Репозиторій ЧДТУ
Репозиторій ЧДТУ зберігає і дозволяє легкий і відкритий доступ до всіх видів цифрового контенту, включаючи текст, зображення, анімовані зображення, MPEG і набори даних
Дізнатися більше
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9817| Назва: | Управління розвитком системи освіти з використанням інструментів бізнес-інжинірингу (на матеріалах ЧДТУ, м. Черкаси) |
| Автори: | Мильніченко, Сергій Михайлович Ясир, Роман Станіславович |
| Ключові слова: | НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА, ІНЖИНІРИНГОВІ ШКОЛИ, ІНЖИНІРИНГОВІ ІНСТРУМЕНТИ, НОВІТНІ ЕЛЕМЕНТИ ОСВІТНЬОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ, ТРАНСФОРМАЦІЯ |
| Дата публікації: | 2026 |
| Короткий огляд (реферат): | Предметом дослідження є методи та інструменти впровадження мережі інжинірингових шкіл (ІШ) в Україні як тригер розвитку системи освіти. Об’єктом дослідження є процеси розвитку системи освіти україни на основі інжинірингових інструментів. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних та методичних засад розвитку системи освіти на основі інжинірингових інструментів; формування стратегії розвитку інжинірингових шкіл в контексті системи інноваційного підприємництва. Для досягнення поставленої мети вирішені такі завдання: досліджено дефеніцію та зміст освіти та обґрунтовано роль інноваційної структури і освіти у ній; ідентифіковано новітні елементи освітньої інфраструктури, запропонована їх класифікація; удосконалено розуміння інжинірингових шкіл у контексті розвитку національної інноваційної системи України та її регіонів; обґрунтовано підходи до класифікації інструментів інноваційного процесу в регіонах України на прикладі ІШ; розроблено методичний підхід до дослідження діяльності інжинірингових шкіл; здійснено аналіз за допомогою інструментів бізнесаналітики та оцінювання процесів виробничої трансформації як передумови формування; запропоновано пропозиції на основі удосконалення системи підприємництва в сфері ІТ на базі мережі ІШ. За результатами дослідження сформульовані пропозиції: обґрунтовано практичні пропозиції щодо створення екосистеми інноваційного підприємництва на базі мережі ІШ В роботі проведено повний аналіз із застосуванням сучасних методів дослідження. А саме загальнонауковий діалектичний метод; історичний і системний підходи до вивчення процесу обліку, методи класифікації; порівняльних характеристик; наукової абстракції; нормативно-правового забезпечення; економіко-статистичні методи; метод групувань, графічний, метод та метод табличного відображення аналітичних даних. |
| URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/9817 |
| Розташовується у зібраннях: | 073 Менеджмент (Бізнес-адміністрування) |
Файли цього матеріалу:
| Файл | Опис | Розмір | Формат | |
|---|---|---|---|---|
| Диплом Ясир.pdf Restricted Access | 2.55 MB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити Запит копії |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки та управління
Кафедра менеджменту та бізнес-адміністрування
Допущено до захисту
Завідувач кафедри
менеджменту та бізнес-адміністрування
Олександ БІЛИК
_____________________________________
«_____»_______________________ 2026 р.
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА
НА ТЕМУ:
УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОСВІТИ З ВИКОРИСТАННЯМ
ІНСТРУМЕНТІВ БІЗНЕС-ІНЖИНІРИНГУ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ,
М. ЧЕРКАСИ)
Галузь знань: 07 Управління та адміністрування
Спеціальність: 073 Менеджмент
Освітня програма: «Бізнес-адміністрування»
Рівень вищої освіти: другий (магістерський)
Форма здобуття освіти: денна
Група БАМ-24
Виконавець роботи:
«____»___________ 2026 р. ___________ Роман ЯСИР
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Керівник роботи :
«____»________ 2026 р. _________ Сергій МИЛЬНІЧЕНКО
(підпис) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Черкаси 2026 р.
2
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕС-АДМІНІСТРУВАННЯ
Галузь знань «07 Управління та адміністрування»
(код, назва)
Спеціальність 073 «Менеджмент»
(код, назва)
Освітня програма Бізнес-адміністрування
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Завідувач кафедри
____________
«_____» __________20___ р.
ЗАВДАННЯ
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ МАГІСТРА
ЗДОБУВАЧУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Ясир Роман Станіславович
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Тема роботи УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОСВІТИ З
ВИКОРИСТАННЯМ ІНСТРУМЕНТІВ БІЗНЕС-ІНЖИНІРИНГУ (НА
МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ, М. ЧЕРКАСИ)
керівник роботи____к.е.н., доц. Мильніченко Сергій Михайлович__________,
( прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
затверджені наказом від «11» _березня_2026 року №_55/03-03
2. Вихідні дані до роботи фінансові документи ЧДТУ за 2021-2025 рр.;
періодичні видання та друковані літературні джерела.
3. Зміст кваліфікаційної роботи (перелік питань, які потрібно розробити).
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ
ОСВІТИ НА ОСНОВІ ІНЖИНІРИНГОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ; РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ: ІНЖИНІРИНГОВІ ШКОЛИ;
РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЙ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ
ЧЕРЕЗ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНЖИНІРИНГОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ.
4. Консультанти розділів роботи:
Підпис, дата
Прізвище, ініціали та посада
Розділ завдання завдання
керівника
видав прийняв
1 К.е.н., доц. Мильніченко С.М.
2 К.е.н., доц. Мильніченко С.М.
3 К.е.н., доц. Мильніченко С.М.
5. Дата видачі завдання _____________________________________
3
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
№ Назва етапів підготовки Строк виконання Примітка
п/п кваліфікаційної роботи магістра етапів роботи
Вибір напряму дослідження. виконано
1 Складання попереднього плану 23.02.2026
роботи.
Опрацювання літературних джерел. 01.03.2026 виконано
2
Підготовка та групування матеріалів.
Затвердження плану. Підготовка 05.04.2026 виконано
3
теоретичного розділу.
Доопрацювання теоретичного розділу. виконано
4 Аналіз даних, необхідних для 10.04.2026
написання аналітичного розділу.
5 Підготовка аналітичного розділу. 16.04.2026 виконано
6 Доопрацювання аналітичного розділу. 20.04.2026 виконано
Підготовка та написання 25.04.2026 виконано
7
розрахункового розділу роботи.
8 Розрахунок пропозицій. 05.05.2026 виконано
Доопрацювання розрахункового
9 15.05.2026 виконано
розділу.
10 Підготовка висновків по роботі 20.05.2026 виконано
11 Оформлення роботи 26.05.2026 виконано
Подання завершеної роботи на
12 12.06.2026 виконано
кафедру
Здобувач вищої освіти ______ Роман ЯСИР
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
Керівник роботи _______ Сергій МИЛЬНІЧЕНКО
( підпис ) (ім’я та ПРІЗВИЩЕ)
4
АНОТАЦІЯ
Кваліфікаційна робота магістра містить 88 сторінок, 26 таблиць, 10
рисунків, список використаних джерел з 99 найменувань, 4 додатки.
УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОСВІТИ З ВИКОРИСТАННЯМ
ІНСТРУМЕНТІВ БІЗНЕС-ІНЖИНІРИНГУ (НА МАТЕРІАЛАХ ЧДТУ,
М. ЧЕРКАСИ)
Предметом дослідження є методи та інструменти впровадження мережі
інжинірингових шкіл (ІШ) в Україні як тригер розвитку системи освіти.
Об’єктом дослідження є процеси розвитку системи освіти україни на
основі інжинірингових інструментів.
Метою дослідження є обґрунтування теоретичних та методичних засад
розвитку системи освіти на основі інжинірингових інструментів; формування
стратегії розвитку інжинірингових шкіл в контексті системи інноваційного
підприємництва.
Для досягнення поставленої мети вирішені такі завдання: досліджено
дефеніцію та зміст освіти та обґрунтовано роль інноваційної структури і освіти
у ній; ідентифіковано новітні елементи освітньої інфраструктури, запропонована
їх класифікація; удосконалено розуміння інжинірингових шкіл у контексті
розвитку національної інноваційної системи України та її регіонів; обґрунтовано
підходи до класифікації інструментів інноваційного процесу в регіонах України
на прикладі ІШ; розроблено методичний підхід до дослідження діяльності
інжинірингових шкіл; здійснено аналіз за допомогою інструментів бізнес-
аналітики та оцінювання процесів виробничої трансформації як передумови
формування; запропоновано пропозиції на основі удосконалення системи
підприємництва в сфері ІТ на базі мережі ІШ.
За результатами дослідження сформульовані пропозиції:
обґрунтовано
практичні пропозиції щодо створення екосистеми інноваційного
підприємництва на базі мережі ІШ
В роботі проведено повний аналіз із застосуванням сучасних методів
дослідження. А саме загальнонауковий діалектичний метод; історичний і
системний підходи до вивчення процесу обліку, методи класифікації;
порівняльних характеристик; наукової абстракції; нормативно-правового
забезпечення; економіко-статистичні методи; метод групувань, графічний, метод
та метод табличного відображення аналітичних даних.
Одержані результати можуть бути використані в діяльності закладів
вищої освіти.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА,
ІНЖИНІРИНГОВІ ШКОЛИ, ІНЖИНІРИНГОВІ ІНСТРУМЕНТИ, НОВІТНІ
ЕЛЕМЕНТИ ОСВІТНЬОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ, ТРАНСФОРМАЦІЯ
Рік захисту кваліфікаційної роботи магістра – 2026
Підпис здобувача вищої освіти _____________
Дата _________________________________
5
ABSTRACT
The master's thesis contains 88 pages, 26 tables, 10 figures, a list of references of 99
items, 4 appendices.
MANAGEMENT OF EDUCATION SYSTEM DEVELOPMENT USING
BUSINESS ENGINEERING TOOLS (BASED ON MATERIALS OF CHSTU,
CHERKASY CITY)
The subject of the study is the methods and tools of implementing a network of
engineering schools (ES) in Ukraine as a trigger for the development of the education
system.
The purpose of the study is to substantiate the theoretical and methodological
principles of the development of the education system based on engineering tools; to
form a strategy for the development of engineering schools in the context of the
innovative entrepreneurship system.
The object of the study is the processes of development of the education system
of Ukraine based on engineering tools.
To achieve the goal, the following tasks were solved: the definition and content
of education were studied and the role of the innovation structure and education in it
was substantiated; the newest elements of the educational infrastructure were
identified, their classification was proposed; the understanding of engineering schools
in the context of the development of the national innovation system of Ukraine and its
regions was improved; approaches to the classification of the mechanism of the
innovation process in the regions of Ukraine were substantiated using the example of
IS; a methodological approach to the study of the activities of engineering schools was
developed; an analysis was carried out using business analytics tools and assessment
of production transformation processes as a prerequisite for formation; proposals were
made based on improving the entrepreneurship system in the IT sector based on the IS
network.
According to the results of the study, proposals were formulated:
practical proposals for creating an ecosystem of innovative entrepreneurship
based on the IS network were substantiated
The work conducted a full analysis using modern research methods. Namely, the
general scientific dialectical method; historical and systemic approaches to studying
the accounting process, classification methods; comparative characteristics; scientific
abstraction; regulatory and legal support; economic and statistical methods; grouping
method, graphic, method and method of tabular display of analytical data.
The results obtained can be used in the activities of higher education institutions.
KEYWORDS: NATIONAL INNOVATIVE SYSTEM, ENGINEERING
SCHOOLS, ENGINEERING TOOLS, NEW ELEMENTS OF EDUCATIONAL
INFRASTRUCTURE, TRANSFORMATION
Year of defense of the master's thesis – 2026
Signature of the higher education applicant _____________
Date _________________________________
6
ЗМІСТ
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ
ОСВІТИ НА ОСНОВІ ІНЖИНІРИНГОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ 10
1.1 Сутність і структура національної інноваційної системи та роль
освіти у ній 10
1.2 Інжинірингові школи в контексті формування системи освіти 19
1.3 Методика дослідження діяльності інжинірингових шкіл 26
Висновок до розділу 1 36
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ: ІНЖИНІРИНГОВІ
ШКОЛИ 38
2.1 Дослідження процесів і проблем формування національної
інноваційної системи в Україні 38
2.2 Особливості створення і функціонування інжинірингових шкіл в
Україні 46
2.3 Пріоритети розвитку мережі та діяльності інжинірингових шкіл в
Україні 54
Висновок до розділу 2 62
РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЙ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ
ОСВІТИ ЧЕРЕЗ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНЖИНІРИНГОВИХ
ІНСТРУМЕНТІВ 63
3.1 Стратегія розвитку інжинірингових шкіл в умовах переходу України
до інноваційної моделі економіки 63
3.2 Розробка пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування
інжинірингових шкіл 68
3.3 Створення екосистеми інноваційного підприємництва на базі мережі
інжинірингових шкіл 73
Висновок до розділу 3 83
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ 85
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 88
ДОДАТКИ 98
7
ВСТУП
Сучасний етап розвитку суспільства характеризується посиленням ролі
знань, інновацій та людського капіталу як ключових чинників соціально-
економічного зростання держави. У цих умовах система освіти виступає базовим
інститутом формування конкурентоспроможного національного потенціалу,
водночас зазнаючи суттєвих трансформацій під впливом глобалізаційних
процесів, цифровізації, інноваційного розвитку та зростання вимог з боку ринку
праці. Проте існуючі підходи до управління розвитком системи освіти часто
залишаються фрагментарними, інерційними та недостатньо орієнтованими на
системні зміни.
Відсутність цілісних механізмів, здатних поєднати стратегічні цілі освітньої
політики з практичними інструментами їх реалізації, знижує ефективність
реформ, уповільнює впровадження інновацій та стримує розвиток освітнього
середовища в цілому. У цьому контексті особливої актуальності набуває
застосування інжинірингових інструментів, які передбачають системне
проєктування, моделювання та оптимізацію процесів розвитку освіти.
Інжиніринговий підхід дозволяє розглядати систему освіти як складну
соціально-економічну систему, що функціонує на основі взаємодії
інституційних, організаційних, фінансових та інформаційних компонентів.
Значущість дослідження обумовлена необхідністю наукового
обґрунтування механізмів розвитку системи освіти на основі інжинірингових
інструментів, що сприятиме підвищенню результативності освітньої політики та
якості управлінських рішень у сфері освіти. Отримані результати можуть бути
використані у діяльності органів державного управління та місцевого
самоврядування, закладів освіти, а також у процесі розроблення стратегій,
програм і проєктів розвитку освітньої галузі.
Сучасні тенденції підвищення значущості вищої освіти у НІС досліджені
такими зарубіжними економістами, як: Ф.Г. Альтбах (Ph.G. Altbach), А. Вебер
(A. Weber), С. Датта (S. Datta), Е. Дейако (E. Deiaco), М. Дженсен (M. Jensen),
Б. Джонсон (B. Johnson), С. Квон (S. Kwon) та ін. Проблематику вдосконалення
8
системи освіти та інноваційної інфраструктури у контексті формування НІС в
Україні висвітлено у роботах: Л. Антонюк, О. Амоші, А. Гальчинського, В. Геєця,
Я. Жаліло, А. Павловської, С. Сардака, Л. Федулової, І. Ханіна, О. Чмир та ін.
Незважаючи на зростаючий інтерес наукової спільноти та практиків до
проблем трансформації освітньої сфери, на сьогодні відсутній узгоджений
концептуальний підхід до формування моделі нової освіти, а також до
визначення ефективних шляхів реагування на сучасні виклики, що постають
перед системою освіти. Недостатньо опрацьованими залишаються питання
пошуку та впровадження прогресивних організаційних форм і моделей
навчального процесу, а також створення інноваційно орієнтованих освітніх
інституцій, здатних забезпечити сталу взаємодію з інноваційним сектором
економіки.
У цьому контексті особливої актуальності набуває концепція
інжинірингових шкіл, які розглядаються як новий формат освітніх установ,
спрямований на оновлення підходів до підготовки фахівців і розвитку
підприємницьких ініціатив у сфері інновацій. Запропонована концепція
ґрунтується на узагальненні практичного досвіду створення та функціонування
перших інжинірингових шкіл в Україні та передбачає поєднання освітньої,
науково-дослідної й інноваційно-підприємницької діяльності в межах єдиного
інституційного середовища. Актуальність проблематики формування
національної інноваційної системи, модернізації системи освіти та розвитку
інноваційної інфраструктури в Україні, а також необхідність забезпечення
сталого розвитку інжинірингових шкіл зумовили вибір теми дослідження,
визначення його мети та формулювання відповідних наукових завдань.
Метою дослідження є обґрунтування теоретичних та методичних засад
розвитку системи освіти на основі інжинірингових інструментів; формування
стратегії розвитку інжинірингових шкіл в контексті екосистеми інноваційного
підприємництва.
Об’єктом дослідження є процеси розвитку системи освіти України на
основі інжинірингових інструментів.
9
Предметом дослідження є методи та інструменти впровадження мережі
інжинірингових шкіл (ІШ) в Україні як тригер розвитку системи освіти.
Для досягнення поставленої мети вирішені такі завдання: досліджено
дефеніцію та зміст освіти та обґрунтовано роль інноваційної структури і освіти
у ній; ідентифіковано новітні елементи освітньої інфраструктури, запропонована
їх класифікація; удосконалено розуміння інжинірингових шкіл у контексті
розвитку національної інноваційної системи України та її регіонів; обґрунтовано
підходи до класифікації інструментів інноваційного процесу в регіонах України
на прикладі ІШ; розроблено методичний підхід до дослідження діяльності
інжинірингових шкіл; здійснено аналіз за допомогою інструментів бізнес-
аналітики та оцінювання процесів виробничої трансформації як передумови
формування; запропоновано пропозиції на основі удосконалення системи
підприємництва в сфері ІТ на базі мережі ІШ. В роботі проведено повний аналіз
із застосуванням сучасних методів дослідження. А саме загальнонауковий
діалектичний метод; історичний і системний підходи до вивчення процесу
обліку, методи класифікації; порівняльних характеристик; наукової абстракції;
нормативно-правового забезпечення; економіко-статистичні методи; метод
групувань, графічний, метод та метод табличного відображення аналітичних
даних.
Інформаційну базу дослідження склали: закони, інші нормативні акти та
доктринальні документи України, офіційні матеріали, аналітичні публікації та
інформація органів влади України та різних державних організацій; звіти,
доповіді, аналітичні огляди та оцінки міжнародних організацій; матеріали
професійних і галузевих асоціацій; офіційні статистичні дані.
Апробація реультатів дослідження викладена в конференції «Білик, О.;
Пізняк, В.; Ясир, Р. Інтеграція інструментів бізнес-інжинірингу в проєктний
менеджмент. Сучасний менеджмент організації: витоки, реалії та перспективи
розвитку, Україна, бер. 2026. Доступно за
адресою: https://conf.krok.edu.ua/MMO/MMO-2026/paper/view/3299.
10
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ НА
ОСНОВІ ІНЖИНІРИНГОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ
1.1 Сутність і структура національної інноваційної системи та роль освіти у ній
Упродовж ХІХ–ХХ століть роль інновацій у забезпеченні економічної
динаміки неухильно зростала, що проявлялося у їх впливі на економічне
зростання, циклічність розвитку, структурні зрушення, еволюцію виробництва і
споживання, посилення конкурентної боротьби та досягнення
конкурентоспроможності на всіх рівнях господарювання [1; 20; 99]. У сучасних
умовах інновації набули статусу базової економічної парадигми, що зумовило
формування інноваційної моделі економічного розвитку, у межах якої інновації
розглядаються як ключовий чинник розвитку національної економіки. Зазначена
модель передбачає пріоритетність процесів створення, впровадження та
комерціалізації інноваційних товарів і послуг, а також розроблення й
упровадження новітніх, технологічно досконаліших рішень.
Сучасне розуміння сутності інновацій сформувалося на основі наукових
поглядів М. Туган-Барановського, В. Зомбарта, Й. Шумпетера, С. Кузнеця, Н.
Кондратьєва, Г. Менша та інших дослідників. Узагальнюючи їхні напрацювання,
у даному дослідженні використовується понятійно-термінологічний апарат,
представлений у Керівництві Осло [40; 59; 67] та Законі України «Про
інноваційну діяльність» [75], а також підходи, що трактують інновації
комплексно як творчий процес, результат діяльності, форму реалізації змін і
чинник задоволення суспільних потреб [24; 49]. При цьому до ключових
характеристик інновацій відносять їх кумулятивність, ланцюговий характер,
інтеграцію та міксацію нових теоретичних і практичних знань, тривалий період
«дозрівання», високий рівень невизначеності, колективний характер створення,
нерівномірність поширення у просторі та часі, а також потенційну
конфліктність. Важливою є й парадигмальна природа інновацій, що відображає
11
їх залежність від трансформації наукових, організаційних, соціальних,
економічних та інституціональних парадигм [24; 99].
У науковій літературі представлено різноманітні моделі інновацій та
інноваційного процесу, узагальнення яких наведено в табл. Б.1 (додаток Б) [20].
Це дає змогу ідентифікувати передумови результативності інноваційної
діяльності, зокрема ті, що пов’язані з розвитком людського капіталу [21].
На макрорівні ці процеси зумовлюють становлення економіки знань, для
якої характерне подальше зростання ролі науки та освіти як ключових
детермінант суспільного прогресу [59; 70]. Значущість освіти визначається
прискореним розвитком знань і зростала паралельно з економічним і
технологічним поступом. У сучасних умовах освіта набуває особливої ролі, що
проявляється у розширенні її функціонального призначення, насамперед у
контексті формування та функціонування національної інноваційної системи
(НІС) [73; 75]. Вплив освіти також посилюється з позицій соціальних
трансформацій і змін у суспільстві [8, 27–36; 20, 119–128].
Початок формування концепції національної інноваційної системи
пов’язують із визначеннями, запропонованими її засновниками (табл. Б.2,
додаток Б). Відповідно до Концепції розвитку національної інноваційної системи
(розпорядження Кабінету Міністрів України № 680-2011-р від 17.06.2011), НІС
трактується як сукупність законодавчих, структурних і функціональних
компонентів та інституцій, задіяних у процесах створення й використання
наукових знань і технологій, які формують правові, економічні, організаційні та
соціальні умови реалізації інноваційного процесу [33, 102–112]. До ключових
сутнісних ознак НІС належать: конкуренція, що ґрунтується на інноваціях;
урахування взаємозв’язків між інститутами, ресурсами та знаннями з метою
трансформації їх у інноваційний потенціал; концентрація знань і ресурсів;
розвиток комунікацій та взаємодії між учасниками інноваційних процесів;
створення спеціалізованих механізмів координації; удосконалення державної
інноваційної політики та інструментів її реалізації. Національну інноваційну
систему доцільно розглядати в кількох вимірах, зокрема як: по-перше,
12
сукупність інститутів і організацій, що виконують функції генерування знань, їх
поширення, трансформації в інновації та підтримки інноваційних процесів; по-
друге, мережу взаємозв’язків і співробітництва між суб’єктами інноваційної
діяльності (підприємствами, університетами, науково-дослідними інститутами,
венчурними фондами тощо), яка формується під впливом культурних чинників
та механізмів комунікації; по-третє, сукупність інноваційних процесів і
спеціалізованих ресурсів; по-четверте, сферу суспільного поділу праці.
Аналізуючи структуру та особливості функціонування НІС, доцільно
виокремити низку ключових елементів, зокрема: інноваційні кластери, що нині
включають університети та інші освітні організації; професійні спільноти як
середовища інтенсивного створення й поширення знань; інноваційні,
підприємницькі та дослідницькі мережі різних рівнів, у тому числі глобального;
організаційні механізми комунікації та співробітництва (технологічні
платформи, науково-технічні програми, спеціалізовані центри тощо); асоціації,
консорціуми й інші форми об’єднання учасників; галузеві, секторальні,
регіональні та міські екосистеми підтримки інноваційного бізнесу [78; 88]..
Якість і рівень розвитку таких баз визначають просторову концентрацію інших
ресурсів, умови виникнення інновацій та їх включення до інноваційних мереж
[44; 64].
Окрім структуризації за акторами, у межах НІС доцільно виділяти окремі
сфери або підсистеми, зокрема: генерацію знань (наукові дослідження),
трансформацію знань, трансфер технологій, розроблення інновацій, їх
упровадження у виробництво, інвестування, комерціалізацію інновацій, а також
регулювання інноваційної діяльності [33]. При цьому особливе місце займає
освіта як сфера підготовки фахівців і передачі знань, що забезпечує відтворення
інноваційного потенціалу національної економіки. Визначальним для аналізу та
формування НІС є її структурний аспект. Структуру НІС, розроблену експертами
ОЕСР, наведено на рис. Б.1 (додаток Б) [75]. Розвиваючи цей підхід, у роботі
представлено узагальнену модель НІС (рис. 1.1).
13
Глобальне середовище
– іноземні університети; – світові ринки товарів та послуг; – глобальні інноваційні мережі;
– міжнародні наукові та галузеві – світовий ринок знань (технологій); – міжнародні дослідницькі та
організації; – інформаційний простір; підприємницькі мережі.
Міжнародний бізнес
Університети, Кластерні структури Великий, середній та
інші ВУЗи малий бізнес
Держава Ринок
Накопичені знання Інформаційне середовище Фінансові
– правила гри; ресурси – умови, стимули,
– регулювання; НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА знання;
– стратегія Людський СИСТЕМА – конкурентні
Комунікаційні
розвитку; капітал взаємодії;
Інституціональне середовище механізми
– підтримка; – взаємодії з
– партнерство. споживачами.
Науково-дослідні Соціальні Інноваційна – розвиток;
інститути структури інфраструктура – підтримка;
Державна науково- – партнерство та
технічна та ін.
інноваційна
політика – національні ринки товарів та послуг; – інноваційні мережі;
– ринки знань, праці, капітала; – дослідницькі мережі;
– інформаційний простір; – підприємницькі мережі.
Національне середовище
Рисунок 1.1 – Схематичне представлення основних елементів НІС
Джерело: складено на основі [74; 97, 16-18; 99, 5-14].
14
«Ядром», тобто центральним системоутворювальним елементом
національної інноваційної системи (НІС), виступає інноваційна інфраструктура,
представлена сукупністю різноманітних інституцій, які виконують широкий
спектр функцій щодо забезпечення та стимулювання інноваційної діяльності.
Така інфраструктура охоплює організаційну, виробничо-технологічну,
фінансову, інформаційну, а також експертно-консалтингову складові, формуючи
базові умови для здійснення інноваційних процесів і розширюючи можливості
взаємодії основних акторів, що в сукупності забезпечує ефективне
функціонування НІС.
Класифікацію елементів інноваційної інфраструктури за функціональними
критеріями подано на рис. 1.2.
Поділ елементів за видами підтримки, що надається:
1) інвестиційно-фінансова; 2) консультативна, правова; 3) організаційна; 4)
матеріально-технічна, майнова; 5) інформаційна; 6) освітня; 7) маркетингова; 8)
різні комбінації цих видів.
Поділ елементів за суб’єктами створення і джерелами фінансування:
1) національні чи регіональні органи влади; 2) бізнес; 3) державні установи
(університети); 4) громадські організації; 5) на основі партнерства (держава-
бізнес, університети-бізнес, бізнес-громадські організації тощо).
Поділ елементів за цілями діяльності:
1) некомерційні (підтримка інноваційної діяльності); 2) комерційні (отримання
прибутку); 3) поєднують комерційні та некомерційні цілі.
Поділ елементів за особливостями функціонування:
1) відокремлені; 2) самостійно, що функціонують на базі освітніх чи наукових
установ; 3) такі, що функціонують як підрозділи державних установ; 4) такі, що
функціонують як підрозділи органів влади.
Рисунок 1.2 – Класифікація елементів інноваційної інфраструктури
Джерело: складено на основі [99, 5-1].
Інноваційні інфраструктура
15
До базових принципів формування національної інноваційної системи
належать такі положення [74; 97, 16–18; 99, 5–14]: забезпечення інтенсивної
взаємодії та кооперації між усіма суб’єктами інноваційної діяльності з
охопленням повного циклу інноваційних процесів; створення спеціалізованих
інституційних та інфраструктурних передумов для розвитку інноваційної
активності в усіх секторах виникнення інновацій, галузях та видах інновацій;
урахування особливостей національного розвитку в поєднанні з глобальними
тенденціями та конкурентним середовищем; стимулювання конкуренції, що
ґрунтується на інноваціях, із орієнтацією на формування довгострокових
глобальних конкурентних переваг; забезпечення збалансованості розвитку та
функціональної завершеності інноваційної інфраструктури; поширення
сучасних організаційних моделей реалізації інноваційних процесів; досягнення
балансу ролей і посилення партнерської взаємодії між бізнесом і державою;
ефективне використання потенціалу інноваційних кластерів і професійних
спільнот, а також можливостей міжнародного співробітництва; активна роль
держави у підтримці інноваційної діяльності, зокрема через подолання «провалів
ринку» та розширення участі регіонів у стимулюванні інноваційного розвитку.
Ключовою передумовою становлення національної інноваційної системи є
досягнення високого рівня інноваційної активності або, принаймні, формування
сталого прагнення до її нарощування. Водночас у межах НІС мають бути чітко
реалізовані функціональні ролі всіх основних учасників інноваційного процесу,
зокрема університетів, науково-дослідних інститутів, великих підприємств,
суб’єктів середнього й малого бізнесу, держави, а також забезпечено відтворення
й розвиток науково-освітнього потенціалу, інтегрованого з підприємницьким
сектором. В умовах ринкової економіки формування та розвиток НІС значною
мірою визначаються ринковими сигналами й запитами, що генеруються
відповідними ринками та трансформуються в економічні стимули, такі як
інвестиції й доходи, а також у механізми адаптації до ризиків, зокрема через
діяльність спеціалізованих інститутів. У зв’язку з цим вплив ринкових чинників
набуває визначального значення. У процесі функціонування НІС її структурні
16
елементи поступово інтегруються в ланцюги створення доданої вартості, в
межах яких інновації зароджуються, поширюються та комерціалізуються через
відповідні мережеві взаємодії. З позицій формування національної інноваційної
системи доцільно на основі узагальнення наукових підходів визначити ключові
детермінанти ефективності сучасних НІС з урахуванням вирішального впливу
загального стану економіки, що узагальнено представлено на рис. 1.3.
