Державна політика в сфері підвищення якості надання медичної допомоги

Одінцова, Олена Сергіївна
Please use this identifier to cite or link to this item: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2128
Title:	Державна політика в сфері підвищення якості надання медичної допомоги
Authors:	Гончаренко, Ірина Георгіївна Одінцова, Олена Сергіївна
Keywords:	державна політика;охорона здоров'я
Issue Date:	Apr-2021
Abstract:	Кваліфікаційна робота магістра містить 88 сторінок, 3 таблиці, 6 рисунків, список використаних джерел з 38 найменувань. Актуальність теми дослідження. Обрана для дослідження тема є досить актуальною в сучасному українському суспільстві, так як саме сфера охорони здоров'я відноситься до числа пріоритетних напрямків соціальної політики в сучасній державі, адже здоров'я населення і нації в цілому являє собою найбільш важливу цінність і в той же час виступає важливою складовою загального соціально - економічного потенціалу країни. Об'єктом даного дослідження є державна політика в сфері охорони здоров'я. Предметом даного дослідження є проблеми в сфері охорони здоров'я та шляхи їх вирішення. Мета даної роботи - дослідити проблеми, а також шляхи їх вирішення в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси. Для цього він обумовлені наступні завдання: - вивчити теоретичні аспекти державної політики в сфері охорони здоров'я; - виявити проблеми в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси; - проаналізувати шляхи вирішення проблем в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси; - за результатами дослідження зробити відповідні висновки. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що запропонована робота є одним із досліджень, в межах якого здійснена спроба комплексної характеристики засад державної політики України. SUMMARY for a master's degree Qualification thesis contains 88 pages, 3 tables, 6 figures, a list of used sources of 38 items. Relevance of the research topic. The topic chosen for the study is quite relevant in modern Ukrainian society, as the field of health care is one of the priority areas of social policy in the modern state, because the health of the population and the nation as a whole is the most important value and at the same time is an important component of the overall socio - economic potential of the country. The object of this study is public policy in the field of health care. The subject of this study is the problems in the field of health care and ways to solve them. The purpose of this thesis is to explore the problems, as well as ways to solve them in the field of health care from the point of view of the population of Cherkasy. To do this, he stipulated the following tasks: - to study the theoretical aspects of state policy in the field of health care; - to identify problems in the field of health care from the point of view of the population of Cherkasy; - to analyze ways to solve problems in the field of health care from the point of view of the population of Cherkasy; - based on the results of the study to draw appropriate conclusions. The scientific novelty of the obtained results is that the proposed work is one of the studies, within which an attempt was made to comprehensively characterize the principles of state policy of Ukraine.
URI:	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2128
Appears in Collections:	281 Публічне управління та адміністрування (Публічне управління та адміністрування)
Files in This Item:
File	Description	Size	Format
Одінцова_диплом.docx Restricted Access		1.05 MB	Microsoft Word XML	View/Open Request a copy
Show full item record
Extracted text
6
МIНICТЕРCТВО ОCВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАCЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГIЧНИЙ УНIВЕРCИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМIКИ ТА УПРАВЛIННЯ
КАФЕДРА ЕКОНОМIКИ ТА УПРАВЛIННЯ				

ПОЯCНЮВАЛЬНА ЗАПИCКА		до квалiфiкацiйної роботи 	магicтра

         
на тему: «Державна політика в сфері підвищення якості надання медичної допомоги»




                                                     Виконала: cтудентка 2 курcу, групи ЗПУАМД-910	                                                          Cпецiальноcтi 281» Публiчне управлiння та	                                                          адмiнicтрування»	                                                          Одінцова О.С.	                                                          Керiвник: Гончаренко І.Г.                      	                                                          Рецензент: Коломицева О.В.								

Черкаси 2021 року









ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ……………………………………………….5
1.1 Поняття і сутність державної політики у сфері охороні здоров'я….5
1.2 Порівняння охорони здоров'я України з іншими країнами …………9
1.3 Криза COVID-19 і сектор охорони здоров'я…………………………18
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В М. ЧЕРКАСИ………………………………..….36
2.1 Нормативно - правові основи державної політики в сфері охорони здоров'я…………………………………………………………………………36
2.2 Актуальні проблеми і перспективи розвитку системи охорони здоров'я на рівні держави……………………………………………………….46
2.3 Проблеми в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси…………………………………………………………………………..53
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В М. ЧЕРКАСИ: ДОСВІД СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………………..…59
3.1 Загальна характеристика дослідження ………………………………59
3.2 Шляхи вирішення проблем в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси ……………………………………………………………65
ВИСНОВОК ……………………………………………………………..69
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………..72
ДОДАТКИ………………………………………………………………...76


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Обрана для дослідження тема є досить актуальною в сучасному українському суспільстві, так як саме сфера охорони здоров'я відноситься до числа пріоритетних напрямків соціальної політики в сучасній державі, адже здоров'я населення і нації в цілому являє собою найбільш важливу цінність і в той же час виступає важливою складовою загального соціально -  економічного потенціалу країни.
Сфера охорони здоров'я розглядається як державна система з єдністю цілей, взаємодії і наступністю служб, як лікувальних, так і профілактичних, загальної доступністю висококваліфікованої медичної допомоги, реальної гуманістичної спрямованістю.
Охорона здоров'я в Україні являє собою систему медичних установ, організацій і підприємств, які здійснюють, головним чином діяльність, спрямовану на задоволення різноманітних потреб населення в медичних послугах, збереженню і покращенню здоров'я громадян.
Об'єктом даного дослідження є державна політика в сфері охорони здоров'я.
Предметом даного дослідження є проблеми в сфері охорони здоров'я та шляхи їх вирішення.
Гіпотеза даного дослідження - можна припустити, що найпоширенішими проблемами в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси будуть:
- висока вартість медичних послуг в різних установах м. Черкаси;
- низький рівень культури обслуговування пацієнтів медичним персоналом;
- недолік лікарських кадрів в медичних установах м. Черкаси.
Мета даної дипломної роботи - дослідити проблеми, а також шляхи їх вирішення в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси.
Для цього він обумовлені наступні завдання:
- вивчити теоретичні аспекти державної політики в сфері охорони здоров'я;
- виявити проблеми в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси;
- проаналізувати шляхи вирішення проблем в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси;
- за результатами дослідження зробити відповідні висновки.
У процесі дослідження були використані наступні методи:
- теоретичний - аналіз літератури з проблеми, синтез даних;
- емпіричний - анкета.
Також хочу відзначити, що дана тема є досить актуальною для різних досліджень, і тому такі дослідники, як Б.І. Бояринцева, А.І.  Вялкова, В.З. Кучеренко, Н.С. Григор'єва, О.П.  Щепіна, Ж.Т. Тощенко досліджували стан охорони здоров'я і проблеми реформування вітчизняної охорони здоров'я.
Дипломна робота складається з вступу, однієї теоретичної глави, двох емпіричних розділів, висновків і списку використаних джерел.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Поняття і сутність державної політики в сфері охорони здоров'я

Визначимо основні поняття, які стосуються теми дипломної роботи, якими є «охорона здоров'я» та «державна політика».
Охорона здоров'я - це заходи, що вживаються державою щодо забезпечення охорони здоров'я населення, а також реалізації державних гарантій у сфері охорони здоров'я [1].
Слід зазначити, що поняття системи охорони здоров'я в даний час не зустрічається, а також не закріплено ні в одному з нормативно - правових актах, але в той же час, сам термін «система охорони здоров'я» можна зустріти в різних документах. [10].
Ключова роль системи охорони здоров'я в даний час в сучасній суспільній системі зумовлена певною особливістю, тобто саме охорону здоров'я, на відміну від один сфер, має яскраво виражений зовнішній ефект.  Завдяки цьому ефекту, послуги і вся допомога, яка виявляється охороною здоров'я, розглядається в якості соціально - значущих благ [2].
Державна політика, або ще її можна назвати суспільною політикою, являє собою сукупність цілей, завдань, принципів, пріоритетів, стратегічних програм і планових заходів, які розробляють і реалізують органи державної влади, залучаючи для цього різні інститути громадянського суспільства [5].
Державна політика є цілеспрямованою діяльністю органів державної влади у сфері вирішення суспільних проблем, досягнення і реалізації загальнозначущих цілей розвитку всього суспільства, або його окремих сфер [2].  Також хочеться відзначити, що державна політика є засобом, що дозволяє досягти певних цілей і завдання в різних сферах суспільства, використовуючи правові, економічні, а також адміністративні методи впливу, спираючись на ті ресурси, які знаходяться в його розпорядженні.
Під державною політикою в сфері охорони здоров'я будемо розуміти систему комплексних заходів, а також комплекс управлінських заходів, за допомогою яких здійснюється санітарна освіта населення, профілактика різних за складністю захворювань, забезпечення та надання гідної і своєчасної медичної допомоги громадянам, проведення різних наукових досліджень в галузі охорони здоров'я,  підготовка медичних і фармацевтичних працівників, а також підтримка і розвиток матеріально - технічної бази системи охорони здоров'я [7].
В Україні на рівні державної охорони здоров'я, санітарно-епідеміологічне благополуччя населення країни покладається на Міністерство охорони здоров'я України, яке є центральним галузевим органом керівництва охороною здоров'я в складі уряду і очолюване Міністром охорони здоров'я, організаційна структура та штатний розпис Міністерства охорони здоров'я України затверджується відповідною постановою уряду [  6].
Уряд України в свою чергу здійснює державну політику в сфері охорони здоров'я і фінансує різні програми [9].  Президент України керує реалізацією державної політики в сфері охорони здоров'я громадян [23].
При цьому Міністерство охорони здоров'я України, або як його ще можна назвати МОЗ України, здійснює такі функції з вироблення і здійснення державної політики в сфері охорони здоров'я, обов'язкового медичного страхування, медичної допомоги, реабілітації, а також медичної експертизи, за винятком військово-лікарської експертизи і  медико-соціальної, обігу лікарських засобів для застосування в медичних установах, питань організації профілактики захворювань, в тому числі різних інфекційних захворювань і СНІДу, медико-санітарного забезпечення працівників окремих галузей їх діяльності з особливо небезпечними умовами праці, фармацевтичної діяльності, включаючи забезпечення ефективності, якості  і безпеки лікарських засобів для медичного застосування, як в медичних установах, так і самостійно громадянами, медико-біологічної оцінки впливу на організм людини особливо небезпечних чинників фізичної та хімічної природи, до  торие негативно впливають на організм людини в цілому, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, курортної справи, управління державним майном і надання державних послуг в сфері охорони здоров'я, впровадження сучасних медичних технологій, які сприяють більш ефективної допомоги, нових методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, організацію  середньої, вищої, післявузівської та додаткової медичної та фармацевтичної освіти [3].
Слід зазначити, що серед центральних функцій Міністерства у сфері охорони здоров'я, необхідно вказувати наступні:
1) створення та здійснення програм з розвитку сфери охорони здоров'я;
  2) створення програм підготовки медичних і фармацевтичних працівників;
  3) створення та здійснення заходів з надання допомоги в надзвичайних ситуаціях;
  4) розвиток матеріально-технічної бази охорони здоров'я;
  5) формування системи ліцензування, як медичної, так фармацевтичної діяльності;
  6) створення та затвердження стандартів медичної допомоги, і контроль за їх дотриманням державними органами влади;
  7) сертифікація лікарських препаратів і виробів медичного призначення;
  8) розробка єдиної системи статистичного обліку і звітності в органах і установах охорони здоров'я для контролю і розуміння реальності;
  9) міжнародне співробітництво в сфері охорони здоров'я [18].
Перераховані функції покладаються на Міністерство охорони здоров'я і виконуються за допомогою уповноважених державних органів виконавчої влади.
Також всі перераховані функції здійснюються для ефективного, якісного, а головне безпечного медичного обслуговування, адже медична допомога не повинна приносити ще більшої шкоди, як фізичній, так і психічним станом людини.
У містах управління охороною здоров'я здійснюється міськими та районними комітетами з охорони здоров'я.  У сільській місцевості функції районних відділів охорони здоров'я, які були ліквідовані в 50-і роки, виконують центральні районні лікарні, які здійснюють всі властиві їм посадові функції [3].
Системі органів управління охороною здоров'я властиво подвійне підпорядкування, а саме: Міністерство охорони здоров'я республіки, яке входить до складу України, з одного боку, з загальних питань підпорядковане відповідному уряду, а з питань охорони здоров'я - Міністерству охорони здоров'я України [11].
Принципи державної політики у сфері охорони здоров'я можна розділити на загальні і приватні.
Загальні принципи:
  1) забезпечення рівних прав для громадян на отримання якісної та ефективної медичної допомоги в рівних розмірах;
  2) формування ефективної інституційної структури, в тому числі її нормативно - правового забезпечення, що підтримує перехід від управління витратами до управління результатами;
  3) зростання доступності медичної допомоги для всіх громадян країни;
  4) забезпечення певного обсягу безкоштовної допомоги населенню;
  5) зростання соціальної відповідальності всіх структур охорони здоров'я;
  6) важливість профілактики [22].
Приватні принципи:
  1) регулювання процесу реалізації державної політики на всіх рівнях влади;
  2) аналіз результативності державної політики в сфері охорони здоров'я;
  3) коригування цілей в діяльності державної політики в сфері охорони здоров'я;
  4) збільшення рівня відповідальності органів державної влади за реалізацію державної політики в сфері охорони здоров'я [22].
Таким чином, можна зробити висновок, що державна політика в сфері охорони здоров'я є одним з найважливіших напрямків для в сучасній державної політики України, також в даний час система охорони здоров'я України стикається як зі специфічними проблемами, які обумовлені особливостями соціального і економічного розвитку, так  і з загальними проблемами, які виникають у сфері забезпечення здоров'я населення і мають глобальний характер.

