КОЛАБОРАЦІОНІЗМ В УКРАЇНІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Abstract

У кваліфікаційній роботі магістра на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та сучасних методологічних підходів досліджено особливості колабораціонізму в Україні в роки Другої світової війни. Актуальність теми зумовлена кількома ключовими чинниками. По-перше, науковою незавершеністю проблеми: попри значний обсяг літератури, комплексного методологічно збалансованого дослідження колабораціонізму в українському контексті досі не існує. Радянська історіографія замовчувала або спотворювала тему, зводячи її до «зради Батьківщини» чи інструменту дискредитації національно-визвольного руху. Пострадянські дослідження часто впадали в іншу крайність — виправдувальні чи апологетичні інтерпретації. Подолання цих історіографічних деформацій і створення об’єктивного підходу є важливим завданням сучасної української історичної науки. По-друге, актуальність визначається методологічною складністю та міждисциплінарним характером феномену. Колабораціонізм потребує поєднання політичної, соціальної, культурної історії, соціальної психології, правознавства та етики. Дефініція поняття залишається дискусійною: розрізняють добровільну й вимушену, ідеологічну й опортуністичну, адміністративну, економічну та військову співпрацю. Різноманіття форм (від служби в поліції та адміністрації до економічного й культурного співробітництва) робить явище складним об’єктом системного аналізу. По-третє, тема тісно пов’язана із сучасними суспільно-політичними процесами в Україні. Дискусії щодо ОУН-УПА, регіонального колабораціонізму та відповідальності за злочини проти цивільного населення зберігають гостроту й часто використовуються як інструмент зовнішнього інформаційного тиску. В умовах повномасштабної російської агресії науково обґрунтована оцінка природи, масштабів і контексту колабораціонізму набуває не лише академічного, а й суспільного значення. По-четверте, вивчення українського досвіду важливе для розуміння європейського контексту колабораціонізму. Явище було характерним для більшості окупованих нацистською Німеччиною країн Європи, проте форми, масштаби та причини суттєво відрізнялися. Порівняльний аналіз дозволяє визначити як загальноєвропейські закономірності, так і національну специфіку українського випадку. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від початку нацистської окупації українських територій у червні 1941 р. до завершення бойових дій та відновлення радянської адміністрації в 1944–1945 рр. Водночас для повноцінного розуміння передумов колабораціонізму та його довгострокових наслідків визнано необхідним зверненням до подій 1939–1941 рр. – доби радянської та угорсько-румунської окупації західноукраїнських земель, – а також до перших повоєнних років, пов’язаних із радянськими репресіями проти осіб, звинувачених у колабораціонізмі. Географічні межі дослідження охоплюють терени сучасної України, які в роки Другої світової війни перебували під окупаційними режимами: Рейхскомісаріатом Україна, військовою адміністрацією групи армії «Південь», дистриктом «Галичина» у складі Генерал-губернаторства, румунськими адміністративними одиницями – Трансністрією та Буковиною, а також угорською окупаційною зоною на Закарпатті. Відмінності між цими режимами в їхній окупаційній політиці та ставленні до місцевого населення визначали форми й масштаби колабораціонізму в кожному регіоні, що робить порівняльний регіональний аналіз невід’ємною складовою дослідження. Об'єктом дослідження є феномен колабораціонізму як соціально-політичне явище на окупованих територіях України в 1941–1944 рр. Предметом дослідження виступають форми, масштаби, соціальна база, ідеологічне підґрунтя та регіональна специфіка співпраці українського населення з нацистськими окупаційними структурами. Мета роботи відбувається в комплексному аналізі феномену колабораціонізму в Україні в роки Другої світової війни на основі широкого кола архівних, документальних та наративних джерел із сучасних методологічних підходів світової та вітчизняної науки. Досягнення поставленої мети рішення таких дослідницьких завдань: розкрити змістовий обсяг поняття «колабораціонізм» та з'ясувати його прикладність до українського контексту; охарактеризувати окупаційну політику нацистської Німеччини та союзних держав щодо українського населення як структурний чинник, що визначав умови й межі можливої співпраці; систематизувати основні форми колабораціонізму – адміністративний, військово-поліцейський, економічний та культурний; проаналізувати соціальний склад і мотиваційну структуру колаборантів; дослідити регіональну диференціацію явища та її зумовленість довоєнним досвідом і специфікою окупаційного режиму; -відзначити питання відповідальності та судового переслідування колаборантів у радянський і пострадянський періоди. Практичне значення дослідження більшою мірою використання його результатів у навчальних курсах з історії України ХХ ст., при підготовці узагальнювальних праць з історії Другої світової війни, а також у контексті суспільних дискусій про Historical memory та відповідне ставлення до складних сторінок національного минулого. Кваліфікаційна робота магістра складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел та літератури.