Детермінанти ефективності НІС
Розвинений науковий сектор, інтенсивна Насиченість фінансовим капіталом,
науково-технічна діяльність і передові включаючи державне фінансування і
наукові результати венчурний капітал
Розвинена система освіти, висока якість Проінноваційне конкурентне середовище,
підготовки, високі показники людського ринкові стимули; направляючий вплив
розвитку держави і суспільства
Висока якість інститутів, зокрема Інтенсивні комунікації, накопичення
неформальних; високий рівень розвитку досвіду та інформаційний обмін; вільна
інноваційної культури циркуляція знань
Ефективна державна підтримка інновацій, Розвинені відносини співпробітництва,
раціональне управління розвитком науки інноваційні мережі та спільноти;
і технологій мобільність людських ресурсів
Соціопсихологічні орієнтації суспільства Розвинена інноваційна інфраструктура,
на розвиток науки та інновацій, щільність допоміжних організацій, що
ставлення до освіти надають послуги інноваторам
Рисунок 1.3 – Детермінанти ефективності сучасних НІС
Джерело: складено на основі [74; 97, 16-18; 99, 5-14].
Теоретико-методологічне підґрунтя формування національної
інноваційної системи (НІС) ґрунтується на сукупності наукових підходів,
концепцій і міждисциплінарних теорій, які в комплексі визначають
закономірності інноваційного розвитку економіки. До ключових складових цієї
основи належать:
1. положення провідних напрямів економічної теорії, зокрема теорії
інновацій і підприємництва, концепції інноваційного підприємства, теорії
економічного зростання, циклічні теорії та теорії довгих хвиль, підходи нової
економічної географії, інституціональної економіки, теорії людського капіталу,
дифузії інновацій, міжнародної економіки та інші суміжні напрями;
17
2. концепції інноваційних систем і розвитку економіки знань як
домінантної моделі сучасного суспільства;
3. теоретичні моделі виникнення, поширення та організації
інноваційних процесів;
4. підходи до формування інноваційних, підприємницьких і мережевих
структур;
5. міждисциплінарні теоретичні конструкції, зокрема системний підхід,
теорії самоорганізації складних систем, праксеологія, синергетика, концепції
глобалізації, функціоналізму, лібералізму та ін.;
6. спеціалізовані наукові напрями, орієнтовані на дослідження
інноваційної діяльності (інноватика, інноваційний менеджмент, інноваційний
маркетинг, теорія вирішення винахідницьких завдань, соціологія інновацій
тощо).
Зазначені теоретичні положення сучасної науки у подальшому розвитку
були доповнені новими концептуальними моделями, які формують актуальне
бачення архітектури та механізмів функціонування НІС (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 – Новітні моделі, що визначають сучасний підхід до організації НІС
Модель Характеристика
«Потрійної Джерело інноваційного та економічного зростання в економіці знань
спіралі» пов’язується з посиленням ролі університетів і формуванням гібридних
взаємодій між наукою, бізнесом і державою, що зумовлює появу нових
інституційних форм створення, поширення та використання знань.
«Чотири- Інноваційний процес розглядається як результат взаємодії не лише науки,
ланкової бізнесу та держави, а й суспільства, яке як кінцевий користувач інновацій
спіралі» активно впливає на напрями розвитку знань і технологій через попит і
споживчі практики.
«Третя місія» Окрім освітньої та наукової функцій, університети реалізують
підприємницьку, інноваційну та соціально-громадянську місії, що
охоплюють комерціалізацію результатів діяльності, трансфер знань і
формування соціального капіталу..
«Розумна Підхід до формування інноваційної політики, орієнтований на концентрацію
спеціалізація» ресурсів у регіонах на основі партнерства між бізнесом, органами влади та
інституціями знань..
«Трикутник Модель, що поєднує наукові дослідження, освітню діяльність і бізнес-
знань» інновації, формуючи інтегровану систему взаємодії закладів вищої освіти,
наукових установ, компаній і державних інститутів
Джерело: складено на основі [ 19, 21,248-250; 74; 97, 16-18; 99, 5-14].
18
Узагальнення міжнародного досвіду та аналіз сучасних концептуальних
моделей свідчать про зростаючу роль інтеграції науки, освіти та інновацій як
визначальної умови ефективного функціонування НІС. Така інтеграція охоплює
не лише практичні аспекти інноваційної діяльності, а й трансформацію освітніх
підходів і моделей навчання (зокрема [67]). Подібна логіка відповідає концепції
економіки знань, у межах якої наука, освіта та інноваційна діяльність формують
єдину взаємопов’язану систему.
У структурі НІС освітня сфера виконує багатовимірну функцію, що
проявляється у:
1. формуванні кадрового потенціалу відповідної професійної
структури;
2. здійсненні досліджень і розробок, акумуляції, розвитку та трансфері
інтелектуальних ресурсів, які визначають інноваційну спроможність економіки;
3. створенні та розвитку елементів інноваційної інфраструктури й
коопераційних механізмів;
4. підтримці малих інноваційних структур шляхом організаційного та
консультаційного супроводу;
5. формуванні інноваційної культури в суспільстві;
6. забезпеченні функціонування інститутів інтелектуальної власності.
З позицій системного аналізу університети доцільно трактувати, з одного
боку, як ключовий структурно-функціональний центр НІС, навколо якого
вибудовуються взаємозв’язки між іншими учасниками, а з іншого – як
інфраструктурний елемент, що створює умови для реалізації інноваційних
процесів. Разом із тим у багатьох країнах, зокрема з низьким рівнем інноваційної
активності, освітня система залишається недостатньо зорієнтованою на
інновації, що не узгоджується з вимогами сучасного розвитку та динамікою
ринку праці. Це зумовлює необхідність перегляду підходів до змісту та
організації освіти.
По-перше, сучасний стан наукового знання потребує відмови від
фрагментарного галузевого підходу на користь цілісного бачення наукової
19
картини світу. Відповідно, освітні програми мають орієнтуватися на інтеграцію
знань і зменшення вузької спеціалізації, формуючи здатність до міжпрофесійної
мобільності та швидкої адаптації.
По-друге, зміст освіти повинен бути адекватним високій швидкості
технологічних, економічних і соціальних змін, забезпечуючи розуміння
перспективних технологічних напрямів і розвиток міждисциплінарних
компетентностей.
По-третє, освітня система має не лише забезпечувати якість підготовки, а й
стимулювати творчу активність людини, експериментальне мислення та
готовність до пошуку нових рішень як основи інноваційної економіки.
По-четверте, дедалі більшої ваги набуває орієнтація освіти на особистісний
розвиток, розкриття індивідуальних здібностей, ініціативності та автономності
мислення за умови збереження спроможності до колективної взаємодії.
По-п’яте, освітні процеси повинні враховувати сучасні соціальні й
екологічні виклики. Перехід до моделі сталого розвитку та трансформація
підходів до збереження здоров’я визначають нові ціннісні орієнтири освіти,
спрямовані на формування світогляду відповідального творення майбутнього.
1.2 Інжинірингові школи в контексті формування системи освіти
Освіта належить до базових соціальних інститутів, що відіграють ключову
роль в упорядкуванні та розвитку людського суспільства. Водночас вона
виступає одним із найбільш комплексних і потужних інструментів свідомого
суспільного поступу, оскільки охоплює процеси формування особистості та
індивідуальної свідомості, виховання людини, передачі знань і практичних
умінь, розвитку творчого потенціалу, а також створення передумов для
професійних досягнень і суспільного добробуту. Значною мірою саме освіта
визначає риси сучасної особистості як провідного чинника соціально-
економічного розвитку. Водночас освітня система здебільшого характеризується
консервативністю та відставанням від передових тенденцій розвитку,
20
насамперед від динаміки емпіричного пізнання й економічних процесів, оскільки
потребує узагальнення нових досягнень, їх осмислення, накопичення та
апробації практичного досвіду. Глибинні соціально-економічні трансформації,
технологічний прогрес і переосмислення ролі людини в суспільстві зумовлюють
потребу в якісних зрушеннях у розвитку освіти [51]. Необхідність таких змін є
особливо актуальною в сучасних умовах технологічних зрушень, соціальних
криз і економічної рецесії. Освіта справляє системний вплив на всі ключові
сфери суспільного життя політичну, економічну, наукову та інші, що робить її
одним із головних інструментів подолання кризових явищ і переходу до нових
моделей суспільного розвитку.
В умовах інноваційного розвитку освіта потребує нового типу та якості,
оскільки вона включає не лише засвоєння знань, а й виховання та становлення
особистості (табл. Б.4, додаток Б). ІШ новий тип освітньої установи в
інноваційній інфраструктурі, який реалізує модель навчання через проєктування
інновацій. Підготовка фахівців відбувається через виконання інноваційних
проєктів, що супроводжуються від зародження ідеї та ДіР до створення
підприємства й комерціалізації. ІШ інтегрує навчання, дослідження та
інноваційне підприємництво, забезпечує ресурси для всіх етапів інноваційного
процесу і інституційно позиціонується як: (1) освітня установа та (2) бізнес-
інкубатор, складова інноваційної інфраструктури. Функціонально ІШ гібридні,
надають різні види підтримки і на сучасному етапі здебільшого створюються
громадськими організаціями, але можуть засновуватися владою, бізнесом або
партнерськими ініціативами. Передбачається створення ІШ на базі
університетів, при цьому їх діяльність не дублює функції закладів вищої освіти,
а розширює можливості для навчання та проведення досліджень і розробок,
залучаючи науковців, аспірантів і студентів. ІШ функціонують як самостійні
суб’єкти з власною матеріально-технічною базою.
Структурно-логічну модель концепції ІШ наведено на рис. 1.4.
21
Інжинірингові школи – нові
Філософська-методологічна освітні установи в інноваційній Основи створення на
база діяльності ІШ, інфраструктурі країни базі університетів та
ноосферні ідеї формування мережі
Місія, мета, завдання та
принципи діяльності ІШ
Підготовка фахівців для інноваційного сектору
Поєдання освітнього, нау- Проектування великих Модулі: проектування, Організація Охоплення різних аспектів,
ково-технічного та підп- інновацій, виконання реаль- дослідження, конструювання, інжинірингових нові методи та методики
риємницького сегментів них інноваційних проектів виробництво, просування лабораторій навчання; мотивація
Управління
Проектно-діяльнісна модель освіти
Зовнішньє Нові підходи до оргіназації
співробітництво інноваційного процесу
Інкубація бізнесу
Створення нових Різноманітна Інвестування інно- Нова бізнес-
підприємств підтримка бізнесу ваційних проектів модель ІШ
Новий вид інкубації і венчурного інвестування
Функції та ефекти
у НІС
Рисунок 1.4 – Структурно-логічна схема концепції ІШ
Джерело: складено на основі [92, 87-98]
22
У діяльності ІШ першочергово беруть участь викладачі та студенти
університету, на базі якого вона функціонує. Між ІШ і університетом базування
встановлюються партнерські відносини, створюються механізми передачі
технологій, а також можливе налагодження співробітництва з іншими вищими
навчальними закладами та науково-дослідними установами. Стратегічне
керівництво ІШ здійснюється відповідно до стратегії та планів науково-
технічних робіт університету. ІШ орієнтовані на реалізацію масштабних
інноваційних ініціатив, високотехнологічних проєктів та створення нових
галузей економіки на основі передових науково-технічних рішень. Хоча
можлива концентрація на окремих технологічних або галузевих напрямах,
загалом ІШ самостійно визначає сфери своєї діяльності, дотримуючись
міждисциплінарного підходу у науковій, освітній та інноваційній роботі.
Пріоритети школи відповідають сучасним технологічним тенденціям, викликам
розвитку та потребам суспільства.
Особливе значення в Україні має приватна ініціатива в інноваційній сфері,
включно з науковими дослідженнями, визнаючи бізнес як потужний рушійний
фактор. Тому ІШ сприяє тісній інтеграції бізнесу у свою діяльність, поєднуючи
наукову, освітню та підприємницьку складові, виступаючи посередником між
університетами та бізнес-структурами. Така взаємодія дає ІШ доступ до
інноваційного середовища, дозволяє планувати довгострокові стратегії розвитку
та підвищує ефективність навчання. Співпраця з провідними компаніями
відкриває можливості участі ІШ у реальних проєктах, забезпечення
працевлаштування випускників та залучення інвестицій.
При розробці концепції ІШ враховувалися дослідження міжнародного
досвіду роботи провідних освітніх і наукових установ: Массачусетський
технологічний інститут [65, 21–27]; Вища Нормальна Школа в Пізі [19]; Вища
нормальна (педагогічна) школа (Париж) [14]; (табл. Б.5, додаток Б). Незважаючи
на високі досягнення цих закладів, пошук нових форм, підходів та ролі освіти у
суспільстві триває. Місія, основні цілі, завдання та ключові принципи
функціонування ІШ представлені на рис. 1.5.
23
Місія ІШ – перетворити суспільство через зміни мислення, вивільнити енергію творчості,
об'єднати пізнання та економіку і тим самим забезпечити зростання людства в XXI ст.
Основними завдання ІШ:
Основні цілі ІШ:
1) надання знань, розвиток особистих якостей, здібностей, навчання навичкам;
1) розвиток людського потенціалу і
2) створення можливостей для навчання, досліджень та інноваційної діяльності;
підготовка фахівців для інноваційного сектора;
3) об'єднання висококваліфікованих фахівців (вчених, інженерів), підприємців,
2) генерування прогресивних ідей, розробка
талановитої молоді; забезпечення наукової комунікації;
та реалізації великих (проривних) інновацій,
4) забезпечення проведення орієнтованих ДіР;
заснованих на передових наукових
5) підтримка інноваційних підприємств, колективів, інноваторів;
дослідженнях;
6) концентрація та нарощування інтелектуальних ресурсів;
3) сприяння інтеграції науки, освіти та бізнесу.
7) формування нової культури інноваційної діяльності.
Загальні принципи:
1) підтримка талантів, розвиток новаторського мислення;
2) відхід від патерналістської і перехід до партнерської моделі навчання і діяльності, індивідуалізація;
3) акцент на саморозвитку та самоосвіті;
4) орієнтація на великі (проривні, підривні) інновації, пошук нових технологічних напрямів;
5) тісний зв'язок з передовою наукою, експериментаторство;
6) відмова від шаблонного і стандартизованого навчання і досліджень;
7) орієнтація на вирішення практичних завдань, створення кінцевого продукту;
8) відмова від вузької спеціалізації, мультидисциплінарний підхід до науки та освіти;
9) широка технологічна і галузева спрямованість;
10) відповідальність у дослідженнях та інноваціях, врахування сучасних глобальних викликів;
11) передавання цінностей інклюзивного розвитку для особистих досягнень і суспільного добробуту.
Рисунок 1.5 – Місія, мета, завдання та загальні принципи діяльності ІШ
Джерело: складено на основі [92, 87-98].
24
В ІШ, об’єднуючи наукову, освітню та практичну (бізнесову) складові,
доцільно виділити три взаємозалежні блоки:
– Освітній блок забезпечує здобуття теоретичних і практичних знань у
тісному зв’язку з іншими сегментами та реалізує ключові освітні функції.
– Науково-технічний блок включає проведення досліджень і розробок
(ДіР) з метою створення нових знань, застосовуючи дослідницький метод
навчання; студенти активно залучаються до формулювання завдань, проведення
дослідів і роботи у наукових колективах.
– Підприємницький блок спрямований на запуск реальних підприємств, що
впроваджують інноваційні продукти на ринок. Цей сегмент формує у студентів
економічні компетенції та передбачає самостійну участь у розробці проєктів,
ціннісних пропозицій, бізнес-планів і моделей, стратегій комерціалізації,
залученні інвестицій та оцінці ризиків і вартості інновацій. Блок також включає
аналіз досвіду існуючих компаній і створення власних бізнес-структур.
Інтеграція цих блоків дозволяє об’єднати різні категорії учасників:
(1) науковців-теоретиків, які займаються пошуком наукових проблем і
накопиченням знань;
(2) прикладників, що застосовують знання для вирішення завдань, часто
невідомих заздалегідь;
(3) практиків, що визначають актуальні проблеми і трансформують нові
знання у інновації;
(4) підприємців-новаторів, орієнтованих на виявлення попиту та
незадоволених потреб у поєднанні з технологіями. При цьому дотримується
чітке розмежування наукової, освітньої та підприємницької діяльності, щоб
уникнути їх змішування за своєю суттю.
Проєктна робота з інновацій слідує за всіма іншими напрямами підготовки,
охоплюючи весь інноваційний цикл (рис. 1.6). З точки зору змісту, «проєктна»
освіта орієнтована на розв’язання складних практичних завдань і освоєння нових
технологічних напрямів, тісно пов’язаних з науковими дослідженнями, водночас
забезпечуючи набуття перспективних навичок і компетенцій.
25
Проектування
Студент займається вивченням проблеми (потреби); визначення варіантів і практичної реалізованості; аналіз досягнень науки і технологій;
розробка концепції і моделі продукту, урахування альтернатив; написання технічного завдання; постановка задачі в ДіР. В економічному
плані формується ціннісна пропозиція і бізнес-план; оцінка практичної застосовності та комерційної цінності розробок.
Наукове дослідження Конструювання Виробництво Просування
Здійснюється за необхідності; Направлено на реалізацію Направлено на створення нового Направлено на просування на
направлено на вироблення нових концепції нового продукту, є продукту. Студенти отримують ринок продукту та його
знань; студенти отримують частиною проектування; досвід налагодження нового комерціалізацію. Включає
досвід постановки задачі, аналізу студенти отримують досвід дослідного виробництва, монтажу доопрацювання продукту з
інформації, висунення гіпотез, підготовки проектно- обладнання, випробування, відповідним зворотним
проведення експериментів, конструкторської документації; апробування технічної зв'язком за стадіями.
аналізу результатів, перевірки фізичного конструювання, документації, організації Студенти отримують досвід
гіпотез, висування нових теорій, отримання моделі, технологічного процесу, пуско- маркетингу, виходу на ринок,
пояснення фактів і прототипування, створення налагоджувальних робіт, встановлення зв'язків
обґрунтування закономірностей. дослідного зразка об'єкту; коригування методу виробництва, партнерства, побудови бізнес-
Частково спостерігають за охоплює підготовку техніко- а також безпосередньо випуску моделі.
організацією та управлінням ДіР економічних обґрунтувань. продукту.
Студенти частково можуть бути Студенти частково можуть бути
залучені до процесу управління. залучені до процесу управління.
Інжинірингово-управлінські (організація, кооперація) та економічні (оцінка, аналітика, витрати, ризики
та ін.) питання
Управління
Охоплюються функції планування, організації, контролю та мотивації. Студент вчиться: виробляти рішення, які забезпечують досягнення
поставленої мети; відповідально приймати і виконувати рішення; збирати і організовувати роботу команди; планувати, ставити
пріоритети; визначати процедури, контролювати; підвищувати ефективність; координувати роботу тощо.
Рисунок 1.6 – Схематичне представлення основних модулів підготовки фахівців в ІШ
Джерело: складено на основі [92, 87-98].
26
У межах функціонування інжинірингових шкіл реалізовано діяльнісно-
проєктну модель підготовки, яка базується на інтегрованому циклі формування
нових знань, їх систематизації та впровадження у практичну площину,
забезпечуючи взаємозв’язок між проєктним конструюванням, дисциплінарною
підготовкою та виконанням прикладних завдань. Провідним чинником
упровадження освітніх трансформацій в інжинірингових школах є викладач,
який виступає носієм професійної культури та експертного досвіду, має високий
рівень кваліфікації, поєднує наукову або прикладну діяльність з педагогічною
практикою, і орієнтований на партнерську взаємодію зі здобувачами освіти.
1.3 Методика дослідження діяльності інжинірингових шкіл
Ефективне функціонування інжинірингових шкіл (ІШ) та забезпечення їх
сталого розвитку потребує системного дослідження поточного стану діяльності,
аналізу рівня реалізації закладених концептуальних положень, а також
узагальнення практичного досвіду створення й функціонування з метою
виявлення ключових результатів і проблемних аспектів. У межах дослідження
інжинірингові школи доцільно розглядати як об’єкт аналізу у двох
взаємопов’язаних вимірах. Перший передбачає вивчення окремих ІШ з
урахуванням їх індивідуальних характеристик, зокрема напрямів діяльності,
специфіки реалізованих і запланованих проєктів, а також особливостей
університетів, на базі яких вони створені. Другий вимір стосується аналізу
мережі інжинірингових шкіл у цілому як інтегрованої системи, що функціонує
відповідно до спільної мети, єдиних концептуальних засад та узгодженої моделі
освітньо-інноваційної й підприємницької діяльності.
Інжинірингові школи є організаційно автономними структурами, проте їх
діяльність характеризується високим рівнем взаємодії як між собою, так і з
іншими складовими національної інноваційної системи (НІС). Кожна ІШ
поєднує у своїй діяльності риси освітньої установи та елементу інноваційної
інфраструктури, що зумовлює її багатофункціональний характер. Ресурсний
27
потенціал і напрями діяльності окремих інжинірингових шкіл акумулюються та
узагальнюються на рівні мережі, формуючи єдину національну інституційну
структуру (рис. 1.7).
У дослідженні сформульовано низку базових гіпотез. По-перше, в межах
сучасного освітньо-інноваційного простору відбулося становлення нового типу
освітньої інституції, яка інтегрує сучасну модель організації інноваційних
процесів із механізмами венчурного інвестування інноваційних проєктів на
ранніх стадіях їх розвитку. По-друге, інжинірингові школи системно виконують
сукупність макро- та мікроекономічних функцій у межах НІС, функціонуючи на
базі закладів вищої освіти та самостійно визначаючи пріоритетні напрями й
форми власної діяльності. Вихідним положенням дослідження є припущення, що
підвищення загальної ефективності діяльності інжинірингових шкіл можливе за
рахунок розширення мережі, нарощування масштабів діяльності за різними
технологічними напрямами та у різних секторах економіки. Це, своєю чергою,
актуалізує проблему обґрунтування стратегічних пріоритетів розвитку, зокрема
вибору університетів, у яких доцільним є створення нових інжинірингових шкіл.
У дослідженні наголошується на доцільності поєднання інструментів макро- та
мікроекономічного аналізу з використанням концепції НІС, а також
застосування методів Data Mining, що має як методологічну, так і
загальнонаукову значущість.
Фінансові ресурси Матеріально-технічна база
Інтелектуальні ресурси
Мережа Людський потенціал
Матеріально-технічна база ІШ Спеціалізація
Інтелектуальні ресурси Напрями діяльності
Людський потенціал Управління Умови підприємництва
Окрема
Спеціалізація Результативність: наука,
ІШ
Напрями діяльності освіта, інновації
Умови підприємництва
Результативність: наука, освіта, інновації
Рисунок 1.7 – Схема, яка описує взаємодію окремих ІШ та мережі в цілому, що
визначає два аспекти їх дослідження у НІС
Джерело: складено на основі [14; 19; 52, 35-42]
28
Блок 1. Дослідження особливостей і проблем формування та розвитку
національної інноваційної системи України як інституційного середовища
функціонування інжинірингових шкіл. Необхідність цього етапу зумовлена тим,
що саме НІС визначає умови та формує запит на діяльність ІШ. Водночас
інжинірингові школи перебувають під безпосереднім впливом інших елементів
НІС у частині комунікацій, доступу до ресурсів, кооперації, конкурентних
відносин, а також залучення технологій і спеціалізованих послуг. Сукупний
вплив економічного середовища, як прямий, так і опосередкований, визначає
можливості функціонування ІШ у розрізі окремих галузей. Важливо
підкреслити, що модель інжинірингових шкіл сприяє зниженню рівня ризиків
завдяки систематичній оцінці інноваційної цінності проєктів, цільовій підготовці
фахівців, налагодженню сталих зв’язків із бізнес-сектором та застосуванню
довгострокового планування.
Блок 2 передбачає поетапний аналіз діяльності інжинірингових шкіл і
складається з трьох взаємопов’язаних етапів. Перший етап охоплює загальну
характеристику функціонування ІШ, що включає: визначення передумов їх
створення; аналіз особливостей університетів і науково-дослідних установ, на
базі яких функціонують школи, з позицій науково-технічного потенціалу та
рівня інноваційних розробок; ідентифікацію галузевої й технологічної
спеціалізації ІШ як освітньо-дослідницьких центрів; оцінювання матеріально-
технічної бази, що формує можливості здійснення освітньої діяльності та
проведення досліджень і розробок (ДіР); аналіз портфеля проєктів ДіР, які
реалізуються інжиніринговими школами, їх конкурентоспроможності на
національному й міжнародному рівнях з урахуванням глобальних технологічних
тенденцій; характеристику освітньої складової діяльності та специфіки
функціонування ІШ у структурі університетів.
Другий етап Блоку 2 передбачає здійснення якісної оцінки функцій, що
виконуються інжиніринговими школами в межах національної інноваційної
системи та економіки загалом. Доцільність такого аналізу зумовлена
необхідністю максимізації ефектів від діяльності ІШ на рівні економіки країни,
29
окремих регіонів, міст і галузей з урахуванням перспектив розширення мережі
та зростання масштабів діяльності. У межах дослідження виокремлюються
функції макро- та мікроекономічного рівнів (табл. 1.2).
Таблиця 1.2 – Функції ІШ у НІС та національній економіці
Функція Характеристика
1 2
Макроекономічні
Ресурсна акумулювання, локалізація, оцінка, перерозподіл, нарощування і
комплементарне використання різних видів ресурсів, включаючи знання;
Соціальна підготовка фахівців, відтворення людського капіталу певної професійної
структури; виховання молоді; формування економічної та інноваційної
культури, поширення нових відносин; консолідація пасіонарних
особистостей, формування спільнот; соціалізація нових технологій;
Капіталотворча створення нового людського, інтелектуального, інвестиційного капіталу,
започаткування нових підприємств;
Структурна зародження і розвиток нових для України галузей і технологічних напрямів;
Інноваційна синтез нових знань, генерування та впровадження інновацій;
Інфраструк- забезпечення інноваційних процесів, підтримка інноваційного бізнесу,
турна надання матеріально-технічної бази і послуг;
Модернізуюча сприяння реформуванню системи освіти, наукового та інноваційного секторів;
Інформаційна підтримка комунікації, поширення знань; забезпечення моніторингу
інновацій, процесів і ринків;
Коопераційна сприяння та підтримка співробітництва в освіті, науці та інноваціях;
Підтримуюча підтримка інноваційної діяльності, малого підприємництва, вчених, студентів;
частково – університетів.
Мікроекономічні
Селективна відбір студентів, вчених, тематика ДіР, інноваційних проектів для реалізації;
Забезпечуюча наділення необхідними ресурсами;
Генеруюча генерування ідей, нових знань, компетенцій;
Трансформа- трансформація знань у інновації; трансформація знань у компетенції;
ційна
Управлінська планування, організація, контроль освітніх та інноваційних процесів;
Стимулююча збільшення рівня мотивації до інноваційної діяльності;
Комерціаліза- забезпечення виведення інновацій на ринок на основі створення підприємств,
ція інновацій а також за рахунок продажу розробок;
Трансфертна розподіл знань; забезпечення передавання знань і технологій.
Джерело: складено на основі [19; 52, 35-42]
На початковому етапі формування мережі інжинірингових шкіл
оцінювання виконуваних функцій доцільно здійснювати переважно на якісному
рівні. Сукупність функцій свідчить про здатність ІШ розв’язувати завдання
розвитку національної економіки, ефективність чого безпосередньо залежить від
масштабів і інтенсивності їх діяльності. Окрім цього, можуть бути
30
ідентифіковані інвестиційні, соціальні, інтелектуальні, технологічні та інші види
ефектів. Важливим є також аналіз відповідності результатів діяльності
інжинірингових шкіл інтересам основних зацікавлених сторін (табл. 1.3).
Таблиця 1.3 – Інтереси зацікавлених сторін (стейкхолдерів) діяльності ІШ
Стейкхолдер Основні інтереси
Студенти доступ до нових можливостей у сфері освіти, наукової та творчої діяльності;
якісна різнобічна підготовка; працевлаштування;
Інноваційний доступ до кваліфікованих і мотивованих фахівців, сформованих команд;
бізнес інноваційні розробки; освітні послуги і послуги ДіР;
Університети підвищення рівня якості освіти; працевлаштування випускників; підвищення
рівня кваліфікації і доходів викладачів; доповнення матеріально-технічної бази;
комерціалізація розробок;
Інвестори доступ до інноваційних проектів та злагоджених команд для ДіР; додаткова
технічна підтримка стартапів на етапі виходу на ринок і супровід;
Держава підвищення рівня якості освіти та зайнятості; розвиток трудових ресурсів;
збільшення кількості інноваційних підприємств; освоєння інновацій.
Джерело: складено на основі [19; 52, 35-42].
На основі проведеної оцінки функцій визначається місце інжинірингових
шкіл у структурі НІС та національній економіці загалом шляхом порівняння їх
ролі з іншими елементами інноваційної інфраструктури та системи освіти.
Блок 3. Формування та обґрунтування пріоритетів розвитку мережі
інжинірингових шкіл в Україні, зокрема в частині її подальшого розширення.
Реалізація ефективного стратегічного управління діяльністю ІШ потребує
визначення пріоритетів, що охоплюють відбір університетів-партнерів і
потенційних баз для створення нових шкіл, а також вибір технологічних і
галузевих напрямів розвитку. Дослідження в межах цього блоку доцільно
структурувати за трьома модулями: модуль 1 – відбір університетів; модуль 2 –
оцінювання відповідності діяльності ІШ актуальним технологічним трендам і
визначення технологічних пріоритетів; модуль 3 – обґрунтування галузевих
пріоритетів розвитку інжинірингових шкіл.
