Репозиторій ЧДТУ

2 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему «Державна політика соціальної підтримки учасників бойових дій» 
 
 
Виконав: студент 4 курсу, групи СЗ-2210 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Полячук Ю. А. 
 
 
 
Науковий керівник Нагайчук Н. Г.  
 
Рецензент _____________ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 р.  
3 
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр 
Галузь знань 23 Соціальна робота 
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
к.е.н., доц. Бєлова І.О.  
“_______” ___________ 20 __ р. 
 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА 
 
 
Здобувачеві Полячуку Юрію Анатолійовичу 
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на тему: «Державна політика 
соціальної підтримки учасників бойових дій». 
Тему затверджено наказом від « »   2025 р. 
Кваліфікаційна  робота бакалавра виконується на матеріалах ВЧ А7046. 
 
План кваліфікаційної роботи бакалавра 
Розділ 1. Теоретико-методичні засади державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій 
Розділ 2. Дослідження сучасного стану державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій в Україні 
Розділ 3. Напрями вдосконалення державної політики соціальної підтримки 
учасників бойових дій в Україні 
Об’єкт дослідження – державна політика соціальної підтримки учасників 
бойових дій як складова системи соціального забезпечення в Україні. 
Предмет дослідження – механізми, інструменти, інституційні та 
нормативно‑правові засади реалізації державної політики соціальної підтримки 
учасників бойових дій, а також напрями її вдосконалення.  
4 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є комплексне 
теоретико‑прикладне дослідження державної політики соціальної підтримки 
учасників бойових дій в Україні, оцінка її сучасного стану, виявлення основних 
проблем функціонування та обґрунтування напрямів підвищення ефективності й 
удосконалення механізмів її реалізації з урахуванням міжнародного досвіду.. 
Конкретні завдання, які здобувач вищої освіти повинен виконати для 
досягнення поставленої мети: 
У розділі 1: розкрити зміст, сутність та принципи державної політики 
соціальної підтримки учасників бойових дій; проаналізувати категорію «учасник 
бойових дій» у контексті правового статусу, державних гарантій та пільг; дослідити 
міжнародні підходи до соціальної підтримки учасників бойових дій, узагальнивши 
досвід країн НАТО; 
У розділі 2: охарактеризувати соціально-демографічний портрет спільноти 
учасників бойових дій в Україні; визначити та проаналізувати потреби цільової 
групи у системі соціальної підтримки;оцінити ефективність функціонування 
національної системи соціальної підтримки учасників бойових дій; 
У розділі 3: обґрунтувати шляхи оптимізації інституційної структури та 
міжвідомчої координації у сфері соціальної підтримки учасників бойових дій; 
сформувати пропозиції щодо імплементації кращих практик країн НАТО у 
державну політику соціальної підтримки учасників бойових дій; обґрунтувати 
шляхи оптимізації інституційної структури та міжвідомчої координації у сфері 
соціальної підтримки учасників бойових дій; сформувати пропозиції щодо 
імплементації кращих практик країн НАТО у державну політику соціальної 
підтримки учасників бойових дій. 
 
Завдання підготувала 
науковий керівник                          Нагайчук Н. Г. 
         (підпис) (прізвище та ініціали) 
                                                                                                                  «________»  2025 р. 
Завдання одержав  
здобувач                                                                          Полячук Ю. А. 
                                                                                    (підпис)                   (прізвище та ініціали)                                       
      «_____» 2025 р.  
5 
ЗАТВЕРДЖЕНО  
Завідувач кафедри  
к.е.н, доц. Бєлова І. О.  
 
 
протокол № від __________  
 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
Підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами 
освітнього ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне 
забезпечення» на 2025/2026 навчальний рік 
 
№з/п Назва етапу кваліфікаційної роботи Строк виконання Примітка 
етапу роботи 
 Вибір студентом теми КРБ і подання заяви на 20.11.2025 виконано 
 кафедру; 
1. − затвердження тем КРБ призначення 
наукових керівників; 
− складання і затвердження завдань на 
виконання КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу КРБ 17.03.2026 виконано 
3. Підготовка другого розділу КРБ 04.04.2026 виконано 
4. Підготовка третього розділу КРБ 03.05.2026 виконано 
5. Подання здобувачем завершеної КРБ 15.05.2026 виконано 
науковому керівнику 
6. Розгляд КРБ науковим керівником 27.05.2026 виконано 
7. Попередній розгляд КРБ на комісії від кафедри 29.05.2026 виконано 
8. Доопрацювання роботи, прийняття кафедрою 30.05.2026 виконано 
рішення про допуск КРБ до захисту перед ЕК, 
оформлення (нормоконтроль) та зовнішнє 
рецензування КРБ 
9. Проходження перевірки на плагіат 04.06.2026 виконано 
10. Подання роботи на підпис завідувачу кафедри 05.06.2026 виконано 
11. Підготовка ілюстративного матеріалу, 06.06-09.06.2026 виконано 
презентації та доповіді 
12. Захист дипломної роботи в ЕК 10.06.2026 виконано 
 
Студент                                                      Полячук Ю. А. 
                                (підпис) (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи __________________________Нагайчук Н. Г.  
                                                                (підпис) (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК ____________________ _______________________ 
                                                                             (підпис)                                                 (прізвище та ініціали) 
 
 
6 
РЕФЕРАТ 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 97 сторінок, 14 таблиць, 10 
рисунків, список літератури з 173 найменувань та 2 додатки. 
 
Предмет дослідження – механізми, інструменти, інституційні та 
нормативно-правові засади реалізації державної політики соціальної підтримки 
учасників бойових дій, а також напрями її вдосконалення. 
Об’єкт дослідження – державна політика соціальної підтримки учасників 
бойових дій як складова системи соціального забезпечення в Україні. 
Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є комплексне 
теоретико-прикладне дослідження державної політики соціальної підтримки 
учасників бойових дій в Україні, оцінка її сучасного стану, виявлення основних 
проблем функціонування та обґрунтування напрямів підвищення ефективності й 
удосконалення механізмів її реалізації з урахуванням міжнародного досвіду. 
Завдання роботи: 
– розкрити зміст, сутність та принципи державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій; 
– проаналізувати категорію «учасник бойових дій» у контексті правового 
статусу, державних гарантій та пільг; 
– дослідити міжнародні підходи до соціальної підтримки учасників бойових 
дій, узагальнивши досвід країн НАТО; 
– охарактеризувати соціально-демографічний портрет спільноти учасників 
бойових дій в Україні; 
– визначити та проаналізувати потреби цільової групи у системі соціальної 
підтримки; 
– оцінити ефективність функціонування національної системи соціальної 
підтримки учасників бойових дій; 
– обґрунтувати шляхи оптимізації інституційної структури та міжвідомчої 
координації у сфері соціальної підтримки учасників бойових дій; 
– сформувати пропозиції щодо імплементації кращих практик країн НАТО у 
державну політику соціальної підтримки учасників бойових дій. 
За результатами дослідження сформульовані пропозиції, які можуть бути 
використані для удосконалення державної політики соціальної підтримки УБД.. 
Одержані результати можуть бути використані органами державної влади 
та місцевого самоврядування для удосконалення державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій, у нормотворчій діяльності, практиці установ 
соціального захисту, а також у навчальному процесі закладів вищої освіти. 
 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік 
Підпис студента   
Дата   
  
7 
ЗМІСТ 
ВСТУП…………………………………………………………………………... 5 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ 
ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ…. 9 
1.1. Поняття, сутність та принципи державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій……………………………………………… 9 
1.2. Категорія «учасник бойових дій»: правовий статус, гарантії та пільги... 19 
1.3. Міжнародні підходи до соціальної підтримки учасників бойових дій: 
досвід країн НАТО……………………………………………………………… 28 
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ ДЕРЖАВНОЇ 
ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В 
УКРАЇНІ………………………………………………………………………… 41 
2.1.  Соціально-демографічний портрет спільноти учасників бойових дій в 
Україні…………………………………………………………………………… 41 
2.2. Аналіз потреб цільової аудиторії у соціальній підтримці………………. 53 
2.3. Оцінка ефективності системи соціальної підтримки учасників бойових 
дій в Україні…………………………………………………………………….. 63 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ 
СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ…. 81 
3.1. Оптимізація інституційної структури та міжвідомчої координації у 
сфері соціальної підтримки учасників бойових дій………………………….. 81 
3.2. Імплементація кращих практик країн НАТО у державну політику 
соціальної підтримки учасників бойових дій…………………………………. 95 
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 107 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………. 116 
ДОДАТКИ  
 
 
  
8 
ВСТУП 
 
Актуальність теми дослідження. Формування та розвиток державної 
політики соціальної підтримки учасників бойових дій і ветеранів війни в Україні 
на сьогодні є одним із ключових напрямів становлення соціально орієнтованої 
правової держави. В умовах повномасштабного збройного протистояння та масової 
участі громадян у захисті незалежності й територіальної цілісності України 
питання соціального захисту осіб, які брали участь у бойових діях, набуло 
стратегічного значення. Зазначена сфера вийшла за межі допоміжного елементу 
системи соціального забезпечення та перетворилася на важливий чинник 
національної безпеки, соціальної стабільності, демографічного розвитку та 
збереження людського потенціалу держави. 
Сучасні трансформаційні процеси зумовлюють необхідність ґрунтовного 
аналізу теоретичних і практичних засад державної політики щодо соціальної 
підтримки учасників бойових дій (УБД). Відбувається поступовий перехід від 
застарілої патерналістської моделі соціального захисту, орієнтованої переважно на 
систему пільг і компенсацій, до комплексного підходу, спрямованого на соціальну 
адаптацію, реінтеграцію ветеранів у мирне життя та реалізацію їхнього життєвого 
і професійного потенціалу. Такий підхід відповідає сучасним міжнародним 
стандартам соціальної політики, однак водночас породжує низку правових, 
економічних і соціальних викликів. 
Система соціальної підтримки учасників бойових дій в Україні 
характеризується складною багаторівневою структурою та базується на широкому 
колі нормативно-правових актів, державних цільових програм, стратегічних 
документів, а також практиці органів державної влади та місцевого 
самоврядування. У сукупності ці елементи формують механізм державної 
соціальної підтримки, спрямований на задоволення основних соціальних потреб 
військовослужбовців і ветеранів на етапі їх повернення до цивільного життя, що 
зумовлює актуальність та практичну значущість дослідження обраної теми. 
9 
Теоретико-методологічні основи дослідження питань соціального захисту 
населення відображені у працях таких українських науковців, як Е. Лібанова, С. 
Юрій, М. Мальований, О. Кириленко, С. Бобровник, Л. Клівіденко, Н. Теличко, Л. 
Баранник, О. Насібова, Н. Савченко, М. Шаварина, О. Жук, Л. Васечко, С. Березіна. 
У їхніх наукових дослідженнях розкрито концептуальні підходи до формування 
системи соціального забезпечення, визначено роль держави у реалізації соціальної 
політики, а також обґрунтовано механізми соціального захисту різних категорій 
населення. 
Окремі напрями дослідження соціального захисту учасників бойових дій в 
Україні висвітлено у наукових працях В. Волянського, І. Шпекторенка, М. 
Пилипчука, Т. Безверхнюк, В. Дюліної, П. Витка, С. Чукута, Н. Гнидюк, В. 
Баштанника, В. Козакова та інших учених, у яких аналізуються інституційні, 
правові та організаційні аспекти державної політики соціальної підтримки осіб, які 
брали участь у бойових діях. 
Попри вагомий науковий доробок зазначених учених, у їхніх працях 
недостатньо повно досліджено сучасні трансформації державної політики 
соціальної підтримки учасників бойових дій в умовах повномасштабної війни, 
зокрема питання переходу від традиційної патерналістської моделі до інтегрованої 
моделі соціальної адаптації та реінтеграції ветеранів. Також недостатньо уваги 
приділено проблемам міжвідомчої координації, цифровізації соціальних послуг, 
впровадження проактивного підходу до надання соціальної підтримки та 
врахування комплексних потреб ветеранів і членів їхніх сімей. 
Зазначені аспекти знайшли своє подальше теоретичне узагальнення та 
практичне обґрунтування у кваліфікаційній роботі бакалавра. 
Мета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи бакалавра є 
комплексне теоретико‑прикладне дослідження державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій в Україні, оцінка її сучасного стану, виявлення 
основних проблем функціонування та обґрунтування напрямів підвищення 
ефективності й удосконалення механізмів її реалізації з урахуванням міжнародного 
досвіду. 
10 
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження: 
– розкрити зміст, сутність та принципи державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій; 
– проаналізувати категорію «учасник бойових дій» у контексті правового 
статусу, державних гарантій та пільг; 
– дослідити міжнародні підходи до соціальної підтримки учасників бойових 
дій, узагальнивши досвід країн НАТО; 
– охарактеризувати соціально-демографічний портрет спільноти учасників 
бойових дій в Україні; 
– визначити та проаналізувати потреби цільової групи у системі соціальної 
підтримки; 
– оцінити ефективність функціонування національної системи соціальної 
підтримки учасників бойових дій; 
– обґрунтувати шляхи оптимізації інституційної структури та міжвідомчої 
координації у сфері соціальної підтримки учасників бойових дій; 
– сформувати пропозиції щодо імплементації кращих практик країн НАТО у 
державну політику соціальної підтримки учасників бойових дій. 
Об’єкт дослідження – державна політика соціальної підтримки учасників 
бойових дій як складова системи соціального забезпечення в Україні. 
Предмет дослідження – механізми, інструменти, інституційні та 
нормативно‑правові засади реалізації державної політики соціальної підтримки 
учасників бойових дій, а також напрями її вдосконалення. 
Методи дослідження. У процесі дослідження використано сукупність 
загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема методи теоретичного 
узагальнення та систематизації – для розкриття сутності й змісту державної 
політики соціальної підтримки учасників бойових дій; аналізу і синтезу – для 
дослідження структури та функціонування системи соціальної підтримки; 
статистичного аналізу – з метою оцінки чисельності, структури та динаміки 
ветеранського контингенту; порівняльного аналізу – для зіставлення національної 
практики з міжнародним досвідом; системного підходу – для дослідження 
11 
взаємодії інституцій та механізмів державної політики; а також логічного та 
узагальнюючого методів – при формулюванні висновків і практичних 
рекомендацій. 
Наукова новизна одержаних результатів. Елементи наукової новизни 
одержаних результатів полягають в уточненні змісту поняття державної політики 
соціальної підтримки учасників бойових дій, під якою пропонується розуміти 
інституційно організовану, нормативно закріплену та багаторівневу систему 
державних і суспільних заходів, спрямовану на визнання їхніх заслуг, мінімізацію 
ризиків виникнення складних життєвих обставин, відновлення фізичного та 
психічного стану, збереження й розвиток соціального та людського капіталу, а 
також забезпечення гідної реінтеграції в економічне і суспільне життя. 
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості 
використання сформульованих висновків і пропозицій органами державної влади 
та місцевого самоврядування для удосконалення державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій, у нормотворчій діяльності, практиці установ 
соціального захисту, а також у навчальному процесі закладів вищої освіти. 
Апробація результатів дослідження. Основні положення, теоретичні 
узагальнення та практичні висновки кваліфікаційної роботи були апробовані під 
час наукових обговорень, у публікаціях і представлені на профільних заходах, 
зокрема, на VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціально-
психологічна допомога і соціальна робота: виклики сучасності» присвяченої 60-
річчю Луцького національного технічного університету (16–17 квітня 2026 року, м. 
Луцьк ). 
  
12 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ 
СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ 
 
1.1. Поняття, сутність та принципи державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій 
У сучасній науковій думці соціальна політика постає як складний і 
динамічний об’єкт дослідження, що зазнає істотних трансформацій під впливом 
еволюції суспільних відносин. Новітні виклики, зокрема масштабні збройні 
конфлікти, зумовлюють необхідність переосмислення традиційних підходів до її 
розуміння. У цьому контексті особливої актуальності набуває аналіз соціальної 
підтримки специфічних груп, насамперед учасників бойових дій. Їхній статус не 
вписується у класичні моделі соціального забезпечення, оскільки визначається не 
лише соціальною вразливістю, а передусім суспільним і державним визнанням 
особливих заслуг, поєднаним із підвищеним ризиком виникнення складних 
життєвих обставин унаслідок виконання обов’язку. 
Соціальна підтримка учасників бойових дій є важливою складовою системи 
соціального забезпечення та одним із пріоритетних напрямів соціальної політики 
України. Її сутність полягає у сукупності правових, економічних і соціальних 
заходів, спрямованих на компенсацію негативних наслідків військової служби, 
зокрема фізичних, психологічних та матеріальних втрат, а також на забезпечення 
належного рівня життя учасників бойових дій після завершення їхньої служби. 
Державна соціальна політика становить базис функціонування 
демократичного суспільства, виступаючи ключовим чинником розвитку соціальної 
сфери та інструментом задоволення потреб громадян. Водночас науковий дискурс 
не виробив єдиного підходу до визначення її сутності, що зумовлено складністю та 
багатовимірністю соціальної сфери як об’єкта управління, яка охоплює як 
об’єктивні умови життєдіяльності, так і суб’єктивні потреби й ціннісні орієнтації 
індивідів. За цих умов з’ясування змісту державної соціальної політики потребує 
аналізу еволюції наукових підходів і їх систематизації в межах відповідних 
теоретичних парадигм. 
13 
Теоретико-методологічні засади соціальної політики досліджувалися 
широким колом провідних світових і вітчизняних науковців. Серед класиків 
світової думки визначальну роль відіграли Д. Белл, Дж. К. Гелбрейт, К. Ероу, Д. 
Норт, Т. Парсонс і Й. Шумпетер, чиї праці заклали макроекономічне, інституційне 
та соціологічне підґрунтя аналізу ролі держави у перерозподілі суспільних благ, 
взаємозв’язку економічного зростання та соціальної справедливості, а також 
значення інновацій для суспільного добробуту [50].  
Вітчизняний науковий дискурс представлений доробком низки дослідників, 
зокрема Б. Губського, Ю. Зайцева, В. Куценка, І. Лукінова, Д. Лук’яненка, С. 
Сіденка, В. Чужикова, А. Філіпенка, В. А. Скуратівського, О. М. Палія, Є. М. 
Лібанової, О. В. Сімкіної, Г. Чанишевої, Л. І. Ільчук та інших [99]. 
Таблиця 1.1 
Теоретичні парадигми визначення державної соціальної політики 
Теоретична Ключовий  
Представники Сутність підходу 
парадигма акцент 
Соціальна політика як Гармонізація 
В. А. комплексна система суспільних 
Системно- Скуратівський, О. управлінських, регулятивних і відносин, 
управлінська  М. Палій, Є. М. саморегулятивних дій, що задоволення 
Лібанова охоплює принципи, рішення та потреб, баланс 
практики інтересів 
Соціальна політика як система Зв’язок з 
правових, організаційних і економічним 
Інституційно- Ф. Манов, 
економічно обґрунтованих потенціалом, 
правова  Севрюков Д. Г. 
заходів державних і стабільність і 
недержавних інституцій добробут 
Практична 
Сукупність цілеспрямованих 
С. О. Омельченко, реалізація цілей і 
Організаційно- дій держави у соціальній сфері, 
В.І, Тернопільська досягнення 
діяльнісна  орієнтованих на досягнення 
та ін.,. І. Ільчук соціальних 
конкретних результатів 
результатів 
Система економічних відносин 
Перерозподіл 
щодо гарантування 
Економіко- А.М. Колосок, І. ресурсів, соціальні 
мінімального рівня життя та 
перерозподільча Цимбалюк  гарантії та 
підтримки у разі втрати 
трансферти 
здатності до самозабезпечення 
Джерело: побудовано автором за [153; 100; 99; 98; 48;40] 
 
На думку С. М. Бондаренко та Н. В. Бугас, зазначають, що метою соціальної 
політики є забезпечення позитивних соціальних змін і поступального розвитку 
14 
суспільства на засадах соціальної справедливості, рівності та ефективного 
соціального захисту населення [9]. 
Суб’єктами соціальної політики є державні органи, об’єднання роботодавців 
і працівників, підприємницькі структури, громадські організації та громадяни. 
Водночас об’єктами цієї політики є як працездатне, так і непрацездатне населення, 
соціально вразливі групи, а також ринок праці та система трудових відносин [9]. 
Принципи державної соціальної політики охоплюють: 
– забезпечення соціальної справедливості та соціальної безпеки в суспільстві; 
– формування соціальної солідарності між різними верствами населення; 
– розвиток соціального партнерства; 
– гарантування доступності освіти, належний рівень охорони здоров’я, 
пенсійне забезпечення осіб похилого віку, створення умов для реалізації свободи 
вибору професії та місця проживання; 
– забезпечення права громадян на об’єднання у професійні організації та інші 
форми колективного представництва. 
Таблиця 1.2 
Механізми реалізації соціальної політики держави 
Механізм реалізації Сутність механізму Роль у соціальній політиці 
Система законодавчих актів і Закріплює соціальні гарантії, права 
Нормативно- правових норм, що громадян і процедури надання 
правовий регулюють соціальні соціальної підтримки; визначає межі та 
відносини принципи державного втручання 
Сукупність фінансових Забезпечує ресурсну основу політики, 
Фінансово- інструментів (бюджет, сприяє перерозподілу доходів, 
перерозподільчий податки, трансферти, зменшенню соціальної нерівності та 
виплати) підтримці вразливих груп 
Система державних органів, Координує діяльність суб’єктів 
Організаційно-
місцевого самоврядування та соціальної політики, забезпечує 
інституційний 
недержавних інституцій реалізацію програм і заходів 
Сукупність практичних 
Забезпечує соціальну стабільність, 
заходів, спрямованих на 
Соціальний розвиток людського потенціалу та 
задоволення потреб 
підтримку соціально вразливих груп 
населення 
Інструменти збору, обробки Здійснює моніторинг, оцінювання 
Інформаційно-
та аналізу соціально- ефективності політики та формування 
аналітичний 
економічної інформації обґрунтованих управлінських рішень 
 
15 
У сукупності зазначені механізми формують цілісну систему реалізації 
соціальної політики, забезпечуючи виконання завдань державної соціальної 
політики, серед яких основними є: 
– забезпечення соціального захисту громадян шляхом застосування 
компенсаційних механізмів (субсидій, індексації доходів); 
– підтримку малозабезпечених верств населення; 
– встановлення гарантованого рівня мінімальної заробітної плати та пенсій; 
– розвиток систем освіти, професійної підготовки та охорони здоров’я; 
– реалізацію житлових програм, надання матеріальної допомоги сім’ям із 
дітьми, а також забезпечення доступу до культурних цінностей [9]. 
У контексті державної соціальної політики її реалізація відбувається не лише 
через систему механізмів, а й через сукупність конкретних інструментів за 
допомогою яких держава безпосередньо впливає на рівень добробуту громадян. 
Важливе місце в цій системі займають основні організаційно-правові форми 
соціального захисту, до яких належать обов’язкове соціальне страхування, 
державні соціальні гарантії, державна соціальна допомога та добровільне соціальне 
страхування (рис. 1.1). 
Обов’язкове соціальне страхування виступає одним із базових інструментів, 
що забезпечує компенсацію соціальних ризиків (тимчасова непрацездатність, 
безробіття, втрата годувальника) за рахунок системи страхових внесків і 
відповідних виплат. Державна соціальна допомога функціонує як інструмент 
адресної підтримки, спрямований на найбільш уразливі групи населення та 
надається незалежно від участі у страхових схемах [9; 160]. У більш широкому 
контексті це дозволяє перейти до категорії соціальної підтримки, яка охоплює 
сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення гідного рівня життя, 
подолання соціальної нерівності та мінімізацію наслідків соціальних ризиків для 
різних груп населення. 
  
16 
 
Організаційно-правові форми соціального 
 захисту 
 
 
Обов’язкове Державна Добровільне 
Державні 
 соціальне соціальна соціальне 
соціальні гарантії 
страхування допомога страхування 
 
Рис. 1.1. Інструменти державної соціальної політики 
Побудовано автором за [9] 
 
Водночас державні соціальні гарантії виступають нормативним 
інструментом, що визначає мінімальні соціальні стандарти та рівень забезпечення 
базових прав громадян. Їх практичне доповнення забезпечує добровільне соціальне 
страхування, яке функціонує як додатковий інструмент підвищення рівня 
соціальної захищеності за рахунок індивідуальних або корпоративних внесків [5]. 
Таким чином, зазначені елементи слід розглядати як структурні форми 
реалізації соціальної політики держави, через які забезпечується перерозподіл 
економічних ресурсів, гарантування соціальних прав і досягнення належного рівня 
соціальної безпеки в суспільстві. 
Звуження аналітичного фокусу від загальних засад соціальної політики до її 
практичного інструментарію зумовлює необхідність уточнення поняття «соціальна 
підтримка». У науковому дискурсі цей термін часто використовується 
неоднозначно, змішуючись із категоріями соціального захисту чи соціальної 
допомоги, проте в межах державного управління він має чітко визначений зміст і 
функціональне призначення. 
Теоретичне осмислення цього феномену представлено у працях С. М. 
Прилипка, В. В. Форманюка, Л. П. Шумної [113; 78; 116]. Відповідно до 
інституційного підходу С. М. Прилипка, соціальна підтримка є цілеспрямованою 
системою матеріальних та інших заходів, що надаються за рахунок публічних 
ресурсів особам, які не набули права на стандартні види соціального забезпечення, 
але перебувають у складних життєвих обставинах. 
17 
З позицій цього підходу соціальна підтримка виконує додаткову, субсидіарну 
функцію: її інструменти застосовуються у випадках, коли класичні механізми 
соціального захисту – насамперед страхові та солідарні – не забезпечують 
належного рівня підтримки індивіда. 
Основоположними засадами соціальної підтримки є адресність, доступність, 
гуманність, цільове використання ресурсів і безповоротність допомоги. Важливою 
її ознакою виступає обов’язковість оцінки матеріального стану отримувача, що 
дозволяє визначити доцільність, форму та обсяг втручання. 
Водночас у науковому дискурсі соціальна підтримка трактується ширше, ніж 
суто адресна допомога. Зокрема, Л. П. Шумна розглядає її не лише як інструмент 
реагування на соціальні ризики, а як чинник суспільного розвитку [116]. У цьому 
вимірі соціальна підтримка покликана не тільки компенсувати втрати чи 
забезпечувати мінімальні стандарти існування, але й створювати умови для 
розкриття потенціалу особи, стимулюючи її до активної соціальної та економічної 
участі. Такий підхід є особливо релевантним у контексті соціальної підтримки 
учасників бойових дій. Для цієї категорії громадян підтримка не може 
обмежуватися виключно компенсаційними або утримувальними заходами. Вона 
повинна поєднувати механізми соціального захисту з інструментами розвитку – 
зокрема реабілітації, професійної адаптації, працевлаштування та соціальної 
інтеграції. 
Для уточнення змісту поняття «соціальна підтримка» необхідною є його чітка 
семантична делімітація від суміжних категорій – соціального захисту, соціальної 
допомоги, соціальної реабілітації та соціального супроводу. Аналіз наукових 
підходів дозволяє виокремити як спільні риси, так і принципові відмінності між 
цими поняттями (табл. 1.3). 
Соціальний захист виступає найширшою категорією, що має конституційний 
характер і поширюється на все населення. Він має превентивну спрямованість і 
забезпечує мінімальні гарантії життєдіяльності через систему макрорегуляторних 
інструментів.  
  
18 
Таблиця 1.3 
Порівняльна характеристика основних форм соціальної діяльності: соціальний 
захист, соціальна допомога, соціальна підтримка та соціальна 
реабілітація/супровід 
Параметр Соціальний захист Соціальна Соціальна Соціальна 
порівняння допомога підтримка реабілітація / 
супровід 
Фундаментальн Система Безеквівалентн Система Відновлення 
а сутність та універсальних е надання індивідуалізовани втрачених 
мета гарантій; превенція ресурсів для х заходів для функцій (біо-
втрат; запобігання усунення подолання криз; психо-
соціальним ризикам абсолютної стимулювання соціальних); 
на макрорівні. бідності; розвитку та створення умов 
порятунок від подолання для 
фізичного дезадаптації. самостійного 
зубожіння. функціонуванн
я. 
Коло Усі без винятку Конкретні Особи, що Особи, які 
реципієнтів громадяни вразливі, опинилися у зазнали 
(об’єкти суспільства соціально тимчасовій травматичного 
впливу) (загальнонаціональ незахищені або скруті, не мають впливу, 
на система). маргіналізовані права на пенсії, втратили 
категорії. або потребують здоров’я, 
комплексного навички чи 
рішення. соціальні 
зв’язки. 
Характер та Універсальний, Компенсаційни Інноваційний, Терапевтичний, 
інструментарій нормативно- й, переважно стимулюючий, психологічний, 
впливу правовий (закони, матеріальний сервісний адаптаційний, 
політики (грошові (комбінація пільг, медико-
зайнятості, виплати, обслуговування, соціальний, 
стандарти безпеки). субсидії, консультацій, комунікативни
натуральна послуг). й. 
допомога 
продуктами). 
Умови та Належність до Наявність Індивідуальна Наявність 
критерії громадянства або певного оцінка потреб, об’єктивних 
призначення законного демографічного ретельна медичних, 
перебування в статусу (вік, перевірка психологічних 
державі інвалідність) ресурсів особи та чи соціальних 
(універсально). або доведена її здатності до показань 
крайня самозабезпечення (травма, ПТСР, 
фінансова . дезадаптація). 
нужденність. 
Джерело: побудовано автором за [113; 78; 116] 
 
Соціальна допомога характеризується адресністю та компенсаційною 
природою, спрямованою на матеріальну підтримку осіб, які перебувають у стані 
19 
бідності або втратили засоби існування, незалежно від їхньої участі у страхових 
механізмах. На відміну від них, соціальна підтримка є гнучким і 
індивідуалізованим інструментом втручання, орієнтованим на комплексне 
вирішення проблем конкретної особи чи домогосподарства та має стимулюючий 
характер.  
Соціальна реабілітація є вузькоспеціалізованим напрямом, спрямованим на 
відновлення втрачених фізичних, психологічних і соціальних функцій особи після 
негативного впливу життєвих обставин.  
Соціальний супровід, своєю чергою, являє собою тривалий процес взаємодії 
між фахівцем і реципієнтом, спрямований на поступове відновлення життєвого 
потенціалу особи та її інтеграцію в соціальне середовище. 
Порівняльний аналіз демонструє принципову різницю між соціальним 
захистом і соціальною підтримкою як взаємопов’язаними, проте змістовно 
відмінними управлінськими інструментами. Соціальний захист характеризується 
нормативною визначеністю, переважно пасивною спрямованістю та орієнтацією на 
забезпечення базових гарантій і стабільності. Натомість соціальна підтримка має 
активний характер, спрямована на розкриття потенціалу особистості, передбачає 
залучення ширшого кола суб’єктів і базується на партнерській взаємодії [60]. 
Відповідно, перехід від моделі соціального захисту до моделі соціальної підтримки 
відображає зміну парадигми – від логіки утримання до розвитку та суб’єктності 
ветерана, тобто від традиційної системи соціального забезпечення до концепції 
стратегічного розвитку людського капіталу (рис. 1.2). 
У структурі сучасної політики щодо учасників бойових дій доцільно 
розрізняти три взаємопов’язані механізми. Превентивний механізм, співвідносний 
із функцією соціального захисту, спрямований на забезпечення базової безпеки та 
реалізацію конституційних гарантій. Компенсаторний механізм, що функціонує в 
межах системи соціальної допомоги, орієнтований на підтримку осіб у складних 
життєвих обставинах і пом’якшення наслідків бойового досвіду. Стимулювальний 
механізм, який відображає сутність соціальної підтримки, створює передумови для 
20 
професійного розвитку, інноваційної активності та повної соціально-економічної 
інтеграції ветеранів [60]. 
 