The master’s qualification thesis, based on a wide range of identified and processed sources, historiographical achievements and modern methodological approaches, examines the features of collaborationism in Ukraine during the Second World War. The relevance of the topic is determined by several key factors. Firstly, by the scientific incompleteness of the problem: despite a significant body of literature, a comprehensive and methodologically balanced study of the phenomenon of collaborationism in the Ukrainian context has not yet been conducted. Soviet historiography systematically silenced or distorted this topic, reducing it either to criminal “treason against the Motherland” or to propaganda material for discrediting the national liberation movement. Post-Soviet studies, in turn, often fell into the opposite extreme – apologetic or justifying interpretations. Overcoming these historiographical distortions and developing an analytically balanced approach is an urgent task of modern Ukrainian historical science. Secondly, the relevance is determined by the methodological complexity and interdisciplinary nature of the phenomenon. Collaborationism cannot be adequately understood within the framework of a single discipline. Its study requires combining the tools of political, social and cultural history with the achievements of social psychology, jurisprudence, ethics and memory studies. The very definition of “collaborationism” remains debatable in modern science: researchers distinguish between voluntary and forced, ideologically motivated and opportunistic, administrative, economic and military cooperation, which requires clear conceptual demarcation and terminological precision. The variety of forms of cooperation – from service in auxiliary police and occupation administration to participation in punitive actions, economic cooperation with the occupier and cultural activities under the auspices of occupation structures – makes this phenomenon an extremely complex object for systematic analysis. Thirdly, the topic is closely linked to contemporary socio-political processes in Ukraine. Discussions about the OUN-UPA, regional collaborationism and responsibility for crimes against Jewish, Polish and other civilian populations remain acute and are often used as a tool of external information pressure on Ukrainian society. In the context of full-scale Russian aggression, which is accompanied by active use of Russian falsifications of military-historical themes for propaganda purposes, a scientifically grounded assessment of the nature, scale and context of collaborationism acquires not only academic but also significant public importance. Fourthly, the study of the Ukrainian experience is important for understanding the European context of this phenomenon. Since collaboration with the occupation regime was not a uniquely Ukrainian phenomenon – it occurred in almost all European countries occupied by the Third Reich or its allies – a comparative analysis allows us to identify both common European patterns and the national specificity of the Ukrainian case. The chronological framework of the study covers the period from the beginning of the Nazi occupation of Ukrainian territories in June 1941 to the end of hostilities and the restoration of Soviet administration in 1944–1945. At the same time, for a full understanding of the preconditions and long-term consequences of collaborationism, reference is made to the events of 1939–1941 (the period of Soviet and Hungarian-Romanian occupation of Western Ukrainian lands) and the first post-war years associated with Soviet repressions against persons accused of collaborationism. The geographical scope of the study includes the territories of modern Ukraine that were under occupation regimes during World War II: the Reichskommissariat Ukraine, the military administration of Army Group South, the District of Galicia within the General Government, the Romanian administrative units – Transnistria and Bukovina, as well as the Hungarian occupation zone in Transcarpathia. The object of the research is the phenomenon of collaborationism as a socio-political phenomenon on the occupied territories of Ukraine in 1941–1944. The subject of the research is the forms, scale, social base, ideological foundations and regional specifics of cooperation between the Ukrainian population and Nazi occupation structures. The aim of the thesis is to provide a comprehensive analysis of the phenomenon of collaborationism in Ukraine during the Second World War based on a wide range of archival, documentary and narrative sources using modern methodological approaches of world and domestic science. To achieve this goal, the following research tasks are solved: to reveal the semantic scope of the concept of “collaborationism” and to clarify its applicability to the Ukrainian context; to characterize the occupation policy of Nazi Germany and allied states towards the Ukrainian population as a structural factor that determined the conditions and limits of possible cooperation; to systematize the main forms of collaborationism – administrative, military-police, economic and cultural; to analyze the social composition and motivational structure of collaborators; to study the regional differentiation of the phenomenon and its dependence on pre-war experience and the specifics of the occupation regime; to highlight the issues of responsibility and judicial prosecution of collaborators in the Soviet and post-Soviet periods. The practical significance of the study lies in the possibility of using its results in educational courses on the history of Ukraine in the 20th century, in the preparation of generalizing works on the history of the Second World War, as well as in the context of public discussions on historical memory and attitudes towards difficult pages of the national past. The master’s qualification thesis consists of an introduction, four chapters, conclusions, and a list of sources and literature used.