Модуль 1. Вибір університетів. Просторове розширення мережі
інжинірингових шкіл зумовлює необхідність відбору закладів вищої освіти, які
можуть виступати як базами для створення нових ІШ, так і партнерами вже
31
функціонуючих шкіл. Територіальна локалізація ІШ значною мірою визначає їх
технологічну й галузеву спеціалізацію, формування науково-освітніх спільнот, а
також можливості залучення студентів і науковців. Хоча позиції університетів у
провідних міжнародних і національних рейтингах є важливим критерієм відбору,
такий підхід потребує доповнення аналітичними методами.
Відбір університетів пропонується здійснювати з використанням
кластерного та класифікаційного аналізу, що дозволяє: по-перше, згрупувати
університети за подібністю параметрів; по-друге, визначити характерні ознаки
кожного кластеру; по-третє, виявити суттєві відмінності між сформованими
групами.
Методика кластеризації. Основним завданням кластерного аналізу є
ідентифікація об’єктивно сформованих кластерів (груп) закладів вищої освіти на
основі схожості значень багатовимірних показників. У межах підходів Data
Mining кластеризація передбачає поділ сукупності однорідних об’єктів,
описаних вхідними векторами параметрів, на групи відповідно до рівня їх
взаємної подібності. Кожен кластер формується таким чином, щоб об’єкти
всередині нього характеризувалися максимальною схожістю, водночас істотно
відрізняючись від об’єктів інших кластерів. Це створює підґрунтя для
порівняльного аналізу університетів, виявлення спільних характеристик у межах
окремих кластерів і ключових відмінностей між ними.
З урахуванням специфіки наявних емпіричних даних для кластеризації
університетів використано алгоритм k-means, який є найбільш ефективним у
випадках, коли об’єкти у багатовимірному просторі показників формують чітко
виражені та відносно відокремлені групи. Процедура кластеризації включає такі
основні етапи [85; 96]:
1. випадкове визначення k початкових центрів кластерів (де k – задана
кількість кластерів);
2. віднесення кожного об’єкта вибірки до того кластеру, центр якого є
найближчим за обраною метрикою відстані;
3. перерахунок центрів мас сформованих кластерів (μᵢ) відповідно до
32
формули [93]
1
μi = ∑ xj, (1.1)
|Si̇| xj∈Si
де Si – отримані кластери, i = 1,2,…, k;
xj – j-й параметр, xj ϵ Si.
4. Підраховується сумарне квадратичне відхилення точок кластерів від
центрів цих кластерів [93]:
D = ∑k
i=1∑x ∈S ρ(xj, μi)
2, (1.2)
j i
де ρ – обрана метрика.
Критерієм схожості об'єктів є відстань між ними. В ролі метрики обрано
Евклідову відстань, яка є геометричною відстанню між точками у
багатовимірному просторі та для пари точок p=(p1,…,pn) і q=(q1,…,qn)
розраховується за формулою:
d ( p,q) ( p q )2 ( p q )2
1 1 2 2 ...( p q )2
n n . (1.3)
Алгоритм прагне мінімізувати сумарне квадратичне відхилення точок
кластерів від їх центрів. Алгоритм k-means для Евклідової метрики має вигляд [85]:
k
D (x j
2
i ) .
(1.4)
i1 x jS i
5. Етапи 2–4 виконуються ітеративно до моменту, коли значення
сумарного квадратичного відхилення стабілізується і перестає змінюватися.
Сумарне квадратичне відхилення у цьому випадку виступає інтегральним
показником (функціоналом) якості реалізації алгоритму.
Формування кластерів університетів пропонується здійснювати з
використанням проміжних індикаторів Рейтингу закладів вищої освіти «Топ-200
Україна» за 2020/2021 навчальний рік, у межах якого агрегуються три
комплексні складові: рівень науково-педагогічного потенціалу, якість освітнього
процесу та показники міжнародного визнання [97, с. 16–22]. Зазначений масив
даних розглядається як достатньо об’єктивний та репрезентативний щодо
33
результативності функціонування університетів. Визначення оптимальної
кількості кластерів здійснюється на основі аналізу дендрограм, методів
багатовимірного шкалювання, а також спеціалізованих критеріїв; остаточне
рішення формується шляхом апробації відповідних методів і порівняння
отриманих результатів [93]. Університети, що входять до одного кластеру,
характеризуються високим ступенем подібності, що створює підґрунтя для
аргументованого обґрунтування партнерських відносин з ІШ та визначення
можливих напрямів розвитку взаємодії.
Методика класифікації. Застосування класифікаційної обробки дає змогу
ідентифікувати сукупність параметрів, за якими відбувається диференціація
кластерів; зазначені параметри можуть бути інтерпретовані як ключові для
формування позицій університетів у рейтингових системах. Доцільність
використання такого підходу підтверджується також його придатністю для
оцінювання рівня результативності діяльності закладів вищої освіти [84].
Для класифікаційної обробки з метою визначення відмінностей
передбачається застосовувати логіко-комбінаторні методи обробки навчальної
вибірки, які дозволяють кількісно оцінити внесок окремих параметрів і
довільних груп показників. Під параметром (атрибутом) x мається на увазі
дискретний опис (можливо, перетворений з кількісного чи якісного опису) тієї
чи іншої властивості об'єкта, що досліджується. Об'єкт Х описується за
допомогою набору (х1, ..., хn) дискретних значень параметрів xi у просторі
параметрів розмірністю n, по осях х1, х2, ..., хn якого відкладаються значення цих
параметрів. Під описом об'єкта Х будемо розуміти набір Х = (х1, ..., хn)
дискретних значень параметрів (дискретний набір Х). Навчальна вибірка
представлена у вигляді таблиці емпіричних даних, що складається з безлічі
верифікованих дискретних наборів Х, тобто наборів, щодо яких відома їх
приналежність до того чи іншого класу, заданих у цій вибірці. Внесок окремих
параметрів оцінено за формулою (1.5) [84; 85; 93]:
1 m
V(x i ,..., x ) max( Y )
1 i j
k m , (1.5)
Y
Y
34
де k – число класів (кластерів);
mY – число об'єктів, що належать до класу (кластеру) Y;
= ti1, ti2,…, tij (0 ≤ tij ≤ kij-1), j=1,…, – довільний набір значень параметрів
(атрибутів) х
i1, ..., хij (1≤ ≤ n);
mY – кількість наборів вибірки з m-го класу, для яких виконується
співвідношення xij=tij (j=1,…, ), tij – значення параметрів (атрибутів) xij у наборі
, Г – множина всіх наборів значень параметрів (атрибутів) хi1, ..., хij.
Можна показати, що 1/k ≤ V (хi1, ..., хij) ≤ 1. Граничне значення 1 ця оцінка
приймає при повній відмінності класів. Зазначена оцінка безпосередньо
обчислюється за даними навчальної вибірки та відображає її дискримінантну
спроможність. Застосування оцінки (формула 1.5) разом з алгоритмом пошуку
інформативних груп параметрів, що базується на ній, дає змогу істотно
зменшити обсяг повного перебору [96]. Крім того, дана оцінка дозволяє
визначити рівень значущості (інформативності) кожного параметра, відібраного
у процесі класифікації як такого, що забезпечує розмежування кластерів.
Процедури кластеризації та класифікації доцільно доповнити побудовою
карти максимальних і мінімальних значень параметрів у розрізі кластерів, що
створює можливість просторового позиціонування університетів.
З урахуванням того, що характер партнерських відносин з університетами
безпосередньо впливає на спеціалізацію ІШ, обґрунтованим є врахування
патентної активності університетів, яка розглядається як ключовий індикатор
науково-технічної результативності та базис для інноваційної діяльності. У
контексті просторового розвитку також доцільно враховувати регіональну
специфіку розміщення університетів, зокрема показники контингенту студентів.
Модуль 2. Оцінка відповідності діяльності ІШ сучасним технологічним
трендам та обґрунтування технологічних пріоритетів. Послідовність здійснення
такої оцінки подано у вигляді алгоритму, наведеного на рис. 1.8.
Модуль 3. Обґрунтування галузевих пріоритетів діяльності ІШ. Інтеграція
інжинірингових шкіл (ІШ) у практичну діяльність та їх залучення до
35
інноваційного сектору обумовлює необхідність визначення галузевих
пріоритетів розвитку. Передусім доцільно враховувати специфіку структурної
побудови економіки України, обрану модель економічного зростання, а також
позиціонування країни у системі міжнародної торгівлі.
1. Урахування пріоритетів, встано- 4. Оцінка відповідності сучасним
влених Законами України технологічним трендам
2. Узагальнення пріоритетів 5. Урахування змін економічних
глобальних технологічних лідерів моделей
3. Урахування глобальних викликів і 6. Використання результатів
мегатрендів соціально-економічного форсайтингових досліджень
розвитку
Обґрунтування власних
технологічних пріоритетів
Обґрунтування
галузевих пріоритетів
Визначення спеціалізації ІШ:
тематика ДіР і навчальних
програм
Рисунок – 1.8 Алгоритм обґрунтування технологічних пріоритетів для ІШ
Джерело: складено на основі [19; 52, 35-42].
Наявні структурні перекоси, що не узгоджуються з цільовою інноваційною
моделлю розвитку України, зумовлюють потребу концентрації зусиль на
формуванні нових галузей та трансформації традиційних секторів на
інноваційній основі. У межах запропонованої методики важливо ідентифікувати
конкурентні переваги національної економіки, які мають стати базою для
реалізації економічних реформ і стратегії розвитку ІШ. При цьому вибір
пріоритетних напрямів повинен обов’язково враховувати їх соціальну
значущість та вплив на розвиток внутрішнього ринку країни.
З метою обґрунтування вибору галузей, у яких діяльність ІШ є найбільш
доцільною, автором запропоновано інтегральний індекс оцінки стану галузей (за
видами економічної діяльності), що узагальнює індекси ключових статистичних
36
показників їх функціонування. Передбачається його застосування до видів
економічної діяльності у промисловості. Індекс стану галузей промисловості
визначається за формулою [85; 93]:
II = Iprod ∗ Iinv ∗ Iemp ∗ Iinent ∗ Iinprod,
(1.6)
де Iprod – індекс обсягу реалізованої продукції;
Iinv – індекс капітальних інвестицій;
Iemp – індекс зайнятих;
Iinent – індекс кількості інноваційно активних підприємств;
Iinprod – індекс обсягу виробленої інноваційної продукції.
За наявності відповідної статистичної інформації до розрахунків можуть
додатково включатися показники обсягів експорту та доданої вартості, а також
рівні інвестування у дослідження і розробки, освіту та інформаційні технології в
галузевому розрізі. Запропонований індекс дає змогу оцінити динаміку розвитку
галузей у визначеному часовому періоді. Водночас окремої уваги потребує
відповідність національних галузевих трансформацій глобальним змінам
світового господарства, викликам Четвертої промислової революції, новим
економічним моделям (циклічній, зеленій економіці тощо) та сучасним
технологічним трендам. Для України стратегічно важливими залишаються
також галузі інфраструктури, зокрема екологічної. Ключовими завданнями
виступають модернізація промислового комплексу, стимулювання
імпортозаміщення та нарощування експортного потенціалу, що має
супроводжуватися визначенням ролі ІШ у реалізації зазначених пріоритетів.
Висновок до розділу 1
Таким чином, у межах національної інноваційної системи (НІС)
запропоновано формування мережі інжинірингових шкіл, створених на базі
різних університетів. Така мережа може розглядатися у науково-дослідному,
37
інноваційному та підприємницькому вимірах. Функціонування мережі ІШ
створює додаткові передумови для підвищення ефективності інноваційної
діяльності, зокрема через кооперацію у сфері навчання, досліджень і розробок,
інновацій, академічну мобільність студентів і викладачів, обмін знаннями та
досвідом, а також синергію конкурентних переваг університетів базування. У
процесі реалізації спільних проєктів у межах мережі можливе впровадження
централізованих механізмів управління. Загалом мережа ІШ має набути
загальнонаціонального масштабу у науково-технічній, освітній та інноваційній
діяльності.
Водночас сучасні процеси розвитку освіти, науки та інновацій об’єктивно
виходять за межі національних кордонів, що зумовлює необхідність інтеграції
ІШ у глобальний простір знань. Це передбачає участь у міжнародному науково-
технічному співробітництві, реалізацію спільних проєктів і програм, а також
вихід на світові ринки інноваційних та освітніх послуг. Для цього важливо
враховувати новітні форми інтернаціоналізації досліджень і розробок, розвиток
глобальних інноваційних та дослідницьких мереж і спільнот. На міжнародному
рівні ІШ можуть вибудовувати партнерські відносини з університетами, бізнес-
структурами та експертним середовищем. За окремими технологічними
напрямами (ІКТ, космічні технології) стратегічна орієнтація ІШ від самого
початку має бути спрямована на глобальний рівень.
Запропонована в розділі методика слугує теоретико-методологічною
основою для дослідження умов і практик створення інжинірингових шкіл в
Україні, аналізу різних аспектів їх функціонування та визначення пріоритетних
напрямів розвитку в контексті формування НІС.
.
38
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ: ІНЖИНІРИНГОВІ ШКОЛИ
2.1 Дослідження процесів і проблем формування національної інноваційної
системи в Україні
У світі 75-95% приросту промислового виробництва і до 80% приросту ВВП
забезпечується за рахунок інновацій [29]. На фоні світових тенденцій активної
інноваційної гонки і розвитку технологій в Україні не відтворено ознак і
складових інноваційної моделі економіки. В цілому зростає науково-технологічне
відставання України від країн-лідерів, продовжує деградувати у колишньому
потужний науково-технічний потенціал. У зв'язку з цим, одним з найважливіших
завдань економічного розвитку є формування ефективної НІС.
На момент здобуття незалежності Україна належала до світових лідерів
розвитку науки і технологій. У 1990 р. в Україні було зосереджено 6,5% світового
науково-технологічного потенціалу і близько 15% – наукового потенціалу СРСР
[94]. В Україні були можливості розробляти і використовувати 17 з 50-55 існуючих
на той час найбільш важливих макротехнологій (в СРСР всього було 21) [63]. На
момент розпаду СРСР Україна володіла величезними потужностями в добувній і
переробній промисловості, різних галузях машинобудування. Однак до 60-70%
високотехнологічної промисловості відносилося до ОПК, інтегрованого в рамках
СРСР. Тому розпад Союзу і демілітаризація мали найбільш сильні негативні
наслідки для високотехнологічної промисловості та, разом з тим, для науково-
промислового комплексу в цілому. Масштаби деградації науки, освіти і
високотехнологічної промисловості не сприяють підвищенню рівня міжнародної
конкурентоспроможності економіки та створюють загрози національній безпеці
та економічного колапсу. За Індексом глобальної конкурентоспроможності
Україна втрачає позиції: 2014/2015 рр. – 72 місце, 2022/2023 рр. – 85 місце, 2024
– 83 місце, 2025 рр. – 85 місце (табл. В.1, додаток В) [12; 58]. Країна має досить
низькі позиції на світовому ринку технологій (табл. 2.1), що є результатом
39
деструктивних процесів у науково-технічному комплексі. У результаті Україна
стає переважно реципієнтом нових знань і технологій, що відображується на
структурі і сталості розвитку економіки, а також зокрема на торговельних
позиціях і участі у перерозподілі світового доходу.
Таблиця 2.1 – Показники, що демонструють позиції України на світовому
ринку технологій
Роки
2016 2017 2018 2019 2020 2021 2022 2023 2024 2025
Високотехнологічний експорт, млн.
дол. США 885 1441 2170 2877 2492 2222 1626 1246 1267 1248
Частка високотехнологічного
експорту, % від обсягу експорту 3,73 4,34 4,995 6,914 6,711 7,53 8,524 7,218 6,252 5,406
Доходи, отримані за рахунок плати
за використання інтелектуальної
власності, млн. дол. США 22 132 107 124 167 118 85 73 72 92
Платежі, сплачені за використання
інтелектуальної власності, млн. дол.
США 421 744 746 727 1072 552 358 358 430 592
Джерело: складено автором за даними [58].
Результати аналізу монографічних праць і нормативно-правових
документів попередніх років [12; 58] свідчать, що курс на перехід до
інноваційної моделі економічного розвитку був офіційно задекларований на
державному рівні, однак практичні результати його реалізації залишаються
обмеженими. Незважаючи на це, упродовж останніх років спостерігаються
окремі ознаки поступового відновлення економічної динаміки після глибокого
спаду (табл. В.2, додаток В).
Водночас рівень інвестиційної активності залишається критично низьким,
особливо у сфері нематеріальних активів. Обсяги інвестицій у цей сегмент у
фактичних цінах становили (млн грн.): у 2022 р. – 18385, у 2023 р. – 11826, у 2024
р. – 16422, у 2025 р. – 36391 [12; 58; 72]. Незважаючи на певне зростання у 2025
році, загальний рівень інвестицій є недостатнім для забезпечення технологічної
модернізації економіки. Особливо це стосується сектору високих технологій, де
інвестиційна активність залишається обмеженою.
Протягом періоду незалежності в Україні було сформовано нормативно-
правову базу, спрямовану на регулювання науково-технічної та інноваційної
40
діяльності. Однак значна частина відповідних законодавчих актів була прийнята
ще наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років, а окремі інструменти державної
підтримки інновацій у подальшому були скасовані. Важливим є також
узгодження таких змін із реальними умовами функціонування національної
економіки, що передбачає підвищення ефективності державного управління та
трансформацію ролі держави в інноваційних процесах. У цьому контексті
особливої ваги набуває вдосконалення системи стратегічного управління
науково-технічним розвитком.
У науковій сфері спостерігаються негативні тенденції, зокрема скорочення
кількості організацій, що здійснюють дослідження і розробки, а також
погіршення кадрового потенціалу (табл. 2.2). Наявні структурні диспропорції не
відповідають сучасним вимогам технологічного розвитку. Зокрема, частка
аспірантів технічних спеціальностей становить лише 19,54% від загальної
кількості, тоді як на економічні та юридичні науки припадає 25,95%, що свідчить
про дисбаланс у підготовці кадрів для інноваційної економіки.
Таблиця 2.2 – Показники наукових організацій та кадрового забезпечення науки
2021 р. 2022 р. 2023 р. 2024 р. 2025 р.
Організації, які здійснювали наукові дослідження і розробки, за секторами
Усього 1303 978 972 963 950
державницький сектор 514 433 453 376 457
підприємницький сектор 610 394 366 441 351
сектор вищої освіти 178 151 153 146 142
приватний неприбутковий сектор 1 – – – –
Основні показники діяльності аспірантури і докторантури
Кількість аспірантів на кінець року, осіб 34653 28484 25963 24786 22829
Кількість осіб, які закінчили аспірантуру, осіб 8290 7493 6703 6087 6401
у т.ч. із захистом роботі 1954 1958 1708 1438 1472
Кількість докторантів на кінець року, осіб 1561 1821 1792 1646 1145
Кількість осіб, які закінчили докторантуру, осіб 459 563 551 543 963
у т.ч. із захистом роботі 132 169 153 153 232
Кількість працівників, задіяних у виконання наукових досліджень і розробок, тис. осіб1
Усього 182,5 122,5 97,9 94,3 88,1
дослідники 133,8 90,2 63,7 59,4 57,6
техніки 20,1 11,2 10,0 9,2 8,6
допоміжний персонал 28,6 21,1 24,2 25,7 21,9
Джерело: складено автором за даними [72].
Темпи зростання фінансування ДіР, навіть у поточних цінах, суттєво
41
поступаються світовим тенденціям. У структурі джерел фінансування
внутрішніх витрат на виконання ДіР у 2025 році частка коштів
підприємницького сектору становила 23,5%, тоді як сектор вищої освіти
забезпечував лише 0,1%, що свідчить про обмежений фінансовий потенціал цих
суб’єктів. Загальний розподіл фінансування за секторами виглядав таким чином:
державний сектор – 34,85%, підприємницький – 58,47%, сектор вищої освіти –
6,68% (табл. В.3, додаток В). За даними Світового банку, спостерігається
позитивна динаміка кількості публікацій українських науковців у науково-
технічних журналах: у 2022 році – 4419,7; у 2023 – 7217,8; у 2024 – 7454,8; у 2025
– 7374,7 [82]. Водночас дані наукометричної бази Scopus свідчать про низький
рівень цитування цих публікацій (табл. В.4, додаток В). Недостатня ефективність
наукової діяльності підтверджується також динамікою патентної активності, яка
характеризується невисокими показниками та нестабільними тенденціями (табл.
2.3) [72].
Таблиця 2.3 – Показники подання заявок і отримання патентів на
винаходи, корисні моделі та промислові зразки в Україні та індекси їх зміни
Рік 2021 р. 2022 р. 2023 р. 2024 р. 2025 р.
Надійшло заявок на винаходи 5311 4498 4094 4047 3968
Індекс змін – 0,85 0,91 0,99 0,98
Надійшло патентів на винаходи 3874 3014 2813 2590 2469
Індекс змін – 0,78 0,93 0,92 0,95
Надійшло заявок на корисні моделі 10679 8617 9558 9108 9120
Індекс змін – 0,81 1,11 0,95 1,00
Надійшло патентів на корисні моделі 9402 8153 9044 9442 8620
Індекс змін – 0,87 1,11 1,04 0,91
Надійшло заявок на промислові зразки 1686 2080 2302 2480 3042
Індекс змін – 1,23 1,11 1,08 1,23
Надійшло патентів на промислові зразки 1431 2521 2469 2390 2297
Індекс змін – 1,76 0,98 0,97 0,96
Джерело: складено автором за даними [72].
Суттєвою проблемою залишається низький рівень практичного
впровадження результатів досліджень і розробок. Так, у 2024 році за
пріоритетними напрямами інноваційної діяльності галузевого рівня було
створено 867 нових технологій, тоді як використано лише 41. Із них новими для
42
України були відповідно 852 та 36, а принципово новими – 15 і 5. Подібна
ситуація спостерігається і щодо діяльності МОН: створено 103 технології,
використано – 95, з них нових для України – 95 і 32, принципово нових – 8 і 4
(табл. В.5, додаток В) [72]. У 2025 році за стратегічними пріоритетами
інноваційної діяльності було передано 1831 технологію (для порівняння: 2023 р.
– 1074, 2024 р. – 1798), з яких 1774 реалізовано на внутрішньому ринку, а 57 – на
зовнішньому. Промисловим підприємствам передано 1123 технології, що
становить 66,8% від загального обсягу.
Найбільша частка припадає на Міністерство освіти і науки України – 903
технології (80,4%), що свідчить про його провідну роль серед розпорядників
бюджетних коштів у сфері інновацій [98]. Якщо проаналізувати пріоритетні
напрями інноваційної діяльності на загальнодержавному рівні у 2023–2025 рр.,
можна констатувати суттєву диспропорцію в їх структурі, насамперед у частині
фінансування. Найбільша частка ресурсів спрямовується на напрям
«Технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу», тоді як
розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, включаючи
робототехніку, характеризується значно повільнішими темпами зростання (табл.
В.6, додаток В) [98]. Переважна частина надходжень формується за рахунок
передачі технологій, створених із використанням бюджетних коштів, причому
основний обсяг таких операцій здійснюється на внутрішньому ринку. Разом із
тим у 2025 р. зафіксовано певне зростання частки надходжень із зовнішнього
ринку, яка досягла 14,1% (табл. В.7, додаток В) [98].
Серед ключових проблем розвитку наукового сектору в Україні слід
виокремити низку системних обмежень. До них належать: застарілий стан
дослідницької інфраструктури та недостатній рівень матеріально-технічного
забезпечення; обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для модернізації,
реалізації масштабних проєктів досліджень і розробок та відновлення науково-
технічного потенціалу; руйнування наукових шкіл і посилення відтоку кадрів,
зокрема молодих фахівців; недостатній рівень мотивації та обмежений досвід
роботи в сучасному інноваційному середовищі (табл. 2.4) [72].
43
Таблиця 2.4 – Основні показники функціонування освіти в Україні
2017/ 2018/ 2019/ 2020/ 2021/ 2022/ 2023/ 2024/
2018 2019 2020 2021 2022 2023 2024 2025
Кількість вищих навчальних закладів (ВНЗ) України
Кількість закладів, од. 813 805 785 767 664 659 657 661
ВНЗ І-ІІ рівнів* 483 479 469 458 387 371 370 372
ВНЗ ІІІ- IV рівнів* 330 326 316 309 277 288 287 289
Кількість студентів
Кількість студентів, 2418111 2246363 2106174 1992882 1689226 1605270 1586754 1538565
усього, осіб
Кількість прийнятих на 506486 409541 427874 428356 361110 323064 313856 323577
навчання, усього, осіб1
Кількість випущених 636291 609033 595251 560381 484482 447418 386668 421131
фахівців, усього, осіб2
Розподіл кількості слухачів і студентів навчальних закладів України за Міжнародною
стандартною класифікацією освіти МСКО-2018 (бакалаврат, магістратура, докторантура або їх
еквіваленти), осіб
Бакалаврат 1433590 1270327 1153791 1072194 890277 855683 800450 774076
Магістратура 491504 473858 445122 413471 346657 322116 377572 365768-
Докторантура 36214 35823 35454 33313 30031 30308 27755 26432
Джерело: складено автором за даними [72].
Характерною рисою сучасного стану освітньої сфери є відносно низький
рівень її фінансового забезпечення, що відображається у частці витрат у ВВП.
Зокрема, цей показник становив: у 2019 р. – 6,71%, у 2020 р. – 6,67%, у 2021 р. –
5,87%, у 2022 р. – 5,7%, у 2023 р. – 5,01%, у 2024 р. – 5,41% (без урахування
видатків бюджетів АР Крим та м. Севастополя) [72]. Водночас зберігаються
недосконалі механізми фінансування закладів вищої освіти. Позиції українських
університетів у міжнародному освітньому просторі залишаються обмеженими:
лише окремі заклади представлені у провідних світових рейтингах. Так, у 2025
році до рейтингу QS Top University увійшли лише 6 університетів [69], тоді як у
рейтингу The Times Higher Education World University Rankings представлено
лише 4 українські університети [59]. Попри наявність зазначених проблем,
освітня система України загалом зберігає достатньо високий рівень розвитку. Це
підтверджується позиціями країни за Індексом людського розвитку, зокрема за
такими показниками, як рівень грамотності населення та очікувана тривалість
навчання (табл. 2.5) [72]. За даними ПРООН, у 2020–2025 рр. рівень охоплення
населення вищою освітою досягав 83% [72]. При цьому спостерігається певне
покращення позицій у частині залучення та утримання талантів, однак
44
відбувається зниження за складовою «глобальні знання» (табл. В.8, додаток В).
Таблиця 2.5 – Індекс людського розвитку (ІЛР) по Україні в порівнянні з
деякими країнами
Індекс людського розвитку Складові освіти (2025 р.)
2022 р. 2023 р. 2024 р. 2025 р. Очікувана трива- Середня трива-
лість навчання лість навчання
Україна 84 90 88 88 15,1 11,3
Німеччина 4 4 5 4 17,1 14,1
Франція 21 23 24 26 15,5 11,4
Польща 36 34 33 32 16,4 12,3
Білорусь 52 54 53 50 15,4 12,3
Країни з дуже високим 1-51 1-60 1-58 1-62 16,4 12,2
рівнем ІЛР, середн.
Країни з високим рівнем 52-106 61-110 60-112 63-116 13,8 8,1
ІЛР, середн.
Країни із середнім рівнем 107-147 111-150 113-151 117-153 11,5 6,6
ІЛР, середн.
Джерело: складено автором за даними United Nations Development Programme [12;
69].
Серед ключових чинників, що зумовлюють незадовільний стан освітньої
сфери та стримують її розвиток, варто виокремити комплекс взаємопов’язаних
проблем. Передусім це низький рівень якості освіти та невідповідність освітніх
програм актуальним вимогам ринку праці. Водночас освітня система
характеризується недостатньою гнучкістю, особливо у державному секторі, а
також обмеженим розвитком альтернативних форм здобуття освіти. Додатково
ситуацію ускладнює недостатнє впровадження сучасних освітніх практик і
технологій. Низьким залишається рівень мотивації молоді до навчання, творчої
діяльності та праці загалом, що поєднується зі зниженням рівня академічної
культури студентства. Окрему проблему становить слабка інтеграція освітньої
діяльності з інноваційними процесами, а також недостатній рівень взаємодії між
університетами та бізнесом. Водночас аналіз свідчить, що визначальним
чинником підвищення ефективності використання знань і технологій виступає
активність бізнес-сектору (табл. В.11, додаток В). Разом із цим однією з
найбільш суттєвих проблем залишається недостатній рівень інноваційної
активності економіки. Зокрема, простежується тенденція до скорочення
кількості підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, особливо тих, які
фінансують внутрішні та зовнішні науково-дослідні роботи (табл.2.7)
45
Таблиця 2.7 – Показники, що відображають структурні пропорції промисловості України та рівень інноваційної активності (2025р.)