1.2 Порівняння охорони здоров'я України з іншими країнами

Порівняння систем охорони здоров'я - це досить складний і вельми спірний процес, на який навіть Всесвітня Організація Охорони здоров'я з 2000 року так і не зважилася [14].
Перед порівнянням систем охорони здоров'я слід виділити параметри і критерії, за якими буде відбуватися це порівняння, але, на жаль, ці параметри і критерії викликають багато питань, так як навіть Всесвітня Організація Охорони здоров'я не наважилася їх виділити [8].
Ми виділимо кілька параметрів для порівняння охорони здоров'я України з іншими країнами, які на нашу думку, більш актуальні на даний момент.
Першим параметром для порівняння буде - кількість медичного персоналу і місць в медичних установах.
За статистикою Україна займає серед розвинених країн перше місце за кількістю медичного персоналу на 1000 чоловік населення.
1. Україна - приблизно 4,6 на 1 тисячу осіб населення (зі стоматологами - 5 на 1000 осіб населення);
2. Італія - приблизно 4,6 на 1 тисячу осіб населення;
3. Німеччина - приблизно 3,6 на 1 тисячу осіб населення;
4. Франція - приблизно 3,3 на 1 тисячу осіб населення;
5. Англія - приблизно 2,7 на 1 тисячу осіб населення;
6. США - приблизно 2,6 на 1 тисячу осіб населення;
7. Канада - приблизно 2,3 на 1 тисячу осіб населення;
8. Японія - приблизно 2,2 на 1 тисячу осіб населення.
Що стосується місць в медичних установах, то картина трохи змінюється.
1. Японія - 13 місць на 1 тисячу осіб населення;
2. Україна - 9 місць на 1тисячу чоловік населення;
3. Німеччина - 8 місць на 1 тисячу осіб населення;
4. Франція - 7 місць на 1 тисячу осіб населення;
5. США - 4 місця на 1тисячу чоловік населення;
6. Італія - 4 місця на 1 тисячу осіб населення;
7. Канада - 3 місця на 1 тисячу населення;
8. Англія - 2 місця на 1 тисячу осіб населення.
Однак, за кількістю місць в медичних установах необхідно відзначити, що йде послідовне зниження цього показники у всіх країнах світу, оскільки скорочується як загальний час перебування в медичному закладі, так і гострі випадки госпіталізації.
Далі розглянемо такий параметр, як доступність медичних послуг.
В системі охорони здоров'я США на медицину витрачаються величезні гроші - 2,7 трильйона доларів в 2017 році.  З них: 45% було заплачено державою, 28% витрачено з кишені населення, в основному безпосередньо, або шляхом страхових внесків, 21% було витрачено роботодавцями, через страхові внески і 7% було витрачено благодійними організаціями [12].
На душу населення, США витрачають набагато більше, ніж інші розвинені країни.  Наприклад, США витрачають приблизно в два рази більше, ніж сусідня Канада, при цьому, середня тривалість життя в Канаді майже на два роки вище, ніж в США [4].
Також хочемо зазначити, що США - це одна з небагатьох країн, в якій відсутній загальне державне медичне страхування, але замість цього страхування, у них існує програма державного страхування, яка поширюється на:
1) літніх людей (49 мільйонів);
2) ветеранів, військовослужбовців і їх сімей (13 мільйонів);
3) певні категорії людей з низьким достатком, такі як, непрацездатні, діти і вагітні (51 мільйон).
Решта громадяни США або отримують страховку від роботодавця, що становить близько 170 мільйонів в 2017 році, або повинні купувати її самостійно, що становить близько 30 мільйонів чоловік [2].
Далі розглянемо такий параметр, як вартість медичних послуг.
У Європі справи йдуть трохи краще, так як там для жителів країн Європейського союзу державне страхування є, у вигляді податку, як в Англії, або в вигляді страховки [12].  Однак, в тій же Англії лікарі мають досить маленькими теоретичними знаннями, а в Німеччині відчувається брак медичного персоналу, зокрема лікарів, при зростанні звернень за медичною допомогою.  Недолік медичного персоналу, зокрема лікарів, і зростання звернень за медичною допомогою характерний практично для всієї Європи.  Так що, маючи страховку, чекати надання цих медичних послуг в Європі доводиться не один день [7].
У деяких країнах, наприклад в такий, як Франція, практикується пайову участь, коли страховка покриває тільки частину оплати наданих послуг, а інше необхідно сплатити самостійно [10].
У Центральній Європі практикується обмеження числа що надаються за страховкою послуг.
Далі розглянемо ще один, не маловажний критерій порівняння, це лікарські помилки.
США від медичних помилок в госпіталі вмирає близько 100 тисяч осіб на рік.  Ще близько 5 - 6 тисяч від неправильного призначення ліків [19].  А адже це тільки офіційна статистика, яка, звичайно ж, не враховує випадки, коли пацієнт помирає через - через лікарську помилку, але через деякий час, тобто через певний проміжок часу.  Наприклад, існують дані, що з 2000 по 2003 рік в США щорічно помирало до 190 тисяч пацієнтів. В Україні за найбільш песимістичними підрахунками, цей показник становить 50 - 60 тисяч на рік [12].
«Політика в сфері охорони здоров'я в Фінляндії на сьогоднішній день сконцентрована на двох основних рівнях - національному та місцевому.  Безпосереднє проведення політики в сфері охорони здоров'я відноситься до компетенції Міністерства соціального забезпечення та охорони здоров'я ».  Реалізацією муніципальної політики в сфері охорони здоров'я займаються муніципальні комітет охорони здоров'я, рада і виконавчий комітет, які підзвітні безпосередньо населенню.  Виділяються наступні ключові напрямки державної політики в сфері охорони здоров'я:
- забезпеченні для всіх груп населення рівного доступу до послуг соціальних і медичних служб;
- підвищення ефективності міжсекторальних дій в сфері охорони здоров'я, діяльності соціальних і медичних служб і якості послуг, що надаються;
- розвиток співробітництва між службами, що надають первинну та спеціалізовану допомогу, медичними та соціальними службами, іншими секторами [за матеріалами Highlights of Health in Finland, 1996. // WHO Regional Offi ce for Europe.  - Copenhagen.  - +1996].
Здійснення і реалізація муніципальної політики в сфері охорони здоров'я здійснюється за участю місцевих багатопрофільних центрів і центральних лікарень.  Невеликі муніципалітети утворюють для цих цілей спільні міжмуніципальні структури.
«Кожен з 448 муніципалітетів відноситься до одного з 20 лікарняних округів (об'єднання муніципалітетів, відповідальні за спеціалізоване медичне обслуговування)». Найважливішим завданням лікарняних округів є забезпечення загальнодоступності якісного і рентабельного медичного обслуговування.  Ключовою особливістю політики в сфері охорони здоров'я Фінляндії є законодавчо закріплена в Законі про охорону праці (1979) обов'язок роботодавців забезпечувати профілактику професійних захворювань і виробничих травм, надання медичної допомоги або у власних медичних центрах, або за допомогою оплати послуг приватних або муніципальних медичних установ.  «Вектор муніципальної політики в сфері охорони здоров'я - скорочення передчасної смертності, продовження активного і здорового життя людей, забезпечення можливо кращої якості життя для всіх і усунення відмінностей в стані здоров'я різних верств населення, профілактиці та забезпечення лікування захворювань і реабілітації».
Однак варто зазначити, що Фінська система не є оптимальною, і в останні роки охорону здоров'я Фінляндії переживає кризу. Пов'язано це не тільки з загальноекономічними проблемами фінансування громадського сектора, але і з тим, що структура охорони здоров'я, що має в своїй основі міжмуніципальні центри, слабо прив'язана до реальних потреб населення і транспортна доступність цих центрів занадто низька для значної частини жителів віддалених територій. (Тим не менш, в Україні обраний варіант модернізації охорони здоров'я виходячи саме з такої структури надання медичної допомоги населенню.)
Що стосується Норвегії, то її система охорони здоров'я побудована на поділі відповідальності між місцевою владою і центральним урядом, але розвиток і реалізація політики в сфері охорони здоров'я здійснюються головним чином на регіональному рівні.
Центральними напрямками політики в цій сфері в Норвегії є: забезпечення рівного доступу всіх громадян, незалежно від їх місця проживання, до висококваліфікованої медичного обслуговування;  підвищення ефективності міжсекторальною діяльності з метою поліпшення здоров'я;  розширення застосування нових світових і власних технологій в медицині [за матеріалами Health Care Systems in Transition: Norway // WHO Regional Offi ce for Europe. - Copenhagen. - 2000].
«Першочерговим завданням норвезької політики визнано розвиток телемедицини, яка дозволяє підвищити рівень медичного обслуговування пацієнтів і більш ефективно використовувати бюджетні кошти.  Це найбільш актуально для північних територій. Так, Університетська лікарня північній Норвегії (UNN) надає висококваліфіковану та спеціалізовану медичну допомогу трьом північним областям: Норланд, Тромс і Фіннмарк, - де на 1500 жителів у середньому припадає один лікар ».  Забезпечення жителів муніципалітетів віддалених районів якісної і доступної медичної допомогою здійснюється на основі телекомунікаційних технологій і новітнього устаткування. Такий підхід допомагає вирішувати кілька завдань: контролювати медико-демографічну ситуацію; поліпшити взаємодію між лікарнями та медичними центрами; підвищити рівень медичного обслуговування;  ефективно використовувати фінансові ресурси охорони здоров'я та забезпечувати розвиток пріоритетних напрямків у сфері охорони здоров'я.
Особливістю реалізації норвезької муніципальної політики в сфері охорони здоров'я є те, що безпосередній контроль над її реалізацією здійснює Інспекція охорони здоров'я Норвегії (що є національним урядовим агентством, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні міністерства охорони здоров'я і соціального забезпечення). Також інспекція здійснює нагляд за всіма запропонованими законом послугами, незалежно від того, чи представлені вони державними лікувальними установами, муніципальними установами, приватними компаніями або медичними працівниками, які мають власну лікарську практику.
У Швеції політика в сфері охорони здоров'я здійснюється на національному та регіональному рівнях.  На національному рівні визначаються загальна стратегія і принципи політики в сфері охорони здоров'я, здійснюються контроль і регулювання роботи місцевих органів влади.  Державна рада з охорони здоров'я і соціального забезпечення виступає консультативним і контролюючим органом.
Адміністративні ради провінцій відповідають за розробку, реалізацію та координацію політики в сфері охорони здоров'я на регіональному та місцевому рівнях. «Всього в Швеції близько 290 муніципалітетів, вони відповідальні за обслуговування людей похилого віку на дому, забезпеченні медичної допомоги людям з фізичними або психічними вадами, наданні медичної допомоги в школах.  В Швеції 
основними векторами політики в сфері охорони здоров'я є: підвищення ефективності соціальних і медичних служб, забезпечення рівного доступу до їхніх послуг всіх верств населення, а також в досягненні прозорості та безпеки охорони здоров'я, у формуванні шанобливого ставлення до пацієнта, надання свободи вибору шляхом інформування населення про доступність  і як засіб лікування, в розвитку міжсекторальних дій в сфері охорони здоров'я ».
Виходячи з необхідності врахування специфічних особливостей північних територій і вирішення проблеми забезпечення населення північних муніципалітетів доступною і якісною медичною допомогою, в Швеції активно розвиваються два напрямки: телемедицина (здійснюється аналогічно норвезької) і електронна охорона здоров'я (e-Health).  Обидва напрямки в даний час розвиваються в масштабах всієї країни, однак передумовою до їх реалізації послужила необхідність вирішити проблему доступності висококваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги жителям північних територій.
Незважаючи на те, що e-Health-стратегія є національною, медичні системи розвиваються на регіональному рівні (незалежно від національного) на основі тісної взаємодії муніципалітетів між собою.
 «Основними складовими e-Health є: муніципальна система інформування пацієнтів по телефону та Інтернету про найближчі лікарнях і пунктах медичної допомоги, часу очікування в них та інше;  персоніфіковані електронні сервіси для пацієнтів, через які можна записатися до лікаря, листуватися з сімейними лікарями і так далі;  система єдиної консультаційної медичної допомоги.  В результаті проведення такої політики близько 75% шведів (в Росії - менше 30% жителів) задоволені рівнем доступності медичної допомоги (за даними соціологічних опитувань, проведених компанією Ipsos і агентством Reuters) ».
«У Данії політика в сфері охорони здоров'я здійснюється на трьох рівнях: національному, регіональному і муніципальному.  Національною радою охорони здоров'я і Міністерством охорони здоров'я здійснюється створення загальної нормативно-правової бази охорони здоров'я, визначаються головні напрямки діяльності в цій сфері (але загальнонаціонального плану розвитку сфери охорони здоров'я в Данії немає).  На регіональному рівні здійснюються контроль і координація медичного обслуговування ».  До сфери відповідальності 98 данських муніципалітетів належить організація медичної допомоги та соціального забезпечення (догляд за людьми похилого віку, соціальна психіатрія, стоматологічна допомога для дітей та інвалідів і так далі), організація реабілітаційного лікування, профілактика захворювань, зміцнення здоров'я та лікування алкоголізму і наркоманії.  «У Данії здійснюють діяльність приблизно 200 асоціацій пацієнтів, які активно і успішно беруть участь у формуванні та реалізації політики в сфері охорони здоров'я, в обговоренні різних питань, що стосуються охорони здоров'я, надають необхідну інформацію, допомогу та підтримку пацієнтам, а також підтримують діалог з органами влади  всіх рівнів».
Основними напрямками данської політики в сфері охорони здоров'я є: забезпечення рівного і вільного доступу до лікування, високої якості медичної допомоги, оптимізація маршруту пацієнта в системі охорони здоров'я, облік різноманітності потреб і переваг пацієнтів, ефективне використання ресурсів, макроекономічний контроль витрат, демократичний контроль.
«Політика в сфері охорони здоров'я Канади майже повністю знаходиться у відомстві місцевих і провінційних властей.  Роль федерального уряду в системі охорони здоров'я (Medicare) обмежується встановленням і контролем над дотриманням загальних принципів, частковим фінансуванням медичних програм провінцій або територій.  Також до федерального рівня відноситься забезпечення медичного догляду за особливими групами канадських громадян, в тому числі корінних жителів Канади, профілактики і захисту здоров'я населення і пропаганди здорового способу життя ».
Провінції і території також надають медичне обслуговування тієї частини населення, яка потребує додаткових медичних послугах, - літнім людям, дітям і безробітним.  «Понад 95% всіх канадських лікарень працюють за принципом некомерційних приватних організацій, керованих місцевою радою директорів, організаціями добровольців або муніципалітетами».  Муніципальна політика в сфері охорони здоров'я реалізується не тільки структурами охорони здоров'я, а й численними громадськими організаціями, які активно надають соціальну підтримку, займаючись пропагандою здорового способу життя і рішенням проблем охорони навколишнього середовища.
В даний час для ряду зарубіжних країн характерна відсутність однаковості у формуванні та реалізації політики в сфері охорони здоров'я: політика в цій сфері здійснюється виходячи з сформованої системи державного управління, структури організації систем охорони здоров'я та ін. Однак є загальна тенденція посилення ролі держави в цій сфері в  північних регіонах.
Основними принципами формування та реалізації політики в сфері охорони здоров'я на зарубіжному Півночі є справедливість і солідарність у питаннях здоров'я і його охорони. Основною метою політики є підвищення рівня суспільного здоров'я на основі вдосконалення системи охорони здоров'я, підвищення ефективності міжвідомчої і міжсекторальною діяльності на національному, регіональному та місцевому рівнях.  У зарубіжних північних країнах, як правило, враховуються специфічні особливості північних територій і реалізуються різні ініціативи в сфері охорони здоров'я, які виходять, як з боку влади різних рівнів, так і з боку місцевих громад, спрямовані на підвищення доступності та якості медичної допомоги, поліпшення здоров'я населення  муніципалітетів.
Медицина в кожній розвиненій країні має свої позитивними і негативними сторонами.  Так, на заході медицина показує більш високі показники, але зовсім не тому, що там краще медичний персонал, а зокрема лікарі. На заході їх значно менше, але їм виділяється значно велике фінансування, і самі пацієнти нерідко платять за лікування значно більше, але навіть в цьому випадку, різні показники не дуже сильно різняться [25]. Як показує практика, в Україні за ті ж гроші можна знайти таке ж якісне обладнання, а також таких же хороших фахівців (лікарів) і настільки ж комфортні умови.
З цієї порівняльній характеристиці напрошується висновок, що хоч медицина в Україні не є еталонної, але набагато доступнішим для громадян, на відміну від інших країн, наприклад в США.

