Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1780| Назва: | Аналіз стану та перспективи розвитку природно-заповідного фонду Черкаської області. |
| Автори: | Хоменко, Олена Михайлівна Іващенко, Іван Анатолійович |
| Ключові слова: | пам’ятка природи;показник заповідності;екологічна мережа;природно-заповідний фонд;заповідник;заказник;природний парк |
| Дата публікації: | 2020 |
| Короткий огляд (реферат): | Іващенко І.А. Аналіз стану та перспективи розвитку природно-заповідного фонду Черкаської області
Актуальність теми. Основними завданнями створених заповідних об’єктів є збереження у незайманому стані природних комплексів та їх компонентів. Усю сукупність об’єктів природи, що охороняються, прийнято називати природно-заповідним фондом. В Україні він об’єднує біосферні заповідники, державні природні заповідники, державні природні парки та заповідні урочища, заказники, регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи.Майже вся площа заповідників і значна частина площ інших заповідних категорій виконують консерваційну функцію, тобто забезпечують збереження біорізноманіття. Принциповим положенням заповідання є вимога організації єдиної системи природно-заповідних територій, як одного з напрямів глобального збереження природних ресурсів. Тому з метою охорони рослинності, ландшафтів, акваторій області і були створені природно-заповідні території Черкащини, відсоток яких складає 3,1 від площі всієї області. Але кожного року проводиться вивчення і дослідження інших територій для надання їм статусу заповідних. Виходячи з вищесказаного можна зазначити, що вибрана тема кваліфікаційної роботи магістра є досить актуальною.
Мета роботи: проаналізувати стан та перспективи розвитку природно-заповідного фонду Черкаської області; надати пропозиції щодо подальшого формування екологічної мережі Черкаської області.
Об’єкт дослідження:природно-заповідний фонд Черкаської області.
Предмет дослідження: аналітичні дані про стан, динаміку кількості та площ природно-заповідного фонду Черкаської області.
Методи дослідження: теоретичний аналіз статистичних даних; аналітична обробка даних за допомогою ПК.
Результати дослідження. В роботі проведено аналітичний аналіз природно-заповідного фонду України, охарактеризовано найбільші заповідники України, охарактеризовано природно-рослинні умови Черкаської області, клімат, ґрунти, надано характеристику основних об’єктів, проведено аналіз динаміки змін кількості, площ та якісного складу природно-заповідних об’єктів Черкаської області.Теоретично обґрунтовано ряд заходів щодо збільшення площі ПЗФ при формуванні екологічної мережі та виявленню природних комплексів та об'єктів, що характеризуються особливою природоохоронною, екологічною, науковою, естетичною, рекреаційною, історико-культурною та іншою цінністю.
Наукова новизна: теоретично обґрунтовано та розробленоряд практичних пропозицій щодо подальшого формування екологічної мережі Черкаської області,а саме включення до регіональних екологічних коридорів більшості водних об'єктів ПЗФ, переважно тих, що знаходяться в межах річкових басейнів; виведення земель із господарського використання шляхом створення на них об’єктів ПЗФ з метою збереження цінних природних комплексів водно-болотних угідь.
Теоретичне і практичне значення: за отриманими результатами дослідження можливо спрогнозувати стан формування екологічної мережі Черкаської області; запровадити заходи щодо збільшення та розширення площ природно-заповідного фонду; здійснювати пошук з метою заповідання територій з найменш зміненими природними комплексами та досліджувати флору і фауну перспективних напівприродних територій.
Структура та обсяг роботи.Кваліфікаційна робота магістра складається зі вступу, анотації, двох розділів, висновків, переліку посилань (40 джерела), графічної документації до кваліфікаційної роботи магістра, додатків. Повний обсяг роботи – 88 сторінок друкованого тексту, основна частина – 55 сторінок. Ivashchenko I.A. Analysis of the state and prospects of development of the nature reserve fund of Cherkassy region Actuality of theme.The main tasks of the created protected objects are to preserve the natural complexes and their components intact. The whole set of protected natural objects is called a nature reserve fund.In Ukraine, it combines biosphere reserves, state nature reserves, state nature parks and protected tracts, reserves, regional landscape parks, natural monuments. Almost the entire area of reserves and a significant part of the area of other protected categories perform a conservation functionand provides preservation of biodiversity. The fundamental provision of the will is the requirement to organize a single system of nature reserves, as one of the areas of global conservation of natural resources. Therefore, in order to protect the vegetation, landscapes, waters of the region and were created nature reserves of Cherkassy region, the percentage of which is 3.1 of the area of the whole region. But every year other territories are studied and researched to give them the status of protected areas. Based on the above, it can be noted that the chosen topic of the master's qualification work is quite relevant. The purpose of the work:to analyze the state and prospects of development of the nature reserve fund of Cherkassy region; provide proposals for further formation of the ecological network of Cherkassy region. The object of study:nature reserve fund of Cherkassy region. The subject of research:analytical data on the state, dynamics of the number and area of nature reserves of Cherkassy region. Research methods: theoretical analysis of statistical data; analytical data processing using a PC. Results of the research.The analytical analysis of the nature reserve fund of Ukraine is carried out, the largest reserves of Ukraine are characterized, the natural and vegetation conditions of Cherkassy region, climateand soils are characterized, the characteristics of the main objects are given, the dynamics of changes in quantity, area and quality of nature reserves is analyzed of Cherkassy region. Theoretically substantiated a number of measures to increase the area of the NRF in the formation of the ecological network and the identification of natural complexes and objects characterized by special environmental, ecological, scientific, aesthetic, recreational, historical, cultural and other values. Scientific novelty: theoretically substantiated and developed a number of practical proposals for further formation of the ecological network of Cherkassy region, namely the inclusion in the regional ecological corridors of most water bodies of the NRF, mainly those located within river basins; withdrawal of lands from economic use by creating NRF facilities on them in order to preserve valuable natural complexes of wetlands. Theoretical and practical significance: according to the results of the study it is possible to predict the state of formation of the ecological network of Cherkassy region; introduce measures to increase and expand the area of the nature reserve fund; to search for bequeathed areas with the least modified natural complexes and to study the flora and fauna of promising semi-natural areas. Structure and scope of work. The master's qualification work consists of an introduction, annotation, two sections, conclusions, a list of references (40 sources), graphic documentation for the master's qualification work, appendices. The full volume of the work is 88 pages of printed text; the main part is 55 pages. |
| URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/1780 |
| Розташовується у зібраннях: | 101 Екологія (Екологія та охорона навколишнього середовища) |
Файли цього матеріалу:
| Файл | Опис | Розмір | Формат | |
|---|---|---|---|---|
| Іващенко_КРМ.pdf Restricted Access | 2.52 MB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити Запит копії |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Будівельний факультет
Кафедра екології
Пояснювальна записка
до кваліфікаційної роботи магістра
на тему АНАЛІЗ СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-
ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Виконав: студент 2 курсу, групи ЗМГЕК-907
спеціальності 101 «Екологія»
(шифр і назва спеціальності)
_Іващенко І.А.___________________
(прізвище та ініціали)
Керівник _Хоменко О.М.__________
(прізвище та ініціали)
Нормоконтроль Хоменко О.М.______
(прізвище та ініціали)
Рецензент Спрягайло О.В.___________
(прізвище та ініціали)
Черкаси – 2020 рік
2
ЗМІСТ
Вступ 3
1 Аналітичний огляд літератури 5
1.1 Екологічна мережа та основні її структурні елементи 5
1.2 Класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду 14
1.3 Аналіз етапів розвитку природно - заповідної справи в Україні 17
1.4 Вплив антропогенних факторів на біотичне та ландшафтне 23
різноманіття
1.5 Заходи щодо збереження біологічного та ландшафтного 25
різноманіття
2 Аналіз стану та перспективи розвитку природно-заповідного фонду 28
Черкаської області
2.1 Фізико – географічні та кліматичні характеристики Черкаської 28
області
2.2 Характеристика грунтів області 34
2.3 Аналіз стану природно-заповідного фонду Черкаської області 38
2.31 Канівський природний заповідник 45
2.3.2 Заказники Черкаської області 49
2.3.3 Заповідні урочища 53
2.3.4 Державний дендрологічний парк «Софіївка» 55
2.4 Аналіз динаміки та розвитку природно-заповідних територій 58
Черкаської області
2.5 Стан та пропозиції щодо формування екологічної мережі 69
Черкаської області
Висновки 83
Перелік посилань 85
Додатки 88
Додаток А. Апробація результатів роботи 88
3
ВСТУП
Біологічне різноманіття – найважливіший природний ресурс, глобальне
надбання кожної людини і водночас це національне надбання кожної держави.
Цінність біорізноманіття полягає в тому, що воно виконує буферну роль у
біосфері. Завдяки йому зменшуються негативні для всього живого (в тому числі й
для людини) флуктуації абіотичних чинників. Тому винятково важливе значення
наявного біорізноманіття природних екосистем в тому, що забезпечує їх
функціональну стійкість проти негативного впливу чинників довкілля, зокрема,
антропогенного походження .
Сьогодні у суспільстві намітилися дві основні форми ставлення до
біорізноманіття: пасивна охорона та активна, або раціональне використання
природних ресурсів. За цих умов надзвичайно актуальним стає висвітлення
загальних тенденцій створення заповідних об’єктів, що об’єднуються у природно-
заповідний фонд, визначення їх цілей і завдань, обґрунтування стратегічних
напрямів подальшої оптимізації заповідної системи.
Основними завданнями створених заповідних об’єктів є збереження у
незайманому стані природних комплексів та їх компонентів.
Усю сукупність об’єктів природи, що охороняються, прийнято називати
природно-заповідним фондом (ПЗФ). В Україні він об’єднує біосферні
заповідники, державні природні заповідники, державні природні парки та
заповідні урочища, заказники, регіональні ландшафтні парки (РЛП), пам’ятки
природи.
Земля, надра та водний простір вилучаються з господарської експлуатації,
за незначним винятком, і передаються у безстрокове використання відповідним
установам. Майже вся площа заповідників і значна частина площ інших
заповідних категорій виконують консерваційну функцію, тобто забезпечують
збереження біорізноманіття [1].
4
Принциповим положенням заповідання є вимога організації єдиної системи
природно-заповідних територій (ПЗТ), як одного з напрямів глобального
збереження природних ресурсів. Без цього неможливо зберегти унікальність та
різноманіття природи.
Складність розв’язання цієї проблеми в тому, що існуючі в державах мережі
ПЗТ сформувалися поступово в міру того, як бралися під охорону природні
об’єкти і території.
Заповідна справа в Україні ще розвивається. Її потенційний розвиток
забезпечить збереження природно-ландшафтного різноманіття та історико-
культурних цінностей, сприятиме поліпшенню економічного стану довкілля з
нормалізацією взаємодії людини з природою .
Так на території Черкаської області створено 530 територій та об’єктів
природно-заповідного фонду. Територія Черкащини займає частину центральної
України і має площу 245 кілометрів. Область має незвичайне сполучення
ландшафтів регіону. Більша, правобережна частина, лежить в межах
Придніпровської височини. Найважливіша водна артерія Черкащини, як і усієї
України, - Дніпро.
Рослинний світ притаманний лісостеповій зоні України з її грабовими,
грабово-дубовими лісами на правому березі і дубово-кленовими-липовими на
лівому березі. Черкаські ліси ростуть по берегам річок, степова рослинність на
водорозділах.
І хоч лісами зайнято усього 313 тис. гектарів або 14,9 відсотка території
області, рослинність Черкащини багата за своїм видовим складом: окрім головних
порід в області ростуть біля 200 видів чагарників та дерев, трав’яних рослин, які
вважаються рідкісними і узяті під особу охорону.
Тому з метою охорони рослинності, ландшафтів, акваторій області і були
створені ПЗТ Черкащини, відсоток яких складає 3,0 від площі всієї області.
Але кожного року проводиться вивчення і дослідження інших територій для
надання їм статусу заповідних [2].
5
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1 Екологічна мережа та основні її структурні елементи
Охорона різноманіття означає захист об’єкта від негативної дії зовнішніх
чинників, тобто його збереження шляхом охорони (реалізації певних заходів). А
також підтримку існування об’єкта в незмінному стані, задля чого допускається
втручання зовнішніх чинників, якщо в цьому виникає потреба. Збереження
різноманіття біоти широке за значенням і включає в себе перше поняття, як одну з
форм збереження природи. Отже з метою збереження та охорони біорізноманіття
створюються заповідні території, які мають різні форми заповідання [2].
Одним із найважливіших шляхів вирішення проблем збереження
біорізноманіття є створення регіональної екологічної мережі, що стане важливою
ланкою в складі національної та Всеєвропейської екомереж.
Розробці сучасної стратегії збереження та відновлення природних ресурсів
в Україні сприяло прийняття Закону України «Про екологічну мережу України»
(1999 р.) та Закону України «Про Загальнодержавну програму формування
національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 р.р.» [3].
Екологічна мережа як нова форма інтеграції охорони природи і
раціонального використання її ресурсів є важливим механізмом забезпечення
збереження біологічного різноманіття та стійкого розвитку регіонів. ЇЇ
призначення вбачається в об’єднанні розрізнених природоохоронних територій у
мережу, що дозволить мігрувати особинам між центрами біологічного
різноманіття, які роз’єднані територіально внаслідок антропогенної трансформації
природних екосистем. Розселення видів розглядається як реальний природний
фактор забезпечення їх виживання.
Розбудова екомережі є не лише екологічною, а й державною справою,
оскільки проблема збереження біорозмаїття набула провідного значення у
6
вирішенні не тільки загально біологічних та екологічних аспектів, а й передусім
соціальних, економічних, політичних напрямків розвитку суспільства.
До екологічної мережі відноситься об’єднана система територій, що як
правило створюється для підтримки та покращення умов існування та
відновлення навколишнього середовища, охорони та збереження біорізноманіття
та ландшафту довкілля, збереження місць оселення та зростання цінних видів
тварин і рослин, шляхів міграції рослин і тварин через поєднання територій та
обкатів ПЗФ, а також інших заповідних територій, що мають важливе значення
для охорони довкілля і відповідно до нормативно-правових актів України.
Упродовж останнього десятиліття розроблена стратегія створення
Всеєвропейської екологічної мережі, фундаментом якої повинні стати екомережі
національного та регіонального рівнів. Основа методології такого створення
базується на меті цілісності довкілля, тобто поєднанні всіх його складових, що є
особливою характеристикою концепції.
До основних завдань щодо створення екологічної мережі у відповідності до
європейської стратегії можна віднести:
- охорона та збереження екосистеми та середовищ її існування;
- створення необхідних умов для міграції видів та їх розселення;
- створення умов для відновлення основних компонентів екосистем, які
зазнали руйнації;
- захист екосистеми від можливих негативних факторів.
До основних базових територіальних елементів екомережі відносять:
1. Природне ядро або біоцентр (із ключовими територіями) – вузловий
елемент екологічної мережі – територія високої концентрації різних форм
ландшафтного і біологічного різноманіття; найцінніші природні комплекси з
якісно повноцінним складом біоти, які відіграють найважливішу роль в
стабілізації природного середовища, в межах яких відбувається збереження
генетичного, видового, екосистемного, ландшафтного різноманіття, середовищ
існування організмів.
7
2. Екокоридор – сполучна територія, як правило цілісна, що об’єднує між
собою природні ядра і забезпечує як міграцію, так і підтримку екологічної
рівноваги та обмін генофондом. Найефективніше функції екокоридорів
виконують долини річок, вздовж яких зберігаються різноманітні ландшафти та
найменш порушені природні екосистеми.
3. Буферна зона – захисний елемент – територія, яка оточує екокоридор та
природні ядра і забезпечує їх захист від антропогенних факторів.
4. Територія, здатна до відновлення – це перспективний елемент та
територія з деградованими природними елементами, які доцільно відновити для
поновлення функціональних зв’язків екокоридору або біоцентру.
Основні структурні елементи екологічної мережі включають:
- об’єкти та території природно-заповідного фонду;
- водно-болотні угіддя, землі водного фонду та водоохоронні зони;
- лісовий фонд;
- заліснені території (лісові смуги та ін.);
- території для оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;
- інші природні території (пасовища, піски, солончаки, відслонення та ін.),
що мають ресурсну цінність.
- землі рекреаційного призначення.
Правовою підставою визначення природних ядер екомережі є Конвенція
про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі
(Бернська конвенція; Закон про приєднання до неї України прийнято 29.10.1996р.)
[4], яка передбачає створення територій спеціального інтересу збереження, що є
або рідкісними екотопами, або середовищами існування рідкісних і зникаючих
видів. У межах національної екомережі України до природних ядер увійдуть
заповідники (насамперед, біосферні), національні природні парки, регіональні
ландшафтні парки. Останні мають складати основу біоцентрів регіональної
екомережі.
8
Актуальність розбудови екомережі на території Черкаської області, яка
розташована в межах природного регіону лісостепової зони України, обумовлена,
насамперед, необхідністю функціонального об’єднання природних територій у
вигляді структурованого комплексу вздовж долин великих і малих річок.
На рівні держави затверджено Концепцію загальнодержавної програми
розвитку заповідної справи на період до 2020 року (далі – Концепція), яку
схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. № 70-
р. [2].
До основної мети Концепції відноситься створення відповідних умов для
реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку заповідної справи, зокрема
об’єктів природно-заповідного фонду та мережі територій, вдосконалення
системи управління національними природними парками, біосферними
заповідниками та іншими територіями та і об’єктами ПЗФ, суттєве підвищення
показника заповідності та доведення обсягу площі ПЗФ до 10 % від загальної
площі держави, формування національної екомережі як складової Європейської
екологічної мережі, фінансування на рівні держави комплексних довгострокових
наукових досліджень типових та унікальних екосистем, забезпечення
збалансованого природокористування.