Кількість інноваційно Обсяг реалізованої Середньооблі- Обсяг реалізованої Капітальні Індекси капі-
активних промислових інноваційної продукції кова кількість промислової продукції інвестиції за тальних інвес-
підприємств за видами за видами економічної штатних праців-(товарів, послуг) за видами видами тицій за
економічної діяльності, діяльності ників за видами економічної діяльності промислової видами
усього, % до загаль- тис. грн у % до зага- економічної млн. грн у % до діяльності, у промислової
од ної кількості льного обсягу діяльності у підсумку фактичних діяльності, %
підприємств реалізованої промисло- цінах; до поперед-
продукції вості, тис. млн.грн нього року
Промисловість 777 16,42 24861143,4 0,8 1851 3018087,5 100,0 200096 122,2
Добувна промисловість і розроблення кар’єрів, у т.ч. 11 0,23 306719,2 0,1 202 391047,9 13,0 53984 141,5
Добування кам’яного та бурого вугілля - - - - 77 1872387,0 62,0
Переробна промисловість 737 15,57 24429136,2 1,3 1248 585159,1 19,4 100870 121,1
Виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових
191 4,04 6292419,8 1,0 275 30662,8 1,0 30213 123,6
виробів
Текстильне виробництво, виробництво одягу, шкіри,
35 0,74 437566,4 1,5 78 102980,9 3,4 1846 90,4
виробів зі шкіри та інших матеріалів
Виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу та
37 0,78 1295934,5 1,4 73 117066,9 3,9 7533 104,5
поліграфічна діяльність
Виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення 3 0,06 к 0,0 13 77946,3 2,6 1503 150,2
Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції 40 0,85 963654,7 1,3 56 34497,9 1,1 2792 84,6
Виробництво основних фармацевтичних продуктів і
34 0,72 879763,7 2,4 24 160120,6 5,3 2433 124,3
фармацевтичних препаратів
Виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої
59 1,25 2092182,2 1,3 116 490386,2 16,2 13132 124,7
неметалевої мінеральної продукції
Металургійне виробництво, виробництво готових
69 1,46 3718697,9 0,7 190 207204,1 6,9 26376 134,6
металевих виробів, крім виробництва машин і устатковання
Виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної
35 0,74 1044893,7 5,8 28 16740,3 0,6 956 103,3
продукції
Виробництво електричного устатковання 46 0,97 1382692,0 3,3 50 42558,8 1,4 1900 109,2
Виробництво машин і устатковання, не віднесених до
86 1,82 1854749,1 2,6 114 69726,5 2,3 4057 123,5
інших угруповань
Виробництво автотранспортних засобів, причепів і
52 1,10 3746686,5 5,2 136 78178,5 2,6 5578 119,8
напівпричепів та інших транспортних засобів
Виробництво меблів, іншої продукції, ремонт і монтаж
50 1,06 713695,1 1,2 97 66362,2 2,2 2551 99,5
машин і устатковання
Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого
16 0,34 к 0,0 286 723360,7 24,0 41784 103,0
повітря
Водопостачання; каналізація, поводження з відходами 13 0,27 к 0,0 115 31291,9 1,0 3258 105,8
Джерело:складено автором за даними [72].
46
У зазначених умовах освітня система України потребує комплексної
трансформації за широким спектром напрямів. Насамперед це стосується
впровадження новітніх організаційних форм інтеграції освіти, науки та
інноваційної діяльності, а також концентрації дослідницького потенціалу й
створення ефективних механізмів підтримки талановитої молоді. У цьому
контексті доцільно розглядати інжинірингові школи (ІШ) як перспективний
інструмент підготовки фахівців нового типу, здатний доповнити існуючу
систему університетської освіти та забезпечити її тісніший зв’язок з
інноваційним сектором економіки.
Важливим є те, що ІШ створюють умови для реалізації ініціатив бізнесу та
громадських організацій у сфері інновацій, а також сприяють оперативному
формуванню середовища підприємців-інноваторів, здатних генерувати та
впроваджувати нові ідеї.
2.2 Особливості створення і функціонування інжинірингових шкіл в Україні
В Україні, поряд із низьким рівнем інноваційної активності, дедалі
виразніше проявляються такі негативні тенденції, як зниження рівня кваліфікації
кадрів, процеси депрофесіоналізації та активний відтік трудових ресурсів за
кордон. У зв’язку з цим необхідність прискорених змін у системі освіти набуває
стратегічного значення і може розглядатися як один із чинників забезпечення
національної безпеки. З огляду на кризові явища у науковій та освітній сферах, а
також складнощі становлення інноваційної економіки, виникає об’єктивна
потреба у впровадженні нових підходів до розвитку освіти та підтримки
інноваційної діяльності. Дослідження функціонування інжинірингових шкіл у
межах національної інноваційної системи доцільно здійснювати поетапно.
Перший етап передбачає загальну характеристику їх діяльності. Зокрема, перші
ІШ в Україні були створені у 2017 році. Концептуально вони значною мірою
відповідають сучасним соціально-економічним умовам розвитку країни, що
обумовлено низкою факторів (рис.2.1).
47
Теоретичні основи: теорії та Іноземний досвід, стратегії Оцінка проблем, постановка Передумови реалізації:
концепції, типізація стратегії міжнародних організацій цілей та завдань, нові інститути, ресурси,
та ін. принципи побудови НІС співробітництво і т.п.
Об'єкти: суб'єкти, галузі, Суб'єкти: органи влади, Орієнтація: процеси,
підприємства, соціальні університети, бізнес, проблеми, суб'єкти,
групи, організації громадські організації компоненти
Стратегічні інструменти: правові, Стратегічні підходи: ресурсний,
матеріально-фінансові, інформаційні, структурний, функціональний,
Вироблення політики формування НІС
організаційні, установи, програми, програмно-цільовий, соціальний,
проекти та ін. синергетичний, інтеграційний.
Напрями
Наука: активізація і підвищення Освіта: підвищення якості освіти, Інноваційний бізнес: формування
ефективності досліджень, інтеграція реформування системи освіти, інноваційних мереж, освоєння нових
науки і бізнесу, створення нових інтеграція з наукою і бізнесом, технологій, розширення асортименту,
організаційних моделей та створення нових організаційних експорт, імпортозаміщення та ін.
інфраструктури та ін. моделей та ін.
Стратегічне управління науково- Реалізація заходів з Різні види підтримки
технологічним розвитком розвитку елементів НІС інноваційної діяльності
Ітераційний механізм Оцінка ефективності Модернізація
Рисунок 2.1 – Схематичне представлення елементів довгострокової ітераційної політики формування НІС України
Джерело: складено автором на основі[19, 21,248-250; 74; 97, 16-18; 99, 5-14].
48
По-перше, інжинірингові школи реалізують нову модель освіти,
орієнтовану на практичну діяльність і безпосередню інтеграцію з інноваційним
середовищем. По-друге, вони поєднують функції генерації ідей, освітньої
підготовки, проведення досліджень і розробок, створення інноваційних
продуктів та їх виведення на ринок, а також підтримки новостворених
підприємств. По-третє, ІШ забезпечують комплексний підхід до розвитку
інноваційної діяльності, охоплюючи всі ключові етапи від досліджень і освіти
до впровадження та комерціалізації інновацій.
Зазначені характеристики узгоджуються з сучасними підходами до
формування інноваційної стратегії, розвитку конкуренції та нарощування
власного науково-технічного потенціалу, що є особливо актуальним для України
в умовах трансформаційної економіки.
Ключовим фактором створення інжинірингових шкіл (ІШ) стало
усвідомлення незадовільного рівня підготовки фахівців для інноваційного
сектору економіки на тлі відсутності суттєвих змін у традиційній системі освіти.
Додатковим стимулом виступала недостатня якість науково-технічних розробок,
що особливо відчутно в умовах високої динаміки інноваційних процесів.
Водночас реалізація масштабних інноваційних проєктів ускладнюється через
дефіцит належної інфраструктурної підтримки.
Саме ці вихідні умови значною мірою зумовили пошук ефективного
формату та визначили концептуальні засади і модель функціонування ІШ.
Інжинірингові школи виступають як багатофункціональні освітньо-
дослідницькі центри, орієнтовані на розроблення та впровадження сучасних
технологій. Вони створюють сприятливе середовище для реалізації інноваційних
ідей, розвитку творчого потенціалу та набуття практичних навичок студентами і
науковцями. При цьому ІШ характеризуються різноманітністю галузевої та
тематичної спрямованості, охоплюючи широкий спектр напрямів діяльності
(табл. 2.12). Для реалізації освітньої та інноваційної діяльності інжинірингові
школи забезпечені сучасною матеріально-технічною базою (табл. В.17, додаток
В). Водночас Асоціація Ноосфера, а також інші підприємства можуть надавати
49
ІШ додаткову підтримку, зокрема шляхом передачі в тимчасове користування
лабораторного обладнання та спеціалізованої апаратури.
Таблиця 2.12 – Технологічна і галузева спеціалізація ІШ за університетами
Лабораторія Базування Технологічна і галузева спеціалізація
1 Інжинірингова ДНУ*, робототехніка, мехатроніка, електроніка, альтернативна
лабораторія м. Дніпро енергетика, проблематика створення IT-систем, медицина,
Інтернет речей, розробки ігор, комплекси і системи
військового призначення; автоматизація інженерних
розрахунків; металографія і матеріалознавство;
2 Лабораторія ДНУ*, проектування, автоматизоване конструювання; кінцево-
космічних м. Дніпро елементний аналіз в ANSYS; неруйнівний контроль; адитивні
досліджень і технології в космічній галузі та машинобудуванні; мікро- і
технологій пікосупутники; моніторинг стану космічних об'єктів;
дистанційне зондування Землі; рухові установки; проектування
вузлів та агрегатів ракет і супутників; системи автоматичного
управління ракетами-носіями і космічними літальними
апаратами;
3 Лабораторія НУВГП*, ефективне природокористування та ресурсокористування;
природокорис- м. Рівне розробка ігор; Інтернет речей; альтернативні джерела енергії;
тування моніторинг стану навколишнього середовища;
4 Інжинірингова ЧДТУ*, робототехніка; електроніка; медицина; Інтернет речей;
лабораторія м. Черка- системи безпеки; розробка приймально-передавальних і
си керуючих частин систем радіо- і дротового зв'язку; розробка
цифрового спектрального аналізу сигналів на платформі
DSP; розпізнавання сигналів;
5 Інжинірингова КПІ*, робототехніка; електроніка, медицина; Інтернет речей; нові
лабораторія м. Київ технології виробництва, обробки і з'єднання матеріалів,
наноматеріали і нанотехнології; розвиток ІКТ; застосування
високих технологій в ракетно-космічній галузі, авіа- і
суднобудуванні, озброєнні, на транспорті;
6 Інжинірингова КНУ*, робототехніка; електроніка, медицина; Інтернет речей;
лабораторія м. Київ проектування (Solid Works) і конструювання, кінцево-
елементний аналіз в ANSYS; проектування вузлів та
агрегатів ракет і супутників;
7 Лабораторія з ІКД-НАНУ- геоінформаційна система; Інтернет речей; системи
обробки супут- ДКАУ*, обробки, зберігання та передавання великих масивів даних;
никових даних м. Київ
8 Інжинірингова ЖНАЕУ*, робототехніка; електроніка; Інтернет речей; розвиток
лабораторія м. Житомир інформаційно-комунікаційних технологій.
Джерело: складено на основі даних ІШ [84].
Інжинірингові школи здійснюють дослідження і розробки на рівні,
орієнтованому на світові стандарти, та прагнуть досягти провідних позицій у
науковій і інноваційній діяльності в окремих галузях. Це дозволяє їм формувати
власну репутацію як на національному, так і на міжнародному рівнях, зокрема у
межах стартап-екосистеми. Тематика досліджень відповідає ключовим
50
напрямам розвитку науки і техніки, а також запитам реального сектору
економіки.
У межах своєї діяльності ІШ забезпечують умови для повного
інноваційного циклу від формування ідеї до її практичної реалізації. Це
досягається завдяки наявності власної матеріально-технічної бази або
використанню ресурсів університетів-партнерів у межах спільних проєктів.
Особлива увага приділяється практичній підготовці студентів шляхом їх
залучення до виконання реальних інноваційних проєктів, із акцентом на
підтримку найбільш здібних і мотивованих учасників.
ІШ орієнтовані на генерацію нових перспективних ідей, які
трансформуються у тематику досліджень і прикладні інноваційні проєкти. Для
їх реалізації активно впроваджуються сучасні організаційні форми роботи, нові
підходи до навчання, а також інструменти мотивації студентів і науковців.
Реалізовані проєкти сприяють інтеграції університетської науки з бізнес-
середовищем, у тому числі у сфері підготовки фахівців для наукоємних галузей.
До освітнього та дослідницького процесу залучаються викладачі університетів,
які беруть участь у навчанні, виконанні досліджень і проведенні експертизи.
З функціональної точки зору інжинірингові школи інтегровані у структуру
базових університетів, утворюючи одну або декілька навчально-практичних
лабораторій (технологічних, галузевих, проєктно-конструкторських). Такі
лабораторії об’єднуються як у межах окремих ІШ, так і на рівні всієї мережі
інжинірингових шкіл. Їх науково-дослідницька та технологічна спеціалізація
узгоджується з профілем випускових кафедр університетів. Організація роботи
передбачає формування тимчасових творчих колективів, до складу яких входять
студенти та науковці. На базі ІШ сформовано ефективний механізм взаємодії між
теоретиками, прикладними розробниками, студентами та представниками
бізнесу. У результаті такої кооперації здійснюються прикладні дослідження і
реалізуються інноваційні проєкти, які отримують всебічну підтримку.
Різноманітність технологічних напрямів діяльності ІШ обумовлює
необхідність постійного оновлення та доповнення освітніх програм. При цьому
51
частина проєктів має фундаментальну наукову спрямованість, тоді як інша
орієнтована на комерціалізацію результатів і вихід на ринок.
Підсумовуючи результати функціонування інжинірингових шкіл (ІШ),
доцільно виокремити низку ключових досягнень. Насамперед слід відзначити
започаткування практичної діяльності нового типу освітніх установ, які
сприяють трансформації економіки у напрямі інноваційної моделі розвитку. У
межах ІШ реалізовано нові підходи до організації навчального процесу,
впроваджено сучасні освітні формати та унікальні програми підготовки, що
інтегрують досягнення передової науки й поєднують освітню та інноваційну
складові. Водночас сформовано економічний механізм взаємодії між
науковцями, інноваторами та інвесторами.
По-друге, ініційовано та підготовлено значну кількість інноваційних
проєктів у різних високотехнологічних сферах. Частина з них реалізується у
космічній галузі, що сприяє відновленню та розвитку цієї стратегічно важливої
для держави сфери. У межах різних наукових напрямів здійснюється проведення
освітніх заходів, виконання досліджень і розробок, освоєння виробництва та
комерціалізація отриманих результатів.
По-третє, важливим результатом діяльності ІШ є підготовка студентів із
подальшим їх працевлаштуванням як у вже існуючих, так і в новостворених
інноваційних підприємствах. Інжинірингові школи виконують роль своєрідного
«зв’язуючого елемента» між університетським середовищем і бізнесом. Така
взаємодія забезпечує студентам набуття практичного досвіду та формування
компетентностей, необхідних для успішної професійної реалізації, у тому числі
в міжнародних компаніях. При цьому особлива увага приділяється формуванню
мотивації студентів до безперервного навчання, участі в інноваційній діяльності
та зацікавленості у нових напрямах знань. Значення має також розвиток
здатності реагувати на сучасні глобальні та національні виклики. У результаті
формується новий тип фахівця, який характеризується сформованим науковим,
інженерним, проєктно-конструкторським і економічним мисленням, орієнтацією
на розвиток та здатністю ефективно працювати в команді.
52
Отже, з урахуванням досягнутих результатів постає завдання подальшого
розвитку як окремих інжинірингових шкіл, так і їх мережі в цілому. Це потребує
формування комплексної стратегії в контексті становлення національної
інноваційної системи. Поєднання освітньої, наукової та підприємницької
діяльності, а також підтримка стартапів обумовлюють необхідність створення на
базі мережі ІШ цілісної екосистеми розвитку інноваційного підприємництва.
Функціонування як окремих інжинірингових шкіл, так і їх мережі
супроводжується комплексом системних проблем, що стримують їх
повноцінний розвиток і ефективність діяльності. До таких проблем належать
організаційні труднощі координації взаємодії між університетами, бізнесом та
інноваційними структурами, недостатня узгодженість стратегічних цілей
учасників, обмеженість фінансових ресурсів і нестабільність джерел
фінансування. Важливими є також інституційні бар’єри, пов’язані з
недосконалістю нормативно-правового забезпечення, а також недостатній рівень
розвитку інноваційної інфраструктури. Додатково ускладнюють
функціонування ІШ кадрові проблеми, зокрема дефіцит фахівців із практичним
досвідом інноваційної діяльності, а також слабкий рівень комерціалізації
результатів досліджень.
Сукупність зазначених чинників знижує ефективність діяльності
інжинірингових шкіл та потребує системного підходу до їх подолання на рівні
державної політики та стратегічного управління мережею ІШ. Разом із тим,
функціонування як окремих інжинірингових шкіл, так і їх мережі
супроводжується низкою проблем (рис. 2.4). Зокрема, організаційні складнощі
взаємодії у трикутнику «університет – ІШ – бізнес» ускладнюють формування
міжгалузевих інноваційних мереж, необхідних для реалізації масштабних
інноваційних проєктів, що призводить до зростання фінансових і часових витрат.
У цьому контексті особливого значення набувають комунікаційні та соціальні
чинники, які визначають ефективність такої взаємодії. Це зумовлює необхідність
формування інтегрованих механізмів управління для забезпечення стійкого
розвитку інжинірингових шкіл.
53
Загальні проблеми функціонування ІШ
нерозвиненість системи управління, враховуючи масштаби мережі ІШ;
відсутність цілісних організаційних і функціональних механізмів;
відсутність необхідних елементів для реалізації бізнес-моделі ІШ,
охоплюючи: управління ДіР, ризиками тощо;
відсутність загальної методики і системи показників оцінки
результативності та ефективності діяльності;
відсутність в цілому по економіці досвіду реалізації складних
технологічних проектів, низький рівень розвитку інноваційного менеджменту
в цілому та ін.
непостійність зв'язків з ринком праці;
довгий до- та інвестиційний цикл, що вимагає великих обсягів
фінансування;
низька інноваційна активність і попит на інновації;
нестабільність економічного середдовища;
низький рівень ефективності реалізованих проектів та ін.
недостатній досвід викладачів і менеджерів середнього рівня університетів
в сфері інноваційного підприємництва, відсутність власного бачення та ідей;
низький рівень підготовки студентів, що поступають;
соціопсихологічні: негативний настрій, завищені очікування, низька
мотивація та інтерес, висока інерція та ін.
низький рівень культури наукової діяльності, самоорганізації,
співробітництва, колективної роботи;
висока ймовірність розпаду команд, що реалізують проекти та ін.
низька якість координації діяльності та співробітництва, відсутність
цілісних організаційних та інформаційних механізмів;
низька інтенсивність циркуляції знань;
низький рівень мобільності студентів і викладачів;
низька якість організаційного розвитку мережі та ін.
Рисунок 2.4 – Загальні внутрішні проблеми функціонування та розвитку ІШ
Джерело: складено на основі [52, 35-42; 84; 98].
Інжинірингові школи змушені формувати власний досвід і відповідну
культуру реалізації масштабних інноваційних проєктів, що є складним і
тривалим процесом. Додаткові труднощі виникають у процесі побудови
ефективної бізнес-моделі ІШ, зокрема через значну тривалість доінвестиційних
і інвестиційних циклів. У зв’язку з цим актуалізується необхідність
удосконалення систем управління, організаційних підходів і процедур,
спрямованих на підвищення ефективності функціонування ІШ як цілісного
«Мережеві» Соціальні Економічні Управлінські
54
економічного суб’єкта. Для забезпечення такого розвитку доцільно враховувати
ключові потреби інжинірингових шкіл, серед яких: формування належної
законодавчої бази, що регламентуватиме їх функціонування на базі університетів
як елементів освітньої та інноваційної інфраструктури; забезпечення державної
підтримки, включаючи фінансові та матеріальні ресурси; створення
можливостей для розширення діяльності у сфері досліджень і розробок та
освітніх програм; розвиток механізмів трансферу технологій у взаємодії з
університетами та науковими установами.
У разі розширення масштабів діяльності ІШ виникатиме об’єктивна
потреба у залученні додаткових фінансових ресурсів, зокрема бюджетного
фінансування та венчурного капіталу. У цьому контексті держава може
використовувати інжинірингові школи як ефективний інструмент підтримки
інноваційного розвитку, науки, людського капіталу, а також як додатковий
механізм підтримки університетського сектору. У межах реалізації програм
розвитку мережі ІШ постає питання їх подальшого розширення за
університетами, галузями та технологічними напрямами. Це формує актуальне
науково-практичне завдання визначення обґрунтованих пріоритетів розвитку.
2.3 Пріоритети розвитку мережі та діяльності інжинірингових шкіл в Україні
Основними передумовами ефективного функціонування інжинірингових
шкіл є, по-перше, налагодження співпраці з університетами, які мають значний
науково-технічний потенціал, високий рівень освітньої підготовки та орієнтацію
на інноваційну діяльність; по-друге, відповідність діяльності ІШ сучасним
технологічним трендам; по-третє, інтеграція у традиційні та нові галузі
економіки України з метою формування інноваційних драйверів економічного
зростання. Відповідно до розробленої методики (блок 3) доцільно здійснити
обґрунтування пріоритетів розвитку мережі та діяльності ІШ.
Модуль 1. Вибір університетів. Визначення пріоритетів розширення
мережі інжинірингових шкіл передбачає ідентифікацію університетів, які
55
можуть виступати базовими платформами для створення нових ІШ або розвитку
співпраці. Такий відбір потребує, зокрема, ранжування закладів вищої освіти за
рівнем їх значущості для функціонування ІШ, що дозволяє оцінити доцільність
партнерства. До авторитетних міжнародних рейтингів входять близько десяти
українських університетів, які можна розглядати як провідні заклади вітчизняної
вищої освіти (табл. 2.18).
Таблиця 2.18 – Топ-10 українських закладів вищої освіти (ЗВО1) в міжнародних
університетських рейтингах (2024-2025 рр.)
ЗВО
Національний університет «Львівська політехніка» 3083 3039 751-800 1001+
Львівський національний університет
3246 2631 1001+
імені Івана Франка
Національний технічний університет «Дніпровська
2715 3103 4091
політехніка» (Національний гірничий університет)
Національний технічний університет «Харківський
4415 701-750
політехнічний інститут»
Харківський національний університет
4029 2245 3929 481 1001+
ім. В.Н. Каразіна
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут імені 2602 601-650
Ігоря Сікорського»
Київський національний університет
1995 1951 531-540 1001+
ім. Тараса Шевченка
Національний аерокосмічний університет імені М.Є.
5908
Жуковського «Харківський авіаційний інститут»
Національний університет біоресурсів і
4125
природокористування України
Сумський державний університет 1611 1977 2404 751-800
Джерело: складено автором за даними [52, 35-42; 84; 98].
У міжнародному рейтингу QS в 2025 р. було представлено всього
6 освітніх установ (табл. 2.19) [46]. Рейтинги являють собою порядковий
показник, що відображає результативність університетів на основі узагальнення
комплексу показників, що характеризують їх діяльність.
Transparent
Ranking
Webometrics
UniRank
QS Top
University
The Times Higher
Education World
University Rankings
56
Таблиця 2.19 – Позиція українських ЗВО в міжнародному рейтингу QS Top University і показники їх діяльності (2025)
зазначені показники не представлені в рейтингу
Харківський національний
481 16513 29 71 4302 26 74 2108 7 2101 24,3 10,8 11,4 72,2 1,8 – 1,3 78,4
університет ім. В.Н. Каразіна
Київський національний 531-
23686 30 70 889 52 48 2656 17 2639 – 16,7 24,9 58 – – – –
університет ім. Тараса Шевченка 540
Національний технічний
університет України «Київський 601-
26909 53 47 322 –* – 2527 5 2522 – – 21,6 46,7 – – – –
політехнічний інститут імені Ігоря 650
Сікорського»
Національний технічний
701-
університет «Харківський 12657 27 73 1106 11 89 1588 6 1582 – – – 66,4 – – – –
750
політехнічний інститут»
Сумський державний університет 751-
8911 23 77 1556 6 94 952 10 942 – – – 52,8 – – – 43,8
800
Національний університет 751-
21038 27 73 231 29 71 2150 1 2149 – – – 48,2 – – – –
«Львівська політехніка» 800
Джерело: складено на основі [46].
Позиція в рейтингу
Всього студентів, осіб
Аспіранти, %
Студенти, %
Іноземні студенти, осіб
Аспіранти (іноземці), %
Студенти (іноземці), %
Академічний викладацький склад,
осіб
Міжнародні кадри, осіб
Місцеві кадри, осіб
Загальна оцінка
Академічна репутація
Репутація роботодавця
Студенти факультетів
Цитування на факультет
Наукові роботи на факультет
Міжнародний факультет
Іноземні студенти
57
Для інжинірингових шкіл важливе значення має оцінювання вагомості
різних показників, передусім тих, що характеризують чисельність студентів і
аспірантів, кадровий потенціал викладачів, рівень якості освіти, показники
патентної активності, обсяги досліджень і розробок, а також рівень цитування
наукових праць. У зв’язку з обмеженим доступом до детальної інформації про
діяльність університетів у даному дослідженні використано узагальнені
розрахункові показники національного рейтингу «Топ-200 Україна» за
2024/2025 рр., який охоплює 200 закладів вищої освіти.
Кластерний аналіз. Розподіл університетів на групи (кластери) здійснено із
застосуванням методів кластерного аналізу відповідно до описаної методики (п.
1.3, формули 1.1–1.4). Вихідні дані рейтингу «Топ-200 Україна» за 2024/2025 рр.,
а також результати кластеризації наведені у табл. В.19 (додаток В). Оптимальну
кількість кластерів визначено експериментальним шляхом із використанням
тривимірної візуалізації, побудованої на основі методу головних компонентів і
багатовимірного шкалювання, а також за допомогою розрахункових методів. У
результаті встановлено, що найбільш доцільним є виділення п’яти кластерів. Для
проведення відповідних розрахунків застосовано інструменти аналізу даних,
представлені на порталі Science Hunter [56]. У результаті кластеризації отримано
групи закладів вищої освіти, які можна інтерпретувати з позицій формування
стратегії розширення мережі ІШ та визначення варіантів взаємодії, зокрема:
– кластер I об’єднує 2 університети КПІ та КНУ, на базі яких уже
функціонують інжинірингові школи. Ці заклади характеризуються найвищим
рівнем науково-технічного потенціалу в Україні, значними результатами у сфері
досліджень і розробок та наявністю власних інноваційних продуктів.
Стратегічно доцільним є подальше розширення діяльності ІШ у цих
університетах із диверсифікацією технологічних і галузевих напрямів, що
дозволить трансформувати їх у багатопрофільні науково-освітні та інноваційні
центри. Такий підхід сприятиме комерціалізації наукових розробок і виходу
університетів на міжнародний рівень;
– кластер II включає 10 університетів, у яких ІШ наразі відсутні, а саме:
58
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Національний
університет «Львівська політехніка», Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», Сумський державний університет,
Національний університет біоресурсів і природокористування України,
Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Львівський
національний університет імені Івана Франка, Національний аерокосмічний
університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»,
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Національний
університет «Києво-Могилянська академія». До цього кластеру входять потужні
університети різного профілю класичні, технічні та галузеві, а також медичний
заклад. Вони мають значний, хоча й не повністю реалізований науково-
технічний потенціал. Стратегічно доцільним є створення на їх базі нових ІШ як
вузькоспеціалізованих, так і широкопрофільних, залежно від наявних наукових
розробок;
– кластер III охоплює 21 університет (табл. В.19, додаток В), серед яких,
зокрема, у ДНУ вже створено дві спеціалізовані ІШ. До цього кластеру входять
достатньо потужні заклади, включаючи як класичні університети, так і установи
технічного та галузевого профілю, а також частково гуманітарні. Хоча за
ключовими показниками вони поступаються університетам попередніх
кластерів, ці ЗВО мають власні конкурентні переваги та напрацьовані
результати. Стратегічним напрямом є створення нових ІШ, переважно
вузькоспеціалізованих, особливо у технічних і галузевих університетах, за умови
наявності відповідного науково-технічного потенціалу та проведення
орієнтованих досліджень;
– кластер IV включає 36 університетів (табл. В.19, додаток В), у яких
інжинірингові школи ще не функціонують. Заклади цього кластеру є
різнопрофільними серед них представлені технічні, галузеві, гуманітарні та
медичні університети. Незважаючи на певне відставання від попередніх
кластерів, окремі з них мають власні напрацювання та потенціал розвитку.
Стратегічно доцільним є створення вузькоспеціалізованих ІШ у тих закладах, де
59
наявні відповідні наукові розробки та проводяться прикладні дослідження, із
забезпеченням додаткової підтримки їх діяльності;
– кластер V об’єднує 131 заклад вищої освіти (табл. В.19, додаток В).
Зокрема, у НУВГП, ЧДТУ та ЖНАЕУ вже функціонують спеціалізовані
інжинірингові школи, які демонструють позитивні результати діяльності. До
складу цього кластеру входять університети різних типів класичні, технічні,
медичні, гуманітарні, а також заклади галузевої спрямованості. Кластер
характеризується значною неоднорідністю, що дає підстави для виділення
окремих підгруп. Загалом до нього входять менш потужні за основними
показниками університети порівняно з попередніми кластерами, проте вони
можуть мати перспективні розробки та певний науково-технічний потенціал,
який потребує організаційної підтримки та розвитку.
Діяльність ІШ у межах університетів кожного з кластерів, окрім іншого,
має бути спрямована на подолання ключових проблем сучасної освітньої
системи, формуючи передумови для їх інтеграції в інноваційний сектор
економіки.
Класифікаційний аналіз. Проведена кластеризація забезпечила об’єктивне
групування університетів. Наступним етапом є виявлення відмінностей між
сформованими кластерами шляхом визначення параметрів, що їх
диференціюють. Класифікаційний аналіз здійснено відповідно до методики,
наведеної у п. 1.3 (формула 1.5). Для проведення розрахунків використано
інструментарій порталу Science Hunter [56], який реалізує відповідний алгоритм.
Отримані результати свідчать про високу якість (інформативність) навчальної
вибірки: сукупна розділювальна здатність трьох параметрів становить 100%. У
межах екзаменаційної вибірки кількість об’єктів склала 60, із яких 59
класифіковано правильно та 1 з похибкою, що забезпечило точність
прогнозування на рівні 98,333%.
Усі показники рейтингу є значущими для оцінювання позицій
університетів. Оскільки в аналізі використовувалися лише три параметри, які
продемонстрували повну інформативність, їх подальша селекція не
60
здійснювалася. Інформативність окремих показників становила: jцінка якості
науково-педагогічного потенціалу 90,48%; оцінка якості навчального процесу
94,19%; оцінка рівня міжнародного визнання 89,21%.
Значущість цих параметрів є важливою не лише для класифікації, а й для
позиціонування університетів у рейтингових системах. При цьому комбінація
першого і другого показників також забезпечує 100% розділювальної здатності,
що свідчить про їх визначальну роль у диференціації кластерів. Максимальні та
мінімальні значення показників для сформованих кластерів університетів
наведено у табл. 2.20, що дозволяє сформувати карту параметрів для оцінювання
та підвищення ефективності діяльності закладів вищої освіти.
