ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7324| Title: | Репрезентація образу сучасного українського політика в англомовних ЗМІ. |
| Authors: | Колесник, Дарина Михайлівна Жаботинський, Іван Валерійович |
| Keywords: | Сучасний український політик;Англомовні ЗМІ |
| Issue Date: | 2025 |
| Abstract: | The following master’s work is dedicated to researching the linguistic means of representing the image of Ukrainian politicians in modern English-speaking media. The work analyzes the stylistic figures and tropes used in modern media to form a political image in general, as well as the image of Ukrainian political figures in particular. The concept of "political discourse", which is fundamental for understanding the specifics and purpose of modern political language, is examined in the first chapter. Special attention is paid to the role of mass media regarding the formation of a political image, as well as how the audience is influenced by it. The technologies, strategies and methods through which modern media construct and imprint images of political figures in the minds of the recipients are analyzed as well. The second chapter is devoted to the role of linguistic means used to create a political image. It describes their attributes and explores the specific role and features of political metaphor as the most effective mean of interpreting various political concepts, including the image of a politician. Additionally, the manipulative component of the formation of a political image is described alongside with the strategies and tactics of manipulative influence on recipients. The results of work with the factual material of the study are described in detail in the third chapter. The main concepts (topics) presented in modern English-speaking media are identified, and both the qualitative and quantitative analyses of linguistic means used for representing the image of Ukrainian politicians in modern English-speaking media are conducted Overall, the most common linguistic means used by the journalists of Western media to represent the image of modern Ukrainian politicians were identified and thoroughly described. The acquired results are applicable to be used for a broader analysis of the systemic and linguistic characteristics of modern Ukrainian politicians, the development of complex portraits of various Ukrainian political figures, and further research regarding approaches to describing modern reality of Ukraine |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7324 |
| Appears in Collections: | 035 Філологія (Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Жаботинський.pdf Restricted Access | 564.36 kB | Adobe PDF | View/Open Запит копії |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра іноземних мов та міжнародної комунікації ЖАБОТИНСЬКИЙ ІВАН ВАЛЕРІЙОВИЧ РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИКА В АНГЛОМОВНИХ ЗМІ Кваліфікаційна робота магістра Спеціальність: В11 Філологія Спеціалізація: В11.043 Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька Освітня програма: Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька Науковий керівник: Колесник Дарина Михайлівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземних мов та міжнародної комунікації Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ІММК, протокол № від « » 2025 р. Зав. кафедри ІММК _______________ Чепурна М. В. Черкаси 2025 MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE CHERKASY STATE TECHNOLOGICAL UNIVERSITY Faculty of Humanitarian Technologies Department of Foreign Languages and International Communications Department ZHABOTYNSKY IVAN VALERIIOVYCH IMAGE REPRESENTATION OF THE MODERN UKRAINIAN POLITICIAN IN ENGLISH-LANGUAGE MEDIA Master’s Project Speciality: В11 Philology Specialization: В11.043 German Languages and Literatures (including Translation), first language - German Academic programme: German Languages and Literatures (including Translation), first language - German Scientific Supervisor: Kolesnyk Daryna Mykhailivna, Candidate of Philology, Associate Professor of Foreign Languages and International Communications Department Master’s project is admitted for defence by the department meeting of Foreign Languages and International Communications Department; Report № dated « » 2025; Head of Foreign Languages and International Communications Department ______Chepurna M. V. Cherkasy 2025 АНОТАЦІЯ Магістерська робота присвячена дослідженню лінгвістичних засобів репрезентації іміджу українських політиків в сучасних англомовних ЗМІ. В роботі детально проаналізовано лексичні і синтаксичні фігури, що використовуються в сучасних ЗМІ для формування політичного іміджу загалом, а також іміджу українських політичних діячів зокрема. В першому розділі досліджено поняття «політичний дискурс», що є фундаментальним для розуміння специфіки та призначення сучасної політичної мови. Особливу увагу приділено ролі мас-медіа в аспекті формування політичного іміджу, а також впливу, що здійснюється на аудиторію через такий імідж. Розглянуто технології, стратегії і методи, завдяки яким сучасні ЗМІ конструюють та закарбовують в свідомості електорату образи політичних фігур. Другий розділ присвячено ролі лінгвістичних засобів, що використовуються для створення політичного іміджу. В ньому охарактеризовано їх специфіку, а також досліджено роль і особливості функціонування політичної метафори як найефективнішого засобу трактування різноманітних політичних концептів включно з іміджом політика. Додатково описано маніпулятивний компонент формування політичного іміджу, зокрема стратегії і тактики маніпулятивного впливу на реципієнтів. Результати роботи з фактичним матеріалом дослідження детально представлено в третьому розділі. Виявлено та систематизовано основні концепти (топіки), що представлені в сучасних англомовних ЗМІ, а також проведено якісний та кількісний аналіз лінгвістичних засобів репрезентації іміджу українського політика в сучасних англомовних ЗМІ. В процесі дослідження було описано найпоширеніші лінгвістичні засоби, за допомогою яких журналісти західних ЗМІ репрезентують імідж сучасного українського політика. Отримані результати можливо використовувати для більш широкого аналізу системно-мовних характеристик сучасного українського політика, розробки комплексних портретів різних українських політичних діячів тощо. SUMMARY The following master’s work is dedicated to researching the linguistic means of representing the image of Ukrainian politicians in modern English-speaking media. The work analyzes the stylistic figures and tropes used in modern media to form a political image in general, as well as the image of Ukrainian political figures in particular. The concept of "political discourse", which is fundamental for understanding the specifics and purpose of modern political language, is examined in the first chapter. Special attention is paid to the role of mass media regarding the formation of a political image, as well as how the audience is influenced by it. The technologies, strategies and methods through which modern media construct and imprint images of political figures in the minds of the recipients are analyzed as well. The second chapter is devoted to the role of linguistic means used to create a political image. It describes their attributes and explores the specific role and features of political metaphor as the most effective mean of interpreting various political concepts, including the image of a politician. Additionally, the manipulative component of the formation of a political image is described alongside with the strategies and tactics of manipulative influence on recipients. The results of work with the factual material of the study are described in detail in the third chapter. The main concepts (topics) presented in modern English-speaking media are identified, and both the qualitative and quantitative analyses of linguistic means used for representing the image of Ukrainian politicians in modern English-speaking media are conducted Overall, the most common linguistic means used by the journalists of Western media to represent the image of modern Ukrainian politicians were identified and thoroughly described. The acquired results are applicable to be used for a broader analysis of the systemic and linguistic characteristics of modern Ukrainian politicians, the development of complex portraits of various Ukrainian political figures, and further research regarding approaches to describing modern reality of Ukraine 5 ЗМІСТ ВСТУП..............................................................................................................................6 РОЗДІЛ I ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ.....................................................10 1.1. Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного аналізу..................10 1.2. Роль мас-медіа в формуванні іміджу політика...............................18 1.3. Імідж політика як засіб впливу на аудиторію................................24 1.4. Психотехнології створення ефективного політичного іміджу.....30 Висновки до розділу I ...................................................................................................36 РОЗДІЛ II РОЛЬ ЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ У ФОРМУВАННІ ІМІДЖУ ПОЛІТИКА....................................................................................................................39 2.1. Маніпулятивний компонент формування іміджу політика..........39 2.2. Специфіка стилістичних засобів в політичних медіатекстах.......43 2.3. Особливості функціонування політичної метафори.....................50 Висновки до розділу II..................................................................................................55 РОЗДІЛ III ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ІМІДЖУ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА ТА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕАЛІЙ...........................................................................................................................58 3.1 Аналіз концептів (топіків), що репрезентують українські політичні реалії в англомовних ЗМІ.............................................................................................58 3.2 Специфіка лінгвістичних засобів, що використовуються для формування іміджу українського політика в сучасних англомовних ЗМІ..............62 3.3 Аналіз специфіки відтворення англомовних стилістичних фігур засобами української мови...........................................................................................74 Висновки до розділу III.................................................................................................79 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ...............................................................................................81 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................................85 СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ..................................................90 6 ВСТУП Тема цієї магістерської роботи — «Лінгвістичні засоби репрезентації іміджу українських політиків в сучасних англомовних ЗМІ». Наше дослідження перебуває на перетині трьох наукових галузей: мовознавства, політології та психології. На сучасному етапі розвитку суспільства зростає значення політичної комунікації, тому вирішення багатьох політичних питань залежить від того, наскільки адекватно вони представлені та інтерпретовані. Ключовим фактором впливу при цьому є політичний імідж та ефективне використання засобів його формування. Імідж кожного політичного діяча залежить від низки факторів, основним з яких є політична мова ЗМІ. Політична мова – це впорядкована послідовність слів, що має конкретну соціальну, психологічну та практичну мету. Досліджуючи середовище її функціонування, науковці зазвичай оперують терміном «політичний дискурс». Для його реалізації використовують систему мовних засобів, за допомогою яких здійснюється значний вплив на аудиторію. Сьогодні мовні засоби та комунікативні стратегії в ЗМІ покликані виконувати такі функції: переконання, маніпуляція, навіювання, підсилення певних фрагментів тексту для кращого сприйняття, пом’якшення політичних реалій, створення образів та передача цих образів через звичайні явища тощо. Вміння декодувати такі засоби та розпізнавати прихований зміст політичних повідомлень стає важливим підґрунтям при виборі стратегії поведінки та прийнятті політичних рішень. Основи теорії політичного дискурсу були закладені представниками кембриджської та оксфордської філософських шкіл у 50-ті рр. XX століття. Серед класичних робіт із зазначеної проблематики можна назвати праці ван Дейка Т. А. [65-67]. Питанню ж формування іміджу політика та місця в ньому мовних складників присвячені роботи вітчизняних дослідників Артюхової А. А. [4], Бублик І. Ф. [10], Гончаренка М. М. [17], Корнієнка В. О. [24] та інших. У зарубіжному мовознавстві цю проблематику, зокрема її комунікативний аспект, досліджували Девіс Д. К. [54], Лакофф Дж. [57-58], Зейдель Г. [63] та інші. Однак наявність значної кількості наукових праць із зазначеної теми, на нашу думку, не змінює того 7 факту, що фундаментальні дослідження щодо аспектів формування іміджу сучасних українських політичних діячів на сьогодні мають фрагментарний характер. