Репозиторій ЧДТУ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Факультет гуманітарних технологій 
Кафедра соціального забезпечення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА 
на тему «Механізми соціального захисту дітей з інвалідністю» 
 
 
Виконала: студентка 4 курсу, групи СЗ-2210 
спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» 
Гаркавенко Я. А. 
 
 
 
 
 
 
Науковий керівник Нагайчук Н. Г.  
                                   (прізвище та ініціали) 
Рецензент _____________ 
                 (прізвище та ініціали) 
                   
 
 
 
 
 
Черкаси – 2026 р. 
  
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 
 
Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр 
Галузь знань 23 Соціальна робота 
Спеціальність 232 «Соціальне забезпечення» 
ЗАТВЕРДЖУЮ: 
Зав. кафедри 
к.е.н., доц. Бєлова І.О.  
“_______” ___________ 20 __ р. 
 
 
ЗАВДАННЯ 
НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА 
 
 
Здобувачці Гаркавенко Ярославі Андріївні 
на підготовку кваліфікаційної роботи бакалавра на тему: 
«Механізми соціального захисту дітей з інвалідністю». 
Тему затверджено наказом від « »   2026 р. 
Кваліфікаційна  робота бакалавра виконується на 
матеріалах Департаменту соціального захисту населення ЧОДА. 
 
План кваліфікаційної роботи бакалавра 
 
Розділ 1. Діти з інвалідністю у системі соціального забезпечення: наукові 
підходи та соціально-правовий статус. 
Розділ 2. Реалізація механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю в 
Україні 
Розділ 3. Удосконалення механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю 
в умовах територіальної громади 
Об’єкт дослідження – система соціального захисту дітей з інвалідністю в 
Україні. 
Предмет дослідження – механізми соціального захисту дітей з інвалідністю, 
їх нормативно-правове, фінансове, соціально-сервісне, реабілітаційне, освітнє та 
організаційне забезпечення. 
  
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та проаналізувати механізми 
соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні, визначити проблеми їх 
реалізації та запропонувати напрями удосконалення з урахуванням потреб дитини, 
сім’ї та територіальної громади. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження: 
– розкрити зміст поняття «дитина з інвалідністю» як суб’єкта права на 
соціальний захист; 
– охарактеризувати сутність, принципи та функції соціального захисту дітей 
з інвалідністю; 
– визначити основні механізми соціального захисту дітей з інвалідністю та 
здійснити їх класифікацію; 
– проаналізувати нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з 
інвалідністю в Україні; 
– дослідити фінансово-матеріальну підтримку дітей з інвалідністю та сімей, 
які їх виховують; 
– охарактеризувати соціальні, реабілітаційні та освітні послуги як складові 
комплексної підтримки дитини з інвалідністю; 
– визначити основні проблеми реалізації соціального захисту дітей з 
інвалідністю на місцевому рівні; 
– обґрунтувати значення міжвідомчої взаємодії суб’єктів соціального захисту 
дітей з інвалідністю; 
– запропонувати напрями формування комплексної системи підтримки дітей 
з інвалідністю та їхніх сімей у громаді. 
 
Завдання підготувала 
науковий керівник                          Нагайчук Н. Г. 
                                                                                  (підпис) (прізвище та ініціали) 
«________»  2026 р. 
Завдання одержала  
здобувачка                                                                                    Гаркавенко Я. А. 
                                                                                           (підпис)                        (прізвище та ініціали) 
 
 
                                                                             «_____» 2026 р. 
  
ЗАТВЕРДЖЕНО 
Завідувач кафедри  
к.е.н, доц. Бєлова І. О. 
 
протокол № __від ____________ 
 
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН 
Підготовки та захисту кваліфікаційних робіт здобувачами освітнього 
ступеня «бакалавр» спеціальності 232 «Соціальне забезпечення» на 
2025/2026 навчальний рік 
 
№з/п Назва етапу кваліфікаційної роботи Строк виконання Примітка 
етапу роботи 
 Вибір студентом теми КРБ і подання заяви на 20.11.2025 виконано 
 кафедру; 
1. − затвердження тем КРБ призначення 
наукових керівників; 
− складання і затвердження завдань на 
виконання КРБ 
2. Підготовка вступу і першого розділу КРБ 01.02.2026 виконано 
3. Підготовка другого розділу КРБ 04.04.2026 виконано 
4. Підготовка третього розділу КРБ 03.05.2026 виконано 
5. Подання здобувачем завершеної КРБ науковому 15.05.2026 виконано 
керівнику 
6. Розгляд КРБ науковим керівником 27.05.2026 виконано 
7. Попередній розгляд КРБ на комісії від кафедри 29.05.2026 виконано 
 Доопрацювання роботи, прийняття кафедрою 30.05.2026 виконано 
8. рішення про допуск КРБ до захисту перед ЕК, 
оформлення (нормоконтроль) та зовнішнє 
рецензування КРБ 
9. Проходження перевірки на плагіат 04.06.2026 виконано 
10. Подання роботи на підпис завідувачу кафедри 05.06.2026 виконано 
11. Підготовка ілюстративного матеріалу, 06.06-09.06.2026 виконано 
презентації та доповіді 
12. Захист дипломної роботи в ЕК 11.06.2026  
Студентка                     Гаркавенко Я. А.  
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Керівник роботи                                                                         Нагайчук Н. Г 
(підпис) (прізвище та ініціали) 
Секретар ЕК   
                                               (підпис)                                     (прізвище та ініціали) 
  
1 
РЕФЕРАТ 
Кваліфікаційна робота бакалавра містить 83 сторінки основного тексту, 20 таблиць, 
3 рисунки, список літератури з 50 найменувань та 7 додатків. 
МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ 
Об’єкт дослідження – система соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні. 
Предмет дослідження – механізми соціального захисту дітей з інвалідністю, їх 
нормативно-правове, фінансове, соціально-сервісне, реабілітаційне, освітнє та 
організаційне забезпечення. 
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та проаналізувати механізми 
соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні, визначити проблеми їх реалізації та 
запропонувати напрями удосконалення з урахуванням потреб дитини, сім’ї та 
територіальної громади. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання дослідження:  
– розкрити зміст поняття «дитина з інвалідністю» як суб’єкта права на соціальний 
захист; 
– охарактеризувати сутність, принципи та функції соціального захисту дітей з 
інвалідністю; 
– визначити основні механізми соціального захисту дітей з інвалідністю та здійснити 
їх класифікацію; 
– проаналізувати нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з 
інвалідністю в україні; 
– дослідити фінансово-матеріальну підтримку дітей з інвалідністю та сімей, які їх 
виховують; 
– охарактеризувати соціальні, реабілітаційні та освітні послуги як складові 
комплексної підтримки дитини з інвалідністю; 
– визначити основні проблеми реалізації соціального захисту дітей з інвалідністю на 
місцевому рівні; 
– обґрунтувати значення міжвідомчої взаємодії суб’єктів соціального захисту дітей 
з інвалідністю; 
– запропонувати напрями формування комплексної системи підтримки дітей з 
інвалідністю та їхніх сімей у громаді. 
За результатами дослідження обґрунтовано напрями удосконалення системи 
соціального захисту дітей з інвалідністю в умовах територіальної громади, спрямовані на 
підвищення доступності, адресності та якості підтримки дитини й сім’ї. Доведено, що 
ефективний соціальний захист має ґрунтуватися на комплексному поєднанні нормативно-
правових гарантій, фінансово-матеріальної допомоги, соціальних послуг, реабілітації, 
інклюзивної освіти, інформаційного супроводу, підтримки батьків і безбар’єрного 
середовища. Запропоновано проєкт «Єдиний маршрут підтримки дитини з інвалідністю та 
її сім’ї в Черкаській громаді», реалізація якого сприятиме зменшенню фрагментарності 
підтримки, посиленню міжвідомчої взаємодії та покращенню доступу дітей з інвалідністю 
до соціальних, реабілітаційних і освітніх послуг. 
Одержані результати можуть бути використані в діяльності органів соціального 
захисту населення, зокрема в Департаменті соціального захисту Черкаської обласної 
державної адміністрації, з метою підвищення ефективності механізмів соціального захисту 
дітей з інвалідністю. 
Рік виконання кваліфікаційної роботи бакалавра 2026 рік 
Рік захисту роботи 2026 рік 
Підпис студента   
Дата    
2 
ЗМІСТ 
ВСТУП 5 
РОЗДІЛ 1. ДІТИ З ІНВАЛІДНІСТЮ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО  
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: НАУКОВІ ПІДХОДИ ТА СОЦІАЛЬНО-  
ПРАВОВИЙ СТАТУС…………………………………………………….. 10 
1.1. Дитина з інвалідністю як суб’єкт права на соціальний захист……. 10 
1.2. Соціальний захист дітей з інвалідністю: сутність, принципи та  
функції……………………………………………………………………… 18 
1.3. Механізми соціального захисту дітей з інвалідністю: зміст і  
класифікація………………………………………………………………... 28 
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ  
ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УКРАЇНІ………………………………….. 39 
2.1. Нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з  
інвалідністю………………………………………………………………... 39 
2.2. Фінансово-матеріальна підтримка дітей з інвалідністю та сімей, які  
їх виховують……………………………………………………………….. 47 
2.3. Соціальні, реабілітаційні та освітні послуги як складові  
комплексної підтримки дитини з інвалідністю………………………….. 58 
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО  
ЗАХИСТУ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УМОВАХ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ  
ГРОМАДИ…………………………………………………………………. 68 
3.1. Основні проблеми реалізації соціального захисту дітей з  
інвалідністю на місцевому рівні………………………………………….. 68 
3.2. Міжвідомча взаємодія суб’єктів соціального захисту дітей з  
інвалідністю………………………………………………………………... 77 
3.3. Напрями формування комплексної системи підтримки дітей з  
інвалідністю та їхніх сімей у громаді……………….……………………. 85 
ВИСНОВКИ………………………………………….…………………….. 93 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………. 98 
ДОДАТКИ 100 
  
3 
ВСТУП 
 
Актуальність теми дослідження. Соціальний захист дітей з 
інвалідністю є одним із важливих напрямів державної соціальної політики, 
оскільки стосується забезпечення прав, гарантій, доступу до послуг та умов 
для повноцінного розвитку дитини. У сучасному суспільстві інвалідність 
розглядається не лише як медичний стан особи, а як результат взаємодії 
індивідуальних особливостей людини з бар’єрами середовища, що можуть 
обмежувати її участь у суспільному житті. Такий підхід відповідає 
положенням Конвенції про права осіб з інвалідністю, у якій наголошено на 
необхідності забезпечення повного й рівного здійснення прав людини всіма 
особами з інвалідністю, зокрема дітьми [39]. 
Особливого значення проблема соціального захисту набуває щодо дітей 
з інвалідністю, оскільки вони одночасно потребують захисту як діти та як 
особи з інвалідністю. Це зумовлює необхідність комплексного підходу, який 
має поєднувати правові гарантії, фінансово-матеріальну підтримку, соціальні 
послуги, реабілітацію, інклюзивну освіту, медичний супровід, доступне 
середовище та підтримку сім’ї. Водночас соціальний захист дитини з 
інвалідністю не може зводитися лише до призначення державної соціальної 
допомоги чи окремих пільг. Він має розглядатися як система взаємопов’язаних 
механізмів, спрямованих на забезпечення гідного життя, розвитку, соціальної 
інтеграції та участі дитини в житті громади. 
В Україні правові засади соціального захисту дітей з інвалідністю 
визначаються Конституцією України, Законом України «Про основи 
соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Законом України «Про 
реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», Законом України «Про соціальні 
послуги», Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з 
інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», а також іншими 
нормативно-правовими актами. Зазначені документи закріплюють право дітей 
з інвалідністю на соціальний захист, реабілітацію, соціальні послуги, освіту, 
4 
матеріальну підтримку та участь у суспільному житті. Проте на практиці 
реалізація цих прав часто ускладнюється недостатньою узгодженістю дій 
різних суб’єктів соціального захисту, нерівномірною доступністю послуг у 
територіальних громадах, браком комплексного супроводу сімей, недостатнім 
розвитком міжвідомчої взаємодії та обмеженою поінформованістю батьків 
щодо наявних можливостей підтримки. 
Актуальність дослідження посилюється також тим, що в умовах 
децентралізації значна частина відповідальності за організацію соціальної 
підтримки дітей з інвалідністю та їхніх сімей переходить на рівень 
територіальних громад. Саме громада є тим середовищем, у якому дитина з 
інвалідністю щоденно отримує або не отримує доступ до соціальних, освітніх, 
медичних, реабілітаційних та інших послуг. Тому важливим є не лише аналіз 
державних гарантій, а й дослідження того, як механізми соціального захисту 
реалізуються на практичному рівні та наскільки вони відповідають реальним 
потребам дитини і сім’ї. 
Ступінь наукової розробленості теми. Проблематика соціального 
захисту дітей з інвалідністю має міждисциплінарний характер і перебуває на 
перетині соціального забезпечення, права соціального захисту, соціальної 
роботи, реабілітації, інклюзивної освіти та сімейно орієнтованої підтримки. 
Окремі аспекти нормативно-правового забезпечення соціального захисту 
дітей з інвалідністю досліджувала О.Д. Балдинюк [1], яка акцентувала увагу 
на законодавчих гарантіях та соціально-правовому статусі дітей з 
інвалідністю. 
Питання соціальної роботи з дітьми з інвалідністю та їхніми сім’ями 
розкрито у працях А. Гладищук, Н. Горішної, І. Криницької, О. Мороз, Т. 
Семигіної, М. Скочко, Г. Слозанської, О. Столярик, Ж. Петрочко. Дослідниці 
розглядають підтримку дітей з інвалідністю не лише як надання допомоги, а 
як процес створення умов для соціального включення дитини та її сім’ї в життя 
громади [14]. Практичні підходи до соціальної роботи з вразливими сім’ями, 
5 
оцінки потреб дитини та ведення випадку висвітлено у працях З. Кияниці та 
Ж. Петрочко [25]. 
Проблеми розвитку соціально-реабілітаційних послуг для дітей з 
інвалідністю та їхніх сімей у територіальних громадах розглядаються у працях 
Н. Горішної, Ж. Петрочко, О. Столярик, І. Криницької. У цих дослідженнях 
увага зосереджується на необхідності комплексного підходу, доступності 
послуг, координації суб’єктів підтримки та врахуванні потреб сім’ї, яка 
виховує дитину з інвалідністю. Наукові засади інклюзивної освіти дітей з 
особливими освітніми потребами висвітлено у працях А. Колупаєвої та О. 
Таранченко, які обґрунтовують принципи доступності, індивідуалізації 
навчання, психолого-педагогічного супроводу та створення інклюзивного 
освітнього середовища [26]. 
Водночас, попри наявність значної кількості наукових і практико-
орієнтованих праць, недостатньо комплексно досліджено саме механізми 
соціального захисту дітей з інвалідністю як взаємопов’язану систему 
правових, фінансових, соціально-сервісних, реабілітаційних, освітніх та 
організаційних інструментів. Особливої уваги потребує питання узгодженості 
цих механізмів на рівні територіальної громади, де дитина з інвалідністю та її 
сім’я безпосередньо взаємодіють із системою соціального захисту, закладами 
освіти, охорони здоров’я, реабілітаційними установами та соціальними 
службами. 
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та проаналізувати 
механізми соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні, визначити 
проблеми їх реалізації та запропонувати напрями удосконалення з 
урахуванням потреб дитини, сім’ї та територіальної громади. 
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання 
дослідження: 
– розкрити зміст поняття «дитина з інвалідністю» як суб’єкта права на 
соціальний захист; 
6 
– охарактеризувати сутність, принципи та функції соціального захисту 
дітей з інвалідністю; 
– визначити основні механізми соціального захисту дітей з інвалідністю 
та здійснити їх класифікацію; 
– проаналізувати нормативно-правовий механізм забезпечення прав 
дітей з інвалідністю в Україні; 
– дослідити фінансово-матеріальну підтримку дітей з інвалідністю та 
сімей, які їх виховують; 
– охарактеризувати соціальні, реабілітаційні та освітні послуги як 
складові комплексної підтримки дитини з інвалідністю; 
– визначити основні проблеми реалізації соціального захисту дітей з 
інвалідністю на місцевому рівні; 
– обґрунтувати значення міжвідомчої взаємодії суб’єктів соціального 
захисту дітей з інвалідністю; 
– запропонувати напрями формування комплексної системи підтримки 
дітей з інвалідністю та їхніх сімей у громаді. 
Об’єкт дослідження – система соціального захисту дітей з інвалідністю 
в Україні. 
Предмет дослідження – механізми соціального захисту дітей з 
інвалідністю, їх нормативно-правове, фінансове, соціально-сервісне, 
реабілітаційне, освітнє та організаційне забезпечення. 
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що ефективність соціального 
захисту дітей з інвалідністю залежить не лише від наявності законодавчих 
гарантій і державної соціальної допомоги, а й від узгодженості дій різних 
суб’єктів соціального захисту, доступності соціальних, реабілітаційних та 
освітніх послуг, своєчасного оцінювання потреб дитини і сім’ї, розвитку 
міжвідомчої взаємодії та впровадження сімейно орієнтованого підходу на 
рівні територіальної громади. 
Методи дослідження. Для досягнення мети та виконання завдань 
дослідження використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. 
7 
Метод аналізу застосовано для вивчення наукової літератури, нормативно-
правових актів та практики соціального захисту дітей з інвалідністю. 
Системний метод дав змогу розглянути соціальний захист дітей з інвалідністю 
як сукупність взаємопов’язаних механізмів. Порівняльний метод використано 
для зіставлення різних підходів до розуміння соціального захисту, соціального 
забезпечення, соціальних послуг та реабілітації. Метод класифікації 
застосовано для виокремлення основних механізмів соціального захисту дітей 
з інвалідністю. Метод узагальнення використано для формулювання висновків 
і пропозицій щодо удосконалення системи підтримки дітей з інвалідністю та 
їхніх сімей. 
Наукова новизна дослідження полягає в комплексному розгляді 
механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю як взаємопов’язаної 
системи правових, фінансових, соціально-сервісних, реабілітаційних, освітніх 
та організаційних інструментів, що мають забезпечувати не лише матеріальну 
підтримку, а й соціальне включення дитини та сім’ї в життя громади. 
Практичне значення роботи полягає в тому, що її положення можуть 
бути використані у діяльності органів соціального захисту населення, 
соціальних служб, фахівців із соціальної роботи, закладів освіти, охорони 
здоров’я та реабілітаційних установ під час організації комплексної підтримки 
дітей з інвалідністю та їхніх сімей. Запропоновані у роботі підходи можуть 
бути корисними для вдосконалення міжвідомчої взаємодії, оцінювання потреб 
дитини і сім’ї, планування соціальних послуг та формування сімейно 
орієнтованої моделі підтримки на рівні територіальної громади. 
Практична значущість роботи полягає в тому, що її результати можуть 
бути використані органами місцевого самоврядування, соціальними 
службами, закладами освіти та реабілітаційними установами для 
вдосконалення підтримки дітей з інвалідністю. Зокрема, у роботі 
запропоновано практичні інструменти: карту єдиного маршруту підтримки, 
форму первинної оцінки потреб, матрицю міжвідомчої взаємодії, паспорт 
8 
проєкту, систему індикаторів ефективності та інформаційну картку для 
батьків, які подано в додатках А–Е. 
Основні положення та результати дослідження були апробовані під час 
участі у виступах та публікації тез: Гаркавенко Я. Сучасні механізми 
соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні в умовах воєнного стану // 
Матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Соціально-
психологічна допомога і соціальна робота: виклики сучасності» присвяченої 
60-річчю Луцького національного технічного університету. (16-17 квітня 2026 
року.) С. 22. (Додаток Ж). 
  
9 
РОЗДІЛ 1. ДІТИ З ІНВАЛІДНІСТЮ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: НАУКОВІ ПІДХОДИ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ 
СТАТУС 
1.1. Дитина з інвалідністю як суб’єкт права на соціальний захист 
Дослідження механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю 
потребує насамперед визначення соціально-правового статусу дитини з 
інвалідністю як суб’єкта права на соціальний захист. Такий підхід є 
принципово важливим, оскільки дає змогу уникнути звуженого розуміння 
дитини з інвалідністю лише як отримувача допомоги, пільг чи реабілітаційних 
заходів. У сучасній науковій і правовій площині дитина з інвалідністю має 
розглядатися передусім як носій прав, свобод, соціальних гарантій і законних 
інтересів, реалізація яких потребує узгодженої діяльності держави, 
територіальної громади, соціальних служб, закладів освіти, охорони здоров’я, 
реабілітаційних установ та сім’ї. 
У традиційних підходах інвалідність тривалий час розглядалася 
переважно крізь призму медичних обмежень, фізичних або психічних 
порушень, що зумовлювали потребу в лікуванні, догляді чи спеціальному 
режимі життєдіяльності. Однак сучасне розуміння інвалідності ґрунтується на 
соціальній і правозахисній моделі, відповідно до якої обмеження участі особи 
в суспільному житті виникають не лише через стан здоров’я, а й через бар’єри 
середовища, дискримінаційні практики, недостатню доступність послуг, 
інформації, освіти, транспорту, архітектурного простору та соціальної 
підтримки. Саме тому соціальний захист дітей з інвалідністю має бути 
спрямований не лише на компенсацію окремих втрат чи обмежень, а й на 
створення умов для розвитку, участі, самореалізації та включення дитини в 
життя громади. 
Відповідно до Конвенції про права осіб з інвалідністю, держави-
учасниці мають забезпечувати повне здійснення дітьми з інвалідністю всіх 
прав людини й основоположних свобод нарівні з іншими дітьми, а в усіх діях 
щодо дітей з інвалідністю першочергова увага має приділятися найкращим 
10 
інтересам дитини [38]. Це положення є методологічно важливим для 
дослідження, оскільки воно зміщує акцент із пасивного отримання допомоги 
на активне забезпечення прав дитини. Інакше кажучи, дитина з інвалідністю 
не повинна розглядатися як об’єкт опіки, а має визнаватися суб’єктом права, 
який має право на повагу до гідності, розвиток, освіту, соціальну підтримку, 
реабілітацію, участь у прийнятті рішень відповідно до віку та рівня розвитку. 
У науковій літературі питання соціального захисту дітей з інвалідністю 
розглядається як складова ширшої проблематики соціального забезпечення, 
соціальної роботи, інклюзивної освіти та реабілітації. О. Балдинюк [1] 
підкреслює, що рівень соціального захисту дітей з інвалідністю є одним із 
показників соціальної відповідальності держави та її здатності гарантувати 
права вразливих категорій населення. Дослідниця акцентує увагу на тому, що 
нормативно-правове забезпечення має не лише декларувати права дітей з 
інвалідністю, а й створювати реальні механізми їх реалізації. Такий підхід є 
важливим для розуміння соціального захисту не як формальної сукупності 
законодавчих норм, а як практично діючої системи гарантій і підтримки. 
Суттєвим для аналізу є також положення про те, що дитина з 
інвалідністю одночасно належить до кількох соціально-правових категорій. 
По-перше, вона є дитиною, а отже, має всі права, передбачені міжнародними 
та національними актами у сфері захисту прав дитини. По-друге, вона є 
особою з інвалідністю, що передбачає необхідність спеціальних гарантій, 
реабілітаційних заходів, доступного середовища та недискримінаційного 
ставлення. По-третє, вона є членом сім’ї, яка також потребує підтримки, 
консультування, соціального супроводу та доступу до послуг. По-четверте, 
дитина з інвалідністю є учасником освітнього, соціального й громадського 
середовища, тому її права не можуть бути реалізовані лише через систему 
виплат або пільг. 
У цьому контексті важливо наголосити, що соціальний захист дитини з 
інвалідністю має подвійний характер. З одного боку, він спрямований 
безпосередньо на дитину як носія прав і отримувача соціальних гарантій. З 
11 
іншого боку, він охоплює сім’ю, яка забезпечує щоденний догляд, виховання, 
розвиток, комунікацію із соціальними, медичними, освітніми та 
реабілітаційними установами. Тому підтримка дитини з інвалідністю не може 
бути ефективною без підтримки її батьків або законних представників. На це 
звертають увагу З. Кияниця та Ж. Петрочко [25], які підкреслюють значення 
оцінки потреб не лише дитини, а й сім’ї загалом, оскільки саме сімейне 
середовище є ключовим простором розвитку, безпеки та соціалізації дитини. 
Дитина з інвалідністю як суб’єкт права на соціальний захист має 
розглядатися через систему взаємопов’язаних правових, соціальних і 
практичних характеристик. Узагальнено ці характеристики подано в таблиці 
1.1. 
Таблиця 1.1.  
Соціально-правові характеристики дитини з інвалідністю як суб’єкта права 
на соціальний захист 
Характеристика Зміст характеристики Значення для соціального захисту 
Має право на життя, розвиток, 
Соціальний захист має 
виховання, освіту, захист, 
Дитина як носій будуватися з урахуванням віку, 
повагу до гідності та 
прав потреб, безпеки, розвитку та 
врахування найкращих 
права дитини на участь 
інтересів 
Має стійкі порушення здоров’я, Потребує спеціальних гарантій, 
Особа з які у взаємодії з бар’єрами реабілітації, доступності 
інвалідністю можуть обмежувати участь у середовища, недискримінації та 
суспільному житті індивідуального підходу 
Має право на державну Соціальний захист має включати 
Отримувач 
соціальну допомогу, соціальні не лише виплати, а й послуги, 
соціальних 
послуги, реабілітаційні заходи, супровід, консультування та 
гарантій 
допоміжні засоби реабілітації підтримку сім’ї 
Освітній механізм соціального 
Може потребувати особливих 
Учасник захисту має забезпечувати 
освітніх умов, індивідуальної 
освітнього інклюзію, доступність навчання 
програми розвитку, психолого-
процесу та участь у шкільному 
педагогічного супроводу 
середовищі 
Ефективний захист потребує 
Живе і розвивається у 
Член сім’ї та підтримки сім’ї, міжвідомчої 
конкретному сімейному та 
громади взаємодії та доступності послуг у 
соціальному середовищі 
громаді 
Джерело: побудовано автором за [39; 9; 1; 25; 14] 
 