Криза COVID-19 і сектор охорони здоров'я

Спалах нової коронавірусной інфекції (COVID-19) перевіряє на міцність національні системи охорони здоров'я, їх потенціал протидії, ступінь готовності і швидкість реагування на надзвичайні ситуації. Стрімке поширення COVID-19 підкреслює нагальну  необхідність зміцнення медичних кадрів як невід'ємної частини будь-якої стійкої системи охорони здоров'я . Медпрацівники служать фундаментом системи охорони здоров'я. Мільйони представників цієї професії, в силу її характеру, щодня ризикують здоров'ям, роблячи свою роботу. Однак хто захищає самих медпрацівників, які перебувають в епіцентрі боротьби з пандемією COVID-19? Щоб забезпечити їм необхідний захист у майбутній довгої битви за порятунок життів, першочергова увага має приділятися повазі їхніх трудових прав і створення для них гідних умов праці. 
До 10-квітня 2020 року більш ніж в 200 країнах, районах і територіях Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) підтвердила більш 1,4 млн випадків зараження COVID-19 і понад 87 000 смертельних наслідків.
ДО 8 квітня 2020 року в 52 країнах ВООЗ зареєструвала 22 073 випадки зараження COVID-19 серед медичних працівників. Проте ВООЗ заявляє, що під час відсутності систематичної звітності число інфікованих медпрацівників в світі, ймовірно, занижено.
Зараження медпрацівників стало поширеним явищем з початком пандемії. Як показало обстеження в Китаї, до лютого 2020 року було зареєстровано 3019 випадків зараження COVID-19 серед працівників охорони здоров'я, у 1716 з яких діагноз був підтверджений (3,8% всіх підтверджених випадків, з них 63% в Ухані).  Із загальної кількості 14,8% випадків класифіковані як важкі або критичні з п'ятьма смертельними наслідками.
В Італії на 9 квітня 2020 року була підтверджена 14 066 випадків зараження COVID-19 серед працівників охорони здоров'я, тобто більше 10% всіх інфікованих.
В Ірландії кожен п'ятий випадок зараження COVID-19 підтверджений серед медпрацівників. 
Однак багато країн не ведуть систематичного збору даних про кількість інфікованих медпрацівників, оскільки там не створені адекватні механізми звітності.  Крім того, у багатьох звітах дані про інфікованих працівників охорони здоров'я не представляються в розбивці на побутові та професійні джерела зараження: у них узагальнюються дані про випадки зараження, отримані з усіх джерел.
З кожним інфікованим працівником охорони здоров'я в рядах борців з пандемією з'являється чергова пролом. Тому питанням першорядної важливості є забезпечення безпеки і здоров'я медпрацівників.  працівники лікувальних закладів особливо схильні до ризику інфікування COVID-19.  Зараз стало відомо, що двома основними шляхами передачі вірусу є безпосередні контакти з хворими і зараження повітряно-крапельним шляхом.  Поки ще невідомо, як довго вірус може залишатися активним на поверхнях. Це посилює ризик контактної передачі інфекції від хворого обслуговуючому персоналу, наприклад, працівникам пральні, прибиральникам і тим, хто зайнятий утилізацією клінічних відходів. Захист працівників охорони здоров'я в основному пов'язана з попередженням зараження і поширення COVID-19. ключове значення відводиться прозорості та своєчасності поширення інформації про шляхи передачі інфекції. Найважливішу роль також відіграють засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) і навчання їх правильного використання.  Особливі заходи боротьби з інфекцією, такі як візуальні попередження, дихальна гігієна та дотримання правил поведінки при кашлі, носіння маски, ізоляція осіб з симптомами респіраторної інфекції і заходи захисту від повітряно-крапельних інфекцій, можуть допомогти запобігти респіраторне зараження медичних працівників і пацієнтів в стаціонарах.
Як показали результати нещодавно опублікованого опитування членів профспілки медичних сестер в США  (National Nurses United), всього лише 30% респондентів повідомили про наявність у роботодавця достатнього запасу засобів індивідуального захисту на випадок різкого зростання числа хворих, інфікованих COVID-19. Тільки 65% в минулому році пройшли навчання безпечним прийомам надягання і зняття ЗІЗ .
Крім того, за повідомленнями зі Сполучених Штатів, відсутні ясні рекомендації про те, коли і де слід використовувати маски.  В одних установах медпрацівники отримували догани за те, що носіння захисних масок викликало занепокоєння у пацієнтів, а в інших їм погрожували звільненням за то, що вони відкрито скаржилися на брак ЗІЗ і на умови праці під час пандемії.
Міжнародна рада медичних сестер і Італійська асоціація медичних сестер попередили про серйозні наслідки дефіциту ЗІЗ для медичних працівників. В умовах браку або поставки неякісних ЗІЗ медики, які лікують хворих COVID-19, піддаються високому ризику зараження.
Широке поширення інфекції серед медпрацівників веде до появи нових обмежують факторів в системі охорони здоров'я і збільшує навантаження на колег, які вигідно відрізняються тих, хто йде на карантин як мінімум на 14 днів.
Носіння ЗІЗ, таких як маски і окуляри, протягом всієї зміни може завдавати дискомфорт через спеку, роздратування шкіри і утрудненого дихання.
Попередні дані з Ухані (Китай) про спалах COVID-19 свідчать про широке поширення (до 97%) випадків роздратування і ушкодження шкіри при використанні ЗІЗ і про збільшенні їх числа з ростом тривалості носіння ЗІЗ.
Обстеження в лікарні Чжуннань Уханьского університету показало, що довгі години роботи і недостатня санітарна обробка рук також збільшують ризик зараження COVID-19 серед медперсоналу .
Це підкреслює необхідність неухильного дотримання правил безпеки та гігієни праці як невід'ємної частини загальної системи адміністрування охорони здоров'я.  В цілому ряді методологій МОП містяться докладні рекомендації, що стосуються захисту медичних працівників 
Велике значення також надається своєчасному надання інформації та відкритого діалогу між працівниками і роботодавцями системи охорони здоров'я.  Працівники та роботодавці системи охорони здоров'я повинні повідомляти останню інформацію про клінічні протоколи, посібниках, заходи і рішеннях, які забезпечують їх ефективне виконання, а також про ситуації на роботі, піддають медпрацівників небезпеки.
Пандемія COVID-19 ставить медичних працівників в виключно скрутне становище. Крім важкого навантаження вони відчувають страх заразитися самим і передати інфекцію сім'ї і друзям. На медичних працівників та їх психічне здоров'я впливає і загальна атмосфера занепокоєння серед усього населення.
Дослідження психічного здоров'я 230 медичних працівників інфекційної лікарні третього рівня для хворих COVID-19 в Китаї виявило серед працівників, які протистоять спалаху COVID-19, 23% тих, хто відчуває тривогу, і 27% тих, хто страждає від стресу.  Тривожний стан частіше відзначається у медсестер, ніж у лікарів.
Адміністрація та працівники лікарень, функціонуючих з високим навантаженням, потребують в психологічній підтримці, щоб справлятися з надмірною тривалістю змін, високої інтенсивністю роботи і безпрецедентними показниками смертності .
У багатьох країнах, де закрилися школи і зупинилася суспільне життя, працівники охорони здоров'я, багато з яких жінки, виконують свій професійний обов'язок в умовах, коли до них пред'являються підвищені вимоги, і коли їм доводиться організовувати сімейне життя і піклуватися про домочадців, особливо про дітей, хворих або інвалідів.
Крім того, медичні працівники в районах, де реєструються множинні випадки зараження COVID-19, стоять перед важким вибором між пріоритетами громадської охорони здоров'я і побажаннями пацієнтів і їх сімей що стосується лікування. Наслідком прийняття важких рішень може стати почуття тривоги аж до стресу і посттравматичних розладів.
Досвід боротьби з іншими інфекційними спалахами, такими як епідемія лихоманки Ебола в Західній Африці в 2014 році, говорить про те, що медпрацівники можуть піддаватися насильству, дискримінації та стигматизації в суспільстві і в найближчому оточенні через страх зараження.
У ряді країн працівники охорони здоров'я та інших галузей суспільного обслуговування розглядають переїзд в альтернативне житло на час пандемії, наприклад, в недорогі готельні номера, щоб захистити свої родини від ризику інфікування COVID-19.
Невід'ємною частиною заходів реагування на COVID-19 повинні стати надання підтримки бригадам медиків, а також їх сім'ям і друзям, надання медпрацівникам інформації і рекомендацій про те, як справлятися зі стресом, і організація консультацій для тих, хто страждає від посттравматичного стресу.  У ILO Guidelines on decent work in public emergency services розкриваються заходи, спрямовані на попередження та усунення факторів стресу і їх наслідків.
В умовах спалаху COVID-19 багатьом медичним працівникам доводиться справлятися з важкою додатковим навантаженням, довгий час залишаючись на роботі і втрачаючи відпочинку.  У багатьох країнах у зв'язку з ростом числа госпіталізацій стала широко практикуватися понаднормова робота.  У деяких країнах медпрацівників обмежили в праві на відпустку, щоб забезпечити постійну присутність достатньої числа медиків під час пандемії COVID-19. Справедливий режим робочого часу допомагає знаходити баланс між благополуччям медичних працівників і потребами медичної служби. Однак в надзвичайних ситуаціях працівники охорони здоров'я змушені працювати в позаштатних і часом нетипових умовах.  У керівництві МОП ILO Guidelines on decent work in public emergency services (2018) викладаються принципи встановлення режиму робочого часу в період дії надзвичайної ситуації.
У Конвенції МОП 1977 року про сестринський персонал  (149) і супроводжує її Рекомендації 157 закріплені норми справедливої тривалості робочого часу медичних сестер.  У Конвенції передбачається, що медсестри користуються умовами, по крайней мере, еквівалентними умовами інших працівників відповідної країни.
До умов, особливо актуальним під час пандемії, відносяться: тривалість робочого часу, включаючи регулювання і компенсацію понаднормових годин, незручних годин роботи і змінної роботи; щотижневий відпочинок;  відпустку у зв'язку з вагітністю та пологів;  відпустку через хворобу;  соціальне забезпечення. В Рекомендації передбачається, що тимчасові винятки з положень, що стосуються нормальної тривалості робочого часу, повинні вирішуватися тільки в разі крайньої необхідності.
Крім того, в Додатку до Рекомендації передбачається, що «понаднормова робота повинна виконуватися на добровільній основі, за винятком випадків, коли можуть бути порушені інтереси хворого чи ні достатнього числа бажаючих виконати її ».
Щоб забезпечити наявність достатнього числа медичних працівників під час спалаху COVID-19, деякі країни вдаються до професійної допомоги волонтерів, представників інших секторів, таких як військовослужбовці, які вийшли на пенсію лікарів, студентів медичних вузів і медсестер.
Так, керівник Служби охорони здоров'я Ірландії звернувся із закликом до всіх медпрацівникам всіх спеціальностей, в даний момент не працюють в громадській охороні здоров'я, зареєструватися в країні і бути готовим вступити на чергування.
Наслідуючи приклад Ірландії, кенійські медпрацівники звернулися через соціальні мережі із закликом «Кенія кличе», пропонуючи об'єднати зусилля в боротьбі з COVID-19. У Німеччині запропонували прискорити видачу дозволів на роботу іноземним медпрацівникам, які вже знаходяться на території Німеччини і очікують вручення реєстраційних свідоцтв.
Медичним закладам освіти в Сполученому Королівстві настійно рекомендується прискорити підготовку студентів останніх курсів медичних вузів і училищ та скасувати вимогу про проходженні клінічних іспитів, з тим щоб максимально прискорити атестацію лікарів. Влада Сполученого Королівства також закликали вийшли на пенсію медиків повернутися в штат Національної служби охорони здоров'я.  За тим же шляхом йдуть багато інших країн, в тому числі Кенія і Південна Африка, де розгорнуті кампанії по прийому на роботу додаткових медпрацівників.
З ростом безробіття в багатьох країнах і з огляду на нерівномірного розподілу медичних кадрів набуває популярності ідея навчання фельдшерів з числа місцевих жителів для посилення реагування на пандемію. Підготовка місцевих фельдшерів давно практикується в країнах, зазнають кадровий дефіцит в сфері охорони здоров'я. 
Під час недавніх спалахів інфекційних захворювань, таких як епідемія вірусної лихоманки Ебола в Демократичній Республіці Конго та інших країнах Західної Африки, там були навчені тисячі медиків з числа місцевого населення, які працювали в складі міждисциплінарних груп фахівців, займаються профілактикою, діагностикою та лікуванням жителів сіл, які постраждали від Ебола і знаходяться в групі ризику.  стратегія місцевого реагування методами профілактики і інфекційного контролю все частіше використовується в країнах з метою посилення протидії COVID-19.
Хоча ці заходи обіцяють забезпечити необхідну медичну допомогу, вони вимагають ретельного підходу до реалізації на практиці, щоб медпрацівникам забезпечувався такий же рівень захисту, як і іншим працівникам. Стійкі системи охорони здоров'я вимагають перспективного кадрового планування. При прийомі на роботу тимчасового персоналу слід враховувати логістичні, етичні та фінансові аспекти. Поряд із забезпеченням безпеки та гігієни праці необхідно створювати інші умови зайнятості, включаючи соціальний захист, оплату праці, періоди відпочинку та графіки робочого часу. Уряду повинні консультуватися з соціальними партнерами з питань моніторингу та регулювання праці тимчасового персоналу під час кризи згідно з обставинами. Недосвідчені новачки і повертаються на роботу пенсіонери особливо схильні до інфікування і тому потребують адекватної захисту. Уряду також повинні забезпечити належний нагляд і організацію праці медиків і новачків, щоб всі вони проходили підготовку і володіли актуальними навичками, необхідними для роботи в умовах пандемії.
Під час пандемії жінки відчувають особливі проблеми.  Вони складають понад 70% усіх медпрацівників світу.  На плечі жінок лягає тягар неоплачуваної праці по догляду за дітьми або старими членами сім'ї.  Внесок жінок в охорону здоров'я оцінюється майже в 5% світового ВВП, хоча майже 50% їх трудового вкладу фактично не зізнається і не оплачується. Жінки, зайняті в медико-соціальній сфері, як правило, представлені в заняттях, де потрібно низький рівень кваліфікації;  вони заробляють менше і стоять на нижніх щаблях професійної ієрархії, що обумовлює гендерний розрив, в середньому оцінюється в 26% в країнах з високим рівнем доходу і 29% в країнах з рівнем доходу вище середнього.
Під час пандемії жінкам доводиться справлятися, в тому числі, з важким завданням врівноваження зрослий трудового навантаження, побоювань передати вірус своїм близьким і обов'язків по догляду за будинком.  щоб полегшити цей тягар, деякі медичні установи пропонують своїм працівникам безкоштовні послуги догляду за дітьми. Уряди повинні забезпечити вжиття заходів на підтримку медпрацівників, особливо тих, на кому лежить додатковий тягар догляду за будинком.
Попередні спалахи інфекцій підкреслили важливість гендерного аналізу в формуванні режиму готовності і реагування на надзвичайні ситуації у сфері охорони здоров'я, так як жінки грають головну роль, забезпечуючи неформальні послуги з догляду та перебуваючи в перших рядах медпрацівників. Тягар відповідальності, що лежить на плечах медичних працівників з сімейними обов'язками, більшість з яких жінки, підкреслює гостру необхідність в гнучких і передбачуваних режимах робочого часу, в яких враховуються гендерні аспекти і які дозволяють і допомагають чоловікам і жінкам краще поєднувати трудові та сімейні обов'язки.
Додаткові труднощі з забезпеченням домашнього догляду за старими та хворими виникають у зв'язку з обмеженнями на пересування і побоюваннями заразити інших. Такий догляд в основному забезпечується жінками, які складають 88% всіх працівників, зайнятих в сфері послуг персонального догляду. Так, в Німеччині високо затребуваний працю мігрантів в якості працівників по догляду на дому. Спалах COVID-19 привела до значного скорочення числа приїжджих з країн Східної Європи, які прямували до Німеччини на роботу в економіці догляду.  Асоціація працівників догляду на дому та медичних сестер Німеччини прогнозує, що починаючи з середини квітня від 100 000 до 200 000 які потребують більше не зможуть заручитися послугами догляду у себе вдома. Асоціація закликає до створення стимулів, щоб працівники по догляду на дому залишалися в Німеччині, прикладом чого служить Австрія, де для утримання таких працівників з числа мігрантів їм виплачується премія в розмірі 500 євро в місяць.
Гласне участь є найважливішим засобом, що дозволяє працівникам, роботодавцям та іншим учасникам системи охорони здоров'я відігравати активну роль у реагуванні на спалах COVID-19.