Таблиця 2.20 – Максимальне і мінімальне значення показників Рейтингу
вищих навчальних закладів «Топ-200 Україна» (2024/2025 рік) за отриманими
кластерами
Оцінка якості науково- Оцінка якості Оцінка міжнародного
педагогічного потенціалу навчання визнання
Значущість 90,48% 94,19% 89,21%
мін серед макс мін серед макс мін серед макс
Кластер I 40,76 40,86 40,95 21,00 21,66 22,32 14,76 14,82 14,88
Кластер II 14,78 18,66 24,19 6,4 12,22 17,68 3,88 8,94 13,33
Кластер III 16,60 11,00 6,68 10,66 8,50 6,85 8,60 4,48 1,22
Кластер IV 21,36 13,35 9,86 7,01 5,49 3,78 6,54 3,91 1,40
Кластер V 12,83 7,84 4,99 7,84 5,00 3,7 4,52 1,55 0,35
Джерело: розраховано автором на основі [72]
Отже, за результатами проведеної кластеризації заклади вищої освіти були
розподілені на п’ять груп, для кожної з яких доцільно формувати окрему
політику розвитку інжинірингових шкіл. Значний потенціал для розширення
мережі ІШ існує не лише в університетах кластерів І та ІІ, але й у закладах
кластерів ІІІ, IV і V, хоча їх реалізація потребує додаткових передумов.
Запропонований підхід забезпечує можливість визначення пріоритетності
вибору університетів для створення нових інжинірингових шкіл. У зв’язку з цим
стратегічне планування розвитку мережі ІШ може здійснюватися з урахуванням
регіональних і міських особливостей, спираючись на результати спеціалізованих
досліджень (зокрема, С. Синиці, О. Вакун [92], А. Павловської [85]). Такий підхід
61
формує підґрунтя для територіального масштабування мережі інжинірингових
шкіл. В умовах економіки знань університети, а разом із ними й інжинірингові
школи, слід розглядати як ключові центри розвитку міст, регіонів та економічних
районів. Це, у свою чергу, визначає їх спеціалізацію, яка має частково
орієнтуватися на потреби локальної економіки. Просторове розміщення ІШ тісно
пов’язане з вирішенням соціально-економічних проблем територій,
забезпеченням їх модернізації, стимулюванням економічного зростання та
оновленням промислового сектору. У процесі відбору університетів для
створення нових інжинірингових шкіл доцільно враховувати регіональні
особливості, зокрема чисельність студентського контингенту (табл. В.21,
додаток В).
Технологічна спрямованість функціонуючих інжинірингових шкіл загалом
відповідає визначеним в Україні та країнах технологічних лідерах пріоритетам,
а також сучасним глобальним трендам. Разом із тим необхідно враховувати
ширший контекст глобальних викликів і мегатрендів соціально-економічного
розвитку, орієнтуючись на інтеграцію у сучасні економічні моделі. У цьому
зв’язку моніторинг технологічних трендів і застосування форсайт-підходів
мають стати невід’ємною складовою формування стратегії розвитку мережі ІШ.
Інжинірингові школи можуть виступати важливим інструментом
підтримки імпортозаміщення та розвитку експортного потенціалу, що визначає
їх значення для державної економічної політики. Це створює передумови для
розробки спеціалізованих програм підтримки, які можуть включати проведення
прикладних досліджень і розробок, впровадження нових технологій, підвищення
кваліфікації фахівців, зниження вартості інвестиційного капіталу, здійснення
маркетингових досліджень та формування технологічних платформ [32].
Крім того, інжинірингові школи можуть бути використані як інструмент
активізації стагнуючих галузей або формування нових напрямів економічної
діяльності, забезпечуючи підготовку відповідних кадрів. У цьому контексті їх
доцільно розвивати в регіонах і містах з метою диверсифікації економіки та
підтримки депресивних територій.
62
Висновок до розділу 2
Отже, врахування трансформацій сучасних економічних моделей є
ключовим для визначення стратегічних орієнтирів розвитку інжинірингових
шкіл. Перехід до нового довгого циклу економічного розвитку супроводжується
низкою фундаментальних змін, які визначають напрями технологічного
розвитку, зокрема: – Четверта промислова революція (Індустрія 4.0), що
передбачає глибоку автоматизацію та роботизацію виробничих процесів, а також
трансформацію сфери послуг, побуту та споживання; вона тісно пов’язана з
такими технологічними трендами, як штучний інтелект і Інтернет речей; –
цифрова економіка, яка характеризується широким впровадженням
інформаційно-комунікаційних технологій у всі сфери діяльності від виробництва
і торгівлі до фінансів та управління, формуючи єдине цифрове середовище; –
циркулярна економіка, що орієнтована на замкнені цикли виробництва і
споживання з метою максимального повторного використання ресурсів,
включаючи управління та глибоку переробку відходів; – зелена економіка, яка
передбачає гармонізацію взаємодії між людиною та природним середовищем,
підвищення енерго- та ресурсоефективності, а також екологізацію виробничих
процесів.
Разом із тим виникає низка важливих питань: чи може концепція та бізнес-
модель інжинірингових шкіл бути ефективно застосована не лише в ІКТ-секторі,
але й в інших галузях, зокрема промисловості; чи здатні ІШ функціонувати
автономно, без підтримки громадських організацій, університетів або бізнесу. Ці
питання формують нові науково-практичні завдання у сфері розвитку
інжинірингових шкіл.
63
РОЗДІЛ 3
ПРОПОЗИЦІЙ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ ЧЕРЕЗ
ВПРОВАДЖЕННЯ ІНЖИНІРИНГОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ
3.1 Стратегія розвитку інжинірингових шкіл в умовах переходу України до
інноваційної моделі економіки
Актуалізація наукової проблематики, пов’язаної з пошуком ефективних
механізмів створення та розвитку нових інституційних форм, що забезпечують
становлення і функціонування національної інноваційної системи, зумовлює
необхідність розроблення комплексної стратегії розвитку інжинірингових шкіл
(ІШ). Результати аналітичного дослідження, представлені у розділі 2, дозволили
аргументувати доцільність формування стратегічних орієнтирів розвитку ІШ, що
ґрунтуються на виявлених дисбалансах у функціонуванні сфер науки, освіти та
інноваційної діяльності в Україні.
З урахуванням існуючих недоліків освітньої системи та недостатньої
ефективності інноваційної інфраструктури, концепція інжинірингових шкіл
більшою мірою відповідає сучасним вимогам розвитку інноваційного
підприємництва. ІШ можуть виступати не лише як освітні осередки, а й як
активні агенти трансформацій у науково-освітньому середовищі, забезпечуючи,
зокрема, фінансову та організаційну підтримку стартап-ініціатив. Їх важливою
функцією є інтеграція науки, освіти та бізнесу, що є критично необхідним для
забезпечення інноваційного розвитку економіки.
Аналіз практики формування мережі інжинірингових шкіл підтверджує їх
життєздатність та ефективність як інструменту становлення НІС. Проведені
оцінки дали змогу ідентифікувати комплекс проблем, серед яких управлінські,
економічні, соціальні та мережеві аспекти, а також труднощі взаємодії ІШ з
університетським середовищем. Це створює основу для формування
стратегічних рішень та вдосконалення організаційних механізмів їх
функціонування.
64
Врахування сильних і слабких сторін інжинірингових шкіл дозволяє
оптимізувати їх позиціонування в межах національної інноваційної системи,
підвищити рівень автономності та ефективності їх діяльності, а також розвивати
наявні конкурентні переваги. Орієнтація на розширення мережі ІШ передбачає
врахування визначених раніше стратегічних пріоритетів, що сприятиме
формуванню національної моделі інжинірингової освіти.
Однією з ключових передумов необхідності розвитку ІШ є неефективність
традиційної освітньої моделі, що функціонує в Україні. Водночас вагомим
чинником виступає відповідність сучасним глобальним тенденціям соціально-
економічного розвитку, у яких освіта та технології відіграють провідну роль. У
цих умовах стратегічне управління розвитком ІШ повинно базуватися на
інноваційних підходах, експериментальному пошуку та формуванні нових
моделей пізнання і підприємницької діяльності.
Інжинірингові школи являють собою інноваційний формат освітньої
діяльності, що поєднує міждисциплінарність, технологічну спрямованість та
орієнтацію на потреби сучасного ринку праці. Вони створюють передумови для
виявлення та розвитку талантів, формування науково-технічної еліти та
підвищення рівня інклюзивності освітнього середовища. Запропоновані
стратегічні підходи можуть бути застосовані як до вже функціонуючих ІШ, так і
до нових, що створюватимуться в межах розширення мережі.
Формування стратегії розвитку інжинірингових шкіл доцільно
здійснювати з урахуванням таких ключових положень:
По-перше, необхідним є глибоке усвідомлення трансформаційних
процесів, що відбуваються у світовій та національній економіці, включаючи
зміну господарської парадигми та формування нових моделей економічного
зростання, заснованих на знаннях.
По-друге, важливим є врахування глобальних технологічних і соціально-
економічних трендів, таких як цифровізація, автоматизація, розвиток штучного
інтелекту, підвищення тривалості життя, зміни структури зайнятості та
посилення ролі освіти і екологічної відповідальності.
65
По-третє, стратегія має базуватися на аналізі інвестиційних тенденцій,
зокрема зростання ролі людського капіталу як ключового драйвера розвитку.
Інвестиції в освіту, професійну підготовку та інноваційну діяльність набувають
ознак імпакт-інвестування і тісно пов’язані із соціальним підприємництвом.
По-четверте, розвиток ІШ відбувається в умовах складної інституційної та
соціально-економічної ситуації, що вимагає адаптації до внутрішніх і зовнішніх
викликів, а також узгодження з реформами та суспільними трансформаціями.
По-п’яте, стратегічне бачення повинно формуватися з урахуванням
обмежених горизонтів планування та підвищеного рівня ризиків, що характерні
для сучасного етапу розвитку економіки України.
По-шосте, необхідним є чітке позиціонування інжинірингових шкіл як
інституцій, що сприяють розвитку не лише бізнесу, а й місцевих громад, регіонів
та професійних спільнот, інтегруючись у галузеву та територіальну структуру
економіки.
По-сьоме, важливою умовою реалізації стратегії є формування портфеля
інноваційних проєктів, розвиток міжнародних партнерств та моніторинг
глобальних науково-технологічних тенденцій.
По-восьме, необхідно враховувати так званий «опорний каркас» розвитку
ІШ, що включає сформовану мережу, кадровий потенціал, матеріально-технічну
базу, інформаційні ресурси та партнерські зв’язки.
Розвиток інжинірингових шкіл доцільно розглядати як багатовимірний
процес, що поєднує адаптацію до змін, вирішення системних проблем,
еволюційне ускладнення та досягнення нових стратегічних цілей. Основною
стратегічною метою є забезпечення високої якості життя шляхом розвитку
людського потенціалу, безперервної освіти, інноваційної діяльності та
впровадження проривних технологій. Додатковими цілями є відродження
наукових та інженерних шкіл, підвищення престижу науки й освіти, а також
стимулювання інноваційного підприємництва.
В умовах сучасних викликів доцільною є стратегія активного розвитку ІШ,
що передбачає розширення сфер діяльності, освоєння нових технологічних
66
напрямів та територіальну експансію. Для цього вже існують базові передумови,
зокрема сформовані організаційні механізми, науково-технічний потенціал та
ресурсна база. Серед ключових пріоритетів розвитку інжинірингових шкіл варто
виділити підвищення якості освіти, формування нових світоглядних підходів,
розвиток соціальної відповідальності, забезпечення умов для творчої реалізації
та активну взаємодію з суспільством.
Стратегія розвитку ІШ спрямована на підвищення ефективності їх
функціонування та масштабування діяльності. В умовах високої невизначеності
кількісні індикатори можуть мати умовний характер, тому доцільно
використовувати якісні критерії оцінювання розвитку. Ключовим завданням є
підвищення якості підготовки фахівців, що передбачає формування нової
освітньої парадигми, заснованої на міждисциплінарності, інноваційності та
розвитку творчого мислення. Державно-приватне партнерство може
реалізовуватися у різноманітних формах і базуватися на широкому спектрі
механізмів взаємодії.
У сферах науки, освіти та інновацій такі механізми, як правило, не є
повністю сформованими, тому їх часто необхідно ініціювати та розвивати на
рівні «знизу», зокрема через створення спеціалізованих інвестиційних фондів та
інших інституцій підтримки.
До перспективних форм і механізмів державно-приватного партнерства у
сфері освіти та інноваційної діяльності можна віднести укладання національних,
регіональних і муніципальних контрактів, реалізацію кооперативних
інноваційних проєктів, розвиток партнерських взаємодій між державними
установами та інжиніринговими школами за участю інноваційних компаній,
формування мережевих структур і систем співпраці на основі цифрових
технологій та Інтернет-платформ, а також участь у виконанні державних програм
і впровадження соціально орієнтованих ініціатив (табл. 3.1).
Ефективна реалізація зазначених форм партнерства потребує створення
належного інституційного середовища, що має забезпечуватися державою
шляхом формування відповідних правових, організаційних та економічних умов.
67
Таблиця 3.1 – Основні завдання стратегії розвитку ІШ, напрями та цільові індикатори (критерії) розвитку
Основні завдання Напрями дій, новацій Цільові індикатори/критерії розвитку
1. Підвищення якості вдосконалення навчальних програм; зміна параметрів якості освіти;
підготовки фахівців вдосконалення організаційних форм; показники реалізації проектів, ДіР;
створення і впровадження інформаційних інструментів; приплив студентів тощо.
2. Включення до існуючої досягнення правильного позиціонування ІШ і мережі; кількість ІШ; створення ІШ на базі
системи освіти покращення позицій мережі ІШ в системі освіти; провідних університетів; частка ринку
підвищення операційної ефективності діяльності ІШ; освіти; кількість випускників та ін.
3. Територіальне створення нових ІШ по університетам України з урахуванням кількість створених нових ІШ за період;
розширення мережі ІШ набуття позицій в нових містах і регіонах; охоплення університетів, регіонів, міст.
в Україні створення нових ІШ за кордоном (в довгостроковій перспективі);
4. Розширення сфери формування системи моніторингу інновацій (по галузях і за кількість створених реалізованих
діяльності ІШ за технологічним напрямами); інноваційних проектів, бізнесів,
галузями формування механізмів відбору інноваційних проектів; кількість патентів, показники
5. Розширення сфери створення системи експертизи проектів; ефективності ДіР, комерціалізації;
діяльності ІШ за створення механізмів управління ДіР; показники формування, використання та
технологічними створення механізмів управління комерційною ефективністю продажу нематеріальних активів та ін.
напрямами проектів і нематеріальними активами;
6. Нарощування і вдосконалення механізмів інвестування проектів; приплив і використання інвестиційного
реалізація потенціалу створення системи управління ризиками (завдання 4 і 5); капіталу; зниження рівня збитків,
окремих ІШ і мережі в диверсифікація послуг, що надаються; зростання прибутковості; показники
цілому підвищення ефективності комунікацій у внутрішньому реалізації проектів у співробітництві;
середовищі; підвищення ефективності освітньої та
підвищення ефективності зовнішнього співробітництва; інноваційної діяльності.
впровадження процедур оцінки ефективності проектів (завдання 4 і 5);
7. Створення екосистеми перетворення ІШ в інноваційний хаб; кількість студентів, наукових
інноваційного розширення інноваційного співтовариства в рамках ІШ; колективів, проектів, що реалізуються;
підприємництва на базі створення інформаційного центру; кількість партнерів в освітній та
мережі ІШ розвиток мережі співробітництва, включаючи інвесторів. інноваційній діяльності та ін.
Джерело: складено на основі [52;35-42; 84].
68
Державно-приватне партнерство здатне реалізовуватися у різноманітних
організаційних формах та базуватися на широкому спектрі механізмів взаємодії.
У сферах науки, освіти та інноваційної діяльності відповідні механізми, як
правило, не є достатньо сформованими, тому їх розвиток часто ініціюється
«знизу», зокрема шляхом створення інвестиційних фондів та інших інституцій
підтримки.
До сучасних форм і механізмів державно-приватного партнерства у
зазначених сферах доцільно віднести: укладання контрактів на національному,
регіональному та муніципальному рівнях; реалізацію кооперативних
інноваційних проєктів; формування партнерських взаємодій між державними
установами та інжиніринговими школами із залученням інноваційних компаній;
створення мережевих структур і систем співпраці на базі цифрових технологій
та Інтернет-платформ; участь у реалізації державних програм; впровадження
соціально орієнтованих ініціатив. Реалізація зазначених форм можлива лише за
умови формування відповідного інституційного середовища, що забезпечується
державою через створення правових, організаційних та економічних передумов.
3.2 Розробка пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування
інжинірингових шкіл
У загальному розумінні ефективність трактується як ступінь досягнення
поставлених цілей і виконання визначених завдань. У діяльності інжинірингових
шкіл вона передусім проявляється через результати, що мають зовнішній
характер, зокрема у вигляді створених інноваційних продуктів і нових
підприємств. Це обумовлює певні труднощі оцінювання ефективності, серед
яких – багатозначність результатів, різночасовість прояву ефектів, а також
складність кількісного вимірювання соціальних наслідків.
Водночас у межах функціонування ІШ передбачаються і внутрішні
економічні результати, пов’язані з отриманням доходів від частки прибутку
новостворених підприємств, надання послуг, комерціалізації ноу-хау та
69
реалізації патентів. Проте повноцінна оцінка внутрішньої економічної
ефективності стане можливою лише за наявності відповідного практичного
досвіду. На сучасному етапі доцільно зосередити увагу на забезпеченні
операційної ефективності (якість створюваного продукту, виконання функцій), а
також на вдосконаленні організаційної структури і механізмів управління, що
визначає стратегічну ефективність діяльності ІШ.
У цьому контексті оцінювання ефективності доцільно здійснювати за
такими напрямами: досягнення цілей і цільових індикаторів розвитку; оцінка
потенціалу та результатів функціонування; розширення мережі інжинірингових
шкіл; ефективність використання ресурсів; результативність окремих видів
діяльності; рівень інтенсифікації процесів. Додатково може здійснюватися аналіз
ефективності освітніх програм, організаційних форм і застосовуваних
інструментів.
За змістовним наповненням ефективність ІШ доцільно розглядати в
економічному, науково-технологічному та соціальному вимірах.
Опосередковано може оцінюватися і ефективність створених підприємств, що
включає виробничу та технологічну складові. Узагальнені соціально-економічні
результати також відображають рівень ефективності діяльності ІШ.
З позиції суспільних інтересів ключовими є соціальний ефект (формування
висококваліфікованих фахівців) та інноваційний ефект (генерування проривних
інновацій, стимулювання інноваційної активності, розвиток національної
інноваційної системи). У цьому контексті держава, навіть за домінування
приватних цілей, здатна впливати на формування зазначених ефектів через
інструменти державної політики.
Оцінювання ефективності має враховувати як результати діяльності
окремих ІШ, так і функціонування всієї мережі, що передбачає багаторівневий,
диференційований та порівняльний підхід. Доцільним є розмежування
абсолютної та відносної ефективності, а також аналіз її у статичному і
динамічному аспектах. З огляду на стратегічні цілі ІШ, забезпечення
ефективності потребує довгострокового підходу, орієнтованого на розвиток.
70
Подальші пропозиції зосереджені на вдосконаленні організаційної
структури та механізмів управління. При цьому більшість заходів має циклічний
характер, оскільки формування складних управлінських механізмів передбачає
накопичення досвіду та багаторазове повторення процедур їх впровадження.
Реалізація цих заходів потребує розроблення комплексних планів та системного
контролю їх виконання.
У межах першого завдання – підвищення якості підготовки фахівців –
визначено такі ключові напрями: удосконалення навчальних програм, розвиток
організаційних форм освітнього процесу та впровадження сучасних
інформаційних інструментів. Формування навчальних програм має
забезпечувати поєднання процесів накопичення знань, предметного навчання та
їх практичного застосування. Це передбачає послідовний розвиток
компетентностей: від базового розпізнавання інформації до здатності її
відтворення, практичного використання та подальшого розвитку у межах
наукових досліджень і творчої діяльності. Реалізація проєктно-орієнтованої
моделі навчання вимагає формування культури реалізації масштабних проєктів,
що включає дисципліну, співтворчість, участь у прийнятті управлінських
рішень, інформаційній діяльності, забезпечення високої якості виконання
дослідницьких робіт, розвиток професійних комунікацій та організаційної
культури. Особливу увагу необхідно приділяти мотиваційним аспектам,
трансформації ціннісних орієнтирів студентів, стимулюванню самостійного
навчання, підвищенню відповідальності учасників освітнього процесу, розвитку
здатності до змін, співпраці та колективної діяльності, а також формуванню
сприятливого психологічного середовища. Доцільним є впровадження
додаткових заходів активізації навчального процесу, зокрема проведення
конкурсів, чемпіонатів, програм стимулювання, а також забезпечення
академічної мобільності та обміну досвідом між ІШ, університетами та бізнес-
середовищем. Важливою умовою підвищення якості освіти є також системне
підвищення кваліфікації персоналу.
Важливим напрямом виступає використання інформаційних інструментів
71
у навчальному процесі, включаючи застосування спеціалізованих програмних
продуктів, а також розроблення власних цифрових рішень: банків завдань і
рішень, репозитаріїв науково-технічної інформації, систем інтелектуального
аналізу даних та інструментів проєктування.
Реалізація другого завдання – інтеграції ІШ у систему освіти – значною
мірою залежить від ефективності їх функціонування та правильного
позиціонування. Це передбачає накопичення практичного досвіду діяльності ІШ,
уточнення їх ролі в освітній та інноваційній інфраструктурі [92].
Третє завдання – територіальне розширення мережі ІШ – супроводжується
необхідністю підвищення операційної ефективності, зокрема через
впровадження стратегічного управління ресурсами, координацію діяльності,
інтеграцію інфраструктури та підвищення рівня використання ресурсного
потенціалу. Крім того, важливим є формалізація ключових процесів, серед яких:
планування освітньої та науково-дослідної діяльності, розроблення навчальних
програм, організація навчального процесу, забезпечення наукової комунікації,
обробка інформації, визначення тематики досліджень, створення проєктних
підрозділів. Окремим напрямом є формування системи показників ефективності
діяльності ІШ. З огляду на специфіку їх бізнес-моделі, пряме порівняння з бізнес-
інкубаторами є обмеженим, проте окремі показники можуть використовуватися
як допоміжні для аналізу та порівняння (табл. 3.4).
Показники ефективності діяльності інжинірингових шкіл безпосередньо
залежать від обраного типу інноваційної політики в межах їх мережі. Зокрема,
доцільно виокремити такі її типи: конкурентний і неконкурентний (за якого
підтримку отримує обмежена кількість проєктів); екстенсивний, що передбачає
нарощування кількості проєктів; інтенсивний, орієнтований на відбір найбільш
перспективних та унікальних проєктів. Наступним важливим напрямом є перехід
до системного та повноцінного управління дослідженнями і розробками (ДіР) у
межах інноваційної діяльності, що потребує окремого детального розгляду.
Реалізація завдань 4 і 5, які пов’язані з розширенням сфер діяльності
інжинірингових шкіл за галузевими та технологічними напрямами, передбачає
72
формування комплексної системи управління інноваційною діяльністю.
Таблиця 3.4 – Показники ефективності діяльності ІШ за сегментами
Освітній Науково-технічний Підприємницький
сегмент сегмент сегмент
– к кількість вступників; – обсяг фінансування – кількість реалізованих
– кількість студентів; ДіР; інноваційних проектів, в т.ч.
– кількість випускників і – кількість які отримали інвестиції;
працевлаштованих, у т.ч. в реалізованих проектів – загальний обсяг коштів,
проектах ІШ і на інших ДіР; інвестованих в комерційні
підприємствах (з – кількість поточних проекти;
урахуванням позиції); проектів ДіР; – обсяг залучених зовнішніх
– частка працевлаштованих – кількість заявок, інвестицій;
у загальній чисельності поданих на отримання – кількість створених
студентів; охоронних документів; інноваційних підприємств (з
– кількість студентів (за – кількість патентів за урахуванням розміру);
курсами, програмами); видами (з урахуванням – рівень виживання
– обсяг фінансування інвестицій в ДіР); підприємств;
діяльності в сфері освіти (в – кількість наукових – обсяг реалізованої
т.ч. навчальних програм); публікацій/апробацій на інноваційної продукції (послуг);
– кількість студентів, які конференціях; – обсяг отриманого прибутку і
отримали патенти та їх – рівень виконання рентабельність комерційних
частка в загальній кількості проектів; проектів;
студентів; – кількість – частина прибутку проектів,
– кількість договорів на розроблених передових отримана ІШ;
надання послуг у сфері технологій та видів – капіталізація створених
освіти; інноваційної продукції; підприємств;
– рівень задоволеності – кількість договорів на – кількість впроваджених
студентів; зовнішні ДіР і дохід, видів інноваційної продукції та
– кількість співробітників, отриманий від продажу передових технологій;
що працюють в ІШ (за результатів і надання – кількість створених робочих
категоріями); послуг; місць.
Додаткові показники: сума отриманих грантів; обсяг прибутку, отриманого від інших видів
діяльності; індекс інтегрального ефекту від інновацій (продукція, робочі місця,
капіталізація/прибуток); індекс використання ІШ (студенти, проекти, інвестиції); індекс
результативності ІШ (кількість випускників, кількість інноваційних проектів, патенти);
індекс результативності створених підприємств (виручка продукція/послуги, прибуток,
капіталізація); індекс рентабельності за проектами; сума бонусів, отриманих ІШ за
студентів, працевлаштованих в бізнесі; обсяг фінансування волонтерських проектів.
Джерело: складено на основі [52; 84; 92].
Зокрема, це включає: створення системи моніторингу інновацій за
відповідними галузями та технологічними напрямами; розроблення механізмів
відбору інноваційних проєктів; формування системи експертного оцінювання;
запровадження ефективних механізмів управління дослідженнями і розробками;
створення інструментів управління комерційною ефективністю проєктів і
нематеріальними активами. Забезпечення ефективного функціонування
73
інжинірингових шкіл неможливе без постійного пошуку нових знань та
системного моніторингу інноваційних процесів. У цьому контексті моніторинг
слід розглядати як інструмент відстеження наукових досягнень, ноу-хау,
прикладних розробок і технологічних рішень (у тому числі через патентування),
інновацій, що виникають у виробничому секторі та на ринку, а також стартап-
ініціатив. Таким чином, моніторинг охоплює як наукову сферу, так і
підприємницькі ідеї. Систематичний характер моніторингу, що здійснюється на
принципах регулярності, дозволяє розглядати його як ключовий елемент
інформаційно-аналітичного забезпечення управління інжиніринговими
школами. Він формує основу для обґрунтування стратегічних пріоритетів та
відбору перспективних проєктів.
З огляду на багатовекторність напрямів моніторингу, його реалізація
потребує застосування інтегрованого підходу, що поєднує різні простори, галузі,
технологічні напрями, види діяльності та типи інновацій відповідно до
визначених пріоритетів. Такий підхід передбачає використання спеціалізованих
методик, систематизацію джерел інформації, а також розроблення ефективних
форм представлення результатів, що можуть бути реалізовані із застосуванням
сучасних інформаційних технологій.
У практиці діяльності інжинірингових шкіл можуть використовуватися
різні види моніторингу, зокрема вибірковий, локальний, порівняльний, а також
спеціалізовані моніторингові дослідження, спрямовані на вивчення окремих
аспектів, таких як наукові розробки, міжнародний досвід або специфіка
ринкового середовища.
3.3 Формування екосистеми інноваційного підприємництва на основі мережі
інжинірингових шкіл
Подолання значної інерційності інноваційних процесів, що притаманна
економіці України, можливе лише за умови формування потужних імпульсів
розвитку та реалізації комплексних трансформацій на національному рівні. Саме
74
такі зміни здатні забезпечити якісно нові умови для активізації інноваційної
діяльності.
Визначальним чинником посилення інноваційної активності та розвитку
підприємницьких ініціатив є якість середовища, в якому функціонує інноваційне
підприємництво. Формування такого середовища потребує комплексного,
багаторівневого підходу, що охоплює широкий спектр факторів різної природи
та вимагає відповідного теоретичного і прикладного інструментарію.
Одним із сучасних підходів до створення сприятливих умов для
інноваційної діяльності є концепція екосистем, яка доповнює теорію
інноваційних систем та має значну теоретичну і практичну цінність. На сьогодні
екосистемний підхід набуває дедалі більшого поширення, виходячи за межі
локального рівня та інтегруючись у національну інноваційну політику.
Інноваційне підприємництво виступає ключовим драйвером розвитку сучасної
економіки, однак, будучи складною формою підприємницької діяльності, воно
потребує відповідно складного та високоякісного середовища функціонування.
Це обумовлює необхідність формування адекватної інноваційної політики, в
межах якої особлива роль відводиться освіті як базовому елементу економіки
знань. У країнах з активною інноваційною політикою екосистемний підхід
використовується все ширше, що пояснюється зростанням вимог до якості умов
інноваційної діяльності. Традиційні інструменти, такі як нормативно-правове
забезпечення, податкові пільги та загальні рамкові підходи, вже не є достатніми
для забезпечення високого рівня інноваційної активності.
Екосистемний підхід дозволяє поглибити та розширити традиційні
механізми підтримки інновацій, доповнюючи зміст національної інноваційної
системи. Це пояснюється тим, що інноваційна орієнтація та продуктивність
бізнесу формуються не лише на рівні окремих підприємств, а й на більш високих
системних рівнях, значною мірою залежачи від якості середовища, включаючи
неформальні чинники.
