Концепт безпеки в філософії Мішеля Фуко

Abstract

Стаття присвячена філософському осмисленню феномена безпеки крізь призму ідей Мішеля Фуко. Автор аналізує еволюцію поняття безпеки від етатистського підходу (1920–1950-ті рр.) до сучасних критичних і біополітичних інтерпретацій, виділяючи п’ять ключових концептів Фуко: війна як матриця політики, виключення (стан винятку), біовлада, інклюзія/ексклюзія та асиметрія владних відносин. Розвиваючи проблематику аналізу війни як «матриці влади», показано, як війна стає не аномалією, а внутрішньою логікою політики, що продовжується іншими засобами, а апарати безпеки перетворюються на головний механізм урядування. Особливу увагу приділено біополітиці як технології управління життям населення, її зв’язку з сек’юритизацією (за Копенгагенською школою) та танатополітичним потенціалом, коли «турбота про життя» обертається механізмами виключення й смерті. Спираючись на класичні тексти Фуко та їх інтерпретації, ідеї Карла Шмітта, Антоніо Негрі та Майкла Хардта, а також сучасні дослідження (2020–2025 рр.), зокрема застосування біополітики до війни в Україні, авторська логіка викладу підводить до висновку, що сучасні держави, проголошуючи «людську безпеку» та «соціальний добробут», насправді розгортають біополітичну форму контролю. Біополітикою, яка розмиває межі між демократією й тоталітаризмом, можна пояснити сучасні практики пандемічного контролю, міграційної фільтрації та «війни з тероризмом. Тобто «захист життя» стає виправданням для обмеження свобод, посилення нагляду й перегляду прав людини. Стверджується, що сучасне розуміння безпеки складається під впливом ідей М. Фуко, який радикально переосмислює безпеку як внутрішній механізм влади, а не як її зовнішній атрибут. Запропоновано цілісну фукіанську рамку для аналізу сучасних безпекових режимів, де безпека одночасно захищає й підкорює життя, а надзвичайний стан стає нормою політики. Це дозволяє не лише теоретично переосмислити безпеку, а й критично оцінити її практичні наслідки для демократичних свобод і прав людини.

This article is devoted to a philosophical examination of the phenomenon of security through the lens of Michel Foucault’s ideas. The author analyzes the evolution of the concept of security from the statist approach (1920s–1950s) to contemporary critical and biopolitical interpretations, highlighting five key concepts from Foucault: war as a matrix of politics, exclusion (the state of exception), biopower, inclusion/exclusion, and the asymmetry of power relations. By developing the analysis of war as a “matrix of power,” the author demonstrates how war ceases to be an anomaly and instead becomes the internal logic of politics, continuing by other means, while security apparatuses transform into the primary mechanism of governance. Particular attention is paid to biopolitics as a technology for managing the lives of the population, its connection to securitization (according to the Copenhagen School), and its thanatopolitical potential, where “care for life” turns into mechanisms of exclusion and death. Drawing on the classic texts of Foucault and their interpretations, the ideas of Carl Schmitt, Antonio Negri, and Michael Hardt, as well as contemporary research (2020–2025), particularly the application of biopolitics to the war in Ukraine, the author’s argument leads to the conclusion that modern states, while proclaiming “human security” and “social welfare,” are in fact deploying a biopolitical form of control. Biopolitics, which blurs the boundaries between democracy and totalitarianism, can explain contemporary practices of pandemic control, migration filtering, and the “war on terror.” That is, “protecting life” becomes a justification for restricting freedoms, intensifying surveillance, and revising human rights. It is argued that the contemporary understanding of security is shaped by the ideas of M. Foucault, who radically reinterprets security as an internal mechanism of power rather than as an external attribute of it. A comprehensive Foucauldian framework is proposed for analyzing contemporary security regimes, where security simultaneously protects and subjugates life, and the state of emergency becomes the norm of politics. This allows not only for a theoretical rethinking of security but also for a critical assessment of its practical implications for democratic freedoms and human rights.