доглядом, організація вивезення мирних громадян із зони бойових дій та турбота про переселенців» [38, с. 16]. Отже, не буде перебільшенням сказати, що саме завдяки волонтерам у 2014 році країна зберегла свій суверенітет, зупинила російську агресію на сході та відновила боєздатну армію з високим моральним духом. Що ми продовжуємо робити й зараз. 53 На Майдані у 2013–2014 рр. сформувалася схема волонтерства, де громади та спільноти надають продукти, речі та кошти волонтерам, які закупляють військове обладнання, одяг та разом із переданими продуктами й речами передають їх сотням майдану, а згодом – добровольчим батальйонам. Таким чином, на 2014 р. волонтерський рух відіграв важливу роль у формуванні ідеологічного та збройного опору сепаратистським рухам та збройній агресії РФ в деяких районах Донецької та Луганської областей. 3.3 Волонтерська діяльність з початку повномасштабного вторгнення Початок повномасштабної війни повністю змінив ставлення українського населення до волонтерства. Долучатися почали навіть ті, хто раніше й не задумувався про таке. Майже одразу українці почали об’єднувати свої волонтерські ініціативи заради допомоги одне одному та державі. Спочатку – через особисті зв’язки (друзі, родичі, колеги, сусіди, попередні знайомства). Однак вже скоро з’явилися спеціальні платформи, де небайдужі громадяни координували та об’єднували зусилля. За визначенням української дослідниці А. Алмашій «В умовах воєнного стану статус волонтера набуває особливого та надважливого значення в напрямку перемоги України. Десятки тисяч людей в Україні стали волонтерами та роблять те, що потрібно саме зараз: сортують гуманітарку, допомагають тим, хто залишився без житла, їжі та ліків, донатять на Збройні сили України тощо. … Із 24 лютого волонтерський рух в Україні набув величезних масштабів. Регіони, в яких не ведуться активні бойові дії, невпинно працюють, забезпечуючи допомогу в різних напрямках. Серед основних є: підтримка ЗСУ, підтримка переселенців, підтримка 54 людей, які потребують допомоги через різні обставини, підтримка госпіталів, психологічна підтримка та юридична підтримка» [39, с. 267, 268]. Також науковиця акцентує увагу на дослідженні Zagoriy Foundation разом з агентством «Соціоінформ» щодо залученості населення до волонтерства. За його результатами «найпопулярнішим способом допомоги залишається фінансова підтримка (76% благодійників). На другому місці безоплатна передача їжі, одягу, засобів гігієни (69%), і на третьому – безоплатне надання послуг чи здійснення робіт (45%)» [39, с. 267]. Волонтерська допомога внаслідок російсько-української війни стала для українців одним із способів виявити свою підтримку і відданість Україні та народу. Ця діяльність була вже не тільки засобом виявити громадянську позицію, як це відбувається зазвичай у мирний час, а й способом зробити свій внесок у відстоювання незалежності держави. Адже смертельна небезпека окупації та подальшого поневолення спонукала людей діяти негайно. На це натякали декілька факторів: армія не мала достатньо власних ресурсів першої необхідності (тобто їжа, медикаменти, військовий одяг, засоби захисту); була відсутня логістика у постачанні ресурсів до потребуючих допомоги; армія не мала змоги забезпечити себе технікою; у біженців, які рятувались, тікаючи з окупований територій не було жодної підтримки чи матеріальної допомоги з боку держави; виходячи з цього, база виробництва для подібних потреб була дуже слабкою. З початком повномасштабної війни росії проти України, майже кожен українець долучився до оборони країни. Хтось пiшов до лав ЗСУ, хтось стоїть на економічному фронтi країни, а хтось долучився до волонтерської діяльностi. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» iмені Ілька Кучеріва, близько 61% українців так чи iнакше долучалися до волонтерської допомоги військовим чи своїм співгромадянам: є тi, хто допомагав 55 фiзичною роботою (близько 10%), хто фінансово – 31%, а хтось і фінансово, і роботою (20%). За час війни усім стало зрозумiло, що волонтери роблять величезний вклад у перемогу i є потужною підтримкою для наших воїнів [40]. Яскравим прикладом активації волонтерського руху є динаміка змін у реєстрі волонтерів (Реєстр волонтерiв антитерористичної операції було створено у 2014 році). Так, до повномасштабного вторгнення росії в Україну в ньому було зареєстровано лише 320 осіб. Найбiльша динаміка приросту – близько 70% реєстрацiй волонтерів за 2022 рік, зокрема, припало на грудень. Прикметною рисою українського волонтерства стала потужна суспільна підтримка і готовність допомагати, причому оперативно. Для прикладу, після звільнення Київщини від окупантів прибирати Ірпінь зголосилося близько 1500 добровольців. Так само активно українці відгукуються на оголошення про волонтерські збори. І це дуже важливо, адже саме за кошти громадян волонтери купують потрібні речі для армії чи населення. Волонтери відіграли важливу роль у поширенні інформації про війну в Україні, а також у інформаційних та лобістських зусиллях, спрямованих на підвищення обізнаності іноземців про російську агресію та хід визвольної війни. Крім цього, волонтери також беруть участь у низці культурних заходів, які сприяють зміцненню національної гордості та