Рис. 1.2. Структурно-функціональна модель механізмів соціальної політики 
щодо ветеранів [60] 
 
Синергія зазначених механізмів сприяє розкриттю економічного потенціалу 
ветеранів, що в довгостроковій перспективі веде до зниження фіскального 
навантаження на державний бюджет і підвищення стійкості соціально-економічної 
системи. 
Екстраполяція загальної концепції соціальної підтримки на учасників 
бойових дій зумовлює формування специфічного, багатовимірного змісту, що 
істотно відрізняється від підходів до традиційно вразливих соціальних груп. Це 
супроводжується трансформацією онтології соціальної взаємодії. УБД не є 
типовими реципієнтами допомоги, оскільки їхній статус не ґрунтується на 
непрацездатності чи соціальній маргінальності. Він визначається поєднанням 
державного визнання їхніх заслуг у захисті суверенітету, нормативно закріплених 
прав і спеціального режиму підтримки. Останній обумовлений підвищеним 
ризиком виникнення складних життєвих обставин, зокрема погіршення фізичного 
21 
стану, інвалідизації, психологічної травматизації, втрати соціальних зв’язків і 
професійних компетентностей. На думку, І. Наливайка, державна соціальна 
підтримка учасників бойових дій є комплексним соціально-правовим явищем, що 
відіграє важливу роль у забезпеченні соціальної стабільності суспільства, 
підвищенні рівня соціальної захищеності ветеранів та формуванні довіри громадян 
до державної соціальної політики. Її ефективна реалізація є необхідною умовою 
побудови соціально орієнтованої держави та сталого розвитку українського 
суспільства [64]. 
Соціальна підтримка осіб, які брали участь у бойових діях, реалізується через 
систему соціальних гарантій, пільг, виплат і соціальних послуг, що закріплені в 
законодавстві України. Вона базується на поєднанні правових норм і соціальних 
механізмів, які покликані не лише компенсувати завдану шкоду здоров’ю та 
добробуту військовослужбовців, а й сприяти їхній соціальній адаптації, 
реінтеграції в цивільне життя та відновленню трудового й життєвого потенціалу. 
У сучасній науковій літературі державна соціальна підтримка учасників 
бойових дій не розглядається як форма благодійності чи тимчасової допомоги з 
боку держави. Натомість вона трактується як прояв соціальної відповідальності 
держави перед громадянами, які виконували конституційний обов’язок із захисту 
незалежності, суверенітету та територіальної цілісності країни. У цьому контексті 
соціальний захист ветеранів війни є реалізацією принципу соціальної 
справедливості та елементом суспільного договору між державою та громадянами. 
Сутність державної соціальної підтримки учасників бойових дій також 
розкривається через її основні принципи. До них належать: 
– принцип законності, що передбачає здійснення соціальної підтримки 
відповідно до норм чинного законодавства; 
– принцип пріоритетності, який означає першочергове забезпечення потреб 
учасників бойових дій; 
– принцип адресності та індивідуального підходу, що враховує специфіку 
потреб кожної особи залежно від стану здоров’я, сімейного становища та 
соціального статусу; а також принцип комплексності, який передбачає поєднання 
22 
матеріальної допомоги, соціальних послуг, медичної, психологічної та професійної 
підтримки. 
Формування нової парадигми державної ветеранської політики передбачає 
переосмислення ролі ветерана у соціально‑економічній системі та перехід від 
моделі пасивного отримувача пільг до моделі активного носія стратегічного 
людського капіталу. У межах Стратегії державної політики до 2030 року [104] 
акцент зміщується на активізацію економічного потенціалу ветеранів шляхом 
«економічної конверсії» – трансформації військових компетенцій, таких як 
кризовий менеджмент, лідерство та робота з високотехнологічними системами, у 
продуктивні навички цивільного ринку праці. Логіка реформування соціальної 
політики полягає у поступовій відмові від декларативних пільг, таких як тривале 
очікування на забезпечення житлом, на користь адресних сервісів, що включають 
монетизацію соціальних послуг, прямі компенсаційні механізми та 
індивідуалізовані траєкторії професійного розвитку. Такий підхід забезпечує 
більшу гнучкість системи та підвищує її здатність відповідати реальним потребам 
ветеранів. 
Отже, під державною політикою соціальної підтримки учасників бойових дій 
слід розуміти інституційно організовану, нормативно закріплену та багаторівневу 
систему державних і суспільних заходів, спрямована на визнання їхніх заслуг, 
мінімізацію ризиків складних життєвих обставин, відновлення фізичного та 
психічного стану, збереження й розвиток соціального та людського капіталу, а 
також забезпечення гідної реінтеграції в економічне і суспільне життя. 
 
1.2. Категорія «учасник бойових дій»: правовий статус, гарантії та пільги 
Соціальна політика щодо учасників бойових дій в Україні набуває 
стратегічного значення в умовах тривалої збройної агресії та підготовки до 
повоєнного відновлення. Станом на 1 квітня 2026 року в Єдиному державному 
реєстрі ветеранів війни обліковано 1 777 382 особи, з яких 1 462 323 мають статус 
учасника бойових дій. Із загальної кількості 821 744 ветерани набули відповідного 
статусу до 24 лютого 2022 року, серед них 564 064 – учасники бойових дій. Таким 
23 
чином, у період повномасштабної війни в Україні зареєстровано 955 638 ветеранів 
[45]. Це свідчить про різке збільшення кількості ветеранів унаслідок 
повномасштабної агресії Російської Федерації, що формує безпрецедентний запит 
на ефективні інструменти соціальної підтримки та реінтеграції. За урядовими 
оцінками, у повоєнний період чисельність ветеранів разом із членами їхніх сімей 
може сягнути 5–6 мільйонів осіб. З урахуванням демографічних прогнозів до 2030 
року це означає, що зазначена соціальна група становитиме приблизно п’яту 
частину населення країни [47]. 
Правовий статус учасника бойових дій в Україні базується на міцному, проте 
дещо фрагментованому законодавчому фундаменті. Основним нормативно-
правовим актом, який визначає правовий статус, базові гарантії та пільги для 
ветеранів, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі – Закон № 3551-XII) [34]. 
Введений у дію ще з 1 січня 1994 року, цей закон багаторазово адаптувався до 
нових геополітичних реалій, зокрема після початку збройної агресії у 2014 році та 
повномасштабного вторгнення у 2022 році. 
Відповідно до статті 6 Закону № 3551-XII, концепція «учасника бойових дій» 
охоплює осіб, які брали безпосередню участь у виконанні бойових завдань із 
захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з’єднань, об’єднань всіх видів 
і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі 
та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Сучасна законодавча 
парадигма суттєво розширила це визначення. Сьогодні статус УБД інтегрує 
військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби 
безпеки України, Державної прикордонної служби, а також добровольців Сил 
територіальної оборони та інших легітимних формувань, які безпосередньо 
залучалися до заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і 
стримування збройної агресії. 
Важливо зазначити, що законодавча еволюція статусу УБД відображає 
намагання держави охопити всі категорії захисників. Як зазначається в аналітиці 
експертних кіл, обсяг гарантованих пільг для УБД є фіксованим і не залежить від 
24 
тривалості перебування особи в зоні бойових дій, хоча цей базовий пакет може бути 
додатково розширений рішеннями органів місцевого самоврядування на рівні 
територіальних громад [71]. 
Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій детально 
врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року 
№ 413 [83], яка впродовж останніх років зазнала низки суттєвих змін. Різке 
зростання чисельності Сил оборони після 24 лютого 2022 року виявило обмежену 
ефективність попередніх бюрократичних процедур щодо своєчасного розгляду 
заяв на отримання цього статусу. 
У відповідь на зазначені виклики 21 жовтня 2022 року Уряд ухвалив 
стратегічні зміни до постанови № 413. Ключовим нововведенням стало скасування 
вимоги щодо мінімальної тривалості перебування в районах бойових дій, яка 
раніше, як правило, становила 30 днів. Натомість визначальним критерієм стало 
безпосереднє виконання особою (індивідуально або у складі підрозділу чи 
установи) бойових чи розвідувальних завдань. 
Факт такої участі підтверджується витягами або копіями відповідних 
документів, зокрема бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних 
завдань), вахтових журналів, польотних листів або матеріалів службових 
розслідувань щодо поранень, контузій чи інших ушкоджень. Для оформлення 
статусу командири або військовослужбовці зобов’язані звернутися до відомчої 
комісії у місячний строк з моменту виконання відповідних завдань. 
Подальша інституційна оптимізація та цифровізація системи відображена в 
урядових рішеннях, зокрема у постанові Кабінету Міністрів України № 837 від 12 
липня 2024 року, яка закріпила двоканальну модель набуття статусу учасника 
бойових дій [35]. Станом на 2026 рік до категорії учасників бойових дій належать 
військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, 
Національної гвардії, Державної прикордонної служби, а також добровольці й інші 
особи, які безпосередньо брали участь у заходах із забезпечення національної 
безпеки і оборони. 
Наразі в Україні паралельно функціонують два механізми: 
25 
– традиційний (комісійний) механізм передбачає надання публічної послуги 
міжвідомчою комісією на підставі заяви (у паперовій або електронній формі) чи 
документів, поданих командиром військової частини [83]; 
– автоматизований механізм, реалізований через Єдиний державний реєстр 
ветеранів війни, розроблений Міністерством оборони як більш оперативний і 
зручний інструмент [76]. Він усуває необхідність для військовослужбовця 
самостійно ініціювати процедуру шляхом подання рапортів чи збирання 
документів. Відповідно до встановленого алгоритму, уповноважені посадові особи 
військових частин протягом п’яти днів із моменту початку виконання бойового 
завдання вносять до Реєстру відомості про період і місце його виконання, що 
забезпечує автоматичне набуття статусу УБД за допомогою програмних засобів. 
Запровадження автоматизованого підходу сприяє не лише скороченню 
адміністративного навантаження на військові підрозділи, але й зменшенню 
корупційних ризиків і мінімізації впливу людського фактора у процедурі визнання 
заслуг військовослужбовців. 
Набуття статусу учасника бойових дій підтверджується посвідченням 
встановленого зразка, яке є підставою для реалізації передбачених державою 
гарантій. Обсяг пільг для УБД має уніфікований характер і не залежить від 
тривалості перебування в зоні бойових дій, водночас може бути розширений за 
рахунок рішень органів місцевого самоврядування. 
Обсяг соціальних гарантій для ветеранів в Україні є надзвичайно широким. 
Стаття 12 Закону № 3551-XII акумулює базовий перелік, який охоплює житлово-
комунальну, медичну, транспортну, фінансову та освітню сфери [34] (табл. 1.4). 
Варто наголосити, що ці пільги не активуються автоматично разом із набуттям 
статусу; для їх практичного застосування ветеран повинен пройти відповідні 
процедури реєстрації в державних органах [71]. 
У межах теоретичного аналізу система соціальних гарантій ветеранів війни 
має комплексний характер і охоплює ключові сфери життєзабезпечення. Залежно 
від правового статусу особи (учасник бойових дій, особа з інвалідністю внаслідок 
війни, учасник війни), обсяг і умови надання пільг диференціюються.  
26 
Таблиця 1.4 
Система пільг та гарантій (порівняльний аспект) 
Учасник бойових Особа з інвалідністю 
Вид пільги Учасник війни 
дій внаслідок війни 
Безоплатні ліки за рецептами + + + 
Зубопротезування першочергово позачергово першочергово 
призупинено 
Санаторно-курортне лікування призупинено призупинено 
(станом на 2024 р.) 
Квартплата 75% знижка 100% знижка 50% знижка 
Комунальні послуги, в т.ч. 
75% 100% 50% 
знижка  на паливо для осіб без централізованого опалення 
Опалення 75% 100% 50% 
Безоплатний проїзд у міському, приміському та міжміському 
+ + – 
транспорті (за посвідченням); 
Медичне обслуговування, в т.ч. 
– безоплатне отримання лікарських засобів за рецептами; 
– першочергове безоплатне зубопротезування (крім дорогоцінних 
металів); 
першочергово позачергово першочергово 
– санаторно-курортне лікування або компенсація його вартості; 
– щорічне медичне обстеження та диспансеризація; 
– першочергове обслуговування у закладах охорони здоров’я та 
аптеках. 
Диспансеризація + + + 
Допомога по тимчасовій непрацездатності 100% зарплати 100% 100% 
Додаткова відпустка (14 днів) із збереженням з/п із збереженням з/п без збереження 
Переважне залишення на роботі + + – 
Забезпечення житлом першочергово позачергово першочергово 
Фінансові та податкові пільги + + + 
27 
Держава гарантує безоплатне отримання лікарських засобів, медичних 
виробів та імунобіологічних препаратів за рецептами лікарів. Відпуск здійснюється 
аптеками за наявності посвідчення, що підтверджує пільговий статус. 
Окремо передбачено безоплатне зубопротезування (за винятком протезів із 
дорогоцінних металів), а також забезпечення протезно-ортопедичними засобами 
для осіб з інвалідністю внаслідок війни. 
Перелік захворювань, за яких медикаменти надаються безоплатно, 
визначається постановою КМУ № 1303 від 17.08.1998 р. і охоплює, зокрема, 
онкологічні, ендокринні, інфекційні, психічні та інші тяжкі захворювання. 
Пільги на оплату житла і комунальних послуг надаються у межах соціальних 
нормативів площі: 
– 21 м² на особу та додатково 10,5 м² на сім’ю; 
– для непрацездатних сімей – подвоєний норматив площі для опалення. 
Особи, які проживають у будинках без централізованого опалення, мають 
право на пільгове забезпечення твердим паливом або скрапленим газом. 
Учасники бойових дій і особи з інвалідністю внаслідок війни мають право на: 
– безоплатний проїзд міським і приміським транспортом; 
– безкоштовний проїзд міжміським транспортом 1 раз на 2 роки або зі 
знижкою 50% щорічно;– право користування електронним квитком (визначається 
органами місцевого самоврядування). 
Законодавство не встановлює обмежень щодо кількості пільгових місць у 
транспорті. 
Забезпечення житлом здійснюється на підставі постановки на квартирний 
облік. До осіб, які потребують поліпшення житлових умов, належать громадяни з 
недостатньою житловою площею, ті, що проживають у непридатних умовах або 
гуртожитках, а також внутрішньо переміщені особи з числа ветеранів. 
Альтернативною формою є грошова компенсація за житло, яка надається 
окремим категоріям ветеранів. 
У сфері земельних відносин встановлено норми безоплатної приватизації 
земельних ділянок, однак реалізація цих прав обмежена в умовах воєнного стану. 
28 
Податкові пільги охоплюють: 
– звільнення від сплати окремих податків і зборів (зокрема земельного); 
– неоподаткування окремих видів доходів (грошова допомога, благодійна 
допомога); 
– звільнення від військового збору для доходів, отриманих під час участі в 
бойових діях; 
– звільнення від сплати судового збору у справах щодо захисту прав 
ветеранів. 
Держава забезпечує цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та 
вищої освіти, яка включає: 
– оплату навчання (повністю або частково); 
– соціальні стипендії; 
пільгові кредити; 
– безоплатне проживання у гуртожитках; 
– доступ до освітніх ресурсів. 
У сфері соціально трудових гарантів передбачено: 
– 100% оплати лікарняних незалежно від стажу роботи; 
– право на відпустку у зручний час; 
– додаткову оплачувану відпустку; 
– переважне право на збереження робочого місця при скороченні (для УБД 
та осіб з інвалідністю). 
Така структуризація відображає комплексний характер державної політики 
підтримки УБД та її спрямованість на забезпечення базових соціальних гарантій і 
підвищення якості життя ветеранів. 
В Україні активно функціонує механізм монетизації пільг для учасників 
бойових дій, який передбачає заміну натуральних пільг (зокрема знижок у 
платіжних документах) грошовими виплатами. Сутність монетизації полягає у 
нарахуванні відповідних коштів на персональний банківський рахунок отримувача 
або їх виплаті через поштові відділення, після чого пільговик самостійно здійснює 
оплату повної вартості житлово-комунальних послуг. 
29 
Важливою перевагою цього механізму є створення стимулів до 
раціонального споживання ресурсів: у разі використання обсягів, менших за 
встановлені нормативи, нерозподілений залишок коштів після опалювального 
сезону залишається у розпорядженні отримувача. 
Оформлення монетизації здійснюється в електронному форматі, зокрема 
через особистий кабінет на порталі Пенсійного фонду України або за допомогою 
застосунку «Дія». 
Надання пільг учасникам бойових дій здійснюється за умови обов’язкової 
реєстрації особи у Реєстрі осіб, які мають право на пільги. Процедура оформлення 
включає кілька послідовних етапів (рис. 1.3). 
 
Рис. 1.3. Етапи оформлення пільг УБД 
Джерело: побудовано автором  
 
На першому етапі особа має отримати посвідчення учасника бойових дій. У 
разі його наявності необхідно перевірити внесення відповідних даних до Єдиного 
державного реєстру ветеранів війни. 
Наступним кроком є звернення до органів Пенсійного фонду України з 
поданням двох заяв: про внесення відомостей до Реєстру та про призначення пільг. 
30 
Для оформлення пільг подається визначений пакет документів, до якого 
входять паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки 
платника податків (РНОКПП), посвідчення учасника бойових дій, довідка про 
склад сім’ї (у разі розрахунку пільг на домогосподарство), а також рахунки від 
надавачів житлово-комунальних послуг. 
Подання документів можливе у кількох формах, особисто через сервісні 
центри Пенсійного фонду України, поштовим відправленням або в електронному 
вигляді через вебпортал електронних послуг ПФУ. 
Таким чином, процедура оформлення пільг для УБД має регламентований та 
поетапний характер, що забезпечує уніфікований доступ до системи державних 
соціальних гарантій. 
Незважаючи на чітке нормативно-правове регулювання пільг для учасників 
бойових дій, у практичній площині нерідко виникають випадки порушення 
гарантованих прав. Найпоширенішими є відмови у безоплатному проїзді в 
громадському транспорті, неналежне нарахування або ненадання знижок на 
житлово-комунальні послуги, а також ускладнення доступу до безоплатного 
медикаментозного забезпечення. 
У разі порушення прав доцільно застосовувати поетапний підхід до їх 
захисту. Насамперед необхідним є належне документування факту порушення, що 
може включати фіксацію обставин інциденту, зокрема зазначення маршруту, 
установи або прізвища відповідальної особи, а також отримання письмового 
підтвердження відмови (за можливості). 
Наступним кроком є звернення до компетентних органів. Зокрема, у випадку 
порушень у сфері транспортного обслуговування доцільно звертатися до 
Урядового контактного центру або профільних органів державного нагляду. У разі 
некоректного нарахування пільг чи їх відсутності у платіжних документах 
необхідно подати звернення до органів Пенсійного фонду України з вимогою 
проведення відповідної перевірки та перерахунку. 
За наявності системних або невирішених порушень можливим є 
використання механізмів судового захисту, що передбачають оскарження 
31 
неправомірних дій або бездіяльності органів влади та вимогу відновлення 
порушених прав і законних інтересів. 
Реалізація права учасників бойових дій на пільги потребує не лише 
належного нормативного забезпечення, але й ефективних механізмів контролю та 
захисту, що гарантують дотримання принципів законності та соціальної 
справедливості. 
Система соціальних гарантій ветеранів війни в Україні має комплексний, 
багаторівневий характер та охоплює медичні, житлові, соціально-трудові, освітні 
та фінансові аспекти. Диференціація пільг за статусом забезпечує адресність 
підтримки, тоді як нормативне регулювання створює передумови для реалізації 
принципів соціальної справедливості та визнання внеску ветеранів у захист 
держави. 
 
1.3. Міжнародні підходи до соціальної підтримки учасників бойових дій: 
досвід країн НАТО 
Сучасна трансформація безпекового середовища диктує необхідність 
кардинального перегляду підходів до підтримки учасників бойових дій – 
необхідність відходу від застарілих патерналістських моделей, орієнтованих на 
пасивні виплати, до проактивної екосистеми реінтеграції. Військово-цивільний 
перехід перестав бути лише адміністративною процедурою звільнення; це 
багатовимірний процес – соціальний, економічний та психологічний, – що вимагає 
тривалого інституційного супроводу. 
Ефективна державна політика соціальної підтримки УБД є стратегічною 
інвестицією у людський капітал, що безпосередньо зміцнює національну безпеку 
та підвищує привабливість військової кар’єри. Проте ключовим викликом 
залишається «парадокс ветерана», тобто міцна військова ідентичність, критично 
важлива для виживання в бою, стає когнітивним бар’єром для адаптації в 
цивільному житті, породжуючи відчуженість. Для подолання цих бар’єрів та 
забезпечення взаємосумісності людських ресурсів у межах Альянсу критично 
важливою є стандартизація процесу реінтеграції на рівні міждержавних доктрин. 
32 
Організація Північноатлантичного договору традиційно зосереджувала увагу 
переважно на оперативній сумісності озброєнь, логістиці та стандартах управління 
військами (STANAG). Проте усвідомлення того факту, що саме людський фактор є 
вирішальним елементом у забезпеченні міцності Альянсу, призвело до суттєвого 
розширення його мандату. Знаковий зсув відбувся у сфері військової медицини та 
управління людськими ресурсами. Ключовим доктринальним документом, що 
концептуалізує сучасний підхід до підтримки ветеранів у рамках Альянсу, є 
об’ємний технічний звіт Науково-технічної організації НАТО (NATO STO), 
підготовлений Панеллю з людських факторів та медицини під шифром STO-TR-
HFM-263 «Перехід військових ветеранів від активної служби до цивільного життя» 
[163]. Згідно з цією концепцією, успіх реінтеграції залежить від успішної 
трансформації ідентичності та стабільності у сферах працевлаштування, здоров’я 
та житла. 
Цей документ, розроблений міжнародною групою експертів під керівництвом 
доктора Карла Кастро, підкреслює, що процес повернення військовослужбовців та 
їхніх родин до цивільних громад включає безпрецедентну серію складних життєвих 
адаптацій. Теорія військового переходу (Military Transition Theory), на яку 
спирається звіт, стверджує, що успішна реінтеграція є функцією взаємопов’язаних 
факторів: наявності роботи, стану здоров’я, підтримки сім’ї, стабільного житла та 
найважливіше – успішної трансформації власної ідентичності [162]. 
Аналіз звіту STO-TR-HFM-263 дозволяє систематизувати дев’ять 
фундаментальних компонентів, що формують ефективну модель політики 
військово-цивільного переходу та соціального забезпечення ветеранів (за звітом 
STO-TR-HFM-263) [156]: 
1. Всеосяжна рамка переходу (Transition framework). Перехід розглядається 
як довготривалий багатофазний процес, що розпочинається задовго до звільнення 
зі служби та триває після інтеграції у цивільне життя. Сприйняття переходу як 
тривалого процесу, що починається за 1-2 роки до звільнення і триває роками після. 
Важливою є міжвідомча узгодженість між військовими структурами та цивільними 
інституціями. 
33 
2. Чітке визначення статусу ветерана (Definition of veteran). Нормативно-
правове закріплення поняття «ветеран» є базисом для формування державної 
політики та бюджетного планування. Відмінності у міжнародних підходах до 
визначення статусу обумовлюють необхідність уникнення правових колізій і 
соціальної напруги. Спостерігається дивергенція: від Великої Британії (мінімум 1 
день служби) до Естонії (пріоритет учасникам міжнародних місій або пораненим). 
3. Превенція втрати працездатності (Focus on work disability prevention). 
Ключовим критерієм успішної реінтеграції є здатність до економічної 
самостійності. Пріоритет надається заходам раннього запобігання інвалідизації 
через координацію систем охорони здоров’я, освіти та ринку праці. Економічна 
стратегія повернення ветерана на ринок праці замість пасивного утримання. 
4. Оцінювання результатів (Measuring outcomes). Формування та коригування 
політики має здійснюватися на основі об’єктивних даних. Необхідним є 
впровадження систем моніторингу й оцінювання ефективності програм підтримки 
ветеранів.  
5. Своєчасне та належне залучення (Timely and appropriate engagement). 
Проактивна підготовка до цивільного життя ще в лавах збройних сил. (за 1–2 роки 
до звільнення), має охоплювати кар’єрне планування, фінансову грамотність і 
психологічну адаптацію.  
6. Індивідуалізація підтримки (Needs-based interventions). Соціальні 
інтервенції мають ґрунтуватися на індивідуальних потребах ветеранів. Рівень 
допомоги визначається ступенем ризику та складністю стану, із застосуванням 
кейс-менеджменту для складних випадків. 
7. Культурний контекст і суспільне визнання (Culture and recognition). Рівень 
суспільної підтримки та визнання військової служби впливає на процес 
реінтеграції. Державна політика пам’яті та подолання стигматизації є важливими 
чинниками соціальної стабільності. 
8. Залучення родини (Involvement of families). Сім’я виступає ключовим 
елементом підтримки ветерана. Політики повинні враховувати потреби членів сім’ї, 
34 
сприяти їх соціально-економічній адаптації та відновленню внутрішньосімейних 
зв’язків. 
9. Сприяння працевлаштуванню (Employment assistance). Необхідною є 
розробка механізмів трансляції військового досвіду у цивільні компетенції, 
сертифікації навичок та стимулювання роботодавців до працевлаштування 
ветеранів. 
Ці принципи стають універсальною основою, яка по-різному втілюється в 
національних інституційних моделях. Комплексне впровадження зазначених 
компонентів забезпечує системну та ефективну реінтеграцію військовослужбовців 
у цивільне суспільство, сприяючи їх соціально-економічній стабільності та 
реалізації принципів соціальної відповідальності держави. 
Адміністративний дизайн підтримки ветеранів детермінується історичним 
досвідом та моделлю комплектування армії. Порівняльний аналіз дозволяє 
виділити три ключові макромоделі (табл. 1.5). 
Таблиця 1.5 
Типологія інституційних моделей управління ветеранськими справами 
Назва моделі Ключові Приклади Сильні сторони Структурні виклики 
характеристики країн 
Потужне США, Глибока Гіпертрофована 
спеціалізоване Канада експертиза бойової бюрократія; 
Автономна цільова Міністерство з травми; дублювання 
модель власною мережею комплексність загальноцивільних 
лікарень та сервісів. послуг; захищені функцій. 
бюджети. 
Відсутність Німеччина Швидка соціальна Ризик втрати 
окремого відомства; асиміляція; специфічної 
Децентралізована інтеграція ветеранів відсутність експертизи (напр., 
інтегрована модель у загальні системи сегрегації; щодо ПТСР) 
соцзахисту. економічна цивільними лікарями. 
ефективність. 
Поєднання Велика Гнучкість; Екстремальна 
державних органів Британія, залучення фрагментація послуг; 
(при Міноборони) та Франція громадського ризик «поштової 
Гібридна модель 
широкої мережі сектору; лотереї» (нерівний 
приватних фондів. оптимізація витрат доступ). 
бюджету. 
Джерело: побудовано автором за [133; 124; 141] 
 
