Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ  
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему 
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПІЛЬГ ДІТЯМ ІЗ 
МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ СІМЕЙ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Виконала: 
студентка ІV курсу, групи СЗ 2210ск 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
К. Ю. Шендрик  
Керівник: С. П. Архипова 
Рецензент: О. І. Шимчук 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 
 
  2 
 
  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр    
Галузь знань   23 Соціальна робота   
Спеціальність             232 «Соціальне забезпечення»  
 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
____________ к.е.н., доц. Бєлова І.О. 
“_____” _______________2025 р. 
 
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 
Здобувачу Шендрик Катерині Юріївні  
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на тему: «Міжнародний досвід 
надання соціальних пільг дітям із малозабезпечених сімей» 
Тему затверджено наказом від «___» ____  _________2025 р   
Кваліфікаційна робота бакалавра виконується на матеріалах _кафедри соціального 
забезпечення Черкаського державного технологічного університету.  
План кваліфікаційної роботи бакалавра: 
 
Розділ 1. Теоретичні засади соціальної підтримки дітей із малозабезпечених 
сімей. 
Розділ 2. Аналіз світових моделей та вітчизняної практики надання 
соціальних пільг дітям. 
Розділ 3. Шляхи адаптації міжнародного досвіду для удосконалення 
соціальної підтримки в Україні  та перспективи їх імплементації  
  3 
 
Об’єкт дослідження – система соціальної підтримки дітей із 
малозабезпечених сімей. 
Предмет дослідження – міжнародні моделі, механізми та інструменти 
надання соціальних пільг дітям із малозабезпечених сімей та можливості їх 
адаптації в українській соціальній політиці. 
Метою кваліфікаційної роботи є комплексний аналіз міжнародного досвіду 
надання соціальних пільг дітям із малозабезпечених сімей та обґрунтування шляхів 
його адаптації для вдосконалення системи соціальної підтримки в Україні. 
комплексний аналіз міжнародного досвіду надання соціальних пільг дітям із 
малозабезпечених сімей та обґрунтування шляхів його адаптації для вдосконалення 
системи соціальної підтримки в Україні. 
 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
 
У розділі 1. Розкрити теоретичні аспекти соціальної підтримки дітей із 
малозабезпечених сімей. 
 
У розділі 2: Проаналізувати світові моделі та вітчизняні практики надання 
соціальних пільг дітям. 
 
У розділі 3: Охарактеризувати шляхи адаптації міжнародного досвіду для 
удосконалення соціальної підтримки в Україні та перспективи їх імплементації. 
 
 
 
Завдання підготував 
науковий керівник   __________________      С. П. Архипова 
                                             (підпис)                         (прізвище та ініціали) 
 «____»________2025 р. 
 
 
 
 
Завдання одержав здобувач(ка)                                                                                                                            
                                         ____________       К. Ю. Шендрик  
                                             (підпис)                                 (прізвище та ініціали) 
 «____»__________2025 р. 
 
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач 
кафедри________________ 
 
протокол №___ від ______________ 
 
Орієнтовний графік 
підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами 
освітнього ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне 
забезпечення» на 2025/2026 навчальний рік 
Етапи підготовки  Денна форма  
та захисту КРБ навчання Примітка  
1. Вибір студентом теми КРБ і подання   
заяви  на кафедру;   
- затвердження тем КРБ і призначення  ___.___.20__ р.  виконано  
наукових керівників;   
- складання і затвердження 
індивідуальних завдань на виконання 
КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу  ___.___.20__ р.  виконано  
КРБ   
3. Підготовка другого розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
4. Підготовка третього розділу КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
  
5. Подання здобувачем завершеної КРБ ___.___.20__ р.  виконано  
науковому керівнику   
6. Розгляд КРБ науковим керівником ___.___.20__ р.  виконано  
  
7. Попередній розгляд КРБ на комісії  ___.___.20__ р.  виконано  
від кафедри   
8. Доопрацювання роботи, прийняття ___.___.20__ р.  виконано  
кафедрою рішення про допуск КРБ до   
захисту перед ЕК оформлення та 
зовнішнє рецензування КРБ 
9. Захист КРБ перед ЕК ___.___.20__ р.   
 
 
  5 
 
 
РЕФЕРАТ 
 
Основний текст кваліфікаційної роботи бакалавра викладений на 92 сторінках. Робота 
містить 15 таблиць, 1 рисунок та список використаних джерел із 53 найменувань. 
 
Об’єкт дослідження – система соціальної підтримки дітей із малозабезпечених сімей. 
Предмет дослідження – міжнародні моделі, механізми та інструменти надання 
соціальних пільг дітям із малозабезпечених сімей та можливості їх адаптації в українській 
соціальній політиці. 
 
Метою дослідження є комплексний аналіз міжнародного досвіду надання соціальних 
пільг дітям із малозабезпечених сімей та обґрунтування шляхів його адаптації для вдосконалення 
системи соціальної підтримки в Україні. 
 
Завданнями роботи є:  
1. Дослідити теоретичні засади та еволюцію наукових поглядів на проблему дитячої 
бідності та малозабезпеченості.  
2. Здійснити порівняльну характеристику світових моделей соціальної підтримки 
малозабезпечених сімей. 
3. Проаналізувати сучасний стан та основні виклики функціонування системи 
соціальних пільг для дітей в Україні та визначити основні шляхи імплементації інноваційних 
моделей підтримки малозабезпечених сімей в Україні. 
4. Розробити авторський соціальний проєкт «Старт до успіху», спрямований на адресну 
підтримку позашкільної освіти та оздоровлення дітей у межах конкретної громади. 
 
За результатами дослідження сформульовані висновки, які відповідають поставленим 
завданням, а їх обґрунтованість і переконливість засвідчують достатню наукову підготовленість 
та синтезують результати наукового дослідження. 
Одержані результати можуть бути використані у впровадженні соціального проєкту 
«Старт до успіху», спрямований на адресну підтримку позашкільної освіти та оздоровлення 
дітей у межах конкретної громади (зокрема, Черкаською міською радою) та громадськими 
організаціями для підвищення ефективності соціальної підтримки дітей із малозабезпечених 
сімей, цифровізації послуг та створення дієвих механізмів подолання соціальної вразливості на 
рівні громади. 
 
Теоретичні положення бакалаврської роботи дають уявлення про специфіку діяльності 
фахівця із соціального забезпечення в умовах реформування системи пільг та впровадження 
міжнародних стандартів підтримки сім’ї. Основою сучасної парадигми соціального захисту дітей 
із малозабезпечених сімей є перехід від пасивних виплат до активного інвестування в розвиток 
дитини. Це реалізується через консолідацію зусиль органів місцевого самоврядування, цифрових 
платформ (зокрема ЄІССС) та територіальних громад для забезпечення адресної підтримки, 
подолання дитячої бідності та створення рівних стартових можливостей для підростаючого 
покоління. 
 
Рік виконання роботи 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік
  6 
 
 
ЗМІСТ 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ ………………… 
ВСТУП……………………………………………………………………….. 8 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ  
ІЗ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ СІМЕЙ ………………………………………… 13 
 1.1. Еволюція наукових поглядів на проблему дитячої бідності та 
малозабезпеченості …………………………………………………. 13 
 1.2. Система соціальних пільг як інструмент реалізації прав дитини: 
міжнародний та національний аспекти ……………………………. 21 
 1.3. Нормативно-правове забезпечення соціального захисту 
малозабезпечених верств населення …………………………….… 28 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СВІТОВИХ МОДЕЛЕЙ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ  
ПРАКТИКИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПІЛЬГ ДІТЯМ ………….…….. 36 
 2.1. Порівняльна характеристика європейських та американських  
моделей соціальної підтримки малозабезпечених сімей. ……….. 36 
 2.2. Сучасний стан та виклики функціонування системи соціальних  
 пільг для дітей в Україні ……………………………………………. 46 
2.3. Механізми адміністрування та моніторингу ефективності  
соціальної допомоги в контексті міжнародних стандартів …. 52 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ АДАПТАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ДЛЯ  
УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ В УКРАЇНІ ТА  
ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ............................................ 59 
 3.1. Стратегічні напрями реформування системи пільг в Україні  
на основі кращих світових практик (перехід від  
патерналізму до соціального 59 
розвитку)………………………………………. 
 3.2. Розробка соціального проєкту «Старт до успіху: розвиток  
 потенціалу дитини» (адресна підтримка позашкільної освіти та  
 оздоровлення) ……………………………………………………… 64 
3.3. Обґрунтування соціально-економічної ефективності  
впровадження інноваційних моделей підтримки  
малозабезпечених сімей ……………………………………………. 77 
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 82 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 88 
  7 
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ 
 
ВПО                        Внутрішньо переміщені особи 
ГК У                       Господарський кодекс України 
ДПА                       Державна податкова адміністрація (або ДПС – Державна 
податкова служба) 
ЄІССС                   Єдина інформаційна система соціальної сфери 
ЄСПЛ                     Європейський суд з прав людини 
КМУ                       Кабінет Міністрів України 
МСП                       Міністерство соціальної політики України 
НПА                       Нормативно-правовий акт 
ООН                      Організація Об’єднаних Націй 
ОТГ                        Об’єднана територіальна громада 
ПРООН (UNDP)  Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй. 
ОЕСР (OECD)      Організація економічного співробітництва та розвитку. 
РАЦС                     (Відділ) реєстрації актів цивільного стану 
УСЗН                      Управління соціального захисту населення 
ЦНАП                    Центр надання адміністративних послуг 
ЮНІСЕФ (UNICEF)   Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй 
 
 
 
 
 
 
 
 
  8 
 
 
 
ВСТУП 
 
Актуальність вибору теми роботи. У сучасних умовах глобальних 
трансформацій та безпекових викликів, яких зазнає Україна, питання 
соціального захисту дітей стає не просто гуманітарним завданням, а 
стратегічним пріоритетом національної безпеки. Малозабезпечені сім’ї з 
дітьми є однією з найбільш вразливих категорій населення, оскільки 
економічна нестабільність безпосередньо впливає на рівень життя, здоров’я 
та розвиток майбутнього покоління. Традиційна система соціальних пільг в 
Україні, яка довгий час базувалася на принципах патерналізму та пасивних 
виплат, сьогодні вичерпала свій ресурс і потребує докорінного 
реформування. 
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переходу від 
моделі «підтримки виживання» до моделі «соціального розвитку». 
Міжнародний досвід доводить, що найбільш ефективними є інструменти, 
які стимулюють економічну самостійність батьків та забезпечують цільові 
інвестиції в людський капітал дитини через механізми ваучерів, цифрових 
сервісів та адресних послуг. Впровадження інноваційних підходів, 
адаптованих до українських реалій, зокрема на рівні місцевих громад (на 
прикладі м. Черкаси), дозволяє не лише нівелювати наслідки бідності, а й 
створити дієві «соціальні ліфти» для дітей. Вивчення світових моделей 
соціального захисту дітей дозволяє визначити ефективні підходи до 
підвищення адресності, прозорості та результативності соціальних програм, 
а також сформувати нові підходи до профілактики дитячої бідності. 
Отже, дослідження міжнародного досвіду надання соціальних пільг 
дітям із малозабезпечених сімей та можливостей його імплементації в 
національну практику є науково й практично значущим. 
 
  9 
 
Ступiнь вивченостi проблеми. Проблематика дитячої бідності, 
соціальної нерівності та соціального захисту сімей із дітьми широко 
представлена у працях зарубіжних і вітчизняних науковців у галузі 
соціальної політики, соціальної роботи, економіки та права. У наукових 
дослідженнях розглядаються концепції бідності, механізми соціального 
забезпечення, моделі державної допомоги та оцінка ефективності 
соціальних програм. Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці 
таких українських вчених, як Т Великсар [3], О. Макарова [10], Т. Корецька 
[12], Т. Семигіна [27], В. Ткачук [33], Н. Толстих [34], І. Чеховська [38], 
Є. Яригіна [42]. Міжнародні аспекти та світові стандарти соціального 
забезпечення, а також концепції дитячого добробуту й людського розвитку 
аналізували у своїх роботах Дж. Бредшоу [43], Д. Канеман [45], 
М. Нуссбаум [46], А. Сен [48], а також фахівці експертних груп ЮНІСЕФ 
[49] та Світового банку [51]. Водночас, попри наявність ґрунтовних 
напрацювань, питання імплементації цифрових інструментів та розробки 
локальних соціальних проєктів у конкретних громадах (зокрема, в умовах 
воєнного стану та постсоєнного відновлення) потребують подальшого 
вивчення та практичного оновлення. 
Значна увага приділяється теоретичним підходам до розуміння 
бідності, розвитку систем соціального забезпечення, адресності соціальних 
виплат, ролі держави й громади у підтримці сімей з дітьми. Окремі 
дослідження присвячені міжнародним порівняльним моделям соціальної 
підтримки, реформуванню системи пільг, моніторингу та оцінюванню 
соціальних програм. Водночас питання комплексного аналізу міжнародного 
досвіду надання соціальних пільг саме дітям із малозабезпечених сімей та 
розробки прикладних механізмів його адаптації до сучасних умов розвитку 
соціальної політики України потребує подальшого наукового опрацювання, 
що й визначає дослідницьку нішу даної роботи. 
  10 
 
Мета кваліфікаційної роботи є комплексний аналіз міжнародного 
досвіду надання соціальних пільг дітям із малозабезпечених сімей та 
обґрунтування шляхів його адаптації для вдосконалення системи соціальної 
підтримки в Україні. 
Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких 
завдань: 
1. Дослідити теоретичні засади та еволюцію наукових поглядів на 
проблему дитячої бідності та малозабезпеченості.  
2. Здійснити порівняльну характеристику світових моделей 
соціальної підтримки малозабезпечених сімей. 
3. Проаналізувати сучасний стан та основні виклики функціонування 
системи соціальних пільг для дітей в Україні та визначити основні шляхи 
імплементації інноваційних моделей підтримки малозабезпечених сімей в 
Україні. 
4. Розробити авторський соціальний проєкт «Старт до успіху», 
спрямований на адресну підтримку позашкільної освіти та оздоровлення 
дітей у межах конкретної громади. 
Об’єктом дослідження є система соціальної підтримки дітей із 
малозабезпечених сімей. 
Предметом дослідження є міжнародні моделі, механізми та 
інструменти надання соціальних пільг дітям із малозабезпечених сімей та 
можливості їх адаптації в українській соціальній політиці. 
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить 
комплексне використання діалектичного методу пізнання соціальних явищ, 
системно-структурного підходу до аналізу законодавства, порівняльно-
правового методу при зіставленні вітчизняних та міжнародних стандартів, а 
також статистичного методу та методу соціального проєктування, що 
дозволило обґрунтувати ефективність інноваційних моделей підтримки та 
  11 
 
розробити авторський проєкт «Старт до успіху» для Черкаської 
територіальної громади. 
Нові наукові рішення, запропоновані особисто автором роботи. У 
межах дослідження автором роботи особисто : 
− здійснено систематизацію міжнародних моделей надання 
соціальних пільг дітям за критеріями адресності, комплексності та 
результативності; 
− запропоновано підходи до адаптації ефективних зарубіжних 
практик до умов функціонування соціальної сфери України; 
− розроблено концепцію прикладного соціального проєкту адресної 
підтримки розвитку дитини з малозабезпеченої сім’ї «Старт до успіху» для 
Черкаської територіальної громади; 
− обґрунтовано поєднання пільгових механізмів із підходами 
соціального розвитку та інвестування в людський потенціал дитини. 
Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці 
готового до впровадження соціального проєкту «Старт до успіху», 
прикладні рекомендації та інструментарій якого можуть бути використані 
органами місцевого самоврядування (зокрема, Черкаською міською радою) 
та громадськими організаціями для підвищення ефективності соціальної 
підтримки дітей із малозабезпечених сімей, цифровізації послуг та 
створення дієвих механізмів подолання соціальної вразливості на рівні 
громади. 
По-друге, результати проведеного дослідження сприяють глибшому 
розумінню механізмів соціальної підтримки дітей із малозабезпечених сімей 
та порівнянню міжнародного досвіду у цій сфері. По-третє, отримані дані 
можуть бути використані науковцями, здобувачами вищої освіти та 
викладачами для подальших досліджень у галузі соціальної політики та 
соціальної роботи.  
  12 
 
Апробація результатів дипломної бакалаврської роботи. Основні 
теоретичні та практичні положення дослідження були апробовані на XXV 
Всеукраїнській науковій конференції з міжнародною участю «Гуманітарний 
дискурс суспільних проблем: минуле, сучасне, майбутнє», (м. Черкаси, 25 
квітня 2026 р.) «Міжнародний досвід надання соціальних пільг дітям із 
малозабезпечених сімей: перспективи для України», в роботі VIІ 
Всеукраїнської науково-практичної конференції «Соціально-психологічна 
допомога і соціальна робота: виклики сучасності», (м. Луцьк,  16-17 квітня 
2026 р.) «Адаптація європейських стандартів соціальної підтримки 
малозабезпечених сімей з дітьми в умовах євроінтеграційного поступу 
України», а також на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції 
«Знайди джерело сили в собі», з доповіддю на тему: «.Психосоціальні 
наслідки дитячої бідності: роль комплексних програм підтримки 
ментального благополуччя вразливих сімей». 
Представлено в дод. 1. 
Структура та обсяг бакалаврської роботи складається зі вступу, 
трьох розділів, висновків, та переліку використаної літератури (53 джерела). 
Робота містить 15 таблиць, 1 рисунок. Загальний обсяг роботи 92 сторінки. 
  13 
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ 
ДІТЕЙ ІЗ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ СІМЕЙ 
 
1.1. Еволюція наукових поглядів на проблему дитячої бідності та 
малозабезпеченості 
Проблема дитячої бідності та малозабезпеченості належить до 
ключових соціальних викликів, що перебувають у центрі уваги економічної, 
соціологічної, педагогічної та соціально-політичної науки. Еволюція 
наукових поглядів на це явище відображає загальні зміни у розумінні 
природи бідності, ролі держави у соціальному захисті та значення 
дитинства як окремого об’єкта соціальної політики. Якщо ранні підходи 
розглядали бідність переважно як індивідуальну проблему 
домогосподарства, то сучасні концепції трактують дитячу бідність як 
комплексне багатовимірне явище, що впливає на життєві шанси, здоров’я, 
освіту та соціальну мобільність дитини [47]. 
У науковому дискурсі поняття «дитяча бідність» почало активно 
використовуватися наприкінці XX століття у межах досліджень 
міжнародних організацій та соціальної політики держав добробуту. Уперше 
як окрема аналітична категорія воно було виокремлено в дослідженнях 
Світового банку та Програми розвитку ООН (UNDP), а також у звітах 
UNICEF, присвячених багатовимірній депривації дітей. 
У сучасному розумінні дитяча бідність трактується як стан, за якого 
дитина позбавлена доступу до базових матеріальних, освітніх, медичних і 
соціальних благ, необхідних для її повноцінного розвитку. Важливо 
підкреслити, що у міжнародній практиці акцент зміщується з суто 
доходного виміру на багатовимірний підхід, який враховує якість життя 
дитини та її життєві можливості. 
Нормативне закріплення проблеми дитячої бідності здійснюється 
через низку міжнародних документів, зокрема: 
  14 
 
− Конвенцію ООН про права дитини (1989);  
− Цілі сталого розвитку ООН (SDG 1 – подолання бідності, SDG 10 – 
зменшення нерівності);  
− Стратегії UNICEF щодо подолання дитячої бідності та соціального 
виключення.  
Таким чином, дитяча бідність у сучасному науковому та 
нормативному полі розглядається як окрема соціальна проблема, що 
потребує спеціалізованих механізмів державної та міжнародної підтримки. 
Питання дитячої бідності та малозабезпеченості має глибоке 
історичне коріння і тісно пов’язане з розвитком суспільних і соціальних 
наук. Ще на початку XIX століття соціологи й економісти почали звертати 
увагу на умови життя бідних верств населення, помічаючи, що діти в таких 
сім’ях зазнають особливого ризику соціального відчуження та обмеження 
життєвих шансів. Наукове підґрунтя аналізу бідності закладено в класичних 
працях Ч. Бута та Л. Вартана, ґрунтовний аналіз яких у контексті еволюції 
систем соціальної підтримки наведений у дослідженнях Т. Семигіної [26, с. 
18-20]. 
У XX столітті розвиток соціальної статистики і поява перших 
комплексних досліджень сімейних доходів сприяли становленню наукового 
підходу до вивчення дитячої бідності. Аналізуючи психологічні аспекти 
соціальної підтримки, варто згадати дослідження Г. Ландсбергера щодо 
впливу зовнішньої уваги на поведінкові установки особистості, що у 
сучасних наукових працях (зокрема, Л. Скібіцької [28]) визначається як 
важливий фактор ефективності соціальних інтервенцій. 
Так, С Лендсбергер заклав основи кількісної оцінки рівня бідності, 
включивши туди аналіз доходів родин із дітьми. Його праці стали важливим 
кроком у розумінні того, що дитяча бідність – це не лише економічний 
дефіцит, але й фактор, що впливає на доступ до освіти, охорони здоров’я та 
соціальної мобільності впродовж усього життя дитини. Генрі Ландсбергер 
  15 
 