12 
Як видно з таблиці 1.1, соціально-правовий статус дитини з інвалідністю 
не може бути зведений до факту встановлення інвалідності або права на 
державну допомогу. Він є значно ширшим і включає комплекс прав, потреб, 
гарантій та механізмів підтримки. Саме тому в межах спеціальності «соціальне 
забезпечення» доцільно аналізувати дитину з інвалідністю не з позиції 
медичної класифікації порушень, а з позиції доступу до прав, послуг, ресурсів 
і можливостей. 
Важливою складовою правового статусу дитини з інвалідністю є право 
на соціальний захист. У широкому розумінні це право охоплює державну 
соціальну допомогу, пенсійні та компенсаційні виплати у передбачених 
законодавством випадках, соціальні послуги, реабілітацію, забезпечення 
допоміжними засобами реабілітації, доступ до освіти, медичної допомоги, 
підтримку сім’ї та створення безбар’єрного середовища. У вузькому розумінні 
соціальний захист часто ототожнюється з матеріальною підтримкою, однак 
такий підхід є недостатнім для дітей з інвалідністю, оскільки їхні потреби 
мають комплексний характер. 
Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з 
інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» визначає право дітей з 
інвалідністю віком до 18 років на державну соціальну допомогу [4]. Проте 
матеріальна допомога є лише одним із елементів соціального захисту. Вона не 
вирішує самостійно проблем доступності освіти, реабілітації, соціалізації, 
пересування, комунікації, догляду, психологічної підтримки сім’ї та участі 
дитини в житті громади. Саме тому в сучасному підході соціальний захист 
дітей з інвалідністю має розглядатися як багаторівнева система, у якій 
фінансовий механізм поєднується із соціально-сервісним, реабілітаційним, 
освітнім, правовим та організаційним механізмами. 
Закон України «Про соціальні послуги» визначає організаційні та 
правові засади надання соціальних послуг особам і сім’ям, які перебувають у 
складних життєвих обставинах або мають ризик потрапляння в такі обставини 
[9]. Для сімей, які виховують дітей з інвалідністю, соціальні послуги мають 
13 
особливе значення, оскільки можуть включати консультування, соціальний 
супровід, денний догляд, соціальну адаптацію, підтримане проживання, 
посередництво, інформування, психологічну підтримку та інші форми 
допомоги. Отже, дитина з інвалідністю як суб’єкт права на соціальний захист 
реалізує свої права не лише через систему грошових виплат, а й через доступ 
до якісних соціальних послуг. 
Окреме значення має право дитини з інвалідністю на реабілітацію. Закон 
України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» передбачає систему 
реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення, компенсацію або 
підтримання функціональних можливостей особи, її соціальну адаптацію та 
інтеграцію [6]. Для дитини з інвалідністю реабілітація має не лише медичний, 
а й соціальний, психолого-педагогічний та освітній зміст. Вона має сприяти не 
ізоляції дитини в межах спеціалізованих установ, а розширенню її 
можливостей для навчання, спілкування, участі в житті сім’ї та громади. 
Сучасний підхід до соціального захисту дітей з інвалідністю також 
неможливий без урахування права на освіту. А. Колупаєва та О. Таранченко 
[26] підкреслюють, що інклюзивна освіта передбачає не просте фізичне 
перебування дитини з особливими освітніми потребами в закладі освіти, а 
створення умов для її реальної участі в освітньому процесі. Це означає 
адаптацію освітнього середовища, індивідуалізацію навчання, психолого-
педагогічний супровід, співпрацю педагогів, батьків і фахівців. У цьому 
контексті освітній компонент соціального захисту набуває особливого 
значення, адже освіта є не лише соціальною гарантією, а й умовою подальшої 
соціальної інтеграції дитини. 
У працях А. Гладищук та ін. [14] соціальна робота з дітьми з 
інвалідністю та їхніми сім’ями розглядається як процес підтримки на шляху 
до інклюзії. Такий підхід є важливим, оскільки він дає змогу змістити увагу з 
окремих видів допомоги на цілісну систему супроводу. Дитина з інвалідністю 
потребує не фрагментарного реагування різних установ, а узгодженого 
14 
маршруту підтримки, у якому соціальні, освітні, медичні й реабілітаційні 
послуги не дублюються і не суперечать одна одній, а доповнюють одна одну. 
Правосуб’єктність дитини з інвалідністю у сфері соціального захисту 
має певну специфіку. З одного боку, дитина є самостійним носієм прав. З 
іншого боку, через вік, стан здоров’я, рівень розвитку або потребу в 
представництві вона часто реалізує ці права через батьків, опікунів, 
піклувальників або інших законних представників. Це не означає, що дитина 
втрачає власний суб’єктний статус. Навпаки, сучасний правозахисний підхід 
вимагає врахування думки дитини відповідно до її віку, розвитку та 
комунікативних можливостей. Отже, батьки або законні представники мають 
виступати не замість дитини як «єдині носії інтересу», а як особи, які 
допомагають реалізувати її права та забезпечити найкращі інтереси. 
У цьому аспекті важливо розрізняти поняття «потреби дитини» і «права 
дитини». Потреби вказують на те, що необхідно для розвитку, безпеки, 
навчання, здоров’я та соціалізації. Права визначають юридично гарантовані 
можливості та обов’язки держави щодо їх забезпечення. Якщо потреби дитини 
з інвалідністю залишаються лише на рівні побутового чи морального 
розуміння, вони можуть не перетворитися на конкретні дії з боку 
уповноважених суб’єктів. Натомість визнання цих потреб у межах права на 
соціальний захист створює підстави для оцінки, планування, надання послуг, 
контролю якості та відповідальності. 
З позиції соціального забезпечення дитина з інвалідністю є суб’єктом 
права на різні форми підтримки, які можна умовно подати як систему 
взаємопов’язаних рівнів. Цю систему відображено на рисунку 1.1. Як показано 
на рисунку 1.1, соціальний захист дитини з інвалідністю має багатовимірний 
характер. Його центральним елементом є не установа, не виплата і не окрема 
послуга, а сама дитина як носій прав. Навколо неї має формуватися система 
підтримки, яка включає правові гарантії, матеріальну допомогу, соціальні 
послуги, реабілітацію, освіту, підтримку сім’ї та участь у житті громади. Такий 
підхід відповідає сучасній логіці соціального забезпечення, у якій пріоритет 
15 
надається не лише компенсації соціальних ризиків, а й створенню умов для 
активної участі людини в суспільстві. 
 
 ДИТИНА З ІНВАЛІДНІСТЮ 
як субєкт права на соціальний захист 
 
 
 СОЦІАЛЬНІ 
ГАРАНТІЇ: 
ПРАВОВИЙ СТАТУС: ПІДТРИМКА СІМ’Ї: 
 – державна 
– права дитини; – консультування; 
– права особи з допомога; 
 – соціальний супровід; 
інвалідністю; – соціальні послуги; 
– опіка потреб; 
– неди скримінація. – реабілітація; 
 – допомога у догляді. 
– інклюзивна освіта. 
 
 
 УЧАСТЬ У ЖИТТІ ГРОМАДИ: 
 
 – доступне середовище; 
– міжвідомча взаємодія; 
 
– соціальна адаптація; 
 – включення в освіту і дозвілля. 
Рис. 1.1. Дитина з інвалідністю як суб’єкт права на соціальний захист 
Джерело: побудовано автором за [39; 9; 1; 25; 14] 
 
Особливого значення набуває принцип найкращих інтересів дитини. 
Його застосування означає, що будь-які рішення щодо соціального захисту 
дитини з інвалідністю мають оцінюватися з погляду їх впливу на життя, 
розвиток, безпеку, гідність, освіту, здоров’я та соціальну участь дитини. 
Наприклад, призначення грошової допомоги є важливим, але воно не може 
вважатися достатнім, якщо дитина не має доступу до реабілітації, якісної 
освіти, соціальної адаптації чи безбар’єрного середовища. Так само формальна 
наявність інклюзивного навчання не забезпечує реалізації права на освіту, 
якщо відсутній належний супровід, адаптоване середовище або співпраця між 
школою, батьками та фахівцями. 
Соціально-правовий статус дитини з інвалідністю також пов’язаний із 
питанням недискримінації. Дискримінація може проявлятися не лише у 
16 
прямій відмові в доступі до послуг, а й у байдужості системи до 
індивідуальних потреб дитини, відсутності доступної інформації, складності 
адміністративних процедур, територіальній нерівності послуг, недостатньому 
врахуванні думки сім’ї, архітектурних та комунікаційних бар’єрах. У цьому 
сенсі соціальний захист має виконувати не лише компенсаторну, а й 
правозабезпечувальну функцію, тобто усувати або зменшувати бар’єри, які 
перешкоджають дитині користуватися своїми правами нарівні з іншими. 
Важливим є й те, що дитина з інвалідністю не повинна розглядатися 
ізольовано від соціального середовища. Її добробут значною мірою залежить 
від того, наскільки сім’я має доступ до інформації, ресурсів, послуг і 
підтримки. Якщо сім’я залишається сам на сам із проблемами догляду, 
реабілітації, навчання, транспортування, отримання документів і комунікації з 
установами, то навіть наявні законодавчі гарантії можуть не реалізуватися 
повною мірою. Саме тому сімейно орієнтований підхід є необхідною умовою 
ефективного соціального захисту дітей з інвалідністю. Він передбачає не 
заміну сім’ї державними інституціями, а посилення її спроможності 
забезпечувати розвиток і добробут дитини. 
Отже, дитина з інвалідністю як суб’єкт права на соціальний захист має 
розглядатися в єдності кількох вимірів: як дитина, як особа з інвалідністю, як 
член сім’ї, як отримувач соціальних гарантій, як учасник освітнього процесу і 
як член територіальної громади. Такий підхід дає змогу уникнути 
медикалізації проблеми та зосередити увагу на правах, потребах, можливостях 
і бар’єрах. Для подальшого дослідження це має принципове значення, 
оскільки механізми соціального захисту дітей з інвалідністю доцільно 
аналізувати не як розрізнені виплати, пільги чи послуги, а як комплексну 
систему підтримки, спрямовану на забезпечення гідності, розвитку, соціальної 
участі та найкращих інтересів дитини. 
  
17 
1.2. Соціальний захист дітей з інвалідністю: сутність, принципи та 
функції 
Соціальний захист дітей з інвалідністю є складною багаторівневою 
системою правових, економічних, соціальних, реабілітаційних, освітніх та 
організаційних заходів, спрямованих на забезпечення гідного рівня життя 
дитини, підтримку її розвитку, зменшення впливу соціальних ризиків і 
створення умов для участі в житті суспільства. На відміну від вузького 
підходу, за якого соціальний захист ототожнюється переважно з грошовими 
виплатами або пільгами, сучасне розуміння цієї категорії передбачає 
комплексну підтримку дитини та сім’ї, що її виховує. Такий підхід відповідає 
правозахисній моделі інвалідності, у межах якої основна увага приділяється не 
лише стану здоров’я дитини, а й тим соціальним, інституційним, освітнім, 
комунікаційним та середовищним бар’єрам, які перешкоджають її повній 
участі у суспільному житті. 
У контексті соціального забезпечення соціальний захист дітей з 
інвалідністю доцільно розглядати як особливу систему гарантій, що поєднує 
універсальні права дитини із спеціальними гарантіями для осіб з інвалідністю. 
Це означає, що дитина з інвалідністю має право не лише на матеріальну 
підтримку, а й на освіту, реабілітацію, соціальні послуги, доступне 
середовище, медичний супровід, індивідуальний підхід, захист від 
дискримінації та участь у житті громади. Саме тому соціальний захист у цій 
сфері має бути не фрагментарним, а цілісним, тобто таким, що охоплює різні 
сфери життя дитини та забезпечує взаємодію між ними. 
О. Д. Балдинюк [1], аналізуючи нормативно-правове регулювання 
соціально-правового захисту дітей з інвалідністю, наголошує на тому, що 
рівень підтримки цієї категорії дітей є важливим показником соціальної 
відповідальності держави. Такий підхід дає підстави розглядати соціальний 
захист не лише як сукупність юридичних норм, а як практичний механізм 
реалізації прав дитини. Водночас сам факт наявності законодавчих гарантій не 
забезпечує автоматичного розв’язання проблем дітей з інвалідністю, якщо ці 
18 
гарантії не підкріплені доступними послугами, зрозумілими процедурами, 
фінансовими ресурсами, міжвідомчою координацією та підтримкою сім’ї. 
Відповідно до Конвенції про права осіб з інвалідністю, особи з 
інвалідністю мають користуватися всіма правами людини й основоположними 
свободами нарівні з іншими, а в усіх діях щодо дітей з інвалідністю 
першочергова увага має приділятися найкращим інтересам дитини [39]. Це 
положення має принципове значення для визначення сутності соціального 
захисту дітей з інвалідністю, оскільки воно орієнтує систему підтримки не на 
формальне “обслуговування” дитини, а на забезпечення її прав, гідності, 
розвитку та участі. 
Закон України «Про соціальні послуги» визначає соціальні послуги як 
дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання 
таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків [9]. Для дітей з 
інвалідністю та їхніх сімей це має особливе значення, оскільки інвалідність 
дитини може створювати додаткові потреби у догляді, реабілітації, навчанні, 
соціальній адаптації, психологічній підтримці, інформуванні, консультуванні 
та супроводі. Отже, соціальний захист дітей з інвалідністю має включати не 
лише матеріальне забезпечення, а й систему соціальних послуг, які 
допомагають дитині та сім’ї долати або зменшувати вплив складних життєвих 
обставин. 
У науковій літературі дедалі більшого значення набуває сімейно 
орієнтований підхід до підтримки дітей з інвалідністю. З. П. Кияниця та Ж. В. 
Петрочко [25] підкреслюють, що ефективна соціальна робота з дитиною 
неможлива без оцінки потреб сім’ї, аналізу її ресурсів, ризиків, здатності до 
догляду, виховання та забезпечення безпечного середовища. Для дітей з 
інвалідністю ця теза є особливо важливою, оскільки саме сім’я найчастіше 
виконує основну роль у щоденному догляді, комунікації з установами, 
організації лікування, реабілітації, навчання та соціалізації дитини. Відтак 
соціальний захист має бути спрямований не лише на дитину окремо, а й на 
посилення спроможності сім’ї забезпечувати її розвиток і добробут. 
19 
Сутність соціального захисту дітей з інвалідністю можна розкрити через 
кілька взаємопов’язаних компонентів. До них належать правовий, 
матеріальний, соціально-сервісний, реабілітаційний, освітній, інституційний 
та середовищний компоненти. Кожен із них виконує окрему роль, однак лише 
їх поєднання забезпечує комплексний характер підтримки. Узагальнення цих 
компонентів подано в таблиці 1.2. 
Таблиця 1.2 
Сутнісні компоненти соціального захисту дітей з інвалідністю 
Компонент 
Значення для дитини з 
соціального Зміст компонента 
інвалідністю та її сім’ї 
захисту 
Забезпечує юридичні підстави 
Закріплення прав, гарантій, 
Правовий для отримання допомоги, 
процедур, обов’язків держави та 
компонент послуг, реабілітації, освіти та 
уповноважених суб’єктів 
захисту від дискримінації 
Сприяє частковому покриттю 
додаткових витрат, пов’язаних 
Фінансово- Державна соціальна допомога, 
із доглядом, лікуванням, 
матеріальний компенсації, пільги, матеріальна 
реабілітацією та 
компонент підтримка 
повсякденними потребами 
дитини 
Допомагає дитині та сім’ї 
Соціальні послуги, 
Соціально- долати складні життєві 
консультування, соціальний 
сервісний обставини, зменшує соціальну 
супровід, денний догляд, 
компонент ізоляцію та посилює 
інформування, підтримка сім’ї 
спроможність сім’ї 
Медична, соціальна, психолого- Сприяє розвитку 
Реабілітаційний педагогічна, фізична функціональних можливостей 
компонент реабілітація, допоміжні засоби дитини, соціальній адаптації та 
реабілітації підвищенню якості життя 
Інклюзивне навчання, Забезпечує доступ до освіти, 
Освітній індивідуальна програма розвиток здібностей, 
компонент розвитку, психолого- соціалізацію та участь дитини в 
педагогічний супровід освітньому середовищі 
Діяльність органів соціального 
захисту, соціальних служб, Забезпечує практичну 
Організаційно-
закладів освіти, охорони реалізацію прав і гарантій через 
інституційний 
здоров’я, реабілітаційних систему установ, фахівців і 
компонент 
установ, громадських міжвідомчу взаємодію 
організацій 
Безбар’єрність, доступність 
Створює умови для участі 
Середовищний простору, транспорту, 
дитини в житті громади нарівні 
компонент інформації, комунікації, послуг і 
з іншими дітьми 
дозвілля 
Джерело: побудовано автором за [39; 9; 1; 25; 14] 
20 
Як видно з таблиці 1.2, соціальний захист дітей з інвалідністю не може 
бути зведений до одного напряму державної політики. Він має інтегрований 
характер і охоплює як матеріальне забезпечення, так і послуги, реабілітацію, 
освіту, підтримку сім’ї та створення доступного середовища. Саме така 
багатокомпонентність відрізняє сучасне розуміння соціального захисту від 
патерналістської моделі, у якій дитина з інвалідністю розглядалася переважно 
як пасивний отримувач допомоги. 
А. М. Гладищук, Н. М. Горішна, І. П. Криницька, О. М. Мороз, Т. В. 
Семигіна, М. О. Скочко, Г. І. Слозанська, О. Ю. Столярик та Ж. В. Петрочко 
[15; 14] розглядають соціальну роботу з дітьми з інвалідністю та їхніми 
сім’ями як процес підтримки на шляху до інклюзії в середовище громади. 
Такий підхід є важливим для розуміння соціального захисту як системи, що 
має не лише компенсувати обмеження, а й створювати умови для включення 
дитини в соціальне життя. Інакше кажучи, ефективність соціального захисту 
визначається не лише обсягом призначених виплат, а й тим, чи може дитина 
навчатися, спілкуватися, пересуватися, отримувати реабілітаційні та соціальні 
послуги, брати участь у житті сім’ї, школи та громади. 
Принципи соціального захисту дітей з інвалідністю становлять основу, 
на якій має будуватися вся система підтримки. Вони визначають не лише 
загальні ціннісні орієнтири, а й практичні вимоги до організації послуг, 
прийняття управлінських рішень, взаємодії установ і фахівців. До ключових 
принципів соціального захисту дітей з інвалідністю належать принцип прав 
людини, найкращих інтересів дитини, недискримінації, доступності, 
адресності, комплексності, індивідуалізації, сімейно орієнтованого підходу, 
міжвідомчої взаємодії та участі дитини й сім’ї у прийнятті рішень. 
Принцип прав людини передбачає, що дитина з інвалідністю 
розглядається не як об’єкт благодійності чи опіки, а як носій прав. Це означає, 
що всі заходи соціального захисту мають бути спрямовані на реалізацію її 
прав, а не лише на формальне виконання адміністративних процедур. У цьому 
контексті соціальний захист має забезпечувати повагу до гідності дитини, її 
21 
права на розвиток, освіту, соціальну участь, захист від насильства, 
занедбаності, дискримінації та ізоляції. 
Принцип найкращих інтересів дитини означає, що будь-яке рішення 
щодо надання допомоги, послуг, реабілітації, освітнього маршруту або 
соціального супроводу має оцінюватися з погляду впливу на життя та розвиток 
дитини. Це особливо важливо у випадках, коли інтереси установи, зручність 
адміністративної процедури або обмеженість ресурсів можуть вступати в 
суперечність із реальними потребами дитини. У таких ситуаціях пріоритет має 
надаватися саме добробуту, безпеці, розвитку та гідності дитини. 
Принцип недискримінації передбачає рівний доступ дітей з інвалідністю 
до соціальних гарантій, освіти, медичної допомоги, реабілітації, інформації, 
дозвілля та участі в житті громади. Дискримінація може мати як прямий, так і 
непрямий характер. Пряма дискримінація проявляється у відмові в доступі до 
певного права або послуги через інвалідність. Непряма дискримінація виникає 
тоді, коли формально однакові правила фактично ставлять дитину з 
інвалідністю у менш сприятливе становище через недоступність середовища, 
складність процедур, відсутність адаптації чи супроводу. 
Принцип доступності охоплює не лише фізичну доступність будівель і 
транспорту, а й інформаційну, комунікаційну, процедурну та територіальну 
доступність. Для сім’ї, яка виховує дитину з інвалідністю, важливо не просто 
мати право на послугу, а реально знати про неї, розуміти порядок її отримання, 
мати можливість звернутися за підтримкою без надмірних бюрократичних 
перешкод і отримати допомогу за місцем проживання або в доступній формі. 
Принцип адресності означає, що соціальний захист має враховувати 
конкретні потреби дитини та сім’ї, а не обмежуватися стандартним набором 
заходів. Діти з інвалідністю можуть мати різні функціональні можливості, 
освітні потреби, сімейні обставини, рівень підтримки, місце проживання та 
доступ до ресурсів. Тому однакові формальні заходи не завжди забезпечують 
однаковий результат. Адресність вимагає оцінки потреб і добору таких форм 
підтримки, які відповідають конкретній життєвій ситуації. 
22 
Принцип комплексності передбачає поєднання різних видів підтримки: 
матеріальної допомоги, соціальних послуг, реабілітації, інклюзивної освіти, 
психологічної допомоги, підтримки батьків, правового консультування та 
створення доступного середовища. Саме комплексність дає змогу уникнути 
ситуації, коли дитина отримує окрему виплату, але залишається без 
реабілітації, соціалізації, освітнього супроводу або підтримки сім’ї. 
Комплексний підхід є особливо важливим для дітей з інвалідністю, оскільки 
їхні потреби зазвичай не обмежуються однією сферою. 
Принцип індивідуалізації полягає в тому, що підтримка має будуватися 
з урахуванням віку дитини, її стану здоров’я, функціональних можливостей, 
рівня розвитку, освітніх потреб, сімейної ситуації, місця проживання та 
особистих інтересів. А. А. Колупаєва та О. М. Таранченко [26], досліджуючи 
інклюзивну освіту, підкреслюють значення індивідуалізованого підходу, 
адаптації освітнього середовища та психолого-педагогічного супроводу. Ці 
положення є важливими не лише для освіти, а й для всієї системи соціального 
захисту, оскільки дитина з інвалідністю потребує не шаблонної, а 
персоналізованої підтримки. 
Принцип сімейно орієнтованого підходу означає, що підтримка має 
надаватися не лише дитині, а й сім’ї, яка забезпечує її догляд, виховання, 
розвиток і соціалізацію. Сім’я може потребувати інформаційної, 
психологічної, правової, матеріальної, соціальної та організаційної допомоги. 
Якщо батьки залишаються без підтримки, це може призводити до емоційного 
виснаження, соціальної ізоляції, зниження якості догляду, труднощів у доступі 
до послуг і порушення прав дитини. Саме тому соціальний захист має 
посилювати ресурсність сім’ї, а не перекладати на неї всю відповідальність за 
подолання бар’єрів. 
Принцип міжвідомчої взаємодії передбачає координацію між органами 
соціального захисту, службами у справах дітей, закладами освіти, охорони 
здоров’я, інклюзивно-ресурсними центрами, реабілітаційними установами, 
центрами надання соціальних послуг, громадськими та благодійними 
23 
організаціями. Для дитини з інвалідністю така взаємодія має вирішальне 
значення, адже її потреби часто перебувають на перетині кількох систем. 
Відсутність координації призводить до дублювання дій, втрати часу, 
неповного інформування сім’ї та фрагментарності підтримки. 
Принцип участі дитини та сім’ї у прийнятті рішень означає, що 
соціальний захист не повинен будуватися виключно “зверху”, без урахування 
позиції отримувачів підтримки. Думка дитини має враховуватися відповідно 
до її віку, розвитку та комунікативних можливостей, а батьки або законні 
представники мають бути залучені до оцінки потреб, планування послуг, 
визначення реабілітаційних та освітніх цілей. Такий підхід сприяє більшій 
відповідності допомоги реальним потребам дитини та сім’ї. 
Сутність, принципи та функції соціального захисту дітей з інвалідністю 
взаємопов’язані між собою. Якщо сутність визначає зміст і призначення 
соціального захисту, то принципи задають ціннісні та організаційні орієнтири, 
а функції показують, які завдання виконує ця система на практиці. 
Узагальнено цей взаємозв’язок подано на рисунку 1.2. 
Як показано на рисунку 1.2, соціальний захист дітей з інвалідністю має 
не лише матеріальне, а й правозабезпечувальне, соціально-інтеграційне та 
підтримувальне значення. Він спрямований на те, щоб дитина з інвалідністю 
не була ізольована від суспільства, а мала реальні можливості для розвитку, 
освіти, реабілітації, спілкування та участі в житті громади. 
Функції соціального захисту дітей з інвалідністю розкривають 
практичне призначення цієї системи. Однією з основних є гарантійна функція, 
яка полягає у забезпеченні державою мінімально необхідного рівня соціальної 
підтримки, правових гарантій і доступу до послуг. Вона проявляється у 
закріпленні права дитини з інвалідністю на державну соціальну допомогу, 
соціальні послуги, реабілітацію, освіту, медичний супровід і захист від 
дискримінації. Гарантійна функція створює базу, без якої інші функції 
соціального захисту не можуть бути реалізовані повною мірою. 
  
24 
 
 ПРИНЦИПИ 
СУТНІСТЬ ✓ законність; 
С оціальний захист дітей з ✓ рівність та недискримінація; 
інвалідністю – це система ✓ повага до гідності дитини; 
 правових, економічних, ✓ забезпечення найкращих 
соціальних та організаційних інтересів дитини; 
 
заходів, спрямованих на ✓ комплексність та 
забе зпечення їхніх прав, гідного міжвідомча взаємодія; 
рівня життя, розвитку та ✓ доступність; 
 інтеграції у суспільстві. ✓ участь дитини та її сімї у 
прийнятті рішень 
 заходів, спрямованих на 
 
 
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ З 
 ІНВАЛІДНІСТЮ  
 
 
ФУНКЦІЇ 
 
✓ захисна – гарантує дотримання прав і свобод дитини; 
✓  підтримувальна – забезпечує соціальну допомогу та догляд; 
✓ компенсаторна  – відшкодовує обмеження життєдіяльності; 
✓  інтеграційна – сприяє включенню дитини у суспільство; 
✓ профілактична – запобігає виникненню соціальних ризиків 
 
 
Рис. 1.2. Сутність, принципи та функції соціального захисту дітей з 
інвалідністю 
Джерело: побудовано автором за [39; 9; 1; 25; 14] 
 
Компенсаторна функція спрямована на часткове відшкодування або 
пом’якшення додаткових витрат і обмежень, пов’язаних з інвалідністю 
дитини. Йдеться про матеріальну підтримку, пільги, компенсації, допоміжні 
засоби реабілітації, послуги догляду та інші форми допомоги, які зменшують 
соціальне й економічне навантаження на сім’ю. Водночас компенсаторна 
функція не повинна бути єдиною або домінуючою, оскільки лише грошова 
підтримка не усуває бар’єрів у доступі до освіти, реабілітації, спілкування та 
соціальної участі. 
25 
Реабілітаційна функція пов’язана з відновленням, розвитком або 
підтриманням функціональних можливостей дитини, її адаптацією до 
соціального середовища та підвищенням якості життя. Вона охоплює 
медичну, фізичну, психологічну, педагогічну, соціальну та професійно 
орієнтовану складові відповідно до віку й потреб дитини. Закон України «Про 
реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» визначає реабілітацію як систему 
заходів, спрямованих на створення умов для соціальної адаптації та інтеграції 
осіб з інвалідністю [6]. У випадку дітей з інвалідністю реабілітація має бути не 
ізольованим медичним процесом, а частиною ширшої системи соціального 
захисту. 
Інтеграційна функція полягає у створенні умов для включення дитини з 
інвалідністю в освітнє, соціальне, культурне та громадське життя. Вона 
безпосередньо пов’язана з інклюзивною освітою, доступністю середовища, 
соціальною адаптацією, участю в дозвіллі, комунікації з ровесниками та 
життям у громаді. Колупаєва та Таранченко [26] зазначають, що інклюзивна 
освіта передбачає створення умов для реальної участі дитини в освітньому 
процесі, а не лише формальний доступ до закладу освіти. Отже, інтеграційна 
функція соціального захисту має бути спрямована на подолання ізоляції та 
забезпечення повноцінної участі дитини в різних сферах життя. 
Профілактична функція соціального захисту полягає у запобіганні 
поглибленню складних життєвих обставин, соціальній ізоляції, емоційному 
виснаженню сім’ї, інституціалізації дитини, порушенню її прав і втраті 
доступу до необхідних послуг. Вона реалізується через раннє виявлення 
потреб, своєчасне інформування, консультування, соціальний супровід, 
підтримку батьків, розвиток послуг у громаді та міжвідомчу взаємодію. 
Профілактичний характер соціального захисту є особливо важливим, оскільки 
реагування лише після загострення проблем часто є менш ефективним і 
потребує значно більших ресурсів. 
Захисна функція спрямована на забезпечення безпеки дитини, 
недопущення дискримінації, насильства, занедбаності, ізоляції, порушення 
26 
права на освіту, реабілітацію, соціальні послуги та гідне ставлення. У цьому 
значенні соціальний захист має не лише підтримувати дитину та сім’ю, а й 
виступати інструментом реагування на порушення прав. Захисна функція 
вимагає чітких процедур, відповідальності уповноважених суб’єктів, 
доступності правової допомоги та можливості для сім’ї оскаржувати рішення 
або бездіяльність установ. 
Підтримувальна функція полягає у посиленні ресурсів сім’ї, яка виховує 
дитину з інвалідністю. Вона передбачає консультування, психологічну 
підтримку, соціальний супровід, допомогу в оформленні документів, 
інформування про права й послуги, сприяння у взаємодії з установами, 
підтримку батьківських компетентностей. Саме ця функція дає змогу перейти 
від моделі, у якій сім’я залишається сам на сам із труднощами, до моделі 
партнерства між сім’єю, фахівцями та громадою. 
Координаційна функція соціального захисту пов’язана з необхідністю 
узгодження дій різних установ і фахівців. Дитина з інвалідністю може 
одночасно потребувати соціальної допомоги, реабілітації, медичного 
супроводу, інклюзивного навчання, психологічної підтримки та допомоги 
сім’ї. Якщо ці напрями існують окремо один від одного, підтримка стає 
фрагментарною. Саме тому соціальний захист має виконувати координаційну 
функцію, забезпечуючи взаємодію суб’єктів підтримки, обмін інформацією, 
спільне планування та відповідальність за результат. 
У сучасних дослідженнях соціально-реабілітаційних послуг для дітей з 
інвалідністю звертається увага на необхідність моніторингу та оцінювання 
якості таких послуг. Н. Горішна, Г. Слозанська та Ж. Петрочко [15] 
обґрунтовують значення структурованих індикаторів моніторингу й оцінки 
соціально-реабілітаційних послуг для дітей з інвалідністю та їхніх сімей. Це є 
важливим для розуміння функцій соціального захисту, оскільки система 
підтримки має не лише надавати послуги, а й оцінювати їх доступність, якість, 
результативність і відповідність потребам дитини та сім’ї. 
27 
Отже, соціальний захист дітей з інвалідністю є комплексною системою, 
яка поєднує правові гарантії, матеріальну підтримку, соціальні послуги, 
реабілітацію, інклюзивну освіту, підтримку сім’ї, доступність середовища та 
міжвідомчу взаємодію. Його сутність полягає не лише у компенсації 
соціального ризику, а й у створенні умов для розвитку, участі та соціального 
включення дитини. Принципи соціального захисту визначають ціннісні й 
організаційні засади цієї системи, а функції розкривають її практичне 
призначення. Для подальшого дослідження це має принципове значення, 
оскільки механізми соціального захисту дітей з інвалідністю мають 
аналізуватися як взаємопов’язана система інструментів, спрямованих на 
реалізацію прав, потреб і найкращих інтересів дитини. 
 
