Екологічна оцінка впливу КП «ВодГео»   м. Сміла на водні ресурси

Петренко, Сергій Петрович
Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2456
Назва:	Екологічна оцінка впливу КП «ВодГео» м. Сміла на водні ресурси
Автори:	Загоруйко, Неллі Вікторівна Петренко, Сергій Петрович
Ключові слова:	ГДС,;КАНАЛІЗАЦІЙНА МЕРЕЖА;ОЧИСНІ СПОРУДИ;СТІЧНІ ВОДИ;ЗВОРОТНІ ВОДИ
Дата публікації:	чер-2021
Короткий огляд (реферат):	Випускна кваліфікаційна робота: 56 с.; 2 рисунки; 14 таблиць; 25 джерел; мультимедійна презентація. Мета роботи: дослідження напрямів та рівня екологічного впливу КП «ВодГео» на довкілля під час водозабору та водовідведення, які здійснюються підприємством. Завдання роботи: аналіз стану водних ресурсів м. Сміла, визначення екологічної безпеки СВ, які скидаються у поверхневі водойми, оцінка причин недостатньої ефективності комунальних очисних споруд, підпорядкованих досліджуваному підприємству. Об’єкт досліджень: КП «ВодГео» м. Сміла. У роботі досліджені причини та наслідки незадовільної роботи очисних споруд КП «ВодГео» для місцевих водних ресурсів.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/2456
Розташовується у зібраннях:	101 Екологія (Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природо-користування)
Файли цього матеріалу:
Файл	Опис	Розмір	Формат
робота_Петренко.pdf Restricted Access		1.15 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії
Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
1 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2 
 
 
 
ЗМІСТ 
 
Вступ 3 
1 Аналітичний огляд літератури 5 
 1.1 Загальна характеристика водних ресурсів та системи 5 
водокористування в Україні 
 1.2 Нормування якості води та характеристика показників нормування 13 
забруднюючих речовин водних об’єктів 
 1.3 Механізм розробки та затвердження гранично допустимих скидів 21 
речовин у водні об'єкти із зворотними водами 
2 Екологічна оцінка впливу КП «ВодГео» м. Сміла на водні ресурси  31 
 2.1 Оцінка водних ресурсів у м.Сміла 31 
 2.2 Характеристика комунального підприємства «ВодГео» м. Сміла 37 
 2.3 Екологічні наслідки діяльності очисних споруд «ВодГео» для водних 45 
ресурсів регіону 
Висновки 51 
Перелік посилань 54 
Додатки 57 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3 
 
 
ВСТУП 
 
Охорона водних ресурсів на сьогодні є дуже актуальним питанням, і є 
важливою складовою проблеми оздоровлення навколишнього природного 
середовища загалом. 
Основними джерелами забруднення вод є атмосферні опади, стоки з 
сільськогосподарських полів, ферм та інших об’єктів, міські й промислові стічні 
води та водний транспорт [1]. 
Неочищені або недостатньо очищені стічні води, потрапляючи в природні 
водойми, призводять до зміни фізичного й хімічного складу їх вод, забруднюючи 
їх. Нині річки, озера й інші водойми природним шляхом вже не можуть долати 
дедалі зростаюче антропогенне навантаження. Тому людство, якщо воно хоче мати 
майбутнє, повинно вдатися до спеціальних досить трудомістких і дорогих заходів 
для очищення забруднених вод і повернення джерел водопостачання до стану, 
придатного для подальшого їх використання. Комплекс заходів, що мають 
забезпечити нормальний стан водних об'єктів, включає : 
- нормування якості води, тобто розробки критеріїв щодо її придатності для 
різних видів водокористування; 
- скорочення обсягів скидів забруднень у водойми шляхом вдосконалення 
технологічних процесів; 
- очищення стічних вод.  
Комунальне підприємство «ВодГео» забезпечує водопостачання м. Сміла та 
здійснює водовідведення з міста, залізниці  прилеглих підприємств. Розвиток 
системи водопостачання починався двома окремими гілками: перша – пов’язана з 
появою залізниці та її підприємств, а друга охоплювала решту міста. З появою 
залізниці виникла нагальна потреба у великій кількості води. Починаючи з 1876 
року почав своє функціонування Шевченківській водозабір технічної води, який 
побудували  на річці Тясмин. Для забезпечення питних потреб, в середині  
4 
 
 
двадцятих років ХХ століття на Шевченківському водозаборі у заплавах річки 
Тясмин були пробурені перші три артезіанські свердловини. За період з початку 
заснування Шевченківський водозабір пережив ряд перетворень:  
Технічне водоспоживання – збудовані дві насосні станції, два резервуари 
об’ємами по 300 м3 води; 
Питне водопостачання – артезіанські свердловини. Які розташовані на двох 
берегах 9загальна кількість – 16шт. 
В центральній частині міста потреба в питній воді тривалий час 
задовольнялася криницями, які знаходились поблизу помешкань. 
Місто Сміла розташоване на території, що має низьку забезпеченість 
експлуатаційними  запасами підземних вод, а також відсутні поверхневі джерела 
питного забезпечення. Зв’язку з цим водопостачання міста здійснюється з 
розвіданих запасів підземних вод Смілянського  та Білозірського водозаборів, що 
розташовані в лісовому масиві на відстані 7-9 км від м.Сміли, на землях 
Білозірської сільської ради Черкаського району. 
Проблема очищення стічних вод у місті є актуальною, оскільки скид  
недостатньо очищених стічних вод  спричинює забруднення водойм. КП «ВодГео» 
є найбільшим забруднювачем водних ресурсів в Смілянському районі, скидаючи у 
р. Тясмин недоочищенні стічні води. Їх значний обсяг може суттєво впливати на 
водні ресурси, зокрема водну та прибережну екосистеми. Тому дослідження впливу 
КП «ВодГео» є актуальним для вирішення екологічних проблем Смілянського 
району та р. Тясмин.  
Метою роботи було дослідження напрямів та рівня екологічного впливу КП 
«ВодГео» на довкілля під час водозабору та водовідведення, які здійснюються 
підприємством. Серед завдань роботи аналіз контролю якості стічних вод, який є 
одним з засобів санітарної охорони р. Тясмин від антропогенних забруднень та 
забезпечення раціонального використання водних ресурсів. 
 
5 
 
 
1АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 
 
1.1. Загальна характеристика водних ресурсів та системи водокористування 
в Україні. 
 
Більшість країн Світу має власні водні ресурси. Наша країна, на жаль, 
відноситься до держав, що в недостатньому обсязі забезпечені ними.  Україна є 
однією з найменш водозабезпечених європейських країн. На території нашої 
держави  водні джерела та водойми займають понад 24 тис. км2, що складає всього  
4 відсотки від її загальної площі. Питома забезпеченість річковим стоком в Україні 
– близько 1000 куб.м. /особа на рік, що менше в 2,5 рази за Німеччину та Швецію, в 
3,5 рази у порівнянні із Францією та у 5 разів нижче, ніж в Англії. 
 
         
Рисунок 1.1 – Водні ресурси на душу населення по країнах світу  (млн. м3на рік) 
 
Обсяги річкового стоку в країні  в середньому складають 87 млрд. м3 на рік 
(маловоддя, що спостерігається останні роки внаслідок глобального потепління 
6 
 
 
зменшує цей показник до 56 млрд. м3). Річкова мережа України утворена понад 
71000 річок, загальна довжина яких понад 170 тис. км. Середня щільність водної 
мережі приблизно 0,25 км/км2. Майже всі річки відносяться до басейнів Чорного та 
Азовського морів і лише 4відсотки – до Балтійського моря. Водні ресурси нашої 
держави сформовані переважно за рахунок стоку р. Дніпро, Дністер, Сіверський 
Донець, Південний Буг, Тиса, з побудованими на них водосховищами.  
Обсяги підземних вод за приблизними оцінками становлять 21 млрд. м3. / рік 
(з яких 66% гідравлічно залежать від  поверхневого стоку). 
Вичерпання водних ресурсів у багатьох річках басейнів Південного Бугу, 
Сіверського Дінця, річок Приазов’я призвело до утворення напруженої ситуації 
щодо забезпеченості водою місцевих регіонів. Впродовж останнього часу в країні 
спостерігається скорочення  водозабору  та зростання обсягів забруднених 
зворотних вод, що скидаються у природні водні об’єкти. Головним забруднювачем 
водних ресурсів є комунальне господарство, на долю якого припадає майже 
половина скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти країни. 
Рівень забезпеченості   населення   централізованим    питним 
водопостачанням  та  каналізацією  представлено у таблиці 1.1 
 
Таблиця 1.1– Рівень забезпеченості   населення   України централізованим    
питним водопостачанням  та  каналізацією 
   
Сучасний стан водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ) 
визначається браком достатнього фінансування,  необхідного для забезпечення 
7 
 
 
відповідного рівня експлуатації та обслуговування існуючої мережі водогонів та 
каналізації. В цілому ВКГ на сьогодні має незадовільний   технічний   стан  споруд 
та обладнання і характеризується недосконалою структурою   менеджменту   галузі.   
В країні керуються застарілою нормативно-правовою   базою   для   забезпечення   
надійного  і ефективного функціонування водоканалів. 
Окремі кількісні  характеристики  потужності  водопровідно- каналізаційного 
господарства України наведені у таблиці 1.2. 
 
Таблиця 1.2 – Кількісні  характеристики  потужності  водопровідно- 
каналізаційного господарства України 
 
8 
 
 
Четверта частина водопровідних  очисних  споруд  і  мереж  має  
відпрацьований  амортизаційний термін,  22 відсотки мереж знаходиться   в  
аварійному  стані.  Кожна п'ята насосна станція має вичерпаний термін амортизації.  
Половина насосних агрегатів фактично амортизована,  приблизно 40% насосів 
потрібно замінювати.  
Кількість аварій на водопровідних мережах України значно перевищує 
подібні ситуації у  країнах  Європи.  У  системі  каналізаційного водовідведення 
свій ресурс вичерпало 26 відсотків мереж і 7  відсотків  насосних  станцій. 
Амортизовано   48   відсотків  насосного обладнання,  46  відсотків потребує заміни.  
Обсяги та якість стічних вод, пропущених через комунальні очисні споруди в 
Україні наведено у таблиці 1.3. 
 