35 
При аналізі важливо уникати «методологічної пастки»: пряме порівняння 
бюджетів є некоректним без урахування національних систем охорони здоров’я. 
Важливим аналітичним положенням, відображеним у звіті парламентського 
комітету Канади, є недоцільність прямого порівняння обсягів фінансування 
ветеранських програм у різних країнах. Такий підхід розглядається як 
методологічно хибний, оскільки ігнорує специфіку національних моделей 
соціальної політики. 
Ефективність системи підтримки ветеранів доцільно оцінювати не через 
абсолютні фінансові показники, а з урахуванням ширшого соціально-економічного 
контексту держави. Йдеться передусім про структуру системи соціального 
забезпечення, рівень універсальності соціальних послуг, а також доступність 
базових державних гарантій для всього населення. 
Зокрема, у країнах із розвиненою універсалістською моделлю соціальної 
держави, таких як Велика Британія, функціонує безоплатна загальнонаціональна 
система охорони здоров’я та високий рівень соціальних гарантій. За таких умов 
потреба у спеціалізованому фінансуванні окремих ветеранських програм є 
відносно меншою, оскільки значна частина потреб ветеранів задовольняється в 
межах загальнонаціональних механізмів соціального захисту. 
Натомість у державах із переважно ринковою (стратифікованою) моделлю 
соціальної політики, зокрема у Сполучених Штатах Америки, доступ до медичних 
та соціальних послуг значною мірою комерціалізований. У зв’язку з цим держава 
змушена створювати й фінансувати паралельні спеціалізовані системи підтримки 
ветеранів, включаючи окрему мережу медичних закладів та програм соціального 
забезпечення, що обумовлює значно більші бюджетні витрати [165]. 
Таким чином, коректне порівняння ефективності ветеранської політики 
можливе лише за умови врахування інституційних особливостей соціальної 
держави. Абсолютні показники фінансування не відображають реального рівня 
забезпечення ветеранів і повинні аналізуватися у взаємозв’язку з загальною 
архітектурою соціального захисту населення. 
36 
Сполучені Штати Америки репрезентують модель, у якій державна 
підтримка ветеранів функціонує як масштабна автономна екосистема, що існує 
паралельно із загальною системою соціального захисту. Це зумовлено 
особливостями американської соціальної політики, яка має значний рівень ринкової 
орієнтації та обмежену універсальність базових соціальних послуг. 
Департамент у справах ветеранів США (VA) є другим за величиною 
федеральним відомством, що обслуговує понад 17 мільйонів ветеранів через 
мережу з 1200 медичних центрів [124; 146]. Його структура розділена на 
Адміністрацію охорони здоров’я (VHA) та Адміністрацію пільг (VBA) [130]. 
Ключові інструменти реінтеграції: 
1) Економічні інструменти – освітні пільги та професійна реабілітація. 
Програма Post-9/11 GI Bill забезпечує повну оплату вищої освіти, а VR&E 
фокусується на професійній реабілітації поранених [158]. Законодавство США 
передбачає повне покриття вартості навчання у державних закладах вищої освіти 
(або часткове – у приватних), а також надання щомісячної житлової стипендії (Basic 
Allowance for Housing) і щорічного гранту на навчальні матеріали. Освітня 
підтримка розглядається не як соціальна пільга, а як стратегічний інструмент 
запобігання безробіттю, криміналізації та суїцидальним ризикам серед ветеранів. 
Для осіб із втратою працездатності, пов’язаною зі службою, функціонує 
програма Veteran Readiness and Employment (VR&E), що передбачає 
індивідуальний супровід (кар’єрне консультування), фінансування професійної 
перепідготовки, сприяння працевлаштуванню та підтримку підприємницьких 
ініціатив. Додатково програма VET TEC забезпечує можливість прискореного 
навчання у сфері інформаційних технологій без використання пільг GI Bill [139]. 
2) Боротьба з бездомністю програму HUD-VASH. Це спільна ініціатива 
Міністерства житлового будівництва та міського розвитку США (HUD) та 
Міністерства у справах ветеранів (VA). Механізм роботи програми є надзвичайно 
ефективним: HUD надає цільові ваучери на оренду житла (Housing Choice 
Vouchers), що дозволяє ветерану винаймати квартиру на приватному ринку, 
сплачуючи не більше 30% свого реального доходу, а залишок покриває держава 
37 
[170]. Програма HUD-VASH (житлові ваучери + медичний супровід) 
продемонструвала вражаючу ефективність, знизивши кількість бездомних 
ветеранів на 47% за шість років [147]. 
У якості превентивного заходу діє також програма Підтримки ветеранських 
сімей (Supportive Services for Veteran Families, SSVF), яка надає швидку фінансову 
допомогу сім’ям ветеранів з низьким рівнем доходу для покриття заборгованості з 
оренди або оплати комунальних послуг, щоб запобігти їхньому виселенню на 
вулицю [142]. 
3) Підготовка до переходу. Щорічне повернення до цивільного життя близько 
200 тис. військовослужбовців у США зумовлює критичну необхідність завчасної 
підготовки до цього процесу [166]. Обов’язкова Програма допомоги у перехідний 
період (Transition Assistance Program, TAP) реалізується у міжвідомчому форматі за 
участю Міністерства оборони, Міністерства у справах ветеранів, Департаменту 
праці та Адміністрації малого бізнесу. Участь у програмі є обов’язковою для осіб, 
які проходили активну службу понад 180 днів. 
Зміст TAP охоплює стандартизовані навчальні модулі з фінансової 
грамотності, психологічної адаптації, ознайомлення з пільгами, а також 
спеціалізовані тренінги з працевлаштування або підприємницької діяльності. 
Емпіричні дослідження підтверджують її ефективність: учасники програми 
демонструють вищу активність у використанні соціальних гарантій і швидшу 
інтеграцію в економічне середовище, що сприяє уникненню ризиків соціально-
економічної дестабілізації після демобілізації [121]. 
Проте модель США стикається із системними викликами: критичними 
затримками в обробці заяв у VBA та помилками персоналу через недоліки у 
навчанні, що призводить до медичних та юридичних апеляцій. 
Модель Сполученого Королівства характеризується поєднанням державних 
гарантій і розвиненої системи благодійного сектору, що функціонує на засадах 
державно-приватного партнерства. Її концептуальною основою є Пакт Збройних 
Сил (Armed Forces Covenant), який закріплює принцип недопущення 
дискримінаційних обмежень для військовослужбовців, ветеранів і їхніх родин у 
38 
доступі до послуг. З 2022 року цей принцип отримав силу закону (Covenant Duty) 
[141; 161; 125]. 
Особливості моделі: 
1) Кар’єрний перехід. Кар’єрна реінтеграція забезпечується через 
аутсорсингову модель – Career Transition Partnership (CTP), що реалізується у 
співпраці Міністерства оборони з приватним сектором. Програми диференційовані 
за тривалістю служби та включають професійну перепідготовку, оплачуваний час 
для адаптації та підтримку працевлаштування, зокрема для осіб з пораненнями. 
Партнерство CTP пропонує рівні підтримки залежно від стажу: від CRP (понад 6 
років служби) до спеціалізованої CTP Assist для поранених. 
2) Ментальне здоров’я. Система охорони психічного здоров’я представлена 
інтегрованою ініціативою Op COURAGE, що функціонує в межах NHS та 
забезпечує спеціалізовану допомогу ветеранам із урахуванням військового досвіду. 
Важливою особливістю є комплексний підхід, включно із залученням родин та 
координацією з благодійними організаціями для вирішення соціально-економічних 
проблем. Ініціатива Op COURAGE працює в структурі NHS за принципом 
«ветерани для ветеранів». Це критично важливо, враховуючи, що рівень ПТСР у 
Великій Британії становить 4% (порівняно з до 19% у США), що потребує раннього 
та специфічного втручання [172]. 
Водночас британська система стикається з проблемою фрагментації послуг, 
зумовленою великою кількістю автономних провайдерів допомоги. – понад 2000 
благодійних організацій та «поштова лотерея» (postcode lottery), де рівень допомоги 
залежить від спроможності муніципалітету.Це ускладнює доступ до підтримки, 
спричиняє дублювання процедур і підвищує ризик повторної психологічної 
травматизації. Додатковим викликом є територіальна нерівномірність доступу до 
послуг («postcode lottery»). 
Британська модель демонструє ефективність інтеграції державних і 
недержавних механізмів підтримки, однак потребує подальшої координації та 
уніфікації для підвищення доступності та цілісності системи ветеранського 
забезпечення. 
39 
Система підтримки ветеранів у Канаді зазнала суттєвої трансформації після 
ухвалення Нової хартії ветеранів (2006), що передбачала відхід від моделі довічних 
пенсій на користь одноразових виплат у поєднанні з розширеними програмами 
медичної та професійної реабілітації [133]. Метою реформи стало стимулювання 
активної соціально-економічної інтеграції ветеранів, хоча згодом підхід було 
частково скориговано для осіб із тяжкими травмами. 
Для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці реалізується 
програма Education and Training Benefit (ETB), яка передбачає значну фінансову 
підтримку освіти та навчання ветеранів із диференціацією залежно від тривалості 
служби. Програма ETB надає від 40 000 до 80 000 канадських доларів на навчання, 
[136]. Додатковим інструментом є Career Transition Services (CTS), приватний 
провайдер Agilec супроводжує ветеранів як кар’єрний коуч, що забезпечує кар’єрне 
консультування, оцінювання компетенцій та підготовку до працевлаштування [137]. 
Ключовим інституційним напрямом є ініціатива Seamless Transition, 
спрямована на забезпечення безперервності переходу між військовою та цивільною 
системами. Стратегічне рішення для подолання бар’єрів між Міноборони та 
Міністерством ветеранів (VAC) через спільні цифрові інструменти та платформу 
MySet для автоматичного перекладу військових навичок у цивільні [159; 132].  
Канадська модель акцентує на поєднанні фінансових стимулів і інституційної 
безперервності, що сприяє ефективній професійній реінтеграції ветеранів та їх 
активній участі в економічному житті суспільства. 
Модель Федеративної Республіки Німеччина ґрунтується на принципах 
децентралізації та інтеграції ветеранів у загальнонаціональні системи соціального 
забезпечення. Після завершення служби колишні військовослужбовці включаються 
до системи медичного страхування і соціального захисту на рівні з іншими 
громадянами, що сприяє уникненню соціальної сегрегації, однак водночас обмежує 
наявність вузькоспеціалізованої експертизи щодо військових травм [141]. 
Ключовим інструментом підтримки є Служба професійного просування 
(BFD), яка супроводжує військовослужбовців протягом служби та після звільнення, 
забезпечуючи доступ до програм перепідготовки й фінансових виплат [143]. BFD 
40 
супроводжує солдатів протягом усієї служби, пропонуючи доступ до більш ніж 
2200 сертифікованих навчальних курсів, і продовжує діяти після звільнення[129]. 
Система перехідних фінансових виплат (Transitional allowances) має потужний 
стимулюючий характер і суворо прив’язана до вислуги років. Наприклад, 
контрактники, які прослужили 4 роки, отримують 75% свого останнього окладу 
протягом 12 місяців після звільнення для покриття витрат на перенавчання. Особи 
з вислугою понад 12 років отримують цю фінансову подушку протягом 60 місяців, 
що дозволяє їм спокійно здобути повноцінну вищу освіту або відкрити бізнес [140]. 
Додатково виплачується щедра одноразова вихідна допомога (від 1,5 до 12-кратного 
розміру місячного окладу [143]. 
Суттєві зміни внесено із запровадженням у 2025 році Закону про компенсацію 
солдатам (SEG), який уніфікував підходи до соціального та медичного забезпечення 
постраждалих військовослужбовців. Реформа прив’язує медичне обслуговування 
ветеранів до стандартів страхування від нещасних випадків на виробництві. 
Встановлено прозору шкалу компенсацій (від €400 до €2000) та 80% оплати 
лікарняних (Krankengeld). Закон встановлює прозору систему грошових виплат, 
розширює доступ до медичних і соціальних послуг, включаючи психотерапію, 
догляд за дітьми та адаптацію житлового середовища, а також передбачає 
компенсацію втрат доходу у разі стійкої непрацездатності. 
Окремим елементом є механізм EinsatzWVG, який гарантує 
працевлаштування важкопоранених військовослужбовців [144]. Унікальний 
механізм для військових із втратою працездатності від 30%. Держава гарантує їм 
працевлаштування на цивільну держслужбу або в структури Бундесверу без втрати 
рівня доходу.  
Німецька модель поєднує інтеграцію в універсальні соціальні інститути з 
розвиненою системою компенсацій і гарантій зайнятості, що забезпечує 
стабільність соціально-економічного становища ветеранів, хоча потребує 
посилення спеціалізованої підтримки у сфері військово обумовлених травм. 
Французька модель ветеранської політики характеризується високим рівнем 
централізації та інституційною тяглістю, поєднаною з глибоким символічним 
41 
визнанням статусу комбатанта [124]. Ключову роль відіграє Національне бюро у 
справах колишніх комбатантів (ONACVG), яке здійснює адміністрування 
соціальної допомоги, координацію політики пам’яті та підтримку соціальної 
інфраструктури для ветеранів [141]. 
Доступ до соціальних гарантій базується на формалізованій системі статусів, 
зокрема через отримання картки комбатанта, що забезпечує право на символічні 
грошові виплати як форму державного визнання [169]. Для осіб із інвалідністю 
передбачено військову пенсію (PMI), розмір якої визначається за бальною 
системою з урахуванням ступеня ушкодження та військового звання [151]. 
Професійна реінтеграція здійснюється через агенцію Défense Mobilité, яка 
надає послуги кар’єрного консультування, перепідготовки та сприяє 
працевлаштуванню [135]. Особливістю є система зарезервованих робочих місць у 
державному секторі, що гарантує пріоритетне працевлаштування для ветеранів і 
членів їхніх родин [152]. Відповідно до чинного законодавства, ветерани, які 
відслужили не менше чотирьох років, важкопоранені військовослужбовці 
(незалежно від вислуги), а також їхні дружини та діти-сироти (що мають статус 
«Pupilles de la Nation») володіють беззаперечним пріоритетом при наймі на посади 
у трьох гілках державної служби: центральній, територіальній (муніципалітети) та 
госпітальній [152]. Процедура передбачає звернення до регіонального 
представництва ONACVG для підтвердження статусу та отримання «професійного 
паспорта» (passeport professionnel), після чого дані кандидата потрапляють до 
пріоритетного списку Défense Mobilité. Цей інструмент ефективно гарантує 
стабільне працевлаштування та фінансову безпеку для найвразливіших категорій 
[152]. 
Водночас модель має ознаки інституційної фрагментації, зумовленої 
розподілом функцій між різними органами, що може ускладнювати доступ до 
послуг. Крім того, менша увага приділяється спеціалізованим програмам 
психічного здоров’я, які інтегровані переважно в загальну систему охорони 
здоров’я. 
42 
Французька система поєднує централізоване управління, символічне 
визнання та інструменти гарантованої зайнятості, однак потребує посилення 
координації між інституціями та розвитку спеціалізованих сервісів підтримки. 
Спільною проблемою країн НАТО є фрагментація послуг [141]: міжвідомча 
розрізненість та несумісність баз даних, що змушує ветеранів багаторазово 
доводити свій статус. Для України Цілі партнерства Україна-НАТО G0202 є 
нормативною рамкою для побудови людиноцентричної системи. 
Використовуючи рекомендації STO-TR-HFM-263 та вивчивши моделі 
провідних країн НАТО, Україна може адаптувати низку стратегічних рішень: 
1) Інституціоналізація раннього втручання, наслідуючи приклад обов’язкової 
американської програми TAP (Transition Assistance Program) або британської CTP 
(Career Transition Partnership), Збройні Сили України спільно з Міністерством у 
справах ветеранів повинні розгорнути центри переходу безпосередньо у військових 
частинах. Програма психологічної декомпресії, кар’єрного орієнтування, аудиту 
навичок та фінансового планування має розпочинатися за 3–6 місяців до фактичної 
демобілізації [120]. Це нівелює страх ветерана перед невідомим цивільним 
середовищем. 
2) Цифровий бар’єр проти фрагментації. Для уникнення проблеми 
розрізнених баз даних (яка є ахіллесовою п’ятою навіть у США та Великій 
Британії), український проект «е-Ветеран» має бути інтегрований з реєстрами 
Міністерства оборони (Оберіг), Міністерства охорони здоров’я (eHealth) та 
Пенсійного фонду. Концепція «безшовного переходу» (seamless transition), яка 
тестується в Канаді, вимагає, щоб документи циркулювали між чиновниками в 
цифровому вигляді без участі ветерана, виключаючи необхідність особистого збору 
медичних довідок та доведення факту участі у бойових діях [159]. 
3) Зміна парадигми – від пасивних пільг до капіталізації навичок: Система 
має фокусуватися не на формуванні залежності від державних виплат, а на 
стимулюванні економічної активності. Замість неефективних пільг, держава має 
інвестувати у ваучери на навчання. Адаптація канадського підходу ETB (Education 
and Training Benefit) або німецького BFD (фінансування освіти залежно від терміну 
43 
служби), дозволить ветеранам здобути сучасні, високооплачувані професії (в IT, 
інженерії, менеджменті), конвертуючи свій унікальний стресостійкий досвід у 
драйвер відновлення економіки [136]. 
4) Спеціалізована охорона психічного здоров’я, враховуючи безпрецедентну 
інтенсивність бойових дій та застосування важкої артилерії, масштаби 
психологічних травм будуть значними. Україна потребує створення спеціалізованої 
багаторівневої системи охорони ментального здоров’я на базі НСЗУ, яка б 
структурно нагадувала британську службу Op COURAGE [171]. Послуги мають 
надаватися фахівцями, обізнаними з військовою культурою, з обов’язковим 
залученням членів родин ветеранів до терапії. 
5) Гарантії для важкопоранених – запозичення німецького досвіду (закон 
EinsatzWVG) щодо закріплення права на постійне працевлаштування в оборонному 
секторі або на державній службі для солдатів, які отримали важку інвалідність. Це, 
поряд із французькою моделлю «зарезервованих робочих місць» (emplois réservés), 
створить безпрецедентну систему мотивації та продемонструє справжню соціальну 
відповідальність держави [144]. 
Аналіз досвіду країн Альянсу доводить: підтримка ветеранів – це не тягар для 
бюджету, а стратегічна інвестиція у відновлення людського капіталу нації. Успішна 
реінтеграція можлива лише через перехід від пасивної компенсації до активного 
розвитку потенціалу захисників. Ветеранська політика має бути інтегрована у 
Національний план відновлення України як ключовий рушій післявоєнного 
розвитку, що перетворює бойовий досвід у цивільний успіх. 
  
44 
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ ДЕРЖАВНОЇ 
ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В 
УКРАЇНІ 
 
2.1. Соціально-демографічний портрет спільноти учасників бойових дій 
в Україні 
Повномасштабна збройна агресія проти України зумовила суттєві 
трансформації у соціально-демографічній структурі суспільства, що 
характеризуються значними масштабами та високою інтенсивністю. Одним із 
ключових наслідків цього процесу є різке зростання чисельності учасників бойових 
дій (УБД), осіб з інвалідністю внаслідок війни (ОІВВ) та членів їхніх родин. 
На сучасному етапі зазначена категорія населення трансформується із 
відносно обмеженої соціальної групи у масштабний демографічний сегмент. Його 
питома вага невпинно зростає. Відповідно, цей сегмент набуває визначального 
впливу на основні напрями розвитку держави. 
У перспективі саме зазначена група формуватиме параметри соціально-
економічних процесів, впливатиме на політичну динаміку, а також визначатиме 
пріоритети у сфері охорони здоров’я та суспільно-культурного розвитку протягом 
наступних десятиліть. 
Якщо до 24 лютого 2022 року державні інституції, зокрема Міністерство у 
справах ветеранів, функціонували в умовах цільової аудиторії обсягом близько 1,2 
мільйона осіб, з яких приблизно 500 тисяч становили безпосередні учасники 
бойових дій у зоні АТО/ООС з 2014 року, а решту – учасники Другої світової війни, 
міжнародних миротворчих місій і члени сімей загиблих, то сучасна демографічна 
ситуація характеризується принципово іншими параметрами. 
Поточні умови зумовлюють якісне ускладнення об’єкта державної політики 
у сфері ветеранських справ. У зв’язку з цим формується потреба в інституційному 
переході від моделі локалізованого соціального забезпечення до системи, 
орієнтованої на управління людським капіталом у широкому масштабі та 
інтеграцію відповідних інструментів у макроекономічне планування. 
45 
Згідно з урядовими розрахунками і прогнозами, після завершення бойових 
дій загальна чисельність ветеранів та членів їхніх родин може становити від 5 до 6 
мільйонів осіб. Це означає, що частка населення, інтегрованого у ветеранське 
середовище, сягатиме 15–20% повоєнного демографічного складу країни. Дана 
категорія населення набуває системоутворюючого значення для формування та 
реалізації державної політики, оскільки її масштаб і структурні характеристики 
визначатимуть параметри соціально-економічного розвитку, а також пріоритети 
функціонування публічного сектору. 
Процес формування сучасного ветеранського корпусу в Україні 
відзначається високою динамікою та безперервним оновленням статистичних 
даних. Це зумовлено триваючим характером і значною інтенсивністю бойових дій, 
поетапними процесами демобілізації за станом здоров’я, а також розвитком 
цифрових механізмів надання державних послуг, що забезпечують більш 
оперативну верифікацію відповідних статусів. 
Згідно з офіційними даними Міністерства у справах ветеранів, станом на 1 
квітня 2026 року Єдиний державний реєстр ветеранів війни містив верифіковану 
інформацію про 1 777 382 осіб, які мають статус учасників бойових дій, учасників 
війни або осіб з інвалідністю внаслідок війни [62]. Упродовж перших місяців 2025 
року зафіксовано суттєве зростання цього показника на 426 273 особи, що 
відповідає приросту на рівні 31,6% за відносно короткий звітний період [62]. 
Зазначена динаміка відображає як інтенсивність залучення особового складу 
до бойових дій, так і інституційні зміни у сфері адміністрування відповідних 
статусів. Зокрема, спостерігається підвищення ефективності процедур їхнього 
оформлення, що пов’язано із запровадженням електронних сервісів, у тому числі 
через державний портал «Дія», оптимізацією діяльності міжвідомчих комісій та 
децентралізацією адміністративних процесів. Це сприяло легітимації статусу 
значної кількості військовослужбовців. 
Станом на 1 травня 2026 року чисельність осіб із офіційно підтвердженим 
статусом ветерана перевищила позначку у 2 мільйони та досягла 2 014 623 осіб [59]. 
Такий показник вказує на суттєве навантаження на систему соціального захисту. 
46 
Для оцінки масштабів змін доцільним є порівняння з попередніми періодами. 
Упродовж 2024 року та на початку 2025 року профільні інституції оперували 
оцінкою на рівні 1,3 мільйона ветеранів [44]. Таким чином, протягом одного року 
обсяг верифікованої бази збільшився більш ніж на 700 тисяч осіб. Зазначене 
зростання свідчить про масштабну інституціоналізацію статусів серед 
військовослужбовців, які тривалий час брали участь у бойових діях, зазнали 
поранень або пройшли стандартні процедури ротації та документального 
оформлення. 
Таблиця 2.1 
Динаміка чисельності верифікованої ветеранської цільової аудиторії в Україні та 
її структурні характеристики 
Період фіксації Загальна чисельність Характерні риси 
даних цільової аудиторії, 
осіб 
До 24 лютого 2022 1 200 000 Включає близько 500 тисяч ветеранів АТО/ООС, 
року а також учасників Другої світової війни та 
миротворців 
2024 рік - початок 1 300 000 Офіційно артикульована кількість ветеранів (без 
2025 року урахування непрямих членів родин) за даними 
Мінветеранів 
Станом на 01 1 777 382 Дані Єдиного державного реєстру. Фіксується 
квітня 2026 року приріст у 31,6% з початку 2025 року 
Станом на 01 2 014 623 Подолання двомільйонної позначки завдяки 
травня 2026 року масовій видачі статусів УБД та ОІВВ 
Прогноз Уряду 5 000 000 – 6 000 000 Оціночний прогноз, що включає загальну 
(повоєнний осіб кількість ветеранів, демобілізованих бійців 
період) тероборони та всіх членів їхніх родин 
Джерело: побудовано автором за [46; 59; 62; 44] 
 
Таблиця 2.1 відображає стійку тенденцію до зростання чисельності цільової 
аудиторії державної ветеранської політики. Якщо до 24 лютого 2022 року її обсяг 
становив 1 200 000 осіб, то у 2024 році – на початку 2025 року цей показник зріс до 
1 300 000 осіб. Станом на 01 квітня 2026 року чисельність досягла 1 777 382 осіб, а 
вже на 01 травня 2026 року – 2 014 623 осіб. Така динаміка свідчить про швидке 
розширення верифікованого контингенту отримувачів ветеранської підтримки. 
Окремого значення набуває урядовий прогноз на повоєнний період, 
відповідно до якого загальна чисельність ветеранів, демобілізованих бійців 
47 
територіальної оборони та членів їхніх родин може становити 5 000 000–6 000 000 
осіб. Це підтверджує, що ветеранська політика в Україні трансформується з 
вузькоспрямованого напряму соціального захисту у масштабну міжсекторальну 
систему, що потребує довгострокового ресурсного, адміністративного та 
нормативного забезпечення. 
Аналіз структури двомільйонної сукупності ветеранів станом на травень 2026 
року свідчить про наявність чітко виражених пропорцій за статусними категоріями. 
Зокрема, 1 471 193 особи мають статус учасника бойових дій (УБД), що становить 
близько 73% від загальної чисельності ветеранів.3 Указана категорія охоплює осіб, 
які безпосередньо брали участь у бойових діях та виконували пов’язані з ними 
функції. 
Порівняльний аналіз засвідчує істотне збільшення чисельності цієї групи. У 
період з 2014 року до початку повномасштабного вторгнення загальна кількість 
осіб зі статусом УБД становила до 950 тисяч [10]. Отже, у 2022–2026 роках 
відбулося зростання більш ніж на 500 тисяч осіб, що відображає інтенсифікацію 
бойових дій. 
Окрему категорію становлять особи з інвалідністю внаслідок війни (ОІВВ), 
чисельність яких становить 159 132 особи. Попередні оцінки фіксували понад 130 
тисяч осіб цієї групи [12]. Зростання відповідного показника корелює з характером 
сучасних бойових дій та їхньою інтенсивністю. 
Структура бойових травм зазнала змін під впливом особливостей сучасних 
засобів ураження. Домінують мінно-вибухові травми, множинні осколкові 
поранення, черепно-мозкові ушкодження, баротравми, контузії та ампутації [13]. 
Окремо фіксується значна поширеність ушкоджень зорового апарату. Зокрема, у 
2023 році Державний центр реабілітації повідомляв про понад 18 тисяч ветеранів 
із серйозними порушеннями зору [12]. 
Наявність близько 160 тисяч осіб з інвалідністю формує суттєве 
навантаження на системи охорони здоров’я, реабілітації та соціального 
забезпечення. Це також має вплив на структуру ринку праці, оскільки частина осіб 
вибуває з традиційних форм зайнятості. У відповідь держава впроваджує заходи, 
48 
спрямовані на розвиток послуг довготривалого медичного догляду, що 
фінансуються через Національну службу здоров’я України, а також спеціалізовані 
програми адаптації осіб із порушеннями зору [56]. 
Реабілітаційні заходи мають розпочинатися на ранніх етапах лікування, із 
формуванням базових навичок самообслуговування у післягострий період [12]. 
Територіальний розподіл ветеранської спільноти в Україні характеризується 
значною нерівномірністю. Просторова диференціація зумовлена сукупністю 
макроекономічних, військових і географічних чинників, зокрема розміщенням 
пунктів постійної дислокації військових формувань, особливостями логістики 
медичної евакуації, процесами внутрішньої міграції родин військовослужбовців із 
зон бойових дій до тилових регіонів, а також історично сформованими практиками 
добровольчого руху. 
Найвищий рівень концентрації ветеранів зафіксовано у Дніпропетровській 
області. Станом на першу половину 2026 року в регіоні проживало 166 303 
ветерани.4 У структурі цієї сукупності 124 007 осіб мають статус учасників 
бойових дій, тоді як 10 392 особи належать до категорії осіб з інвалідністю 
внаслідок війни I–III груп [11]. 
Високий рівень концентрації ветеранського населення у зазначеному регіоні 
пояснюється його функціональною роллю у системі забезпечення бойових дій та 
післябойової підтримки. Дніпропетровська область виконує функції 
прифронтового логістичного та медичного центру. Із 2014 року вона 
використовується як один із базових регіонів формування добровольчих 
підрозділів. 
Додатковим чинником виступає наявність розвиненої мережі медичних 
закладів і реабілітаційної інфраструктури. Це зумовлює концентрацію значної 
частини поранених військовослужбовців у регіоні та подальше їхнє проживання 
після демобілізації у зв’язку з потребою у тривалому лікуванні, протезуванні та 
реабілітаційних заходах. 
Висока геопросторова концентрація ветеранського населення зумовлює 
значні фінансові та інституційні навантаження на органи місцевого 
49 
самоврядування. Місцеві бюджети регіонів із найбільшою чисельністю ветеранів 
характеризуються підвищеними витратами на забезпечення гарантованих 
державою пільг, зокрема безкоштовного проїзду, муніципальних грошових виплат, 
житлового забезпечення, розвитку інклюзивної інфраструктури та створення 
спеціалізованих центрів надання адміністративних послуг із відповідною 
функціональною спеціалізацією [62]. 
Попри наявність територіальної диференціації чисельності ветеранського 
населення, регіональні відмінності у громадському ставленні до їхньої соціальної 
та політичної участі залишаються відносно помірними. Зокрема, частка 
респондентів із негативним або упередженим ставленням становить 9% у 
центральних і східних регіонах, тоді як у західних областях цей показник є нижчим. 
Водночас у південних регіонах частіше фіксується запит на розвиток освітніх 
програм і фінансової підтримки ветеранів, особливо в контексті участі у виборчих 
процесах. У східних регіонах рідше розглядаються психологічні труднощі або 
недостатній рівень політичної обізнаності як обмежувальні чинники для участі 
ветеранів у суспільному житті [7]. 
Вікова структура особового складу сучасних Збройних Сил України та 
майбутнього ветеранського корпусу характеризується відхиленням від 
традиційних моделей комплектування армії. Аналіз свідчить про наявність 
демографічних дисбалансів, що матимуть довгостроковий вплив на 
функціонування систем охорони здоров’я, пенсійного забезпечення та ринку праці. 
За експертними оцінками, оптимальний біологічний вік 
військовослужбовців, які виконують завдання у наземних бойових діях високої 
інтенсивності, становить 25–35 років, при цьому медіанний показник наближається 
до 30 років [65]. Вказаний віковий інтервал забезпечує поєднання фізичної 
витривалості, здатності до регенерації та достатнього рівня психологічної 
стабільності [65]. 
Фактична вікова структура особового складу істотно відрізняється від 
зазначених параметрів. Середній вік військовослужбовців перевищує 45 років, а в 
окремих випадках перевищує 50 років [65 Це явище зумовлене сукупністю 
50 
чинників, зокрема обмеженнями мобілізаційного віку, притоком добровольців 
старших вікових груп у початковий період повномасштабної агресії, а також 
демографічними процесами, пов’язаними зі скороченням чисельності молодших 
вікових когорт. 
З психологічної точки зору військовослужбовці старших вікових груп 
характеризуються підвищеними показниками стресостійкості, емоційної 
стабільності та сформованими життєвими настановами [65]. Водночас їхні фізичні 
можливості не повною мірою відповідають вимогам інтенсивних бойових дій. 
Фізіологічні особливості осіб віком близько 50 років зумовлюють зростання ризику 
небойових травм, зокрема гриж, протрузій та дегенеративних змін опорно-
рухового апарату, а також загострення серцево-судинних захворювань у складних 
умовах служби. У цій віковій групі також фіксується більш тривалий і складний 
процес відновлення після вогнепальних та осколкових поранень [65]. 
Наслідком зазначених особливостей є формування великої групи ветеранів із 
поєднанням бойових травм і вікових соматичних захворювань. Очікується, що 
після демобілізації система охорони здоров’я функціонуватиме в умовах 
обслуговування значної кількості пацієнтів із посттравматичними стресовими 
розладами, акубаротравмами, ампутаціями та супутніми хронічними 
захворюваннями. 
Це актуалізує потребу у розвитку комплексного підходу до медичного 
обслуговування, що передбачає інтеграцію геріатричних, кардіологічних та 
травматологічних компонентів. Відповідно, необхідним є удосконалення 
організації медичної допомоги шляхом створення мультидисциплінарних центрів 
та розширення спектра реабілітаційних послуг, орієнтованих на довгострокову 
підтримку зазначеної категорії населення. 
Повномасштабна війна в Україні спричинила трансформацію гендерної 
структури сектору безпеки та оборони. Аналіз статистичних даних засвідчує стійку 
тенденцію до зростання чисельності жінок у Силах оборони, що формує окрему 
категорію жінок-ветеранок. 
51 
Станом на 2021 рік у Збройних Силах України проходили службу понад 31 
тисяча жінок [110]. Із них близько 13 тисяч мали статус учасника бойових дій [110]. 
Частка жінок перевищувала 10% від загальної чисельності військовослужбовців, 
які виконували завдання у зоні проведення Операції об’єднаних сил у Донецькій та 
Луганській областях [110]. 
Гендерна інтеграція охоплювала також управлінський рівень. Командні 
посади обіймали понад 900 жінок-офіцерів, а 257 військовослужбовиць були 
нагороджені державними відзнаками, з яких 9 – посмертно [110]. 
На початковому етапі повномасштабної агресії зафіксовано подальше 
зростання чисельності жінок зі статусом учасника бойових дій. Зокрема, йдеться 
про майже 20 тисяч осіб у межах загальної кількості понад 400 тисяч ветеранів 
відповідного періоду [103]. 
Після лютого 2022 року зафіксовано істотне зростання чисельності жінок у 
складі Збройних Сил України. Станом на 1 січня 2025 року, відповідно до даних 
Міністерства оборони України, кількість жінок-військовослужбовців перевищила 
70 тисяч осіб [109]. При цьому функціональна структура їхньої участі 
розширилася: поряд із виконанням завдань у сферах медичного забезпечення, 
зв’язку та тилу, значна частина залучена до виконання бойових завдань на 
передових позиціях у складі снайперських підрозділів, екіпажів безпілотних 
літальних апаратів, артилерійських розрахунків і штурмових груп. 
Збільшення частки жінок у бойових підрозділах зумовлює формування нових 
соціальних характеристик ветеранської сукупності. За результатами дослідження 
«Портрет ветерана 2025», рівень суспільної поваги до ветеранів загалом оцінюється 
на рівні 77%, тоді як відповідний показник щодо жінок-ветеранок становить 
81%.19 Додатково 78% респондентів позитивно оцінюють їхній образ у 
медіапросторі [74]. 
Зазначені тенденції обумовлюють необхідність адаптації державної політики 
у сфері ветеранського забезпечення з урахуванням гендерного виміру. Йдеться про 
розвиток спеціалізованих програм медичної допомоги, включаючи заходи щодо 
збереження та відновлення репродуктивного здоров’я, створення та впровадження 
52 
анатомічно адаптованих засобів протезування, а також надання цільової 
психологічної підтримки жінкам із досвідом участі у бойових діях. Окремого 
значення набуває забезпечення рівних можливостей у сфері зайнятості шляхом 
запобігання дискримінаційним практикам у процесі працевлаштування в 
цивільному секторі. 
Статистичні показники чисельності учасників бойових дій та осіб з 
інвалідністю не відображають повною мірою соціальних наслідків війни. Кожен 
військовослужбовець або ветеран інтегрований у систему родинних зв’язків, члени 
якої також зазнають вторинного психологічного впливу. 
Дослідження свідчать про розширення кола осіб, які мають безпосередній 
соціальний досвід, пов’язаний із війною через близьких. Зокрема, якщо на початку 
2022 року 54% населення зазначали наявність родичів або знайомих у складі 
Збройних Сил України, то у 2024–2025 роках цей показник зріс до 71% [44]. Така 
динаміка вказує на істотне поширення впливу війни на рівні домогосподарств. 
Для оцінки реального масштабу ветеранської спільноти застосовується 
мультиплікативний підхід. Відповідно до експертних оцінок, чисельність осіб, що 
мають статус ветерана, доцільно коригувати із використанням коефіцієнта 2,5 [8]. 
Це дозволяє врахувати членів сімей військовослужбовців як складову відповідної 
соціальної групи. 
Родини військовослужбовців перебувають у стані тривалого психологічного 
навантаження. Вони функціонують в умовах постійної невизначеності, пов’язаної 
з перебігом бойових дій, адаптуються до змін у психоемоційному стані 
військовослужбовців під час короткотермінових контактів, а також стикаються з 
наслідками втрат або необхідністю довготривалого догляду за особами з 
інвалідністю [8]. 
Окремого аналізу потребують дані щодо членів сімей загиблих (померлих) 
ветеранів війни. Інформація з аналітичних панелей профільного міністерства 
відображає специфічну демографічну структуру серед осіб, які оформили статус 
члена сім’ї загиблого. Зокрема, 68,9% цієї категорії віднесено до статті 10 пункту 1 
профільного закону, тоді як 28,8% – до статті 10 пункту 4 [4]. 
53 
Наведені показники свідчать про внутрішню неоднорідність зазначеної групи 
та необхідність її диференційованого розгляду в межах системи соціального 
забезпечення. Віковий розподіл цієї категорії має такий вигляд (рис. 2.2): 
18–24 роки; До 18 років; 
25–34 роки; 2,70% 0,20%
13,70%
65 років і 
35–44 більше; 
роки; 41,00%
16,10%
45–64 роки; 
26,20%
 