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що лінгвістичні засоби формування іміджу українських політиків, зокрема ключових фігур політичної еліти України, наразі недостатньо досліджені, а отже, потребують деталізації та уточнення. Новизна нашого дослідження полягає в спробі проаналізувати мовні засоби, використані в текстових матеріалах новітніх англомовних ЗМІ, що впливають на формування іміджу сучасних українських політиків. Метою цієї роботи є дослідження лінгвістичних засобів формування іміджу політичного діяча загалом та іміджу сучасних українських політиків зокрема. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: 1. дослідити сутність поняття «політичний дискурс», встановити його зміст, межі та функції; 2. виявити основні ознаки та окреслити особливості політичного дискурсу; 3. охарактеризувати поняття «політичний імідж»; 4. встановити принципи та технології здійснення впливу на формування іміджу політика в ЗМІ; 5. описати набір мовних одиниць, що впливають на формування іміджу політичного діяча; 6. систематизувати лінгвістичні засоби, за допомогою яких формується імідж сучасного українського політика в англомовних ЗМІ; 7. здійснити якісний та кількісний аналіз ідентифікованих лінгвістичних засобів. Об'єктом нашої роботи є 100 фрагментів англомовних медіатекстів, що містять дескриптори іміджу сучасного українського політика. Предметом дослідження є способи конструювання іміджу політичного діяча. 8 Фактичним матеріалом для нашого дослідження стали англомовні тексти політичної тематики, дібрані з сучасної англомовної періодики, зокрема з таких видань, як BBC News, Economist, Financial Times, Politico. Мета нашої роботи вплинула на вибір методів дослідження, до яких належать: метод лінгвістичного аналізу для спостереження і узагальнення даних про лінгвістичні особливості англомовних медіатекстів; дескриптивний метод для детального опису окремих мовних засобів; стилістичний аналіз для вивчення лінгвістичних факторів формування стилю, стилістичних особливостей, політичного дискурсу; семантичний аналіз для опису семантики аналізованих мовленнєвих одиниць; елементи кількісного аналізу для визначення частотності використання лінгвістичних засобів, що аналізуються. Теоретичне значення роботи визначається тим, що результати нашого дослідження сприятимуть поглибленню знань про лінгвістичні засоби формування іміджу політика. Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів нашого дослідження під час викладання лінгвістичних дисциплін у вищих навчальних закладах, а саме: стилістики, лексикології, риторики, практики англійської мови та політології, а також при написанні кваліфікаційних та дипломних робіт. Результати цього дослідження також мають практичну цінність для роботи в галузі політології, журналістики та міжнародних відносин, PR та іміджмейкінгу політичних лідерів. Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та списку джерел фактичного матеріалу. Бібліографія містить 67 найменувань, список фактичного матеріалу – 4 позиції. Загальний обсяг роботи – сторінка, обсяг основного тексту – сторінок. 9 В першому розділі роботи розкрито сутність поняття «політичний дискурс», встановлено його зміст, межі та функції; виявлено основні ознаки та особливості. Розглянуто пресу в системі ЗМІ як один із засобів формування іміджу політика. Також було досліджено поняття іміджу політичного діяча та психотехнології його ефективного створення. В другому розділі роботи досліджено феномен маніпуляції як ознаку політичного дискурсу, а також розглянуто та визначено специфіку лінгвістичних засобів в політичних медіатекстах загалом, а також метафори зокрема. В третьому розділі роботи описано та систематизовано основні засоби формування іміджу українських політичних діячів, а також наведено дані їх кількісного аналізу. Апробація роботи. Основні положення проведенного дослідження відображено в публікації «Особливості конструювання іміджу політика», що входить до наукових статей магістрів і студентів Черкаського державного технологічного університету «Магістерські філологічні студії» [с. 15-20], грудень 2025 р. 10 РОЗДІЛ I ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНОМУМОВОЗНАВСТВІ В розділі I ми подаємо результати наших досліджень за такими напрямами: 1. В підрозділі 1.1 ми дослідили поняття «політичний дискурс», а також описали його основні характеристики та підходи щодо визначення та класифікації; 2. В підрозділі 1.2 ми проаналізували роль сучасних мас-медіа в формуванні іміджу політичних діячів; 3. В підрозділі 1.3 ми приділили особливу увагу ролі політичного іміджу як провідного засобу впливу на аудиторію; 4. В підрозділі 1.4 ми описали технології психологічного впливу, що дозволяють формувати ефективний політичний імідж. 1.1. Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного аналізу Мета нашого дослідження передбачає аналіз лінгвістичних засобів, які репрезентують імідж сучасних українських політиків в англомовних ЗМІ. Саме тому у першому розділі нашої магістерської роботи, ми вважаємо за необхідне розглянути поняття «політичний дискурс», адже це основна сфера функціонування досліджуваних нами лінгвістичних засобів. Поняття «дискурс» дуже багатозначне. Воно походить від латинського слова «dіscursus», що буквально означало «біг у різних напрямках». Поступово термін отримав велику кількість різноманітних значень. Слово «dіscourse» в перекладі з англійської означає «мова, міркування, розмова, бесіда», у французькій мові слово dіscours означає «діалогічна мова, публічний виступ», у середньовічній латині він мав значення «пояснення, довід, аргумент у суперечці, логічне міркування», а прикметник дискурсивний у цей же час набуває стійкого значення «розумовий, 11 логічний, опосередкований», на відміну від чуттєвого, споглядального, безпосереднього. В науковій літературі, насамперед лінгвістичній і логічній, слово «дискурс» в основному вживається як синонім слова «текст». В цьому випадку під текстом розглядається не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і структуроване в певний спосіб. Прикладами є фільми, спектаклі, мітинги, дебати [17, c. 183]. Слід зазначити, що авторські права на використання цього терміна в сучасній науковій літературі відсутні, а отже його вживання доволі багатозначне. Конкретне значення терміна «дискурс» визначається в межах наявних підходів до вивчення мови і мовної діяльності. На початкових етапах аналізу дискурсу вчені розглядали цей термін в двох основних значеннях. В одному з них, що використовувався у дослідженнях мовних структур, які виходять за рамки речення, він практично ототожнювався з поняттям тексту. Одним з перших науковців, який виокремив термін «дискурс» як самостійну категорію, був американський лінгвіст Харріс А. В 1952 р. він опублікував статтю «Аналіз дискурсу», присвячену дослідженню мови реклами та виступів. Проте повне розкриття цього терміну в контексті сучасного мовознавства відбулося лише два десятиліття тому. Досить різноманітним є власне лінгвістичне вживання терміну «дискурс», оскільки в ньому наявні спроби розробки традиційних понять мовлення, тексту і діалогу. Дискурс розглядається як мовлення, вписане в комунікативну ситуацію, тобто як категорія з чіткіше вираженим соціальним наповненням у порівнянні з мовною діяльністю будь-якої особистості. Сучасна практика дослідження дискурсивного аналізу, що бере свій початок з середини 70-х років XIX століття, пов’язана з вивченням закономірностей руху інформації в рамках комунікативної ситуації, що здійснюється перш за все за допомогою обміну репліками; при цьому описується структура діалогової взаємодії, і це є продовженням структуралістського напрямку, початок якого було закладено саме Харрісом А [2, с. 14]. 12 Приблизно в цей же час визначення поняття «дискурс» дав вчений Хабермас Ю. Він визначив дискурс як комунікацію особливого виду, специфічний діалог, мета якого – неупереджений аналіз реальності, позбавлений суб’єктивізму дослідника [2, с. 15]. Учасники мовної комунікації (дискурсу) аналізують реальність шляхом відмови від наявних в свідомості і закріплених у мові стереотипів. В цьому випадку під дискурсом розуміють, скоріше, спосіб одержання істинного наукового знання. В такій інтерпретації дискурс виступає як інструмент пізнання реальності – «значимий» діалог з використанням визначених методик [66, с. 152]. Фуко М. в своїй роботі «Археологія знань» вводить поняття «дискурсивні практики», «дискурсивні формації». Вважаємо доцільним підкреслити, що ці дефініції складні для перекладу і стають зрозумілими тільки в контексті усієї творчості філософа. Вчений також досліджує співвідношення мовного шару культури з власне соціальним, використовуючи новий понятійний апарат, який складається з «дискурсивних практик», які, у свою чергу, утворюють «дискурсивні формації» [48, с. 242]. Виділяють велику низку характеристик, притаманних дискурсу. Крім того, різні науковці оперують різними визначеннями поняття «дискурс». До найважливіших можна віднести такі: 1) Згідно з ван Дейком Т. А., дискурс являє собою складне комунікативне явище, що містить у собі і соціальний контекст, який дає уявлення як про учасників комунікації (і їхні характеристики), так і про процеси виробництва і сприйняття повідомлень [65]; 2) Арутюнова Н. Д. вважає, що дискурс – це «зв’язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними й іншими факторами; текст, взятий у подійєвому аспекті; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах)» [52]. Незважаючи на різницю в способах трактування, вважаємо доцільним виокремити два основних. Прихильники першого розуміють під дискурсом фрагменти дійсності, що мають часову довжину, логіку розгортання (сюжет) і «які 13 являють собою закінчений твір, сформований на основі організації смислів (закінчений «твір», наприклад, у вигляді тексту) з використанням смислового коду (словника тощо)». Завдання аналізу тут полягає в тому, щоб осягнути внутрішню логіку явища і виявити способи, прийоми, за допомогою яких сюжет конструюється і розгортається в реальності, а мовним матеріалом виступають заяви політиків, політичних оглядачів та коментаторів, публікації у ЗМІ, матеріали спеціалізованих видань, що мають справу з різними аспектами політики. Представники іншого, більш вузького другого способу трактують дискурс як особливий вид комунікації. «Дискурс є комунікативна подія, – вважають вони, – що відбувається між тим, хто говорить і слухає в процесі комунікативної дії в певному часовому, просторовому й іншому контексті. Ця комунікативна дія може бути мовною, письмовою, мати вербальні і невербальні складові» [45, с.58. Якщо застосувати цей підхід до аналізу соціальних і політичних явищ, то дискурс буде визначати не міжперсональний діалог як «мовну подію», а «соціальний діалог», що відбувається за допомогою і через суспільні інститути між індивідами, групами, а також між самими соціальними інститутами, що беруть участь в цьому діалозі. Відповідно до такого підходу, політичний дискурс – це дискурс політиків. Він формується в контексті функціонування політичних інститутів (засідання уряду, сесія парламенту, з’їзд партії) і є політичним, якщо супроводжує політичний акт у відповідній інституційній атмосфері [44, с. 104]. Крім двох вищевказаних способів трактування, додатково можна виділити інтегративний підхід, що об’єднує обидва попередніх в одному концепті. Це відбувається за допомогою включення до поняття «дискурс» широкого кола соціальних явищ. У цьому випадку виділяються такі аспекти дискурсу: 1) семіотичний, що складається як зі «знакових систем» (мова, жести, образи, символічні системи), так і форм знання, що відповідають певному часовому і соціокультурному контексту; 2) діяльнісний, що охоплює різні соціальні дії, спрямовані на підтримку наявних знакових систем і на створення нових смислів; 14 