ввів у науковий обіг термін «Готорнський ефект» (Hawthorne effect). У 
контексті нашої роботи його можна згадувати, коли мова йде про те, як 
увага держави або соціальних працівників до малозабезпеченої сім'ї сама по 
собі змінює поведінку цієї сім'ї на краще. 
На межі XX–XXI століть проблема дитячої бідності стала предметом 
інтенсивних досліджень у соціології, психології й педагогіці. Відомий 
британський соціолог П. Таунсенд розширив концепцію бідності, 
розглядаючи її як багатовимірне явище, що включає не лише низький рівень 
доходів, але й бракуючі соціальні можливості, обмежений доступ до 
ресурсів та відчуття відчуження. Відпговідно до концепції П. Таунсенда, 
висвітленої у працях О. Грішнової  і колег [4], соціальні пільги мають 
компенсувати не лише нестачу доходів, а й соціальну ізоляцію дитини. 
Такий підхід змінив уявлення на дитячу бідність: вона перестала бути лише 
економічною категорією і стала соціальною проблемою, що потребує 
комплексних рішень. Дослідники підкреслювали, що бідність слід 
оцінювати не лише за фізіологічним мінімумом виживання, але й з огляду 
на можливість повноцінної участі людини у суспільному житті.  
У класичних економічних теоріях ХІХ – початку ХХ століття бідність 
розглядалася насамперед у контексті доходів і матеріального забезпечення. 
Представники ранніх соціально-економічних досліджень пов’язували її з 
рівнем заробітку, зайнятістю та продуктивністю праці домогосподарства. 
Дитина у таких моделях не виступала самостійним суб’єктом соціального 
захисту, а розглядалася як частина сімейної економічної одиниці. 
Відповідно, допомога дітям із бідних родин зводилася до загальних форм 
підтримки нужденних верств населення [42]. 
У другій половині XX століття акцент у вивченні дитячої бідності 
змістився до міждисциплінарних підходів. Американська дослідниця 
М. Мекер у своїх роботах поєднувала економічні, соціальні й психологічні 
чинники, підкреслюючи, що бідність дітей впливає на когнітивний 
  16 
 
розвиток, мотивацію до навчання та соціальну адаптацію. Вона 
стверджувала, що економічна неспроможність сім’ї автоматично 
«вбудовує» ризики у життєві траєкторії дітей, створюючи так звані 
«негативні життєві цикли [26].  
У 1990–2000-х роках значну увагу привернули дослідження з 
економіки людського капіталу. Американський економіст Г. Беккер у 
роботах із колегами розглядав дитячі роки як критичний період формування 
навичок і знань, що визначають майбутній потенціал людини в суспільстві. 
На думку Г. Беккера, недофінансування дитячих потреб через бідність може 
мати довгострокові негативні ефекти на ринкову продуктивність і загальний 
економічний розвиток суспільства.  
У світлі цих змін соціальні психологи, зокрема Д. Вілсон, розвивали 
ідеї «культурних аспектів бідності». Він вважав, що тривале життя в умовах 
бідності формує «культуру бідності» – систему цінностей і поведінкових 
моделей, які можуть самостійно відтворювати несприятливі життєві 
сценарії в новому поколінні [31]. 
На початку XXI століття в науковій думці формується більш 
комплексне бачення дитячої бідності, яке інтегрує різні дисципліни: 
соціологію, економіку, психологію, педагогіку, демографію. Багато вчених 
наголошують на тому, що дитяча бідність – це не просто низькі доходи, а 
складне явище, що включає обмеження в доступі до якісної освіти, охорони 
здоров’я, соціальних послуг і безпеки середовища. Так, Д. Брукс стверджує, 
що боротьба з дитячою бідністю має поєднувати економічні трансфери з 
програмами розвитку навичок, соціально-психологічною підтримкою та 
доступом до якісних громадських послуг [31]. 
Подальший розвиток наукової думки пов’язаний із переходом від суто 
дохідних показників до багатовимірних моделей бідності. Значний вплив на 
формування сучасного бачення проблеми справила концепція 
спроможностей Амартії Сена, який запропонував оцінювати добробут не 
  17 
 
лише через ресурси, а через реальні можливості людини реалізувати свій 
потенціал [47]. У цьому контексті дитяча бідність означає не тільки нестачу 
матеріальних засобів, але й обмеження доступу до освіти, медичної 
допомоги, безпечного середовища та соціального розвитку. Паралельно з 
цим формується і глобальна перспектива: міжнародні організації, зокрема 
ЮНІСЕФ і Світовий банк, розробляють багатовимірні індекси дитячого 
добробуту, що враховують здоров’я, освіту, харчування та безпеку [48; 50]. 
Міжнародні організації поступово інтегрували ці підходи у 
дослідницькі та політичні рамки. Зокрема, у дослідженнях ЮНІСЕФ дитяча 
бідність визначається як багатовимірне позбавлення, що охоплює 
матеріальні, освітні, медичні та соціальні компоненти благополуччя дитини 
[48]. Водночас у педагогічних і соціально-психологічних дослідженнях було 
доведено, що тривале перебування дитини в умовах бідності має 
кумулятивний ефект і впливає на когнітивний розвиток, освітні результати 
та соціальну адаптацію. Саме тому проблема малозабезпеченості почала 
розглядатися не лише як економічна, а як міждисциплінарна [49]. 
Подальший розвиток наукових поглядів на дитячу бідність пов’язаний 
із формуванням концепції міжпоколінної нерівності та відтворення 
соціально-економічного статусу. Дослідження довели, що бідність має 
тенденцію передаватися між поколіннями через обмежений доступ до 
якісної освіти, медичних послуг, культурного капіталу та соціальних 
ресурсів. Значний внесок у розробку цього напряму зробив П’єр Бурдьє, 
який обґрунтував поняття соціального та культурного капіталу як чинників, 
що визначають життєві можливості дитини та її освітню траєкторію [31]. У 
межах такого підходу дитяча бідність розглядається як структурна 
проблема, що потребує системного соціального втручання. Суттєво 
трансформували наукове розуміння проблеми й міжнародні порівняльні 
дослідження соціальної політики. У працях G. Esping-Andersen було 
запропоновано типологію держав добробуту та доведено, що моделі 
  18 
 
соціального захисту по-різному впливають на рівень дитячої бідності [26]. 
Він запропонував найвідомішу класифікацію систем соціального захисту. 
Саме він розділив країни на ліберальні (як США), консервативні (як 
Німеччина) та соціал-демократичні (як Швеція). Дослідник підкреслював, 
що найбільш ефективними є системи, які поєднують грошові трансферти з 
доступом до освітніх і соціальних послуг. У цьому контексті дитячі 
соціальні пільги почали розглядатися як інвестиційний механізм, а не лише 
як форма компенсаційної підтримки. 
Європейські дослідницькі програми та аналітичні звіти Європейського 
Союзу розширили поняття дитячої бідності, включивши показники 
соціального виключення, житлових умов, доступу до цифрових ресурсів та 
освітніх можливостей [51]. Такий підхід отримав назву багатовимірної 
депривації. Він дозволяє оцінювати становище дітей не тільки за доходами 
сім’ї, але й за сукупністю життєвих обмежень. В українській науковій думці 
проблема дитячої бідності та малозабезпеченості розглядається у межах 
досліджень соціальної політики, соціальної роботи та педагогіки. Вітчизняні 
науковці наголошують на взаємозв’язку матеріальної вразливості сім’ї з 
освітніми ризиками та соціальною адаптацією дитини. Зокрема, у працях 
Е. Лібанової проблема бідності аналізується як багатофакторне соціально-
економічне явище, що потребує адресних програм підтримки сімей з дітьми 
[Лібанова]. Дослідники соціальної сфери також підкреслюють значення 
державних гарантій і соціальних пільг як інструменту попередження 
соціального відчуження дітей. Поступово у науковому дискурсі утвердився 
підхід, відповідно до якого дитина визнається самостійним носієм 
соціальних прав, а не лише членом домогосподарства. Це положення 
закріплене у міжнародних правових документах і активно підтримується 
сучасними дослідженнями соціальної політики дитинства [7; 36; 46]. 
На сучасному етапі розвитку наукових досліджень проблема дитячої 
бідності розглядається у межах інтегрованого підходу, що поєднує 
  19 
 
економічні, соціальні, правові та освітні виміри. Значного поширення 
набули концепції, що трактують підтримку дітей із малозабезпечених сімей 
як форму соціальних інвестицій у людський капітал . Представники цього 
напряму доводять, що своєчасні соціальні пільги, доступ до освіти, охорони 
здоров’я та соціальних послуг мають довгостроковий позитивний ефект як 
для окремої особи, так і для суспільства загалом [49].  
Сучасні емпіричні дослідження також акцентують увагу на 
багаторівневій природі дитячої малозабезпеченості. Науковці 
підкреслюють, що матеріальні труднощі поєднуються з житловими 
обмеженнями, нестабільністю зайнятості батьків, освітньою нерівністю та 
територіальними диспропорціями. Окремим напрямом сучасної наукової 
думки є дослідження адресності та ефективності соціальних пільг. 
Соціальні економісти та фахівці з публічної політики аналізують, які саме 
форми підтримки – грошові виплати, податкові пільги, освітні ваучери, 
безкоштовне харчування, медичні програми – мають найбільший вплив на 
зменшення дитячої бідності [46]. Доведено, що найбільш результативними є 
комплексні моделі, у яких фінансова допомога поєднується з доступом до 
послуг і програм розвитку дитини. У європейській соціальній політиці 
утвердився підхід «доброго старту життя», що передбачає підтримку 
дитини з раннього віку незалежно від доходного статусу сім’ї, але з 
додатковими інструментами допомоги для малозабезпечених 
домогосподарств [51]. У наукових дослідженнях підкреслюється, що 
універсальні програми у поєднанні з адресними пільгами дозволяють 
уникати стигматизації та підвищують охоплення вразливих груп. В 
українських дослідженнях останніх років проблема малозабезпеченості 
сімей з дітьми розглядається у контексті реформування системи соціального 
захисту та наближення її до європейських стандартів.  
Науковці у сфері соціальної політики та соціальної роботи 
наголошують на необхідності переходу від переважно компенсаційних 
  20 
 
механізмів до програм підтримки розвитку та соціальної інтеграції дитини 
[1; 26]. Підкреслюється значення міжнародного досвіду у формуванні 
ефективних моделей соціальних пільг. 
Саме такий підхід створює теоретичну основу для аналізу 
міжнародного досвіду надання соціальних пільг дітям із малозабезпечених 
сімей, що є предметом подальшого дослідження. З урахуванням цього 
доцільно узагальнити ключові етапи трансформації наукових поглядів на 
проблему дитячої бідності (табл. 1.1). 
Таблиця 1.1 
Еволюція наукових підходів щодо розуміння дитячої бідності 
Період Домінуючий Основні критерії Провідні Ключовий 
підхід науковці / акцент 
школи 
Початок ХХ ст. Абсолютний Мінімальний C. Booth,  Фізіологічні 
дохід, фізичне S. Rowntree потреби 
виживання 
Середина ХХ ст. Відносний Порівняння з P. Townsend Соціальні 
рівнем життя стандарти 
суспільства 
Кінець ХХ ст. Багатовимірний Освіта, житло, A. Sen, Якість 
здоров’я, доступ UNDP життя 
до послуг 
Початок ХХІ ст. Підхід Соціальні A. Sen, Розвиток 
можливостей можливості J. Stiglitz потенціалу 
дитини 
Сучасний етап Соціально- Довгострокові J. Heckman, Інвестиції в 
інвестиційний наслідки для OECD дитинство 
людського 
капіталу 
[таблицю розроблено автором на основі аналізу економічних та соціологічних теорій 
добробуту] 
Як видно з таблиці 1.1, наукові підходи поступово змістилися від 
вузького доходного розуміння бідності до комплексного трактування, що 
враховує соціальні можливості, умови розвитку та довгострокові життєві 
перспективи дитини. UNDP (ПРООН) – United Nations Development 
  21 
 
Programme (Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй). Вони 
розглядають бідність не просто як нестачу грошей, а як багатовимірне 
явище. Саме вони запровадили поняття «Індекс людського розвитку». Їхній 
підхід: Дитяча бідність – це брак можливостей (доступу до освіти, 
медицини, чистої води та безпеки). OECD (ОЕСР) Organisation for Economic 
Co-operation and Development (Організація економічного співробітництва та 
розвитку). Її часто називають «клубом успішних країн». Вони порівнюють 
країни за рівнем доходів та соціальних виплат. Їхній підхід: Дитяча бідність 
розглядається через економічні показники. Вони аналізують, наскільки 
ефективно державні пільги допомагають родинам вийти зі скрути.  
В еволюції підходів до дитячої бідності ми виділяємо не лише 
окремих вчених, а й міжнародні інституції, такі як UNDP, яка акцентує 
увагу на багатовимірності бідності та людському розвитку, та OECD, яка 
задає світові стандарти економічного вимірювання добробуту сімей. 
Сучасна наукова парадигма розглядає дитячу бідність не лише як 
нестачу матеріальних ресурсів, а як багатовимірне позбавлення життєвих 
можливостей, яке має довготривалі наслідки для формування людського 
капіталу та соціальної мобільності. Це зумовлює необхідність застосування 
інтегрованих моделей соціальної політики, що поєднують фінансову 
підтримку, доступ до якісної освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг. 
Таким чином, сформована теоретична база створює підґрунтя для 
подальшого аналізу механізмів соціального захисту дітей із 
малозабезпечених сімей у контексті сучасної державної та міжнародної 
політики. 
 
1.2. Система соціальних пільг як інструмент реалізації прав 
дитини: міжнародний та національний аспекти 
Розгляд системи соціальних пільг вимагає передусім 
фундаментального розуміння їхньої ролі не лише як фінансового 
  22 
 
інструменту, а як базису для забезпечення гідного дитинства. У сучасній 
науковій дискусії соціальні пільги розглядаються як спеціальний правовий 
режим, що створює додаткові умови для реалізації прав тих категорій 
населення, які в силу об'єктивних причин (як-от низький дохід родини) не 
можуть самостійно конкурувати в ринковому середовищі. Для дитини з 
малозабезпеченої сім'ї пільга стає тим «захисним щитом», який має 
запобігти спадковості бідності та забезпечити її гармонійну інтеграцію в 
соціум. 
Міжнародний аспект цього питання базується на концепції 
«позитивного обов’язку держави». Це означає, що держава не просто має 
«не заважати» дитині розвиватися, а зобов’язана активно створювати умови 
для цього розвитку. Ключовим документом тут виступає Конвенція ООН 
про права дитини, яка у статті 27 постулює право кожної дитини на рівень 
життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного та соціального 
розвитку [7]. Міжнародні інституції, зокрема ЮНІСЕФ, наголошують, що 
бідність у дитячому віці має набагато руйнівніші наслідки, ніж у дорослому, 
оскільки дефіцит повноцінного харчування, доступу до медицини чи освіти 
в цей період неможливо повністю компенсувати в майбутньому [36]. Саме 
тому міжнародні стандарти вимагають, щоб соціальні пільги були 
адресними та охоплювали всі сфери життєдіяльності дитини – від охорони 
здоров’я до права на відпочинок. Особливе місце в міжнародній практиці 
посідає Європейська соціальна хартія, яка вимагає від країн-підписантів 
підтримувати сім’ю як фундаментальну одиницю суспільства [8]. 
Європейська соціальна хартія закріплює обов’язок держави створювати 
умови для соціального та економічного захисту родини як осередку 
суспільства (статті 16, 27). У контексті соціальних пільг це трансформується 
в систему податкових преференцій для батьків, субсидування дитячих 
позашкільних закладів та надання специфічних ваучерів на культурний 
розвиток. На відміну від застарілих моделей, європейський підхід акцентує 
  23 
 
увагу на інклюзивності: дитина не повинна відчувати стигми через те, що її 
родина отримує допомогу. Пільги інтегруються безпосередньо в соціальну 
інфраструктуру, стаючи непомітними для оточення, але дієвими для 
отримувача. 
Національний аспект реалізації прав дитини в Україні має складну 
історичну та правову природу. Згідно зі статтею 3 Конституції України, 
людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються найвищою 
соціальною цінністю [6]. Це положення є засадничим для побудови всієї 
системи соціального захисту.  
Проте в Україні тривалий час панувала категоріальна система пільг, 
яка не завжди враховувала реальний майновий стан сім'ї. Лише останніми 
роками спостерігається чітка тенденція до цифровізації та верифікації 
виплат, що дозволяє спрямувати ресурси саме тим дітям, які перебувають у 
зоні найбільшого ризику. Важливим елементом національної системи є 
Закон України «Про охорону дитинства», який визначає основні напрями 
державної політики [22].  
Відповідно до законодавства, діти з малозабезпечених сімей мають 
право на безкоштовне харчування в закладах освіти, пільгове оздоровлення 
та відпочинок, а також на безоплатне отримання послуг у сфері охорони 
здоров’я. Однак науковці зауважують, що часто існує розрив між 
декларативними правами та їхнім реальним забезпеченням на місцях. Це 
пов’язано з децентралізацією, коли значна частина соціальних програм 
перекладається на бюджети територіальних громад, які мають різний рівень 
фінансової спроможності. 
Для того, щоб зрозуміти, як саме міжнародні стандарти корелюють з 
українською практикою, необхідно проаналізувати їх через призму 
функціональності та доступності. Таке порівняння дозволить виявити 
«вузькі місця» вітчизняної системи та окреслити шляхи для її 
вдосконалення в умовах євроінтеграції України. Нижче, в табл. 1.2, 
  24 
 
наведено порівняльний аналіз, який демонструє ключові відмінності в 
інструментах реалізації прав дитини. 
Табдиця 1.2. 
Порівняльний аналіз інструментів соціальної підтримки дітей 
 
Сфера Міжнародні стандарти Національна практика 
реалізації прав (ЄС, ООН) (Україна) 
Освітні Ваучери на додаткову Безкоштовне харчування у 
можливості освіту, курси іноземних школах, пільги на придбання 
мов, забезпечення підручників. 
гаджетами. 
Охорона Пріоритет на превентивну Безоплатне амбулаторне 
здоров’я медицину, повне покриття лікування за певними 
психологічної підтримки. переліками, пільгове 
стоматологічне 
обслуговування. 
Культура та «Культурні картки» для Пільгові путівки до 
відпочинок підлітків, субсидування оздоровчих таборів (за 
участі у спортивних наявності бюджетних місць). 
секціях. 
Фінансова Гнучка система Фіксована щомісячна 
підтримка податкових вирахувань допомога малозабезпеченим 
(Tax credits) для сім’ям. 
працюючих батьків. 
[таблицю сформовано на основі наукових джерел: 47; 52] 
Представлена таблиця чітко ілюструє, що міжнародний аспект 
спрямований на розширення можливостей та стимулювання розвитку 
особистості дитини, тоді як національний аспект здебільшого зосереджений 
на забезпеченні базових фізіологічних потреб. У міжнародній практиці 
пільга розглядається як інвестиція в людський капітал: надаючи дитині 
безкоштовний доступ до музичної школи чи спортивної секції, держава 
запобігає її маргіналізації в майбутньому. 
В українських реаліях опис системи пільг часто зводиться до переліку 
знижок або безкоштовних послуг, які мають на меті полегшити фінансовий 
тягар батьків. Наприклад, право на безкоштовне харчування в школі є 
  25 
 
