ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7323| Title: | Лінгвістичні особливості передвиборчих промов Д. Трампа. |
| Authors: | Колесник, Дарина Михайлівна Степанова, Вікторія Михайлівна |
| Keywords: | Політична термінологія;Лінгвістичні особливості |
| Issue Date: | 2025 |
| Abstract: | The following master's paper is dedicated to the study of the linguistic features of Donald Trump's campaign speeches. The work analyzes both the lexical and syntactic means used by modern politicians to influence recipients in general, as well as the political idiostyle of Donald Trump in particular. The first section describes the concept of "discourse" as a scientific category, as well as discourse analysis as the main method of studying discourse. The concept of "political discourse", which is fundamental for understanding the specifics and purpose of modern political language, is also analyzed. The main characteristics and functions of political discourse are studied and the main areas of its use are identified. The second section is devoted to the description of linguistic means used in modern political discourse. It characterizes the main stylistic figures that allow influencing recipients of political events, as well as the main strategies and tactics of political influence. Additionally, the specifics and main features of political debates and election speeches as the main means of implementing relevant strategies are described. The third section describes the results of work with the factual material of the study. The outlines of the political portrait of Donald Trump are provided. The linguistic means used by the 47th president during his election speeches are identified and systematized, and their qualitative and quantitative analysis is also conducted. Throughout the research the primary linguistic means were described, with the help of which political figures, in particular the current US President Donald Trump, exert influence on their audience. The acquired results can be used to analyze the idiostyle of other political figures, in particular the strategies and tactics of influence used by them during various political events. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7323 |
| Appears in Collections: | 035 Філологія (Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Степанова Диплом_.pdf Restricted Access | 733.67 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра іноземних мов та міжнародної комунікації СТЕПАНОВА ВІКТОРІЯ МИХАЙЛІВНА ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПРОМОВ Д. ТРАМПА Кваліфікаційна робота магістра Спеціальність: 035 Філологія Спеціалізація: 035.043 Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька Освітня програма: Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька Науковий керівник: Колесник Дарина Михайлівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземних мов та міжнародної комунікації Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ІММК, протокол № від « » 2025 р. Зав. кафедри ІММК _______________ Чепурна М. В. Черкаси 2025 MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE CHERKASY STATE TECHNOLOGICAL UNIVERSITY Faculty of Humanitarian Technologies Department of Foreign Languages and International Communications Department STEPANOVA VIKTORIIA MYKHAILIVNA LINGUISTIC FEATURES OF DONALD TRUMP’S CAMPAIGN SPEECHES Master’s Project Speciality: 035 Philology Specialization: 035.043 German Languages and Literatures (including Translation), first language - German Academic programme: German Languages and Literatures (including Translation), first language - German Scientific Supervisor: Kolesnyk Daryna Mykhailivna, Candidate of Philology, Associate Professor of Foreign Languages and International Communications Department Master’s project is admitted for defence by the department meeting of Foreign Languages and International Communications Department; Report № dated « » 2025; Head of Foreign Languages and International Communications Department ______Chepurna M. V. Cherkasy 2025 АНОТАЦІЯ Магістерська робота присвячена дослідженню лінгвістичних особливостей передвиборчих промов Д. Трампа. В роботі детально проаналізовано лексичні і синтаксичні засоби, що використовуються сучасними політиками для здійснення впливу на реципієнтів загалом, а також політичний ідіостиль Дональда Трампа зокрема. В першому розділі описано поняття «дискурс» як наукова категорія. Детально охарактеризовано дискурс-аналіз як основний метод дослідження дискурсу. Проаналізовано поняття «політичний дискурс», що є фундаментальним для розуміння специфіки та призначення сучасної політичної мови. Досліджено основні характеристики та функції політичного дискурсу і виявлено основні сфери його використання. Другий розділ присвячено опису лінгвістичних засобів, що використовуються в сучасному політичному дискурсі. В ньому охарактеризовано основні стилістичні фігури, що дозволяють здійснити вплив на реципієнтів політичних заходів, а також основні стратегії і тактики політичного впливу. Додатково описано специфіку та основні риси політичних дебатів та передвиборчих промов як основного засобу реалізації відповідних стратегій. В третьому розділі детально описані результати роботи з фактичним матеріалом дослідження. Наведено контури політичного портрету Дональда Трампа. Виявлено та систематизовано лінгвістичні засоби, якими послуговується 47-й президент під час своїх передвиборчих промов, а також проведено їх якісний та кількісний аналіз. В процесі дослідження було описано основні лінгвістичні засоби, за допомогою яких політичні фігури, зокрема чинний президент США Дональд Трамп, здійснюють вплив на свою аудиторію. Отримані результати можливо використовувати для аналізу ідіостилю інших політичних діячів, зокрема стратегій і тактик впливу, що використовуються ними під час різних політичних заходів. SUMMARY The following master's paper is dedicated to the study of the linguistic features of Donald Trump's campaign speeches. The work analyzes both the lexical and syntactic means used by modern politicians to influence recipients in general, as well as the political idiostyle of Donald Trump in particular. The first section describes the concept of "discourse" as a scientific category, as well as discourse analysis as the main method of studying discourse. The concept of "political discourse", which is fundamental for understanding the specifics and purpose of modern political language, is also analyzed. The main characteristics and functions of political discourse are studied and the main areas of its use are identified. The second section is devoted to the description of linguistic means used in modern political discourse. It characterizes the main stylistic figures that allow influencing recipients of political events, as well as the main strategies and tactics of political influence. Additionally, the specifics and main features of political debates and election speeches as the main means of implementing relevant strategies are described. The third section describes the results of work with the factual material of the study. The outlines of the political portrait of Donald Trump are provided. The linguistic means used by the 47th president during his election speeches are identified and systematized, and their qualitative and quantitative analysis is also conducted. Throughout the research the primary linguistic means were described, with the help of which political figures, in particular the current US President Donald Trump, exert influence on their audience. The acquired results can be used to analyze the idiostyle of other political figures, in particular the strategies and tactics of influence used by them during various political events. 5 ЗМІСТ ВСТУП 6 Розділ I ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: ПРОБЛЕМА ДЕФІНІЦІЇ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРНИХ РИС 10 1.1 Дискурс в фокусі сучасних лінгвістичних досліджень 10 1.2 Дискурс-аналіз і його роль у вивченні політичного дискурсу 13 1.3 Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного аналізу 16 1.4 Основні характеристики та функції політичного дискурсу 20 Висновки до розділу I 26 Розділ II ОСОБЛИВОСТІ ЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ В ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ 28 2.1 Загальна характеристика стратегій і тактик побудови політичного дискурсу 28 2.2 Аналіз стилістичних фігур в аспекті їх впливу на реципієнта сучасного політичного дискурсу 31 2.3 Стратегії і тактики маніпулятивного впливу в політичному дискурсі 36 2.4 Формат, специфіка та основи проведення політичних дебатів 41 2.5 Передвиборча промова як різновиду політичного дискурсу, її специфіка та атрибути 47 Висновки до розділу II 51 Розділ III КОМУНІКАТИВНО-ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПРОМОВ ДОНАЛЬДА ТРАМПА 54 3.1. Контури політичного іміджу Дональда Трампа 54 3.2. Специфіка лінгвістичних засобів в передвиборчих промовах Дональда Трампа 59 3.3. Аналіз специфіки прихованих стратегій впливу в передвиборчих промовах Дональда Трампа 72 Висновки до розділу III 79 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 81 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 84 СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ 88 6 ВСТУП Тема магістерської роботи – лінгвістичні особливості передвиборчих промов Д. Трампа. Сьогодні поняття «дискурс» є фундаментальним в сучасному мовознавстві. Велика кількість лінгвістичних досліджень присвячена дослідженню його особливостей, специфіки функціонування та підвидів. Одним з найпоширеніших та найважливіших з них є політичний дискурс як основне середовище сучасної політичної комунікації. Його головна особливість – використання особливої системи мовних засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на реципієнтів. Це дає підстави констатувати, що тема цього дослідження перебуває на перетині декількох наукових сфер, зокрема мовознавства, психології та політології. Основним середовищем реалізації політичного дискурсу є публічні політичні заходи, зокрема політичні дебати та передвиборчі промови. Вивчення особливостей таких заходів завжди дотичне до аналізу стратегій і тактик впливу. Зважаючи на прихованість цього впливу, використання відповідних стратегій і тактик передбачає наявність маніпулятивного компоненту. З їх допомогою спікери намагаються закріпити в аудиторії власну думку, або переконати в істинності фактів, достовірність яких важко перевірити. Отже вміння декодувати та розпізнавати прихований зміст політичних та медійних повідомлень набуває першочергового значення для всіх свідомих людей. Важливо звернути увагу, що в процесі реалізації політичного дискурсу кожний політик формує власний ідіостиль. Він визначає специфіку та характер лінгвістичних засобів та стратегій впливу, які використовуються політичним діячем під час контакту з аудиторією. Саме тому важливо звертати увагу на лінгвістичні особливості виступів того чи іншого політичного гравця для кращого розуміння специфіки засобів впливу, що використовуються ним для досягнення власної політичної мети. Незважаючи на те, що вивченням та аналізом дискурсу, зокрема політичного, займалися такі видатні вітчизняні та закордонні науковці як Альошина Е. Ю. [1], 7 Демьянков В. З. [6],Шейгал Е. Й. [27], Бенуа В. Л. [29-31], ван Дейк Т. [50-53] тощо, ця тема в мовознавстві, на нашу думку, наразі досліджена недостатньо. Отже, актуальність нашої роботи зумовлена потребою в поглибленому дослідженні політичного дискурсу в аспекті його впливу на реципієнтів під час боротьби за владу на сучасній політичній арені. Такий вплив здійснюється насамперед через мовні засоби, тому їх всебічне вивчення дозволить покращити кодування та декодування політичних повідомлень. Новизна нашого дослідження полягає в аналізі лінгвістичних особливостей текстів передвиборчих промов, що наразі не були предметом поглибленого мовознавчого аналізу. Метою нашого дослідження є виявлення найбільш ефективних стратегій мовного впливу як складової комунікативної поведінки політиків, та мовних засобів, які втілюють такі стратегії, на прикладі передвиборчих промов Дональда Трампа. Відповідно до мети цього дослідження, ми виконали такі завдання: 1) дослідили сутність поняття «політичний дискурс», встановили його зміст, межі та функції; 2) виявили ознаки та окреслити особливості політичного дискурсу, що вирізняють його з-поміж інших видів дискурсу; 3) розглянули стратегії впливу, що характерні для політичного дискурсу; 4) виявили мовні засоби, які репрезентують виявлені комунікативні стратегії; 5) дослідили атрибути політичних дебатів і передвиборчих промов як основного середовища реалізації політичного дискурсу; 6) проаналізували скрипти передвиборчих промов Дональда Трампа для аналізу лінгвістичних особливостей ідіостилю політика; 7) здійснили кількісний та якісний аналіз виявлених лінгвістичних засобів. Об'єктом дослідження є фрагменти передвиборчих промов Дональда Трампа, що містять лінгвістичні засоби експресії та впливу. Предметом дослідження є комунікативні стратегії впливу, що репрезентовані лінгвістичними засобами. 8 Основним методом дослідження, що застосовується в нашій роботі для досягнення поставлених завдань, є дискурсивний аналіз, що має елементи семантичного аналізу (для виявлення особливості лексики в висловлюваннях політиків), елементи синтаксичного аналізу (для виявлення стилістичних фігур мови, що застосовуються для впровадження певної маніпулятивної стратегії), елементи кількісного аналізу (для підрахунку кількості виявлених лінгвістичних фігур) та описовий метод (для представлення результатів аналізу). Матеріалом дослідження є скрипти передвиборчих промов Дональда Трампа в період з кінця 2024 року по початок 2025 року, з яких методом суцільної вибірки нами було дібрано 530 лексичних засобів. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати поглиблюють уявлення про стратегії мовного впливу і можуть бути використані в аспекті вивчення мовної маніпуляції в інших типах дискурсу. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів для написання курсових та дипломних робіт з теорії комунікації, дискурсного аналізу та під час викладання лінгвістичних дисциплін, зокрема «Лексикологія англійської мови», «Стилістика англійської мови», «Риторика», «Практика англійської мови» тощо. Структура та обсяг дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури загальним обсягом 89 сторінок. В першому розділі роботи розкрито сутність поняття «політичний дискурс», визначено його зміст, межі та функції, виявлено його основні ознаки та особливості. В другому розділі роботи досліджено стратегії і тактики впливу, а також стилістичні фігури, за допомогою яких здійснюється їх реалізація. Додатково проаналізовано особливості та специфіку політичних дебатів та передвиборчих промов як основних різновидів політичного дискурсу. В третьому розділі роботи надано контури політичного іміджу Дональда Трампа, досліджено та систематизовано лінгвістичні засоби та стратегії впливу в 9 передвиборчих промовах 47-го президента, що дозволяють здійснювати прихований (маніпулятивний) вплив на свідомість реципієнтів. Апробація роботи. Основні положення здійсненого дослідження представлені в публікації «Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного аналізу», що входить до матеріалів Конференції “Сучасна філологія: лінгвістика, літературознавство, перекладознавство, фольклор” Київського національного університету ім. Тараса Шевченка [с. 88], 13–14 листоп. 2025 р. 10 Розділ I ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС: ПРОБЛЕМА ДЕФІНІЦІЇ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРНИХ РИС В розділі I подано результати наших досліджень за такими напрямами: 1. В підрозділі 1.1 схарактеризовано дискурс як наукову категорію, описано його основні характеристики та підходи щодо визначення та класифікації; 2. В підрозділі 1.2 описано дискурс-аналіз як основний метод дослідження дискурсу; 3. В підрозділі 1.3 розглянуто політичний дискурс разом з атрибутами, що дозволяють виокремити його з-поміж інших видів дискурсу; 4. В підрозділі 1.4 досліджено основні характеристики та функції політичного дискурсу і виявлено основні сфери його використання. 1.1 Дискурс в фокусі сучасних лінгвістичних досліджень Стрімке зростання ролі засобів масової інформації в житті сучасної людини та стрімкий розвиток політичних технологій сприяли підвищенню уваги вчених до теорії і практики політичної комунікації. Саме тому у фокусі дослідницької роботи перебуває таке поняття, як «політичний дискурс» та його вплив на суспільство. Метою цієї роботи є виявлення лінгвістичних особливостей засобів впливу, які застосовують політичні діячі в комунікації з реципієнтами своїх передвиборчих промов. Багато вчених, зокрема такі видатні науковці сучасності як Шейгал Е. Й. [27], Дейк ван Т. [50-53], Бенуа В. Л. [29-31], Водак Р. [59-60] та інші вказують на розмитість поняття «дискурс» та широку класифікацію різних його видів. Тому першочерговою метою дослідження є виявлення загальних рис дискурсу загалом та систематизація характеристик політичного дискурсу зокрема. Слід зазначити, що політичний дискурс наразі не отримав в лінгвістиці однозначного визначення. Різні дослідники пропонують різні підходи для аналізу 11 цього поняття. Наприклад, Ухванова-Шмигова І. Ф. визначає дискурс як будь-який текст, усний і письмовий, сучасний і історичний, реальний і створений штучно, у всій його повноті і багатозначності, поліфонічності і поліфункціональності, який окрім безпосередньо комунікації включає в себе цілий комплекс знань про світ, соціум, комунікантів, комунікативних кодів і їх взаємодію [34]. Текст неминуче вбирає безліч значень або різноманітних аспектів, видів, типів змісту. В ньому можна знайти і значення, які вкладають суб'єкти комунікації, і значення, які утворюються від поєднання комунікативного та ситуативного планів породження і сприйняття мови. Це також і значення, що походять від характеристик мови, поведінки, а також від різноманітного досвіду комунікантів: інтелектуального, національно-культурного, історичного, мовного, мовленнєвого, соціального, естетичного. [44]. Синтез і розуміння цих відтінків змісту формує так звану дискурс- компетенцією комуніканта. Наявність дискурс-компетенції є основою комунікативної грамотності, а отже дозволяє передбачати наслідки функціонування текстів в соціумі, та враховувати їх вплив як на власну долю, так і на долю суспільства [44]. Деякі вчені вважають, що дискурс – це одночасно діяльність, феномен і функція. Але в дискурсі діяльність звужена до її соціально-орієнтованих мовних проявів. При розгляді дискурсу як феномену, пов'язаного з діяльністю, акцент робиться на те, що це феномен соціально-орієнтованої мовленнєвої діяльності. Нарешті, дискурс, якщо і розглядається з позицій його функціонального навантаження, то лише в аспекті соціальної орієнтації та організації [58]. На думку Шейгал Е. Й., поняття "дискурс" ширше за просте спілкування чи мовне повідомлення. Воно є засобом визначення характеру мови в конкретному спілкуванні. Дослідниця вважає, що учасники дискурсу використовують різні «сили» мови (наприклад, сила пояснити, сказати щось про себе, вплинути на іншого тощо) в процесі його реалізації. Одна з цих сил завжди переважає в мовному повідомленні, а всі ці сили разом є складовими так званої «узагальненої комунікативної сили дискурсу». Крім того, вчена зазначає, що для повного 12 розуміння дискурсу слід аналізувати його окремі компоненти (слова, речення, абзаци тощо) з позиції оформлення та функцій, які вони виконують в мовному спілкуванні (наприклад, який вони мають зміст, чи правильно вони написані (орфографія), який у них синтаксис (побудова речень), як вони використовуються в конкретній ситуації (прагматика) тощо) [27]. Дискурс є центральною інтегративною одиницею мовленнєвої діяльності, що віддзеркалюється в своєму інформаційному відображенні – усному або письмовому тексті. Комунікативно-функціональний опис передбачає розгляд взаємодії синтаксичних, семантичних і прагмалінгвістичних особливостей тексту і його компонентів в ракурсі обраного підходу до мови. Згідно Шейгал Е. Й., дискурс характеризується такими комунікативно- функціональними особливостями, як: 1. граничність і одночасно відсутність суворих структурних обмежень. Дискурс може містити будь-яку кількість і перелік одиниць мовної діяльності: від послідовності двох і більше мовних актів до багатьох мовних подій; 2. системність, що полягає в дотриманні закономірностей продукування будь- якого дискурсу і його складових регулярними способами мовленнєвої діяльності (сигматичними, семантичними, прагматичними, синтаксичними); 3. функціональна завершеність і комунікативна визначеність конкретного дискурсу. Відповідно до комунікативно-функціонального підходу до дослідження, цей параметр найбільш вагомий і є основним для розрізнення сенсу в реальній комунікації. В науково-дослідницькій практиці він є основним критерієм переходу одиниць мовної діяльності в конкретний дискурс мовної особистості [27]. Також дискурс може розглядатися як комунікативна ситуація, яка включає свідомість комунікантів і текст, що створюється в процесі спілкування. Дискурс відображає фрагменти дійсності, зокрема зовнішню щодо дискурсу ситуацію, яка є змістовним предметом, темою спілкування, і комунікативне середовище як складово-предметне оточення комунікантів в часі і просторі під час мовної взаємодії. Фактично це визначення інтерпретує дискурс як головну інтегративну 13 одиницю міжособистісного спілкування, яка містить субстанціональний компонент. Цей компонент вказує на природу дискурсу в міжособистісному спілкуванні суб'єктів навколишнього світу [47]. Комунікативно-функціональний простір дискурсу описує сукупний мовний вплив на адресата, що передбачений автором дискурсу. Визнання того, що дискурс – це текст, який реалізується в суб'єктній ситуації спілкування, передбачає розуміння того, що в змісті дискурсу наявні два рівнозначні плани - предметно- тематичний і суб'єктно-тематичний. Тобто, ми пишемо або говоримо про щось, а значить про себе; в своєму дискурсі ми постійно конструюємо не тільки світ, а й себе, і робимо це постійно, кожного разу нібито спочатку, та підтверджуємо чи заперечуємо те, що ми сказали раніше. Втім, як і світ знаків, навколишня дійсність неоднозначна, адже вона постійно змінюється. Якщо реальний світ проявляється через синтез суб'єкт-предметних (наше спілкування зі світом) і суб'єкт-суб'єктних (наше спілкування один з одним) стосунків, то знакова реальність – в зіткненні знаків (кодів), які їх (ці стосунки) репрезентують, а це, відповідно, мовні та мовленнєві форми репрезентації [47]. Розглянувши поняття «дискурс», в підрозділі 1.2 ми розглянули дискурс- аналіз як основний метод дослідження будь-якого дискурсу. 