До основних завдань Загальнодержавної програми відносяться:
удосконалення нормативно-правової бази з питань заповідної справи з
урахуванням відповідних міжнародних зобов’язань України;
визначення основних напрямів державної політики у сфері розвитку
заповідної справи;
покращення фінансування з метою забезпечення заходів, що спрямовані на
розвиток заповідної справи;
відтворення та збереження ландшафтного і біорізноманіття у межах
природно-заповідного фонду, в першу чергу різноманітності рідкісних та
зникаючих видів рослин і тварин, біотичних угруповань та типів природних
середовищ;
9
виявлення, резервування та заповідання цінних природних територій, що
потребують охорони;
прискорення формування національної екологічної мережі;
утворення на базі природних та біосферних заповідників зональних
міжнародних станцій фонового моніторингу навколишнього природного
середовища;
розвиток екологічної освіти;
участь суб’єктів природно-заповідного фонду в забезпеченні сталого
розвитку регіонів.
Основні напрямки виконання Програми включають наступні заходи:
складення реєстру типових та рідкісних екосистем у межах природно-
заповідного фонду;
удосконалення державного управління у сфері заповідної справи;
ведення державного кадастру об’єктів природно-заповідного фонду та
територій;
створення нових об’єктів природно-заповідного фонду та територій
загальнодержавного значення (насамперед національних природних парків), а
також територій та об’єктів ПЗФ місцевого значення (насамперед регіональних
ландшафтних парків) та розширення меж існуючих;
збільшення кількості спеціалістів, зайнятих у сфері управління заповідною
справою;
віднесення земель, на яких розташовані території та об’єкти природно-
заповідного фонду, до відповідної категорії;
залучення органів місцевого самоврядування і громадських організацій до
здійснення контролю за дотриманням режимів територій та об’єктів природно-
заповідного фонду;
розроблення та застосування науково обґрунтованих методів управління
природними комплексами з метою збереження ландшафтного і біорізноманіття,
10
насамперед різноманітності рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, типів
природних середовищ і біотичних угруповань;
моніторинг біосферних процесів.
Третій етап (2016—2020 роки) виконання Програми пов'язаний із
завершенням роботи із надання статусу територій та об’єктів природно-
заповідного фонду найбільш цінним природним комплексам і об’єктам. На
даному етапі планувалося створення 12 національних природних парків, один
біосферний заповідник та три природні заповідники на площі близько 455 тис. га,
створення умов для включення природно-заповідного фонду України до світової і
європейської екологічних мереж. Також поступово впроваджується збалансована
система управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду із
широким залученням місцевого населення, громадських організацій та всіх
зацікавлених сторін. Забезпечується також належна охорона цінних природних
комплексів та об’єктів.
Для належного забезпечення функціонування екологічної мережі та її
ефективного управління, визначення і надання правового статусу її елементам та
забезпечення використання земель за цільовим призначенням, які входять до
складових екомережі, здійснювалося погодження із заінтересованими
центральними органами виконавчої влади проекту постанови Кабінету Міністрів
України «Про затвердження Порядку включення територій та об'єктів до
переліків територій та об'єктів екомережі».
З метою забезпечення охорони територій та об'єктів природно-заповідного
фонду, попередження та припинення порушень природоохоронного
законодавства прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про
затвердження Положення про службу державної охорони природно-заповідного
фонду України» (від 05.05.2012 № 283).
Для забезпечення невиснажливого використання природних ресурсів на
територіях ПЗФ розроблено проекти постанов Кабінету Міністрів України «Про
затвердження обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної
11
порушеннями природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів
природно-заповідного фонду України» та «Про затвердження Порядку
встановлення лімітів на використання ресурсів у межах територій та об’єктів
природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та Порядку видачі,
переоформлення, видачі дублікатів та анулювання дозволів на спеціальне
використання природних ресурсів природно-заповідного фонду
загальнодержавного значення».
До переліку основних територій екологічної мережі входять об'єкти та
території природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного
значення та інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні
комплекси. Сюди в першу чергу можна віднести регіони Кримських гір,
Донецького кряжу, Карпат, Подільської височини, Полісся, Приазовської
височини та витоків малих річок, прибережно-морської смуги, окремих гирлових
ділянок великих річок, континентального шельфу тощо.
До переліку буферних зон екомережі входять території навколо її ключових
територій, що запобігають негативному антропогенному впливу на суміжних
територіях. До них можуть належати окрім природних територій екстенсивного
використання (експлуатаційні ліси, ставки, пасовища, сіножаті тощо), а й орні
території з досить безпечним веденням сільського господарства.
Перелік сполучних територій екомережі включає території, що
забезпечують зв’язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. Це 3
широтних природних коридори, що забезпечують природні зв’язки зонального
характеру:
1) Поліський (лісовий) екокоридор. До нього входять основні болотні
масиви, регіони головного водозбору з річки Дніпро з її притоками та частково з
водозборів річок Південного Бугу, Дністра, Західного Бугу та Сіверського Дінця;
на цій території знаходяться незмінні ландшафти.
2) Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, до якого входять
ділянки басейнів усіх великих річок, зони Карпатської та Подільської
12
ендемічності, пралісові ділянки, до яких відносяться букові та смерекові, що
знаходяться в Карпатах, діброви Поділля та Слобожанщини, сосняки
Слобожанщини, степові ділянки Опілля, грабові ліси Розточчя, Придніпров'я,
реліктові крейдові ценози Сіверського Дінця, рефугіуми реліктових угруповань в
Карпатах, на Опілля, Поділлі.
3) Південноукраїнський (степовий) екокоридор. Він включає окремі степові
ділянки, літоральні та аквальні екосистеми, петрофітні та плавневі ценози, ендеми
та релікти Прибужжя, Приазов'я, степового Криму.
Також до сполучних територій екомережі відносяться меридіональні
екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок - Дніпра, Дунаю,
Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об'єднують
водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин.
До окремого природного коридору міжнародного значення відноситься
ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Чорного і Азовського
морів, який оточує територію України з півдня.
До переліку територій екомережі, що відновлюються, відносяться території
з порушеними, деградованими і малопродуктивними землями, а також ті, що
зазнали негативного впливу антропогенних факторів, та інші території, що мають
важливе значення для формування просторової цілісності екомережі.
Відповідно до Програми, загальна площа земель екомережі має складати
41,68% від загальної площі України або 25164,5 тис. га (станом на 01.01.2013
площа прогнозних складових екомережі становить – 38,16% або 23041,5 тис. га).
У результаті здійснення заходів площу земель національної екомережі
прогнозується довести до 25 164,5 тис га (41,68%) (станом на 01.01.2013 площа
прогнозних земельних угідь екомережі становить відповідно 23 041,5 тис га або
38,16% (таблиця 1.1).
В Україні нараховується 649 територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного
значення, з них 19 природних і 4 біосферних заповідники, 310 заказників, 49
національних природних парків, 134 пам'ятки природи, 18 ботанічних садів, 7
13
зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 89 парків-пам'яток садово-
паркового мистецтва. Загальна площа територій та об’єктів ПЗФ складає 2244,18
тис.га (в межах території України), що становить 54,97% від усієї фактичної
площі ПЗФ і 3,56% від площі України. Кількість об’єктів і територій ПЗФ
місцевого значення становить 7535 одиниці площею 1,84 млн. га.
Таблиця 1.1 - Склад земельних угідь, які відповідно до Програми належать
до складових національної екомережі
Складові екомережі Площа Площа Площа Площа
(тис. га) (тис. га) (тис. га) (тис га)
стан на станом на станом на станом на
2010 р. 2016 р. 2017 р. 2018 рік
1 2 3 4 5
Сіножаті та пасовища 7772,9 7886,0 7884,5 9536,6
Ліси та лісовкриті 10380,2 10611,3 10621,4 10955,7
площі
Відкриті заболочені 940,4 980,1 980,1 940,4
землі
Радіоактивно 136,0 124,8 124,5 136
забруднені землі, що не
використовуються у
господарстві
Відкриті землі без 1180,8 1022,9 1021,5 1180,8
рослинного покриву
або з незначним
рослинним покривом
Води 2415 2422,8 2423,0 2415
14
Продовження таблиці 1.1
1 2 3 4 5
Загальна площа 22825,3 23047,9 23041,5 25164,5
(тис. га), відсоток від
загальної площі 37,8 % 38,17% 38,16% 41,68%
України
Отже, згідно Програми відсоток заповідних територій становить в 2018 році
понад 40%.
1.2 Класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Заповідні території за категоріями територій й об’єктів поділяються на такі:
державний заповідник; державний національний парк; державний заказник
загального значення, місцевого значення ; державні пам’ятки природи загального
і місцевого значення; державний ботанічний сад; державний дендрологічний
парк, державний зоологічний парк, державний парк - пам’ятка садово-паркового
мистецтва загального значення і місцевого значення; державне заповідне урочище
[3].
Природний заповідник створюється з метою збереження в природному стані
типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з
усією сукупністю їх компонентів, вивчення природного ходу процесів і явищ, що
проходять у них, розробки наукових основ охорони природи.
Ділянки землі, її надра з усіма природними об’єктами, що знаходяться на їх
територіях, мають бути вилученими з господарської експлуатації і передаються в
безстрокове користування заповіднику [3].
Державні заповідники мають певну службу охорони, наукових, науково-
технічних співробітників і адміністративно-господарського персоналу. Структура,
штат, витрати, плани матеріально-технічного забезпечення державних
15
заповідників затверджуються органами у віданні яких знаходиться певна
територія.
Державні заповідники очолюють директора, які призначаються органами, у
віданні яких знаходяться певні території. Директор керує державним
заповідником на основі з’єднання єдино початку й колегіальності, несе повну
відповідальність за діяльність державного заповідника, забезпечує законність та
виконання затверджених планів.
Задачі кожного заповідника, науковий профіль, організаційне
упорядкування, особливості режиму і охорони визначаються у положенні, які
розробляються у відповідності з Типовим положенням і затверджувальним
органом, у віданні якого він знаходиться [4].
Заказник загальнодержавного значення – територія, яку виділяють з метою
збереження, відновлення та відтворення як окремих так і декількох компонентів
найбільш цінних або унікальних комплексів на період, що є необхідним для
виконання поставлених перед заказником завдань для підтримки загального
екологічного балансу.
Заказник організується в першу чергу на території (акваторії), в межах якої
виділяються види рослин та тварин, що занесені до «Червоної книги» [3].
Заказник місцевого значення – територія, яку виділяють з метою
збереження, відтворення та відновлення окремих або декількох цінних для
регіону компонентів природи на період, що є необхідним для виконання
поставлених перед заказником завдань та підтримки загального екологічного
балансу.
В залежності від мети створення та необхідного режиму охорони, державні
заказники поділяються на :
- ландшафтні,
- лісові,
- ботанічні,
- іхтіологічні,
16
- гідрологічні,
- палеонтологічні,
- геологічні,
- ентомологічні,
- орнітологічні,
- комплексні [3].
Пам’ятка природи загальнодержавного значення – територія або окремий
об’єкт, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для України,
беруться під охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-
освітніх та естетичних цілях.
Пам’ятки природи місцевого значення - територія або окремий природний
об’єкт одного регіону, беруться під охорону для збереження в природному стані в
наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях.
В залежності від характеру, походження та необхідного режиму охорони
пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні
та геологічні [4].
Ботанічний сад створюється з метою збереження, вивчення та збагачення в
спеціально створених умовах різноманітних рослин для їх найбільш ефективного
наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки
надаються ботанічним садам у безстрокове користування.
Дендрологічний парк створюється з метою збереження, вивчення та
збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев та
чагарників для їх найбільш ефективного наукового, культурного і господарського
використання [3].
Зоологічний парк створюється з метою збереження та вивчення у
спеціально створених умовах об’єктів дикої фауни для науково-освітніх,
пізнавальних та науково-дослідних цілей. Земельні ділянки передаються
зоологічним паркам у безстрокове використання.
17
Пам’ятка - парк садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення -
найбільш видатні зразки паркобудівництва беруться під охорону в естетичних,
наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Місцевого значення - цінні зразки паркобудівництва беруться під охорону в
естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях [3].
Заповідне урочище, до яких відносять лісові, степові, болотні та інші
природні комплекси, що мають природоохоронне, наукове та естетичне значення,
та які виділяють з метою їх збереження в природному стані.
Оголошення території (акваторії) заказником, пам’яткою природи, парком -
пам’яткою садово-паркового мистецтва та заповідним урочищем проводиться без
вилучення земельної ділянки (водного об’єкту) у землекористувачів
(водокористувачів). У разі необхідності питання про це вирішується відповідно до
Положення про порядок порушення і розгляду клопотань про віднесення лісів до
категорії захищеності, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 9
квітня 1981 року № 172/3 ПУРСР, 1981р. № 5, ст.36 [4].
1.3 Аналіз етапів розвитку природно - заповідної справи в Україні
Ще за часів Київської Русі слов’яни-язичники заповідали різні природні
об’єкти, що заміняли їм навіть храми. Заповідні гаї називалися божеліссям,
праведним лісом, святобором і навіть раєм. Старі дерева з метою охорони
огороджувалися, і за огорожу міг заходити тільки жрець. Крім лісових гаїв у
слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі
камені й гори. Значні лісові ділянки, урочища часто охоронялися для
королівських, царських і князівських полювань. У ті єдині часи була єдина форма
заповідності, що в деяких випадках стала основою і для сучасних заповідників.
Така заповідність, наприклад, виникла в Біловезькій Пущі [6] ще в середньовіччі.
Вона стала порятунком для великих тварин, що серед інтенсивно освоюваних
земель знаходили тут останній притулок. Якими б грандіозними не були царські
18
полювання, вони відбувалися рідко, а для всіх інших полювання було суворо
заборонене. Це рятувало тварин від повного винищення.
Важливу роль у збереженні лісів відіграли монастирі, при яких вони
збереглися до наших днів, ставши основою деяких сучасних заповідників.
Святогірський монастир зберіг урочище крейдової сосни, Охтирський монастир –
ліс на Ворсклі, так само збереглося й урочище Конча – Заспа під Києвом [9].
Важливу природоохоронну роль відіграло заповідання лісів, рік і озер суто з
комерційних міркувань і з метою привілейованого полювання й відпочинку.
Великі мисливські угіддя охоронялися в Криму, охоронялися також багато
приватних дендропарків – таких як Софіївка, Олександрія, Тростянець та інші. У
дореволюційній Росії їх налічувалося близько 150. Причому, до порушників
заповідності іноді вживали дуже жорстких заходів. Так, за узаком Петра I за
порубку лісу і навіть за один зрубаний дуб страчували [7].
Першим заповідником в Україні стала Асканія-Нова, котра широко відома
не тільки в нас, а й за кордоном. 21-23 травня 1998 року заповідник відзначав свій
столітній ювілей.
Історія нашого першого заповідника складна, а часом трагічна. З 1828 року
на цих землях був маєток німецького герцога Ангальт-Кетенського, що на пам’ять
про свій маєток "Асканія" у Німеччині назвав його "Асканія-Нова". У 1856 році ці
землі придбав рід поміщиків Фальц-Фейнів, які займалися переважно
вівчарством. Засновником заповідного комплексу став Фрідріх Едуардович
Фальц-Фейн, широко освічений біолог і прекрасний організатор, який до 1889
року зумів створити унікальний акліматизаційний зоологічний парк, що став
популярний не тільки в Росії, а й далеко за її межами.
У 1898 році він виділив ділянку цілинного степу (500 десятин) й оголосив її
"захищеною на вічні часи". Цей рік і став вважатися роком заснування
заповідника.
Заповідником Асканія-Нова захоплювалися і схвально відгукувалися про
нього найвизначніші вчені того часу. Ним захоплювався і цар Микола II, який
19
усупереч палацовому етикету, що забороняв йому зупинятися в приватних осіб,
побував у заповіднику в 1914 році [8].
Трагічним періодом для заповідника була Жовтнева революція, коли
Асканія-Нова не раз переходила з рук однієї влади до іншої. У цей час військові
полювання в заповіднику і знищили багато рідкісних і цінних тварин.
Не менш трагічним був для заповідника і період Великої Вітчизняної війни,
коли йому загрожувало повне руйнування [8].
Першим природоохоронним актом в Україні був декрет Раднаркому УРСР
від 1 квітня 1919 року про оголошення колишнього поміщицького господарства
Фальц-Фейна «Асканія-Нова» народним заповідником, який відразу після
громадянської війни 8 лютого 1921 року затверджений першим державним
заповідником.
У 1921 році були також створені перший заповідник у лісостеповій зоні –
Парасоцький ліс; в околицях Києва – Конча-Заспа, вище за течією Дніпра –
заповідник Гористе; у Полтавській області – Академічний степ.
У 1923 році створюються заповідники: Канівський, Кримський,
Хомутовський степ, Кам’яні могили, Стрільцівський степ та інші.
У 1927 році створюється великий Приморський заповідник, на базі якого
потім організовувалися Чорноморський заповідник і Азово-Сиваське заповідно-
мисливське господарство [8].
В Україні створюється спеціальний природоохоронний орган – Український
комітет охорони пам’яток природи, що починає свою діяльність у 1926 році. До
Великої Вітчизняної війни кількість природоохоронних об’єктів перевищувала 2
тисячі. Війна і німецько-фашистська окупація завдала величезної шкоди
більшості заповідників. Після війни натиск господарників на заповідні території
став дуже сильним. Завданням, в 1950 році, міністра Держконтролю СРСР Б.
Меркулова було організувати широкомасштабні перевірки заповідників з метою
їх дискримінації.