єдності. Це розвиває в українських громадян почуття спільноти, солідарності та національної ідентичності. З 24 лютого 2022 року Нацiональна Волонтерська Платформа переорiєнтувала свою дiяльність та активно допомагає як вiйськовим, так i 56 цивільному населенню, за цей перiод через платформу понад 3 млн людей дізналися про допомогу пiд час війни [41]. На тлi війни ми є свiдками того, як швидко налагоджуються координацiйні та логiстичні процеси, закупівля, інформаційна підтримка. За декілька тижнів хаотичних рухів вибудувались логічні ланцюжки постачань, підвищилась ефективність волонтерів усіх напрямiв. Охарактеризуємо декілька найпотужніших і найавторитетніших громадських організацій, які роблять все можливе для перемоги України у війні. «Повернись живим»[42] «Повернись живим» oдна з перших волонтерських організацій, яка з’явилася у вересні 2014 року. Це найбільша в Україні організація допомоги війську, яка була заснована Вiталієм Дейнегою. «Повернись живим» – це однойменний благодійний фонд компетентної допомоги армії, а також Центр ініціатив ПЖ – громадська організація, яка сприяє посиленню сфери безпеки та оборони України. До її складу входять Департамент військової підготовки, Департамент ветеранів, Аналитичний центр, ЗМІ та Благодійний фонд допомоги армії. Головними задачами організації є забезпечення військових тепловізорами, приладами нічного бачення, переносними радiостанціями, прицілами, обмундируванням, GPS- навігаторами. Організація не використовує кошти на закупівлю зброї. Її місія полягає виключно в постачанні технологій, навчання та боєприпасів, щоб допомогти врятувати життя українців і допомогти воїнам захищати Україну. За перші три тижні повномасштабного вторгнення спостерігався справжній «бум» донатів. Було зібрано приблизно у 100 разів більше ніж за 57 весь 2021 рік. Завдяки підтримці небайдужих, фонд «Повернись живим» за перші 50 днів війни зібрав для армії 3,2 млрд. грн. За час існування було вже зібрано понад 45 мільйонів доларів з понад 50 країн. Фонд надає допомогу близько 100 бойовим одиницям Збройних Сил України та має повну прозорість та відкриту звітність. «Повернись живим» також є першою благодійною організацією в Україні, яка отримала дозвіл на закупівлю та імпорт товарів військового та подвійного призначення. Зокрема, командою організації придбано для підрозділів Сил оборони комплекс ударного БпЛА Bayraktar TB2, 12 спеціальних броньованих автомобілів, понад 4600 одиниць колективного піхотного озброєння — мінометів, кулеметів, гранатометів. З 2014 року (станом на квітень 2024-го року) Фонд зібрав на потреби Сил оборони України понад 12 мільярдів гривень. «Крила Фенікса»[43] Одна з основних волонтерських органiзацій України, яка займається допомогою українським вiйськовим від 2014 року – «Крила Фенікса». Організація була заснована та її очолює волонтер, бiзнесмен, медик – Юрій Бірюков. «Крила Фенікса» приймають допомогу у вигляді грошових переказів або безпосередньо необхiдними речами. Саме завдяки волонтерам цiєї групи було відремонтовано з аварійного стану Ан-26 «Везунчик» 15-ї Бориспiльської бригади транспортної авіації. Була проведена діагностика обладнання, вiдремонтовано двигуни, гвинти та шасі, закуплено новi шини. Літак отримав нове бортове iм’я – «Фенікс». Благодійний фонд Сергія Притули [44] Діяльність фонду зосереджена на двох основних напрямках – допомога армії та гуманітарні проєкти – допомога цивільним, постраждалим від російської агресії. 58 Сергій Притула – відомий український телеведучій, як приватний волонтер, почав допомагати армії ще 2014 року, коли росія почала окупацію Криму та Донецька. Спершу він допомагав бронею, екіпіруванням та харчами. А згодом почав забезпечувати підрозділи вже дронами, високоточною технікою, обладнанням для командних пунктів. У 2020 році під час пандемії коронавірусу Сергій Притула створив Благодійний Фонд для допомоги за невійськовими напрямками. Однак сам Притула продовжував допомагати армії як приватна особа. З лютого 2022 року через повномасштабний наступ росії Сергій Притула задіяв для допомоги військовим ресурси свого Фонду. Фонд відкрив власні логістичні пункти на кордоні з Польщею та у Львові для ефективного доправлення вантажів з Європи до України. Зараз Фонд Притули закуповує екіпірування, обладнання, медичні засоби і транспорт для військових. Ще один напрямок роботи – гуманітарна допомога. Найгучнішими зборами коштів від фонду стали: • збір на легендарні безпілотники Байрактар, але турецька компанія вирішила піти назустріч українцям і передати їх безкоштовно, тому гроші пішли на супутник від компанії ICEYE; • збір на дрони RAM ІІ UAV, в якому також брав участь відомий блогер Сергій Стерненко, за добу українці зібрали понад 350 млн гривень. «RAZOM» [45] Фонд «RAZOM» створений 2014 року. Заснували фонд небайдужі українці із США ще під час Революції Гідності і підтримували громадські проєкти, збираючи 250 тисяч доларів на рік. У Нью-Йорку декілька організаторів та учасників цих заходів вирішили створити організацію, яка могла б допомогти підтримувати імпульс і просувати вперед важливу роботу, яка була розпочата на Майдані. Вони назвали його «RAZOM», що в 59 перекладі з української означає «разом», і служить постійним нагадуванням