Соціально-філософський аналіз форм гуманітарної безпеки

Abstract

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2026. Дисертаційне дослідження присвячене комплексному соціально-філософському осмисленню форм гуманітарної безпеки як багатовимірного феномена, що функціонує на перетині онтологічних, аксіологічних, ідеологічних та інформаційно-комунікативних процесів, а також у виявленні їхньої ролі в умовах трансформації сучасної соціальності, зокрема в контексті розвитку інформаційних технологій та актуальних безпекових викликів. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, інформаціологічні, феноменологічні та гносеологічні виміри форм гуманітарної безпеки та її впливу на політичний простір і суспільний розвиток держави. Особлива увага приділяється визначенню соціально-філософському аналізу форм гуманітарної безпеки, а також їхнього розгляду як складника й детермінанти політичного простору. Використовуючи соціально-філософський, культурологічний, системний, аксіологічний, феноменологічний, аналітичний, антропологічний, герменевтичний, дискурсивний, інформаційний підходи, а також теоретичні методи історико-філософського аналізу, узагальнення та систематизації, концептуального аналізу та реконструкції, компаративний, герменевтичний, нормативно-аналітичний наукові методи, дискурс-аналіз, кейс-аналіз, соціально-філософську інтерпретацію, здійснено комплексний аналіз форм гуманітарної безпеки у сучасному філософському дискурсі. Запропоновано авторське уявлення про гуманітарну безпеку та її форми як онтологізуючий соціально-політичний феномен, яке дозволяє розглянути це явище не лише інструментально чи моноаспектно, а цілісно. У результаті аналізу науково-теоретичних засад поняття гуманітарної безпеки встановлено, що воно виходить за межі вузькоінструментального або прикладного розуміння та набуває статусу фундаментальної соціально-філософської категорії. Його зміст визначається не лише через стан захищеності, але через онтологічні характеристики людського існування, що охоплюють досвід, ідентичність, смислотворення та соціальну взаємодію. Гуманітарна безпека постає як складна структурована система, що включає когнітивний, аксіологічний, нормативний, комунікативний та ідентичнісний рівні. Вона займає особливе місце в системі соціально-філософського знання, виступаючи своєрідною метакатегорією, яка інтегрує різні дискурси – політичний, правовий, культурний, етичний та антропологічний. Уточнення змісту цього поняття дало змогу відійти від редукціоністських моделей безпеки та обґрунтувати необхідність її розгляду як процесуальної та динамічної характеристики соціального буття. Дослідження філософських та історико-культурних джерел формування уявлень про безпеку в західній традиції засвідчило, що концепт безпеки має глибоке коріння в античній політичній філософії, середньовічній теології та новочасній раціоналістичній думці. В античності безпека пов’язувалася з ідеями блага, справедливості та гармонії поліса, що надавало їй телеологічного характеру. У середньовічній традиції вона набувала теологічного виміру, де ключову роль відігравали віра, любов і духовна єдність. Новий час акцентував раціонально-правовий аспект безпеки, що зумовило формування сучасних правових і політичних концепцій. Виявлено, що ці історичні парадигми не лише зберігають свою актуальність, але й визначають сучасні підходи до розуміння гуманітарної безпеки, зокрема через поєднання етичних, правових і онтологічних вимірів. Західна традиція формує специфічний тип мислення, в якому безпека розглядається як результат пізнання, організації соціального порядку та правового регулювання, що суттєво вплинуло на сучасні концепції human security. Розкриття змісту філософеми безпеки в гуманітарному знанні дозволило встановити її тісний зв’язок з онтологією життєвих форм людини. Безпека постає не як зовнішня умова існування, а як внутрішній модус буття, що визначає спосіб взаємодії людини зі світом. Вона має характер онтологічного «контейнера», який об’єднує емпіричний досвід і когнітивні процеси конструювання смислів. У цьому контексті безпека не може бути адекватно визначена через протиставлення небезпеці, оскільки обидва феномени мають спільну онтологічну основу. Встановлено, що безпека є динамічною характеристикою, пов’язаною з діяльністю, становленням і розвитком, а не зі статичним станом. Такий підхід дозволяє інтерпретувати безпеку як умову реалізації свободи, творчості та самопозиціонування людини в соціальному просторі. Аналіз кореляції філософії та ідеології у процесі концептуалізації гуманітарної безпеки засвідчив, що сучасний етап розвитку характеризується посиленням ролі ідеологічних механізмів у формуванні уявлень про безпеку. Ідеологія перестає бути жорсткою системою догм і постає як динамічна модель організації досвіду в умовах інформаційного перенасичення. Виявлено тенденцію до реідеологізації гуманітарного знання, що пов’язано з віртуалізацією соціальної комунікації та зростанням ролі медіа. Концепт безпеки дедалі більше формується через дискурсивні практики, наративи та символічні структури, що створює