Сприятливе інноваційне середовище, що забезпечує доступ до знань,
ресурсів, інфраструктури та формує позитивний соціальний клімат,
75
трансформується у довіру між суб’єктами, активізацію співпраці, об’єднання
зусиль та, як наслідок, підвищення продуктивності. Екосистема інноваційного
підприємництва (ЕІП) дозволяє здійснювати комплексну оцінку та формування
умов інноваційної діяльності, враховуючи їх взаємозв’язок, узгодженість і якісні
характеристики. Вона забезпечує більш глибоке розуміння факторів, що
впливають на розвиток інноваційного підприємництва, які мають бути
узгодженими та орієнтованими на досягнення спільних цілей.
Важливо підкреслити, що екосистема не є статичною структурою, а
виступає динамічним об’єктом управління і розвитку, відображаючи активність
бізнесу та ефективність державної політики. Метою формування та розвитку ЕІП
є інтенсифікація інноваційної діяльності в підприємницькому секторі, що
передбачає підвищення її масштабів, темпів та ефективності. ЕІП доцільно
розглядати як комплекс взаємопов’язаних інституційних, ресурсних,
організаційних, комунікаційних, інфраструктурних і соціальних факторів, які
формують середовище функціонування інноваційного підприємництва,
забезпечуючи умови для створення та розвитку підприємств. Важливим
аспектом є не лише доступ до ресурсів, а й характер взаємодії між суб’єктами,
що забезпечує їх взаємне доповнення та синергетичний розвиток. Екосистема
має включати всі інструменти державної підтримки інноваційної діяльності, як
прямі (гранти, субсидії, фінансування), так і непрямі (освіта, кредитування,
податкові та інші пільги), реалізовані на різних рівнях управління. У результаті
формується складний ландшафт інститутів, інфраструктури, ресурсних джерел
та комунікаційних зв’язків, що визначає як просторові, так і змістовні
характеристики національної інноваційної системи. Маючи середовищну
природу, ЕІП функціонує як складна соціально-економічна система з високим
рівнем самоорганізації, яка визначає потенціал інноваційного підприємництва,
здатність до генерації та впровадження інновацій, а також впливає на поведінкові
та ментальні моделі суб’єктів.
Екосистема інноваційного підприємництва характеризується наявністю
класичних системних властивостей, зокрема стійкості, еквіфінальності,
76
диференціації, синергічності, поліцентричності та емерджентності, що
відображають її як середовище функціонування інноваційного бізнесу.
Сукупність факторів, які формують ЕІП, обумовлює необхідність виокремлення
її специфічних характеристик, що виступають основою для визначення критеріїв
існування та розвитку (рис. 3.4).
Властивості ЕІП
– інтерактивність, спільність, – узгоджений набір правил через
переплетіння і єдність інтересів, культурні норми і стратегії;
розвиток симбіозу; – виникнення нового типу відносин;
– спільність ризиків і викликів; – децентралізація, доступність ресурсів
– переплетіння інтересів і потреби в для різних учасників;
координації; – зв'язаність різних видів ресурсів;
– інтенсивна комунікація, тісні зв'язки на – географічна концентрація ресурсів;
всіх рівнях; – залучення до обороту нових ресурсів;
– тісні цільові відносини (кооперація), – вплив державної підтримки;
формальні та неформальні; – цільові структури і заходи;
– компліментарність використання – спеціальні інформаційні та
ресурсів і компетенцій; організаційні механізми;
– високий рівень мобільності ресурсів, – накопичення досвіду, вдосконалення
людей та інформації; практик.
Рисунок 3.4 – Специфічні властивості ЕІП як джерела для критеріїв її існування
та розвитку
Джерело: складено на основі [52; 84; 92].
Зазначені властивості екосистеми створюють передумови для актуалізації
та інтеграції національної інноваційної системи (НІС). У таких умовах
формується орієнтація на досягнення синергетичного ефекту, коли прогрес стає
спільним завданням усіх учасників. Саме це виступає якісним критерієм
розвитку екосистеми інноваційного підприємництва (ЕІП), що забезпечує
виникнення синергії, формування потенціалу самоорганізації та здатність до
відтворення відсутніх елементів системи.
Екосистема, як правило, формується та координується в межах НІС, проте
її межі не обмежуються національним рівнем і можуть бути значно ширшими за
рахунок участі у міжнародних програмах, взаємодії з міжнародними
77
організаціями та інтеграції з глобальним бізнес-середовищем. Для ЕІП
характерними є кросгалузевість і міжрегіональність, відкритість для різних типів
підприємств, а також доступність для потенційних і нових суб’єктів
підприємницької діяльності. Водночас окремі складові ЕІП можуть розглядатися
як самостійні підсистеми нижчого рівня, що функціонують у межах
регіональних, міських, галузевих, технологічних або корпоративних
інноваційних систем. Таким чином, екосистема інноваційного підприємництва
має виражений багаторівневий характер і включає взаємопов’язані регіональні
та локальні елементи.
Попри те, що екосистеми інноваційного підприємництва значною мірою
формуються з урахуванням національних особливостей і мають унікальні
характеристики для кожної країни, вагоме практичне значення має вивчення
міжнародного досвіду. Водночас розроблення універсальної моделі або
еталонної формули формування ЕІП є складним завданням. Проте глобальний
дослідницький підхід дозволяє визначити орієнтири та критерії розвитку шляхом
аналізу кращих практик і проведення міждержавних порівнянь. Особливо
важливо враховувати, що найефективніші рішення постійно виникають і
трансформуються у різних країнах світу [17; 19; 31; 35; 36; 65]. У цьому контексті
екосистемний підхід узагальнює сучасні трансформації НІС, охоплюючи як
умови функціонування суб’єктів, так і контекст їх діяльності, а також механізми
зворотного впливу [98].
Зарубіжна практика свідчить, що формування екосистем інноваційного
підприємництва на початкових етапах відбувалося переважно навколо провідних
університетів (зокрема, Массачусетського технологічного інституту (МІТ) [67]),
рідше – навколо великих корпорацій. Згодом суттєвого значення набув
регіональний аспект розвитку екосистем, що проявився у таких територіях, як
Західна Швеція, регіони Іспанії (Арагон, Мурсія), Австрії (Тіроль, Штирія,
Нижня Австрія), Південно-Східна Англія, Південна Фінляндія.
У сучасних умовах екосистемний підхід дедалі активніше впроваджується
і на національному рівні, проте досвід зазначених регіонів залишається
78
надзвичайно цінним, оскільки дозволяє виявити сильні та слабкі сторони
формування екосистем. Особлива увага у цих моделях приділяється розвитку
підприємницької освіти, активній ролі університетів та системі консалтингової
підтримки. З огляду на складну багатокомпонентну структуру, що поєднує
елементи різної природи, формування екосистеми інноваційного
підприємництва потребує застосування холістичного підходу в межах НІС [87],
який передбачає інтеграцію всіх видів інфраструктури, узгодження компонентів
ЕІП та комплексну трансформацію умов здійснення інноваційної діяльності (рис.
3.5).
НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА
Екосистема інноваційного підприємництва
Інфраструктура Компоненти Умови діяльності
- правова; - соціальний; - пропозиція ресурсів
- фінансова; - інтелектуальний; (фінансових, інтеллектуа-
льних, трудових тощо);
- дослідницька; - інформаційний;
- пропозиція послуг (ДіР,
- інноваційна; - інвестиційний;
освітніх, проектних тощо);
- підприємницька; - технологічний;
- організаційні механізми
- інформаційна; - матеріально-технічний; співробітництва;
- маркетингова; - організаційний;
- соціальні фактори.
- освітня. - інституціональний.
Рисунок 3.5 – Схема розгляду структури ЄІП
Джерело: складено на основі [17; 19; 31; 35; 36; 65].
Як базова основа формування та подальшого вдосконалення екосистеми
інноваційного підприємництва (ЕІП), мережу інжинірингових шкіл доцільно
розглядати у національному масштабі з урахуванням стратегічних орієнтирів
розвитку. У контексті підготовки фахівців, реалізації інноваційних проєктів та
підтримки інноваційної діяльності мережа ІШ здатна відігравати
системоутворюючу роль у розвитку ЕІП, зокрема в аспектах організації,
інституціоналізації, інформаційного забезпечення та управління.
79
Зазначене проявляється у таких ключових положеннях. По-перше, у межах
кожної інжинірингової школи формується специфічне освітньо-інноваційне
середовище, що поєднує навчання, творчу діяльність та підтримку інноваційних
ініціатив. По-друге, інституціональні та функціональні зв’язки між ІШ, що
функціонують на базі різних університетів і установ, формують цілісну
мережеву структуру, яка діє синергетично як єдиний організм. У межах такої
мережі інтегруються всі складові діяльності ІШ, що забезпечує її
багаторівневість (рівень окремої школи, групи шкіл, мережі; а також рівні
регіонів, галузей і національної економіки).
По-третє, мережа інжинірингових шкіл, особливо за умов
міжрегіонального розширення, може виступати основою формування ЕІП
національного рівня. Це передбачає створення та поширення спеціалізованих
інститутів, механізмів співробітництва та інструментів підтримки інноваційної
діяльності. У цьому контексті ІШ можуть виконувати функцію реалізації заходів
державної політики підтримки інновацій, а система управління виходить на
загальнонаціональний рівень. За умови ефективного функціонування ІШ стають
активними суб’єктами розвитку ЕІП і формування НІС, а розширення їх мережі
посилює цей вплив.
Важливим напрямом удосконалення ЕІП є соціальний аспект, значущість
якого обумовлюється становленням економіки знань, трансформацією
соціальної структури та розвитком суспільства знань. У межах цього аспекту
доцільно виокремити такі ключові прояви: соціалізацію науки, освіти та
інноваційної діяльності як середовища життєдіяльності широких верств
населення; розширення можливостей комунікації та інформаційного обміну;
розвиток соціальних інститутів, пов’язаних з економікою знань; трансформацію
ціннісних орієнтацій і світогляду (зокрема відмову від надспоживання,
посилення орієнтації на розвиток, освіту, гуманізм, довіру та відповідальність
[53]); зростання ролі професійних спільнот як середовища генерації та
поширення знань; розвиток мережевих форм організації економічної діяльності;
поширення неформальної освіти; активізацію соціальних зв’язків. Сукупність
80
зазначених тенденцій формує орієнтири для вдосконалення ЕІП.
Як концептуальну основу формування пропозицій щодо вдосконалення
ЕІП доцільно використати низку фундаментальних положень. По-перше, закон
необхідної різноманітності Ешбі, відповідно до якого система управління має
володіти рівнем різноманітності не меншим, ніж об’єкт управління [51]. Це
означає, що ЕІП повинна відповідати складності інноваційного сектору, що
зумовлює необхідність розвитку нових інституцій, інформаційних систем та
організаційних механізмів. По-друге, положення ноосферного підходу, які
визначають формування якісно нового середовища для науки, освіти та
інноваційної діяльності як основу економіки знань. По-третє, принцип
зовнішнього доповнення, що передбачає виникнення позитивних ланцюгових
ефектів і взаємного посилення елементів системи.
Ключовою метою вдосконалення ЕІП є усунення бар’єрів, що стримують
розвиток інноваційної діяльності. Основними принципами цього процесу
виступають: відповідність реальним потребам інноваційного сектору;
забезпечення зовнішнього доповнення; дотримання рівності та захисту інтересів
учасників; інтеграція науки і бізнесу; територіальна конвергенція; стимулювання
співробітництва та консолідації; розвиток самоорганізації та саморегулювання;
охоплення всіх секторів, у яких формуються інновації (підприємницького,
державного, громадського, військового). При цьому можуть застосовуватися
різні моделі розвитку ЕІП залежно від орієнтації на ресурси, суб’єктів,
вирішення конкретних проблем або забезпечення окремих процесів.
Зарубіжний досвід свідчить, що екосистеми інноваційного
підприємництва найчастіше формуються навколо університетів або технопарків.
В умовах України доцільно розглядати формування таких екосистем на базі
мережі інжинірингових шкіл як реально функціонуючих суб’єктів із просторово
розподіленою структурою, що забезпечує поширення інноваційних процесів у
різних регіонах.
До ключових причин такого підходу належать: посилення ролі освіти у
розвитку інноваційних процесів та формуванні нових інституцій і культурних
81
норм; можливість використання ІШ як організаційного, інформаційного та
управлінського механізму концентрації ресурсів; об’єднання потенціалу
провідних університетів і забезпечення їх інтеграції в інноваційні процеси;
здатність ІШ забезпечувати інвестиції на ранніх стадіях інноваційного циклу;
виконання функції комплексної підтримки інноваційних проєктів на всіх етапах
їх реалізації; формування спільнот активної молоді, науковців, підприємців та
інноваторів; розвиток ефективних комунікаційних механізмів між регіонами і
секторами; можливість партнерства з іншими елементами інноваційної
інфраструктури; формування національних проєктів і мережевих систем
співробітництва (зокрема технологічних платформ, лабораторних мереж,
консорціумів, систем трансферу технологій).
За результатами проведеного емпіричного аналізу визначено основні
напрями вдосконалення ЕІП, що передбачають формування умов для
інтенсифікації інноваційної діяльності (рис. 3.6). Запропонована схема
відображає процеси формування національної інноваційної системи та
підвищення інноваційної активності на основі механізмів самоорганізації.
Комплексне поєднання елементів моделі дозволяє сформувати систему
заходів щодо вдосконалення ЕІП. При їх реалізації доцільно дотримуватися
таких принципів: урахування специфічних проблем країни, регіонів і галузей, а
також глобальних викликів; сприяння узгодженим траєкторіям модернізації
економіки; подолання кризових явищ і відновлення промислового потенціалу на
новій технологічній основі; перехід до повноцінної інноваційної політики;
застосування диференційованого підходу до різних типів підприємств і видів
інновацій.
Таким чином, реалізація запропонованих заходів сприятиме консолідації
навколо інжинірингових шкіл широкої спільноти фахівців різного профілю, а
також доповненню екосистеми інноваційного підприємництва новими
організаційними структурами. Це, у свою чергу, стимулюватиме розвиток
співробітництва та формування стійкого підґрунтя для активізації інноваційної
діяльності за рахунок інтеграції спільноти та залучення молоді.
82
Правова Державна Стратегії
база політика розвитку
Переплетіння Інноваційна
інтересів Цілі та завдання ІШ культура
Розвиток іннова- Самоорганізація Покращення
ційних кластерів інноваційного
середовища міст
Інформаційні Організаційні
механізми механізми
Національна Технологічні Будинки творчості
інноваційна мережа платформи
Інформаційний Корпус Центри колективного
центр експертів доступу
Рисунок 3.6 – Модель ЕІП, що самоорганізується на базі ІШ як центру освіти та
підтримки інноваційних проектів
Джерело: складено на основі [3; 56; 84; 92].
Додатково доцільно запустити ряд національних проектів (рис. 3.8).
Національні проекти та
ініціативи для ІШ
Відкритий університет Партнерство з нової
індустріалізації
проект передбачає створення
проект передбачає об'єднання
відкритого освітнього майдан-
зусиль навколо впровадження
чика для лекцій, онлайн курсів,
нових технологій у вироб-
зустрічей з науковцями тощо.
ництво на основі ДПП
Національна мережа тех- Національна мережа
нологічних лабораторій трансферу технологій
проект передбачає створення проект передбачає
мережі лабораторій, що діють формування механізмів
на базі університетів і передавання технологій з
промислових підприємств наукового сектора бізнесу
Академічна мобільність
ініціатива передбачає створення меха-
нізму мобільності викладачів і студен-
тів між університетами, де діють ІШ
Рисунок 3.8 – Національні проекти та ініціативи, запропоновані на базі мережі
ІШ
Джерело: складено на основі [3; 56; 84; 92].
83
Критерії оцінювання результативності вдосконалення ЕІП наведено в табл.
Д.4 (додаток Д). Доцільним є також розроблення спеціалізованих оціночних
таблиць для більш детального аналізу. Водночас розвиток екосистеми
інноваційного підприємництва, як правило, не передбачає досягнення
фіксованого еталонного стану, а характеризується динамікою змін і напрямом
розвитку відповідно до актуальних потреб.
Невід’ємною складовою ЕІП є система державної підтримки інноваційної
діяльності, яка в Україні має набувати більшого масштабу та різноманітності.
Частину таких заходів доцільно реалізовувати із використанням потенціалу
інжинірингових шкіл шляхом розвитку механізмів державно-приватного
партнерства. Зокрема, формат ІШ забезпечує можливість цільової підтримки
інновацій на доконкурентних етапах, включаючи доступ до нових знань,
здійснення досліджень і розробок (ДіР), розвиток освіти та поширення науково-
технічної інформації. У цьому контексті інжинірингові школи можуть
розглядатися як ефективний інструмент реалізації державної інноваційної
політики, що охоплює функції підтримки, регулювання та контролю. На їх базі
можуть бути впроваджені різні форми підтримки (за винятком майнової), а також
сформована інтегрована система, що об’єднує інструменти стимулювання
інноваційної діяльності в межах мережі ІШ.
Висновок до розділу 3
Отже, у межах екосистеми інноваційного підприємництва інжинірингові
школи можуть виступати базовою платформою для комплексної підтримки
інноваційного підприємництва, зокрема на ранніх (посівних) стадіях розвитку.
Для повноцінного розгортання діяльності ІШ, після підтвердження доцільності
їх функціонування як елементів освітньої та інноваційної інфраструктури,
необхідно нормативно закріпити основи їх діяльності на рівні законодавства
України.
Це потребує узгодження із загальним розвитком нормативно-правової бази
84
інноваційної інфраструктури, включаючи визначення механізмів підтримки
інжинірингових шкіл, розширення їх можливостей у сфері інвестиційної та
інформаційної діяльності, участі у державно-приватному партнерстві, реалізації
пріоритетних напрямів розвитку науки й інновацій, освітніх ініціатив,
проведення наукової та науково-технічної експертизи, розвитку системи
науково-технічної інформації та підтримки малого і середнього підприємництва.
У перспективі для забезпечення ефективного функціонування та
регулювання діяльності ІШ може виникнути потреба у впровадженні
спеціального регуляторного режиму. Такий підхід сприятиме стимулюванню
розвитку проривних інновацій і активізації інноваційного підприємництва
шляхом підвищення якості державної підтримки та використання потенціалу
інжинірингових шкіл.
Запровадження регуляторного режиму передбачає виконання комплексу
функцій, зокрема забезпечувальної, регулюючої, контрольної, інформаційної та
координаційної, що сприятиме розвитку мережевої економіки інжинірингових
шкіл. Важливою складовою такого режиму може стати створення
спеціалізованого державно-приватного фонду фінансування ІШ.
Реалізація різноманітних форм підтримки, зокрема цільового
фінансування, податкових і кредитних стимулів, компенсації відсоткових ставок
за кредитами, оптимізації тарифного навантаження, впровадження інноваційних
ваучерів та інших інструментів, дозволить сформувати основу для ефективного
впровадження національних і регіональних програм підтримки інноваційної
діяльності.
85
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
У дослідженні сформульовано концептуальні засади функціонування
інжинірингових шкіл, вирішено науково-практичне завдання розроблення
стратегії їх розвитку та обґрунтовано рекомендації щодо підвищення
ефективності їх діяльності в умовах формування національної інноваційної
системи України. Отримані результати дозволяють сформулювати такі
висновки:
1. На основі систематизації сучасних підходів до розуміння природи
інновацій та інноваційної моделі економіки уточнено сутність національної
інноваційної системи як цілісного комплексу інститутів і взаємодій учасників
інноваційних процесів. Встановлено, що зміст НІС охоплює управлінські,
інституціональні, науково-освітні, інноваційні, комунікаційні, соціально-
психологічні та просторові складові. Ключовими суб’єктами НІС визначено
університети, науково-дослідні установи, підприємства різних масштабів та
елементи інноваційної інфраструктури, яка виступає ядром інтеграції науки,
освіти і бізнесу.
2. Доведено, що інноваційна інфраструктура у сучасному вигляді
доповнює наукову та освітню складові, формуючи триєдину структуру НІС, яка
реалізується через інституціональні, організаційні, структурні та комунікаційні
механізми. Запропонована класифікація новітніх елементів інноваційної
інфраструктури (за видами підтримки, джерелами фінансування, суб’єктами
створення, функціональним призначенням) дозволяє визначити стратегічні
орієнтири розвитку системи підтримки стартапів, фінансування ризикових
проєктів і впровадження нових бізнес-моделей.
3. Запропоновано концепцію інжинірингових шкіл як нового типу
освітніх установ і складової інноваційної інфраструктури. Визначено їх ключову
особливість – орієнтацію на проєктно-діяльнісну модель навчання, яка
передбачає інтеграцію студентів у практичну інноваційну діяльність на всіх
етапах життєвого циклу продукту. На цій основі забезпечується створення та
86
інкубація нових підприємств із комплексною підтримкою від ранніх стадій до
стабільного функціонування.
4. Обґрунтовано наукову та прикладну значущість концепції
інжинірингових шкіл як триєдиної моделі освіти, науки та інноваційної
діяльності, що базується на сучасних теоретико-методологічних засадах.
Визначено, що така модель забезпечує формування проактивної, дослідницької
та інноваційно орієнтованої освіти. Запропоновано моделі організації
інноваційного процесу, інкубації бізнесу та венчурного фінансування, які
забезпечують інтеграцію знань, їх практичне застосування та розвиток у межах
єдиної освітньо-інноваційної системи.
5. Розроблено методичний підхід до дослідження діяльності
інжинірингових шкіл у межах НІС, що включає аналіз проблем формування
інноваційної системи України, вивчення досвіду функціонування мережі ІШ,
визначення їх функцій і пріоритетів розвитку. Запропоновано інтегральний
індекс оцінювання стану галузей промисловості, який дозволяє обґрунтувати
галузеві пріоритети розвитку ІШ. Доведено, що ефективність діяльності ІШ
зростає в умовах розширення мережі та диверсифікації напрямів діяльності.
6. Встановлено, що розвиток НІС в Україні стримується низкою
інституціональних, економічних і соціальних факторів, зокрема структурними
диспропорціями економіки. Визначено, що створені інжинірингові школи
забезпечують реалізацію інноваційних проєктів і підготовку фахівців, водночас
мають як сильні сторони (інтеграція освіти і науки, підтримка інновацій), так і
обмеження (висока ресурсоємність, тривалі цикли розробки). Підтверджено їх
значущу роль у реалізації макро- та мікроекономічних функцій у межах НІС.
7. Розроблено стратегічні напрями розвитку інжинірингових шкіл, що
передбачають розширення їх діяльності, підвищення якості підготовки фахівців,
інтеграцію в систему освіти, територіальне та галузеве розширення, розвиток
потенціалу та формування екосистеми інноваційного підприємництва.
Визначено, що реалізація цих напрямів має здійснюватися поетапно до 2027 року
із врахуванням ключових факторів успіху, зокрема розвитку інтелектуальних
87
традицій і бізнес-моделей.
8. Розроблено механізм забезпечення економічної ефективності
діяльності ІШ, який поєднує заходи підвищення якості освіти, оптимізації
витрат, розвитку інформаційних систем та формування екосистеми
інноваційного підприємництва. Доведено, що реалізація цих заходів сприяє
інтеграції науки і виробництва, розвитку трансферу технологій, підвищенню
мобільності кадрів та залученню університетів до реального сектору економіки.
9. Визначено, що одним із ключових стратегічних завдань розвитку
мережі інжинірингових шкіл є формування на її основі цілісної екосистеми
інноваційного підприємництва. Обґрунтовано доцільність застосування
холістичного підходу до формування умов інноваційної діяльності.
Запропоновано напрями розвитку ЕІП, зокрема створення інноваційних
кластерів, удосконалення міського інноваційного середовища, розвиток
інформаційних і організаційних механізмів, а також реалізацію національних
проєктів на базі мережі ІШ. Доведено, що інжинірингові школи здатні
забезпечити комплексну підтримку інноваційного підприємництва та підвищити
ефективність функціонування ЕІП.
.
88
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Agrohub – платформа з впровадження інновацій [Електронний
ресурс]. URL: https://agrohub.org/uk (дата звернення: 05.04.2026).
2. Al-Mubaraki H. M., Busler M. Challenges and opportunities of innovation
and incubators as a tool for knowledge-based economy // Journal of Innovation and
Entrepreneurship. 2017. Vol. 6, Iss. 15. P. 1–18. URL: https://innovation-
entrepreneurship.springeropen.com/track/pdf/10.1186/s13731-017-0075-y (дата
звернення: 05.04.2026).
3. Altbach Ph. G. Advancing the national and global knowledge economy:
the role of research universities in developing countries // Studies in Higher Education.
2013. Vol. 38, Iss. 3. P. 1–15.
4. Aslesen H. W., Freel M. Industrial knowledge bases as drivers of open
innovation? // Industry and Innovation. 2012. Vol. 19, Iss. 7. P. 563–584.
5. Cambridge Academic Content Dictionary. Cambridge University Press
[Електронний ресурс]. URL:
https://dictionary.cambridge.org/us/dictionary/english/education (дата звернення:
05.04.2026).
6. Carayannis E., Grigoroudis E. Quadruple Innovation Helix and Smart
Specialization: knowledge production and national competitiveness // Foresight and
STI Governance. 2017. Vol. 10, No. 1. P. 31–42.
7. Carlsson B. Internationalization of innovation systems: a survey of the
literature // Research Policy. 2006. Vol. 35, No. 1. P. 56–67.
8. Datta S., Saad M., Sarpong D. National systems of innovation, innovation
niches, and diversity in university systems // Technological Forecasting and Social
Change. 2020. Vol. 143. P. 27–36.
9. De Silva M. Academic entrepreneurship and traditional academic duties:
synergy or rivalry? // Studies in Higher Education. 2017. Vol. 41, Iss. 12. P. 1–17.
10. Definition of the day: Smart Specialisation Strategy [Електронний
ресурс] // Marie Curie Alumni Association. URL:
89
https://www.mariecuriealumni.eu/newsletter/definition-day-smart-specialisation-
strategy (дата звернення: 05.04.2026).
11. Deiaco E., Hughes A., McKelvey M. Universities as strategic actors in the
knowledge economy // Cambridge Journal of Economics. 2012. Vol. 36, No. 3. P. 525–
541.
12. Doing Business. The World Bank Group [Електронний ресурс]. URL:
https://doingbusiness.org (дата звернення: 05.04.2026).
13. Durst S., Poutanen P. Success factors of innovation ecosystems – initial
insights from a literature review // CO-CREATE 2024: The Boundary-Crossing
Conference on Co-Design in Innovation (Espoo, 16–19 June). Aalto University, 2024.
724 p.
14. École normale supérieure. Paris [Електронний ресурс]. 2025. URL:
http://www.ens.fr (дата звернення: 05.04.2026).
15. Gartner Identifies the Top 10 Strategic Technology Trends for 2025
[Електронний ресурс]. Gartner, Inc., 2025. URL:
https://www.gartner.com/en/newsroom/press-releases/2019-10-15-gartner-identifies-
the-top-10-strategic-technology-trends-for (дата звернення: 05.04.2026).
16. Gawer A. Bridging differing perspectives on technological platforms:
toward an integrative framework // Research Policy. 2014. Vol. 43, Iss. 7. P. 1239–
1249.
17. Government Offices of Sweden [Електронний ресурс]. URL:
http://www.government.se (дата звернення: 05.04.2026).
18. Groh A., Liechtenstein H., Lieser K., Biesinger M. The Venture Capital
& Private Equity Country Attractiveness Index. EMLYON Business School; IESE
Business School, 2019. URL: https://blog.iese.edu/vcpeindex/ukraine/ (дата
звернення: 05.04.2026).
19. Guide for Mapping the Entrepreneurial Ecosystem. Frankfurt: Deutsche
Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit, 2019. 74 p. URL:
https://c.ymcdn.com/sites/ande.site-
ym.com/resource/dynamic/blogs/20190326_164606_18189.pdf (дата звернення:
90
05.04.2026).
20. Hamidi S., Benabdeljalil N. National innovation systems: the Moroccan
case // Procedia – Social and Behavioral Sciences. 2013. Vol. 75. P. 119–128.
21. Hassink R., Plum O. Knowledge bases, innovativeness and
competitiveness in creative industries // Regional Studies, Regional Science. 2014.
Vol. 1, Iss. 1. P. 248–268.
22. Hatakenaka S. Higher education in innovation and economic
development: changing paradigms // International Higher Education. 2020. No. 56. P.
2–5.
23. Inkinen T. Reflections on the innovative city // Journal of Open
Innovation: Technology, Market, and Complexity. 2015. No. 1. URL:
https://jopeninnovation.springeropen.com/articles/10.1186/s40852-015-0009-5 (дата
звернення: 05.04.2026).
24. Innovating Education and Educating for Innovation. Paris: OECD
Publishing, 2025. 151 p. URL: http://www.oecd.org/education/ceri/GEIS2017-
Background-document.pdf (дата звернення: 05.04.2026).
25. InVenture Investment Group [Електронний ресурс]. URL:
https://inventure.com.ua (дата звернення: 05.04.2026).
26. Isenberg D. Introducing the Entrepreneurship Ecosystem: Four Defining
Characteristics // Forbes. 2011. URL:
http://www.forbes.com/sites/danisenberg/2011/05/25/introducing-the-
entrepreneurship-ecosystem-four-definingcharacteristics (дата звернення:
05.04.2026).
27. Isenberg D. The entrepreneurship ecosystem strategy as a new paradigm
for economic policy: principles for cultivating entrepreneurship. The Babson
Entrepreneurship Ecosystem Project. 2022. 13 p. URL:
http://www.innovationamerica.us/images/stories/2022/The-entrepreneurship-
ecosystem-strategy-for-economic-growth-policy-20220620193915.pdf (дата
звернення: 05.04.2026).
28. Kline S., Rosenberg N. An overview of innovation // The Positive Sum
91
Strategy / ed. by R. Landau, N. Rosenberg. Washington, DC: National Academy of
Sciences, 1986.
29. Kochetkov D. M., Larionova V. A., Vukovic D. B. Entrepreneurial
capacity of universities and its impact on regional economic growth // Ekonomika
regiona [Economy of Region]. 2018. No. 13(2). P. 477–488.