1.2 Дискурс-аналіз і його роль у вивченні політичного дискурсу Термін «дискурс» увійшов в ужиток разом з поняттям «дискурс-аналіз», коли увага дослідників почала переходити від самого тексту на те значення, що стоїть за ним. В аналіз текстів, завдяки яким розгортається дискурс, слід включити такі категорії, як жанр, наратив, сценарій, фрейм, міф, аудиторія, роль, статус інтерпретація. Дискурс-аналіз ігнорує не тільки кордони кожного конкретного тексту, а й дисциплінарні розмежування, що надає йому статусу міждисциплінарного дослідницького напрямку [47]. 14 На думку Ухвановой-Шмиговой І. Ф., дискурс-аналіз стає методикою, яка працює з обмеженою кількістю текстів, і визначається як аналіз винятково усного мовлення в процесі його звучання. Якщо дискурс є продуктом мовленнєвої діяльності, тоді під дискурс-аналізом слід розглядати аналіз будь-яких повідомлень або текстів, незалежно від часу їх породження. Тут в фокусі уваги перебуває і сам текст, і ті умови його функціонування, які отримали своє відображення в тексті [34]. Зазвичай текст розглядається як певний комплекс, побудований на основі взаємодії різних кодів, як вербальних, так і невербальних [7]. Сам текст можливо розглядати як подію. Але в деяких випадках текст – це взаємодія реальних людей, а в інших – взаємодія тексту і людини, що його читає, дивиться чи слухає [17]. Дискурс-аналіз – це сукупність соціологічної і лінгвістичної методології, що має широку сферу застосування. Наприклад, завдяки дискурс-аналізу можливо досліджувати повсякденні комунікативні ситуації, зокрема візит в магазин за хлібом або побутове спілкування на роботі. З його допомогою можна аналізувати і більш «абстрактні» дискурси. Наприклад, можуть досліджуватися структури неоліберального або консервативного дискурсу взагалі, або ж конкретна реалізація цих дискурсів в ЗМІ. Дискурси можуть репродукувати соціальну реальність або рухатися всупереч звичним способом її впорядкування. Політичний текст породжується через зіткнення різних інтересів і стратегій, ідей, вольових зусиль і дискурсів політичних суб'єктів [58]. На думку Шейгал Е. Й., політичний текст – це невербалізована політична діяльність у всіх її проявах: як знакових, так і незнакових. Це поняття охоплює тематичний обсяг і стильові особливості політичної активності, яка реалізується в мові її засобами. Дослідниця визначає політичний дискурс як сукупність дискурсів соціуму: дискурсу влади, контрдискурсу, публічної риторики, що закріплюють сформовану систему суспільних відносин, які водночас дестабілізують її [27]. Загалом політичний дискурс-аналіз є складною системою роботи з текстом, що дозволяє проаналізувати дискурс на різних рівнях. Більш того, політичний дискурс можливо аналізувати з позиції різних підходів, таких як дискурсна прагматика, гендерний підхід, вивчення структури аргументації тощо [55]. 15 Дискурс-аналіз дозволяє виявити домінантні стереотипи про «своїх» і «чужих», вивчити клішованість дискурсу тощо. На рівні вибору джерелознавчих методик це передбачає потребу у використанні частотного аналізу, аналізу тематичного ряду (переважно при роботі з джерелами масової комунікації) і лише частково в дослідженні семантичних структур. Завдяки цьому дискурс-аналіз дозволяє знайти відповідь на питання: «Що про нас говорять?» [21]. Отже, необхідно звернутися до граматики, локальної семантики (на рівні локальної семантики не просто досліджується "політичний словник", а приділяється увага імплікації, узгодженості смислів тощо), синтаксису, стилю, риторики, структури аргументації тощо. В цьому випадку слід також відповісти на питання: «Як про нас говорять?». Найбільший інтерес в такому контексті представляє широко розроблена в лінгвістиці система аналізу риторичних ходів, стратегій позитивної саморепрезентації і негативного уявлення «іншого». Згідно Шейгал Е. Й., найхарактернішою для політичного дискурсу з усіх видів комунікативних дій є інтенціональна дія «переконання», що простежується в різних етноспецифічних вчинках. Ці етнокультурні вчинки утворені зі складних переплетінь двох видів стереотипів: мовних, пов'язаних з семантичними преференціями самої мови, і комунікативних, пов'язаних зі сформованими нормами поведінки і ціннісними критеріями в суспільстві. Переконання ефективно в тому випадку, якщо воно здійснюється за принципами, що відображає усталені манери поведінки і стосунки в колективі [27]. При інтерпретації політичного дискурсу в його цілісності не слід обмежуватися суто мовними моментами. Розуміння політичного дискурсу передбачає розуміння фону, очікувань автора і аудиторії, прихованих мотивів, сюжетних схем і улюблених логічних переходів, що існують в конкретну епоху [8]. Отже, дискурс-аналіз – це комплексний аналіз всіх видів змісту і реконструкція всіх закладених в такий зміст контекстів. Розглянувши поняття «дискурс» та «дискурс-аналіз», доцільно проаналізувати поняття «політичний дискурс» в підрозділі 1.3., адже політичні дебати і промови є основними репрезентантами саме політичного дискурсу. 16 1.3 Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного аналізу Політичний дискурс має певні характеристики та риси, які виділяють його серед інших типів дискурсу. При дослідженні політичного дискурсу можна говорити про неоднорідність «мов», що в ньому використовуються: крім вербальних знаків і паралінгвістики, істотне значення має політична символіка і емблематика. В політичному дискурсі знакового статусу набуває також і фігура політика разом з певними аспектами його поведінки, зокрема знаковими діями [36]. Поняття «політичний дискурс» має різні трактування та дефініції. Класичним можна вважати визначення Баранова А. Н. і Казакевич Є. Г. Дослідники описують політичний дискурс як «сукупність всіх мовних актів, які використовуються в політичних дискусіях, а також правил публічної політики, освітлених традицією і перевіреними досвідом» [36]. Дослідники описують політичний дискурс за допомогою психологічного, соціального та ігрового рівнів. «Як і при функціонуванні мови, великого значення в процесі розуміння політичного дискурсу набувають рольові характеристики учасників, їх приналежність до того чи іншого сюжету політичної історії. Сюжетно-рольовий рівень однаково важливий для всіх періодів розвитку нашого суспільства» [36]. Аналізуючи поняття «політичний дискурс», Дейк ван Т. дає йому таке визначення: «Політичний дискурс – це клас жанрів, обмежений соціальною сферою, а саме політикою. Політичний дискурс – це дискурс політиків» [52]. Через обмеження політичного дискурсу професійними рамками та діяльністю політиків, вчений вказує, що він є формою інституційного дискурсу. Дискурсами політиків вважаються такі, що функціонують в інституційному середовищі, наприклад під час засідання уряду, сесії парламенту, з'їзду політичних партій. Отже, дискурс є політичним, коли він супроводжує політичний акт в політичному середовищі [52]. Політичний дискурс також трактується як інституційне спілкування. На відміну від особистісно-орієнтованого, воно використовує певну систему професійно-орієнтованих знаків, тобто має власну підмову (лексику і 17 фразеологію). З урахуванням значущості ситуативно-культурного контексту, політичний дискурс є феноменом, суть якого може бути виражена формулою «дискурс = підмова + текст + контекст» [47]. Разом з релігійним та рекламним, політичний дискурс входить до специфічної групи дискурсів, головна функція яких – регулятивна. Отже, основною функцією політичного дискурсу можна вважати його використання в якості інструменту політичної влади (боротьба за владу, оволодіння владою, її збереження, здійснення, стабілізація або перерозподіл). Однак, на думку Шейгал Е. Й., це функція настільки ж глобальна, наскільки комунікативна функція всеохоплююча стосовно мови. В зв'язку з цим, авторка пропонує диференціювати мову політики крізь призму її інструментальної функції [27]. Фактично, політичний дискурс є вираженням всього комплексу взаємовідносин між людиною і суспільством, а отже це явище функціонально спрямоване на формування в реципієнтів певного світосприйняття або картини світу. Використання політичного дискурсу як «пробного камінця» дозволяє зрозуміти, як в різних мовних колективах моделюються культурні цінності, як пропагується соціальний порядок, які елементи мовної картини світу залишаються за межами свідомих мовних стратегій [27]. Це пов’язане з тим, що в політичному тексті міститься як екстралінгвістична інформація (картина світу), так і знакова інформація (картина світу, представлена через знак, номінацію) [51]. Політичний дискурс має не лише зміст, що поєднаний з реальністю, а й смислову «прив'язку», що поєднана суб'єктно з певною групою або групами людей. Різні суб'єкти спілкування знаходять різне відображення в дискурсі: комунікативні форми породжують свій зміст та контент [52]. Аналіз смислової інформації політичного дискурсу є аналізом комунікативно-номінативним: хто спілкується і як спілкується. Політичний дискурс завжди представлений в особах. Особа зливається з текстом, але водночас і сама є текстом. Це «нашарування» або змішування змістів породжує новий зміст. У підсумку результатом є те, що для різних осіб один текст «розпадається» на різні тексти: вони інакше декодуються аудиторією, інакше структуруються, 18 класифікуються, ранжуються, тобто створюють іншу картину соціальної взаємодії [54]. Вважається, що дослідження політичного дискурсу можуть дати значний теоретичний матеріал як про сучасні дискурси в цілому, так і про сам політичний дискурс зокрема. Необхідно виявити ті ознаки, які характерні для політичної дискусії на сучасному етапі розвитку соціуму, а також визначити її історичні та національно-специфічні риси, спадкоємність різних стилів, типів, форм спілкування, композиційних рішень [34]. Аналіз політичного дискурсу в академічному контексті не є сформованою дисципліною і здебільшого функціонує як міждисциплінарний методологічний напрям, що інтегрує теорії і практики аналізу політичних текстів (дискурсна прагматика, когнітивний дискурс-аналіз, критичний дискурс-аналіз тощо). Аналізом політичного дискурсу займається політична лінгвістика, яка сформувалася на перетині різних областей науки: етнографії, культурології, психології, соціології, політології, лінгвістики та інших гуманітарних наук. Для розуміння і адекватного опису механізмів політичної комунікації, політична лінгвістика спирається на теоретичні напрацювання когнітивної лінгвістики, функціональної риторики, стилістики, соціолінгвістики, лінгвопрагматики, лінгвістики тексту. Як зазначає Чернявська В. Е., політична лінгвістика є мультидисциплінарною, їй притаманні такі основні риси сучасного мовознавства, як експланаторність, функціоналізм, експансіонізм, антропоцентризм [36]. Наразі єдина теоретична основа, термінологія і методологія в цій сфері відсутні. Але це не виключає необхідності формування деякого термінологічного і понятійного мінімуму, який може забезпечити систематичне висвітлення досліджуваного матеріалу і досягнення взаєморозуміння між людьми, що його досліджують. Серед базисних понять і термінів, які охоплюють головні проблеми політичної лінгвістики, можна виділити такі: ● лінгвоментальна або мовна картина політичного світу, що є складним поєднанням таких ментальних одиниць, як ментальні поля (ментальні сфери), 19 політичні концепти, цінності і анти-цінності, стереотипи в політичному дискурсі [37]; ● політична комунікація та пов'язаний з нею політичний дискурс, тактики і стратегії в політичній комунікації, жанри політичної мови, політична фразеологія і лексика, політична сфера та її рівні, політичний текст, політична мова і політичні промови [58]. Аналіз дискурсу є міждисциплінарною сферою знань, яка знаходиться на перетині філософії, стилістики, семіотичного напрямку літературознавства, етнографії, психології, соціології, лінгвістики. Головним постулатом сучасної політичної лінгвістики вважається дискурсивний підхід до дослідження політичних текстів. Дискурсивний підхід реалізується з різних позицій, проте існують основні аналітичні аксіоми. До них належать: ● текст як комунікаційний продукт має кілька вимірів, основними з яких вважаються інтерпретація і породження тексту; ● комунікація включає докомунікативну і посткомунікативну стадії; ● головна роль в ситуації комунікації належить не засобам спілкування, а людям; ● спілкування здійснюється в комунікативних ситуаціях, які слід досліджувати в культурному контексті; ● динамічна мовна модель має базуватися на комунікації, тобто на спільній діяльності людей, що намагаються висловити власні почуття, обмінятися досвідом та ідеями або здійснити вплив один на одного; ● статистична мовна модель не відповідає природі дискурсу і вважається занадто простою [32]. Будь-який дискурс характеризується наявністю характерних рис, що вирізняють його з-поміж інших видів дискурсу. Тому в підрозділі 1.4 ми розглянули основні характеристики політичного дискурсу. 1.4 Основні характеристики та функції політичного дискурсу 20 Аналіз політичного тексту, а також дослідження його елементів передбачає виявлення різних мовних, соціальних, культурологічних, економічних, політичних, національних та інших факторів, що впливають на розуміння дискурсу. Водак Р. пише, що складні відносини між суспільством і дискурсом не можуть бути адекватно описані без поєднання соціологічних і лінгвістичних підходів [59]. Аналіз структури політичного дискурсу дозволяє зробити висновок, що його вивчення пов'язано з аналізом змісту, завдань і форми дискурсу, який вживається в певних ситуаціях, і воно знаходиться на перетині різноманітних дисциплін [60]. Найбільш релевантним підходом до аналізу структури політичного дискурсу вважається польовий підхід, який дозволяє визначати його дотичність до інших різновидів неінституційного (побутовий і художній) та інституційного дискурсу (науковий, релігійний, педагогічний, військовий, юридичний, спортивний, рекламний тощо) [24]. Загалом, це тематичний змістовний принцип, який заснований на характері текстової референції. Особлива роль в реалізації політичного дискурсу належить засобам масової інформації, за допомогою яких він охоплює велику аудиторію. Сучасні вчені говорять про тенденцію до зрощення дискурсу мас-медіа і політичного дискурсу [38]. На двох планах можна розглядати функціональні особливості політичного дискурсу, зокрема [24]: – з позиції наміру (інтенцій) політичного дискурсу; – з позиції виконання загальних мовних функцій. Стосовно специфіки політичного дискурсу слід зазначити, що політичний дискурс належить до інституціонального спілкування. Під інституціональним розуміється дискурс, який функціонує в громадських інститутах. До інституційних характеристик політичного дискурсу належать передусім його функції. До основних функцій політичного дискурсу Водак Р. відносить: 1) персуазивну (переконання); 2) інформативну; 3) аргументативну; 4) персуазивно- функціональну (створення переконливої картини кращого світоустрою); 5) делімітативну; 6) груповидільну (змістовне і мовне забезпечення ідентичності) [59]. 