надзвичайно важливим інструментом соціального захисту, оскільки воно 
гарантує дитині отримання необхідних поживних речовин незалежно від 
фінансового стану родини. Проте, аналізуючи це право в контексті гідності 
дитини, важливо забезпечити таку організацію процесу, щоб діти-
пільговики не виокремлювалися серед інших учнів, що повністю відповідає 
міжнародним вимогам щодо недискримінації. 
Після аналізу наведених даних стає очевидним, що українська система 
соціальних пільг потребує якісної трансформації. Головним викликом 
залишається перехід від пасивної підтримки до активної соціалізації. 
Міжнародний досвід підказує, що найбільш ефективними є ті пільги, які 
відкривають дитині двері до самореалізації. Це включає не лише доступ до 
освіти, а й цифрову інклюзію (забезпечення комп’ютерною технікою та 
інтернетом), що в умовах дистанційного навчання в Україні набуло 
критичного значення. Отже, система соціальних пільг як інструмент 
реалізації прав дитини повинна функціонувати як цілісний механізм, де 
міжнародні правові стандарти слугують орієнтиром, а національні 
механізми – гнучким інструментом їх втілення. Лише за умови поєднання 
матеріальної підтримки з широкими можливостями для розвитку можна 
стверджувати про повну реалізацію прав дитини, незалежно від рівня 
доходів її родини. Це вимагає від держави не тільки фінансових вкладень, а 
й постійної адаптації законодавства до нових соціальних викликів. 
Окремої уваги в контексті міжнародного аспекту реалізації прав 
дитини заслуговує принцип субсидіарності, який є наріжним каменем 
соціальної політики Європейського Союзу. Згідно з цим принципом, 
держава має втручатися в життя родини лише тоді, коли внутрішніх 
ресурсів сім’ї недостатньо для забезпечення базових потреб дитини. У 
цьому розрізі соціальні пільги виступають не як замінник батьківської 
відповідальності, а як допоміжний ресурс, що активує потенціал родини 
[27]. Міжнародна практика доводить, що найбільш ефективними є «м’які» 
  26 
 
пільги – ті, що стимулюють батьків до самодопомоги. Наприклад, у країнах 
Скандинавії система пільг інтегрована з ринком праці: малозабезпечені 
батьки отримують значні знижки на послуги догляду за дитиною (дитячі 
садки, професійні няні), що дозволяє їм вийти на роботу і самостійно 
покращити добробут сім’ї, поки дитина отримує якісний розвиток у 
спеціалізованому закладі. 
В українському національному аспекті трансформація системи пільг 
стикається з проблемою «соціального утримання». Протягом десятиліть 
пільги сприймалися як постійний додаток до низьких доходів, а не як 
тимчасовий трамплін. Для подолання цієї тенденції сучасна українська 
правова доктрина починає впроваджувати елементи кейс-менеджменту. Це 
означає, що надання пільг дитині з малозабезпеченої сім’ї має 
супроводжуватися індивідуальним планом підтримки. Наприклад, 
забезпечення дитини безкоштовними медикаментами або харчуванням 
повинно йти пліч-о-пліч з роботою соціальних служб щодо подолання 
причин бідності в родині. Такий комплексний підхід дозволяє перетворити 
пільгу з пасивного інструменту споживання на активний інструмент захисту 
прав. 
Суттєвим аспектом, що потребує детального розгляду, є питання 
цифрової рівності. У XXI столітті право на освіту та інформацію неможливо 
реалізувати без доступу до цифрових технологій. Міжнародні організації, 
зокрема Рада Європи, все частіше включають «цифровий доступ» до 
переліку базових потреб дитини. Для малозабезпечених сімей в Україні це 
стає серйозним викликом. Національний аспект вирішення цієї проблеми 
поступово втілюється через програми забезпечення дітей комп’ютерною 
технікою для дистанційного навчання. Проте, на законодавчому рівні цей 
вид пільги ще не закріплений як постійна соціальна гарантія, що створює 
ситуацію нерівності між дітьми з різних регіонів та громад. Юридична 
  27 
 
природа соціальних пільг також тісно пов’язана з поняттям соціальної 
справедливості.  
У міжнародному праві вважається справедливим надавати більше 
ресурсів тим, хто має менше стартових можливостей (принцип позитивної 
дискримінації). В Україні цей принцип реалізується через систему критеріїв 
доходу, де право на пільги мають лише ті сім’ї, чий середньомісячний 
сукупний дохід нижчий за встановлений поріг. Однак, наукова дискусія 
вказує на необхідність перегляду методики обчислення цього доходу, щоб 
враховувати не лише сухі цифри, а й реальну вартість життя, витрати на 
оренду житла та специфічні потреби дітей з інвалідністю або хронічними 
захворюваннями в межах малозабезпечених родин. 
Особливу роль у системі захисту прав дитини відіграють пільги у 
сфері оздоровлення та відпочинку. Міжнародні стандарти, зокрема стаття 31 
Конвенції ООН, наголошують на праві дитини на дозвілля та участь у 
культурному житті [7]. Для дитини з малозабезпеченої родини можливість 
поїхати до літнього табору або відвідати театр за пільговою ціною є не 
просто розвагою, а критично важливим елементом соціалізації.  
Підсумовуючи аналіз міжнародного та національного аспектів 
функціонування системи соціальних пільг, можна зробити висновок, що цей 
інструмент є незамінним для реалізації прав дитини. Міжнародний досвід 
пропонує нам модель «інвестицій у майбутнє», де пільга є засобом 
розвитку, тоді як національна система поки що переважно виконує роль 
«соціального захисту від злиднів».  
Основним вектором розвитку для України має стати гармонізація цих 
підходів: збереження надійних гарантій базових потреб при одночасному 
впровадженні інноваційних пільг, що сприяють інтелектуальному та 
соціальному зростанню дитини. Тільки за такої умови система пільг зможе 
стати справжнім інструментом реалізації прав, а не лише формальною 
ознакою соціальної держави. 
  28 
 
1.3. Нормативно-правове забезпечення соціального захисту 
малозабезпечених верств населення 
Нормативно-правове забезпечення соціального захисту 
малозабезпечених верств населення в Україні являє собою складну, 
багаторівневу систему, яка динамічно трансформується під впливом 
євроінтеграційних процесів та безпекових викликів. Юридичний базис цієї 
системи спрямований на реалізацію конституційного принципу соціальної 
держави, де головним обов'язком влади є створення умов для гідного життя 
кожного громадянина, а особливо дитини.  
Аналіз законодавства дозволяє стверджувати, що захист 
малозабезпечених сімей не є статичним явищем; він еволюціонує від 
простого фінансового субсидування до комплексної підтримки, де правова 
норма стає гарантом соціальної безпеки.  
Найвищу юридичну силу в цій системі має Конституція України. 
Статті 46 та 48 Основного Закону визначають, що громадяни мають право 
на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, 
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а 
також у старості та в інших випадках, передбачених законом [6].  
Для малозабезпечених верств населення Конституція гарантує рівень 
життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Ця 
норма є фундаментальною, оскільки вона закладає обов'язок держави 
постійно переглядати соціальні стандарти відповідно до реальних 
економічних показників. 
Ключовим галузевим актом, що безпосередньо регулює питання 
надання допомоги, є Закон України «Про державну соціальну допомогу 
малозабезпеченим сім’ям» [19]. Цей документ визначає правові засади 
надання грошової підтримки сім'ям, які з поважних або незалежних від них 
причин мають середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового 
мінімуму для сім'ї. Важливою юридичною особливістю цього закону є те, 
  29 
 
що він розглядає сім'ю як єдине ціле, де потреби дитини враховуються через 
підвищення рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Закон чітко 
регламентує умови призначення допомоги, терміни її виплати та підстави 
для перегляду її розміру, що забезпечує прозорість та правову визначеність 
для отримувачів. Окреме місце в системі правового регулювання посідає 
Закон України «Про охорону дитинства» [22].  
Стаття 19 цього Закону прямо вказує на те, що держава гарантує дітям 
із малозабезпечених та багатодітних сімей спеціальні пільги. Це створює 
додаткову правову опору, оскільки норми цього закону пріоритетно 
спрямовані на інтереси дитини. Зокрема, закон встановлює право на 
безоплатне харчування в закладах освіти та пільговий проїзд, що є формою 
негрошової соціальної допомоги. Правова конструкція цього акта дозволяє 
поєднувати загальні соціальні гарантії з вузькопрофільними преференціями, 
що відповідає міжнародним стандартам дитиноцентризму. 
Процедурні аспекти надання пільг та допомоги деталізуються у 
Постановах Кабінету Міністрів України. Зокрема, Постанова № 250 «Про 
затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної 
допомоги малозабезпеченим сім’ям» є основним підзаконним актом, який 
використовують органи соціального захисту у своїй щоденній роботі [20]. У 
цьому документі прописано механізм обчислення середньомісячного 
сукупного доходу, перелік документів, необхідних для отримання статусу 
малозабезпеченості, та критерії верифікації виплат.  
Правовий аналіз цієї постанови свідчить про поступове посилення 
вимог до адресності: держава стає більш прискіпливою до майнового стану 
отримувачів (наявність нерухомості, дорогих транспортних засобів), щоб 
забезпечити підтримку саме тим, хто її дійсно потребує.  
Для систематизації значного масиву законодавчих актів доцільно 
розглянути їх через класифікацію за предметом регулювання.  
  30 
 
Це допоможе краще зрозуміти, як різні норми взаємодіють між собою 
для створення цілісного механізму захисту (табл. 1.3). 
Табдиця 1.3. 
Класифікація нормативно-правових актів у сфері соціального захисту 
Рівень акта Назва документа Сфера регулювання 
Міжнародний Конвенція ООН про права Загальні стандарти захисту, 
дитини обов’язкові для 
імплементації в Україні. 
Законодавчий ЗУ «Про державну Право на отримання 
соціальну допомогу грошових виплат та критерії 
малозабезпеченим сім’ям» малозабезпеченості. 
Спеціальний ЗУ «Про охорону Пільги на освіту, 
дитинства» оздоровлення та медицину 
для дітей. 
Процедурний Постанови КМУ (напр. Механізм нарахування 
№250, №1161) допомоги, перелік 
документів, верифікація. 
Соціально- ЗУ «Про Державний Встановлення розміру 
стандартний бюджет України» прожиткового мінімуму на 
поточний рік. 
[сформовано автором на основі аналізу чинного законодавства України та 
міжнародно-правових актів] 
Наведена таблиця демонструє, що нормативне забезпечення є 
комплексним: воно охоплює як матеріальні норми (що саме надається), так і 
процесуальні (як саме це отримати). Особливу увагу слід звернути на Закон 
про Державний бюджет, який щороку фактично визначає «ціну» соціальних 
прав.  
В юриспруденції це називається фінансовою спроможністю реалізації 
прав людини. Якщо встановлений у бюджеті прожитковий мінімум є 
заниженим, то всі інші закони, якими б ідеальними вони не були, не 
виконують своєї захисної функції в повному обсязі. 
В умовах воєнного стану нормативно-правове забезпечення зазнало 
суттєвих змін. Було прийнято низку актів, що спрощують доступ до 
допомоги для внутрішньо переміщених осіб та сімей, які втратили житло. 
  31 
 
Табдиця 1.3. 
Класифікація нормативно-правових актів у сфері соціального захисту 
Рівень акта Назва документа Сфера регулювання 
Міжнародний Конвенція ООН про права Загальні стандарти захисту, 
дитини обов’язкові для 
імплементації в Україні. 
Законодавчий ЗУ «Про державну Право на отримання 
соціальну допомогу грошових виплат та критерії 
малозабезпеченим сім’ям» малозабезпеченості. 
Спеціальний ЗУ «Про охорону Пільги на освіту, 
дитинства» оздоровлення та медицину 
для дітей. 
Процедурний Постанови КМУ (напр. Механізм нарахування 
№250, №1161) допомоги, перелік 
документів, верифікація. 
Соціально- ЗУ «Про Державний Встановлення розміру 
стандартний бюджет України» прожиткового мінімуму на 
поточний рік. 
[сформовано автором на основі аналізу чинного законодавства України та 
міжнародно-правових актів] 
 
Зокрема, запроваджено принцип «екстериторіальності» при зверненні 
до органів соцзахисту, що дозволяє отримати пільги незалежно від місця 
реєстрації. Це є важливим кроком у розвитку адаптивності українського 
права до кризових ситуацій. Крім того, на законодавчому рівні розширено 
поняття «сім'я, що перебуває у складних життєвих обставинах», що 
дозволяє дітям із таких родин отримувати пільги за спрощеною 
процедурою. Проте, попри розгалужену мережу законів, залишається 
актуальною проблема колізій. Іноді норми різних законів суперечать одна 
одній у питаннях визначення доходів чи права на одночасне отримання 
декількох видів пільг. Юридична наука сьогодні працює над концепцією 
Соціального кодексу України, який би об'єднав усі розрізнені акти в єдиний 
документ. Це дозволило б усунути дублювання та зробити систему захисту 
  32 
 
малозабезпечених верств населення більш зрозумілою для пересічного 
громадянина. 
Важливим складником нормативно-правового забезпечення, який 
часто залишається поза увагою, але має критичне значення для реальної 
практики, є Податковий кодекс України [25]. Економічна підтримка 
малозабезпечених сімей з дітьми реалізується також через інструменти 
податкового регулювання, зокрема шляхом надання податкової соціальної 
пільги, що регламентовано Податковим кодексом України.  Податкові 
пільги є формою непрямої соціальної підтримки малозабезпечених верств 
населення. Зокрема, статтею 169 Податкового кодексу передбачено право 
платника податку на застосування податкової соціальної пільги (ПСП) [25].  
Для батьків, які виховують двох і більше дітей віком до 18 років, 
граничний розмір доходу, який дає право на застосування пільги, 
збільшується кратно кількості дітей. На відміну від країн Скандинавії, де 
основний акцент робиться на соціальних послугах, в Україні значна увага 
приділяється фіскальним методам підтримки, таким як податкові пільги для 
працюючих батьків. Це означає, що держава залишає в бюджеті сім'ї більшу 
частину заробленої плати, зменшуючи податкове навантаження на батьків. 
Для малозабезпечених родин, де кожен відсоток доходу має значення, такий 
інструмент є ефективним засобом самодопомоги. Проте, аналіз показує, що 
рівень поінформованості населення про право на ПСП залишається 
низьким, що потребує більш активної роз'яснювальної роботи з боку органів 
Державної податкової служби та соціального захисту. 
Ще одним рівнем захисту прав дитини є аналіз судової практики, 
зокрема правових позицій Верховного Суду (ВС) [25]. Як свідчить Огляд 
судової практики ВС щодо захисту прав дитини [25], ключовим принципом 
діяльності суду є забезпечення «найкращих інтересів дитини». У контексті 
нашого дослідження важливою є позиція суду про те, що недостатній 
майновий стан батьків не може бути єдиною підставою для обмеження прав 
  33 
 
дитини на належний рівень життя, а держава зобов’язана гарантувати 
адресність та своєчасність соціальних пільг. У багатьох справах ВС 
наголошує на принципі «належного врядування», згідно з яким помилки 
державних органів при призначенні соціальної допомоги не повинні 
виправлятись за рахунок громадян. Наприклад, у справах щодо повернення 
«надміру виплачених» коштів малозабезпеченим сім'ям, Верховний Суд 
часто стає на бік родини, якщо отримувач діяв добросовісно, а помилка була 
допущена самим органом соцзахисту. 
Суд акцентує увагу на тому, що право на соціальну допомогу є 
об'єктивним правом людини, яке випливає зі статті 1 Першого протоколу до 
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [21]. 
Юридична позиція ВС полягає в тому, що держава не може в 
односторонньому порядку позбавляти особу допомоги без вагомих на те 
підстав, оскільки це порушує «правомірні очікування» людини на 
підтримку. Таке тлумачення значно посилює юридичну захищеність 
малозабезпечених сімей перед бюрократичним апаратом. Важливим етапом 
розвитку національного законодавства є його гармонізація з нормами 
Європейського Союзу. На даному етапі українські закони вже значною 
мірою відповідають базовим європейським директивам, зокрема в частині 
недопущення дискримінації та захисту прав дітей. Проте залишається низка 
аспектів, які потребують доопрацювання: 
1. Європейська соціальна хартія (переглянута): Україна взяла на себе 
зобов'язання забезпечити дітям і молоді захист від соціального та правового 
відчуження. Наші закони поступово адаптуються до вимог Хартії, але 
фінансове забезпечення цих прав ще відстає від європейських стандартів. 
2. Директиви ЄС щодо балансу між роботою та приватним життям: В 
Україні законодавство все ще орієнтоване на прямі виплати, тоді як 
директиви ЄС вимагають створення умов, де малозабезпечені батьки могли 
  34 
 
б поєднувати роботу та догляд за дитиною (гнучкі графіки, субсидовані 
ясла). 
3. Стандарти верифікації виплат: Європейський досвід передбачає 
автоматизацію обміну даними між реєстрами. Україна вже зробила 
величезний крок у цьому напрямку через створення Єдиної інформаційної 
системи соціальної сфери (ЄІССС), що дозволяє призначати пільги швидше 
і без зайвих довідок. 
Таким чином, порівняння з нормами ЄС свідчить, що українське 
нормативне поле рухається від «соціальної допомоги як милостині» до 
«соціальної допомоги як права». Це вимагає від законодавця не лише 
копіювання західних норм, а й створення стійких економічних механізмів їх 
реалізації. Цифровізація соціальної сфери, реалізована через портал та 
застосунок «Дія», кардинально змінила алгоритм отримання допомоги 
малозабезпеченими сім'ями. Як зазначає О. Карпенко [11], впровадження 
системи «Дія» дозволило мінімізувати корупційні ризики та реалізувати 
принцип «єдиного вікна». Зокрема, автоматична перевірка даних через 
інформаційну систему соціальної сфери (ЄІССС) забезпечує високу 
адресність пільг, що відповідає вимогам Закону України «Про особливості 
надання електронних публічних послуг» [15]. 
Сучасний етап розвитку нормативно-правового забезпечення 
соціального захисту в Україні характеризується стрімким переходом до 
цифрового формату надання послуг. Впровадження порталу та мобільного 
застосунку «Дія» докорінно змінило правозастосовну практику в сфері 
підтримки малозабезпечених верств населення [14].  
Для дитини з малозабезпеченої сім'ї цифровізація означає насамперед 
усунення бюрократичних бар'єрів. Завдяки інтеграції державних реєстрів у 
межах Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (ЄІССС), процес 
підтвердження статусу малозабезпеченості став автоматизованим. Правова 
  35 
 
норма тепер реалізується не через подання стосу довідок, а через запит 
системи до реєстрів доходів, майна та актів цивільного стану.  
Особливе значення має впровадження послуги «єМалятко», яка на 
законодавчому рівні об’єднала до десяти державних послуг за однією 
заявою [14]. Це дозволяє батькам з низьким рівнем доходу вже при 
народженні дитини автоматично оформити не тільки свідоцтво про 
народження, а й допомогу при народженні та внести дані про дитину до 
Реєстру пацієнтів. З точки зору реалізації прав дитини, такий підхід 
забезпечує «безшовність» соціального захисту: дитина отримує належні їй 
гарантії з перших днів життя без додаткового адміністративного 
навантаження на батьків. Крім того, цифровізація дозволила запровадити 
нові форми цільової підтримки, такі як грошова допомога за принципом 
«гроші ходять за дитиною». Прикладом є реалізація пільг на оздоровлення 
та відпочинок, де через «Дію» батьки отримують кошти на спеціальну 
картку, які можна витратити виключно на оплату путівки в обраному 
закладі. Це юридично закріплює право вибору за сім’єю, а не за державним 
органом, що повністю відповідає принципам демократичного соціального 
устрою та міжнародним рекомендаціям щодо підвищення суб’єктності 
отримувачів допомоги [36]. 
Однак, цифрова трансформація законодавства ставить і нові виклики, 
зокрема питання захисту персональних даних та подолання «цифрового 
розриву».  
Нормативно-правове забезпечення має гарантувати, що сім’ї, які не 
мають доступу до сучасних гаджетів або інтернету (що часто трапляється в 
сільській місцевості серед малозабезпечених), не будуть дискриміновані у 
своєму праві на пільги. Тому чинне законодавство зберігає альтернативні 
способи звернення через ЦНАПи або поштою, забезпечуючи інклюзивність 
соціальної політики. 
  36 
 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СВІТОВИХ МОДЕЛЕЙ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ 
ПРАКТИКИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПІЛЬГ ДІТЯМ 
 