Рис. 2.1. Вікова структура членів сімей загиблих 
Джерело: побудовано автором за [4] 
 
Представлені дані відображають вікову структуру членів сімей загиблих 
(померлих) ветеранів війни та дозволяє оцінити соціально-економічні наслідки 
втрат у різних вікових групах та потребу у соціальній підтримці. 
Найбільшу частку становлять особи віком 65 років і більше – 41,0%. Ця 
категорія представлена переважно літніми батьками, які втратили дітей, що 
виконували функцію основних опікунів. Для них характерні підвищені ризики 
бідності та соціальної ізоляції. 
Другою за чисельністю є група віком 45–64 роки – 26,2%. До неї входять 
батьки передпенсійного віку, а також старші чоловіки та дружини загиблих. У цій 
категорії спостерігається зниження працездатності, зумовлене психологічними 
наслідками втрати. 
Особи віком 35–44 роки становлять 16,1% і представлені переважно 
подружжям загиблих військовослужбовців. На них покладається основне 
навантаження щодо самостійного утримання домогосподарства та виховання дітей. 
54 
Частка вікової групи 25–34 роки становить 13,7%. Вона включає молодих 
вдів і вдівців, для яких втрата партнера супроводжується порушенням процесів 
соціального та економічного становлення. 
Найменші частки припадають на молодіжні категорії. Особи віком 18–24 
роки становлять 2,7% і охоплюють повнолітніх дітей, студентів та молодих 
партнерів, які перебувають на етапі формування соціального статусу. Неповнолітні 
діти становлять 0,2%, що може бути пов’язано з особливостями обліку та 
оформлення опікунських прав. 
Загалом вікова структура характеризується значною питомою вагою старших 
вікових груп, що зумовлює підвищений попит на соціальну підтримку та 
довгострокові послуги у сфері соціального забезпечення. Вказана структура 
відображає домінування серед даної соціальної групи осіб похилого віку, 
переважно батьків загиблих військовослужбовців, які виконували функції 
основних годувальників і опікунів. 
Для цієї категорії втрата члена родини супроводжується не лише 
психологічними наслідками, а й суттєвими матеріально-побутовими змінами. 
Зокрема, відбувається зниження рівня доходів домогосподарства та втрата джерел 
постійної допомоги у повсякденному житті. 
З урахуванням прогнозованих соціально-демографічних тенденцій, у 
середньостроковій перспективі держава буде змушена забезпечувати значний 
обсяг соціальної підтримки осіб похилого віку, які втратили членів родини. Це 
передбачає розширення системи соціальних послуг, зокрема розвитку мережі 
соціальних працівників, медичного патронажу та установ підтриманого 
проживання. 
Водночас адміністративна система у сфері соціального забезпечення 
функціонує в умовах підвищеного навантаження. Зокрема, протягом 2025 року 
Міністерством у справах ветеранів було виявлено понад 1840 порушень у процесі 
надання та верифікації статусів ветеранам і членам їхніх сімей [53]. Це свідчить про 
необхідність подальшого вдосконалення процедур адміністрування та підвищення 
55 
ефективності інституційних механізмів реалізації державної політики у відповідній 
сфері. 
Потреби членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни мають 
комплексний характер і варіюються залежно від вікової та соціальної належності, 
проте загалом формують багаторівневу систему запитів на соціальну підтримку. 
Аналіз доступних матеріалів дозволяє виділити такі основні напрями потреб. 
По-перше, для всіх категорій характерною є потреба у матеріальному 
забезпеченні та гарантуванні базового рівня життя. Держава забезпечує 
фінансування соціальних програм і надає матеріальну допомогу членам сімей 
військовослужбовців, що є базовою функцією системи соціального захисту. Це 
особливо актуально для осіб старших вікових груп, які втратили основних 
годувальників, а також для домогосподарств з дітьми.  
По-друге, значною є потреба у психологічній підтримці. Втрата члена родини 
формує тривалі психоемоційні наслідки, що потребують діагностичних, 
реабілітаційних і адаптаційних заходів. Для окремих категорій (зокрема подружжя 
загиблих і батьків) ця потреба має довгостроковий характер і пов’язана з процесами 
переживання втрати, соціальної ізоляції та трансформації життєвих ролей.  
По-третє, важливою є потреба у соціальному супроводі та індивідуалізованих 
послугах. Соціальний супровід орієнтований на подолання складних життєвих 
обставин і передбачає надання комплексу послуг, включаючи консультування, 
посередництво, представництво інтересів та підтримку у взаємодії з державними 
інституціями. Така підтримка є критичною через фрагментованість статусів та 
складність адміністративних процедур.  
По-четверте, існує потреба у юридичній допомозі. Члени сімей загиблих 
стикаються з необхідністю оформлення статусів, отримання пільг, соціальних 
виплат та вирішення спадкових і житлових питань. Відповідні послуги мають бути 
доступними та системно організованими. 
По-п’яте, для працездатних категорій актуальною є потреба у забезпеченні 
зайнятості та економічної самостійності. Йдеться про перекваліфікацію, підтримку 
56 
у працевлаштуванні, а також створення умов для поєднання трудової діяльності з 
сімейними обов’язками, особливо у випадках одноосібного виховання дітей. 
Окремо слід виділити потреби, специфічні для різних вікових груп. Особи 
віком 65 років і більше потребують тривалого соціального догляду, медичних 
послуг і підтримки повсякденної життєдіяльності. Особи середнього віку мають 
комбіновані потреби, що поєднують необхідність психологічної підтримки, 
зайнятості та догляду за дітьми. Молодші категорії, зокрема вдови/вдівці та 
студенти, потребують підтримки у відновленні освітньої та професійної траєкторії. 
Неповнолітні діти потребують довготривалого соціального захисту, освітньої 
підтримки та психологічного супроводу. 
Таким чином, потреби членів сімей загиблих формують комплексну систему, 
що включає матеріальний, психологічний, соціальний, правовий та освітньо-
економічний компоненти. Ефективна державна політика має базуватися на 
принципах адресності, диференціації та довгострокового супроводу відповідних 
категорій населення. 
 
2.2. Аналіз потреб цільової аудиторії у соціальній підтримці 
Період 2023–2025 років став ключовим етапом у становленні сучасної 
системи соціальної підтримки учасників бойових дій (УБД), осіб з інвалідністю 
внаслідок війни та членів їхніх родин в Україні. В умовах різкого зростання 
чисельності ветеранів, спричиненого повномасштабною збройною агресією, 
традиційна патерналістська модель соціального захисту, успадкована з попередніх 
періодів, продемонструвала концептуальну та фінансову обмеженість. 
У відповідь на ці виклики державна політика соціальної підтримки УБД 
зазнала трансформації. Відбувся вимушений, проте стратегічно обґрунтований 
перехід від системи натуральних пільг до моделі, що базується на принципах 
цільового спрямування, монетизації та стимулювання процесів реінтеграції. 
Для формування дієвої державної політики необхідним є адекватне 
розуміння фактичного стану, суспільних настроїв і структури потреб цільової 
аудиторії. В умовах воєнного стану отримання повних офіційних статистичних 
57 
даних щодо загальної чисельності ветеранів, а також їхнього розподілу за віковими 
та статевими характеристиками, є ускладненим [3]. 
За таких обставин ключового значення для аналітичної та управлінської 
діяльності набувають результати масштабних соціологічних досліджень. 
Репрезентативні дані, зокрема, забезпечуються щорічними опитуваннями 
Українського ветеранського фонду (УВФ) Міністерства у справах ветеранів 
України. До них належить анонімне онлайн-опитування, проведене у січні 2024 
року за участю 1043 респондентів, а також комплексний дослідницький проєкт 
«Портрет ветерана 2025», реалізований у співпраці із Соціологічною групою 
«Рейтинг» [74]. 
Результати досліджень стабільно фіксують високий рівень суспільної довіри 
до інституту армії та ветеранів в Україні. Зокрема, 96% опитаних громадян 
декларують повну довіру до чинних військовослужбовців, які перебувають на 
фронті, 92% – до ветеранів поточної російсько-української війни, а 87% – до 
ветеранів АТО/ООС [27]. 
Переважна частка населення (77%) вважає, що суспільство загалом 
демонструє належний рівень поваги до ветеранів. Водночас рівень поваги до жінок-
ветеранок оцінюється ще вище, досягаючи 81% [2]. 
Разом із тим поглиблений аналіз засвідчує наявність суттєвого 
психологічного розриву між задекларованими суспільними оцінками та 
суб’єктивним сприйняттям самих ветеранів. Власний досвід респондентів вказує 
на іншу ситуацію: лише 60% опитаних ветеранів вважають, що цивільне населення 
ставиться до них з повагою. Близько третини респондентів (36%) повідомляє про 
відчуття дефіциту поваги або про маргіналізацію власного статусу у повсякденній 
взаємодії [74]. 
Зазначений розрив може бути пояснений відмінностями між символічними 
формами підтримки та практиками соціальної взаємодії. Зокрема, обмежена 
доступність безбар’єрної інфраструктури, труднощі у сфері працевлаштування та 
особливості функціонування медичних і соціальних установ формують у значної 
частини ветеранів відчуття недостатнього інституційного врахування їхніх потреб. 
58 
Зазначений дисонанс слід розглядати як індикатор структурної проблеми 
комунікації. Зокрема, 58% представників ветеранської спільноти переконані, що 
цивільне населення не має належного уявлення про їхні актуальні проблеми, 
виклики та потреби після демобілізації [74]. 
Таким чином, українське суспільство перебуває у стані трансформації 
сприйняття ветеранів. Відбувається поступовий перехід від символічного уявлення 
про них як про носіїв героїзму до усвідомлення їх як соціальної групи з 
конкретними, часто складними потребами, які потребують системної підтримки, а 
не ситуативних проявів вдячності [27]. 
Процес реінтеграції супроводжується низкою серйозних психологічних та 
соціально-економічних ризиків, які самі ветерани визначають як найбільш імовірні 
загрози після повернення до мирного життя. Результати дослідження «Проблеми 
ветеранів війни в Україні» дозволяють структурувати ці ризики за рівнем їхньої 
очікуваності (рис. 2.2). 
 
Рис. 2.2. Структура ризиків за рівнем очікуваності (за результатами 
опитування ветеранів) 
Джерело: побудовано автором за [74] 
 
Дані, представлені на рисунку 2.2, демонструють пріоритетність проблем, 
пов’язаних із ментальним здоров’ям і соціально-психологічною дезадаптацією, які 
займають домінуючі позиції серед інших викликів. Найвищі показники фіксуються 
щодо очікуваних труднощів, пов’язаних із залежностями (79%) та сімейними 
59 
конфліктами (71%), що становить критичний сигнал для системи державного 
управління. 
Зазначені результати свідчать про обмеженість підходів, орієнтованих 
виключно на матеріальне забезпечення, зокрема пенсійні виплати або надання 
медичних послуг у шпиталях. Формування ефективної ветеранської політики 
потребує впровадження комплексних превентивних програм психосоціального 
супроводу. Такі програми мають включати системну роботу з родинами 
військовослужбовців як невід’ємний компонент підтримки. 
Паралельно 72% ветеранів ідентифікують проблему відсутності 
інклюзивного простору. Це вказує на структурну неготовність міської 
інфраструктури до забезпечення повноцінного функціонування осіб із тяжкими 
пораненнями або ампутаціями [74]. 
Структура базових запитів ветеранської спільноти у 2025-2026 роках 
залишається стабільною, фокусуючись на фундаментальних аспектах 
життєдіяльності. Найбільш затребуваними видами підтримки є матеріальна 
допомога (50%), доступ до якісної медичної допомоги (43%), потреба у фаховій 
психологічній підтримці (28%) та забезпечення власним житлом (26%) (рис. 2.3) 
[2]. 
У таблиці 2.2 наведені дані відображають диференційований рівень 
задоволення ключових напрямів соціальної підтримки.  
Загалом простежується значна варіативність оцінок залежно від конкретної 
сфери. Найвищий рівень забезпеченості зафіксовано у сфері пільгового проїзду, де 
сукупна частка позитивних оцінок є домінуючою (зокрема 63% респондентів 
оцінюють цей напрям на найвищому рівні). Водночас медичне забезпечення 
характеризується більш стриманими показниками: значна частина опитаних обирає 
середні оцінки (26% та 26%), що свідчить про неоднорідність якості доступу до 
медичних послуг. 
 
60 
Не потребую Важко 
Освітня; 6 підтримки; 10 Інше; 3 відповісти; 1
Інформаційна; 
15
Матеріальна; 
50
Юридична; 22
Медична; 48
Задоволення 
потреби на 
житло; 26
Психологічна; 
28  
Рис. 2.3. Пріоритетні види соціальної підтримки ветеранів та ветеранок 
Джерело: побудовано автором за [75] 
 
Сфера фізичної реабілітації та протезування демонструє помірно низький 
рівень задоволення: показники розподілені між низькими та середніми оцінками, 
тоді як частка відповідей «немає такої потреби» становить 16%. Аналогічна 
тенденція спостерігається у сфері працевлаштування, де переважають оцінки 
середнього рівня (22% та 17%), а також фіксується значний сегмент респондентів 
без актуальної потреби (20%). 
Психологічна підтримка оцінюється критичніше: 13% і 15% опитаних 
вказують на повну або майже повну відсутність забезпечення, тоді як лише 17% 
оцінюють її на високому рівні. Це свідчить про наявність системних прогалин у цій 
сфері. 
Освітні потреби та перекваліфікація мають специфічний профіль: значна 
частка респондентів (33%) зазначає відсутність відповідної потреби, що зумовлює 
зниження загального попиту на цю послугу. Подібна ситуація характерна і для 
підтримки розвитку власної справи, де 34% опитаних не вбачають у ній актуальної 
потреби. 
  
61 
Таблиця 2.1 
Оцінка рівня забезпечення потреб ветеранів та ветеранок у 2025 році 
(у відсотках) 
Напрям соціальної Зовсім не → Повністю Немає Важко 
підтримки забезпечено забезпечено такої відповісти 
потреби 
Пільговий проїзд 4 7 7 18 63 9 3 
Медичне забезпечення  8 16 26 26 20 3 1 
Фізична реабілітація 11 13 16 24 18 16 3 
та / або протезування 
 Працевлаштування 9 13 22 17 14 20 6 
 Психологічна 13 15 25 20 17 8 2 
підтримка 
 Освітні потреби / 7 12 16 19 8 33 8 
перекваліфікація 
 Інформаційно- 16 16 22 22 16 7 1 
консультаційна 
підтримка 
 Розвиток власної 12 8 16 12 11 34 8 
справи / бізнесу 
 Матеріальна 19 15 23 17 16 6 3 
підтримка родини 
 Юридична підтримка  21 17 20 14 12 16 2 
Забезпеченість 32 15 9 6 5 19 17 
житлом 
Джерело: побудовано автором за [74] 
 
Інформаційно-консультаційна підтримка демонструє переважання низьких і 
середніх оцінок (16%, 16%, 22%, 22%), що вказує на обмежену ефективність 
відповідних інструментів. У сфері матеріальної підтримки родини та юридичної 
допомоги також фіксується значна частка негативних оцінок (19% і 21% відповідно 
для найнижчого рівня забезпечення), що свідчить про незадоволеність 
респондентів доступом до цих послуг. 
Найбільш критична ситуація спостерігається щодо забезпеченості житлом. 
Тут частка відповідей «зовсім не забезпечено» є найвищою (32%), тоді як позитивні 
оцінки залишаються мінімальними (5% для найвищого рівня). При цьому значна 
частка респондентів (17%) утруднилася з відповіддю, що може вказувати на 
складність або невизначеність доступу до відповідних програм. 
Таким чином, результати демонструють наявність суттєвих дисбалансів у 
системі соціальної підтримки. Окремі напрями забезпечуються відносно 
62 
ефективно, проте значна частина потреб залишається або частково задоволеною, 
або незабезпеченою. 
Дослідження також пропонувало ветеранам оцінити рівень задоволення цих 
потреб з боку держави за п'ятибальною шкалою (де 1 – зовсім не забезпечено, а 5 – 
повністю забезпечено). Найвищу оцінку серед усіх державних сервісів отримала 
можливість пільгового проїзду у транспорті – 4,3 бала [74]. Умовно середні оцінки, 
що межують із посередністю, отримали ключові напрямки соціального захисту: 
медичне забезпечення було оцінено у 3,3 бала, сфера фізичної реабілітації та 
забезпечення протезуванням також отримала 3,3 бала, програми сприяння 
працевлаштуванню – 3,2 бала, тоді як психологічна підтримка та забезпечення 
освітніх потреб і перекваліфікації здобули лише 3,1 бала у середньому [74]. 
Ці метрики чітко засвідчують, що хоча базові, історично успадковані 
інструменти соціального захисту (як-от безкоштовний проїзд) функціонують 
відносно непогано, якість, доступність та сучасність спеціалізованих послуг – 
зокрема психологічної реабілітації та професійної переорієнтації – залишаються на 
рівні, який ветерани вважають заледве задовільним. 
Аналіз результатів соціологічних досліджень Українського ветеранського 
фонду та Соціологічної групи «Рейтинг» [73; 74] засвідчує наявність виразної 
динаміки у структурі потреб ветеранів і ветеранок упродовж 2023–2025 років. У 
2023 році домінувала потреба у зміцненні здоров’я, яку декларували понад 53% 
опитаних. Наступними за значущістю були потреби у забезпеченні житлом 35%, 
фінансовій підтримці 31% та психологічній допомозі 20%. 
У 2024 році відбулося суттєве зміщення пріоритетів у бік матеріального 
забезпечення. Вказаний напрям набув визначального значення для 59,8% 
респондентів. Водночас показники потреби у медичній підтримці становили 12,8%, 
психологічній – 8,7%. Окремо сформувався запит на юридичний супровід, який 
було зафіксовано на рівні 8,6%. 
У 2025 році структура потреб набула більш збалансованого характеру. 
Матеріальна підтримка зберегла провідні позиції з показником 50%. Разом з тим 
63 
істотно зросла потреба у медичній допомозі до 43%, психологічній підтримці до 
28% та забезпеченні житлом до 26%. 
Виявлені зміни мають комплексну природу. Посилення запиту на 
матеріальну підтримку зумовлене масовою інтеграцією ветеранів у цивільне 
середовище, де ключовим стає питання економічної стабільності домогосподарств. 
Зафіксовано високий рівень зацікавленості у підприємницькій діяльності: 68,8% 
ветеранів у 2024 році декларували намір розвивати власну справу. Основними 
бар’єрами визначено обмеженість фінансових ресурсів та недостатність 
спеціалізованих знань у сфері ведення бізнесу. Додатковим чинником є вимушена 
зміна місця проживання значною частиною ветеранів, що супроводжується 
необхідністю повторного економічного укорінення. 
Формування запиту на юридичну підтримку пов’язане з розширенням 
практичної взаємодії демобілізованих осіб із адміністративними процедурами. 
Йдеться про оформлення статусу учасника бойових дій, проходження медичних та 
соціальних комісій, отримання пільг і житлових субвенцій. Це зумовлює потребу у 
фаховому супроводі. 
Зростання потреб у медичній та психологічній допомозі у 2025 році 
відображає зміну характеру запитів. Первинний акцент на базовому забезпеченні 
поступово заміщується усвідомленням довгострокових наслідків війни. Йдеться 
про необхідність тривалої реабілітації, а також подолання посттравматичних станів 
і супутніх розладів. 
Окремого значення набуває соціально-психологічний вимір адаптації. 
Зафіксовано високий рівень занепокоєння щодо недостатнього розуміння з боку 
суспільства, який оцінюється на рівні 75%. Водночас спостерігається поступове 
зниження завищених очікувань, характерних для початкового етапу 
повномасштабної війни. Суспільне сприйняття трансформується, переходячи від 
символічного уявлення про ветеранів як носіїв героїзму до більш реалістичного 
розуміння їх як соціальної групи з комплексними життєвими труднощами та 
потребами інтеграції у цивільне життя. 
64 
У процесі повернення до цивільного життя ветерани та ветеранки 
ідентифікують ключові ризики, що супроводжують їхню подальшу соціальну 
адаптацію. За самооцінками респондентів, імовірність виникнення цих ризиків 
оцінюється як висока, що свідчить про наявність значного навантаження на 
систему охорони здоров’я. 
Провідним ризиком є психоемоційна нестабільність, імовірність якої 
оцінюється ветеранами на рівні 85% [96]. Зазначений показник пов’язаний із 
тривалим перебуванням у середовищі підвищеного ризику, впливом вибухових 
факторів та пережитим досвідом втрат. Унаслідок цього порушуються механізми 
адаптації до умов мирного життя. 
У структурі психоемоційних порушень домінують посттравматичний 
стресовий розлад, депресивні стани, підвищена тривожність та гіперпильність. 
Зазначені стани мають тенденцію до поширення серед значної частини ветеранів 
та набувають системного характеру. 
Другим значущим ризиком у процесі соціальної адаптації ветеранів є 
формування залежностей (адикцій), імовірність яких оцінюється на рівні 79% [96]. 
Йдеться передусім про алкогольну та наркотичну залежності, що в даному 
контексті розглядаються як форма поведінкової реакції на психоемоційні 
навантаження. Такі стани пов’язані із спробами самостійного зниження 
інтенсивності психологічного дискомфорту, зокрема порушень сну, тривожності та 
інших посттравматичних проявів. 
Окремого значення набуває проблема ігрової залежності. Цей тип адикції 
характеризується поступовим формуванням і може тривалий час залишатися 
малопомітним для соціального оточення. При цьому відбувається поступове 
зниження самоконтролю, зміна поведінкових моделей і витіснення інших видів 
діяльності [15]. У контексті бойового досвіду ігрова активність може виконувати 
функцію заміщення станів підвищеного психофізіологічного напруження, 
характерних для умов військової служби. 
Третім ключовим фактором є недостатній рівень взаєморозуміння між 
ветеранами та цивільним середовищем, імовірність якого оцінюється на рівні 75% 
65 
[96]. Наявність цього чинника посилює труднощі соціальної адаптації, оскільки 
обмежує можливості отримання підтримки в повсякденному середовищі. У 
поєднанні з психоемоційними порушеннями це може сприяти формуванню 
соціальної ізоляції та поглибленню кризових станів. 
Проведений аналіз дозволяє констатувати, що потреби учасників бойових 
дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів їхніх родин мають комплексний, 
багаторівневий і динамічний характер. Вони формуються під впливом постійних 
демографічних змін, специфіки бойового досвіду та особливостей соціальної 
адаптації у повоєнний період. 
По-перше, встановлено, що структура потреб не є стабільною і демонструє 
змінність у часі. У різні періоди домінують різні групи потреб, однак у загальному 
вимірі спостерігається поєднання матеріальних, медичних, психологічних та 
соціально-адаптаційних запитів. При цьому матеріальне забезпечення зберігає 
провідні позиції, але значну вагу мають також питання охорони здоров’я, 
психологічної підтримки та житлового забезпечення. 
По-друге, суттєвим є домінування потреб у сфері ментального здоров’я. 
Високі оцінки ризиків психоемоційної нестабільності та залежностей свідчать про 
необхідність розвитку системи превентивної та реабілітаційної психологічної 
допомоги. Психологічна підтримка має розглядатися як один із ключових 
елементів соціального забезпечення, а не як допоміжна послуга. 
По-третє, виявлено значний розрив між суспільним сприйняттям ветеранів і 
їхнім власним відчуттям соціального прийняття. Декларований високий рівень 
довіри та поваги не повною мірою трансформується у практики повсякденної 
взаємодії. Це свідчить про наявність інституційних та комунікаційних проблем і 
актуалізує потребу у формуванні ефективних механізмів соціальної інтеграції. 
По-четверте, потреби цільової аудиторії мають виражену диференціацію 
залежно від вікових, соціальних та сімейних характеристик. Зокрема, особи 
старших вікових груп і члени сімей загиблих потребують довготривалого 
соціального догляду та матеріальної підтримки, тоді як працездатні категорії мають 
66 
запит на зайнятість, перекваліфікацію та економічну інтеграцію. Окремі 
специфічні потреби формуються у жінок-ветеранок та осіб з інвалідністю. 
По-п’яте, встановлено, що ветеранська політика повинна враховувати не 
лише безпосередніх носіїв статусу, але й членів їхніх родин як складову розширеної 
цільової аудиторії. Використання мультиплікативного підходу до оцінки 
чисельності цієї групи підтверджує необхідність розширення масштабів соціальної 
підтримки. 
Таким чином, ефективна система соціального забезпечення ветеранів має 
базуватися на принципах комплексності, адресності, диференціації та 
довготривалого супроводу. Її розвиток передбачає інтеграцію соціальних, 
медичних, психологічних та економічних інструментів, а також удосконалення 
інституційних і комунікаційних механізмів взаємодії між державою, ветеранами та 
суспільством. 
 
2.3. Оцінка ефективності системи соціальної підтримки учасників 
бойових дій в Україні 
Ефективність системи соціальної підтримки вимірюється адресністю та 
результативністю послуг, що є мірилом довіри між учасником бойових дій та 
державою.  
Проведемо комплексну оцінку ефективності чинної системи за чотирма 
ключовими напрямами, що формують основу соціальної стабільності ветеранів: 
забезпечення житлом, управління земельними правами, пенсійне забезпечення та 
стимулювання підприємницької активності. 
Забезпечення належних житлових умов розглядається як один із базових 
чинників психологічної та соціальної стабілізації ветеранів. Упродовж 
аналізованого періоду відбулося відходження від практики прямого державного 
будівництва або закупівлі житла у натуральній формі, яка характеризувалася 
підвищеними корупційними ризиками та значними часовими затримками у 
реалізації. Натомість впроваджено та розширено застосування фінансово-
67 
інструментальних механізмів, зокрема цільових субвенцій, пільгового іпотечного 
кредитування та компенсації витрат на оренду житла. 
Ключовим елементом системи житлового забезпечення для вразливих 
категорій ветеранів залишаються механізми цільової грошової компенсації, що 
реалізуються шляхом надання субвенцій з державного бюджету місцевим 
бюджетам. Функціонування зазначених механізмів регламентується низкою 
постанов Кабінету Міністрів України, кожна з яких орієнтована на визначену 
цільову групу: 
– Постанова КМУ № 719 регулює порядок надання компенсації особам з 
інвалідністю внаслідок війни І та ІІ груп, а також членам сімей загиблих (зниклих 
безвісти або померлих внаслідок поранень) Захисників і Захисниць України [70]. 
– Постанова КМУ № 280 визначає механізм забезпечення житлом 
внутрішньо переміщених осіб, які мають статус учасника бойових дій або особи з 
інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи. Умовою участі є перебування на обліку в 
Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб за фактичним 
місцем проживання в межах однієї області або міста Києва не менше одного року 
[24]. 
– Постанова КМУ № 214 передбачає надання компенсації ветеранам бойових 
дій на території інших держав та членам їхніх сімей, які мають інвалідність [86]. 
Обов’язковою передумовою участі у відповідних програмах є перебування 
особи на квартирному обліку як такої, що потребує поліпшення житлових умов. 
Критерії взяття на облік мають нормативно визначений характер та передбачають, 
зокрема, забезпеченість житловою площею нижче встановленого рівня, 
проживання у приміщеннях, що не відповідають санітарним вимогам, наявність 
тяжких форм хронічних захворювань, тривале (понад п’ять років) проживання у 
гуртожитках або орендованому житлі, а також наявність статусу внутрішньо 
переміщеної особи з числа учасників бойових дій. 
Процедура отримання грошової компенсації характеризується нормативно 
визначеною багатоступеневою адміністративною процедурою ( рис. 2.4). 
68 
 
Рис. 2.4. Етапи отримання житлової компенсації 
Джерело: побудовано автором за [70] 
 
Ветеран подає заяву до органу соціального захисту населення (ОСЗН) або 
Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) за місцем перебування на 
квартирному обліку. До заяви додається пакет документів, що включає копії 
паспортів, посвідчень учасника бойових дій або особи з інвалідністю, довідки про 
безпосередню участь у бойових діях, довідки медико-соціальної експертної комісії 
(МСЕК), висновки лікарсько-консультативних комісій (за наявності відповідних 
підстав), а також документи, що підтверджують відсутність житла на 
підконтрольній території [30]. 
ОСЗН у строк до 10 робочих днів здійснює перевірку поданих документів та 
формує подання до спеціальної комісії, яка протягом 5 робочих днів приймає 
рішення щодо призначення або відмови у наданні компенсації [30. У разі прийняття 
позитивного рішення заявник зобов’язаний протягом 10 днів відкрити спеціальний 
рахунок у відділенні АТ «Ощадбанк». На цей рахунок перераховуються кошти 
державного бюджету, після чого особа самостійно здійснює вибір об’єкта 
69 
нерухомості та укладає договір купівлі-продажу. Перерахування коштів продавцю 
здійснюється банком після отримання відповідного дозволу від ОСЗН у строк до 5 
днів [30]. 
Розмір грошової компенсації не є фіксованим і визначається за формулою, 
що враховує кількість членів сім’ї, наявність інвалідності, а також опосередковану 
вартість спорудження житла у відповідному регіоні, яка встановлюється 
уповноваженим центральним органом виконавчої влади.  
Формула розрахунку грошової компенсації має нормативно визначений 
характер і базується на поєднанні кількох ключових параметрів, що відображають 
соціально-демографічні та економічні умови. У загальному вигляді вона може бути 
представлена як добуток нормативної житлової площі та опосередкованої вартості 
спорудження 1 кв. м житла з урахуванням коригувальних коефіцієнтів. 
По-перше, базовим елементом розрахунку є нормативна житлова площа, яка 
визначається залежно від складу сім’ї: 
– 52,5 кв. м – для сім’ї з однієї або двох осіб; 
– додатково 21 кв. м – на кожного наступного члена сім’ї. 
Таким чином, розрахунок площі здійснюється за формулою (ф. 2.1): 
                                      �� = 52,5 + 21 (�� − 2)                                           (2.1) 
де S – нормативна площа (кв. м), N – кількість членів сім’ї (за умови, що N > 
2). 
 