ризики маніпуляції та викривлення реальності. Особливу увагу приділено феномену ідеологічного плюралізму, який часто маскує реальні ідеологічні засади суспільства. Встановлено, що сучасні уявлення про безпеку значною мірою детермінуються політичними та інформаційними факторами, що призводить до їхньої віртуалізації та відриву від безпосереднього досвіду. Феноменологічний підхід дозволив поглибити розуміння взаємозв’язку між суб’єктивністю, досвідом і безпекою. Доведено, що індивідуальне сприйняття безпеки формується під впливом комунікативних процесів і соціальних практик, що визначають ідентичність та світогляд людини. У цьому контексті безпека виступає не лише як об’єктивний стан, але як переживання, інтерпретація і результат взаємодії з інформаційним середовищем. Наголошено, що аналіз нормативного аспекту деонтології гуманітарної безпеки показав, що вона має чітко виражений ціннісний і регулятивний характер. Деонтологія безпеки визначає рамки належної поведінки, що формуються як через правові норми, так і через культурні та соціальні практики. Встановлено, що гуманітарна безпека має амбівалентний характер: з одного боку, вона спрямована на захист людини та її прав, а з іншого – може використовуватися як інструмент легітимації політичного впливу та ідеологічного домінування. Це обумовлює необхідність чіткого нормативного визначення поняття гуманітарної безпеки, яке повинно ґрунтуватися на принципах свободи, гідності та права вибору. Роль правової культури суспільства визначено як ключову, оскільки саме вона забезпечує ефективність функціонування безпекових механізмів і формує довіру до них. Доведено, що гуманітарна безпека не може бути забезпечена виключно через формальні правові інструменти, оскільки вона вкорінена в культурі, мові та системі цінностей. Національна культура виступає базовою основою формування уявлень про безпеку, оскільки саме в ній закріплюються смислові структури, що визначають сприйняття реальності. Це дозволяє стверджувати, що ефективна безпекова політика повинна враховувати культурний і символічний контекст суспільства. Особливу увагу в дослідженні приділено трансформації гуманітарної безпеки в умовах інформаційного суспільства. Встановлено, що цифровізація та віртуалізація соціальності радикально змінюють характер безпекових викликів. Інформаційний простір стає автономним середовищем виробництва реальності, в якому відбувається боротьба за смисли, ідентичності та наративи. У цьому контексті інформаційна безпека постає як ключовий елемент гуманітарної безпеки, оскільки вона визначає умови формування світогляду та соціальної поведінки. Виявлено, що віртуалізація життєвих форм призводить до зміщення акценту зі змісту на форму, що створює нові можливості для маніпуляції. Контроль над формами комунікації означає контроль над смислами, що робить інформаційний простір основним полем сучасних конфліктів. Інформаційна війна розглядається як конфлікт онтологічних моделей світу, в якому протистоять різні способи організації реальності. Це дозволяє інтерпретувати гуманітарну безпеку як процес захисту смислових структур соціального буття. Дослідження специфіки безпекових викликів в Україні показало, що гуманітарна безпека має особливе значення в умовах війни та інформаційної агресії. Встановлено, що ідентичність є центральним елементом безпеки, оскільки вона забезпечує цілісність суспільства та його здатність до опору. Національна ідентичність виступає механізмом захисту від деструктивних впливів, забезпечуючи укорінення індивіда в спільному символічному порядку. Доведено, що ефективна стратегія забезпечення гуманітарної безпеки в Україні повинна базуватися на поєднанні філософського осмислення, культурної політики, освіти та розвитку критичного мислення. Адміністративні та технічні заходи є недостатніми без урахування гуманітарного виміру безпеки. Особливу роль відіграють культура та освіта як механізми формування ідентичності та підтримання символічного суверенітету. У роботі також обґрунтовано значення новітніх соціокультурних феноменів, зокрема гейміфікації, яка виступає новим модусом організації досвіду. Вона створює як можливості для формування ідентичності, так і ризики маніпуляції, що потребує додаткового осмислення в контексті гуманітарної безпеки. Загалом доведено, що гуманітарна безпека є динамічним, відкритим і багатовимірним феноменом, який не може бути зведений до сукупності технічних або адміністративних заходів. Вона визначає здатність суспільства до саморозвитку, збереження ідентичності та протидії деструктивним впливам. У сучасному світі гуманітарна безпека набуває планетарного масштабу, оскільки інформаційні процеси мають глобальний характер і впливають на всі рівні соціальної реальності. Таким чином, результати дослідження підтверджують необхідність переосмислення гуманітарної безпеки як фундаментальної категорії соціально-філософського знання, що поєднує онтологічний, аксіологічний, нормативний і комунікативний виміри. Вона постає як ключовий чинник існування і розвитку сучасного суспільства, а її забезпечення є одним із головних викликів XXI століття.

Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in Specialty 033 Philosophy – Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2026. The dissertation research is devoted to a comprehensive socio-philosophical understanding of the forms of humanitarian security as a multidimensional phenomenon functioning at the intersection of ontological, axiological, ideological, and information-communication processes, as well as to identifying their role under the conditions of transformation of contemporary sociality, particularly in the context of the development of information technologies and current security challenges. The dissertation examines the theoretical-methodological, conceptual, axiological, information-related, phenomenological, and epistemological dimensions of the forms of humanitarian security and their impact on the political space and the social development of the state. Special attention is paid to defining the socio-philosophical analysis of the forms of humanitarian security, as well as to considering them as a component and determinant of the political space. By applying socio-philosophical, cultural, systemic, axiological, phenomenological, analytical, anthropological, hermeneutic, discursive, and informational approaches, as well as theoretical methods of historical-philosophical analysis, generalization and systematization, conceptual analysis and reconstruction, comparative and normative-analytical scientific methods, discourse analysis, case analysis, and socio-philosophical interpretation, a comprehensive analysis of the forms of humanitarian security in contemporary philosophical discourse has been carried out. The author proposes an original understanding of humanitarian security and its forms as an ontologizing socio-political phenomenon, which makes it possible to consider this phenomenon not only instrumentally or mono-aspectually, but in a holistic manner. As a result of the analysis of the scientific and theoretical foundations of the concept of humanitarian security, it has been established that it goes beyond a narrowly instrumental or applied understanding and acquires the status of a fundamental socio-philosophical category. Its content is defined not only through the state of protection, but also through the ontological characteristics of human existence, encompassing experience, identity, meaning-making, and social interaction. Humanitarian security emerges as a complex structured system that includes cognitive, axiological, normative, communicative, and identity-related levels. It occupies a special place within the system of socio-philosophical knowledge, functioning as a kind of meta-category that integrates various discourses - political, legal, cultural, ethical, and anthropological. Clarifying the content of this concept has made it possible to move beyond reductionist models of security and to substantiate the need to consider it as a procedural and dynamic characteristic of social being. The study of philosophical and historical-cultural sources of the formation of ideas about security in the Western tradition has shown that the concept of security has deep roots in ancient political philosophy, medieval theology, and modern rationalist thought. In antiquity, security was associated with the ideas of the good, justice, and the harmony of the polis, which gave it a teleological character. In the medieval tradition, it acquired a theological dimension, where faith, love, and spiritual unity played a key role. The modern period emphasized the rational-legal aspect of security, which led to the formation of contemporary legal and political concepts. It has been revealed that these historical paradigms not only retain their relevance but also shape contemporary approaches to understanding humanitarian security, particularly through the integration of ethical, legal, and ontological dimensions. The Western tradition forms a specific type of thinking in which security is viewed as a result of knowledge, the organization of social order, and legal regulation, which has significantly influenced modern concepts of human security. The elucidation of the content of the philosopheme of security within humanitarian knowledge has made it possible to establish its close connection with the ontology of human life forms. Security emerges not as an external condition of existence, but as an internal mode of being that determines the way a person interacts with the world. It has the character of an ontological “container” that unites empirical experience and cognitive processes of meaning construction. In this context, security cannot be adequately defined through opposition to danger, since both phenomena share a common ontological foundation. It has been established that security is a dynamic characteristic associated with activity, becoming, and development, rather than a static state. This approach makes it possible to interpret security as a condition for the realization of freedom, creativity, and self-positioning of the individual within the social space. The analysis of the correlation between philosophy and ideology in the process of conceptualizing humanitarian security has shown that the current stage of development is characterized by an increasing role of ideological mechanisms in shaping perceptions of security. Ideology ceases to be a rigid system of dogmas and appears instead as a dynamic model for organizing experience under conditions of information saturation. A tendency toward the re-ideologization of humanitarian knowledge has been identified, associated with the virtualization of social communication and the growing role of media. The concept of security is increasingly