У 1951 році 29 серпня Сталін підписав постанову «Про заповідники», де
20
вказувалося, що в країні необґрунтовано розрослася мережа заповідників,
витрачаються величезні кошти на їх утримання. У результаті були закриті 88
заповідників, ліквідовані республіканські управління по заповідниках, а створене
одне всесоюзне. В Україні було закрито 19 заповідників, а площі інших були
зменшені [9].
До 1964 року заповідні землі в Україні займали всього 0,02 % території
республіки. Це був найгірший показник влади, тоді як у європейських країнах він
виражався в декількох одиницях. На той час узагалі в Україні було 2 заповідника [9].
У 1967 році в Україні був створений Держкомітет по охороні природи при
Раді Міністрів УРСР, а вже в 1968 році були затверджені відразу 4 заповідники:
Карпатський, Луганський, Поліський, відновлений Канівський. У 1973 році були
створені заповідники Ялтинський і Мис Мартьян, на 45 тисяч гектарів розширено
Чорноморський заповідник. У 1981 році був заповіданий Когра-Доп під
Феодосією. До 1981 року в Україні вже налічувалося 9 заповідників і 1
національний парк. Створювалися заказники і пам’ятки природи. До 1978 року їх
було вже близько 114.
Сьогодні мережа заповідників, національних парків та інших об’єктів дуже
розширилася. Природно-заповідний фонд України включає три біосферних
заповідника і чотирнадцять природних заповідника, сім національних парків і
6596 інших об’єктів із різним режимом охорони. Загальна площа природно-
заповідного фонду України складала 3,65 % від загальної площі (таблиця 1.2) [9].
Незважаючи на велику кількість заповідних територій заповідна справа в
Україні ще тільки розпочинається.
Її повноцінний розвиток забезпечить збереження природно-ландшафтного
різноманіття та історико-культурних цінностей, сприятиме поліпшенню
екологічного стану довкілля з нормалізацією взаємодії людини з природою [9].
21
Таблиця 1.2 - Заповідні території України
Рік Площа, Місцезнаходження
Назва створення га Природна Адміністративна зона
зона
Біосферні заповідники
1 2 3 4 5
Асканія-Нова 1898 33307 Степ Херсонська
імені Фальц-Фейна
Чорноморський 1927 100809 Степ Херсонська
Миколаївська
Карпатський 1968 63245 Гірська Закарпатська
Лісова Івано-Франківська
у тому числі філіали:
Чорногорський Закарпатська
масив
Марамароський Закарпатська
Кузійський масив Закарпатська
Угольсько-Широко- Закарпатська
лужанський масив
Долина нарцисів Закарпатська
Стужиця Закарпатська
Дунайські плавні 1998 28402,9 Степ Одеська
Природні заповідники
Кримський 1923 44175 Гірська Автономна Республіка
Лісова Крим
Канівський 1923 2027 Лісостеп Черкаська
22
Продовження таблиці 1.2
1 2 3 4 5
Український 1961 2764 Лісостеп Запорізька
степовий
у тому числі філіали:
Кам’яні могили Степ Запорізька
Михайлівська цілина Лісостеп Сумська
Хомутівський степ Степ Донецька
Крейдова флора Степ Донецька
Луганський 1968 1608 Степ Луганська
у тому числі філіали:
Стрільцівський степ Степ Луганська
Провальський степ Степ Луганська
Станично-Луганське Степ Луганська
відділення
Поліський 1968 20104 Лісова Житомирська
Ялтинський 1973 14523 Гірська Автономна Республіка
Лісова Крим
Мис Мар’ян 1973 202 Автономна Республіка
Крим
Карадазький 1979 2855 Гірська Автономна Республіка
Лісова Крим
Розточчя 1984 2080 Лісова Львівська
Медобори 1990 10455 Лісова Тернопільська
Дніпровсько- 1990 3766 Степ Дніпропетровська
Орільський
Єленський степ 1996 1576 Степ Миколаївська
Горгани 1996 5300 Гірська Івано-Франківська
23
Продовження таблиці 1.2
1 2 3 4 5
Опуський 1998 1592,3 Степ Автономна Республіка
Крим
Казантипський 1998 450,1 Степ Автономна республіка
Крим
Національні парки
Карпатський 1980 50300 Гірська Івано-Франківська
Лісова
Шацький 1983 32515 Лісова Волинська
Синевир 1989 40400 Гірська Закарпатська
Лісова
Азово-Сиваський 1993 5400 Степ Херсонська
Вижницький 1996 7900 Гірська Чернівецька
Лісова
Подільські Товтри 1996 261315 Лісова Хмельницька
Історія створення, стан та основні природні характеристики, флора та фауна
державних заповідників України описано в роботах [10 – 18].
1.4 Вплив антропогенних факторів на біотичне та ландшафтне різноманіття
Відомо, що людство, починаючи з середини 1980-х, споживає більше
відновних ресурсів та в результаті утворюється більше відходів, ніж екосистеми
планети здатні виробити і абсорбувати, тому збереження біорізноманіття стає
життєво важливим завданням людства. Надзвичайно актуальним воно є і для
України.
Україна, що займає менше 6 % площі Європи, володіє близько 35 % її
популяційної біорізноманіття, що налічує понад 72 тисячі видів флори і фауни,
зокрема флори більше 27 тисяч видів, фауни – більше 45 тисяч видів.
24
Оскільки Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів
фауни, то через її територію проходять два основні світові маршрути міграції птахів, а
деякі місця гніздування, особливо на півдні країни, мають міжнародне значення.
Понад 100 видів перелітних птахів охороняються відповідно до міжнародних
зобов'язань.
До значного зменшення ландшафтного різноманіття призвів екстенсивний
розвиток сільського господарства. Понад 40 % площі України в минулому були
вкриті степами. Сьогодні їх залишилося близько 3-3,5 відсотків. На цих
територіях зосереджено 30 відсотків усіх видів флори і фауни, занесених до
Червоної книги України.
Дослідження вчених дають змогу зробити висновки про різкі негативні
тенденції, які зумовлені неповночленністю ценозів в зв’язку зі знищенням чи
ослабленням їх окремих блоків, що проявилося в певних шкалах біологічного часу
(популяційного чи екосистемного), та наростаючу фрагментацію (розчленування,
розсікання) еко- і біотопів, що призводить до унеможливлення ефективного
природного відтворення біотичних комплексів.
Упродовж останніх років спостерігається тенденція до збільшення кількості
видів тварин і рослин, що занесені до «Червоної книги України», зростають
показники регіональної охорони видів та угруповань. До основної загрози
біорізноманітності відноситься діяльність людини та знищення природного
середовища існування фауни і флори. Останніми роками є тенденція до значного
зменшення площ територій водно-болотних угідь, природних лісів та степових
екосистем. Також стан навколишнього природного середовища значно
погіршується в результаті розорювання земель, антропогенного забруднення
територій та акваторій, осушення або зневоднення територій, промислового,
житлового та дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у
природних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах. Управління
збереженням біорізноманіття прісноводних та морських екосистем розвивається
25
не так швидко, як для екосистем суші, що негативно впливає на обсяг рибних
запасів та оселищ водних живих ресурсів.
Спостерігається тенденція до зростання інерційних процесів, які є
загрозливими для біогеоценотичного покриву. Мова йде про відходи, які
закопуються чи затоплюються, розсіюються в довкіллі і забруднюють його,
захоронення хімічних боєприпасів та ядерних відходів, в надрах чи на дні рік, озер,
морів, про шуми, електромагнітні випромінювання, вібрації, світлове забруднення,
просторову експансію.
Небезпеки, що викликані цими процесами, пов’язані зі зміною мутагенного
фону і формуванням вторинних геохімічних провінцій, наведеною сейсмікою тощо.
Дані негативні тенденції створюють серйозні загрози для біо- і екосистем, а також
для життя і здоров’я людини.
Додаткові загрози пов’язані із впровадженням новітніх технологій, в тому
числі нанотехнологій, з розвитком енергетики з відновлюваних джерел,
транспортної інфраструктури, поширенням адвентивних видів тощо.
1.5 Заходи щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття
З метою забезпечення невиснажного використання біоресурсів Мінприроди
України здійснювалася законодавча та дозвільно-погоджувальна діяльність у
частині розвитку та вдосконалення нормативно-правової бази, затвердження
лімітів спеціального використання водних живих ресурсів загальнодержавного
значення, добування мисливських видів тварин, затвердження розрахункових
лісосік для постійних лісокористувачів, видачі дозволів на ввезення в Україну та
вивезення за її межі видів флори та фауни, що регулюються СІТЕS, на спеціальне
використання диких тварин та інших об’єктів тваринного світу, на добування
(збирання) видів тварин і рослин, що занесені до Червоної книги України, на
спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного
значення.
26
Зокрема, у 2012 р. Верховною Радою України прийнята низка законів («Про
затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного
господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до
2021 року» (від 24.05.2012 № 4836-VI); «Про прийняття Поправок до Угоди про
збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої
акваторії Атлантичного океану» (від 16.10.2012 № 5433-VI), у Комітетах
Верховної Ради здійснювався супровід проекту Закону України «Про охорону
зелених насаджень в містах та інших населених пунктах" (№ 9628 від 21.12.2011
р.) тощо.
З метою збереження в природному середовищі видів рослинного світу,
занесених до «Червоної книги України», Інститутами НАН України виконувалася
науково-дослідна робота, що спрямована на популяційні, таксономічні, еколого-
ценотичні та ареалогічні дослідження видів рослинного та тваринного світу, що
занесені до «Червоної книги України».
На думку вчених актуальним на сьогодення залишається вивчення
поширення інвазивних видів та методів боротьби з експансією цих видів у корінні
екосистеми; наукове обґрунтування методології формування екомережі,
дослідження проникності ландшафту, дослідження природних процесів в умовах
прогресуючих змін клімату.
Іншим важливим напрямом діяльності є міжнародна співпраця в галузі
збереження та невиснажного використання біорізноманіття.
Протягом року представники України брали участь у міжнародних заходах
у рамках міжнародних договорів, зокрема, відповідно до пункту а частини третьої
статті 12 Закону України «Про міжнародні договори України», між урядом
України, урядами Республіки Білорусь і Республіки Польща було затверджено
Угоду про створення транскордонного біосферного резервату «Західне Полісся»
(розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.07.2012 № 621), а 6 вересня
2012 року у м. Варшава (Республіка Польща) відбулася церемонія вручення
27
Сертифікату ЮНЕСКО про приєднання транскордонного біосферного резервату
«Західне Полісся» до Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
28
2 АНАЛІЗ СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-
ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1 Фізико – географічні та кліматичні характеристики Черкаської області
Черкаська область знаходиться на території Східноєвропейської рівнини, у
басейні середньої течії річки Дніпро. Загальна площа області складає 20,9 тис. км2,
що становить 3,4% від загальної площі України. Територія області належить до
лісостепової природно-кліматичної зони і відноситься до малолісних регіонів
України за фізико-географічними, кліматичними і ґрунтовими ознаками. Рельєф
області є горбистим, пересічений ярами та балками, а також рівнинний.
Територія Черкащини знаходиться у центральній частині України, з
південного заходу на північній схід вона простягнулась на 245 кілометрів. Перше,
що кидається в очі, - це незвичайне єднання ландшафтів області. Велика частина
її лежить на кордоні Придніпровської Височини. Місцевість тут взагалі рівнинна,
і разом з тим для багатьох районів характерним є складний, розрізаний річками
рельєф з багато чисельними пагорбами й ярами,а уздовж долини Дніпра тягнеться
відомий Канівсько - Мошногірський кряж. Що ж стосується лівобережної частини
області, то вона знаходиться у межах Придніпровської низини, і її рівнинний
рельєф нагадує, скоріш, луки степової зони, ніж лісостеп, до якого відноситься
уся територія Черкащини в цілому.
Черкаська область є багатою на рослинність, цінні мальовничі ліси та
різноманітний тваринний світй за сприятливих кліматичних умов. В області
розташований найбільший у лісостеповій зоні України Канівський природний
заповідник, всесвітньо відомий Національний дендрологічний парк "Софіївка"
Національної академії наук України, що є перлиною садово-паркового мистецтва.
По території Черкаської області протікає 1037 річок, до найбільшої з яких
відноситься річка Дніпро, її протяжність в межах області становить 150 км, 7
29
середніх річок, до яких відносяться річки Рось, Тясмин, Гнилий Тікич, Гірський
Тікич, Супій, Ятрань, Велика Вись, а також малі річки, струмки.
Характерною особливістю області є поєднання флори лісової та степової
зон, в результаті чого сформувалася ценотично багата природна рослинність, що
представлена лісовим, степовим, лучним, болотним, чагарниковим, водним,
петрофітним, псамофітним типами рослинності. До лісової рослинності
відносятья соснові та дубово-соснові, дубово-грабові деревостани. До
трав‘янистої рослинності відносять придніпровські та середньо-дніпровські лучні
степи та остепненні луки. До рослинності заплав відносять дніпровські
лісостепові лучні степи, справжні торф‘янисті остепнені та засолені луки. До
болотної рослинності відносять лісостепові осокові, злаково-осокові, гіпново-
осокові, трав‘яні і трав‘яно-гіпнові та очеретяно-осокові угруповання.
Досить нерівномірно розповсюджені лісові біоценози на території області.
Центральна частина Черкаської області є значно залісненою, що становить до 23
%, в якій репрезентовані великі за площею лісові масиви. Від 3 до 7 %
коливається лісистість на заході області.
Невеликими острівцями розміщені лісові комплекси на лівобережній
частині, де залісеність становить близько 8%. Двоярусні сосново-дубові
деревостани поширені на перших надзаплавних піщаних терасах річки Дніпро та
деяких його приток (річки - Рось, Тясмин, Сула). На найвищих елементах рельєфу
розташовані соснові ліси, іноді грабово-дубово-соснові ліси у вигляді невеликих
ділянок.
Майже не збереглася степова рослинність на деяких вододільних ділянках й
південних схилах високих терас, але є представленою невеликими фрагментами
на змитих ґрунтах крутих схилів річкових долин, вздовж шляхів, стародавніх
балок, на окраїнах боліт і лісів. Іноді спостерігаються остепнені луки, а в деяких
районах - справжні луки.
У заплавах річок Дніпра, Тясмину, Сули та Росі представлена лучна
рослинність у вигляді злаково-різнотравних та волого-трав‘яних екосистем.
30
Болотно-трав‘яно-осоково-комишовими та чорновільхо-хвилясто-
низинними екосистемами представлена болотна рослинність. До еталону болотної
рослинності відносять Ірдинську заплаву, яка є лучною терасою старого русла
річки Дніпро. В Черкаській області з метою збереження рослинних угрупувань
систематично проводиться робота щодо виявлення місць перебування та
зростання рідкісних видів рослин, створення на територіях, де вони зростають,
заповідних об‘єктів для їх збереження та відтворення.
Ліси Черкащини зростають в основному на узбережжях річок, а степова
рослинність - на вододілах. У районі міста Канева й на південний схід від нього
здебільшого переважають дубово-грабові ліси, в яких зростають дуб, граб, клен,
липа, ясен. У південно-західній, південній і центральній частині переважають
грабові та дубово-ясеневі ліси. Черкаський бір, що представлений сосною, дубом,
кленом, березою, є найпівденнішою межею природного поширення
наддніпрянських хвойних лісів на Україні. Ліси та лісовкриті площі регіону
займають 338,7 тис. га, що становить 16,2% території області.
За своїм екологічним і соціально-економічним значенням ліси Черкаської
області виконують здебільшого захисні, водоохоронні, кліматорегулюючі,
оздоровчі та санітарно-гігієнічні функції, що мають обмежене експлуатаційне
значення. Ліси відіграють значну роль у розвитку регіональної економіки, а також
у питаннях захисту довкілля.
На території Черкаської області ліси розташовані нерівномірно. До
найбільш лісистих районів обасті відносять Черкаський (37,8%), Канівський
(31,9%), Смілянський (25,8%), Чигиринський (23,2%), Корсунь-Шевченківський
(21,6%) і Городищенський (19,1%) адміністративні райони. До найменш лісистих
районів з низьким відсотком лісистості відносяться Жашківський (2,5%),
Драбівський (2,7%), Чорнобаївський (4,8%) та Христинівський (6,5%) райони.
Грабові діброви та судіброви переважають в лісах Черкаської області.
Відносно вузьку смугу вздовж правого берега Дніпра, включаючи Черкаський бір,
займає лісотипологічний район свіжих грабово-соснових судібров, де, крім
31
основного типу лісу, зустрічаються грабові діброви, дубово-соснові субори та
сирі чорновільхові сугрудки. Особливої привабливості і своєрідності території
Черкаської області надають типові лісостепові ландшафти – чергування відкритих
просторів із залісненими ділянками.
Більше ніж десятьма видами головних та супутніх лісоутворюючих порід
сформовані ліси Черкаської області, середя яких в основному переважають дуб,
акація, сосна, ясен, вільха та граб. 64,3% становлять твердолистяні насадження,
28,8% - хвойні та 6,3% – м'яколистяні.
Різновидність видового складу широколистянолісових, північностепових,
поширення наявних акліматизованих і синантропних видів обумовлені
геопросторовим положенням Черкаської області в лісостеповій зоні, що
підтверджується наявністю на території області 410-420 видів хребетних тварин, з
яких ссавці складають 66 видів, птахи - близько 280 видів, плазуни - 9 видів,
земноводні - 11 видів, риби - 51 видів, молюсків - 57 видів.
Різноманітні фауністичні комплекси утворюються в залежності від місця
проживання, зокрема евритопний, лісостеповий, лісо-лучний, деревно-
чагарниковий, прибережно-водний і синантропний.
Черкащина розташована в лісостеповій зоні та на півдні досягає степової
зони. На 245 км простягнулась територія області з південного заходу на північний
схід, на 150 км – з півночі на південь. Крайня північна точка області знаходиться
на північ від с. Кононівка Драбівського району (5014пн.ш., 3207сх.д.).