По-друге, отримане значення площі множиться на середню вартість 
спорудження 1 кв. м житла, яка щорічно встановлюється уповноваженим 
центральним органом виконавчої влади (профільним міністерством) окремо для 
кожного регіону. Цей показник враховує середню ринкову вартість будівництва та 
регіональні цінові диспропорції. 
По-третє, до базового розрахунку можуть застосовуватися коригувальні 
коефіцієнти, зокрема: 
– коефіцієнти, пов’язані з групою інвалідності (для осіб з інвалідністю 
внаслідок війни); 
70 
– додаткові коефіцієнти для окремих категорій (наприклад, сімей загиблих 
або внутрішньо переміщених осіб), якщо це прямо передбачено відповідною 
постановою КМУ. 
У спрощеному вигляді формулу можна представити так (ф. 2.2): 
                                                 C = S × V × K                                         ( 2.2) 
 
де: 
C – розмір компенсації; 
S – нормативна площа; 
V – опосередкована вартість 1 кв. м житла в регіоні; 
K – сукупний коригувальний коефіцієнт (за наявності). 
 
Додатково до розрахованої суми може включатися компенсація супутніх 
витрат (реєстрація права власності, податкові платежі), яка обмежена нормативно 
визначеним рівнем – не більше 3 % від основного обсягу компенсації. 
Таким чином, механізм розрахунку має комбінований характер і поєднує 
соціальні нормативи (площа), економічні показники (вартість будівництва) та 
коригувальні інструменти, що забезпечують диференціацію підходу залежно від 
статусу отримувача. 
З метою запобігання зловживанням встановлено обмеження щодо 
відчуження придбаного житла: об’єкт нерухомості не може бути відчужений 
протягом трирічного періоду. У разі порушення цієї умови кошти підлягають 
поверненню до державного бюджету [30]. 
Динаміка фінансування програм житлового забезпечення ветеранів у 2024–
2026 роках характеризується варіативністю обсягів бюджетної підтримки, що 
корелює з макроекономічними умовами функціонування держави та пріоритетами 
бюджетної політики. У 2023 році обсяг фінансування державної ветеранської 
політики у частині житлового забезпечення становив близько 5,5 млрд грн, з яких 
1,73 млрд грн було спрямовано відповідно до Постанови КМУ № 719, а 3,26 млрд 
грн – за Постановою КМУ № 280 [18]. 
71 
У 2024 році зафіксовано суттєве зростання бюджетних видатків, унаслідок 
чого загальний обсяг субвенцій з державного бюджету досяг 10,1 млрд грн. 
Зазначений рівень фінансування забезпечив можливість задоволення житлових 
потреб 4433 ветеранів війни та членів їхніх сімей [112]. 
Упродовж 2025–2026 років відбулося коригування обсягів фінансування у бік 
стабілізації відповідно до наявних бюджетних ресурсів. Зокрема, на 2026 рік 
передбачено фінансування у розмірі 5,67 млрд грн, що дозволяє забезпечити 
житлом понад 2,1 тис. ветеранів війни та членів сімей загиблих [6]. 
З метою підвищення ефективності використання бюджетних коштів та 
мінімізації інфляційних втрат у березні 2024 року було внесено зміни до 
відповідних нормативно-правових актів, зокрема постанов Кабінету Міністрів 
України № 719, № 280 та № 214 [6]. Одним із ключових нововведень стало 
запровадження поетапного механізму розподілу бюджетних коштів між регіонами, 
який передбачає три контрольні дати: до 15 березня, 15 червня та 15 жовтня [17]. 
Такий підхід сприяв підвищенню прогнозованості бюджетного процесу та 
покращенню планування видатків на рівні місцевих органів влади. 
Важливим елементом нормативного вдосконалення стало скорочення строку 
використання коштів грошової компенсації з одного року до шести місяців з 
моменту їх зарахування на спеціальний рахунок [17]. Зазначена зміна спрямована 
на прискорення укладення договорів купівлі-продажу житла та зменшення 
негативного впливу інфляційних процесів на реальну купівельну спроможність 
наданої компенсації. 
Для узагальнення динаміки бюджетного фінансування програм житлових 
компенсацій ветеранам та членам їхніх сімей доцільно систематизувати ключові 
кількісні показники за 2023–2026 роки. У таблиці 2.2 наведено обсяги субвенцій на 
житлові компенсації, орієнтовну кількість отримувачів, а також абсолютні й 
відносні відхилення між суміжними періодами, що дає змогу простежити тенденції 
змін у фінансовому забезпеченні відповідних програм. 
  
72 
Таблиця 2.2  
Динаміка фінансування житлових компенсацій ветеранам та членам їхніх сімей у 
2023–2026 роках 
Показник Абсолютне Відносне 
відхилення, +/– відхилення, % 
2023 2024 2025 2026 
2024/ 2025/ 2026/ 2024/ 2025/ 2026/ 
2023 2024 2025 2023 2024 2025 
Обсяг субвенцій на 
житлові –
5,5 10,1 3,97 5,67 +4,60 –6,13 +1,70 83,64 42,82 
компенсації, млрд 60,69 
грн 
Орієнтовна 
– –
кількість 2843 4433 1600 2100 +1590 +500 55,93 31,25 
2833 63,91 
отримувачів, осіб 
Джерело: побудовано автором за [18; 112; 6] 
 
Наведені у таблиці 2.2 дані засвідчують нерівномірний характер 
фінансування програм житлових компенсацій у 2023–2026 роках. У 2024 році 
спостерігалося найбільш суттєве збільшення обсягу субвенцій порівняно з 2023 
роком – на 4,6 млрд грн, або на 83,64 %, що супроводжувалося зростанням 
орієнтовної кількості отримувачів на 1590 осіб, або на 55,93 %. Це свідчить про 
істотне посилення державної підтримки у зазначений період. 
Водночас у 2025 році відбулося різке скорочення фінансування: обсяг 
субвенцій зменшився на 6,13 млрд грн, або на 60,69 % порівняно з 2024 роком, а 
кількість отримувачів скоротилася на 2833 особи, або на 63,91 %. Така динаміка 
вказує на зниження масштабів реалізації відповідних житлових програм, що, 
ймовірно, було зумовлено обмеженістю бюджетних ресурсів та коригуванням 
пріоритетів державної соціальної політики. 
У 2026 році зафіксовано часткове відновлення фінансування: обсяг субвенцій 
зріс на 1,70 млрд грн, або на 42,82 % порівняно з 2025 роком, а кількість 
отримувачів збільшилася на 500 осіб, або на 31,25 %. Однак навіть за умови 
позитивної динаміки показники 2026 року залишаються нижчими за рівень 2024 
року, що дає підстави констатувати перехід від фази різкого розширення 
бюджетної підтримки до етапу її відносної стабілізації. 
73 
Загалом аналіз свідчить, що фінансування житлових компенсацій ветеранам 
має хвилеподібний характер і залежить від загального стану публічних фінансів, 
бюджетних пріоритетів держави та поточної соціально-економічної ситуації. Це, у 
свою чергу, актуалізує потребу в підвищенні передбачуваності та довгострокової 
стабільності механізмів житлового забезпечення ветеранів. 
 Крім того, запроваджено додаткові обмеження щодо отримання виплат: 
зокрема, передбачено можливість тимчасового відтермінування виплати 
компенсації у випадку наявності у заявника заборгованостей, внесених до Єдиного 
реєстру боржників [17]. Одночасно було посилено підходи до врахування наявного 
житла у власності заявника та членів його сім’ї, що має на меті підвищення 
адресності надання державної підтримки та запобігання дублюванню соціальних 
гарантій. 
Для ветеранів, які не відповідають критеріям отримання повної грошової 
компенсації за рахунок державного бюджету (зокрема, учасники бойових дій без 
статусу внутрішньо переміщеної особи або без встановленої інвалідності), 
ключовим інструментом забезпечення житлом виступає державна програма 
пільгового іпотечного кредитування «єОселя». Програма передбачає мінімальний 
початковий внесок на рівні від 20 % (для осіб віком від 26 років) та максимальний 
термін кредитування до 20 років [25; 74; 93; 70; 23; 24]. 
Структурно програма диференційована за рівнем доступності та передбачає 
два основні механізми кредитування:  
1. Кредитування під 3 % річних. Цей механізм поширюється на кадрових 
військовослужбовців, мобілізованих осіб, працівників сектору безпеки і оборони, а 
також осіб, звільнених зі служби у зв’язку з установленням інвалідності I або II 
групи внаслідок війни.1 Пільгова процентна ставка у розмірі 3 % річних фіксується 
на перші 10 років користування кредитом, після чого, починаючи з 11-го року, 
автоматично підвищується до 6 %.  
2. Кредитування під 7 % річних. Зазначений механізм орієнтований на ширше 
коло одержувачів, включаючи ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з 
інвалідністю внаслідок війни III групи, а також членів сімей загиблих Захисників і 
74 
Захисниць України. У цьому випадку процентна ставка становить 7 % у перші 10 
років кредитування з подальшим підвищенням до 10 %, починаючи з 11-го року. 
Вимоги до потенційних позичальників та об’єктів нерухомості мають 
нормативно обумовлений та обмежувальний характер. Зокрема, вік позичальника 
на момент повного погашення кредиту не повинен перевищувати 70 років, а 
фінансова установа здійснює обов’язкову перевірку платоспроможності із 
використанням підтверджених даних про офіційні доходи за щонайменше останні 
6 місяців. 
З економічної точки зору програма «єОселя» виконує не лише соціальну 
функцію, але й виступає інструментом стимулювання економічної активності. У 
2024 році обсяг виданих кредитів зріс на 65 % порівняно з попереднім роком і досяг 
14,6 млрд грн, що забезпечило отримання житла приблизно 8,5 тис. сімей [57]. 
Одночасно спостерігалося зростання частки кредитування первинного ринку житла 
– з близько 20 % на початку року до понад 50 % наприкінці звітного періоду. Крім 
того, податкові надходження від діяльності забудовників збільшилися у 2,2 раза, 
досягнувши 1,6 млрд грн лише за перше півріччя 2024 року, тоді як загальні обсяги 
будівництва зросли на 23,8 % [57]. 
Водночас аналіз структури отримувачів кредитів свідчить про наявність 
суттєвих диспропорцій. Зокрема, у 2024 році військовослужбовці та працівники 
правоохоронних органів становили 49 % (4165 осіб) усіх отримувачів пільгових 
кредитів, тоді як частка ветеранів, які завершили військову службу та перебувають 
у процесі адаптації до цивільного життя, становила лише 4 % (301 особа) [108]. 
Зазначена диспропорція пояснюється, зокрема, вищим рівнем фінансової 
стабільності діючих військовослужбовців, які мають регулярне та офіційно 
підтверджене грошове забезпечення. Натомість ветерани після звільнення зі 
служби часто стикаються з труднощами працевлаштування, нестабільністю 
доходів та відсутністю необхідних фінансових ресурсів для сплати початкового 
внеску. У цьому контексті, попри економічну ефективність програми, постає 
потреба у впровадженні додаткових компенсаційних або гарантійних механізмів, 
орієнтованих на підтримку зазначеної категорії осіб. 
75 
Незважаючи на певне зниження темпів кредитування на початку 2025 року 
(на 8,7 %), державна політика у цій сфері зберігає стратегічну спрямованість. 
Зокрема, у співпраці зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом було 
здійснено докапіталізацію АТ «Укрфінжитло» за рахунок випуску облігацій 
внутрішньої державної позики (ОВДП) на суму 20 млрд грн [57]. З огляду на 
відсутність на ринку комерційної іпотеки зі ставками нижче 15 %, програма 
«єОселя» фактично залишається безальтернативним механізмом забезпечення 
доступу до житлового кредитування для визначених категорій громадян [57]. 
У відповідь на масштабні руйнування житлового фонду та зростання обсягів 
внутрішнього переміщення населення державою було запроваджено додатковий 
інструмент житлової підтримки – механізм компенсації вартості оренди житла. 
Зазначений підхід виступає функціональним доповненням до капіталомістких 
програм житлового забезпечення, забезпечуючи оперативне задоволення базових 
житлових потреб осіб, які не мають можливості очікувати на отримання житла в 
межах процедур будівництва або розподілу компенсацій. 
Право на отримання щомісячної компенсації витрат на оренду житла надано 
визначеним категоріям ветеранів, зокрема: учасникам бойових дій та особам з 
інвалідністю внаслідок війни, житло яких було знищене або пошкоджене; 
ветеранам, житло яких розташоване на тимчасово окупованих територіях; 
ветеранам із числа внутрішньо переміщених осіб, які не мають у власності житла, 
а також особам, звільненим з полону [17]. 
Звернення щодо отримання компенсації здійснюється шляхом подання 
відповідної заяви до структурних підрозділів з питань ветеранської політики або 
Центрів надання адміністративних послуг за місцем фактичного проживання 
(оренди житла). Розмір компенсації визначається пропорційно фактичній кількості 
днів проживання у орендованому житлі, що забезпечує гнучкість застосування 
механізму [49]. 
У разі відсутності альтернативних варіантів житлового забезпечення 
передбачено можливість продовження виплат на додатковий шестимісячний 
76 
період [17]. Такий підхід спрямований на забезпечення безперервності житлової 
підтримки у перехідний період адаптації. 
Застосування зазначеного інструменту має суттєве соціально-захисне 
значення, оскільки сприяє зниженню ризиків втрати житла, соціальної дезадаптації 
та маргіналізації ветеранів у процесі їх інтеграції до цивільного середовища. 
Логічним продовженням аналізу механізмів соціальної підтримки УБД / 
ветеранів є розгляд іншого важливого інструменту – реалізації права на безоплатне 
отримання земельних ділянок [34; 37; 90; 26]. На відміну від житлових програм, які 
у 2023–2026 роках зазнали інституційного розширення та адаптації, сфера 
земельних відносин характеризується суттєвими обмеженнями, зумовленими 
запровадженням воєнного стану. 
У зв’язку з цим доцільно детально проаналізувати трансформацію механізмів 
реалізації відповідної пільги, а також вплив правових обмежень на можливості її 
практичного застосування. 
Право на безоплатне отримання земельних ділянок традиційно розглядалося 
як одна з ключових матеріальних гарантій для учасників бойових дій. Відповідно 
до чинних норм законодавства, особи зі статусом учасника бойових дій мають 
право на безоплатне набуття земельних ділянок різного цільового призначення, 
зокрема: до 2,0 га – для ведення особистого селянського господарства; до 0,25 га – 
для будівництва житлового будинку в сільській місцевості, 0,15 га – у селищах та 
0,10 га – у містах; до 0,12 га – для садівництва; до 0,10 га – для дачного будівництва. 
У довоєнний період реалізація цього права передбачала подання клопотання 
до відповідного органу місцевого самоврядування або виконавчої влади із 
зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Розгляд такого 
клопотання здійснювався у строк до 30 календарних днів .18 Проте в умовах 
воєнного стану, зокрема у 2023–2025 роках, відбулася суттєва трансформація 
механізмів реалізації цього права. 
З метою забезпечення національної безпеки, збереження земельного фонду в 
умовах обмеженої стабільності державних реєстрів та мінімізації корупційних 
ризиків було запроваджено нормативні обмеження. Відповідно до змін до 
77 
Земельного кодексу України, що набрали чинності у листопаді 2022 року, 
встановлено заборону на безоплатну передачу земель державної та комунальної 
власності у приватну власність на період дії воєнного стану [38]. 
Зазначений мораторій має універсальний характер і поширюється, зокрема, 
на учасників бойових дій як на окрему соціальну категорію. Обмеження стосується 
не лише безпосередньої передачі земельних ділянок у власність, але й надання 
дозволів на розроблення документації із землеустрою. Водночас законодавством 
передбачено обмежений перелік винятків: право на оформлення земельної ділянки 
зберігається за особами, які вже є власниками об’єктів нерухомості, розташованих 
на таких ділянках, а також за громадянами, які набули право користування 
земельними ділянками до 1 січня 2002 року [38]. 
Окремі категорії земель, зокрема землі лісового та водного фонду, а також 
землі оборони, відповідно до чинного законодавства, не підлягають приватизації в 
принципі, незалежно від наявності спеціального статусу особи [38]. 
Наслідком запровадження зазначеного мораторію стало формування 
значного відкладеного попиту на безоплатне отримання земельних ділянок. 
Збільшення кількості осіб, які набули статусу учасника бойових дій у період 
активних бойових дій, призвело до ситуації, коли реалізація відповідного права 
фактично призупинена. Це створює потенційні управлінські виклики для органів 
Держгеокадастру та органів місцевого самоврядування у післявоєнний період, з 
огляду на обмеженість доступного земельного ресурсу, особливо у регіонах із 
високою інвестиційною привабливістю та в межах великих міст. 
Розгляд механізмів житлового та земельного забезпечення ветеранів 
доцільно доповнити аналізом ще одного системоутворюючого елемента державної 
соціальної політики – пенсійного забезпечення, яке виконує функцію базового 
гарантування доходів у довгостроковій перспективі. 
Пенсійне забезпечення колишніх військовослужбовців та осіб зі статусом 
учасника бойових дій є стабільним, але фінансово навантаженим елементом 
соціальної політики [34; 33; 31; 81; 88]. У 2023–2025 роках державна політика була 
78 
спрямована на часткову компенсацію інфляційних втрат через механізми індексації 
в умовах дефіциту бюджету Пенсійного фонду та наявності правових спорів. 
Система передбачає диференціацію мінімальних виплат залежно від статусу 
отримувача. Для цивільних пенсіонерів зі статусом УБД мінімальна пенсія 
визначається як 210 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили 
працездатність. Станом на 2025–2026 роки це становило 5 449,50 грн, тоді як 
фактичний мінімальний розмір виплати з урахуванням індексації – 5 528 грн [68]. 
Додатково передбачено дві обов’язкові щомісячні виплати: 
– 25 % прожиткового мінімуму (648,75 грн);  
– фіксована цільова допомога – 40 грн. 
Оформлення цих надбавок здійснюється шляхом подання заяви до органів 
Пенсійного фонду України, зокрема через електронний портал або сервісні центри 
[117]. 
Для осіб з інвалідністю внаслідок війни встановлено підвищені мінімальні 
гарантії: 
– для ІІІ групи – від 7 500 грн; 
– для І групи – від 11 048 грн.20 
Також законодавством передбачено додаткові виплати за особливі заслуги: 
зокрема, для осіб зі званням Героя України – 40 % прожиткового мінімуму (1 038 
грн), для нагороджених орденом «За заслуги» I ступеня – 30 % прожиткового 
мінімуму (778,50 грн) [68]. 
Для осіб, пенсійне забезпечення яких регулюється Законом України «Про 
пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», 
індексація пенсій здійснюється щорічно у березні відповідно до урядових рішень. 
У 2024 році на виконання Постанови КМУ № 185 для військових пенсіонерів, 
пенсії яких були призначені до 31 грудня 2023 року, застосовано коефіцієнт 
індексації 1,0796 (≈ 7,96 %).22 Зазначений коефіцієнт застосовувався до базового 
розміру пенсії без урахування надбавок та цільових виплат, із попереднім 
урахуванням результатів індексацій попередніх періодів: з 1 березня 2022 року – на 
79 
14 %, з 1 березня 2023 року – на 19,7 %.22 Додатково збережено щомісячну доплату 
у розмірі 2 000 грн, встановлену у 2021 році окремим категоріям отримувачів [43]. 
У 2025 році індексація продовжилася з використанням коефіцієнта 1,115 
(11,5 %). Практичне застосування цього коефіцієнта демонструє пропорційне 
зростання базових пенсійних виплат: при початковому розмірі 5 000 грн 
підвищення становило 575 грн, при 8 000 грн – 920 грн, при 12 000 грн – 1 380 грн. 
Водночас застосовувалися обмеження максимального розміру підвищення, що 
впливало на фактичну суму виплат у межах високих пенсійних значень (табл. 2.3). 
Ключовою проблемою пенсійного забезпечення у 2023–2025 роках стали 
обмеження, запроваджені державою з метою стримування бюджетних витрат. 
Зокрема, Кабінет Міністрів України встановив граничні параметри індексації 
пенсій військовим пенсіонерам. 
Таблиця 2.3 
Вплив індексації на розмір пенсійних виплат військовослужбовців у 2025 році 
Початковий розмір Коефіцієнт індексації Розрахункове 
Фактична виплата 
пенсії (2025 р.) підвищення 
5 000 грн 1,115 575 грн 575 грн 
8 000 грн 1,115 920 грн 920 грн 
12 000 грн 1,115 1 380 грн 1 380 грн 
15 000 грн 1,115 1 725 грн 1 500 грн* 
20 000 грн 1,115 2 300 грн 0 грн* 
Примітка: застосовано обмежувальні норми щодо максимального розміру підвищення 
пенсії відповідно до чинного законодавства. 
 
По-перше, максимальний розмір підвищення внаслідок індексації було 
обмежено на рівні 1 500 грн [43]. У випадках, коли розрахункове підвищення 
перевищувало цей показник (наприклад, 1 725 грн для пенсії 15 000 грн), фактично 
виплачувалася лише встановлена гранична сума. 
По-друге, загальний розмір пенсійних виплат було обмежено законодавчо 
визначеним максимумом – 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили 
працездатність (близько 23 610 грн) [43]. У разі перевищення цього рівня після 
проведення індексації відповідне підвищення не нараховувалося [43]. 
Зазначені обмеження стали предметом критики з боку правників і 
експертного середовища. Наголошується, що Закон України № 2262-ХІІ «Про 
80 
пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 
не містить положень щодо встановлення граничних розмірів індексації чи «стель» 
пенсій [43]. Відповідно, обмеження, запроваджені підзаконними актами, 
розглядаються як такі, що суперечать нормам законів вищої юридичної сили та 
положенням Конституції України [43]. 
Практичним наслідком стало зростання кількості судових спорів між 
ветеранами та органами Пенсійного фонду України. Судова практика свідчить про 
переважне задоволення позовів, зобов’язання здійснювати перерахунок пенсій без 
застосування обмежень та виплату належних сум. Це, у свою чергу, формує 
додаткове фінансове навантаження на державний бюджет у вигляді зобов’язань за 
судовими рішеннями та свідчить про наявність системної правової колізії між 
задекларованими соціальними гарантіями та реальними бюджетними 
можливостями. 
Логічним продовженням аналізу державної політики соціальної підтримки 
щодо УБД / ветеранів, поряд із житловим, земельним та пенсійним забезпеченням, 
є оцінка інструментів їх економічної інтеграції, зокрема розвитку підприємницької 
діяльності. 
На тлі обмежень у сфері земельних відносин та обмеженої пропускної 
спроможності житлових програм, розвиток ветеранського підприємництва набув 
статусу одного з ключових напрямів трансформації соціальної політики. Державна 
стратегія передбачає перехід від моделі прямого соціального утримання до 
стимулювання економічної активності через надання фінансових ресурсів для 
створення доданої вартості. Підприємницька діяльність розглядається як 
інструмент забезпечення самозайнятості та підвищення рівня соціально-
економічної інтеграції ветеранів. 
Інституційна архітектура підтримки включає два основні механізми: 
1. Грантова програма «Власна справа» / «єРобота» (Міністерство економіки 
України). Передбачає надання безповоротної фінансової допомоги учасникам 
бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, а також другому з подружжя. 
81 
Структура фінансування включає три рівні: до 250 тис. грн, до 500 тис. грн та до 1 
млн грн [20]. 
2. Програма «ВАРТО» (Український ветеранський фонд). Орієнтована на 
підтримку більш масштабних бізнес-проєктів із максимальним розміром гранту до 
1,5 млн грн.27 Реалізація програми передбачає залучення приватних партнерів, що 
забезпечує додаткову експертизу оцінювання бізнес-моделей [1]. 
Ефективність програм підтверджується кількісними показниками. Від 
початку реалізації ветеранського компоненту програми «Власна справа» держава 
спрямувала близько 700 млн грн, що дозволило підтримати майже 1400 
отримувачів.26 Сукупний обсяг фінансування екосистеми, включаючи 
Український ветеранський фонд, становив 719,9 млн грн (з них 699,7 млн грн у 
межах програми «ВАРТО» та 20,2 млн грн – мікрофінансування) [16]. 
Структурний аналіз отримувачів свідчить про значну роль домогосподарств: 
56 % грантів отримали безпосередньо ветерани, тоді як 44 % – другі з подружжя 
[20]. Така модель сприяє підтримці економічної стійкості сімей у випадках 
проходження служби, тривалої реабілітації або перебування у полоні. 
Найпоширенішими сферами реалізації бізнес-проєктів є переробна 
промисловість, агропромисловий сектор, торгівля, сфера послуг та ресторанний 
бізнес [20]. Станом на аналізований період близько 12 тис. ветеранів здійснюють 
підприємницьку діяльність як фізичні особи-підприємці, а понад 30 тис. осіб 
інтегровані у цивільний ринок праці. 
З метою підтримки професійної адаптації впроваджено цифрову платформу 
«Кар’єра ветерана» та програму перекваліфікації «Ветеран. Робота», реалізація якої 
запланована на 2026–2027 роки [21]. 
Жорсткі вимоги початкового етапу реалізації грантових програм виявили 
низку практичних обмежень, що зумовило необхідність їх подальшого 
нормативного коригування. 
Початкові умови передбачали тривалі зобов’язання щодо утримання робочих 
місць, що в умовах загальної мобілізації, дефіциту трудових ресурсів і міграційних 
82 
процесів у 2023–2024 роках об’єктивно ускладнювало виконання відповідних 
критеріїв отримувачами грантів. 
З метою підвищення ефективності програми та адаптації до поточних 
соціально-економічних умов Кабінет Міністрів України 24 грудня 2024 року 
ухвалив Постанову № 1482 (набрала чинності 26 грудня 2024 року), якою внесено 
зміни до Порядку надання грантів на створення або розвиток власної справи [85]. 
Основні нововведення полягали у наступному: 
1) Гнучкість строків реалізації проєктів, передбачено можливість вибору 
горизонту реалізації – 3, 5 або 7 років. 
2) Диференціація вимог до працевлаштування: замість фіксованої вимоги 
утримання робочих місць протягом 72 місяців у 7-річному періоді встановлено 
пропорційні критерії – 24 місяці для 3-річних, 48 місяців для 5-річних та 72 місяці 
для 7-річних проєктів. 
3) Запровадження механізму податкового стимулювання: передбачено 
можливість отримання додаткового гранту у разі сплати податків у обсязі, 
еквівалентному розміру первинної фінансової підтримки. 
4) Розширення фінансової інфраструктури: до реалізації програми, окрім АТ 
«Ощадбанк», долучено АТ КБ «ПриватБанк». 
Зазначені зміни спрямовані на підвищення гнучкості механізму державної 
підтримки, зниження регуляторного навантаження на малий бізнес та 
стимулювання легалізації підприємницької діяльності. 
Проведена оцінка свідчить, що система соціальної підтримки учасників 
бойових дій в Україні у період 2023–2026 років характеризується неоднорідною 
ефективністю за окремими напрямами. У сфері житлового забезпечення відбулося 
суттєве інституційне вдосконалення, зокрема перехід до механізмів грошової 
компенсації, пільгового кредитування («єОселя») та відшкодування орендної 
плати. Разом із тим, обмеженість фінансових ресурсів та нерівномірна динаміка 
бюджетного фінансування обумовлюють обмежену доступність цих інструментів 
для окремих категорій ветеранів. 
83 
У сфері земельних відносин ключовим фактором впливу виступає мораторій, 
запроваджений у 2022 році змінами до Земельного кодексу України, який фактично 
призупинив реалізацію права на безоплатне отримання земельних ділянок та 
сформував значний відкладений попит. 
Пенсійне забезпечення, незважаючи на регулярну індексацію (зокрема із 
застосуванням коефіцієнтів 1,0796 у 2024 році та 1,115 у 2025 році), 
характеризується наявністю правових колізій, пов’язаних із встановленням 
обмежень на максимальний розмір підвищення (1 500 грн) та загальної виплати (10 
прожиткових мінімумів, близько 23 610 грн), що суперечить нормам Закону 
України № 2262-ХІІ та зумовлює значну кількість судових спорів. 
Найбільш результативним напрямом виявилася підтримка ветеранського 
підприємництва, зокрема через програми «єРобота» та «ВАРТО», що забезпечили 
фінансування обсягом понад 700 млн грн та сприяли створенню нових робочих 
місць і розвитку самозайнятості. Внесення змін Постановою КМУ № 1482 від 24 
грудня 2024 року підвищило гнучкість грантових механізмів і їх адаптивність до 
умов воєнного часу. 
Система соціальної підтримки ветеранів перебуває у стані трансформації, 
поряд із позитивними зрушеннями у напрямі монетизації та економічної інтеграції 
зберігаються значні структурні, фінансові та правові обмеження, що знижують 
загальний рівень її ефективності. 
Виявлені у ході дослідження проблеми свідчать про необхідність подальшого 
вдосконалення державної політики соціальної підтримки учасників бойових дій в 
Україні. Зокрема, актуальними залишаються питання оптимізації інституційної 
структури, підвищення ефективності міжвідомчої взаємодії та впровадження 
сучасних міжнародних підходів до організації соціальної підтримки УБД. 
  