Свобода висловлювати свою занепокоєність, наприклад, з питань безпеки та гігієни праці, або право відмовитися від роботи, якщо, на думку медиків, може створитися загроза їм самим або іншим особам, а також їх право на організацію і вільна участь в діалозі є важливими принципами, які необхідно відстоювати навіть у надзвичайних ситуаціях, подібних пандемії COVID-19.
У всьому світі багато профспілок беруть активну участь в заходи реагування на COVID-19, надаючи своїм членам рекомендації та регулярно оновлювану інформацію, беручи участь в діалозі з організаціями роботодавців і урядами і мобілізуючи членів на надання активної допомоги під час спалаху.
Інтернаціонал громадського обслуговування (PSI) випустив інформаційну зведення про дії профспілок під час спалаху COVID-19, в якій містяться рекомендації по ключових питаннях, стосуються працівників. Він розгорнув кампанію на підтримку громадської охорони здоров'я «Public Health Once and for All », привертаючи увагу до найважливіших заходів реагування на спалах COVID-19 і одночасно виступаючи за реформування систем охорони здоров'я, щоб в них на першому місці стояли інтереси людей; PSI підкреслює важливість систем суспільної охорони здоров'я, які добре фінансуються, комплектуються і оснащуються для відсічі майбутнім викликам в сфері громадського охорони здоров'я.
Асоціація медичних сестер штату Мічиган подала скаргу на одну з медичних установ за заборона медсестрам користуватися власними захисними масками.  Це демонструє важливу роль, яку профспілки та об'єднання можуть грати в рішенні проблем, що стоять перед медпрацівниками.
В Аргентині федерація асоціацій медичних працівників уклала угоду з урядом про гарантії виплати усім, хто знаходиться на карантині працівникам охорони здоров'я заробітної плати в повному розмірі та про надання їм права на безкоштовний проїзд на транспорті під час пандемії за рахунок державних субсидій.
В Італії уряд і соціальні партнери уклали нову колективну угоду про безпеку та гігієну праці медпрацівників. Соціальний діалог важливий не тільки для забезпечення готовності до надзвичайних ситуацій, а й для підвищення ефективності реагування і координації дій в надзвичайних ситуаціях. Він необхідний для своєчасного обміну інформацією і рішення таких питань, як безпека і гігієна праці, збільшення робочого навантаження і посилення відповідальності
Здатність систем охорони здоров'я до швидкої антикризової реорганізації шляхом мобілізації медичних працівників при збереженні основних неперервні послуг є критично важливою і одночасно важким завданням. До основних заходів відносяться безпеку і гігієна праці, гідні умови праці, психологічна підтримка медпрацівників, професійна підготовка і навчання з метою оперативного перепрофілювання кадрових і прийому нових працівників охорони здоров'я відповідно до вимог системи охорони здоров'я. Готовність до надзвичайних ситуацій також включає оптимізацію платформ обслуговування, таких як телемедицина.
Підвищити якість медичних послуг і поліпшити практику роботи медичних працівників під час пандемії допомагають нові технології, такі як онлайнові та мобільні медичні програми, 3D-друк і штучний інтелект.  У ряді країн для відстеження шляхів поширення COVID-19 на національному рівні використовуються дані про місцезнаходження, одержувані з мобільних телефонів. У Нідерландах студенти-медики працюють в колл-центрі, куди хворі з важкими симптомами можуть зателефонувати і отримати направлення на лікування. З впровадженням і розширенням масштабу використання цифрових технологій для інформування, навчання та спрямування зусиль працівників охорони здоров'я, особливо в бідних і віддалених районах, може підвищуватися прозорість і якість послуг, так само як і ефективність адміністрування в умовах пандемії.
Сектор охорони здоров'я є одним з основних джерел зайнятості: в більшості регіонів світу темпи зростання зайнятості в сфері охорони здоров'я вище, ніж в інших секторах.  У глобальній медико-соціальної сфері налічувалося понад 105 млн робочих місць в 2013 році, 130 млн робочих місць в 2018 році і близько 136 млн робочих місць в 2020 році.
Крім того, системи охорони здоров'я мають потенціалом створення більшого числа гідних робочих місць завдяки стимулюванню розвитку інших секторів, таких як виробництво технологічного обладнання.
Наприклад, в Сполучених Штатах сектор охорони здоров'я сприяв подоланню фінансової кризи 2007-08 років;  в період з 2006 по 2016 рік темпи зростання зайнятості в медичних установах склали 20% в порівнянні з 3% в решті частини економіки.
Прогнозується, що ця тенденція зростання зайнятості продовжиться: 18 з 30 найбільш швидко зростаючих професій належать до сфери охорони здоров'я та суміжним галузям, де до 2028 року прогнозується створення 3,4 млн нових робочих місць.
Комісія високого рівня з питань зайнятості в галузі охорони здоров'я та економічного зростання ООН визнала охорону здоров'я одним з ключових секторів економіки і наголосила на необхідності інвестицій в нарощування його кадрових можливостей для досягнення цілей в області стійкого розвитку. Однак, як показують дані, майже всі системи охорони здоров'я стикаються з труднощами з набором, розстановкою і утриманням достатнього числа добре навчених, підтримуваних і мотивованих працівників охорони здоров'я.
Оцінюється, що до 2030 року у усьому світі бракуватиме 18 млн працівників охорони здоров'я і що дефіцит в першу чергу відіб'ється на країнах з низьким і середнім рівнем доходу. Нерівномірний розподіл медичних кадрів між країнами і всередині країн є перешкодою на шляху досягнення справедливості в сфері охорони здоров'я;  нестача медпрацівників в першу чергу впливає на бідні верстви населення, особливо в сільських районах. У 2014 році частка населення, яка не має доступу до медичних послуг через брак медпрацівників, оцінювалася в 84% в країнах з низьким рівнем доходу, 55% в країнах з доходом нижче середнього рівня і 23% в країнах з доходом вище середнього рівня.  У ряді країн Африки і Азії більше 90% населення не мають доступу до медичної допомоги в умовах гострого дефіциту кадрів охорони здоров'я (менше трьох медпрацівників на 10 000 чоловік). У нещодавно опублікованій доповіді про стан сестринської справи в світі за 2020 рік підкреслюється необхідність створення до 2030 року як мінімум 6 млн нових робочих місць для медсестер, що дозволить заповнити прогнозований дефіцит середнього медперсоналу, перш за все в країнах з низьким і середнім рівнем доходу, а також забезпечити його більш рівномірний розподіл по всьому світу.
Хоча основна увага приділяється захисту і підтримки медичних працівників, які перебувають в епіцентрі боротьби з COVID-19, пандемія впливає на всіх учасників системи охорони здоров'я, включаючи самозайнятих працівників і медичні підприємства.
До них відносяться багато працівників медичної служби і економіки догляду, які в даний час знаходяться на передньому краї боротьби з інфекцією і піддаються серйозному ризику зараження. Тому відсутність загального охоплення посібниками через хворобу визначається як один з головних викликів, що стоять на шляху успішної реалізації стратегій щодо стримування коронавірусу; в ряді країн вже робляться конкретні крок для виправлення ситуації.  Криза COVID-19 розкриває значні прогалини в охопленні не тільки медичними послугами, а й посібниками через хворобу, що позбавляє захисту працівників охорони здоров'я та економіки догляду, що беруть участь в нестандартних формах зайнятості або самозайнятості. Нестабільність доходів у разі хвороби або догляду за хворими членами сім'ї змушує їх виходити на роботу навіть при поганому самопочутті та підвищує ризик їх зараження. Крім того, посилюється ризик зубожіння хворих і членів їх сімей.
Уряди низки країн, таких як Німеччина, Швейцарія, Італія і Іспанія, закликали системи охорони здоров'я зводити до мінімуму контакти пацієнтів з основними службами та, в міру можливості, переносити профілактичні та планові прийоми. Хоча ці заходи спрямовані на зниження ризику передачі інфекції і вивільнення ресурсів системи охорони здоров'я, очікується, що вони зроблять негативний вплив на доходи лікарів і стоматологів, оскільки число відвідують їх пацієнтів значно скорочується, а поточні експлуатаційні витрати, наприклад, оренда кабінетів і електроживлення медичних приладів, зберігаються. Так, Швейцарська медична асоціація в даний час уточнює можливості отримання короткострокової компенсації постраждалими лікарями, прагнучи якомога швидше інформувати своїх членів про варіанти отримання компенсаційних виплат. Незважаючи на втрату частини доходу, лікарі готуються до збільшення робочої навантаження після скасування заходів соціального дистанціювання і відновлення нормального функціонування систем охорони здоров'я.
Лікарні зазнають значних збитків в тих випадках, коли в рамках національних стратегій забезпечення готовності їм пропонується звільнити ліжка за рахунок виписки пацієнтів і відтермінування планових операцій.  Федерація лікарень Німеччини оцінює фінансові втрати в 3,7 млрд євро і висловлює стурбованість фінансовою життєздатністю декількох лікарень. Федерація закликала Федеральне міністерство охорони здоров'я розглянути можливість покриття додаткових витрат, викликаних заходами надзвичайного характеру, в тому числі що стосуються штатних і додаткових медичних кадрів.
Глобальна брак і нерівний розподіл кваліфікованих працівників охорони здоров'я серйозно ускладнюють реагування на спалахи несподіваних і легко передаються інфекцій, таких як COVID-19. Оскільки пандемія продовжує поширюватися, навіть добре забезпечені ресурсами системи охорони здоров'я знаходяться на межі зриву в спробах дати їй відсіч.  Стрімке зростання числа випадків хворих у всьому світі підкреслює нагальну необхідність зміцнення менш забезпечених ресурсами систем охорони здоров'я, щоб вони могли протистояти спалаху COVID-19.
Це передбачає вирішення проблем кадрового забезпечення охорони здоров'я і розширення мережі діагностичних лабораторій, механізмів епідеміологічного нагляду та комунікаційних стратегій щодо ризиків.  Багато країни не можуть зміцнити свій потенціал негайно. Тому необхідно вживати глобальні дії на підтримку заходів, цими країнами заходів реагування на спалахи хвороб та інші надзвичайні ситуації. У Європі кілька країн зіткнулися з величезними викликами, пов'язаними з доглядом і лікуванням безпрецедентного числа госпіталізованих хворих. Це викликало до життя помітні прояви міжнародної солідарності з боку таких країн, як Китай, Куба які направили лікарів і устаткування в серйозно постраждалі країни, в тому числі в Італію, щоб на місці надати допомогу в боротьбі з пандемією.
Одночасно посилюється транскордонне співробітництво між країнами. Так, в районах на кордоні між Францією і Німеччиною хворі перевозяться з перевантажених французьких лікарень в установи зі вільними ліжками в Німеччині, а Швейцарія та Німеччина приймають потребують інтенсивної терапії пацієнтів з Італії. Це підкреслює крайню необхідність адекватних державних витрат з метою створення сильних, стійких і надійних систем охорони здоров'я, які, в першу чергу, здатні в цілому забезпечити справедливий доступ до якісного медичного обслуговування і які мають у своєму розпорядженні достатні ресурси для реагування на несподівані спалахи захворювань, такі як пандемія COVID-19.
Крім адекватної соціального захисту працівників охорони здоров'я в умовах кризи COVID-19 і менш важливо забезпечити всьому населенню доступ до прийнятною за ціною медичної допомоги. Соціальний захист грає ключову роль в запобігання та пом'якшення кризи в області охорони здоров'я.  Це означає, перш за все, недопущення зубожіння окремих осіб і домашніх господарств як прямого результату їх звернення за медичною допомогою, а також заохочення заходів профілактики в побуті. Громадська охорона здоров'я відповідає принципам заснованого на правах підходу до досягнення загального охоплення послугами охорони здоров'я, який забезпечує фінансову захист і ефективний доступ до медичних послуг. Механізми колективного фінансування суспільної охорони здоров'я за рахунок внесків в систему соціального забезпечення, податків або і тих і інших, дають позитивний перерозподільчий ефект і не перекладають фінансові ризики і ризики ринку праці на приватних осіб.  відповідно, економічні міркування, що передують зверненням за медичною допомогою, коли виникає така необхідність, не стають причиною відстрочки або відмови від допомоги. Це особливо актуально в умовах кризи в сфері охорони здоров'я, викликаного інфекційним  захворюваннями. У відповідь на кризу COVID-19 уряди багатьох країн вживають заходів, направляючи додаткові бюджетні кошти в систему охорони здоров'я. Так, уряд Сполученого Королівства виділив 6,1 млрд дол. США в рамках найбільшого за останні 30 років пакету заходів бюджетного стимулювання в підтримку національної служби охорони здоров'я. Уряд Іспанії виділив Міністерству охорони здоров'я один мільярд євро, уряд Італії асигнував 3,5 млрд євро на боротьбу з пандемією, а уряд Німеччини прийняло ряд фінансових заходів, що гарантують фінансування лікарень, амбулаторій та установ довготривалої медичної допомоги, в рахунок покриття витрат на боротьбу з пандемією COVID-19. У ряді країн, таких як Іспанія, де медичне обслуговування здійснюється в приватному порядку і де постачальники послуг, як правило, не є учасниками соціальних медичних програм, такі інтеграційні дії були зроблені в рамках антикризового реагування. Це підкреслює важливість створення стрункої системи охорони здоров'я, в якій державі належить центральна роль і яка може доповнюватися приватною пропозицією медичних послуг в умовах державного регулювання. У країнах, де фінансовий тягар медичного обслуговування лягає на домашні господарства або покривається за рахунок добровільного приватного страхування, уряди змушені розширювати заходи в сфері суспільної охорони здоров'я, щоб не допустити поневірянь серед населення. Міцна і добре продумана структура фінансування необхідна для заохочення дотримання постачальниками медичних послуг критеріїв загальної доступності, наявності, прийнятності та якості медичної допомоги в відповідно до актів з прав людини і міжнародними нормами соціального забезпечення, а також для зміцнення національної системи охорони здоров'я в цілому. Це вимагає тісної і ефективної координації дій сторін в фінансуванні, закупівельної діяльності і надання медичних послуг.
У той час як інші надзвичайні ситуації в сфері суспільної охорони здоров'я, такі як спалахи вірусної лихоманки Ебола і важкого гострого респіраторного синдрому (SARS), продемонстрували ефективність короткострокового екстреного планування, пандемія COVID-19 наголошує на необхідності узгоджених і стабільних інвестицій в охорону здоров'я. Вона кидає виклик традиційним поглядам на систему охорони здоров'я як тягар для національної економіки, підкреслюючи її значення для зростання економіки і добробуту суспільства.
Криза COVID-19 привертає увагу до вже перевантаженим системам громадського охорони здоров'я багатьох країн, так само як і до проблемам найму, розстановки, утримання і захисту достатнього числа добре навчених, підтримуваних і мотивованих працівників охорони здоров'я. У ньому відбивається нагальна необхідність стабільних інвестицій в системи охорони здоров'я, включаючи кадри медичних працівників, в створення гідних умов праці та забезпечення лікувальних установ необхідним обладнанням.
Щоб вирішити проблему «витоку мізків», з якої стикаються країни, що розвиваються, органи регулювання трудової міграції в своїх рішеннях повинні ставити на перше місце інтереси сектора охорони здоров'я - з точки зору суспільного охорони здоров'я та економічних перспектив.
Додаткові можливості для країн походження і призначення мігрантів можуть відкриватися завдяки створенню справедливого міграційного режиму та організації діалогу з питань укладення двосторонніх угод, заснованих на правах і враховують гендерні аспекти.
Трудові права і їх захист, а також заходи в сфері соціального забезпечення є запорукою якісного медичного обслуговування і захисту медпрацівників, їх сімей та всього населення під час поточної пандемії і в наступний період. На працівників охорони здоров'я, так само як і на всіх інших працівників, повинні поширюватися норми, захищають їх здоров'я і безпеку, забезпечують адекватне фінансове відшкодування втрачених доходів і покривають витрати на лікування в разі хвороби.
Відповідні міжнародні трудові норми повинні застосовуватися, з тим щоб забезпечити дотримання стандартів, якість послуг і їх відповідність суспільним цілям після закінчення пандемії COVID-19.


РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В М. ЧЕРКАСИ

2.1 Нормативно-правові основи державної політики в сфері охорони здоров'я

Актуальні тенденції розвитку медичної галузі сучасних українських міст все ще досить складно вписати в межі загальноєвропейського сценарію інтелектуалізованого міського розвитку. Ряд системних проблем, серед яких, зокрема, політична й економічна нестабільність, загострення геополітичних ризиків, суттєво стримує прогресивний рух великих міст України на шляху до покращення комунальних сервісів, поглиблення їх взаємоінтеграції для підвищення комфорту проживання громадян. У цьому світлі першочерговим питанням міського розвитку, яке потребує вирішення, є визначення ключових понять, що пояснюють зміст і розкривають сутність «розумного міста» як об’єкта публічного управління, керованої системи забезпечення своїх громадян покращеним комплексом послуг.
Із часів утвердження України як незалежної держави існує певна невідповідність між вагомим суспільним значенням галузі, а також конституційним статусом права на охорону здоров`я, і невиправдано низьким рівнем теоретичного обґрунтування галузевого юридичного режиму у сфері охорони здоров`я. Відповідно, окремі дослідники вважають, що норми медичного права входять до складу права соціального забезпечення і в результаті подальшого розширення й систематизації законодавства у сфері охорони здоров`я воно має сформуватися в окрему самостійну галузь.
Обґрунтування самостійності медичного права, на нашу думку, має базуватися на наступних концептуальних положеннях:
- медичне право як самостійна галузь має предмет (медичні відносини й відносини з організації медичної допомоги) та методи правового регулювання;
- його самостійність визначається соціальною потребою, власне, у правовій формі регулювання суспільних відносин у даній сфері;
- самостійність також визначається існуванням достатньої кількості норм права, нормативного матеріалу для переходу його в галузевий стан.
За переконанням А. Б. Габбасова, який під медичними відносинами розуміє суспільні відносини, що виникають у процесі медичної діяльності (діагностики, лікування, профілактики захворювань) та характеризуються однорідністю й відносною самостійністю, ця група правовідносин має певні специфічні ознаки [5]: нематеріальний, соціальний характер; громадський характер, оскільки медичні послуги є послугами громадського порядку; прикладна забезпеченість (медична апаратура, ліки); спеціальний суб’єктний склад (пацієнт – лікар); нерозривність процесу «виробництва» і «споживання» медичної допомоги; процедурний характер (здійснюється в певному режимі). Спираючись на таке твердження, виділимо організаційно-управлінський аспект медичних відносин, що спросить розуміння системи медичних послуг з управлінської позиції, тобто в якості об’єкта управління.
Так, якщо предметом медичного права, як було зазначено вище, є медичні відносини й відносини з організації медичної допомоги, об’єктом медичних відносин є здоров`я індивіда, нації, а об’єктом організаційних медичних відносин – функціонування системи охорони здоров`я в цілому. Відповідно, організаційні медичні відносини являють собою численну групу відносин, які виникають під час процес реалізації компетенції державних органів управління охороною здоров`я, медичних закладів з організації системи надання лікувально-профілактичної допомоги населенню.
Виходячи з предмета правового регулювання, А. Б. Габбасов характеризує медичне право комплексним методом, який опосередковує прояв регулятивних норм різних галузей права під час регламентації відносин у сфері охорони здоров’я.
Інший підхід розглядає право охорони здоров’я як комплексну галузь права (законодавства). Лікарське (медичне, охороноздоровче) право, або право про охорону здоров’я – це система нормативних актів (норм), що регулюють організаційні, майнові, особисті відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням санітарно-епідеміологічних заходів і наданням лікувально-профілактичної допомоги громадянам.
На думку Н. Б. Болотіної, «право про охорону здоров’я» [1] належить до галузі законодавства, яка охоплює всі нормативно-правові акти, що регулюють цілий комплекс суспільних відносин в галузі охорони здоров’я. Така галузь законодавства є комплексною, вона містить норми різних галузей права (цивільного, адміністративного, фінансового, трудового, екологічного), які регулюють спільний об’єкт – охорону здоров’я людини.
У цілому потреба українського суспільства в знаннях у сфері правового забезпечення медичної діяльності та системи управління нею на рівні держави зумовлена, на думку С. Г. Бугайцева [3], такими чинниками: збільшенням кількості нормативно-правових актів системи охорони здоров’я України; потребами практичної діяльності лікувально-профілактичних закладів, де найчастіше й виникають проблеми медично-правового характеру; запитами юридичної практики, які свідчать про зростання значення спеціальних знань, пов’язаних з особливостями законодавчого регулювання медичної діяльності; підвищенням рівня правової грамотності населення у сфері отримання медичних послуг, що проявляється і у збільшенні кількості скарг та позовних вимог у випадку надання медичної допомоги незадовільної якості.
Однією з частин механізму державного управління системою охорони здоров’я є його правовий механізм. У цьому механізмі виділяються такі складові, як нормативно-правова, інформаційна, матеріально-технічна, кадрова, фінансово-економічна, організаційна та психологічна. Так, наприклад, кадрова складова правового механізму державного управління системою охорони здоров`я включатиме в себе процес підготовки кадрового потенціалу (юристи у сфері охорони здоров’я) для потреб національної системи охорони здоров’я.
А фінансово-економічна складова проявляється, зокрема, у фінансовому забезпеченні діяльності сфери охорони здоров’я, її інституцій, а також розробленні і впровадженні заходів контролю за дотриманням правила законності суб’єктами медичного ринку.
В якості засобів комплексного впливу органів державного управління на суб’єктів ринку медичних послуг виступають нормативно-правові акти: укази, розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Міністерства охорони здоров’я України, інших міністерств та відомств України, накази обласних, міських, районних держадміністрацій тощо. Також засобами впливу на суб’єктів ринку медичних послуг можуть бути процеси їх ліцензування та акредитації чи державний контроль (суб’єкти контролю – МОЗ України, Управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій) за дотриманням нормативно-визначених стандартів надання медичних послуг.
Із позиції об’єкта управління, аналізуючи ст. 24 Конституції України щодо прав і свобод громадян стосовно сфери охорони здоров`я, всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи в цій сфері, і не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Але більш використовуваною та відомою для населення є ст. 49 Конституції України, в якій визначено, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Крім того, законодавець зобов’язаний здійснювати державне фінансування відповідних медико-санітар- них і оздоровчо-профілактичних програм та гарантувати створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного  обслуговування, надання безоплатно медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я [8, ст. 24, 49].
Також право на охорону здоров`я регламентується ст. 283 Цивільного Кодексу (ЦК) України, де зазначається, що охорона здоров`я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. Конституційне право на охорону здоров’я дає змогу кожному дієздатному громадянину самостійно обирати законні шляхи і засоби для досягнення стану повного фізичного, душевного і соціального благополуччя. Крім позитивних дій самої особи, згідно з ЦК України (ст. 283), повинні забезпечуватися ще три умови, а саме: повинні бути наявні засоби, за допомогою яких громадянин зміг би задовольнити свої законні інтереси і можливість ними безперешкодно користуватися; можна вимагати відповідних позитивних дій від зобов’язаних суб’єктів; у випадку порушення прав є можливість застосувати заходи державного примусу [20, ст. 283; 174, т.1. с. 469-470]. Право громадянина на охорону здоров`я регламентується також і ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Зокрема, його положенням, яке зазначає, що «кожний громадянин України має право на охорону здоров`я», що передбачає [11, ст. 6]:
- життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини;
- безпечне для життя і здоров`я навколишнє природне середовище;
- санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
- безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
- кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;
- достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;
- участь в управлінні охороною здоров`я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку передбаченому законодавством;
- можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;
- правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я;
- відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди;
- оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів охорони здоров’я;
- можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути обмежені загальновизнані права людини і громадянина [11, ст. 6]. Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров’я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Загалом усю чинну нормативно-правову базу у сфері охорони здоров’я, у тому числі і в реалізації права громадян на охорону здоров’я, можна поділити на види, до яких належать такі документи:
1) Конституція України;
2) міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані в Україні;
3) Цивільний Кодекс, кодифіковане законодавство, закони України;
4) Укази й Розпорядження Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;
5) Рішення Конституційного Суду України;
6) відомчі нормативно-правові акти, які видаються МОЗ України, іншими міністерствами й відомствами і стосуються системи охорони здоров’я та надання медичної допомоги населенню;
7) нормативно-правові акти місцевих
органів державної та виконавчої влади, що
стосуються охорони здоров’я;
8) внутрішні нормативно-правові акти лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я.
Згідно Основного Закону України, утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, а отже пріоритетним напрямом її розвитку. Це положення знайшло відображення в основних принципах охорони здоров’я в Україні, а саме: визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства й держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України [11, ст. 4].
Варто нагадати, що, згідно зі ст. 3 Конституції України, зміст і спрямованість діяльності держави визначаються правами й свободами людини та їх гарантією, а життя й здоров’я людини визнаються найвищою соціальною цінністю [8, ст. 3].
Відповідно до чинного законодавства, основу державної політики охорони здоров`я формує Верховна Рада України.
Формування такої політики здійснюється закріпленням конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначенням її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановленням нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створенням відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердженням загальнодержавних програм у сфері охорони здоров’я [11, ст. 13]. Реалізація державної політики охорони здоров’я, особисту відповідальність за яку несе Президент України, покладена на органи державної виконавчої влади.
Так, до компетенції Кабінету Міністрів віднесено розробку та здійснення державних цільових програм, створення економічних, правових та організаційних механізмів, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров’я; забезпечення розвитку мережі закладів охорони здоров’я; укладання міжурядових угод і координація міжнародного співробітництва з питань охорони здоров’я; а також у межах своєї компетенції здійснення інших повноважень, покладених на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я [11, ст. 14].
Недостатнє фінансування галузі у поєднанні з нестабільністю й інколи недостатньою адекватністю державного управління та правового регулювання системи є основними причинами проблем у вітчизняній системі охорони здоров’я. Так, остаточно не визначеним залишається гарантований рівень медичної допомоги населенню, значного поширення набула тіньова форма оплати медичної допомоги. Пріоритетність вирішення першочергових завдань системи охорони здоров’я ставить перед наукою державного управління проблему розробки рекомендацій з удосконалення організаційних форм управління галуззю та механізму правового забезпечення її прогресивного розвитку.
Основний закон України у сфері охорони здоров’я – «Основи законодавства України про охорону здоров’я» [11] – за своєю суттю є рамковим нормативним актом, а не законом прямої дії. Він подає визначення лише чотирьох термінів, а саме: «здоров’я», «охорона здоров’я», «заклади охорони здоров’я», «медико-санітарна допомога», тобто не містить достатнього понятійного апарату. Хоча одним з основних завдань правового регулювання сфери охорони здоров’я є визначення повноважень державно-комунального і приватного секторів системи, проте в цьому законі практично відсутня правова регламентація відносин фізичних і юридичних осіб різних форм власності.
Аналізований документ не визначає цивільного характеру функціонування системи охорони здоров’я.
На правовідносини в системі охорони здоров’я повною мірою повинна розповсюджуватися дія Закону України «Про захист прав споживачів». Проте, аналізуючи цей закон [13], треба констатувати: розглядаючи лікаря як звичайного товаровиробника (надавача послуг), закон не враховує, що практична медицина не є діяльністю, яка ґрунтується на точній науці, а здоров’я як об’єкт медичної діяльності істотно відрізняє медичну послугу від інших професійних послуг. Таким чином, аналізований закон загалом, розповсюджуючи свою дію на будь-які відносини з участю споживача, не торкається суті професійної медичної діяльності.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль над додержанням законодавства із питань охорони здоров’я, материнства та дитинства. Статтею 14 Основ законодавства України про охорону здоров’я визначено, що реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації реалізовують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Статтею 15 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачено, що реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації. Крім того, наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року № 752 «Про порядок контролю якості медичної допомоги» передбачено, що дія цього Порядку поширюється на Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управління (головні управління) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі – управління охорони здоров’я), заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування (далі – заклади охорони здоров’я), фізичних осіб-підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики. Відповідно до зазначеного Порядку, контроль якості надання медичної допомоги здійснюється шляхом застосування методів зовнішнього та внутрішнього контролю якості медичної допомоги. Внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом закладів охорони здоров’я, а зовнішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється органами державної виконавчої влади. Контроль якості надання медичної допомоги здійснюється за такими складовими: структура, процес та результати медичної допомоги; організація надання медичної допомоги; контроль за реалізацією управлінських рішень; відповідність кваліфікаційним вимогам медичних працівників, у тому числі керівників закладів охорони здоров’я; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги; забезпечення прав та безпеки пацієнтів під час надання їм медичної допомоги.
У підсумку слід згадати ще один важливий стратегічний документ – Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020», схвалену Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015. Стратегія визначає контур низки реформ, які істотним чином змінюють пріоритети державної соціальної й, відповідно, медичної політики в Україні, зокрема: реформа системи соціального захисту; пенсійна реформа; реформа системи охорони здоров’я; програма здорового способу життя та довголіття [14]. Очевидно, що виявлення сутності та тенденцій цих змін є найважливішою передумовою реформування чинної моделі медичного обслуговування в цілому. На наше переконання, головними напрямами реформи у контурі Стратегії в перспективі мають стати:
- підвищення особистої відповідальності громадян за власне здоров’я,
- забезпечення для них вільного вибору постачальників медичних послуг належної якості, 
- надання для цього адресної допомоги найбільш соціально незахищеним верствам населення,
- створення бізнес-дружнього середовища на ринку послуг з охорони здоров’я.
Як показує аналіз основних нормативно-правових актів України у галузі регулювання медичних послуг, її нормативно-правова база потребує оновлення, а сама система охорони здоров’я – значного перетворення у бік посилення соціальної відповідальності як суб’єкта, так і об’єкта медичного обслуговування. Значною мірою це зумовлено певною відсутністю політичного консенсусу щодо зміни положень статті 49 Конституції України. В ній задекларована безоплатність медичної допомоги у необмеженому обсязі та неможливість скорочення медичної інфраструктури щодо надання цієї допомоги.
Через це в Україні досі немає чітко визначеного обсягу та меж державних гарантій щодо забезпечення громадян безоплатною медичною допомогою. Тому в першу чергу потребує модернізації система фінансування галузі охорони здоров’я, яка має передбачити чіткі, зрозумілі гарантії держави щодо надання медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл ресурсів галузі, скорочення неформальних платежів та досягнення головної цілі, яка стоїть на меті контролю якості надання медичної допомоги, а саме: щоб кожен громадянин – потенційний отримувач такої допомоги – відчував, що медична допомога надається йому якісно та ефективно.
У висновку можна зробити висновок, що реалізація всіх напрямків державної політики в сфері охорони здоров'я має забезпечити формування гідного здорового способу життя для всього населення в цілому, в незалежності від його матеріального становища і соціального статусу.  І якщо говорити про довгострокову перспективу, то повинна бути створена система охорони здоров'я, що дозволяє надавати доступну, якісну, а найголовніше не приносить шкоди здоров'ю, медичну допомогу на основі єдиних вимог і підходів з урахуванням передових досягнень науково-технічного процесу, що і буде запорукою  стійкого соціально-економічного розвитку України.

