Роль Селянського Поземельного Банку у продажі землі на Кавказі селянам переселенцям Черкаського повіту у 1910–1911 роках

Abstract

У статті на основі архівної справи, яка зберігається в Державному архіві Черкаської області, розкрито специфічні особливості намірів і реалії процесів щодо придбання селянами Черкаського повіту Київської губернії у період 1910–1911 років земельних ділянок на Кавказі, виставлених на продаж. Проаналізовано документи на одну конкретну ділянку, яку виставили на продаж на Кавказі, – маєток “Уллу-Сари-Агач-Кутань” князя Нуха-Бека Тарковського в Дагестані. Використано порівняльно-історичний, аналітичний і описовий методи. Розлога фактологічна інформація, що її містять цитовані фрагменти, базується виключно на архівних даних; вона об’єктивує і доповнює історичне потрактування подій того часу у вибраних локаціях Середнього Подніпров’я. Досліджено, що селяни Черкаського повіту, склавши із себе товариство, заявили Комісії про бажання купити у власність оголошений у продаж маєток “Уллу-Сари-Агач-Кутань” в Дагестані. Наміри селян щодо задоволення своїх потреб при переселенні, до якого спонукало пореформене малоземелля й неспроможність господарювання на рідній землі, прогнозовано спиралися на значно більші обсяги потенційно придбаної землі та свободу вибору при поділі відрубів, надану землевласником. Констатується, що завдяки сприянню офіційних уповноважених установ імперії було запущено процеси ознайомлення бажаючих селян із ініційованою землевласником процедурою продажу та з умовами угоди, надавалися пільги щодо проїзду визначених селянськими товариствами благонадійних представників на Кавказ для обстеження якості земель і нових умов проживання. Зроблено висновок, що Селянський Поземельний Банк із відповідальністю поставився до цього питання в частині експертизи ділянки й умов продажу. Проте із урахуванням прецедентів за результатами попередніх аналогічних позик українським селянам було документально висловлено побоювання не на користь їх успішної асиміляції та ефективного господарювання у чужих малосприятливих і посушливих умовах. Попереджалося про можливість повного розорення, що український селянин мав взяти до уваги, роблячи свій вибір. В цілому в Російській імперії інституційно сприяли інформаційному обігу для організації переселення українського селянства на кавказькі землі. Проте фінансові установи імперії, з огляду на досвід із практики переселення і численні його ризики, підтримували цей процес із обмеженнями.

The article, based on the archival file stored in the State Archives of Cherkasy Region, reveals the specific features of the intentions and realities of the processes regarding the acquisition by the peasants of the Cherkasy County of the Kyiv province in the period of 1910–1911 of land plots in the Caucasus put up for sale. The documents for one specific plot of land that was put up for sale in the Caucasus, the “Ullu-Sary-Agach-Kutan” estate of Prince Nuh-Bek Tarkovskyi in Dagestan, are analyzed. Comparative-historical, analytical and descriptive methods are used. The extensive factual information contained in the cited fragments is based exclusively on archival data; it objectifies and complements the historical interpretation of the events of that time in selected locations of the Middle Dnieper region. It is investigated that the peasants of Cherkasy County, having formed a partnership, declared to the Commission their desire to buy the “Ullu-SaryAgach-Kutan” estate in Dagestan, which was announced for sale. The peasants’ intentions to meet their needs during resettlement due to the post-reform lack of land and the inability to manage their native land were predictably based on significantly larger volumes of potentially acquired land and the freedom of choice in dividing the plots granted by the landowner. It is stated that, due to the assistance of official authorized institutions of the empire, the processes were launched to familiarize interested peasants with the sale procedure initiated by the landowner and with the terms of the agreement, and benefits were provided for the travel of reliable representatives determined by peasant partnerships to the Caucasus to inspect the quality of the land and new living conditions. It is concluded that the Peasant Land Bank approached this issue responsibly in terms of the examination of the plot and the terms of sale. However, taking into account precedents based on the results of previous similar loans to Ukrainian peasants, concerns were expressed in documents that were not in favor of their successful assimilation and effective management in foreign unfavorable and arid conditions. It was warned about the possibility of complete ruin, which the Ukrainian peasant had to take into account when making his choice. In general, the Russian Empire institutionally facilitated information circulation for organizing the resettlement of the Ukrainian peasantry to the Caucasian lands. However, financial institutions of the empire, given the experience of resettlement practice and its numerous risks, supported this process with restrictions.