84 
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ 
СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ 
 
3.1. Оптимізація інституційної структури та міжвідомчої координації у 
сфері соціальної підтримки учасників бойових дій 
Результати дослідження державної політики соціальної підтримки учасників 
бойових дій свідчать про наявність системних проблем, серед яких ключовими є: 
– недостатній рівень міжвідомчої взаємодії органів, що реалізують соціальну 
політику; 
– фрагментарність інституційної структури; 
– надмірна бюрократизація процедур;  
– відсутність комплексного підходу до соціального супроводу ветерана. 
У зв’язку з цим виникає необхідність розроблення практичних рекомендацій, 
спрямованих на підвищення ефективності державної політики соціальної 
підтримки учасників бойових дій. 
Функціонування державного механізму у сфері соціальної підтримки 
учасників бойових дій в Україні тривалий час характеризувалося недосконалістю 
та розбалансованістю [107]. Результати досліджень процесу формування 
ветеранської політики свідчать, що основною перешкодою реінтеграції 
військовослужбовців є не стільки складність їхніх потреб, скільки системні 
дисфункції ветеранської політики, внаслідок чого зазначені потреби не отримують 
належного реагування. 
Протягом останніх десятиліть ветеранська політика характеризується 
сформованістю складної та малоефективної системи імплементації, що обмежує 
можливість оперативного реагування на запити цільової групи. Аналіз показує, що 
управлінська система у цій сфері включає щонайменше 22 центральні органи 
виконавчої влади (ЦОВВ), діяльність яких регулюється понад 156 розрізненими 
нормативно-правовими актами [107]. Така кількість інституційних суб’єктів 
зумовлює виникнення нормативних колізій, дублювання повноважень та 
фрагментарність державного регулювання [39]. 
85 
Створення Міністерства у справах ветеранів (Мінветеранів) розглядалося як 
інструмент подолання зазначеної фрагментації, проте на початковому етапі його 
діяльності спостерігалася обмежена інституційна спроможність щодо розробки 
якісної державної політики. Значна частина стратегічних документів та ініціатив 
характеризувалася недостатньою техніко-юридичною опрацьованістю, 
відсутністю належних фінансово-економічних обґрунтувань, чітких індикаторів 
виконання та механізмів моніторингу. Крім того, відомство тривалий час не 
виконувало функції ефективного представництва інтересів на урядовому рівні 
через недостатню підтримку з боку ключових стейкхолдерів та обмежений зв’язок 
із регіональним рівнем. У результаті органи місцевого самоврядування часто 
здійснювали реалізацію політики самостійно, що призвело до формування 
регіонально диференційованих та неузгоджених із центральним рівнем підходів. 
Існуюча архітектура соціальної підтримки характеризується розривом між 
окремими етапами: проходженням військової служби, демобілізацією, фізичною та 
психологічною реабілітацією і подальшою реінтеграцією у цивільне життя. 
Відсутність єдиного центру прийняття управлінських рішень та недостатній рівень 
міжвідомчої координації на рівні Кабінету Міністрів України зумовлюють 
зниження якості надання державних послуг, зростання рівня бюрократизації 
адміністративних процедур і, як наслідок, формування ризиків соціальної 
депривації ветеранів. 
Окремим системним бар’єром є політизація ветеранської сфери та 
домінування підходу так званого «консенсусу зрівняльної справедливості». 
Протягом тривалого періоду зміни у ветеранській політиці здійснювалися 
переважно шляхом її екстенсивного розширення, що передбачало механічне 
включення нових категорій осіб до переліку отримувачів пільг без одночасного 
скасування неефективних норм або забезпечення належного фінансування. 
Зазначена практика призвела до накопичення значних фінансових 
зобов’язань держави. За оцінками стейкхолдерів, вартість впровадження нових 
системних законів становила 88–180 мільярдів гривень, при цьому джерела 
покриття відповідних видатків не були визначені [107]. 
86 
Ситуація ускладнилася після рішення Конституційного Суду України 2018 
року, яким було зафіксовано неможливість звуження або скасування чинних 
соціальних гарантій і пільг [107]. Унаслідок цього законотворча діяльність 
супроводжувалася розробкою складних юридичних механізмів для обходу 
зазначених обмежень, що спричинило подальше ускладнення нормативно-правової 
бази та посилення фрагментарності державного регулювання [107]. 
Розірваність системи та складність процедур найбільш відчутні для 
демобілізованих військовослужбовців на етапі взаємодії з військово-лікарськими 
комісіями (ВЛК) та медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК). 
Зазначені інституції є основною точкою входу до системи соціальних гарантій, 
проте саме на цьому етапі спостерігається найбільша кількість бюрократичних 
перешкод. 
За результатами моніторингу правозахисного центру «Принцип» 
встановлено, що процес отримання відповідних статусів супроводжується 
значними труднощами, зокрема незручністю процедур, неузгодженістю 
документації та недостатнім рівнем поінформованості суб’єктів надання послуг. 
Відсутній єдиний узгоджений алгоритм підготовки документів для проходження 
МСЕК, якого мали б дотримуватися всі залучені інституції [80]. 
Рівень поінформованості військових частин і територіальних центрів 
комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) щодо процедур МСЕК 
залишається низьким, що обмежує їхню здатність надавати повну та коректну 
інформацію або здійснювати належне скерування ветеранів. За результатами 
моніторингу встановлено, що лише 3 особи з вибірки отримали перелік необхідних 
документів безпосередньо від військової частини або ТЦК та СП [80]. 
Бюрократична складність підтверджується статистичними даними: лише 8 
опитаних ветеранів не мали труднощів зі збором документів [80]. Водночас 74% 
респондентів були змушені витрачати додатковий час і ресурси на збирання нових 
або доопрацювання наявних документів.6 Переважно (у 61% випадків) зазначені 
проблеми виникали на початковому етапі подачі документів [80]. 
87 
Зокрема, значна частина ветеранів додатково оформлювала довідки про 
безпосередню участь у захисті Батьківщини або про обставини поранення для 
підтвердження причинно-наслідкового зв’язку [80]. Відсутність окремих 
документів призводила до некоректних формулювань у висновках ВЛК, зокрема 
фіксування статусу «захворювання, отримане під час проходження служби» 
замість встановлення факту бойового поранення [80]. Частина ветеранів оцінювала 
висновки ВЛК як неправильні або неповні, що зумовлювало необхідність 
повторного проходження процедур та оскарження рішень [80]. 
Відсутність клієнтоорієнтованого та інтегрованого підходу проявляється 
також у механізмах маршрутизації пацієнтів. 74% опитаних ветеранів не мали 
можливості самостійно обрати місце проходження МСЕК. Скерування 
здійснювалося за місцем реєстрації, дислокації військової частини або до 
визначених закладів охорони здоров’я без урахування логістичних можливостей чи 
фізичного стану особи [69]. 
Процес проходження МСЕК у низці випадків характеризувався як 
незадовільний: близько 40% учасників моніторингу відзначили неналежну 
комунікацію з боку медичного персоналу, зокрема постановку особистих запитань, 
що не стосуються процедури, або висловлення необґрунтованих припущень щодо 
симуляції. Зазначені обставини свідчать про наявність системних недоліків у 
функціонуванні чинної моделі, що обмежує її ефективність у забезпеченні потреб 
кінцевих отримувачів соціальних гарантій. 
Усунення дублювання функцій та подолання фрагментарності системи 
потребує не лише скорочення кількості процедур, а й концептуальної 
трансформації архітектури соціальної підтримки. Світовий досвід у сфері 
ветеранської політики свідчить, що ефективним інструментом розв’язання 
зазначених проблем є впровадження інтегрованої моделі надання послуг, основою 
якої є методологія кейс-менеджменту (case management). 
Для наочного відображення відмінностей між підходами до організації 
соціальної підтримки ветеранів доцільно здійснити порівняльний аналіз ключових 
характеристик традиційної фрагментованої моделі та інтегрованої моделі кейс-
88 
менеджменту, що використовується у міжнародній практиці. Результати такого 
порівняння узагальнено в таблиці 3.1. 
Таблиця 3.1 
Порівняльна характеристика традиційної фрагментованої моделі та інтегрованої 
моделі кейс-менеджменту у сфері ветеранської політики 
Характеристика Традиційна фрагментована Інтегрована модель кейс-менеджменту  
системи модель (дореформена Україна) (Міжнародний стандарт) 
Точка входу та Множинна (десятки установ, Єдине вікно (Single Window) або 
координація кабінетів, комісій) персональний кейс-менеджер 
Фокус державної Пожиттєві компенсаційні Соціальне відновлення, 
політики виплати та пільги самореалізація, 
конкурентоспроможність 
Міжвідомча Відомча ізоляція, відсутність Мультидисциплінарні команди, єдині 
взаємодія автоматизованого обміну цифрові реєстри та ІТ-протоколи 
даними 
Орієнтація послуг Категорійна (надання Індивідуалізована (багаторівнева 
однакових послуг за статусом) допомога за рівнем реальної потреби) 
Роль ветерана Пасивний отримувач Активний суб'єкт та учасник процесу 
соціальних благ та прохач власної реінтеграції 
Джерело: побудовано автором за [150; 154; 138; 155; 148; 149] 
 
З урахуванням масштабу наявних проблем та результатів аналізу 
міжнародного досвіду, в Україні розпочато реформування інституційної структури 
у ветеранській сфері. На виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, 
гарантії їх соціального захисту» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 
10.06.2022 № 633, якою затверджено Порядок проведення комплексного огляду 
системи соціального захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей [55]. 
Наказом Міністерства у справах ветеранів України від 27.07.2022 № 133 
утворено Міжвідомчу робочу групу, діяльність якої розпочалася у вересні 2022 
року з аналізу стану системи, оцінки інституційної спроможності органів 
державної влади та планування ресурсного забезпечення [55]. З метою формування 
ефективних механізмів реформування роботу групи організовано за чотирма 
напрямами: реабілітація та медичне забезпечення; соціальна підтримка; 
формування суспільного сприйняття ветеранів; ветеранський розвиток (освіта та 
перекваліфікація) [55]. 
89 
Запропоновані зміни передбачають трансформацію державної політики 
шляхом переходу від моделі пожиттєвого пільгового забезпечення до системи, 
орієнтованої на соціальну адаптацію, активізацію та самореалізацію ветеранів у 
цивільному житті [55]. У межах напрацювань за участю органів державної влади, 
місцевого самоврядування та громадського сектору сформовано пропозиції щодо 
вдосконалення фінансових механізмів забезпечення житлом, розширення 
медичних гарантій та підвищення конкурентоспроможності ветеранів на ринку 
праці шляхом професійної перепідготовки у пріоритетних галузях економіки [55]. 
Очікується, що впровадження інтегрованої моделі освітньої підтримки 
сприятиме економічній самостійності ветеранів та розвитку національної 
економіки за рахунок використання їхнього професійного досвіду [55]. 
Напрацьовані пропозиції можуть бути використані як основа для підготовки нового 
Закону про основні засади державної ветеранської політики. 
У контексті підготовки нового законодавства ключовим концептуальним 
зрушенням визначається імплементація біопсихосоціальної моделі [66]. Зазначена 
міждисциплінарна модель трактує людину як цілісний організм, у якому біологічні, 
психологічні та соціальні чинники перебувають у взаємозв’язку та взаємовпливі. 
Відповідно, інституційна структура держави має відображати цей комплексний 
підхід, забезпечуючи узгоджену взаємодію медичної, психологічної та соціально-
економічної сфер підтримки на загальнодержавному рівні. 
Державна ветеранська політика не може розглядатися як 
вузькоспеціалізований напрям діяльності виключно Міністерства у справах 
ветеранів України. Вона потребує макрорівневої інтеграції зусиль Міністерства 
оборони України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони 
здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України та інших органів 
виконавчої влади [115]. Метою нового законодавства є визначення чіткого 
правового статусу ветеранів, формування національної «ветеранської 
інфраструктури» [32] та створення ефективної системи макроінституційної 
координації без обмеження чинних прав і гарантій ветеранів. Особливого значення 
90 
це набуває в умовах паралельного реформування суміжних нормативно-правових 
актів, зокрема розроблення проєкту Кодексу про статус захисників держави [95]. 
Системний аналіз засвідчує доцільність побудови інституційної реформи на 
принципах превентивності та проактивності. За позицією представників уряду, 
формуються нові засади політики, за якими перехід від військової служби до 
цивільного життя регулюється державою з моменту укладення контракту або 
мобілізації [52]. Держава має здійснювати прогнозування обсягів демобілізації, 
професійного складу та потреб майбутніх ветеранів для розроблення відповідних 
національних програм [52]. Отже, удосконалення законодавства має бути 
спрямоване на створення механізмів реалізації проактивного підходу шляхом 
оптимізації інституційної структури. 
Ефективність досягнення мети державної ветеранської політики, що полягає 
у забезпеченні системної підтримки, добробуту ветеранів та формуванні суспільної 
культури поваги [94], залежить від чіткого розмежування компетенцій між 
центральними органами виконавчої влади. Водночас у системі державного 
управління України спостерігається дублювання функцій, наслідком чого є 
нераціональне використання бюджетних ресурсів та ускладнення доступу 
учасників бойових дій до відповідних послуг. 
Міністерство у справах ветеранів України наділене широким переліком 
повноважень, що здебільшого мають програмно-координаційний характер. До них 
належать узагальнення практики застосування законодавства, розроблення 
нормативно-правових актів, а також координація питань забезпечення житлом, 
соціальної адаптації, підтримки психічного здоров’я, професійного навчання та 
забезпечення технічними засобами реабілітації [58]. Водночас Міністерство 
соціальної політики України продовжує реалізацію окремих програм підтримки 
осіб з інвалідністю, у тому числі внаслідок війни, що частково дублює функціонал 
інших органів, зокрема через впровадження програм професійного навчання та 
інтеграції до ринку праці [54]. Міністерство охорони здоров’я України, зі свого 
боку, здійснює формування мережі реабілітаційних центрів (кластерного та 
91 
надкластерного рівнів) для надання медичної реабілітації6, що перетинається з 
напрямами діяльності у сфері відновлення здоров’я ветеранів. 
З метою усунення інституційних колізій у новому законодавстві слід 
закріпити принцип «функціональної спеціалізації з інтегрованим клієнтським 
маршрутом». Зазначений підхід передбачає, що галузеві міністерства забезпечують 
формування стандартів та надання послуг у межах власної компетенції (у сфері 
охорони здоров’я, освіти, соціального захисту), тоді як Міністерство у справах 
ветеранів України виконує функцію координації клієнтського маршруту ветерана 
та здійснює контроль якості надання відповідних послуг цільовій групі. З огляду 
на це, доцільною є систематизація наявних випадків дублювання функцій між 
центральними органами виконавчої влади за ключовими напрямами соціальної 
підтримки ветеранів, що узагальнено в таблиці 3.2. 
Таблиця 3.2 
Дублювання функцій центральних органів виконавчої влади у сфері підтримки 
ветеранів 
Основні функції у 
Міністерство / Сфера  Характер  
сфері підтримки 
відомство дублювання дублювання 
ветеранів 
Координація 
політики; Часткове дублювання з 
Соціальна 
Міністерство у забезпечення житлом; Мінсоцполітики та МОЗ 
підтримка; 
справах ветеранів соціальна адаптація; у питаннях реабілітації, 
працевлаштування; 
України психічне здоров’я; навчання та соціальної 
реабілітація 
професійне навчання; інтеграції 
забезпечення ТЗР 
Програми підтримки Паралельне виконання 
осіб з інвалідністю (у функцій, що збігаються 
Міністерство Професійна 
т.ч. внаслідок війни); з ветеранськими 
соціальної адаптація; соціальна 
професійне навчання; програмами щодо 
політики України інтеграція 
інтеграція у ринок працевлаштування та 
праці навчання 
Формування мережі 
реабілітаційних Перетин компетенцій із 
Міністерство Медична та 
центрів; надання Мінветеранів у частині 
охорони здоров’я психосоціальна 
медичної та відновлення здоров’я та 
України реабілітація 
реабілітаційної реабілітації 
допомоги 
Фрагментарне 
Реалізація окремих 
Інші органи дублювання в межах 
галузевих програм Освітні, соціальні та 
виконавчої влади вузьких цільових 
(освіта, зайнятість, економічні послуги 
(опосередковано) програм без єдиного 
соціальний захист) 
центру координації 
 
92 
Дублювання має міжсекторальний характер і виникає через паралельну 
реалізацію подібних програм різними органами. 
Найбільш виражене у сферах:  
– професійної адаптації та навчання, 
– соціальної інтеграції, 
– медичної та психосоціальної реабілітації. 
Основною проблемою є відсутність чіткої функціональної диференціації та 
єдиного координуючого механізму клієнтського маршруту (рис. 3.1). 
 
Рис. 3.1. Алгоритм вирішення проблеми дублювання функцій 
Джерело: побудовано автором 
 
З метою систематизації наявних інституційних перетинів і визначення 
напрямів їх усунення в межах нового законодавчого регулювання відповідні 
аспекти узагальнено в таблиці 3.3. 
  
93 
Таблиця 3.3 
Пропозиції щодо оптимізації розподілу повноважень 
Сфера Поточний стан (наявне інституційне Пропонована оптимізація через 
державної дублювання) новий Закон 
підтримки 
Медична та Міністерство охорони здоров'я Міністерство охорони здоров'я 
фізична формує спроможну медичну мережу; визначає виключно медичні 
реабілітація Міністерство у справах ветеранів протоколи та фінансує надання 
вивчає практику відновлення послуг через Національну службу 
здоров'я та намагається здоров'я. Ветеранське відомство 
організовувати паралельні процеси. здійснює аудит доступності цих 
Відбувається стикання повноважень послуг для учасників бойових дій і 
у фінансуванні реабілітаційних фокусується виключно на 
послуг. фізкультурно-спортивній реабілітації. 
Соціальні Міністерство соціальної політики Міністерство соціальної політики 
виплати, адмініструє загальні соціальні зберігає функцію єдиного державного 
гарантії та реєстри; Міністерство у справах платіжного агента (через Пенсійний 
пільги ветеранів контролює дотримання фонд). Міністерство у справах 
вимог соціального захисту. Існує ветеранів формує політику розмірів та 
постійний ризик неузгодженості видів виплат, погоджуючи будь-які 
виплат та їх скасування (наприклад, зміни до законодавства, що 
щорічна виплата до Дня стосуються фінансового забезпечення 
Незалежності ). ветеранів. 
Професійна Міністерство соціальної політики Ветеранське відомство отримує 
адаптація та впроваджує власні грантові та статус головного державного 
перенавчання освітні програми. Міністерство у замовника програм перенавчання для 
справах ветеранів координує учасників бойових дій, 
відновлення навичок і підвищення використовуючи існуючу 
конкурентоспроможності на ринку загальнонаціональну інфраструктуру 
праці. Державної служби зайнятості та 
Міністерства освіти, уникаючи 
створення власної паралельної мережі 
освітніх центрів. 
Психологічна Повноваження критично Створення єдиної національної 
підтримка та розосереджені між силовими системи психологічної підтримки 
ментальне відомствами (Міністерство оборони, ветеранів за уніфікованими 
здоров'я Міністерство внутрішніх справ), стандартами ветеранського відомства, 
Міністерством охорони здоров'я та де надавачами виступають 
Міністерством у справах ветеранів. сертифіковані суб'єкти незалежно від 
Зміна порядку надання таких послуг їх відомчого підпорядкування. 
потребує єдиного національного 
стандарту. 
Сфера Поточний стан (наявне інституційне Пропонована оптимізація через новий 
державної дублювання) Закон 
підтримки 
Джерело: побудовано автором за [95; 58; 66; 52; 54; 118] 
 
Реалізація державних гарантій, зокрема соціальної підтримки учасників 
бойових дій, що визначена статтею 22 проєкту Закону [32], потребує 
94 
функціонування ефективного та законодавчо закріпленого механізму координації. 
У цьому контексті створення Координаційного штабу з питань ветеранської 
політики стало важливим елементом державної політики, спрямованим на 
забезпечення міжвідомчої взаємодії [14]. Діяльність зазначеного органу передбачає 
координацію дій центральних органів виконавчої влади, сприяння обміну досвідом 
та узгодження рішень на рівні Кабінету Міністрів України [14]. 
Функціонування Координаційного штабу на основі підзаконних нормативно-
правових актів обмежує його інституційну стійкість і знижує рівень довгострокової 
ефективності. У зв’язку з цим новий Закон України «Про основні засади державної 
ветеранської політики» має передбачити інституалізацію цього органу на рівні 
первинного законодавства. Доцільним є визначення Координаційного штабу як 
постійно діючого вищого органу міжвідомчої координації при Кабінеті Міністрів 
України з наданням йому визначених повноважень. 
Координація на стратегічному рівні має здійснюватися під керівництвом 
посадової особи уряду, статус якої відповідає рівню Віцепрем’єр-міністра України, 
що забезпечить належний рівень політичної ваги та можливість впливу на 
діяльність інших центральних органів виконавчої влади [115]. У межах 
законодавчого регулювання слід передбачити такі повноваження координаційного 
органу: 
– обов’язкове узгодження галузевих стратегій і бюджетних запитів у частині 
ветеранської політики; 
– здійснення моніторингу реалізації програм переходу від військової служби 
до цивільного життя [52]; 
– погодження або обов’язковий розгляд нормативно-правових актів, що 
можуть впливати на права та соціальні гарантії ветеранів.  
Запровадження таких механізмів сприятиме запобіганню звуженню прав 
ветеранів у процесі прийняття суміжних законодавчих актів [95]. 
На операційному рівні основною проблемою залишається розрив між 
органами сектору безпеки і оборони та цивільними інституціями. Враховуючи 
необхідність забезпечення безперервності переходу до цивільного життя, державна 
95 
політика має передбачати початок планування демобілізації та реінтеграційних 
заходів на етапі проходження служби [52]. З метою усунення цього розриву 
доцільно законодавчо закріпити обов’язковий міжвідомчий протокол 
інформаційного обміну. Передбачається, що відповідні органи сектору безпеки і 
оборони здійснюватимуть системну передачу даних щодо кількості, професійної 
структури та регіонального розподілу осіб, які підлягають звільненню, для 
завчасного планування програм професійної адаптації та медико-психологічної 
підтримки [52]. 
Таблиця 3.4 
Узагальнені напрями реформування системи соціальної підтримки УБД 
Напрямок Виявлена проблема у системі Конкретний механізм вирішення у 
реформування соціального забезпечення новому Законі 
Координація уряду Відокремленість міністерств, Інституалізація Координаційного 
розробка суперечливих законів штабу на чолі з Віцепрем'єр-міністром, 
(як проєкт Кодексу). право вето Мінветеранів на нормативні 
акти. 
Оформлення Бюрократія, паперові довідки, Законодавче закріплення ЄДРВВ  як 
статусу УБД затримки з боку військових єдиного джерела даних; автоматичне 
частин. надання статусу без участі ветерана. 
Захист прав у Відсутність незалежного Створення посади Ветеранського 
комісіях арбітра у конфліктах між омбудсмена із повноваженнями 
(ВЛК/МСЕК) ветераном та державною інспектування медичних і соціальних 
машиною. закладів. 
Супровід Пошук допомоги покладено на Державна гарантія на кейс-менеджера 
реінтеграції самого ветерана, нерівність (фахівця із супроводу)  із 
бюджетів громад. фінансуванням через цільову державну 
субвенцію. 
Підготовка до Перехід до цивільного життя Обов'язок МОУ та МВС розпочинати 
демобілізації починається лише після кар'єрне консультування за 1 рік до 
фактичного звільнення в запас. демобілізації спільно з Мінветеранів. 
Джерело: побудовано автором за [125; 22; 157; 173; 51; 61] 
 
Аналіз функціонування державної системи соціальної підтримки УБД 
засвідчує, що значна частина проблем міжвідомчої координації обумовлена 
несинхронізованістю державних реєстрів і баз даних. У зв’язку з цим одним із 
ключових елементів нового Закону має стати цифрова трансформація системи 
державної підтримки учасників бойових дій. 
Важливим напрямом державної політики є запровадження автоматичного 
надання статусу учасника бойових дій. Відповідні положення реалізовано 
96 
постановою Кабінету Міністрів України № 1041 від 10.09.202432, що забезпечило 
спрощення процедур та зменшення адміністративного навантаження [83]. Раніше 
процес потребував особистої участі заявника, подання паперових документів і 
проходження процедур погодження. У новій моделі обробка даних здійснюється 
уповноваженими особами військових частин, що дозволяє державі автоматизувати 
процес підтвердження статусу. Після цього особи можуть сформувати електронне 
посвідчення в застосунку «Дія» та користуватися відповідними послугами. 
Для інституційного закріплення цих змін доцільним є визначення Єдиного 
державного реєстру ветеранів війни (ЄДРВВ) як базової інформаційної системи 
щодо статусу ветерана. Проєкт Закону № 12355 передбачає врегулювання порядку 
обробки даних, отримання інформації з інших державних реєстрів та забезпечення 
електронної взаємодії [36]. У межах основного закону необхідно закріпити норму 
про відсутність обов’язку подання паперових документів за умови підтвердження 
статусу через ЄДРВВ або електронне посвідчення у застосунку «Дія». 
Ефективність функціонування інституційної системи передбачає 
забезпечення безперервного електронного обміну даними між органами державної 
влади. Національна система електронної взаємодії «Трембіта» забезпечує 
інтеграцію інформаційних ресурсів, зокрема у взаємодії з державним 
підприємством «ДІЯ». Водночас законодавче регулювання має передбачати 
зобов’язання для всіх центральних органів виконавчої влади щодо впровадження 
автоматизованого обміну даними, зокрема між системами eHealth Міністерства 
охорони здоров’я, Єдиною інформаційною системою соціальної сфери 
Міністерства соціальної політики та реєстром військовозобов’язаних «Оберіг» 
Міністерства оборони. 
Запровадження такої інтеграції забезпечить реалізацію принципу надання 
державних послуг без необхідності додаткових звернень з боку отримувача. 
Зокрема, у разі фіксації факту поранення або захворювання відповідними 
органами, інформація автоматично передаватиметься до ЄДРВВ, а системи 
соціального захисту здійснюватимуть розрахунок і призначення відповідних 
виплат без подання заяв. Це забезпечує перехід до проактивної моделі надання 
97 
соціальних послуг, закріплення якої має бути передбачене нормами нового 
законодавства. 
Аналітичний підсумок запропонованих рекомендацій свідчить, що 
оптимізація інституційної структури та забезпечення ефективної міжвідомчої 
координації у сфері соціальної підтримки учасників бойових дій потребують 
системного подолання відомчої фрагментарності. Прийняття нового Закону 
України «Про основні засади державної ветеранської політики»3 формує необхідну 
правову та стратегічну основу для реалізації відповідних трансформаційних змін. 
Запропоновані рішення передбачають формування оновленої 
макроархітектури державного управління, у межах якої профільне міністерство 
виконує функцію горизонтального координаційного та регуляторного центру. 
Такий підхід відповідає міжнародній практиці, зокрема моделі Управління у 
справах ветеранів Великої Британії (OVA). Законодавче розмежування 
повноважень із Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством 
соціальної політики України, усунення конфліктів компетенцій, інституалізація 
діяльності Координаційного штабу, а також запровадження спеціалізованих 
механізмів захисту прав ветеранів (ветеранський омбудсмен, фахівці із супроводу) 
створюють передумови для формування стійкої та ефективної системи соціальної 
підтримки. 
Функціонування зазначеної системи має базуватися на інтегрованій цифровій 
інфраструктурі, зокрема Єдиному державному реєстрі ветеранів війни та 
інформаційній взаємодії в межах системи «Трембіта». Використання таких 
технологічних рішень забезпечує автоматизацію процедур набуття правового 
статусу та сприяє впровадженню проактивного підходу у наданні соціальних 
послуг. Реалізація комплексної інституційної оптимізації створює умови для 
підвищення ефективності державної політики та забезпечення належного рівня 
соціальної підтримки й реінтеграції учасників бойових дій у цивільне життя. 
Отже, удосконалення законодавства доцільно орієнтувати на створення 
механізмів, що забезпечують реалізацію проактивного підходу через оптимізацію 
інституційної структури та підвищення рівня міжвідомчої координації. 
98 
3.2. Імплементація кращих практик країн НАТО у державну політику 
соціальної підтримки учасників бойових дій 
У країнах-членах НАТО система підтримки військовослужбовців і ветеранів 
ґрунтується на соціально орієнтованій та інституційно впорядкованій моделі. У 
межах євроатлантичного підходу перехід від військової служби до цивільного 
життя розглядається як комплексний і структурований процес, що включає 
професійну перепідготовку, медичну і психологічну реабілітацію, фінансове 
забезпечення та підтримку сімей військовослужбовців. Важливою 
характеристикою цієї моделі є її системність: держава забезпечує доступ до 
адаптаційних програм для всіх ветеранів і орієнтується на їх реінтеграцію у ринок 
праці та суспільне життя, а не на довгострокове утримання. 
Модернізація національної системи соціальної підтримки має передбачати 
адаптацію зазначених підходів з урахуванням специфіки українських умов [69]. 
Досвід країн НАТО сформовано в контексті функціонування професійних 
контрактних армій та стабільного соціально-економічного середовища, тоді як в 
Україні розвиток відповідної політики відбувається в умовах мобілізаційної моделі 
комплектування Збройних Сил України [106]. За таких умов звільнення з військової 
служби часто пов’язане з пораненнями, травмами або складними життєвими 
обставинами, що зумовлює необхідність формування гнучкої системи соціальної 
підтримки [106]. 
Узагальнення міжнародної практики (США, Велика Британія, Канада) 
дозволяє виокремити ключові механізми соціальної підтримки ветеранів та 
сформулювати рекомендації щодо їх імплементації у систему державної політики 
України з урахуванням національних особливостей. 
Суттєва відмінність між українською системою соціального захисту та 
моделями країн Заходу полягає у різному визначенні мети державної політики та 
характеру взаємодії між державою, суспільством і військовослужбовцем. В Україні 
набуття статусу учасника бойових дій супроводжується запуском механізмів 
довгострокового соціального забезпечення [119]. Натомість у Сполученому 
Королівстві державна політика ґрунтується на концепції «Пакту Збройних Сил» 
99 
(Armed Forces Covenant), який визначає взаємні зобов’язання між державою, 
суспільством і військовими [123]. З 2022 року окремі положення цього підходу 
набули юридичного закріплення, зобов’язавши органи публічної влади враховувати 
його принципи у сферах охорони здоров’я, освіти та житлового забезпечення [123]. 
Одним із ключових положень Пакту є принцип «відсутності недоліків» (No 
Disadvantage), відповідно до якого військовослужбовці, ветерани та їхні сім’ї не 
повинні перебувати у гіршому становищі порівняно з іншими громадянами у 
доступі до послуг [123]. Реалізація цього принципу спрямована не на надання 
додаткових переваг, а на усунення бар’єрів, пов’язаних зі специфікою військової 
служби, зокрема мобільністю, нестабільністю місця проживання та наслідками 
травм [123]. 
Практична імплементація цього підходу передбачає ідентифікацію та 
усунення відповідних обмежень у різних сферах соціального забезпечення. 
Зокрема, у фінансовій сфері враховується необхідність дострокового розірвання 
контрактів у зв’язку з переміщенням військовослужбовців, що зумовлює адаптацію 
умов обслуговування [123]. У житловій політиці забезпечується рівний доступ 
членів сімей військових до соціального житла незалежно від попереднього місця 
проживання [123]. У сфері освіти передбачено заходи для компенсації негативних 
наслідків частих змін навчальних закладів дітьми військовослужбовців [123]. У 
системі охорони здоров’я забезпечується безперервність медичного супроводу, 
зокрема шляхом врахування попереднього часу очікування на отримання медичних 
послуг [123]. 
Водночас негативний досвід не класифікується як специфічний недолік, якщо 
він є характерним для всього населення, що свідчить про орієнтацію політики на 
забезпечення рівності можливостей, а не преференцій [123]. 
Другим ключовим принципом «Пакту Збройних Сил» (Armed Forces 
Covenant) є принцип «особливого ставлення» (Special Consideration), який 
передбачає надання додаткової підтримки окремим категоріям осіб, насамперед 
тяжкопораненим ветеранам та родинам загиблих військовослужбовців [123]. На 
відміну від уніфікованого підходу, характерного для української системи, у якій 
100 
статус учасника бойових дій передбачає стандартний обсяг соціальних гарантій, 
британська модель ґрунтується на диференціації заходів підтримки залежно від 
рівня потреб. 
Реалізація зазначеного принципу відбувається через низку спеціалізованих 
програм і інструментів. Зокрема, схема стипендій Armed Forces Bereavement 
Scholarship Scheme, запроваджена у 2011 році, забезпечує фінансування вищої або 
професійної освіти для дітей військовослужбовців, смерть яких пов’язана зі 
службою після 1990 року [123]. У сфері охорони здоров’я Національна служба 
здоров’я Великої Британії (NHS) впроваджує модель інтегрованої персоналізованої 
допомоги (IPC4V) для ветеранів із тяжкими фізичними, неврологічними або 
психічними розладами, що виникли внаслідок служби [123]. 
У житловій політиці передбачено механізми пріоритетного забезпечення 
житлом, зокрема виділення адаптованого житла для осіб з інвалідністю, а також 
надання першочергового доступу до соціального житла ветеранам із психічними 
розладами, пов’язаними зі службою [123]. У сфері медичного забезпечення 
функціонує система високотехнологічного протезування, зокрема через діяльність 
Veterans’ Prosthetics Panel, що забезпечує ветеранів сучасними протезними 
рішеннями [123] Крім того, Veterans Hearing Fund надає доступ до спеціалізованих 
слухових пристроїв, які не включені до стандартного пакета медичних послуг [123]. 
Зазначений підхід відображає орієнтацію державної політики на адресне 
надання підтримки найбільш уразливим категоріям, що дозволяє підвищити 
ефективність використання ресурсів і забезпечити відповідність обсягу допомоги 
реальним потребам отримувачів. З метою більш глибокого розуміння відмінностей 
у підходах до організації соціальної підтримки учасників бойових дій доцільно 
здійснити порівняльний аналіз ключових характеристик української та британської 
моделей. Основні відмінності між зазначеними підходами узагальнено в таблиці 
3.5. 
  