21 Найактуальнішою загальномовною функцією політичної комунікації є регулятивна або спонукальна функція, зокрема такі її прояви, як заборона і підбурювання. Цей атрибут політичного дискурсу свідчить про факт злиття референтної і «магічної» мовної функцій [61]. Функціональна специфіка дискурсу політичної комунікації стосовно інших видів дискурсу найкраще проявляється через його головну функцію – застосування у вигляді інструменту політичної влади, що реалізується в оволодінні владою, боротьбі за неї, її збереженні, здійсненні, стабілізації і перерозподілі. Це дозволяє виділити ключові функції дискурсу політичної комунікації, зокрема: інтеграція групових політичних агентів, функція диференціації, функція атональності і гармонізації, інтерпретація і орієнтація, акціональна і інформаційна функція, функція контролю і спонукання [58]. Крім інституційності, до системоутворювальних ознак політичного дискурсу належать інформативність, смислова невизначеність, фантомність, езотеричність, динамічність, фактор мас-медіа, дистанційованість, авторитарність і театральність. Всі ці ознаки мають певну специфіку, обумовлену інтенціональною складовою дискурсу в сфері політичної комунікації [там само]. Найбільш значущим проявом інструментальної функції мови політики є мобілізація до дії. Стимулювання відбувається у формі прямого звернення за допомогою гасел, закликів і прокламацій, а також в законодавчих актах. Крім цього стимулювати до дії можна шляхом створення відповідного емоційного настрою (надії, страху, гордості за країну, впевненості, через почуття єдності, ворожості, ненависті). Стимулювати дії можуть також і мовні акти, які є замінниками дій: загроза, обіцянка, звинувачення. Важливою особливістю політичного дискурсу є те, що політики часто намагаються приховати свої наміри. Для цього вони використовують такі лінгвістичні засоби, як номіналізація, еліпсис, метафоризація, особлива інтонація та інші прийоми впливу на свідомість електорату і опонентів. В своїх промовах політики часто оперують символами, а успіх їх промов зумовлюється тим, наскільки ці символи співзвучні масовій свідомості. Політик повинен вміти зачепити потрібну «струну» в цій свідомості; висловлювання 22 політика повинні укладатися у «всесвіт» думок і оцінок його адресатів, «споживачів» політичного дискурсу [60]. У висновку щодо вищесказаного можемо зазначити, що в політичному дискурсі наочно актуалізується і відображається суспільна свідомість, тобто політичний дискурс безпосередньо пов'язаний з ціннісними орієнтаціями в суспільстві. Зважаючи на те, що дискурс політиків використовується насамперед для боротьби за владу, очевидною є позиція дослідників, які вважають, що «переконання є основною характеристикою політичного дискурсу» [32; 36]. Ефективність політичного дискурсу визначається багатьма дослідниками як відповідність цій головній меті. Дем’янков В. З. зазначає, що найважливішим аспектом політичного дискурсу є проблема визнання [10]. Дії, що здійснюються за допомогою дискурсу, також можуть слугувати досягненню інших комунікативних цілей (наприклад, інформативних, зокрема ствердження власних прогресивних поглядів, привернення уваги, дискредитація опонентів тощо), що залежать від жанру і особистості політичного діяча і безпосередньо не пов'язаних з боротьбою за владу. Політичний дискурс має свої особливі характеристики. Першою особливістю є його множинне жанрове втілення. Як відомо, жанр є основною характеристикою мови. Робота Альошиної Е. Ю. дозволяє простежити тісний зв'язок жанру і діяльності людини. В праці дослідниці наявна дуже важлива теза: «Будь-яка людська поведінка має на своєму вищому рівні розумової активності діяльність, яка виражається мовою. При цьому мовна особистість є суб'єктом всієї діяльності людини. Таке розуміння жанру дозволяє нам вказати на контекст як ситуацію, в якій розгортаються діяльність і спілкування» [1]. Тут також необхідно вказати і на реалізацію політичного дискурсу в різних жанрах. В першу чергу це обумовлюється тематизацією тексту. Саме вона пов'язана з реаліями політичної сфери, інтересами суб'єктів і наявністю мовної ситуації. В найзагальнішому вигляді жанри політичного дискурсу можуть бути поділені на ритуальні, орієнтаційні і агональні. В межах цієї класифікації дискурс може існувати, наприклад, в передвиборних програмах і дебатах, промовах політичних діячів та інтерв'ю з 23 ними, політичних статтях, написаних журналістами, і аналітичних статтях, написаних політиками, програмах партії, звітних доповідях тощо [1]. Різноманіття жанрів детерміновано плюралізмом форм політичних взаємодій. Так, виборча кампанія неминуче формує передвиборчий дискурс. Велика кількість типів політичного дискурсу може мати «локальне» значення, коли предмет взаємодії потрапляє в поле інтересів лише декількох осіб (зміна політичного лідера в маловпливовій політичній організації), а може отримати національні та інтернаціональні масштаби (вибори глави держави). Прикладами стосунків в політичній сфері, що визначають зміст таких взаємодій і дають його учасникам можливість адекватного реагування на дії один одного, є процеси прийняття політичних рішень, опозиційні акції, політичні заходи різного рівня [44]. При аналізі особливостей політичного дискурсу можливо виявити, як різні мовні колективи моделюють власні культурні цінності. Тут йдеться передусім про способи встановлення і пропаганди соціального порядку в різних суспільствах, визначення значущості тих чи інших елементів в «мовних картинах світу», які знаходяться за межами свідомих мовних стратегій, шляхи формування «концептуальної картини світу», що завжди властива будь-якому мовному колективу [7]. Пізнання мовної картини світу певного суспільства і держави завжди дотичне до національно-культурної специфіки політичного дискурсу [6]. В мові політики відображена ментальність народу, а в деяких випадках і його ідеологія. Політичний дискурс породжується множинними культурами на різних етапах їх розвитку і культурного діалогу. Крім того, політичний дискурс розглядається нами як один з основних засобів міжкультурної політики, за допомогою якого здійснюється її формування, функціонування та адаптація до нових умов. Звернення до дискурсу дозволяє не тільки познайомитися з автором, а й побачити його ментальний світ разом зі структурними елементами. Як відомо, національно- культурна специфіка побудови політичного дискурсу безпосередньо пов'язана з мовною картиною світу або з мовною свідомістю, в основі чого лежать не індивідуальні уявлення, а ідеї та конструкти, що протягом століть створюються 24 суспільством [7]. Час, політика, мова і влада мають лінгвокультурологічні виміри, оскільки допускають інтерпретацію в знаках культури конкретної спільноти і в зв'язку з їх культурною специфікою. Суперечливість політичних реалій і боротьба за владу за принципом дихотомії «свій-чужий» екстраполюються і на політичний дискурс. Відзначимо, що в сучасних умовах розвитку світу спостерігаються такі реалії: сьогодні політичний дискурс інтегрований не тільки в світову політику, а й, що особливо важливо, в лінгвокультурний простір. Це призводить до того, що в один і той же час йому характерні, з одного боку, збереження власного етнокультурного специфічного коду, а з іншого – неминуче включення у власні дискурсивні практики індивідуально-особистісних маркерів [3]. Мові політичного дискурсу також характерна релевантність топіків, різноманітність при підборі і вживанні мовних засобів, одночасна доступність і складність при вживанні спеціальних термінів, використання різних граматичних форм і лексичних комбінацій, відсутність одноманітності текстів при їх побудові. До того ж вона характеризується особливим вокабуляром (запасом слів і виразів, що належать до конкретної предметної області), смисловими зв'язками між окремими політичними концептами, базовими абстракціями і метафорами, типовими контекстами слововживання, побудовою суджень [6]. Основою політичного дискурсу є також актуальні тимчасові реалії. Мова політичних суб'єктів є найважливішим засобом їх комунікативної компетентності. Фактично вона є унікальним «продуктом», який стає ідентифікатором певного політика. Такий «продукт» складається зі специфічних мовних конструкцій, які дозволяють активно впливати на слухачів-адресатів. Отже, мова політичного дискурсу як засобу ведення боротьби за владу використовує потужні мовні, когнітивні і комунікативні інструменти, що дозволяє політичним силам-учасникам цієї боротьби отримати і зберегти владу. Інструментальний характер політичного дискурсу реалізується в оперуванні політичними поняттями; політичними аргументами; ультиматумами; категоричними вимогами; езопівськими промовами, що містять явний або неявний політичний підтекст; соціально-політичною 25 мімікрією; різноманітними імітаціями. Все це обумовлено необхідністю вплинути на адресата, донести інформацію і спонукати до відповідних дій [5]. Вищевказане дозволяє виділити ще одну характерну особливість політичного дискурсу – його масовість і невизначеність кордонів комунікантів. Карасік В.І. відзначає, що середовищем існування мови політики є масова інформація. Завдяки орієнтації політичного спілкування на масового адресата політичний дискурс виходить за інституційні рамки, характерні для будь-якої спеціальної мови [12]. Аргументом в цьому випадку є і те, що політична діяльність передбачає підтримку широких верств населення. Політичній промові також властива полемічність як своєрідна театралізована гра, основна мета якої полягає у формуванні та впровадженні в свідомість електорату негативного образу політичних супротивників автора, на нав'язуванні аудиторії власних цінностей і оцінок, що репрезентуються як найбільш адекватні, виграшні і безальтернативні. В цій відомій бінарній опозиції «свій-чужий» і є причина, чому повідомлення сприймаються позитивно прихильниками деяких поглядів, та сприймаються негативно, маркуються не інакше, як «пряма образа», їх противниками [20]. Саме полемічність як характеристика політичного дискурсу є причиною розквіту жанру мовної інвективи. Інвектива використовує все різноманіття засобів, що дозволяють негативно оцінити поведінку людини включно з експресивними словами і зворотами, охопленими межами як літературного слововживання, так і грубими просторіччями. Загалом, політичний дискурс відображає всю сукупність взаємин на рівні «людина-суспільство», та здійснює істотний вплив на формування картини світу його реципієнтів. Це змішування змістів породжує новий зміст. Цілком очевидним є той факт, що політичний дискурс завжди буде виконувати роль активного «трансформатора» середовища спілкування, інструмента в сфері політичної боротьби за завоювання, утримання і використання політичної влади. Хоча обмежуватися виключно мовними аспектами при інтерпретації політичного 26 дискурсу в його цілісності є помилковим, оскільки тоді можна з високою ймовірністю випустити його суть і мету. Для повного розуміння всіх аспектів політичного дискурсу та особливостей його формування з метою впливу на реципієнта, в наступному розділі необхідно розглянути політичний вплив загалом та засоби його репрезентації в політичному дискурсі, зокрема стратегії і тактики побудови політичного дискурсу. Висновки до розділу I 1. В сучасному мовознавстві наявні різні підходи щодо визначення дискурсу та виокремлення його підвидів. Традиційно дискурс трактують як зв'язний текст в сукупності з соціокультурними, екстралінгвістичними, прагматичними, психологічними та іншими факторами. 2. Дискурс-аналіз розглядає текст як процес і результат мовленнєвої діяльності. Дискурс-аналіз спрямований на визначення екстралінгвістичних факторів спілкування та мовного впливу на реципієнтів дискурсу. Він враховує мовні та позамовні чинники, та загалом спирається на лінвістичний аналіз тексту, що сприяє кращому розумінню всіх його аспектів. 3. Політичний дискурс дотичний до інших різновидів інституційного дискурсу (наукового, педагогічного, юридичного, релігійного тощо), а також до неінстуціональних форм спілкування (художній і побутовий дискурс). Акцент в дослідженні політичного дискурсу робиться на аналізі мовних намірів політика, а також стратегій і тактик їх реалізації. Найважливішою характеристикою мовної поведінки політичних лідерів є використання комунікативних стратегій, прийомів і тактик, які дозволяють здійснювати вплив на слухачів. 4. Однією з найважливіших функцій політичного дискурсу, яка виокремлює його із загального мовного контексту, вважається функція переконання. Будь-який текст впливає на свідомість адресата через різні засоби (лінгвістичні, 27 екстралінгвістичні). Для політичного тексту мовний вплив є основною метою комунікації, досягнення якої залежить насамперед від вибору лінгвістичних засобів. Принципова відмінність політичної промови від повсякденного спілкування полягає в зміні співвідношення між знаком (словом) і значенням: звичні одиниці мови часто отримують незвичну інтерпретацію, а добре відомі реалії використовуються в несподіваних смислових контекстах. Дослідження політичного дискурсу завжди дотичне до аналізу його функцій. Як відомо, головною з них є функція переконання, тобто функція впливу, ефективність якого визначається насамперед вибором стратегій побудови промови та мовних засобів. Врахувавши ці аспекти, в розділі II було здійснено дослідження лінгвістичних засобів впливу в політичному дискурсі. Розділ II ОСОБЛИВОСТІ ЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ В ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ В розділі II подано результати досліджень за такими напрямами: 28 1. В підрозділі 2.1 охарактеризовано та описано основні стратегії і тактики, що використовуються політиками в процесі реалізації політдискурсу; 2. В підрозділі 2.2 систематизовано основні стилістичні фігури, що дозволяють здійснити вплив на реципієнтів політичних заходів; 3. В підрозділі 2.3 приділено особливу увагу стратегіям і тактикам маніпулятивного впливу на свідомість аудиторії, оскільки політичний дискурс завжди передбачає наявність маніпуляції (або можливість такої маніпуляції); 4. В підрозділі 2.4 досліджено специфіку, дано коротку характеристику та виділено основні риси проведення та функціонування політичних дебатів; 5. В підрозділі 2.5 досліджено специфіку, дано коротку характеристику та виділено основні риси побудови та функціонування передвиборчих промов. 2.1 Загальна характеристика стратегій і тактик побудови політичного дискурсу Цей розділ присвячений опису стратегій і тактик, які реалізуються в політичному дискурсі за допомогою набору мовних фігур, спеціальних структур та мовних засобів маніпуляції свідомістю. Сьогодні жоден кандидат не бере участь в політичних дебатах, не обміркувавши належним чином, як вони можуть принести йому користь в політичних перегонах. Як відомо, політика – це багатогранне явище, яке передбачає пошук засобів досягнення влади та впливу. Тому в політиці мова відіграє важливу роль. Дослідження в області політичного дискурсу мають першочергове значення, оскільки саме за допомогою мови політики у всьому світі нав'язують свої погляди мільйонам людей. Політичну комунікацію слід розглядати з усіх можливих сторін передусім через її багаторівневний вплив. Отже, дослідження тактик та стратегій реалізації політичного дискурсу стосується 29 розгляду усних та письмових текстів, які вироблені в рамках політичного дискурсу, не лише з лінгвістичної точки зору. Головна мета – виявити, які стратегії та тактики використовуються для впливу на широкі маси населення за допомогою стилістичних, синтаксичних та лексичних структур, що дозволяють нав’язувати ідеї та формувати думки електорату [5]. Використання мови – найпотужніший засіб впливу. Ця властивість яскраво проявляється в політичному дискурсі, який завжди був полем битви за владу. Політична комунікація передбачає дотримання певних правил. Вона заснована на перевірених стратегіях і тактиках впливу, про які не часто говорять, але регулярно застосовують. Основною метою політичної комунікації є досягнення та збереження влади, а всі вищезазначені стратегії та тактики набувають особливого значення, коли йдеться про нав’язування ідей електорату. Мова і політика переплітаються, оскільки жодний політичний режим не може існувати без комунікації з населенням. Це допомагає обраним чиновникам інформувати народ про свої дії, причини цих дій, їх наслідки та отримувати підтримку. Можна сказати, що природа політики здебільшого дискурсивна, оскільки більшість політичних акцій за своєю сутністю є мовними. Комунікативні стратегії та тактики є порівняно новим об'єктом дослідження відносно мови, тексту і навіть дискурсу. Тим не менш, поняття розглянутих нами концепцій наразі не є загальновизнаним, адже відсутні їх чітке розрізнення та класифікація [9]. Як наслідок, відсутня також і одностайність думок щодо їх розуміння та тлумачення. З огляду на вищесказане, можна окремо говорити про мовне спілкування в контексті загальних стратегій комунікації. Формановська Н. І. наголошує, що «стратегічний план і тактичні кроки тісно пов’язані» [36]. Кожна стратегія політичного дискурсу реалізується шляхом використання певних тактик, що утворюють набори технік та допомагають обрати відповідні фігури мови [26]. В рамках політичної дискусії Михалева О. Л. виділяє три стратегії спілкування: стратегія скорочення, стратегія вдосконалення та стратегія театральності. Перша стратегія спирається на використання тактик звинувачення суперника та створення негативного іміджу. Стратегія вдосконалення навпаки базується на тактиці створення позитивного образу 30 адресата повідомлення. Стратегія театральності дуже багатопланова та включає різноманітні тактики, зокрема тактику інформації, прогнозування, підбурювання [36]. Сучасні дослідники не виокремлюють універсальну класифікацію комунікативних стратегій. Наприклад, в діалогічній взаємодії стратегії класифікують залежно від способу поводження з комунікативним партнером та поділяють їх на: ● кооперативні стратегії – сукупність мовних дій, які застосовує адресант для досягнення комунікативної мети шляхом кооперації з адресатом; ● некооперативні стратегії – сукупність мовних дій, які використовує адресант для досягнення стратегічної мети через конфлікт з адресатом [32]. Дейк ван Т. класифікує контекстуальні, мовні, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові стратегії спілкування [51]. Деякі лінгвісти виділяють власне комунікативну стратегію, тобто правила і послідовність комунікативних дій, які виконує комунікатор, і змістовну стратегію, тобто поетапне змістовне планування мети з урахуванням наявного мовного коду в межах кожного кроку комунікації. Якщо мовні стратегії розглядаються як сукупність мовних дій, спрямованих на вирішення загального комунікативного завдання мовця, то під мовними тактиками слід розуміти одну або кілька дій, які сприяють реалізації стратегії, адже, стратегія, обрана учасниками спілкування в тій чи іншій комунікативній ситуації, передбачає застосування відповідної комунікативної тактики. На думку деяких вчених, мовна або комунікативна тактика – це способи і прийоми досягнення комунікативної мети, сукупність практичних комунікативних кроків в процесі мовної взаємодії. Мовна тактика спрямована на реалізацію обраної комунікативної стратегії і розгортання обраного мовного жанру [47]. Маніпулятивна мовна тактика – це мовна дія, яка відповідає певному етапу в реалізації тієї чи іншої стратегії і є сукупністю особливо організованих прийомів здійснення прихованого впливу, спрямованого на досягнення бажаного ефекту або попередження небажаного результату [42]. 31 В своїх публічних виступах політичні діячі використовують конкретні комунікативні стратегії та різні тактики впливу. З мовної точки зору, в повсякденному житті політики здебільшого застосовують лінгвістичні засоби та стилістичні фігури для збільшення виразності своєї промови та підкреслення високого рівня культури мовлення. Дослідники тактик і стратегій політичної маніпуляції зазначають, що першочергово слід звернути увагу на стратегію формування іміджу. Вона об’єднує жести, тембр голосу, зовнішність, гардероб, вибір аксесуарів та інші елементи, що впливають на свідомість людей. Варто зазначити, що маніпуляція не є власне мовним феноменом [21]. Це явище універсальне, а тому має безліч визначень в різних сферах знання. Очевидним є те, що маніпулювання базується на лінгвальних структурах і реалізується в мовній діяльності саме за їх допомогою. Мовна маніпуляція – це різновид впливу, який здійснюється через використання окремих ресурсів мови з метою прихованого впливу на когнітивну і поведінкову діяльність людини, на яку спрямована ця маніпуляція [18]. Важливо наголосити, що вибір стратегії і тактики побудови виступу є лише першим кроком – ефективний вплив завжди передбачає використання певних мовних засобів, зокрема стилістичних фігур, завдяки яким автор повідомлення матиме змогу вплинути на адресата. Відповідно, ми дослідили та охарактеризували такі фігури в підрозділі 2.2. 