1.3. Механізми соціального захисту дітей з інвалідністю: зміст і 
класифікація 
Дослідження соціального захисту дітей з інвалідністю потребує не лише 
з’ясування його сутності, принципів і функцій, а й аналізу конкретних 
механізмів, через які права та гарантії дитини реалізуються на практиці. Якщо 
соціальний захист визначає загальну систему підтримки, то механізми 
соціального захисту показують, якими саме правовими, фінансовими, 
організаційними, соціальними, реабілітаційними та освітніми засобами ця 
підтримка забезпечується. Саме тому поняття “механізм соціального захисту” 
є ключовим для теми дослідження, адже воно дає змогу перейти від загального 
опису прав дитини з інвалідністю до аналізу реальних інструментів їх 
забезпечення. 
У широкому розумінні механізми соціального захисту дітей з 
інвалідністю можна визначити як систему взаємопов’язаних норм, інституцій, 
ресурсів, процедур, послуг і практичних дій, спрямованих на забезпечення 
прав, потреб, розвитку, соціальної участі та найкращих інтересів дитини з 
інвалідністю. Такі механізми не існують ізольовано один від одного. Їх 
ефективність залежить від того, наскільки узгоджено працюють законодавчі 
28 
гарантії, фінансування, соціальні послуги, реабілітація, інклюзивна освіта, 
медичний супровід, підтримка сім’ї, доступність середовища та міжвідомча 
взаємодія. 
Відповідно до правозахисного підходу, закріпленого в Конвенції про 
права осіб з інвалідністю, підтримка осіб з інвалідністю має бути спрямована 
на забезпечення повного й рівного здійснення ними прав людини та 
основоположних свобод, а також на повагу до притаманної їм гідності [39]. 
Для дітей з інвалідністю це означає, що механізми соціального захисту мають 
бути орієнтовані не лише на компенсацію обмежень, а й на усунення бар’єрів, 
створення доступного середовища, забезпечення розвитку, освіти, 
реабілітації, соціальної адаптації та участі в житті громади. 
О. Д. Балдинюк [1], аналізуючи нормативно-правове регулювання 
соціально-правового захисту дітей з інвалідністю, звертає увагу на значення 
законодавчих гарантій як основи державної підтримки цієї категорії дітей. 
Водночас нормативне закріплення прав є лише першим рівнем соціального 
захисту. Для їх реальної реалізації необхідні організаційні процедури, 
відповідальні суб’єкти, фінансові ресурси, доступні послуги, підготовлені 
фахівці та зрозумілий для сім’ї маршрут отримання допомоги. Отже, механізм 
соціального захисту не може зводитися лише до правової норми; він має 
охоплювати весь шлях – від визнання права до фактичного отримання 
дитиною і сім’єю необхідної підтримки. 
У цьому контексті важливо розмежовувати поняття “гарантія”, “захід” і 
“механізм”. Гарантія визначає, на що дитина має право. Захід є конкретною 
формою підтримки, наприклад, соціальна послуга, державна допомога, 
реабілітаційний захід або освітня адаптація. Механізм же поєднує гарантії та 
заходи в цілісну систему реалізації: хто надає допомогу, на якій підставі, за 
якою процедурою, за рахунок яких ресурсів, у які строки, з яким очікуваним 
результатом і як контролюється якість підтримки. 
Для дітей з інвалідністю така системність має особливе значення. 
Дитина може одночасно потребувати державної соціальної допомоги, 
29 
реабілітації, інклюзивного навчання, психологічної підтримки, допоміжних 
засобів реабілітації, соціального супроводу сім’ї, медичних послуг та 
адаптованого середовища. Якщо кожен із цих напрямів функціонує окремо, 
без координації, сім’я змушена самостійно “збирати” підтримку з різних 
установ. У результаті соціальний захист стає фрагментарним, а права дитини 
реалізуються неповною мірою. Саме тому механізми соціального захисту 
мають аналізуватися як взаємопов’язана система. 
Закон України «Про соціальні послуги» визначає організаційні та 
правові засади надання соціальних послуг особам і сім’ям, які перебувають у 
складних життєвих обставинах або мають ризик потрапляння в такі обставини 
[9]. Для сімей, які виховують дітей з інвалідністю, цей закон є важливим, 
оскільки закладає соціально-сервісний механізм підтримки, що має включати 
інформування, консультування, соціальний супровід, догляд, соціальну 
адаптацію, підтримку сім’ї та інші послуги залежно від оцінених потреб. Отже, 
соціальні послуги є не другорядним елементом, а одним із центральних 
механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю. 
З. П. Кияниця та Ж. В. Петрочко [25] підкреслюють важливість оцінки 
потреб дитини та сім’ї, ведення випадку і командної взаємодії у соціальній 
роботі з вразливими сім’ями. Ці положення є значущими для аналізу 
механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю, оскільки дають змогу 
розглядати підтримку не як набір стандартних послуг, а як індивідуалізований 
процес, побудований на реальній життєвій ситуації дитини. У такому підході 
механізм соціального захисту починається не з формального призначення 
допомоги, а з виявлення потреб, ресурсів, ризиків і бар’єрів, які впливають на 
добробут дитини та сім’ї. 
Важливе місце в системі механізмів соціального захисту займає 
реабілітаційний механізм. Закон України «Про реабілітацію осіб з 
інвалідністю в Україні» визначає правові, організаційні та економічні засади 
реабілітації осіб з інвалідністю [6]. Для дітей з інвалідністю реабілітація має 
не лише медичне, а й соціальне, психолого-педагогічне, освітнє та адаптаційне 
30 
значення. Її завдання полягає не тільки у відновленні або підтриманні окремих 
функціональних можливостей, а й у створенні умов для розвитку дитини, її 
навчання, спілкування, самостійності та участі в житті громади. 
Не менш важливим є освітньо-інклюзивний механізм. А. А. Колупаєва 
та О. М. Таранченко [26] розглядають інклюзивну освіту як процес створення 
умов для навчання й участі дітей з особливими освітніми потребами в 
освітньому середовищі. Для дітей з інвалідністю цей механізм має подвійне 
значення: з одного боку, він забезпечує реалізацію права на освіту, а з іншого 
– сприяє соціалізації, комунікації з однолітками, розвитку здібностей і 
подоланню ізоляції. Тому інклюзивна освіта має розглядатися не лише як 
педагогічне питання, а і як складова соціального захисту. 
У працях А. М. Гладищук, Н. М. Горішної, І. П. Криницької, О. М. 
Мороз, Т. В. Семигіної, М. О. Скочко, Г. І. Слозанської, О. Ю. Столярик та Ж. 
В. Петрочко [14; 15] соціальна робота з дітьми з інвалідністю та їхніми сім’ями 
розглядається у зв’язку з інклюзією в середовище громади. Такий підхід є 
важливим для класифікації механізмів соціального захисту, оскільки він дає 
змогу побачити, що підтримка дитини не обмежується діяльністю однієї 
установи. Вона потребує участі соціальних служб, закладів освіти, охорони 
здоров’я, реабілітаційних установ, органів місцевого самоврядування, 
громадських організацій, батьків і самої дитини відповідно до її віку та 
можливостей. 
Зміст механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю доцільно 
розкривати через їх класифікацію за основними напрямами реалізації. Така 
класифікація дає змогу уникнути хаотичного переліку окремих заходів і 
показати систему соціального захисту як упорядковану сукупність 
інструментів. Узагальнену класифікацію механізмів соціального захисту дітей 
з інвалідністю подано в таблиці 1.3. 
  
31 
Таблиця 1.3 
Класифікація механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю за змістом 
Вид механізму Зміст механізму Основні інструменти реалізації Очікуване значення для дитини та сім’ї 
Закріплення прав, гарантій, Конституційні гарантії, закони, постанови, Створює правову основу для отримання 
Нормативно-правовий 
процедур і відповідальності державні стандарти, індивідуальні програми, допомоги, послуг, реабілітації, освіти та 
механізм 
суб’єктів соціального захисту адміністративні процедури захисту від дискримінації 
Частково компенсує додаткові витрати 
Фінансово- Надання грошової та матеріальної Державна соціальна допомога, надбавка на 
сім’ї, пов’язані з доглядом, лікуванням, 
матеріальний підтримки дитині з інвалідністю і догляд, компенсації, пільги, матеріальна 
реабілітацією та повсякденними 
механізм сім’ї допомога 
потребами 
Допомагає подолати або мінімізувати 
Інформування, консультування, соціальний 
Соціально-сервісний Надання соціальних послуг дитині та складні життєві обставини, зменшує 
супровід, денний догляд, соціальна 
механізм сім’ї відповідно до оцінених потреб соціальну ізоляцію, посилює 
адаптація, підтримка сім’ї 
спроможність сім’ї 
Система заходів, спрямованих на Індивідуальна програма реабілітації, 
Сприяє розвитку дитини, її соціальній 
Реабілітаційний розвиток, підтримку або відновлення реабілітаційні послуги, допоміжні засоби 
адаптації, самостійності та підвищенню 
механізм функціональних можливостей реабілітації, психолого-педагогічна 
якості життя 
дитини підтримка 
Інклюзивне навчання, індивідуальна 
Забезпечує право на освіту, соціалізацію, 
Освітньо- Забезпечення доступу дитини з програма розвитку, команда супроводу, 
розвиток здібностей і включення в 
інклюзивний механізм інвалідністю до якісної освіти асистент учителя або дитини, адаптація 
освітнє середовище 
освітнього середовища 
Поєднання медичної допомоги з Медичний супровід, раннє втручання, Сприяє своєчасному виявленню потреб, 
Медико-соціальний 
соціальною підтримкою дитини та направлення до фахівців, взаємодія профілактиці ускладнень і узгодженню 
механізм 
сім’ї медичних і соціальних служб медичної та соціальної допомоги 
Органи соціального захисту, соціальні 
Організаційно- Діяльність установ і фахівців, які Забезпечує практичне функціонування 
служби, заклади освіти, охорони здоров’я, 
інституційний забезпечують реалізацію прав системи підтримки та доступ сім’ї до 
ІРЦ, реабілітаційні установи, ЦНАП, 
механізм дитини необхідних послуг 
громадські організації 
Інформаційно- Забезпечення сім’ї зрозумілою Консультування, інформаційні матеріали, Зменшує невизначеність для сім’ї, 
консультативний інформацією про права, послуги й електронні сервіси, фахові консультації, підвищує доступність підтримки та 
механізм порядок їх отримання маршрути отримання послуг запобігає втраті прав через необізнаність 
Міжвідомчі команди, перенаправлення, Забезпечує цілісність підтримки, 
Міжвідомчий Координація дій різних суб’єктів 
спільне планування, обмін інформацією, запобігає дублюванню або розривам між 
механізм підтримки дитини 
ведення випадку послугами 
Середовищно- Усунення фізичних, інформаційних, Доступність будівель, транспорту, 
Створює умови для участі дитини в житті 
безбар’єрний комунікаційних та соціальних інформації, послуг, дозвілля, комунікації та 
громади нарівні з іншими дітьми 
механізм бар’єрів громадського простору 
Джерело: побудовано автором за [39; 9; 6; 4; 1; 25; 14; 26] 
32 
Як видно з таблиці 1.3, механізми соціального захисту дітей з 
інвалідністю охоплюють різні, але взаємопов’язані напрями. Нормативно-
правовий механізм створює юридичну основу підтримки, фінансово-
матеріальний забезпечує економічну допомогу, соціально-сервісний 
орієнтований на подолання складних життєвих обставин, реабілітаційний 
сприяє розвитку і соціальній адаптації, освітньо-інклюзивний забезпечує 
доступ до навчання, а міжвідомчий та середовищний механізми створюють 
умови для практичної реалізації прав дитини. Така класифікація демонструє, 
що жоден механізм не може бути достатнім сам по собі. Лише їх поєднання 
формує реальну систему соціального захисту. 
Нормативно-правовий механізм є базовим, оскільки саме він визначає 
права дитини з інвалідністю, повноваження державних органів, обов’язки 
надавачів послуг, порядок призначення допомоги, умови отримання 
реабілітації, соціальних послуг та освітньої підтримки. Однак його 
ефективність залежить від того, наскільки законодавчі норми є зрозумілими 
для отримувачів послуг і реально виконуються на місцях. Формальне 
існування права не гарантує його реалізації, якщо сім’я не має інформації, не 
може пройти складну процедуру, не має доступу до фахівців або проживає в 
громаді, де відсутні необхідні послуги. 
Фінансово-матеріальний механізм є одним із найбільш видимих для 
сім’ї, оскільки пов’язаний із грошовими виплатами, компенсаціями, пільгами 
та матеріальною підтримкою. Закон України «Про державну соціальну 
допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» визначає 
право дітей з інвалідністю віком до 18 років на державну соціальну допомогу 
[4]. Водночас фінансова допомога має компенсаторний характер і не може 
замінити соціальні, реабілітаційні та освітні послуги. Її завдання полягає у 
зменшенні матеріального навантаження на сім’ю, але не у вирішенні всього 
комплексу проблем, пов’язаних з інвалідністю дитини. 
Соціально-сервісний механізм має особливе значення, оскільки саме 
через соціальні послуги держава і громада можуть реагувати на конкретні 
33 
потреби дитини та сім’ї. Якщо фінансовий механізм переважно надає ресурс, 
то соціально-сервісний механізм забезпечує супровід, консультування, 
догляд, адаптацію, підтримку батьків, допомогу у взаємодії з установами та 
профілактику поглиблення складних життєвих обставин. У цьому аспекті 
важливим є не лише факт надання послуги, а й її якість, своєчасність, 
доступність і відповідність потребам конкретної дитини. 
Реабілітаційний механізм є необхідним для підтримки розвитку дитини 
з інвалідністю, її функціональних можливостей, комунікації, мобільності, 
самообслуговування, навчання і соціальної адаптації. Він має бути пов’язаний 
з індивідуальною програмою реабілітації та враховувати не лише медичні 
показники, а й соціальне середовище, освітні потреби, ресурси сім’ї та 
можливості громади. Саме тому реабілітаційний механізм не можна 
розглядати ізольовано від соціальних послуг та освіти. 
Освітньо-інклюзивний механізм забезпечує реалізацію права дитини з 
інвалідністю на освіту. Його зміст полягає не лише у зарахуванні дитини до 
закладу освіти, а й у створенні умов для реальної участі в освітньому процесі. 
Колупаєва та Таранченко [26] підкреслюють, що інклюзивне навчання 
передбачає адаптацію освітнього середовища, індивідуалізацію навчання та 
психолого-педагогічний супровід. Відтак освітньо-інклюзивний механізм має 
розглядатися як частина соціального захисту, оскільки освіта є основою 
соціалізації, майбутньої самореалізації та включення дитини в суспільство. 
Медико-соціальний механізм передбачає взаємозв’язок медичної 
допомоги, раннього виявлення потреб, реабілітації, соціальної підтримки та 
консультування сім’ї. Його значення полягає в тому, що потреби дитини з 
інвалідністю часто перебувають на межі кількох систем: охорони здоров’я, 
соціального захисту, освіти та реабілітації. Якщо ці системи діють 
відокремлено, сім’я стикається з розривами між діагностикою, лікуванням, 
реабілітацією, соціальною підтримкою та навчанням. Тому медико-
соціальний механізм має забезпечувати не лише медичне спостереження, а й 
узгодження дій різних фахівців. 
34 
Організаційно-інституційний механізм охоплює діяльність установ, 
служб і фахівців, які забезпечують реалізацію соціального захисту. До них 
належать органи соціального захисту населення, служби у справах дітей, 
центри надання соціальних послуг, заклади освіти, охорони здоров’я, 
інклюзивно-ресурсні центри, реабілітаційні установи, центри надання 
адміністративних послуг, громадські та благодійні організації. Його 
ефективність залежить від чіткого розподілу повноважень, професійної 
підготовки фахівців, доступності установ, якості комунікації з сім’єю та 
здатності працювати в інтересах дитини. 
Інформаційно-консультативний механізм часто недооцінюється, хоча 
для сімей, які виховують дітей з інвалідністю, він є надзвичайно важливим. 
Наявність права або послуги не має практичного значення, якщо сім’я не знає 
про таку можливість, не розуміє процедури звернення або не може отримати 
фахову консультацію. Саме тому інформування, консультування, навігація 
послугами, зрозумілі алгоритми звернення та супровід під час оформлення 
документів мають розглядатися як самостійний механізм соціального захисту. 
Міжвідомчий механізм забезпечує узгодження дій різних суб’єктів. Для 
дітей з інвалідністю він є одним із ключових, оскільки їхні потреби не 
вкладаються в межі лише однієї системи. Соціальна служба може оцінювати 
потреби сім’ї, заклад освіти – забезпечувати інклюзивне навчання, медична 
система – здійснювати супровід і лікування, реабілітаційна установа – 
надавати реабілітаційні послуги, а орган місцевого самоврядування – 
організовувати доступність і фінансування послуг у громаді. Без координації 
ці дії можуть залишатися фрагментарними. Тому міжвідомчий механізм має 
забезпечувати спільне планування, перенаправлення, обмін інформацією, 
командну роботу та контроль результату. 
Середовищно-безбар’єрний механізм пов’язаний із подоланням 
фізичних, інформаційних, комунікаційних, транспортних і соціальних 
бар’єрів. Його значення полягає в тому, що навіть за наявності виплат і послуг 
дитина може залишатися ізольованою, якщо будівлі, транспорт, інформація, 
35 
освітнє середовище, дозвілля або громадський простір є недоступними. Отже, 
безбар’єрність є не додатковою умовою, а необхідною складовою соціального 
захисту. 
Класифікація механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю може 
здійснюватися не лише за змістом, а й за рівнем реалізації. Такий підхід дає 
змогу показати, що соціальний захист формується на державному рівні, але 
безпосередньо реалізується у громаді, установі, сім’ї та в індивідуальній 
взаємодії дитини з фахівцями. Рівні реалізації механізмів соціального захисту 
дітей з інвалідністю подано в таблиці 1.4. 
Як видно з таблиці 1.4, механізми соціального захисту дітей з 
інвалідністю мають багаторівневий характер. Держава формує нормативні та 
фінансові основи підтримки, регіональний рівень забезпечує координацію та 
методичне спрямування, громада організовує реальну доступність послуг, 
установи надають конкретну допомогу, сім’я забезпечує щоденне середовище 
розвитку, а індивідуальний рівень вимагає врахування потреб і можливостей 
самої дитини. Відсутність узгодженості між цими рівнями призводить до 
розривів у системі соціального захисту. 
Особливо важливим у цій системі є рівень територіальної громади. Саме 
в громаді дитина з інвалідністю живе, навчається, отримує послуги, проходить 
реабілітацію, користується транспортом, відвідує заклади освіти, бере участь 
у дозвіллі або стикається з бар’єрами. Тому ефективність механізмів 
соціального захисту значною мірою залежить від того, чи здатна громада 
організувати доступні послуги, налагодити міжвідомчу взаємодію, підтримати 
сім’ю, забезпечити інформування, адаптувати середовище та реагувати на 
індивідуальні потреби дитини. 
Узагальнюючи зміст механізмів соціального захисту дітей з 
інвалідністю, можна визначити кілька ознак, які характеризують їх як систему. 
По-перше, вони мають правову визначеність, оскільки базуються на 
міжнародних і національних нормативно-правових актах.   
36 
Таблиця 1.4.  
Рівні реалізації механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю 
Значення для ефективності 
Рівень реалізації Основні суб’єкти Зміст діяльності 
соціального захисту 
Формування законодавства, Визначає загальну модель 
Верховна Рада України, Кабінет Міністрів 
державних програм, стандартів, соціального захисту, обсяг прав і 
Державний рівень України, центральні органи виконавчої 
порядків, фінансових гарантій і гарантій, джерела фінансування та 
влади 
загальних правил підтримки державні зобов’язання 
Координація політики на рівні 
Забезпечує зв’язок між державною 
Обласні військові/державні адміністрації, області, аналіз потреб регіону, 
Регіональний політикою та практикою громад, 
структурні підрозділи соціального захисту, організація спеціалізованих 
рівень сприяє плануванню послуг з 
регіональні служби та установи послуг, методична підтримка 
урахуванням регіональних потреб 
громад 
Виявлення потреб, надання 
Органи місцевого самоврядування, центри Є ключовим рівнем фактичного 
Рівень послуг, організація доступності, 
надання соціальних послуг, ЦНАП, служби отримання дитиною та сім’єю 
територіальної підтримка сімей, міжвідомча 
у справах дітей, заклади освіти, охорони підтримки; визначає реальну 
громади взаємодія, інформування 
здоров’я, ІРЦ, громадські організації доступність соціального захисту 
населення 
Надання конкретних послуг, Забезпечує практичне втілення 
Заклади освіти, реабілітаційні установи, 
Інституційний супровід дитини, розроблення гарантій через послуги, фахову 
медичні заклади, соціальні служби, 
рівень індивідуальних програм, оцінка допомогу, реабілітацію, освіту та 
інклюзивно-ресурсні центри 
потреб, робота фахівців супровід 
Щоденний догляд, виховання, Визначає сталість підтримки, 
Батьки, законні представники, інші члени підтримка розвитку дитини, безпеку, емоційний добробут і 
Сімейний рівень 
сім’ї, близьке соціальне оточення комунікація з установами, участь у повсякденне середовище розвитку 
плануванні послуг дитини 
Урахування віку, потреб, Забезпечує персоналізований 
Індивідуальний Дитина з інвалідністю, фахівці, які можливостей, інтересів, думки характер соціального захисту та 
рівень безпосередньо з нею працюють дитини, індивідуального орієнтацію на найкращі інтереси 
маршруту підтримки дитини 
Джерело: побудовано автором за [39; 9; 1; 25; 14] 
37 
По-друге, вони мають цільову спрямованість – забезпечення прав, 
розвитку, соціальної участі та найкращих інтересів дитини. По-третє, вони 
мають ресурсне забезпечення, що включає фінанси, установи, фахівців, 
послуги, інформацію та інфраструктуру. По-четверте, вони передбачають 
індивідуалізацію підтримки залежно від потреб дитини та сім’ї. По-п’яте, вони 
потребують міжвідомчої координації, оскільки соціальний захист дітей з 
інвалідністю не може бути забезпечений зусиллями лише однієї установи. 
Водночас аналіз механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю дає 
змогу побачити й потенційні проблеми їх реалізації. Найпоширенішими серед 
них є фрагментарність підтримки, складність адміністративних процедур, 
недостатня поінформованість сімей, нерівномірна доступність послуг у 
громадах, нестача фахівців, слабка координація між установами, переважання 
матеріальної допомоги над соціально-сервісною підтримкою, недостатня 
безбар’єрність середовища та обмежене врахування думки дитини й сім’ї. Ці 
проблеми свідчать про те, що наявність окремих механізмів ще не гарантує 
ефективності системи загалом. Для подальшого дослідження важливо 
підкреслити, що механізми соціального захисту дітей з інвалідністю мають 
оцінюватися не лише за формальною наявністю законів, виплат або установ, а 
й за реальним результатом для дитини. Таким результатом має бути не лише 
отримання допомоги, а й покращення якості життя, доступ до освіти й 
реабілітації, зменшення ізоляції, підтримка сім’ї, підвищення самостійності, 
безпека, участь у житті громади та повага до гідності дитини. 
Отже, механізми соціального захисту дітей з інвалідністю – це цілісна 
система правових, фінансових, соціально-сервісних, реабілітаційних, освітніх, 
медико-соціальних, організаційних, інформаційних, міжвідомчих і 
середовищних інструментів, спрямованих на реалізацію прав і найкращих 
інтересів дитини. Їх класифікація за змістом і рівнями реалізації дає змогу 
розкрити складність і багатовимірність соціального захисту. Найбільш 
ефективною є така модель, у якій окремі механізми не діють розрізнено, а 
поєднуються в комплексну систему підтримки дитини з інвалідністю та її сім’ї 
на рівні держави, регіону, територіальної громади, установи, сім’ї та 
індивідуального супроводу.  
38 
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 
ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УКРАЇНІ 
 