2.1. Порівняльна характеристика європейських та американських 
моделей соціальної підтримки малозабезпечених сімей  
Глобалізаційні процеси та сучасні соціально-економічні виклики 
зумовили формування різних підходів до підтримки вразливих верств 
населення. У науковій літературі традиційно виокремлюють дві полярні, але 
водночас ефективні системи: європейську (соціально-орієнтовану) та 
американську (ліберальну). Розуміння різниці між ними є ключовим для 
реформування української системи, оскільки кожна з цих моделей пропонує 
свої інструменти реалізації прав дитини в умовах малозабезпеченості. 
Європейська модель соціальної підтримки, яка найбільш яскраво 
представлена в країнах ЄС (Німеччина, Франція, Швеція), базується на 
принципі солідарності та високої ролі держави. Тут соціальні пільги 
розглядаються як природне право кожного громадянина на отримання 
частки суспільного багатства. Основна мета європейського підходу – 
мінімізація соціальної нерівності та забезпечення загального доступу до 
благ. У більшості країн Європи система підтримки дітей із 
малозабезпечених сімей є універсальною, але з елементами прогресивності: 
що менший дохід сім'ї, то більший пакет пільг вона отримує [42]. 
Наприклад, у Німеччині підтримка дитини починається з прямої 
грошової допомоги (Kindergeld), яка виплачується всім сім'ям незалежно від 
доходу. Однак для малозабезпечених родин передбачена додаткова 
надбавка (Kinderzuschlag), яка фокусується саме на потребах дитини, щоб 
запобігти її бідності. Крім того, європейська модель активно використовує 
систему «натуральних ваучерів» на освіту, спорт та культуру, що гарантує 
цільове використання коштів саме в інтересах дитини [13]. 
  37 
 
Американська модель (США) докорінно відрізняється своїм підходом. 
Вона базується на принципах індивідуалізму та економічного 
стимулювання. Соціальна підтримка в США розглядається не як постійна 
«парасолька», а як тимчасова «сітка безпеки», яка має допомогти сім'ї знову 
стати фінансово незалежною. Основний акцент тут робиться не на прямих 
виплатах, а на податкових пільгах для працюючих батьків та продуктових 
програмах [44]. 
Найвідомішою американською програмою підтримки є SNAP 
(Supplemental Nutrition Assistance Program), яку в народі називають 
продуктовими картками. Це адресна пільга, яка дозволяє малозабезпеченим 
сім'ям купувати продукти харчування, забезпечуючи дитині базовий рівень 
нутриціологічної безпеки. Іншим важливим інструментом є EITC (Earned 
Income Tax Credit) – податковий кредит, який повертає частину податків 
працюючим бідним сім'ям із дітьми. Таким чином, американська модель 
стимулює батьків до працевлаштування: що більше ти працюєш (навіть на 
низькооплачуваній роботі), то більшу підтримку від держави отримуєш 
через податкові механізми [13]. 
Порівнюючи ці дві моделі, важливо зауважити, що європейська 
система є дорожчою для державного бюджету, оскільки вимагає високих 
податків, але вона забезпечує вищий рівень соціального спокою та рівності. 
Американська система, навпаки, є більш економною та динамічною, проте 
вона створює вищі ризики для дітей, чиї батьки з певних причин не можуть 
знайти роботу. Для детальнішого аналізу відмінностей доцільно звернутися 
до порівняльної характеристики за основними параметрами в табл. 2.1. 
Опис таблиці дозволяє зробити висновок, що європейська модель є 
більш «дружньою» до дитини на ранніх етапах її розвитку. Безкоштовні 
дитячі садки у Франції чи Швеції дозволяють дитині з малозабезпеченої 
сім'ї соціалізуватися нарівні з дітьми з заможних родин. В американській 
системі основний фокус зміщено на підлітковий та студентський вік, де 
  38 
 
через систему грантів та пільгових позик держава допомагає дитині вийти з 
«пастки бідності» через отримання вищої освіти. 
Табдиця 2.1. 
Порівняльна характеристика моделей соціальної підтримки  
сімей із дітьми 
 
Параметр Європейська модель Американська модель 
порівняння (Соціально-демократична) (Ліберальна) 
Філософія Соціальна солідарність та Індивідуальна 
системи державна опіка. відповідальність та стимул до 
праці. 
Ключовий Прямі виплати, Податкові кредити, продуктові 
механізм безкоштовні послуги, субсидії. 
ваучери. 
Доступ до Загальне медичне Програми для бідних 
медицини страхування або державна (Medicaid), приватне 
медицина. страхування. 
Роль пільг Компенсація нерівності, Тимчасова допомога для 
соціальна інклюзія. виходу з кризового стану. 
Освітня Субсидована позашкільна Гранти на навчання для дітей з 
підтримка освіта, безкоштовні низьким доходом (Pell Grants). 
садочки. 
[таблицю сформовано на основі наукових джерел:10; 13; 27] 
Важливим аспектом порівняння є механізм перевірки доходів (means-
testing). У США цей процес є дуже жорстким та деталізованим: сім'я має 
довести свою бідність за багатьма критеріями. В Європі підхід більш 
гнучкий, а в деяких країнах (наприклад, Норвегія) підтримка дітей є майже 
безумовною, що зменшує стигматизацію малозабезпечених верств 
населення [44]. Для України, яка намагається балансувати між обмеженим 
бюджетом та європейськими прагненнями, цей досвід є повчальним. 
Зокрема, поєднання американської адресності та європейської 
комплексності послуг може стати оптимальним шляхом для реформування 
вітчизняної системи. Наприклад, запровадження елементів американського 
  39 
 
податкового кредиту могло б стимулювати українських батьків до виходу з 
«тіньового» сектору економіки, а європейська система ваучерів забезпечила 
б дітям доступ до гуртків та секцій незалежно від місця проживання. 
Отже, порівняльна характеристика європейської та американської 
моделей демонструє, що попри різні ідеологічні підходи, обидві системи 
ставлять за мету захист інтересів дитини. Різниця полягає лише в 
інструментах: Європа робить ставку на стабільне соціальне середовище, а 
Америка – на створення можливостей для економічного прориву індивіда. 
Особливе місце в системі світових координат займає британська 
модель соціальної підтримки, яка є унікальним синтезом європейського 
солідаризму та англосаксонського прагматизму [32]. У Великій Британії 
ключову роль відіграє система «Universal Credit», яка об’єднала в собі шість 
різних видів виплат, спростивши доступ до допомоги для малозабезпечених 
сімей. Проте найцікавішим інструментом для нашого дослідження є Child 
Tax Credit (Дитячий податковий кредит). Це виплата, яка не залежить від 
того, чи працюють батьки, але її розмір чітко корелює з рівнем доходів 
сім’ї. Британія також активно використовує програму Sure Start, яка 
фокусується на ранньому розвитку дітей у бідних районах, надаючи 
безкоштовні послуги з догляду, навчання та охорони здоров’я. Такий підхід 
демонструє перехід від простої виплати грошей до створення сприятливого 
соціального середовища навколо дитини. 
Якщо глибше аналізувати американську систему, то варто звернути 
увагу на програму WIC (Special Supplemental Nutrition Program for Women, 
Infants, and Children) [44]. Це одна з найбільш ефективних програм у світі, 
яка спрямована на захист здоров’я вагітних жінок та дітей до п’яти років із 
сімей з низьким доходом. Юридична та практична природа WIC полягає не 
в наданні грошей, а в забезпеченні специфічними продуктами харчування, 
багатими на поживні речовини, та медичному супроводі. Це приклад 
«превентивної пільги», яка запобігає проблемам зі здоров’ям дитини в 
  40 
 
майбутньому, що є значно дешевшим для держави, ніж лікування хронічних 
хвороб, спричинених бідністю. 
Ще одним важливим інструментом США є програма Section 8 
(житлові ваучери). Для малозабезпечених сімей з дітьми це право на 
субсидоване житло в безпечних районах. Міжнародні дослідження 
доводять, що переїзд дитини з депресивного району в більш благополучний 
(завдяки державній пільзі) підвищує її шанси на отримання вищої освіти на 
30%. Це яскравий приклад того, як житлова пільга трансформується в 
інструмент реалізації права дитини на безпеку та розвиток. 
Для порівняльного аналізу ефективності цих моделей доцільно 
розглянути статистичні показники впливу соціальних трансфертів на рівень 
дитячої бідності. Дані OECD (Організації економічного співробітництва та 
розвитку) демонструють вражаючу різницю в результативності інструментів 
(табл. 2.2). 
Табдиця 2.2. 
Вплив соціальних пільг та виплат на зниження рівня дитячої бідності 
(усереднені дані) 
Країна / Регіон Рівень Рівень Ефективність 
бідності до бідності після системи (коефіцієнт 
виплат (%) виплат (%) зниження) 
Фінляндія / 25% 4% 6.25 (найвища) 
Швеція 
Франція / 28% 7% 4.0 
Німеччина 
Велика Британія 30% 12% 2.5 
США 26% 15% 1.73 
Україна 35% 22% 1.59 
(прогнозовано) 
[таблицю сформовано на основі наукових джерел: 37] 
Аналіз таблиці 2.2 показує, що скандинавська модель (універсальні 
пільги та послуги) є найбільш ефективною у боротьбі з бідністю. Хоча 
початковий рівень ризику бідності в усіх країнах приблизно однаковий, 
  41 
 
саме європейські механізми прямого втручання та надання безкоштовних 
послуг дозволяють знизити підсумковий показник у 4–6 разів. 
Американська модель, хоча і є менш ефективною у сухому залишку 
бідності, показує кращі результати у стимулюванні економічної активності 
батьків, що є важливим для довгострокової стійкості економіки. 
Важливою частиною порівняння є механізм стигматизації. У 
європейській моделі отримання пільг часто є «непомітним» (наприклад, 
через податкові коди або загальні безкоштовні їдальні), що захищає гідність 
дитини. В американській моделі отримання пільг часто вимагає публічного 
підтвердження статусу «бідного», що може створювати психологічний тиск 
на дітей у шкільному середовищі. Це питання є надзвичайно актуальним для 
України, де процес отримання пільг часто супроводжується необхідністю 
збору численних довідок, що де-факто маркує сім’ю як «проблемну». 
Також варто згадати про цифрові інструменти моніторингу. У США 
та Британії системи автоматично аналізують транзакції за соціальними 
картками, щоб кошти витрачалися саме на дитячі потреби (харчування, 
одяг) [42]. В європейських країнах панує більша довіра до батьків, але при 
цьому діє жорстка система патронату: якщо дитина з малозабезпеченої сім’ї 
пропускає школу або не відвідує лікаря, виплата пільг може бути 
призупинена до з’ясування обставин. 
Таким чином, порівняльна характеристика свідчить, що світова 
практика надання соціальних пільг еволюціонує в бік індивідуалізації. 
Немає «ідеальної» моделі, але є набір інструментів, які довели свою 
дієвість. Для України цінним є поєднання європейського рівня захисту 
(особливо в освіті та медицині) з американською гнучкістю та орієнтацією 
на кінцевий результат – вихід сім’ї зі стану малозабезпеченості. Такий 
синтез дозволить не просто «утримувати» бідних, а реально реалізовувати 
права кожної дитини на успішне майбутнє, незалежно від соціального 
походження її батьків. 
  42 
 
Феномен «пастки бідності» у системах соціального захисту та 
міжнародні стратегії її подолання. Важливим аспектом аналізу світових 
моделей підтримки є дослідження ризиків, пов'язаних із виникненням так 
званої «пастки бідності» (poverty trap) [36]. Це специфічний соціально-
економічний стан, за якого діюча система пільг та виплат дестимулює 
батьків із малозабезпечених сімей до пошуку роботи або підвищення своєї 
кваліфікації. Механізм цієї пастки полягає в тому, що при працевлаштуванні 
на низькооплачувану роботу сім'я втрачає право на значний пакет 
соціальних пільг (безкоштовне харчування для дітей, субсидії на житло, 
грошові виплати), що в підсумку робить чистий дохід працюючої родини 
меншим, ніж дохід сім'ї, яка живе виключно на допомогу. 
У міжнародній практиці, особливо в США та Великій Британії, для 
боротьби з цим явищем було розроблено концепцію «робота має бути 
вигідною» (Making Work Pay). Замість різкого припинення надання пільг 
при досягненні певного порогу доходу, ці країни впровадили механізм 
поступового «згасання» підтримки (phase-out). 
Наприклад, у британській системі Universal Credit пільги не зникають 
миттєво. На кожний зароблений понад ліміт фунт допомога зменшується 
лише на певну кількість пенсів (принцип «теперації») [42]. Це гарантує, що 
кожна відпрацьована година приносить родині реальний додатковий дохід, 
а дитина продовжує користуватися пільгами (наприклад, на проїзд чи 
шкільні заходи) ще певний час після того, як батьки знайшли роботу. Така 
правова конструкція захищає право дитини на стабільність і не ставить її 
добробут у залежність від різких змін у статусі працевлаштування батьків. 
Європейська модель (Франція, Бельгія) вирішує проблему «пастки 
бідності» через акцент на універсальних послугах, які не залежать від 
статусу малозабезпеченості. Якщо дитина має доступ до якісної 
безкоштовної медицини та освіти незалежно від того, чи працюють її 
батьки, то страх втратити пільги при працевлаштуванні зникає [44]. 
  43 
 
Окремим інструментом є «активні заходи соціальної підтримки», коли 
надання пільг дитині прямо пов’язується з проходженням батьками курсів 
перекваліфікації. Таким чином, пільга для дитини виступає як «соціальний 
кредит», який держава надає родині для виходу з кризи. 
Аналіз світової практики дозволяє виділити основні стратегії 
подолання цієї проблеми, що є критично важливими для українських реалій 
(табл. 2.3). 
Табдиця 2.3. 
Стратегії мінімізації «пастки бідності» у світових моделях 
 
Країна / Регіон Стратегія подолання Вплив на права дитини 
США Розширені податкові Батьки зацікавлені 
кредити (EITC). працювати більше, 
збільшуючи бюджет на 
потреби дитини. 
Німеччина Поєднання допомоги з Дитина бачить приклад 
оплатою професійного успішної соціальної 
навчання батьків. адаптації батьків. 
Скандинавські Повна дестигматизація Дитина не відчуває 
країни пільг через їх соціального розриву при 
універсальність. зміні доходу родини. 
Велика Плавне зменшення виплат Фінансова стабільність 
Британія (Taper rate). дитини зберігається під час 
перехідного періоду. 
[таблицю розроблено автором на основі наукових джерел 37; 39 ] 
Важливим юридичним моментом у подоланні «пастки бідності» є 
захист так званих «права на розвиток» дитини. У багатьох розвинених 
країнах законодавство забороняє позбавляти дитину освітніх пільг 
(наприклад, гуртків чи гаджетів для навчання) протягом певного терміну (6–
12 місяців) після того, як сім’я офіційно перестала вважатися 
малозабезпеченою. Це називається «періодом адаптації». Такий підхід 
гарантує, що дитина не постраждає від успіху своїх батьків на ринку праці 
та зможе завершити розпочаті освітні цикли [43]. 
  44 
 
Для України цей досвід є надзвичайно актуальним, оскільки наша 
система часто грішить «різким відрізанням» пільг. Це змушує багатьох 
батьків приховувати свої реальні доходи або працювати неофіційно, щоб не 
втратити право на допомогу, безкоштовне харчування чи субсидію. 
Впровадження міжнародного досвіду «плавного переходу» та збереження 
ключових дитячих пільг незалежно від статусу малозабезпеченості могло б 
стати потужним стимулом для виведення економіки з тіні та реального 
захисту прав дитини. 
Таким чином, сучасні світові моделі соціального захисту 
еволюціонують від ідеї «простої допомоги бідним» до створення складних 
механізмів, які підтримують дитину, одночасно стимулюючи дорослих 
членів родини до економічної активності. Це перетворює систему пільг на 
динамічний ліфт, який вивозить сім'ю з підвалу бідності, а не замикає її там 
назавжди. 
Узагальнюючи результати дослідження, проведеного у цьому 
підрозділі, необхідно зазначити, що світовий досвід формування систем 
соціальних пільг для дітей із малозабезпечених сімей демонструє 
надзвичайну різноманітність підходів, кожен з яких базується на 
специфічній соціокультурній та економічній доктрині держави. Проведений 
порівняльний аналіз європейської та американської моделей дозволяє 
стверджувати, що попри ідеологічні відмінності, обидві системи ставлять за 
мету захист базових прав дитини та забезпечення її соціальної інтеграції. 
Європейський вектор, представлений передусім скандинавськими країнами 
та Німеччиною, орієнтується на принцип солідарності, де соціальні пільги у 
формі універсальних послуг та цільових ваучерів виступають гарантом 
рівних можливостей для кожної дитини, незалежно від фінансового статусу 
її батьків. У такий спосіб держава бере на себе роль активного інвестора в 
людський капітал, мінімізуючи ризики соціального розшарування ще на 
ранніх етапах розвитку особистості. 
  45 
 
Водночас американська модель соціального захисту пропонує 
альтернативний погляд, де основний акцент зміщено на індивідуальну 
відповідальність та стимулювання економічної активності. Використання 
таких інструментів, як податкові кредити для працюючих сімей та 
продуктові субсидії, демонструє прагматичний підхід, за якого соціальна 
пільга є не просто формою допомоги, а засобом підтримки сім'ї на шляху до 
її економічної самостійності. Важливим висновком аналізу є розуміння 
того, що найбільш ефективними виявляються ті системи, які здатні долати 
«пастку бідності». Світова практика доводить, що механізм плавного 
зменшення соціальних виплат при зростанні доходів сім'ї є критично 
важливим для збереження фінансової стабільності дитини та стимулювання 
батьків до офіційної праці. 
Окрему увагу в контексті світових моделей привертає перехід від 
прямих грошових трансфертів до натуральних пільг та послуг. Це гарантує 
цільове використання державних ресурсів і забезпечує дитині доступ до 
якісної освіти, медицини та оздоровлення, що є значно ефективнішим для її 
майбутнього, ніж просто поповнення сімейного бюджету.  
Для України, яка перебуває у процесі реформування системи 
соціального захисту, вивчення цих моделей має не лише теоретичне, а й 
глибоке практичне значення. Синтез європейської соціальної захищеності та 
англосаксонської адресності й стимулювання може стати тією оптимальною 
стратегією, яка дозволить забезпечити реальну, а не декларативну 
реалізацію прав кожної дитини на гідне життя та розвиток [35]. 
Отже, аналіз наукових джерел дозволяє зробити нам деякі 
узагальнення. Світові моделі соціального захисту (європейська та 
американська) мають принципово різні ідеологічні підходи, проте обидві 
визнають пріоритет інтересів дитини. Встановлено, що європейська модель 
(зокрема скандинавська та німецька) орієнтована на універсальність послуг 
та глибоку державну підтримку, що дозволяє максимально нівелювати 
  46 
 
соціальну нерівність. Натомість американська модель фокусується на 
адресній підтримці та економічних стимулах для батьків (податкові 
кредити, продуктові ваучери), розглядаючи пільги як тимчасовий засіб 
виходу з кризи. 
Феномен «пастки бідності» визначено як один із головних ризиків при 
побудові систем соціального забезпечення. Міжнародний досвід (особливо 
Великої Британії та США) доводить ефективність механізмів «плавного 
виходу» з системи допомоги, коли дитячі пільги зберігаються протягом 
адаптаційного періоду після працевлаштування батьків. Це забезпечує 
стабільність розвитку дитини та стимулює родину до офіційної зайнятості. 
Ефективність інструментів підтримки прямо залежить від їхньої 
форми: натуральні пільги (ваучери на освіту, харчування, медицину) у 
розвинених країнах демонструють вищу цільову результативність порівняно 
з прямими грошовими виплатами. Це гарантує, що ресурс держави 
споживається безпосередньо дитиною, мінімізуючи ризики нецільового 
використання коштів батьками. 
Для української практики найбільш перспективним є запозичення 
синтетичного підходу: поєднання європейської доступності базових послуг 
(цифровізація, безкоштовне харчування, оздоровлення) з американською 
моделлю податкових преференцій для малозабезпечених працюючих сімей. 
Такий підхід дозволить перетворити систему пільг із механізму пасивного 
виживання на дієвий інструмент соціальної мобільності дитини. 
 