2.2 Аналіз стилістичних фігур в аспекті їх впливу на реципієнта сучасного політичного дискурсу Під час розгляду виступів політиків слід враховувати безліч аспектів, які мають вплив на реципієнтів. Основним та найпоширенішим прийомом, що використовують політики в своїх промовах, є використання різноманітних 32 стилістичних фігур, які виступають засобами створення образності та емоційного забарвлення політичного мовлення. Це дозволяє політикам «оживити» свій виступ, надати йому певного відтінку, викликати певну реакцію в аудиторії тощо. Аналіз типових стилістичних фігур слід почати з метафори. За умови, що метою тексту є емоційне стимулювання або натхнення реципієнтів, очевидним є той факт, що використання метафори лежить в основі механізму висловлення підказки або вказівки щодо того, як слід інтерпретувати значення повідомлення. Звідси можна зробити висновок, що метафора по суті сугестивна [39]. Головна функція політичної метафори – мовленнєвий вплив для формування в реципієнта позитивної або негативної думки про певну політичну фігуру, подію або явище. Наприклад, у своїй промові 2014 року Барак Обама використав метафору для порівняння ісламського регіону Левант зі злоякісною пухлиною та невиліковною хворобою. Це дуже яскравий приклад реалізації стратегії скорочення за допомогою метафори: «Як я вже сказав, викорінення раку на кшталт ІДІЛу не буде швидким чи легким, але я впевнений, що ми можемо і будемо тісно співпрацювати з нашими союзниками та нашими партнерами для вирішення цієї проблеми» (1). Повторення в політичному дискурсі часто застосовується для мотивації, заохочення або підбурювання аудиторії. Широке використання цієї мовної фігури є цілком природним і виправдовує її мету: через повторення одна й та сама інформація перестає сприйматися свідомо і на перший план виходить її вплив на підсвідомість [43]. Як маніпулятивна тактика, повторення впливає на процес спілкування та концентрує увагу на конкретній інформації [34]. Наприклад, в промовах Хіларі Клінтон можна часто почути: «безкоштовна освіта», «безкоштовне медичне обслуговування», «безкоштовне працевлаштування», «безкоштовне харчування», та інші схожі переконання в щасливому майбутньому: «Ми збираємось покращити пенсійне забезпечення людей, що працюють», «Ми будемо забезпечувати довготривалий догляд» (4). Неологізми в політичному дискурсі використовуються для створення виразного та емоційного фону. Іноді неологізми використовують для позначення явищ, обговорення яких може викликати дискомфорт. Слід також зазначити, що 33 політик, який успішно створює та доречно вживає неологізми, часто отримує образ творчої та освіченої людини. Це допомагає покращити його сприйняття та посилити вплив на маси [42]. Як приклад, можна взяти термін «новий курс», який за часи президента Рузвельта використовувався для визначення нових політичних та економічних заходів, спрямованих на покращення економіки США [26]. В політичному дискурсі є багато інших мовних фігур, зокрема евфемізми, які використовуються для пом'якшення неприємних тем та переконання електорату або опозиції. Політичні евфемізми допомагають змінити сприйняття фактів та подій, які можуть відштовхувати або викликати тривогу в аудиторії. Додатково ці тропи можуть перенести фокус уваги з основної інформації на тривіальні деталі. Більшість евфемізмів в політичному дискурсі циркулюють в різних темах, наприклад робота та приватне життя політиків та їх середовища, економічна та політична діяльність органів державної влади та політичних партій, вибори, військові кампанії, шпигунство тощо [20]. Загалом, політичні евфемізми дозволяють семантично маніпулювати вмістом, змінювати світогляд реципієнтів та контролювати їх поведінку. Через евфемізми реалізується здебільшого театральна стратегія, наприклад: «Цього разу ми хочемо поговорити про чоловіків та жінок будь-якого кольору та віросповідання, які служать разом, і воюють разом, і стікають кров’ю разом під одним гордим прапором» (1). Ці слова сказав Барак Обама в одному зі своїх звернень до народу США. Окрім метафор, повторення, неологізмів та евфемізмів, фразеологічні одиниці чи ідіоми також широко використовуються в політичних виступах, що робить дискурс більш виразним, емоційним та переконливим. Залежно від контексту вживання, ідіоми мають позитивну, негативну чи нейтральну семантику, але найчастіше їх використовують як засіб стратегії вдосконалення. Наприклад, слова Хіларі Клінтон: «Ми будемо рухати небо та землю, щоб дати своїм дітям хорошу освіту» (4). Іншим ефективним інструментом в арсеналі сучасних політиків є риторичні питання. Вони використовуються в публічних виступах для створення яскравих образів в рамках стратегії театральності з метою привернення уваги аудиторії, 34 створення атмосфери єдності з нею та своєрідного «запрошення» реципієнтів долучитися до прийняття рішень. Використання риторичних запитань з відповідями від самого адресата має три основні прагматичні ефекти: по-перше, це робить неявну відповідь явною та полегшує її розуміння аудиторією; по-друге, це перетворює монолог на діалог; по-третє, це робить риторичне питання більш аргументованим [17]. Реакція аудиторії на політичні виступи, зокрема овації та оплески, можуть свідчити про схвальне сприйняття виступу, а також про підтримку політика. Аналіз прикладів риторичних питань, зокрема фрази Джона Мейджора, дозволяють констатувати, що такі питання можуть містити відповідь, запропоновану адресатом: «Це те, що ти хочеш для своїх дітей? Щоб інші країни йшли попереду нас, використовуючи наші ідеї? Яка б це була дурість. Ми ніколи не повинні цього допустити» (3). Значну стилістичну виразність має також іронія, яка створює яскраво виражений емоційний та оціночний ефект [32]. В політичному дискурсі іронія часто використовується як засіб вербальної агресії через свою інвективну функцію. Окремо іронія зазвичай не спрямована на спаплюження гідності інших, але часто використовується саме з такою метою. Наприклад, це можна простежити через відомий жарт часів президенства Барака Обами: «Яка різниця між Обамою та Богом? Бог не думає, що він Обама» (1). В своїх виступах політики часто використовують перифраз, що під час обговорення теми дозволяє їм концентрувати увагу на одних аспектах та відволікати від інших. Деякі політики використовують перифраз для реалізації стратегії вдосконалення або так званої тактики прихованої самопрезентації [32]. Прикладом є цитата з виступу Барака Обами: «В цьому сенс нашої свободи та нашого віросповідання – ось чому чоловіки, жінки та діти будь-якої раси та будь- якої віри можуть долучитися до святкування в цьому розкішному торговому центрі, і чому чоловік, батько якого менше шістдесяти років тому, можливо, не міг дозволити собі візит до місцевого ресторану, тепер може стояти перед вами, щоб скласти найсвятішу присягу» (1). 35 Антитеза – це риторичний засіб, який дозволяє залучати та захоплювати аудиторію через зіставлення ідей, предметів та явищ [32]. Її контрастний характер дуже яскраво проявляється на прикладах, взятих з промов Вінстона Черчілля: «Чи- то довгий чи-то короткий, складний чи простий, ми маємо намір дійти до кінця нашого шляху. Робота триває скрізь, вночі та вдень, в будні та на вихідних» (5). Гіпербола, як і антитеза, висвітлює наявну інформацію та робить її більш помітною для аудиторії. Незважаючи на відмінності між гіперболою та антитезою, обидва засоби можуть бути використані для збудження емоцій. Комбінація ефекту підкреслення та оцінки гіперболи дозволяє зрозуміти, чому ця стилістична фігура є особливо притаманною для критики чи похвали [32]. Наприклад, це можна побачити в словах Барака Обами з його промови: «Ми залишаємось найбільш перспективною, наймогутнішою державою на Землі» (1). В підсумку аналізу зазначених стилістичних фігур ми можемо зробити висновок, що дискурс охоплює письмове та усне спілкування в сфері політики, а його успіх залежить від якості реалізації комунікаційних стратегій та тактик впливу. Останні викликають інтерес як у лінгвістів та дослідників таких тактик, так і в політиків та політичних інституцій як їх користувачів. Як було виявлено, щонайменше три основні комунікаційні стратегії використовуються разом з приблизно двома десятками тактик впливу в повсякденній взаємодії між політичними діячами та їх електоратом. Для досягнення своїх цілей політики використовують безліч засобів, зокрема метафору, повторення, неологізм, евфемізм, ідіому, гіперболу, риторичне питання, іронію, антитезу та перифраз. Однак визначення закономірностей узгодження фігур мови та тактик впливу вимагає подальшого дослідження в цій сфері. Як було зазначено раніше, використання експресивних стилістичних засобів є одним із прихованих способів впливу на свідомість реципієнта, що дозволяє оратору викликати певні емоційні реакції. Тому в підрозділі 2.3 ми розглянули маніпуляцію як приховану форму впливу та її використання в межах політичного дискурсу. 36 2.3 Стратегії і тактики маніпулятивного впливу в політичному дискурсі Аналіз маніпуляції та стратегій маніпуляції покликаний насамперед для того, щоб висвітлити їх роль як невід’ємної частини будь-якого політичного дискурсу, адже вони дуже часто використовуються спікерами для кращого закріплення власної думки в підсвідомості реципієнтів. Розрізняють два види маніпуляції щодо суб'єктів маніпулювання: ● міжособистісна маніпуляція, тобто використання різних засобів і технологій інформаційно-психологічного впливу на окрему людину; ● колективна маніпуляція – придушення волі людей шляхом духовного впливу та через програмування їх поведінки. Цей вплив приховано здійснюється на психічні структури людини. Його основна мета – змінити думки, спонукання та цілі людей в потрібному певній групі осіб напрямку [21]. Засоби політичного маніпулювання можна класифікувати за різними критеріями, наприклад: ● згідно з чинним законодавством вони поділяються на регламентовані законом та ті, що виходять за межі правових норм: ● за способом впливу – на прямі і приховані; ● за функціями – на PR та агітацію; ● за формою – економічні, адміністративні, агітаційні та провокаційні; ● за змістовою спрямованістю – на рекламу і антирекламу; ● за рівнем впливу – групові, масові та міжособистісні; ● відповідно до інформаційних носіїв – на електронні, друковані зовнішні та внутрішні [18]. Функція впливу мови в політичній комунікації реалізується через декілька мовних стратегій. Зокрема дослідниця Шейгал E. Й. виокремлює такі: ● стратегія інтонації, затушовування небажаної інформації, яка дозволяє зробити менш очевидними неприємні факти; ● стратегія містифікації як приховування істини, свідоме введення в оману; ● стратегія анонімності (деперсоналізації) як прийом зняття відповідальності [27]. 37 Найбільш вичерпною вважаємо класифікацію, запропоновану Іссерс А. С. В своїй праці вчена виокремлює такі стратегії: ● стратегію застосування ідентифікаційних форм; ● стратегію представлення суб'єктивної думки у формі об'єктивного факту або істини; ● стратегію посилання на авторитет; ● стратегію підкреслення значущості та істинності ідей; ● «редукцію комплексності» і вживання контрастних оціночних альтернатив [47]. До маніпулятивних стратегій широкого вжитку дослідники часто додають також стратегію антагонізації (створення образу ворога), делегітимізації (руйнування образу опонента), та стратегію амальгування (звернення з позиції «ми», що підкреслює прагнення адресанта до єдності) [2]. Варто також зазначити, що політичні повідомлення мають як письмову, так і усну форму. Більшість виступів під час агітаційних та виборчих кампаній здійснюється саме в усній формі. Велика увага приділяється не тільки вербальним, а й невербальним паралінгвистичним (жести, рухи тіла і міміка) і екстралінгвістичним (манера одягатися, зовнішність) аспектам впливу на реципієнта [1]. Вербальні та невербальні методи впливу часто називають «піаром». Слово «піар» в українській мові зазвичай вживається в двох значеннях. Відповідно до першого, піар – це пропаганда, реклама; другий варіант значення слова «піар» – це брехня, обман, фальсифікація. Українське слово «піар» англійською звучить як PR, а розшифровується як Public Relations. В перекладі це слово означає «зв'язки з громадськістю» [4]. Крім того, впливати на людей можливо через метод навіювання, створення певних міфів, використання неправдивої інформації і посилання на авторитет. Часто сильний вплив на психіку здійснюється через спеціальні прийоми психічного тиску. Вони спрямовані на емоційно-вольову сферу і викликають ефект натхнення 38 або відчуття пригніченості залежно від характеру зміни стану особистості. Серед методів впливу визначають: 1. експлуатацію незаперечних людських цінностей; 2. посилання на актуальні потреби; 3. створення насиченого емоційного фону; 4. формування переконань, прямі накази і поєднання декількох методів [24]. Технологія маніпуляції в пропагандистських кампаніях передбачає використання широкого арсеналу конкретних прийомів та методів впливу на свідомість людей для вкорінення соціально-політичних міфів. Це стосується не лише прямого жонглювання фактами, замовчування неприємної інформації, розповсюдження брехні та наклепів, а й більш тонких, вишуканих шляхів. Наприклад, напівправда допомагає здобути довіру аудиторії. Об’єктивно незначні подробиці можуть бути деталізовані, а більш важливі факти навпаки приховуються, або ж здійснюється загальне неправдиве тлумачення події. Навішування ярликів використовують для присвоєння людині або ідеї принизливого, образливого або смішного прізвиська тощо. Серед прийомів політичної маніпуляції можна виділити: ● Принцип «рекомендацій» – використання імен відомих акторів, науковців, спортсменів та інших знаменитостей для посилення ефекту та привертання уваги до пропозиції кандидата; ● Принцип «перенесення» – ототожнення якостей та властивостей будь-якої особи чи політичної ідеї з якостями та властивостями відомих та авторитетних осіб чи ідей; ● Принцип «простої людини» – ототожнення інтересів інформатора або пропагандиста з інтересами та очікуваннями простих людей; ● Принцип «власних фактів» – відверта фальсифікація фактів за допомогою прийомів, непомітних для масової аудиторії; ● Принцип «посередності» – оперування звичними, банальними, але водночас досить абстрактними для пересічного громадянина істинами («закон», «права людини», «гуманізм», «свобода, «справедливість» тощо); 39 ● Принцип «спільного човна» (разом з усіма) – стимулювання певної реакції шляхом визнання факту загального визнання («всі так думають», «всі так роблять») [17]. Окрім загальновживаних прийомів, існують також і особливі, специфічні політичні маніпуляції. Наприклад, телебачення, яке формує в глядачів почуття відрази щодо політиків через використання невиразних ракурсів або монтажу кадрів їх виступів. Часто організовуються галасливі розважальні шоу для прихованого вкорінення в свідомість мас певних політичних ідей. Для управління переконаннями людей також використовуються й інші прийоми, наприклад прийом «подрібнення» або локалізації, коли передаються численні повідомлення, не пов'язані між собою, або телевізійні програми нескінченно перериваються рекламою. Все це зменшує здатність людини концентрувати увагу та оцінювати загальний характер проблеми чи події. В результаті такого дисонансу виникає нерозуміння, відсутність інформації, апатія. Це в свою чергу впливає на відсутність зваженого судження щодо того чи іншого питання [46]. З позиції тактик та підходів до використання саме політичних маніпуляцій, варто звернути увагу на явище комунікативної тактики, яке має більший інтерес серед дослідників. Однозначного визначення цього поняття через інтерпретацію феномену мовленнєвого жанру наразі немає. Розбір поняття комунікативної тактики наявний в роботі Ільїна І. П. «Комунікативна тактика як поле взаємодії мови та культури» [11]. Дослідник стверджує, що комунікативна тактика може бути індивідуальною, вигаданою або встановленою. В дискурсі вони поділяються на початковий (перший, стартовий), медіальний (середній, що керує плином спілкування) та кінцевий (останній, завершальний) етапи. Чернявська В. Е. в своєму аналізі дискурсу влади пропонує розглядати систему комунікації як таку, що включає три складові: комунікативну тактику як поняття вищого рівня комунікативної ієрархії; комунікативно-мовний прийом або мовну тактику як окреме явище; конкретний комунікативний крок, який є окремим інструментом реалізації загальної стратегії (прийоми можуть бути як мовними, так 40 і немовними), і мовні засоби. Як приклади мовних засобів, авторка використовує стилістичні фігури антитези і контрасту [36]. Немає одностайності не тільки в описі вищих одиниць стратегічної комунікації, а й базових, загальних понять, які можуть термінологічно позначатися як «прийом», «механізм» [8]. Більшість дослідників поділяють точку зору про трирівневу ієрархію, але використовують термін «стратегія» для позначення одиниці вищого рівня комунікації і не ототожнюють прийом і мовну тактику. Наприклад, Копніна Г. А. пропонує визначати маніпулятивну мовну тактику як таку «мовну дію, що відповідає певному етапу в реалізації тієї чи іншої стратегії та спрямована на приховане впровадження в свідомість адресата цілей і установок, які спонукають його зробити вчинок, вигідний маніпулятору». Під маніпулятивним прийомом автор розуміє «спосіб побудови висловлювання або тексту, який реалізує ту чи іншу маніпулятивну тактику» [36]. Попова Е. С. розмежовує поняття «тактика» і «прийом» з позиції стратегічної комунікації. На думку дослідниці «співвідношення між тактикою і прийомом характеризується як асиметричне: з одного боку, один і той же прийом може використовуватися в межах різних тактик, тобто одна структурна одиниця може передавати різні смисли, а з іншого – одна маніпулятивна тактика може бути вербалізована за допомогою різних прийомів» [36]. Отже, мовна тактика – це вибір і послідовність мовних дій, що характеризуються своїм завданням в рамках реалізованої комунікативної стратегії. В політичному дискурсі практично відсутня мета «інформувати» без бажання сформувати при цьому позитивне або негативне ставлення адресата до чого-небудь або вплинути на його спосіб мислення, тому функція впливу в політичному дискурсі завжди наявна. В цілому, для того щоб визначити стратегію мовної дії необхідно враховувати не тільки комунікативну мету, а й набір тих тактик, які використовуються для її реалізації. Наприклад, політик може спонукати електорат проголосувати за певного кандидата або самого себе шляхом надання 41 переконливих аргументів, через саморекламу або приниження політичного опонента в очах виборців. Оскільки метою роботи є розгляд лінгвістичних засобів для реалізації стратегій впливу учасниками політичних промов та дебатів, в розділі 2.4 ми розглянули специфіку цих політичних заходів, дали їх коротку характеристику та виділили основні риси їх проведення та функціонування. 2.4 Формат, специфіка та основи проведення політичних дебатів Політичні дебати є невід’ємною частиною політичних перегонів. Вони допомагають аудиторії визначити фаворита, сформувати бачення проблеми серед широких верств населення, знайти кандидата, з яким асоціює себе конкретна людина. До загальноприйнятих та найбільш відомих типів політичних дебатів можна віднести дебати Лінкольна – Дугласа, політичні дебати, парламентські дебати та дебати Карла Поппера [22]. Кожному з цих типів притаманні певні риси та особливості. Варто розглянути кожен вид дебатів окремо, та виділити певні подібності та розбіжності в їх проведенні. Перший формат сформувався на основі дебатів Авраама Лінкольна і Стівена Дугласа. Увага концентрується на ідеях і цінностях, протиставлення яких присутнє в темі, і від яких залежать політичні, економічні, соціальні, моральні і естетичні позиції, що існують в суспільстві. Протистояння сторін концентрується на основоположних принципах «за» або «проти», а практична сторона позиції не обговорюється. Докази в Дебатах Лінкольна-Дугласа носять філософський і літературний характер [23]. Звичайні політичні дебати дозволяють учасникам обговорювати події і політичні тенденції, що дотичні до нашого повсякденного життя. В цьому форматі розглядається практичне застосування конкретної пропозиції. Суперечка відбувається з позиції «правильності» та способу реалізації певної ідеї. Докази в 42 політичних дебатах засновані на практичних і статистичних даних. Наприклад: «Уряд повинен заборонити всю рекламу тютюну», «Імміграція повинна бути рішуче скорочена». Сторона (команда) з певною думкою пропонує власний план досягнення мети, зазначеної в темі, і намагається довести, що саме цей план найефективніший. Наприклад, команда «за» може запропонувати конкретну програму зміни певної соціальної політики. Команда «проти» має кілька можливих стратегій відповіді: ● заявити, що зміни небажані, тобто констатувати, що збереження статусу кво щодо проблеми цілком прийнятне; ● заявити, що запропонований план – поганий і виявити його недоліки; ● запропонувати свій (кращий) план вирішення проблеми [22]. Парламентські дебати відбуваються за принципом дебатів в Британському Парламенті (див. Таблицю 2.1). Команди дві: одна з них представляє чинну урядову систему, а інша – опозицію. Обидві команди обговорюють законопроект з актуальної теми. Спікер палати керує переговорами і водночас є суддею. Кожна команда складається з двох учасників. Зазвичай, учасники парламентських дебатів досить широко використовують як практичні, так і філософські аргументи для підтримки своєї позиції. Учасники цих дебатів можуть переривати один одного короткими коментарями, які містять спростування будь-якого аспекту виступу опонента. Питання задаються безпосередньо під час промови і дозволені тільки в перших чотирьох промовах в проміжку між кінцем першої і початком останньої хвилини виступу. Таблиця 2.1 Структура і регламент парламентських дебатів Команди Уряд <=> Опозиція Прем’єр-міністр <=> Лідер опозиції Член уряду <=> Член опозиції Регламент 43 Виступ Час Прем’єр-міністр – конструктивна 7 хв. промова Лідер опозиції – конструктивна 8 хв. промова Член уряду – конструктивна 8 хв. промова Член опозиції – конструктивна 8 хв. промова Лідер опозиції – спростування 4 хв. Прем’єр-міністр – спростування 5 хв. Дебати Карла Поппера призначені для розвитку навичок командної роботи, адже в них беруть участь дві команди по три учасника (див. Таблиця 2.2). На етапі підготовки і під час самих дебатів дозволено обговорювати проблеми, аналізувати їх з різних сторін і пропонувати можливі стратегії вирішення. Мета дебатів формату Карла Поппера – залучити учасників до обговорення проблем і знаходження варіантів та способів їх вирішення, а не просто ведення дискусій [26] Таблиця 2.2 Структура дебатів Карла Поппера Виступ Спікер Час Перша стверджувальна У1 6 хвилин промова Перший раунд запитань О3 → У1 3 хвилини заперечення до ствердження Перша промова О1 6 хвилин заперечення Перший раунд запитань У3 → О1 3 хвилини 44 заперечення до ствердження Друга промова У2 5 хвилин ствердження Другий раунд запитань О1 → У2 3 хвилини заперечення до ствердження Друга промова О2 5 хвилин ствердження Другий раунд запитань У1 → О2 3 хвилини заперечення до ствердження Третя промова У3 5 хвилин ствердження Третя промова О3 5 хвилин заперечення Обидві команди під час раунду можуть взяти до 8 хвилин на підготовку Однією з теорій, що найчастіше фігурує в дослідженні політичних дебатів, є функціональна теорія передвиборчого дискурсу. Її головним розробником був Бенуа В. Л. Суть теорії полягає в дослідженні американських президентських кампаній та телевізійних дебатів. Вона розглядає агітаційний дискурс як суттєво інструментальний засіб для досягнення бажаної мети: забезпечення достатньої кількості голосів для перемоги на виборах. В своїх книгах Бенуа В. Л. визначає п’ять аксіом, на яких заснована його функціональна теорія. 