2.1. Нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з 
інвалідністю 
Нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з інвалідністю 
є базовою складовою системи їх соціального захисту, оскільки саме через 
правові норми держава визначає статус дитини з інвалідністю, закріплює її 
права, встановлює соціальні гарантії, визначає повноваження органів влади та 
порядок надання допомоги, послуг, реабілітації й освітньої підтримки. На 
відміну від загального проголошення соціальної підтримки, нормативно-
правовий механізм має забезпечувати перехід від декларації права до його 
практичної реалізації. Саме тому його слід розглядати не лише як сукупність 
законів, а як систему правових інструментів, які регулюють взаємодію 
держави, територіальної громади, соціальних служб, закладів освіти, охорони 
здоров’я, реабілітаційних установ, сім’ї та самої дитини. 
У контексті соціального забезпечення нормативно-правовий механізм 
виконує кілька важливих завдань. По-перше, він визначає дитину з 
інвалідністю як суб’єкта права на соціальний захист. По-друге, встановлює 
гарантії матеріальної, соціальної, освітньої, медичної та реабілітаційної 
підтримки. По-третє, визначає коло суб’єктів, відповідальних за реалізацію 
цих гарантій. По-четверте, закріплює процедури отримання допомоги й 
послуг. По-п’яте, створює правову основу для контролю, оцінювання якості 
послуг і захисту прав дитини у випадку їх порушення. 
Конституційною основою соціального захисту є стаття 46 Конституції 
України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, 
зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та в 
інших випадках, передбачених законом [3]. Для дітей з інвалідністю ця норма 
має особливе значення, оскільки вона створює загальну правову основу для 
39 
подальшого розвитку спеціального законодавства у сфері соціального захисту, 
соціальних послуг, реабілітації, освіти та підтримки сім’ї. 
Водночас нормативно-правове забезпечення прав дітей з інвалідністю не 
обмежується лише конституційними положеннями. Воно має багаторівневий 
характер і включає міжнародні договори, закони України, підзаконні 
нормативно-правові акти, державні стандарти, порядки надання послуг, 
регіональні та місцеві програми. Така багаторівневість є необхідною, оскільки 
права дитини з інвалідністю охоплюють не одну сферу, а цілий комплекс 
напрямів: матеріальне забезпечення, соціальні послуги, реабілітацію, охорону 
здоров’я, освіту, безбар’єрність, захист від дискримінації, підтримку сім’ї та 
участь у житті громади. 
Важливе місце у нормативно-правовому механізмі посідають 
міжнародні акти. Конвенція про права дитини визначає, що дитина з 
інвалідністю має вести повноцінне й достойне життя в умовах, які 
забезпечують її гідність, сприяють упевненості в собі та полегшують активну 
участь у житті суспільства [38]. Це положення є принципово важливим, 
оскільки воно орієнтує державну політику не лише на захист дитини від 
ризиків, а й на створення умов для її розвитку та соціальної участі. 
Конвенція про права осіб з інвалідністю закріплює правозахисний підхід 
до інвалідності та визначає, що держави мають уживати всіх необхідних 
заходів для забезпечення повного здійснення дітьми з інвалідністю всіх прав 
людини й основоположних свобод нарівні з іншими дітьми [39]. Це означає, 
що дитина з інвалідністю не повинна розглядатися лише як отримувач 
допомоги. Вона є носієм прав, а держава має забезпечити умови для їх 
реалізації через законодавство, фінансування, послуги, інфраструктуру, 
освіту, реабілітацію та захист від дискримінації. 
О. Д. Балдинюк [1], аналізуючи нормативно-правове регулювання 
соціально-правового захисту дітей з інвалідністю, підкреслює, що правова 
база у цій сфері має значення лише тоді, коли вона забезпечує реальні 
механізми реалізації прав дитини. Такий підхід є важливим для цього 
40 
дослідження, оскільки дає змогу оцінювати законодавство не за кількістю 
нормативних актів, а за тим, наскільки воно дозволяє дитині та сім’ї отримати 
необхідну підтримку в реальних життєвих обставинах. 
Основні нормативно-правові акти, які формують механізм забезпечення 
прав дітей з інвалідністю в Україні, доцільно згрупувати за рівнем правового 
регулювання та предметом впливу. Таке узагальнення подано в таблиці 2.1. Як 
видно з таблиці 2.1, нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з 
інвалідністю в Україні має комплексний характер. Він поєднує конституційні 
гарантії, міжнародні стандарти, спеціальне законодавство у сфері інвалідності, 
соціальних послуг, державної допомоги, реабілітації, охорони дитинства та 
освіти. Така структура законодавства є логічною, адже дитина з інвалідністю 
одночасно є дитиною, особою з інвалідністю, членом сім’ї, учасником 
освітнього процесу, отримувачем соціальних послуг і суб’єктом права на 
реабілітацію. 
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю 
в Україні» має системоутворювальне значення для досліджуваної теми. У 
ньому визначено, що особи з інвалідністю в Україні володіють усією 
повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, а 
держава зобов’язана створити умови для реалізації цих прав без дискримінації 
за ознакою інвалідності [2]. Для дітей з інвалідністю це положення є 
важливим, оскільки воно закріплює не лише право на допомогу, а й принцип 
рівності, недискримінації та створення умов для участі в суспільному житті. 
Водночас зазначений закон має загальний характер і потребує 
конкретизації через інші нормативно-правові акти. Наприклад, матеріальне 
забезпечення дітей з інвалідністю регулюється Законом України «Про 
державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з 
інвалідністю». Цей закон визначає право дітей з інвалідністю віком до 18 років 
на державну соціальну допомогу [4]. 
  
41 
Таблиця 2.1.  
Основні нормативно-правові акти у сфері забезпечення прав дітей з інвалідністю в Україні 
Нормативно-правовий акт Сфера регулювання Значення для соціального захисту дітей з інвалідністю 
Закріплення основних прав і свобод людини, 
Визначає конституційну основу права дитини з 
Конституція України права на соціальний захист, охорону 
інвалідністю на соціальний захист та інші соціальні гарантії 
здоров’я, освіту, достатній життєвий рівень 
Закріплює право дитини з інвалідністю на повноцінне й 
Конвенція про права дитини Міжнародні стандарти захисту прав дитини достойне життя, розвиток, гідність та активну участь у 
суспільстві 
Формує правозахисний підхід до інвалідності, принцип 
Міжнародні стандарти прав осіб з 
Конвенція про права осіб з інвалідністю недискримінації, доступності, поваги до гідності та 
інвалідністю 
найкращих інтересів дитини 
Визначає охорону дитинства як стратегічний 
Загальні правові засади охорони дитинства в 
Закон України «Про охорону дитинства» загальнонаціональний пріоритет і закріплює спеціальні 
Україні 
гарантії для дітей, які потребують особливої підтримки 
Закон України «Про основи соціальної Визначає державні зобов’язання щодо створення умов для 
Загальні засади соціальної захищеності осіб з 
захищеності осіб з інвалідністю в реалізації прав осіб з інвалідністю та забезпечення їх 
інвалідністю 
Україні» соціального захисту 
Закон України «Про державну соціальну 
Матеріальне забезпечення осіб з інвалідністю Встановлює право дітей з інвалідністю віком до 18 років на 
допомогу особам з інвалідністю з 
з дитинства та дітей з інвалідністю державну соціальну допомогу 
дитинства та дітям з інвалідністю» 
Організаційні та правові засади надання Визначає систему соціальних послуг, які можуть надаватися 
Закон України «Про соціальні послуги» 
соціальних послуг дитині з інвалідністю та сім’ї відповідно до оцінених потреб 
Закріплює реабілітаційний механізм підтримки, 
Закон України «Про реабілітацію осіб з Правові, організаційні та економічні засади 
індивідуальну програму реабілітації та систему 
інвалідністю в Україні» реабілітації 
реабілітаційних заходів 
Право на освіту, інклюзивне навчання, Забезпечує правові умови для доступу дітей з інвалідністю 
Закон України «Про освіту» та акти у 
підтримка осіб з особливими освітніми до освіти, психолого-педагогічного супроводу та адаптації 
сфері інклюзивного навчання 
потребами освітнього середовища 
Порядок організації інклюзивного Визначає практичний механізм організації інклюзивного 
навчання у закладах загальної середньої Організаційні засади інклюзивного навчання освітнього середовища для учнів з особливими освітніми 
освіти потребами 
Джерело: побудовано автором за [3; 38; 39;5;2; 4; 9; 6].  
42 
Його значення полягає у формуванні фінансово-матеріального 
механізму соціального захисту. Однак матеріальна допомога не повинна 
розглядатися як єдиний або достатній інструмент підтримки, оскільки потреби 
дитини з інвалідністю виходять за межі грошового забезпечення. 
Соціально-сервісний напрям нормативно врегульовано Законом 
України «Про соціальні послуги». Цей закон визначає організаційні та правові 
засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних 
життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних 
наслідків [9]. Для дітей з інвалідністю та їхніх сімей це означає можливість 
отримання не лише матеріальної допомоги, а й послуг, які мають підтримувати 
сім’ю у щоденному догляді, вихованні, соціалізації, адаптації та взаємодії з 
іншими установами. 
Саме соціальні послуги дають змогу перейти від моделі пасивного 
утримання до моделі активної підтримки. З. П. Кияниця та Ж. В. Петрочко [25] 
наголошують, що оцінка потреб дитини та сім’ї є основою для планування 
якісної соціальної роботи. Це положення повністю узгоджується із сучасною 
логікою соціальних послуг, відповідно до якої допомога має надаватися не за 
формальним статусом, а з урахуванням конкретної життєвої ситуації, ресурсів, 
ризиків і потреб сім’ї. 
Реабілітаційний напрям нормативно забезпечується Законом України 
«Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Цей закон визначає правові, 
організаційні та економічні засади реабілітації осіб з інвалідністю, а також 
систему реабілітаційних заходів [6]. Для дітей з інвалідністю реабілітація має 
особливе значення, оскільки вона спрямована не лише на підтримання або 
відновлення функціональних можливостей, а й на розвиток дитини, її 
адаптацію, навчання, комунікацію та участь у житті громади. 
Освітній напрям забезпечення прав дітей з інвалідністю пов’язаний із 
законодавством у сфері освіти та інклюзивного навчання. Інклюзивне 
навчання у законодавстві України визначається як система освітніх послуг, що 
забезпечує реалізацію права на освіту осіб з особливими освітніми потребами, 
43 
а також їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство [7]. Порядок організації 
інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти визначає 
організаційні засади навчання учнів з особливими освітніми потребами [20]. 
Отже, освітнє законодавство виконує не лише педагогічну, а й соціально-
захисну функцію. 
А. А. Колупаєва та О. М. Таранченко [26] підкреслюють, що інклюзивна 
освіта передбачає не просто доступ дитини до закладу освіти, а створення умов 
для її реальної участі в освітньому процесі. У контексті нормативно-правового 
механізму це означає, що право на освіту дитини з інвалідністю має 
реалізовуватися через адаптацію освітнього середовища, індивідуальну 
програму розвитку, психолого-педагогічний супровід, залучення фахівців і 
співпрацю з батьками. Без таких інструментів право на освіту може 
залишатися формальним. 
Особливе значення у нормативно-правовому механізмі має Закон 
України «Про охорону дитинства». Він визначає охорону дитинства в Україні 
як стратегічний загальнонаціональний пріоритет  [5]. Для дітей з інвалідністю 
цей закон важливий тим, що закріплює загальну логіку державної політики 
щодо захисту прав дитини, а також створює підстави для спеціальних гарантій 
для дітей, які потребують особливої підтримки. Його положення мають 
розглядатися у взаємозв’язку з нормами законодавства про інвалідність, 
соціальні послуги, освіту, охорону здоров’я та реабілітацію. 
Нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з інвалідністю 
має не лише галузевий, а й функціональний характер. Це означає, що кожен 
нормативно-правовий акт виконує певну роль у системі соціального захисту: 
одні акти визначають статус і права, інші – матеріальне забезпечення, треті – 
порядок надання послуг, четверті – реабілітацію, п’яті – освітню підтримку. 
Функціональну характеристику основних елементів нормативно-правового 
механізму подано в таблиці 2.2.  
  
44 
Таблиця 2.2 
Функціональні елементи нормативно-правового механізму забезпечення прав дітей з інвалідністю 
Функціональний елемент Зміст Приклади правового забезпечення Практичне значення 
Конституція України, Конвенція про права дитини, 
Формує правову основу для визнання 
Правовизначальний Визначення статусу дитини з Конвенція про права осіб з інвалідністю, Закон України 
дитини з інвалідністю суб’єктом права 
елемент інвалідністю, її прав і гарантій «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю 
на соціальний захист 
в Україні» 
Закріплення обов’язків держави Забезпечує юридичні підстави для 
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб 
щодо забезпечення соціального вимоги реалізації прав дитини та 
Гарантійний елемент з інвалідністю в Україні», Закон України «Про охорону 
захисту, недискримінації та відповідальності уповноважених 
дитинства» 
доступності суб’єктів 
Правове регулювання грошової Закон України «Про державну соціальну допомогу Дає змогу частково компенсувати 
Фінансово-матеріальний 
допомоги, компенсацій і особам з інвалідністю з дитинства та дітям з додаткові витрати сім’ї, пов’язані з 
елемент 
матеріальної підтримки інвалідністю» інвалідністю дитини 
Правове регулювання соціальних Забезпечує перехід від формальної 
Соціально-сервісний Закон України «Про соціальні послуги», державні 
послуг, оцінки потреб, надання допомоги до підтримки, орієнтованої 
елемент стандарти соціальних послуг 
підтримки сім’ї на потреби дитини та сім’ї 
Правове забезпечення 
Сприяє розвитку, адаптації, 
реабілітаційних заходів, Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в 
Реабілітаційний елемент відновленню або підтриманню 
індивідуальної програми Україні» 
функціональних можливостей дитини 
реабілітації, допоміжних засобів 
Правове забезпечення доступу до Закон України «Про освіту», Порядок організації Забезпечує право дитини на освіту, 
Освітньо-інклюзивний 
освіти, інклюзивного навчання, інклюзивного навчання у закладах загальної середньої соціалізацію та участь в освітньому 
елемент 
психолого-педагогічного супроводу освіти середовищі 
Визначення порядків звернення, Забезпечує практичний маршрут 
Організаційно- Постанови Кабінету Міністрів України, накази 
призначення допомоги, надання реалізації права: від звернення сім’ї до 
процедурний елемент центральних органів виконавчої влади, місцеві програми 
послуг, взаємодії установ отримання підтримки 
Механізми контролю якості, Дозволяє реагувати на порушення прав, 
Контрольно-захисний Адміністративні процедури, судовий захист, контроль 
оскарження рішень, захисту прав бездіяльність установ або неналежну 
елемент якості соціальних послуг, моніторинг дотримання прав 
дитини якість підтримки 
Джерело: побудовано автором за [1; 3; 14; 25; 38; 39;5;2; 4; 9; 6]. 
45 
Нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з інвалідністю 
охоплює не лише визначення правового статусу, а й гарантування конкретних 
форм підтримки, процедур їх отримання та механізмів захисту у випадку 
порушення прав. Саме функціональний підхід дозволяє уникнути 
формального переліку законів і показати, як правова система має працювати 
для дитини та сім’ї. 
Водночас наявність розвиненої нормативної бази не означає 
автоматичної ефективності соціального захисту. Однією з проблем є 
фрагментарність правового регулювання, коли різні аспекти підтримки 
дитини з інвалідністю регулюються різними законами, постановами, 
порядками та відомчими актами. Для фахівців це створює потребу в 
міжгалузевій компетентності, а для сім’ї – ризик втрати доступу до послуг 
через складність процедур, недостатнє інформування або відсутність 
зрозумілого маршруту отримання допомоги. 
Ще однією проблемою є розрив між нормативним закріпленням прав і 
фактичною доступністю послуг. Законодавство може передбачати право на 
соціальні послуги, реабілітацію чи інклюзивне навчання, однак реальна 
можливість скористатися цими правами залежить від наявності відповідних 
установ, фахівців, фінансування, транспорту, доступного середовища та 
міжвідомчої координації в конкретній територіальній громаді. Тому 
нормативно-правовий механізм має оцінюватися не лише з позиції юридичної 
повноти, а й з позиції практичної реалізованості. 
У цьому контексті важливим є перехід від нормативно-формального до 
потребоорієнтованого підходу. А. М. Гладищук та ін. [14] розглядають 
соціальну роботу з дітьми з інвалідністю та їхніми сім’ями як процес 
підтримки на шляху до інклюзії. Це означає, що правове регулювання має бути 
не лише системою приписів, а інструментом, який допомагає дитині й сім’ї 
отримати реальну підтримку в громаді. Відповідно, нормативно-правовий 
механізм має забезпечувати не тільки право на звернення, а й право на якісну, 
своєчасну, доступну та індивідуалізовану допомогу. 
46 
Нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з інвалідністю 
також пов’язаний із принципом найкращих інтересів дитини. Цей принцип 
вимагає, щоб у будь-яких рішеннях щодо дитини враховувався вплив таких 
рішень на її розвиток, безпеку, освіту, здоров’я, сімейне середовище, 
соціальну участь і гідність. Для системи соціального захисту це означає, що 
правові процедури не повинні бути самоціллю. Вони мають служити дитині та 
сім’ї, а не створювати додаткові бар’єри. 
Окремої уваги потребує питання термінології. У сучасному 
академічному й правозахисному дискурсі доцільно використовувати поняття 
“дитина з інвалідністю”, а не стигматизувальні або застарілі формулювання. 
Зміна мови є не лише стилістичним питанням. Вона відображає перехід від 
медикалізованого та патерналістського підходу до правозахисної моделі, у 
якій дитина визнається носієм прав, а інвалідність розглядається у взаємодії з 
бар’єрами середовища. 
Отже, нормативно-правовий механізм забезпечення прав дітей з 
інвалідністю в Україні є складною багаторівневою системою, що включає 
міжнародні стандарти, конституційні положення, спеціальне законодавство, 
підзаконні акти, державні стандарти та процедурні правила. Його зміст 
полягає у правовому визначенні статусу дитини з інвалідністю, закріпленні 
соціальних гарантій, регулюванні матеріальної допомоги, соціальних послуг, 
реабілітації, інклюзивної освіти, безбар’єрності та захисту від дискримінації. 
Водночас ефективність цього механізму залежить не лише від наявності 
нормативних актів, а й від їх узгодженості, зрозумілості для сім’ї, ресурсного 
забезпечення, доступності послуг у громаді та здатності уповноважених 
суб’єктів діяти в найкращих інтересах дитини. 
 
2.2. Фінансово-матеріальна підтримка дітей з інвалідністю та сімей, 
які їх виховують 
Фінансово-матеріальна підтримка дітей з інвалідністю та сімей, які їх 
виховують, є одним із ключових механізмів соціального захисту, оскільки 
47 
інвалідність дитини часто зумовлює додаткові витрати, пов’язані з доглядом, 
лікуванням, реабілітацією, спеціальним харчуванням, транспортом, 
допоміжними засобами, адаптацією житла, навчанням і повсякденним 
супроводом. На відміну від загальної підтримки сімей з дітьми, фінансово-
матеріальна допомога сім’ям, які виховують дитину з інвалідністю, має не 
лише соціально-побутове, а й компенсаторне, підтримувальне та 
правозабезпечувальне значення. Вона покликана частково зменшити 
нерівність можливостей, яка виникає через додаткове навантаження на сім’ю, 
потребу постійного догляду та обмежений доступ до окремих послуг. 
У системі соціального забезпечення фінансово-матеріальна підтримка 
дітей з інвалідністю виконує кілька взаємопов’язаних функцій. По-перше, 
вона забезпечує мінімальний рівень матеріальної підтримки дитини як особи, 
яка має спеціальний соціально-правовий статус. По-друге, вона компенсує 
частину витрат сім’ї, пов’язаних із доглядом і забезпеченням життєдіяльності 
дитини. По-третє, вона має підтримувати спроможність сім’ї залишатися 
основним середовищем виховання, розвитку й соціалізації дитини. По-
четверте, вона створює матеріальне підґрунтя для реалізації інших прав 
дитини – на реабілітацію, освіту, участь у житті громади та соціальну 
інтеграцію. 
О. Д. Балдинюк [1], аналізуючи нормативно-правове забезпечення 
соціально-правового захисту дітей з інвалідністю, наголошує на значенні 
законодавчо визначених гарантій як основи державної підтримки цієї категорії 
дітей. У контексті фінансово-матеріального механізму це означає, що 
допомога має бути не разовим актом благодійності, а юридично гарантованим 
правом, реалізація якого забезпечується державним бюджетом, визначеними 
процедурами призначення та відповідальністю уповноважених органів. 
Водночас фінансова підтримка не може розглядатися як самодостатній 
механізм соціального захисту. З. П. Кияниця та Ж. В. Петрочко [25] 
підкреслюють, що підтримка дитини і сім’ї має ґрунтуватися на оцінці потреб, 
ресурсів і ризиків, а не лише на формальному статусі. Це положення є 
48 
важливим для аналізу виплат дітям з інвалідністю, оскільки однакова сума 
допомоги може мати різне значення для сімей з різним рівнем доходу, місцем 
проживання, доступом до реабілітаційних послуг, транспортом, зайнятістю 
батьків і потребою дитини в постійному догляді. 
Базою для розрахунку значної частини соціальних виплат у 2026 році є 
прожитковий мінімум. Закон України «Про Державний бюджет України на 
2026 рік» установлює з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу 
в розрахунку на місяць у розмірі 3209 грн; для дітей віком до 6 років – 2817 
грн; для дітей віком від 6 до 18 років – 3512 грн; для осіб, які втратили 
працездатність, – 2595 грн; мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 
становить 8647 грн. Ці показники є важливими, оскільки саме від них залежать 
розміри державної соціальної допомоги, надбавок на догляд, окремих 
сімейних виплат та підтримки дітей, влаштованих у сімейні форми виховання. 
Таблиця 2.3 
Розрахункова база фінансово-матеріальної підтримки дітей з інвалідністю  
у 2026 році 
Розмір у 
Значення для розрахунку підтримки дітей з 
Показник 2026 році, 
інвалідністю 
грн 
Прожитковий мінімум на Загальний соціальний стандарт, що 
одну особу в розрахунку 3209,00 використовується для оцінки рівня 
на місяць державних соціальних гарантій 
База для розрахунку надбавки на догляд за 
Прожитковий мінімум для 
2817,00 дитиною з інвалідністю до 6 років та окремих 
дітей віком до 6 років 
допомог дітям відповідного віку 
База для розрахунку надбавки на догляд за 
Прожитковий мінімум для 
дитиною з інвалідністю віком від 6 до 18 
дітей віком від 6 до 18 3512,00 
років та окремих допомог дітям відповідного 
років 
віку 
Прожитковий мінімум для База для розрахунку державної соціальної 
осіб, які втратили 2595,00 допомоги дітям з інвалідністю віком до 18 
працездатність років 
70% прожиткового Базовий розмір державної соціальної 
мінімуму для осіб, які 1816,50 допомоги на дитину з інвалідністю віком до 
втратили працездатність 18 років 
Використовується для окремих розрахунків у 
Мінімальна заробітна 
8647,00 сфері соціальної підтримки, оплати праці та 
плата у місячному розмірі 
соціального забезпечення 
Джерело: побудовано автором за [13; 4] 
 
49 
Як видно з таблиці 2.3, ключовим показником для базової державної 
соціальної допомоги дитині з інвалідністю є не прожитковий мінімум для 
дитини відповідного віку, а прожитковий мінімум для осіб, які втратили 
працездатність. Відповідно до Закону України «Про державну соціальну 
допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», на дітей 
з інвалідністю віком до 18 років державна соціальна допомога призначається 
у розмірі 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. 
У 2026 році це становить 1816,50 грн на місяць. 
Така розрахункова модель має важливе аналітичне значення. З одного 
боку, вона забезпечує гарантований базовий рівень державної підтримки. З 
іншого боку, розмір базової допомоги є нижчим за прожитковий мінімум 
дитини відповідного віку: 1816,50 грн становить приблизно 64,48% 
прожиткового мінімуму для дитини до 6 років і приблизно 51,72% 
прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років. Це свідчить про 
те, що базова допомога сама по собі не може повністю покрити навіть 
мінімальні потреби дитини, не кажучи вже про додаткові витрати, пов’язані з 
інвалідністю. 
Саме тому законодавство передбачає надбавку на догляд за дитиною з 
інвалідністю. Її розмір залежить від віку дитини та належності до підгрупи А. 
Для дитини з інвалідністю підгрупи А надбавка на догляд установлюється у 
розмірі 200% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку; для іншої 
дитини з інвалідністю – 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного 
віку. Розміри базової допомоги, надбавки на догляд та загального можливого 
обсягу щомісячної підтримки у 2026 році подано в таблиці 2.4. 
Дані таблиці 2.4 свідчать, що фінансова підтримка дітей з інвалідністю 
суттєво відрізняється залежно від віку дитини та наявності підгрупи А. 
Найвищий рівень щомісячної підтримки передбачено для дітей з інвалідністю 
підгрупи А, що є логічним з огляду на значно вищу потребу в постійному 
догляді. Так, у 2026 році загальний розмір базової допомоги та надбавки на 
50 
догляд для дитини підгрупи А віком до 6 років становить 7450,50 грн, а для 
дитини підгрупи А віком від 6 до 18 років – 8840,50 грн. 
Таблиця 2.4 
Розміри державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю та надбавки на 
догляд у 2026 році 
Загальний 
Базова 
розмір 
державна Розрахунок Надбавка 
щомісячної 
Категорія дитини соціальна надбавки на на догляд, 
підтримки за 
допомога, догляд грн 
наявності права 
грн 
на надбавку, грн 
Дитина з інвалідністю до 
Надбавка не 
18 років без надбавки на 1816,50 0,00 1816,50 
призначена 
догляд 
Дитина з інвалідністю 
200% × 
підгрупи А віком до 6 1816,50 5634,00 7450,50 
2817,00 
років 
Дитина з інвалідністю 
200% × 
підгрупи А віком від 6 до 1816,50 7024,00 8840,50 
3512,00 
18 років 
Інша дитина з 
інвалідністю віком до 6 1816,50 50% × 2817,00 1408,50 3225,00 
років 
Інша дитина з 
інвалідністю віком від 6 1816,50 50% × 3512,00 1756,00 3572,50 
до 18 років 
Дитина з інвалідністю, 
Додаткове Додається до 
інвалідність якої 
підвищення – відповідного 
пов’язана з пораненням 
50% базової розміру 
чи іншим ушкодженням 1816,50 +908,25 
державної допомоги з 
здоров’я від 
соціальної урахуванням 
вибухонебезпечних 
допомоги надбавок 
предметів 
Джерело: побудовано автором за [4; 13] 
 
Водночас для дітей з інвалідністю, які не належать до підгрупи А, розмір 
підтримки значно менший. Загальна сума базової допомоги та надбавки на 
догляд для іншої дитини з інвалідністю до 6 років становить 3225,00 грн, а для 
дитини віком від 6 до 18 років – 3572,50 грн. Це означає, що диференціація 
підтримки враховує ступінь потреби в догляді, проте не завжди повною мірою 
враховує реальні витрати сім’ї на реабілітацію, транспорт, ліки, спеціалістів, 
адаптивні матеріали, навчання чи побутову підтримку. 
51 
Особливу увагу слід звернути на норму щодо дітей, інвалідність яких 
пов’язана з пораненням чи іншим ушкодженням здоров’я від 
вибухонебезпечних предметів. Закон передбачає підвищення відповідної 
допомоги на 50% розміру базової державної соціальної допомоги на дітей з 
інвалідністю віком до 18 років. У 2026 році таке підвищення становить 908,25 
грн. Ця норма має особливе значення в умовах воєнного стану та мінної 
небезпеки, оскільки визнає специфічний соціальний ризик, з яким стикаються 
діти внаслідок збройної агресії та вибухонебезпечного забруднення територій. 
Для оцінки достатності фінансово-матеріальної підтримки важливо 
порівнювати не лише абсолютні суми виплат, а й їх співвідношення з 
прожитковим мінімумом дитини відповідного віку. Такий аналіз дає змогу 
побачити, наскільки державна допомога наближається до мінімального 
соціального стандарту і чи здатна вона виконувати не лише символічну, а й 
реальну компенсаторну функцію. Відповідні розрахунки подано в таблиці 2.5. 
Як видно з таблиці 2.5, базова державна соціальна допомога на дитину з 
інвалідністю без надбавки на догляд є нижчою за прожитковий мінімум 
дитини відповідного віку. Це свідчить про обмежену компенсаторну 
спроможність такої виплати. Натомість надбавка на догляд істотно змінює 
обсяг підтримки, особливо для дітей підгрупи А. Проте навіть у таких 
випадках фінансова допомога не може розглядатися як повний еквівалент 
фактичних витрат сім’ї, оскільки не всі потреби дитини можуть бути 
монетизовані або компенсовані грошима. 
А. М. Гладищук та ін. [14] розглядають соціальну роботу з дітьми з 
інвалідністю та їхніми сім’ями як процес підтримки на шляху до інклюзії в 
середовище громади. З цієї позиції фінансова допомога є необхідною, але 
недостатньою умовою соціального включення. Вона має поєднуватися з 
доступними соціальними послугами, реабілітацією, супроводом під час 
інклюзивного навчання, психологічною підтримкою батьків, транспортною 
доступністю та безбар’єрним середовищем/ 
  