3) матеріальний, що охоплює «навколишнє середовище» соціальної взаємодії: час, місце, умови; 4) політичний, що формує і відтворює владні відносини в суспільстві. Виділення цього аспекту як самостійного походить з розуміння політики як особливої сфери соціального життя, пов’язаної з феноменом влади, що охоплює всі сфери і рівні соціальної взаємодії; 5) соціокультурний, що передбачає взаємодію персонального, соціального і культурного знання, цінностей, ідентичностей. Він складається зі знання про «знакові системи», соціальні та політичні дії, матеріальний світ [35, с. 75]. Однією з переваг такого підходу є виокремлення політичного аспекту дискурсу, що акцентує увагу на формуванні, прояві й відтворенні владних відносин в суспільстві. Особливо виділяється також і прикладний рівень дискурсу. В суто «технічному» розумінні, дискурс в контексті обох трактувань позначає письмовий, мовний чи образний прояв певного об’єкта-явища (широке трактування дискурсу), чи комунікації (вузьке трактування). В цьому випадку акцент здійснюється на аналізі виступів, текстів, інтерв’ю, бесід, дебатів тощо [35, с. 76]. Розглянемо політичний дискурс більш детально. Сучасні науковці пропонують різні визначення політичного дискурсу. Гайдулін О. О. зазначає, що політичний дискурс, зазвичай, розуміється «як практичне структурування вербально-смислової реальності через комунікативну взаємодію суб’єктів владних інтенцій у політичній реальності» [13, с. 23]. На його думку, політичний дискурс – це вербалізація політичних ідей для їх реалізації у політичній дії. Вчений вважає, що про політичний дискурс можна говорити як про «суму мовних утворень в певному паралінгвістичному контексті – контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань, включно з негативними її проявами (ухиляння від політичної діяльності, брак політичних переконань)» [13, с. 24]. Белова А. Д. вважає, що політичний дискурс існує в усній і письмовій формі. До усної форми можна віднести публічні виступи політиків високого рангу, їх інтерв’ю, виступи на радіо і телебаченні, прес'конференції, парламентські дебати, блоки політичних новин у теле- та радіопередачах [7, с. 219]. 15 До письмової форми політичного дискурсу належать різні документи – договори, протоколи, угоди, рубрики політичних новини в пресі й такі форми політичної реклами, як політичні плакати і листівки [39, с. 467]. Всі ці визначення можна віднести до широкого розуміння політичного дискурсу, для якого характерне включення до цього поняття будь-якого актуального використання мови в соціально-політичній сфері. Отже політичний дискурс – це слово про політику, система суджень, наповнених політичним змістом. У вузькому розумінні, політичним вважається виключно дискурс політиків. До нього входять урядові обговорення, парламентські дебати, партійні програми та виступи політиків. Прихильник такого трактування голландський лінгвіст Т. А. ван Дейк зазначає, що дискурс є політичним, коли він супроводжує політичний акт у відповідному політичному оточенні, тобто формується в контексті функціонування політичних інститутів (парламенту, уряду, партій) [63]. Характерною рисою політичного дискурсу є особлива знакова система, яка одержала назву «політична мова». Вона призначена насамперед для політичної комунікації, для вираження політичної ідеології, волевиявлення і переконання. Єдине визначення терміну «політична мова» наразі відсутнє. Більш того, не всі лінгвісти визнають правомірність його впровадження в понятійний апарат сучасної лінгвістики. Проте своєрідність та унікальність лексики політичного дискурсу неможливо спростувати, адже така політична лексика є підставою для виокремлення мови політики. Одиниці політичної мови утворюють перш за все соціостильову рубрику інформації, що відображає функціональний стиль тексту. Власне політична лексика характеризується наявністю в складі лексичного значення ідеологічного компоненту [10, с. 4]. Вчені мають різні думки щодо місця ідеологічного компоненту в структурі лексичного значення слова. В процесі аналізу політичної лексики вони відштовхуються від того, що ідеологічний компонент може входити в денотативний мікроелемент, та позначати ідеологічні і політичні поняття, що об’єктивно існують. Ідеологічний компонент може одночасно бути і частиною 16 конотативного макрокомпоненту, що з’являється і реалізовується за допомогою слів в мові. [34, с.12]. Політичній мові притаманні й інші досить специфічні характеристики. Більшість дослідників погоджуються, що найхарактернішою особливістю політичної мови є багатозначність її основної термінології. З цим тісно пов’язана така характеристика політичної мови, як її полемічність, тобто спрямованість на формування негативного ставлення до політичних супротивників, нав’язування громадськості своїх цінностей та оцінок. Це призводить до того, що прихильники різних політичних поглядів сприймають неоднозначно, а часто й зовсім протилежно, одні й ті самі терміни, наприклад: democracy, communism, dictatorship, fascism. Принципова відмінність політичної мови від звичайної мови полягає в такій зміні співвідношення між словом і значенням, за якої звичні мовні одиниці одержують незвичну інтерпретацію, а добре знайомі реалії використовуються в неочікуваних смислових контекстах. Тобто, «речі вже не називаються своїми іменами». Політична мова за стилем близька до публіцистичної, адже на відміну від «спеціалізованих мов» вона характеризується переважно спрямованістю на масову аудиторію [51, с.637]. Завдяки об’єктивно притаманним їй особливостям, політична мова спрямована передусім на вплив: на навіювання певних поглядів, зміну намірів, думок, мотивацій дій. Це пояснює її «присвоєння» владою, що трансформує цю мову в засіб поширення потрібних державі політичних ідей і цінностей. Серед характеристик політичної мови можна назвати також її невизначеність. Політичним текстам зазвичай не властива логічність, оскільки перевага надається загальним формулюванням, а не конкретним фактам. Часто використовуються мовні шаблони й стереотипи. «Незручні» вислови замінюються умовними, а іноді такими, що нічого не означають. В політичній мові також часто використовується коментування замість об’єктивного надання інформації. Важливою особливістю політичної мови є спрямованість її аргументів переважно на почуття, а не на розум [47]. 17 Існує значна кількість літератури, автори якої прямо стверджують, що мова впливає на політику. Наприклад, Ссуська О. М. стверджує, що «політична мова і є політична реальність, мова є інтегральним елементом політичної сцени - не просто інструментом для опису подій, але й частиною подій, яка здійснює сильний вплив на формування їх значення, сприяючи оформленню політичних ролей, що визнають і політичні діячі, і суспільство в цілому» [44, с. 109]. До найбільш змістових формулювань щодо взаємозв’язку мови і політики можна віднести такі: 1) Шейгал Е. І. стверджувала, що «якщо політичне виявляється тільки через мовлення, то адекватне розуміння політичного мовлення є необхідною умовою для адекватного вивчення політики» [53, с. 137]. 2) На думку Зайделя Г., «дискурс будь-якого типу... є полем боротьби (a sіte of struggle). Це динамічний мовний і, насамперед, семантичний простір, у якому виробляються і випробовуються соціальні значення. Це найбільш очевидно щодо політичного дискурсу, оскільки практика політичної діяльності і політичного мовлення пов’язана насамперед із владою» [63, с. 313]. 3) За тверджененям Артюнової Н. Д., «питання про значущість мовлення є політичними за визначенням, оскільки саме мовлення робить людину політичною істотою...З усіх форм діяльності, необхідних для людських співтовариств і в них представлених, тільки дві вважалися політичними і становили те, що Арістотель називав bіospolіtіkos, а саме: дія (praxіs) і мовлення (lexіs), з яких і вибудовується вся галузь справ людських» [52]. Аналіз робіт, які присвячені політичному дискурсу, показує, що інтерес до вивчення цього лінгвістичного поняття виявляють представники різних професій і різних наукових дисциплін – журналісти, політологи, філософи, соціологи, фахівці в галузі теорії комунікацій, а також лінгвісти. На нашу думку, це є головним підтвердженням актуальності досліджень в цій галузі. Варто зазначити, що наразі головний простір для реалізації та функціонування «мови політиків» – це веб-сторінки Інтернет-джерел, шпальти газет, друковані видання на кшталт журналів, телевізійні програми, 18 радіотрансляції, тобто засоби масової інформації (ЗМІ). Отже, вважаємо доцільним детально дослідити роль, яку відіграють ЗМІ в контексті створення політичного іміджу. 1.2. Роль мас-медіа в формуванні іміджу політика Основною середовищем існування політичного дискурсу в сучасному світі є ЗМІ. Наразі засоби масової інформації є однією з найважливіших інституцій суспільства, адже їх основне завдання полягає в збиранні, обробці та розповсюдженні інформації. Сучасні ЗМІ утворюють складну систему, що здатна передавати інформацію за допомогою технічного обладнання. До ЗМІ належать Інтернет, преса, радіо, масові довідники та енциклопедії, телебачення, кіно-, звуко- та відеозаписи. З-поміж найбільш характерних рис ЗМІ слід виділити: публічність; наявність спеціальної технічної апаратури; взаємодія комунікаційних партнерів в часі та просторі; однобічна спрямованість дії від передавача до отримувача [9, с.135]. До основних функцій ЗМІ належать: інформаційна, освітня, контрольна, соціалізації, мобілізації, формування громадської думки, артикуляції і агрегації, критики, інтеграції політичних суб'єктів, інноваційна, оперативна. ЗМІ також мають свої особливості впливу, а саме: непомітність, відносна безперешкодність, глобальність, швидкість, можливість робити об'єктом аналізу будь-яке явище, опосередкованість впливу на політичну поведінку, особливі форми маніпулювання, використання PR-технологій та потенціал для обману. Політичний вплив ЗМІ розрахований безпосередньо на свідомість і почуття людей. Щоб привернути увагу до політичних проблем, фахівці ЗМІ дотримуються таких принципів: 1) Принцип пріоритетності (пріоритет надається таким темам, як питання національної безпеки, тероризму, територіальної цілісності, екології, національних відносин тощо); 19 2) Принцип неординарності фактів (найпершою завжди висвітлюється інформація про екстремальні події – вибухи, катастрофи, голод, територіальні суперечки); 3) Принцип новизни фактів (розгляд фактів, які ще не стали відомими широкому загалу); 4) Принцип політичного ефекту (використання повідомлень, що містять відомості про резонансні політичні події, ефектні дії лідерів, політичні скандали й сенсації); 5) Принцип значного суспільного статусу (вважається, що чим вищий статус або престиж джерела інформації, тим вона важливіша; високі посадовці, як правило, отримують ширшу рекламу, отримують більше уваги в престижних виданнях тощо) [25, с. 58]. Виділяють два основних способи розповсюдження інформації: Перший – послідовний, за яким послідовно й різнобічно висвітлюють політичну проблему в декількох номерах або передачах. Другий спосіб – фрагментарний, при використанні якого інформація розглядається вибірково, що дозволяє маніпулювати нею через акцент уваги на одних і замовчуванні інших фактів. Фрагментарний спосіб більше відповідає специфіці сучасного телебачення. Дослідники поділяють політичну комунікацію на горизонтальну і вертикальну. До першої належить обмін інформацією між рівноцінними суб'єктами: «партія –партія», «суспільна група – суспільна група». До другої належить обмін інформацією між суб'єктами різного значення: «держава – особа», «суспільство – лідер» [27, с. 114]. Наразі політичні сили завжди використовують політичне маніпулювання, яке зазвичай ґрунтується на брехні та фальсифікації. Політичне маніпулювання розглядають як приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей відповідно до власних політичних інтересів. Воно складається з багатьох спеціальних прийомів, методів, технологій. До них належать: брехня, поширення неправди, замовчування, напівправда, вигадка, політичні міфи, тенденційне 20 коментування, формування потрібних стереотипів тощо. Останнім часом бурхливо розвивається спеціальний напрямок – імідж-мейкінг, який однаково ефективний як для створення привабливого для виборців політичного іміджу певного діяча, так і його спотворення [34, с. 5]. Завдяки розвитку міжнародних відносин, Інтернет-публікації стають все більш актуальними і цікавими для сучасних читачів. Загалом, точна передача інформації та змісту зарубіжного і вітчизняного контенту дуже важлива, що додатково підкреслює роль засобів масової інформації (Інтернету, журналів, телебачення, афіш, буклетів) в нашому житті. Літописом сучасності наразі вважається така наука, як публіцистика, оскільки вона дуже точно відображає сучасну історію та акцентує увагу на актуальних проблемах суспільства. Термін «публіцистика» досі не має єдиного тлумачення серед сучасних дослідників. Деякі з них вважають публіцистичними тільки твори суспільно- політичної тематики; інші називають публіцистикою масово-політичні тексти; треті – полемічно гострі твори; четверті – матеріали, написані виключно в аналітичних жанрах, що не охоплюють інформаційні та художньо-публіцистичні тексти. Осетрова Е. В. вважає, що «публіцистичним можна вважати будь-яке звернення до широкої аудиторії з метою її політичної активізації» [52]. Вважаємо, що цю тезу можна заперечити з позиції сучасної журналістики, оскільки однією з тенденцій розвитку ЗМІ є акцент на розважальні матеріали, які відволікають увагу читача від політичних баталій і соціальних проблем. Більш того, політична ангажованість текстів сьогодні часто асоціюється не стільки з власне публіцистикою, скільки з добре замаскованим політичним «піаром». Метою публіцистичного стилю є висвітлення актуальних суспільно- політичних та інших проблем сучасності. Саме тому в ньому поєднується точність викладу та емоційність. Неможливо розповідати про те, що хвилює багатотисячну аудиторію, без жодних емоцій. Основне спрямування – переконати читача, схилити його до певної суспільної позиції [64]. В публіцистиці описуються соціально значущі події: побутові, спортивні, культурні, економічні, політичні. Часто ці події стосуються інтересів великої 21 аудиторії, а отже адресат публіцистичного тексту є масовим. Мета автора публіцистичного тексту – не лише донести до читача, глядача, слухача певну інформацію, але й дати її оцінку, переконати його в істинності своїх поглядів. Поєднання інформативного та оціночного аспектів в публіцистичному стилі мови призводить до використання як нейтральних, так і вкрай експресивних мовних засобів [2, с. 38]. Поєднання термінів і нейтральних за стилістичним забарвленням слів разом з логічністю викладу дозволяють частково асоціювати публіцистичний стиль з науковим і офіційно-діловим. При цьому значна мовна експресія робить публіцистичний текст авторським, тобто менш стандартизованим. В публіцистиці обов'язково слід враховувати, хто саме є адресатом в кожному конкретному випадку, адже автор будує свій текст з врахуванням таких аспектів, як вік, стать, соціальний статус, життєві інтереси читача [2, с. 118]. Публіцистичний стиль характеризується наявністю суспільно-політичної лексики, логічністю, емоційністю, закличністю. Окрім нейтральних слів, в ньому широко використовується висока, урочиста лексика і фразеологія, емоційно- забарвлені слова. Доволі поширені також і вживання коротких речень, «рубана» проза, бездієслівні фрази, риторичні запитання, вигуки, повтори тощо. На мовні особливості цього стилю впливає широта тематики, адже виникає необхідність включення спеціальної лексики, що вимагає пояснень. З іншого боку, ряд тем знаходиться в центрі суспільної уваги, і лексика, що характерна для таких тем, набуває публіцистичного забарвлення [33, с. 119]. Проте основу мови газетно-публіцистичного стилю складає зазвичай повсякденна лексика. Вона є поєднанням лексичних елементів і синтаксичних структур різних стилів. Але варто зазначити, що стилістичне забарвлення частково зберігається або втрачається. Книжковий характер мови публіцистичного стилю визначається тим, що він виражає цілісну інформацію, заздалегідь продуману та організовану [33, с. 120]. Широке використання в газетно-інформаційному стилі власних імен та назв робить повідомлення конкретним і співвідносить деякі відомості з певними 22 особами, закладами, містами тощо. Це передбачає наявність попередніх (фонових) знань в реципієнта, які допомагають йому пов'язати назву з об'єктом, що називають. Назви та імена досить часто використовуються в газетно- інформаційних матеріалах у скороченій формі. Часто ці скорочення можуть бути невідомими широкому колу читачів, тому їх значення зазвичай розшифровуються [40, с. 144]. Існує багато таких скорочених назв, до яких читачі газети давно звикли, а отже їх не потрібно тлумачити. Велика кількість таких скорочень – це характерна риса газетно-інформаційного стилю сучасної англійської мови. Сюди належать: · назви партій, різних організацій та посад; · прізвища відомих політичних діячів культури; · географічні назви [40, с. 146]. Використання неологізмів викликає особливий інтерес, оскільки їх часто складно зрозуміти. Як відомо, неологізми – це слова і словосполучення, які створені для понять політичного, наукового або загальновживаного характеру. Такі слова створені за наявними в мові словотвірними моделями і правилами, або через запозичення з інших мов. Публіцистичний стиль використовується в газетах, журнальних статтях, в передачах на радіо і телебаченні, на виступах, зборах, нарадах і мітингах. Отже, він має місце насамперед в суспільно-політичній літературі, періодичній пресі та в різноманітних виступах і промовах. Провідна роль в загальному комплексі засобів масової інформації належить електронним джерелам. Сьогодні вони доступні надзвичайно широкому колу громадян, охоплюють практично всі аспекти життя, оперативно описують всі події, які відбуваються в країні і світі, подають оброблену інформацію в зручному для читача вигляді. Важлива роль електронних джерел в житті суспільства сприяла тому, що їх стиль наразі є об'єктом численних наукових досліджень [49, с. 95]. Завдяки аналізу специфічних особливостей публіцистичного тексту, які пов'язані з його функціонуванням в одній з провідних підсистем масової комунікації, можна зробити такий висновок: публіцистика спрямована на 23 відображення «панорами сучасності» на основі аналізу окремих фактів і явищ, «схоплених» в певний момент свого розвитку [45, с. 58]. Як зазначає Васильєва А. М., «панорама сучасності в публіцистиці складається з безлічі творів. Кожен з них має самостійну цінність, але справжнє своє значення він отримує виключно в телепрограмі або після публікації в електронному джерелі» [52]. Крім об'єктивності, оперативності та актуальності, публіцистичний текст повинен бути релевантним і зрозумілим для аудиторії, адекватним і неупередженим в розкритті теми. Проте Васильєва А. М. вважає, що мова публіцистики – це не особливий функціональний стиль, а «всі ті матеріали – різноманітні за стилістичною спрямованостю та навіть за своїм ставленням до норми – які направляють до масового читача певні повідомлення». На її думку, специфіка «публіцистичної мови полягає в її подвійності, в її подвійній співвіднесеності: з одного боку, вона входить в сферу масової комунікації, з іншого – входить в газетно-публіцистичний стиль в системі функціональних стилів сучасної української літературної мови» [52]. Загалом, функцію публіцистичного стилю, яка відрізняє його від інших мовних стилів, можливо описати як вплив на читача або слухача з метою переконати його в правильності висунутих положень, або викликати у нього бажану реакцію не стільки через логічно обґрунтовану аргументацію, скільки завдяки силі, емоційній напруженості висловлення, висвітленню тих рис явища, котрі найбільш ефективно можуть бути використані для досягнення поставленої мети [16, с. 262]. Публіцистичний стиль посідає проміжне місце між стилем наукової прози і стилем художньої мови. На наукову прозу він схожий завдяки логічній послідовності у викладі фактів, розгорнення висловлювання, більш регламентованому поділу на логічні відрізки (абзаци). Образність мови, особливо емоційні елементи мови, також дуже характерні для публіцистичного стилю. Засоби емоційного впливу, що застосовуються в публіцистичному стилі, хоча й відповідають загальним його закономірностям, проте не володіють тією 24 «свіжістю» і суб'єктивною забарвленістю, які характерні для стилю художньої мови. Детально проаналізувавши роль, що відіграють ЗМІ в сучасному суспільстві, ми можемо назвати їх одним з найголовніших засобів формування та репрезентації іміджу політика. Ми вважаємо за необхідне розглянути поняття іміджу як провідного засобу впливу на аудиторію в розділі 1.3. 1.3. Імідж політика як засіб впливу на аудиторію Політичний енциклопедичний словник визначає імідж як набір певних якостей, котрі люди асоціюють з конкретним індивідом. Імідж – це образ людини, який складається як з природних властивостей особисті, так і спеціально вироблених, створених [36, с. 567]. Саме завдяки іміджу політики отримують характеристики та атрибути, які не завжди є їх власними надбаннями чи досягненнями, але обов’язково асоціюються з ними. В політиці імідж сприяє виробленню позитивного ставлення до тієї чи іншої політичної фігури. Імідж зазвичай виконує роль «моста» між політиком і його аудиторією, оскільки часто відображає як інтереси аудиторії, так і самого політика в намаганні поєднати, сполучити ці інтереси. Саме імідж здобуває симпатію виборців, оскільки для електорату висвітлюються найбільш привабливі аспекти образу політика. Поняття «імідж» було покладено в основу науки «іміджелогія». Вона вивчає проблеми формування і створення образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів в масовій свідомості, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування відповідних образів реальних суб’єктів політики. Тобто у центрі уваги іміджелогії є створення іміджу політичного лідера [41, с. 242]. Саме ж визначення «іміджмейкінг» позначає сукупність технологій і технік, елементів і операцій, призначених для реалізації завдань з формування іміджу об’єкта (людини, предмета, явлення ). Звідси іміджмейкінг – це система, мета функціонування якої є формування іміджу [там само, c. 244]. 25 Природа іміджу лежить в основі соціального стереотипу. Стереотип базується на певних закономірностях функціонування людської психіки. Формування іміджу технологічно можна описати як створення масового стереотипу. Стереотип описується як форма свідомості, що виникає в процесі соціальної взаємодії і яка відрізняється значною емоційною інтенсивністю і підвищеною стійкістю. Як поняття, імідж охоплює ряд внутрішніх і зовнішніх факторів. Вони відображають погляд на імідж з різних позицій, зокрема від свого «я», від інших людей, з позиції реалій, а також бажань. Імідж є комплексним поняттям, тому аналізувати його слід з різних перспектив. Пропонуємо розглянути три підходи до аналізу іміджу: 1) функціональний, при якому виділяють різні типи іміджу залежно від типу функціонування; 2) контекстний, при якому типи іміджу визначаються в різних контекстах реалізації; 3) порівняльний, при якому відбувається порівняння близьких іміджів. Сучасна прикладна політологія також виділяє декілька можливих варіантів іміджу, які притаманні функціональному підходу: дзеркальний, поточний, бажаний, корпоративний і множинний [66]. В свою чергу слід розуміти, що така діяльність, як PR, пов’язана насамперед з досягненням взаєморозуміння між певною організацією та громадськістю. З іншої точки зору, PR – це функція управління, яка вивчає та оцінює настрої громадськості, гармонізує політику організації або особи з суспільними інтересами, а також реалізує програму дій, спрямовану на досягнення громадського розуміння та схвалення [25, с. 31]. З PR пов’язана політична реклама, яка формує імідж людей, ідей, програм та політичних поглядів. Вона переважно застосовується під час виборчих кампаній, і поширюється через ЗМІ: радіо, телебачення, газети. Між PR і політичною рекламою є багато спільного, адже вони покликані вирішувати однакові завдання. Різниця полягає в методах досягнення бажаних результатів. 