Таблиця 1.3 –  Обсяги стічних  вод  на  комунальних  спорудах  у  містах і 
селищах міського типу в Україні 
       
9 
 
 
Значна кількість поверхневих    джерел   водопостачання в Україні    
забруднена пестицидами,  поверхнево-активними речовинами,  фенолами, 
нафтопродуктами,  і  за  цими показниками не відповідає вимогам як ДСТУ 
4808:2007 "Джерела   централізованого   господарсько-питного водопостачання. 
Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання",  так  і  
санітарним  правилам  та   державним нормам з  охорони поверхневих вод від 
забруднення.  
Сільське населення в переважній більшості не забезпечене централізованим 
водопостачанням і користується підземними водами, якість яких також е відповідає 
санітарно-гігієнічним та екологічним нормам. Через це жителі понад 1250  
українських селищ забезпечується привозною питною водою.  У містах комунальні 
служби подають населенню воду також з відхиленнями від діючого ДержСанПіну:  
Приблизно у половині випадків вода, що споживається містянами з труб 
централізованого водопостачання в різних регіонах України має підвищену 
загальну жорсткість,  підвищений  вміст сухого залишку,  заліза,  марганцю, фтору, 
нітратів і аміачних сполук.  
Значна  кількість  полютантів,  скиди  міських  та промислових стічних вод,  
зливових стоків  із  забудованих  територій,  промислових  майданчиків   та 
сільськогосподарських  угідь,  пошкодження  на водопровідних (до 2 одиниць за 
рік на кілометр) та каналізаційних (до 0,3  одиниці  за рік на кілометр) мережах 
зумовлюють значне погіршення екологічного стану джерел водопостачання та 
інших водних ресурсів.  Обмеження технічних можливостей  в  очищенні  питної 
води і забезпеченості нею в достатньому обсязі жителів окремих регіонів країни 
створює підвищений ризик спалахів інфекційних захворювань серед населення. Ця 
проблема найбільш гостра в  Миколаївській,  Херсонській,  Дніпропетровській, 
Івано-франківській, Одеській областях.  
Значні     аварії   часто спостерігаються  на водопровідно-каналізаційних 
комплексах  в Харкові,  Києві,  Сумах, Маріуполі, Одесі, Миколаєві. Інтенсивне 
10 
 
 
будівництво в містах поступово призвело до формування значної диспропорції в 
розвитку водопровідних та каналізаційних мереж. Часто їх потужності не 
узгоджені та не відповідають потребам. Лише  в містах 4,5 тис. км каналізаційних 
мереж  перебувають в аварійному стані і потребують планових ремонтних робіт. 
Внаслідок інтенсивного надходження полютантів у водоносні горизонти 
відбувається швидке збільшення територій забруднення підземних джерел: за 
останні 20 років більш ніж у 4 рази.  
Для забезпечення  українців необхідною кількістю води в Україні було 
побудовано понад 1000 водосховищ, загальний об’єм яких складає більше 55 млрд. 
м3. В країні працюють  7 великих каналів довжиною близько 2 тис. км, з яких 
подається вода на різні потреби в обсязі понад 1 тис. м3/с, 10 великих водоводів  
великого діаметру,  які забезпечують  водою маловодні регіони. 
У 2019  році з природних джерел забрано 9224 млн. м3 води , з них 1178 млн. 
м3 – з підземних водних джерел. Найбільше води забрано у Дніпропетровській 
(1033 млн. куб. м), Донецькій (1458 млн. куб. м), Запорізькій (1218 млн. куб. м), 
Херсонській (1727 млн. куб. м), Одеській (666,4 млн. куб. м) областях та у м. Києві 
(542,5 млн. куб. м) на які припадає 72 % сумарного обсягу забору води. 
У басейновому розрізі найбільше води забрано у басейні Дніпра – 6049 млн. 
м3, Сіверського Дінця, Південного Бугу та Дністра – приблизно 1500 млн. м3.  
У галузевому розрізі у 2019 році основними водоспоживачами є 
підприємства промисловості, якими забирається 39 % води від загального забору 
по країні (у т.ч. найбільші з них:ТЕС, АЕС, підприємства чорної металургії та 
вугільної промисловості), сільського господарства–35%, комунального 
господарства – 26 %. 
У цілому використання прісної води у 2019 році на різні потреби становило 
6284 млн. куб. м, із них питної – 1642 млн. куб. м та технічної – 4642 млн. куб. м, 
430,9 млн. куб. м води питної якості використано на виробничі потреби, із них 139,1 
11 
 
 
млн. куб. м із комунальних водопроводів (тобто води спеціально підготовленої до 
питної якості). 
У 2019 році утворено 376 млн. м3 стічних вод, 86 млн. м3 колекторно–
дренажних вод та 45 млн. м3 шахтно-кар’єрних вод. У системах оборотного та 
повторно–послідовного водопостачання налічувалось 38716 млн. м3 води. 
Втрати при транспортуванні на власні потреби склали 12 % від забраної води. 
Головною галуззю господарства, на якій найбільше   втрачається води є ЖКГ  – 68 
% від усіх втрат. Більшість води, яка втрачається у житлово-комунальній галузі, 
вже підготовлена для споживання. 
За результатами узагальнення даних державного обліку водокористування у 
2019 році у поверхневі водні об’єкти скинуто 4715 млн. м3 стічних вод, у тому 
числі: підприємствами промисловості – 2785 млн. м3, ЖКГ– 1510 млн. м3 та 
сільськогосподарськими підприємствами– 355.5 млн. м3. Структура скинутих у 
поверхневі водойми стічних вод наведена в таблиці 1.4. 
 
Таблиця 1.4–Структура стічних вод, утворених протягом 2019рокущо 
скидаються у поверхневі водойми 
          
Причинами забруднення поверхневих вод переважно є скид забруднених 
комунально-побутових і промислових стічних вод просто у водні об'єкти та через 
систему міської каналізації, а також надходження до водних об'єктів полютантів у 
процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та 
сільськогосподарських земель. 
12 
 
 
У територіальному розрізі найбільше забруднених стічних вод скидається у 
Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Львівській областях та у м. Києві. 
За результатами узагальнення звітів про використання води за 2019 рік у 
галузевому розрізі найбільшими забруднювачами є підприємства ЖКГ та 
промисловості (чорної та хімічної) та сільського господарства. 
У басейновому розрізі обсяги скидів забруднених стічних вод відносяться 
переважно до водних об’єктів у басейні Дніпра – 628,6 млн. м3. До річок басейнів 
Західного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю, Дністра, Південного Бугуразом 
припадає 155 млн.м3. На якість поверхневих вод негативно впливає також скид 
шахтнокар’єрних вод, які практично без очистки скидаються у поверхневі водні 
об’єкти в обсязі 228 млн. м3. 
Сумарно із стічними водами до поверхневих водних об’єктів у 2019 році 
надійшло понад 97 тис.т. забруднюючих речовин. Їх склад та маса наведені у 
таблиці 1.5 
 
Таблиця 1.5 – Вміст забруднюючих речовин у стічних водах, що були скинуті 
у поверхневі водойми України у 2019р. 
  
13 
 
 
Використання та охорона водних ресурсів в нашій країні регламентується 
низкою законів та інших правових нормативних документів. Екологічний нагляд за 
охороною водойм та очищенням стічних вод здійснює Державна екологічна 
інспекція. 
 
1.2 Нормування якості води та характеристика показників нормування 
забруднюючих речовин водних об’єктів  
 
Процес нормування поєднує відібрані показники, техніко-економічне 
обґрунтування їх значень, регламенти якості, ідентифікацію потенційної 
небезпечності, експертні методи та контроль показників безпечного використання. 
Забезпечення водою потреб населення на різних галузей народного господарства в 
нашій країні діє згідно визначених законом нормативних складових. А саме: 
– нормативи у водопостачанні питної води; 
– екологічні нормативи, щодо якості води в місцях водозабору для 
населення; 
– технологічні нормативи по використанню води для питних потреб 
населення; 
– технічні умови у  для забезпечення централізованого постачання води 
населенню та різним промисловим об’єктам. 
Порядок розробки та стандартизації нормативів з питань якості, умов 
постачання  та безпеки споживання питної води встановлюється урядом країни. 
Еконормативи якості води у водних об’єктах оцінюють екологічний стан цих 
джерел та  визначають водоохоронні заходи по цих об'єктах, регламентують склад 
і якість води, показники гранично допустимих концентрацій різних хімічних та 
органічних сполук  у воді водних об'єктів. Тому ці нормативи встановлені на основі 
рекомендацій МОЗ відповідно до діючих вітчизняних санітарних норм та 
стандартів. 
14 
 
 
Технологічні нормативи по використанню питної води можуть бути 
поточними та перспективними. Кожний регіональний та місцевий водоканал 
розробляє технологічні регламенти, які відповідають особливостям місцевих умов 
водозабору води для питного споживання, погоджує їх з регіональними 
управліннями з питань екології та подає місцевій владі на затвердження. 
Розробку та санкціонування технологічних нормативів по використанню 
води для споживання населенням визначає уряд, оскільки таким чином 
забезпечується  реалізація державних вимог та гарантій у ЖКГ. 
Технічні умови по реалізації послуг водопостачання населенню 
передбачають: 
а) назву  та адресу об'єкта, проектувальної організації, детальні пояснення 
стосовно особливостей проектування та будівництва; 
б) характеристику місць водозабору, які плануються до експлуатації ; 
в) картографічну демонстрацію місць з’єднання з водогонами, систему 
забезпечення водопостачання; 
г) необхідні розрахунково визначені інженерні дані, що характеризують 
визначені показники системи водоспоживання та умови водовідведення. 
Згідно чинного законодавства в Україні виділяють дві категорії водойм, які 
використовуються для потреб населення. Водойми, що є джерелами  
централізованого (децентралізованого) господарсько-питного водопостачання, а 
також слугують для водопостачання підприємств харчової промисловості 
відносять до І категорії водойм. До другої категорії належать водні об’єкти, що 
можуть використовуватись як рекреаційні зони, а також ті, що перебувають в 
межах населених пунктів.  
Усі міста та селища міського типу, в яких проживає на менше 2000 осіб 
централізоване водовідведення запроваджується обов’язково. 
Правила скиду СВ у каналізаційні системи та порядок визначення розміру 
плати за понадлімітні скиди до систем централізованого водовідведення населених  
15 
 
 
пунктів розробляються місцевими водоканалами на підставі та з урахуванням 
вимог, затверджених урядом. Завдяки цьому здійснюється реалізація державної 
політики у сфері ЖКГ на всіх рівнях влади. Розроблені правила та вимоги 
обов’язково затверджуються місцевою владою 
Зміст типових правил по скиду СВ у каналізаційні мережі населених пунктів 
наведені у таблиці 1.6. 
 