2.2 Актуальні проблеми і перспективи розвитку системи охорони здоров'я на рівні держави

У цьому розділі розглянуто найактуальніші проблеми і перспективи, які допоможуть охорони здоров'я розвиватися в умовах нестабільного положення в країні.  До найбільш значущим проблем відносять такі проблеми: недостатнє фінансування охорони здоров'я; кадрове забезпечення; якість медичної допомоги;  доступність медичної допомоги; недостатня інформатизація; оснащеність медичним обладнанням знаходиться на найнижчому рівні;  низька демографічна ситуація; лікарське забезпечення;  низький рівень заробітної плати. Всі ці проблеми розглянуті в цільових програмах і проектах створених і затверджених Урядом.
В останні роки особлива увага була приділена розвитку охорони здоров'я.  Це відбивається в законодавчій базі, цільових програмах і проектах. Все це послужило оновленням матеріальної бази меди них установ.  А також до проблеми фінансування відноситься і нераціональне використання грошових коштів.  Раніше в фінансуванні охорони здоров'я використовувався багатоканальний метод фінансування. Збільшення кількості фінансових потоків призвело до зниження фінансових коштів надходять до установ охорони здоров'я.  сучасне охорону здоров'я потребує збільшення обсягів фінансових коштів і в зменшенні фінансових потоків.  В даний час практикується саме одноканальний метод фінансування.
В результаті недостатнього фінансового забезпечення, установи охорони здоров'я змушені збільшити кількість наданих платних медичних послуг і ціни на них.  В умовах такого фінансування, слід помітити, що збереження і охорона здоров'я стають невигідними. Рішенням такої проблеми може виступити диференціація тарифів на оплату медичної допомоги, але це вимагає внесення змін до правову і законодавчу бази охорони здоров'я. Проблема в кадровому забезпеченні, теж відіграє величезну роль в розвитку охорони здоров'я.  Кадрова політика вважається невід'ємною частиною державної політики в сфері охорони здоров'я.  недолік висококваліфікованих кадрів тягне за собою зниження якості наданої медичної допомоги, особливо в сільській місцевості. Для вирішення цієї проблеми міністерство охорони здоров'я реалізує довгострокову цільову програму «Кадрове забезпечення системи охорони здоров'я ».  Програма передбачає наступні цілі: 
 - вдосконалення та перспективний розвиток забезпеченості обласної системи охорони здоров'я медичними кадрами;
 - поетапне усунення дефіциту медичних кадрів, а також кадрового дисбалансу;
 - забезпечення припливу в медичні організації області лікарів і середнього медичного персоналу;
 - планування підготовки і працевлаштування медичних працівників з використанням сучасних технологій кадрового менеджменту, ефективних мотиваційних механізмів, що дозволяють забезпечити медичні організації кваліфікованими кадрами, здатними поліпшити якість надання медичної допомоги населенню;
 - вирішення соціальних питань медичних працівників з метою підвищення доступності та якості медичної допомоги підвищення престижу медичного працівника.
Програма спрямована на вирішення таких завдань:
 - формування системи управління кадровим потенціалом охорони здоров'я в області з урахуванням структури потреби в медичних кадрах, їх оптимального розміщення та ефективного використання;
 - досягнення повноти укомплектованості медичних організацій медичними працівниками;
 - вдосконалення системи відбору абітурієнтів, професійної підготовки фахівців;
 - створення умов для планомірного зростання професійного рівня знань і умінь медичних працівників;
 - забезпечення соціального захисту, підвищення якості життя медичних працівників на основі приведення оплати праці у відповідність з обсягами, складністю та ефективністю надання медичної допомоги.
Протягом десятиліть рівень зарплати наших лікарів був невеликий, і лікарі вважалися дешевим ресурсом.  Низький рівень оплати праці змушував лікарів поєднувати роботу в кількох місцях. Доступність і якість медичної допомоги забезпечується:
1. організацією надання медичної допомоги за принципом наближеності до місця проживання, місця роботи або навчання;
2. наявністю необхідної кількості медичних працівників та рівнем їх кваліфікації;
3. можливістю вибору медичної організації і лікаря відповідно до цього Закону;
4. застосуванням порядків надання медичної допомоги та стандартів медичної допомоги;
5. наданням медичної організацією гарантованого обсягу медичної допомоги відповідно до програми державних гарантій безкоштовного надання громадянам медичної допомоги;
6. встановленням відповідно до законодавства вимог до розміщення медичних організацій державної системи охорони здоров'я та інших об'єктів інфраструктури;
7. транспортною доступністю медичних організацій для всіх груп населення, в тому числі інвалідів та інших груп населення з обмеженими можливостями пересування;
8. можливістю безперешкодного і безкоштовного використання медичним працівником засобів зв'язку і транспортних засобів для перевезення пацієнтів;
9. оснащенням медичних організацій обладнанням для надання медичної допомоги з урахуванням особливих потреб інвалідів та інших груп населення з обмеженими можливостями здоров'я.
Якість і доступність медичної допомоги є, найважливішими умовами в охороні здоров'я, і по її забезпеченню Урядом був розроблений ряд проектів і програм. Спочатку ознайомимося з визначенням якості та доступності медичної допомоги. Якість медичної допомоги - сукупність характеристик, підтверджують відповідність наданої медичної допомоги наявним потребам пацієнта, його очікуванням, сучасному рівню медичної науки, технологій і стандартів.
Виділяють наступні характеристики якості медичної допомоги:
професійна компетенція;
доступність;
міжособистісні взаємини;
ефективність;
безперервність;
безпеку;
зручність;
відповідність очікуванням пацієнтів.
Видатки на охорону здоров’я зросли в реальному вираженні на душу населення (на 20% з 2015 до 2020 року), але це збільшення частково пояснюється зниженням чисельності населення (на 2,9% за аналізований період) та відбувається значно повільніше, ніж економічне зростання (Таблиця 1). Крім того, консолідовані видатки на охорону здоров’я у відсотках від ВВП значно скоротилися (з 3,6% до 3,0%, тобто майже на 15%), що свідчить про те, що державні видатки на охорону здоров’я зростали набагато повільніше, ніж економіка. Якщо така тенденція збережеться до 2021 року, залишаючись на рівні 3%, то очікується, що реальні видатки на охорону здоров’я на душу населення зменшаться на 8,4%.
Видатки на охорону здоров’я не зростали нарівні з ВВП, оскільки державні видатки в цілому скорочувались, а пріоритетність охорони здоров’я у складі зменшеного обсягу видатків знижувалась. Таблиця 1 демонструє вплив цих двох основних факторів, через які Україна протягом 2015-2020 років не розширила бюджетний простір для системи охорони здоров’я відповідно до економічного зростання. Щоб досягти відновлення та забезпечити довгострокове зростання, уряд скоротив загальні державні видатки (з 34,2% до 32,9% ВВП), а це означало, що загальний обсяг бюджетних коштів фактично зменшився.
Уряд також вирішив зменшити частку бюджету, виділеного на охорону здоров’я (з 10,4% у 2015 році до 9,2% у плані на 2020 рік).
Таблиця 1
Зміни у фінансуванні охорони здоров’я у 2015-2020 роках
	2015	2016	2017	2018	2019	2020	план	2021	прогноз**	різниця у %
								2020	to 2015	2020	to 2021
Консолідовані бюджетні видатки на охорону здоров’я
Реальні видатки на охорону здоров’я на душу населення (2015, грн) *		1 657		1 553		1850		1 897		1 959		1 988		1 848		20.2		-8.4
Реальні видатки на охорону здоров’я (2015, млрд грн)*		71.0		66.3		78.6		80.2		82.3		83.2		77.0		17.1		-8.7
Видатки на охорону здоров’я (% ВВП)	3.6	3.2	3.4	3.3	3.2	3.0	3.0	-14.8	0
Ключові фактори
Чисельність населення	(млн)	42.8	42.7	42.5	42.3	42.0	41.8		-2.4	
Економічне зростання	(зміна реального ВВП у %)	-9.8	2.4	2.5	3.4	3.2	3.7			
Консолідовані видатки	(% ВВП)	34.2	35.0	35.4	35.1	34.5	32.9		-3.7	
Частка видатків на охорону здоров’я у консолідованих видатках		10.4		9.0		9.7		9.3		9.4		9.2			-11.5	


Доступність медичної допомоги - це доступ до служб охорони здоров'я незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних та мовних бар'єрів. Умови, які створюються для підвищення якості та доступності медичної допомоги, диктуються державною політикою в сфері охорони здоров'я.
Особливо гостра проблема, в забезпеченні цих показників, варто в сільській місцевості. Відзначається дефіцит кадрів і низька кваліфікація. Багато населені пункти віддалені від центральних, обласних та районних центрів.
Все це обумовлено низькою заробітною платою в сільському охороні здоров'я, неможливістю надання житла, ніяких перспектив в професійному зростанні.  Відсутнє необхідне медичне обладнання, сервісне обслуговування недоступно в зв'язку з відсутністю сервісних центрів.  Відсутність необхідного транспорту та дефіцит ПММ призводить до недоступності медичної допомоги.  Перспектива у використанні інформаційних технологій дозволить забезпечити ефективні комунікації. Інформатизація сільської охорони здоров'я найбільш важлива. З метою поліпшення медичної допомоги в сільській місцевості була розроблено спеціальну програму «Земський лікар», яку продовжили до 2016 р. Мета програми: фінансове забезпечення молодих фахівців в галузі охорони здоров'я, для покупки або будівництва житла. Завдання програми: знизити дефіцит медичних фахівців до 70 - 75% до кінця 2015-2016 рр. Лікарське забезпечення дозволяє забезпечити реалізацію найважливішого соціального пріоритету країни - збереження і зміцнення здоров'я населення.  Основним завданням лікарського забезпечення є поставка лікарських засобів за доступними цінами. Лікарські препарати особливий товар.  Самостійно, якість лікарських препаратів, споживач визначити не може. Питання якості лікарських препаратів залишається актуальним.  Основною проблемою, на ринку лікарських препаратів, є поява фальсифікованих лікарських засобів. В результаті реалізації фінансової підтримки соціально – економічної функції охорони здоров'я та створення системи лікарського забезпечення медичної допомоги, що надається громадянам, відповідно до державними гарантіями
Мета стратегії полягає в задоволенні потреб населення і системи охорони здоров'я в ефективному, безпечному і раціональному забезпеченні лікарськими засобами.  Стратегія спрямована на рішення наступних завдань:
1. Забезпечення раціонального використання лікарських препаратів для медичного застосування;
2. Удосконалення порядків формування переліків лікарських препаратів для медичного застосування, забезпечення якими здійснюється в рамках програми державних гарантій безкоштовного надання громадянам медичної допомоги, а також в рамках надання державної соціальної допомоги у вигляді набору соціальних послуг;
3. Забезпечення безпеки, ефективності та якості лікарських препаратів для медичного застосування;
4. Удосконалення державного регулювання цін на лікарські препарати медичного застосування, забезпечення якими здійснюється в рамках програми державних гарантій безкоштовного надання громадянам медичної допомоги, а також в рамках надання державної соціальної допомоги у вигляді набору соціальних послуг;
5. Підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників.
Перспективним інструментом реалізації Стратегії лікарського забезпечення населення до 2025 року є:
 - застосування міжнародного досвіду в удосконаленні регуляторної бази;
 - застосування стандартизації та доказової медицини в охороні здоров'я;
 - розвиток інститутів клініко-економічної та соціально-економічної оцінки ефективності лікарських препаратів, в тому числі при формуванні обмежувальних переліків.
В даний час охорони здоров'я приділяється особлива увага, і заходи щодо його розвитку триватимуть до 2022 р. Ще одним важливим кроком у розвитку охорони здоров'я послужило, внесення поправок в закон про соціальне страхуванні.  Однією з головних перспектив розвитку охорони здоров'я, є збереження і зміцнення здоров'я населення на основі формування здорового способу життя і підвищення доступності та якості медичної допомоги. Реформа охорони здоров'я повинна послужити поліпшенням здорового способу життя, поліпшенням якості і доступності медичної допомоги, збільшенням фінансування, оснащенням сучасним обладнанням, підвищення зарплат медичним працівникам

2.3 Проблеми в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси

У сучасному українському суспільстві існує безліч проблем, які не обговорюються на інформаційних майданчиках, тобто в різних новинних програмах, а також у тілі і радіопередачах, а якщо і зачіпається будь - яка визначена сфера життєдіяльності людини і населення в цілому, то про справжніх проблеми не  йдеться.
Однією з таких сфер є охорона здоров'я, про проблеми якої говориться вкрай рідко, а часом і зовсім замовчується.
В результаті соціологічного дослідження (анкетування) з точки зору населення м. Черкаси були виділені проблеми в сфері охорони здоров'я.
Найбільш важливими і часто зустрічаються проблемами, з точки зору населення м. Черкаси краю були виділені 6 проблем (Рис.).
Ми бачимо, що 56% опитаних вважають, що низька забезпеченість лікарськими кадрами є найбільш важливою і поширеною проблемою в м. Черкаси, далі 50% опитаних виділяють в якості проблеми ставлення медичних працівників до пацієнтів, тобто рівень культури обслуговування пацієнтів медичним персоналом, далі 47% опитаних виділяють таку проблему як слабка матеріально - технічна база медичних установ, тобто недостатня оснащеність сучасним обладнанням і недостатнє виділення коштів на розвиток різних медичних організацій, особливо в селах, селах, селищах і станицях міського типу.
Наступною поширеною проблемою в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси є низька якість медичної допомоги, так як 45% опитаних виділяють саме цю проблему, далі 35% опитаних виділяють таку проблему як платність медичної допомоги, тобто навіть ті послуги які повинні бути безкоштовними,  стають платними і за них доводиться платити, і наступною проблемою, яку обрали 21% опитаних є низька доступність медичної допомоги.

Рис. 2.1 Розподіл відповідей респондентів на запитання: «На Ваш погляд, які проблеми охорони здоров'я Ви вважаєте найбільш значущими?»

Далі, наступною проблемою було виділено відсутність умов для прийому пацієнтів, тобто неправильне складання черги, так як відведеного часу на пацієнта не вистачає, і тому починає зрушуватися чергу за часом.
Так, на питання «Лікар Вас прийняв під час, встановлений за записом?»  47% респондентів відповіли, що ні, тобто їх прийняли набагато пізніше, ніж вони повинні були потрапити на прийом до лікаря.
Наступною проблемою, з точки зору населення м. Черкаси краю є запис на прийом до лікаря, тобто якими способами пацієнт записується на прийом.  І дослідження показало, що по телефону записуються 30% респондентів, при особистому зверненні в реєстратуру 57% респондентів, через інтернет записуються 36% опитаних, а 13% респондентів записує лікуючий лікар на наступний прийом. Тобто більшості опитаних доводиться особисто приїжджати до медичних установ для запису до лікаря, і не факт, що в цей день вони потраплять на прийом, часом їм доводиться чекати більше 24 годин.

Рис. 2.2 Розподіл відповідей респондентів на запитання: «Як Ви записуєтеся на прийом до лікаря?»

Ще однією з проблем у сфері охорони здоров'я, як було зазначено вище, є час очікування прийому у лікаря, де дослідження показало, що 34% респондентів очікують прийом 24 години і більше, 7% опитаних відповіли, що очікують прийом у лікаря близько  12 годин, 4% респондентів відповіли що близько 6 годин, ще 20% опитаних відповіли, що чекають прийом близько 3 годин і 29% опитаних респондентів відповіли, що чекають прийом менше 1 години при зверненні до медичного закладу.
Так само слід зазначити, що 34% опитаних, які відповіли, що чекають прийом у лікаря 24 години і більше розділилися приблизно порівну між тими, хто проживає в районному центрі (місті), і тими, хто проживає далеко від районного центру.


Рис. 2.3 Розподіл відповідей респондентів на запитання: «Час очікування прийому у лікаря, до якого Ви записалися (викликали на будинок), з моменту запису на прийом склало?»