26 В науковій літературі зустрічаються різноманітні критерії для класифікації іміджу. В залежності від того, для збудження яких емоцій він створюється, виділяють позитивний і негативний імідж. За механізмом формування і розповсюдження імідж може бути: 1) таким, що виникає у масовій свідомості стихійно; 2) таким, що сформований штучно, тобто цілеспрямовано впроваджений в масову свідомість за допомогою різного інструментарію [26, с. 24]. Часто ці класифікації переплітаються, що призводить до утворення різних типів іміджу, зокрема стихійного позитивного, стихійного негативного, штучного позитивного, штучного негативного [там само]. Загальними основами для класифікації іміджу політичних діячів, є такі поняття, як імідж відкритий та імідж закритий. До відкритого іміджу належать характеристики, які відкрито приписують певним політикам. Їх образ має певний відтінок в залежності від поставленої мети. Відповідно, в закритому іміджі характеристики політика приховуються, що в сучасному світі має соціально- політичні і психологічні основи, пов’язані з обмеженою кількістю кандидатів на владні посади [55, с. 42]. Слід пам’ятати, що власне імідж не є повним та об’єктивним представленням політика, а лише створює оптимальний образ в конкретній соціально-політичній ситуації. Основні його функції – завоювання довіри електорату, підвищення його активності; покращення інформованості виборців в сприятливому для політика ракурсі; нейтралізація заходів, які здійснюються опонентами. Імідж політика складається з його персональних, соціальних характеристик та символічного забарвлення. Всі ці атрибути по-різному впливають на формування загального іміджу і мають неоднакову вагу. Зазвичай імідж сучасного українського політика визначається його особистістю; тим, як його презентують ЗМІ; історичними подіями. На формування іміджу лідера також впливає образ влади [21, с. 138]. Значне місце в структурі іміджу політика займає комунікація, яка має специфічний вплив на індивідів. Мова політика впливає швидше на почуття, ніж на розум, а отже здатна стимулювати певні форми поведінки. Проблема вивчення 27 механізмів політичної комунікації складає важливі конструктивні параметри іміджу [41, с. 107]. Вибір політичного діяча здійснюється українськими громадянами переважно ірраціонально. В його основі лежить менталітет, архетипи, традиції, національний характер, політичні ідеали тощо. В умовах невизначеної системи політичних цінностей українського суспільства виникає можливість технологічного формування будь-якого іміджу політичного лідера. Формування іміджу сучасного українського політика часто відбувається в умовах занепаду цінностей, які були притаманні минулим поколінням, та з використанням новітніх виборчих технологій. Пропонуємо розглянути схему, на основі якої формується така система цінностей: 1) провідні ідеї-цінності: свобода, політична стабільність тощо; 2) розвивальні цінності: законність; толерантність; відповідальність; свідоме ставлення до змін; ефективна участь в політичному житті; безпека; рівність; патріотизм; політичний плюралізм, що неоднаково позначається на іміджі політика [31, с. 124]. На думку Фролової Е. В. імідж сучасного політика конструюється ЗМІ, які часто маніпулюють суспільною свідомістю. Створення іміджу політика відбувається «за лаштунками» і проходить низку етапів, кожний з яких має свої методи реалізації: збір і аналіз інформації => конструювання іміджу => адаптація кандидата до образу => апробація на електораті=> аналіз інформації про імідж => корекція іміджу => аналіз результатів. Автор також сформулювала тенденцію розповсюдження іміджу політичного лідера: позитивні іміджеві характеристики політика зростають, якщо умови розповсюдження мають позитивне забарвлення [34]. Можна стверджувати, що політичний імідж частково є відображенням потреб масової свідомості. Вона формує ідеальний імідж, відповідно до якого оцінюється реальний кандидат. На процес функціонування людської свідомості завжди впливають емоційно-ціннісні компоненти психіки, які надають значного об’єктивного забарвлення тому, як сприймається і розуміється навколишній світ. 28 Значну роль у визначені специфіки масової політичної свідомості відіграє взаємодія та співвідношення свідомих та несвідомих настанов. Роль несвідомого в побудові політичного іміджу визнають всі провідні науковці. Проте головне питання полягає у визначенні наскільки вагомим є вплив іміджу на власне свідоме [28]. Створення політичного іміджу відбувається завдяки певним етапам, кожний з яких має свої особливості реалізації. Пропонуємо детально розглянути ці етапи: Перший етап – збір та аналіз інформації. На цьому етапі збирається інформація, що буде виконувати роль фундаменту для побудови іміджу. Дані класифікуються за такими категоріями: природні якості, набуті якості, соціальні характеристики, політичні характеристики, дані соціологічних досліджень. Другий етап – конструювання іміджу. Конструювання іміджу здійснюється за декількома напрямками: зовнішня привабливість, комунікативна механіка, ділова риторика. Третій етап - адаптація кандидата до образу. Четвертий етап – апробація на електораті. Цей етап здійснюється в два кроки: перший – апробація через посередників, другий – особиста апробація, коли політик з’являється в новій ролі. П’ятий етап – аналіз інформації про імідж (збір і систематизація інформації). Шостий етап – корекція іміджу [34]. Серед основних проблем дослідження процесів створення та руйнування іміджу політиків слід виокремити: проблеми, пов’язані з особливостями формування інструментарію ЗМІ при утворенні іміджу політиків; проблему зв’язку інструментарію ЗМІ з технологіями маркетингової комунікації в процесі формування іміджу політиків; проблеми аналізу інструментарію ЗМІ в системі психолінгвістики і теорії комунікації; 29 проблеми використання журналістами інструментарію ЗМІ в процесах формування іміджу політиків; проблеми аналізу інструментарію ЗМІ як складової системи іміджології при утворенні та руйнуванні образів політиків [26, с. 25]. В практиці ЗМІ сьогодні широко використовуються методи підсвідомого стимулювання, коли ставлення аудиторії до тих чи інших явищ навколишньої дійсності формується за допомогою стандартизованих, спрощених уявлень (стереотипів, міфів, пліток). Вони вплітаються в потік «організованих» новин та автоматично викликають в масовій свідомості негативну або позитивну реакцію на певну подію. Свідомість завжди містить певний абстрактний символічний образ (міф), який людина сприймає за реальний навколишній світ. Однак свідомість, як окрема, так і масова, не сприймає міф саме у якості міфа, що часто робить людину або людей заручником тих, хто формує цей міф. В таких ситуаціях людина не протестує, а часто навпаки вважає за краще жити казкою [54]. Психолінгвістичний інструментарій, який ЗМІ використовує для маніпуляції процесами сприйняття іміджу політиків, має певні особливості. Створення інформаційного повідомлення в ЗМІ для підкреслення іміджу політиків відбувається з урахуванням як суспільно-політичних знань та досвіду журналіста, так і суспільно-політичного досвіду споживачів інформації. Цей процес може мати один, або часто декілька елементів, до яких належать: Використання методу впливу, або «навіювального ефекту». Використання суперечностей комунікативного акту: власне мовленнєвих, психологічних, інформаційних, логічних та естетичних. Використання прийомів маніпуляції масовою свідомістю: фабрикація фактів, нечесна пропаганда, відбір реальних подій, «великі психози», зміна значення слова й поняття, ствердження й повторення, «терміновість і роздрібленість» [54]. Серед психолінгвістичних інструментів ЗМІ можна виділити: вживання журналістами пестливих, повних та неповних імен політиків; навмисне відволікання споживача інформації від процесу формування реального іміджу 30 політика; створення ілюзії об’єктивності через приєднання журналіста до думки політика; посилання ЗМІ на фіктивні дослідницькі центри та організації, які здійснюють соціо-політичне дослідження; некоректна інтерпретація журналістами даних, які публікують соціологи: а) суб’єктивне, буквальне, тлумачення журналістами результатів соціологічних та політологічних досліджень; б) представлення в інформаційних матеріалах ЗМІ результатів опитувань як незмінної константи; в) подання сумарної кількості телефонувань в інтерактивному спілкуванні як «об’єктивного показника»; висловлення «авторитетної» думки журналіста; рема- тематичне членування мовленнєвого потоку; наявність-відсутність емоціоналізації у вербальній поведінці журналіста; специфічне формування питань журналіста, що провокують опозиційні думки політиків, які беруть участь у ток-шоу в прямому ефірі; підкреслення журналістом манери або особливостей мовлення політика; подання інформації з метою відволікання уваги глядача від політика, якого ЗМІ презентує позитивно; дублювання іміджевих ярликів політиків в ЗМІ [54]. Оскільки політик – це часто і лідер, його імідж має значний вплив на читацьку аудиторію. Тому ми вважаємо доцільним розглянути психотехнології створення ефективного іміджу політичного діяча в розділі 1.4. 1.4. Психотехнології створення ефективного політичного іміджу Важливу роль в створенні ефективного політичного іміджу відіграє побудова стабільного, ідеального образу політичного лідера в умовах постійних суспільно- політичних змін. На наш погляд, політичний імідж – це цілісне утворення, в формуванні якого підкреслюються такі характеристики політика: особистість (харизма, цілеспрямованість, інтелект, моральні якості), ставлення (до країни, народу, однодумців, себе), поведінка і діяльність (лідерські якості, характер дій як в екстремальні моменти, так і в буденному житті). Як правило, в іміджі сучасних політиків оцінюють такі атрибути: зовнішність, сила прояву основних чоловічих або жіночих якостей; виразність поведінки (міміку, жестикуляцію); впевненість, 31 переконаність в тому, про що говорять; професійні ораторські якості (темп і чіткість мови, розкутість, ораторські прийоми) і лише потім зміст їх виступів [26, с. 25]. Ефективним засобом створння образу ідеального політичного діяча є використання різних психотехнологій. Психотехнологія завжди спрямована на розвиток особистості політичного лідера, а саме на корекцію психічного образу або іміджу політика. Це пов’язано з такими причинами: По-перше, імідж є об’єктом ідеальним, він є продукт свідомості людей; По-друге, психічний образ є нестійким, схильним до змін, тому його необхідно постійно і цілеспрямовано підкріплювати особливо обробленою інформацією; По-третє, імідж повинен бути емоційно забарвленим, адже «сірі» особистості у пам'яті не закарбовуються; По-четверте, необхідно, щоб імідж був реалістичним, оскільки сьогодні мало хто вірить в «героїв». Сильні якості особистості завжди підкреслюються, але в реалістичних межах; По-п’яте, імідж зазвичай прагматичний, тобто формується для вирішення конкретного завдання (хоча сучасні політики часто створюють імідж на перспективу) [29, с. 152]. Важливим є те, що ефективний імідж завжди повинен бути цілісним, тобто в ньому не повинно бути суперечливих або нерівномірно виражених якостей. До того ж ефективний імідж краще створювати простим: набір позитивних характеристик не має бути надмірним, адже тоді особистість не буде цілісною. Одна із психотехнологій – це формування іміджу, що спирається на «ідеальний образ» кандидата. За допомогою соціологічних опитувань і спеціальних соціально-психологічних досліджень виокремлюються бажані якості і риси неперсоніфікованого лідера, тобто визначається так званий «ідеальний образ». Бажано виявити якомога більше рис, щоб цей образ відображав найважливіші характеристики «ідеалу» як реальної людини: стать, вік, освіта, особливості інтелекту, моральні якості, ціннісні орієнтації тощо. Далі знаходять 32 кандидата, який більш-менш відповідає параметрам ідеалу. Потім методом парних порівнянь та за допомогою експертних оцінок визначається ступінь збігу його особистісних якостей із характеристиками «ідеального образу». Після цього певні якості розвиваються за допомогою спеціальних тренінгів [17, с. 48]. Діяльність, вчинки, думки і оцінки певного кандидата широко висвітлюються в ЗМІ. В результаті виборці починають поступово усвідомлювати образ ідеального кандидата. Наступна психотехнологія – це так званий сценарний підхід (створення ряду подій). Сформувавши конкретні уявлення про «ідеальні образи» політика, фахівці готують сценарій його «розкручування». В цей сценарій повинні входити конкретні дії, акції та висловлювання, що заплановані для передвиборної кампанії, тобто формується ряд подій. Власне, ця участь кандидата в наперед запланованих заходах і повинна допомогти сформувати попередньо створений імідж. Події повинні бути сплановані так, щоб кандидат показав усі свої сильні сторони та справив позитивне враження. Про нього повинні заговорити. Для цього всі дії запланованого сценарію повинні висвітлюватися в ЗМІ. Найяскравіші акції повинні бути на старті та на фініші виборчої кампанії. Цей ряд повинен бути органічним, природним, а для цього необхідна серйозна аналітична робота радників і консультантів. Найважливіші елементи такого ряду визначаються в процесі аналізу економічної, соціально-демографічної, соціологічної інформації. Велику роль відіграє також моніторинг «психологічного простору», тобто аналіз соціальних настроїв населення, джерел їх тривог, страхів, симпатій та антипатій, надій, стереотипів в певний часовий проміжок. Цей моніторинг дозволить краще розрахувати емоційні реакції населення на ті чи інші акції та дії кандидата, що передбачені