52 
Таблиця 2.5 
Співвідношення фінансової підтримки дітей з інвалідністю  
з прожитковим мінімумом дитини відповідного віку у 2026 році 
Прожитковий мінімум Загальний розмір Співвідношення з 
Категорія дитини дитини відповідного щомісячної прожитковим Аналітичний висновок 
віку, грн підтримки, грн мінімумом дитини, % 
Дитина з інвалідністю до Базова допомога не досягає 
6 років без надбавки на 2817,00 1816,50 64,48% прожиткового мінімуму дитини 
догляд відповідного віку 
Дитина з інвалідністю Розрив із прожитковим мінімумом є 
віком від 6 до 18 років без 3512,00 1816,50 51,72% ще більшим через вищий віковий 
надбавки на догляд соціальний стандарт 
Підтримка перевищує прожитковий 
Інша дитина з 
мінімум дитини, але не враховує 
інвалідністю до 6 років із 2817,00 3225,00 114,48% 
повного обсягу додаткових витрат 
надбавкою на догляд 
сім’ї 
Інша дитина з 
Підтримка лише незначно перевищує 
інвалідністю віком від 6 
3512,00 3572,50 101,72% прожитковий мінімум дитини 
до 18 років із надбавкою 
відповідного віку 
на догляд 
Виплата суттєво вища за 
Дитина з інвалідністю 
2817,00 7450,50 264,48% прожитковий мінімум, що відображає 
підгрупи А до 6 років 
потребу в постійному догляді 
Найвищий рівень підтримки серед 
Дитина з інвалідністю 
основних категорій, однак він також 
підгрупи А віком від 6 до 3512,00 8840,50 251,72% 
потребує доповнення послугами та 
18 років 
реабілітацією 
Джерело: побудовано автором за [4; 13] 
Примітка. Розраховано автором на основі показників прожиткового мінімуму на 2026 рік та законодавчо визначених розмірів 
державної соціальної допомоги й надбавки на догляд. 
53 
Інакше грошові виплати можуть лише частково зменшити економічне 
навантаження, але не усунути соціальну ізоляцію дитини та сім’ї. Окрему 
групу фінансово-матеріальних інструментів становлять виплати сім’ям з 
дітьми, що набули оновленого змісту з 2026 року. Законом № 4681-IX 
запроваджено нові підходи до підтримки сімей після народження дитини та в 
період догляду за нею. Зокрема, допомога при народженні першої та кожної 
наступної дитини виплачується одноразово у розмірі 50 000 грн, а допомога 
для догляду за дитиною до досягнення нею одного року у 2026 році становить 
7000 грн, а для догляду за дитиною з інвалідністю – 10 500 грн. Також 
допомога для догляду за дитиною “єЯсла” у 2026 році становить 8000 грн, а 
для догляду за дитиною з інвалідністю – 12 000 грн.  
Дані таблиці 2.6 показують, що фінансово-матеріальна підтримка сімей 
з дітьми у 2026 році стала більш диференційованою. Важливим є те, що окремі 
виплати для догляду за дитиною з інвалідністю встановлюються у 
підвищеному розмірі порівняно із загальними виплатами для сімей з дітьми. 
Зокрема, допомога для догляду за дитиною з інвалідністю до одного року 
становить 10 500 грн замість 7000 грн, а допомога “єЯсла” для дитини з 
інвалідністю – 12 000 грн замість 8000 грн. Це свідчить про визнання 
державою додаткової вартості догляду за дитиною з інвалідністю та 
необхідності підтримки батьківської зайнятості. 
Разом із тим ці інструменти мають різну правову природу і не повинні 
ототожнюватися з державною соціальною допомогою дітям з інвалідністю. 
Допомога при народженні дитини, “пакунок малюка”, “пакунок школяра” та 
“єЯсла” належать до ширшої системи державної допомоги сім’ям з дітьми. 
Вони можуть бути актуальними для сімей, які виховують дитину з 
інвалідністю, але не завжди є спеціальною виплатою саме у зв’язку з 
інвалідністю. Натомість державна соціальна допомога дітям з інвалідністю та 
надбавка на догляд безпосередньо пов’язані зі спеціальним соціально-
правовим статусом дитини.  
  
54 
Таблиця 2.6  
Додаткові фінансово-матеріальні інструменти підтримки сімей з дітьми, актуальні для сімей, які виховують дітей з 
інвалідністю, у 2026 році 
Розмір у 
Аналітичне значення для сімей, які виховують 
Вид підтримки Категорія отримувачів 2026 році, Характер виплати 
дитину з інвалідністю 
грн 
Забезпечує стартову підтримку сім’ї після 
Один із батьків або опікун, з яким дитина 
Допомога при народженні дитини 50 000,00 Одноразова народження дитини, однак не є спеціальною 
постійно проживає 
виплатою у зв’язку з інвалідністю 
Одноразова Має матеріально-побутове значення, оскільки 
“Пакунок малюка” або грошова компенсація Один із батьків новонародженої дитини 8451,00 натуральна або забезпечує базові речі для дитини або 
грошова допомога компенсацію їх вартості 
Мати або інший законний представник, який 
Допомога для догляду за дитиною до 1 року 7000,00 Щомісячна Загальна підтримка сімей з дітьми раннього віку 
фактично здійснює догляд 
Підвищений розмір із коефіцієнтом 1,5 
Мати або інший законний представник 
Допомога для догляду за дитиною з інвалідністю до 1 року 10 500,00 Щомісячна відображає додаткові потреби догляду за 
дитини з інвалідністю 
дитиною з інвалідністю 
Законний представник, який після догляду за 
Спрямована на поєднання батьківства з 
Допомога “єЯсла” дитиною виходить на роботу в режимі 8000,00 Щомісячна 
професійною зайнятістю 
повного робочого часу 
Законний представник дитини з Підвищений розмір має компенсувати вищу 
Допомога “єЯсла” для догляду за дитиною з інвалідністю 12 000,00 Щомісячна 
інвалідністю, який виходить на роботу вартість догляду та підтримати зайнятість батьків 
Має цільове значення для підготовки дитини до 
“Пакунок школяра” Сім’ї учнів першого класу 5000,00 Одноразова навчання, зокрема придбання шкільного приладдя 
та одягу 
Державна соціальна допомога на дитину з інвалідністю до 6 Розмір становить 3,5 прожиткового мінімуму для 
Прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного 
років, яка є дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою 9859,50 Щомісячна дитини відповідного віку і враховує підвищені 
типу 
батьківського піклування, у прийомній сім’ї / ДБСТ потреби дитини з інвалідністю 
Державна соціальна допомога на дитину з інвалідністю від 6 до Забезпечує вищий рівень підтримки порівняно з 
Прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного 
18 років, яка є дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою 12 292,00 Щомісячна дітьми без інвалідності у сімейних формах 
типу 
батьківського піклування, у прийомній сім’ї / ДБСТ виховання 
Джерело: побудовано автором за [12; 4; 13] 
Примітка. Складено автором на основі Закону № 4681-IX, роз’яснень Міністерства соціальної політики України та Пенсійного фонду 
України, а також розрахунків за прожитковим мінімумом для дітей відповідного віку у 2026 році. 
55 
Фінансово-матеріальна підтримка також має важливий зв’язок із 
деінституціалізацією та розвитком сімейних форм виховання. Для дітей з 
інвалідністю, які є дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського 
піклування, у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу 
передбачено підвищений розмір допомоги – 3,5 прожиткового мінімуму для 
дітей відповідного віку. Міністерство соціальної політики зазначає, що така 
допомога для дітей з інвалідністю становить 3,5 прожиткового мінімуму на 
дитину відповідного віку. У 2026 році це становить 9859,50 грн для дитини з 
інвалідністю до 6 років і 12 292,00 грн для дитини з інвалідністю віком від 6 
до 18 років. 
Цей напрям підтримки має особливе значення, оскільки діти з 
інвалідністю, які залишилися без батьківського піклування, мають 
підвищений ризик інституціалізації, соціальної ізоляції та обмеженого 
доступу до індивідуального догляду. Вищий розмір допомоги у сімейних 
формах виховання покликаний компенсувати частину додаткових витрат і 
стимулювати розвиток сімейних форм догляду, що відповідає сучасному 
підходу до забезпечення найкращих інтересів дитини. 
Фінансово-матеріальний механізм підтримки дітей з інвалідністю має 
оцінюватися не лише за обсягом виплат, а й за їх доступністю, регулярністю, 
зрозумілістю процедур і здатністю відповідати реальним потребам сім’ї. У 
практичному вимірі для батьків важливим є не тільки розмір допомоги, а й те, 
наскільки просто її оформити, чи можна подати заяву через цифрові сервіси, 
чи є можливість отримати консультацію, чи не вимагаються зайві документи, 
чи не переривається виплата через бюрократичні причини. Законодавство 
поступово посилює роль Пенсійного фонду України, ЦНАП, електронних 
сервісів та міжвідомчої взаємодії у призначенні допомог, що може покращити 
доступність фінансової підтримки для сімей. 
Водночас у фінансово-матеріальному механізмі залишаються проблемні 
аспекти. По-перше, базовий розмір державної соціальної допомоги на дитину 
з інвалідністю є нижчим за прожитковий мінімум дитини відповідного віку. 
56 
По-друге, реальні витрати сім’ї часто перевищують обсяг призначених виплат, 
особливо якщо дитина потребує регулярної реабілітації, спеціального 
транспорту, ліків, технічних засобів, адаптивного навчання або постійного 
супроводу. По-третє, фінансова підтримка не завжди супроводжується 
доступними соціальними послугами, а тому частина коштів фактично 
витрачається на заміщення тих послуг, які мали б бути доступними в громаді. 
Ще однією проблемою є нерівність фактичних можливостей сімей 
залежно від місця проживання. Одна й та сама сума допомоги має різну 
практичну цінність у великому місті, де є реабілітаційні центри, інклюзивно-
ресурсні центри, транспорт і фахівці, та в сільській або віддаленій громаді, де 
більша частина витрат може припадати на дорогу, приватні консультації або 
пошук послуг в іншому населеному пункті. Тому фінансово-матеріальна 
підтримка має поєднуватися з розвитком соціальної інфраструктури громади. 
У цьому контексті важливо погодитися з підходом А. М. Гладищук та 
ін. [14], які розглядають підтримку дітей з інвалідністю та їхніх сімей як шлях 
до інклюзії, а не як просте надання окремих видів допомоги. Фінансові 
виплати мають бути частиною ширшої системи: оцінки потреб, соціального 
супроводу, реабілітації, інклюзивної освіти, психологічної підтримки, 
консультування та безбар’єрності. Лише в такому поєднанні вони можуть 
виконувати не лише компенсаторну, а й інтеграційну функцію. 
Отже, фінансово-матеріальна підтримка дітей з інвалідністю та сімей, 
які їх виховують, є необхідним елементом соціального захисту, що забезпечує 
базову матеріальну гарантію, часткову компенсацію додаткових витрат і 
підтримку сімейного середовища. У 2026 році основними інструментами такої 
підтримки є державна соціальна допомога дітям з інвалідністю, надбавка на 
догляд, підвищені виплати для дітей підгрупи А, додаткове підвищення для 
дітей, інвалідність яких пов’язана з вибухонебезпечними предметами, а також 
оновлені виплати сім’ям з дітьми, зокрема допомога до одного року, “єЯсла”, 
“пакунок малюка” і “пакунок школяра”. Водночас аналіз показує, що 
фінансово-матеріальний механізм не може бути єдиною основою соціального 
57 
захисту. Його ефективність залежить від поєднання з доступними 
соціальними, реабілітаційними, освітніми та інформаційно-консультативними 
послугами на рівні територіальної громади. 
 
2.3. Соціальні, реабілітаційні та освітні послуги як складові 
комплексної підтримки дитини з інвалідністю 
Соціальні, реабілітаційні та освітні послуги становлять практичне ядро 
системи підтримки дитини з інвалідністю, оскільки саме через них 
законодавчо закріплені права набувають реального змісту. Якщо фінансово-
матеріальна допомога забезпечує базову компенсацію частини витрат сім’ї, то 
послуги спрямовані на подолання бар’єрів, розвиток функціональних 
можливостей дитини, підтримку сім’ї, соціальну адаптацію, інклюзію в 
освітнє середовище та участь у житті громади. Тому комплексна підтримка 
дитини з інвалідністю не може обмежуватися виплатами: вона має 
передбачати поєднання соціального супроводу, реабілітаційних заходів, 
інклюзивного навчання, психолого-педагогічної допомоги, консультування 
батьків і міжвідомчої взаємодії. Оскільки комплексна підтримка має 
ґрунтуватися на реальних потребах дитини та сім’ї, важливим практичним 
інструментом є форма первинної оцінки потреб, подана в додатку Б. 
Закон України «Про соціальні послуги» визначає соціальні послуги як 
дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, їх подолання 
або мінімізацію негативних наслідків для осіб і сімей, які перебувають у таких 
обставинах або мають ризик потрапляння в них. Для сімей, які виховують 
дітей з інвалідністю, це означає, що соціальні послуги мають бути не 
формальним додатком до виплат, а інструментом щоденної підтримки, 
орієнтованої на оцінені потреби дитини та сім’ї.  
У науковій літературі соціальна підтримка дітей з інвалідністю дедалі 
частіше розглядається в межах сімейно орієнтованого та інклюзивного 
підходів. З. П. Кияниця та Ж. В. Петрочко [25] наголошують, що соціальна 
робота з дитиною має ґрунтуватися на оцінці потреб не лише самої дитини, а 
58 
й сім’ї, яка забезпечує догляд, розвиток і безпеку. А. М. Гладищук та ін. [14] 
розглядають соціальну роботу з дітьми з інвалідністю та їхніми сім’ями як 
процес підтримки на шляху до інклюзії в середовище громади. Такий підхід є 
особливо важливим, оскільки дитина з інвалідністю потребує не окремих 
розрізнених послуг, а узгодженого маршруту підтримки. 
Соціальні послуги для дітей з інвалідністю та їхніх сімей можуть 
включати інформування, консультування, догляд, соціальну адаптацію, 
соціальну реабілітацію, персонального асистента, підтримане проживання, 
натуральну допомогу, а також тимчасовий відпочинок для батьків або осіб, які 
здійснюють догляд. Міністерство соціальної політики України окремо виділяє 
ці послуги серед основних видів підтримки, якими можуть скористатися особи 
та діти з інвалідністю.  
Особливе значення має послуга тимчасового відпочинку для осіб, які 
здійснюють догляд за дітьми з інвалідністю. Вона спрямована на профілактику 
емоційного та фізичного виснаження батьків, зменшення ризику сімейної 
кризи та підтримку здатності сім’ї забезпечувати якісний догляд за дитиною. 
У цьому аспекті соціальні послуги виконують не лише допоміжну, а й 
профілактичну функцію, оскільки запобігають поглибленню складних 
життєвих обставин. 
Реабілітаційні послуги є другою важливою складовою комплексної 
підтримки. Їх призначення полягає у розвитку, відновленні або підтриманні 
функціональних можливостей дитини, формуванні навичок 
самообслуговування, комунікації, мобільності, соціальної адаптації та участі в 
повсякденному житті. Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в 
Україні» визначає правові, організаційні та економічні засади реабілітації осіб 
з інвалідністю. У випадку дітей реабілітація має розглядатися не лише як 
медична допомога, а як комплексний процес, що поєднує медичні, соціальні, 
психолого-педагогічні та освітні заходи.  
Важливим інструментом реабілітаційного механізму є індивідуальна 
програма реабілітації дитини з інвалідністю. Оновлене положення про 
59 
індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю визначає механізм 
її розроблення, виконання та фінансування; програма розробляється 
лікарсько-консультативною комісією, зокрема за принципом 
екстериторіальності, а строк розроблення становить один місяць із дня 
звернення законного представника дитини до ЛКК щодо встановлення 
інвалідності.  
Освітні послуги є третьою складовою комплексної підтримки дитини з 
інвалідністю. Вони пов’язані з реалізацією права на освіту, соціалізацію, 
розвиток здібностей, участь у житті дитячого колективу та підготовку до 
подальшої інтеграції в суспільство. А. А. Колупаєва та О. М. Таранченко [26] 
підкреслюють, що інклюзивна освіта не зводиться до фізичної присутності 
дитини в закладі освіти, а передбачає створення умов для її реальної участі в 
освітньому процесі. Це означає адаптацію освітнього середовища, 
індивідуалізацію навчання, психолого-педагогічний супровід і співпрацю 
педагогів, фахівців та батьків. 
Порядок організації інклюзивного навчання у закладах загальної 
середньої освіти визначає організаційні засади інклюзивного навчання учнів з 
особливими освітніми потребами, а у 2026 році до нього внесено зміни, 
зокрема щодо можливості організації освітнього процесу з використанням 
технологій дистанційного навчання в умовах воєнного, надзвичайного стану 
або надзвичайної ситуації.  
Важливою інституцією освітньої підтримки є інклюзивно-ресурсний 
центр. Відповідно до положення про інклюзивно-ресурсний центр, така 
установа створюється для забезпечення права осіб з особливими освітніми 
потребами на здобуття освіти, а її діяльність включає комплексну психолого-
педагогічну оцінку розвитку дитини, надання психолого-педагогічних і 
корекційно-розвиткових послуг та супровід дитини з особливими освітніми 
потребами.  
Співвідношення соціальних, реабілітаційних та освітніх послуг у 
системі підтримки дитини з інвалідністю подано в таблиці 2.7.  
60 
Таблиця 2.7 
Соціальні, реабілітаційні та освітні послуги в системі комплексної підтримки 
дитини з інвалідністю 
Очікуваний 
Ключові суб’єкти 
Вид послуг Основний зміст результат для 
надання 
дитини та сім’ї 
Центри надання 
Інформування, Зменшення 
соціальних послуг, 
консультування, соціальний соціальної ізоляції, 
фахівці із соціальної 
супровід, догляд, денний підтримка сім’ї, 
роботи, органи 
Соціальні догляд, соціальна адаптація, профілактика 
соціального захисту, 
послуги соціальна реабілітація, складних життєвих 
територіальні 
підтримка сім’ї, тимчасовий обставин, допомога в 
громади, громадські 
відпочинок для осіб, які реалізації прав 
та благодійні 
здійснюють догляд дитини 
організації 
Медична, соціальна, Підтримання або 
психолого-педагогічна, розвиток 
ЛКК, реабілітаційні 
фізична реабілітація; функціональних 
установи, заклади 
Реабілітаційні індивідуальна програма можливостей 
охорони здоров’я, 
послуги реабілітації; допоміжні дитини, підвищення 
фахівці з реабілітації, 
засоби реабілітації; самостійності, 
соціальні служби 
розвиток функціональних адаптація до 
можливостей повсякденного життя 
Заклади освіти, 
Інклюзивне навчання, 
інклюзивно-ресурсні Реалізація права на 
індивідуальна програма 
центри, педагогічні освіту, соціалізація, 
розвитку, психолого-
працівники, асистенти участь у дитячому 
Освітні послуги педагогічний супровід, 
вчителя/дитини, колективі, розвиток 
корекційно-розвиткові 
команда психолого- здібностей і 
послуги, адаптація 
педагогічного комунікації 
освітнього середовища 
супроводу 
Соціальні служби, Підвищення 
Надання сім’ї зрозумілої ЦНАП, органи обізнаності батьків, 
Інформаційно- інформації про права, місцевого зменшення 
консультативна послуги, порядок самоврядування, ІРЦ, бюрократичних 
підтримка звернення, маршрути заклади охорони бар’єрів, своєчасне 
допомоги здоров’я, громадські звернення за 
організації допомогою 
Профілактика 
Тимчасовий відпочинок для 
Надавачі соціальних виснаження батьків, 
батьків, денний догляд, 
Послуги послуг, громади, посилення 
персональний асистент, 
підтримки спеціалізовані спроможності сім’ї, 
допомога в 
догляду установи, недержавні збереження дитини в 
самообслуговуванні та 
надавачі сімейному 
повсякденному житті 
середовищі 
Джерело: побудовано автором за [4; 13; 3; 20; 18; 14; 38; 39;5;2; 4; 9; 6]. 
 
Як видно з таблиці 2.7, соціальні, реабілітаційні та освітні послуги 
мають різний зміст, але спільну мету – забезпечення розвитку, підтримки, 
соціальної участі та найкращих інтересів дитини. Соціальні послуги 
спрямовані переважно на підтримку дитини та сім’ї в життєвій ситуації; 
61 
реабілітаційні – на розвиток і підтримання функціональних можливостей; 
освітні – на реалізацію права на навчання і включення в дитячий колектив. Їх 
роз’єднане надання знижує ефективність соціального захисту, тоді як 
поєднання дає змогу формувати індивідуальний маршрут допомоги. 
Саме поняття “комплексна підтримка” передбачає не механічне 
поєднання різних послуг, а їх узгодженість навколо потреб конкретної дитини. 
У практичному вимірі це означає, що сім’я не повинна самостійно 
координувати всі установи, збирати інформацію, домовлятися про послуги та 
долати бюрократичні перешкоди. Навпаки, система має пропонувати 
зрозумілий маршрут: виявлення потреб, оцінка, планування допомоги, 
надання послуг, моніторинг результатів і коригування підтримки. 
Порядок організації надання соціальних послуг визначає механізм 
виявлення осіб і сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах або 
мають ризик потрапляння в них, та організації надання послуг відповідно до 
індивідуальних потреб. Також забезпечення базових соціальних послуг 
відповідно до потреб особи або сім’ї покладається на виконавчі органи 
сільських, селищних і міських рад. Це положення є принциповим для 
підтримки дітей з інвалідністю, оскільки саме громада стає ключовим рівнем 
практичної доступності соціальних послуг. 
Комплексний маршрут підтримки дитини з інвалідністю умовно можна 
подати як послідовність етапів, у якій кожен елемент має власне значення, але 
не може бути ефективним без зв’язку з іншими. Такий маршрут подано в 
таблиці 2.8. 
  
62 
Таблиця 2.8 
Етапи комплексної підтримки дитини з інвалідністю через соціальні, реабілітаційні та освітні послуги 
Етап підтримки Зміст етапу Залучені суб’єкти Практичне значення 
Первинне звернення сім’ї, виявлення Фахівець із соціальної роботи, Дає змогу не чекати загострення 
1. Виявлення 
складних життєвих обставин, визначення ЦНАП, заклад освіти, медичний проблем, а своєчасно розпочати 
потреб 
запиту дитини та батьків заклад, ІРЦ підтримку 
Аналіз стану дитини, сімейного Соціальні служби, ІРЦ, ЛКК, Забезпечує індивідуалізований 
2. Оцінка потреб 
середовища, ресурсів, ризиків, доступу до заклад освіти, реабілітаційні характер допомоги, а не шаблонне 
дитини та сім’ї 
послуг, освітніх і реабілітаційних потреб фахівці призначення послуг 
Міжвідомча команда, сім’я, Створює узгоджений маршрут 
3. Планування Визначення цілей, послуг, відповідальних 
фахівці соціальної, освітньої та допомоги, зрозумілий для сім’ї та 
підтримки суб’єктів, строків і очікуваних результатів 
медико-реабілітаційної сфер фахівців 
Консультування, соціальний супровід, Зменшує соціальну ізоляцію, 
4. Надання Надавачі соціальних послуг, 
догляд, соціальна адаптація, підтримка підтримує сім’ю, допомагає 
соціальних послуг громада, громадські організації 
батьків реалізувати права дитини 
Виконання індивідуальної програми 
5. Надання ЛКК, реабілітаційні установи, Сприяє розвитку дитини, її 
реабілітації, розвиток функціональних 
реабілітаційних заклади охорони здоров’я, адаптації, самостійності та 
можливостей, забезпечення допоміжними 
послуг фахівці з реабілітації підвищенню якості життя 
засобами 
Організація інклюзивного навчання, Забезпечує право на освіту, участь 
6. Освітня Заклад освіти, ІРЦ, команда 
індивідуальна програма розвитку, у класі, соціалізацію та розвиток 
підтримка супроводу, батьки, асистенти 
психолого-педагогічний супровід здібностей 
Оцінка результатів, перегляд плану Дозволяє підтримці залишатися 
7. Моніторинг і Соціальні служби, заклад освіти, 
підтримки, коригування послуг відповідно актуальною та відповідати реальній 
коригування реабілітаційні установи, сім’я 
до змін у потребах дитини ситуації дитини 
Участь дитини в житті громади, дозвіллі, Громада, заклади культури й Переводить підтримку з рівня 
8. Соціальне 
комунікації з ровесниками, доступному дозвілля, освіта, громадські “допомоги” на рівень реальної 
включення 
середовищі організації, сім’я участі дитини в суспільстві 
Джерело: побудовано автором за [9; 23; 16; 20; 14; 25] 
63 
Як видно з таблиці 2.8, комплексна підтримка дитини з інвалідністю має 
процесуальний характер. Вона починається не з призначення окремої послуги, 
а з виявлення та оцінки потреб. Далі має формуватися індивідуальний 
маршрут підтримки, у якому соціальні, реабілітаційні та освітні послуги не 
дублюють одна одну, а взаємно доповнюють. Саме така логіка відповідає 
сучасному підходу до соціальної роботи з дітьми з інвалідністю та їхніми 
сім’ями, у якому допомога має бути не епізодичною, а системною. 
Важливо, що комплексна підтримка дитини з інвалідністю має бути 
побудована навколо самої дитини, а не навколо адміністративних меж між 
установами. На практиці саме адміністративна роз’єднаність часто є одним із 
бар’єрів: соціальна служба працює з сім’єю, заклад освіти – з навчанням, 
медична система – з лікуванням, реабілітаційна установа – з функціональним 
розвитком, ІРЦ – з освітніми потребами. Якщо ці суб’єкти не координують дії, 
сім’я опиняється в ситуації, коли вона сама виконує роль координатора 
складної системи. 
З позиції соціального забезпечення найбільш доцільною є модель, у якій 
соціальні, реабілітаційні та освітні послуги об’єднані в єдиний маршрут 
підтримки. Таку модель подано на рисунку 2.1.  
Як показано на рисунку 2.1, комплексна підтримка дитини з 
інвалідністю має три основні сервісні блоки: соціальний, реабілітаційний та 
освітній. Проте центральним елементом цієї моделі є не сама система послуг, 
а дитина та її найкращі інтереси. Це означає, що послуги мають добиратися не 
за принципом “що є в установі”, а за принципом “що потрібно дитині та сім’ї 
для розвитку, безпеки, участі й гідного життя”. 
Соціальні послуги в такій моделі забезпечують підтримку 
повсякденного життя дитини та сім’ї. Вони допомагають батькам 
орієнтуватися в системі допомоги, отримувати консультації, долати 
адміністративні бар’єри, організовувати догляд, запобігати соціальній ізоляції 
та емоційному виснаженню. Їх особливість полягає в тому, що вони 
64 
спрямовані не лише на дитину, а й на сімейне середовище, яке є основним 
простором розвитку дитини. 
 