про громаду, яка потрібна для того, щоб творити, будувати, робити, та залишатися на шляху до більш процвітаючої та демократичної України. З січня по лютий 2014 року «RAZOM» вдалось зібрати $136 159,94 на підтримку протестувальників Майдану. Очільницею фонду є Дора Хомяк. Різноманітні проєкти фонду згуртували навколо себе 150 тисяч донорів і волонтерів з усіх куточків планети і України в тому числі. У грудні 2014 року «RAZOM» збирає вантажі (понад 160 тонн) з допомогою для українських центрів переселенців, дитячих будинків та інших перевірених благодійних організацій і партнерів «RAZOM». Після 24 лютого 2022 року фонд перекваліфікувався на допомогу не лише цивільним та ветеранам, але й військовим. «RAZOM» – це американсько-український фонд, а тому не має права «возити в Україну зброю або товари військового характеру. Натомість «RAZOM» доставляє українським захисникам чи не найбільшу кількість персональних медичних аптечок (IFAK), професійних медичних рюкзаків, засобів комунікації, як то: рації, планшети, телефони, радіостанції, цивільні квадрокоптери та ін. Окрема програма фонду забезпечує лікарні та польові шпиталі сучасним обладнанням. «RAZOM» співпрацює із ЗСУ, МВС, МНС, Мінветеранів та іншими. А ще «RAZOM» від 2014 року підтримує різні громадські ініціативи. Завдяки програмі «Гранти від RAZOM» вже понад 100 локальних організацій, які працюють на прифронтових територіях, вже отримали гранти на свої проекти. Наразі було передано більше 4 млн. доларів США. Зокрема, кошти йдуть на їжу, медикаменти та іншу допомогу цивільним, які 60 живуть в «гарячих точках», на притулки для ВПО, але розглядаються будь- які ініціативи. Фонд «RAZOM» від початку повномасштабної війни зібрав понад $139 млн доларів США (за поточним курсом – близько 6 млрд гривень). Зібрані кошти йдуть на різні програми: • Допомога для захисників – забезпечення військових, а також рятувальників, поліцейських та медиків засобами тактичної медицини і зв'язку. Зокрема на 2022 рік, доставлено понад 500 тонн рятувальних засобів на загальну суму понад 40 мільйонів доларів США; понад 90 тис. аптечок і понад 2 тис. медичних рюкзаків, додатково медикам передали 50 тис. джгутів – головного засобу порятунку. Razom закупив майже 400 000 джгутів; а ще рації, генератори, цивільні дрони та ін. • Авто для перемоги – програма, яка здійснює пошук благодійників, які готові передати на потреби ЗСУ власне авто чи продати його за символічну плату. Також збираються кошти на придбання автівок. • Toy Driv – унікальна програма «RAZOM», яка надає допомогу дітям військових, що постраждали чи загинули під час виконання бойових дій. Дітям дарують подарунки та необхідні речі до 1 вересня, дня народження та Дня святого Миколая. Також фонд «RAZOM» займається евакуацією людей, насамперед дітей, людей похилого віку, осіб з обмеженими можливостями, та доставленням їх в безпечніші місця. Для внутрішньо переміщених осіб по Україні відкриваються психологічні центри «RAZOM з тобою», в яких консультацію можна отримати навіть онлайн. «Народний проект» [46] Ще одна провiдна волонтерська організація допомоги українським вiйськовим спочатку в зонi проведення АТО, а нинi на території всієї 61 України. «Народний проект» був заснований в березні 2014 року Давидом Арахамією. Головне завдання органiзації – допомогти військовим в закупівлі технiки, медикаментів, побутових речей. Волонтери групи намагаються надавати перевагу тiй роботі, яку не веде Міноборони. Наприклад, високотехнічним розробкам. Пожертви органiзація збирає через рiзні системи безготівкових переказiв. «Підтримай армiю України» [47] «Підтримай армiю України» волонтерська органiзація об’єднала понад 12 тисяч учасників не лише з України, але і зi всього світу. Вона вже організувала понад 200 проєктів пiдтримки і допомоги армiї. Першi з них були реалiзовані ще 2014 року. Благодійний фонд «Підтримай армію України» був створений у квітні 2014 року для надання гуманітарної допомоги українським військовим, які дають відсіч російській агресії після анексії Криму та початку активних бойових дій на сході України. Фонд утворився з групи «Підтримай Армію України» у Facebook, яка за перші місяці свого існування об’єднала понад 20 тисяч учасників з усієї України та світу та переросла у розгалужену мережу волонтерів, які системно допомагають української армії. Голова правлiння фонду – Анна Сандалова. Органiзація займається, насамперед, матеріально-технiчним забезпеченням військових. В Україні діє розгалужена мережа волонтерських ініціатив, серед яких особливе місце посідає Гуманітарна місія «Пролісок» [48]. Ця організація стала символом стійкості, адаптувавши свою діяльність до викликів великої війни та значно розширивши операційну діяльність. Сьогодні «Пролісок» реалізує комплексний підхід до підтримки постраждалого населення, зосереджуючись на критично важливих сферах. Так, пріоритетним завданням є вивезення мирних жителів із прифронтових 62 зон та небезпечних населених пунктів до більш захищених регіонів. Волонтери забезпечують людей базовими наборами для виживання, що включають продукти тривалого зберігання та необхідні засоби особистої гігієни. В умовах постійного стресу та травматичних подій організація надає фахову психологічну