shaped through discursive practices, narratives, and symbolic structures, which creates risks of manipulation and distortion of reality. Particular attention is paid to the phenomenon of ideological pluralism, which often masks the real ideological foundations of society. It has been established that contemporary perceptions of security are largely determined by political and informational factors, leading to their virtualization and detachment from immediate experience. The phenomenological approach has made it possible to deepen the understanding of the relationship between subjectivity, experience, and security. It has been demonstrated that the individual perception of security is formed under the influence of communicative processes and social practices that shape a person’s identity and worldview. In this context, security appears not only as an objective state, but also as an experience, an interpretation, and a result of interaction with the information environment. It is emphasized that the analysis of the normative aspect of the deontology of humanitarian security has shown that it possesses a clearly expressed value-based and regulatory character. The deontology of security defines the framework of proper behavior, which is shaped both through legal norms and through cultural and social practices. It has been established that humanitarian security has an ambivalent character: on the one hand, it is aimed at protecting individuals and their rights, and on the other, it can be used as an instrument for legitimizing political influence and ideological domination. This necessitates a clear normative definition of the concept of humanitarian security, which should be grounded in the principles of freedom, dignity, and the right to choice. The role of a society’s legal culture is identified as crucial, as it ensures the effective functioning of security mechanisms and fosters trust in them. It has been demonstrated that humanitarian security cannot be ensured solely through formal legal instruments, as it is rooted in culture, language, and systems of values. National culture serves as the fundamental basis for shaping perceptions of security, as it is within it that the semantic structures determining the perception of reality are embedded. This makes it possible to assert that effective security policy must take into account the cultural and symbolic context of society. Particular attention in the study is devoted to the transformation of humanitarian security in the context of the information society. It has been established that digitalization and the virtualization of sociality radically change the nature of security challenges. The information space becomes an autonomous environment for the production of reality, within which there is a struggle for meanings, identities, and narratives. In this context, information security emerges as a key element of humanitarian security, as it determines the conditions for the formation of worldview and social behavior. It has been revealed that the virtualization of life forms leads to a shift in emphasis from content to form, creating new opportunities for manipulation. Control over forms of communication implies control over meanings, making the information space the primary arena of contemporary conflicts. Information warfare is interpreted as a conflict of ontological models of the world, in which different ways of organizing reality confront one another. This makes it possible to interpret humanitarian security as a process of protecting the meaning structures of social being. The study of the specifics of security challenges in Ukraine has shown that humanitarian security acquires particular importance under conditions of war and informational aggression. It has been established that identity is a central element of security, as it ensures the integrity of society and its capacity for resistance. National identity functions as a mechanism of protection against destructive influences, providing the individual with rootedness in a shared symbolic order. It has been demonstrated that an effective strategy for ensuring humanitarian security in Ukraine should be based on a combination of philosophical reflection, cultural policy, education, and the development of critical thinking. Administrative and technical measures are insufficient without taking into account the humanitarian dimension of security. Culture and education play a special role as mechanisms for shaping identity and maintaining symbolic sovereignty. The study also substantiates the significance of the latest socio-cultural phenomena, in particular gamification, which emerges as a new mode of organizing experience. It creates both opportunities for identity formation and risks of manipulation, which require further reflection within the context of humanitarian security. Overall, it has been proven that humanitarian security is a dynamic, open, and multidimensional phenomenon that cannot be reduced to a set of technical or administrative measures. It determines the capacity of society for self-development, preservation of identity, and resistance to destructive influences. In the contemporary world, humanitarian security acquires a planetary scale, as information processes are global in nature and affect all levels of social reality. Thus, the results of the study confirm the necessity of rethinking humanitarian security as a fundamental category of socio-philosophical knowledge that integrates ontological, axiological, normative, and communicative dimensions. It emerges as a key factor in the existence and development of contemporary society, and its provision is one of the major challenges of the 21st century.