ДИТИНА З ІНВАЛІДНІСТЮ 
 та її інтереси 
 
 РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ОСВІТНІ ПОСЛУГИ: 
СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ: ПОСЛУГИ: ➢ Інклюзивне навчання 
 
➢ консультування; ➢ Індивідуальна ➢ індивідуальна 
➢ со ціальний супровід; програма реабілітації; програма розвитку; 
➢ догляд; ➢ допоміжні засоби; ➢  психолого-
➢ со ціальна адаптація; ➢ фізична, соціальна, педагогічний супровід; 
➢ підтримка сімї. психолого-педагогічна ➢ Корекційно-розвиткові 
 реабілітація. послуги. 
➢ соціальна адаптація; 
 
 
 МІЖВІДОМЧА ВЗАЄМОДІЯ 
соціальні служби – охорона здоровя – освіта – ІРЦ – 
 реабілітаційні установи – громада – громадські організації 
 
 
соціальна участь, розвиток, безпека, підтримка сімї та 
 
включення дитини у громаду 
 
Рис. 2.1. Модель комплексної підтримки дитини з інвалідністю через 
соціальні, реабілітаційні та освітні послуги 
Джерело: побудовано автором за [14; 25; 26] 
 
Реабілітаційні послуги забезпечують розвиток і підтримку 
функціональних можливостей дитини. Для дітей з інвалідністю це має 
особливе значення, оскільки своєчасна та якісна реабілітація може впливати 
на мобільність, комунікацію, самообслуговування, навчальні можливості, 
соціальну адаптацію та загальну якість життя. Горішна, Слозанська та 
Петрочко [15] звертають увагу на необхідність структурованого моніторингу 
та оцінки соціально-реабілітаційних послуг для дітей з інвалідністю, що 
свідчить про важливість не лише факту надання послуги, а й її якості, 
результативності та відповідності потребам дитини. 
65 
Освітні послуги забезпечують включення дитини в освітній процес і 
дитячий колектив. Для дитини з інвалідністю освіта є не лише засвоєнням 
знань, а й простором соціалізації, розвитку комунікації, формування 
самостійності та досвіду взаємодії з однолітками. Саме тому інклюзивне 
навчання має розглядатися як складова соціального захисту, а не лише як 
педагогічна технологія. Якщо освітнє середовище є недоступним, 
неадаптованим або неготовим до підтримки дитини, право на освіту 
залишається неповністю реалізованим. 
Комплексність підтримки також передбачає постійний моніторинг 
результатів. Потреби дитини з інвалідністю не є сталими: вони змінюються 
залежно від віку, стану здоров’я, розвитку, сімейної ситуації, освітнього 
маршруту, доступу до реабілітації та соціального середовища. Тому послуги 
мають періодично переглядатися. Без моніторингу система може 
продовжувати надавати формально правильні, але фактично вже неактуальні 
або недостатні види підтримки. 
Водночас у сфері соціальних, реабілітаційних та освітніх послуг для 
дітей з інвалідністю існує низка проблем. До них належать нерівномірна 
доступність послуг у різних територіальних громадах, недостатня кількість 
фахівців, складність міжвідомчої координації, обмежена транспортна 
доступність, недостатня поінформованість батьків, фрагментарність 
індивідуальних маршрутів підтримки, а також ризик формального підходу до 
інклюзивного навчання або реабілітації. Такі проблеми свідчать про те, що 
наявність нормативного права на послугу не завжди гарантує її фактичну 
доступність і якість. 
Особливо гострою є проблема територіальної нерівності. У великих 
містах сім’я частіше має доступ до ІРЦ, реабілітаційних центрів, спеціалістів, 
громадських ініціатив і закладів освіти з інклюзивними класами. У малих 
громадах або сільській місцевості вибір послуг може бути обмеженим, а 
значна частина підтримки фактично перекладається на батьків. У таких 
умовах роль громади полягає не лише у формальному виконанні повноважень, 
66 
а й у плануванні мережі послуг, залученні недержавних надавачів, розвитку 
мобільних форм підтримки та забезпеченні доступності інформації. 
Отже, соціальні, реабілітаційні та освітні послуги є ключовими 
складовими комплексної підтримки дитини з інвалідністю. Їх значення 
полягає в тому, що вони переводять соціальний захист із рівня грошових 
гарантій на рівень реальної допомоги у повсякденному житті. Соціальні 
послуги підтримують дитину та сім’ю в складних життєвих обставинах; 
реабілітаційні послуги сприяють розвитку і адаптації; освітні послуги 
забезпечують право на навчання, соціалізацію та участь у дитячому колективі. 
Найбільш ефективною є така модель, у якій ці послуги об’єднані міжвідомчою 
взаємодією, оцінкою потреб, індивідуальним плануванням і постійним 
моніторингом результатів. Саме такий підхід дозволяє розглядати дитину з 
інвалідністю не як пасивного отримувача допомоги, а як суб’єкта прав, 
розвитку та соціальної участі. 
  
67 
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО 
ЗАХИСТУ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УМОВАХ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ 
ГРОМАДИ 
 
3.1. Основні проблеми реалізації соціального захисту дітей з 
інвалідністю на місцевому рівні 
Реалізація соціального захисту дітей з інвалідністю на місцевому рівні є 
ключовою умовою практичного забезпечення їхніх прав, оскільки саме 
територіальна громада виступає безпосереднім простором життя дитини та її 
сім’ї. На рівні громади законодавчі гарантії трансформуються у конкретні 
послуги, маршрути звернення, соціальний супровід, реабілітацію, інклюзивне 
навчання, оздоровлення, інформаційну підтримку та безбар’єрне середовище. 
Тому ефективність соціального захисту дітей з інвалідністю залежить не лише 
від наявності державних програм і законодавчих норм, а й від спроможності 
місцевих інституцій забезпечити доступність, безперервність і комплексність 
підтримки. 
У науковій літературі соціальний захист дітей з інвалідністю 
розглядається як багаторівнева система, що має поєднувати правові гарантії, 
соціальні послуги, реабілітацію, підтримку сім’ї та інклюзію у громаду. О. Д. 
Балдинюк [1] наголошує, що нормативно-правове забезпечення має 
оцінюватися не лише за наявністю правових норм, а й за здатністю цих норм 
забезпечувати реальний соціально-правовий захист дитини. З. П. Кияниця та 
Ж. В. Петрочко [25] підкреслюють важливість оцінки потреб дитини і сім’ї як 
основи для планування соціальної підтримки. А. М. Гладищук та ін. [14] 
розглядають підтримку дітей з інвалідністю та їхніх сімей як процес 
включення у середовище громади, що передбачає не окремі послуги, а 
узгоджену систему супроводу. 
На прикладі Черкаської міської територіальної громади можна 
простежити, що питання підтримки дітей з інвалідністю інтегроване у місцеву 
соціальну політику. У Програмі соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 
68 
2026–2030 роки серед завдань прямо визначено соціальну підтримку сімей, у 
яких виховуються діти з інвалідністю, а також ранню соціальну реабілітацію 
дітей з інвалідністю. Крім того, програма передбачає надання допомоги сім’ям 
у складних життєвих обставинах, оцінку потреб, соціальні послуги, 
оздоровлення дітей пільгових категорій, інформаційну роботу та 
профілактичні заходи.  
Водночас наявність програмних документів не усуває автоматично 
проблем реалізації соціального захисту. Навпаки, чисельні показники місцевої 
програми дають змогу побачити структурні розриви між кількістю 
потенційних отримувачів підтримки та фактичною місткістю окремих послуг. 
Особливо показовою є ситуація з Центром комплексної реабілітації для осіб з 
інвалідністю «Жага життя», де зосереджена значна частина місцевої 
соціально-реабілітаційної підтримки дітей з інвалідністю. Відповідні 
показники подано в таблиці 3.1. 
Як видно з таблиці 3.1, у Центрі «Жага життя» на обліку передбачено 
452 особи з інвалідністю, з них 352 дитини з інвалідністю, тобто діти 
становлять 77,9% від загальної кількості облікованих осіб. Водночас послугою 
денного догляду охоплено 69 осіб, з них 55 дітей. Це означає, що частка дітей, 
які отримують денний догляд, становить лише 15,6% від кількості дітей з 
інвалідністю, які перебувають на обліку. Такий показник не можна 
автоматично трактувати як незабезпечену потребу всіх інших дітей, однак він 
чітко демонструє обмежену місткість однієї з найбільш важливих послуг для 
сімей, які потребують щоденної або регулярної підтримки.  
Проблема обмеженої місткості послуг набуває особливого значення з 
огляду на потребу батьків у розвантаженні, підтримці та соціалізації дитини. 
У 2025 році в Черкасах було відкрито першу групу денного догляду для дітей 
з інвалідністю, які пересуваються на кріслах колісних; за повідомленням 
Суспільного, група розрахована на 8 дітей, перебування є безоплатним, а її 
створення батьки пов’язують із можливістю соціалізації дитини та 
зменшенням постійного навантаження на сім’ю. Цей приклад підтверджує 
69 
важливість розвитку денного догляду, але одночасно засвідчує, що такі 
послуги лише починають формуватися для окремих категорій дітей з 
високими потребами підтримки. 
Таблиця 3.1 
Співвідношення обліку та охоплення послугою денного догляду в Центрі 
комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Жага життя»  
у 2026–2030 роках 
Показник 2026 2027 2028 2029 2030 Аналітичний висновок 
Загальна кількість осіб з Показник залишається 
інвалідністю, які сталим протягом 
452 452 452 452 452 
перебувають на обліку в усього періоду 
центрі, осіб програми 
Кількість дітей з Діти становлять 
інвалідністю, які основну частину 
352 352 352 352 352 
перебувають на обліку, облікованих 
осіб отримувачів підтримки 
Кількість повнолітніх Повнолітні особи 
осіб з інвалідністю, які становлять меншу 
100 100 100 100 100 
перебувають на обліку, частку отримувачів 
осіб підтримки 
Кількість осіб з Послугою денного 
інвалідністю, які догляду охоплено лише 
69 69 69 69 69 
отримують послугу частину осіб, які 
денного догляду, осіб перебувають на обліку 
Кількість дітей з Послугою денного 
інвалідністю, які догляду охоплено 55 
55 55 55 55 55 
отримують послугу дітей із 352 
денного догляду, осіб облікованих 
Дитячий контингент є 
Частка дітей серед усіх осіб, 
77,9 77,9 77,9 77,9 77,9 домінуючим у 
які перебувають на обліку, % 
структурі отримувачів 
Денний догляд 
Частка дітей, охоплених охоплює лише близько 
денним доглядом, від 15,6 15,6 15,6 15,6 15,6 шостої частини дітей, 
кількості дітей на обліку, % які перебувають на 
обліку 
Розрахунковий розрив між Показник свідчить про 
кількістю дітей на обліку та обмежену місткість 
297 297 297 297 297 
кількістю дітей, охоплених послуги денного 
денним доглядом, осіб догляду 
Джерело: Складено та розраховано автором на основі показників Програми 
соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки. 
Примітка. У таблиці не стверджується, що всі діти, які перебувають на обліку, 
потребують саме денного догляду; показник використано для аналізу співвідношення між 
загальним обліком і місткістю однієї з ключових послуг. 
 
70 
Другою проблемою є зростання навантаження на систему соціальних 
послуг у частині роботи із сім’ями, які перебувають у складних життєвих 
обставинах. У Програмі соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 
роки передбачено щорічне збільшення кількості сімей, які перебувають у 
складних життєвих обставинах та є отримувачами соціальних послуг у 
Черкаському міському центрі соціальних служб: з 1592 сімей у 2026 році до 
1978 сімей у 2030 році. Динаміку цього показника подано в таблиці 3.2. 
Таблиця 3.2 
Динаміка навантаження на систему соціальної підтримки сімей у складних 
життєвих обставинах у Черкаській громаді у 2026–2030 роках 
Зміна 2030 
Показник 2026 2027 2028 2029 2030 
р. до 2026 р. 
Кількість сімей у складних життєвих 
обставинах, які є отримувачами 1592 1681 1775 1874 1978 +386 сімей 
соціальних послуг, сімей 
Темп приросту до 2026 року, % 0 5,6 11,5 17,7 24,2 +24,2% 
Кількість сімей, яких планується 
проінформувати щодо державних і 1500 1500 1550 1575 1600 +100 сімей 
місцевих пільг, сімей 
Співвідношення кількості 
поінформованих сімей до кількості 94,2 89,2 87,3 84,0 80,9 -13,3 в. п. 
сімей у СЖО, % 
Кількість сімей у СЖО, охоплених 
святковими та культурно-мистецькими 1592 1681 1775 1874 1978 +386 сімей 
заходами, сімей 
Примітка. Складено та розраховано автором на основі показників Програми 
соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки. Співвідношення кількості 
поінформованих сімей до кількості сімей у СЖО використано як аналітичний індикатор 
інформаційного охоплення; ці групи не обов’язково є повністю тотожними за складом. 
 
Дані таблиці 3.2 свідчать, що протягом 2026–2030 років очікується 
зростання кількості сімей у складних життєвих обставинах на 386 сімей, або 
на 24,2%. Це означає збільшення навантаження на Черкаський міський центр 
соціальних служб і потребу в розширенні кадрової, організаційної та сервісної 
спроможності. Водночас кількість сімей, яких планується проінформувати 
щодо гарантованих державою пільг і додаткових пільг, встановлених 
Черкаською міською радою, зростає лише з 1500 до 1600, тобто на 100 сімей. 
У відносному вимірі співвідношення інформаційного охоплення до кількості 
71 
сімей у СЖО знижується з 94,2% у 2026 році до 80,9% у 2030 році. Це дає 
підстави стверджувати про ризик недостатнього інформаційного супроводу 
сімей за умов зростання загального навантаження на систему.  
Для сімей, які виховують дітей з інвалідністю, інформаційна підтримка 
є не другорядною, а базовою умовою доступу до соціального захисту. Якщо 
батьки не мають зрозумілої інформації про порядок оформлення допомоги, 
направлення на реабілітацію, можливості денного догляду, оздоровлення, 
інклюзивного навчання або соціального супроводу, то навіть наявні місцеві 
послуги можуть залишатися недоступними. Саме тому Кияниця та Петрочко 
[25] обґрунтовують необхідність оцінки потреб сім’ї та індивідуального 
планування підтримки, а не лише формального інформування про наявність 
певних прав. Для зменшення інформаційної невизначеності та спрощення 
доступу батьків до послуг доцільним є використання інформаційної картки 
для сімей, які виховують дитину з інвалідністю. Такий зразок подано в додатку 
Е. 
Третьою проблемою є переважання кількісних індикаторів над якісними 
показниками результативності. У місцевій програмі передбачено, зокрема, 
100% залучення осіб з інвалідністю до святкових заходів від загальної 
кількості отримувачів соціальних послуг у центрі «Жага життя», 100% 
забезпечення потреби в оздоровленні та відпочинку дітей пільгових категорій, 
100% забезпечення новорічними подарунками дітей пільгових категорій. Такі 
індикатори є зручними для звітності, однак вони не розкривають, чи 
поліпшилась якість життя дитини, чи зменшилася ізоляція сім’ї, чи 
підвищилася доступність реабілітації, чи отримали батьки реальне 
розвантаження, чи змінилися функціональні можливості дитини після 
послуги. 
Горішна, Слозанська та Петрочко [15] наголошують на важливості 
структурованих індикаторів моніторингу й оцінювання соціально-
реабілітаційних послуг для дітей з інвалідністю. Такий підхід особливо 
важливий для Черкаської громади, адже наявні програмні показники 
72 
переважно фіксують кількість отримувачів, заходів, послуг або відсоток 
охоплення, але не завжди дають змогу оцінити реальний результат для дитини 
та сім’ї. 
Четверта проблема пов’язана з обмеженою питомою вагою 
спеціалізованих послуг для дітей з інвалідністю в межах загального блоку 
оздоровлення та відпочинку дітей. Програма соціальної підтримки сімей м. 
Черкаси передбачає 11149 послуг з оздоровлення та відпочинку дітей щороку, 
з яких 10949 становлять послуги з відпочинку дітей, 100 – послуги з 
оздоровлення дітей з інвалідністю, які потребують особливих умов, і ще 100 – 
послуги з проживання та харчування батьків або законних представників, які 
супроводжують таких дітей. Фінансові та кількісні параметри цього напряму 
подано в таблиці 3.3.  
Як видно з таблиці 3.3, у 2026 році спеціалізоване оздоровлення дітей з 
інвалідністю, які потребують особливих умов, становить лише 100 послуг із 
11149 загальних послуг з оздоровлення та відпочинку, тобто близько 0,9%. 
Водночас фінансування цього напряму становить 3112,2 тис. грн, або 1,3% від 
загального фінансування блоку оздоровлення та відпочинку дітей. Якщо 
враховувати також проживання й харчування супроводжуючого дорослого, 
сукупне фінансування спеціалізованого пакета становить 4979,1 тис. грн, або 
2,1% від загального обсягу фінансування цього блоку.  
Ці цифри демонструють подвійну проблему. З одного боку, Черкаська 
громада передбачає окремий механізм оздоровлення дітей з інвалідністю, які 
не можуть перебувати в закладах оздоровлення та відпочинку самостійно і 
потребують індивідуального догляду та спеціальних умов. Відповідний 
порядок на 2026 рік прямо стосується дітей з інвалідністю, які потребують 
супроводу одного з батьків або законного представника. З іншого боку, частка 
таких послуг у загальному блоці оздоровлення є дуже малою, що свідчить про 
потребу в подальшому розширенні спеціалізованих і доступних форматів 
оздоровлення.  
73 
Таблиця 3.3 
Питома вага спеціалізованих послуг для дітей з інвалідністю в блоці 
оздоровлення та відпочинку дітей у Черкаській громаді у 2026 році 
Частка у 
Частка 
фінансуванні 
від Обсяг Середня 
блоку 
Кількість послуг  загальної фінансування вартість 
Показник оздоровлення 
у 2026 р. кількості у 2026 р., одиниці, 
та 
послуг, тис. грн грн 
відпочинку, 
% 
% 
Загальна кількість 
послуг з 
11149 100,0 232149,0 100,0 - 
оздоровлення та 
відпочинку дітей 
Послуги з 
10949 98,2 227169,9 97,9 20748 
відпочинку дітей 
Оздоровлення дітей з 
інвалідністю, які 
100 0,9 3112,2 1,3 31122 
потребують 
особливих умов 
Проживання та 
харчування одного з 
батьків або 
законного 100 0,9 1866,9 0,8 18669 
представника, який 
супроводжує дитину 
з інвалідністю 
Сукупний 
49791 на 
спеціалізований 
пару 
пакет для дитини з 100 дітей + 100 
- 4979,1 2,1 “дитина 
інвалідністю та супроводжуючих 
+ 
супроводжуючого 
супровід” 
дорослого 
Примітка. Складено та розраховано автором на основі Програми соціальної 
підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки. Показник “сукупний спеціалізований 
пакет” розраховано шляхом додавання витрат на оздоровлення дитини з інвалідністю та 
витрат на проживання і харчування супроводжуючого дорослого. 
 
П’ятою проблемою є фінансова асиметрія між масовими та 
спеціалізованими заходами. Середня вартість відпочинку однієї дитини у 2026 
році становить 20748 грн, тоді як середня вартість оздоровлення дитини з 
інвалідністю, яка потребує особливих умов, – 31122 грн, а середня вартість 
проживання й харчування супроводжуючого дорослого – 18669 грн. Сукупно 
один спеціалізований пакет для дитини з інвалідністю та супроводжуючого 
дорослого становить 49791 грн. Така різниця є об’єктивною, адже діти з 
інвалідністю з високими потребами підтримки потребують додаткових умов, 
супроводу, догляду та адаптації. Однак саме через вищу вартість 
74 
спеціалізовані послуги часто мають меншу кількісну доступність, що потребує 
окремого планування на рівні громади. 
Шостою проблемою є недостатня інтегрованість соціального, 
реабілітаційного й адміністративного маршрутів. У Черкасах через ЦНАП 
передбачена послуга направлення на комплексну реабілітацію осіб з 
інвалідністю, дітей з інвалідністю та дітей віком до трьох років, які належать 
до групи ризику щодо отримання інвалідності; суб’єктом надання визначено 
Департамент соціальної політики Черкаської міської ради. Також окремо 
передбачена послуга направлення дітей з інвалідністю до реабілітаційної 
установи за програмою “реабілітація дітей з інвалідністю”; строк надання 
становить 30 робочих днів, послуга є безкоштовною.  
Наявність таких адміністративних послуг є позитивною ознакою 
організованості системи. Проте для сім’ї важливим є не лише сам факт 
існування послуги, а й зрозумілість маршруту: куди звертатися, які документи 
подавати, які установи доступні, як поєднати направлення на реабілітацію з 
індивідуальною програмою реабілітації, соціальними послугами, 
інклюзивним навчанням і підтримкою сім’ї. Якщо ці елементи не поєднані в 
єдиний маршрут, сім’я фактично сама виконує роль координатора системи. 
Сьомою проблемою є ризик підміни системної підтримки подієвими 
заходами. У програмі передбачено щороку 5 святкових заходів для осіб з 
інвалідністю, які проходять реабілітацію у центрі «Жага життя», а також 5 
заходів для сімей у складних життєвих обставинах; крім того, 452 особи з 
інвалідністю планується щороку охоплювати святковими та культурно-
мистецькими заходами. Такі заходи мають важливе соціально-комунікативне 
значення, однак вони не можуть замінити денний догляд, соціальний супровід, 
системну реабілітацію, психологічну підтримку батьків або індивідуальний 
маршрут послуг. 
Восьмою проблемою є недостатня якісна видимість потреб дітей з 
інвалідністю у загальних місцевих програмах захисту дітей. Програма 
соціального захисту дітей міста Черкаси на 2026–2028 роки спрямована на 
75 
подолання проблем, пов’язаних із життєзабезпеченням і розвитком дітей-
сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей у складних 
життєвих обставинах. Це важливий напрям, але діти з інвалідністю 
потребують окремого аналітичного виділення у місцевій політиці, адже їхні 
потреби часто пов’язані не лише з соціальною вразливістю, а й з доступністю 
середовища, реабілітацією, супроводом, адаптацією освіти, допоміжними 
засобами та підтримкою батьків. 
Дев’ятою проблемою є потреба в подальшому розвитку безбар’єрності 
не лише в окремих установах, а в усій громаді. Черкаська міська рада 
характеризує центр «Жага життя» як приклад середовища, де поєднуються 
навчання, реабілітація та соціальна інтеграція; серед послуг центру зазначені 
денний догляд, консультування і натуральна допомога. Проте для дитини з 
інвалідністю безбар’єрність має охоплювати не лише спеціалізований центр, а 
й заклади освіти, транспорт, охорону здоров’я, адміністративні послуги, 
дозвілля, інформацію та громадський простір. 
Узагальнюючи наведені дані, можна визначити основні проблеми 
реалізації соціального захисту дітей з інвалідністю в Черкаській міській 
територіальній громаді. По-перше, існує розрив між кількістю дітей з 
інвалідністю, які перебувають на обліку в спеціалізованому центрі, та 
місткістю послуги денного догляду. По-друге, прогнозується зростання 
кількості сімей у складних життєвих обставинах, що посилює навантаження 
на соціальні служби. По-третє, інформаційне охоплення сімей може не 
встигати за зростанням потреб. По-четверте, спеціалізовані послуги для дітей 
з інвалідністю в межах оздоровлення становлять дуже малу частку загального 
обсягу послуг. По-п’яте, місцева система потребує переходу від кількісної 
звітності до оцінювання реальних змін у житті дитини та сім’ї. 
Отже, основна проблема реалізації соціального захисту дітей з 
інвалідністю на місцевому рівні полягає не у повній відсутності підтримки, а 
в недостатній інтегрованості, місткості та результативності її окремих 
елементів. Черкаська громада має важливі інституційні ресурси: Програму 
76 
соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки, Центр комплексної 
реабілітації «Жага життя», Черкаський міський центр соціальних служб, 
адміністративні послуги з направлення на реабілітацію, спеціальний порядок 
оздоровлення дітей з інвалідністю, які потребують особливих умов. Водночас 
подальше вдосконалення має бути спрямоване на розширення денного 
догляду, посилення інформаційного супроводу сімей, розвиток міжвідомчої 
маршрутизації, збільшення доступності спеціалізованих послуг, якісний 
моніторинг результатів і формування безбар’єрного середовища в усій 
громаді, а не лише в окремих установах. 
 
3.2. Міжвідомча взаємодія суб’єктів соціального захисту дітей з 
інвалідністю 
Міжвідомча взаємодія є однією з ключових умов ефективного 
соціального захисту дітей з інвалідністю, оскільки потреби такої дитини не 
можуть бути повністю забезпечені в межах лише однієї установи або одного 
напряму соціальної політики. Дитина з інвалідністю може одночасно 
потребувати державної соціальної допомоги, соціальних послуг, реабілітації, 
інклюзивного навчання, медичного супроводу, психологічної підтримки, 
допоміжних засобів реабілітації, оздоровлення, транспортної доступності та 
підтримки сім’ї. Тому якість соціального захисту значною мірою залежить від 
того, наскільки узгоджено діють органи соціального захисту, соціальні 
служби, заклади освіти, охорони здоров’я, реабілітаційні установи, 
інклюзивно-ресурсні центри, ЦНАП, служби у справах дітей, громадські 
організації та сім’я. 
У науковій літературі міжвідомча взаємодія розглядається як необхідна 
умова комплексного супроводу дитини та сім’ї. З. П. Кияниця та Ж. В. 
Петрочко [25] підкреслюють, що робота з дитиною і сім’єю має ґрунтуватися 
на оцінці потреб, плануванні допомоги та координації дій різних фахівців. А. 
М. Гладищук та ін. [14] розглядають підтримку дітей з інвалідністю та їхніх 
сімей як шлях до інклюзії в середовище громади, що неможливо без поєднання 
77 
соціальних, реабілітаційних, освітніх та сімейно орієнтованих послуг. Отже, 
міжвідомча взаємодія має бути не епізодичною комунікацією між установами, 
а постійним механізмом спільного виявлення потреб, маршрутизації, надання 
послуг, моніторингу результатів і коригування підтримки. 
У Черкаській міській територіальній громаді функціонують кілька 
основних суб’єктів, залучених до підтримки дітей з інвалідністю. Зокрема, 
Програма соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки визначає 
серед виконавців Департамент соціальної політики Черкаської міської ради та 
Черкаський міський центр соціальних служб, які мають здійснювати 
виявлення, облік і оцінку потреб сімей та осіб у складних життєвих 
обставинах. У громаді також діє Центр комплексної реабілітації для осіб з 
інвалідністю «Жага життя», на обліку якого перебуває 452 особи з 
інвалідністю, з них 352 дитини з інвалідністю. Крім того, у Черкасах 
функціонує комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр» Черкаської 
міської ради, що є міською установою, підпорядкованою Черкаській міській 
раді.  
Узагальнену характеристику суб’єктів міжвідомчої взаємодії у сфері 
соціального захисту дітей з інвалідністю в Черкаській громаді подано в 
таблиці 3.4. Як видно з таблиці 3.4, у Черкаській громаді сформована мережа 
суб’єктів, які прямо або опосередковано залучені до підтримки дітей з 
інвалідністю. Однак сама наявність установ не гарантує цілісності допомоги. 
Ключовою проблемою є те, що кожен суб’єкт має власну сферу 
відповідальності, процедури та показники діяльності. Якщо між ними 
відсутній узгоджений маршрут підтримки, дитина та сім’я змушені самостійно 
переходити від однієї установи до іншої. У такому випадку міжвідомча 
взаємодія набуває не системного, а реактивного характеру: установи 
включаються лише тоді, коли сім’я вже звернулася або коли проблема стала 
очевидною. 
  