30. Kolomytseva O., Porev S. Entrepreneurial ecosystems, universities and
Ukrainian innovation policy // Збірник наукових праць Черкаського державного
технологічного університету. Серія: Економічні науки. 2019. № 51. С. 5–11.
31. Kornai J. Innovation and dynamism: interaction between systems and
technical progress // Economics of Transition. 2010. Vol. 18, No. 4. P. 629–670.
32. Kossov I. Ukrainian AI struggles to overcome local, global problems //
KyivPost. 2025 [Електронний ресурс]. URL:
https://www.kyivpost.com/technology/ukrainian-ai-struggles-to-overcome-local-
global-problems.html?cn-reloaded=1 (дата звернення: 05.04.2026).
33. Mercan B., Goktas D. Components of innovation ecosystems: a cross-
country study // International Research Journal of Finance and Economics. 2011. No.
76. P. 102–112.
34. Metcalfe S. Technology systems and technology policy in an evolutionary
framework // Cambridge Journal of Economics. 1995. No. 19(1). P. 25–46.
35. Ministère de lʼEnseignement supérieur, de la Recherche et de
lʼInnovation. République Française [Електронний ресурс]. URL:
http://www.enseignementsup-recherche.gouv.fr (дата звернення: 05.04.2026).
36. Ministry of Education, Culture, Sports, Science and Technology – Japan
[Електронний ресурс]. URL: http://www.mext.go.jp (дата звернення: 05.04.2026).
37. Moore J. F. Business ecosystems and the view from the firm // The
Antitrust Bulletin. 2006. Vol. 51, No. 1. P. 31–75.
38. Nine technology trends in 2020. Banco Bilbao Vizcaya Argentaria, 2019
[Електронний ресурс]. URL: https://www.bbva.com/en/nine-technology-trends-in-
2020/ (дата звернення: 05.04.2026).
39. Office of Educational Technology. The U.S. Department of Education
92
[Електронний ресурс]. URL: https://tech.ed.gov (дата звернення: 05.04.2026).
40. Onyango J., Kivati G. N., Kitaka N., Lelo F. K. Incentives for community-
level, inclusive, climate-smart water innovations in Kenya // 2nd AfricaLics
Conference: Conference Proceedings (Kigali, 17–19 November). Kigali: University of
Rwanda, 2019. 50 p.
41. Oxford Living Dictionaries [Електронний ресурс]. Oxford. URL:
https://en.oxforddictionaries.com/definition/education (дата звернення: 05.04.2026).
42. Petkova L., Ryabokon M., Vdovychenko Y. Modern systems for assessing
informalization of countries in the context of global sustainable development // Baltic
Journal of Economic Studies. Vol. 5, No. 2. P. 158–170 (дата звернення: 05.04.2026).
43. Piezunka H. Technological platforms: an assessment of the primary types
of technological platforms, their strategic issues and their linkages to organizational
theory // Journal für Betriebswirtschaft. 2011. No. 61(2–3). P. 179–226.
44. Polyakov M., Bilozubenko V., Korneyev M., Shevchenko G. Selection of
parameters for multifactor model in the knowledge economy marketing (country level)
// Innovative Marketing. 2020. Vol. 15, Iss. 1. P. 89–99.
45. Polyakov M. V., Shevchenko G. Y., Bilozubenko V. S. Clustering of
countries in global landscape of knowledge economy development // Науковий вісник
Полісся. 2019. № 1 (13). Ч. 1. С. 176–183.
46. QS Top University. QS Quacquarelli Symonds Limited [Електронний
ресурс]. URL: https://www.topuniversities.com (дата звернення: 05.04.2026).
47. Rabelo R. J., Bernus P. A holistic model of building innovation
ecosystems // IFAC-PapersOnLine. 2015. Vol. 48, Iss. 3. P. 2250–2257.
48. Radar Tech. CIVITTA [Електронний ресурс]. URL:
http://radartech.com.ua (дата звернення: 05.04.2026).
49. Reichert S. The role of universities in regional innovation systems // Open
Innovation Ecosystems: Universities Connecting the Dots: Conference Proceedings
(Brussels, 8 March). Brussels. URL:
https://eua.eu/component/attachments/attachments.html?task=attachment&id=2037
(дата звернення: 05.04.2026).
93
50. Resende M. F. C., Raposo Torres D. A. National innovation system and
external constraint on growth // Brazilian Journal of Political Economy. 2017. No.
36(4). P. 748–768. URL: http://www.scielo.br/pdf/rep/v36n4/1809-4538-rep-36-04-
00748.pdf (дата звернення: 05.04.2026).
51. Ritala P., Gustafsson R. Innovation and entrepreneurial ecosystem
research: where are we now and how do we move forward? // Technology Innovation
Management Review. 2019. Vol. 8, Iss. 7. P. 52–57. URL:
https://timreview.ca/sites/default/files/article_PDF/RitalaGustafsson_TIMReview_Jul
y2019.pdf (дата звернення: 05.04.2026).
52. Ryabokon M., Pikalov Y. Global trends in knowledge management
systems of scientific and technical international business // Scientific Journal of
Polonia University. 2019. Vol. 28, No. 3. P. 35–42.
53. Ryabokon M., Pikalov Y. Innovative clusters of business accelerators in
the sphere of scientific and technological entrepreneurship // Baltic Journal of
Economic Studies. 2019. Vol. 4, No. 5. P. 291–296.
54. Ryabokon M. V., Pikalov Yu. V. Approaches in positioning of
international institutions of startup acceleration and incubation // Глобальне
партнерство для місцевого сталого розвитку: сучасні тренди та кращі практики:
монографія / за заг. ред. Л. О. Петкової, О. Ю. Березіної, А. Еринські. Черкаси,
2019. 207 с.
55. Sardak S. E., Samoylenko A. A. National economies intellectualization
evaluating in the world economy // Economic Annals-XXI. 2014. No. 9–10. P. 4–7.
56. Science Hunter [Електронний ресурс]. URL: http://sciencehunter.net
(дата звернення: 05.04.2026).
57. Scuola Normale Superiore. Pisa [Електронний ресурс]. URL:
https://www.sns.it (дата звернення: 05.04.2026).
58. World Bank Open Data. The World Bank Group [Електронний ресурс].
URL: https://data.worldbank.org (дата звернення: 05.04.2026).
59. World Economic Forum [Електронний ресурс]. URL:
http://www.weforum.org (дата звернення: 05.04.2026).
94
60. Radar Tech. CIVITTA [Електронний ресурс]. URL:
http://radartech.com.ua (дата звернення: 05.04.2026).
61. Yin D. What makes Israel's innovation ecosystem so successful // Forbes.
2018 [Електронний ресурс]. URL:
https://www.forbes.com/sites/davidyin/2018/01/09/what-makes-israels-innovation-
ecosystem-so-successful/#7d607b8170e4 (дата звернення: 05.04.2026).
62. Zawislak P. A., Alves A. C., Tello-Gamarra J., Barbieux D., Reichert F.
M. Innovation capability: from technology development to transaction capability //
Journal of Technology Management & Innovation. 2012. Vol. 7, Iss. 2. P. 14–27.
63. Zhang X., Ding L., Chen X. Interaction of open innovation and business
ecosystem // International Journal of u- and e-Service, Science and Technology. 2014.
Vol. 7, No. 1. P. 51–64.
64. Амоша О. І., Кацура С. М., Щетілова Т. В., Бурим В. Г., Вишневський
В. П. Механізми переходу економіки України на інноваційну модель розвитку.
Донецьк: Ін-т економіки промисловості НАН України, 2002. 108 с.
65. Антонюк Л., Гуменна О., Радчук А., Столярчук Я., Тарута С.,
Харламова Г., Чала Н., Шнирков О. Україна 2030: доктрина збалансованого
розвитку. Львів: Кальварія, 2022. 164 с.
66. Антонюк Л. Л., Гарднер Г., Циркун О. І. Інноваційні стратегії
дослідницьких університетів світового класу США // Університетська освіта.
2018. № 4. С. 21–27.
67. Білозубенко В. С. Інноваційна система Європейського Союзу:
особливості формування та розвитку. Донецьк : ДонНУЕТ, 2012. 456 с.
68. Білозубенко В. С. Інноваційна система ЄС: методологія та тенденції
розвитку : дис. … д-ра екон. наук : 08.00.02 – світове господарство і міжнародні
економічні відносини. Донецьк, 2012. 486 с.
69. ГО Центр міжнародних проектів «Євроосвіта» [Електронний
ресурс]. URL: http://www.euroosvita.net/ (дата звернення: 05.04.2026).
70. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (SFII)
[Електронний ресурс]. URL: https://www.sfii.gov.ua (дата звернення: 05.04.2026).
95
71. Державна підтримка українського експорту. Міністерство
регіонального розвитку та будівництва України [Електронний ресурс]. URL:
http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/innovation (дата звернення: 05.04.2026).
72. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 05.04.2026).
73. Ільницький Д. О. Науково-освітня інфраструктура як детермінанта
глобального конкурентного лідерства // Економіка України. 2017. № 5 (654). С.
23–39.
74. Інноваційна діяльність університетів України: аналітичний огляд //
Інформаційний бюлетень наукового проєкту «Інноваційний університет –
інструмент інтеграції в європейський освітній і науковий простір». 2015. Вип. 1.
159 с. URL: https://www.uzhnu.edu.ua/uk/infocentre/get/9718 (дата звернення:
05.04.2026).
75. Інноваційна Україна : національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця
та ін.; НАН України. Київ, 336 с. URL: http://ief.org.ua/docs/nr/4.pdf (дата
звернення: 05.04.2026).
76. Конфліктологія / М. І. Пірен. – Київ : ДП «Видавничий дім
«Персонал», 2007. – 336 с.
77. Князевич А. О. Модель функціонування ринків інновацій у складі
інноваційної інфраструктури // Економіка та держава. 2018. № 3. С. 51–55.
78. Корецький А. І. Пріоритети інноваційного розвитку економіки
України: наукометричний аспект. Київ, 2018. 159 с.
79. Куцик П. О., Ковтун О. І., Башнянин Г. І. Джерела і стратагеми
розвитку та забезпечення конкурентного лідерства сучасних корпорацій у
глобальній економіці // Економіка України. 2015. № 7 (644). С. 72–86.
80. Орлова О. К., Лук’яненко Д. Г., Поручник А. М., Антонюк Л. Л.
Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації
економічного розвитку : у 2 т. Київ : КНЕУ, 2006. 816 с.
81. Михаць С. О. Роль освіти як фактора економічного зростання в
умовах перехідної економіки : автореф. дис. … канд. екон. наук. Київ, 2025. 20 с.
96
82. Міністерство освіти і науки України [Електронний ресурс]. URL:
https://mon.gov.ua (дата звернення: 05.04.2026).
83. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України
[Електронний ресурс]. URL: https://naqa.gov.ua/wp-
content/uploads/2022/02/%D0%A0%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B
9-D0%B7%D0%B2%D1%96%D1%82.pdf (дата звернення: 05.04.2026).
84. Павленко А. Ф., Антонюк Л. Л., Василькова Н. В., Ільницький Д. О.
Дослідницькі університети: світовий досвід та перспективи розвитку в Україні.
Київ : КНЕУ, 2014. 350 с.
85. Павловська А. С. Науково-методологічні основи формування та
розвитку ділового середовища регіонів України : автореф. дис. … д-ра екон.
наук. Черкаси, 2020. 43 с.
86. Петкова Л. О., Рябоконь М. В. Внутрішні фактори ефективності
стартап-акселераторів венчурного підприємництва // Збірник наукових праць
Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки.
2019. № 49. С. 43–49.
87. Писаренко Т. В., Кваша Т. К., Рожкова Л. В., Паладченко О. Ф.,
Богомазова В. М. Стан інноваційної діяльності та діяльності у сфері трансферу
технологій в Україні у 2021 році: аналітична довідка. Київ: УкрІНТЕІ, 2022. 80
с. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/innovatsii-transfer-
tehnologiy/2020/07/03/stan-innov-diyaln-2019f.pdf (дата звернення: 05.04.2026).
88. Поляков М. В. Глобальні детермінанти становлення та розвитку
економіки знань : дис. … д-ра екон. наук : 08.00.02 – світове господарство і
міжнародні економічні відносини. Київ, 2020. 601 с.
89. Поляков М. В. Економіка знань: сутність, детермінанти, глобальний
ландшафт : монографія. Дніпро: Нова ідеологія, 2019. 688 с.
90. Попович О. С. До питання про визначення стратегії інноваційного
розвитку України // Наука та інновації. 2009. Т. 5, № 3. С. 57–71.
91. Рябоконь М. В. Концептуалізація імперативів формування та
позиціонування інжинірингових шкіл // Економічний простір. 2018. № 123. С.
97
87–98.
92. Синиця С. М., Вакун О. В. Кластеризація регіонів за рівнем
економічного потенціалу // Математичні методи, моделі та інформаційні
технології в економіці. 2018. Вип. 12. С. 776–784.
93. Сіренко К. Ю. Інноваційна інфраструктура як головна рушійна сила
в розвитку інновацій // Інфраструктура ринку. 2020. Вип. 27. С. 68–73.
94. Січкаренко К. О. Мережева організація інноваційної діяльності:
наукова доповідь. Київ: ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН
України», 2015. 48 с.
95. Словник української мови : в 11 т. Київ: Наукова думка, 1974. Т. 5.
755 с.
96. Соловйов В. П. Національна стратегія інноваційного розвитку в
глобалізованому світі: елементи концепції // Наука та інновації. 2009. Т. 5, № 3.
С. 16–22.
97. Статистичний щорічник України [Електронний ресурс]. URL:
https://ukrstat.org/uk/druk/publicat/kat_u/2018/zb/08/Ukr_cifra_2017_u.zip (дата
звернення: 05.04.2026).
98. Цибульов П. М. Трирівнева модель національної інноваційної
системи України // Наука та інновації. 2019. Т. 14, № 3. С. 5–14.
99. Чмир О. С. Перспективні напрямки розвитку інфраструктури освіти,
науки та інновацій в Україні // Університетські наукові записки. 2018. № 61. С.
15–24.
98
Додаток А
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
ВВП валовий внутрішній продукт;
ВІЗ вертикальна інтеграція знань;
ВНЗ вищий навчальний заклад (вищі навчальні заклади);
ДіР дослідження і розробки;
ДПП державно-приватне партнерство
ЕІП екосистема інноваційного підприємництва
ЄС Європейський союз
ЖНАЕУ Житомирський національний агроекологічний університет
ЗВО заклад вищої освіти
ІКД-НАНУ- Інститут космічних досліджень Національної академії наук
ДКАУ України та Державного космічного агентства України
ІЛР Індекс людського розвитку
ІТ Інформаційні технології
ІШ інжинірингова школа (інжинірингові школи)
КНУ Київський національний університет імені Тараса Шевченка
КПІ Національний технічний університет України «Київський
політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського»
МОН Міністерство освіти і науки України
МСП мале і середнє підприємництво
НААН Національна академія аграрних наук України
НАН Національна академія наук України
НДІ науково-дослідний інститут
НДР науково-дослідні роботи
НІС національна інноваційна система
НТП науково-технічний прогрес
ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку
ОПК оборонно-промисловий комплекс
ПІР парадигмальний інноваційний розвиток
ФПГ фінансово-промислова група (фінансово-промислові групи)
ЧДТУ Черкаський державний технологічний університет
99
Додаток Б
Таблиця Б.1
Основні моделі інновацій та інноваційного процесу
Модель Характеристика
Моделі інновацій
Модель модель передбачає появу інновацій у відповідь на зміни попиту; ринок стає
витягування головною рушійною силою ідей, які визначають напрями ДіР. Самі ДіР грають
попитом (ринком) вторинну роль. Інноваційний процес є лінійним (потреби ринку → розробки →
виробництво → продаж). Модель має специфічні ризики при відмові від
довгострокових ДіР, блокуванні інкрементальних технологічних змін, дотриманні
всіх змін ринку та ін.
Модель «шукачі модель передбачає постійний пошук нових, потенційних, неявних і
потреби» незадоволених потреб. Споживачі активно залучаються до інноваційного
процесу. Інноваційний процес стає нелінійним і керується «від маркетингу». ДіР
чітко орієнтовані.
Модель «зчитувачі модель фокусує увагу на пошуку інноваційних ідей, що може здійснюватися
ринкової шляхом моніторингу ринку, конкурентів, споживачів. Модель орієнтована на
інформації» створення заміщуючих інновацій, орієнтованих на витіснення існуючих продуктів.
Модель технолог- модель передбачає розробку інновацій в результаті появи нових досягнень науки
гічного підштовху- і техніки. Інноваційний процес переважно лінійний (наукове відкриття →
вання (драйверів) технологічний розвиток продукту → продаж продукту на ринку). Модель має
специфічні ризики, пов’язані з недостатнім урахуванням зміни попиту.
Циклічна модель модель передбачає з’єднання моделей витягування попитом і технологічного
інновацій поштовху. Інноваційний процес розглядається як циклічна зміна знань,
Г. Беркхоута технологій і ринку.
Модель відкритих модель передбачає генерування інновацій за рахунок відкритого
інновацій співробітництва із зацікавленими особами з огляду на численні шляхи
використання. Співробітництво є зовнішнім, охоплює пов’язані процеси та
інновації. Компанія повинна розвивати здатність до абсорбції, обмінюватися
знаннями із зовнішнім середовищем, розвивати партнерські відносини.
Моделі організації інноваційного процесу
Ланцюгова модель модель передбачає появу інновації в результаті послідовного ланцюга подій
інноваційного (стадій), на кожній з яких здійснюється ряд інтерактивних операцій з управління
процесу знаннями, забезпечуючи зв’язок з ДіР.
Інтерактивна модель передбачає активну взаємодію компанії з науково-дослідними
модель інститутами і ринком для акумулювання знань та ідей, з’єднання технологічних
інноваційного і ринкових змін. Інноваційний процес починає розглядатися з точки зору
процесу системного підходу, охоплюючи сукупність вертикальних і горизонтальних
зв’язків. Також процес представляється як безперервний і нелінійний. Він
передбачає можливі зміни цілей, напрямів, партнерів та ін., враховує роль
людини, значимість людського капіталу.
Інноваційна модель передбачає створення інновації в результаті акумулювання інноваційних
модель «воронка» ідей у відповідь на запити ринку. Потрібне максимальне розширення входу
«воронки» (наприклад, джерел інформації) для збільшення бази знань і збору
більшої кількості ідей. «Воронка» дозволяє відібрати найбільш цінні розробки.
Мережева модель модель передбачає організацію інноваційного процесу на основі мережевих
інновацій взаємодій, частіше децентралізованих, але інтегрованих, з сильними
соціальними зв’язками. У мережах відбуваються комунікації, співробітництво,
процеси розробки та комерціалізації. Модель використовується на рівні
компанії та за її межами, охоплюючи вертикальні та горизонтальні взаємодії.
* Складено автором за [20].
100
Таблиця Б.2
Приклади визначень НІС, даних розробниками концепції
Автор Визначення
Б.-А. у вузькому сенсі: система організацій та інститутів, які включені до процесу пошуку
Лундвалл та винахідництва, тобто науково-дослідні інститути, які проводять науково-дослідні та
дослідно-конструкторські розробки, технологічні інститути, університети й підрозділи
приватних підприємств;
в широкому сенсі НІС включає всі аспекти економічної структури та
інституціональної системи, які впливають на процес пошуку і дослідження –
виробничі системи, система маркетингу, фінансова система, а також всі підсистеми,
що функціонують в рамках перерахованих вище систем;
сукупність суб'єктів та інститутів, діяльність яких спрямована на здійснення та
підтримку в здійсненні інноваційної діяльності.
Р. Нельсон набір інституціональних факторів, які разом грають важливу роль в наданні
впливу інноваційної діяльності;
інновації являють собою комплексний процес, який об'єднує різних учасників,
таких як фірми, виробники нових знань, технологічні центри, аналітичні центри,
які з'єднані багатьма взаємозв'язками, що створюють, таким чином, інноваційну
систему.
К. Фрімен складна система економічних суб'єктів і суспільних інститутів (цінності, норми,
право), що беруть участь у створенні нових знань, їх зберіганні, поширенні,
перетворенні в нові технології, продукти і послуги, що споживаються суспільством;
сукупність (мережа) організаційних та інституціональних структур в
державному і приватному секторах економіки в межах національних кордонів,
діяльність і взаємодія яких ініціює, створює, модифікує і сприяє дифузії інновацій.
С. Меткальф система взаємопов'язаних інститутів, призначена для того, щоб створювати,
зберігати і передавати знання, навички і артефакти, що визначають нові технології;
сукупність різних інститутів, які спільно і кожен окремо, вносять свій внесок в
розробку та поширення нових технологій, утворюють рамкову основу, що служить
урядам для формування і реалізації політики, що впливає на інноваційний процес
Б. Карлссон сукупність інститутів, що беруть участь в розробці та дифузії нових технологій
і що утворюють структуру, в рамках якої держава формує і реалізує політику, що
впливає на інноваційний процес.
101
Таблиця Б.3
Еволюція сучасної концепції університету
Університет 1.0 Університет 2.0 Університет 3.0
(індустріальна епоха) (пізньоіндуст- (економіка
ріальна епоха) знань)
Домінуючі Освітня, Пізнавальна, освітня, Пізнавальна, практична
функції науки культурна практична
Університети як Надання знань Спільне з бізнесом Гармонійне поєднання
постачальники безпосередньо фірмам, створення знань, теорії та практики,
знань допомога в пошуку, розробка інновацій, формування епісте-
увага на теоріях увага на технологіях мологічних спільнот
Університети як Формування Навчання осіб з Надання доступу до
постачальники професійної можливостями для зростаючого обсягу
висококвалі- ідентичності, надання роботи з знань,
базових знань та інноваційними епістемологічних
фікованих
навиків проектами спільнот
співробітників
Університети як За рахунок освіти, За рахунок За рахунок взаємної
мобілізатори надання допомоги, співробітництва, залежності, кооперації,
підприємців передавання технологій надання послуг об'єднання
102
Таблиця Б.4
Підходи до визначення освіти
Автор Визначення
1 2
Баранський освіта – це процес суб’єкт-об’єктної взаємодії вчителя (педагога) і учня
М.М. (студента), спрямованої на передавання (засвоєння) знань, формування вмінь
і навичок, виховання культури мислення і почуття, здатності до самонавчання
і самостійної життєтворчої діяльності.
Глосарій освіта – це процес передавання знань від одного покоління до іншого за
сучасної допомогою прямого навчання.
освіти
Смелзер Н. освіта – інституалізований процес, на основі якого суспільство передає
цінності, вміння та знання від однієї людини, групи, спільноти іншим.
Тимошенко освіту можна визначити як постійно триваючий процес засвоєння людиною
О. В. соціально-значущого досвіду, отриманого від попередніх поколінь.
Михаць С. О. освіта – соціально-економічні відносини між людьми у всіх сферах
суспільного відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання,
підготовки робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних
галузей, що здійснюються спеціальним організаціями, закладами та
установами державної, колективної та приватної форм власності.
Каленюк 1) освіта як результат, як сума суспільно значимих знань; 2) освіта як процес
І. С. передавання знань та інформації, втілення навичок та умінь, тобто
навчальний процес; 3) освіта як організаційно-економічна система, тобто як
галузь соціально-економічної діяльності.
Грішнова освіта – цілеспрямований процес набуття, розширення й оновлення знань,
О.А. виховання та навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що
супроводжується констатацією досягнення громадянином установлених
державою освітніх рівнів.
Корсак К.Д. освіта – це: 1) індивідуальне надбання, що має винятково високе значення і для
самої особи, і для всього суспільства; 2) це матеріальні структури для її надання
(заклади та засоби для забезпечення усіх видів навчання та виховання нових
поколінь, їхньої підготовки до суспільного життя та професійної діяльності);
3) це мета, методи й варіанти навчання та виховання (освіта світська, релігійна,
класична, професійна тощо); 4) це цілісна сучасна система соціогуманізації
нових поколінь і сприяння особистісному успіху в процесі їхньої активної
діяльності, що в першому наближенні передбачає «первинну освіту» від
народження до моменту виходу на ринок праці та подальше безперервне
вдосконалення впродовж усього життя, що позначається міжнародним
терміном LLL (Life-long Learning).
Oxford освіта – це: 1) процес отримання або викладання систематичного навчання,
Living особливо в школі або університеті; 2) теорія і практика викладання; 3)
Dictionaries сукупність знань, отриманих під час навчання; 4) інформація або навчання по
конкретній темі; 5) просвітницький досвід.
Cambridge освіта – це: 1) процес викладання або навчання в школі, або знання, які ви
Academic отримуєте від цього; 2) вивчення методів і теорій викладання.
Content Dic- .
tionar
103
Продовження таблиці Б.4
1 2
Словник освіта – це: 1) сукупність знань, здобутих у процесі навчання; 2) рівень,
української ступінь знань, здобутих у процесі навчання; освіченість; 3) піднесення рівня
мови знань; навчання; 4) процес засвоєння знань; 5) загальний рівень знань (у
суспільстві, державі і т. ін.); 6) система навчально-виховних заходів;
7) система закладів і установ, через які здійснюються ці заходи;
8) письменність, грамотність.
Великий освіта – це: 1) сукупність знань, здобутих у процесі навчання; 2) рівень,
тлумачний ступінь знань, здобутих у процесі навчання; освіченість; 3) піднесення рівня
словник знань; навчання; 4) процес засвоєння знань; 5) загальний рівень знань (у
сучасної суспільстві, державі і т.ін.); 6) система навчально-виховних заходів; 7)
української система закладів і установ, через які здійснюються ці заходи.
мови
Таблиця Б.5
Приклади провідних освітніх установ світу, чий досвід став основою концепції
ІШ
Установа Основні ідеї
Массачусетський Основна мета – зробити світ кращим завдяки освіті, дослідженням та
технологічний інноваціям.
інститут Глобальний навчальний заклад. Готові співпрацювати як з
починаючими викладачами, так і з глобальними корпораціями,
компаніями та некомерційними організаціями будь-якого розміру.
Вища Нормальна Освіта, спрямована на розвиток індивідуального потенціалу і
Школа в Пізі здібностей в контексті співіснування, діалогу і співробітництва.
Розроблена унікальна освітня модель, спрямована на розвиток
індивідуальних навичок в колективному обміні знаннями.
Вища нормальна Вищий навчальний заклад і великий центр французьких досліджень.
(педагогічна) школа Характеризується високою дослідницької активністю, особливо в
(Париж) напрямку міждисциплінарних проектів на стику гуманітарних і
наукових дисциплін. Студенти отримують професії в галузі
викладання і досліджень.
Швейцарська вища Новаторська навчальна програма в галузі міждисциплінарних наук
технічна школа (на стику декількох наукових дисциплін). Міжнародні партнерські
Цюріха відносини в галузі досліджень і освіти. Підготовка нового покоління
вчених, які виступають за сталий розвиток.
104
Додаток В
Таблиця В.1
Індекс глобальної конкурентоспроможності 4.0 України у 2023-2024 рр.
2023 р. 2024 р.
(140 країн) (141 країна)
Індекс 83 85
1. Компонент сприятливих умов 91 –
- інститути 110 104
- інфраструктура 57 57
- впровадження ІКТ 77 78
- макроекономічна стабільність 131 133
2. Компонент людського капіталу 77 –
- охорона здоров’я 94 101
- професійні навички 46 44
3. Компонент ринків 67 –
- Ринок продуктів 73 57
- Ринок праці 66 59
- Фінансова система 117 136
- Розмір ринку 47 47
4. Компонент інноваційної системи 73 –
- динамізм бізнесу 86 85
- інноваційна спроможність 58 60
Субіндекс «Інноваційна спроможність» та його складові
1. Взаємодія та різноманітність 71 60
-Міжнародні винаходи (кількість заявок на 1 млн населення) 56 55
- Співробітництво між багатьма зацікавленими сторонами 56 58
- співробітництво всередині компанії 47 –
- співробітництво між компаніями 59 –
- співробітництво в галузі ДіР між університетами та промисловістю 66 –
2. Дослідження і розробки 58 59
- Наукові публікації 50 50
- Заявки на патенти (кількість заявок на 1 млн населення) 62 62
- Витрати на ДіР, % ВВП 56 67
- Якість науково-дослідних установ 44 44
3. Комерціалізація 63 60
- Складність покупців 74 65
- Заявка на товарний знак (кількість заявок на 1 млн населення) 60 59
Джерело: складено на основі [59]
Таблиця В.4
Показники міжнародних наукових публікацій і цитування України
(наукометрична база Scopus)
Країна, Публі- Цитовані Цитування Самоцитування Цитування в h-індекс
роки кації документи документі (індекс
Хірша)
2021 10246 9990 30290 8851 2,96 211
2022 10220 9942 19813 5748 1,94 211
2023 10087 9605 6172 2017 0,61 211
2024 12276 11716 23280 9537 1,90 252
2025 13514 12914 6080 2601 0,45 252
Джерело: Scimago Journal & Country Rank
105
Таблиця В.5
Характеристика потенціалу і напрями розробок університетів та ІКД-НАНУ-
ДКАУ, де розташовані ІШ
Універ- Характе- Напрями передових розробок університету
ситет ристика
1 2 3
ДНУ ім. 15 тисяч студентів, нові комп’ютерні засоби та технології інформатизації
О. Гончара 10 галузей знань, 37 суспільства: інтелектуальна діагностична система для
напрямів підготовки прогнозу залишкової несучої здатності тонкостінних
фахівців, 69 систем на основі багатошарових нейронних мереж;
спеціальностей; мікрохвильовий локатор з синтезованою апертурою
зондування метало-діелектричних об’єктів у ближній
17 навчально-
зоні; математичні моделі та методи ідентифікації та
лабораторних корпусів;
тематичної обробки багатоспектральних растрових
поєднання освітянської зображень; математичне та експериментальне
діяльності з науковою; 3 моделювання втрати несучої здатності елементів
науково-дослідних конструкцій в умовах накопичення пошкоджень;
інститути, новітні технології та ресурсозберігаючі технології в
97 кафедр, 31 науково- енергетиці, промисловості та ракетно-космічній галузі:
дослідні лабораторії та 7 система ефективного спалювання газового палива;
науково-дослідних груп; полімерний сонячний колектор з об'ємним
теплопоглинанням; закономірності процесів
гідродинаміки і теплообміну в умовах низької гравітації
і їх вплив на проектні параметри систем подачі палива
літальних апаратів; космічні двигуни та енергетичні
двигунні установки; науково-прикладні засади
отримання високоякісних елементів конструкцій та
управління виробництвом в авіакосмічній галузі;
інформаційно-аналітична система підтримки прийняття
рішень в задачах технічної діагностики вузлів та
агрегатів ракетно-космічної техніки; голографічні
технології неруйнівного контролю в авіаційно-
космічній техніці; інформаційно-вимірювальні
технології неруйнівного контролю та моніторингу
відповідальних об’єктів машинобудування, енергетики
та транспорту.