Далі хочемо відзначити, що ще однією проблемою в сфері охорони здоров'я є відвідування фахівців в медичних установах, так соціологічне дослідження показало, що 32% опитаних респондентів звертаються до терапевта лише раз на рік, а ще 35% опитаних не звертаються до терапевта зовсім, що сприяє поширенню  різних хвороб, так як у деяких хвороб немає явних ознак, за якими можна зрозуміти що захворюєш.
Теж саме стосується звернення до вузьких спеціалістів (лор, хірург, невролог, офтальмолог і т. д.), Де анкетування показало, що 40% опитаних звертаються один раз в рік, що дуже рідко, а 25% не звертаються зовсім, ніж сприяють розвитку різних захворювань  у яких немає явних зовнішніх ознак.
Наступною проблемою в сфері охорони здоров'я є внутрішня навігація медичних організацій, так як анкетування показало, що 61% опитаних респондентів з працею можуть знайти потрібний їм кабінет, так як дуже складно орієнтуватися без різних покажчиків.
Також хочемо зазначити, що деякі респонденти виділяли такі проблеми:
  1) певний медичний персонал не може освоїти комп'ютерну техніку (1%);
  2) вимога оплатити медичні послуги, а також ліки, які повинні надаватися безкоштовно (1%);
  3) дуже мало машин швидкої допомоги, в зв'язку з чим вони довго добираються до пацієнтів (4%);
  4) відсутність обладнання для комфортного місце знаходження, а точніше кондиціонерів влітку і опалювальних батарей взимку (2%);
  5) низька заробітна плата лікарів, а також всього медичного персоналу в цілому (6%);
  6) НЕ хватка медичних установ, особливо в селищах, селах, селах і станицях міського типу (4%);
  7) дуже дорогі ліки, які не всі можуть дозволити (7%);
  8) велика черга на безкоштовну діагностику (близько місяця), і дуже багато слід здати аналізів, в слідстві чого доводиться діагностуватися на платній основі (5%);
  9) недостатність кількості часу на обслуговування одного пацієнта (1%);
  10) літній персонал, який слід замінити (10%).
Таким чином, на основі виявлення проблем у сфері охорони здоров'я було виділено коло проблем, який на думку населення м. Черкаси, є актуальним в даний час в сучасній державі.






РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В М. ЧЕРКАСИ: ДОСВІД СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Загальна характеристика дослідження

Чисельність і склад людського суспільства безперервно змінюються під впливом народжуваності і смертності. Дітонародження виступає основою існування і розвитку цивілізації, а смертність коригує цей процес, приводячи до непоправних, але природним втрат. В цілому народжуваність, смертність беруть активну участь у формуванні демографічної ситуації і серйозно позначаються на багатьох сторонах суспільної життєдіяльності, зокрема на соціальній сфері.
«Смерть - це природна подія, пов'язана з припиненням життя, тобто завершенням обміну речовин між людським організмом і навколишнім середовищем.  Смертність прийнято ототожнювати з демографічним процесом, який включає всю сукупність смертей в населенні за певний період часу ».
Складається рівень смертності під впливом різних факторів, які поділяються на чотири найважливіші групи:
• природно-біологічні чинники - спадковість, екологічна обстановка і інші;
• соціально-економічні чинники - спосіб життя, рівень життя, характер і умови праці, розвиток системи охорони здоров'я, війни та інші;
• демографічні (структурні) фактори - статевий, віковий, шлюбний, територіальний склад населення;
• чинники - пособники смертності: куріння, алкоголь, наркотики і так далі.
Природний приріст населення - перевищення народжуваності над смертністю, тобто різниця між кількістю померлих за певний період часу.  Служить найбільш загальною характеристикою інтенсивності зростання населення, вимірюється зазвичай коефіцієнтом природного приросту населення на 1000 жителів на рік.
 «Коефіцієнт природного приросту - відношення природного приросту населення до середньорічної чисельності населення.  Він також може бути отриманий як різниця між коефіцієнтом народжуваності і коефіцієнтом смертності ».
Основним джерелом статистики населення є поточний облік і одноразові спостереження у вигляді у вигляді суцільних або вибіркових переписів. Причому першоджерелом відомостей про населення є переписи. Вони дають найбільш повні і точні відомості про чисельність населення. Поточний облік народжених, померлих, які прибули на ту чи іншу територію і вибули з неї дозволяє визначити чисельність населення щорічно на основі підсумків останнього перепису.
Актуальність дослідження тісно пов'язана з ситуацією важкою демографічною ситуацією в Україні. Така ситуація почала складатися на початку 90-х років XX століття і збіглася з економічною кризою в країні.
Державна політика в сфері охорони здоров'я є однією з актуальних і значущих проблем в сучасному суспільстві нашої держави, вирішення яких необхідне, так як статистика показує, що рівень народжуваності падає, а рівень смертності зростає (Рис. 3.1), що веде до негативних наслідків для всього суспільства в цілому.

Рис. 3.1 Рівень народжуваності і смертності в Україні

У першій половині XX століття, населення України, зокрема українці, пройшли нелегкі випробування війнами, репресіями, голодомором, депортаціями. За деякими оцінками демографічні втрати України за цей період становлять близько 16 млн осіб[3].

Рис. 3.2 Зміна чисельності населення України 1989-2020 роки

У другій половині XX століття динаміка показників демографії України характеризується швидким відновленням населення з подальшим зниженням темпів приросту й негативним приростом населення в 90-х роках. У Другій світовій війні Україна втратила 14 млн осіб[4]. Тільки в 1959 році, в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, чисельність населення сягнула довоєнного періоду в 42,1 млн осіб. Проте, при подальшому збільшенні загальної чисельності населення, динаміка показників природного та міграційного приросту людності вже характеризується тенденцією до зниження. Так, упродовж першого повоєнного міжпереписного періоду (1959—1970 роки) чисельність населення зросла на 12,5 %, протягом другого (1970—1979 роки) — на 5,4 %, третього (1979—1989 роки) — лише на 3,7 %. У період 1989—1993 років чисельність населення України зросла всього на 1,5 %. Того ж 1993 року було зафіксовано найбільшу чисельність населення України — 52,2 млн осіб. Проте наприкінці 90-х років Україна почала втрачати населення. Кількість людності в Україні 2001 року в порівнянні з 1993 роком скоротилася на 7,2 %.
На початку XXI століття кількість населення України скорочується й далі, у 2001—2013 роках — зменшилася на 6 %.
Народжуваність в Україні, станом на 2017 рік, дорівнює 10,3 ‰ (189-те місце у світі)[30]. 2012 року середній коефіцієнт народжуваності становив 11,4 ‰ (народжень на 1000 осіб). Народжуваність у сільській місцевості є традиційно вищою — 12,6 ‰ проти 10,9 ‰ у міських поселеннях[27]. Найвищий коефіцієнт народжуваності спостерігається у західних областях — Рівненській (15,9 ‰), Закарпатській (15,1 ‰), Волинській (14,8 ‰). 2012 року найбільша народжуваність в Україні була зафіксована на півночі Рівненської області: у Рокитнівському (25,8 ‰), Володимирецькому (22,5 ‰) та Березнівському (22,0 ‰) районах. Найнижчий коефіцієнт народжуваності спостерігається у північних та східних областях: Чернігівській (9,4 ‰), Луганській (9,6 ‰), Сумській (9,7 ‰), Донецькій (9,8 ‰). 2012 року найнижча народжуваність в Україні була зафіксована у деяких сільських районах лівобережних областей та в містах Донбасу (менш як 8 ‰).




Рис. 3.3 Коефіцієнт народжуваності в Україні

Захворюваність - це медико-статистичний показник, що визначає число захворювань, вперше зареєстрованих за календарний рік серед населення, яке проживає на якійсь конкретній території.  Варто зазначити, що захворюваність є одним з критеріїв оцінки здоров'я населення ».
Хвороби органів дихання особливо виділяються своїм числом в загальній сукупності зареєстрованих випадків захворювань, кажучи про хвороби органів дихання, перш за все, маються на увазі гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів, грип та пневмонія, інші гострі респіраторні інфекції нижніх дихальних шляхів, хронічні хвороби нижніх дихальних шляхів  , а також інші захворювання.
Так, для виявлення проблем, а також шляхів вирішення цих проблем в сфері охорони здоров'я, було проведено соціологічне дослідження (анкетування) на тему: «Виявлення проблем в сфері охорони здоров'я, а також шляхи їх вирішення в м. Черкаси».
Метою якого є виявлення існуючих проблем у сфері охорони здоров'я, з точки зору населення м. Черкаси, а також визначення шляхів вирішення існуючих проблем, так само з точки зору населення м. Черкаси.
Для цього він обумовлені наступні завдання дослідження:
- виявити проблеми в сфері охорони здоров'я, з точки зору населення м. Черкаси;
- виявити шляхи вирішення проблем в сфері охорони здоров'я, з точки зору населення м. Черкаси.
Респондентам було запропоновано заповнити анкету, яка складалась з 25 питань, як відкритого, так і закритого типу. За основу було вибрано населення м. Черкаси у віці від 18 до 60 років.  Опитування проводилося з 15.12.2020 по 30.12.2020 рр., Вибірка формувалася випадковим чином.
Соціологічне дослідження (анкетування) проводилося на основі м. Черкаси, де кількість опитаних респондентів склало 100 чоловік.  З них:
1) по статі:
           - 54 (54%) - жінок;
           - 46 (46%) - чоловіків;
  2) за віковими категоріями:
           - від 18 до 20 - 27 (27%);
           - від 21 до 30 - 18 (18%);
           - від 31 до 40 - 20 (20%);
           - від 41 до 50 - 17 (17%);
           - від 51 до 60 - 18 (18%);
  3) за родом діяльності:
           - вчуся - 25 (25%);
           - працюю - 61 (61%);
           - на пенсії - 8 (8%);
           - домогосподарка - 8 (8%);
           - безробітний - 7 (7%);
4) за місцем фактичного проживання:
           - районний центр (місто) - 40 (40%);
           - передмістя (в 10 - 20 хвилинах від районного центру) - 27 (27%);
           - проживаю далеко від районного центру - 33 (33%).
Таким чином, в соціологічному дослідженні (анкетуванні) взяли участь різні групи населення, з різноманітними поглядами, а також думками, з приводу проблем і шляхів вирішення в сфері охорони здоров'я.

3.2 Шляхи вирішення проблем в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси

Дослідження показало, що 41% опитаних респондентів не задоволені медичним обслуговуванням, ще 39% опитаних не змогли відповісти з приводу задоволення медичною допомогою в регіоні їх проживання, тобто в сучасному суспільстві в сфері охорони здоров'я існують певні проблеми, шляхи вирішення яких були визначені в соціологічному дослідженні на  тему: «Виявлення проблем в сфері охорони здоров'я, а також шляхи їх вирішення в м. Черкаси».
Населення м. Черкаси виділило наступні шляхи вирішення проблем в сфері охорони здоров'я:
  - забезпечення лікарень, особливо в селищах, селах і станицях міського типу, сучасним обладнанням (10% опитаних);
  - закупівля машин швидкої допомоги в селах, селах і станицях міського типу, так як там їх вкрай не вистачає (4% опитаних);
  - виділення коштів на лікарські препарати, так як певний перелік лікарських препаратів повинен бути в медичних установах (5% опитаних);
  - аналізувати видаткові операції за певним медичній установі повинні незалежні експерти, а також комісії (2% зрошуваних);
  - заміна керівників в сфері охорони здоров'я м. Черкаси, якщо вони не справляються з утворилися проблемами (5% зрошуваних);
  - слід здійснити ремонт сільських лікарень (4% опитаних);
  - слід збільшити бюджет для сфери охорони здоров'я в м. Черкаси, так як його значно не вистачає для медичних установ (16% опитаних);
  - підвищення заробітної плати медичному персоналу в медичних установах м. Черкаси (6% опитаних);
  - заміна літнього медичного персоналу новими молодими кадрами (15% опитаних);
  - відкриття більшої кількості медичних установ, особливо в селах, селищах, селах і станицях міського типу, так як саме там їх не вистачає (2% опитаних);
  - необхідно або звільняти тих лікарів, які не можуть освоїти комп'ютерні технології, або намагатися їх навчити користуватися комп'ютерною технікою (2% опитаних);
  - залучення фахівців, які будуть зацікавлені у вирішенні проблем сфери охорони здоров'я (2% опитаних);
  - надавати різні фінансові винагороди медичним установам за надання ефективної медичної допомоги, тим самим стимулювати на подальшу ефективну роботу (3% опитаних);
  - необхідно забезпечити сільські лікарні всім необхідним обладнанням та медичним персоналом (6% опитаних);
  - прибрати «живі» черги, тільки чергу за часом (7% опитаних);
  - залучення недержавних організацій в поліпшенні сфери охорони здоров'я (3% опитаних);
  - необхідно, щоб місцева влада взяла під своє спостереження ту частину медичних установ, які надають безкоштовну медичну допомогу (поліклініки), так як система роботи цих установ огидна, а записатися до лікаря дуже проблематично (1% опитаних);
  - необхідно перевіряти компетентність і кваліфікацію медичного персоналу, так як часто стикаються з ситуаціями, коли лікарі прописують лікування з інтернету (7% опитаних)
  - посилити систему прийому на роботу фахівців в медичні установи м. Черкаси (4% опитаних);
  - навчити медичний персонал культурі спілкування з пацієнтами (14% опитаних);
  - поліпшити ознайомлення громадян з їх правами та можливістю скористатися послугами в медичних установах м. Черкаси (2% опитаних);
- повернути смертну кару для тих, хто причетний до крадіжки грошей, виділених на охорону здоров'я з крайового бюджету (1% опитаних);
  - потрібно створити механізми, завдяки яким безкоштовну медичну допомогу в першу чергу отримували б ті, кому немає чим платити, а ті, кому є чим платити, при наявності дефіциту (обладнання, фахівців, лікарських препаратів) могли б оплатити необхідну для себе лікарську допомогу в платних  центрах і клініках (3% опитаних);
  - виплачувати грошові стимули для залучення молодих фахівців, щоб приїжджали і працювали, в основному в селах, селах і станицях міського типу (2% опитаних);
  - збільшення кількості медичного персоналу в медичних установах, що б люди могли при погіршенні здоров'я по місяцях не стояти в черзі (6% опитаних);
  - поділ часу прийому пацієнтів за віковими категоріями, так як величезна кількість на прийомі у лікарів літніх людей (1% опитаних);
  - створення бази даних лікарів і їх пацієнтів, яка допоможе виявити висококваліфікованих лікарів, за кількістю пацієнтів (2% опитаних);
  - слід по-різному підходити до питань розвитку сфери охорони здоров'я в містах і селах (4% опитаних);
  - зробити спеціальні місця в кожній медичній організації, де пацієнти зможуть залишати відгуки про роботу даного медичного закладу (2% опитаних).
Також хочемо зазначити, що соціологічне дослідження (анкетування) показало, що 9% опитаних респондентів не бачать жодних шляхів вирішення тих проблем, які є в даний час в сфері охорони здоров'я в м. Черкаси, а ще 4% опитаних просто не змогли відповісти на питання, що стосується шляхів  вирішення проблем у сфері охорони здоров'я м. Черкаси.
Таким чином, на основі виявлення шляхів вирішення проблем в сфері охорони здоров'я був запропонований комплекс конкретних заходів, який на думку населення м. Черкаси допоможе вирішити деякі проблеми в сфері охорони здоров'я м. Черкаси.