2.2. Сучасний стан та виклики функціонування системи 
соціальних пільг для дітей в Україні 
Сучасний стан системи соціальних пільг для дітей із 
малозабезпечених сімей в Україні характеризується поєднанням 
успадкованих пострадянських механізмів та новітніх цифрових 
інструментів, що впроваджуються в межах євроінтеграційного курсу. На 
  47 
 
сучасному етапі функціонування цієї системи відбувається під впливом 
безпрецедентних викликів, зумовлених повномасштабною збройною 
агресією, що призвела до стрімкого зростання кількості сімей, які 
опинилися за межею бідності. Юридичний та практичний аналіз свідчить, 
що державна політика поступово зміщується від загальної підтримки 
категорій населення до індивідуальної адресності, проте цей процес 
супроводжується низкою структурних та фінансових проблем. 
Основним інструментом підтримки на національному рівні 
залишається державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, розмір 
якої залежить від різниці між прожитковим мінімумом для родини та її 
фактичним середньомісячним доходом. Проте ключовою проблемою 
сьогодні є невідповідність законодавчо встановленого прожиткового 
мінімуму реальним потребам дитини. В умовах інфляції та зростання цін на 
товари першої необхідності, пільги у вигляді безкоштовного харчування у 
закладах освіти чи пільгового оздоровлення стають життєво необхідними 
компенсаторами, які дозволяють підтримувати базовий рівень життя 
дитини. Крім того, важливою складовою є система натуральних пільг, яка 
включає право на безкоштовний проїзд, пільгове отримання ліків та 
оздоровлення за рахунок бюджетних коштів. 
Військовий стан вніс суттєві корективи у функціонування цієї 
системи. Одним із найбільших викликів стала внутрішня міграція мільйонів 
сімей. Це змусило державу в стислі терміни адаптувати законодавство, 
запровадивши механізм надання допомоги та пільг за місцем фактичного 
перебування особи, а не за місцем реєстрації. Цифровізація через платформу 
«Дія» стала рятівним колом, дозволивши автоматизувати процеси подання 
заявок та верифікації статусів. Проте, попри успіхи у цифровій сфері, 
залишається актуальною проблема «бюджетного дефіциту», коли 
задекларовані права дитини на оздоровлення чи медичне забезпечення не 
  48 
 
можуть бути реалізовані у повному обсязі через нестачу коштів у місцевих 
громадах. 
Для більш детального аналізу сучасного стану доцільно 
класифікувати основні види пільг та проаналізувати виклики, які 
перешкоджають їх ефективній реалізації (табл. 2.4.). 
Табдиця 2.4. 
Аналіз функціонування системи соціальних пільг для дітей в Україні 
 
Вид соціальної Поточний стан реалізації Ключові виклики та 
пільги проблеми 
Харчування у Забезпечується Недостатнє фінансування з 
закладах освіти безкоштовно для дітей із місцевих бюджетів; різна 
малозабезпечених сімей. якість послуг у різних 
регіонах. 
Оздоровлення Програма «Гроші ходять Обмежена кількість місць у 
та відпочинок за дитиною» (ваучери на безпечних регіонах; 
оздоровлення). складність логістики під час 
війни. 
Медичне Пільгові рецепти на ліки Дефіцит певних 
забезпечення та безкоштовне лікування медикаментів; 
за програмами НСЗУ. нерівномірний доступ до 
вузькопрофільних 
спеціалістів. 
Цифрові пільги Можливість отримання Обмежений доступ до 
послуг через «Дію» інтернету та гаджетів у 
(єМалятко, соціальні сільській місцевості 
виплати). («цифровий розрив»). 
[розроблено автором на основі наукового джерела  [39] та нормативно-правових 
актів України щодо соціального захисту дітей] 
Опис представленої таблиці дозволяє зробити висновок, що Україна 
створила достатньо широку мережу пільг, проте їхня реалізація часто 
стикається з адміністративними та територіальними перепонами. Найбільш 
успішним прикладом трансформації останніх років є перехід до монетизації 
пільг та принцип «гроші ходять за дитиною». Це дозволяє батькам 
самостійно обирати заклад для оздоровлення дитини, що підвищує 
  49 
 
конкуренцію між надавачами послуг та якість самого оздоровлення. Однак, 
такий механізм потребує подальшого розширення на інші види пільг, 
зокрема на забезпечення шкільним приладдям чи засобами для навчання. 
Психологічний аспект також є важливим викликом. У багатьох 
громадах діти з малозабезпечених сімей все ще відчувають певну соціальну 
стигматизацію при отриманні пільг. Міжнародний досвід, який ми 
розглядали у попередньому підрозділі, підказує, що шлях до подолання цієї 
проблеми лежить через максимальну анонімність та цифровізацію послуг. 
Коли пільга надається автоматично через електронний кабінет або 
спеціальну картку, дитина не виокремлюється серед однолітків, що сприяє її 
здоровій соціалізації та захисту гідності. 
Окремим викликом є реформа децентралізації. Оскільки значна 
частина повноважень щодо соціального захисту передана на рівень 
територіальних громад, виникла ситуація нерівності: багаті громади можуть 
надавати додаткові пільги (наприклад, безкоштовні гуртки чи подарунки), 
тоді як дотаційні громади ледь покривають обов’язкові державні гарантії. 
Це створює загрозу порушення права дитини на рівний доступ до 
соціальних благ залежно від місця її проживання. Гармонізація цих 
можливостей через механізм державних субвенцій є одним із пріоритетних 
завдань для вдосконалення національної системи в найближчій перспективі. 
Глибокий аналіз сучасного стану системи соціальних пільг 
неможливий без урахування чинника соціальної вразливості, що значно 
посилився в умовах воєнного стану. Трансформація системи сьогодні 
відбувається за принципом «реагування на кризу», що призвело до 
розширення категорій отримувачів пільг за рахунок дітей зі статусом 
постраждалих від воєнних дій та збройних конфліктів. Правова природа цих 
пільг часто переплітається з підтримкою малозабезпечених сімей, оскільки 
втрата житла, роботи чи звичного середовища автоматично переводить 
  50 
 
багато українських родин у категорію тих, хто потребує державної 
допомоги. 
Важливим кроком у модернізації вітчизняної системи стало 
впровадження моделі соціального супроводу. Юридично це закріплено у 
змінах до Закону України «Про соціальні послуги», де акцент зміщується з 
пасивного нарахування пільг на активну допомогу родині у подоланні 
кризових обставин [17]. На практиці це означає, що дитина з 
малозабезпеченої родини отримує не лише право на безкоштовне 
харчування, а й доступ до послуг соціального педагога чи психолога, що 
фінансується через систему державних та муніципальних грантів. Такий 
комплексний підхід дозволяє реалізувати право дитини на захист від 
негативних соціальних наслідків бідності, що є ключовою вимогою 
міжнародних конвенцій. 
Окремої уваги заслуговує розвиток програм цифрової підтримки 
навчання. В умовах дистанційного формату освіти, викликаного як 
пандемією, так і безпековою ситуацією, право дитини на освіту стало прямо 
залежати від наявності технічних засобів. Держава разом із міжнародними 
партнерами (такими як UNICEF та UNESCO) реалізує правові механізми 
забезпечення дітей із малозабезпечених сімей ноутбуками та планшетами 
[37]. Хоча ці заходи часто мають характер разових акцій, у нормативному 
полі України вже формується бачення цифрових девайсів як необхідного 
компонента соціальної пільги, що забезпечує рівність освітніх прав. 
Для систематизації інформації щодо перешкод, які стоять на шляху 
ефективного функціонування системи, розглянемо в табл. 2.5 ієрархію 
викликів, що постають перед державою сьогодні. 
Опис представленої схеми викликів свідчить, що система соціальних 
пільг в Україні сьогодні працює в режимі «високої напруги». Попри це, 
спостерігається позитивна динаміка в питанні верифікації та прозорості. 
Запровадження електронних черг у заклади дошкільної освіти та 
  51 
 
автоматизований розподіл путівок на оздоровлення через систему «Е-
оздоровлення» мінімізують людський фактор. Це є критично важливим для 
реалізації прав дитини, оскільки гарантує справедливість розподілу 
обмежених ресурсів держави. Крім того, сучасна українська практика 
почала активно залучати громадський сектор та міжнародних донорів до 
реалізації програм соціальних пільг. 
Табдиця 2.5. 
Система викликів реалізації соціальних пільг в умовах воєнного стану 
 
Рівень виклику Сутність проблеми Наслідки для дитини 
Фінансово- Хронічний дефіцит Затримки у фінансуванні 
економічний бюджетних коштів, оздоровчих програм та 
спрямування ресурсів на спеціальних виплат. 
оборону. 
Організаційно- Складність процедур Ризик тимчасового 
правовий підтвердження статусу переривання соціального 
малозабезпеченості для захисту при зміні місця 
ВПО. проживання. 
Інфраструктурний Руйнування закладів освіти, Фізична неможливість 
медицини та оздоровлення. скористатися 
натуральними пільгами в 
певних регіонах. 
Соціально- Високий рівень стресу та Психологічний бар'єр 
психологічний стигматизація отримувачів при зверненні за 
допомоги. пільгами, соціальна 
ізоляція. 
[розроблено автором з урахуванням викликів воєнного стану та на основі джерел 16;35].  
На законодавчому рівні це стимулюється через механізми соціального 
замовлення, коли держава оплачує послуги для малозабезпечених дітей, які 
надаються приватними чи благодійними організаціями. Це дозволяє 
розширити спектр пільг (наприклад, курси програмування чи психологічна 
реабілітація), які держава самостійно не завжди може забезпечити в 
повному обсязі. Підсумовуючи, можна стверджувати, що система 
  52 
 
соціальних пільг для дітей в Україні перебуває у стані глибокої 
трансформації. Головним викликом залишається перехід від кількісних 
показників (кількість виплачених гривень) до якісних (зміна якості життя 
дитини). Реалізація прав дитини через систему пільг у сучасній Україні – це 
боротьба за те, щоб попри війну та бідність, кожна дитина мала доступ до 
цифрового світу, якісної освіти та повноцінного розвитку, що є єдиним 
шляхом до успішного відновлення країни в майбутньому. Отже, аналіз 
сучасного стану та викликів системи соціальних пільг в Україні, можна 
стверджувати, що вітчизняна модель перебуває на етапі переходу від 
декларативного соціального захисту до реальної адресної підтримки. 
Повномасштабна війна стала потужним дестабілізуючим фактором, що 
вимагав миттєвої адаптації законодавства до потреб внутрішньо 
переміщених осіб та дітей, які постраждали від воєнних дій. Головним 
досягненням цього періоду стала цифровізація соціальної сфери, що 
дозволила забезпечити безперервність реалізації прав дитини через 
платформу «Дія» та Єдину інформаційну систему соціальної сфери [9;14 ]. 
Проте ключовими викликами залишаються хронічний дефіцит 
бюджетних ресурсів, нерівномірність спроможностей територіальних 
громад та проблема «цифрового розриву» в сільській місцевості. Для 
подальшого розвитку системи необхідно не лише розширювати перелік 
пільг, а й вдосконалювати механізми їх надання, роблячи акцент на 
натуральній допомозі, цифрових девайсах для навчання та психологічній 
реабілітації, що дозволить забезпечити дитині з малозабезпеченої сім’ї рівні 
стартові можливості для самореалізації. 
 
2.3. Механізми адміністрування та моніторингу ефективності 
соціальної допомоги в контексті міжнародних стандартів 
Адміністрування та моніторинг соціальної допомоги є 
фундаментальними процесами, що забезпечують життєздатність усієї 
  53 
 
системи соціального захисту. У контексті міжнародних стандартів, зокрема 
рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) та Світового банку, 
ефективне управління соціальними програмами базується на принципах 
прозорості, підзвітності та мінімізації адміністративних витрат. Для дитини 
з малозабезпеченої сім’ї якість адміністрування пільг означає швидкість 
отримання допомоги та відсутність принизливих бюрократичних процедур, 
тоді як моніторинг гарантує, що обмежені державні ресурси 
використовуються максимально ефективно для покращення її добробуту. 
Міжнародні стандарти адміністрування передбачають створення так 
званих «єдиних вікон» (One-Stop Shops), де людина може отримати всі 
необхідні послуги в одному місці [11]. Це значно знижує «трансакційні 
витрати» бідних сімей, яким часто бракує коштів навіть на проїзд до різних 
державних установ.  
Окрім організаційного аспекту, велика увага приділяється цифровому 
адмініструванню. Використання інтегрованих баз даних дозволяє 
здійснювати автоматичний перехресний контроль доходів, активів та 
соціального статусу родини. Це не лише прискорює призначення пільг, а й 
дозволяє виявляти випадки шахрайства або помилкового нарахування 
коштів, що є критично важливим для збереження фінансової стійкості 
системи [9;14].  
Моніторинг ефективності у світовій практиці поділяється на два рівні: 
моніторинг процесів та моніторинг результатів (Impact Evaluation). Якщо 
перший контролює, чи вчасно виплачені гроші або чи надане безкоштовне 
харчування, то другий аналізує, як ці пільги змінили життя дитини. 
Наприклад, чи покращилися успішність у школі та показники здоров’я після 
впровадження програми підтримки. Міжнародні стандарти вимагають 
залучення незалежних аудиторів та громадських організацій до процесу 
моніторингу, що дозволяє отримати об’єктивну картину та коригувати 
соціальну політику держави в реальному часі. 
  54 
 
В Україні механізми адміністрування пройшли шлях від паперових 
карток до впровадження Єдиної інформаційної системи соціальної сфери 
(ЄІССС). На законодавчому рівні це закріплено в нормах щодо верифікації 
та моніторингу державних виплат. Закон України «Про верифікацію та 
моніторинг державних виплат» став юридичним фундаментом для 
створення системи контролю, яка перевіряє правомірність отримання пільг 
[28]. Верифікація здійснюється у три етапи: превентивна (при зверненні), 
поточна (під час виплат) та ретроспективна (після завершення виплат). Це 
дозволяє державі бути впевненою, що кожна гривня, виділена на дитину з 
малозабезпеченої родини, була використана за призначенням.  
Для глибшого аналізу механізмів адміністрування доцільно порівняти 
українську практику з міжнародними стандартами за ключовими 
критеріями (див. табл. 2.6). 
Таблиця 2.6. 
Порівняння механізмів адміністрування та моніторингу 
 
Критерій Міжнародний стандарт (ЄС, Практика в Україні 
Світовий банк) 
Централізація Повна інтеграція Активна фаза інтеграції 
даних податкових, митних та через ЄІССС та портал 
соціальних реєстрів. «Дія». 
Метод Ризико-орієнтований підхід Поступовий перехід від 
верифікації (автоматичне виявлення суцільної перевірки до 
аномалій). ризико-орієнтованої. 
Зворотний Постійні опитування Механізм скарг через 
зв'язок бенефіціарів щодо якості «гарячі лінії» та ЦНАПи. 
послуг. 
Оцінка впливу Регулярні наукові Переважно кількісний звіт 
дослідження впливу пільг (кількість осіб, сума 
на розвиток дитини. виплат). 
[розроблено автором на основі аналізу міжнародних стандартів ЄС та стратегії 
цифровізації соціальної сфери України] 
  55 
 
Опис таблиці підтверджує, що Україна впевнено рухається в бік 
автоматизації адміністрування, проте нам все ще бракує глибокої оцінки 
результативності. Світові стандарти наголошують, що ефективність 
соціальної допомоги не можна вимірювати лише кількістю розданих обідів. 
Справжній моніторинг має відповідати на питання: «Чи допомогла ця пільга 
дитині вийти з бідності у майбутньому?».  
Впровадження індикаторів довгострокового впливу (рівень освіти, 
стан здоров'я, подальше працевлаштування колишніх отримувачів пільг) є 
викликом для української системи адміністрування на найближчі роки. 
Важливим інструментом моніторингу є також соціальна інспекція. У 
багатьох країнах Європи соціальні інспектори мають право відвідувати 
родини для оцінки реальних умов життя дитини.  
Це дозволяє виявити приховані потреби або, навпаки, зловживання 
статусом малозабезпеченості. В Україні інститут соціального інспектора 
перебуває в стадії реформування, де основний фокус зміщується з 
«контролю та покарання» на «виявлення та підтримку». Такий підхід 
повністю відповідає міжнародним правовим стандартам, які ставлять 
інтереси дитини вище за формальну економію бюджетних коштів. 
Ключовим елементом модернізації адміністрування соціальної 
допомоги в Україні стала активна співпраця зі Світовим банком у межах 
проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» 
[51].  
Юридичне та технічне значення цього проєкту полягає у створенні 
надійної системи верифікації, яка дозволяє державі уникати дублювання 
виплат та спрямовувати ресурси саме тим сім'ям, які реально перебувають у 
стані малозабезпеченості.  
Міжнародні стандарти, що впроваджуються через цей проєкт, 
вимагають відхід від суб'єктивного оцінювання добробуту родини 
місцевими чиновниками на користь об'єктивного «майнового тестування» 
  56 
 
(Means-testing). Це дозволяє зробити систему справедливою: дитина, яка 
живе в орендованому житлі без підтримки родичів, отримує пріоритет у 
доступі до пільг перед тими, хто має приховані активи. 
Впровадження Єдиної інформаційної системи соціальної сфери 
(ЄІССС) стало справжнім технологічним проривом у адмініструванні. З 
точки зору міжнародних стандартів, ця система відповідає концепції 
Interoperability (взаємосумісності), що передбачає миттєвий обмін даними 
між Реєстром застрахованих осіб, Державним реєстром актів цивільного 
стану та базами даних Державної податкової служби [24].  
Для адміністратора системи це означає можливість у реальному часі 
бачити зміни у фінансовому стані родини Наприклад, якщо батько дитини 
офіційно працевлаштувався, система автоматично перераховує розмір 
допомоги, що мінімізує виникнення «технічних боргів» та необхідність 
подальших судових стягнень із родини. 
Окремої уваги заслуговує світовий тренд використання штучного 
інтелекту та предиктивної аналітики в моніторингу соціальної допомоги. У 
таких країнах, як Нідерланди чи Велика Британія, алгоритми аналізують 
великі масиви даних (Big Data), щоб спрогнозувати ризик потрапляння 
дитини у стан крайньої бідності ще до того, як родина звернеться за 
допомогою. Це дозволяє державі діяти проактивно.  
В Україні елементи такої аналітики починають впроваджуватися під 
час верифікації виплат: алгоритми шукають аномалії (наприклад, 
невідповідність офіційно низьких доходів значним витратам на придбання 
майна), що дозволяє виявляти «тіньову» малозабезпеченість і 
перерозподіляти кошти на користь тих дітей, чиї батьки дійсно не мають 
засобів до існування.  
Моніторинг ефективності в контексті міжнародних стандартів також 
включає обов'язковий компонент громадського контролю та зворотного 
зв’язку (Feedback Loops). У європейській практиці адміністрування 
  57 
 
соціальних пільг супроводжується регулярними соціологічними 
опитуваннями бенефіціарів. Це дозволяє з’ясувати, наскільки зручною є 
процедура отримання безкоштовних ліків чи як пільгове харчування 
впливає на самопочуття дитини в школі.  
В Україні такий механізм реалізується через залучення громадських 
рад при Міністерстві соціальної політики та розвиток цифрових 
інструментів оцінки якості послуг у ЦНАПах. Це створює систему 
«соціального аудиту», де кінцевий споживач пільги (сім’я з дитиною) стає 
безпосереднім учасником процесу вдосконалення системи [24].  
Для кращої візуалізації логіки моніторингу, розглянемо цикл 
управління соціальною допомогою, який відповідає золотому стандарту 
міжнародного адміністрування (табл.2.7.). 
Таблиця 2.7. 
Цикл моніторингу та управління соціальною допомогою 
Етап циклу Зміст діяльності Роль у захисті прав дитини 
Ідентифікація Автоматичне виявлення сімей Раннє реагування на загрозу 
із критично низьким доходом. бідності. 
Призначення Безпаперове оформлення Мінімізація стресу та 
пільг через «Дію» або ЄІССС. збереження гідності 
родини. 
Верифікація Перевірка достовірності Гарантія того, що допомога 
даних через державні реєстри. дійде до реального 
адресата. 
Оцінка Аналіз динаміки розвитку Коригування політики для 
впливу дитини під впливом досягнення кращих 
отриманих пільг. результатів. 
[розроблено автором на основі функціональних можливостей ЄІССС та 
міжнародних стандартів соціального адміністрування] 
 
Адміністрування соціальних пільг у XXI столітті – це не просто 
бухгалтерія, а складний процес управління даними в інтересах дитини. 
Міжнародні стандарти вимагають, щоб кожен крок моніторингу був 
  58 
 
етичним: дані мають захищатися від витоку, а верифікація не повинна 
перетворюватися на тиск на сім’ю.  
Саме тому Україна, адаптуючи своє законодавство до стандартів ЄС, 
приділяє увагу захисту персональних даних у системі ЄІССС. Такий підхід 
робить адміністрування «невидимим», але максимально ефективним, 
перетворюючи пільги на надійний механізм реалізації прав дитини.  
Отже, ефективне адміністрування та моніторинг є запорукою того, що 
система соціальних пільг виконуватиме свою головну функцію – 
вирівнювання стартових можливостей для дітей, які перебувають у 
несприятливих економічних умовах. Подальший розвиток цього напрямку в 
Україні має йти шляхом поглиблення цифровізації та впровадження 
показників якісного впливу. 
 