Таблиця 1.6– Зміст типових вимог місцевих водоканалів, що регламентують 
скид стічних вод у каналізаційні мережі 
  
16 
 
 
Місцеві правила не передбачають обов’язки фізичних чи юридичних осіб по 
отриманню будь-яких документів дозвільного характеру, а також не надають 
відповідні повноваження владним органам державного та місцевого рівня щодо 
видачі дозвільних документів.  
Для нормування полютантів у водних об'єктах використовують такі 
показники, як ГДКв, ГДКд, ГДС. 
ГДКВ – це концентрація хімічної речовини у воді, яка не вчиняє прямої або 
непрямої дії на організм людини на  протязі її життя, а також не впливає на здоров'я 
нащадків і не погіршує санітарні умови водокористування. Цей показник 
характеризує рівень забруднення, який не впливає негативно на організм людини 
та не обмежує нормальні умови різновидів водокористування. 
Нормування скидів забруднювальних речовин у навколишнє середовище 
здійснюється завдяки встановленню гранично допустимих концентрацій 
полютантів у складі стічних вод, що скидаються  у водні об'єкти. ГДС – це 
максимально допустима маса хімічних речовин у СВ, що скидаються з мережі 
водовідведення у водні об'єкти за одиницю часу для забезпечення діючих 
показників якості води у місці контролю. Встановлені ГДС враховують  ГДК 
регламентованих речовин в місцях водоспоживання,  здатності водного  об'єкта до 
самоочищення і  особливості водокористувачів, які скидають СВ. 
ГДКд –гранично допустима концентрація домішок у воді водного джерела–
визначає негативний  вплив речовини на людський організм і визначає загрозу 
обмеження чи призупинення різних видів водокористування  [5, 6]. 
Зворотні води, що утворюються під час технологічних процесів на 
підприємствах і скидаються у відкриті   водойми   характеризуються загальними 
показники якості, які і визначають ступінь очищення СВ та їх безпеку для водних 
екосистем. Якість води у відкритих водоймах після скиду використаної води 
визначається такими показниками, наведеними у таблиці 1.7 
 
17 
 
 
Таблиця 1.7– Нормативні показники якості води у відкритих водоймах після 
скиду стічних вод 
  
Оскільки водні об’єкти можуть використовуватись різнопланово, а вода з них 
може впливати на людини як безпосередньо при контакті із шкірою, так і  при 
споживанні, було введено обмежуючий показник шкідливості, який регламентує 
18 
 
 
першочерговість вимог до якості води. Лімітуючий показник шкідливості (ліміт) 
розрізняється в залежності від категорії водокористування: 
 загально санітарні та органолептичні ліміти визначають безпеку води 
господарсько-побутового призначення; 
 санітарно-токсикологічні стосуються води культурно-побутового 
призначення; 
 токсикологічні та частково органолептичні ліміти визначають якість води 
у водоймах рибогосподарського призначення. 
Нормативи скидів для підприємства встановлюються як сукупність значень 
ГДС для діючих, проектованих та тих, що підлягають реконструкції,  джерел 
утворення СВ. 
Матеріали щодо гранично допустимих скидів, обов’язково повинні містити 
результати розрахунків нормативів ГДС та переліку заходів по дотриманню 
встановлених нормативів [5, 7, 8]. 
Клас небезпечності і ГДК хімічних  речовин у воді водних об'єктів наведено 
в таблиці 1.8. 
 
Таблиця 1.8 – Клас небезпечності і ГДК у воді водних об'єктів господарсько-
питного та культурно-питного водокористування 
  
 
 
19 
 
 
Продовження таблиці 1.8 
  
20 
 
 
Якщо у складі стічних вод, що скидаються у водойми є речовини, для яких 
не встановлено ГДК, то існує висока вірогідність зупинення роботи підприємства–
джерела утворення таких речовин.  Нові виробництва, зворотні води яких містять  
речовини без визначених ГДК, заборонені до експлуатації. 
При перевищенні ГДК вода стає непридатною для одного або декількох видів 
водокористування. 
Склад та властивості води у відкритих водоймах повинні відповідати 
нормативам у створі, який закладається на водостоках на 1км вище найближчого за 
течією пункту водокористування (джерело водозабору, рекреаційна зона, 
населений пункт);а   на   непроточних водоймах – в радіусі    1 км водокористування. 
 
1.3 Механізм розробки та затвердження гранично допустимих скидів речовин 
у водні об'єкти із зворотними водами  
 
Вітчизняне екологічне законодавство передбачає ретельний контроль за 
дотриманням безпеки водних ресурсів, що відображено в  державних законах : 
„Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про питну воду та питне 
водопостачання”, та у Водному кодексі України. На сьогодні в країні діє значна 
кількість нормативних документів, що відображають турботу про збереження 
екологічно чистими водні об’єкти для наступних поколінь. [11–13]. 
Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища 
України від 15.12.94 № 116 затверджує порядок розробки та затвердження 
гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об'єкти із зворотними водами 
[14]. 
Скиди ЗВ  у  водні  об'єкти  відносяться до різновидів спеціального 
водокористування і дозволяються при отримані відповідних дозволів, які видають 
уповноважені органи влади. 
21 
 
 
При проектуванні підприємств, що користуються водними ресурсами, 
величина ГДС речовин розробляється і затверджується  за умови утворення стічних 
вод в ході технологічних процесів та їх подальшого скиду   природні водні об'єкти. 
Обов’язковою вимогою для розрахунку обсягів ГДС речовин є гарантоване 
дотримання  підприємством норм якості води у визначених контрольних створах. 
Якщо певний водний об'єкт вже має фонову забрудненість внаслідок 
господарського впливу і якість води в ньому по певних показниках   не   відповідає   
ГДК речовин, то тоді   ГДС  забруднюючих  речовин  встановлюється  
перенесенням нормативних показників якості  води  водоприймача  безпосередньо  
на зворотні води. 
Якщо вода у водному об'єкті  вже має особливі показники, обумовлені 
природними процесами (наприклад, підвищений  вміст  у  воді мінеральних солей,  
заліза),  тоді встановлення ГДС відповідних хімічних сполук базується на   основі 
дотримання  в контрольних  створах  (місцях) фонової якості води,  що 
сформувалася природним чином.   Такі природні фактори впливу на якість води 
повністю виключають господарську участь в колообігу води,  яка передбачає скиди 
ЗВ усіх видів (стічні, скидні, дренажні). 
Деякі речовини (завислі речовини, алюміній, мідь, селен, телур, фтор та ін.) 
мають нормативні показники приросту з подальшим впливом на природний фон 
водойми, тому для  них ГДС встановлюються з урахуванням цих допустимих 
збільшень концентрацій. 
В залежності від різновиду користування водних об’єктів (господарсько-
питні, культурно-побутові та рибогосподарські) ГДС  речовин  встановлюється з  
урахуванням  лімітуючих  ознак шкідливості  (ЛОШ).  При цьому  у  контрольному  
створі  водного  об'єкта  сума   відношень концентрацій  речовин  з  однаковою  
ЛОШ  до  відповідних ГДК (або природних фонових концентрацій цих речовин,  
якщо вони перевищують ГДК) не повинна перевищувати одиниці. 
22 
 
 
Обсяги ГДС за законодавчою базою встановлені для таких категорій   
зворотних   вод є: 
а) стічні, до яких відносять  господарсько-побутові,   промислові , виробничо-
побутові, міські,   з рибогосподарських ставків, від тваринницьких підприємств; 
б) дренажні води; 
в) скидні води. 
При  встановленні  обсягів гранично допустимих скидів речовин 
розробляється реєстр нормативів по складу і властивостях  ЗВ, який прив’язаний 
до діяльності водокористувача та  його технологічного циклу (особливості 
добування, обсяги використання, умови транспортування води). Для тих речовин, 
які не пов’язані з діяльністю водокористувача та не повинні бути присутніми у 
складі ЗВ  скид у воду заборонено. 
При окремих видах господарської діяльності утворюються зворотні води з 
особливими теплообмінними властивостями. В таких випадках вимоги до їх складу 
розраховані на основі  допустимих збільшень до концентрацій цих сполук у воді, 
що використовується. Величина таких прирощень визначається з урахуванням 
технологічних втрат води на випаровування.  Інші технологічні  фактори і джерела 
появи домішок можуть впливати на склад та концентрацію ЗВ по різному ,а тому 
розглядаються окремо для   кожного  випадку. Інші  нормативно чисті   за 
технологією  зворотні  води  також  можуть мати допустимі  прирощення  до  вмісту  
цих речовин у водозаборі при встановленні обсягів  ГДС  речовин. Ці величини 
встановлені з урахуванням того, що  після скиду  подібних  зворотних  вод  у 
водоймі не повинні порушуватися норми якості води. 
Інколи внаслідок сезонних змін якість води в джерелах  водозабору може 
суттєво змінюватись протягом року. В таких випадках  обсяги ГДС розраховують  
і  встановлюють   для кожного з сезону, при якому спостерігаються такі коливання. 
Формування деяких ЗВ обумовлено природними чинниками (шахтно-
рудничні,  кар'єрні,  дренажні) і  не прив'язано до використання води 
23 
 
 
господарськими об’єктами. За таких умов  розрахунок ГДС речовин здійснюють на 
загальній основі, використовуючи розрахункові умови таких водоспоживачів у 
періоди скиду цих ЗВ. Якщо під час скидів ЗВ  на "рельєф", неможливе їх 
надходження  до водних об'єктів, то  ГДС речовин не розробляються. 
Для скидів   ЗВ на господарських об’єктах, де є  можливість  оперативного 
регулювання їх обсягів (наприклад, накопичувачі, водойми-охолоджувачі, 
рибоводні ставки та  інші) або регулюється асимілююча спроможність 
водоприймачів –за таких умов и скиду ЗВ можливо встановлення спеціальних 
оперативних регламентів, які  враховують  нормативні вимоги щодо якості води. 
Організований прийом дощових і талих вод з територій населених пунктів і 
підприємств характеризується  нерівномірністю і періодичністю надходження. 
Величини та умови скиду таких СВ до водойм регламентуються нормативними 
документами окремо. 
При подачі стічних вод у каналізаційні мережі виробничих управлінь 
водопровідно-каналізаційного господарства (ВУВКГ) величини ГДС на ці стоки не 
встановлюються. Обмеження на скид цих стічних вод  з урахуванням  величин  ГДС 
речовин здійснюються згідно нормативним документам ДК України по ЖКГ. Це 
положення застосовується і для решти первинних організацій, що працюють із СВ 
абонентських установ. Прийняті управліннями ЖКГ ліміти відводу певних сполук 
у складі СВ водостічної мережі зобов’язують  абонентів їх дотримуватись. 
Для будь-яких підприємств-водокористувачів величини ГДС речовин не 
можуть перевищувати показники, які виникають  у СВ, що очищуються  типовими 
способами    відповідно їх різновиду, навіть у випадках, коли водойма може 
витримати значні їх обсяги без порушення водної екосистеми. Наприклад, 
господарсько-побутові СВ потребують ступеню повного біологічного 
знезараження. 
Концентрація хімічних сполук у ЗВ організацій, що забезпечують 
водовідведення не повинна бути вищою за середні значення величин, що 
24 
 