78 
Таблиця 3.4 
Суб’єкти міжвідомчої взаємодії у сфері соціального захисту дітей з інвалідністю в Черкаській громаді 
Суб’єкт взаємодії Основні функції у підтримці дитини з інвалідністю Ключовий напрям взаємодії Потенційна проблема координації 
Департамент соціальної Організація соціальної підтримки, призначення/супровід Соціальний захист, 
Ризик зосередження на процедурі, а не на 
політики Черкаської окремих соціальних гарантій, реалізація місцевих адміністративні рішення, 
комплексному маршруті дитини 
міської ради програм, направлення на реабілітацію бюджетні програми 
Черкаський міський центр Виявлення сімей у складних життєвих обставинах, оцінка Соціальна робота з дитиною та Зростання кількості сімей у СЖО може 
соціальних служб потреб, соціальний супровід, профілактична робота сім’єю збільшувати навантаження на фахівців 
Центр комплексної Реабілітаційні й соціально-реабілітаційні послуги, денний Реабілітація, денний догляд, Обмежена місткість окремих послуг 
реабілітації «Жага життя» догляд, підтримка дітей та осіб з інвалідністю соціальна адаптація порівняно з кількістю дітей на обліку 
КУ «Інклюзивно- Комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку Ризик слабкого зв’язку між освітнім 
Освітня інклюзія, психолого-
ресурсний центр» дитини, рекомендації щодо освітніх потреб, корекційно- висновком, соціальним супроводом і 
педагогічний супровід 
Черкаської міської ради розвиткова підтримка реабілітацією 
Формальна інклюзія без достатньої 
Організація інклюзивного навчання, індивідуальна Освіта, соціалізація, розвиток 
Заклади освіти взаємодії з соціальними й 
програма розвитку, команда супроводу дитини 
реабілітаційними службами 
Медичний маршрут може бути 
Заклади охорони здоров’я / Медичне спостереження, встановлення інвалідності, 
Медико-соціальний супровід відокремлений від соціального та 
ЛКК участь у формуванні реабілітаційного маршруту 
освітнього 
Сім’я може отримати адміністративну 
Прийом звернень щодо направлення на комплексну Адміністративна доступність 
ЦНАП м. Черкаси послугу, але не повний супровід 
реабілітацію та реабілітаційні послуги послуг 
маршруту 
Потреба в чіткому зв’язку із соціальними 
Захист прав дітей, реагування на загрози, робота з дітьми 
Служба у справах дітей Захист прав дитини службами у випадках ризику занедбаності 
у складних життєвих обставинах 
або сімейної кризи 
Громадські та благодійні Додаткові послуги, гуманітарна допомога, адвокація, Доповнення муніципальних Недостатня формалізація партнерства 
організації підтримка батьківських спільнот послуг може робити підтримку несталою 
Щоденний догляд, виховання, комунікація з установами, Центральний учасник Ризик перекладання на батьків функції 
Сім’я дитини 
участь у плануванні підтримки маршруту допомоги координатора всієї системи 
Примітка. Складено автором на основі Програми соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки, інформації ЦНАП м. 
Черкаси, даних про КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Черкаської міської ради, а також праць [25; 14; 26]. 
79 
Особливо важливою є взаємодія між соціальними службами, 
реабілітаційним центром, ІРЦ та закладами освіти. Наприклад, якщо дитина 
має висновок ІРЦ щодо особливих освітніх потреб, але сім’я одночасно 
потребує соціального супроводу, денного догляду або реабілітаційних послуг, 
ці напрями мають бути узгоджені між собою. Інакше освітня підтримка 
існуватиме окремо, реабілітаційна – окремо, а соціальна робота з сім’єю – 
окремо. А. А. Колупаєва та О. М. Таранченко [26]наголошують, що 
інклюзивна освіта потребує не лише доступу дитини до закладу освіти, а й 
командної взаємодії фахівців і створення умов для реальної участі дитини в 
освітньому процесі. 
Чисельні показники місцевої програми також свідчать про потребу в 
посиленій міжвідомчій координації. Зокрема, у 2026–2030 роках кількість 
сімей у складних життєвих обставинах, які є отримувачами соціальних послуг, 
зростає з 1592 до 1978, тобто на 386 сімей або на 24,2%. Водночас кількість 
сімей, яких планується інформувати щодо державних і місцевих пільг, зростає 
лише з 1500 до 1600. Це створює ризик, що інформаційний та соціальний 
супровід не повністю відповідатимуть зростанню потреб. Аналітичну оцінку 
навантаження на міжвідомчу взаємодію подано в таблиці 3.5. 
Як видно з таблиці 3.5, міжвідомча взаємодія у Черкаській громаді має 
функціонувати в умовах зростання кількості сімей, які потребують соціальних 
послуг, та сталої значної кількості дітей з інвалідністю, які перебувають на 
обліку в реабілітаційному центрі. Зростання кількості сімей у складних 
життєвих обставинах на 24,2% протягом 2026–2030 років означає, що 
навантаження на соціальні служби, департамент соціальної політики, заклади 
освіти, медичні установи та громадські організації може зростати. Водночас 
зниження відносного показника інформаційного охоплення з 94,2% до 80,9% 
свідчить про потребу в посиленні інформаційно-консультативної складової 
міжвідомчої взаємодії. 
  
80 
Таблиця 3.5.  
Аналітичні показники навантаження на міжвідомчу взаємодію у сфері 
підтримки дітей і сімей у Черкаській громаді 
Аналітичне значення для 
Показник 2026 2027 2028 2029 2030 
міжвідомчої взаємодії 
Кількість сімей у 
Зростання на 386 сімей за 
складних життєвих 
5 років посилює 
обставинах, які є 1592 1681 1775 1874 1978 
навантаження на соціальні 
отримувачами соціальних 
служби 
послуг 
Поступове зростання 
Темп приросту до 2026 потреб вимагає 
0 5,6 11,5 17,7 24,2 
року, % планування кадрових і 
сервісних ресурсів 
Кількість сімей, яких 
Інформаційний супровід 
планується 
1500 1500 1550 1575 1600 зростає повільніше, ніж 
проінформувати щодо 
кількість сімей у СЖО 
пільг 
Співвідношення Може свідчити про ризик 
інформаційного зниження відносного 
94,2 89,2 87,3 84,0 80,9 
охоплення до кількості інформаційного 
сімей у СЖО, % охоплення 
Сталий показник потребує 
Кількість осіб з 
постійної координації 
інвалідністю на обліку в 452 452 452 452 452 
соціальних і 
центрі «Жага життя» 
реабілітаційних послуг 
Діти становлять 77,9% 
Кількість дітей з усіх осіб на обліку, що 
інвалідністю на обліку в 352 352 352 352 352 підсилює значення 
центрі «Жага життя» дитячих маршрутів 
підтримки 
Денний догляд охоплює 
Кількість дітей з 
15,6% дітей з 
інвалідністю, охоплених 55 55 55 55 55 
інвалідністю, які 
денним доглядом 
перебувають на обліку 
Розрив між кількістю 
Потребує маршрутизації 
дітей на обліку та 
дітей до інших форм 
кількістю дітей, 297 297 297 297 297 
підтримки, а не лише до 
охоплених денним 
денного догляду 
доглядом 
Примітка. Складено та розраховано автором на основі показників Програми 
соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки. Показник розриву між кількістю 
дітей на обліку та кількістю дітей, охоплених денним доглядом, не означає, що всі діти 
потребують саме цієї послуги, але демонструє обмежену місткість одного з важливих 
сервісів підтримки. 
 
Важливим елементом міжвідомчого маршруту є адміністративна 
доступність реабілітаційних послуг. У Черкасах через ЦНАП передбачено 
81 
послугу направлення дітей з інвалідністю до реабілітаційної установи для 
надання реабілітаційних послуг за програмою «реабілітація дітей з 
інвалідністю»; суб’єктом надання послуги є Департамент соціальної політики 
Черкаської міської ради, строк надання становить 30 робочих днів, послуга є 
безкоштовною. Також передбачено послугу направлення на комплексну 
реабілітацію осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та дітей віком до трьох 
років, які належать до групи ризику щодо отримання інвалідності; суб’єктом 
надання також визначено Департамент соціальної політики Черкаської міської 
ради.  
Ці адміністративні послуги є важливими, однак вони мають бути 
включені до ширшого маршруту підтримки. Якщо сім’я отримує направлення 
на реабілітацію, але не має соціального супроводу, інформації про доступні 
послуги, зв’язку з ІРЦ, закладом освіти та фахівцями громади, то міжвідомчий 
механізм залишається неповним. Саме тому адміністративна послуга має бути 
не кінцевою точкою, а одним із етапів комплексного маршруту. 
Логіку такого маршруту доцільно розглядати через послідовність етапів 
взаємодії між суб’єктами. Відповідну модель подано в таблиці 3.6. 
Як показано в таблиці 3.6, міжвідомча взаємодія має бути організована 
як послідовний маршрут підтримки, а не як набір окремих звернень. 
Найслабшим місцем такого маршруту зазвичай є відсутність єдиного 
координатора випадку або відповідального суб’єкта, який супроводжує сім’ю 
між різними системами. Якщо батьки самостійно координують ЦНАП, 
департамент соціальної політики, ІРЦ, школу, лікарів і реабілітаційну 
установу, то система підтримки стає надмірно складною для сім’ї. 
Міжвідомча взаємодія також має бути пов’язана з якісним 
моніторингом. Сам факт направлення на реабілітацію або проходження оцінки 
в ІРЦ не дає повної відповіді на питання, чи покращилася ситуація дитини. 
Необхідно оцінювати, чи отримала дитина потрібні послуги, чи зменшилося 
навантаження на сім’ю, чи підвищилася участь дитини в освітньому процесі, 
чи стала доступнішою реабілітація, чи не виникли нові бар’єри.   
82 
Таблиця 3.6.  
Маршрут міжвідомчої взаємодії у підтримці дитини з інвалідністю в територіальній громаді 
Етап маршруту Провідний суб’єкт Залучені суб’єкти Очікуваний результат Типовий ризик порушення взаємодії 
Сім’я, ЦНАП, соціальна Департамент соціальної політики, 
1. Первинне звернення Фіксація запиту сім’ї та Сім’я не знає, куди звертатися, або 
служба, заклад освіти або ЦНАП, Черкаський міський центр 
або виявлення потреб первинне спрямування отримує лише часткову інформацію 
охорони здоров’я соціальних служб 
2. Оцінка потреб дитини Черкаський міський центр Сім’я, заклад освіти, ІРЦ, медичні Визначення потреб, ресурсів, Оцінка проводиться без повної 
та сім’ї соціальних служб фахівці, реабілітаційні установи ризиків і необхідних послуг інформації від інших систем 
Визначення особливих 
Освітні рекомендації не узгоджені із 
3. Освітня оцінка та Інклюзивно-ресурсний Заклад освіти, батьки, команда освітніх потреб і 
соціальним і реабілітаційним 
рекомендації центр психолого-педагогічного супроводу рекомендацій щодо 
маршрутом 
підтримки 
Адміністративне направлення не 
4. Направлення на Департамент соціальної Реабілітаційна установа, сім’я, Оформлення направлення на 
супроводжується подальшою 
реабілітацію політики / ЦНАП медичні фахівці реабілітаційні послуги 
координацією 
Центр «Жага життя», Департамент соціальної політики, Реабілітація, денний догляд, Обмежена місткість послуг або 
5. Надання соціальних і 
соціальні служби, інші сім’я, заклади освіти, охорони соціальна адаптація, відсутність єдиного плану 
реабілітаційних послуг 
надавачі послуг здоров’я підтримка сім’ї підтримки 
6. Організація ІРЦ, батьки, асистент Реальна участь дитини в Формальне створення умов без 
Заклад освіти 
інклюзивного навчання учителя/дитини, соціальні служби освітньому процесі достатнього супроводу 
Міжвідомча команда або Коригування плану Відсутність єдиного 
7. Моніторинг Усі залучені суб’єкти, сім’я, дитина 
визначений координатор підтримки відповідно до змін відповідального за координацію 
результатів відповідно до віку й можливостей 
випадку потреб призводить до фрагментарності 
Громада, заклади освіти, Участь дитини в житті Підтримка обмежується установами 
8. Соціальне включення Сім’я, соціальні служби, 
культури, спорту, громади, дозвіллі, комунікації й не переходить у реальну участь у 
в громаду реабілітаційні та освітні установи 
громадські організації з ровесниками громаді 
 
Примітка. Складено автором на основі положень Закону України «Про соціальні послуги», Порядку організації інклюзивного 
навчання, положення про ІРЦ, інформації ЦНАП м. Черкаси щодо направлення на реабілітацію, Програми соціальної підтримки сімей м. 
Черкаси на 2026–2030 роки та наукових підходів [25; 14]. 
83 
Горішна, Слозанська та Петрочко [15] наголошують на необхідності 
структурованих індикаторів оцінювання соціально-реабілітаційних послуг, 
що є важливим для переходу від кількісної звітності до аналізу реальних 
результатів для дитини та сім’ї. У Черкаській громаді позитивним ресурсом є 
те, що вже існують окремі елементи міжвідомчої інфраструктури: місцеві 
програми підтримки сімей і дітей, ЦНАП як точка адміністративного доступу, 
центр «Жага життя» як спеціалізований реабілітаційний ресурс, ІРЦ як 
освітньо-консультативна установа, соціальні служби як суб’єкт оцінки потреб 
та супроводу. Проте проблема полягає в тому, що ці елементи мають бути 
з’єднані в єдину логіку маршрутизації дитини з інвалідністю. 
З практичної точки зору, удосконалення міжвідомчої взаємодії в 
Черкаській громаді доцільно спрямувати на кілька напрямів. По-перше, 
необхідно визначити зрозумілий маршрут підтримки дитини з інвалідністю та 
її сім’ї – від первинного звернення до моніторингу результатів. По-друге, 
варто запровадити або посилити функцію координатора випадку, який 
допомагатиме сім’ї взаємодіяти з різними установами. По-третє, необхідно 
забезпечити регулярний обмін інформацією між соціальними службами, ІРЦ, 
закладами освіти, реабілітаційними установами та медичними фахівцями з 
дотриманням вимог захисту персональних даних. По-четверте, доцільно 
використовувати не лише кількісні показники, а й якісні індикатори 
результативності підтримки. 
Отже, міжвідомча взаємодія суб’єктів соціального захисту дітей з 
інвалідністю є необхідною умовою переходу від фрагментарної допомоги до 
комплексної підтримки. На прикладі Черкаської міської територіальної 
громади видно, що інституційна база для такої взаємодії вже існує: діють 
соціальні служби, реабілітаційний центр, ІРЦ, ЦНАП, місцеві програми 
підтримки сімей та дітей. Водночас чисельні показники свідчать про зростання 
навантаження на систему соціальних послуг, обмежену місткість окремих 
форм підтримки та потребу в кращій координації між установами. Тому 
подальше вдосконалення має бути спрямоване на створення єдиного 
84 
міжвідомчого маршруту дитини з інвалідністю, посилення ролі координатора 
випадку, розвиток інформаційного супроводу сімей і запровадження якісного 
моніторингу результатів підтримки. 
 
3.3. Напрями формування комплексної системи підтримки дітей з 
інвалідністю та їхніх сімей у громаді 
Формування комплексної системи підтримки дітей з інвалідністю та 
їхніх сімей у територіальній громаді має ґрунтуватися на переході від 
фрагментарного надання окремих послуг до цілісної моделі супроводу, у 
центрі якої перебувають дитина, її найкращі інтереси, потреби сім’ї та реальна 
доступність підтримки за місцем проживання. Така система має поєднувати 
соціальні послуги, реабілітацію, інклюзивну освіту, інформаційний супровід, 
підтримку батьків, безбар’єрність, міжвідомчу взаємодію та моніторинг 
результатів. 
У науковій літературі комплексний підхід до підтримки дитини та сім’ї 
пов’язується з оцінкою потреб, веденням випадку, командною взаємодією та 
сімейно орієнтованою моделлю допомоги. Кияниця та Петрочко [25] 
наголошують, що соціальна робота з сім’єю має спиратися на оцінку потреб 
дитини, ресурсів сім’ї, ризиків і можливостей середовища. Гладищук та ін. 
[14] розглядають підтримку дітей з інвалідністю та їхніх сімей як процес 
включення в середовище громади, а не як ізольоване надання окремих послуг. 
Отже, удосконалення соціального захисту дітей з інвалідністю на рівні 
громади має бути спрямоване не лише на збільшення кількості послуг, а й на 
створення узгодженої системи доступу до них. 
Для Черкаської міської територіальної громади така логіка є особливо 
актуальною, оскільки місцева програма соціальної підтримки сімей на 2026–
2030 роки вже передбачає підтримку сімей, у яких виховуються діти з 
інвалідністю, ранню соціальну реабілітацію дітей з інвалідністю, роботу із 
сім’ями у складних життєвих обставинах та діяльність Центру комплексної 
реабілітації для осіб з інвалідністю «Жага життя» [46 - 50]. У програмі 
85 
зазначено, що на обліку в центрі перебуває 452 особи з інвалідністю, з них 352 
дитини з інвалідністю; водночас послугою денного догляду охоплено 69 осіб, 
зокрема 55 дітей з інвалідністю. Це свідчить про наявність інституційної бази, 
але також про потребу в розширенні та кращій координації послуг.  
З урахуванням попереднього аналізу основні напрями формування 
комплексної системи підтримки дітей з інвалідністю та їхніх сімей у громаді 
доцільно подати як систему взаємопов’язаних управлінських, сервісних та 
організаційних рішень. Узагальнення таких напрямів подано в таблиці 3.7. 
Як видно з таблиці 3.7, формування комплексної системи підтримки має 
передбачати одночасний розвиток кількох напрямів. Однак центральним серед 
них є створення єдиного маршруту підтримки дитини з інвалідністю та її сім’ї. 
Саме цей напрям доцільно обрати як проєктний, оскільки він дозволяє 
об’єднати наявні ресурси громади без негайного створення великої кількості 
нових установ. Крім того, такий проєкт відповідає сучасній логіці ведення 
випадку, міжвідомчої взаємодії та сімейно орієнтованої підтримки. 
Для практичного вдосконалення системи соціального захисту дітей з 
інвалідністю в Черкаській міській територіальній громаді доцільно 
запропонувати проєкт «Єдиний маршрут підтримки дитини з інвалідністю та 
її сім’ї». Його актуальність зумовлена тим, що в громаді вже наявні окремі 
інституційні ресурси: Департамент соціальної політики, Черкаський міський 
центр соціальних служб, Центр комплексної реабілітації «Жага життя», 
інклюзивно-ресурсний центр, ЦНАП, заклади освіти та охорони здоров’я. 
Водночас сім’я часто змушена самостійно координувати звернення до різних 
установ, що створює додаткове навантаження, ускладнює доступ до послуг і 
може призводити до фрагментарності підтримки. 
  
86 
Таблиця 3.7 
Напрями формування комплексної системи підтримки дітей з інвалідністю та їхніх сімей у територіальній громаді 
Напрям удосконалення Зміст напряму Очікуваний результат Можливі суб’єкти реалізації 
Визначення послідовності дій від первинного 
Зменшення хаотичності звернень, Департамент соціальної політики, 
1. Створення єдиного маршруту звернення сім’ї до оцінки потреб, призначення 
зрозумілий алгоритм для сім’ї, ЦНАП, центр соціальних служб, ІРЦ, 
підтримки дитини з інвалідністю послуг, реабілітації, освітнього супроводу та 
скорочення ризику втрати послуг заклади освіти й охорони здоров’я 
моніторингу 
2. Запровадження координатора Визначення фахівця, який супроводжує сім’ю між Зниження навантаження на батьків, Центр соціальних служб, надавачі 
випадку для сімей, які виховують різними установами та допомагає узгоджувати краща міжвідомча взаємодія, соціальних послуг, Департамент 
дітей з інвалідністю соціальні, освітні й реабілітаційні послуги індивідуалізація підтримки соціальної політики 
3. Розширення денного догляду Збільшення кількості місць денного догляду, Профілактика виснаження батьків, 
Центр «Жага життя», громада, 
та послуг тимчасового розвиток короткострокового догляду, підтримка соціалізація дитини, збереження 
недержавні надавачі послуг 
відпочинку для батьків батьків, які здійснюють постійний догляд сімейного середовища 
4. Посилення інформаційно- Створення єдиного інформаційного пакета про Підвищення обізнаності батьків, ЦНАП, Департамент соціальної 
консультативного супроводу права, виплати, реабілітацію, ІРЦ, денний догляд, своєчасне звернення за підтримкою, політики, центр соціальних служб, 
сімей оздоровлення, освітні послуги зменшення бюрократичних бар’єрів ІРЦ 
Регулярна взаємодія соціальних служб, ІРЦ, Комплексне вирішення потреб Соціальні служби, ІРЦ, школи, 
5. Розвиток міжвідомчої команди 
закладів освіти, медичних і реабілітаційних дитини, уникнення дублювання або медичні заклади, реабілітаційні 
підтримки 
фахівців щодо складних випадків розривів між послугами установи 
Оцінювання не лише кількості послуг, а й змін у 
6. Упровадження якісного Перехід від звітності про заходи до Департамент соціальної політики, 
житті дитини та сім’ї: доступність, розвиток, 
моніторингу результатів оцінювання реальної ефективності центр соціальних служб, надавачі 
соціалізація, задоволеність, зменшення 
підтримки підтримки послуг 
навантаження 
Забезпечення доступності закладів освіти, Органи місцевого самоврядування, 
7. Розвиток безбар’єрності в Розширення участі дитини в житті 
реабілітаційних установ, ЦНАП, транспорту, комунальні установи, громадські 
громаді громади, зменшення ізоляції 
інформації та дозвілля організації 
Залучення недержавних ресурсів, батьківських Розширення спектра послуг і Громадські організації, благодійні 
8. Партнерство з громадськими та 
ініціатив, волонтерських програм, грантових підтримки без повного навантаження фонди, заклади освіти, соціальні 
благодійними організаціями 
можливостей на бюджет громади служби 
 
Примітка. Складено автором на основі аналізу Програми соціальної підтримки сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки, інформації про 
адміністративні послуги ЦНАП м. Черкаси, праць [25; 14; 15]. 
87 
ЦНАП м. Черкаси вже надає адміністративну послугу щодо направлення 
дітей з інвалідністю до реабілітаційної установи для надання реабілітаційних 
послуг за програмою «реабілітація дітей з інвалідністю»; суб’єктом надання 
визначено Департамент соціальної політики Черкаської міської ради, строк 
надання – 30 робочих днів, послуга є безкоштовною. Також через ЦНАП 
доступна послуга направлення на комплексну реабілітацію осіб з інвалідністю, 
дітей з інвалідністю та дітей віком до трьох років, які належать до групи 
ризику щодо отримання інвалідності. Це створює основу для побудови 
маршруту, але потребує доповнення соціальним супроводом, інформаційною 
підтримкою та міжвідомчою координацією. 
Проєкт має бути спрямований не на заміну чинних установ, а на 
узгодження їхньої діяльності навколо потреб конкретної дитини. Його логіка 
полягає в тому, що сім’я після первинного звернення не повинна самостійно 
шукати всі можливості підтримки. Натомість має бути визначений зрозумілий 
алгоритм: первинне звернення; оцінка потреб; визначення координатора; 
складання індивідуального маршруту; направлення до відповідних суб’єктів; 
надання соціальних, реабілітаційних та освітніх послуг; моніторинг 
результатів; коригування підтримки. Одним із ключових напрямів 
удосконалення визначено створення єдиного маршруту підтримки дитини з 
інвалідністю та її сім’ї. Узагальнену карту такого маршруту подано в додатку 
А. Основні параметри проєкту подано в таблиці 3.8. 
Як видно з таблиці 3.8, запропонований проєкт має не лише сервісний, а 
й організаційний характер. Його головна ідея полягає у створенні зрозумілої 
системи переходу сім’ї між різними видами підтримки. Такий підхід дозволяє 
посилити вже наявні ресурси громади, адже в Черкасах функціонують центр 
реабілітації, соціальні служби, ІРЦ, ЦНАП та місцеві програми підтримки 
сімей. Проблема полягає не в повній відсутності інституцій, а в потребі їх 
узгодження в єдиний маршрут. 
  
88 
Таблиця 3.8 
Паспорт проєкту «Єдиний маршрут підтримки дитини з інвалідністю та її 
сім’ї в Черкаській громаді» 
Елемент проєкту Зміст 
«Єдиний маршрут підтримки дитини з інвалідністю та її сім’ї 
Назва проєкту 
в Черкаській громаді» 
Проблема, на Фрагментарність соціальної, реабілітаційної, освітньої та 
розв’язання якої інформаційної підтримки; складність самостійної навігації сім’ї 
спрямований проєкт між різними установами 
Створити узгоджений міжвідомчий маршрут підтримки 
дитини з інвалідністю та її сім’ї, що забезпечить своєчасне 
Мета проєкту 
виявлення потреб, доступ до послуг, соціальний супровід і 
моніторинг результатів 
Діти з інвалідністю, сім’ї, які їх виховують, батьки або 
Цільова група законні представники, фахівці соціальної, освітньої, медичної та 
реабілітаційної сфер 
Територія реалізації Черкаська міська територіальна громада 
Орієнтовний строк 12 місяців як пілотний етап із подальшим включенням до 
реалізації місцевих програм 
Департамент соціальної політики Черкаської міської ради, 
Ключові виконавці Черкаський міський центр соціальних служб, ЦНАП, Центр 
«Жага життя», ІРЦ, заклади освіти й охорони здоров’я 
Громадські організації, благодійні фонди, батьківські 
Партнери 
ініціативи, заклади вищої освіти, фахові спільноти 
Алгоритм єдиного маршруту підтримки; інформаційна карта 
Основний продукт 
послуг; форма первинної оцінки потреб; модель міжвідомчого 
проєкту 
перенаправлення; система моніторингу результатів 
Зменшення фрагментарності підтримки, підвищення 
Очікуваний доступності послуг, посилення ролі координатора випадку, 
результат краща поінформованість батьків, узгодження соціального, 
освітнього та реабілітаційного маршрутів 
Недостатня координація установ, кадрове навантаження на 
Ризики соціальні служби, обмежена кількість спеціалізованих послуг, 
недостатнє фінансування, складність обміну інформацією 
Затвердження міжвідомчого алгоритму, визначення 
Шляхи мінімізації відповідального координатора, проведення навчання фахівців, 
ризиків використання електронних форм маршрутизації, залучення 
партнерських організацій 
Примітка. Складено автором з урахуванням положень місцевих програм Черкаської 
міської ради, даних ЦНАП м. Черкаси та наукових підходів до ведення випадку й сімейно 
орієнтованої соціальної роботи. 
 