101 
Таблиця 3.5 
Порівняльна характеристика української та британської моделей державної 
політики соціального захисту учасників бойових дій 
Характеристика Українська модель соціального Британська модель  
захисту (Armed Forces Covenant) 
Фундаментальна Патерналізм: компенсація ризиків Вирівнювання можливостей: 
філософія шляхом надання пожиттєвих усунення специфічних недоліків, 
пільг та знижок усім носіям спричинених службою  
статусу 
Охоплення Універсальне (для всіх УБД, з Вузькоцільове (виключно для осіб з 
особливими посиленням для осіб з тяжкими пораненнями та сімей 
пільгами інвалідністю внаслідок війни) загиблих)  
Відповідальність за Переважно центральний бюджет, Децентралізована: центральний 
реалізацію Міністерство соціальної політики уряд, місцеві ради (через Legal 
та Мінветеранів  Duty), NHS, приватний бізнес, 
школи  
Економічний та Створює незворотний тиск на Стимулює автономію ветерана, 
соціальний ефект бюджет, консервує залежність оптимізує бюджетні витрати 
ветерана від держави, провокує шляхом точкових інвестицій у 
призупинення програм подолання бар'єрів 
Джерело: побудовано автором за [119; 19; 69; 123] 
 
Аналітичний висновок свідчить, що імплементація підходів, закріплених у 
«Пакті Збройних Сил», потребує концептуального перегляду національного 
законодавства у сфері соціальної підтримки ветеранів. У роботі запропоновано 
поетапний перехід від моделі «пільг за статусом», яка характеризується обмеженою 
ефективністю за умов ресурсних обмежень, до системи цільових соціальних 
сервісів. 
Зміст державної політики має бути орієнтований на формування умов для 
економічної та соціальної реінтеграції ветеранів, зокрема через розвиток 
професійної конкурентоспроможності, адаптацію житлового середовища для осіб 
із травмами та усунення адміністративних бар’єрів у доступі до послуг. 
Зазначений підхід забезпечує можливість раціонального спрямування 
державних ресурсів на підтримку осіб із найбільшою потребою, зокрема тих, хто 
втратив працездатність унаслідок участі в бойових діях, що відповідає принципам 
адресності та ефективності соціальної політики. 
В Україні, з урахуванням невідповідності чинної системи соціальної 
підтримки сучасним умовам, ініційовано розроблення законопроєкту «Про систему 
102 
переходу від служби у секторі безпеки та оборони до цивільного життя», 
підготовленого на основі аналітичних напрацювань «Білої книги» за участі 
громадських організацій, військових та експертного середовища [69]. 
Запропонована модель переходу концептуально відповідає підходам країн 
НАТО та передбачає дві послідовні фази [106]. Перша фаза реалізується на етапі 
проходження служби та включає первинну оцінку потреб, медичне обстеження, 
психологічний скринінг, базову психоедукацію, професійне орієнтування та 
формування індивідуального плану переходу [106]. Друга фаза охоплює період 
після звільнення зі служби та передбачає безперервний супровід ветерана протягом 
першого року з метою забезпечення узгодженого доступу до адміністративних, 
медичних і соціальних послуг [106]. 
Водночас аналіз умов реалізації законопроєкту засвідчує наявність обмежень, 
пов’язаних із специфікою функціонування сектору безпеки і оборони в Україні. На 
відміну від моделей країн НАТО, де процес звільнення зі служби зазвичай має 
плановий характер, в українських умовах він часто відбувається позапланово, 
зокрема у зв’язку з пораненнями, травмами або соціальними обставинами [106]. Це 
обмежує можливості впровадження тривалих підготовчих програм безпосередньо 
під час проходження служби. 
З огляду на зазначене у роботі запропоновано адаптаційний підхід до 
побудови системи переходу, який передбачає зміщення акценту на етап медичного 
лікування та реабілітації. Зокрема, доцільним є впровадження механізмів 
супроводу ветеранів у межах військових госпіталів і реабілітаційних центрів із 
залученням мультидисциплінарних команд, до складу яких входять фахівці 
соціальної, правової та професійної підтримки [131]. Такий підхід забезпечує 
своєчасний початок процесу адаптації, включаючи професійну переорієнтацію та 
соціальне планування, і створює передумови для безперервності переходу до 
цивільного життя. 
Професійна перепідготовка та працевлаштування відіграють ключову роль у 
процесі формування нової цивільної ідентичності ветерана. У країнах НАТО ця 
сфера характеризується високим рівнем інституціоналізації. Зокрема, у 
103 
Сполучених Штатах Америки функціонує закон GI Bill, який передбачає 
компенсацію витрат на здобуття вищої освіти, а у Великій Британії та Канаді діють 
розвинуті системи центрів кар’єрного розвитку [28]. 
В Україні процес інтеграції ветеранів до ринку праці супроводжується 
системними труднощами. За результатами дослідження «Потреби та перешкоди 
ветеранів при працевлаштуванні», проведеного Українським ветеранським фондом 
спільно з платформами Work.ua та Lobby X (опитано понад 500 представників 
бізнесу та понад 300 ветеранів), понад половина респондентів стикається з 
проблемами під час пошуку роботи [72]. 
Отримані результати дозволяють виокремити основні бар’єри 
працевлаштування ветеранів (рис. 3.2) [72]. 
Упередження та 
дискримінація з боку 
роботодавців або 
колективу; 23,30% Невідповідність 
пропонованої 
заробітної плати 
реальним життєвим 
потребам; 37,30%
Власний 
нестабільний 
психоемоційний 
стан (ПТСР, 
Проблеми з 
підвищена 
фізичним здоров'ям 
тривожність); 
(наслідки поранень 
25,50%
та ампутацій); 
36,30%
 
Рис. 3.2. Основні бар’єри працевлаштування ветеранів та частка опитаних 
ветеранів, що зазначили проблему 
Джерело: побудовано автором за [72] 
 
Отримані результати дослідження виявили наявність структурного 
дисбалансу на ринку праці. Зокрема, понад 40 % роботодавців декларують 
готовність надавати перевагу кандидатам із ветеранським статусом за умови рівної 
кваліфікації [72]. Водночас у випадках, коли рівень професійної підготовки 
104 
ветерана є нижчим порівняно з цивільними претендентами, рішення роботодавця 
переважно приймається на користь останніх [72]. 
Це свідчить про те, що задекларована пріоритетність працевлаштування 
ветеранів має обмежений практичний ефект у разі невідповідності їхніх 
компетенцій вимогам ринку праці. Відповідно, вирішальним чинником 
залишається конкурентоспроможність трудових ресурсів, тоді як соціальна 
мотивація роботодавців відіграє другорядну роль. Ефективна інтеграція ветеранів у 
ринок праці потребує спрямування державної політики на підвищення рівня їх 
професійної підготовки та адаптації до ринкових вимог, що відповідає принципам 
результативності та економічної доцільності. Дослідження «Шлях ветеранів і 
ветеранок», проведене громадською організацією Veteran Hub за підтримки IREX 
та Державного департаменту США, пропонує концептуальний підхід до розуміння 
процесу повернення до цивільного життя як тривалого, багатофазного та 
нелінійного процесу, а не одноразової події, пов’язаної з набуттям статусу [168]. У 
межах цієї моделі виокремлено шість етапів життєвого шляху ветерана [114] (рис. 
3.3). 
 
Рис. 3.3. Життєвий цикл ветерана 
105 
 
Особливе значення для успішної інтеграції у ринок праці має етап 
«вкорінення» [114]. На цьому етапі відбувається стабілізація соціального статусу та 
нормалізація ветеранської ідентичності. Військовий досвід трансформується у 
ресурс, що може бути використаний у професійній діяльності, зокрема у вигляді 
навичок лідерства, стресостійкості та здатності діяти в умовах невизначеності 
[114]. Формування довгострокових професійних орієнтирів та усвідомлений вибір 
сфери зайнятості створюють передумови для ефективної самореалізації [29]. 
Врахування етапності процесу реінтеграції дозволяє підвищити 
результативність державної політики у сфері працевлаштування ветеранів шляхом 
орієнтації на індивідуальні потреби на різних стадіях їхнього життєвого циклу. 
Пропонуємо комплекс заходів, спрямованих на адаптацію міжнародних 
практик економічної реінтеграції ветеранів до національних умов (табл. 3.6). 
Таблиця 3.6 
Пропозиції щодо удосконалення економічної реінтеграції ветеранів 
Напрям 
Сутність пропозиції 
удосконалення 
Запровадження механізмів фінансової підтримки зайнятості 
Економічне 
ветеранів, зокрема субсидування частини заробітної плати протягом 
стимулювання 
3–6 місяців випробувального періоду, а також компенсація витрат на 
роботодавців 
професійне навчання, адаптацію (онбординг) і наставництво. 
Реалізація заходів щодо зниження дискримінаційного ставлення до 
Дестигматизація та ветеранів на ринку праці та впровадження сертифікаційних програм 
розвиток HR- для HR-фахівців, спрямованих на формування навичок адаптації 
компетенцій ветеранів і ефективного використання їхнього професійного 
потенціалу. 
Перехід від категоріального визначення інвалідності до оцінювання 
Реформування 
ступеня втрати професійної працездатності з урахуванням 
підходів до 
міжнародного досвіду (зокрема моделі Individual Unemployability у 
визначення 
США), що передбачає надання компенсацій залежно від фактичної 
інвалідності 
здатності до праці. 
Джерело: побудовано автором за [29; 169; 72; 163]  
 
Додатково доцільним є запровадження механізмів підтримки адаптивної 
зайнятості, зокрема мікрогрантів для започаткування власної справи, а також 
створення можливостей для дистанційної зайнятості. Водночас для осіб, які 
об’єктивно не можуть повернутися до економічної діяльності, має бути забезпечене 
стабільне фінансове утримання. 
106 
Таким чином, реалізація запропонованих заходів сприятиме підвищенню 
рівня економічної інтеграції ветеранів, збалансуванню інтересів держави та 
роботодавців, а також забезпеченню адресності соціальної підтримки. 
У межах подальшого розвитку інструментів державної підтримки доцільно 
перейти до розгляду наступного напряму, який стосується підвищення 
ефективності надання соціальних послуг на локальному рівні, зокрема шляхом їх 
цифрової трансформації та впровадження проактивних механізмів взаємодії 
держави з ветеранами. 
У цьому контексті важливим є напрям модернізації соціальних послуг у 
громадах, орієнтований на проактивну цифровізацію. 
Сфера надання соціальних послуг ветеранам на рівні територіальних громад 
характеризується обмеженими інституційними та фінансовими ресурсами. За 
результатами дослідження «Соціальні послуги для ветеранів та ветеранок у 
громадах: виклики та потреби», проведеного у 2024 році аналітичним центром 
Cedos спільно з ГО «Правозахисний центр для військовослужбовців «Принцип» за 
підтримки IREX, виявлено значні структурні проблеми у функціонуванні 
відповідної системи [79]. 
Встановлено, що у громадах очікується зростання попиту на спеціалізовані 
соціальні послуги, зокрема соціальну адаптацію, соціальний супровід, денний 
догляд за тяжкопораненими та психологічну підтримку членів сімей [79]. Водночас 
ключовою проблемою залишається дефіцит фінансування, вирішення якого 
пов’язується із залученням ресурсів міжнародних організацій, благодійних фондів, 
а також запровадженням цільових субвенцій з державного бюджету [79]. 
Окрім фінансових обмежень, значний вплив на доступність послуг мають 
організаційні та інформаційні бар’єри. Зокрема, складність нормативно-правового 
регулювання ускладнює інформування ветеранів щодо наявних сервісів, що 
обмежує можливість реалізації ними своїх соціальних прав [79]. Додатковою 
перешкодою є необхідність звернення до значної кількості установ для отримання 
послуг, а також недостатній рівень фізичної доступності адміністративних будівель 
для осіб з інвалідністю [79]. 
107 
У цьому контексті обґрунтовано доцільність впровадження інтегрованої 
моделі організації соціальних послуг за принципом «єдиного вікна», орієнтованої 
на індивідуальні потреби отримувачів та доповненої механізмами цифровізації. Це 
сприятиме спрощенню процедур доступу до послуг, зниженню адміністративного 
навантаження та підвищенню ефективності надання соціальної підтримки 
ветеранам на рівні територіальних громад. 
У цьому контексті цифровізація державних послуг розглядається як 
системний інструмент зниження адміністративних бар’єрів у сфері соціального 
забезпечення ветеранів. Реалізацією відповідного підходу є інтеграція 
ветеранських сервісів у національні цифрові платформи, зокрема впровадження 
електронного посвідчення ветерана через застосунок «Дія», а також розвиток 
платформи е-Ветеран і функціоналу Veteraн PRO, що забезпечує доступ до 
ключових адміністративних і соціальних послуг [19]. 
Водночас міжнародний досвід цифрових ветеранських платформ, зокрема 
«Discover My Benefits» у Великій Британії [123] та «My VAC Account» у Канаді 
[157], засвідчує необхідність переходу від реактивної до проактивної моделі 
надання послуг. У межах такого підходу державна система, використовуючи дані 
реєстрів (стан здоров’я, сімейний статус, рівень доходів, місце проживання), 
формує індивідуалізовані пропозиції соціальної підтримки без необхідності 
ініціювання запиту з боку отримувача. 
Реалізація проактивної моделі передбачає автоматичне інформування 
ветеранів про доступні можливості, зокрема у сфері зайнятості, освіти та 
соціального забезпечення, що сприяє підвищенню ефективності реалізації 
соціальних прав. Одночасно перехід до обміну даними між державними реєстрами 
без використання паперових документів дозволяє знизити адміністративне 
навантаження та мінімізувати ризики неправомірного втручання у процес 
призначення соціальних виплат і статусів. 
Проведений у першому розділі роботи огляд міжнародного досвіду країн-
членів НАТО та аналіз особливостей функціонування національної системи 
соціальної підтримки учасників бойових дій в Україні (другий розділ 
108 
кваліфікаційної роботи) засвідчує необхідність трансформації чинної моделі 
державної політики. Встановлено доцільність переходу від підходу, орієнтованого 
на надання пільг за статусом, до моделі інвестування у відновлення та розвиток 
людського капіталу ветеранів, що дало змогу окреслити такі стратегічні напрями 
вдосконалення державної політики. 
1. Обґрунтовано необхідність запровадження національного нормативного 
підходу, аналогічного «Пакту Збройних Сил» (Armed Forces Covenant), із 
закріпленням принципу «відсутності недоліків» (No Disadvantage) у сферах 
житлового забезпечення, освіти та доступу до соціальних послуг, а також 
диференціації заходів підтримки для окремих категорій ветеранів. 
2. Запропоновано законодавче впровадження системи переходу від військової 
служби до цивільного життя на основі двофазної моделі. З урахуванням специфіки 
національного контексту доцільним є розширення підготовчого етапу шляхом 
організації заходів професійної орієнтації, психосоціальної підтримки та 
планування кар’єри на базі військових шпиталів і реабілітаційних центрів. 
3. Визначено доцільність впровадження механізмів фінансового забезпечення 
періоду реінтеграції за аналогією з програмами компенсації доходів (Income 
Replacement Benefit). Це передбачає гарантування часткового заміщення доходів 
ветеранів у період проходження реабілітації та участі у програмах професійного 
розвитку. 
4. Запропоновано удосконалення фінансово-організаційних механізмів 
підтримки на місцевому рівні шляхом створення інституцій незалежного розподілу 
ресурсів, що функціонують на засадах конкурсного фінансування проєктів 
підтримки ветеранів. 
5. Обґрунтовано необхідність оптимізації системи медико-психологічної 
допомоги шляхом переорієнтації фінансування на впровадження інтенсивних 
доказових програм реабілітації, що забезпечують ефективне відновлення 
психічного здоров’я. 
109 
6. Визначено доцільність запровадження механізмів економічного 
стимулювання роботодавців, зокрема через часткове субсидування витрат на 
адаптацію та професійне навчання ветеранів на робочому місці. 
Реалізація запропонованих заходів сприятиме формуванню інтегрованої, 
результативної та орієнтованої на потреби ветеранів системи державної політики, 
що відповідає сучасним соціально-економічним викликам та принципам 
ефективного публічного управління. 
  
110 
ВИСНОВКИ 
 
Узагальнення результатів проведеного дослідження дає підстави для 
формулювання відповідних висновків щодо теоретичних засад, сучасного стану та 
напрямів удосконалення державної політики соціальної підтримки учасників 
бойових дій. Отримані результати дослідження дозволили визначити ключові 
проблеми та перспективи розвитку державної політики соціальної підтримки 
учасників бойових дій в Україні, що знайшло відображення у наступних висновках. 
1. Узагальнюючи результати дослідження теоретичних засад державної 
політики соціальної підтримки учасників бойових дій, слід зазначити, що вона є 
складним багатовимірним соціально‑правовим явищем, яке формується під 
впливом сучасних суспільних трансформацій та викликів, зокрема збройної агресії. 
Встановлено, що соціальна підтримка цієї категорії громадян виходить за межі 
традиційних підходів соціального забезпечення та поєднує компенсаторні, 
превентивні й стимулювальні функції, спрямовані на подолання наслідків 
військової служби і забезпечення повноцінної реінтеграції у суспільство. Доведено, 
що в сучасних умовах відбувається перехід від патерналістської моделі соціального 
захисту до інтегрованої моделі соціальної підтримки, орієнтованої на розвиток 
людського капіталу ветеранів, їхню соціальну активність і самореалізацію. 
Обґрунтовано, що державна політика у цій сфері має базуватися на принципах 
законності, пріоритетності, адресності, індивідуального підходу та комплексності, 
а її ефективність забезпечується через взаємодію правових, економічних та 
організаційних механізмів.  
Таким чином, державна політика соціальної підтримки учасників бойових дій 
постає як системна, багаторівнева діяльність держави, спрямована не лише на 
забезпечення соціальних гарантій, а й на створення умов для відновлення, розвитку 
та активної участі ветеранів у суспільному й економічному житті. 
2. Узагальнюючи результати дослідження категорії «учасник бойових дій», 
слід зазначити, що в сучасних умовах вона набуває особливого соціально-правового 
та стратегічного значення, що зумовлено суттєвим зростанням чисельності 
111 
ветеранів і розширенням їх ролі в суспільстві. Встановлено, що правовий статус 
учасника бойових дій в Україні визначається розгалуженою, хоча й частково 
фрагментованою, системою нормативно-правового регулювання, ключовим 
елементом якої є спеціальне законодавство, яке закріплює перелік соціальних 
гарантій і пільг. Доведено, що сучасна еволюція законодавства спрямована на 
розширення кола осіб, які охоплюються відповідним статусом, а також на 
спрощення процедур його набуття, зокрема шляхом цифровізації та впровадження 
автоматизованих механізмів обліку. 
Обґрунтовано, що система соціальних гарантій учасників бойових дій має 
комплексний і багаторівневий характер, охоплюючи медичну, житлову, 
транспортну, освітню, соціально-трудову та фінансову сфери. Водночас 
встановлено, що ефективність реалізації цих прав значною мірою залежить не лише 
від нормативного закріплення, а й від дієвості адміністративних процедур, рівня 
інституційної координації та доступності відповідних сервісів. Визначено, що 
впровадження механізмів монетизації пільг і цифровізації процесів сприяє 
підвищенню прозорості та адресності державної підтримки, однак не усуває 
повністю проблем практичної реалізації прав ветеранів. 
Таким чином, категорія «учасник бойових дій» постає як складний правовий 
і соціальний інститут, що поєднує в собі елементи державного визнання заслуг, 
системи соціальних гарантій і механізмів соціального захисту, ефективність яких 
визначає рівень соціальної справедливості, стабільності та довіри до державної 
політики у ветеранській сфері. 
3. Узагальнюючи результати дослідження міжнародних підходів до 
соціальної підтримки учасників бойових дій, слід зазначити, що сучасна 
ветеранська політика у країнах НАТО базується на переході від патерналістських 
моделей соціального забезпечення до комплексних, проактивних систем 
реінтеграції, орієнтованих на розвиток людського капіталу. Доведено, що 
ключовою характеристикою ефективної політики є розгляд військово‑цивільного 
переходу як тривалого багатофазного процесу, що охоплює підготовку до 
112 
демобілізації, адаптацію після звільнення та довгостроковий соціальний супровід 
ветеранів і членів їхніх сімей. 
Встановлено, що міжнародна практика ґрунтується на принципах 
індивідуалізації підтримки, раннього втручання, пріоритету працевлаштування, 
розвитку освіти та врахування психосоціальних аспектів адаптації, зокрема 
трансформації ідентичності ветерана. Порівняльний аналіз дозволив виділити різні 
інституційні моделі ветеранської політики (автономну, інтегровану та гібридну), 
ефективність яких залежить від загальної архітектури соціальної держави, рівня 
універсалізації послуг та ступеня залучення громадянського сектору. 
Обґрунтовано, що спільними викликами для більшості країн є фрагментація 
інституцій, складність координації між суб’єктами політики та необхідність 
забезпечення безперервності переходу від військової до цивільної системи. 
Водночас кращі практики свідчать про доцільність впровадження інтегрованих 
цифрових рішень, розвитку системи кар’єрного супроводу, гарантій зайнятості та 
спеціалізованої підтримки психічного здоров’я. 
Таким чином, міжнародний досвід підтверджує, що ефективна політика 
соціальної підтримки учасників бойових дій є не лише інструментом соціального 
захисту, а стратегічною інвестицією у відновлення людського потенціалу та 
забезпечення стійкого соціально‑економічного розвитку держави, що має бути 
враховано при формуванні сучасної ветеранської політики України. 
4. Комплексний аналіз демографічних, територіальних та віко-статевих 
характеристик учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни та членів 
їхніх родин в Україні свідчить про масштабність і структурну глибину соціальних 
трансформацій, що відбуваються внаслідок війни. 
По-перше, фіксується суттєве зростання чисельності цільової аудиторії 
державної ветеранської політики. Станом на травень 2026 року кількість ветеранів 
перевищує 2 мільйони осіб, а у повоєнний період прогнозується її збільшення до 
5–6 мільйонів осіб з урахуванням членів родин. Це означає, що до 20% населення 
країни буде прямо або опосередковано залучено до системи ветеранської політики. 
113 
У таких умовах актуалізується необхідність масштабування державних сервісів, їх 
цифровізації та збільшення бюджетного фінансування. 
По-друге, зміна характеру бойових дій, зокрема широке застосування 
безпілотних літальних апаратів, обумовила трансформацію структури бойової 
травми. Наявність понад 159 тисяч осіб з інвалідністю внаслідок війни потребує 
переходу від переважно гострої медичної допомоги до розвитку системи 
довготривалого догляду, реабілітації та створення доступного середовища. Це 
передбачає адаптацію міської інфраструктури та ринку праці до потреб осіб з 
обмеженою життєдіяльністю. 
По-третє, віковий аналіз виявляє специфічні дисбаланси. Середній вік 
військовослужбовців перевищує 45 років і в окремих випадках досягає 50 років. 
Водночас 41% членів сімей загиблих становлять особи віком понад 65 років. Така 
структура формує підвищене навантаження на систему соціального забезпечення 
та охорони здоров’я, оскільки поєднує потреби догляду за особами похилого віку 
та лікування наслідків бойових травм. 
По-четверте, спостерігається зміна гендерної структури сектору безпеки та 
оборони. Чисельність жінок у Збройних Силах України перевищує 70 тисяч осіб, а 
рівень суспільної поваги до жінок-ветеранок становить 81%. Зазначена тенденція 
обумовлює необхідність врахування гендерного компоненту у формуванні 
соціальної політики, зокрема у сферах медичного забезпечення, реабілітації та 
зайнятості. 
По-п’яте, при збереженні високого рівня декларованої суспільної підтримки 
ветеранів фіксується розрив між очікуваннями та фактичним станом їх соціальної 
інтеграції. Наявність ризиків психоемоційних порушень, а також поширення 
залежностей і соціального відчуження зумовлює потребу у впровадженні 
превентивних психологічних та соціально-реабілітаційних програм. 
Таким чином, сучасна ветеранська політика в Україні потребує переходу до 
комплексної моделі, орієнтованої на довгострокову соціально-економічну 
інтеграцію відповідних категорій населення, із акцентом на розвиток людського 
капіталу та міжсекторальну координацію управлінських рішень. 
114 
5. По-перше, встановлено, що структура потреб не є стабільною і демонструє 
змінність у часі. У різні періоди домінують різні групи потреб, однак у загальному 
вимірі спостерігається поєднання матеріальних, медичних, психологічних та 
соціально-адаптаційних запитів. При цьому матеріальне забезпечення зберігає 
провідні позиції, але значну вагу мають також питання охорони здоров’я, 
психологічної підтримки та житлового забезпечення. 
По-друге, суттєвим є домінування потреб у сфері ментального здоров’я. 
Високі оцінки ризиків психоемоційної нестабільності та залежностей свідчать про 
необхідність розвитку системи превентивної та реабілітаційної психологічної 
допомоги. Психологічна підтримка має розглядатися як один із ключових 
елементів соціального забезпечення, а не як допоміжна послуга. 
По-третє, виявлено значний розрив між суспільним сприйняттям ветеранів і 
їхнім власним відчуттям соціального прийняття. Декларований високий рівень 
довіри та поваги не повною мірою трансформується у практики повсякденної 
взаємодії. Це свідчить про наявність інституційних та комунікаційних проблем і 
актуалізує потребу у формуванні ефективних механізмів соціальної інтеграції. 
По-четверте, потреби цільової аудиторії мають виражену диференціацію 
залежно від вікових, соціальних та сімейних характеристик. Зокрема, особи 
старших вікових груп і члени сімей загиблих потребують довготривалого 
соціального догляду та матеріальної підтримки, тоді як працездатні категорії мають 
запит на зайнятість, перекваліфікацію та економічну інтеграцію. Окремі 
специфічні потреби формуються у жінок-ветеранок та осіб з інвалідністю. 
По-п’яте, встановлено, що ветеранська політика повинна враховувати не 
лише безпосередніх носіїв статусу, але й членів їхніх родин як складову розширеної 
цільової аудиторії. Використання мультиплікативного підходу до оцінки 
чисельності цієї групи підтверджує необхідність розширення масштабів соціальної 
підтримки. 
Таким чином, ефективна система соціального забезпечення ветеранів має 
базуватися на принципах комплексності, адресності, диференціації та 
довготривалого супроводу. Її розвиток передбачає інтеграцію соціальних, 
115 
медичних, психологічних та економічних інструментів, а також удосконалення 
інституційних і комунікаційних механізмів взаємодії між державою, ветеранами та 
суспільством. 
6. Результати дослідження дозволяють констатувати, що система соціального 
забезпечення учасників бойових дій в Україні у 2023–2026 роках зазнала істотної 
трансформації під впливом воєнного стану, макроекономічних обмежень та 
зростання контингенту отримувачів соціальних гарантій. Характерною ознакою 
цього періоду є поступовий перехід від адміністративно-розподільчих механізмів 
до фінансово-інструментальних форм підтримки, зокрема монетизації пільг, 
розвитку кредитно-гарантійних механізмів та стимулювання підприємницької 
активності. 
Аналіз житлового забезпечення свідчить про відносно високий рівень 
інституційної адаптації політики, підтверджений значним збільшенням обсягів 
фінансування у 2024 році (до 10,1 млрд грн) та впровадженням гнучких механізмів 
використання коштів. Водночас подальша стабілізація фінансування у 2025–2026 
роках (3,97–5,67 млрд грн) відображає залежність програми від бюджетних 
можливостей держави та обмежує її масштаб. 
У сфері земельних відносин зафіксовано фактичне призупинення реалізації 
одного з базових соціальних прав ветеранів унаслідок дії мораторію, що створює 
ризики накопичення значного відкладеного попиту та потенційних конфліктів 
інтересів у післявоєнний період. 
Пенсійне забезпечення, попри наявність механізмів індексації, демонструє 
системну неузгодженість між нормативно встановленими гарантіями та 
фактичними бюджетними можливостями. Запровадження обмежень на рівні 
підзаконних актів, зокрема щодо граничного підвищення пенсій і максимального 
розміру виплат, призвело до правових колізій та формування значного обсягу 
судових зобов’язань держави. 
Натомість найбільш динамічний розвиток спостерігається у сфері підтримки 
ветеранського підприємництва, яка забезпечує мультиплікативний ефект – 
поєднання соціальної реабілітації, економічної активності та зростання податкових 
116 
надходжень. Запровадження гнучких умов грантової підтримки відповідно до 
Постанови КМУ № 1482 від 24.12.2024 року, а також інтеграція механізмів 
податкового стимулювання, свідчать про поступовий перехід до інноваційних форм 
державної політики. 
У цілому ефективність системи соціальної підтримки учасників бойових дій 
можна охарактеризувати як помірну з тенденцією до зростання, за умови 
нерівномірності результатів за окремими напрямами. Подальше підвищення її 
результативності потребує забезпечення узгодженості нормативно-правової бази, 
стабілізації бюджетного фінансування, розвитку гарантійних механізмів для 
вразливих категорій ветеранів та впровадження довгострокових стратегічних 
рішень у сфері їх соціально-економічної інтеграції. 
7. У результаті дослідження встановлено, що ключовою проблемою 
державної політики у сфері соціальної підтримки учасників бойових дій є 
інституційна фрагментарність і дублювання функцій між центральними органами 
виконавчої влади, що знижує ефективність реалізації соціальних гарантій. 
Виявлено, що відсутність чіткого розмежування повноважень та належного 
механізму міжвідомчої координації ускладнює доступ ветеранів до послуг і 
зумовлює нераціональне використання бюджетних ресурсів. 
У роботі запропоновано впровадження моделі «функціональної спеціалізації 
з інтегрованим клієнтським маршрутом», яка передбачає закріплення галузевої 
відповідальності за надання послуг за відповідними міністерствами за умов 
централізованої координації з боку Міністерства у справах ветеранів України. 
Також запропоновано інституалізацію Координаційного штабу на законодавчому 
рівні, запровадження механізмів узгодження політик і бюджетних рішень, а також 
розвиток міжвідомчого інформаційного обміну. 
Обґрунтовано необхідність формування інтегрованої цифрової 
інфраструктури на базі Єдиного державного реєстру ветеранів війни, що 
забезпечить автоматизацію процедур та сприятиме реалізації проактивної моделі 
надання соціальних послуг. 
117 
Таким чином, запропоновані напрями удосконалення законодавства 
формують концептуальну основу модернізації державної ветеранської політики, 
орієнтованої на підвищення результативності, узгодженості та доступності 
соціальної підтримки для учасників бойових дій. 
8. У результаті дослідження питання імплементації кращих практик країн 
НАТО у державну політику соціальної підтримки учасників бойових дій 
встановлено, що ефективність національної моделі соціального забезпечення 
безпосередньо залежить від її концептуальної відповідності сучасним 
міжнародним підходам до реінтеграції ветеранів. Виявлено, що у провідних країнах 
НАТО (США, Велика Британія, Канада) державна політика у цій сфері ґрунтується 
на принципах цілісності, адресності, проактивності та орієнтації на розвиток 
людського капіталу, тоді як в Україні досі переважає модель пільг за статусом. 
У ході аналізу встановлено, що ключовими елементами ефективних 
зарубіжних моделей є: структурований процес переходу від військової служби до 
цивільного життя; диференціація соціальної підтримки залежно від рівня потреб; 
розвиток систем професійної адаптації та працевлаштування; інтеграція медичних, 
психологічних і соціальних послуг; а також широке застосування цифрових рішень 
для автоматизації процесів надання допомоги. Визначено, що зазначені підходи 
забезпечують безперервність підтримки ветеранів, зменшення адміністративних 
бар’єрів і підвищення рівня їх соціально-економічної інтеграції. 
Обґрунтовано, що пряма імплементація іноземних моделей без урахування 
національної специфіки є обмеженою, оскільки функціонування української 
системи відбувається в умовах мобілізаційної армії, високого рівня бойових втрат 
та непередбачуваного характеру звільнення військовослужбовців. У зв’язку з цим у 
роботі запропоновано адаптивний підхід до впровадження міжнародних практик, 
який передбачає їх трансформацію відповідно до поточних соціально-економічних 
і демографічних умов України. 
На підставі проведеного аналізу розроблено комплекс стратегічних 
рекомендацій, зокрема: впровадження національного аналога «Пакту Збройних 
Сил» із закріпленням принципу «відсутності недоліків»; законодавче оформлення 
118 
системи переходу до цивільного життя на основі двофазної моделі з початком 
підготовчих заходів у медичних закладах; запровадження механізмів фінансового 
заміщення доходів у період реабілітації; створення інституційних механізмів 
підтримки на місцевому рівні; реформування підходів до медико-психологічної 
допомоги; а також реалізація інструментів економічного стимулювання 
роботодавців. 
Додатково визначено необхідність впровадження проактивної цифровізації 
системи соціального забезпечення, що включає використання інтегрованих 
державних реєстрів, автоматизацію надання статусів і соціальних виплат, а також 
формування персоналізованих пакетів послуг для ветеранів. Це забезпечить 
підвищення доступності соціальних гарантій, зменшення бюрократичних процедур 
і прозорість прийняття управлінських рішень. 
Отже, імплементація кращих практик країн НАТО у державну політику 
України має здійснюватися на засадах комплексної адаптації, що передбачає 
трансформацію підходів до соціальної підтримки ветеранів від компенсаційної до 
інвестиційної моделі. Реалізація запропонованих напрямів сприятиме підвищенню 
ефективності державного управління у сфері соціального забезпечення, 
забезпеченню належного рівня реінтеграції учасників бойових дій та формуванню 
стійкої соціально-економічної системи підтримки ветеранів в Україні. 
 