 
виникають під час відповідного  характерного методу водоочищення цього 
різновиду ЗВ (за виключенням сполук, у яких під час очищення зростає ступінь 
насиченості: нітроген у складі NO2, NO3, розчинений кисень). Дозвільна  
концентрація хімічних сполук у ЗВ не може бути меншою ніж нормативні значення 
для водоприймача (виключенням є фактична концентрація речовин у ЗВ менша 
нормативної, або при враховуванні ЛОШ сполук). 
Для оптимізації вартості  заходів з охорони водних ресурсів   застосовується    
басейновий    механізм розрахунку ГДС  речовин. Він  враховує одночасний  вплив 
всіх скидів ЗВ у водну мережу басейну на  якісний склад води   в  будь-яких 
контрольних пунктах, розміщених згідно санітарно-гігієнічних вимог у 
водоймищах. Визначення обсягів ГДС   сполук   відбувається згідно заданих   видів 
водокористування,  відповідних норм гранично допустимих концентрацій хімічних 
сполук на ділянках користування водними ресурсами,   асимілюючої   
спроможності   водойм, оптимального  розподілу  кількості полютантів у ЗВ серед   
організацій–користувачів водних ресурсів , яка допускається   до  скидання  у 
ділянки басейнової мережі. 
Регіональні управління водних ресурсів країни застосовують басейновий 
механізм визначення ГДС хімічних сполук у випадках: 
а) якщо організації, що користуються водними ресурсами знаходяться в 
межах  регіону. Контролюючий територіальний орган один розглядає і затверджує 
гранично допустимі скиди з подальшою можливістю контролю складу води у 
контрольних пунктах на регіональних кордонів; 
б) для   всіх користувачів водних ресурсів  в межах річкового басейну. 
Використовується при розробці міжрегіональних та міжнародних 
природоохоронних програм, в яких необхідно  враховувати дотримання 
регламентованих якісних покажчиків  водного складу  в приграничних 
контрольних пунктах. 
25 
 
 
При відсутності у спеціалістів достовірної інформації про  природний 
санітарно-хімічний склад води, або якщо попередні показники її якості гірше, ніж 
нормативні, тоді  розміри ГДС полютантів визначаються за звичайною методикою. 
За таких умов   нормативні показники  природного санітарно-хімічного складу води  
екстраполюються на ЗВ, і на основі цього визначаються обсяги ГДС хімічних 
сполук у складі ЗВ.  Така методика значно збільшує узагальнену вартість 
охоронних заходів по забезпеченню якісного складу води у водоймах, оскільки 
невизначеність реального стану речей не дає можливість враховувати асимілюючу 
здатність природних водойм і виключає перспективу раціонально розподілити 
допустимі величини нормованих речовин у складі ЗВ між організаціями, що 
займаються відведенням ЗВ у річкові мережі. 
Для окремих таких підприємств можливе визначення  розмірів ГДС 
полютантів за методикою, де не враховується басейновий принцип оцінки. Такий 
метод розрахунків застосовується при певних умовах:  
а) у водоймі у місці скиду ЗВ вичерпано  вільну  асимілюючу спроможність  
по  нормативних речовинах. Таке трапляється коли є і інші  нерегульовані джерела  
забруднення, що скидають забруднені ЗВ у водоймище тривалий час (до уваги 
береться термін п’ять років); 
б) скид ЗВ розміщений на заселеній території.  При таких умовах  для 
розрахунку величини ГДС визначається якість   води   у контрольному створі, що є 
важливою передумовою обов'язкової перевірки її якісного складу в межах чи поза 
межами міста чи селища за методикою для водойм  різного призначення при 
водокористуванні. Обсяги гранично-допустимих скидів хімічних сполук  
розробляються із врахуванням допустимих концентрацій цих речовин,  за умови 
дотримання нормативних показників і їх гранично-допустимих концентрацій у 
водоймах комунально-побутового призначення; 
26 
 
 
в) скидання ЗВ у різні види водних об’єктів відбувається у географічно 
віддалених між собою місцях. В таких випадках забруднюючий вплив на водні 
системи є локальним або ізольованим. 
Скидання ЗВ  у прибережну зону морів ГДС речовин регламентується окремо 
в залежності від специфічних умов: 
а) якщо прибережні території морських водних об’єктів  є   заповідними    
зонами згідно законодавству нашої країни,  або  відносяться до об’єктів   
особливого   державного призначення,  з особливою науковою  чи  культурною  
цінністю  та із  забороною для використання,  а  також  мають особливі санітарно-
гігієнічні    вимоги    до    прибережних територій водокористування. В таких 
випадках водокористувачам заборонено скидати ЗВ і від них вимагають скидання   
ЗВ поза межами таких територій; 
б) якщо прибережні  території  морів  характеризуються певними  
гідрологічними, гідрофізичними і топографо-гідрологічними особливостями,   що  
можуть спричиняти застій або  накопичення  забруднюючих речовин  на цих 
територіях із погіршенням якості прибережних   вод. В такому випадку вимоги і 
нормативи природоохоронного законодавства екстраполюються  на  ЗВ  без 
прийняття до уваги можливого впливу на них  морської води (зниження 
концентрація під час розбавлення) і за стандартною методикою  розраховується 
вміст кожної речовини у гранично допустимих скидах; 
в) якщо скиди ЗВ відбуваються на території санітарно захисної   ділянки  
навколо водних морських територій, то   визначення величин хімічних сполук у 
складі ГДС відбувається зважаючи на  процеси перемішування скинутих ЗВ із 
морською  водою  при дотриманні природохоронних та санітарно-гігієнічних вимог 
і  нормативів; 
г) при скиданні ЗВ поза санітарними обмеженнями прибережних територій  
водокористування,  встановлення обсягів ГДС  відбувається зважуючи на 
27 
 
 
змішування і   розбавлення   їх   морською   водою   при дотриманні 
рибогосподарських  вимог  і  нормативів. 
Величини ГДС і тимчасово погоджених скидів хімічних сполук 
розраховується у  грамах  на годину   (г/год.). Цим попереджається нерівномірне 
("залпове") скидання полютантів у складі ЗВ. Оціночні величини ГДС або ТПС, 
перераховуються   в  тонах  на рік (т/рік) і не відносяться до нормативних для 
скинутих  хімічних сполук. 
Проміжним етапом розрахунку обсягів ГДС полютантів є встановлення ТПС, 
для визначення яких  використовують технічні  характеристики і регламенти 
технологій виробництва,  роботу  водоохоронних  споруд,  враховують всі 
заплановані охоронні дії по забезпеченню  поетапного досягнення встановлених 
обсягів хімічних сполук у ГДС. 
Водокористувачі  розробляють План заходів по досягненню визначених 
обсягів  ГДС хімічних сполук. Він являє собою  перелік дій по забезпеченню   у  
визначені терміни поетапного доведення ТПС і ГДСдо нормативів.  Завдяки 
запланованим діям можна визначити необхідну  технічне забезпечення  і зробити 
економічну  (вартісну)  оцінку  досягнення  якісних нормативів води. Початковими 
діями забезпечення запланованих обсягів ГДС очищених та знезаражених ЗВ є 
будівництво водоохоронних споруд на підприємстві, або якщо вони застарілі – їх 
реконструкція та відновлення запроектованої потужності.  
Процес розрахунку   вмісту хімічних сполук у ГДС  поєднує 6 етапів. 
1. Готуються та подаються вихідний фактичний матеріал для розрахунків. 
2. Обґрунтовується схема і методика розрахунків. 
3. Визначаються  розрахункові умови  та розробляється проект. 
4. Визначаються  величини ТПС речовин та оцінюється водоохоронна 
ефективність дотримання розрахованих ТПС і ГДС речовин. 
5. Розробляється  план заходів по досягненню визначених обсягів ГДС 
речовин, готується технічна документація. 
28 
 
 
6. Узгоджуються і затверджуються документи. 
Розроблений проект ГДС речовин  потребує  узгодження і затвердження 
контролюючими природоохоронними органами.  Підприємству-водокористувачу  
для цього необхідно подати таку документацію: 
- пояснювальну записку яка містить первинний фактичний матеріал,  правове 
та методичне  обґрунтування,  розрахунок ГДС речовин,  визначення ТПС речовин,  
пропозиції по водоохоронним заходам; 
- проект  ГДС  і ТПС речовин,  план дій по їх дотриманню. 
При відсутності пояснювальної записки проекти величин ГДС і ТПС речовин 
не приймаються до розгляду. 
Подана  документація  розглядається та узгоджується на рівні МОЗ України 
на протязі двох тижнів, а потім передається до Мінприроди, де рішення 
приймається у місячний термін. Контролюючі органи Міністерства природи  мають 
право самостійно вирішити питання по затвердженню ГДС і плану дій по їх 
забезпеченню якщо  Міністерство здоровоохорони  відмовилося їх  розглядати  або 
необґрунтовано відхилило.   
ГДС речовин можуть переглядатися не частіше одного разу на 5 років.   
При змінах у цілях водокористування відповідними підприємствами, або за 
умови змін в розрахункових характеристиках чи характеристиках  скидів  ЗВ 
(більше  ніж  на  двадцять відсотків),  вводяться в експлуатацію  нові  очисні  
споруди чи відбувається їх технічна модернізація, за рахунок чого забезпечується  
більш високий ступінь очищення ЗВ, ніж  той, що передбачався  регламентованими  
попередньо кількостями забруднювачів в прийнятих ГДС, то  державні 
контролюючі організації зобов'язують підприємство відкоригувати затверджені 
ГДС. 
Завчасно до припинення терміну дії затверджених ГДС речовин (протягом 30 
днів), підприємство-водокористувач  в обов’язковому порядку звертається  до 
29 
 
 
регіональної організації  екологічного контролю з проханням переглянути ГДС  на 
основі нових розрахунків чи за уточненням обсягів речовин, що містяться у ЗВ. 
При невиконанні таких вимог  екологічна інспекція на місцевому рівні 
скасовує дозвіл  на  спецводокористування  і встановлює обсяги   скидів   ЗВ на 
рівні ГДК . 
Гранично допустимий рівень токсичності (ГДРТ) ЗВ є важливим 
екологічним показником якості  води,  який встановлюється при використанні 
поверхневих вод з нормованою якістю води для рибогосподарських потреб. 
Встановлення ГДРТ є допоміжним  методом контролю ЗВ,  який поряд з 
системою розрахунків та визначення обсягів ГДС речовин сприяє підвищенню 
можливостей системи управління якістю поверхневих вод . 
Для  діючих підприємств-водокористувачів,  які скидають ЗВ у поверхневі  
води,  встановлюються  фактичні  рівні токсичності (ФРТ), тимчасово погоджені 
рівні токсичності (ТПРТ) та ГДРТ.  Ці показники заносяться  у  форми  ГДС, ТПС 
[14]. 
СВ, що скидаються до систем централізованого водовідведення, не повинні: 
1) містити горючих домішок і розчинених газоподібних речовин, здатних 
утворювати вибухонебезпечні суміші; 
2) містити речовин, які здатні захаращувати труби, колодязі, решітки або 
відкладатися на їх поверхнях; 
3) містити тільки неорганічних речовин або речовин, які не піддаються 
біологічній деструкції; 
4) містити речовин, для яких не встановлено ГДК для води водойм або 
токсичних речовин, що перешкоджають біологічному очищенню стічних вод; 
5) містити небезпечних бактеріальних, вірусних, токсичних та радіоактивних 
забруднень; 
6) містити біологічно жорстких СПАР, рівень первинного біологічного 
розкладу яких становить менше 80 %; 
30 
 