Південна точка лежить на південь від с. Колодисте Уманського району
(4827пн.ш., 3007сх.д.). Західна точка розташована на північний захід від с.
Жовтневе Монастирищенського району (4903пн.ш., 2936сх.д.), східна – на
південний схід від с. Стецівка Чигиринського району (4900пн.ш., 3252сх.д.).
На північній околиці села Мар'янівка Шполянського району, між містом
Шпола і селом Матусів Черкаської області, розташований географічний центр
України, що має координати 49°01'39" пн.ш. і 31°28'58" сх.д.
32
Область на півночі межує з Київською (межа 340 км), на сході – з
Полтавською (212 км), на півдні – з Кіровоградською (388 км), на заході – з
Вінницькою (124 км) областями.
Черкаська область розташована в центрі України і займає вигідне
географічне положення. Територією області протікає головна водна артерія
України, це річка Дніпро, що відіграє важливу роль у формуванні економіки
Черкащини. Більшість великих промислових підприємств області, а також ряд
міст (Черкаси, Сміла, Канів, Золотоноша) знаходяться недалеко від Дніпра.
Найважливіша водна артерія Черкащини, як і усієї України, - Дніпро. На
території області в нього впадають такі річки, як Рось, Вільшанка, Тясмин, Супій і
Сула. На 130 кілометрів простяглося по Черкащині Кременчуцьке водосховище
(при загальній його протяжності 240 кілометрів). До басейну Буга відносяться
західні річки області – Янтар, Велика Вись, Гірський Тікич, Гнилий Тікич [19].
Клімат Черкаської області є помірно-континентальним із середньою річною
температурою повітря в межах від +7,0 до 7,7. До самого холодного місяцю року
відноситься січень, що характеризується середньою температурою повітря 5,5-
6,1 нижче нуля, а самим теплим – липень зі середньою температурою +19,2-
20,8. Абсолютний мінімум температури повітря досягає – 34-38 і навіть нижче.
Абсолютний максимум +36-39 приходиться на липень серпень.
15-18 березня і 22-24 листопада відбувається стійкий перехід
середньодобової температури через 0, з температурою повітря вище 0
налічується 242-255 днів на рік.
У середньому 4-8 квітня починається вегетаційний період рослин, коли
середньодобова температура переходить через +5 і закінчується 29 жовтня – 1
листопада. Загальна тривалість вегетаційного періоду становить 200-212 днів.
Активний ріст рослин починається при середньодобовій температурі вище +10,
число таких днів на рік становить 160-170, а з температурою вище +15 – 112-126.
33
Кількість річних опадів у Золотоніському, Смілянському та
Христинівському районах близько 510 мм, а на решті території від 450 до 480 мм.
Максимальна річна кількість опадів, в межах 670-784 мм, відмічається в окремі
роки по всій території Черкаської області, а мінімальна – від 255 до 390 мм. При
чому кількість опадів розподіляється нерівномірно. Максимальна кількість опадів
є характерною в червні - липні та становить 90-160 мм, а мінімальна - в січні -
лютому до 100 мм. За вегетаційний період рослин середня кількість опадів
коливається в межах від 260 до 325 мм [20].
Зима в області наступає в кінці листопада з переходом середньодобової
температури повітря через 0. Початок зими характеризується нестійкою погодою
з частою зміною морозів на відлиги та неодноразовим зникненням снігового
покриву. Зима території області в основному є несуворою. Для самого холодного
місяця січня середня температура повітря становить - 5,9, проте відзначалися
роки з досить низькими температурами, в середньому до - 20 - 25, а в окремі дні -
до 35-40. Для зимового сезону області однією з особливостей є наявність досить
частих відлиг, під час яких температура повітря підвищується від 8 до 10 тепла.
Стійкий сніговий покрив утворюється десь 13 - 22 грудня. На полях середня
висота снігового покриву не перевищує 7 - 9 см, хоча в окремі роки
характеризується товщиною від 26 до 50 см, проте стійкого снігового покриву не
буває.
Початком весни в Черкаській області є дата переходу середньодобової
температури повітря через 0 та в середньому наступає з 15 по 20 березня, проте
бувають пізні та ранні весни. Характерною особливістю є інтенсивне підвищення
температури. Перехід середньодобової температури повітря через +5
відбувається в першій декаді квітня і в цей час відновлюється вегетація озимих
культур, а в кінці квітня спостерігається перехід через +10, починається активна
вегетація всіх сільськогосподарських культур.
34
Початком літа є дата переходу середньої добової температури повітря через
+15 та літо розпочинається з середини травня, продовжуючись до середини
вересня. У травні - червні середня температура повітря становить від +18 до 22, в
липні – серпні – від +23 до 25, хоча максимальна температура в окремі роки в
липні може підвищуватись до +38. Проте середня температура за літній період
становить +19. Відмічаються роки, що характеризуються досить холодним літом
з середньою температурою від +17,3 до 17,5. Значну кількість опадів приносять
вологі західні вітри, що переважають влітку. У травні буває від 10 до 12 днів з
опадами більше ніж 0,1 мм, у червні – липні таких днів - 12-14, в серпні - вересні
– від 8 до 10 днів. Громові зливи з блискавкою, градом, що часто
супроводжуються буранами є характерною особливістю літнього періоду області
[21].
З переходом середньої добової температури повітря через +10 в сторону
більш низьких температур в області наступає осінь. Осінній період наступає з
другої половини вересня до 5-10 жовтня. Упродовж жовтня спостерігається
загальне зниження температури повітря та ознакою закінчення осені є середня
добова температура повітря більш ніж +5 наприкінці жовтня [22].
2.2 Характеристика грунтів області
Площа земельного фонду Черкаської області налічує десь 2 мільйони 92
тисячі гектарів. З них сільськогосподарських угідь 1 мільйон 335 тис. га, з яких
орних земель 1 мільйон 200 тис. га [23].
Ґрунтовий покрив області представлений значною кількістю ґрунтів різних
типів [22].
Найбільш продуктивними в Україні є грунти Черкаської області, однак за
деякими агрохімічними параметрами вони поступаються ґрунтам східних і
південних областей. Значно менший вміст елементів живлення гумусу та
35
підвищена кислотність грунту компенсуються більш сприятливими кліматичними
умовами, особливо в період вегетації сільськогосподарських культур.
Чорноземи типові та чорноземи сильно реградовані переважають у
ґрунтовому покриві області та займають 53,7 %. Темно сірі опідзолені і
реградовані ґрунти та чорноземи опідзолені і слабо реградовані займають 28,9 %,
а світло-сірі і сірі опідзолені ґрунти – 7,3 %.
Збіднення природної родючості грунтів відбувається внаслідок
нераціонального їх використання, що призводить до погіршення якісного стану
ґрунтів. До головних причин втрати родючості ґрунтів області відносяться
високий ступінь розораності земель і посилення ерозійних процесів; порушення
структури сівозміни; зростання дефіциту балансу елементів живлення і органічної
речовини, а тому і зменшення їх вмісту в ґрунті; послаблення мікробіологічної
активності ґрунту; наявність площ кислих ґрунтів; зростання щільності ґрунту та
падіння його водоутримуючої здатності; недостатнє впровадження сучасних
ґрунтозахисних технологій обробітку.
Грунтовий покрив області практично в рівній мірі за механічним складом
розподілений на легкосуглинкові, середньосуглинкові та важко суглинкові
ґрунти. Перші два види розповсюджені переважно на Лівобережжі та в
Подніпров'ї, середньосуглинкові ґрунти - в центральній території області,
важкосуглинкові – в західних районах. В Черкаському районі (с. Мошни) та на
терасах річок Тясмина, Гірського та Гнилого Тікича знаходяться супіщані ґрунти.
Вміст обмінного калію в ґрунтах та його фізико-хімічні характеристики
обумовлені в основному механічним складом грунту.
За вмістом органічної речовини оцінюється рівень родючості ґрунтів: чим
більший вміст гумусу в ґрунті, тим він багатший на основні елементи живлення,
адже в ньому сконцентровано 92 – 98% азоту, 60% фосфору, 80% сірки та значна
кількість інших макро- і мікроелементів.
На лівобережжі області поширені переважно чорноземи глибокі та мало
гумусні. Тут майже відсутні опідзолені ґрунти, проте значною мірою набули
36
поширення солонуваті і солончакуваті чорноземи та лучні ґрунти. На лівобережжі
значно поширені торфово-болотні ґрунти та низинні торфовища.
За існуючим розподілом лісостепу правобережжя області за рельєфом
розділяється на два агрогрунтових регіони – Уманський і Корсунь-
Шевченківський.
До Уманського агрогрунтового району входять адміністративні райони
Черкаської області: Уманський, Банківський, Тальнівський та західна частина
Лисянського і Звенигородського районів. Тут найбільш поширені деградовані
чорноземи (40%), потім опідзолені ґрунти (35%) і незначна частина чорноземів
глибоких (10%).
Корсунь - Шевченківський район відрізняється від Уманського наявністю
значної кількості еродованих ґрунтів. Тут зосереджені великі площі сірих та
світло-сірих опідзолених ґрунтів, особливо навколо Лисинки, Нижинець та
Лебедина. Серед ґрунтів цього агрогрунтового району переважають чорноземи
різного механічного складу – глибокі, деградовані і опідзолені [23].
13,4 та 7,3% займають темно-сірі і світло-сірі опідзолені ґрунти відповідно.
Незначні площі області займають інші типи ґрунтів, що складають в процентному
відношенні від 1,2 до 2,5% [21].
Чорноземи типові мало гумусні займають 604 тисячі гектар. Ці ґрунти
поширені у всіх районах області. На правобережжі значні масиви чорноземів
типових знаходяться в Жашківському, Шполянському, Корсунь-
Шевченківському, Черкаському та Чигиринському районах [21].
Чорноземи є глибокими, легкого механічного складу та зустрічаються
переважно в Золотоніському, Черкаському, Чигиринському, Корсунь-
Шевченківському, частково в Чорнобаївському і в Драбівському районах.
Середньо суглинкового механічного складу - в Звенигородському районі.
Чорноземи глинисто - піщані містять піщаногрубопилуваті частки (більше
0,01 мм) понад 92%, а часток менше 0,01 мм лише 8%, тоді як мулу (частки менші
37
0,001 мм) лише 3-4%. Ці ґрунти зустрічаються невеликими масивами в
Драбівському, Черкаському та Чигиринському районах.
Друга група – досить поширених у Черкаській області ґрунтів – чорноземи
опідзолені, що займають площу близько 252 тисячі гектар. Найбільші їх площі
знаходяться в Уманському, Христинівському, Корсунь-Шевченківському,
Тальнівському, Звенигородському, Банківському та Лисянському районах.
Третя група досить поширених на Черкащині ґрунтів – це деградовані
чорноземи, що займають 315,5 тисяч гектарів. За механічним складом вони
переважно середньо- та важко суглинкові. Поширені на правобережній частині
області, в основному в Тальнівському, Манківському, Христинівському,
Жашківському, Звенигородському, Корсунь-Шевченківському, Смілянському та
Шполянському районах. Деградовані ґрунти використовуються для вирощування
всіх районованих зернових технічних культур. Основною материнською породою
на території області є важкосуглинковий лес, який на схід поступово переходить в
легкосуглинковий. По річках, як вже відзначалося, ґрунти утворились на
алювіальних відкладах [23].
В даний час відзначається невідповідність сучасного стану використання
земельних ресурсів області щодо вимог раціонального природокористування. Це в
першу чергу пов’язано з порушенням екологічно допустимого співвідношення
площ ріллі та природних кормових угідь, що негативно впливає на стійкість
агроландшафту. Сільськогосподарська освоєність земель перевищує екологічно
допустиму та упродовж останніх років залишилась майже незмінною. 520,7 тис.
га зосереджено у складі сільськогосподарських угідь області, що становить 40%
особливо цінних земель, в тому числі 514,6 тис. га складає рілля, що становить
43,8% від обстежуваної площі.
До тяжких екологічних наслідків призвела нераціональна система
землекористування, що супроводжується наявністю таких проявів деградації
земель як ерозія, техногенне забруднення, вторинне осолонцювання, підтоплення
та зсуви ґрунтів.
38
До погіршення стану земель області призводить високий рівень розораності
угідь, в тому числі на схилах, а також значне розширення посівів просапних
культур та практично повне припинення виконання комплексу робіт по захисту
ґрунтів, порушення системи обробітку ґрунту.
2.3 Аналіз стану природно-заповідного фонду Черкаської області
Структурні елементи перспективної екомережі Черкаської області
складають 719,5 тисяч гектарів землі, що становить 34 % від загальної площі
області. 53,7742 тисяч га складає площа природно-заповідних об’єктів області, що
становить 7,47 % від загальної площі перспективної екологічної мережі. Інша
частина територій Черкаської області перебуває під значним антропогенним
впливом. Найбільш захищеними є природні комплекси, що перебувають під
охороною в межах територій природно-заповідного фонду.
Основні складові структурних елементів екологічної мережі Черкаської
області наведено на рисунку 2.1.
39
53,8
143,8 30,4
15,6
1,4
135,9
0,1
Об’єкти ПЗФ 338,5
Водно-болотні угіддя
Землі водного фонду
Ліси та інші лісовкриті площі
Курортні та лікувально-оздоровчі території
Рекреаційні території
Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом
Пасовища, сіножаті
Рисунок 2.1 - Складові структурних елементів екологічної мережі, тис. га
В області ведеться активна робота зі створення нових і розширення меж
існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду з метою збереження
та відтворення як типових так і унікальних природних комплексів, біотичного і
ландшафтного різноманіття, формування національної екологічної мережі.
ПЗФ Черкаської області налічує 540 територій та об’єктів природно-
заповідного фонду, з них: 22 об’єкти загальнодержавного значення та 518
місцевого значення, що займають площу 75,24 тис. га, за виключенням площі
територій та об’єктів природно-заповідного фонду, які входять до складу інших
64,04 тис. га. Показник заповідності (площа заповідних об’єктів від загальної
площі території області) доведено до 3,1 %. Для порівняння, середній показник
заповідності в Україні складає 6,3 %, в Європі 12 – 15 %.
40
До природно-заповідного фонду області відносяться об‘єкти наступних
категорій: національні природні парки «Білоозерський» та «Нижньосульський»,
Канівський природний заповідник, Черкаський зоологічний парк, дендрологічний
парк «Софіївка», регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», 193 пам‘ятки
природи, 60 парків-пам‘яток садово-паркового мистецтва, 229 заказників та 52
заповідні урочища.
Деякі об’єкти природно-заповідного фонду Черкаської області наведено на
рисунках 2.2 – 2.5.
У розрізі районів та міст обласного підпорядкування показник заповідності
коливається від 0,1 до 12 відсотків. Золотоніський та Канівський райони
Черкаської області мають вищий від середнього по Україні показник заповідності
та Чорнобаївський район наближений до нього.
Такий низький рівень заповідності можна пояснити значною розорюваністю
земель. Зокрема, площа сільськогосподарських угідь області складає 1454 800 га
(70% загальної площі області – 2 091 668 га), з яких ріллі — 1273 600 га (88%
площі сільськогосподарських угідь).
Для більшості районів області відсоток розорюваності коливається в межах
від 62% до 80%. Разом з тим, за останні 5 років на 21730,2 га збільшено площу
природно-заповідного фонду області, кількість об’єктів ПЗФ зросла на 67 (4
скасовано), а показник заповідності збільшено на 1,04 %.
Особливо чітко розширення мережі об’єктів природно-заповідного фонду
прослідковується з 2007 року. У цей період створено 56 нових та розширено межі
3 існуючих об’єктів природно-заповідного фонду.
За рахунок проведених робіт площу природно-заповідного фонду збільшено
на 21561,2 га.
41
Рисунок 2.2 - Буцький каньйон, с. Буки, Маньківський район, Черкаська область
Рисунок 2.3 - Тясминський каньйон, Кам’янський район, Черкаська область
42
Рисунок 2.4 - Національний природний парк "Нижньосульський"
Рисунок 2.5 - Комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення
"Закревський Бір"
43
З метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду
тваринного і рослинного світу, збільшення площі екологічної мережі в області
проведено роботу щодо створення 2 нових об'єктів природно-заповідного фонду
місцевого значення загальною площею 5,01 га, в тому числі: ботанічної пам'ятки
природи "Урочище Вільхове" в адміністративних межах Потаської сільської ради
Маньківського району площею 5 га та ботанічної пам'ятки природи "Дуби на
Тарасовій горі" на території Шевченківського національного заповідника
Канівського району площею 0,01 га. Розширено межі 1 обєкта природно-заповідного
фонду місцевого значення, а саме: парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва
місцевого значення "Васютинський дендрологічний парк" в с. Васютинці
Чорнобаївського району з 1,5 га до 4,2176 га.
Площу об`єктів природно-заповідного фонду та територій області в 2015
році збільшено на 2,1869 га.
В 2019 році оголошено 9 нових обʼєктів природно - заповідного фонду
місцевого значення, до яких відносяться гідрологічні заказники «Маслове»,
«Панське болото», «Загребля-Попове-Турське» в межах Боровиківської сільської
ради Звенигородського району; парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва
«Сонячний» в м. Черкаси, ботанічні заказники місцевого значення «Землянки»,
«Тимошівський», «Гульбище», «Касянове» на території Креселецького лісництва
державного підприємства «Кам'янське лісове господарство» загальною площею
88,27 га та розширено межі загально - зоологічного заказника місцевого значення
«Виграївський» в Корсунь-Шевченківському районі з 3522 га до 3534,4 га, тобто
на 12,4 га.