1. Голосування – це порівняльний акт. 2. Кандидати повинні відрізнятися від опонентів. 3. Повідомлення політичної кампанії відрізняють кандидатів один від одного. 4. Кандидати отримують підтримку аудиторії шляхом схвалення, атаки та захисту. 45 5. Дискурс передвиборної кампанії відбувається за двома темами: політика та характер [29-31]. Ці аксіоми дозволяють зробити висновок, що громадянин приймає рішення щодо вибору між кандидатами-конкурентами, а це однозначно передбачає порівняльне судження. Громадяни не мають причин надавати перевагу одному кандидатові щодо іншого, якщо кандидати виглядають однаково. Отже, кандидати повинні відрізнятися один від одного. Після того, як кандидат вирішить, на яких відмінностях слід наголосити перед проведенням дебатів, він або вона повинен донести цю інформацію до виборців. З цією метою використовуються різні повідомлення в передвиборчій кампанії кандидатів [29]. Четверта та п’ята аксіоми функціональної теорії є найбільш цікавими з позиції цілей нашої роботи. Згідно з четвертою аксіомою, дискурс може набувати лише одну з трьох форм: визнання, напад і захист. По-перше, кандидати можуть підкреслити свої позитивні характеристики або свої прогресивні політичні позиції. По-друге, кандидати можуть «напасти» на своїх опонентів через наголос на небажаному характері чи політичній позиції опонента. Успішна атака підвищує авторитет нападника та, відповідно, зменшує сприйняття аргументів суперника. Якщо кандидат вирішить відповідати на подібні атаки, він або вона буде застосовувати захист. Захист є третьою потенційною функцією дискурсу. Він дозволяє запобігти псуванню іміджу кандидата [31]. Теорія функцій стверджує, що ці три аспекти – визнання, атака та захист – можуть бути використанні з різною частотністю. Теорія робить два прогнози щодо функцій дискурсу політичної кампанії. По-перше, очікується, що кандидати використовуватимуть визнання частіше, ніж атаки. По-друге, політичні кандидати застосовуватимуть атаки частіше, ніж захист. П'ятий принцип теорії полягає в тому, що передвиборчий дискурс може відбуватися як на політичній основі, так і базуватися на іміджі та рисах характеру кандидата. Іншими словами, кандидати намагаються переконати виборців в перевагах саме своєї кандидатури з позиції політики та характеру [15]. Крім того, висловлювання політика можуть стосуватися трьох тем: минулих справ, майбутніх планів та загальних цілей. Минулі вчинки стосуються результатів 46 чи наслідків дії кандидата. Майбутні плани – це засіб ствердження конкретних пропозицій щодо політичних дій. А от загальні цілі на відміну від майбутніх планів стосуються саме цілей, а не засобів. Теорія функцій також робить три прогнози щодо використання цих підформ. По-перше, загальні цілі будуть використовуватися частіше для визнання, ніж для нападу. По-друге, загальні цілі будуть використовуватися частіше, ніж майбутні плани [32]. На основі наведених вище аксіом та прогнозів можна зробити висновок, що функціональна теорія добре підходить для аналізу американських президентських кампаній. Однак дослідження, в яких застосовується ця теорія, не обмежені лише американськими виборами. Теорія функцій також може бути використана для дослідження виборчих процесів інших культур, наприклад, президентських дебатів в Кореї, Україні, Тайвані та дебатів прем'єр-міністрів в Ізраїлі [29; 44]. Ідея цих досліджень полягала в тому, що ці дебати аналізувались завдяки функціональній теорії, а результати аналізів порівнювали з попередніми результатами американських президентських дебатів. Акцент був зроблений як на численні подібності з американськими результатами, так і на культурних відмінностях. Однак головним висновком було те, що деякі особливості дискурсу та політичної агітації перетинають національні кордони та культури. Дослідження також підтвердили думку, що функціональна теорія може застосовуватися і поза американською політикою [29]. Дослідження політичних дебатів найчастіше спрямоване на вивчення впливу на аудиторію, на зміни в поведінці аудиторії та специфіку сприйняття нею дискурсу. Як правило, після загальновиборчих дебатів фіксуються значні зміни в уподобаннях щодо кандидатів. Також виявлено, що ці дебати впливають на більшість подальших дебатів між цими кандидатами. Дослідження позитивного впливу також виявили, що перегляд дебатів посилює відчуття громадянами ефективності політичної інформації, зменшує політичний цинізм та посилює підтримку політичних інститутів. Поведінкові, когнітивні та позитивні наслідки політичних дебатів досліджувались на основі кількісних параметрів, зокрема через експериментальні та опитувальні методи дослідження [22]. 47 В підсумку було встановлено ряд певних когнітивних ефектів в політичних дебатах. Вони забезпечують «багате інформацією» джерело передвиборчої комунікації, що сприяє отриманню глядачами знань про проблематику та може впливати на сприйняття особливостей характеру чи образу кандидата. Низка дослідників, що вивчала наслідки дискусій, які передували виборчій кампанії, зазначають про підвищення інтересу глядачів до поточної кампанії, заохочення громадян шукати додаткову інформацію про кампанію після перегляду дебатів та спонукання до більшої участі в кампанії (наприклад, розмова з іншими про бажаного кандидата, що збільшує ймовірність участі в голосуванні). Надзвичайно вагомими заходами для підвищення політичної популярності претендентів на владу є також і передвиборчі промови. Тому ми розглянули специфіку та атрибути передвиборчих промов як невід’ємної частини політичного дискурсу в підрозділі 2.5. 2.5 Передвиборча промова як різновиду політичного дискурсу, її специфіка та атрибути Сьогодні успіх кожного політичного діяча залежить від багатьох факторів, основним з-поміж яких є публічні виступи – політичні та передусім передвиборчі промови. Слід зазначити, що політична промова є різновидом маніпулятивного дискурсу, що впливає на соціум. Завдяки хорошому виступу з промовою політик часто досягає бажаного ефекту, наприклад схиляє народ до конкретної політичної думки, закликає до боротьби, піднімає національний дух тощо. Невдала промова навпаки призводить до негативних наслідків, зокрема до втрати політичним діячем свого авторитету серед електорату, неможливість претендувати на роль лідера своєї країни, зниження потенціалу психологічного впливу на маси тощо. Загалом, публічна промова – це офіційний виступ представника влади перед масовою аудиторією – представниками певних соціокультурних груп для 48 отримання чи зміцнення влади. Жанр публічної промови є одним із основних в рамках жанрового простору політичного дискурсу [1]. Дослідження жанрових особливостей політичної промови актуальне в теоретичному плані, адже дозволяє встановити типові риси, які дають підстави для віднесення певного політичного виступу до конкретного жанру. Однією з найактуальніших є класифікація дослідниці Шейгал Е. Й. Вчена вважає характер основної інтенції однією з найважливіших ознак, яка власне і дає підстави для визначення жанрової приналежності політичної промови. За результатами її наукових розвідок, жанри політичної промови в межах політичного дискурсу поділяються на: – ритуальний, що охоплює інавгураційні, ювілейні промови, традиційні радіозвернення тощо; – орієнтаційний, що охоплює партійні програми, конституцію, звітні доповіді, укази, угоди тощо; – агональний, що охоплює лозунги, рекламні промови, передвиборчі дебати, парламентські дебати тощо [27]. Композиція текстів політичних промов складається з трьох основних частин: вступу, основної частини і кінцівки. Мета вступу полягає в тому, щоб привернути увагу аудиторії, підготувати її для подальшого сприйняття інформації, а також надати їй мотивацію зробити бажаний для політика вибір [42]. Основна частина, як структурна одиниця політичної промови містить виклад основного матеріалу та аргументацію. Головними методами презентації інформації є індуктивний (від конкретного до загального) і дедуктивний (від загального до конкретного). Закінчення текстів політичних виступів передбачає огляд всієї промови в її ретроспективі – політик повертається до найважливіших пунктів основної частини й будує закінчення як нагадування про них. Характерним для текстів політичних промов є використання рамочного повтору: останні абзаци промови дублюють відповідні абзаци вступу [43]. З метою встановлення більш тісного контакту з аудиторією, оратор в політичних промовах часто намагається ототожнити себе зі слухачами. Цей ефект 49 досягається завдяки використанню займенників множини, зокрема «we», «our», «us». Для додаткової сугестії оратори часто використовують засоби вираження авторської модальності через вживання таких дієслів, як «to believe» , «to trust», «to be convinced» тощо [42]. Найпоширеніша схема мовної організації політичної промови виглядає як своєрідний «будинок». Його «дах» – головна думка, «вікна» – три аргументи (два можуть переконати, а чотири забудуть), «фундамент» - приклади, цифри і жарти (анекдоти). Вдале використання гумору дозволяє оратору не лише поліпшити настрій слухачів, а й зробити мову легшою для сприйняття та запам’ятовування. А от через аргументи політики апелюють передусім до почуттів та емоцій реципієнтів, а не до раціонального, розумного [60]. На підставі дослідження наукової літератури ми виділили та узагальнили основні критерії композиції політичних промов: 1. Публічний виступ має містити виключно соціально значущі питання; 2. Політик повинен демонструвати турботу про добробут соціально вразливих груп населення; 3. Політик представляється електорату як джентльмен, що не дозволяє жодних образ своїх політичних супротивників; 4. Політик має виступати як патріот; 5. Завжди слід акцентувати увагу, що інтереси країни, престиж держави, процвітання народу - понад усе; 6. Політик має відразу створити враження глибокого розуміння проблем, про які говорить; 7. Політик завжди має бути переконаний в своїй правоті; 8. Мова політика має бути впевненою; 9. Політик повинен вчасно попереджати народ про можливі небезпеки, вчити, як найкраще їм запобігти; 10.Декларовані цілі повинні бути привабливими і досяжними, а труднощі – такими, які можна легко подолати; 50 11.Політик має демонструвати вимогливість до себе і своїх співробітників. Фрази на кшталт "нехай не розраховують на спокійне життя" схвально сприймаються аудиторією. 12.За потреби, можна використовувати акторські прийоми. Наприклад, «скупа чоловіча сльоза» може підкреслити пік емоцій [58]. Розглянемо передвиборчу промову, як різновид агонального жанру, більш детально. Будь-якому політичному діячу, що прагне здобути владу, необхідне гідне «обрамлення» свого образу. Саме під час передвиборчої промови потенційний кандидат на управління державою чітко декларує напрям своєї передвиборчої діяльності та намагається отримати підтримку народу. Його основна мета – стати лідером країни та здобути владу. Тому вплив на маси під час передвиборчих перегонів є запорукою майбутнього успіху [27]. Можна стверджувати, що головну роль відіграє саме слово, яке в цьому контексті слід розглядати як вміння політика переконливо говорити та апелювати до аудиторії з метою збільшення своєї популярності. Роль слова в передвиборчих кампаніях додатково підкреслюється через зв’язок політики та масмедіа. Всі передвиборчі промови кандидатів можна спостерігати на екранах телебачення. Аудиторія таких заходів разом з людьми, що переглядають їх по телебаченню, може зробити висновки про особистість потенційного лідера, виділити головні якості його характеру, спрогнозувати майбутнє країни – вся ця інформація отримується насамперед зі слів: про що говорить кандидат, і як він це робить. Отже, правильно дібрана лексика та її належне стилістичне оформлення разом з використанням додаткових засобів на кшталт проаналізованих стратегій і тактик впливу несуть в собі силу, які можуть змінити навіть найбільш непохитні погляди як окремої людини, так і всього соціуму [52]. Серед дослідників існує думка, що всі передвиборчі промови мають низку типових особливостей. До них належать такі аспекти: 51 ● кандидат декларує себе уособленням єдиного народу або нації, що виступає не лише свідком, а й безпосереднім учасником передвиборчої кампанії; ● кандидат завжди перераховує та підкреслює важливу роль головних цінностей нації; ● кандидат аналізує поточну ситуацію, зокрема її негативні аспекти, та на їх фоні проголошує привабливі політичні принципи майбутнього уряду [13; 14; 17]. В передвиборчих промовах також виділяють низку таких функцій: інтегративна, інспіративна, декларативна та перформативна функції. Кожна із зазначених функцій виявляється в специфічному наборі топосів (чи топіків). Для інтегративної функції – це топос взаємних зобов’язань народу й кандидата. Також притаманним цим промовам є топос єдності нації як запоруки успішного вирішення проблем країни. Інспіративна функція реалізується через топоси опори на майбутнє, оновлення, величі нації й піднесених емоцій. Для декларативної функції характерними топосами є обов’язок, робота й нагальні проблеми сьогодення. Топосами перформативної функції вважаються вступ на посаду, а також топоси законослухняності й гідного лідера [51]. Як було зазначено раніше, головною ознакою процесу комунікації в політиці є його безпосередня орієнтованість на аудиторію з метою отримання потрібної мовцю суспільно-політичної реакції [10]. Зважаючи на те, що будь-яка політична промова має не лише інформативний, а й інтенціональний характер, необхідним є ретельний відбір мовних засобів усіх рівнів для досягнення основної мети такого типу виступу – переконання. Саме на це спрямований локус уваги всіх політиків, що прагнуть отримати владні повноваження наприкінці передвиборчих перегонів. Висновки до розділу II 52 1. Аналіз теоретичного матеріалу показав, що політичні діячі використовують різні комунікативні стратегії при взаємодії з електоратом. Залежно від класифікації, з-поміж таких стратегій можна виокремити кооперативні та некооперативні, мовні, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові тощо. Велика увага також приділяється і тактикам впливу. Саме через мовні тактики, які реалізуються як імпліцитно, так і експліцитно, знаходить вираження кожна стратегія. Найбільш актуальною в рамках цього дослідження є тактика використання експресивних мовних засобів та стилістичних фігур, зокрема метафор, повторів, перефразів, неологізмів тощо. 2. Сучасні політики часто послуговуються стратегіями маніпуляції, що передбачають використання спеціалізованих тактик, які характерні для реалізації конкретної маніпулятивної стратегії передвиборчої комунікації. Залежно від класифікації, до таких стратегій належать інтонація, містифікація, анонімність, делегітимізація, амальгування тощо. До маніпулятивних тактик належать різноманітні прийоми на кшталт принципів рекомендації, перенесення, власних фактів тощо. Загалом, тактики, які входять в набір стратегій передвиборної комунікації, формують тактичні блоки, які посилюють ефективність впливу на свідомість виборців. 3. Було виявлено, що реалізація стратегій впливу в політичному дискурсі найкраще простежується через такі заходи, як політичні дебати та передвиборчі промови. Такий формат дискурсу, як політичні дебати, має типові сценарії, серед яких можна визначити: дебати Лінкольна – Дугласа, політичні дебати, парламентські дебати та дебати Карла Поппера. Кожен з цих видів дебатів має власну специфіку, що в свою чергу визначає манеру спілкування політиків та варіативність застосування комунікативних стратегій впливу на реципієнтів. 4. На відміну від дебатів, політичні промови мають на меті здійснити прямий вплив на електорат шляхом встановлення з ним більш тісного контакту. Це досягається насамперед через апеляцію до емоцій реципієнтів. Політичні промови мають особливу композицію, а також низку типових особливостей і функцій. Їх органічне поєднання з конкретними топіками (топосами) дозволяє оратору досягти 53 основної мети виступу, яка полягає в переконанні реципієнтів в правильності вибору саме своєї кандидатури. У підсумку було здійснено детальний теоретичний розбір стратегій і тактик впливу, що використовуються політичними діячами для набуття популярності серед електорату. В розділі III буде наведено результати аналізу передвиборчих виступів чинного Президента США Дональда Трампа, в яких будуть досліджені лінгвістичні засоби реалізації стратегій і тактик політичного впливу, що були використані ним під час президентської кампанії 2024 року. 54 Розділ III КОМУНІКАТИВНО-ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПРОМОВ ДОНАЛЬДА ТРАМПА В розділі III подано результати досліджень за такими напрямами: 1. В підрозділі 3.1 окреслено контури іміджу Дональда Трампа як політика з метою кращого розуміння його політичного ідіостилю та комунікативно- лінгвістичних особливостей його виступів; 2. В підрозділі 3.2 виокремлено та детально описано лінгвістичні засоби (лексичні та синтаксичні), які використовуються Дональдом Трампом під час його виступів, а також здійснено їх якісний і кількісний аналіз; 3. В підрозділі 3.3 розглянуто основні стратегії, що використовуються Дональдом Трампом для здійснення впливу на аудиторію в його передвиборчих промовах. 3.1. Контури політичного іміджу Дональда Трампа В основу практичної частини роботи покладено аналіз текстів публічних виступів, інтерв’ю, та передвиборчих промов Дональда Трампа, що були опубліковані в період з кінця 2024 року до початку 2025 року під час виборів на посаду Президента США. В рамках дослідження було приділено основну увагу лінгвістичним засобам, а також комунікативним стратегіям та технікам впливу, в межах яких реалізуються такі засоби. Важливим є також обґрунтування використання цих технік. Відповідні результати представлені в другому та третьому підрозділах практичної частини. Проте на початку доцільно проаналізувати загальний імідж Дональда Трампа як політичної фігури та кандидата на посаду Президента США, що покращить розуміння та сприйняття виявлених лінгвістичних засобів, а також стратегій і тактик впливу, які репрезентовані у виступах 47-го президента. 