 
7) мати температуру вище 40° C; 
8) мати pH нижче 6,5 або вище 9,0; 
9) мати ХСК вище БСК5 більше ніж у 2,5 раза; 
10) мати БСК, яке перевищує вказане в проекті КОС відповідного населеного 
пункту. 
Зростання населення, розширення старих і виникнення нових міст значно 
збільшили надходження побутових стоків у внутрішні водоймища. Ці стоки сталі 
джерелом забруднення річок та озер хвороботворними бактеріями і гельмінтами. У 
ще більшому ступені забруднюють водоймища миючі синтетичні засоби, що 
широко використовуються в побуті. Вони знаходять широке застосування також в 
промисловості і сільському господарстві. Хімічні речовини, які в них містяться, 
поступаючи із стічними водами в річки і озера, роблять значний вплив на 
біологічний і фізичний режим водоймищ. У результаті знижується здібність вод до 
насичення киснем, паралізується діяльність бактерій, що мінералізують органічні 
речовини. 
Викликає серйозну турботу забруднення водоймищ пестицидами і 
мінеральними добривами, які потрапляють з полів разом із струменями дощової і 
талої води. У зв’язку з інтенсифікацією тваринництва все більш дають про себе 
знати стоки підприємств даної галузі сільського господарства. Стічні води, 
рослинні волокна, тваринні і рослинні жири, фекальна маса, залишки плодів і 
овочів, відходи шкіряної і целюлозно-паперової промисловості, цукрових і 
пивоварних заводів, підприємств м'ясо-молочної, консервної і кондитерської 
промисловості є причиною органічних забруднень водоймищ. 
Нагріті стічні води теплових електростанцій та ін. виробництв заподіюють 
"теплове забруднення", яке загрожує досить серйозними наслідками: зменшенням 
розчиного  кисню у воді, зміною термічного режиму, що негативно впливає на 
флору і фауну водоймищ,спричиняючи  їх евтрофікацію.  
31 
 
 
2 ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ КП «ВОДГЕО» М. СМІЛА НА ВОДНІ 
РЕСУРСИ 
 
2.1 Оцінка водних ресурсів у м. Сміла 
 
М. Сміла має кілька поверхневих водних об’єктів. Середня річка Черкащини, 
Тясмин (права притока Дніпра),  утворює в межах районного центру зарегульоване 
Смілянське водосховище. По території населеного пункту протікають дві малі 
річки (ліві притоки Тясмина: Сріблянка і Гнилий Ташлик (по південній межі), а 
також струмок Холодний. Державна гідрометеорологічна служба  на двох 
стаціонарних пунктах спостережень проводить моніторинг стану смілянських 
поверхневих водойм.  
За результатами моніторингу якісні показники води контрольованих водних 
об’єктів відповідають вимогам для рекреаційних об'єктів згідно чинного в Україні 
і сьогодні міждержавного стандарту ГОСТ 17.1.5.02-80 «Гигиенические 
требования к зонам рекреации водных объектов». Відхилення від цих вимог по 
мікробіологічним та санітарно-хімічним показникам реєструються під час 
потрапляння у водойми дощових стоків. Така ситуація склалася внаслідок того, що 
локальні мережі дощових стоків не мають очисних споруд на випусках. Розвиток 
централізованої дощової (зливової) каналізації, оснащеної на випусках сучасними 
локальними спорудами очищення і доочищення поверхневих стоків передбачено в 
генеральному плані міста, але за браком фінансування відкладені на невизначений 
час. 
Додаткове навантаження створюється за рахунок  поверхневих стоків  з 
ділянок приватної забудови та промислових підприємств, хоча сліди промислових 
забруднювачів у воді не фіксуються. Типове порушення нормативних величин 
спостерігається по таким показникам: розчинний кисень, завислі речовини, БПК, 
32 
 
 
ЛКП, колі-фаги, вміст магнію та заліза. Разом з тим, підвищена за нормативну 
концентрація іонів магнію та заліза є особливостями місцевих природних вод. 
Якість річкової води визначається протягом весняно-літнього періоду 
(травень–вересень) у постійних контрольних пунктах:  
1 – зона організованого відпочинку залізничників;  
2 – човно-веслувальна станція ФСК «Локомотив». 
 Воду досліджують на органолептичні, санітарно-хімічні та мікробіологічні 
показники. За результатами досліджень спостерігаються періодичні  перевищення 
ХСК, їх раптовість може наслідком забруднення водойм побутовими стоками. У 
2018р. Державна екологічна інспекція центрального округу під час  проведення 
лабораторних досліджень якості води р. Тясмин визначила у двох випадках 
перевищення нормативних показників по NH4-іонах та АПАР, що засвідчує ступінь 
забруднення поверхневих вод в межах міста. 
   Аналіз показників обсягів скидів зворотних вод у р.Тясмин говорить про 
те, що основними забруднювачами річки на протязі всіх років моніторингу є 
комунальні підприємства-водоканали районних центрів, що часто скидають у 
поверхневі водойми недоочищені каналізаційні стоки, зібрані від всіх своїх 
абонентів. До них відносять КП «ВодГео» м. Сміла, КП «Чигирин», РКП 
«Кам'янський водоканал»; в 2016 р. до них відносили також ПАТ НВП «СЕМЗ» 
(таблиця 2.1). Локомотивне і вагонне депо залізничної станції  ім. Т. Г. Шевченко, 
також скидають свої недоочищені ЗВ безпосередньо у поверхневі водні об’єкти. 
Спостерігається тенденція до зменшення загальних обсягів скидів ЗВ в р.Тясмин, 
що можна пояснити кількома факторами: зменшенням скидів від промислових 
підприємств за рахунок призупинення своєї діяльності на фоні економічної кризи 
в країні, міграцією населення, що призводить до зменшення побутових стоків та 
інше[22].  
 
   
 
33 
 
 
Таблиця 2.1– Основні забруднювачі р. Тясмин у 2016-2020 рр. 
  
СВ смілянських  каналізаційних очисних споруд (КОС), які підпорядковані  
КП «ВодГео», навіть після  очищення, при скиданні у поверхневі водойми, мають 
відхилення від нормативних показників по завислим речовинам, фосфатам, іноді 
БПК, СПАВ.  
Досягти нормативних показників очищених СВ перед скидом у водні об’єкти 
можна за рахунок удосконалення технології очистки під час реконструкції КОС. Ці 
дії дозволять також підвищити потужність споруд з врахуванням росту м. Сміла. 
На жаль, міські природоохоронні програми хоча і заплановані, але через брак 
коштів ніяк не реалізуються.  
До природних чинників, які можуть суттєво вплинути на якісні показники 
води з поверхневих водних об’єктів відносять  величину водного стоку. Його  
збільшення призводить до змін в ступеню мінералізації води у водоймах. 
Мінералізація поверхневих вод Черкащини має широкий діапазон значень. 
Найменш мінералізованими є води водосховищ Дніпра (310,9 – 423,5 мг/дм3). 
Найбільша мінералізація води  в порівняльному аспекті визначена в р.Тясмин 
(970,8 мг/дм3). 
В межах міста організовані місця рекреаційних зон на Смілянському 
водосховищі. Це  міські пляжі: на лівому березі  пляж біля стадіону «Юність» і на 
правому березі пляж «Загребля». В місті існує громадський рух за відновлення 
водних об’єктів. Активісти відновлюють ставок на р.Сріблянка, а разом з ним 
створюють  організований пляж. На цій території раніше діяв цукровий завод, 
ставок входив у межі його санітарно-захисної зони. На сьогодні підприємство 
34 
 
 
перепрофілювалося, тому вирішується питання вилучення частини території зі 
складу  промислової зони і зменшення СЗЗ підприємства на 50м. В межах міста та 
його околицях існують і стихійні місця відпочинку вздовж берегів водосховища. За 
умови належного фінансування, зацікавленості містян, інженерного облаштування 
можливе загальне санітарне оздоровлення акваторій. В розробленому 
Генеральному плані міста передбачається  очищення і поглиблення водосховища і 
русел річок, благоустрій берегів водосховища з їх частковим намивом. Це дасть 
можливість створити повноцінну прибережну захисну смугу, розміри якої на 
сьогодні є недостатніми в центральній частині міста, і яку можна буде 
використовувати для озеленення і під відпочинок смілян. 
Екосистема Смілянського водосховища формувалась з середини минулого 
століття і характеризується достатнім біорізноманіттям. Заболочена верхня ділянка  
водойми заболочена, поросла типовими гігрофітами, до яких відносять осоку, 
очерет, рогоз, де  нереститься риба. та Цю територію  обирають для гніздівель 
водоплаваючі птахи: дикі качки, лиски, водяні курочки, лебеді, сірі чаплі. Через 
Смілянське водосховище пролягають міграційні шляхи північних качок. З ссавців 
спостерігаються значні популяції ондатри. Інколи зустрічаються видри, бобри, але 
їх чисельність незначна. Оскільки через значну забрудненість на водоймі 
відбуваються постійні процеси евтрифікації, воно потребує постійного санітарного 
та екологічного нагляду з метою  покращення гідрологічного режиму. Внаслідок 
зарегульованості водоймища, в ньому спостерігається значне біорізноманіття 
фітопланкотону (21 вид водоростей). Традиційно, в серпні біомаса клітин 
пірофітових водоростей викликає «цвітіння», інтенсивність якого з року в рік 
поступово збільшується через підвищення температури води. Кінець липня–
середина травня характеризується зменшенням концентрації кисню у воді  
внаслідок масового розмноження синьо-зелених водоростей, починається задуха 
риби. Здійснення рекреації на воді стає несприятливим. 
35 
 
 
Присутність в пробах води зі Смілянського водосховища гіллястовусих 
ракоподібних можна назвати позитивною тенденцією, але їх частка в останні роки 
зменшується.  
За оцінкою біологів, екологів та санітарних служб міста стан водної 
екосистеми відповідає 3-му класу якості вод – помірно забруднені. 
Джерелом питного водопостачання міста є не поверхневі води, а підземні 
родовища артезіанських вод, що потрапляють на підготовку для споживання 
населенням через два водозабори: Білозірський – в приміській зоні, і 
Шевченківський – у місті. КП «Водгео» розробляє верхньочетвертичний 
водоносний горизонт Білозірського водозабору (7,0-7,5 тис. м /добу), площадка 
якого розташована на Смілянському родовищі підземних вод. Вода жорстка, 
містить значні концентрації заліза, а тому потребує додаткового очищення на 
станції знезалізнення. Всі пояси зони санітарної охорони на території водозабору 
витримані. Діючі потужності Білозірського водозабору, який має станцію 
знезалізнення, в цілому забезпечують потреби місцевого населення у питній  воді. 
Родовище має розвідані запаси, які мають бути прийняті до використання з 
розширенням водозабору з урахуванням зростання та розширення міста. 
До КП «ВодГео» входить також Шевченківський водозабір, ділянки якого 
розташовуються  у південно-східній околиці міста, у заплаві р. Тясмин, по обидва 
боки від русла річки. Вода з цього водозабору не відповідає усім нормативним 
вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 за показниками жорсткості (14-16 мг. екв/л), вмісту 
марганцю (0,5 мг/л), сухому залишку (до 1200 мг/л). Експлуатація цього 
водоносного горизонту здійснювалась на основі тимчасового дозволу МОЗ 
України. Певний час владою міста вирішувалось питання покращення 
властивостей води з цього водозабору за рахунок можливості впровадження 
сучасних технологій очищення і пом’якшення води, але за браком фінансування та 
наявності Білозірського водозабору, було прийнято рішення про  закриття 
Шевченківського водозабору та тампонації його свердловин. На сьогодні  
36 
 