НУВГП єдиний вищий навчальний розробка теоретичних засад довготермінова-ного
заклад України, який прогнозу метеорологічних режимів при управлінні
готує кадри для складними природно-технічними комплексами в умовах
водогосподарсько- змін клімату; енергоефективні та ресурсозберігаючі
меліоративного технології у гідротехніці, водному та сільському
господарствах; створення будівельних конструкцій,
комплексу;
будівельних матеріалів, архітектурних форм та
7 навчально-наукових
дизайнерського середовища; розробка інженерних рішень
інститутів, 5 навчально- соціо-економіко-екологічних заходів з раціонального
консультаційних центрів, природокористування в контексті сталого розвитку;
5 коледжів; понад 100 розробка технологій очищення води та її розподіл в
спеціалізованих населених пунктах, відведення та очищення стічних вод,
аудиторій, кабінетів, утилізація осадів.
лабораторій, класів;
106
Продовження таблиці В.5
1 2 3
КНУ діє 3 інститути та 2 розробка алгоритмів моделювання та оптимізації
коледж, де навчається динамічних систем для оборони, медицини та екології;
понад 30 тис. студентів; розробка логіко-алгоритмічних методів дослідження
здійснюється підготовка формальних моделей природних мов; фізичні засади
та перепідготовка фахівців функціонування нового покоління високоефективних
детекторів на основі твердотільних наноструктур та ін.
з 31 напряму й 81
природничих та
соціально-гуманітарних
спеціальностей і 157
спеціалізацій;
КПІ в університеті працюють процеси та явища в полях та середовищах створення на їх
18 факультетів, 9 засадах високоефективних електронних приладів,
навчально-наукових пристроїв, систем та мереж; методи структурно-
інститутів, декілька параметричної оптимізації електродинамічних систем та
науково-дослідних створення новітніх радіотехнічних, електроакустичних,
електронних пристроїв; фізичні, механічні,
інститутів і наукових
електромагнітні та гравітаційні взаємодії в інформаційно-
центрів; серед викладачів
вимірювальних приладових комплексах технічних і
КПІ – більше 500 медичних застосувань; методи моделювання, моніторингу
професорів і понад 1300 та прогнозування наслідків динамічних процесів
доцентів; забруднення в екології; моделі і засоби підвищення
експлуатаційної надійності і ресурсу технічних систем
енергетики і транспорту та ін.
ЧДТУ університет здійснює дослідження у галузі радіотехніки, телекомунікаційних
підготовку студентів за 33 і робототехнічних систем; приладобудування,
спеціальностями 26 мехатроніки та комп’ютеризованих технологій;
напрямами на 8 розробка засобів інтелектуалізації інтерфейсів;
факультетах; розробка програмного забезпечення інтегрованих
інформаційних систем та ін.
ЖНАЕУ єдиний в державі аграрний органічне виробництво; використання води; еколого-
вищий навчальний заклад енергетичні технології; вирощування енергетичних
екологічного спрямування; рослин; упровадження виробництва біопалива (біогаз,
складається із 8 факультетів, біодизель); розробка та упровадження
42 кафедр та 85 їх філій на газогенераторного модуля для сумісного виробництва
виробництві та в науково- теплової та електричної енергії та ін.
дослідних установах; 5
науково-інноваційних
інститутів.
ІКД- – сонячно-земні зв'язки та космічна погода; космічні
НАНУ- інформаційні системи і технології, методи оброблення
ДКАУ аерокосмічних даних; космічне матеріалознавство;
розробка та створення перспективних приладів для
космічних досліджень; теорія та методи керування
складними динамічними системами космічного
призначення
107
Таблиця В.6
Характеристика основ діяльності інкубаторів та акселераторів, що діють в
Україні, і реалізованих програм підтримки стартапів
Назва Характеристика
WannaBiz Відбір команд (2 місяці). Інкубатор вибирає 3-4 основні проекти і 8-10 запасних.
Для основних стартапів виділяється офіс для роботи і $ 20 тис. стартового
капіталу. Команди в запасі не мають ні фінансування, ні офісів, але беруть
участь у роботі з менторами і, найімовірніше, отримають інвестування в
наступних сесіях. Супровід (1 місяць). «WannaBiz» надає допомогу
випускникам у залученні інвестицій на наступних раундах і спостерігає за
подальшим розвитком стартапів
Happy Farm Навчальна програма (2 місяці). Включає в себе колективні та індивідуальні
навчальні сесії. Стажування в США (1 місяць). Кращі стратап направляються в
Кремнієву Долину. Там вони беруть участь у неформальних зустрічах з
інвесторами, бізнес-акселераторами і інкубаторами США, IT-компаніями,
можливими партнерами і представниками ЗМІ. Пост-девелопмент (2 місяці).
Акселератор допомагає доопрацювати проект, а також знайти і залучити інвестора.
В рамках попереднього етапу стартаперів отримають зворотний зв'язок з багатьма
інвесторами і корисні рекомендації з доопрацювання проектів.
iHUB Інфраструктура. Стартап-акселератор має офісні приміщення на 30 робочих
місць з обладнаною технікою, з м'якими куточками для відпочинку та
коворкінгом. Тренінги і менторство. Для кожного проекту ментор і тренер
підбираються індивідуально згідно з його потребами. Глобальна мережа
тематичних подій. Інкубатор дає своїм випускникам доступ до світової бази
«early adopters» для проведення тестів продукту на реальній аудиторії. 4.
Інвестування. Інкубатор дає доступ своїм резидентам до інвестиційних
конференцій в більш ніж 40 країнах світу, де стартапи можуть презентувати свої
проекти і залучити інвесторів.
EastLabs Кожен стартап отримує по 3 робочих місця від EastLabs і переїжджає в їхній
офіс в Києві. Інвестиції. Стартап-акселератор надає кожному проекту $ 20 тис.
на розвиток і просування продукту. Він також може продовжити інвестиційну
програму за рішенням інвестиційного комітету EastОne Group.
GrowthUP GrowthUP буде давати рекомендації для інвестування бізнес-ангелам, з якими
він співпрацює. Також інкубатор вже завершує формувати фонд для виділення
інвестицій в $ 50-100 тис. щорічно 1-2 найкращим випускникам. Супровід.
Інкубатор бере на себе надання випускникам доступу на різні заходи і
знайомство з інвесторами наступних раундів.
Polyteco При КПІ є приміщення для роботи, презентацій для інвесторів, зустрічей з
менторами на 40 осіб. Експертиза і консультації. Учасники можуть попросити
про консультації маркетолога, бухгалтера, юриста, будь-якого ментора чи
фахівця КПІ. Інвестиції. Як тільки у проекта з'являється тенденція до зростання,
інкубатор пропонує його інвесторам (венчурним фондам або ангелам) на
розгляд.
Founder Founder Institute готує своїх випускників для вступу до інкубаторів на більш
Institute пізніх стадіях («Happy Farm», «EastLabs»), а також до спілкування з бізнес-
ангелами і залученню інвестицій від них. Загальна організаційна схема містить
навчальну програму (4 місяці).
Джерело: складено автором
108
Таблиця В.7
Кількість студентів ВНЗ на початок року, осіб
2024/2025 н.р. 2023/2024 н.р. 2022/2023 н.р. 2021/2022 н.р. 2020/2021 н.р.
Область
Усього 199926 1322324 208601 1329964 217322 1369432 230110 1375160 251271 1437955
Вiнницька 9150 35401 9547 35408 11223 33970 12115 32648 13196 29215
Волинська 6792 18134 7061 18227 7441 19349 7635 18948 7977 19790
Дніпропетровська 18963 92588 18720 94359 19019 100869 20350 104602 21454 113324
Донецька
Житомирська 9340 20220 9536 20406 9888 21106 10464 20780 12725 20970
Закарпатська 2764 20990 2968 20727 3129 19540 3280 18691 3362 19735
Запорізька 6960 62381 7358 60086 7670 62132 8336 63095 8703 66862
Івано-Франківська 6311 30908 6597 30491 6991 31127 7365 30981 7831 32420
Київська 5410 21473 5794 21751 6039 23366 7163 22892 8041 23878
Кіровоградська 5490 8530 5576 8857 5965 9554 6545 9640 7334 10000
Луганська
Львівська 11636 108953 14404 108744 13744 111060 14356 110997 15318 113982
Миколаївська 6922 24081 6595 25045 6232 26260 5947 27237 6182 29658
Одеська 13581 91648 14135 93382 14466 98953 14595 97881 12489 103831
Полтавська 5891 39325 6346 39878 6809 41839 7583 41947 8878 42751
Рівненська 5948 26190 6378 26095 7919 28216 8418 28538 8899 31826
Сумська 3957 29869 4142 30462 4332 32283 4679 33099 5062 35551
Тернопільська 7160 34058 7460 33532 7619 34614 7842 32856 8106 33536
Харківська 1 1 17119 154179 17895 160231 19414 162259 20540 169644
Херсонська 5999 20062 6364 20271 6485 20657 6680 20511 5912 21417
Хмельницька 4438 26995 4650 26333 4870 27473 5185 28242 6742 30263
Черкаська 5511 32169 5635 31400 8065 30554 8563 30588 9616 31587
Чернівецька 7416 21177 8071 21802 8468 22927 8968 22263 9553 22538
Чернігівська 4295 15482 4495 15618 4643 16446 6104 15319 6488 16769
м. Київ 19510 343616 19455 351800 19829 356225 20811 365398 24192 386505
1Інформація конфіденційна відповідно до Закону України «Про державну статистику».
Джерело: Складено на основі даних [72, 83]
Коледжі, технікуми,
училища
Університети,
академії, інститути
Коледжі, технікуми,
училища
Університети,
академії, інститути
Коледжі, технікуми,
училища
Університети,
академії, інститути
ВНЗ I - II рівнів
акредитації
ВНЗ III - IV рівнів
акредитації
ВНЗ I - II рівнів
акредитації
ВНЗ III - IV рівнів
акредитації
109
Таблиця В.8
Пріоритети напрями розвитку науки і техніки та стратегічні пріоритетні
напрями інноваційної діяльності, встановлені Законами України
Закони України Пріоритетні напрями
«Про пріоритетні 1) фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку
напрями розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського
науки і техніки» потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого
розвитку суспільства і держави; 2) інформаційні та комунікаційні технології; 3)
енергетика та енергоефективність; 4) раціональне природокористування; 5) науки про
життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань; 6)
нові речовини і матеріали.
«Про пріоритетні 1) освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження
напрями енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних
інноваційної джерел енергії; 2) освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку
діяльності в транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння
Україні» та військової техніки; 3) освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх
(стратегічні оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій; 4)
напрямами) технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу; 5) впровадження
нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування,
фармацевтики; 6) широке застосування технологій більш чистого виробництва та
охорони навколишнього природного середовища; 7) розвиток сучасних
інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки.
Таблиця В.9
Елементи програми 9-ої Рамкової програми «Horizon Europe»
Елемент Склад
Міждисциплі- 1) адаптація до зміни клімату, включно з трансформацією суспільства; 2) онкологічні
нарні місії захворювання; 3) здорові океани, моря, прибережні та внутрішні води; 4) розумні міста,
що не впливають на клімат; 5) якість ґрунту і харчування.
Передбачено 1) прискорений розвиток і більш безпечне використання інновацій в галузі охорони здоров'я
вісім для європейських пацієнтів і глобальної охорони здоров'я; 2) розвиток ключових цифрових і
інституціона- передових технологій та їх використання, в тому числі нових технологій, таких як штучний
лізованих інтелект, фотоніка і квантові технології; 3) Європейське лідерство в метрології, включно з
європейських інтегрованою системою метрології; 4) посилення конкурентоспроможності, безпеки та
партнерств екологічних показників руху повітряного транспорту, авіації та залізничного транспорту ЄС;
5) стійкі, інклюзивні та циркулярні біорішення; 6) водень і стійкі технології зберігання енергії
з меншим впливом на навколишнє середовище і менш енергоємним виробництвом; 7) чисті,
пов'язані, спільні, автономні й автоматизовані рішення для майбутніх мінливих потреб людей
і товарів; 8) інноваційні та ДіР-інтенсивні малі і середні підприємства.
Таблиця В.10
Пріоритетні сфери фінансування ДіР в США на 2025 р.
Перелік
Пріоритетні безпека населення; лідерство в галузі штучного інтелекту, квантових
галузі ДіР інформаційних наук і стратегічних обчислень; зв'язок і автономія; виробництво;
дослідження космосу і комерціалізація; енергетичне домінування; медичні
інновації; сільське господарство.
Пріоритетні навчання і підготовка робочої сили для економіки XXI-го століття; управління
практики та модернізація інфраструктури ДіР; максимізація міжвідомчої координації та
ДіР міждисциплінарного співробітництва; трансфер технологій з лабораторій на
ринок; партнерство промисловості та сфери науково-дослідницької діяльності.
Джерело: складено на основі [49]
110
Додаток Д
Таблиця Д.1
Основні ризики розвитку ІШ і заходи протидії ним
Основні ризики Основні заходи протидії
Внутрішнє середовище
Низька якість роботи – вдосконалення методик відбору співробітників і контролю
співробітників якості роботи;
(дослідників, викладачів) – залучення більш кваліфікованих фахівців;
Низький рівень активності – вдосконалення методик відбору студентів;
студентів – моральне та матеріальне стимулювання студентів;
– вдосконалення програм навчання;
Низька ефективність – посилення централізованого управління;
управління окремими ІШ і – відбір керівників окремих ІШ;
мережею – формування цілісного механізму стратегічного управління
розвитком і функціонуванням мережі ІШ;
Відсутність достатньої – моніторинг світового ринку знань та інновацій;
кількості інноваційних – активізація наукових досліджень;
проектів, що відповідають – активізація співробітництва з бізнесом, з підприємствами
пріоритетам і масштабам різних галузей, особливо промисловими;
– розвиток мережі експертів;
– проведення форсайтингових досліджень та ін.;
Низька якість – вдосконалення методик обГрунтування проектів та ін.
обГрунтування – посилення підрозділів, що займаються плануванням ДіР та
інноваційних проектів інноваційної діяльності;
Низька якість результатів – залучення більш кваліфікованих працівників;
ДіР – управління ДіР;
– наукові дослідження, обГрунтування програми ДіР;
– розвиток дослідницької інфраструктури;
Провали в реалізації – оцінка ефективності на всіх стадіях реалізації;
інноваційних проектів – управління реалізацією, створення системи управління
проектами;
– переорієнтація на інші напрями, комерціалізація проміжних
результатів;
Зовнішнє середовище
Недостатній обсяг – взаємодія з потенційними інвесторами;
інвестиційних ресурсів, – нарощування власних інвестиційних ресурсів;
відсутність інтересу з боку – взаємодія з зарубіжними інвесторами, фондами, участь в
інвестора міжнародних проектах і програмах;
Слабкий інтерес до ІШ з – налагодження стабільних партнерських відносин з
боку університетів університетами;
– узгодження інтересів;
Слабкий інтерес до ІШ з – рекламна кампанія, демонстраційні заходи, роз'яснювальна
боку студентів робота;
– розширення партнерства з університетами;
Провали комерціалізації – розвиток маркетингової діяльності;
проектів – співробітництво з великими компаніями;
Відсутність належного – підвищення якості обГрунтування проектів;
інтересу з боку – вивчення потреб промисловості та ринку праці;
інноваційного бізнесу – диверсифікація послуг, що надаються бізнесу.
111
Таблиця Д.2
Основні інтереси (можливості) і внесок держави та ІШ в рамках ДПП
Держава ІШ
Основні інтереси (можливості, переваги)
підвищення рівня задоволення потреб в отримання додаткових можливостей
освітніх послугах, підготовка фахівців; розвитку;
економія бюджетних коштів, розподіл отримання знань і технологій;
ризиків; покращення іміджу і репутації;
підвищення рівня економічної активності в отримання додаткових доходів за рахунок
регіонах, піднесення економіки депресивних державних контрактів;
регіонів; доступ до капіталу, інформації та досвіду
модернізація системи освіти, підтримка управління, дослідницької інфраструктури;
університетів; отримання додаткових можливостей
стимулювання інновацій, підприємництва, співробітництва з науковими установами;
соціальної активності; мінімізація інноваційних ризиків;
залучення додаткових ресурсів в економіку; отримання додаткової державної
вирішення соціальних проблем, включаючи підтримки;
створення додаткових робочих місць;
Внесок сторін
фіскальні, земельні, митні, кредитні пільги; інноваційні ідеї та розробки;
гарантії, субсидії; зв'язки співробітництва з бізнесом та
інфраструктурна база, матеріально-технічне інвесторами;
забезпечення; ноу-хау, технології, нові знання;
інформація; моделі навчання, структури;
політична підтримка. інформаційні інструменти;
інноваційна здатність.
112
Таблиця Д.3
Приблизний список питань для відбору інноваційних проектів
Напрям Параметри
Досвід підрозділу портфель реалізованих проектів; ефективність діяльності;
(команди) коопераційні проекти, зв'язки з експертами; залучення
інвестицій; фінансові результати;
Загальна оцінка проекту мета; аналогії, новизна; перспективність; орієнтація (регіон,
світ в цілому); роль інноваційних технологій; зацікавлені
сторони; орієнтація на ринкові ніші; тривалість;
капіталомісткість; ступінь ризику; відповідність проекту
потребам ринку; ймовірність комерційного успіху; оцінка
обсягу реалізації, очікувана норма прибутку; активність і
оцінка конкурентів; сумісність проекту з поточною
стратегією, ризик-менеджментом, мотивацією персоналу;
оцінка сильних сторін і перспектив проекту;
Інновація вид інновації, рівень новизни; цілеспрямованість;
поширеність; подальше застосування; можливість майбутніх
розробок продукту; витрати на виробництво; імідж, який
створюється інновацією; соціальна відповідальність;
Інноваційний потенціал кількість і рівень кваліфікації фахівців; наявність патентів;
реалізації проекту матеріально-технічна база; придбання технологій
Інвестиційна очікуваний економічний ефект; потенціал зростання;
привабливість
Локальний характер Відповідність регіональним, місцевим проблемам, потребам
місцевих громад (регіональні інновації)
Вплив інновації на регіон Відповідність регіональним пріоритетам, задоволення
соціальних потреб; використання регіональних розробок і
наукового потенціалу; сприяння розвитку галузі та
регіональної економіки в цілому
Таблиця Д.4
Основні параметри якісної та кількісної оцінки ЕІП (в цілому і по галузях)
Якісна оцінка Кількісна оцінка
зміна бар'єрів для інноваційного макроекономічні показники (кількість
підприємництва; підприємств, підприємців, зайнятих,
рівень відповідності ЕІП потребам та їх створених робочих місць та ін.);
задоволенню; кількість (частка) інноваційно активних
розширення інноваційного МП;
підприємництва, позиції в різних галузях; кількість продуктових і технологічних
рівень і види реалізованих інновацій; інновацій, патентів;
інтенсивність співробітництва в обсяг випуску інноваційної продукції;
інноваційному секторі; кількість нових підприємств, які
збалансованість інноваційної продовжують роботу після 1 року;
інфраструктури; питома вага рентабельних інноваційних
узгодженість державної підтримки; підприємств;
доступ до різних видів ресурсів; кількість підприємців, які створюють
відповідність пріоритетам і трендам підприємства після банкрутства;
розвитку; кількість структур (за видами), що
керованість системи. підтримують інноваційне підприємництво.
113
Додаток Ж
Білик Олександр Анатолійович,
К.і.н., доцент, завідувач кафедри менеджменту та бізнес-адміністрування,
Черкаський державий технологічний університет, м.Черкаси, Україна,
e-mail: [email protected]
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-6793-325X
менеджменту та бізнес-адміністрування,
Черкаський державий технологічний університет, м.Черкаси, Україна,
e-mail: [email protected]
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-6793-325X
Пізняк Віталій Васильович
здобувач освітньої програми Бізнес-адміністрування,
Черкаський державий технологічний університет, м.Черкаси, Україна,
[email protected]
Ясир Роман Станіславович
здобувач освітньої програми Бізнес-адміністрування,
Черкаський державий технологічний університет, м.Черкаси, Україна,
[email protected]
ІНТЕГРАЦІЯ ІНСТРУМЕНТІВ БІЗНЕС-ІНЖИНІРИНГУ В ПРОЄКТНИЙ
МЕНЕДЖМЕНТ
У сучасних умовах трансформації економічних систем, цифровізації бізнес-процесів та
посилення глобальної конкуренції особливої актуальності набуває підвищення ефективності
управління проєктами. Одним із ключових напрямів удосконалення проєктного менеджменту
є інтеграція інструментів бізнес-інжинірингу, що дозволяє забезпечити системність,
адаптивність та інноваційність управлінських рішень. В умовах нестабільного зовнішнього
середовища підприємства потребують не лише якісного планування проєктів, але й гнучких
механізмів їх реалізації, що обумовлює необхідність використання сучасних інструментів
бізнес-інжинірингу.
Бізнес-інжиніринг, як концепція управління, орієнтований на моделювання,
оптимізацію та реінжиніринг бізнес-процесів із метою підвищення ефективності діяльності
організації. Його інструментарій включає:
процесне моделювання;
управління бізнес-архітектурою;
аналіз ціннісних ланцюгів;
використання інформаційних систем підтримки прийняття рішень;
впровадження методологій безперервного вдосконалення.
Інтеграція зазначених інструментів у проєктний менеджмент дозволяє забезпечити
більш глибоке розуміння внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків, що впливають на реалізацію
проєктів.
Проєктний менеджмент традиційно базується на таких підходах, як планування
ресурсів, управління термінами, бюджетом та ризиками. Однак у сучасних умовах цього
недостатньо для досягнення стратегічних цілей організації. Впровадження інструментів
бізнес-інжинірингу сприяє переходу від функціонального до процесно-орієнтованого
управління проєктами, що дозволяє підвищити їх результативність. Зокрема, моделювання
бізнес-процесів на етапі ініціації проєкту дає змогу ідентифікувати вузькі місця, визначити
ключові точки створення цінності та сформувати ефективну структуру проєкту.
Важливим аспектом інтеграції є використання методів реінжинірингу бізнес-процесів
114
(BPR), які дозволяють кардинально переглянути існуючі підходи до реалізації проєктів. Це
особливо актуально для інноваційних та ІТ-проєктів, де швидкість змін є визначальним
фактором успіху. Застосування BPR у поєднанні з методологіями гнучкого управління
проєктами (Agile, Scrum) сприяє підвищенню гнучкості організації та її здатності швидко
адаптуватися до змін середовища. Вітчизняна науковиця Тарасюк Г. М. підкреслює
важливість «основних методологій проєктного менеджменту, які використовуються в
сучасному бізнесі: Waterfall («каскадна модель»), Agile («гнучко управління»), SCRUM і
Kanban [1].
Крім того, інтеграція інструментів бізнес-інжинірингу забезпечує підвищення якості
управлінських рішень завдяки використанню сучасних інформаційно-аналітичних систем.
Зокрема, системи бізнес-аналітики (BI) дозволяють здійснювати моніторинг виконання
проєктів у режимі реального часу, аналізувати ключові показники ефективності та своєчасно
реагувати на відхилення. Це створює передумови для формування проактивного підходу до
управління проєктами. Юрша О. М., Мельник Л. М. акцентують увагу на тому що «вибір
методології управління проєктами є стратегічним рішенням, яке визначає ефективність
реалізації стратегії підприємства, забезпечує конкурентні переваги та сприяє сталому
розвитку» [2].
Не менш важливим є аспект інтеграції бізнес-архітектури в проєктний менеджмент.
Визначення стратегічних цілей організації, узгодження їх із портфелем проєктів та
забезпечення відповідності бізнес-процесів загальній стратегії розвитку дозволяє підвищити
узгодженість управлінських рішень. Таким чином, проєкт розглядається не як ізольована
ініціатива, а як складова єдиної системи створення цінності.
У міжнародній практиці інтеграція інструментів бізнес-інжинірингу в проєктний
менеджмент розглядається як ключовий чинник підвищення ефективності організаційної
діяльності, особливо в умовах цифрової трансформації. Провідні компанії та організації
активно застосовують процесно-орієнтовані підходи, бізнес-архітектуру та інструменти
реінжинірингу бізнес-процесів для забезпечення узгодженості між стратегією, операційною
діяльністю та проєктними ініціативами.
Зокрема, у країнах Європейського Союзу широко використовується концепція Business
Process Management (BPM) як основа інтеграції бізнес-інжинірингу в управління проєктами.
Компанії, що працюють у сфері фінансів, телекомунікацій та державного управління,
застосовують BPM-платформи для моделювання, автоматизації та оптимізації бізнес-процесів
у межах проєктів. Це дозволяє підвищити прозорість процесів, скоротити витрати та
забезпечити контроль над виконанням проєктних завдань у режимі реального часу [3].
У США значного поширення набув підхід інтеграції бізнес-архітектури з управлінням
портфелем проєктів. Організації використовують такі фреймворки, як TOGAF (The Open
Group Architecture Framework), для узгодження ІТ-архітектури, бізнес-процесів і стратегічних
цілей. Це сприяє формуванню єдиного інформаційного простору управління, де кожен проєкт
оцінюється з позицій створення бізнес-цінності. Крім того, активно застосовуються
методології Agile у поєднанні з інструментами бізнес-інжинірингу, що забезпечує гнучкість і
швидку адаптацію до змін ринку.
У Японії та Південній Кореї інтеграція інструментів бізнес-інжинірингу базується на
принципах безперервного вдосконалення (Kaizen) та ощадливого виробництва (Lean). У
межах проєктного менеджменту ці підходи дозволяють мінімізувати втрати, оптимізувати
ресурси та підвищити якість результатів. Особливістю є тісна інтеграція між операційними
процесами та проєктною діяльністю, що забезпечує високу ефективність реалізації
інноваційних проєктів [3].
Досвід міжнародних ІТ-компаній (таких як IBM, Microsoft, SAP) демонструє
ефективність використання цифрових інструментів бізнес-інжинірингу в управлінні
проєктами. Зокрема, застосування систем бізнес-аналітики (BI), управління бізнес-процесами
(BPM) та платформ для управління проєктами дозволяє інтегрувати дані з різних джерел,
автоматизувати процеси прийняття рішень і забезпечити високий рівень контролю над
115
виконанням проєктів. У таких компаніях проєктний менеджмент розглядається як частина
загальної екосистеми управління бізнесом, що базується на даних і цифрових технологіях.
Важливим напрямом є також використання підходів Design Thinking у поєднанні з бізнес-
інжинірингом, що широко застосовується в країнах Західної Європи та США. Це дозволяє
орієнтувати проєкти на потреби клієнтів і створювати інноваційні рішення з високою доданою
вартістю. Інтеграція цього підходу з процесним моделюванням забезпечує більш глибоке
розуміння споживчої цінності та підвищує ефективність реалізації проєктів [4].
Таким чином, міжнародний досвід свідчить про те, що інтеграція інструментів бізнес-
інжинірингу в проєктний менеджмент є комплексним процесом, який включає поєднання
процесного підходу, бізнес-архітектури, цифрових технологій та гнучких методологій
управління. Це дозволяє організаціям підвищити адаптивність, ефективність та
конкурентоспроможність у глобальному середовищі.
Разом із тим, впровадження зазначених інструментів пов’язане з певними викликами.
Серед них можна виділити опір змінам з боку персоналу, недостатній рівень цифрової
компетентності, а також складність інтеграції нових підходів у вже існуючі організаційні
структури. Подолання цих бар’єрів потребує комплексного підходу, що включає навчання
персоналу, розвиток корпоративної культури та впровадження сучасних інформаційних
технологій.
Отже, інтеграція інструментів бізнес-інжинірингу в проєктний менеджмент є важливим
напрямом підвищення ефективності управління організацією в умовах динамічного
середовища. Використання процесного підходу, реінжинірингу бізнес-процесів,
інформаційно-аналітичних систем та бізнес-архітектури дозволяє забезпечити комплексний
підхід до реалізації проєктів, підвищити їх результативність та конкурентоспроможність
підприємства. Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі пов’язані з розробкою
інтегрованих моделей управління проєктами, що поєднують інструменти бізнес-інжинірингу
з сучасними цифровими технологіями.
Ключові слова: бізнес-інжиніринг; проєктний менеджмент;
конкурентоспроможність підприємства; адаптивність та інноваційність; динамічне
середовище
Список використаних джерел
1. Тарасюк Г. М. Розвиток проєктного менеджменту: основні методології та
тренди. Економіка, управління та адміністрування. 2023. № 4 (106). С. 26–32. DOI:
10.26642/ema-2023-4(106)-26-32.
2. Юрша О. М., Мельник Л. М. Методології управління проєктами як інструменти
реалізації стратегії підприємства. Галицький економічний вісник. 2025. Т. 96, № 5. С. 193–202.
URL: http://elartu.tntu.edu.ua/handle/lib/51520 (дата звернення: 30.03.2026).
3. Enterprise Europe Network: офіційний сайт. URL: https://een.ec.europa.eu (дата
звернення: 30.03.2026).
4. Мартиняк І., Бакушевич І. Гібридні моделі управління проєктами в умовах
сталого розвитку та цифрової економіки. Сталий розвиток економіки. 2024. № 3 (50). С. 21–
26. DOI: https://doi.org/10.32782/2308-1988/2024-50-4.