55 Як відомо, імідж політика здійснює значний вплив на реципієнта навіть поза межами політичних заходів. Відповідний політичний образ формується через ЗМІ та онлайн-медіа, що надає широкі можливості для маніпулятивного впливу, зокрема здатність використовувати особливі техніки іміджмейкінгу для посилення кінцевого впливу на аудиторію. Результати аналізу політичного іміджу Дональда Трампа подано за двома напрямами: ● Аналіз інформації із загальнодоступних інформаційних електронних джерел, зокрема англомовної Вікіпедії; ● Аналіз висловлювань та коментарів американських посадовців та політиків щодо Трампа Д. та його політичного ідіостилю. Варто зазначити, що наявні офіційні дані щодо Дональда Трампа та його політики мають доволі несхвальний характер. Наприклад, популярні джерела детально описують негативні рішення часів його попередньої президентської каденції, зокрема накладення заборони на в’їзд на територію США представників мусульманських країн, ресурсозатратне будівництво кордонної стіни з Мексикою, ухвалення політики про силове розлучення сімей на кордоні, скасування кліматичних та економічних регулювань своїх попередників тощо [Вікіпедія]. Особлива увага при цьому приділяється негативному економічному аспекту його правління, зокрема виходу США з низки кліматичних та економічних договорів та Іранської ядерної програми. Також стверджується, що саме Трамп Д. «розпочав торгову війну з Китаєм», а під час пандемії COVID-19 піддавав сумніву інформацію спеціалістів зі сфери охорони здоров’я та загалом проводив політику, що суперечила рекомендованим заходам безпеки [57]. Опис чинної політики 47-го президента США має схожий характер: акцент здійснено на негативних сторонах його правління. Увага читача зосереджується на діях Трампа Д. та його адміністрації, зокрема на «залякуванні політичних опонентів та громадянського суспільства; скасуванні політики, спрямованої на підтримку різноманітності; депортації іммігрантів; надмірне використання виконавчих указів та вільне тлумачення теорії унітарної виконавчої влади». Зазначається, що всі 56 вищевказані дії «призвели до подання понад 300 позовів, що оскаржують їх законність та конституційність» [57]. Як політик, в офіційних загальнодоступних джерелах Дональд Трамп описується як екстреміст. Стверджується, що «багато його коментарів та дій мають расистський або мізогіністичний характер» а сам Трамп Д. «робив неправдиві або оманливі заяви та пропагував теорії змови на рівні безпрецедентному в американській політиці. Дії Трампа, особливо під час його другого терміну, були описані як авторитарні та такі, що порушують ідеали демократії. Після його першого терміну вчені та історики визнали його одним із найгірших президентів в історії США» [57]. Офіційна презентація Дональда Трампа сприяє формуванню в уяві реципієнта образу агресивного, авторитарного політика, дії якого мають деструктивний характер як для держави загалом, так і для добробуту простих громадян зокрема. На нашу думку, офіційними ЗМІ та популярними онлайн- джерелами при описі Дональда Трампа використовується така маніпулятивна стратегія, як антагонізація. Її мета полягає в конструюванні в свідомості реципієнта негативного сприйняття людини (Трампа Д.) та її висловлювань, світогляду, попередніх та потенційних дій тощо. Таке формування може здійснюватися як прямо, так і опосередковано. Наприклад, політичний опонент Трампа Д. Камала Гарріс в дебатах 2024 року пообіцяла «відбудувати країну», через що непрямо звинуватила свого попередника в її розвалі [42, 5]. Водночас вважаємо доцільним зазначити, що надмірну негативізацію образа Трампа Д. можливо розглядати як усвідомлену та обмірковану частину загальної передвиборчої кампанії, оскільки тривале формування негативного політичного іміджу призводить до таких наслідків: ● Політик, його імідж, вчинки та висловлювання починають займати все більше і більше місця в медіапросторі; 57 ● Увага реципієнтів починає все більше зосереджуватися на політичному «цапі-відбувайлі», виникають питання «Хто ця людина?», «Що вона робить (зробила)?», «Чого вона насправді прагне?»; ● Поступово формується зацікавленість, виникає внутрішнє тяжіння до підтримки та захисту «несправедливо звинуваченого» політика (питання «Чи справді все так погано, як про нього (неї) говорять?»); ● Офіційний негативний імідж починає сприйматися протилежно, а всі негативні ярлики усвідомлюються як свідчення правильної позиції політичного діяча (теза «Якщо офіційна влада говорить про когось погано, це означає, що напевно обвинувачуваний насправді має рацію»). Отже у підсумку можливо констатувати, що антагонізація Дональда Трампа в офіційних та відкритих джерелах, яка покликана сформувати негативне уявлення про нього, є водночас і причиною його популярності серед виборців, адже образ «поганого хлопця», бунтаря, людини, що не боїться публічно висловлювати свою думку та ламати звичні стереотипи, привертає увагу своєю неоднозначністю та незвичністю. Цікавим в контексті дослідження політичного іміджу Трампа Д. є цитати та коментарі окремих американських посадовців, журналістів, чиновників. Їх аналіз в порівнянні з вищеописаним офіційним іміджом дозволяє виокремити незвичні деталі в політичному портреті 47-го президента та краще зрозуміти особливості його риторики. Наприклад, журналістка видання Financial Times Джемайма Келлі характеризує Дональда Трампа як людину з хорошим почуттям гумору і підкреслює схильність Президента США до жартівливої «гри» з аудиторією. Це дозволяє не лише презентувати ненормативні коментарі і висловлювання в пом’якшеній формі, а й побудувати дружню, «сімейну» атмосферу. За словами журналістки, «комедія є потужним інструментом «вирівнювання», що пояснює чому його прихильники так схвально сприймають постійне висміювання інших людей: гострий або навіть образливий жарт не лише розважає слухачів, але й 58 демонструє «приземленість» Трампа, відсутність претензій на моральний ідеал, що створює атмосферу взаємної довіри та винятковості» (5). Антрополог Донна Гольдштейн звертає увагу на наявність в риториці Трампа Д. двох окремих розповідних ліній (скриптів): того, про що він говорить, та «метаскрипту», тобто того змісту, який несуть його слова для аудиторії. Вчена стверджує, що «значна частина метаскрипту Трампа стосується образ та вербального булінгу інших людей, але при цьому здійснюється в жартівливий, жестикуляційний спосіб». Через те, що Дональд Трамп «часто передає зміст через жести, його висловлювання можливо інтерпретувати по-різному, що знімає напругу та відповідальність» (5). При цьому сам Дональд Трамп «смішний від народження», що також впливає на сприйняття його риторики аудиторією. Цікавим, на нашу думку, є також той факт, що наразі жодні спроби політиків, зокрема віцепрезидента США Джей Ді Венса скопіювати гумористичний ідіостиль Трампа Д., не досягли успіху (там само). В своїй статті Келлі Д. виокремлює такий аспект риторики 47-го президента, як єднання з аудиторією та одночасне дистанціювання від негативу, що дозволяє висловлювати будь-які власні думки без потреби враховувати позицію слухачів. За її словами, «він часто послуговується фразами на кшталт «Я багато чув, що…» або «Багато-хто говорить…» для створення дистанції між своєю персоною та образливою тезою» (5). Журналістка також звертає увагу, що перевагою політичного ідіостилю Дональда Трампа є відсутність чіткої ідеології, що дозволяє йому легко пристосовуватися до поточних бажань та потреб реципієнтів (там само). Незважаючи на специфічний політичний імідж, для політичних діячів США Дональд Трамп є доволі компетентним політиком, який «як ніхто інший розуміє важливість того, як презентується те чи інше явище на противагу тому, яким воно є насправді» (5). Він «живе в телебаченні і є його хазяїном», не боїться давати поради іншим, та впевнений у власній правоті (там само). В поєднанні з тезами, що були проаналізовані вище, ця позиція дає підстави стверджувати, що Дональд 59 Трамп є дуже досвідченим гравцем на американській політичній арені незважаючи на негативний антагоністичний образ, що створюється через офіційні мас-медіа та Інтернет-джерела. На нашу думку, поєднання негативного публічного іміджу з простою для сприйняття жартівливою «про-народною» риторикою створює дуже контрастний образ, який привертає увагу реципієнтів та значно впливає на сприйняття політичної риторики Трампа Д. Контури політичного портрету 47-го президента США сприяють розумінню особливостей його риторики та підбору лінгвістичних засобів у політичних виступах. Їх детальний опис представлено в підрозділі 3.2. 3.2. Специфіка лінгвістичних засобів в передвиборчих промовах Дональда Трампа Під час роботи з фактичним матеріалом було здійснено якісний та кількісний аналіз лінгвістичних засобів, які використовує Трамп Д. в своїх передвиборчих промовах. Джерелом даних для аналізу виступила перша передвиборча промова Дональда Трампа в місті Вако, штат Техас, що відбулася в 2024 році (2). За результатами аналізу можна констатувати, що в своїх виступах Дональд Трамп використовує як лексичні засоби, так і синтаксичні прийоми. З-поміж лексичних засобів найчастіше зустрічаються (список наведено за принципом зниження частотності): епітети, ідіоми, сталі вирази, гіперболи та метафори. Менш вживаними є порівняння, метонімія, вживання неологізмів та обсценної лексики, літоти. Розглянемо дані аналізу лексичних засобів та проілюструємо їх використання за допомогою найбільш яскравих прикладів. Найбільш вживаним засобом лексичної експресії в промовах Дональда Трампа є епітети. Як засоби вираження, вони акцентуються на виділенні якості, ознаки певного явища, використовуються для створення необхідного емоційного фону висловлювання, допомагають вплинути на сприйняття реципієнтом того чи іншого політика, явища тощо. Наприклад: 60 I left behind a magnificent life and I stepped up to fight for America because no one else would do it or would do it properly. Florida has been tremendously successful for many years, long before this guy became governor. I mean, we had some states that did a phenomenal job with no shutdowns. Then he had a run against a man that was the hottest in all of politics. That’s why he wins his district by a tremendous amount. Laura did a piece last night that was incredible. And Jesse. That’s a group of people that have been absolutely fantastic. Виокремлені фрагменти з промов Дональда Трампа показують схильність 47-го президента США до використання «сильних» епітетів у вигляді прикметників в суперлативі, що містять аксіологічний компонент. Вони виконують функцію засобів підсилення, а отже значно збільшують експресією його висловлювань. Дуже часто в промовах Трампа Д. зустрічаються сталі вирази та ідіоми, тобто граматично неоднорідні, регулярно відтворювані блочні одиниці та стійкі мовні звороти, що використовуються в типових мовних ситуаціях. Наприклад: We’ve been the ones in this fight standing up to the globalists and standing up to the Marxists and communists. That’s what they are. We don’t even talk about the socialists anymore. That train left that station a long time ago. Banana Republic, that’s what we’ve become. You look at what’s happening with media, they’re going down the tubes because they don’t want to tell the truth But when a man, you know, get them elected and there’s no quid pro quo, get rid of that word. And I say, I was asked the other day, and I took a little heat for it. Як відомо, переважна більшість ідіом та сталих виразів мають стилістичне або експресивне забарвлення. Це дозволяє вдосконалити сприйняття тексту, який в іншому випадку мав би формальну, «суху» форму. Важливо зауважити, що в своїх промовах Дональд Трамп використовує здебільшого прості, сленгові мовні звороти 61 невисокого літературного стилю, що збільшує експресію його промов без перенавантаження їх змісту. За результатами аналізу, частотним елементом в промовах Трампа Д. є гіпербола. Цей засіб експресії покликаний створити специфічний підтекст та допомагає більш барвисто, емоційно висловити ставлення до явищ, які описано. Наприклад: There’s never been a movement like this in the history of our country, probably in the history of almost every country. Think of it. 11 million pages, and my tax returns on top of it, and they’re a big return. It probably makes me the most innocent man in the history of our country. Since that moment, all of the hatred, rage and contempt, the radical left has for you, your values and this nation has been very much directed on me. It’s been a stream of lies and abuse that few people could ever imagine. Гіперболізація висловлювань та «надування» їх елементів допомагає не тільки вплинути на експресивність промови, але й також привернути увагу реципієнта до її змісту, краще донести до нього власну позицію. Поширеним тропом в промовах 47-го президента є метафора. З її допомогою формуються сильні асоціації, формується певне сприйняття особистості або ситуації. Наприклад: They don’t want to talk about what’s happening with the laptop from hell. They made up phony charges, and he went through two years of hell and he turned out to be a brave guy. There is nobody that has described what’s happening in that prison. It’s a hell hole. From the beginning, it’s been one witch hunt and phony investigation after another. Because of it, our country never talks about greatness anymore. By having this delay of four years, it was devastating for the psyche of our country. Цікавим є тяжіння Дональда Трампа до використання іменника «hell» в більшості негативних метафор, оскільки відповідна лексема одразу викликає негативну асоціацію навіть при окремому вживанні. Також можливо виділити 62 використання антропоморфних метафор, завдяки яким створюється асоціативний ряд «країна = людина». Таке «олюднення» країни спрощує сприйняття висловлювань та робить їх більш експресивними. Як художній троп, порівняння, яке також зустрічаються у виступах Трампа Д., дозволяє вплинути на сприйняття тексту або висловлювання шляхом уподібнення явищ, що порівнюються, тобто перенесенням атрибутів одного на інше. Наприклад: But under Joe Biden, American Patriots are being arrested and held in captivity like animals. Like terrorists, they’re being treated so badly. Putin said to me, “If you are soft, I hate like hell to see you when you’re tough.” I ended it and I told Europe, if you aren’t going to go along with me, then I’m not going to do any business because Europe is almost as bad as China having to do with trade. За результатами аналізу важливо зауважити, що 47-й президент часто використовує порівняння в негативному контексті, переважно з метою навішування ярликів, апеляції до емоцій аудиторії, створення негативного образу. Реалізація відповідних стратегій докладно описана в наступному підрозділі магістерського дослідження. Сукупні дані кількісного аналізу лексичних засобів, що були виявлені в проаналізованих нами передвиборчих промовах Дональда Трампа, подано в Таблиці 3.1.1 Таблиця 3.1.1 Кількісний аналіз лексичних засобів в передвиборчих промовах Дональда Трампа 63 № Лексичний Кількість Приклади п/п засіб 1. Епітет 88 But for seven years, you and I have been taking on the corrupt, rotten and sinister forces trying to destroy America. The new weapon being used by out of control unhinged Democrats to cheat on election is criminally investigating a candidate, bad publicity and all. We have a great First Lady, who people really do love and she’s done an incredible job. 2. Ідіома, сталий 56 We’ve been the ones in this fight standing up to the вираз globalists and standing up to the Marxists and communists. That’s what they are. We don’t even talk about the socialists anymore. That train left that station a long time ago. But the vultures of these sellouts who got rich bleeding America dry, our opponents have done everything they can to crush our spirit and to break our will, but they failed. They’ve only made us stronger. Boy, he laid it out there, didn’t he? 3. Гіпербола 56 In my case, every piece of my personal life, financial life, business life and public life has been turned upside down and dissected like no one in the history of our country. Think of it. 11 million pages, and my tax returns on top of it, and they’re a big return. It probably makes me the most innocent man in the history of our country. These Washington Republicans like Mitch McConnell, who’s the absolute worst. 4. Метафора 48 It’s been a stream of lies and abuse that few people could ever imagine. They made up phony charges, and he went through two years of hell and he turned out to be a brave guy. The Biden regime’s weaponization of law enforcement 64 against their political opponent is something straight out of the Stalinist Russia Horror Show. 5. Порівняння 20 And I endorsed him, and he became like a rocket ship. But under Joe Biden, American Patriots are being arrested and held in captivity like animals. Like terrorists, they’re being treated so badly. 6. Метонімія 8 I ended it and I told Europe, if you aren’t going to go along with me, then I’m not going to do any business because Europe is almost as bad as China having to do with trade. 7. Неологізм 8 People see it’s bullshit and they go and they say it’s unfair, but it takes place by the Department of Injustice and their local henchman at the AG and DA’s offices throughout the country. You’ll see some numbers that are… Just had one today, 69 for Trump and I think 18 or 19 forDeSanctimonious. 8. Обсценна 4 People see it’s bullshit and they go and they say it’s лексика unfair, but it takes place by the Department of Injustice and their local henchman at the AG and DA’s offices throughout the country. But the two lead prosecutors, absolute human scum, one, a Hillary Clinton lawyer from a Hillary Clinton law firm. 9. Літота 4 They have nothing, and yet it went on and on and on and continues to. Nobody in this audience. Nobody in Washington ever heard of Nord Stream 2. Всього 292 Серед синтаксичних прийомів, що використовуються Дональдом Трампом, найчастіше зустрічають такі (список наведено за принципом зниження частотності): повтори, антитези, підсилення експресії та клімакс, риторичні питання. Менш вживаними є обірвані фрази та неповні (еліптичні) речення. 65 Розглянемо дані аналізу синтаксичних прийомів та проілюструємо їх використання за допомогою найбільш яскравих прикладів. В процесі дослідження було встановлено, що Дональд Трамп надзвичайно схильний до вживання повторів, тобто накопичення мовних елементів в межах одного висловлювання. Наприклад: I say hello Texas, a big hello to Texas. They’ve been trying to destroy it. They’re not going to do it, but they do get closer and closer with rigged elections. They get closer and closer. You look at what’s happening with media, they’re going down the tubes because they don’t want to tell the truth. They don’t want to talk about what’s happening with the laptop from hell. They don’t want to talk about those things. They have Colangelo, the top, just about the top, one of the top people under the Attorney General Garland, and they sent him into New York to be in theManhattan office. They’re doing a good job and an investigation has started into one of these many great people. They’re going to lose their race. They’re going to lose their race. With me, it’s almost become like I go through Russia, Russia, Russia, phony deal, impeachment hoax number one, phony deal, impeachment hoax number two, phony deal. The Mueller witch hunt, phony deal. Використання повторів не лише збільшує експресивно-зображальні властивості передвиборчих промов, але й допомагає посилити їх зміст, «закарбувати» в свідомості реципієнта певну думку через частотне повторення однакових слів. Вважаємо доцільним звернути увагу, що повтори у висловлюваннях Трампа Д. часто здійснюються на рівні цілих речень, а не лише окремих лексичних одиниць. Потужним синтаксичним прийомом є антитеза, тобто протиставлення образів і понять, завдяки якому підкреслюються певні аспекти предметів та явищ, або створюється контраст для привертання уваги слухачів. Наприклад: “I don’t want to vote for Trump. I never voted for Trump.” I don’t believe him actually. I think he does, but he does that to give himself a little credibility with his friends and Democrats. 