підтримку, що є не менш важливим, ніж матеріальна допомога, для відновлення людини. Історія організації демонструє динамічне зростання відповідно до потреб часу. До 2022 р. діяльність місії була сконцентрована виключно на лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, де волонтери роками допомагали мешканцям «сірої зони». Після початку повномасштабної агресії Росії географія присутності «Проліска» охопила майже всю країну. Нові координаційні центри та хаби вже успішно функціонують у: Дніпрі та Харкові (східний та центральний напрямки); Вінниці та Закарпатті (тилові регіони для прийому переселенців). Організація продовжує розбудовувати мережу, готуючи до відкриття нові філіали в Сумах та Полтаві, щоб бути ближче до людей, які потребують термінового захисту та опіки. Діяльність «Проліска» є прикладом того, як локальна волонтерська ініціатива може трансформуватися у потужну гуманітарну силу національного масштабу. Це підтверджує тезу про те, що сучасне українське волонтерство – це не лише емоційний порив, а високоорганізована структура, здатна оперативно реагувати на найскладніші виклики сучасності. Світ уважає волонтерський рух в Україні унікальним. Саме завдяки йому Україна відбувається як незалежна сучасна європейська держава. У надзвичайно складний період розвитку нашої країни саме цей рух об’єднав суспільство і створив дієву структуру громадських організацій. 63 Волонтерський рух в Україні намагається вирішувати найважливіші проблеми, які виникають під час збройних конфліктів, наявності в країні біженців, зниження добробуту. Українські волонтери /волонтерки мають досвід військового волонтерства, якого немає у волонтерів інших країн. Вони займаються забезпеченням Збройних Сил амуніцією та військовими приладами, евакуацією й перевезенням біженців та переселенців. Волонтерські зусилля спрямовані також на забезпечення донорства, пошук дітей та їхніх батьків, забезпечення переселенців одягом, їжею, ліками, речами першої потреби. Отже, можна констатувати той факт, що на сучасному етапі волонтерський рух в Україні є показником зрілості громадянського суспільства, доповнює функції державних органів та сприяє стабілізації суспільних відносин. Однак, існують значні проблеми, такі як: • зниження обсягів допомоги з боку населення України, представників діаспори та інших благодійників; • опір чиновників; • недостатність контролю за подальшою долею майна, переданого волонтерами; • відсутність достатньої координації волонтерів між собою; • конфлікти з державними структурами; • продовжують існувати перепони ефективної комунікації з суспільством; • зниження мотивації, емоційне вигорання волонтерів. • випадки зловживань з боку волонтерів, діяльність псевдоволонтерів; • безпека волонтерів; • мобілізація волонтерів. 64 Підсумовуючи результати розділу, зазначимо, що історія доброчинства в Україні налічує більше ніж 100 років. На українських теренах завжди були люди, які безкоштовно давали допомогу хворим та нужденним. Таких людей називали доброчинцями, благодійниками, альтруїстами, громадськими діячами, меценатами Oтже, після початку повномасштабної війни в Україні стрімко набула популярності культура благодійності. У незалежній Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років XX ст., коли було створено службу під назвою «Телефон Довіри», де працювали волонтери. Потужним сплеском волонтерської активності в Україні стало проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 р., але констатуємо той факт, що до 2014 р. волонтерство у нашій країні розвивалося досить повільно, особливо коли порівнювати з іншими країнами. Трагічні соціально-політичні події 2013–2014 років, військовий конфлікт на сході України, поява вимушених переселенців, загострення економічних проблем, руйнування логістики в забезпеченні ліками, їжею, одягом та військовим спорядженням військових, що захищають території України призвели до активування волонтерського руху. З 24 лютого 2022 року волонтерський рух в України не просто посилився, а набув небачених раніше масштабів. Одразу були створені штаби допомоги, фонди та платформи, які займаються збором коштів на допомогу нашій армії та всім, хто постраждав від війни. Народна підтримка виявилася такою потужною силою, якої немає в жодній країні сучасного світу: • внаслідок російсько-української війни волонтерська допомога стала для українців одним із способів виявити свою підтримку, відданість і патріотизм Україні та народу; 65 • волонтерська діяльність в Україні набула різноманітних форм і по-різному сприяла національному опору російським окупантам; • волонтери відіграли важливу роль у поширенні інформації про війну в Україні. Без перебільшення констатуємо той факт, що майже кожен українець долучився до оборони країни. Адже смертельна небезпека окупації та подальшого поневолення спонукала людей діяти негайно, як спосіб зробити свій внесок у відстоювання незалежності держави. 