  59 
 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ АДАПТАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ 
ДЛЯ УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ В УКРАЇНІ ТА 
ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ 
 
3.1. Стратегічні напрями реформування системи пільг в Україні 
на основі кращих світових практик (перехід від патерналізму до 
соціального розвитку) 
Трансформація системи соціальних пільг в Україні вимагає 
докорінного перегляду самої філософії державної підтримки. Традиційна 
модель, що панувала десятиліттями, базувалася на принципах патерналізму 
– пасивного надання матеріальних благ, які лише частково компенсували 
бідність, але не усували її причини. Стратегічним вектором реформування, 
згідно з кращими світовими практиками, має стати перехід до моделі 
«соціального розвитку». Це передбачає створення таких правових та 
економічних механізмів, де пільга стає не кінцевою метою, а ресурсом для 
виходу сім'ї зі стану малозабезпеченості та забезпечення повноцінного 
розвитку дитини. 
Першим стратегічним напрямом є переорієнтація фінансової 
підтримки на стимулювання економічної самостійності. Використовуючи 
досвід США та Британії, Україні доцільно впровадити гнучку систему 
«податкового стимулювання». Замість того, щоб позбавляти 
малозабезпечену сім'ю пільг одразу після працевлаштування батьків, 
держава має застосовувати механізм «перехідного періоду». Протягом цього 
часу (наприклад, 6–12 місяців) дитина повинна зберігати право на всі 
соціальні преференції (безкоштовне харчування, оздоровлення, проїзд), 
незалежно від зростання доходів батьків. Це усуває страх перед втратою 
державної допомоги та стимулює батьків до виходу з «тіньового» сектору 
економіки. 
  60 
 
Другим важливим напрямом є пріоритетність «соціальних інвестицій» 
у людський капітал дитини. У межах європейської моделі соціального 
розвитку, пільга має трансформуватися у гарантовану послугу високої 
якості. Це означає перехід від виплати мізерних грошових компенсацій до 
забезпечення дитини конкретними інструментами успіху: 
− Цифрові пільги: гарантований доступ до високошвидкісного 
інтернету та персональних пристроїв для навчання (ноутбуків/планшетів), 
що закріплюється на законодавчому рівні як обов'язок держави перед 
дитиною з малозабезпеченої родини. 
− Освітні ваучери: право на безкоштовне відвідування додаткових 
курсів (іноземні мови, IT-технології, спорт), що фінансуються державою за 
принципом соціального замовлення. 
Третім напрямом реформування є максимальна персоналізація та 
адресність. На основі міжнародних стандартів адміністрування, Україна має 
завершити перехід до проактивного надання пільг. Система має сама 
ідентифікувати потребу родини через реєстри та пропонувати допомогу ще 
до того, як сім'я опиниться у критичній ситуації. Це дозволяє змінити роль 
соціального працівника: він має перетворитися з «контролера довідок» на 
«кей-менеджера», який допомагає родині скласти індивідуальний план 
виходу з кризи. 
Для наочності порівняємо стару та нову моделі реформування ( табл. 
3.1).  
Впровадження моделі соціального розвитку також вимагає реформи 
системи моніторингу. Ми маємо оцінювати успіх не за кількістю виданої 
допомоги, а за показниками соціальної мобільності: скільки дітей із 
малозабезпечених сімей вступили до закладів вищої освіти, який стан 
їхнього здоров’я порівняно з середніми показниками по країні.  
Це дозволить державі бачити реальну віддачу від кожної гривні, 
інвестованої у соціальні пільги. 
  61 
 
Таблиця 3.1. 
Порівняльна характеристика моделей соціальної підтримки 
Ознака Патерналістська модель Модель соціального розвитку 
порівняння (стара) (нова) 
Мета підтримки Просте виживання Економічний розвиток та 
родини. соціальний ліфт для дитини. 
Характер Переважно грошові Поєднання виплат із якісними 
допомоги виплати. послугами та ваучерами. 
Ставлення до Пасивний об'єкт опіки. Активний учасник процесу 
отримувача змін. 
Тривалість пільг До моменту зміни Збереження пільг на період 
статусу доходу. адаптації до нових умов. 
Основний Паперова довідка та Автоматичне нарахування 
інструмент черга. через цифрові платформи. 
[розроблено автором на основі концепції соціального інвестування та 
рекомендацій UNICEF, 39] 
 
Таким чином, стратегічний перехід від патерналізму до соціального 
розвитку – це шлях до створення інклюзивного суспільства, де бідність 
батьків не стає вироком для майбутнього дитини. Реалізація цих напрямів 
дозволить Україні не лише виконати міжнародні зобов'язання, а й 
забезпечити стійке майбутнє для нового покоління громадян. На основі 
проведеного теоретичного аналізу світових моделей та поточного стану 
української системи соціального захисту, можна виокремити стратегічні 
напрями її реформування [35]. Головною метою цих трансформацій має 
стати перехід від політики «соціального утримання» до політики 
«соціального розвитку». Адаптація міжнародного досвіду в українські реалії 
повинна відбуватися не шляхом сліпого копіювання, а через виважену 
імплементацію найбільш ефективних інструментів, що відповідають нашим 
економічним можливостям [30]. Першим пріоритетним напрямом є 
реформування системи податкових пільг за прикладом американської 
моделі Earned Income Tax Credit. В Україні доцільно запровадити механізм 
  62 
 
«від'ємного прибуткового податку» для малозабезпечених працюючих 
батьків. Це дозволить подолати «пастку бідності», про яку ми згадували 
раніше: сім’я, де батьки працюють офіційно, має отримувати від держави 
більшу підтримку, ніж та, що живе лише на допомогу. Це стимулюватиме 
вихід економіки з тіні та забезпечить дитині приклад успішної трудової 
активності батьків. Другим вектором є розширення системи натуральних 
ваучерів (освітніх, оздоровчих, культурних). Досвід Франції та Німеччини 
доводить, що надання цільових коштів, які неможливо витратити на інші 
потреби, окрім дитячих, є найвищою гарантією реалізації прав дитини. В 
Україні варто масштабувати проєкт «Гроші ходять за дитиною» не лише на 
оздоровлення, а й на позашкільну освіту (гуртки, секції), придбання 
шкільного приладдя та технічних засобів для дистанційного навчання. Це 
створить реальний ринок соціальних послуг, де громади конкуруватимуть за 
дитину, підвищуючи якість сервісу. Для систематизації пропонованих змін 
складемо дорожню карту реформ (табл. 3.2). 
Таблиця 3.2. 
Дорожня карта вдосконалення системи соціальних пільг 
 
Напрям Пропонований захід Очікуваний результат 
реформи 
Фіскальний Запровадження податкових Зростання реальних доходів 
знижок на кожну дитину в працюючих сімей на 10-
малозабезпеченій родині. 15%. 
Освітній Впровадження «цифрового Повне подолання 
ваучера» для придбання цифрового розриву серед 
гаджетів для навчання. малозабезпечених школярів. 
Процедурний Перехід до автоматичного 100% охоплення допомогою 
(проактивного) призначення всіх, хто має на неї право, 
пільг через «Дію». без бюрократії. 
Адаптаційний Запровадження «пільгового Плавний вихід сім'ї з 
імунітету» (збереження пільг категорії малозабезпечених 
протягом 6 міс. після без шокових втрат. 
працевлаштування). 
[розроблено автором на основі синтезу вітчизняного досвіду цифровізації та 
європейських практик підтримки родин] 
  63 
 
Третім важливим аспектом є посилення ролі місцевого 
самоврядування з одночасним вирівнюванням їхніх можливостей. Щоб 
дитина в маленькому селі не мала менше прав, ніж дитина в обласному 
центрі, необхідно створити Державний фонд соціальних гарантій, який би 
дофінансовував «мінімальний пакет дитячих пільг» у бідних громадах. Це 
забезпечить територіальну справедливість, яка є одним із базових 
стандартів Європейського Союзу. 
Крім того, критично важливим є впровадження інструментів 
моніторингу якості життя дитини. Ми маємо перейти від звітування про 
«виплачені мільйони» до моніторингу реальних показників: як змінився 
стан здоров’я дітей у малозабезпечених родинах, чи зросла їхня успішність 
у школі, чи зменшився рівень правопорушень серед підлітків. Тільки такий 
підхід, заснований на даних (data-driven policy), дозволить зробити систему 
соціального захисту інтелектуальною та справді ефективною. 
Третім важливим аспектом є посилення ролі місцевого 
самоврядування з одночасним вирівнюванням їхніх можливостей. Щоб 
дитина в маленькому селі не мала менше прав, ніж дитина в обласному 
центрі, необхідно створити Державний фонд соціальних гарантій, який би 
дофінансовував «мінімальний пакет дитячих пільг» у бідних громадах. Це 
забезпечить територіальну справедливість, яка є одним із базових 
стандартів Європейського Союзу. 
Крім того, критично важливим є впровадження інструментів 
моніторингу якості життя дитини. Ми маємо перейти від звітування про 
«виплачені мільйони» до моніторингу реальних показників: як змінився 
стан здоров’я дітей у малозабезпечених родинах, чи зросла їхня успішність 
у школі, чи зменшився рівень правопорушень серед підлітків. Тільки такий 
підхід, заснований на даних (data-driven policy), дозволить зробити систему 
соціального захисту інтелектуальною та справді ефективною. 
  64 
 
Таким чином, реформування системи соціальних пільг в Україні має 
базуватися на трьох китах: цифровізації, адресності та стимулюванні. 
Адаптація кращих світових практик дозволить нам побудувати систему, де 
соціальна пільга сприймається не як «подачка» від держави, а як розумна 
інвестиція в майбутнє громадянина, яка в майбутньому повернеться державі 
через податки успішної та освіченої людини. 
Узагальнюючи викладений матеріал щодо стратегічних напрямів 
реформування системи пільг, необхідно підкреслити, що ключовою умовою 
успішної трансформації вітчизняної моделі соціального захисту є її перехід 
від патерналістського доктринального підходу до концепції соціального 
розвитку. Встановлено, що імплементація кращих світових практик, 
зокрема механізмів податкового стимулювання та поступового «згасання» 
соціальних виплат, дозволить ефективно подолати проблему «пастки 
бідності» та створити реальні стимули для економічної самостійності 
малозабезпечених сімей. 
Особливого значення набуває трансформація системи пільг із форми 
пасивного матеріального утримання у форму активних інвестицій у 
людський капітал дитини через механізми цільових ваучерів на освіту, 
цифровізацію та розвиток соціальних послуг. Таким чином, стратегічне 
вдосконалення системи має базуватися на принципах адресності, 
проактивності та результативності, де кінцевим індикатором успіху 
державної політики виступає не обсяг виплачених коштів, а рівень 
соціальної мобільності та успішної інтеграції дитини в сучасне суспільство. 
 
3.2. Розробка соціального проєкту «Старт до успіху: розвиток 
потенціалу дитини» (адресна підтримка позашкільної освіти та 
оздоровлення 
В сучасних умовах, коли державний бюджет України відчуває значне 
навантаження, роль міжнародних організацій та громадського сектору в 
  65 
 
системі соціального захисту дітей стає не просто допоміжною, а стратегічно 
важливою. Міжнародний досвід доводить, що найбільш стійкі моделі 
соціального захисту базуються на принципі партнерства між державою, 
бізнесом та неурядовими організаціями. Для малозабезпеченої родини це 
означає розширення спектру доступних пільг, які держава через 
обмеженість ресурсів не завжди може забезпечити в повному обсязі. 
Особливе місце в цій системі посідає ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН), який 
спільно з Міністерством соціальної політики реалізує проєкти грошової 
допомоги та підтримки дітей.  
Важливою юридичною та практичною інновацією стала програма 
«Спільно», яка інтегрує соціальні послуги на рівні громад. Завдяки 
міжнародним донорам, діти з малозабезпечених сімей отримують не лише 
базові виплати, а й доступ до мультидисциплінарних команд, що включають 
психологів та юристів [39].  
Це реалізує міжнародний стандарт «комплексного супроводу», де 
пільга у формі гуманітарної чи грошової допомоги поєднується з фаховою 
підтримкою розвитку дитини. 
Громадський сектор в Україні (такі організації як «СОС Дитячі 
Містечка», «Карітас України», фонд «Голоси дітей») виконує функцію 
«соціального інноватора».  
Саме неурядові організації першими впроваджують методики, які 
згодом стають державними стандартами. Наприклад, програми професійної 
орієнтації для підлітків із малозабезпечених сімей або створення 
«соціальних гуртожитків».  
Громадські організації діють більш гнучко та оперативно, що є 
критично важливим в умовах війни, коли допомога (одяг, гаджети для 
навчання, медикаменти) потрібна дитині «тут і зараз». Для кращого 
розуміння розподілу ролей, розглянемо взаємодію суб’єктів у наданні 
допомоги (табл. 3.3). 
  66 
 
Таблиця 3.3. 
Взаємодія суб’єктів підтримки малозабезпечених сімей із дітьми 
 
Суб’єкт підтримки Основна функція Приклади реалізації прав 
дитини 
Держава Забезпечення Державна допомога 
(Мінсоцполітики) гарантованого малозабезпеченим сім’ям, 
мінімуму (пільги, безкоштовне харчування. 
субсидії, виплати). 
Міжнародні Фінансова підтримка в Програми виплат ВПО, 
організації (UNICEF, кризові періоди, постачання ноутбуків для 
ОНН) технічна допомога, шкіл, гігієнічні набори. 
експертиза. 
Громадські Адресна допомога, Організація літніх таборів, 
організації (NGO) соціальна реабілітація, психологічні консультації, 
правовий захист. інклюзивні хаби. 
Місцеві громади Надання натуральної Місцеві програми 
(ОТГ) допомоги, утримання оздоровлення, додаткові 
соціальних закладів. пільги на проїзд. 
[розроблено автором на основі аналізу функцій суб’єктів соціальної політики та 
звітів міжнародних організацій] 
Аналіз цієї взаємодії свідчить про те, що Україна рухається до моделі 
«соціального замовлення». Це механізм, за якого держава не будує власні 
величезні установи, а закуповує соціальні послуги для малозабезпечених 
дітей у професійних громадських організацій. Це дозволяє зробити пільгу 
більш якісною: замість формального підходу дитина отримує індивідуальну 
увагу. Наприклад, право дитини на оздоровлення може бути реалізоване 
через приватний профільний табір, роботу якого оплачує держава або 
міжнародний грантодавець. 
Важливим викликом у цій співпраці залишається координація. Щоб 
уникнути ситуацій, коли одна родина отримує допомогу від трьох фондів, а 
інша – жодної, необхідно поглиблювати інтеграцію громадських реєстрів із 
державною системою ЄІССС. Світовий стандарт «No Wrong Door» (жодних 
  67 
 
помилкових дверей) передбачає, що куди б не звернулася малозабезпечена 
родина – до ЦНАПу чи до волонтерського хабу – її дані мають бути 
синхронізовані, а допомога – надана максимально швидко та адресно. 
Отже, роль громадського сектору та міжнародних організацій полягає 
у створенні додаткового рівня захисту, який робить систему гнучкішою та 
людиноцентричною. Саме через таке партнерство реалізується право 
дитини на розвиток та гідне життя навіть у найнаскладніші періоди історії 
держави. Подальша синергія цих сил є запорукою успішної імплементації 
міжнародних стандартів соціального захисту в Україні. 
Актуальність соціальної проблеми. У сучасних соціально-
економічних умовах проблема дитячої бідності набуває особливої гостроти 
на рівні територіальних громад. Діти з малозабезпечених сімей часто мають 
обмежений доступ не лише до матеріальних ресурсів, але й до якісної 
позашкільної освіти, мовної підготовки, спортивного розвитку та 
оздоровлення.  
Така ситуація формує ризик соціальної нерівності можливостей, 
знижує рівень майбутньої освітньої та професійної мобільності дитини й 
сприяє відтворенню бідності між поколіннями. У місті Черкаси, як і в 
більшості українських громад, існує розвинена мережа позашкільних та 
спортивних закладів, однак фінансова недоступність занять, гуртків та 
мовних курсів для частини сімей істотно обмежує участь дітей у програмах 
розвитку. Саме тому виникає потреба у створенні цільового соціального 
проєкту адресної підтримки, який поєднає освітні, спортивні та оздоровчі 
можливості громади та забезпечить дітям із малозабезпечених сімей 
реальний старт для особистісного й соціального зростання. 
Мета проєкту – створення в місті Черкаси системи адресної 
підтримки дітей із малозабезпечених сімей шляхом забезпечення доступу до 
позашкільної освіти, вивчення англійської мови, спортивних секцій та 
  68 
 
програм оздоровлення з метою розвитку їхнього особистісного, освітнього 
та соціального потенціалу. 
Завдання проєкту:  
1. Забезпечити доступ дітей із малозабезпечених сімей до 
позашкільної освіти. Проєкт передбачає організацію механізму адресного 
направлення дітей до гуртків, творчих студій та освітніх секцій міста 
Черкаси з частковою або повною компенсацією вартості навчання. 
Особлива увага приділяється напрямам, що формують життєві 
компетентності – ІТ-гуртки, мовні студії, науково-технічна творчість, 
мистецькі напрями. 
2. Організувати програму підтримки вивчення англійської мови. 
Передбачається створення груп безоплатного або пільгового вивчення 
англійської мови на базі освітніх центрів громади із залученням викладачів, 
студентів-волонтерів та мовних шкіл-партнерів. Це розширить освітні 
перспективи дітей і підвищить їхню конкурентоспроможність у 
майбутньому. 
3. Розширити можливості участі дітей у спортивних секціях та 
програмах фізичного розвитку. У межах проєкту планується співпраця зі 
спортивними школами та клубами Черкас щодо надання пільгових місць у 
секціях, забезпечення спортивним інвентарем та організації регулярної 
рухової активності дітей. 
4. Забезпечити оздоровчий компонент підтримки. Проєкт включає 
організацію сезонних оздоровчих програм, денних таборів та рекреаційних 
заходів, спрямованих на зміцнення фізичного та психоемоційного стану 
дітей. 
5. Запровадити систему соціального супроводу та моніторингу 
результатів. Передбачається ведення індивідуальних карт участі дитини, 
оцінювання освітніх і соціальних результатів, зворотний зв’язок із батьками 
та корекція маршрутів підтримки. 
  69 
 
 
Для підвищення впізнаваності та популяризації запропонованих 
заходів було розроблено емблему проєкту. Вона виступає візуальним 
маркером нової системи соціальної підтримки, що базується на принципах 
адресності, прозорості та розвитку. Графічне рішення емблеми відображає 
комплексний підхід до захисту прав дитини та консолідацію зусиль усіх 
суб’єктів соціальної політики». 
 