66 I’ve built a great company, they’ve got nothing. Remember when that came out four weeks ago that the FBI was working to make sure that nothing bad is said about Biden, but as much bad as possible is said about Trump? A lot of us come from Europe indirectly, directly and indirectly, so we love Europe, but they rip us off just like everybody. They’re great for Canada, but horrible, horrible deals for our country. Антитеза у виступах Дональда Трампа виконує функцію засобу концентрації уваги реципієнтів на основному змісті того чи іншого повідомлення, що покращує його загальне сприйняття та вплив, який воно здійснює на аудиторію. Цікавим з-поміж виявлених синтаксичних прийомів є підсилення, при якому висловлювання поступово отримує все сильнішу експресію через використання підсилювальних лексичних засобів. Наприклад: When this election is over, I will be the President of the United States. You will be vindicated and proud and the thugs and criminals who are corrupting our justice system will be defeated, discredited, and totally disgraced. You look at what China does, they go all over the world. They spend money. They take over governments, they do a lot of things, and we’re always looking. They took the word of a proven liar, a convicted felon, and a disbarred lawyer, all the same person, believe it or not. Greg Jared, who’s a great scholar, great scholar, great guy. За результатами наших спостережень, результатом підсилення в промовах Дональда Трампа часто є клімакс, коли експресія досягає найвищої можливої точки внаслідок тривалого використання повторів, забарвлених мовних одиниць, або підсилювальних лексем. Клімакс значно посилює експресивне навантаження повідомлення, що дозволяє йому здійснювати сильний вплив на свідомість слухачів. З-поміж частотних синтаксичних елементів нашої вибірки ми виокремили також риторичні питання. Цей засіб є експресивним, адже питання завжди 67 створює емоційну напругу, а твердження у формі запитання стає більш забарвленим. Наприклад: You almost have to say, what does our country come to? People actually, in a Democrat area, Democrat office, they resigned. Did you know that? Yesterday the press reported that millions and millions of dollars came into his family’s bank accounts from China. Can you imagine if that were me? How would I do if China paid millions and millions? You ever watch it? He fails in prime time, so they move him to the morning at a ridiculous salary, right? They probably paid him more.Why do they do that? Why don’t they just hire somebody new?He can only do better. They should hire Matt Gaetz.Would you? Наявні риторичні питання є потужним засобом привернення уваги, оскільки збільшують градус напруги в тексті через акцент на серйозність сценарію, що описано оратором. Оскільки Дональд Трамп адресує такі питання безпосередньо до своїх слухачів, він використовує їх як своєрідне «запрошення» реципієнтів долучитися до загального дискурсу, що допомагає створити атмосферу взаємоповаги та взаємодовіри. Цікавою особливістю синтаксису 47-го президента є використання обірваних та неповних (еліптичних) речень, які мають початок, але не мають завершення, або ж містять неповний комплекс базових синтаксичних елементів (підмет, присудок, другорядні члени речення). Наприклад: But the two lead prosecutors, absolute human scum, one, a Hillary Clinton lawyer from a Hillary Clinton law firm. I never liked horse face. I never liked… I never… It’s just not. They’re using investigations now instead of… Because it’s harder for them to stuff the ballot boxes of which they stuffed plenty. На нашу думку, такі речення можливо розглядати як наслідок високого емоційного підйому, через що погіршується загальна когерентність та когезія мови. Однак варто зауважити, що такі речення трапляються в промовах Дональда Трампа 68 нечасто, що є свідченням хорошого самоконтролю та вміння добре говорити. Крім того, незвична форма таких речень збільшує їх експресію, а отже дозволяє краще впливати на реципієнта. В контексті загального синтаксису можна констатувати, що Дональд Трамп використовує переважно прості непоширені речення з однорідними членами. За результатами аналізу, складнопідрядні та складносурядні речення в його передвиборчих промовах зазвичай відсутні. Структура висловлювань Трампа Д. дуже проста, наприклад: I guess you’ve seen that. They don’t like it. They don’t like it. Think of this. Now, think of this. He calls up the prosecutor. Think of this. But in the case of Florida, they unfortunately did shut it down. They shut down the beaches. They shut down everything. Not well at all. He’s in a very bad position. Or you look at how he does on crime. Not good. Not good. Тяжіння до простоти висловлювань свідчить про прагнення оратора зробити свої висловлювання максимально зрозумілими до якнайширшого кола слухачів незалежно від їх вікової групи, рівня освіти та світогляду. Саме тому передвиборчі промови Дональда Трампа побудовані з використанням переважно простих речень, що робить їх сприйняття доступними для всіх реципієнтів його виступів. Важливим атрибутом виступів Дональда Трампа є вміле та одночасне використання політиком декількох лексичних засобів, або стилістичних прийомів. Поєднання цих елементів в межах одного висловлювання допомагає досягти потужного кумулятивного ефекту, наприклад: I left behind a magnificent (епітет) life and I stepped up to fight for America because no one else would do it or would do it properly (літота). I dealt with Trudeau and I dealt with some of his people. They treat us horribly (епітет) on trade and I’m watching these different deals that they’re announcing. They are horrible, horrible (епітет+повтор) deals for our country. They’re great for Canada, but horrible, horrible deals for our country (епітет+повтор+антитеза). 69 Banana Republic (ідіома), that’s what we’ve become. Between our borders, our elections, and the weaponization of law enforcement, Banana Republic. That’s what we have become (повтор). It was done by the Democrats and crooked (епітет) Hillary Clinton. But they persecuted us and yet Joe Biden is a stone-cold (епітет) criminal, caught dead to right (сталий вираз), and nothing happens to him (антитеза). Аналіз представлених прикладів свідчить про наявність в Трампа Д. великого ораторського досвіду та майстерності в поєднанні різноманітних лінгвістичних засобів для здійснення впливу. Кумулятивний ефект декількох лексичних та синтаксичних фігур значно підсилює експресію, а отже робить висловлення більш «живим», таким, що з дуже високою ймовірністю «осяде» та закарбується в свідомості реципієнта. Сукупні дані кількісного аналізу синтаксичних прийомів, що були виявлені в проаналізованих нами передвиборчих промовах Дональда Трампа, подано в Таблиці 3.1.2 Таблиця 3.1.2 Кількісний аналіз синтаксичних прийомів в передвиборчих промовах Дональда Трампа № Синтаксичний Кількість Приклади п/п прийом 1. Повтор 100 By having this delay of four years, it was devastating for the psyche of our country. It was devastating for our country. Devastating for many people. When you look at millions and millions and millions of people pouring into our country, devastating. We have great Republican governors, actually, we did really much better, who shut down their states for a very short time, or in some cases didn’t shut him down at all. I look at South Carolina, South Dakota, Tennessee. I 70 mean, we had some states that did a phenomenal job with no shutdowns. I gave them the right not to shut down. Not everybody, you didn’t have to shut down. But in the case of Florida, they unfortunately did shut it down. They shut down the beaches. They shut down everything. He fought a little bit, just a little bit on impeachment hope’s number one, impeachment hope’s number two, meaning on television, because I didn’t know him very well. 2. Антитеза 56 But the vultures of these sellouts who got rich bleeding America dry, our opponents have done everything they can to crush our spirit and to break our will, but they failed. They’ve only made us stronger. So we laugh at him now, but at the time, he was one of the hottest people in politics. Putin said to me, “If you are soft, I hate like hell to see you when you’re tough.” 3. Підсилення і 36 The district attorney of New York under the auspices and клімакс direction of the Department of Injustice in Washington, DC was investigating me for something that is not a crime, not a misdemeanor, not an affair. They have nothing, and yet it went on and on and on and continues to. With me, it’s almost become like I go through Russia, Russia, Russia, phony deal, impeachment hoax number one, phony deal, impeachment hoax number two, phony deal. The Mueller witch hunt, phony deal. 4. Риторичне 28 Yesterday the press reported that millions and millions питання of dollars came into his family’s bank accounts from China. Can you imagine if that were me? How would I do if China paid millions and millions? Maybe he’s going to make a comeback, who knows? The mainstream media didn’t even pick up a tiny piece of that story. Can you believe it? 71 5. Обірвані фрази 16 You’ll see some numbers that are… Just had one today, 69 for Trump and I think 18 or 19 for DeSanctimonious. That’s really… He’s given some very good facts and people like it. I never liked horse face. I never liked… I never… It’s just not. 6. Неповні 12 Believe it or not. (еліптичні) But the two lead prosecutors, absolute human scum, речення one, a Hillary Clinton lawyer from a Hillary Clinton law firm. Всього 248 Отримані результати свідчать, що передвиборчі промови Дональда Трампа є надзвичайно експресивними в лексичному аспекті. Використання політиком широкого спектру відповідних мовних засобів, зокрема епітетів, метафор, сталих виразів та ідіом, порівнянь та гіпербол, надають його виступам значного емоційного забарвлення, «оживлюють» його. Водночас слід зазначити, що переважно простий синтаксис з акцентом на певних прийомах, зокрема повторах, антитезах, риторичних питаннях, нарощуванні і клімаксі, роблять виступи 47-го президента простими та доступними до сприйняття будь-якої аудиторії. Завдяки цьому промова не перенавантажена зайвими фігурами мови при збереженні сильної експресії. Це дає підстави констатувати, що поєднання значної забарвленості мови з простотою висловлювань є головною рисою політичного ідіостилю Дональда Трампа. В розділі II було розглянуто стратегії і тактики, що використовуються політичними діячами для впливу, зокрема маніпулятивного, на реципієнта. Оскільки політичний дискурс завжди передбачає наявність маніпуляції, в розділі 3.3 доцільно проаналізувати основні приховані стратегії впливу, що знаходять вираження через проаналізовані лінгвістичні засоби, і в межах яких реалізується політичний ідіостиль Дональда Трампа. 72 3.3. Аналіз специфіки прихованих стратегій впливу в передвиборчих промовах Дональда Трампа Важливим аспектом впливу на аудиторію в межах сучасного політичного дискурсу є використання різних стратегій і тактик. Їх адекватна реалізація дозволяє політику приховано нав’язувати певні ідеї та формувати думки електорату, тобто здійснювати маніпулятивний вплив. Зважаючи на політичний статус Трампа Д., було здійснено спробу виявити основні приховані стратегії переконання, що використовуються 47-м президентом під час його виступів. Серед виявлених стратегій, що використовуються Дональдом Трампом, найчастіше зустрічають такі (список наведено за принципом зниження частотності): стратегія самопрезентації (самопіару), стратегія єднання (ідентифікації з аудиторією), стратегія навішування ярликів, стратегія апеляція до потреби в безпеці, стратегія дискредитації опонентів через формування образу ворога. Менш вживаними є стратегія визначення основної теми (постановка проблеми), стратегія самопожертви, стратегія нападу через погрози або образи. Розглянемо дані аналізу виявлених стратегій та проілюструємо їх використання за допомогою найбільш яскравих прикладів. За результатами нашого аналізу можливо констатувати сильну схильність Дональда Трампа до самозвеличення. Відповідна стратегія самопрезентації (самопіару) є «візитівкою» 47-го президента, оскільки використовується в його виступах найчастіше. Наприклад: We’ve been a special administration and we have special people. There’s nobody like the people we have. They’re the smartest. They’re the best. I got bad publicity and my poll numbers have gone through the roof. …but we have some great congressmen that probably they wouldn’t go after because they’re too clean. They’re the cleanest people I’ve ever met. They come from Texas, they have to be clean. 73 In 2020, I got the most votes of any sitting president in history. We won the most counties in the United States in the history of our country, many, many, many times more than Biden won, and yet they said we lost. And by the way, nobody called out China like Donald Trump. Nobody called out Russia like Donald Trump. Remember, I ended Nord Stream 2. Nobody in this audience. Nobody in Washington ever heard of Nord Stream 2. That’s the pipeline. I ended the pipeline. I gave them hundreds and hundreds of javelins, whereas Obama gave them pillows. We took hundreds and hundreds of billions of dollars out of China. No other president took anything out of China. Not 10 cents. Наявні приклади дозволяють простежити лексичну специфіку реалізації вищевказаної стратегії. Частотне використання Дональдом Трампом прикметників в суперлативі (the smartest, the best, the cleanest, the most), займенників «I» та «we», гіпербол (the most counties in the United States in the history of our country; No other president took anything out of China;), антитез (I gave them hundreds and hundreds of javelins, whereas Obama gave them pillows) та порівнянь (nobody called out China like Donald Trump. Nobody called out Russia like Donald Trump) формує в свідомості реципієнта образ «ідеального» кандидата з «ідеальною» командою, що мають значні досягнення на політичній арені, а отже є ідеальним вибором для керування державою. Доволі помітним є використання Дональдом Трампом стратегії єднання (plain folks appeal), за допомогою якої політик намагається ідентифікувати себе зі своєю аудиторією. Наприклад: But for seven years, you and I have been taking on the corrupt, rotten and sinister forces trying to destroy America. Explain that to me, Dan, Mr. Congressman. Where’sMatt Gates? I heard his speech. Oh, Matt, look at Matt. We love you all for seven years. You know that we’ve all been fighting together. Those people were fighting with us too. 74 And nobody can understand why a media would be against things where we want good education for our children, where we want real strong military, where we want low taxes and low regulations and good schools and good all… Реалізація такої стратегії дозволяє політику формально «стати на один рівень» з реципієнтами. В своїх виступах Дональд Трамп досягає відповідних результатів шляхом частотного повторення займенника «we» та використання займенникових словосполучень (you and I). Слухачі нібито «приєднуються» до 47- го президента, стають частиною його прагнень та досягнень, при чому наміри самого Трампа презентуються як прагнення всієї його аудиторії (you and I have been taking on the corrupt, rotten and sinister forces trying to destroy America; we’ve all been fighting together; we want good education for our children, where we want real strong military, where we want low taxes and low regulations and good schools and good all…). «Приземленість» також демонструється через звертання на «ти» до інших політиків та посадовців, що допомагає створити образ «свого» хлопця (Explain that to me, Dan, Mr. Congressman; Where’s Matt Gates? I heard his speech. Oh, Matt, look at Matt). Характерною рисою виступів Дональда Трампа є тяжіння до навішування ярликів (transfer). Ця стратегія є простим, але доволі ефективним способом сформувати негативне враження щодо певного предмету чи явища через використання лексичних одиниць з негативною конотацією. Наприклад: We got crazy people like Schiff, shifty Schiff, and Hillary, and all of these people. These people, they don’t want to talk about greatness for our country. All they want to do is investigate everybody, but they are the ones that are really under investigation. These Washington Republicans likeMitch McConnell, who’s the absolute worst. He’s a bad guy, known as a bad guy. And for some reason, the radical left, I don’t even think they know what they’re doing. I think they’re probably, they have so much hatred for our side, they don’t want to listen to the issues. 75 It was done by the Democrats and crooked Hillary Clinton. But they persecuted us and yet Joe Biden is a stone-cold criminal, caught dead to right, and nothing happens to him. Як засіб маніпуляції, ярлик спрямований передусім на збудження негативної реакції через негативну асоціацію, оскільки в переважній більшості випадків не містить логічного підґрунтя та пояснення. В цьому контексті використання ярликів можливо порівнювати з використанням неперевірених аргументів (anecdotal evidence). Це дозволяє зробити висновок, що успіх в реалізації такої стратегії залежить насамперед від авторитету політика, адже акцент робиться на тому, що реципієнт не буде перевіряти істинність відповідного твердження. Дуже схожою на попередню є стратегія дискредитації опонентів (discreditation) через формування образу ворога. В цьому випадку акцент здійснено на частковій апеляції до раціонального та логічного через використання фактів та цифр (зазначаємо, що їх істинність при цьому є другорядним аспектом). Хоча Дональд Трамп віддає перевагу саме ярликам, в його виступах часто зустрічаються спроби дискредитувати своїх політичних супротивників, представити їх як винуватців всіх ключових проблем. Наприклад: They’re good at no voter ID. Why don’t they want voter ID? Think of it. 88% of the Democrats want voter ID, but not the leadership. There’s only one reason you don’t want voter ID, because you want to cheat on elections. They’re allowed to spy on my campaign, and nothing happens. They’re allowed to write up fake dossiers, send it around to everybody, and it turned out to be a total hopes. They use the local offices like in New York City, like in Atlanta, like in Chicago and Los Angeles. They make lives miserable, destroy their families and friends, even though they know these people are innocent. We used to like to hold out on Tuesday, till Tuesday, and everybody goes in and votes, and then in some cases you go in and vote and the machines are all broken. That’s what they do to you. That’s what they did to some very special people. 76 Можна побачити, що в рамках відповідної стратегії Дональд Трамп вдало поєднує факти та цифри з метою впливу на почуття слухачів. Цікавим, на нашу думку, є тяжіння політика до знеособлення своїх опонентів через використання займенника «they». Відсутність конкретних імен та назв розмиває рамки та створює підґрунтя для маніпуляції: до лав «ворогів» потрапляють всі, хто виступає проти Трампа Д., а отже і «проти» його аудиторії. Власна безпека є ключовим аспектом забезпечення психологічної рівноваги будь-якої людини. Відповідно апеляція до потреби в безпеці є потужною стратегією впливу на свідомість, оскільки спирається на фундаментальне психологічне прагнення – кожна людина бажає бути захищеною. 47-й президент часто акцентує свою увагу на цьому аспекті в своїх виступах, наприклад: When this election is over, I will be the President of the United States. You will be vindicated and proud and the thugs and criminals who are corrupting our justice system will be defeated, discredited, and totally disgraced. But as far as the eye can see, the abuses of power that we’re currently witnessing at all levels of government will go down as among the most shameful, corrupt and depraved chapters in all of American history. It’s happening right before your eyes, but we’re going to end up winning. And again, they want you. They’re not getting you. They’re not even getting close. We have to stop them from cheating in elections, because if we don’t win this next election, 2024, I truly believe our country is doomed. I think it’s doomed. So, they’re not coming after me. They’re coming after you and I’m just standing in their way and I’m going to be standing in their way for a long time. Вищевказані приклади демонструють цікаві тенденції в реалізації відповідної стратегії. По-перше, помітним є частотне використання антитези (It’s happening right before your eyes, but we’re going to end up winning; And again, they want you. They’re not getting you). По-друге, часто описується небезпечний сценарій з одночасною обіцянкою на покращення (You will be vindicated and proud and the thugs and criminals who are corrupting our justice system will be defeated, discredited, 77 and totally disgraced; So, they’re not coming after me. They’re coming after you and I’m just standing in their way and I’m going to be standing in their way for a long time). По-третє, формується ймовірний найгірший сценарій, прагнення недопущення якого має мотивувати реципієнтів до самозахисту через голосування за «правильного» кандидата (if we don’t win this next election, 2024, I truly believe our country is doomed). Ефективним засобом впливу є формування теми або постановка проблеми (agenda setting), за допомогою якої політик визначає коло основних топіків, важливість яких постійно підкреслюється під час його виступів. Наприклад: 2024 is the final battle. That’s going to be the big one. If you put me back in the White House, their rein will be over and America will be a free nation once again. What we have to do is swamp them this time. We must stop them and we must not allow them to go through another election where they have yet another tool in their toolkit. And eventually I won’t have to standing that way because in 2024, we’re going to have the greatest victory of them all. Така стратегія є однією з найцікавіших. На прикладі проаналізованих речень можливо побачити, що окреслені теми мають велике значення для Дональда Трампа та його команди, але через вдалу презентацію вони представлені нібито як питання «першочергового» значення для всієї аудиторії політика. Це створює ілюзію згуртованості перед основними викликами та додатково мотивує реципієнтів надавати перевагу саме Дональду Трампу. Стратегія самопожертвування дозволяє політику представити себе в образі «мученика», людини, що жертвує своїми благами заради добробуту людей та країни. За результатами нашого аналізу, в промовах Дональда Трампа така тенденція майже відсутня, проте в деяких випадках політик послуговується відповідною стратегією. Наприклад: In my case, every piece of my personal life, financial life, business life and public life has been turned upside down and dissected like no one in the history of our country. 