66 ВИСНОВКИ Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки, основний зміст яких виносимо на захист: Проаналізувавши наукові розробки дослідників ми виявили, що питання феномену волонтерства в історії України представлено в працях зарубіжних і вітчизняних дослідників лише фрагментарно. Не претендуючи на повний перелік досліджень у цій сфері, хочемо навести лише окремі прізвища економістів, юристів, педагогів, політологів, істориків, соціологів, громадських діячів, які ґрунтовно вивчають волонтерство. Для глибокого наукового осмислення феномену волонтерства недостатньо лише описового підходу. Дослідники наголошують на необхідності синтезу провідних західних концепцій, які в сукупності створюють цілісний методологічний каркас для аналізу цієї діяльності. Вивчення волонтерського руху базується на трьох фундаментальних підходах. Теорія «соціальної участі» (Дж. Вілсон): ця концепція фокусується на ресурсному аспекті. Вона пояснює, якими капіталом (часом, знаннями, фінансами) володіє волонтер і як ці ресурси мобілізуються для суспільного блага. Інституційний підхід (Д. Сміт): розглядає волонтерство як базовий елемент «третього сектору» (громадянського суспільства). Тут волонтерство виступає не як хаотична ініціатива, а як стійка соціальна інституція, що заповнює ніші, де держава або ринок є неефективними. Теорія самореалізації (Е. Гідденс): у контексті глобалізації волонтерство стає інструментом формування ідентичності. Для особистості 67 це спосіб знайти сенс, виразити власні цінності та самоствердитися через активну дію. Попри універсальність західних теорій, український досвід має унікальні риси, які вітчизняні дослідники виділяють у окремий соціокультурний феномен. Глибока історична тяглість. Українське волонтерство – це не запозичена модель, а еволюція давніх традицій: архаїчна форма колективної взаємодопомоги для вирішення спільних завдань; традиції побратимства та підтримки війська громадою. На відміну від багатьох країн, де волонтерство сприймається переважно як різновид соціального сервісу або дозвілля, в Україні воно набуло стратегічного значення. Спільна праця заради перемоги та допомоги ближньому консолідує суспільство навколо національної ідеї. Гарант національної безпеки, тому що, під час збройної агресії волонтерські мережі продемонстрували здатність до надшвидкої мобілізації, взявши на себе функції забезпечення фронту та захисту цивільних. Участь у волонтерському русі є актом утвердження демократичних цінностей, свободи та відповідальності, що відмежовує українське суспільство від авторитарних моделей. Таким чином, українське волонтерство сьогодні – це складний сплав сучасної мережевої мобілізації та давніх етнонаціональних традицій. Воно вийшло за межі простої доброчинності, перетворившись на фундамент стійкості держави та ключовий елемент української ідентичності в XXI столітті. Для розв’язання поставлених дослідницьких завдань було використано значний обсяг джерел: нормативні документи, що регулюють здійснення волонтерства в Україні та світі; статистичні дані, які оприлюднили: Національний інститут стратегічних досліджень, Фонд 68 Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва, британська організація Charities Aid Foundation (CAF), що формує перелік світового рейтингу благодійності World Giving Index. Опрацювання різнопланової за змістом та походженням джерельної бази стало можливим завдяки використанню історико-антропологічного, соціокультурного, гендерного, мікроісторичного підходів, загальнонаукових методів аналізу та синтезу, системно-структурного методу, власне історичних методів, наукових принципів та методів пізнання, принципу історизму. Аналіз джерельної бази та літератури дає підстави визначити основні поняття, якими ми оперували досліджуючи волонтерство: • волонтер (від лат. «voluntarius» – вoля, бажання, від англ. «voluntary» – добровільний, доброволець, йти добровільно) – цe особа, яка за власним бажанням допомагає іншим; • волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – це спосіб підтримки, піклування, надання допомоги членам громади; взаємодії між людьми для спільного вироблення нових шляхів вирішення проблем, які виникають на всіх рівнях – державному, регіональному, локальному, індивідуальному; • волонтерство – це безкорислива, добровільна та усвідомлена допомога у будь-яких сферах; • феномен (грец. φαινόμενον – є, має місце, явище) –незвичайне явище, рідкісний факт, який важко збагнути. Поряд з поняттям «волонтерство» часто вживають подібні за значенням поняття: доброволець, милосердя, благодійність, меценатство та філантропія. Але з аналізу випливає, що ці терміни, хоча і мають спільні 69 риси, але, з наукової точки зору, не є повністю тотожними, проте змістовно вони взаємопов'язані та перетинаються в багатьох аспектах. Волонтерство має глибокі корені, що сягають стародавніх часів. У багатьох суспільствах допомога була необхідною частиною релігійних і моральних обов'язків. У християнстві, ісламі, буддизмі та інших релігіях наголошувалося на важливості милосердя, допомоги бідним, хворим, вдовам та сиротам Також ці дії були спрямовані на підтримку громади та створення соціальної солідарності. У середньовіччі волонтерство набуло нових форм, зокрема через діяльність релігійних орденів та братств, які надавали допомогу хворим, бідним та подорожнім. Ці організації часто діяли на основі релігійних переконань і мали значний вплив на суспільство Слід зазначити, що кардинальна відмінність між благодійництвом, меценатством і волонтерством полягає в тому, що для перших двох притаманним