З метою подальшого збільшення площі об’єктів і територій ПЗФ Черкаської
області відповідно до ст.ст. 51-53 Закону України «Про природно-заповідній фонд
України» до Мінприроди України направлено матеріали для підготовки Указу
Президента України щодо розширення заповідних об’єктів загальнодержавного
значення, до яких віднесено:
44
- орнітологічний заказник «Липівський» в межах Золотоніського району з
4500 га до 4631,70 га, тобто на 131,7 га;
- ландшафтний заказник «Тарасів обрій» в межах Канівського району з 405
га до 716 га, тобто на 311 га;
- комплексну пам’ятку природи «Холодний Яр» в межах Чигиринського
району з 553 га до 1039 га, тобто на 486 га.
Площу обʼєктів природно-заповідного фонду і територій області в 2019 році
збільшено на 100,67 га. З метою розширення території ландшафтного заказника
загальнодержавного значення «Тарасів обрій» на 311 га направлено матеріали до
Міністерства екології та природних ресурсів України.
Також в області з метою збереження цілісності територій та об’єктів ПЗФ
проводяться заходи щодо винесення меж заповідних об’єктів на місцевості в
натурі.
У 2019 році з метою збільшення площі лісів та інших лісовкритих площ
Черкаської області за рахунок посадки та посіву створено лісів на площі 1541,9 га.
Проведено роботи по лісовідновленню та лісорозведенню за рахунок посадки та
посіву на площі 1042,4 га. На непридатних для сільського господарства землях
площею 133,5 га створено захисні лісові насадження та природне поновлення
відбулося на площі 303,5 га.
На виконання п.5 Указу Президента України від 23.05.05 № 838 «Про
заходи щодо подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні» для
захисту від незаконного заволодіння та збереження цілісності заповідних об’єктів
області ведуться роботи стосовно винесення їх меж в натуру (на місцевості).
Координацію цих робіт здійснює робоча група облдержадміністрації, до якої
включено представників Держуправління.
З 540 територій та об’єктів природно-заповідного фонду Черкаської області
на 2019 рік винесено у натуру на місцевості межі 234 заповідних об’єктів, серед
яких 17 мають загальнодержавне та 217 місцеве значення.
45
Найгірша ситуація по винесенню меж в натуру склалася у
Монастирищенському районі та місті обласного підпорядкування Ватутіно, на
території яких не винесено в натуру жодного заповідного об’єкту.
Для більшості районів та міст обласного підпорядкування межі об’єктів
природно-заповідного фонду в натурі встановлені на 10-57% (від кількості) –
Городищенського, Драбівського, Жашківського, Звенигородського,
Золотоніського, Канівського, Корсунь-Шевченківського, Лисянського,
Маньківського, Смілянського, Уманського, Христинівського, Чорнобаївського,
Шполянського районів, міст Золотоноша та Черкаси.
У Кам'янському, Тальнівському, Черкаському, Чигиринському районах
межі об’єктів природно-заповідного фонду в натурі встановлені на 75-89% (від
кількості).
Стовідсотковий показник по винесенню меж в натуру мають лише міста
обласного підпорядкування Умань і Сміла [24].
2.3.1 Канівський природний заповідник
Канівський заповідник займає особливе місце серед заповідників України,
оскільки він один представляє лісостепову зону України та займає третину
території держави. Канівське Подніпров’я є винятково розчленованим природним
районом, де первісні лісостепові ландшафти практично не збереглися. Типові
природні комплекси найповніше виражені саме на території Канівського
заповідника та його околицях. Лісостепові ландшафти поєднується тут з
унікальними результатами давньої геологічної історії та археології – горами,
глибокими ярами, зсувами, скіфськими городищами тощо [25].
У 1923 році було створено Канівський природний заповідник (рисунок 2.6).
Його статус і територія неодноразово змінювались. Нині загальна його площа
становить 2027 гектарів. Він включає так звану нагірну частину – покриті лісом
46
яри та пагорби на правому березі Дніпра (1415 га.), два заплавних острови (116
га.) в Канівському водосховищі – останці лівобережної краси [26].
Рисунок 2.6 - Канівський природний заповідник"
У відповідності до Закону України «Про загальнодержавну програму
формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 р.р.», Указу
Президента України від 01.12.2008 № 1129 «Про розширення мережі та територій
природних парків та інших природно-заповідних об’єктів» та з метою
забезпечення підтримки екологічної рівноваги, охорони, збереження, відтворення
та ефективного використання природних об’єктів і комплексів, що мають
особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та
естетичну цінність, в області забезпечено підготовку матеріалів для розширення
території Канівського природного заповідника.
Розширення території заповідника проводиться за рахунок земель
державної власності розміщених в адміністративних межах Пекарівської,
Яблунівської, Прохорівської, Григорівської, Хмільнянської сільських рад
47
Канівського району та Бубнівсько-Слобідської сільської ради Золотоніського
району. Ці землі представляють собою особливу цінність, відрізняються
неповторністю ландшафтів і рельєфу, в їх межах зустрічаються рідкісні
представники флори та фауни, що внесені до Червоної книги України та ті, що
охороняються відповідно до міжнародних договорів України, значна їх частина
зайнята археологічними та історичними пам’ятками.
Справжнього краєвиду місцевості надають яскраво виражена гористість.
Канівські гори над Дніпром підносяться на 130-160 метрів та охоплюють східну
околицю Придніпровської височини, максимальні відмітки поверхні якої дещо
перевищують 320 метрів. Канівські гори є унікальним явищем не тільки на
Придніпровській височині, а на всій території Східно-Європейській рівнини.
Місцевість тут набуває гірського вигляду насамперед завдяки своєму окраїнному
географічному положенню на стику Придніпровської височини і однойменної
низовини, що їх чітко розмежовує синя широчінь Дніпра – Славутича [27].
За своєю складністю Канівські гори й дістали всесвітню відомість. Тут
зустрінеш нашарування осадових морських порід і континентальних порід різного
віку, від давніх тріасових, що утворилися ще 150 мільйонів років тому, до
сучасних антропогенових. Відклади юрської, крейдової палеогенової та
неогенової систем дислоковані, тобто підняті вище рівня Дніпра, зібрані в
складки, зсунуті з місця свого первинного залягання на захід та південний захід.
Тут виявлені похилі, перекинуті, проткнуті (діапірові) і так звані підкинуті
складки та порушення нашарувань гірських порід. Характерним є також часте
залягання більш давніх відкладів на них, що утворилися пізніше [27].
Однак у Канівському районі така витриманість потужності й послідовності
нашарувань скоріше є винятком, аніж правилом. На частині площ відсутні
відклади неогенової і деякі гари палеогенової систем. Великі площі займають
кам’янисті чи щебенюваті піски крейдової системи серед поверхневих відкладів,
особливо на вершинах і південних схилах гряд та горбів. Більш молоді відклади є
розмитими або залягають під товщами порід старшого віку [25].
48
Провідне значення у формуванні температурних умов мають тривалість
сонячного сяйва і широке положення заповідника. Від цих чинників
безпосередньо залежить кількість надходження сонячної радіації як основного
зовнішнього енергетичного джерела природних процесів у ландшафті [28].
В грабовій діброві Канівського заповідника крізь зімкнуті крони дерев до
поверхні ґрунту проникає не більше 10-11 % від сумарної радіації. В сосновому ж
лісі ці показники є значно більшими та складають понад 40 %, а в полуденні –
понад 72 % від сумарної радіації. Поглинання сонячної радіації поверхньою
змінюється також залежно від експозиції й крутості схилів та відбиваючої
здатності поверхні [28].
Але тепловий режим території заповідника також великою мірою залежить
від надходження різного типу повітряних мас. Заповідник знаходиться на
«чотирьох вітрах» – континентальне помірне, атлантичне, арктичне і тропічне
повітря. Як відомо, повітряні маси мають різні фізичні властивості й значно
відрізняються за вмістом вологи, тому погода тут змінлива [28].
Режим зволоження в заповіднику характеризують такі показники: річна
сума опадів – 505 міліметрів,максимальна – 742,8, мінімальна – 285,8.
Заповідний ліс – багата скарбниця живої природи. Тут є грабова діброва,
яка зеленим килимом покриває гори і утворює крайній східний суцільний виступ
європейських грабових лісо степів, що має виключно важливе ґрунтозахисне й
водоохоронне значення. Основі деревостани заповідника - грабняни із незначною
домішкою дуба звичайного, клена гостролистого й польового липи серцелистої,
берези бородавчастої, лина звичайного та інших порід.
Флора судинних рослин цього району налічує 1095 видів, які належать до
475 родів та 106 родин. За числом видів серед них домінують покритонасінні або
ж квіткові рослини. За життєвими формами досліджувана флора розподіляється в
такій спосіб: дерева - 46, чагарники і напівчагарники – 38, трав’янисті
багаторічники – 695, дворічники – 108, однорічники – 211 видів. Список нижчих
рослин і мохоподібних охоплює понад 500 видів грибів різних систематичних
49
груп та близько 400 видів так званого фітопланктону. Також тут зустрічаються
типові рослини степової флори, збереглася ковила, лещиця волосиста, горицвіт
весняний, різак степовий, волове око та інші. Серед дикорослих рослин
трапляються чимало і типових північних (кореальних) лісових видів таких як
копитняк європейський, переліска багаторічна, яглиця звичайна, зеленчук жовтий,
зірочник лісовий, бутень запашний тощо [27].
Каталог рідкісних і зникаючих рослин, що потребують охорони, допомогла
скласти інвентаризація рослинного покриву заповідника і його околиць, що
дозволило розробити рекомендації щодо збереження цінних ботанічних об’єктів.
До 31 родини належать рідкісні види та зникаючі рослини Канівського
Придніпров’я. Найбільшу кількість видів мають обхідні (15), далі лілейні (9), далі
жовтцеві (8) та багатоніжкові (5). 18 родин охоплюють лише по одному виду. Із
судинних рослин, які ввійшли до книги, в Канівському заповіднику та його
околицях зростає 12 видів, а саме: бран душка різномірна, вовчі ягоди пахучі,
колюча - трава, ковила волосиста й піскова, підсніжник звичайний, півники
угорські, плаун колючий, сальвінія плавуча, скоп олія карніолійська, сон великий,
цибуля ведмежа [27].
До характерної особливості флори заповідника відноситься те, що в умовах
горбисто - грядистого ландшафту Канівського району, з різним освітленням
схилів гір, ярів і балок дуже зручно спостерігати різночасовий розвиток рослин ,
зокрема якщо цвітіння починається на схилах південної та південно-східної
експозицій, то закінчується воно на північних і північно-західних.
2.3.2 Заказники Черкаської області
Природно-заповідний фонд Черкаської області налічує 229 заказників.
П’ять з них заказники загальнодержавного значення, а усі інші місцевого, різні за
характером об’єктів і режимом охорони. Так, на Черкащині: орнітологічних
50
заказника - 2, ботанічних – 54, ландшафтних – 2, гідрологічних – 80, лісових – 2,
ентомологічних – 12, зоологічних – 5, іхтіологічних – 1, комплексних - 12.
До заказників загальнодержавного значення відносяться: Липівський
орнітологічний заказник, Русько-Полянський ботанічний заказник, Тарасів обрій
ландшафтний заказник, Шуляцьке болото – гідрологічний, Сумський
ландшафтний заказник [29].
Русько-Полянський загальнодержавний заказник, розташований в
Черкаському районі (Русько-Полянського лісництва, загальною площею – 166
гектарів) до заходу від селища Руська-Поляна. Створений заказник за
пропозицією Центрального Ботанічного Саду АН УССР з ціллю охорони лісових
рослин. Тут росте вовчоягідник пахучий – рідкісний вид, занесений до «Червоної
книги України» (Постанова СМ. УССР „ 524 від 11.09.80 року) [30].
Заказник характеризується дубово-сосновими, грабово-дубово-сосновими
лісами. Їх особлива цінність в тому, що деревостої тут природного насінного
походження, сосни мають вік від 80-110 років, високий бонітет І-Іа. З чагарників в
заказнику поширені рокитник руський, дрок, горобина, ліщина. У травостої
нараховують біля 50 видів.
Охорону вовче ягідника, а також усього природного комплексу заказника
виконує Русько-Полянське лісництво Черкаського лісгоспзагу [31].
Тарасів обрій – ландшафтний заказник, площею 405,0 гектар займає
квартали 10, 12, 13, 15-17 Прохорівського лісництва на лівому березі Дніпра.
Пойма цього берега унікальна за своєю будовою, тому в 1190 році на території
Канівського району було створено даний заказник [30].
В Жашківському районі в 1993 році був заснований гідрологічний заказник
загальнодержавного значення – Шуляцьке болото (940 гектарів). Це болотний
масив, який виконує роль стабілізатора водного режиму річки Гірський Тікич і
мікроклімату району. Гідрологічний заказник місце проростання різноманітної
болотяної рослинності і проживання корисної фауни [32].
51
Найбагатший за видовим складом флори та фауни водно-болотяних
комплексів центральної України є Сумський ландшафтний заказник, відкритий у
1998 році. Загальна площа 7871,3 гектара. Він є основним на Кременчуцькому
водосховищі нерестовищем [33].
На Черкащині дуже багато заказників місцевого значення тому опишемо
деякі з них.
У Черкаському районі поблизу села Білозір’я (квартал 292 Тясминського
лісництва Черкаського лісгоспу) знаходиться відкрите блюдце подібне осоково-
пухівково-сарагнове болото, площа якого близько 0,5 гектар. В центральній
підвищеній його частині аспект утворює асоціація Carex lasiocarpa + Eriophorum
vaginatum. А також п’ять видів моху Sphagnum fallax, Sphagnum palustre,
Sphagnum obtecesum, Sphagnum magеllanicum, Sphagnum nemorium. Два останніх
ростуть у смузі кущів, що колієм оточують болото [34].
Це болото було взято під охорону 30 січня 1986 року і має статус заказника
місцевого значення «Сфагнове болото» [34].
Заказник «Ірдинське болото» розташований в межах Смілянського та
Тясминського лісництва, а також Смілянського та Черкаського лісгоспзагів,
загальна площа 868 гектарів. Обмежений залізницею, Брієвою горою, терасою та
Іванківською греблею. Репрезентує унікальні болотні екосистеми, що залишились
від колишніх Ірдинських –Тясминських боліт. Згідно загально прийнятої
класифікації, це болото відноситься до староруслових і на переважній частині є
евтотрофним. Товща торфових відкладів сягає трьох метрів, однак широко варіює
[35].
Незважаючи на невелику площу, екосистеми заказника відіграють значну
роль у кліматі місцевості, гальмують процеси загальної денатурації, є резерватом
рідкісних рослинних угруповань, місцем зростання та проживання паритетів
флори та фауни.
Враховуючи, що цей заказник відзначається саме біотичними
компонентами, його сучасний стан відповідає статусу ландшафтного заказника.
52
Флора заказника має ряд особливостей. Однією з них є наявність значної
кількості кореальних видів, що зростають на південній межі ареалів або мають
тут диз’юнкції (осоки, пухівки сфагнові мохи) [35].
З видів «Червоної книги» України відмічені орхідеї: пальчатокорінних
м’ясочервоний та зозулиниць болотний. Ценопопуляція першої розміщена на
ділянці луків, що викошуються.
На сьогодні має місце порушення охоронного режиму заказника з боку
Ірдинського торфопідприємства, яке розпочало видобуток торфу в межах
заповідного об’єкту. Внаслідок цього вся екосистема перебуває під загрозою
знищення [30].
На Мошногірському кряжі розкинувся лісопарк, який є Мошногірським
комплексним заказником. Він охоплює площу 663 гектари і проголошений у 1983
році. Розташований в Черкаському районі, Мошенсього лісництва квартали 42-
48-50, а Черкаського – 53-54-57.
Тут зустрічаються різні лісові породи: дуб, липа, клен, ясень, граб. А
недалеко від управління Мошенського лісництва є ціла колона дубів-велетнів (50
дерев). Їм близько 200 років. Зростаючи на широких галявинах, вони в поєднанні
з чагарниками утворюють неповторні за своєю красою ландшафти [30].
Дахнівський ботанічний заказник 16 гектарів, створений у 1982 році.
Знаходиться в Черкаському районі Дахнівського лісництва, квартал 37
Черкаського лісництва. Серед струнких дерево станів сосни та могутніх дубів, у
підліску розташувалися кущі глоду, бузини чорної і червоної [30].
Грушківський ботанічний заказник місцевого значення, площею 2 гектари,
проголошений 1982 році. Знаходиться у Чигиринському лісництві квартал 39.
Місце зростання рідкісної цибулі ведмежої.
Гущівський ботанічний заказник, площею 81 гектар, проголошений у 1979
році. Знаходиться в Чигиринському районі Чигиринському лісництві квартал 56.
Підлягає охороні тому, що в трав’яному покриві зростає виникаючий вид – сон-
трава [36].
53
Яничарський ботанічний заказник займає площу 55 гектарів, створений у
1979 році в Чигиринському районі, Яничарського лісництва охоплює 27 і 8
квартал. Підпорядкований Чигиринському лісництву. Відрізняється від інших
великими площами зростання барвінка малого [36].
Заказник Верболози знаходиться в селі Пекарі Канівського району. Ділянка
займає 3,5 гектари і являє собою частину колишнього масиву верболозів,а саме
верби пурпурової. Саме за унікальні зарості верболозів із збереженими
ботанічними формами стародавньої народної селекції ця ділянка дістала статусу
державного заказника місцевого значення.
Також до Канівського району відноситься державний ботанічний заказник
місцевого значення Бараній яр, який розташований на східній частині села
Глинча. Заказник затверджений рішенням облвиконкому від 11 березня 1979 року
і займає площу – 2,0 гектари [11].
В геоморфологічному відношенні Баранів яр знаходиться в північно-східній
частині Канівських дислокацій, на плато в околицях села Глинча. Але плато тут
дислоковане і має розливи, тому рельєф місцевості горбистий еродований.