 
 
 
 
 
 
Рис. 3.1. Емблема проєкту з удосконалення системи соціальних 
пільг для дітей. 
[авторська розробка] 
Представлена на рис. 3.1 емблема символізує перехід до інноваційної 
моделі підтримки. Використані символи та кольорова гама підкреслюють 
фокус на майбутньому дитини, де соціальні пільги стають не просто 
формою утримання, а інструментом для успішної соціалізації та подолання 
бар'єрів бідності. 
Тривалість проєкту. Тривалість реалізації соціального проєкту «Старт 
до успіху: розвиток потенціалу дитини» становить від 5 місяців до 
декількох років і передбачає поетапне впровадження організаційних, 
освітніх, спортивних та оздоровчих заходів на рівні територіальної громади 
м. Черкаси.  
  70 
 
З метою забезпечення послідовності та керованості процесу 
впровадження проєкту визначено основні етапи його реалізації (табл. 3.3). 
Таблиця 3.3. 
Етапи реалізації проєкту «Старт до успіху: розвиток потенціалу 
дитини» (складено автором) 
 
Етап Зміст роботи Термін Відповідальні 
реалізації виконавці 
1. Підготовчо- Визначення кількості дітей із 1 місяць Департамент 
аналітичний малозабезпечених сімей у м. соцполітики, 
Черкаси; відбір учасників; служби у 
формування банку справах дітей, 
партнерських закладів координатор 
(гуртки, мовні школи, проєкту 
спортклуби); створення 
координаційної групи 
 2.Організаційний Укладання угод із закладами 1 місяць Координаційна 
позашкільної освіти та група, заклади 
спортивними організаціями; позашкільної 
формування груп; розробка освіти, ГО-
індивідуальних маршрутів партнери 
участі дітей 
3. Практично- Проведення занять у гуртках, 2 місяці Викладачі, 
реалізаційний мовних курсах, спортивних тренери, 
секціях; запуск оздоровчих соціальні 
програм і денних таборів; працівники, 
соціальний супровід сімей волонтери 
5. Підсумково- Аналіз результатів; 1 місяць Аналітична 
аналітичний підготовка звіту; формування група, 
рекомендацій щодо представники 
продовження програми в громади 
громаді 
[авторська розробка] 
Запропонована етапність реалізації проєкту забезпечує системний 
підхід до впровадження адресної підтримки дітей із малозабезпечених сімей 
у громаді. Підготовчо-аналітичний етап дозволяє обґрунтовано визначити 
  71 
 
потреби цільової групи та сформувати партнерську мережу надавачів 
послуг. Організаційний етап спрямований на формування індивідуальних 
освітньо-розвивальних маршрутів участі дітей у програмі. Практично-
реалізаційний етап є ключовим, оскільки передбачає безпосереднє 
залучення дітей до гурткової, мовної, спортивної та оздоровчої діяльності. 
Моніторингово-корекційний компонент дозволяє оперативно відстежувати 
результати й адаптувати заходи до реальних потреб учасників. Підсумковий 
етап забезпечує оцінку ефективності та можливість масштабування проєкту 
в межах громади. 
Обґрунтування проєкту. Соціальний проєкт «Старт до успіху: 
розвиток потенціалу дитини» орієнтований на подолання освітньої та 
соціальної нерівності можливостей дітей із малозабезпечених сімей у 
територіальній громаді м. Черкаси. Практика соціальної роботи свідчить, 
що саме обмежений доступ до позашкільної освіти, мовної підготовки, 
спортивного розвитку та оздоровлення формує довгострокові ризики 
соціального виключення. Адресна підтримка в цій сфері є більш 
ефективною, ніж універсальні заходи, оскільки дозволяє враховувати 
індивідуальні потреби дитини, освітній рівень, інтереси та соціальні умови 
сім’ї. Проєкт базується на принципах раннього втручання, рівності 
можливостей, партнерства установ та практичної орієнтації на результат 
розвитку дитини. 
Цільову аудиторію становлять: 
− діти шкільного віку (6–17 років) із малозабезпечених сімей м. Черкаси; 
− сім’ї, що отримують державну соціальну допомогу як малозабезпечені; 
− діти з родин у складних життєвих обставинах із ризиком освітнього 
відставання; 
− батьки або законні представники дітей – як учасники супроводу та 
зворотного зв’язку; 
− фахівці соціальної сфери, педагоги позашкільних закладів і тренери 
  72 
 
– як виконавці програми підтримки. 
Ресурси проєкту. Для забезпечення результативності проєкту 
передбачено комплекс взаємодоповнюючих ресурсів. 
Людські ресурси. До реалізації залучаються соціальні працівники, 
педагоги позашкільної освіти, викладачі англійської мови, тренери 
спортивних секцій, практичні психологи, координатор проєкту, а також 
студенти-волонтери педагогічних і соціальних спеціальностей. Такий 
міждисциплінарний склад забезпечує якісний супровід дитини. 
Матеріально-технічні ресурси. Як вибрати гуртки? Ми не створюємо 
свої гуртки. Ми домовляємося з тими, що вже працюють у м. Черкасах: 
− Спортивні школи: наприклад, футбольні чи танцювальні секції. 
− Приватні центри: мовні школи (англійська) чи школи 
програмування. 
− Будинки творчості: комунальні заклади (Центр дитячої та юнацької 
творчості). Ми домовляємося про спеціальну ціну або «соціальну квоту» 
(наприклад, якщо ми приводимо 10 дітей, 11-та займається безкоштовно). 
Використовуються приміщення гуртків, мовних центрів, спортивних 
залів, шкільних і комунальних майданчиків громади. Залучається навчальне 
обладнання, спортивний інвентар, навчальні матеріали, цифрові платформи 
для мовного навчання. 
Інформаційні ресурси. Створюється реєстр учасників проєкту, 
електронна база можливостей гуртків і секцій Черкас, інформаційні 
матеріали для батьків. Поширення інформації здійснюється через сайти 
громади, соціальні служби та освітні установи. 
Організаційні ресурси. Проєкт координується робочою групою при 
громаді, що включає представників соціальних служб, освіти та 
громадського сектору. Запроваджується система регулярної звітності та 
міжвідомчої взаємодії. 
  73 
 
Фінансові ресурси. Джерелами фінансування можуть бути кошти 
місцевих програм соціальної підтримки, гранти, благодійні фонди, 
соціально відповідальний бізнес та партнерські внески. Оскільки ми не 
можемо розраховувати лише на державний бюджет, гроші ми беремо з 
трьох джерел: 
− Міська влада Черкас: Подаємо проєкт на «Бюджет участі» або в 
межах міської програми «Турбота». Місто може виділити частину коштів на 
оплату комунальних гуртків. 
− Місцеві підприємці (Меценати): У Черкасах багато бізнесменів 
(наприклад, власники агропідприємств або IT-компаній). Ми пропонуємо їм 
«соціальне шефство»: вони оплачують навчання конкретної дитини в секції, 
а натомість отримують позитивний імідж. 
− Благодійні внески: Проводимо у місті (наприклад, у ТРЦ «Любава») 
благодійні ярмарки або збори через соцмережі. 
Після визначення ресурсної бази доцільно структурувати зміст 
проєкту за ключовими функціональними компонентами реалізації (табл. 
3.4). 
Таблиця 3.4. 
Основні компоненти проєкту  
«Старт до успіху: розвиток потенціалу дитини»  
 
Компонент Основні заходи Очікувані результати 
Освітньо- Залучення до гуртків, Розвиток здібностей і 
розвивальний курсів, творчих студій навчальної мотивації 
Мовний Пільгові групи з Підвищення мовної 
англійської мови компетентності 
Продовження табл. 3.3 
Спортивно- Участь у секціях, рухові Покращення фізичного 
оздоровчий програми, табори стану 
Соціально- Індивідуальний супровід Стабільна участь і 
супровідний сімей підтримка 
  74 
 
Моніторинговий Оцінка прогресу, Контроль ефективності 
зворотний зв’язок 
[авторська розробка] 
Запропонована компонентна структура проєкту відображає 
комплексний підхід до розвитку дитини та поєднує освітні, мовні, фізичні й 
соціально-підтримувальні заходи. Її реалізація дозволяє не лише надати 
разову допомогу, а сформувати стійку траєкторію особистісного зростання 
дитини в межах громади. 
Очікувані результати проєкту. Реалізація соціального проєкту 
«Старт до успіху: розвиток потенціалу дитини» у громаді м. Черкаси 
дозволить забезпечити практичний механізм адресної підтримки дітей із 
малозабезпечених сімей у сфері позашкільної освіти та оздоровлення. 
Очікується збільшення частки дітей цільової групи, залучених до гуртків, 
мовних курсів і спортивних секцій, підвищення їхньої навчальної мотивації 
та соціальної активності. Важливим результатом стане розширення доступу 
до вивчення англійської мови як ресурсу майбутньої освітньої мобільності. 
Також прогнозується покращення показників фізичної активності та 
психоемоційного стану учасників завдяки системній участі у спортивних і 
рекреаційних заходах. На рівні громади очікується формування сталої 
моделі міжвідомчої взаємодії щодо підтримки дітей у складних соціально-
економічних умовах. 
Можливі партнери проєкту: 
− Черкаська міська рада та профільні департаменти (соціальної 
політики, освіти та молоді); 
− центри соціальних служб та служби у справах дітей; 
− заклади позашкільної освіти м. Черкаси; 
− мовні школи та освітні центри; 
− дитячо-юнацькі спортивні школи та спортивні клуби; 
− громадські та благодійні організації; 
  75 
 
− заклади вищої освіти (залучення студентів-волонтерів); 
− соціально відповідальний місцевий бізнес. 
Моніторинг та оцінка: 
− Методи: щомісячні звіти відвідуваності від гуртків, анкетування 
батьків на старті та фініші проєкту. 
− Критерій успіху: не менше 90% дітей відвідали понад 80% занять і 
продемонстрували прогрес у навичках (тести з англійської, спортивні 
нормативи, музичні навички). 
Підсумкові положення:  
Запропонований соціальний проєкт «Старт до успіху: розвиток 
потенціалу дитини» має прикладний характер і спрямований на подолання 
нерівності стартових можливостей дітей із малозабезпечених сімей на рівні 
територіальної громади м. Черкаси. Його концепція базується на поєднанні 
адресної соціальної підтримки, освітнього розвитку, мовної підготовки, 
фізичної активності та оздоровлення як взаємопов’язаних чинників 
формування життєвого потенціалу дитини. Практична цінність проєкту 
полягає у створенні організаційної моделі, яку можна інтегрувати в 
діяльність місцевих соціальних служб і масштабувати в інших громадах. 
Реалізація проєкту забезпечує не лише короткостроковий ефект у 
вигляді розширення доступу до гуртків і секцій, але й довгостроковий 
соціальний результат – підвищення освітньої включеності, розвиток 
здібностей, зміцнення здоров’я та формування впевненості у власних 
можливостях у дітей. Важливою складовою є соціальний супровід сімей, що 
підвищує стабільність участі та ефективність використання ресурсів 
підтримки. Запровадження системи моніторингу результатів дозволяє 
оцінювати індивідуальний прогрес учасників і коригувати програму. Таким 
чином, проєкт відповідає сучасним підходам соціальної роботи в громаді та 
орієнтований на інвестиції в людський потенціал дитини. 
Рекомендації та заходи щодо підвищення  
  76 
 
ефективності реалізації проєкту 
Для підвищення ефективності реалізації соціального проєкту «Старт 
до успіху: розвиток потенціалу дитини» доцільно забезпечити його 
інтеграцію в діючу систему соціальної підтримки сімей з дітьми на рівні 
територіальної громади. Насамперед важливо впровадити постійно діючий 
механізм міжвідомчої координації між структурами соціального захисту, 
освітніми установами та закладами позашкільної освіти, що дозволить 
оперативно виявляти дітей, які потребують адресної підтримки, та 
формувати для них індивідуальні траєкторії розвитку. Ефективність проєкту 
зросте за умови створення єдиної інформаційної бази доступних гуртків, 
мовних програм і спортивних секцій із позначенням пільгових або 
безкоштовних місць. 
Важливим напрямом є розширення партнерської мережі за рахунок 
залучення приватних освітніх центрів, спортивних клубів та мовних шкіл на 
умовах соціального партнерства. Доцільно передбачити механізми 
часткового співфінансування участі дітей у програмах розвитку з місцевих 
соціальних програм та грантових ресурсів. Окремої уваги потребує 
залучення студентів педагогічних, соціальних і філологічних 
спеціальностей до волонтерської та практичної роботи в межах проєкту, що 
одночасно посилить кадровий ресурс і матиме освітній ефект. Для 
забезпечення сталості результатів варто запровадити регулярний 
моніторинг участі та досягнень дітей, включаючи оцінювання освітнього 
прогресу, рівня залученості та мотивації. Результати моніторингу мають 
використовуватися для корекції індивідуальних планів підтримки. Також 
рекомендовано проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу з батьками 
щодо можливостей позашкільного розвитку дітей, що підвищить рівень їх 
включеності та відповідальності. Поширення успішних практик реалізації 
проєкту на рівні громади сприятиме формуванню сталої моделі адресної 
підтримки дитячого розвитку. 
  77 
 
Отже, розроблений соціальний проєкт адресної підтримки дітей із 
малозабезпечених сімей «Старт до успіху: розвиток потенціалу дитини» 
орієнтований на комплексне розширення освітніх, мовних, спортивних та 
оздоровчих можливостей дитини на рівні територіальної громади. 
Запропонована структура проєкту, ресурсне забезпечення, етапність 
реалізації та система моніторингу результатів свідчать про його практичну 
придатність і можливість впровадження в діяльність соціальних служб 
громади. Проєкт має профілактичний і розвитковий характер та 
спрямований на формування рівних стартових можливостей і 
довгострокового соціального потенціалу дітей. Розробка та впровадження 
соціального проєкту «Старт до успіху: розвиток потенціалу дитини» є 
практичним втіленням переходу до моделі соціального розвитку. Проєкт 
пропонує інноваційний механізм адресної підтримки через систему 
цифрових ваучерів, що забезпечує цільове використання коштів та 
розширює можливості дитини у сфері позашкільної освіти та оздоровлення. 
Реалізація даної ініціативи дозволить не лише компенсувати матеріальну 
незахищеність родин, а й створити умови для якісного інтелектуального та 
фізичного розвитку дитини, що є ключовим фактором подолання бідності у 
довгостроковій перспективі та забезпечення рівних стартових можливостей 
для майбутніх громадян України. 
 
3.3. Перспективи імплементації міжнародних стандартів 
соціальної підтримки в правове поле та соціальну практику України 
Процес імплементації міжнародного досвіду в національну систему 
соціального захисту потребує не лише фінансових ресурсів, а й глибокої 
нормативно-правової трансформації. Перспективним напрямом розвитку є 
гармонізація українського законодавства з Європейською соціальною 
хартією та стандартами МОП, що передбачає відхід від принципу 
«забезпечення прожиткового мінімуму» до принципу «забезпечення гідного 
  78 
 
рівня життя та соціальної інклюзії дитини». Це вимагає впровадження 
нових юридичних дефініцій та механізмів, які б враховували 
багатовимірність дитячої бідності. Однією з ключових перспектив є 
законодавче закріплення статусу «соціального ваучера». Це дозволить 
перевести систему пільг на якісно новий рівень, де держава виступає не 
просто розподільником коштів, а гарантом отримання конкретної послуги 
(оздоровлення, професійної освіти чи цифрового забезпечення). 
Впровадження таких інструментів дозволить реалізувати право дитини на 
вільний розвиток особистості, незалежно від майнового стану її батьків, та 
створить передумови для формування ринку якісних соціальних послуг [35]. 
Важливим кроком у межах імплементації має стати цифрова 
інтеграція пільг у систему «Дія» та ЄІССС. Перспектива полягає у створенні 
«картки отримувача соціальних послуг», де всі пільги – від безкоштовного 
харчування у школі до знижок на проїзд та медикаменти – будуть 
автоматизовані [35]. Це зніме адміністративне навантаження на батьків та 
ліквідує корупційні ризики. З міжнародної точки зору, такий крок наблизить 
Україну до передових цифрових моделей соціального захисту (як у Естонії 
чи Сінгапурі), де соціальна підтримка є проактивною та «невидимою» для 
користувача. 
Крім того, перспективи імплементації включають: 
− Запровадження «соціального контракту» з малозабезпеченою 
родиною, де отримання пільг для дитини поєднується з обов'язком батьків 
сприяти власному працевлаштуванню (досвід Франції та країн Скандинавії). 
− Розвиток системи моніторингу результативності, коли ефективність 
пільг оцінюється за динамікою якості життя дитини, а не просто за фактом 
виплати допомоги. 
− Посилення ролі територіальних громад у створенні додаткових 
локальних пільг, що дозволить враховувати специфічні потреби дітей у 
різних регіонах країни [40]. 
  79 
 
Імплементація міжнародних стандартів соціальної підтримки в 
Україні має носити системний характер і базуватися на поєднанні правових 
інновацій із сучасними цифровими технологіями. Встановлено, що перехід 
до використання соціальних ваучерів та автоматизація надання пільг через 
єдині реєстри є найбільш перспективними шляхами вдосконалення системи, 
оскільки вони гарантують адресність допомоги та захищають гідність 
дитини. Подальша розбудова соціальної політики на засадах «соціального 
контракту» та оцінки реального впливу пільг на розвиток особистості 
дозволить сформувати в Україні сучасну, дієву та стійку модель захисту 
прав дитини, яка відповідатиме найкращим європейським стандартам. 
Впровадження інноваційних моделей соціальної підтримки, таких як 
цільові ваучери, цифрові сервіси та програми активного розвитку дитини, 
потребує не лише організаційних зусиль, а й чіткого обґрунтування їхньої 
ефективності. Соціально-економічна ефективність у даному контексті 
розглядається як співвідношення витрат держави (або громади) та 
отриманого результату, який виражається у покращенні якості життя 
дитини та зменшенні майбутніх соціальних витрат. 
Соціальна ефективність інноваційних моделей виявляється у 
подоланні явища «спадкової бідності». Коли дитина з малозабезпеченої 
родини отримує доступ до якісної позашкільної освіти (англійська мова, IT, 
спорт), вона набуває конкурентних переваг, які дозволяють їй у 
майбутньому отримати кращу освіту та високооплачувану роботу [42].  
Таким чином, інноваційна пільга працює як «соціальний ліфт». Окрім 
того, соціальний ефект полягає у: 
− Зниженні рівня стигматизації: використання цифрових інструментів 
робить отримання допомоги анонімним та зручним. 
− Покращенні психологічного клімату в сім’ї: батьки відчувають 
підтримку громади, що знижує рівень соціальної напруги. 
  80 
 
− Профілактиці девіантної поведінки: зайнятість дитини у гуртках 
мінімізує ризики підліткової злочинності [30]. 
Економічна ефективність є більш прагматичною та базується на 
розрахунку «повороту інвестицій» у людський капітал. Світова практика 
доводить, що 1 долар, інвестований у розвиток дитини з вразливої категорії, 
приносить державі від 7 до 13 доларів прибутку в довгостроковій 
перспективі (через сплачені податки успішної людини та економію на 
соціальних виплатах по безробіттю). 
Для порівняння ефективності традиційних та інноваційних методів 
розглянемо наступну таблицю: 
Таблиця 3.5. 
Порівняльна ефективність моделей підтримки 
 
Параметр Традиційна модель (грошові Інноваційна модель 
порівняння виплати) (ваучери на розвиток) 
Цільове Низьке (кошти можуть бути 100% (ваучер можна 
використання витрачені не на дитину). реалізувати лише за 
призначенням). 
Вплив на Короткостроковий Довгостроковий (набуття 
майбутнє (задоволення базових навичок та знань). 
потреб). 
Економічний Пасивність (залежність від Активність (стимулювання 
стимул допомоги). до навчання та розвитку). 
Прозорість Складна перевірка Повна прозорість через 
цільового використання. цифрові реєстри. 
[розроблено автором на основі аналізу ефективності цільових соціальних програм 
та концепції «людського капіталу»] 
 
Обґрунтування ефективності також включає мультиплікативний ефект 
для місцевої громади (наприклад, м. Черкаси). Спрямовуючи кошти на 
оплату гуртків, громада не просто допомагає дитині, вона підтримує 
місцевий малий бізнес – спортивні клуби, мовні центри, приватних 
педагогів. Це створює нові робочі місця та повертає частину коштів у 
  81 
 
бюджет міста у вигляді податків. Отже, імплементація інноваційних 
моделей підтримки є економічно виправданою стратегією. Вона дозволяє 
змінити вектор бюджетних витрат: з «проїдання» коштів на «інвестування» 
у майбутнє покоління. Саме такий підхід забезпечує стійкий розвиток 
громади та держави, перетворюючи систему соціального захисту на дієвий 
механізм подолання бідності та формування успішного людського капіталу. 
Таким чином, можна зробити висновок, що сучасний стан та 
перспективи розвитку системи соціальних пільг в Україні вимагають 
рішучого переходу до інноваційних моделей підтримки. Порівняльний 
аналіз вітчизняного та міжнародного досвіду підтверджує, що найбільшу 
соціально-економічну ефективність демонструють адресні, проактивні 
інструменти, спрямовані на розвиток потенціалу дитини. Обґрунтовано, що 
інвестиції у позашкільну освіту та оздоровлення дітей із малозабезпечених 
сімей мають високий мультиплікативний ефект, сприяючи соціальній 
мобільності та економічному зростанню громади. Саме такий підхід, 
втілений у конкретні локальні проєкти, є ключем до створення ефективної 
системи захисту прав дитини в сучасних умовах. 
  82 
 