є надання коштів або інших матеріальних цінностей задля допомоги нужденним, для останнього – добровільна безоплатна праця заради соціально значущих цілей. В своєму розвитку світовий волонтерський рух пройшов чотири етапи. Перший тривав до середини ХІХ ст., другий – до кінця першої чверті ХХ ст., третій етап починається з другої чверті ХХ ст. і четвертий (сучасний) етап почався з 90-х років ХХ ст. Ключові особливості історичного розвитку світового волонтерства: • Воно часто виникало як відповідь на кризи та катастрофи • Поступово від спонтанної допомоги перейшло до організованих рухів • Сприяло вирішенню важливих соціальних проблем 70 • Часто починалося з ініціативи окремих особистостей, які надихали інших • З часом набуло міжнародного характеру. Було визначено основні функції та напрями волонтерської діяльності. Функції: • пропаганда солідарності, гуманізму, справедливості на національному, глобальному рівнях; • визначення проблем у різних сферах для їх розв’язання з урахуванням цільових потреб; • орієнтація на популяризацію здорової сім’ї, нації; • різнобічний розвиток людей шляхом отримання ними нових знань та навичок, розвиток творчого потенціалу; • доповнення діяльності інших секторів із забезпечення суспільного добробуту. Напрями волонтерської діяльності: • Соціальна підтримка: Допомога малозабезпеченим, безпритульним, хворим та літнім людям. • Освітньо-просвітницька діяльність: Підвищення обізнаності суспільства щодо важливих соціальних, екологічних та культурних питань. • Реагування на надзвичайні ситуації: Надання допомоги під час природних катастроф, воєн та епідемій. • Екологічні ініціативи: Захист природних ресурсів та просування сталого розвитку. • Медична допомога: Підтримка медичних установ та організація благодійних акцій для збору коштів на лікування. • Підтримка підприємництва: Сприяння розвитку малого та середнього бізнесу. 71 Волонтерська діяльність в Україні, в її класичному вигляді як безоплатної добровільної праці, бере свій початок у середині ХІХ століття. Як соціальний інститут та складова громадянського суспільства, вона виникла після здобуття незалежності у 1991 році. Процес становлення та розвитку волонтерства в Україні можна умовно поділити на кілька етапів. Перший етап (1991–2010 роки) характеризується зародженням та поступовим розвитком. Волонтерство почало з’являтися в незалежній Українській державі як невід’ємний атрибут демократичного суспільства. Було засновано Телефони Довіри, які залучали добровольців (перше з’явилося в Одесі). Офіційне визнання волонтерського руху відбулося згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року та затвердженням «Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг». Другий етап (2011–2012 роки) відзначається піднесенням волонтерського руху, зумовленим проведенням частини матчів Чемпіонату Європи з футболу в Україні. Це стало першим в історії незалежної України масовим волонтерським заходом, організованим відповідно до міжнародних стандартів. Прийнято Закон України «Про волонтерський рух» від 19 квітня 2011 року, в якому визначено, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та мотивовану діяльність. Третій етап (кінець 2013 року – 2016 рік) характеризується перетворенням волонтерського руху на інститут громадянського суспільства. Революція Гідності 2014 року сприяла переходу руху на якісно новий рівень. Почали формуватися різноманітні форми волонтерської діяльності, зокрема армійська, пошукова, допомога переселенцям. Відбулося стабілізація ситуації в Україні, а увага до волонтерства дещо 72 знизилася. Пандемія COVID-19 знову активізувала діяльність волонтерських організацій. Четвертий етап (з 24 лютого 2022 року і дотепер) характеризується активізацією волонтерського руху через повномасштабне вторгнення рф в Україну. Опитування Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» від 24 лютого 2023 року показало, що 71% українців долучалися до волонтерської допомоги. Значний внесок волонтерів підтверджується підвищенням позицій України у рейтингу «World Giving Index». • На сучасному етапі волонтерський рух в Україні є показником зрілості громадянського суспільства, доповнює функції державних органів та сприяє стабілізації суспільних відносин. Однак, існують значні проблеми, такі як: зниження обсягів допомоги з боку населення України, представників діаспори та інших благодійників; • опір чиновників; • недостатність контролю за подальшою долею майна, переданого волонтерами; • відсутність достатньої координації волонтерів між собою; • конфлікти з державними структурами; • продовжують існувати перепони ефективної комунікації з суспільством; • зниження мотивації, емоційне вигорання волонтерів. • випадки зловживань з боку волонтерів, діяльність псевдоволонтерів; • безпека волонтерів; • мобілізація волонтерів. Зазначимо, що в новітній історії України не було подій такого масштабу, які б сприяли залученню до волонтерського руху громадян різних 73 вікових категорій (від школярів молодших класів до літніх людей) та соціальної належності. Його унікальний досвід 2014–2024 рр. полягає в тому, що він зміг об’єднати різні верстви населення, що суттєво відрізняє його від закордонного. Українське волонтерство являє собою безпрецедентний