Об’єкт охорони заказника – горицвіт весняний, або адоніс весняний, однак
окрім нього заказник багатий іншою рослинністю, а саме: акація біла, осоки,
конюшина гірська та багато інших [35]. Заказники Черкащини дуже багаті як
рослинним так і тваринним світом, а деякі з них мають неповторний ландшафт і
заслуговують на збереження їх і турботливе відношення. Але особливої уваги
заслуговують також і заповідні урочища [36].
2.3.3 Заповідні урочища
Заповідні лісові ділянки, степові, болотні та інші природні комплекси,
відокремлені для їх збереження в природному стані із усіма компонентами. За
своїм положенням вони займають проміжне значення між заказниками й
54
пам’ятками природи. Їх площа можу бути різною від сотні гектарів і до тисячі
гектарів в деяких випадках [36].
Заповідні урочища дають можливість познайомитись з рослинністю
лісостепової зони України, які збереглися на невеличких територіях.
Як уже було зазначено вище в Черкаській області таких заповідних ділянок
нараховується – 51. Розглянемо деякі з них. Недалеко від Межирича, в гирлі річки
Рось, на високих піщаних острівцях, оточених болотами розкинулися урочища
«Бондарське» та «перуни» А за 15 кілометрів від містечка Стеблів Корсунь-
Шевченківського району розташоване лісове урочище «Наливайне» (площа – 4,5
гектари).
Лісове урочище Скригулівське розкинулося у 200 метрах від річки Супій.
Тут переважає дуб віком 100-125 років.
Улюблене місце відпочинку мешканців Городища заповідне урочище
«Хвилинка» на окраїні містечка. Площа урочища – 73,8 гектара, рельєф його
гористий, головні насадження складає сосна чорна.
А в урочищі «Бджілка», поблизу села Іваньки, - тільки тут і ніде більше на
Черкащині – можна побачити величезні черешні, яким вже за 100 років.
Неподалік від урочища «Бджілка» розкинулося заповідне урочище
«Герман» воно простяглося з східної частини селища Маньківка і на північ до
села Поташ. Це компактний лісовий масив листяних порід з участю хвойних [36].
У Канівському районі, маючи внаслідок великої розмежованості рельєфу,
нерозорані ділянки степу створено декілька заповідних урочищ. В степових
асоціаціях зростають види рослин, які в наш час стали рідкісними. Так в урочищі
«Карапиши», «Яремна гора» росте горицвіт весняний.
В урочищі «Батурова гора» узяті під охорону ділянки з ковилою
волосистою й степовою айстрою.
Також тут є урочище «Перегонівка». Знаходиться біля села Поташня.
Ділянка незайманого ландшафту, місце зростання червонокнижних рослин [30].
55
Урочище «Козацьке» знаходиться біля села Таганча. Ділянка мало
порушених біоценозів з багатовидовим складом рослин. Бакаївське урочище
займає площу 367 гектар, засноване у 1976 році в селі Бакаївка Золотоніського
району. Природний комплекс у заплаві річки. Золотоноша з вільхи віком 50-60
років. Різноманітна болотна рослинність місце розмноження водоплавних птахів.
Урочище Берези знаходиться біля села Білани Тальнівського району. Лісове
урочище – місце відпочинку населення.
Отаманський парк займає площу 397 гектарів проголошений заповідним
урочищем у 1972 році знаходиться в Чигиринському районі, Креселецьке
лісництво квартали 68-76. Лісове урочище з унікальними ландшафтним
осередком. Велика колекція рослин, резерват мисливської фауни [31].
Жовнінські острови займають площу 534 гектари, проголошені у 1976 році
в Чорнобаївському районі в гирлі річки Сули, 50-58 квартали Бурімського
лісництва. Острів на Кременчуцькому водосховищі, насадження сосни віком до
30 років [46].
Згар-Гришківське – 94 гектари, 1972 року. Золотоніський район село Згар –
дослідна станція конопель. Оригінальний рельєф, насадженням 40-60 років [36].
Пласке-Зуєво, 115 гектар створено у 1975 році в Полянському районі,
Полянське лісництво, квартал 25 – Звенигородському лісництві. Високобонітетне
насадження. Одинокі дуби віком 150-200 років [36].
Крім наукового і пізнавального, ці заповідні урочища мають велике
естетичне значення.
2.3.4 Державний дендрологічний парк «Софіївка»
Державний дендрологічний парк «Софіївка» затверджений від 29 січня 1960
року і знаходиться у віданні Академії Наук України (рисунок 2.7).
Парк на площі 152 гектара розтягнувся на околиці міста Умань, що
знаходиться 188 кілометрів від Черкас.
56
Заснований у 1796 році місцевим магнатом графом Потоцьким й названий
на честь красуні – дружини гречанки Софії.
Рисунок 2.7 - Дендрологічний парк «Софіївка» НАН України, м. Умань
Головний вхід в парк довжиною невеликий, являє собою архітектурно-
декоративне мистецтво, який побудований по проекту А.І. Штаненшнейдера
талановитим зодчим І. Макутіним, і чудово поєднується з рельєфом місцевості й
оточуючою природою [37].
Від входу в парк довгою стрічкою простягається вдалечінь живописна алея,
по обидві сторони від якої тягнуться каштани та височенні тополі. Праворуч з під
розкиданих скель, тихо біжить Кам’янка. А далі розташувався величезний килим з
ароматних фіалок [37].
Праворуч і ліворуч алеї піднімають гори. А по природному її згину
посаджені каштани, липи та інші дерева. Літом алея виглядає як суцільна зелена
стіна.
57
Поруч з Кам’янкою, з сторони Малої Швейцарії між науковим
нагромадженням скель росте кипарис. Каштанова алея приводить до павільйону
Флори, який є частиною оформлення усього парку. Між колонами павільйону
відкривається чудовий пейзаж Нижнього Ставка: Тераса муз, Бельведер, обеліск
«Орел», фонтан «Змія».
Джерело Гіпокрени розташоване біля Тераси муз і Великого каскаду. Вода
підведена до нього у грота Діани. Грот Діани зроблений з каменю і розташований
на одному з підземних джерел. Весною і на початку літа напір води дуже сильний
і коли вона виривається видає звуки, які нагадують звучання арфи.
Від грота Діани недалеко до гарного залізного містка, з якого відкривається
вид широкий простір Майданчика зборів й килими квітів.
З залізного моста відкривається Тераса муз, обеліск «Орел», Тваринник,
Китайська альтанка, Гвинтова гірка, фонтан «Змія», грот Страху, який являє
собою гранітну глибу.
Безладу кам’яних глиб протиставлена спокійна рослинність [37].
Із скелі Левадської відкривається вид на Долину гігантів і панораму
каскаду. Тут же й знаходиться Грот Горішок, величезна глиба з граніту, яка
відпочиває на невеличкому камінчику.
А далі – Єлесійські Поля. Тут вирує покій і тиша, яка розташовує до мрій
під кронами густих дерев.
Також в Софіївці є Левиний й Грошовий гроти, вирубані в скелі.
На Верхньому або Великому ставку, який ще називають Солодким морем, є
Острів кохання. Навколо ставка ростуть європейська модрина, сосни, ялинки, біла
акація, японська айва, різні різновиди жасмину й бузку, а також олівцеве дерево.
З острова відкривається красивий вид на лісисті берега, водні простори
ставка і на центральну частину парку.
Територія Дубінки непомітно переходить у Тваринник – глибоку балку,
спуски якої вкриті лісом. Серед густих кленів, тополь, ясенів і пониклих верб
мелодично журчить Кам’янка і густо поросла найстарішими деревами.
58
Територія Англійського парку відрізняється масою старих екзотичних
рослин. Серед них можна знайти найбільш цікаві та рідкісні декоративні форми
бука, дуба, каштану, а також кленів. Значних розмірів досягли дерева ведмежого
горіха, софори японської, кам’яного дерева, сосни та ялин .
Взагалі основний фонд деревних насаджень утворюють паркові
насадження. Серед них дуб звичайний, ясен, граб, липа, клен гостролистий і
польовий в’яз. У підліску зустрічаються бересклет європейський і бородавчастий,
гордовина, глід, ліщина. У насадженнях розташовані окремі дерева черешні,
яблуні лісової, груші дикої, тополі, верби. Околиця лісового масиву, центральні
райони парку дуже насичені декоративними породами, кленами, каштанами,
плакучими ясенами, вербами, туями, кримськими, австрійськими й веймутовими
соснами, софорою японською.
На даний час в Софіївці проводиться велика науково-дослідна робота з
питань паркобудівництва, акліматизації різноманітних порід дерев і
упровадження їх в народне господарство. У комунікації деревних порід і
чагарників нараховується біля 600 видів, різновидностей і форм, 586 видів
трав’яних рослин [37]. Щорічно цей чудесний куточок відвідує біля 200 тисяч
туристів.
2.4 Аналіз динаміки та розвитку природно-заповідних територій Черкаської
області
Черкаська область містить 20 адміністративних районів і має загальну
площу 20,9 тис. кілометрів квадратних, що становить 3,4 % території України.
Але розподіл природно-заповідних об’єктів є досить нерівномірним
(рисунок 2.8).
59
Рисунок 2.8 – Частка природно-заповідних територій Черкаської області
Наприклад, найбільшу кількість заповідних територій має Канівський
район. Тут створено єдиний заповідник Черкаської області і один з найбільших в
Україні – Канівський. Крім заповідника, тут розташовано Республіканський
ландшафтний парк (РЛП) – «Трахтемирів»; заказники – 19 об’єктів; пам’ятки
природи - 36 об’єктів; урочища - 19 об’єктів; парки - 2 об’єкти.
60
Найменше в Драбівському і Христинівському районах – по 4. В
Черкаському районі заповідних територій, станом на 2010 рік – 42 об’єкти. В
інших районах кількісний склад природно-заповідного фонду має менший
відсоток об’єктів природо-заповідання (рисунок 2.9 та 2.10).
Рисунок 2.9 - Кількість категорій природо-заповідання в адміністративних
районах Черкаської області
А в самому обласному центрі Черкаси знаходиться 12 об’єктів заповідання.
Тут у 1983 році створений єдиний в області зоологічний парк при вході в який
розміщене невеличке озерце оточене красунями вербами. Є в місті і 6 парків,
61
одним з найулюбленіших куточків відпочинку черкащан став парк закладений на
честь 50-річчя революції. Цей парк успадкував і примножив традиції садово-
паркової архітектури уманської «Софіївки». Із рослинності тут є і ялини і сосни,
верби, дуби, різноманіття трав. А ще парк прикрашають газони з яскравим
килимом квітів [31].
4,5
4,36
4
3,5
3,39 3,35
3
2,5
% 2,3
2 1,94
1,5
1,24
0,98 1,041 0,98
0,63
0,5 0,5 0,49 0,52
0,34 0,32
0,22
0,15 0,12
0,05 0,1 0,09
0
Рисунок 2.10 – Кількість природно – заповідних територій в районах
Черкаської області
Ще один з найбільших показників має Корсунь-Шевченківський район,
який містить 49 об’єктів заповідання.
Крім великої кількості урочищ, заказників тут є 30 пам’яток природи
м. Черкаси
Городищинський
Драбівський
Жашківський
Звенигородскій
Золотоніський
Кам'янський
Канівський
Катеринопільський
К.-Шевченківський
Лисянський
Маньківський
Монастерищенський
Смілянський
Тальнівський
Уманьський
Христинівський
Черкаський
Чигиринський
Шполянський
Чорнобаївський
62
(наприклад 200-літній каштан Шевченко) і 3 заповідних парки. Найбільший з них,
Корсунь-Шевченківський парк республіканського значення, що розташований на
островах річки Рось. Загальна площа парка – 97 гектарів. Посаджений він в 1783
році руками кріпаків за типом англійського парку. Тут росте більше 70 видів
дерев і чагарників. У парку є алеї, які створені могутніми дубами, а також липи
серце листової у віці до 300 років.
Природно - заповідні території розміщені по Черкаській області нерівномірно
(рисунки 2.11 - 2.13).
Велика нагромадженість заповідних об’єктів спостерігається в основному в
центральній та північній територіях. Це пов’язано по-перше з різними ландшафтами
області, по-друге із складним рельєфом, по-третє з різноманітними ділянками
Червонокнижних рослин, які зростають в певних місцях.
Так, в Канівському і в Корсунь-Шевченківському районах спостерігається
велика нагромадженість територій: заказників, урочищ, а також розташований
заповідник.
Заказники державного значення в Черкаській області знаходяться в різних
місцях області, так Русько-Полянський знаходиться в Черкаському районі,
Тарасів обрій – ландшафтний заказник загальнодержавного значення знаходиться
в Канівському лісництві, Шуляцьке болото – в Жашківському районі,
Жулинський – в Чорнобаївському.
Умовні позначення:
63
Рисунок 2.11 - Природно-заповідний фонд Черкаської області
загальнодержавного значення
64
Умовні позначення: відповідно до рисунку 2.11
Рисунок 2.12 - Природно-заповідний фонд Черкаської області місцевого
значення - заказники
Аналіз рисунку 2.12 показує, що найбільша кількість гідрологічних
заказників місцевого значення знаходяться в Лисянському та Звенигородському
районах, ботанічних - в Корсунь-Шевченківському, Городищенському,
Канівському, Золотоніському та Чорнобіївському.
65
Умовні позначення: відповідно до рисунку 2.11
Рисунок 2.13 - Природно-заповідний фонд Черкаської області місцевого
значення - пам’ятки природи
Розміщення пам’яток природи місцевого значення також нерівномірне,
найбільша їх кількість припадає на Черкаський, Канівський, Корсунь-
Шевченківський та Лисянський райони. Значну кількість пам’яток природи
місцевого значення складають ботанічні заказники.
Комплексні пам’ятки природи розташовані в Лисянському районі,
Чорнобаївському, ботанічні – в Городищенському (Закревський бір).
А в містечку Умань розташований парк - пам’ятка садово-паркового
мистецтва Софіївка, також є Тальнівський, Черкаський, Козачанський парки.
На рисунку 2.14 представлено динаміку кількості природно-заповідних
територій Черкаської області.
66
250
200
150
Кількість 1990
100 1995
2000
50 2010
2019 2016
2016
2010 2019
0 2000 Рік
и 1995
ідн
ик ки
ов і па
р
ник
и
п н з и 1990
за фт ка ро
д
ща
одн
і а а
дш З и п
ри чи тва
ир к р
о ец рки
Пр ні л
ан ят
ам ідн
і у ст а и
ь П в о м
и п рк
ічн
і
па арк
и
нал ап
о вог г н
і
о З ло іч ні
п
гі
Ре пар
ко
ндр
о лог д
о- Де Зо
о
при
ро
адо
в ні
и с
ль
ятк о
на
па' а
ці
ки-
Н
р
Па
Рисунок 2.14 – Динаміка кількісного складу природно-заповідних територій
Характерне стабільне зростання площ відведених до ПЗФ, їх кількість з
1990 р. збільшилася більше ніж в 14 разів, що свідчить не тільки про збільшення
кількості об’єктів, але й про розширення площ деяких з них та організації нових
об’єктів значної площі. Значне збільшення площ ПЗФ спостерігається в останні
роки (протягом 2010-2017 р.р.). З 2010 р. площа ПЗФ Черкаської області зросла на
18478,54 тис. га., а за роки існування держави - майже в 2,5 рази.
Динаміка кількісного складу природно-заповідного фонду свідчить про
зростання кількості заказників і пам’яток природи (рисунок 2.14). Проте кількість
заповідників, ландшафтних, дендрологічних та зоологічних парків збільшується
неістотно. Така ситуація ймовірно пов’язана із значно складнішою процедурою їх
створення, яка вимагає вилучення з користування великих земельних ділянок та
коштів для їх належного устаткування. Проте така тенденція об’єктів ПЗФ є
незадовільною, оскільки належне заповідання природоохоронних об’єктів та
еталонів природних ландшафтів можливе лише за умови суворого режиму
заповідання в межах заповідників і достатньо великої площі для відтворення.
67
Карту природно-заповідного фонду Черкаської області наведено на рисунку
2.15.
Рисунок 2.15 – Карта природно-заповідного фонду Черкаської області
В області проводиться комплекс робіт щодо встановлення меж у натурі (на
місцевості) об’єктів природно - заповідного фонду з метою захисту від
незаконного заволодіння та збереження їх цілісності.
Відповідно до договору між Головним управлінням капітального
будівництва Черкаської обласної державної адміністрації та ДП "Черкаський
науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", за рахунок коштів
обласного фонду охорони навколишнього природного середовища ще в 2012 році
розпочаті роботи з розробки 12 проектів землеустрою з організації та
встановлення меж в натурі (на місцевості) територій та об'єктів природно-
заповідного фонду місцевого значення.
68
Для подальшого збільшення площі територій та об‘єктів природно-
заповідного фонду області відповідно до ст.ст. 51-53 Закону України «Про
природно-заповідній фонд України» проведено збір та надіслано до Мінприроди
України для підготовки Указу Президента України матеріали щодо розширення
заповідних об‘єктів загальнодержавного значення:
- орнітологічного заказника "Липівський" на території Золотоніського району з
4500 га до 4631,70 га (на 131,7 га);
- ландшафтного заказника "Тарасів обрій" на території Канівського району з 405
га до 716 га (на 311 га) (Проект Указу Президента погоджено листом
облдержадміністрації від 13.06.2014 № 01/01-29/3329);
- комплексної пам‘ятки природи "Холодний Яр" на території Чигиринського
району з 553 га до 1039 га (на 486 га) (Проект Указу Президента погоджено
листом облдержадміністрації від 13.06.2014 № 01/01-29/3329).