сценарієм [24, с. 76]. Технологія використання соціально-психологічних феноменів «контрасту» і «подібності» використовується тоді, коли колишній лідер країни зберігає високу популярність. Відповідно, наступний має бути схожим на нього, але бути кращим – в цьому і полягає психологічний ефект «подібності». Але якщо попередній президент непопулярний і справи в країні йдуть погано, новий кандидат повинен 33 кардинально відрізнятися в кращий бік. В цьому сутність психологічного ефекту «контрасту». Така різка відмінність обов’язково має бути підкреслена в іміджі політика, його комунікаціях і висвітленні його діяльності у ЗМІ. На ефекті «контрасту» можна побудувати потужний політичний імідж [38, с. 145]. Соціально- психологічний ефект «контрасту» може бути застосований і без порівняння. В такому випадку про непопулярного лідера надається детальна, часто надлишкова інформація. Висвітлюється буквально кожен його крок, коментується кожне висловлювання, здійснюється найдокладніший показ його діяльності та взаємодій. Такий хід заснований на відомому соціальному парадоксі: чим більше люди знають про кого-небудь, тим більше висувають до нього вимог і претензій [47]. Психотехнологія використання закономірностей соціальної перцепції базується на певних законах сприйняття соціальних суб’єктів (зокрема причинних, таких, що стосуються каузальної атрибуції), що ґрунтуються на смисловій, оцінній інтерпретації об’єкта. Дуже часто має місце взаємовплив, створюється відповідне емоційне ставлення. Загалом, остаточний сформований образ: 1) повинен бути емоційно насиченим, чуттєвим, справляти сильне враження. Часто це досягається через обіцянки; 2) повинен бути несуперечливим, збалансованим; 3) повинен будуватися з можливістю його осмислення через використання деяких фактів із біографії (політик із «партійних»); 4) включати психологічні орієнтири, що значно впливають на сприйняття політика, його оцінку. Як правило, орієнтири формуються засобами масової інформації; 5) повинен бути пов’язаний із соціальними ролями, міфами. Наприклад, образ «господаря», «героя», «кумира», «заступника» [38, с. 147]. Важливе значення в сприйнятті іміджу політичного лідера відіграють такі якості, як артистизм, що допомагає «викручуватися» в складних ситуаціях, впливати на психіку людей, здобувати велику популярність; хобі – характеризує політика як оригінальну особистість; захоплення політика, його «маленькі 34 слабкості», що скорочують дистанцію між ним і населенням; спортивність політика – показник здорового способу життя, підтримки фізичної форми [15, с. 198]. Наступна психологічна технологія – використання вербальних та лінгвістичних прийомів. Часто розглядається як сукупність засобів нейролінгвістичного програмування (НЛП), які впливають на підсвідомість та програмують ставлення до політика. До них належать: 1) застосування номіналізацій (іменників, утворених від дієслова). Вони створюють ефект завершеної дії та програмують у виборців враження про досягнення результату. Наприклад, фраза «вихід на політичну арену...» сприймається як завоювання позицій; 2) проекція інформації. У таких висловах, як: «Він був дуже цікавий з дитинства...» і «Життя його не пестило...» закладений нічим не аргументований, беззмістовний, але водночас позитивний фундамент для формування хорошого ставлення до політика; 3) використання невизначеності. Завдання цієї технології – показати зацікавленість, розуміння. Так, вислів «бачу, тут є проблема ...» часто сприймається, як бажання вирішити її, але насправді – це лише констатація факту про існування якоїсь проблеми. На таке сприйняття націлена буденна свідомість, що і дозволяє використовувати ці методи; 4) гіперболізація інформації щодо особистісних якостей. Ця технологія використовується для створення ореолу винятковості: «Управлінець вищого рівня, вміє добиватися великих результатів ...»; 5) застосування психологічних зв’язків. Ця технологія ґрунтується на сприйнятті буденної свідомості, коли окремі якості або поведінкові реакції безпосередньо пов’язані з іншими. Так, емоційна нестриманість часто справляє враження мужності, особистісної сили, а зайва демонстрація оптимізму часто сприймається як свідчення неадекватного світосприйняття; 6) використання методів політичної міфологізації. Сутність цієї технології полягає в формуванні певного міфу, зокрема міфологічного образу, для конкретного кандидата. Вплив міфів дуже великий, адже вони з дитинства 35 формують в людей психологічні якості. Міфи передаються через покоління, вони краще допомагають орієнтуватися в навколишній дійсності. Міфи можуть прикрашати образ кандидата, а можуть і дискредитувати імідж: наприклад: «герой», «кумир», «лицар», «лисиця», «удав», «покровитель», «господар», «мудрець», «батько», «священик», «учитель» [15, с. 200]. При формуванні іміджу політичного лідера, на першому місці безумовно знаходиться взаємодія зі ЗМІ. Проте існує є чимало інших ефективних та важливих методів: організація публічних виступів або участь в них, створення особистого сайту, ведення блогів, сторінок в різних соціальних мережах тощо. Але ми зосередимося на популяризації іміджу лідера в ЗМІ, для ефективного впливу якого існують певні правила: По-перше, слід завчасно зробити вибір найбільш ефективних каналів для комунікації, скласти план взаємодії зі ЗМІ; По-друге, слід зробити акцент на створенні інформаційних приводів; По-третє, слід розробити різні матеріали для ЗМІ у вигляді прес-релізів, інтерв’ю, коментарів, листів до редакції тощо; По-четверте, слід розробити основну концепцію, тобто тези для популяризації образу політичного лідера; По-п’яте, необхідно здійснювати моніторинг роботи PR-служби, відстежувати ефективність її дій [29, с. 196]. Для створення ефективного політичного іміджу часто використовують метод політико-психологічного портретування. Політико-психологічний портрет є доволі комплексним утворенням. Його побудова здійснюється на мікро- і макрорівні. На мікрорівні досліджується особистість політика, специфіка його діяльності, оцінюється його професійний і статусно-рольовий потенціал [49, с. 43]. На макрорівні досліджуються зовнішні ситуаційні фактори, що представлені процесами та явищами, до яких залучений конкретний політик, тобто соціально- історичний та соціально-політичний контекст діяльності визначеного політичного діяча. До таких факторів дослідники відносять політичний устрій та політичну культуру країни; національно-історична ситуацію, тобто стан системи та конкретна 36 фаза її історичного буття; культурно-національний аспект – національний менталітет; політико-практичний аспект, що передбачає політологічний аналіз, аналіз економічних ресурсів та ідеологічної платформи; політичний шлях лідера – дослідження етапів політичного життя, динаміки політичного розвитку лідера з виявленням елементів циклічності і періодичності; сфера ірраціонального та несвідомого в політичній долі лідера – рівень харизми, здатність до переконання аудиторії, медіа-простір політичного лідера, навички політичної гри тощо [49, с. 132]. Отже, для створення ефективного політичного іміджу необхідно, по-перше, методом експертної оцінки з’ясувати величину характеристик іміджу певного політичного лідера; виокремити слабкі місця; розробити змістовну, подієву сторону інформаційних повідомлень щодо позитивних рис політичного лідера, визначити стратегію і тактику впливу на масову свідомість через ЗМІ, особливо в особистих контактах політичного лідера з виборцями. По-друге, доцільно використовувати психологічні методи впливу на електорат, зокрема навіювання, переконання, наслідування, моду тощо, а також розвивати психологічні якості політичного лідера для того, щоб ефективно впливати на електорат. По-третє, за допомогою ЗМІ імідж політичного лідера варто підкріпити інформаційними матеріалами (можливо, навіть не пов’язаними безпосередньо з відповідним політиком), та детально дослідити особливості функціонування атрибутивних процесів, їх причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей, що протікають на рівні буденно-практичної свідомості виборців з метою оперативного коригування іміджу політика. Висновки до розділу I В першому розділі ми детально проаналізували визначення політичного дискурсу і дійшли до висновку, що політичний дискурс – складний і багатоплановий феномен, який знаходиться в центрі уваги багатьох галузей науки. Його розглядають як послідовність взаємопов’язаних висловлювань, об’єднаних 37 єдиним завданням, і як соціолінгвістичну структуру, яка створюється адресатом в конкретних комунікативних, соціальних ситуаціях. Було розглянуто визначення політичного іміджу. Можна зробити висновок, що сьогодні формування іміджу політичного діяча залежить від багатьох факторів. Основною сферою формування політичного іміджу є засоби масової інформації. Політичний дискурс не вичерпується лише здатністю психологічного та емоційного впливу. Політичний текст є дискурсивним, а отже може бути емоційно забарвленим. Завдяки емоційності публіцистичні тексти політичного характеру мають сильний вплив на слухачів та формують необхідний психологічний настрій. Емотивами є лексеми, що виражають емоції та впливають на адресатів. ЗМІ – один із засобів потужного впливу на соціум. Саме через вдало підібрані лінгвістичні засоби автори медійних текстів досягають потрібного ефекту, наприклад схиляють народ до конкретної політичної думки щодо певного політика, нав’язують думку про деякий політичний феномен, закликають до боротьби, підвищують національний дух тощо. Велике значення відіграють засоби масової інформації і в формуванні громадської думки стосовно політичних діячів. Тому важливо, щоб додатковий зміст й акценти будь якого політичного тексту були зрозумілими слухачам та глядачам. Активне використання комунікативних стратегій та лінгвістичних засобів в медійному політичному дискурсі є однією з найхарактерніших тенденцій глобальної професіоналізації політичного дискурсу сучасної інформаційної доби. Ефективним способом впливу на свідомість людей є публіцистичний стиль. Цей функціональний різновид літературної мови широко застосовується в друкованих виданнях, в Інтернеті, на телебаченні і радіо, в публічних політичних виступах, в діяльності партій і суспільних об'єднань. Він характеризується точністю, послідовністю викладення провідних тез, емоційним забарвленням мовлення, що допомагає створити «панораму сучасності», крізь призму якої аналізуються факти та явища буття. Це дозволяє використовувати мас-медіа для трансляції певних повідомлень та формування уявлень щодо рідних людей та явищ, зокрема політичних фігур та їх іміджу. 38 Імідж політичного діяча є основним засобом його впливу на маси. Саме тому до його формування часто залучені різноманітні психотехнології. В процесі іміджмейкінгу особистість політика часто змінюється внаслідок адаптації до виробленого «ідеального» образу, який завчасно виявляється шляхом аналізу багатьох суспільно-політичних факторів. Основна мета такої трансформації – отримати симпатії електорату. Поєднання психотехнологій зі ЗМІ та публіцистикою допомагає представити певного політика та факти з його біографії в бажаний спосіб з метою викликати в людей відповідну реакцію, а отже зформувати необхідне ставлення або образ. Важливо зазначити, що використання технологій психолінгвістичного програмування є різновидом впливу на свідомість реципієнтів, тобто передбачає можливість породження або підсилення певних уявлень, часто хибних або ж безпідставних. Такий вплив є невід’ємною особливістю мови політиків, а отже наявний в будь-якому середовищі, де реалізується політичний дискурс. Врахувавши цей факт, вважаємо доцільним детально проаналізувати сучасні лінгвістичні особливості політичного дискурсу включно з усіма елементами, за допомогою яких здійснюється вплив на електорат та його політичні вподобання і переконання. 39 РОЗДІЛ II РОЛЬ ЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ У ФОРМУВАННІ ІМІДЖУ ПОЛІТИКА В розділі II ми подаємо результати наших досліджень за такими напрямами: 5. В підрозділі 2.1 ми дослідили поняття впливу та маніпуляції, систематизували стратегії їх формування та описали елементи маніпуляції в репрезентації іміджу політика; 6. В підрозділі 2.2 ми систематизували основні лексичні та синтаксичні засоби, що дозволяють здійснити вплив на читача, в медійних текстах. Ці засоби також широко використовуються при формуванні іміджу політичного діяча; 7. В підрозділі 2.3 ми приділили особливу увагу політичній метафорі (її функціям, засобам утворення, схемам метафоричного переносу), оскільки метафора є найефективнішим засобом трактування (зокрема маніпулятивного) різноманітних політичних концептів включно з іміджом політика. 