феномен спонтанної діяльності небайдужих громадян без певного організаційного та перспективного плану. Український волонтерський рух – це унікальне явище, що вирізняється спонтанною активністю небайдужих громадян без попередньої організаційної підготовки чи стратегічного плану. На відміну від традиційного волонтерства, яке зазвичай доповнює роботу державних структур, українське волонтерство нерідко взяло на себе функції, що мали б виконуватись державними інституціями. Так, у 2014–2015 роках волонтерські ініціативи виконували критично важливі завдання: забезпечення армії, евакуація поранених із зон бойових дій, їх лікування та медикаментозне забезпечення, організація допомоги мирним жителям, евакуація цивільних і підтримка внутрішньо переміщених осіб. Після 24 лютого 2022 року волонтерський рух в Україні досяг безпрецедентного розмаху. Майже кожен українець, незалежно від віку чи соціального статусу, так чи інакше долучився до волонтерської діяльності, спрямованої на підтримку військових, допомогу постраждалим та наближення перемоги країни над жорстоким агресором. Український волонтерський феномен став символом єдності, самоорганізації та стійкості суспільства, демонструючи приклад активної громадянської позиції в умовах надзвичайної кризи. 74 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1. Закон України «Про волонтерську діяльність». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17#Text (дата звернення 10.09.2024) 2. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. К.: Центр учбової літератури, 2008. 336 с. 3. Wilson John. Volunteering. Annual Review of Sociology Volume. 26, 2000. https://doi.org/10.1146/annurev.soc.26.1.215 4. Smith D. H. Determinants of Voluntary Association Participation and Volunteering. September 1994. Nonprofit and Voluntary Sector Quarterly 23(3):243-264. DOI:10.1177/089976409402300305 5. Giddens Anthony The third way : the renewal of social democracy. 1998. URL: https://content.e-bookshelf.de/media/reading/L-3840102- f671a021af.pdf (дата звернення 10.09.2024). 6. Clary, E. G., Snyder, M., Ridge, R. D., Copeland, J., Stukas, A. A., Haugen, J., & Miene, P. (1998). Understanding and assessing the motivations of volunteers: A functional approach. Journal of Personality and Social Psychology, 74(6), 1516–1530. https://doi.org/10.1037/0022-3514.74.6.1516 7. Ванюшина О. Ф. Волонтерський рух в Україні: еволюція, сучасний стан та статус. Вісник Національного університету оборони України. 1 (44) /2015. С. 275–281. URL: https://moodle.znu.edu.ua/pluginfile.php/625606/mod_resource/content/1/% D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1% 80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D1%81%D1%83%D1%87%D 75 0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D0 %B0%D0%BD.pdf (дата звернення 10.09.2024). 8. Мінєнко Г.М., Ігнатуша А.Л. Волонтерський рух: становлення та розвиток. URL: https://dspace.luguniv.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/2025/Mine nko.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення 06.09.2024). 9. Грищенко Н. І. Волонтерський рух в сучасній Україні як стратегія розвитку молодіжного лідерства. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. Випуск 2 (38) 2018. DOI: https://doi.org/10.20535/2308-5053.2018.2(38).152919. 10. Корнієвський О. А. Особливості інституціоналізації громадянського суспільства України в умовах воєнного стану. Політичне життя. №1. 2024. С. 40-44. DOI 10.31558/2519-2949.2024.1.6 11. Лях Т. Л. Волонтерство як суспільний феномен. Проблеми педагогічних технологій: зб. Наук. Пр. Волинський державний університет імені Лесі Українки. Луцьк: Волинський академічний дім, 2004. Вип. 3–4. С. 139– 14О. 12. Панькова О. та Касперович О. Журнал європейської економіки, Вип. 21, вип. 3, Грудень 2022, с. 277-94, URL: https://jeej.wunu.edu.ua/index.php/ukjee/article/view/1605 (дата звернення 05.09.2024). 13. Манелюк Ю. М., Луценко В. Р., Савчук Н. І. Волонтерський рух України в умовах військової агресії. Politicus. Випуск 6. 2022. С. 29-33. DOI https://doi.org/10.24195/2414-9616.2022-6.5 14. Руденко В. Волонтерство, як провідне явище в процесі забезпечення соціальної безпеки України: еволюція, значення, сучасний стан та 76 проблематика. Економіка та суспільство, (52). https://doi.org/10.32782/2524-0072/2023-52-32. 15. Єременко, А., Безрукова, О. Характеристика волонтерського руху та мотивація волонтерів в умовах російсько-української війни (за результатами якісного дослідження). Соціологічні студії, 2(23), 26–37. https://doi.org/10.29038/2306-3971-2023-02-22-22. 16. Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики : аналіт. доп. К.: НІСД, 2015. 36 с. 17. Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1895-2003- %D0%BF#Text (дата звернення 05.09.2024). 18. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / укл. і гол. ред. В.Т. Бусел. Київ; Ірпінь : Перун, 2005. 1728 с. 19. Біблія. Притчі 28:26. URL: http://www.my- bible.info/biblio/ukrainskayabibliya/index.html (дата звернення 10.09.2024). 20. Липитчук О.В. Тенденції розвитку волонтерського руху в Україні. Proceedings of the 3 rd International Scientific and Practical Conference «Scientific paradigm in the context of technologies and society development». Geneva, Switzerland, 26-28.07.2022. № 118. July, 2022. Geneva 2022. С.180–188. 