За даними звітів районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів
міських рад міст обласного значення за напрямком "Збереження природно-
заповідного фонду" затверджено видатків на 2017 рік у обсязі 2425,462 тис. грн
(коштів міських, сільських та селищних бюджетів – 725,462 тис. грн, обласного
бюджету – 1700,0 тис. грн).
Станом на 2019 рік фактично використано 2046,452 тис. грн, з них 1398,466
тис. грн з обласного бюджету, 647,986 тис. грн з міських, сільських та селищних
бюджетів, що становить 84,4 % від запланованого.
Загальну площу об’єктів природно-заповідного фонду області у 2019 році
збільшено на 478,09 га, що на 377, 42 га більше ніж за період 2017 – 2018 р.р.
Лісовідновлення та лісорозведення на територіях державних
лісогосподарських підприємств відбулося на площах 1767,0 га та 14,0 га
відповідно за інформацією Черкаського обласного управління лісового та
мисливського господарства. Відповідно до представлених ДП "Черкаське
військове лісництво" даних, лісовідновлення відбулось на площі 51,3 га. На
69
території комунальних лісогосподарських підприємств лісовідновлення відбулось
на площі 56,5 га.
В Черкаській області площа лісів та інших лісовкритих площ становить
338,6 тис. га, що складає 15,4 % від загальної площі області при оптимальній
лісистості 16%.
Активна діяльність щодо оголошення нових об’єктів природно-заповідного
фонду Черкаської області сприятиме як збереженню, охороні та відновленню
біорізноманіття на територіях з цінними природними комплексами і об’єктами,
так і запобігатиме знищенню та пошкодженню ландшафтів, рослинних
угрупувань, що занесені до Зеленої та Червоної книг України, поліпшуватиме
середовища їх існування.
2.5 Стан та пропозиції щодо формування екологічної мережі Черкаської
області
Важливим для досягнення стійкого розвитку є збереження біологічного та
ландшафтного різноманіття, що відіграє значну роль для всіх сфер людської
діяльності таких як економічної, соціальної, екологічної, а також визначає
культуру, духовність і менталітет суспільства.
Цей процес є багатокомплексним і передбачає законодавче, науково-
методичне, соціально-економічне забезпечення програм і заходів у цій сфері.
Одним із перспективних напрямів втілення стратегії збереження біо- та
ландшафтного різноманіття є розбудова екологічної мережі [38].
Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного
фонду області шляхом віднесення на підставі обґрунтування екологічної
необхідності безпеки та економічної доцільності частини земель господарського
використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відновленням
притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.
70
Цей механізм є загальнодержавним і сприяє досягненню гармонізаційного
співіснування суспільства і природи в її територіальному і біотичному
різноманітті.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про екологічну мережу», до
складових структурних елементів екомережі належать території та об'єкти
природно-заповідного фонду; землі водного фонду, водно-болотні угіддя,
водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні
насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого
призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які
використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та
проведення спортивних заходів; інші природні території та об'єкти (ділянки
степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки,
земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну
цінність); земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання,
занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи
зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги
України; частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного
використання та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим
статусом.
Збільшення площі ПЗФ при формуванні екологічної мережі можливо
здійснити за рахунок проведення наступних заходів:
1. створити об'єкти ПЗФ високих категорій заповідання, як основні ядра
елементи екомережі - природні заповідники, національні природні парки,
регіональні ландшафтні парки;
2. проводити роботи щодо збереження природних ландшафтів на ділянках,
що мають історико-культурну цінність;
3. запроваджувати особливий режим використання водоохоронних та
прибережних захисних смуг;
71
4. створити захисні насадження та полезахисні лісові смуги, залужнювати
землі;
5. проводити роботу щодо збереження природних ландшафтів на землях
промисловості, транспорту, зв'язку та оборони;
6. сприяти екологічно доцільному збільшенні площі лісів.
Площі земельних угідь – складових національної екомережі за роками
представлено в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 - Площі земельних угідь – складових національної екомережі за
роками, тис. га
Категорії землекористування 2015 2016 2017 2018 2019
Землі природного призначення
63,117 63,940 64,041 64,151 64,630
(ПЗФ), тис. га
Сіножаті та пасовища, тис. га 143,2 143,2 143,2 143,2 143,2
Землі водного господарства (рибні
12,9 12,9 12,9 12,9 12,9
ставки), тис. га
Землі водного фонду, тис. га 166,3 166,2 166,2 166,2 166,2
у т.ч. площа рибних ставків, тис. га
Землі оздоровчого призначення, тис.
0,2 0,2 0,2 0,2 0,2
га
Землі рекреаційного призначення,
0,1 0,1 0,1 0,1 0,1
тис. га
Землі історико-культурного
0,6 0,6 0,6 0,6 0,6
призначення, тис. га
Ліси, тис. га 338,6 338,6 338,6 338,6 338,6
Реальне відновлення та збереження ключових екосистем та середовищ
існування видів рослин і тварин реалізується лише у тому випадку, коли вони
потрапляють у систему заповідних об’єктів.
72
Регіональна екомережа області відповідає основним ландшафтознавчим
принципам і є складовою національної екомережі.
Схема екологічної мережі області розроблена з врахуванням принципів
формування, збереження, використання екомережі та результатів дослідження
особливостей ландшафтних комплексів, локалітетів раритетних видів біоти,
рідкісних біотопів, міграційних шляхів тварин як природного каркасу
перспективної регіональної екомережі.
З метою забезпечення ефективного функціонування геопросторової моделі
регіональної екологічної мережі виділено оптимальну кількість структурних
елементів екомережі, до яких відносяться 25 ландшафтних екоядер різного
ієрархічного рівня (з них 6 належать до національного, 8 до регіонального та 13
до локального значення); 38 екокоридорів, з яких 2 належать до Європейського, 3
до регіонального та 32 до локального значення та їхні буферні зони.
Найбільш захищеними є природні комплекси, що перебувають під
охороною в межах територій природно-заповідного фонду області.
Проведено роботу щодо розробки проекту схеми Регіональної екологічної
мережі Черкаської області, розробником якої є молодший науковий співробітник
відділу дендрології та паркознавства Державної установи «Інститут еволюційної
екології НАН України» Конякін С. М.
З метою забезпечення вимог постанови Кабінету Міністрів України від
16.12.2015 № 1196 "Про затвердження Порядку включення територій та об’єктів
до переліків територій та об’єктів екологічної мережі" розпорядженням
Черкаської обласної державної адміністрації від 05.08.2016 № 395 затверджено
План заходів щодо включення територій та об’єктів до переліків територій та
об’єктів екологічної мережі.
До переліку територій та об’єктів екологічної мережі включено території 24
об’єктів природно-заповідного фонду області.
В Україні проблема збереження біо- та ландшафтного різноманіття у її
варіативній формі розбудови екологічних мереж є відображеною в прийнятті
73
Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної
екологічної мережі України на 2000-2015 рр.» та науково-методичному супроводі
розбудови екомережі на регіональному і національному рівнях.
В області проведено виконання робіт щодо розробки першого етапу проекту
перспективної регіональної системи екологічної мережі та розроблена
рекомендована проектна схема території регіональної екомережі області у
відповідності до договору з Черкаською дослідною станцією звірівництва і
мисливствознавства Черкаського інституту агропромислового виробництва
УААН. Заходи виконані за рахунок коштів, що виділені зі збору за забруднення
навколишнього природного середовища
В області здійснювались заходи щодо збереження природних екосистем,
відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і збереження структурних
елементів екологічної мережі в рамках розроблених програм природоохоронного
напряму. До таких програм належать «Обласна програми утилізації непридатних,
заборонених до використання та невідомих пестицидів», «Програма моніторингу
довкілля в Черкаській області», основним завданням якої є забезпечення
функціонування регіональної системи моніторингу, «Програма розвитку
земельних відносин у Черкаській області».
В області проводиться робота щодо створення нових і розширення меж
існуючих заповідних об’єктів з метою їх збереження, відтворення типових та
унікальних природних комплексів, біотичного і ландшафтного різноманіття,
формування національної екомережі.
В Черкаській області розроблено Стратегію розвитку Черкащини на 2021 –
2027 роки, що затверджена на сесії Черкаської обласної ради від 11.09.2020 р.,
згідно якої передбачено збільшення питомої ваги площі земель природно-
заповідного фонду до площі Черкаської області до 9,0 %.
Із 540 об'єктів природно-заповідного фонду області лише 234 об'єктам
встановлено межі.
В 2019 році оголошено 9 об’єктів природно-заповідного фонду місцевого
74
значення, а саме: гідрологічний заказник «Джерела живої та мертвої води»
площею 11,9 га в адмінмежах с. Глибочок Тальнівського району, ботанічні
заказники «Грушевий Яр» площею 30,1609 га в адмінмежах Баландинської
сільської ради Кам'янського району, «Кут» площею 15,8 га в адмінмежах
Остапівської сільської ради Драбівського району, ландшафтні заказники
«Солонці» площею 27,5399 га в адмінмежах Іркліївської сільської ради
Чорнобаївського району, «Лихолітський» 52,0 га в адмінмежах Лихолітської
сільської ради Чорнобаївського району, парки-пам'ятки садово-паркового
мистецтва «Сквер Молодіжний» площею 2,0 га, «Сквер Троянд» площею 0,1 га в
с. Геронимівка, Черкаського району, «Лісова пісня» площею 6,3 га в м. Черкаси,
«Сосновий ліс» площею 20,7 га в с. Піщана, Тальнівського району.
Розширено межі парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого
значення «Імені Сержанта Смірнова» в м. Черкаси, збільшивши його площу на
0,59 га.
До Міністерства екології та природних ресурсів України направлено
матеріали щодо розширення території ландшафтного заказника
загальнодержавного значення «Тарасів обрій» на 311 га для підготовки проекту
відповідного Указу Президента України [38].
Указом Президента України від 11.04.2019 № 139/2019 «Про території та
об’єкти природно-заповідного фонду України» змінено межі ландшафтного
заказника загальнодержавного значення «Тарасів обрій», розташованого в
Канівському районі, збільшивши його площу з 405,0 га до 716,0 га, тобто на 311,0
га.
Для збільшення площі лісів та інших лісовкритих площ в області проведено
лісовідновлення на площі 1230 га, з яких 1016 га за рахунок посадки лісу, 214 га
за рахунок посіву та лісорозведення на площі 603 га, з них 542 га за рахунок
посадки лісу, 61 га – посіву. Природнє поновлення відбулося на площі 227 га.
Проведено консервацію малопродуктивних та деградованих земель на
площі 3,7 тис. га з метою охорони та відтворення земельних ресурсів.
75
Під впливом антропогенних чинників відбувається суттєва зміна
середовища існування об'єктів рослинного та тваринного світу, що значним
чином впливає на видовий та кількісний склад флори і фауни на території області.
З метою створення дієвої та ефективної екологічної мережі області, як
складової частини національної екологічної мережі у 2019 році проводились
пошук та заповідання територій з найменш зміненими природними комплексами
та дослідження флори і фауни перспективних напівприродних територій.
Найбільш захищеними є природні комплекси, що перебувають під
охороною в межах територій природно-заповідного фонду.
На сьогодні одним з найбільш ефективних засобів збереження цінних
природних комплексів водно-болотних угідь є виведення земель із
господарського використання шляхом створення на них об’єктів ПЗФ.
На виконання п. 3.1 доручення Президента України від 22.06.2011 р. № 1-
1/1229 стосовно створення на базі Канівського природного заповідника Канівського
біосферного заповідника відповідно до ст.ст. 51, 52, 53 Закону України "Про
природно-заповідний фонд України" проведено збір матеріалів щодо погодження
створення Канівського біосферного заповідника, які листами Черкаської обласної
державної адміністрації від 26.07.2011 р. № 01-29/2200, від 11.07.2012 р.№ 905/01-
01-36 направлено до Мінприроди України.
За інформацією Адміністрації Президента України від 08.09.2017 № 02-
01/1527 доручення Президента України від 22.06.2011 № 1-1/1229 стосовно
створення на базі Канівського природного заповідника Канівського біосферного
заповідника знято з контролю.
Об’єкти Всесвітньої природної спадщини на території Черкаської області
відсутні.
За інформацією наданою адміністрацією Національного природного парку
"Нижньосульський", на адресу Міністерства екології та природних ресурсів
України направлено запит про виділення коштів для здійснення
природоохоронних заходів за бюджетною програмою "Здійснення заходів щодо
76
реалізації пріоритетів розвитку сфери охорони навколишнього природного
середовища" по КПКВК 2401500: "Проведення комплексних наукових досліджень
на території НПП "Нижньосульський" і прилеглих ділянках з метою подання
матеріалів до Рамсарської конвенції та розширення території Парку".
На території області об’єкти Всесвітньої природної спадщини відсутні.
Ще в 2009 році оголошено 8 заказників місцевого значення у межах водно-
болотних угідь та примикаючих до них територій, зокрема Мокрокалигірський,
Єрківський, Гнилий Тікич, Заріччя, Громадський, Свічківський, Чорнокамянський
притікичський каньйон, Бабарська оболонь. Також, 2 заказники місцевого
значення були оголошеними, зокрема Рогозинські острови, Пташині острови,
територія яких охоплює острови в Кременчуцькому водосховищі, заплави та
частину акваторії.
Площу 719,5 тис. га займають структурні елементи перспективної
екомережі Черкаської області, що складає 34 % від загальної площі області.
Площа природно-заповідних об’єктів складає 53,7742 тис. га або 7,47 % від
загальної площі перспективної екомережі. Решта територій перебуває під
антропогенним впливом.
Найбільш захищеними є природні комплекси, що перебувають під
охороною в межах територій ПЗФ.
В області проводиться постійна робота щодо виявлення природних
комплексів та об'єктів, що характеризуються особливою природоохоронною,
екологічною, науковою, естетичною, рекреаційною, історико-культурною та
іншою цінністю.
На державному обліку перебувають 1560 пам'яток історії і 132
монументального мистецтва, з яких 4 загальнодержавного значення та 7169
пам'яток археології, з яких 25 загальнодержавного значення.
Ведуться роботи щодо створення національних природних парків
«Холодний Яр» та «Середньодніпровський».
В області проводиться цілий комплекс робіт щодо встановлення меж
77
об’єктів природно заповідного фонду у натурі (на місцевості).
Станом на 31.12.2019 у натуру (на місцевості) з 556 територій та об’єктів
природно-заповідного фонду винесено межі, з них 17 обєктів загальнодержавного
значення, 52 винесені в натуру за проектами землеустрою, 133 винесені в натуру
за планово-картографічнимиі матеріалами лісовпорядкування та 20 проектів
землеустрою перебувають в стадії погодження (затвердження).
Складові структурних елементів екологічної мережі області наведено в
таблиці 2.2 [39].
Таблиця 2.2 - Складові структурних елементів екологічної мережі
Черкаської області
Складові елементи екомережі області, тис. га
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
Черкась- 2091, 776, 64 135, 30, 0, 166,2 338,5 0,16 1,5 - 15,5 143,2 -
ка 6 2 7 5 6 8
область
Природно-заповідний фонд Черкаської області станом на початок 2020 року
нараховував 556 територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною
площею 75826,8487 га (фактична площа становить 64629,5904 га), з них: 22 –
Одиниці адміністративно-територіального
устрою
Загальна площа, тис. га
Загальна площа екомережі, тис. га
Об’єкти ПЗФ
Водно-болотні угіддя
Відкриті заболочені землі
Водоохоронні зони, винесені в натуру
Землі водного фонду
Ліси та інші лісовкриті площі
Курортні та лікувально-оздоровчі
території
Рекреаційні території
Землі під консервацією
Відкриті землі без рослинного
покриву або з незначним рослинним
Пасовпиощкраи, всоінмо жаті
Радіоактивно забруднені землі, що не
використовуються в господарстві
78
загальнодержавного та 534 – місцевого значення. Показник заповідності
Черкащини є досить низьким і становив 3,1 %.
Структура та динаміка природоохоронних об’єктів області за роками
представлена в таблиці 2.3.
З метою збереження та відтворення типових та унікальних природних
комплексів, біотичного і ландшафтного різноманіття, формування національної
екомережі в області ведеться активна робота зі створення нових і розширенню
меж існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Таблиця 2.3 - Структура та динаміка природоохоронних об’єктів Черкаської
області за роками (загальнодержавного та місцевого значення)
Площа територій суворої
Кількість Площа, тис. га
Категорія заповідності
об'єкту ПЗФ
1995 2000 2016 2019 1995 2000 2016 2019 1995 2000 2016 2019
Біосферні
- - - - - - - - - - -
заповідники
Природні
1 1 1 1 2026,98 2026,98 8657,2 8657,2 2026,98 2026,98 8657,2 8657,2
заповідники
Національні
природні - - 2 2 - - 11227,23 11227,2283 - - - -
парки
Регіональні
ландшафтні - 1 1 1 - 5562,5 5562,5 5562,5 - - - -
парки
Заказники 134 168 222 236 16244,9 25302,33 42487,898 43146,3988 - - - -
Заповідні
25 40 52 52 3828,9 4149,0 3743,09 3743,09 - - - -
урочища
Пам'ятки
131 163 192 198 1176,81 1170,56 1887,4066 1887,4966 - - - -
природи
Ботанічні
- - - - - - - - - - - -
сади
Дендропарки 1 1 1 1 160,0 160,0 179,18 179,18 - - - -
Зоопарки 1 1 1 1 8,0 8,0 4,37 4,37 - - - -
Парки-
пам'ятки
садово- 33 38 59 64 1288,26 1327,08 1386,555 1419,385 - - - -
паркового
мистецтва
До основного природно-заповідного фонду області відносяться об’єкти
наступних категорій, зокрема Канівський природний заповідник, дендрологічний
парк «Софіївка», регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Трахтемирів»,
79
Черкаський зоологічний парк, 208 заказників, 187 пам’яток природи, 44 парки-
пам'ятки садово-паркового мистецтва, 51 заповідне урочище. За характером
охорони та режимом заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,
загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, гідрологічні; пам’ятки природи -
комплексні, ботанічні, гідрологічні, геологічні.