 
свердловини мають витримані зони суворого режиму 50 м (30 м – 1 свердловина).  
Шевченківській водозабір розглядається як резервний, а на його території створено 
природно-заповідну зону завдяки цінності природного ландшафту місцевості. 
Місто Сміла характеризується наявністю одночасно централізованого та 
децентралізованого водопостачання. Певна частка населення на околицях міста у 
приватному секторі споживає воду х криниць та приватних свердловин. 
Періодичне дослідження показників якості криничної води показує, що у кожному 
п’ятому колодязі вода не відповідає нормативним вимогам по санітарно-хімічним 
та бактеріологічним показникам. Для питного споживання така вода потребує 
кип’ятіння. Внаслідок надмірного антропогенного навантаження на території 
приватної забудови присутнє централізоване водопостачання, але ці споживачі 
води не мають централізованого водовідведення, і зливають стічні води у вигрібні 
ями. Щорічно близько 5 млн. м3 стоків скидається у вигреби, що спричиняє 
забруднення ґрунтів і верхніх водоносних горизонтів. 
Підприємства міста для технічних потреб використовують поверхневі води 
Смілянського водосховища, але  обсяги їх водозабору зменшуються через 
погіршення санітарного стану водойми та її поступового замулення. 
У річках Смілянського району інтенсивно розвиваються деградаційні 
процеси, які пов'язані із замуленням русел, обмілінням заплав; евтрофікація водойм 
і водотоків, їх пересихання, зменшення водоносності, зниження рівнів поверхневих 
і ґрунтових вод, погіршення якості водних ресурсів. Проблемою малих річок на 
території району є засмічення їх русел та берегів різними відходами, в основному 
побутовими та городніми. Це негативне явище набуло останнім часом значних 
масштабів у зв’язку з широким використанням пластикової тари. 
На території району у берегів річки Тясмин та її приток утворюються 
сміттєзвалища. Боротися з цим лихом слід шляхом постійного виховання у людей 
бережного ставлення до навколишнього природного середовища взагалі і його 
водної складової зокрема. 
37 
 
 
Коли території водоохоронних зон річок були майже наполовину заліснені, а 
значні їхні площі задерновані багаторічною трав’янистою рослинністю, під час 
танення снігів значна частина води вбиралася ґрунтом. Решта талої води надходила 
до русел річок більш-менш рівномірно, не спричиняючи помітних поверхневих 
змивів ґрунту. Непорушена річкова заплава була ідеальним біологічним фільтром 
на шляху забруднення стічних вод. Нині басейни річки Тясмина та її приток 
практично позбавлені природних біофільтрів, їх водоохоронні зони часто розорані 
майже до урізу води, що призводить до берегової ерозії, змиву та розмивання 
ґрунту, винесення значної кількості органічних і неорганічних речовин у водостік 
навіть при незначному дощі. Наслідком цього є замулення та обміління річок, 
погіршення якості води. Через зменшення пропускної спроможності русла 
спостерігається підтоплення заплави з подальшою деградацією рельєфу та 
заболоченістю його. 
Недотримання правил водоохоронного режиму, розміщення у річковій 
долині чи у прилеглих ярах сміттєзвалищ приводить до забруднення річок. 
Сучасний стан річок значною мірою залежить від дотримання земле- та 
водокористувачами природоохоронного законодавства при здійсненні 
господарської діяльності на землях водного фонду, в першу чергу, в прибережних 
захисних смугах та руслах річок. Подальшу деградацію річок можна зупинити, 
лише змінивши ставлення до природного довкілля і здійснивши ряд невідкладних 
заходів. 
 
2.2 Характеристика комунального підприємства «ВодГео» м. Сміла 
 
Комунальне підприємство «ВодГео» (адреса підприємства: Черкаська 
область, Смілянський район, м. Сміла, пр. Якова Водяного, 45) здійснює 
постачання питної води населенню та підприємствам міста, а також проводить 
очищення стічних вод від забруднюючих речовин хімічної та біологічної природи.  
38 
 
 
Місто Сміла розташоване на території з низькою забезпеченістю 
експлуатаційними  запасами підземних вод, а поверхневі джерела питного 
забезпечення не в змозі задовольнити потреби населення міста у якісній питній 
воді. Тривалий час містяни вирішували свої потреби в питній воді за допомогою 
прибудинкових криниць. Формування системи централізованого водопостачання 
м. Сміла розпочалось у 60-ті роки ХХ століття. Була побудована насосна станція та 
пробурені перші артезіанські свердловини на Білозірському водозаборі. В даний 
час на міський водозабір здійснюється 27 артезіанськими свердловинами.   Загальні 
показники системи водопостачання наведені у таблиці 2.2.  
 
Таблиця 2.2– Загальна характеристика об’єктів водопостачання КП 
«ВодГео» 
    
39 
 
 
Загальна довжина водопровідних мереж міста складає понад  182 км, з яких 
зношених та аварійних 46,5 км.  
Вода з артезіанських свердловин за допомогою занурювальних насосів 
подається на станцію знезалізнення де відбувається очистка води та її знезараження 
гіпохлорітом натрію. Далі вода водопровідними насосними станціями (ВНС 
ІІ,ІІІ,ІV,V та VІ підйомів) подається споживачам міста. Для місцевого підвищення 
тиску для багатоповерхових будинків та враховуючи рельєф місцевості 
використовуються 11 підвищуючих насосних станцій (ПНС). До складу 
водопровідних насосних станцій входять насосні агрегати та резервуари чистої 
води (РЧВ). Через значну відстань між свердловинами, експлуатацію мало 
потужних свердловин та використання обладнання із значною енергоємністю на 
підприємстві постійні значні енерговитрати. Із загального споживання 
електроенергії підприємством приблизно 40% припадають на використання 
електроенергії на свердловинах.  
Мережа централізованого водопостачання та водовідведення була збудована 
в часи зростаючого промислового розвитку міста з урахуванням майбутніх 
перспектив. Саме тому при будівництві насосних станцій міського водоканалу було 
запрограмоване встановлення потужного, але  енергоємного насосного 
обладнання, а деякі ділянки мереж прокладались  із збільшеними діаметрами. В 
наслідок тривалої експлуатації частина каналізаційних та водопровідних мереж 
знаходиться у аварійному стані. Через зношеність труб водогону кількість аварій 
на мережі водопостачання складає 182 на рік. 
Система водовідведення міста включає в себе 9 каналізаційних насосних 
станцій (КНС), систему самопливних та напірних колекторів загальною довжиною 
167 км, з яких збірні колектори – 75,6 км, вуличних мереж – 42,1 км, внутрішньо-
квартальних та внутрішньо-дворових – 49,34 км та каналізаційних очисних споруд 
(КОС). 
 
40 
 
 
Таблиця 2.3 – Загальна характеристика об’єктів водовідведення КП 
«ВодГео» 
  
41 
 
 
До функцій КП «ВодГео»  відноситься і забезпечення водовідведення в місті. 
Система водовідведення каналізаційних споруд включає в себе 9 каналізаційних 
насосних станцій (КНС)та каналізаційні очисні споруди. Майданчик очисних 
споруд розміщується  на правому березі струмка Холодний в 1,5 км від його 
впадання в р. Тясмин. Рельєф майданчика пересічений, відмічено  перепад висот 
до 14 м. Очисні поруди розміщені на терасах. Ґрунти представлені рослинним 
шаром 0,6–1,2 м, лесовидним супіском 3,8 м, прошарком суглинку до 1 м і 
підстилаючим шаром дрібнозернистого піску.  Довжина каналізаційної мережі–
167км. КНС10 є головною, інші–мікоррайонні. В мікрорайонах насосні станції 
збирають промислові та господарсько-побутові стоки (таблиця 2.4). 
 
Таблиця 2.4 – Ділянки збору СВ, що потрапляють у каналізаційну мережу м. 
Сміла 
 
З КНС №10 СВ перекачуються на очисні споруди. Очисні споруди 
складаються з двох технологічних ліній, які  були здані в експлуатацію в 60–х роках 
минулого століття і мають  розрахункову потужність відповідно 840 м3/добу і 2800 
42 
 
 
м3/добу. Фактичний об'єм стічних вод, що потрапляють на очисні споруди, складає 
до 4300 м3/добу. На сьогодні у зв’язку із зростанням міста  перша лінія очисних 
споруд має потужність 5,6 тис.м3/добу, а друга лінія– 10,6 тис.м3/добу, що значно 
більше, ніж передбачалось проектом. 
Схема очищення стічних вод на очисних спорудах КП „ВодГео” 
представлена на рисунку 2.1. 
 
 
Рисунок 2.1– Принципова схема очищення стічних вод на очисних спорудах 
КП „ВодГео” 
43 
 
 
Обробка СВ проходить у 3 етапи. Першим етапом є механічна очистка. До 
складу споруд входять пісколовки та первинні відстійники. Подача СВ на очисні 
споруди відбувається через два напірні колектори (діаметром 200 мм і 250 мм) за 
допомогою КНС 10, яка розташована на відстані  1,5 км від приймальної камери 
очисних споруд. З приймальної камери стічні води потрапляють на біореактори. 
Основним ланцюгом в складі споруд біоочистки є аеротенки і вторинні 
відстійники. Біореактори –це споруди, з низхідним та висхідним рухом СВ, під час 
якого здійснюється гідроліз органічних сполук. В аеротенках відбувається процес 
окиснення і розпаду забруднюючих речовин за допомогою кисню і аеробних 
мікроорганізмів, які поділені на 3 основні групи(група технічного забезпечення, 
навантажень на мул, дії на процес очистки). Час перебування стоків в аеротенках 
складає приблизно 4-8 год. Швидкість осідання мулу та швидкість підйому води 
контролюються. Активний мул з біореакторів випускається 1 раз за півріччя  при 
вимкненому аеротенку. 
До складу споруд механічного очищення входять: 
1) піскоуловлювачі  другої черги; 
2) первинні двох ярусні відстійники (емшери) другої черги; 
Піскоуловлювачі є резервуарами з кількома секціями (II-а черга: 
вертикальний піскоуловлювач), кожна з яких може працювати самостійно. 
Призначені для затримання важких мінеральних домішок.  Дно піскоуловлювачів 
іноді дренують, щоб зневоднити осад, а відтак полегшити його вилучення і 
висушення. 
Після піскоуловлювачів стічні води надходять у відстійники, де осідає 
основна маса завислих речовин, переважно органічного походження. Емшери 
призначені для одночасного освітлення стічної води і перегнивання осаду, який 
випав. Цей осад спускають на мулові майданчики для  зневоднення. Дренажну воду 
з мулових майданчиків спрямовують до дренажної насосної станції. У 2004-2005 р. 
44 
 