2.1. Маніпулятивний компонент формування іміджу політика Велику роль в засобах масової інформації відіграє маніпуляція. Саме тому ми вважаємо за необхідне розглянути головні особливості впливу на читацьку аудиторію. При визначенні поняття «маніпуляція» як наукового відображення суті таємного, прихованого впливу, зазвичай виділяють три головні (родові) ознаки маніпуляції: По-перше, маніпуляція – це вид духовної, психологічної дії (а не фізичне насильство або загроза насильства). Основним місцем впливу маніпулятора є дух, психічні структури людської особистості. По-друге, маніпуляція – це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим для об’єкта маніпуляції. Успіх маніпуляції гарантований, коли людина, якою маніпулюють, вірить в реальнсть і неминучість всього, що 40 відбувається. Іншими словами, успіх маніпуляції потребує фальшивої дійсності, в якій її присутність буде непоміченою [45, с. 60]. По-третє, маніпуляція – це вплив, який вимагає значної майстерності і знань. Коли йдеться про суспільну свідомість та політику (навіть місцевого значення), то до розробки акцій зазвичай залучаються фахівці або використовуються спеціальні знання, отримані з літератури чи інструкцій. До людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об’єктів, речей. Маніпуляція – це складова технологій влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера [53, с. 158]. Аналіз прямого значення маніпуляції дозволяє метафорично інтерпретувати її як своєрідний контроль над людиною, який здійснюється через вплив на її «важелі». У філософському розумінні, маніпулятор може використати три основні: переконання, бажання й емоції об’єкта маніпуляції [48, с. 58]. За цією системою обман є маніпуляцією переконаннями, оскільки є спробою переконати адресата в істиності тези, в яку сам адресант не вірить. В цьому контексті вважаємо доцільним навести висловлення Лакоффа Дж. і Джонсона М.: «We understand a sentence as being true when our understanding of the sentence fits our understanding of the situation closely enough», тобто «ми розуміємо висловлення як неправдиве, якщо наше розуміння висловлення не відповідає нашому розумінню ситуації» [57, c.198]. Подібним до попередньої форми є підсилення хибних і безпідставних переконань через висловлення підозр, інсинуацій, навідних питань (які містять потрібний варіант відповіді). Підбір лексичних одиниць з негативною конотацією та використання особливого тону підсилюють потенціал цієї форми, оскільки передбачають ще й маніпуляцію емоціями [29, с. 96]. Щодо маніпуляції бажаннями, то вона базується на створенні в адресата ірраціональних, безпідставних бажань, тобто бажань, які не відповідають його поглядам. До цієї категорії можна віднести, наприклад, застосування реклами, яка формує в нас бажання купувати товари всупереч об’єктивно сформованим і усвідомленим потребам. Спорідненою до зазначеної формою маніпуляції бажаннями є спокуса, яка полягає в спонуканні адресата до виконання дії, яку він вважає небажаною за 41 конкретних обставин [29, с. 97]. Якщо маніпуляція бажаннями є типовою для реклами, то маніпуляція емоціями регулярно застосовується в політичній комунікації, де завдяки лише одному тону закликів можна породжувати неадекватні емоції в багатотисячного колективного адресата. Іншим знаряддям боротьби в арсеналі маніпулятора емоціями є спеціально підібрана лексика з негативною конотацією. Обидва ці засоби часто перетворюють процес сучасної політичної комунікації на своєрідну антирекламу політичних опонентів [29, с. 98]. Крім того, за допомогою емоцій можна привернути увагу адресата до необхідної інформації. Отже, маніпулятивний вплив на особу здійснюється через контроль її переконань, бажань і емоцій. В свою чергу, визначаємо маніпуляцію як вид навмисного й прихованого психологічного впливу, метою якого є збудження в адресата неусвідомлених і безпідставних переконань, бажань і емоцій. Обман також належить до категорії маніпуляції переконаннями. Відповідно до результатів нашої первинної теоретичної розвідки, ми можемо стверджувати, що маніпуляція – це спосіб духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і орієнтований на зміну думки, спонукання людей на рух в потрібному владі напрямку. Маніпуляція свідомістю є соціопсихолінгвістичним явищем і здійснюється за допомогою мовних засобів, які в поєднанні з позалінгвістичними засобами, певними прийомами організації тексту, структурування та подання інформації утворюють маніпулятивні стратегії. До таких стратегій належать зокрема: стратегія ухилення від істини – включає тактики навішування ярликів, перенесення та вживання неологізмів; стратегія викривлення інформації – тактики повторення, гіперболізації та применшення, спрощення понять, замовчування, фабрикації фактів, а також подрібнення цілісної картини; стратегія імунізації висловлювань – тактики посилання на авторитети та вживання універсальних висловлювань; 42 стратегія групової ідентифікації – тактики дистанціювання; стратегія структурування за принципом релевантності – тактики надання важливої інформації на початку і в кінці повідомлення та використання структур з імплікативним потенціалом [32]. В сучасній політичній діяльності використовуються різні стратегії лінгвістичного маніпулювання для досягнення цілей, зокрема: • Агресія: пряма – інвективи, звинувачення; прихована – нав'язування лексики, фразеології, символіки, формування внаслідок цього певного світоглядного блоку («розвинутий соціалізм», «антитерористична операція» тощо). • Контроль права на повідомлення: відсутність слова «агресія» (право говорити належить Лідеру, тобто символічне передування посади, професіоналізму або компетентності), запровадження цензури (заборона ЗМІ або створення «фільтрів»); запровадження системи внутрішньої цензури. Створення системи владної ієрархії: політичний дискурс «головного» та «підлеглого» [32]. В сучасному політичному процесі можна також виокремити такі маніпулятивні стратегії лінгвістичного походження: • персоніфікованість: «Я знаю його/ її як порядну людину»; • інтимність звернень: «мої друзі», «моя нація»; • розповсюдження політичної риторики на побутовий рівень: «рівні права та можливості»; • командність риторики: «прозора політика», «прозорі конкурси» [59]. Також можуть використовуватись різноманітні риторичні фігури, зокрема метафори («треба подолати хворобу, яка метастазами вразила політичну систему»), метонімії («країна чекає») тощо. Політики та технологи тяжіють до використання класичних методів маніпулятивного впливу. Метод «навішування (наклеювання) ярликів», який вже згадувався раніше, є одним з найбільш популярних в політиці. Він може використовуватись без обмеження в просторі й часі, розповсюджується на людей, політичні процеси, історичні етапи. Метод «легалізації брехні» передбачає, що політик використовує власний політичний статус та авторитет, та своєю 43 підтримкою певного факту або події, «легалізує інформацію, навіть якщо вона не відповідає дійсності [6, с. 100]. Метод відсутності питання «Чому?» застосовується, коли необхідно повідомити про події, явища або процеси без опису причин їх виникнення. Наприклад, економічні та політичні кризи презентуються аудиторії як явища, що відбуваються самі, або внаслідок причин, які неможливо прогнозувати та попередити. Як результат, з'являється новий метод – «маніпулятивне порівняння», що полягає в нерівноцінному використанні предметів для порівняння, особливо якщо йдеться про статистичні матеріали. Необізнана аудиторія не здатна розпізнати маніпулятора. Більш того, у випадках, коли задля маніпулювання оперують цифрами, враховується особливість людського мозку, який не здатен обробляти цю інформацію, тому людина просто не фіксує помилки [6, с. 101-102]. Важливо наголосити, що вибір стратегії маніпуляції є лише першим кроком в процесі здійснення впливу – ефективне маніпулювання завжди передбачає використання певних мовних засобів, завдяки яким автор повідомлення матиме змогу вплинути на адресата. Відповідно, ми вважаємо доцільним дослідити засоби здійснення впливу на реципієнта в підрозділі 2.2. 2.2. Специфіка стилістичних засобів в політичних медіатекстах Під час нашого дослідження ми виявили, що найбільш широко в медіатекстах використовуються лексичні засоби мови, які дозволяють здійснити прихований вплив на читача. До них належать епітети, гіперболи, порівняння, повтори, риторичні запитання, метафори, кліше та ідіоми. Одним з найпоширеніших та найефективніших засобів впливу на читача в медіатексах є епітет. В лінгвістичній літературі є багато визначень цього поняття. Так, Арнольд І. В. дає таке визначення: «Епітет – один із основних тропів, художнє образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість предмета, поняття, дії. Найчастіше епітетами виступають означення-прикметники, в широкому розумінні епітетами називають іменники-прикладки, а також прислівники, які метафорично пояснюють дієслово» [2, с. 78]. 44 Найбільш повне, на нашу думку, тлумачення цього поняття дає Селіванова О. О. За твердженням дослідниці, епітет – це «стилістична фігура, троп, що є означенням чи обставиною в реченні як атрибут предмета, дії, стану й характеризується високою емотивно-експресивною зарядженістю, оцінісністю й образністю. Епітет має метафоричну або метонімічну природу. В широкому розумінні епітет є не лише метафорою чи метонімією, а і будь-яким емоційно- оціночним атрибутом» [42, с. 192]. Вчена звертає увагу не тільки на експресивну сутність художнього означення, а й на зв’язок епітета з іншими тропами, тобто розглядає його в тропеїчній системі мови. Узагальнення змісту тлумачень терміна «епітет» дозволяє зробити висновок, що епітет – це стилістичний засіб передачі власного світобачення письменника, художнє образне означення, яке викликає певне емоційне ставлення до предмета опису в читача. Іншими словами, епітет – це лексико-синтаксичний троп, оскільки він виконує функцію визначення (a silvery laugh) або обставини (to smile cuttingly), або звертання (my sweet!), виражається не стільки обов’язково переносним характером слова, а скоріше обов’язковою наявністю в ньому емоційних або експресивних і інших конотацій, завдяки яким показано ставлення автора до предмета [19, с. 50]. В політичному дискурсі також широко використовується метонімія, яка забезпечує лаконізм викладу, створює стійкий образ, що дає можливість читачу чи слухачу виявляти приховану інформацію, сприяє сприйняттю політичних образів і підсилює їх. Створенню експресії метонімії сприяє емотивно-оцінна та експресивна лексика. Найпродуктивнішими моделями метонімічних перенесень в політичних текстах є «організація – члени організації; департамент/установа – ті, хто працюють в департаменті/установі», «назва країни – люди, що живуть в країні», «дата – подія, що відбулась в цей час», континент – країни, що розташовані на континенті», наприклад: Key economic sectors – especially energy and heavy industry – remain in the hands of oligarchs powerful enough to fix prices and intimidate challengers. 