ВИСНОВОК

З проведеного дослідження, присвяченого виявленню теоретичних аспектів державної політики в сфері охорони здоров'я, а також виявлення проблем у сфері охорони здоров'я та шляхів їх вирішення з точки зору населення м. Черкаси, були зроблені наступні висновки: охорона здоров'я - це сфера діяльності, в якій здійснюється розробка і вживання заходів  , які забезпечують реалізацію певних державних гарантій у сфері охорони здоров'я.
Під державною політикою в сфері охорони здоров'я будемо розуміти систему комплексних заходів, а також комплекс управлінських заходів, за допомогою яких здійснюється санітарна освіта населення, профілактика різних за складністю захворювань, забезпечення та надання гідної і своєчасної медичної допомоги громадянам, проведення різних наукових досліджень в галузі охорони здоров'я,  підготовка медичних та фармацевтичних працівників, а також підтримка і розвиток матеріально-технічної бази системи охорони здоров`я.
Важливо відзначити, що серед основних функцій Міністерства охорони здоров'я необхідно вказати наступні:
  1) створення та здійснення програм з розвитку охорони здоров'я;
  2) створення програм підготовки медичних і фармацевтичних працівників;
  3) створення та здійснення заходів з надання допомоги в надзвичайних ситуаціях;
  4) розвиток матеріально - технічної бази охорони здоров'я;
  5) формування системи ліцензування, як медичної, так фармацевтичної діяльності;
  6) створення та затвердження стандартів медичної допомоги, і контроль за їх дотриманням державними органами влади;
  7) сертифікація лікарських препаратів і виробів медичного призначення;
  8) розробка єдиної системи статистичного обліку і звітності в органах і установах охорони здоров'я для контролю і розуміння реальності;
  9) міжнародне співробітництво в сфері охорони здоров'я.
Також хочеться сказати про те, що за допомогою соціологічного дослідження (анкетування) були виявлені проблеми, які на думку населення м. Черкаси є найбільш актуальними в сфері охорони здоров'я м. Черкаси.
Найбільш часто зустрічаються проблемами, на думку населення м. Черкаси є:
  - слабка матеріально - технічна база;
  - низька забезпеченість лікарськими кадрами;
  - низька доступність медичної допомоги;
  - низька якість медичної допомоги;
  - платність медичної допомоги;
  - ставлення медичних працівників до пацієнтів.
Також хочеться відзначити, що за допомогою соціологічного дослідження (анкетування) були виявлені шляхи вирішення проблем в сфері охорони здоров'я, які на думку населення м. Черкаси є найбільш продуктивними і результативними.
Найбільш часто зустрічаються шляхами вирішення проблем в сфері охорони здоров'я, з точки зору населення м. Черкаси краю є:
 - слід збільшити бюджет для сфери охорони здоров'я в м. Черкаси, так як його значно не вистачає для медичних установ;
  - забезпечення лікарень, особливо в селищах, селах і станицях міського типу, сучасним медичним обладнанням;
  - навчити медичний персонал культурі спілкування з пацієнтами;
  - заміна літнього медичного персоналу новими молодими кадрами;
  - необхідно перевіряти компетентність і кваліфікацію медичного персоналу, так як часто стикаються з ситуаціями, коли лікарі прописують лікування з інтернету.
На завершення хочеться відзначити, що висунута на початку дослідження гіпотеза підтвердилася, так як часто зустрічаються проблемами в сфері охорони здоров'я з точки зору населення м. Черкаси є:
  - висока вартість медичних послуг в різних установах м. Черкаси;
  - хамське ставлення медичного персоналу по відношенню до пацієнтів, тобто низька культура мови і поведінки;
  - недолік лікарських кадрів в медичних установах м. Черкаси.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверін, А.Н.  Фінансове забезпечення соціальної політики та соціальної сфери [Текст] / О.М.  Аверін // Наука і освіта: господарство і економіка;  підприємництво;  право і управління.  2018. № 2 (93).  С. 135 - 139.
2. Болотіна Н. Б. Медичне право у системі права України / Н. Б. Болотіна // Право України. – 1999. – № 7. – С. 116-121.4 Баєва, А.А.  Проблеми регіонального управління в системі охорони здоров'я [Текст] / А.А.  Баєва // Освіта і наука без кордонів: соціально-гуманітарні науки.  2017. № 6. С. 80-85.
3. Хожило І. І. Здоровий спосіб життя як сучасна домінанта державної молодіжної політики в Україні / І. І. Хожило // Аспекти публічного управління. – 2014 . – № 3-4. – С. 75-80.
4. Цивільний Кодекс України // Голос України. – 2003. – № 45-46; № 47-48. – С. 5-28; С. 5-27.
5. Бородін Є. І. Управління соціально-гуманітарною сферою в процесі добровільного об’єднання територіальних громад:
6 Баранов, П.А.  Суспільствознавство: Новий повний довідник для підготовки до ЄДІ [Текст] / П.А.  Баранов, А.В.  Воронцов, С.В.  Шевченко // Москва: АСТ, 2016. 542 с.
7. Теоретичний та практичний аспекти / Є. І. Бородін, І. І. Хожило, Т. М. Тарасенко // Аспекти публічного управління. – 2015. – № 5-6. – С. 65-75.
8 Берендеева, А.Б.  Соціальна політика: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів [Текст] / А.Б Берендеева // Іваново: Изд-во «Іванівський державний університет».  2002. - 291 с.
9 Блинков, Ю.А.  Актуальні питання соц.  політики [Текст]: навчальний посібник / Ю.А Блинков., Карнаухова Н.А.  // - Курськ: ГОУ ВПО КДМУ Росздрава, 2009. - 291 с.
10 Васильєв, В.П.  Про матеріально - фінансове забезпечення охорони здоров'я [Текст] / В.П.  Васильєв // Соціологічні дослідження.  2017. № 3. С. 150-154.
11 Гареева, І.А.  Соціальна трансформація системи охорони здоров'я в сучасних умовах [Текст] / І.А.  Гареева // Автореферат.  - С. 24.
12 Гущина, Є.Ю.  Механізм фінансування закладів охорони здоров'я у вирішенні соціальних проблем [Текст] / Є.Ю.  Гущина // Сучасні тенденції розвитку науки і технологій.  - 2016.- № 10. - С. 29-32.
13 Данилова, Г.В.  Фінансове забезпечення закладів охорони здоров'я [Текст] / Г.В.  Данилова // Наука і економіка.  - 2014. - № 2. - С. 12-17.
14. Вороненко Ю. В. Історія виникнення, становлення та розвитку правового регулювання медичної діяльності на теренах України / Ю. В. Вороненко, Я. Ф. Радиш // Укр. мед. часопис. – 2007. – №1. – С. 45-49.
15 Кучуків, Р.А, Теорія і практика державного регулювання економіки і соціальних процесів [Текст] / Р.А.  Кучуків // М .: Економіка, 2015. - 331 с.
16 Малин, А.С.  Регіональне управління [Текст]: навчальний посібник / А.С.  Малінін - М .: Изд.  будинок ГУ ВШЕ, 2006. - 197 с.
17 Медик, В.А.  Курс лекцій з громадського здоров'я та охорони здоров'я [Текст] / В.А.  Медик, В.К.  Юр'єв // - Ч.1: Громадське здоров'я.  - М .: Медицина, 2003. - 364 с.
18 Мусаєв, Р.А.  Державне і муніципальне управління сферою охорони здоров'я [Текст] / Р.А.  Мусаєв // Вісник наукових конференцій.  2017. № 8-1 (24).  С. 77-79.
20 Павлюкова, О.В.  Особливості сучасної системи державного управління соціальною сферою [Текст] / О.В.  Павлюкова // Вісник Академії.  2014. - № 3 (40).  - С. 108-113.
21 Пікульник, А.В.  Система державного управління [Текст]: підручник для вузів / А.В.  Пікульник // під ред.  Т.Г.  Морозової.  - 1997. - 241с.
22 Ревіна, С.Н.  Актуальні проблеми формування системи цільових показників ефективності діяльності закладів охорони здоров'я [Текст] / С.М.  Ревіна // Питання економіки і права.  2017. № 105. С. 83-89.
23. Бугайцев С. Г. Шляхи вирішення проблеми державного управління правовідносинами в галузі охорони здоров`я за допомогою прийняття Медичного кодексу України / С. Г. Бугайцев // Економіка та держава. – 2007. – № 9. – С. 52-55.
24. Гладун З. С. Державне управління в галузі охорони здоров’я / З. С. Гладун. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 312 с.
25. Законодавство України про охорону здоров’я: коментарі та постатейні матеріали / Уклад. М. І. Мельник, М. І . Хавронюк. – Київ: Атіка, 2000. – 256 с.
26. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
27. Матвеєва О. Ю. Імперативи сталого розвитку територіальних громад та його загальнотеоретичні засади / О. Ю. Матвеєва // Ефективність державного управління. – 2017. – № 1. – С. 84-56.
28. Москаленко В. Ф. Право на охорону здоров`я у нормативно-правових актах міжнародного та європейського рівня / В. Ф. Москаленко, Т. С. Грузєва, Г. В. Іншакова. – Харків: ВВП «Контраст», 2006. – 296 с.
29. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України від 19 лист. 1992 р. № 2801-ХІІ // Відом. Верховної Ради. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
30. Пашков В. М. Проблеми державного регулювання правовідносин у галузі охорони здоров`я / В. М. Пашков // Укр. мед. часопис. – 2005. – № 5. – С. 64-67.
31. Про захист прав споживачів: Закон України № 1023-ХІІ від 12 трав. 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР від 23 лип. 1991 р. – № 30. – Ст. 379.
32. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»: указ Президента України від 12 січ. 2015 р. № 5/2015. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5/2015.
33. Прокопенко Л. Л. Здійснення державного управління суспільними відносинами в умовах соціальних змін / Л. Л. Прокопенко // Аспекти публічного управління. – 2013. – № 2. – С. 22-27.
34. Радиш Я. Ф. Теоретико-методологічні засади дослідження державного регулювання медичної діяльності в Україні (категорійно-понятійний апарат медичного права) / Я. Ф. Радиш. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2006-1/doc/1/03.pdf.
35. Серьогін С. М. Концептуальні засади реформування місцевого самоврядування в Україні / С. М. Серьогін, Н. Т. Гончарук // Аспекти публічного управління. – 2014. - № 5-6. – С. 71-80.
36. Серьогін С. М. Теоретичні засади та основні напрямки реформування місцевого самоврядування й децентралізації влади в Україні / С. М. Серьогін, Н. Т. Гончарук // Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. – 2015. – № 2. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN& P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Ttpdu_2015_2_29.pdf.
37. Хожило І. І. Здоровий спосіб життя як сучасна домінанта державної молодіжної політики в Україні / І. І. Хожило // Аспекти публічного управління. – 2014 . – № 3-4. – С. 75-80.
38. Цивільний Кодекс України // Голос України. – 2003. – № 45-46; № 47-48. – С. 5-28; С. 5-27.


Додатки


Додаток А
АНКЕТА
Шановний респондент!  Я, студентка Черкаського державного технологічного університету, прошу Вас взяти участь в соціологічному дослідженні «Виявлення проблем в сфері охорони здоров'я, а також шляхи їх вирішення в м. Черкаси».  Дайте відповідь, будь ласка, на низку нескладних запитань, це не займе багато часу.  Для правильного заповнення анкети досить поставити галочку або обвести варіант відповіді, найбільш точно відповідний Вашу думку.
1. Ваша стать?
а) чоловіча
б) жіноча
2. Ваш вік?
а) від 18 до 20
б) від 21 до 30
в) від 31 до 40
г) від 41 до 50
д) від 51 до 60
3. Чим Ви займаєтеся?
а) вчуся
б) працюю
в) на пенсії
г) домогосподарка
д) безробітний
е) інше ____________________________________________________________
4. Місце Вашого фактичного проживання?
а) районний центр (місто)
б) передмістя (в 10-20 хвилинах від районного центру)
в) проживаю далеко від районного центру
5. Чи вважаєте Ви охорону здоров'я найбільш важливою соціальною проблемою в регіоні Вашого проживання?
а) так, вважаю
б) ні, не вважаю
г) важко відповісти
6. З яких причин Ви звертаєтеся в медичну організацію (можливо кілька варіантів)?
а) захворювання
б) травма
в) диспансеризація
г) профогляд (у напрямку роботодавця)
д) отримання довідки (для басейну, для посвідчення водія)
е) закриття листка непрацездатності
7. Ваше обслуговування в медичній організації?
а) платне
б) безкоштовне
8. Як Ви записуєтеся на прийом до лікаря (можливо кілька варіантів)?
а) по телефону
б) при особистому зверненні в реєстратуру
в) через інтернет
г) записав лікар
9. Час очікування прийому лікаря, до якого Ви записалися (викликали на будинок), з моменту запису на прийом склало?
а) 24 години і більше
б) 12 годин
о 8 годині
г) 6. годин
д) 3. години
е) менше 1 години
10. Лікар Вас прийняв згідно часу, встановленого записом?
а) так
б) немає
11. Ви очікували прийому у лікаря в комфортних умовах (наявність вільних місць очікування, туалету, питної води, чистота і ін.)?
а) так
б) немає
12. Перед відвідуванням лікаря Ви заходили на офіційний сайт медичної організації?
а) так
б) немає
13. При зверненні в медичну організацію Ви зверталися до інформації, розміщеної в приміщеннях медичної організації (стенди і ін.)?
а) так
б) немає
14. Ви знаєте свого сімейного лікаря (ПІБ, графік роботи, № кабінету і ін.)?
а) так
б) немає
15. Як часто Ви звертаєтеся до сімейного лікаря?
а) раз на місяць
б) раз в квартал
в) раз в півріччя
г) раз на рік
д) не звертаюся
16. Ви задоволені обслуговуванням у сімейного лікаря: доброзичливість, ввічливість, компетентність?
а) так
б) немає
в) свій варіант _____________________________________________________.
17. Як часто Ви звертаєтеся до вузьких спеціалістів (лор, хірург, невролог, офтальмолог і ін.)?
а) раз на місяць
б) раз в квартал
в) раз в півріччя
г) раз на рік
д) не звертаюся
18. Ви задоволені обслуговуванням у вузьких фахівців (доброзичливість, ввічливість, компетентність)?
а) так
б) немає
в) свій варіант _____________________________________________________.
19. Чи задоволені Ви навігацією всередині медичної організації (поданням інформації про розміщення кабінетів медичних працівників, лабораторних та діагностичних підрозділів, санітарно-гігієнічних приміщень і ін.)?
а) так
б) немає
в) свій варіант _____________________________________________________.
20. Рекомендували б Ви цю медичну організацію Вашим друзям і родичам?
а) так
б) немає (з якої причини?) ___________________________________________.
21. На Ваш погляд, які проблеми охорони здоров'я Ви вважаєте найбільш значущими (можливо кілька варіантів відповідей)?
а) слабка матеріально-технічна база
б) низька забезпеченість лікарськими кадрами
в) низька доступність медичної допомоги
г) низька якість медичної допомоги
д) платність медичної допомоги
е) ставлення медичних працівників до пацієнтів (низька культура обслуговування)
ж) важко відповісти
з) інше ____________________________________________________________
22. На Ваш погляд, яку увагу приділяється охороні здоров'я органами місцевої адміністрації в регіоні вашого проживання?
а) достатня
б) слабке
в) не приділяється
г) важко відповісти
д) свій варіант _____________________________________________________.
23. На Вашу думку, як змінюється останнім часом стан справ в охороні здоров'я в регіоні Вашого проживання?
а) покращується
б) залишається без змін
в) погіршується
г) важко відповісти
д) свій варіант _____________________________________________________.
24. Чи задоволені Ви медичною допомогою в регіоні Вашого проживання в цілому?
а) задоволений
б) не задоволений
в) важко відповісти
д) свій варіант _____________________________________________________.
25. Які Ви бачите шляхи вирішення проблем, які існують в сфері охорони здоров'я в регіоні Вашого проживання?
 ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ДЯКУЮ ЗА ВАШУ УВАГУ І ЧАС!


Додаток Б


Додаток В



Додаток Г

Додаток Д









Додаток Е

Додаток Є








Додаток Ж

Додаток З



Додаток К

Додаток Л







Додаток М

Додаток Н







Додаток Н
ChSTU repository

ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