 
проведена заміна дренажно-аераційної системи і заміна гравійної засипки на 
кварцовий пісок марки ПКФ–1 фракції 2–6 мм. 
Після накопичення  дренажних вод, біоплівки та активного мулу з вторинних 
відстійників СВ потрапляють на головні ділянки очисних споруд. Після первинних 
відстійників процес очищення поділяється на 2 черги. 
I-а черга: СВ з 1-го первинного відстійника потрапляє на біофільтр 
краплинний I-ї черги. Тут починається  біологічний етап очищення. Далі вода 
направляється у відстійник вторинний I-ї черги для  завершення циклу 
біоочищення. Активний мул, що утворився у вторинному відстійнику, спускають 
на муловий майданчик. Очищена СВ подається до вимірювальної камери, де за 
допомогою датчика лічильника обліковується її обсяг, а далі вона направляється  
до контактного резервуару. Осад з контактного резервуару також спускається на 
муловий майданчик. У контактному резервуарі на протязі 30- хвилин очищена вода 
взаємодіє із знезаражуючим розчином гіпохлориду натрію. Його використання 
зменшує вартісні витрати, а сама хімічна сполука  є менш токсичною у порівнянні 
із рідким хлором. Після знезараження СВ скидаються у струмок Холодний. 
Після механічного етапу очищення СВ починається  біологічний етап, або 
мінералізація розчинених органічних речовин. До споруд біоочищення СВ 
відносять: 
–краплинний біофільтр (1 шт.); 
–аерофільтри (8 шт.); 
–вторинні відстійники. 
Аерофільтр, як і краплинний біофільтр– це залізобетонні споруди, що 
заповнені щебнем, розміром 20–40мм в якості грубозернистогом фільтруючого 
матеріалу. Сюди СВ подаються після споруд механічного очищення. При 
проходженні СВ крізь щебінь, його поверхня вкривається біологічною плівкою, 
утвореною за допомогою аеробних мікроорганізмів. До складу біоплівки входять: 
зооглейні і нитчасті бактерії, гриби, різні інфузорії, черв'яки, личинки, кліщі. 
45 
 
 
Завершується  етап біологічного очищення на вторинних відстійниках (4 
шт.), куди  з висхідним потоком поступає  суміш води з  аерофільтрів із зрілою  
біоплівкою, На вторинних відстійниках вода освітлюється, біоплівка разом з 
осадом зневоднюється на мулових майданчиках, а дренажна вода спрямовується на 
дренажну насосну станцію, звідки насосами перекачується знову в аеротенки. 
Знезараження очищених СВ здійснюється за допомогою гіпохлориду натрію 
(доза 3–5 мг/л по активному хлору), який подається  в камеру контактного 
резервуару.  
 Пройшовши повну біологічну очистку і знежирення вода подається по 
трубопроводу діаметром  500 мм в в струмок Холодний, а далі в  річку Тясмін. 
Осад після первинних відстійників І лінії, мулоперегнивача, мінералізатора 
потрапляє на мулові майданчики. Мулові майданчики виготовлені на штучній 
основі з дренажем для випуску відстояної води. В них передбачені випускні вікна, 
розміщені на різних рівнях. Дренажні води відводяться в дренажну насосну 
станцію для перекачування в голову споруд. Підсушений мул грузиться на 
автомобілі і вивозиться на сміттєзвалищ [22]. 
 
2.3 Аналіз діяльності очисних споруд КП «ВодГео» та їх впливу на водні 
ресурси Смілянського району 
 
Під час виконання передбачених видів діяльності КП «ВодГео» здійснює 
різний екологічний вплив на навколишнє середовище. На 4-х виробничих 
майданчиках підприємства розташовані джерела викидів в атмосферне повітря. 
Забруднюючі речовини викидаються  в атмосферне повітря на таких виробничих 
майданчиках підприємства: 
- Майданчик №1- Каналізаційна насосна станція; 
- Майданчик № 2 - Очисні каналізаційні споруди; 
- Майданчик № 3 – Насосна станція II підйому; 
- Майданчик № 4 - Станція підготовки води 
46 
 
 
Основними напрямками діяльності майданчиків №1 та «2  КП «ВодГео» 
являється: каналізація, відведення та очищення стічних вод.   
По санітарній класифікації підприємств і виробництв з технологічними 
процесами  і обладнанням, які викидають забруднюючі речовини в атмосферне 
повітря, Майданчик №1 (КНС) КП «ВодГео» згідно з ДСП-173-96 «Про 
затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених 
пунктів» (Далі - ДСП-173-96) відноситься до V класу з санітарно - захисною зоною 
до 50 м. Межує: Із заходу – землі Смілянської міської ради, зі сходу та півночі– 
житлові забудови м. Сміла, з півдня – автошлях. Відстань до житла 55 м. 
Майданчик №2 (очисні каналізаційні споруди) відноситься до ІІІ класу з СЗЗ до 300 
м. Межує: із заходу, сходу і півночі – землі Смілянської міської ради, з півдня - 
загребля. Відстань до житла 520 м. Речовинами, що виділяються з джерел 
забруднення на цих виробничих майданчиках головним чином є аміак та 
сірководень. За результатами лабораторних досліджень проб атмосферного повітря 
зібраних на межі СЗЗ підприємства концентрації забруднюючих речовин не 
перевищують ГДКм.р., що не суперечить вимогам вітчизняного законодавства. 
Екологічний вплив КП «ВодГео» на водні ресурси здійснюється в двох 
напрямках: під час водозабору води з артезіанських свердловин Білозірського 
родовища підземних вод та під час водовідведення та очищення СВ через 
каналізаційну мережу та на очисних спорудах, що належать підприємству.  
З метою перевірки ефективності роботи очисних споруд м. Сміли 
проводиться контроль складу і властивостей стічних вод на різних ступенях 
очищення. Для регулювання процесу, кількісного і якісного аудиту роботи окремих 
ділянок підприємства контрольні заходи здійснюють за повним або скороченим 
санітарно-хімічним аналізом. 
Повний санітарний аналіз передбачається один раз на 10днів на основі 
дослідження середньодобових проб по таким показникам:Т0С, рН, прозорість, 
завислі речовини, азот амонійний, нітрити, нітрати, ХСК, БСК5 і БСКповне, 
розчинений кисень, хлориди, фосфати. 
47 
 
 
Скорочений аналіз проводиться щоденно за показниками: прозорість, рН, 
завислі речовини, розчинений кисень. 
Дослідження проводять у пробах з природних СВ,  відстояних протягом 2 
годин та  фільтрованих. У пробах з природної СВ визначається температура, 
ступінь прозорості, завислі речовини, ХСК, БСК. У пробах відстояної води 
визначається  нітроген амонійний, нітрити, нітрати, хлориди, фосфати, сульфати 
[22]. 
Середні показники якості стічних вод діючих очисних споруд за 2018–2019 
рр. приведені в таблиці 2.5.  
 
Таблиця 2.5 – Середні показники якості стічних вод діючих очисних споруд 
КП «ВодГео» за 2018–2019 рр. 
         
Ефективність очищення стічних вод визначалася за формулою: 
48 
 
 
 
С
Е  0
С
100%
С ,     (2.1) 0
 
де      С0 - концентрація забруднення в стічних водах до очищення, мг/дм
3; 
С - концентрація забруднення в стічних водах після очищення, мг/дм3. 
 
На основі даних  таблиці 2.5 було проаналізовано середні показники якості 
стічних вод за 2018-2019 рр. до і після очищення на діючих очисних спорудах, та  
за формулою 2.1 розраховано ефективність очищення по кожному показнику на 
підпорядкованих КП «ВодГео» очисних спорудах.  Зокрема, у 2018 році найбільше 
значення ефективності очищення відмічалось по завислим речовинам – 82,35%, 
найменше - по сульфатах – 11,06%. У 2019 році найбільш ефективним було  
очищення по завислим речовинам – 92,6%, БСК5 – 83,4%, найменшим – по 
сульфатах – 7,3%.  
Малоефективне очищення по нітратам на протязі 2018-2019 рр. можна 
пояснити окисненням органічних сполук. Цей процес проходить у 2 етапи, з яких  
перший переходить у другий. На першому етапі відбувається окиснення переважно 
вуглецю і водню з утворенням вуглекислого газу та води; на  другому етапі нітроген 
окислюється спочатку до солей азотистої кислоти – нітритів, а потім до солей 
азотної кислоти – нітратів. Остання фаза називається нітрифікацією. 
Результати порівняльного аналізу вмісту забруднюючих речовин в СВ 
КП «ВодГео» відображені у  таблиці 2.6. На основі цих даних можна зробити 
висновок, що середньорічні концентрації хімічних сполук  в очищених стічних 
водах в 2018-2019 рр. більше  затверджених допустимих концентрацій. Таким 
чином, очисні споруди підприємства недоочищують  СВ  і скидають їх у водні 
об’єкти, спричиняючи значні екологічні проблеми для р. Тясмин.  
 
49 
 
 
Таблиця 2.6 – Показники концентрацій забруднюючих речовин в СВ 
підприємства у порівнянні із затвердженими допустимими значеннями. 
  
У 2018 р. спостерігається перевищення концентрації по таким показникам: 
азот амонійний (в 1,5 рази), нітрити (в 1,16 рази), завислі речовини (в 1,25 раз), ХСК 
(в 1,28 рази), БСК5 (в 1,28 рази), фосфати (в 2,79 раз).  
У 2019 році спостерігається перевищення концентрації по наступним 
показникам: азот амонійний (в 1,62 рази), нітрити (в 1,04 рази), ХСК (в 1,16 рази), 
фосфати (в 1,57 раз). Виключенням з цих встановлених порушень є кількості по 
сульфатам та хлоридам. 
Стічні води, що потрапляють на очисні споруди, відносяться до категорії 
побутових (господарсько- фекальних). Частка міського населення збільшується, 
відповідно збільшується кількість вод, що надходять із вбиралень. Цим і 
пояснюються високі концентрації азоту амонійного у стічних водах. Населення 
міста використовує велику кількість хімічних миючих засобів. Результат – високі 
50 
 
 
концентрації фосфатів у стічній воді. Перевищення концентрацій нітритів в 
очищених стічних водах свідчить про порушення процесу окислення органічних 
речовин. 
Основних причин незадовільної роботи очисних споруд є декілька: – 
технології очистки стічних вод морально застаріли, оскільки переважна більшість 
комплексів побудовані в 70-х роках минулого сторіччя і з того часу не 
модернізувались; – обладнання очисних споруд застаріле та зношене і не 
забезпечує належної очистки стоків, оскільки роботи з їх капітального ремонту або 
реконструкції не проводяться; – відсутність належної уваги та фінансування з боку 
органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на вирішення даних 
проблем. 
По факту забруднення поверхневих вод екологічною інспекцією 
підприємству щорічно нараховуються відшкодування за нанесенні збитки в 
результаті  забруднення довкілля. Відносно незначна сума розрахованих збитків 
обумовлюється  тим, що переважна більшість підприємств, що скидають 
відпрацьовані води в каналізаційну мережу розташовані в межах населених пунктів 
і здійснюють  скид зворотних вод у водні об’єкти комунально-побутової категорії, 
а в зв’язку з набранням чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 
20.01.2016 № 94-р «Про визнання такими, що втратили чинність, та такими, що не 
застосовуються на території України, актів санітарного законодавства», відмінено 
нормативи для водних об’єктів комунально-побутової категорії, що унеможливлює 
проведення розрахунку збитків для підприємств, що скидають зворотні води в 
межах населених пунктів. 
Обласною екологічною програмою  „Чистий Дніпро” в розрізі обласної 
програми „Будуємо нову Черкащину” на період до 2021 року передбачені заходи 
по будівництву нових та реконструкції існуючих очисних споруд, але за браком 
фінансування вони так і не були виконанні. 
 