21. Щорс В. В. Волонтерська діяльність – провідна форма гуманістичного виховання старшокласників. Практична психологія та соціальна педагогіка. 2013. № 9 (174). С. 34–47. 22. United Nations Volunteers. United Nations Volunteers over the years. UNV. URL : https://www.unv.org/Success-stories/united-nations-volunteers-over- years (дата звернення: 15.09.2024). 77 23. Загальна декларація віолонтерів. URL: https://svitdovkola.org/files/zbd8/29/p31_10.pdf (дата звернення 05.09.2024) 24. State of the World’s Volunteerism. UNV. URL: https://knowledge.unv.org/evidence-library/state-of-the-worlds- volunteerism-report-2026 (дата звернення: 15.09.2024). 25. UNV. URL: https://www.unv.org/index.php/pressrelease/unv-highlights- volunteerism-progress-cica-youth-council-rally-kazakhstan (дата звернення: 15.09.2024). 26. Декларація про волонтерську діяльність, прийнята на ХVІ Всесвітній конференції волонтерів у січні 2001 р. URL: https://svinfo.com.ua/ukr/docs/Zahalna%20Deklaratsiya%20Dobrovolchestv a.pdf (дата звернення: 15.09.2024). 27. Говоруха Н. Зародження волонтерського руху в Україні 1991–2000 рр. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2019. № 63. Т. 1. С. 11–15. DOI 10.32840/1992-5786.2019.63-1.2. 28. Закалик Г. М., Коропатов О. М., Шувар Н. М. Волонтерська діяльність в Україні: історія, сьогодення та євроінтеграція. Південноукраїнський правничий часопис. 2022. № 4(1). С. 104–110. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pupch_2022_4%281%29__19 (дата звернення: 15.09.2024). 29. Заверико Н. В. Організація роботи служби волонтерів : метод. реком. Запоріжжя : ЗДУ, 2005. 28 с. 30. Волонтерський рух в Україні під час проведення антитерористичної операції: історія, стан, проблеми. URL: http://ipzn.org.ua/wp- content/uploads/2017/12/Volonterskyj-ruh-pid-chas- 78 ATO.pdf?fbclid=IwAR1fCRw5PX6iAe_L7nYUSeFQ39FksbrtgS3GZPaIinI tHOo_B2enY_gIGlo (дата звернення: 15.09.2024). 31. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку /Вайнола Р.Х., Капська А.Й., Комарова Н.М. та інші. К.: Академпреса, 1999, 240 с. 32. Горєлов Д. М., Корнієвський О. А. Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики : аналіт. доп. К.: НІСД, 2015. 36 с. 33. Аналіз українського волонтерства на основі методології нових соціальних рухів. URL: https://niss.gov.ua/news/komentari- ekspertiv/analiz-ukrayinskoho-volonterstva-na-osnovi-metodolohiyi- novykh-sotsialnykh (дата звернення: 15.09.2024). 34. Львів за час протистоянь відправив на Майдан 42 вантажівки з одягом та харчами. URL: https://www.ukr.net/news/details/kyiv/27703674.html (дата звернення: 15.09.2024). 35. Бабій А. В. Формування ціннісних орієнтацій молоді у процесі реалізації волонтерської діяльності. На правах рукопису. Кваліфікаційна робота на здобуття ступеня бакалавра зі спеціальності 231 Соціальна робота, освітньо-професійна програма “Міжнародні соціальні проєкти та волонтерська діяльність”. Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", кафедра філософії. Київ, 2024. 88 с. URL: https://ela.kpi.ua/server/api/core/bitstreams/35f1938d-3d69-4874-9533- 11e294cc0f5d/content (дата звернення: 05.09.2024). 36. Потапенко В., Двігун А. Аналіз українського волонтерства на основі методології нових соціальних рухів. Національний інститут стратегічних досліджень. URL: https://s.chdtu.edu.ua/64ttGs (дата звернення: 10.09.2024). 79 37. Баковецька О. Волонтерський рух на сучасному етапі розвитку. Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. Одеса : Видавничий дім «Гельветика». 2020. Вип. 23. С. 36–41. 38. Головко О. В. Волонтерство в Україні: історико-правовий аспект. Право і безпека. Харків. 2023. Вип. 2 (89). С. 9–18. 39. Алмашій А. Волонтерська діяльність під час повномасштабного вторгення Росії в Україну. Україна – Європейський Союз: Формат розвитку відносин України та країн Центральної Європи у контексті російськоукраїнської війни, гарантій безпеки та реінтеграції тимчасово окупованих територій. : Матеріали VIII Міжнародної науково- практичної конференції (м. Ужгород, 20 жовтня 2023). Ю. Остапець (голова редкол.); відповідальні за випуск: М. Зан, В. Гиря. Ужгород. 2023. С. 266–268. 40. Фонду «Демократичні ініціативи» iмені Ілька Кучеріва. URL: https://dif.org.ua/article/opir-agresoru-volonterstvo-obstrili-infrastrukturi- yak-povnomasshtabna-viyna-vplinula-na-zhittya-ukraintsiv#_Toc128066178 (дата звернення 10.09.2024). 41. Нацiональна Волонтерська Платформа. URL: https://platforma.volunteer.country/ (дата звернення 10.09.2024). 42. Повернись живим. URL: https://savelife.in.ua/(дата звернення 10.09.2024). 43. Крила Фенікса. URL: http://wings-phoenix.org.ua/uk/vsi-rekvizyty/ (дата звернення 10.09.2024). 44. Благодійний фонд Сергія Притули. URL: https://prytulafoundation.org/ (дата звернення 10.09.2024). 45. RAZOM. URL: https://www.razomforukraine.org/ua/home_ua (дата звернення 10.09.2024). 80 46. Народний проект. URL: https://www.peoplesproject.com/ (дата звернення 10.09.2024). 47. Підтримай армiю України. URL: https://www.ukrarmy.org/uk (дата звернення 10.09.2024). 48. Гуманітарна місія «Проліск. URL: https://proliska.org/ (дата звернення 10.09.2024).