Структура природно-заповідного фонду області станом на 01.01.2019 року
представлена в таблиці 2. 4 [39].
Як свідчать дані таблиці 2. 4 кількість об’єктів і територій ПЗФ у 2019 році
в порівнянні з 2018 роком збільшено на 9 (540 проти 531), площа та кількість
природних заповідників залишилась незмінною, проте площу заказників
місцевого значення збільшено на 100,1 га у порівнянні з минулим роком. В цілому
за рік сумарна площа територій та об’єктів ПЗФ Черкаської області незначно
збільшилася, на 103,263 га в порівнянні з минулим роком, за рахунок незначного
збільшення площі територій заказників місцевого значення та парків пам’яток
садово-паркового мистецтва місцевого значення. При такому незначному
зростанні площі територій ПЗФ відсоток заповідності за останній рік залишився
незмінним і складає 3,1%.
Слід відзначити, що в Черкаській області нараховується 334 види судинних
рослин (17% флори області), що знаходяться під загрозою зникнення. Серед них
69 видів занесених до Червоної книги України, 14 включені в додаток І Бернської
Конвенції, 7 охороняються в Європі – Європейський Червоний список, 3 – у
всесвітньому масштабі.
У найбільш загрозливому стані перебувають 29 видів рослин, популяції
більшості яких нині, очевидно, зникли.
Лісогосподарські заходи, з метою охорони та відтворення рідкісних видів
тварин та фауністичних комплексів, здійснює Канівський природний заповідник.
Таблиця 2.4 – Динаміка структури природно-заповідного фонду Черкаської області
Категорії територій та об'єктів На 01.01.2015 р. На 01.01.2016 р. На 01.01.2017 р. На 01.01.2018 р. На 01.01.2019 р.
ПЗФ Кіль- Площа, Кіль- Площа, Кіль- Площа, Кіль- Площа, Кіль- Площа,
кість га кість га кість га кість га кість га
шт.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Природні заповідники 1 8634,88 1 8634,88 1 8657,2 1 8657,2 1 8657,2
Біосферні заповідники - - - - - - - - - -
Національні природні парки 2 11227,23 2 11227,23 2 11227,23 2 11227,23 2 11227,23
Регіональні ландшафтні парки 1 5562,5 1 5562,5 1 5562,5 1 5562,50 1 5562,50
Заказники загальнодержавного 5 13882,3 5 13882,3 5 13882,1 5 14013,708 5 14013,70
значення
Заказники місцевого значення 217 28308,05 217 28308,05 217 28308,05 217 28474,18 224 28574,28
Пам'ятки природи 6 680,00 6 680,00 6 680,00 6 1166,0 6 1166,0
загальнодержавного значення
Пам'ятки природи місцевого 186 719,92 186 719,92 187 721,325 186 721,41 187 721,44
значення
Заповідні урочища 52 3743,09 52 3743,09 52 3743,09 52 3743,09 52 3743,09
Ботанічні сади - - - - - - - - - -
загальнодержавного значення
Ботанічні сади - - - - - - - - - -
місцевого значення
Дендрологічні парки 1 179,18 1 179,18 1 179,18 1 179,18 1 179,18
загальнодержавного значення
Дендрологічні парки місцевого - - - - - - - - - -
значення
Зоологічні парки 1 4,37 1 4,37 1 4,37 1 4,37 1 4,37
загальнодержавного значення
69
Продовження таблиці 2.4
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Зоологічні парки місцевого - - - - - - - - - -
значення
Парки-пам'ятки садово- 6 688,89 6 688,89 6 688,89 6 688,89 6 688,89
паркового мистецтва
загальнодержавного значення
Парки-пам'ятки садово- 46 662,4096 49 682,4996 51 683,2865 53 697,665 54 547 0 0,805
паркового мистецтва місцевого
значення
Разом: 524 74292,52 527 74312,61 530 74337,1298 531 75135,427 540 75238,69
Фактична площа 524 74292,52 527 74312,61 530 74337,1298 531 75135,427 540 75238,69
% фактичної площі ПЗФ - 3,0 - 3,0 - 3,0 - 3,1 - 3,1
Примітка: * - сумарна площа територій та об’єктів ПЗФ без урахування площі тих об’єктів ПЗФ, що входять до складу
територій інших об’єктів ПЗФ.
Отже, на основі аналізу зібраної в ході написання роботи сформовано ряд
пропозицій щодо подальшого формування екологічної мережі Черкаської області,
а саме включення до регіональних екологічних коридорів як за конфігурацією
лінійної форми, так і за екологічним навантаженням більшості водних об'єктів
ПЗФ, переважно тих, що знаходяться в межах річкових басейнів. Такі екологічні
коридори, як Канівський природний заповідник, ландшафтний заказник «Тарасів
обрій», Липівський орнітологічний заказник можуть мати як меридіональне, так і
широтне (Національний природний парк «Білоозерський», дендропарк
«Софіївка») простягання.
Ядра ж регіональної екологічної мережі повинні бути потужними як за
статусом на загальнодержавному рівні, так і за більшою площею охоплення
території об'єктів ПЗФ. До такої категорії можна віднести об’єкти ПЗФ переважно
загальнодержавного значення, а саме Канівський природний заповідник та
наступні заказники такі, як ландшафтні – «Тарасів обрій» і «Сулинський»,
ботанічний – «Русько-Полянський» та гідрологічний «Шуляцьке болото».
Також в подальшому необхідно ставити питання щодо виділення буферних
або перехідних зон в екологічній мережі.
В Черкаській області на сьогоднішній день доволі чітко виділяється
міжзональний геоекотон «лісостеп-степ».
Отже, до таких екотонів можуть бути віднесені смуги поступового переходу
між урбаністичними територіями і сільською місцевістю. Виділення таких смуг
поступового переходу на території Черкаської області можливе поблизу
обласного центру.
При цьому, зважаючи на близькість такого об'єкта ПЗФ загальнодержавного
значення як Канівський заповідник, такий екотон може сполучати в собі
одночасно декілька функцій.
ВИСНОВКИ
Основними завданнями створених заповідних об’єктів є збереження у
незайманому стані природних комплексів та їх компонентів. Усю сукупність
об’єктів природи, що охороняються, прийнято називати природно-заповідним
фондом. В Україні він об’єднує біосферні заповідники, державні природні
заповідники, державні природні парки та заповідні урочища, заказники,
регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи.
Першим заповідником в Україні стала Асканія - Нова. Першим
природоохоронним актом в Україні був декрет Раднаркому УРСР від 1 квітня
1919 року.
Черкаська область розташована на Східноєвропейській рівнині, у басейні
середньої течії Дніпра. Площа Черкаської області становить 20,9 тис. км2 (3,4% від
загальної площі України). За фізико-географічними, кліматичними і ґрунтовими
ознаками територія області належить до лісостепової природно-кліматичної зони і
відноситься до малолісних регіонів України. Рельєф області – горбиста, пересічена
ярами та балками, рівнина.
Структурні елементи перспективної екомережі області займають 719,5 тис.
га, що складає 34 % від площі області. Решта територій перебуває під
антропогенним впливом. Природні комплекси, що перебувають під охороною в
межах територій природно-заповідного фонду, є найбільш захищеними.
Природно-заповідний фонд області складає 556 територій та об’єктів
природно-заповідного фонду загальною площею 75826,8487 га (фактична площа
становить 64629,5904 га), з них: 22 – загальнодержавного та 534 – місцевого
значення. Показник заповідності (площа заповідних об’єктів від загальної площі
території області) становить 3,1 %. Для порівняння, середній показник
заповідності в Україні складає 6,3 %, в Європі 12 – 15 %.
У розрізі районів та міст обласного підпорядкування показник заповідності
коливається від 0,1 до 12 відсотків. Тільки 2 райони області мають вищий від
середнього по Україні показник заповідності (Золотоніський, Канівський райони)
та 1 – наближений до нього (Чорнобаївський район). Низький рівень заповідності
зумовлений значною розорюваністю земель.
За останні 5 років площу природно-заповідного фонду області збільшено на
21730,2 га, кількість об’єктів – на 67 (4 скасовано), показник заповідності – на
1,04 %. Особливо чітко розширення мережі об’єктів природно-заповідного фонду
прослідковується з 2007 року. У цей період створено 56 нових та розширено межі
3 існуючих об’єктів природно-заповідного фонду. Найгірша ситуація по
винесенню меж в натуру склалася у Монастирищенському районі та місті
обласного підпорядкування Ватутіно, на території яких не винесено в натуру
жодного заповідного об’єкту.
В 2019 році оголошено 9 об’єктів природно-заповідного фонду місцевого
значення, а саме: гідрологічний заказник «Джерела живої та мертвої води»
площею 11,9 га в адмінмежах с. Глибочок Тальнівського району, ботанічні
заказники «Грушевий Яр» площею 30,1609 га в адмінмежах Баландинської
сільської ради Кам'янського району, «Кут» площею 15,8 га в адмінмежах
Остапівської сільської ради Драбівського району, ландшафтні заказники
«Солонці» площею 27,5399 га в адмінмежах Іркліївської сільської ради
Чорнобаївського району, «Лихолітський» 52,0 га в адмінмежах Лихолітської
сільської ради Чорнобаївського району, парки-пам'ятки садово-паркового
мистецтва «Сквер "Молодіжний» площею 2,0 га, Сквер «Троянд» площею 0,1 га в
с. Геронимівка, Черкаського району, «Лісова пісня» площею 6,3 га в м. Черкаси,
«Сосновий ліс» площею 20,7 га в с. Піщана, Тальнівського району.
Розширено межі парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого
значення «Імені Сержанта Смірнова» в м. Черкаси, збільшивши його площу на
0,59 га.
Природно - заповідні території розміщені по Черкаській області нерівномірно.
Велика нагромадженість заповідних об’єктів спостерігається в основному в
центральній та північній територіях. Це пов’язано з різними ландшафтами області.
Найбільша кількість гідрологічних заказників місцевого значення знаходиться в
Лисянському та Звенигородському районах, ботанічних - в Корсунь-
Шевченківському, Городищенському, Канівському, Золотоніському та
Чорнобаївському.
Розміщення пам’яток природи місцевого значення також є нерівномірним,
найбільша їх кількість припадає на Черкаський, Канівський, Корсунь-
Шевченківський та Лисянський райони. Значну кількість пам’яток природи
місцевого значення складають ботанічні заказники.
Сформовано ряд пропозицій щодо подальшого формування екологічної
мережі Черкаської області, а саме включення до регіональних екологічних
коридорів як за конфігурацією лінійної форми, так і за екологічним
навантаженням більшості водних об'єктів ПЗФ, переважно тих, що знаходяться в
межах річкових басейнів.
Ядра ж регіональної екологічної мережі повинні бути потужними як за
статусом на загальнодержавному рівні, так і за більшою площею охоплення
території об'єктів ПЗФ. До такої категорії можна віднести об’єкти ПЗФ переважно
загальнодержавного значення, а саме Канівський природний заповідник та
наступні заказники такі, як ландшафтні – «Тарасів обрій» і «Сулинський»,
ботанічний – «Русько-Полянський» та гідрологічний «Шуляцьке болото».
Також в подальшому необхідно ставити питання щодо виділення буферних
або перехідних зон в екологічній мережі. В Черкаській області на сьогоднішній
день доволі чітко виділяється міжзональний геоекотон «лісостеп-степ».
Отже, до таких екотонів можуть бути віднесені смуги поступового переходу
між урбаністичними територіями і сільською місцевістю. Виділення таких смуг
поступового переходу на території Черкаської області можливе поблизу
обласного центру.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Ємельянов І.Г. Біорізноманіття та сталий розвиток
України // Вісник Національної Академії наук. – 2000. - № 4. С. 35-39.
2. Гудзевич А., Любченко В. Природозаповідна Україна: історія, сучасний стан,
перспективи // Географія та основи економіки в школі. – 1999. № 4. – С. 3-6.
3. Реєстр територій та об’єктів природно-заповідного фонду Черкаської області. –
Черкаси.: Б. в., 1997. – 42 с.
4. Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине. – К.: ЭКЦ, 1995. – 83 с.
5. Радченко Б. Заповедная Украина // Кіевскій телеграфъ. – 2001 - № 4. – С. 26-27.
6. Борейко В.Е. Аскания-Нова (тяжкие версты истории 1826-1993): Документ.-
публицист. исследование. – К.: Б. и., 1994 – 157 с.
7. Стеценко М.П. Заповідна справа – це пріоритет сучасної політики охорони
заповідних територій // Свята справа. – 1998. - № 2. – С. 28-31.
8. Ющенко О.К. Заповідник УРСР (вступ. ст.. В.А.Воїнственського). – К.: Рад.
Школа, 1985. – 176 с.
9. Природно-заповідний фонд Української РСР. Реєстр-довідник заповідних
об’єктів (О.В.Одноротоз, В.П.Давидюк, О.Б.Бойко та інші): За ред.
М.А.Воїнственського. – К.: Урожай, 1986. – 222 с.
10. Підоплічний І.Г., Ющенко О.К. Заповідні скарби. – К.: Рад. школа, 1976. –
143 с.
11. Маринич А.М. и другие. Заповедники Украины и Молдавии (ред. В.Е.Соколов,
Е.Е.Сыроечковский) – М.: Мысль, 1987. – 271 с.
12. Реймерс Н.Ф., Штильмарк Ф.Р. Особо охраняемые природные территории. –
М.: Мысль, 1978. – 295 с.
13. Андриенко Г.А., Попович С.Ю., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Полесский
государственный заповедник. – К.: Наукова думка, 1986. – 206 с.
14. Гамор Ф., Полякова О. Карпатський заповідник. Погляд у майбутнє // Лісовий і
мисливський журнал. – 1999 - № 6 – С. 20-21.
15. Шелях-Сосонко Ю.Р., Дидух Я.П., Молчанов Е.Ф. Государственный
заповедник «Мыс-Мартьян». – К.: Наукова думка, 1985. – 256 с.
16. Черноморский государственный заповедник: [Альбом]. АН УССР, Ин-т
зоологии им. И.И. Шмальгаузена. – К.: Наукова думка, 1987. – 47 с.
17. Закон України „Про природо-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.
18. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”
19. Справочник по заповедному делу (В.И. Олещанко и др.); под ред. А.М.
Гродзинского. – К.: Урожай, 1998. – 168 с.
20. Черкащина заповідна. Путівник. Жук П.А. и др. – Дніпропетровськ: Промінь,
1985. – 117 с.
21. Васильєв Н.Г., Кузнєцов Е.В., Мороз П.И. Охрана природы с основами
екологии. – М.: Экология, 1993. – 329 с.
22. Природа Черкащини: стан, проблеми раціонального природокористування та
охорони в контексті виживання / За ред. Морозова П.І. – Одеса: ОКФА –
Миколаїв: СІМАО, 1996. – 396 с.
23. Черкаська область: Географічний атлас: Моя мала батьківщина.
Відповідальний редактор Т.В. Погурельська. – К.: ТОВ „Видавництво „Мапа”,
2002. – 20 с.
24. Великий О.А. та інші. Грунти Черкаської області. – К.: Урожай, 1967. – 123 с.
25. Іванников О.В. Геологія району Канівських дислокацій. К.: Наукова думка,
1996. – 95 с.
26. Заповідники та національні парки України / Мінекобезпеки України – К.: Вища
школа, 1999. – 232 с.
27. Канівський державний заповідник: Путівник [Погребенник В.П. та ін.]. –
Дніпропетровськ: Промінь, 1978. – 79 с.
28. Щербань М.І. Загальна кліматична характеристика Канівського району //
Вісник Київського університету. Серія геології та географії. – 1982 – вип.2, №
5. – С. 68 – 73.
29. Рішення Черкаської обласної ради [Перелік об’єктів]. про території та об’єкти
природно-заповідного фонду області // Нова доба. – 2002, 20 серпня
30. Природо-заповедные территории Черкащины: Материалы в помощь лекторам.
– Черкассы: Дом политпросвещения, 1986. – 20 с.
31. Дідух Я.П. Руськополянський заказник // Географічна енциклопедія України. –
К., 1993. – Т. 3. – с. 153.
32. Вірченко В.М. Сфагнові мохи Правобережного лісостепу УРСР // Український
ботанічний журнал. – 1985. - № 2 – С. 92-93.
33. Природні заповідники і заказники Черкащині: Краєзнавчі оповідання для учнів
5-7 класів. – Черкаси: б. в., 2002. – 16 с.
34. Олейник Г.П., Темченко А.К. Охраняемые ботанические объекты в Черкасской
области // ХІІ съезд Украинского ботанического общества: Ред. докл. – К.,
1987. – С. 155-156.
35. Андриенко Т.А., Попович С.Ю., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Полесский
государственный заповедник – К.: Наук. думка, 1986. – 206 с.
36. Мережа територій та об’єктів природо-заповідного фонду України: [Кількість,
площа. Зокрема у Черкаській області]. // Ойкумена – 1993. - № 3 – С. 99-108.
37. Роготченко Н.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – К,: Будівельник, 1984. –
96 с.
38. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Черкаській області у 2019 році. – Ч.: Управління екології та природних
ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації, 2019. – 230 с.
39. Екологічний паспорт Черкаської області. – Ч.: Управління екології та природних
ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації. – 2018. – 249 с.
40. Довкілля Черкащини: Статистичний збірник – Черкаси: Головне управління
статистики в Черкаській області, 2018. – 179 с.