У межах проєкту доцільно передбачити кілька етапів реалізації. Перший 
етап – підготовчий. Він має включати аналіз чинних маршрутів звернення 
сімей, виявлення дублювання процедур, визначення основних “точок входу” 
до системи підтримки: ЦНАП, центр соціальних служб, ІРЦ, заклади освіти, 
89 
медичні заклади, центр «Жага життя». На цьому етапі важливо не створювати 
нову бюрократичну структуру, а описати реальний шлях сім’ї та виявити, де 
саме виникають розриви. 
Другий етап – розроблення міжвідомчого алгоритму. Він має визначати, 
хто приймає первинне звернення, хто проводить оцінку потреб, хто призначає 
координатора випадку, як здійснюється перенаправлення, як установи 
обмінюються інформацією, як залучаються батьки та як оцінюється результат. 
Цей алгоритм має бути зрозумілим не лише для фахівців, а й для сімей, які 
виховують дітей з інвалідністю. 
Третій етап – створення інформаційної карти послуг для сімей. Така 
карта має містити перелік доступних послуг у громаді: соціальні послуги, 
денний догляд, реабілітація, направлення через ЦНАП, ІРЦ, інклюзивне 
навчання, оздоровлення, психологічна допомога, підтримка батьків, 
громадські ініціативи. Важливо, щоб інформація була подана простою мовою, 
з контактами, умовами звернення, необхідними документами та строками 
надання послуг. 
Четвертий етап – пілотне впровадження маршруту для визначеної групи 
сімей. Доцільно почати з сімей, які виховують дітей з інвалідністю та 
одночасно потребують кількох видів підтримки: реабілітації, соціального 
супроводу, інклюзивного навчання або денного догляду. Саме такі випадки 
найкраще демонструють потребу в міжвідомчій координації. 
П’ятий етап – моніторинг і коригування. Результативність проєкту має 
оцінюватися не лише за кількістю проведених заходів або консультацій, а й за 
змінами в житті сім’ї: чи стало зрозуміліше, куди звертатися; чи отримала 
дитина необхідні послуги; чи зменшилося навантаження на батьків; чи вдалося 
поєднати освітній, соціальний і реабілітаційний маршрути; чи зросла 
задоволеність сім’ї якістю підтримки. Горішна, Слозанська та Петрочко [15] 
підкреслюють важливість структурованих індикаторів моніторингу соціально-
реабілітаційних послуг, що є методологічно важливим для оцінювання 
запропонованого проєкту. 
90 
Для конкретизації запропонованого проєктного рішення розроблено 
паспорт проєкту «Єдиний маршрут підтримки дитини з інвалідністю та її сім’ї 
в Черкаській громаді», поданий у додатку Г. 
Для практичної оцінки результатів проєкту доцільно використовувати 
систему індикаторів, подану в таблиці 3.9. 
Таблиця 3.9.  
Орієнтовні індикатори результативності проєкту «Єдиний маршрут 
підтримки дитини з інвалідністю та її сім’ї» 
Очікуване 
Група 
Конкретний індикатор значення після Аналітичне значення 
індикаторів 
пілотного етапу 
Не менше 80% 
Частка сімей, які Показує, чи зменшено 
Доступність сімей, 
отримали інформаційну інформаційну 
інформації залучених до 
карту послуг невизначеність 
пілоту 
Не менше 70% Відображає перехід 
Частка сімей, для яких 
сімей, від разових звернень 
Маршрутизація складено індивідуальний 
залучених до до планового 
маршрут підтримки 
пілоту супроводу 
Кількість міжвідомчих Показує регулярність 
Не менше 1 
Координація обговорень складних взаємодії між 
разу на місяць 
випадків установами 
Не менше 60% Дозволяє оцінити, чи 
Частка сімей, які мають 
Соціальний сімей, не залишається сім’я 
визначеного координатора 
супровід залучених до сам на сам із 
випадку 
пілоту системою 
Частка дітей, направлених Не менше 70% 
Доступ до до відповідних дітей, Показує практичну 
послуг соціальних, освітніх або залучених до дієвість маршруту 
реабілітаційних послуг пілоту 
Частка батьків, які Не менше 80% 
Відображає посилення 
Підтримка отримали консультації сімей, 
сімейно орієнтованого 
батьків щодо прав, послуг і залучених до 
підходу 
догляду пілоту 
Рівень задоволеності Не менше 75% Дає змогу оцінити 
Якість 
сімей зрозумілістю позитивних підтримку з позиції 
підтримки 
маршруту відповідей отримувачів 
Показує, чи підтримка 
Частка маршрутів, 
Не менше 60% коригується 
Моніторинг переглянутих після 3–6 
маршрутів відповідно до змін 
місяців супроводу 
потреб 
Примітка. Складено автором як проєктну пропозицію з урахуванням підходів до 
оцінки потреб, ведення випадку, соціально-реабілітаційних послуг і міжвідомчої взаємодії. 
 
91 
Оцінювання ефективності проєкту доцільно здійснювати не лише за 
кількістю проведених заходів, а й за показниками доступності, маршрутизації, 
задоволеності сімей, міжвідомчої координації та реального доступу дитини до 
послуг. Орієнтовну систему таких індикаторів наведено в додатку Д. 
Запропонований проєкт має кілька очікуваних переваг. По-перше, він 
робить систему підтримки більш зрозумілою для сім’ї. По-друге, він зменшує 
дублювання або розриви між установами. По-третє, він посилює роль 
соціального супроводу та координатора випадку. По-четверте, він дозволяє 
краще поєднати можливості соціальних служб, ІРЦ, реабілітаційного центру, 
ЦНАП та закладів освіти. По-п’яте, він створює підстави для переходу від 
кількісної звітності до оцінювання реальних результатів підтримки. 
Практична цінність проєкту полягає в тому, що він може бути 
реалізований у межах уже наявної інфраструктури Черкаської громади. Для 
його запуску не обов’язково створювати нову установу; достатньо затвердити 
міжвідомчий алгоритм, визначити координатора випадку, уніфікувати 
інформацію про послуги, забезпечити обмін інформацією між установами та 
запровадити систему моніторингу. У перспективі такий маршрут може бути 
включений до місцевих програм соціальної підтримки сімей, соціального 
захисту дітей або розвитку соціальних послуг у громаді. 
Отже, напрями формування комплексної системи підтримки дітей з 
інвалідністю та їхніх сімей у громаді мають охоплювати розвиток єдиного 
маршруту підтримки, координацію випадку, розширення денного догляду, 
інформаційний супровід сімей, міжвідомчу командну взаємодію, якісний 
моніторинг, безбар’єрність і партнерство з громадськими організаціями. 
Найбільш доцільним проєктним рішенням для Черкаської громади є створення 
єдиного маршруту підтримки дитини з інвалідністю та її сім’ї, оскільки цей 
напрям дозволяє об’єднати вже наявні ресурси громади в цілісну систему. 
Така модель відповідає сучасному розумінню соціального захисту як не лише 
системи виплат і послуг, а як механізму забезпечення прав, розвитку, участі та 
найкращих інтересів дитини.  
92 
ВИСНОВКИ 
 
У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування та 
практичний аналіз механізмів соціального захисту дітей з інвалідністю в 
Україні з урахуванням потреб дитини, сім’ї та територіальної громади. 
Актуальність теми підтверджується тим, що діти з інвалідністю є однією з 
найбільш вразливих категорій населення, а їхній соціальний захист не може 
обмежуватися лише грошовими виплатами або окремими пільгами. Він має 
розглядатися як комплексна система правових, фінансових, соціальних, 
реабілітаційних, освітніх, організаційних та інформаційних механізмів, 
спрямованих на забезпечення прав, розвитку, безпеки, гідності та соціальної 
участі дитини. 
У процесі дослідження встановлено, що дитина з інвалідністю є не 
пасивним отримувачем допомоги, а суб’єктом права на соціальний захист. 
Такий підхід відповідає сучасній правозахисній моделі інвалідності, 
відповідно до якої основна увага має приділятися не лише стану здоров’я 
дитини, а й усуненню соціальних, освітніх, середовищних, інформаційних та 
інституційних бар’єрів. Дитина з інвалідністю одночасно виступає як дитина, 
особа з інвалідністю, член сім’ї, учасник освітнього процесу, отримувач 
соціальних гарантій і член територіальної громади. 
Мета роботи – теоретично обґрунтувати та проаналізувати механізми 
соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні, визначити проблеми їх 
реалізації та запропонувати напрями удосконалення з урахуванням потреб 
дитини, сім’ї та територіальної громади – досягнута. У роботі розкрито зміст 
соціального захисту дітей з інвалідністю, охарактеризовано його принципи та 
функції, визначено основні механізми підтримки, проаналізовано нормативно-
правову, фінансово-матеріальну, соціально-сервісну, реабілітаційну та 
освітню складові, а також запропоновано проєктний напрям удосконалення 
системи підтримки на рівні громади. 
93 
Поставлені завдання дослідження виконано. Зокрема, розкрито зміст 
поняття «дитина з інвалідністю» як суб’єкта права на соціальний захист; 
охарактеризовано сутність, принципи та функції соціального захисту дітей з 
інвалідністю; визначено основні механізми соціального захисту та здійснено 
їх класифікацію; проаналізовано нормативно-правовий механізм забезпечення 
прав дітей з інвалідністю в Україні; досліджено фінансово-матеріальну 
підтримку дітей з інвалідністю та сімей, які їх виховують; охарактеризовано 
соціальні, реабілітаційні та освітні послуги як складові комплексної 
підтримки; визначено основні проблеми реалізації соціального захисту на 
місцевому рівні; обґрунтовано значення міжвідомчої взаємодії та 
запропоновано напрями формування комплексної системи підтримки в 
громаді. 
У першому розділі встановлено, що соціальний захист дітей з 
інвалідністю має багатовимірний характер. Його сутність полягає не лише в 
компенсації соціального ризику, а й у створенні умов для розвитку, 
соціалізації, освіти, реабілітації та участі дитини в житті громади. До основних 
принципів такого захисту належать принцип прав людини, найкращих 
інтересів дитини, недискримінації, доступності, адресності, комплексності, 
індивідуалізації, сімейно орієнтованого підходу та міжвідомчої взаємодії. 
Функції соціального захисту охоплюють гарантійну, компенсаторну, 
реабілітаційну, інтеграційну, профілактичну, захисну, підтримувальну та 
координаційну складові. 
У другому розділі доведено, що реалізація механізмів соціального 
захисту дітей з інвалідністю в Україні ґрунтується на розгалуженій 
нормативно-правовій базі, яка охоплює міжнародні стандарти, конституційні 
гарантії, закони у сфері соціального захисту, соціальних послуг, реабілітації, 
освіти та охорони дитинства. Водночас наявність нормативних актів не 
гарантує автоматичної ефективності соціального захисту, якщо права дитини 
не підкріплені доступними послугами, зрозумілими процедурами, ресурсним 
забезпеченням і міжвідомчою координацією. 
94 
Аналіз фінансово-матеріальної підтримки показав, що державна 
соціальна допомога, надбавка на догляд, окремі компенсації та додаткові 
виплати є необхідними інструментами соціального захисту дітей з 
інвалідністю. Вони частково компенсують додаткові витрати сім’ї, пов’язані з 
доглядом, реабілітацією, лікуванням, навчанням і повсякденними потребами 
дитини. Однак фінансова підтримка не може бути єдиним механізмом 
соціального захисту, оскільки вона не замінює соціальні послуги, 
реабілітацію, інклюзивну освіту, психологічну підтримку батьків, денний 
догляд і доступне середовище. 
У роботі обґрунтовано, що соціальні, реабілітаційні та освітні послуги є 
ключовими складовими комплексної підтримки дитини з інвалідністю. 
Соціальні послуги спрямовані на підтримку дитини та сім’ї, подолання або 
мінімізацію складних життєвих обставин, інформування, консультування, 
соціальний супровід, догляд і соціальну адаптацію. Реабілітаційні послуги 
сприяють розвитку або підтриманню функціональних можливостей дитини, її 
адаптації та підвищенню якості життя. Освітні послуги забезпечують 
реалізацію права на освіту, інклюзивне навчання, психолого-педагогічний 
супровід і соціалізацію в дитячому колективі. 
У третьому розділі на прикладі Черкаської міської територіальної 
громади визначено основні проблеми реалізації соціального захисту дітей з 
інвалідністю на місцевому рівні. До них належать фрагментарність підтримки, 
обмежена місткість окремих соціально-реабілітаційних послуг, складність 
навігації для сімей, нерівномірність доступу до послуг залежно від потреб 
дитини, недостатня міжвідомча узгодженість, переважання кількісних 
показників над якісною оцінкою результатів, потреба в розвитку сімейно 
орієнтованої підтримки та необхідність формування безбар’єрного 
середовища в усій громаді. 
Аналіз місцевих даних показав, що Черкаська громада має важливі 
інституційні ресурси для підтримки дітей з інвалідністю: місцеві програми 
соціальної підтримки, Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю 
95 
«Жага життя», Черкаський міський центр соціальних служб, інклюзивно-
ресурсний центр, адміністративні послуги з направлення на реабілітацію через 
ЦНАП, заклади освіти, охорони здоров’я та громадські ініціативи. Водночас 
ці ресурси потребують кращої координації, оскільки сім’я дитини з 
інвалідністю часто змушена самостійно поєднувати соціальний, освітній, 
медичний і реабілітаційний маршрути. 
У роботі підтверджено гіпотезу дослідження про те, що ефективність 
соціального захисту дітей з інвалідністю залежить не лише від наявності 
законодавчих гарантій і державної соціальної допомоги, а й від узгодженості 
дій різних суб’єктів соціального захисту, доступності соціальних, 
реабілітаційних та освітніх послуг, своєчасного оцінювання потреб дитини і 
сім’ї, розвитку міжвідомчої взаємодії та впровадження сімейно орієнтованого 
підходу на рівні територіальної громади. 
Практичним результатом дослідження стало обґрунтування проєктного 
напряму – створення в Черкаській громаді «Єдиного маршруту підтримки 
дитини з інвалідністю та її сім’ї». Проєкт передбачає визначення чіткого 
алгоритму дій від первинного звернення сім’ї до оцінки потреб, призначення 
координатора випадку, направлення до соціальних, освітніх і реабілітаційних 
послуг, моніторингу результатів і коригування підтримки. Його метою є 
зменшення фрагментарності допомоги, підвищення доступності послуг, 
посилення міжвідомчої взаємодії та зниження навантаження на батьків, які 
часто самостійно координують звернення до різних установ.  
Практичним результатом дослідження стало розроблення пакета 
прикладних інструментів для територіальної громади: карти єдиного 
маршруту підтримки, форми первинної оцінки потреб, матриці міжвідомчої 
взаємодії, паспорта проєкту, системи індикаторів ефективності та 
інформаційної картки для батьків. Ці матеріали подано в додатках А–Е. 
Ефективність запропонованого проєкту може проявлятися у кількох 
напрямах. По-перше, сім’ї отримають зрозумілий маршрут доступу до 
підтримки, що зменшить інформаційну невизначеність і бюрократичне 
96 
навантаження. По-друге, соціальні служби, ІРЦ, заклади освіти, реабілітаційні 
установи, ЦНАП і медичні заклади зможуть діяти узгодженіше. По-третє, 
дитина з інвалідністю матиме більше шансів отримати не розрізнені послуги, 
а комплексну підтримку відповідно до її індивідуальних потреб. По-четверте, 
громада зможе перейти від звітності про кількість заходів до оцінювання 
реальних змін у житті дитини та сім’ї. 
Отже, удосконалення механізмів соціального захисту дітей з 
інвалідністю має здійснюватися через поєднання правових гарантій, 
фінансової підтримки, соціальних послуг, реабілітації, інклюзивної освіти, 
міжвідомчої взаємодії, інформаційного супроводу та безбар’єрності. 
Найбільш перспективною є модель, у якій дитина з інвалідністю і її сім’я 
перебувають у центрі системи підтримки, а громада забезпечує не лише окремі 
виплати чи послуги, а цілісний маршрут допомоги, спрямований на розвиток, 
соціальну участь, гідність і найкращі інтереси дитини. 
  
97 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Балдинюк, О. Д. (2018). Нормативно-правове регулювання 
соціально-правового захисту дітей з інвалідністю в Україні. Науковий часопис 
НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 5. Педагогічні науки: реалії та 
перспективи, 63, 5–9. https://www.chasopys.ps.npu.kiev.ua/archive/63-2018/3.pdf 
2. Верховна Рада України. (1991). Про основи соціальної 
захищеності осіб з інвалідністю в Україні: Закон України від 21.03.1991 № 875-
XII. https://zakon.rada.gov.ua/go/875-12 
3. Верховна Рада України. (1996). Конституція України від 
28.06.1996 № 254к/96-ВР. https://zakon.rada.gov.ua/go/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D1%80 
4. Верховна Рада України. (2000). Про державну соціальну допомогу 
особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю: Закон України від 
16.11.2000 № 2109-III. https://zakon.rada.gov.ua/go/2109-14 
5. Верховна Рада України. (2001). Про охорону дитинства: Закон 
України від 26.04.2001 № 2402-III. https://zakon.rada.gov.ua/go/2402-14 
6. Верховна Рада України. (2005). Про реабілітацію осіб з 
інвалідністю в Україні: Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/2961-15 
7. Верховна Рада України. (2017). Про освіту: Закон України від 
05.09.2017 № 2145-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/go/2145-19 
8. Верховна Рада України. (2018). Про внесення змін до деяких 
законів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до 
освітніх послуг: Закон України від 06.09.2018 № 2541-VIII. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/2541-19 
9. Верховна Рада України. (2019). Про соціальні послуги: Закон 
України від 17.01.2019 № 2671-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/go/2671-19 
98 
10. Верховна Рада України. (2020). Про повну загальну середню 
освіту: Закон України від 16.01.2020 № 463-IX. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/463-20 
11. Верховна Рада України. (2024). Про дошкільну освіту: Закон 
України від 06.06.2024 № 3788-IX. https://zakon.rada.gov.ua/go/3788-20 
12. Верховна Рада України. (2025). Про внесення змін до деяких 
законів України щодо підтримки сімей з дітьми та створення умов, які 
сприяють поєднанню материнства (батьківства) з професійною діяльністю: 
Закон України від 05.11.2025 № 4681-IX. https://zakon.rada.gov.ua/go/4681-20 
13. Верховна Рада України. (2025). Про Державний бюджет України 
на 2026 рік: Закон України від 03.12.2025 № 4695-IX. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/4695-20 
14. Гладищук, А. М., Горішна, Н. М., Криницька, І. П., Мороз, О. М., 
Семигіна, Т. В., Скочко, М. О., Слозанська, Г. І., Столярик, О. Ю., & Петрочко, 
Ж. В. (2024). На шляху до інклюзії: соціальна робота з дітьми з інвалідністю 
та їхніми сім’ями: посібник. ТОВ «505». 
https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/50865/ 
15. Горішна, Н., Слозанська, Г., & Петрочко, Ж. (2024). Моніторинг та 
оцінка соціально-реабілітаційних послуг для дітей з інвалідністю: структурно-
логічна модель індикаторів. Social Work and Education, 11(3), 326–338. 
https://doi.org/10.25128/2520-6230.24.3.2 
16. Кабінет Міністрів України. (2007). Про затвердження Положення 
про індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю: Постанова від 
23.05.2007 № 757. https://zakon.rada.gov.ua/go/757-2007-%D0%BF 
17. Кабінет Міністрів України. (2012). Про затвердження Порядку 
забезпечення допоміжними засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з 
інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової 
компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх переліку: 
Постанова від 05.04.2012 № 321. https://zakon.rada.gov.ua/go/321-2012-
%D0%BF 
99 
18. Кабінет Міністрів України. (2017). Про затвердження Положення 
про інклюзивно-ресурсний центр: Постанова від 12.07.2017 № 545. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/545-2017-%D0%BF 
19. Кабінет Міністрів України. (2019). Про затвердження Порядку 
використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення 
реабілітації дітей з інвалідністю: Постанова від 27.03.2019 № 309. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/309-2019-%D0%BF 
20. Кабінет Міністрів України. (2021). Про затвердження Порядку 
організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти: 
Постанова від 15.09.2021 № 957. https://zakon.rada.gov.ua/go/957-2021-
%D0%BF 
21. Кабінет Міністрів України. (2023). Деякі питання соціального 
захисту осіб з інвалідністю: Постанова від 04.02.2023 № 120. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/120-2023-%D0%BF 
22. Кабінет Міністрів України. (2025). Про внесення змін до Порядку 
організації інклюзивного навчання у закладах дошкільної освіти: Постанова 
від 26.08.2025 № 1036. https://zakon.rada.gov.ua/go/1036-2025-%D0%BF 
23. Кабінет Міністрів України. (2026). Деякі питання організації 
надання соціальних послуг: Постанова від 14.01.2026 № 64. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/64-2026-%D0%BF 
24. Кабінет Міністрів України. (2026). Про внесення змін до Порядку 
організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти: 
Постанова від 05.02.2026 № 129. https://zakon.rada.gov.ua/go/129-2026-
%D0%BF 
25. Кияниця, З. П., & Петрочко, Ж. В. (2017). Соціальна робота з 
вразливими сім’ями та дітьми: посібник у 2-х частинах. Ч. 1. Сучасні 
орієнтири та ключові технології. ОБНОВА КОМПАНІ. 
https://elibrary.kubg.edu.ua/21626/ 
100 
26. Колупаєва, А. А., & Таранченко, О. М. (2016). Інклюзивна освіта: 
від основ до практики: монографія. АТОПОЛ. 
https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/708170/ 
27. Міністерство освіти і науки України. (б. д.). Інклюзивно-ресурсні 
центри. https://mon.gov.ua/dlya-batkiv/inklyuzivno-resursni-tsentri 
28. Міністерство соціальної політики України. (2015). Про 
затвердження Державного стандарту соціальної адаптації: Наказ від 
18.05.2015 № 514. https://zakon.rada.gov.ua/go/z0665-15 
29. Міністерство соціальної політики України. (2015). Про 
затвердження Державного стандарту соціальної послуги консультування: 
Наказ від 02.07.2015 № 678. https://zakon.rada.gov.ua/go/z0866-15 
30. Міністерство соціальної політики України. (2015). Про 
затвердження Державного стандарту соціальної послуги профілактики: Наказ 
від 10.09.2015 № 912. https://zakon.rada.gov.ua/go/z1155-15 
31. Міністерство соціальної політики України. (2016). Про 
затвердження Державного стандарту соціального супроводу сімей (осіб), які 
перебувають у складних життєвих обставинах: Наказ від 31.03.2016 № 318. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/z0621-16 
32. Міністерство соціальної політики України. (2023). Про 
затвердження Державного стандарту соціальної послуги денного догляду 
дітей з інвалідністю: Наказ від 05.04.2023 № 119-Н. 
https://zakon.rada.gov.ua/go/z0898-23 
33. Міністерство соціальної політики України. (2024). Рівні права та 
можливості: соціальні послуги та підтримка для людей з інвалідністю. 
https://www.msp.gov.ua/press-center/news/rivni-prava-ta-mozhlyvosti%3A-
sotsialni-posluhy-ta-pidtrymka-dlya-lyudey-z-invalidnistyu 
34. Міністерство соціальної політики України. (2025). Допоміжні 
засоби реабілітації держава надає безоплатно кожному, хто їх потребує. 
https://www.msp.gov.ua/press-center/zmi-pro-nas/dopomizhni-zasoby-
reabilitatsiyi-derzhava-nadaye-bezoplatno-kozhnomu-khto-yikh-potrebuye 
101 
35. Міністерство соціальної політики України. (2026). Відсьогодні 
набирає чинності Закон про підвищення «дитячих» виплат – що він 
передбачає. https://www.msp.gov.ua/press-center/news/vidsohodni-nabyraye-
chynnosti-zakon-pro-pidvyshchennya-dytyachykh-vyplat-shcho-vin-peredbachaye 
36. Міністерство соціальної політики України. (б. д.). Особам та дітям 
з інвалідністю та їх представникам. https://www.msp.gov.ua/otrymuvacham-soc-
pidtrymky/osobam-ta-dityam-z-invalidnistyu 
37. Міністерство соціальної політики України. (б. д.). Допоміжні 
засоби реабілітації. https://www.msp.gov.ua/otrymuvacham-soc-pidtrymky/pro-
sotsialnu-pidtrymku/dzr 
38. Організація Об’єднаних Націй. (1989). Конвенція про права 
дитини від 20.11.1989. https://zakon.rada.gov.ua/go/995_021 
39. Організація Об’єднаних Націй. (2006). Конвенція про права осіб з 
інвалідністю від 13.12.2006. https://zakon.rada.gov.ua/go/995_g71 
40. Пенсійний фонд України. (2026). З 1 січня 2026 року в Україні діє 
оновлена система державної підтримки сімей з дітьми. 
https://www.pfu.gov.ua/vl/228994-z-1-sichnya-2026-roku-v-ukrayini-diye-
onovlena-systema-derzhavnoyi-pidtrymky-simej-z-ditmy/ 
41. Пенсійний фонд України. (2026). Оновлення системи державної 
допомоги сім’ям з дітьми. https://www.pfu.gov.ua/lg/370188-onovlennya-
systemy-derzhavnoyi-dopomogy-sim-yam-z-ditmy-9/ 
42. Столярик, О., Петрочко, Ж., & Криницька, І. (2024). Соціально-
реабілітаційні послуги для дітей з інвалідністю та їх сімей: досвід Хорватії, 
Литви та Латвії. Ввічливість. Humanitas, 3, 166–177. 
https://doi.org/10.32782/humanitas/2024.3.24 
43. Суспільне Черкаси. (2025). У Черкасах відкрили першу групу 
денного догляду для дітей з інвалідністю на кріслах колісних. 
https://suspilne.media/cherkasy/961691-u-cerkasah-vidkrili-persu-grupu-dennogo-
dogladu-dla-ditej-z-invalidnistu-na-krislah-kolisnih/ 
102 
44. Центр надання адміністративних послуг м. Черкаси. (б. д.). 
Забезпечення направлення дітей з інвалідністю до реабілітаційної установи 
для надання реабілітаційних послуг за програмою «реабілітація дітей з 
інвалідністю». https://cnapck.gov.ua/poslugi/492 
45. Центр надання адміністративних послуг м. Черкаси. (б. д.). 
Забезпечення направлення на комплексну реабілітацію осіб з інвалідністю, 
дітей з інвалідністю, дітей віком до трьох років. 
https://cnapck.gov.ua/poslugi/493 
46. Черкаська міська рада. (2025). «Жага життя» – приклад 
безбар’єрного середовища. https://cherkasy-rada.gov.ua/novyny/zhaga-zhyttya-
pryklad-bezbaryernogo-seredovyshha/ 
47. Черкаська міська рада. (2025). Програма соціальної підтримки 
сімей м. Черкаси на 2026–2030 роки. 
https://dspck.gov.ua/component/content/article/1560-programa-sotsialnoji-
pidtrimki-simej-m-cherkasi-na-2026-2030-roki?Itemid=169&catid=2 
48. Черкаська міська рада. (2025). Програма соціального захисту дітей 
міста Черкаси на 2026–2028 роки. https://chmr.golos.net.ua/files/pdf/4711.pdf 
49. Черкаська міська рада. (2025). У Центрі «Жага життя» відкрили 
інклюзивний освітній простір. https://cherkasy-rada.gov.ua/novyny/u-czentri-
zhaga-zhyttya-vidkryly-inklyuzyvnyj-osvitnij-prostir/ 
50. Черкаська міська рада. (2026). Порядок направлення у 2026 році на 
оздоровлення дітей з інвалідністю, які потребують особливих умов для 
оздоровлення. https://cherkasy-rada.gov.ua/wp-
content/uploads/documents/2026/03/pro-zatverdzhennya-poryadku-napravlennya-
u-2026-na-ozdor.-ditej-z-invalidnistyu-yaki-potrebuyut-osob.-umov-dlya-
ozdorovlennya-1.pdf