78 I left behind a magnificent life and I stepped up to fight for America because no one else would do it or would do it properly. Основа стратегії самопожертвування – вдала гра на емоціях, апеляція до почуттів реципієнта. У виступах Трампа Д. вона реалізується через використання гіпербол (every piece of my personal life, financial life, business life and public life has been turned upside down and dissected like no one in the history of our country; no one else would do it or would do it properly) та контрасту (I left behind a magnificent life and I stepped up to fight for America). Завдяки цьому 47-й президент постає як смілива, хоробра людина, готова піти на будь-які жертви заради досягнення поставленої мети. В підрозділі 3.1 було зазначено, що характерною рисою ідіостилю Дональда Трампа є його гумор. Однак це не означає, що політик не послуговується також і стратегією нападу для впливу на аудиторію. Наприклад: I ended it and I told Europe, if you aren’t going to go along with me, then I’m not going to do any business because Europe is almost as bad as China having to do with trade. Напад через погрози або звинувачення є не лише простим способом самоствердження, але й також засобом підкреслення власної рішучості, демонстрацією готовності до дій. У випадку Дональда Трампа, ця стратегія створює контраст між образом «смішного» політика та рішучої людини, що також впливає на його сприйняття реципієнтами. У підсумку можна зазначити, що всі лінгвістичні засоби, зокрема лексичні засоби та синтаксичні прийоми, які були проаналізовані в підрозділі 3.2, використовуються Дональдом Трампом під час реалізації різноманітних стратегій впливу. Необхідно зауважити, що запропонована в роботі схема аналізу лінгвістичних засобів може бути використана як основа для дослідження ідіостилю інших політичних діячів різних держав. Висновки до розділу III 79 В цьому розділі було розглянуто комунікативно-лінгвістичні особливості передвиборчих промов Дональда Трампа. Для досягнення цієї мети ми виявили, проаналізували та систематизували лінгвістичні засоби, зокрема лексичні елементи та синтаксичні прийоми, що репрезентують ідіостиль 47-го президента. В першому підрозділі було окреслено контури політичного іміджу Дональда Трампа з метою кращого розуміння та сприйняття виявлених лінгвістичних засобів, які репрезентовані у виступах 47-го президента. Було встановлено наявність різкого контрасту між портретом Дональда Трампа в офіційних ЗМІ, що описують його як політика-екстреміста, неефективного державного діяча та винуватця основних економіко-політичних проблем країни, та його описом з позиції американських посадовців, журналістів, чиновників, на думку яких Трамп Д. є компетентним, впевненим в собі політиком з хорошим почуттям гумору та яскравою персоною. Такий контраст є однією з причин популярності політика, який привертає увагу реципієнтів та значно впливає на сприйняття політичної риторики Дональда Трампа. В другому підрозділі було здійснено якісний та кількісний аналіз лінгвістичних засобів в передвиборчих промовах Трампа Д. Загалом було виокремлено 540 одиниць експресії, з-поміж яких 292 є лексичними засобами, а 248 – синтаксичними прийомами. Також визначено частотність вживання відповідних засобів і встановлено, що серед лексичних елементів найчастіше трапляються епітети (88), ідіоми та сталі вирази (56), гіперболи (56) і метафори (48), а серед синтаксичних прийомів – повтори (100), антитези (56), нарощування і клімакс (36), риторичні питання (28). Було описано вплив, який здійснює вживання цих засобів, на сприйняття риторики Дональда Трампа реципієнтами його промов. В третьому підрозділі було здійснено аналіз прихованих стратегій впливу у виступах 47-го президента, що реалізуються завдяки лінгвістичним засобам. Було виокремлено найбільш частотні стратегії та наведено найбільш цікаві фрагменти, що ілюструють їх вживання. Також надано коротку характеристику кожній з виявлених стратегій та прокоментовано підбір лексичних та синтаксичних засобів 80 їх реалізації. Вважаємо, що отримані результати аналізу можливо використовувати для аналізу ідіостилю інших політичних діячів, зокрема стратегій і тактик впливу, що використовуються ними під час виступів. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 81 В магістерській роботі ми досліджували лінгвістичні особливості передвиборчих промов Д. Трампа. В першому розділі ми розглянули поняття «дискурс» як наукову категорію. Ми встановили, що він є складним і багатоплановим феноменом, котрий вивчається представниками з різних галузей, а найпродуктивнішим методом дослідження дискурсу та його специфіки є дискурс-аналіз. Незважаючи на різні підходи щодо трактування, поняття «дискурс» зазвичай розглядають як послідовність взаємозв’язаних висловлювань, об’єднаних спільністю завдання, та як соціолінгвістичну структуру, що створюється в конкретних комунікативних, соціальних ситуаціях. Ми також охарактеризували політичний дискурс разом з основними атрибутами, що дозволяють виокремити його з-поміж інших видів дискурсу. Було встановлено, що акцент в дослідженні політичного дискурсу робиться на аналізі мовних намірів політика, а також стратегій і тактик їх реалізації. Серед особливостей політичного дискурсу ми виокремили багатозначність основної мовної термінології, полемічність політичної мови, множинне жанрове втілення, релевантність топіків, різноманітність підбору мовних засобів, масовість та невизначеність кордонів комунікантів. Основною його функцією є функція переконання, і саме вона виокремлює цей вид дискурсу із загального мовного контексту. В другому розділі ми розкрили особливості лінгвістичних засобів в політичному дискурсі. За результатами аналізу теоретичних джерел можливо констатувати, що до основних лексичних та стилістичних фігур політичного дискурсу належать метафори, повтори, неологізми, евфемізми, ідіоми, риторичні питання, іронія, перифрази, гіперболи. Було встановлено, що реалізація цих засобів здійснюється в межах стратегій і тактик, за допомогою яких політичні діячі здійснюють вплив на електорат. Важливо зазначити, що більшість наявних стратегій і тактик передбачає використання прихованого впливу на свідомість реципієнта, а отже містить маніпулятивний компонент. Реалізація стратегій і тактик в політичному дискурсі найкраще простежується через такі заходи, як політичні дебати та передвиборчі промови. Кожний з цих видів заходів має власну 82 специфіку та спрямованість: якщо перший вид акцентується на взаємодії політичних діячів один з одним із залученням реципієнтів як глядачів або слухачів, то другий вид стосується безпосередньої взаємодії політика та його аудиторії. Мета промови – здійснити прямий вплив на електорат шляхом встановлення з ним більш тісного контакту, що дозволяє політику посилити свою «владу» над почуттями та емоціями реципієнтів. В практичному розділі ми здійснили комплексний аналіз комунікативно- лінгвістичних особливостей передвиборчих промов Дональда Трампа. Для кращого розуміння специфіки ідіостилю 47-го президента, ми окреслили контури його політичного портрету та встановили, що його імідж складається з двох частин. Першою є публічний образ, що формується під впливом ЗМІ, та презентує Трампа Д. як політика-екстреміста, расиста, мізогініста та неефективного державного діяча. Другою є його сценічна персона, яка, за твердженням американських посадовців, дослідників та політиків, об’єднує гумор, булінг, сарказм, рішучість, компетентність та серйозність. Така незвична комбінація створює контрастний образ, який привертає увагу реципієнтів навіть поза межами політичних заходів. Ми систематизували основні лінгвістичні засоби, якими послуговується Дональд Трамп під час своїх промов, здійснили їх кількісний та якісний аналіз, і навели приклади їх вживання. За результатами нашого аналізу, ці засоби можливо поділити на дві великі групи: лексичні засоби та синтаксичні прийоми. До найбільш частотних лексичних засобів в промовах Трампа Д. належать епітети, ідіоми та сталі вирази, гіперболи, метафори та порівняння. Менш вживаними є метонімія, неологізми, обсценна лексика та літоти. Найбільш розповсюдженим з- поміж синтаксичних прийомів є повтори, антитези, підсилення і клімакс, риторичні питання. Менш частотним є вживання обірваних фраз та неповних (еліптичних) речень. Всі описані лексичні засоби та стилістичні прийоми використовуються Дональдом Трампом для здійснення впливу на аудиторію. В цьому контексті вважаємо доцільним підкреслити майстерність 47-го президента вдало поєднувати декілька різних тропів та стилістичних фігур в межах одного висловлювання, що створює сильний кумулятивний ефект. 83 В заключному підрозділі ми описали основні приховані стратегії впливу, через які реалізується ідіостиль Дональда Трампа. Як відомо, вони мають першочергове значення в контексті політичного дискурсу, оскільки їх адекватна реалізація дозволяє політику приховано нав’язувати певні ідеї та формувати думки електорату, тобто здійснювати маніпулятивний вплив. Ми встановили, що в своїх виступах Дональд Трамп послуговується такими стратегіями впливу: стратегія самопрезентації (самопіару), стратегія єднання (ідентифікації з аудиторією), стратегія навішування ярликів, стратегія апеляція до потреби в безпеці, стратегія дискредитації опонентів через формування образу ворога. Політик також використовує стратегію визначення основної теми (постановка проблеми), стратегію самопожертви, а також стратегію нападу через погрози або образи. Лексичні засоби та синтаксичні прийоми, що були описані в підрозділі 3.2, знаходять в промовах Дональда Трампа вираження через використання вищевказаних стратегій. Загалом наша магістерська робота не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Ми вбачаємо подальший напрям дослідження в більш широкому аналізі ідіостилю інших політичних діячів (як сучасних, так і політиків минулого), зокрема стратегій і тактик впливу, що використовуються ними під час різних політичних заходів, наприклад політичних дебатів, передвиборчих промов тощо. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 84 1. Альошина Е. Ю. Публічний політичний дискурс конфліктної ситуації. М.: Прометей, 2015. 220 с. 2. Белова А. Д. Пости політиків в соціальних мережах як частина політичного дискурсу (на матеріалах англійської мови) // Мовні категорії та одиниці: синтагматичний аспект. Володимир. 2015. 3. Бушев А. Б. Автоматизацій політичного дискурсу / А. Б. Бушев // Політичний дискурс URL:http://center.fio.ru/method/resources/filippovma//engl ish/pedsovet2002/avtom_diskyrs.doc. 4. Гончарова О. М. Риторика як вербальна маніпуляція: становлення саморефлексії. - 2010 р., [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Kis/2010 5. Гуревич П. С. Політична психологія. М., 2008 6. Демьянков В. З. Політичний дискурс як предмет політологічної філології // Політична наука. Політичний дискурс: Історія та сучасні дослідження. 2002. № 3. 7. Джиоева В. П. Стратегія єднання в південноосетинському політичному дискурсі / В. П. Джиоєва // Іноземна філологія. Соціальна і національна варіативність мови і культуры: матеріали III Міжнародного наукового конгресу, Сімферополь, 2-20 квітня 2018 г.. Сімферополь: ИРИАЛ, 2018. 8. Житнікова Т. О. Невербальне політичне маніпулювання. - [Збірка промов Черччіля мовою оригіналу] — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2012_58/Gileya58/P6_doc.p 9. Зернецька О. В. Трансформація типів новинних передач політичної комунікації / О. В. Зернецька - Нова політика. — 2000. — № 1. 10.Зернецький П. В. Смислова модель маніпуляційного впливу в політичному дискурсі / П. В. Зернецький // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська академія” ; [редкол.: В.С. Брюховецький та ін.]. — К., 2003. — Т. 22 , ч. 1. :– С. 58–60. (Серія “Гуманітарні науки”). 11.Ільїн М. В. Політичний дискурс як предмет аналізу // Політична наука. 2002. № 3. 85 12.Карасік В. І. Дискурс // Соціальна психолінгвістика: Хрестоматія / За редакцією К. Ф.Седова. М.: Лабиринт, 2007. 13.Кисельова О. В. Концепти мови й культури в риториці політичних діячів. - http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apfil/2011_1/Kyseliova.pdf 14.Козуб Л. С. Мовні засоби впливу в сучасному англомовному політичному дискурсі / Любов Козуб // Studia Methodologica. 2011. Вип. 32. С. 50-53. 15.Кузьмін П. В. Дискурс як спосіб політичної діяльності / П. В. Кузьмин // Наукові записки національного университету ім. В. І. Вернадского. Серія : Філологія. 2006. Том 19 (58) № 2. С. 222-227. 16.Магістерські філологічні студії 2020 / М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси, 2020. С. 74–79. 17.Меньшиков І. І. Лінгвістичні фігури маніпуляції свідомістю в системах офіційного спілкування - Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, 2008 г. 18.Морозова О. І. Лінгвальні аспекти неправди як когнітивно-комунікативного утворення (на матеріалі сучасної англійської мови). – автореф. дис. д. філол. н. /Морозова О.І. – Київ, 2008. – 32 с. 19.Пушкарьова Г. В. Політичний менеджмент. М., 2002. 20.Пьянзіна І. Н. Щодо эвфемії в політичному дискурсі / І. Н. Пьянзина // Актуальні проблеми германістики и романістики. 2005. Вип. 9. Ч. II. С. 39–44. 21.Рудик І. Обман в системах вербальних маніпулятивних дій. – Житомир. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nz/89_5/statti 22.Светенко Т. В. Путівник по дебатам / Дебати: навчально-методичний комплекс / За редакцією Л. А. Бабайцевої. М., 2002. 23.Семко І. Технологія «Дебати» // журнал Адукатар. 2005. № 1. С 30-33. 24.Сінеокая Н. А. Характеристика политичного дискурсу // Сучасні проблеми науки та освіти. 2012. № 6. 25.Суровцев В. А. Метафора, наратив і мовна гра. Ще раз про роль метафори в науковому пізнанні / В. А. Суровцев, В. Н. Сиров // Методологія науки. Вип. 3. С. 186–197. 86 26.Тищенко Н. В. Про жанри та специфику політичного дискурсу // Економічний вектор. 2016. № 2 (5). С. 155–158. 27.Шейгал Е. Й. Семіотика політичного дискурсу. М.: Гнозіс, 2003. 326 с. 28.Bell V. Negotiation in the workplace: The view from a political linguist // A. Firth (Ed.). The discourse of negotiation: Studies of language in the workplace. Oxford etc.: Pergamon, 1995. 41–58. 29.Benoit W. L., Hansen G. J., Verser R. M., (2003). A meta-analysis of the effects of viewing U. S. presidential debates Communication Monographs 70: 335–350. 30.Benoit W. L., Harthcock A., (1999). Functions of the Great Debates: Acclaims, attacks, and defense in the 1960 presidential debates Communication Monographs 66: 341–357. 31.Benoit W. L., Pier P. M., Brazeal L., McHale J. P., Klyukovski A., Airne D., (2002). The Primary Decision: A Functional Analysis of Debates in Presidential Primaries Praeger Westport, CT. 32.Dunmire, P. (2012). Political discourse analysis: Exploring the language of politics and the politics of language. Language & Linguistics Compass, 6(11), 735–751. 33.Esmer, E. (2021). Conceptual metaphors in the criminal court transcripts. In K. Ünar (Ed.), Social and humanities science research, theory (pp. 1–16). Livre de Lyon. 34.Haase, C. (2010). Mediating between the ‘two cultures’ in academia: The role of conceptual metaphor. Discourse and Interaction, 3(1), 5–18. 35.Hoffman, R. (2024). Harris-Trump presidential debate transcript. ABC News. Available online: https://abcnews.go.com/Politics/ harris-trump-presidential- debate-transcript/story?id=113560542 (accessed on 30 April 2025). 36.Horbenko, N. (2023). Political discourse: Definition, features and functions. Aктyaльнi пpоблeми φiлоcоφiї тa cоцiологiї 166–170. 37.Lapka, O. (2021). Language of persuasion: Analysis of conceptual metaphors in political discourse. The Grove—Working Papers on English Studies, 28, 85–110. 38.Lee C., Benoit W. L., (2005). A functional analysis of the 2002 Korean presidential debates Asian Journal of Communication 15: 115–132. 87 39.Linkeviciute, V. (2013). Conceptual metaphors in Gordon Brown’s political discourse (2007–2008). Studies About Languages, 23, 89–94. 40.Linkeviciute, V. (2014). Conceptual metaphors in Tony Blair’s political discourse (1998–2006). Res Humanitariae, 16, 170–181. 41.Linkeviciute, V. (2019). Conceptual metaphors in Donald Trump’s political discourse: Politics domain (2018). Studies About Languages, 34, 46–55. 42.Linkeviciute, V. (2025). Shaping the Political Image: Kamala Harris’s Case. Journalism and Media, 6(2), 75. https://doi.org/10.3390/ journalmedia6020075 43.Lucy J. A. Sapir-Whorf Hypothesis // International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences (Second Edition). 2015. 44.Marcin J. Propaganda, wishful thinking and cooperation / J. Marcin // Сучасні дослідження з іноземної філології : збірник наукових праць. — Ужгород, 2007. — Вип. 5. — C. 357–360. 45.Navarro & Ferrando, I. (2021). Metaphorical concepts and their cognitive functions in medical discourse: Research papers vs. press articles. ESP Today, 9, 150–174. 46.Otieno, R. F., Owino, F. R., & Attyang, J. M. (2016). Metaphors in political discourse: A review of selected studies. International Journal of English and Literature, 7(2), 21–26. 47.Reisigl, M., & Wodak, R. (2001). Discourse and discrimination. Routledge. 48.Steen G. The Paradox of Metaphor: Why We Need a Three-Dimensional Model of Metaphor // Metaphor and Symbol, Vol. 23 (4), Pp. 213–241. 49.Thiele, K. (2013). Metaphors in spoken academic discourse in German and English [Ph.D. thesis, Aston University]. 50.Van Dijk T. A. On the Analysis of Parliamentary Debates on Immigration. Working paper for the Project Racism at the Top / T.A. Van Dijk. – Second draft URL: http://www.discourse-in-society.org/categor2.htm. 51.Van Dijk, T. A. (2002). Political discourse and political cognition. In S. Chilton (Ed.), Politics as text and talk (pp. 203–237). Benjamins. 52.Van Dijk, T. A. (2011). Discourse studies: Amultidisciplinary introduction. Sage. 88 53.Van Dijk, T. A. Discourse and Manipulation // Discourse and Society, 2006, Vol. 17 (2), Pp. 359–383. 54.Warner J. Political Culture Jamming : The Dissident Humor of The Daily Show With Jon Stewart / Jamie Warner // Popular Communication. — 2007. — N 5 (1). — P. 17–36. 55.Wen W. C., Benoit W. L., Yu T. H., (2004). A functional analysis of the 2000 Taiwanese and U. S. presidential spots Asian Journal of Communication 14: 140–155. 56.Whitfield, G. (2020). On the concept of political manipulation. European Journal of Political Theory, 21(1), 147488512093225. 57.Wikipedia. Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Main_Page 58.Wilson, J. (2015). Political discourse. In D. Tannen, H. E. Hamilton, & D. Schiffrin (Eds.), The handbook of discourse analysis (pp. 775–794). Wiley. 59.Wodak R. Disorders of discourse. — L.; N.Y.: Longman, 1996. 200 p. 60.Wodak, R. (2009). The discourse of politics in action. Politics as usual. Palgrave Macmillan. 61.Колесник Д.М., Степанова В.М. Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного аналізу // Сучасна філологія: лінгвістика, літературознавство, перекладознавство, фольклор : тези Всеукр. наук. конф., 13–14 листоп. 2025 р. / Київ. нац. ун-т ім. ТарасаШевченка, Навч.-наук. ін-т філології. Київ, 2025. С. 88. Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1mLaHOQZYgdtqVF8dIccUjX6pNTcW- _lk/view?usp=sharing СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГОМАТЕРІАЛУ 1. Best Speeches of Barack Obama. Режим доступу: http://obamaspeeches.com/ 2. First 2024 Presidential Campaign Rally in Waco, Texas. Режим доступу: https://www.rev.com/transcripts/donald-trump-hosts-first-2024-presidential- campaign-rally-in-waco-texas-transcript 89 3. The Rt. Hon. Sir John Major KG CH. Режим доступу: https://johnmajorarchive.org.uk/ 4. Видання CNN. Режим доступу: https://edition.cnn.com/ 5. Видання Financial Times. Режим доступу: https://www.ft.com/