  
119 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
1. Абсолютна більшість українців довіряє військовим та ветеранам й 
ветеранкам: дослідження. Міністерство у справах ветеранів України. URL: 
https://mva.gov.ua/prescenter/category/86-novini/absolutna-bilshist-ukraintsiv-
doviryae-viyskovim-ta-veteranam-y-veterankam--doslidzhennya 
2. Актуальні потреби та бачення можливостей для кар’єрного і професійного 
зростання ветеранів: онлайн-опитування серед ветеранів та діючих 
військовослужбовців (15–25 січня 2024 року). eKMAIR. URL: 
https://ekmair.ukma.edu.ua/items/2b6578fd-cc23-4d5f-add1-b66510c83e6d 
3. Аналітична інформація за даними Міністерства у справах ветеранів 
України. URL: https://data.mva.gov.ua/ 
4. Бєляєв О. О., Ніколаєв Є. Б., Келічавий А. В. Соціальна економіка: навч. 
посіб. Київ: КНЕУ, 2014. 481 с. 
5. Більше 2,1 тис. ветеранів війни та родин полеглих Захисників і Захисниць 
отримають виплати на житло – Свириденко. Інтерфакс-Україна. URL: 
https://interfax.com.ua/news/general/1167816.html 
6. Більшість українців підтримують участь ветеранів у політиці: результати 
дослідження. Veteran.com.ua. URL: https://veteran.com.ua/news/view/bilshist-
ukraintsiv-pidtrimuyut-uchast-veteraniv-u-polititsi-rezultati-doslidzhennya 
7. Більшість українців після війни зіткнеться з реальністю ветеранського 
життя – соціолог. URL: https://www.rbc.ua/rus/news/bilshist-ukrayintsiv-pislya-viyni-
zitknetsya-1735629787.html 
8. Бондаренко С. М., Бугас Н. В. Соціальна політика держави як основа 
забезпечення соціального розвитку. Державне управління: удосконалення та 
розвиток. 2021. № 2. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1981. DOI: 
10.32702/2307-2156-2021.2.40  
9. В Україні 1,3 млн учасників бойових дій – Олександр Порхун. URL: 
https://www.armyfm.com.ua/v-ukraini--mln-uchasnykiv-boiovykh-dii--oleksandr-
porkhun/ 
120 
10. В Україні вже понад 2 мільйони ветеранів: які області в лідерах. URL: 
https://veterans.chesno.org/news/6867/ 
11. В Україні понад 130 тисяч ветеранів з інвалідністю. URL: 
https://www.ukr.net/news/details/society/113298726.html 
12. В Україні понад 130 тисяч ветеранів з інвалідністю: нові дані 
Мінветеранів. URL: https://www.ukr.net/news/details/society/113327485.html 
13. В Україні створили Координаційний штаб із питань ветеранської 
політики. Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3940675-v-
ukraini-stvorili-koordinacijnij-stab-iz-pitan-veteranskoi-politiki.html 
14. Важлива інформація 2025. Вінницька міська рада. URL: 
https://www.vmr.gov.ua/vazhlyva-informatsiia-2025 
15. Ветеранський бізнес в Україні: державна підтримка підприємців і ключові 
виклики. AIN.UA. URL: https://ain.ua/2025/12/15/veteranskii-biznes-skilki-
pidprijemciv-pidtrimala-derzava-i-iaki-vikliki-stoiat-pered-veteranami/ 
16. Внесені зміни до програм забезпечення житлом ветеранів. URL: 
https://uhrc.org.ua/наші-новини/внесені-зміни-до-програм-забезпеченн/  
17. ВРУ прийняла Держбюджет-2023: Мінветеранів передбачено 6,8 млрд грн 
на підтримку Захисників та членів їхніх сімей. URL: 
https://mva.gov.ua/ua/news/verhovna-rada-prijnyala-derzhbyudzhet-2023-minveteraniv-
peredbacheno-68-mlrd-grn-na-pidtrimku-zahisnikiv-ta-chleniv-yihnih-simej  
18. Гарантії та пільги. Портал еВетеран. URL: https://eveteran.gov.ua/benefits 
19. Гранти ветеранам: майже 300 ветеранів та других з їхнього подружжя 
отримають гранти на розвиток бізнесу з початку 2025 року. Міністерство економіки 
України. URL: https://me.gov.ua/News/Detail/49c859d7-79a1-47ea-a6a6-
63799e44105f  
20. Гроші на житло та спецстатус для бізнесу: яку допомогу відтепер зможуть 
отримати ветерани. РБК-Україна. URL: https://www.rbc.ua/rus/news/groshi-zhitlo-ta-
spetsstatus-biznesu-ku-dopomogu-1770905664.html  
121 
21. Держава прорахувалася: система підтримки ветеранів працює лише на 
20%. URL: https://nova.net.ua/perevirka-vyyavyla-proval-systemy-pomichnykiv-
veteraniv/ 
22. Деякі питання забезпечення житлом ветеранів війни та членів їх сімей: 
Постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 р. № 950. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/950-2022-п#Text  
23. Деякі питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, 
учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни: Постанова Кабінету 
Міністрів України від 18 квітня 2018 р. № 280. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280-2018-п#Text  
24. Деякі питання надання пільгових іпотечних кредитів: Постанова Кабінету 
Міністрів України від 14 червня 2022 р. № 682. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/682-2022-п#Text  
25. Деякі питання реалізації права власності на землю через електронні 
аукціони: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 р. № 322. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-2020-п#Text  
26. Довіра висока, виклики реальні: результати дослідження «Портрет 
ветерана 2025». URL: https://www.ukr.net/news/details/society/115243987.html 
27. Досвід НАТО: адаптаційні програми для ветеранів. PanteonX. URL: 
https://panteonx.fund/news/dosvid-nato:-adaptatsiyni-prohramy-dlya-veteraniv 
28. Етапи шляху ветерана до працівника компанії. Veteran Hub. URL: 
https://veteranhub.com.ua/etapy-shlyahu-veterana-do-praczivnyka-kompaniyi/ 
29. Житлові програми для ветеранів. Правовий навігатор. URL: 
https://navigator.pryncyp.org/veterans/housing-programs 
30. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального 
захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text  
31. Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-
III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text  
122 
32. Земля для УБД: що змінилося і як стати в чергу у 2026 році. Finance.ua. 
URL: https://news.finance.ua/ua/zemlya-dlya-ubd-shho-zminylosya-i-yak-staty-v-
cherhu-u-2026-roci  
33. Іваницька О., Яковина А. Удосконалення механізмів державного 
управління соціальною адаптацією ветеранів російсько-української війни в умовах 
воєнного стану та післявоєнного відновлення. Координати державного управління. 
2025. № 2. С. 738–751. DOI: 10.62664/cpa.2025.02.34 
34. Ільчук Л. І. Розвиток системи інтегрованих соціальних послуг в умовах 
децентралізації (на прикладі об’єднаних територіальних громад). Соціально-
трудові відносини: теорія та практика. Київ: КНЕУ, 2018. Вип. 1. С. 114–121. 
35. Індексація військових пенсій (2025): порядок, розрахунок, закони. Chumak 
Partners. URL: https://chumak.partners/vijskova-praktuka/indeksatsiia-pensiyi-
viyskovym-pensioneram/  
36. Індексація пенсії у 2023 та 2024 роках. Маєш Право. URL: 
https://www.mayeshpravo.com.ua/news/indeksaciya-pensiyi-u-2023-ta-2024-rokah/  
37. Індексація пенсій з 1 березня 2024 року для колишніх 
військовослужбовців. Підволочиська селищна рада. URL: 
https://pidvoltg.gov.ua/news/1710510110/ 
38. Кількість ветеранів в Україні вже досягла 1 мільйона 300 тисяч. URL: 
https://nova.net.ua/kilkist-veteraniv-v-ukrayini-vzhe-dosyagla-1-miljona-300-tysyach/  
39. Кількість ветеранів в Україні шокує: як забезпечують житлом захисників. 
Comments.ua. URL: https://society.comments.ua/ua/news/warrussia/kilkist-veteraniv-v-
ukraini-shokue-yak-zabezpechuyut-zhitlom-zahisnikiv-805861.html  
40. Кількість ветеранів та членів сімей загиблих може зрости до 5 млн після 
війни – Мінветеранів. Hromadske. URL: https://hromadske.ua/posts/kilkist-veteraniv-
ta-chleniv-simej-zagiblih-mozhe-zrosti-do-5-mln-pislya-vijni-minveteraniv  
41. Кожен п’ятий українець стане ветераном? Чому система до цього не 
готова. LB.ua. URL: 
https://lb.ua/health/2026/03/17/726334_kozhen_pyatiy_ukrayinets_stane.html  
123 
42. Колосок А. М., Цимбалюк І. Соціальний захист ветеранів війни. 
Humanitas: Journal of Social Sciences. 2024. № 3. С. 188–193. DOI: 
10.32782/humanitas/2024.3.26  
43. Компенсація ветеранам та ветеранкам частини оренди житла: Уряд 
удосконалив процедуру. Маньківська громада. URL: https://mankivska-
gromada.gov.ua/kompensaciya-veteranam-ta-veterankam-chastini-orendi-zhitla-uryad-
udoskonaliv-proceduru-10-11-43-19-06-2025/ 
44. Малиновський В. Я. Наукові засади процесу формування державної 
соціальної політики. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 
2023. Вип. 1 (159). С. 17–22. DOI: 10.36818/2071-4653-2023-1-3 
45. Ми беремо кращий досвід країн-членів НАТО, щоб вибудувати систему 
для гідного надання державних гарантій українським Захисникам – очільниця 
Мінветеранів. Міністерство у справах ветеранів України. URL: 
https://mva.gov.ua/ua/news/mi-beremo-krashchij-dosvid-krayin-chleniv-nato-shchob-
vibuduvati-sistemu-dlya-gidnogo-nadannya-derzhavnih-garantij-ukrayinskim-
zahisnikam-ochilnicya-minveteraniv 
46. Ми формуємо нові засади сучасної ветеранської політики: інтерв’ю 
очільниці Мінветеранів. Міністерство у справах ветеранів України. URL: 
https://mva.gov.ua/ua/news/mi-formuyemo-novi-zasadi-suchasnoyi-veteranskoyi-
politiki-intervyu-ochilnici-minveteraniv  
47. Мінветеранів виявило понад 1,8 тис. порушень при наданні статусів 
ветеранам і членам сімей у 2025 р. Інтерфакс-Україна. URL: 
https://interfax.com.ua/news/general/1147931.html  
48. Мінветеранів ініціює створення інституції ветеранського Омбудсмена. 
Кабінет Міністрів України. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/minveteraniv-
iniciyuye-stvorennya-instituciyi-veteranskogo-ombudsmena  
49. Мінветеранів працює над комплексним оглядом системи соціального 
захисту ветеранів та членів їхніх сімей. Міністерство у справах ветеранів України. 
URL: https://mva.gov.ua/ua/news/minveteraniv-pracyuye-nad-komleksnim-oglyadom-
sistemi-socialnogo-zahistu-veteraniv-ta-chleniv-yihnih-simej  
124 
50. Мінветеранів реалізує низку експериментальних проєктів, спрямованих 
на покращення рівня підтримки ветеранів війни та членів їх сімей. Підгороднянська 
громада. URL: https://pidgorodnyanska-gromada.gov.ua/  
51. Мінекономіки у 2025 році планує надати кредити ветеранам та 
ветеранкам. Інтерфакс-Україна. URL: https://interfax.com.ua/news/economic/  
52. Міністерство у справах ветеранів України. Функції Мінветеранів. URL: 
https://mva.gov.ua/ 
53. На Прикарпатті проживає понад 72 тисячі ветеранів. URL: 
https://www.bing.com/search?q=На+Прикарпатті+проживає+понад+72+тисячі+вете
ранів 
54. Нагайчук Н. Г., Полячук Ю. Трансформація механізмів державної 
політики у сфері соціального захисту ветеранів війни. 2026. Соціально-
психологічна допомога і соціальна робота: виклики сучасності : матеріали VIІ 
Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 60-річчю Луцького національного 
технічного університету (м. Луцьк, 16–17 квітня 2026 р.). Луцьк: відділ іміджу та 
промоції ЛНТУ, 2026. 448 с. (С. 65-68) 
55. Надавачі послуг для ветеранів та ветеранок: як знайти потрібні сервіси у 
своїй громаді. Міністерство у справах ветеранів України. URL: 
https://mva.gov.ua/prescenter/category/86-novini/nadavachi-poslug-dlya-veteraniv-ta-
veteranok-yak-znayti-potribni-servisi-u-svoiy-gromadi 
56. Надання у ЦНАП послуг для військовослужбовців, ветеранів та членів 
їхніх сімей. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Надання+у+ЦНАП+послуг+для+військовослужбов
ців  
57. Наливайко І. Теоретико-правова характеристика соціального захисту 
ветеранів війни. 2023. URL: https://app-journal.in.ua/wp-
content/uploads/2023/05/32.pdf  
58. Не 18 і навіть не 40: ветеран АТО назвав оптимальний вік для служби. 
URL: https://www.bing.com/search?q=ветеран+АТО+оптимальний+вік  
125 
59. Оглядове досьє щодо стратегії ветеранської політики. Верховна Рада 
України. URL: https://www.rada.gov.ua/ 
60. Оксенюк О. Соціальний супровід сім’ї дитини в умовах децентралізації. 
Social work and education. 2018. Vol. 5, no. 1. С. 38-46. URL: 
http://nbuv.gov.ua/UJRN/socworkeduc_2018_5_1_7  
61. Пенсія УБД у 2026 році: розміри, надбавки, пільги. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Пенсія+УБД+2026  
62. Перехід від військової служби до цивільного життя: аналітичний огляд. 
Принцип. URL: https://www.pryncyp.org/analytics/  
63. Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб: Постанова Кабінету 
Міністрів України від 21 червня 2017 р. № 719. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/719-2017-п#Text  
64. Пільги учасникам бойових дій: що гарантує держава у 2026 році. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Пільги+учасникам+бойових+дій+2026  
65. Стратегія розвитку Полтавської міської громади до 2028 року. URL: 
https://rada-poltava.gov.ua/strategiya-2028/  
66. Понад половина ветеранів стикаються з перешкодами при 
працевлаштуванні: дослідження Українського ветеранського фонду. Міністерство у 
справах ветеранів України. URL: https://mva.gov.ua/prescenter/category/86-
novini/ponad-polovina-veteraniv-y-veteranok-stikautsya-z-pereshkodami-pri-
pratsevlashtuvanni--doslidzhennya-ukrainskogo-veteranskogo-fondu 
67. Портрет ветерана (2023): результати дослідження. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Портрет+ветерана+2023  
68. Портрет ветерана 2025: результати дослідження. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Портрет+ветерана+2025  
69. Портрет ветерана 2025: проблеми ветеранів війни та шляхи їх вирішення. 
URL: https://www.bing.com/search?q=Портрет+ветерана+2025+проблеми  
70. Порядок та шляхи набуття статусу УБД. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Порядок+набуття+статусу+УБД  
126 
71. Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій: 
Постанова Кабінету Міністрів України № 1041 від 2024 р. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1041-2024-п#Text  
72. Потреби ветеранів і ветеранок: опитування 2024 року. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Потреби+ветеранів+2024  
73. Право соціального забезпечення в Україні: підручник. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Право+соціального+забезпечення+в+Україні+підру
чник  
74. Представили дослідження «Соціальні послуги для ветеранів та ветеранок 
у громадах: виклики та потреби». Принцип. URL: 
https://www.pryncyp.org/news/predstavyly-doslidzhennya-soczialni-poslugy-dlya-
veteraniv-ta-veteranok-u-gromadah-vyklyky-ta-potreby/ 
75. Принцип: аналітичний звіт щодо соціальної політики. URL: 
https://www.pryncyp.org/analytics/  
76. Закон України № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих 
актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері 
земельних відносин». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1423-20#Text  
77. Про спрощення процедури надання статусу УБД: Постанова Кабінету 
Міністрів України № 837. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/837-2023-п#Text  
78. Про затвердження Порядку надання пільгових іпотечних кредитів: 
Постанова Кабінету Міністрів України № 1270. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1270-2023-п#Text  
79. Про затвердження Порядку соціального захисту ветеранів війни: 
Постанова Кабінету Міністрів України № 1482. URL: 
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1482-2023-п#Text 
80. Про надання пільгових кредитів ветеранам: Постанова Кабінету Міністрів 
України № 1201. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-2023-п#Text  
81. Про грошове забезпечення військовослужбовців: Постанова Кабінету 
Міністрів України № 704. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/704-2017-п#Text  
127 
82. Законопроєкт № 12355 «Про Єдиний державний реєстр ветеранів війни». 
URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/12355  
83. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» 
№ 1058-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text  
84. Про приватизацію земельних ділянок: Постанова Кабінету Міністрів 
України № 413. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/413-2019-п#Text  
85. Наказ Держгеокадастру № 332 «Про затвердження Порядку ведення 
земельного кадастру». URL: https://land.gov.ua/ 
86. Про компенсацію за житло ВПО та УБД: Постанова Кабінету Міністрів 
України № 214. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/214-2022-п#Text  
87. Про статус учасника бойових дій: Постанова Кабінету Міністрів України 
№ 413. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/413-2015-п#Text  
88. Закон України «Про основні засади державної ветеранської політики» 
(2025). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/0000-2025-п#Text (умовний, 
оскільки закон ще не опублікований) 
89. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової 
служби» № 2262-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2262-12#Text  
90. Про перерахунок пенсій військовослужбовцям: Постанова Кабінету 
Міністрів України № 103. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103-2018-п#Text  
91. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р «Про виділення 
земельних ділянок учасникам АТО». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-
2014-р#Text  
92. Про підвищення пенсій: Постанова Кабінету Міністрів України № 1381. 
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1381-2021-п#Text  
93. Про затвердження Порядку обчислення вислуги років: Постанова 
Кабінету Міністрів України № 393. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393-
2006-п#Text  
94. Про утворення Української фінансової житлової компанії: Постанова 
Кабінету Міністрів України № 856. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/856-
2020-п#Text  
128 
95. Проєкт Закону про основні засади ветеранської політики. URL: 
https://itd.rada.gov.ua/  
96. Проєкт Кодексу про статус захисників держави. URL: 
https://itd.rada.gov.ua/  
97. Рівень довіри до військових і ветеранів залишається стабільно високим – 
результати дослідження “Портрет ветерана 2025”. Сіверськодонецька міська 
військова адміністрація. URL: https://sed-rada.gov.ua/viddil-po-roboti-z-
veteranamy/news/riven-doviry-do-viyskovykh-i-veteraniv-zalyshayetsya-stabilno 
98. Севрюков Д. Г. Еволюція соціальної держави в Західній Європі: 
історикотеоретичні аспекти: монографія / Д. Г. Севрюков. – К.: «Талком», 2014. – 
422 с. 
99. Сімкіна О. В. Змістовне наповнення поняття «соціальна політика». URL: 
https://www.bing.com/search?q=Сімкіна+соціальна+політика  
100. Скуратівський В. А., Палій О. М., Лібанова Е. М. Соціальна політика: 
навч. посіб. Київ: КНЕУ, 2010. 
101. Соціальна робота: реалії та виклики часу: навчально-методичний 
посібник. Слов’янськ: Вид-во Б. І. Маторіна, 2021. 219 с. 
102. Соціальні послуги для ветеранів та ветеранок у громадах: виклики та 
потреби. Аналітичний центр «Принцип». URL: 
https://www.pryncyp.org/analytics/soczialni-poslugy-dlya-veteraniv-ta-veteranok-u-
gromadah-vyklyky-ta-potreby/ 
103. Стало відомо, скільки в Україні жінок-ветеранів. URL: 
https://www.bing.com/search?q=жінок-ветеранів+Україна  
104. 100 ветеранських бізнесів отримають гранти: програма підтримки 
Мінветеранів. URL: 
https://www.bing.com/search?q=100+ветеранських+бізнесів+гранти  
105. Стратегія ветеранської політики до 2030 року. URL: https://mva.gov.ua/  
106. Тарасенко Т. Україна формує нову систему переходу від військової 
служби до цивільного життя. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Тарасенко+перехід+від+служби  
129 
107. Тіньовий звіт – Лабораторія законодавчих ініціатив. URL: 
https://parlament.org.ua/  
108. У 2024 році обсяг виданих кредитів за програмою «єОселя» зріс. URL: 
https://www.bing.com/search?q=єОселя+2024+кредити  
109. У Міноборони фіксують збільшення кількості жінок у війську. URL: 
https://www.bing.com/search?q=жінки+у+війську+Міноборони  
110. У нашому війську служить понад 31 тисяча жінок. URL: 
https://www.bing.com/search?q=31+тисяча+жінок+військо  
111. Український ветеранський фонд презентував результати дослідження 
щодо потреб ветеранів. URL: https://veteranfund.com.ua/  
112. Уряд виділив додатково понад 4,1 млрд грн на підтримку ветеранів. URL: 
https://www.kmu.gov.ua/   
113. Форманюк В. В. Правова природа категорій: соціальний захист, 
соціальна підтримка, соціальна допомога / В. В. Форманюк // Правове життя 
сучасної України : матеріали Міжнар. наук. конф. проф.-викл. та аспірант. складу 
(м. Одеса, 16-17 травня 2013 р.) / відп. за вип. В. М. Дрьомін ; НУ «ОЮА». Півд. 
регіон. центр НАПрН України. - Одеса : Фенікс, 2013. - Т. 1. - С. 529-532. 
114. Шлях ветеранів і ветеранок. Veteran Hub. URL: 
https://veteranhub.com.ua/veteran-way/ 
115. Шосте засідання Координаційного штабу з питань ветеранської 
політики. URL: https://www.kmu.gov.ua/ 
116. Шумна Л. П. Поняття та види соціальної підтримки // Актуальні 
проблеми держави і права. – 2012. – Вип. – С. 435  
117. Як ветерану зі статусом УБД отримати надбавку до пенсії. URL: 
https://www.bing.com/search?q=УБД+надбавка+до+пенсії  
118. Як долучитись до переліку суб’єктів навчання ветеранів. URL: 
https://www.bing.com/search?q=суб’єкти+навчання+ветеранів  
119. Якими пільгами користуються учасники бойових дій у 2026 році. URL: 
https://www.bing.com/search?q=пільги+УБД+2026  
130 
120. 2019 Highlights. Defense Technical Information Center (DTIC). URL: 
https://apps.dtic.mil/sti/  
121. 2023 PSTAP Cross Sectional Report. URL: 
https://www.bing.com/search?q=2023+PSTAP+Cross+Sectional+Report 
122. A conceptual framework for understanding veteran well-being. Atlas Institute 
for Veterans and Families. URL: https://atlasveterans.ca/  
123. About the Covenant. Armed Forces Covenant. URL: 
https://www.armedforcescovenant.gov.uk/about/  
124. About us. Military Rank. RL: https://militaryrank.info/  
125. Armed Forces Covenant Annual Report 2025. URL: 
https://www.gov.uk/government/publications/armed-forces-covenant-annual-report-
2025  
126. Armed Forces Covenant Fund Trust: Homepage. URL: 
https://covenantfund.org.uk/ 
127. Armed Forces Covenant. Wikipedia. URL: 
https://en.wikipedia.org/wiki/Armed_Forces_Covenant 
128. Armed Forces' Vocational Training Service. XDi. URL: https://www.xdi.com/  
129. Berufsförderungsdienst der Bundeswehr (BFD). URL: 
https://www.bundeswehr.de/de/karriere/berufsfoerderungsdienst-bfd  
130. Building Integrity & Reducing Corruption in Defence. NATO. URL: 
https://www.nato.int/cps/en/natohq/topics_68368.htm  
131. Career Transition Partnership. GOV.UK. URL: 
https://www.gov.uk/guidance/career-transition-partnership 
132. Career Transition Services. Veterans Affairs Canada. URL: 
https://www.veterans.gc.ca/en/careers-transition  
133. Comparative Study of Services to Veterans. OurCommons.ca. URL: 
https://www.ourcommons.ca/  
134. Compensation. Gouvernement de la République française. URL: 
https://www.info.gouv.fr/  
131 
135. Défense mobilité. Ministère des Armées (France). URL: https://www.defense-
mobilite.fr/  
136. Education and Training Benefit. Veterans Affairs Canada. URL: 
https://www.veterans.gc.ca/en/education-and-jobs/education-training-benefit  
137. Education and Training Benefit (Veteran). URL: 
https://www.bing.com/search?q=Education+and+Training+Benefit+Veteran  
138. Emily Edwards: Research profile. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Emily+Edwards+research+profile  
139. Examining the Effectiveness of the VR&E Program. URL: 
https://www.bing.com/search?q=VR%26E+Program+effectiveness  
140. Financial support for temporary soldiers. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Financial+support+for+temporary+soldiers  
141. Fragmented Veterans Services Across Europe: Comparative Analysis. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Fragmented+Veterans+Services+Europe  
142. General Housing Information. New York State. URL: https://hcr.ny.gov/  
143. German Armed Forces Vocational Advancement Service. URL: 
https://www.bundeswehr.de/  
144. EinsatzWVG – Gesetz über die Versorgung der Einsatzgeschädigten. URL: 
https://www.gesetze-im-internet.de/einsatzwvg/  
145. Soldiers' Compensation Act. AADS.de. URL: https://www.aads.de/  
146. House Report 116-698. URL: https://www.congress.gov/  
147. HUD-VASH Exit Study. URL: https://www.huduser.gov/  
148. Implementing a continuum of evidence-based psychosocial interventions for 
veterans. URL: 
https://www.bing.com/search?q=continuum+psychosocial+interventions+veterans  
149. Improving care coordination for veterans: research review. URL: 
https://www.bing.com/search?q=care+coordination+veterans  
150. Innovative outpatient treatment for veterans with PTSD. URL: 
https://www.bing.com/search?q=innovative+outpatient+treatment+veterans+PTSD  
132 
151. L’allocation de reconnaissance du combattant. URL: 
https://www.bing.com/search?q=L’allocation+de+reconnaissance+du+combattant  
152. Les emplois réservés. Ministère des Armées (France). URL: 
https://www.defense.gouv.fr/  
153. Manow P. Comparative Institutional Advantages and the Welfare State. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Manow+Comparative+Institutional+Advantages  
154. Mental health care: Can VA still deliver? URL: 
https://www.bing.com/search?q=Mental+health+care+VA+deliver  
155. Modeling and analysis of clinical care for veterans. AHRQ. URL: 
https://www.ahrq.gov/  
156. NATO STO TR HFM 263: Human Factors and Medicine Panel Report. URL: 
https://www.nato.int/  
157. Rehabilitation services. Veterans Affairs Canada. URL: 
https://www.veterans.gc.ca/en/mental-and-physical-health/mental-health-and-
wellness/rehabilitation-services 
158. Reviewing President Biden’s Strategy for Veterans’ Health. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Biden+Strategy+Veterans+Health  
159. Seamless Transition Roadmap. Veterans Affairs Canada. URL: 
https://www.veterans.gc.ca/  
160. Social Policy: Concept and Approaches. IGNOU. URL: 
https://www.ignou.ac.in/  
161. The Covenant in depth. Armed Forces Covenant. URL: 
https://www.armedforcescovenant.gov.uk/  
162. The Military Transition Theory: A Conceptual Model. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Military+Transition+Theory  
163. The Transition of Military Veterans from Active Service: NATO STO. URL: 
https://www.nato.int/  
164. The Transition of Military Veterans: DTIC Report. URL: 
https://apps.dtic.mil/sti/  
133 
165. The Veterans Health Administration: System Overview. URL: 
https://www.va.gov/  
166. Transition Assistance Program. MIRECC. URL: https://www.mirecc.va.gov/  
167. Transition Assistance Program. U.S. Department of Labor. URL: 
https://www.dol.gov/agencies/vets/programs/tap  
168. Veteran Hub презентував дослідження «Шлях ветеранів і ветеранок». 
URL: https://veteranhub.com.ua/  
169. Veterans – Service Public (France). URL: https://www.service-public.fr/  
170. Veterans and Homelessness: CRS Report. URL: 
https://crsreports.congress.gov/  
171. Veterans' Op Courage Service. NHS. URL: https://www.nhs.uk/  
172. Virtual Trauma-Focused Therapy for Veterans: Evidence Review. URL: 
https://www.bing.com/search?q=Virtual+Trauma+Focused+Therapy+Veterans  
173. Your Transition Assistance Program. DiscoverVA – VA.gov. URL: 
https://discover.va.gov/transition-programs/transition-assistance-program/