51 
 
 
ВИСНОВКИ 
ВИСНОВКИ 
 
Україна є однією з найменш водозабезпечених європейських країн. На 
території нашої держави  водні джерела та водойми займають понад 24 тис. км2, що 
складає всього  4 відсотки від її загальної площі. 
Вичерпання водних ресурсів у багатьох річках басейнів Південного Бугу, 
Сіверського Дінця, річок Приазов’я призвело до утворення напруженої ситуації 
щодо забезпеченості водою місцевих регіонів. Впродовж останнього часу в країні 
спостерігається скорочення  водозабору  та зростання обсягів забруднених 
зворотних вод, що скидаються у природні водні об’єкти. Головним забруднювачем 
водних ресурсів є комунальне господарство, на долю якого припадає майже 
половина скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти країни. 
Причинами забруднення поверхневих вод переважно є скид забруднених 
комунально-побутових і промислових стічних вод просто у водні об'єкти та через 
систему міської каналізації, а також надходження до водних об'єктів полютантів у 
процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та 
сільськогосподарських земель. 
Використання та охорона водних ресурсів в нашій країні регламентується 
низкою законів та інших правових нормативних документів. Вітчизняне екологічне 
законодавство передбачає ретельний контроль за дотриманням безпеки водних 
ресурсів, що відображено в  державних законах : „Про охорону навколишнього 
природного середовища”, „Про питну воду та питне водопостачання”, та у 
Водному кодексі України. Екологічний нагляд за охороною водойм та очищенням 
стічних вод здійснює Державна екологічна інспекція. 
Еконормативи якості води у водних об’єктах оцінюють екологічний стан цих 
джерел та  визначають водоохоронні заходи по цих об'єктах, регламентують склад 
і якість води, показники гранично допустимих концентрацій різних хімічних та 
52 
 
 
органічних сполук  у воді водних об'єктів. Тому ці нормативи встановлені на основі 
рекомендацій МОЗ відповідно до діючих вітчизняних санітарних норм та 
стандартів. 
М. Сміла має кілька поверхневих водних об’єктів. Середня річка Черкащини, 
Тясмин (права притока Дніпра),  утворює в межах районного центру зарегульоване 
Смілянське водосховище. По території населеного пункту протікають дві малі 
річки (ліві притоки Тясмина: Сріблянка і Гнилий Ташлик (по південній межі), а 
також струмок Холодний. 
   Аналіз показників обсягів скидів зворотних вод у р.Тясмин говорить про те, 
що основними забруднювачами річки на протязі всіх років моніторингу є 
комунальні підприємства-водоканали районних центрів, що часто скидають у 
поверхневі водойми недоочищені каналізаційні стоки, зібрані від всіх своїх 
абонентів. До них відносять КП «ВодГео» м. Сміла, КП «Чигирин», РКП 
«Кам'янський водоканал»; в 2016 р. до них відносили також ПАТ НВП «СЕМЗ». 
Спостерігається тенденція до зменшення загальних обсягів скидів ЗВ в 
р.Тясмин, що можна пояснити кількома факторами: зменшенням скидів від 
промислових підприємств за рахунок призупинення своєї діяльності на фоні 
економічної кризи в країні, міграцією населення, що призводить до зменшення 
побутових стоків та інше 
Комунальне підприємство «ВодГео» (адреса підприємства: Черкаська 
область, Смілянський район, м. Сміла, пр. Якова Водяного, 45) здійснює 
постачання питної води населенню та підприємствам міста, а також проводить 
очищення стічних вод від забруднюючих речовин хімічної та біологічної природи.  
Місто Сміла розташоване на території з низькою забезпеченістю 
експлуатаційними  запасами підземних вод, а поверхневі джерела питного 
забезпечення не в змозі задовольнити потреби населення міста у якісній питній 
воді. На сьогодні система централізованого водопостачання м. Сміла 
забезпечується 27 артезіанськими свердловинами на Білозірському водозаборі. 
53 
 
 
Загальна довжина водопровідних мереж міста складає понад  182 км, з яких 
зношених та аварійних 46,5 км.  
Система водовідведення міста включає в себе 9 каналізаційних насосних 
станцій, систему самопливних та напірних колекторів загальною довжиною 167 км, 
з яких збірні колектори – 75,6 км, вуличних мереж – 42,1 км, внутрішньо-
квартальних та внутрішньо-дворових – 49,34 км та каналізаційних очисних 
споруд.Довжина каналізаційної мережі–167км. 
Екологічний вплив КП «ВодГео» на водні ресурси здійснюється в двох 
напрямках: під час водозабору води з артезіанських свердловин Білозірського 
родовища підземних вод та під час водовідведення та очищення стічних водчерез 
каналізаційну мережу та на очисних спорудах, що належать підприємству 
Середньорічні концентрації хімічних сполук  в очищених на очисних спорудах 
КП «ВодГео» стічних водах в 2018-2019 рр. більше  затверджених допустимих 
концентрацій. Таким чином, очисні споруди підприємства недоочищують  стічні 
води  і скидають їх у водні об’єкти, спричиняючи значні екологічні проблеми для 
р. Тясмин. 
Основними причинами незадовільної роботи очисних споруд є: застарілі 
технології очистки стічних вод;  зношеність обладнання очисних споруд, що не не 
забезпечує належної очистки стоків; відсутність належної уваги та фінансування з 
боку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на вирішення даних 
проблем, незважаючи на застосування понадлімітного коефіцієнта, підприємствам 
дешевше забруднювати і платити, ніж впроваджувати дороговартістні новітні 
технології. 
У зв’язку з загальнодержавною кризою в галузі очищення стічних вод 
Міністерству охорони навколишнього природного середовища України необхідно 
переглянути природоохоронне законодавство (стосовно економічного механізму 
природокористування), підвищити тарифи, штрафи. 
 
54 
 
 
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 
1. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред.. К.М. 
Ситника. – 2-ге вид., допов. і переробл. - К.: Вища шк., 2004. – 382 с. 
2. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних вод. Підручник. / А.К. 
Запольський, Н.А. Мішкова-Клименко, І.М. Астрелін та ін. – К.: Лібра, 2000. 
– 552 с. 
3. Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля: 
Підручник.- К.: Видавничий центр «Академія», 2006. – 360с.  
4. Джигерей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона 
навколишнього природного середовища: Навчальний посібник. –  Львів: 
Афіша, 2000. – 215 с. 
5. Тарасова В.В., Малиновський А.С., Рибак М.Ф. Екологічна стандартизація і 
нормування антропогенного навантаження на природне середовище: 
Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 276 с.  
6. Некос В.Ю., Максименко Н.В., Владимирова О.Г. Нормування 
антропогенного навантаження на навколишнє середовище : Навчальний 
посібник для студентів екологічних спеціальностей вищих навчальних 
закладів. - Харків - Навчально-наукова серія «Бібліотека еколога», 2005.  – 
182 с.  
7. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. Техноекологія та охорона 
навколишнього середовища: Навчальний посібник.  Львів: „Новий Світ-
2000”, 2004.  256 с. 
8. Бойчук Ю.Д., Шульга М.В. Основи екології та екологічного  права: 
Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004.  
– 352 с.  
9. Охрана окружающей среды: Учебник для вузов / А.С. Степановских. –  
М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 559 с. 
55 
 
 
10. Андрейцев В.І. Екологічне право: Навчальний посібник – К.: Вентурі,  
1996. – 208 с.  
11. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” 
(25.06.1991 № 1264-XII). 
12. Закон України „Про питну воду та питне водопостачання” (10.01.2002 № 
2918-III). 
13. Водний кодекс України (6.06.1995 № 213/95-ВР). 
14. Наказ Мінприроди „Порядок розробки та затвердження гранично 
допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об'єкти із зворотними водами”  
від 15.12.94 № 116. 
15. Барабаш М.Б. Экологические проблемы Украины. – К.: Знання, 1989. – 47 с. 
16. Зербино Д.Д. Антропогенные экологические катастрофы. – К.: Наук. думка, 
1991. – 133 c. 
17. Сенявин М. М. Определение нормируемых компонентов в промышленных и 
сточных водах. – М.: Наука, 1987. – 198 с. 
18. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища 
– К.: Знання, 2000. – 203 с. 
19. Водопостачання, водовідведення, поліпшення якості води / Ю.Г. Бондаренко, 
Л.І. Білик, Н.Ю. Лега, С.В. Овчаренко. – Черкаси: Вертикаль, 2006. – 232 с. 
20. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології – К. : МАУП, 1998. – 228 с. 
21. Природа Черкащини: стан, проблеми раціонального природокористування та 
охорони в контексті виживання / За ред. Мороза П.І., Лук’янця В.Л., Косенка 
І.С., Мороза О.К. - Одеса: ОКФА, 1996. – 400 с. 
22. Робочий проект по реконструкції з розширенням каналізаційних очисних 
споруд КП „Смілаводоканал”: Документація підприємства. – Сміла:  
2002. – 55 с. 
23. Дані статистичної звітності 2тп-водгосп КП „Смілаводоканал” за  
2007-2008 рр. 
56 
 
 
24. Постанова Кабінету Міністрів України №303 від 1 березня 1999 р.  
„Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення 
навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”. 
  
57 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
58 
 
 
Додаток А 
 
Апробація роботи 
 
1. Петренко С. П., Загоруйко Н. В. Проблеми досягнення екологічної 
безпеки на комунальних водочисних спорудах // Матеріали доповідей І 
Міжнародної інтернет–конференції «Екологічна безпека – сучасні напрямки та 
перспективи вищої освіти»: 25 лютого 2021р.:–Харків: Харківський національний 
університет імені В. Н. Каразіна,  2021 – С.106-108
Репозиторій ЧДТУ