 
ВИСНОВКИ 
У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та 
запропоновано вирішення актуальної науково-практичної проблеми щодо 
вдосконалення системи соціальної підтримки малозабезпечених сімей з 
дітьми. Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі результати: 
1. Розкрито теоретичні аспекти та еволюцію наукових поглядів на 
проблему дитячої бідності та малозабезпеченості. Доведено, що дитяча 
бідність має довгостроковий кумулятивний ефект, оскільки створює «пастку 
бідності», яка передається між поколіннями, що вимагає переходу до 
превентивних стратегій соціальної підтримки. Сучасна наука розглядає 
бідність не лише як дефіцит фінансів, а як обмеження можливостей дитини 
у здобутті освіти, охороні здоров’я та соціальній інтеграції. Проблема 
дитячої бідності та малозабезпеченості довгий час була об’єктом наукового 
вивчення соціологів, економістів, психологів та педагогів. На початку ХХ 
століття її розглядали переважно як наслідок матеріального дефіциту 
родини, зосереджуючи увагу на харчуванні, одязі та житлі дітей. У другій 
половині століття підходи розширилися: почали враховувати соціальні 
чинники, обмежений доступ до освіти, позашкільної діяльності, охорони 
здоров’я та ресурсів для розвитку дитини. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ 
століття науковці стали розглядати дитячу бідність як багатовимірне явище, 
що формує «цикл бідності», впливає на соціалізацію, психологічне 
благополуччя та майбутні можливості дитини. Сучасні підходи 
наголошують на комплексній підтримці, яка поєднує матеріальну допомогу, 
розвиток знань та навичок, оздоровчі та освітні програми, соціальну 
інтеграцію й психологічну підтримку. Дитина розглядається як суб’єкт 
розвитку, а головна мета – створити умови для реалізації її потенціалу та 
довгострокового подолання наслідків бідності. Такий системний, 
комплексний підхід дозволяє не лише покращити добробут дітей, а й 
  83 
 
забезпечити рівні стартові можливості для їхнього майбутнього навчання, 
самореалізації та соціальної мобільності. 
Сучасні стандарти тлумачать право на соціальний захист як право на 
повноцінний розвиток – фізичний, інтелектуальний та духовний. Це 
означає, що держави-учасниці зобов’язані не просто компенсувати низький 
дохід батьків, а гарантувати дитині рівний доступ до суспільних благ, що 
нівелює негативний вплив бідності на її майбутню соціалізацію. 
Міжнародний досвід підтверджує, що ігнорування цих стандартів 
призводить до явища «застійної бідності», яка передається від покоління до 
покоління. 
2. Здійснено порівняльну характеристику світових моделей соціальної 
підтримки малозабезпечених сімей. Вивчення міжнародного досвіду 
дозволило класифікувати моделі соціального захисту за критерієм їх впливу 
на людський капітал. З’ясовано, що скандинавська модель (універсальна) 
забезпечує найвищий рівень соціальної рівності через доступ до якісних 
публічних послуг, тоді як англо-саксонська модель (адресна) є фінансово 
економною, але несе ризики соціальної стигматизації отримувачів 
допомоги. Особливу увагу приділено досвіду країн ЄС щодо впровадження 
«Європейської дитячої гарантії» (European Child Guarantee), яка визначає 
право дитини на безкоштовну освіту, охорону здоров’я та здорове 
харчування як пріоритет над грошовими виплатами. Для вітчизняної 
практики обґрунтовано доцільність запозичення механізмів соціального 
інвестування, де пільги трансформуються у доступ до послуг з розвитку 
дитини. 
Порівняльна характеристика світових моделей соціальної підтримки 
малозабезпечених сімей показує суттєві відмінності у підходах до 
організації допомоги та забезпечення соціальної справедливості. 
Європейська модель, характерна для країн Скандинавії, Німеччини та 
Франції, базується на принципі універсалізму та високого рівня державного 
  84 
 
втручання. Основна мета такої системи – забезпечення всіх громадян гідним 
рівнем життя, незалежно від їхніх доходів, із пріоритетом на захист сімей з 
дітьми. У країнах Європи малозабезпечені сім’ї отримують комплексну 
підтримку, яка включає матеріальні виплати, субсидії на житло та 
комунальні послуги, доступ до безкоштовної або частково оплачуваної 
освіти та охорони здоров’я, а також програми підтримки зайнятості та 
розвитку дітей. Соціальна політика є системною та інтегрованою, державні 
виплати часто комбінуються з освітніми та оздоровчими програмами, що 
сприяє довгостроковому розвитку потенціалу дітей. 
Американська модель, навпаки, орієнтована на ринкові механізми та 
умовну допомогу. Основний принцип – адресність: пільги та соціальні 
виплати надаються лише сім’ям, які відповідають чітко визначеним 
критеріям доходу та потреби. Система соціальної підтримки у США 
включає програми фінансової допомоги, ваучери на харчування, медичне 
страхування для малозабезпечених (Medicaid) та освітні гранти, але її рівень 
залежить від конкретного штату та місцевого бюджету. Державна підтримка 
здебільшого короткострокова і стимулює отримувачів до самостійного 
працевлаштування, тоді як програми розвитку дітей і позашкільної освіти не 
завжди є комплексними та доступними для всіх малозабезпечених сімей. 
Отже, європейська модель відзначається високим рівнем 
універсальності, комплексності та інтегрованості соціальної підтримки, що 
дозволяє системно зменшувати наслідки бідності, забезпечувати соціальну 
справедливість та розвиток дітей. Американська модель більше орієнтована 
на адресність, стимулювання самостійності та економічну ефективність, але 
водночас рівень охоплення та доступності послуг залежить від регіону та 
бюджетних можливостей. Порівняння цих моделей дозволяє врахувати 
міжнародний досвід у формуванні ефективної системи соціальної підтримки 
малозабезпечених сімей в Україні, поєднуючи адресність і комплексність 
національних програм. 
  85 
 
3. Проаналізовано сучасний стан та основні виклики функціонування 
системи соціальних пільг для дітей в Україні та визначити основні шляхи 
імплементації інноваційних моделей підтримки малозабезпечених сімей в 
Україні. Проведений моніторинг свідчить, що чинна система соціального 
захисту в Україні характеризується надмірною фрагментарністю та низькою 
ефективністю «просіювання» (targeting), що призводить до розпорошення 
бюджетних коштів. Виявлено, що основними бар’єрами є високий рівень 
бюрократизації та відсутність дієвого зв’язку між соціальною виплатою та 
реальною зміною якості життя дитини. Встановлено, що інноваційний 
розвиток системи має базуватися на кейсі-менеджменті (індивідуальному 
супроводі сім’ї) та повній цифровізації процесу призначення допомоги. 
Обґрунтовано, що імплементація моделі «гроші ходять за дитиною» у сфері 
оздоровлення та позашкільної освіти дозволить створити конкурентне 
середовище серед надавачів послуг та забезпечити адресність підтримки. 
Аналіз вітчизняної системи соціальних пільг виявив низку проблем: 
розпорошеність ресурсів, низький рівень адресності та застарілі механізми 
надання підтримки. Обґрунтовано, що ключовим шляхом модернізації є 
імплементація інноваційних моделей, що базуються на цифровізації послуг 
(«єМалятко», соціальний кабінет) та принципі «гроші ходять за дитиною». 
Важливою умовою є децентралізація соціальної допомоги, де громада стає 
основним суб’єктом виявлення та підтримки сімей у складних життєвих 
обставинах. Встановлено, що соціально-економічна ефективність 
інноваційних (ваучерних та цифрових) моделей підтримки полягає у їх 
здатності забезпечувати 100% цільове використання коштів та високий 
рівень інвестиційного повернення у людський капітал. Науково 
обґрунтовано, що перехід до ваучерних та цифрових моделей підтримки має 
високий мультиплікативний ефект.  
Доведено, що ваучерні та цифрові моделі надання допомоги мають 
значно вищий коефіцієнт корисної дії порівняно з традиційними грошовими 
  86 
 
виплатами, оскільки вони виключають нецільове використання ресурсів та 
створюють прямий стимул для розвитку дитини та забезпечувати 100% 
цільове використання коштів та високий рівень інвестиційного повернення 
у людський капітал Економічний ефект виявляється у формуванні «якісного 
трудового ресурсу» майбутнього, що є критично важливим для України в 
умовах демографічної кризи та необхідності післявоєнної відбудови. 
Соціальний ефект полягає у руйнуванні «культури бідності», коли діти з 
вразливих родин отримують психологічну впевненість у власних силах 
завдяки успіхам у позашкільній діяльності. Розраховано, що системне 
впровадження таких інновацій дозволяє зменшити майбутні державні 
видатки на соціальне утримання працездатного населення на 15–20% 
протягом одного покоління. З економічної точки зору, цільове інвестування 
в освіту та здоров'я дитини є значно вигіднішим, ніж виплата компенсацій у 
дорослому віці через безробіття чи правопорушення. Соціальна 
ефективність проявляється у зниженні рівня соціальної напруги та 
підвищенні якості людського капіталу країни. Впровадження цифрового 
контролю за використанням соціальних коштів забезпечує прозорість та 
довіру платників податків до системи соціального захисту. Підраховано, що 
розвиток навичок у дитини з вразливої групи підвищує її шанси на успішне 
працевлаштування на 40-60%, що безпосередньо впливає на зростання ВВП 
у довгостроковій перспективі. 
4. Розроблено авторський соціальний проєкт «Старт до успіху», 
спрямований на адресну підтримку позашкільної освіти та оздоровлення 
дітей у межах конкретної громади, а саме, м. Черкаси, який є практичним 
втіленням концепції соціального розвитку. Розробка та науково-теоретичне 
обґрунтування сутності соціального проєкту «Старт до успіху» дозволили 
сформулювати концептуально нову модель локальної соціальної політики 
для Черкаської територіальної громади. Проєкт передбачає надання 100 
дітям із вразливих категорій доступу до гуртків, мовних курсів та 
  87 
 
спортивних секцій через механізм оплати послуг профільним закладам. 
Структура проєкту включає детальний план заходів, кошторис та кількісно-
якісні індикатори успіху, що робить його готовим до імплементації 
місцевою владою або громадськими організаціями як дієвого інструменту 
підтримки талановитої молоді. 
Проєкт детально описує механізм взаємодії між міською владою, 
приватними надавачами освітніх послуг та отримувачами допомоги. 
Основною інновацією проєкту є створення трикутника партнерства «Влада 
– Бізнес – Громада», де кожен учасник зацікавлений у результаті. Такий 
підхід дозволяє максимально ефективно використовувати обмежені ресурси 
місцевого бюджету, фокусуючись на конкретних показниках успішності 
кожної дитини-учасника. 
Проєкт не є простою благодійною ініціативою, а являє собою 
структуровану систему подолання «циклу бідності» через розвиток 
інтелектуального та соціального капіталу дитини. Сутнісна новизна проєкту 
полягає у переході від моделі «споживання» до моделі «набуття 
компетенцій». Встановлено, що ключовим бар'єром для дітей з 
малозабезпечених сімей є не лише брак грошей, а й обмеженість соціальних 
зв'язків та психологічна ізоляція. Проєкт «Старт до успіху» нівелює ці 
бар'єри, інтегруючи дитину у якісне освітнє середовище (мовні центри, IT-
хаби, професійні спортивні клуби) на рівних умовах з іншими однолітками. 
Описано архітектуру проєкту, що включає трирівневу підтримку: 
матеріальну (ресурсне забезпечення занять), когнітивну (освітній процес) та 
ментальну (психологічна підтримка та формування лідерських якостей). 
Такий підхід дозволяє трансформувати соціальну пільгу в активний капітал, 
який дитина зможе використовувати протягом усього життя для підвищення 
власної конкурентоспроможності на ринку праці, що в глобальному 
масштабі сприяє оздоровленню економіки громади. 
 
  88 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України  навчальний 
посібник М-во освіти і науки України. 5-те вид., перероб. та доп. Київ : 
Центр учбової літератури, 2018. 447 с. 
2. Бондар М. Соціальне забезпечення та соціальний захист в Україні. 
Економіка та суспільство. 2021. № 34. 
3. Великсар Т.І. Державна соціальна допомога як елемент системи 
соціального захисту населення: реалії та перспективи удосконалення. 
Економіка та держава. 2015. № 12. С. 100-103. 
4. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / [А.М. 
Колот, О.А. Грішнова, О.О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. 
наук, проф. А.М. Колота. Київ: КНЕУ, 2009. 711с.  
5. Джура Р. О. Основні етапи еволюції державної економічної 
політики. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. 
2018. № 72. С. 180–189. DOI: https://doi.org/10.30839/2072-7941.2018.130755  
6. Конституція України: чинне законодавство, із змінами та 
доповненнями : станом на 1 вересня 2017 року. Київ, 2017. 82 с. 
7. Конвенція про права дитини : прийнята Генеральною Асамблеєю 
ООН 20 листоп. 1989 р. ; ратифікована Постановою Верховної Ради України 
№ 789-XII від 27 лют. 1991 р. Офіційний вісник України. 2010. № 33. Ст. 11. 
8. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р. 
(ратифікована Законом України № 137-V від 14.09.2006 р.). URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_062#Text 
9.  Національна стратегія цифрової трансформації соціальної сфери : 
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 верес. 2021 р. № 1153-р.  
10. Макарова О. В. Соціальна політика в Україні : монографія. Ін-т 
демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. Київ, 
2015. C. 8. 
  89 
 
11. Карпенко О. В. Управлінські послуги в Україні: механізми 
надання органами влади: монографія. Київ: ВПЦ АМУ, 2014. 408 с. 
12. Корецька Т.К. Державне регулювання соціального захисту 
населення регіону. Монографія. Луцьк: друкарня “Волиньполіграф”, 2021. 
212 с.  
13. Мішина C. В., Мішин О. Ю. Міжнародний досвід надання 
соціальних виплат. Ефективна економіка. 2021. № 10. – URL: 
http://www.economy.nayka. com. ua/?op=1&z=9414. DOI: 10.32702/2307-2105-
2021.10.79 
14. Офіційний портал «Дія». Послуги для сімей з дітьми : веб-сайт. 
URL: https://diia.gov.ua/services/categories/simya 
15. Про особливості надання публічних (електронних публічних) 
послуг : Закон України від 15.07.2021 р. № 1689-IX. URL: https:// 
zakon.rada.gov.ua/laws/show/1689-20#Text 
16. Павлюк Т. Особливості соціальної допомоги сім’ям з дітьми. 
Економічний простір. 2024. Вип. 1. С. 45–57.  
17. Про соціальні послуги : Закон України від 17 січ. 2019 р. № 
2671-VIII. 
18. Право соціального забезпечення: навч. посіб. / авт.: С. М. 
Прилипко, Г. С. Гончарова, В. В. Юровська, О. О. Конопельцева; за заг. ред. 
В. В. Жернакова. Харків: Нац. ун-т “Юрид. акад. України ім. Ярослава 
Мудрого”, 2013. 126 с. 
19. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям : 
Закон України від 01 черв. 2000 р. № 1768-III (із змінами та доп. станом на 
2025 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1768-14. 
20. Про затвердження Порядку призначення і виплати державної 
соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям : Постанова Кабінету 
Міністрів України від 24 лют. 2003 р. № 250 (у редакції від 22.07.2020 р. № 
632).  
  90 
 
21. Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і 
основоположних свобод від 20.03.1952 р. (ратифікований Законом України 
№ 475/97-ВР від 17.07.1997 р.). URL: https://zakon.rada. gov.ua/ 
laws/show/994_053#Tex 
22. Про охорону дитинства : Закон України від 26 квіт. 2001 р. № 
2402-III (із змінами та доп.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-
14. 
23. Про особливості надання публічних (електронних публічних) 
послуг : Закон України від 15.07.2021 р. № 1689-IX. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1689-20#Text.  
24. Деякі питання Єдиної інформаційної системи соціальної сфери : 
Постанова Кабінету Міністрів України від 14.05.2021 р. № 493.  
25. Податковий кодекс України : Кодекс України від 02.12.2010 р. № 
2755-VI. Редакція від 01.01.2024 р. URL: https://zakon.rada. gov. ua /laws 
/show/2755-17#Text. 
26. Огляд судової практики Верховного Суду у справах щодо захисту 
прав дитини (2020–2023 рр.). URL: https://supreme.court. gov.ua/ userfiles/ 
media/ new_folder_for_uploads/supreme/oglad_ditu.pdf 
27. Семигіна Т. В. Сучасна соціальна робота. Київ: Академія праці, 
соціальних відносин і туризму, 2020. 275 с. 
28. Про верифікацію та моніторинг державних виплат : Закон України 
від 17.10.2019 р. № 250-IX. Редакція від 01.01.2024 р.   
29. Скібіцька Л.І. Організація праці менеджера: навч. посіб. Київ: 
Центр учбової літератури, 2019. 360 с. 
30. Соціальна підтримка малозабезпечених сімей: недоліки системи та 
рекомендації щодо її удосконалення. / Д. Андрієнко, В. Ієрусалимов, 
Ю. Маркуц, М. Сопілка, І. Студеннікова, А. Яковчук. Київ. 2024. 34 с. 
  91 
 
31. Сокол М. В. Поняття та критерії малозабезпеченості. Порівняльно-
аналітичне право : електронне наукове фахове видання. 2013. № 3-1. С. 179-
183. 
32. Стігліц Дж. Ціна нерівності. Як теперішнє розділене суспільство 
загрожує нашому майбутньому. Київ : Наш Формат, 2017. 432 с. 
33. Ткачук В. О. Соціальне забезпечення як передумова подолання 
бідності та соціальної ізоляції населення. Економіка, управління та 
адміністрування. 2019. № 3(89). С. 66–70. 
34. Толстих Н. Малозабезпеченість як системний бар'єр на шляху 
соціально економічного розвитку України. Соціологія: теорія, методи, 
маркетинг. 2020. № 3. С. 99–109. 
35. Україна: Моніторинг добробуту та соціально-економічних 
характеристик домогосподарств : Спільна доповідь Світового банку та 
Держстату України. 2024. 120 с. 
36. Україна в умовах соціальної та цифрової трансформації: шляхи до 
сталого розвитку та повоєнної відбудови : матеріали наук.-практ. конф. 
(Київ, 22 листоп. 2024 р.) / упоряд.: В. М. Фурашев, М. В. Дубняк, С. О. 
Дорогих ; ДНУ «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії 
правових наук України». Київ; Одеса : Фенікс, 2024. 356 с. 
37. ЮНІСЕФ Україна. Соціальна підтримка малозабезпечених сімей з 
дітьми : аналітична доповідь. 2024. URL: https://www. unicef.org/ukraine 
/reports.  
38. Чеховська І. В. Аналіз тенденцій та детермінанти дитячої бідності 
в Україні. Вісник Луганського університету внутрішніх справ. 2024. Вип. 
4.(108) С. 137-148. 
39. Черенько Л., Саріогло В., Сітнікова Н. Бідність та нерівні 
можливості дітей в Україні. Аналітичний звіт. UNICEF Інститут демографії 
і соціальних досліджень ім. М. В. Птухи. 2021. С. 1–60. 
  92 
 
40. Шевченко О. О., Хоруженко Н. І., Яртемик Т. І. Політика організації 
соціального захисту вразливих категорій населення та молоді в умовах 
територіальної громади. Держава та регіони. 2020. № 5. С. 111–116.  
41. Чалюк Ю.О. Імплементація в Україні європейських соціальних 
стандартів Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія 
«Економічні науки», 2014. Вип. 5. Ч. 1. С. 115-118. 
42. Яригіна Є.П. Соціальне забезпечення сімей з дітьми: міжнародний 
досвід та українська модель: монографія. Харків: Монолит, 2016. 196 с.  
43. Bradshaw J. The Well-being of Children in the UK. London : Policy Press, 
2016. 320 p.  
44. Esping-Andersen, G. The Three Worlds of Welfare Capitalism. Princeton : 
Princeton University Press, 2015. 248 p.  
45. Kahneman D. Thinking, Fast and Slow. New York : Farrar, Straus and 
Giroux, 2015. 499 p. 
46. Nussbaum M. Creating Capabilities: The Human Development Approach. 
Cambridge : Belknap Press, 2015. 256 p.  
47. OECD. Society at a Glance 2024: OECD Social Indicators.Paris : OECD 
Publishing, 2024. URL: https://www.oecd.org.  
48. Sen, A. Development as Freedom. Oxford : Oxford University Press, 2017. 
384 p.  
49. UNICEF. Social Support to Low-Income Families in Ukraine: Report. 
UNICEF. 2025. С. 1–40. 
50. Waldfogel J. Britain’s War on Poverty. New York : Russell Sage 
Foundation, 2018. 288 p.  
51. The World Bank. Poverty and Shared Prosperity 2024: Shifting Fortunes. 
Washington, DC : World Bank Group, 2024. URL: https://www.worldbank.org.  
52. Global Childhood Report 2024 : Save the Children International. URL: 
https://www.savethechildren.net.  
53. International Labour Organization (ILO). World Social Protection Report 
2024-2026. Geneva : ILO, 2024.