45 В текстах політичного характеру цей стилістичний засіб виконує такі функції: 1. По-перше, метонімія дозволяє економити мовні засоби, оскільки може замінити комбінацію декількох слів одним словом; 2. По-друге, метонімія надає тексту розмовного характеру та додає унікальності, що привертає увагу читача; 3. По-третє, метонімія сприяє деперсоніфікації, тобто створює об’єктивно- знеособлений опис в тих випадках, коли загострення уваги на конкретних особах неістотне[5, с. 67]. Автори медіатекстів досить часто використовують в своїх роботах порівняння. Порівняння – важливий образотворчий засіб поетичної мови, «фігура мови, що полягає в зображенні особи, предмета, явища чи дії через найхарактерніші ознаки, які є органічно властивими для інших» [23, c. 112]. Дослідники розрізняють порівняння сталі (фольклорні) та індивідуально-авторські. Вони також наголошують, що особливістю останніх є несподіваність вибору об’єкта порівняння: «поетичні асоціації й наближення далеко не завжди перебувають в гармонії з асоціаціями й наближеннями буденними; тут часто виявляється внутрішня «субстанція» речей, їхні неочевидні, але істотні прикмети, або ж по-новому розуміються традиції народнопоетичного вжитку» [23, c. 113], наприклад: President Petro Poroshenko was no one’s idea of the face of Ukraine’s future. Now he looks like the last hope. Цікавим є явище метафори-порівняння. За способом лексико-граматичного вираження порівняльних зв’язків, ця конструкція нагадує порівняння з об’єктом в родовому відмінку. Однак «…субстантивні компоненти генитивної конструкції утворюють особливі зв’язки один з одним, і виражають одночасно і злиття нормативної та метафоричної семантики одного з компонентів, і роздільність порівняльної конструкції» [51, с. 639]. Основна відмінність між цими конструкціями, полягає в зміщенні формально-синтаксичного керування в напрямку від об’єкта порівняння в порівняльній конструкції до суб’єкта в порівнянні-метафорі. Конструкція метафори-порівняння рідко зустрічається в 46 українських художніх текстах. В англійських текстах, зважаючи на аналітичну природу самої англійської мови, відношення родового відмінка виражає прийменник of. Арнольд І. В. вважає подібні синтаксичні структури англійської мови інвертованими епітетами зі зміщеним смисловим денотатом, вектор дії якого спрямовується від керуючої лексеми в словосполученні до керованої, що формально є означенням [2, с. 107]. Перше слово надає словосполученню яскравого метафоричного забарвлення; таке поєднання ця дослідниця вважає двочленною метафорою (спеціальною метафоричною аппозитивною конструкцією з перепідпорядкуванням), наприклад: «In the wide land under a tender lucid sky, a cloud drifting westward amid a pale green sea of heaven, they stood together, children that had erred» [2, с. 108]. Доволі поширеною стилістичною фігурою є гіпербола, головна функція якої – підсилення, підкреслення певної властивості або якості предмета, дії, політичного явища. Гіпербола – це словесний зворот, в якому ознаки предмета, що описується, подано в надмірно перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу увагу читача. В основі гіперболи завжди лежить елемент певної абсурдності, різкого протиставлення здоровому глузду або суспільному досвіду. Гіпербола завжди привертає до себе увагу, виступає як несподіванка, що часто руйнує автоматизм читацького сприйняття [42, с. 164]. Ця стилістична фігура поєднується з іншими стилістичними засобами, що додає їм відповідного забарвлення. Завдяки таким поєднанням з’являються гіперболічні порівняння, метафори тощо. Характер, що зображується, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Проте публічні гіперболи зазвичай не абстрактні, вони мають реальне підгрунття, адже в кожному образі зображена реальна дійсність і певні публічні постаті. Загалом, гіпербола – продуктивний засіб впливу на читацьку аудиторію. Вона використовується автором в тому випадку, коли потрібно підкреслити важливість проблеми, що розглядається, що дозволяє вплинути на реципієнта, змусити пересічного громадянина здійснити певну дію [47], наприклад: Virtually all of their income is wiped out through exorbitant, unreasonably high gas prices, this means that people have no money left to support the Ukrainian economy. 47 Яскравим прикладом стилістичного прийому в медіатекстах є повтор. Семантичний повтор грає важливу роль в реалізації фунцій політичного дискурсу. Сучасний англомовний політичний дискурс є складною єдністю різнорівневих повторів, які створюють своєрідний лексичний ритм, що значно посилює сугестивний вплив мовленнєвого акту. Аналіз моделей повтору виявив, що в політичних промовах повторюються як окремі лексеми, так і різні за структурою синтаксичні утворення, що зміцнює когезію тексту. Широке використання повторів в політичному дискурсі є цілком природнім, оскільки «завдяки своєму великому емоційно-експресивному потенціалу фігури повтору виступають засобом акцентування уваги слухача, психологізації, смислового та емоційного посилення, ритмічної організованості» [50, с. 91]. Використання повторів є ефективним засобом впливу на свідомість, оскільки однакова та повторювана інформація поступово перестає усвідомлюватися і починає впливати на підсвідомість. Це сприяє асоціативному закріпленню певної інформації в потрібному емоційному контексті. Далі таке закріплення починає діяти в зворотньому напрямку, тобто на свідомість. Схема такого впливу має такий вигляд: інформація – свідомість – підсвідомість – свідомість. Повтори отримують асоціації й набувають особливої психологічної та символічної глибини, що створює міцну основу для сприйняття навіювання. Це пояснює велику кількість саме лексичних повторів, що застосовуються в політичних текстах, наприклад: According to the journalist, Western politicians and diplomats, who were present at the forum, demonstrated a good attitude and respect to the president of Ukraine. «We hope he will be a good president and he will have a good team, » the journalist concluded. Іншим сильним засобом експресивного синтаксису є риторичне питання. За допомогою риторичного питання виражається емоційно-оцінна реакція на те, що повідомляється. Це допомагає авторам статей політичного характеру переконати читацьку аудиторію в істиності висловлених думок. Цьому сприяє категоричність, властива риторичним питанням. Крім тісної взаємодії логічних і емоційних стилістичних функцій самого риторичного питання, в текстах політичного спрямування відбувається взаємний вплив стилістичних функцій 48 інших стилістичних прийомів, які дотичні один до одного. Як правило, цей процес проходить в межах однієї диктеми, а також семантики лексичних одиниць, що використовуються у складі риторичного питання. При цьому значно збільшується емотивно-оцінний, а також експресивний потенціал як самих питань, так і інших емотивно-експресивних прийомів [45, с. 60], наприклад: «What country should we build?» Мовні кліше – сталі вирази, що легко сприймаються та відтворюються всіма носіями мови. Терміни «мовні стереотипи», «фразеологізми» в лінгвістичній теорії часто вживають як синоніми до мовних кліше. Всі ці явища утворюють певне понятійне поле. Можна зробити висновок, що мовні кліше – окремий клас сталих, граматично неоднорідних, регулярно відтворюваних блочних фразеологічних одиниць в типових мовних ситуаціях [3, с. 8], наприклад: «Mr. Zelensky thanked the voters from a full heart». Кліше дозволяють забезпечувати точність мови. Їх антиподом в мовленні є штампи, що сприймаються як явище негативне. Це зумовлює потребу в необхідності розрізнення кліше та штампів, оскільки «деякі риси об’єднують мовний штамп з мовним кліше. Але якщо з необхідністю кліше можна погодитись, то необхідність мовних штампів визнати важко» [3, с. 8]. Кліше, що належать до соціально-політичної сфери, описують події сучасності, які мають соціально-політичний підтекст і викликають чи не найбільший інтерес читачів преси. Саме попит на інформацію пояснює наявність відповідних статей в медіа, написання яких потребує використання певних політичних або соціальних кліше. Сьогодні англомовні журналісти все частіше послуговуються фразеологізмами, зокрема ідіомами, як невичерпною скарбницею лексики, що надає більшої експресії їхнім творам. Мова в текстах стає виразнішою й колоритнішою завдяки їх використанню. В статтях ідіоми часто вживають у звичних для них значеннях. Властива фразеологічна образність оживляє розповідь, надає їй іронічного забарвлення [30, с. 163]. У вітчизняному мовознавстві довго існувала традиція називати ідіоми «фразеологічними зрощеннями», за термінологією відомого мовознавця Виноградова В. В., який розподілив фразеологічні одиниці на фразеологічні зрощення (або ідіоми у вузькому значенні), 49 фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення [30, с. 163]. Ідіома (від грец. особливість, своєрідність) – стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів [30, с. 164], наприклад: «Others say Poroshenko is the lesser of evils compared with front-runners, producer and satirist Volodymyr Zelenskiy or former Prime Minister Yulia Tymoshenko». Журналісти часто надають особливу перевагу використанню розмовної, стилістично зниженої фразеології, для змішування різних стилів, що часто створює комічний ефект. Також комічності додає використання викривлених книжкових фразеологізмів. Проте в усіх цих випадках фразеологізми вжиті в звичайному для них значенні. Загалом, журналісти розглядають фразеологію як сировину, що потребує творчої обробки. Тому в результаті авторської інтерпретації виникають нові трактування вже відомих фразеологічних сполучень, а новаторська обробка надає їм нового експресивного забарвлення, що посилюює їх виразність [30, с. 165]. Дієвим інструментом впливу на аудиторію, засобом номінації й оцінювання діяльності певного політичного суб’єкта, а також способом формування політичної термінології слугує метафора. Метафора – образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії за подібністю переносяться на інший [51, с. 638]. Чимало метафор слугують засобами підкреслення негативних характеристик політиків-конкурентів, соціального, економічного життя країни. З іншого боку, українські політичні діячі часто апелюють до загальнолюдських цінностей в намаганні надати героїчного, патетичного обрамлення своєму мовленню, викликати позитивну реакцію реципієнта. Метафора є одним з найпотужніших засобів створення образів в медіатекстах, адже здатна справляти відповідний ефект на аудиторію через яскраве зображенням дійсності. Вона використовується для зміни наявної політичної картини реципієнта, спонукає його до певних дій і формує в нього емоційний стан, який потрібний адресанту. Саме тому ми вважаємо доцільним розглянути специфіку метафори більш детально в підрозділі 2.3. 50 2.3. Особливості функціонування політичної метафори Метафора – один із основних тропів політичного мовлення. За допомогою метафори певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю або через контраст. Як відомо, мовний контент має значний вплив на популярність політичного діяча, на результат виборів, поведінку населення тощо. «Політична метафора тісно пов’язана з типом політичного мислення, а отже, і з політичними преференціями соціуму» [56]. В лінгвістиці питання політичної метафори комплексно розглядає Арутюнова Н. Д., яка створила класифікацію метафоричних перенесень, спираючись на основні галузі знань, з яких здійснюють такі перенесення. Авторка проаналізувала метафорику українського політичного дискурсу за матеріалами періодики, виокремивши 16 семантичних типів метафори, найпродуктивнішими з яких, на її думку, є: антропоморфна («Human being» – зовнішність, тіло, поведінка), військова («War» – військові дії, боротьба, кампанія), спортивна («Sport» – змагання, перемога) та мистецька («Theatre» – гра, вистава). Дослідниця наголошує на тому, що «політична метафора в періодиці, на матеріалі якої здійснювався аналіз, маркована здебільшого негативізмом оцінок подій, явищ, особистостей зі сфери політики, а також негативним емоційним забарвленням більшості мікротекстів із метафоричним компонентом» [52]. Метафори, що використовуються в обговоренні політичного життя суспільства, все частіше привертають увагу фахівців, які прагнуть з’ясувати, як і чому утворюються ці метафори, наскільки повно вони розкривають соціальну психологію, політичні процеси та особисті якості їх учасників. Використання метафор в політичній мові є доволі продуктивним способом непомітно впливати на настрої в суспільстві, представляти нові ідеї і викликати інтерес до своєї риторики. На думку науковців-когнітивістів Лакоффа Дж. та Джонсона М., політичні ідеології будуються за допомогою метафоричних термінів. Політичні метафори, як і будь-які інші, можуть приховувати певні аспекти реальності, проте вони є більш значущими в політичній сфері на відміну від інших – «звичайних» метафор, 51 оскільки «стримують наше життя», й можуть використовуватися для керування людською свідомістю. Будь-яка метафора існує лише в певному контексті, тексті, дискурсі. Метафора є зрозумілою для реципієнта лише тоді, коли враховується контекст її вживання [57]. Оскільки основу процесів метафоризації складають процедури обробки структури знань, то метафора є в першу чергу когнітивним феноменом, що впливає на мислення. Як пишуть у своїй роботі Лакофф Дж. та Джонсон М., метафори, власне, є феноменами, що забезпечують розуміння. Існують гіпотези про зв'язок метафори із кризовим станом свідомості, із проблемною ситуацією, з пошуком рішень проблем. Про це свідчить когнітивна теорія метафори, відповідно до якої метафоричне осмислення дійсності дозволяє сформувати безліч альтернатив вирішення проблеми [58]. Роль метафори в англомовному політичному дискурсі неможливо недооцінювати, адже її використання «оживляє» офіційний текст, а також дозволяє побачити та уявити певний процес, висвітлює його сутність, дозволяє краще зрозуміти, оцінити, визначити певні ознаки політичних явищ. В такому випадку метафори не є риторичною прикрасою, вони відображають конкретний спосіб сприйняття політичних подій, який впливає на характер відповідних рішень та дій, на засоби ведення політичного діалогу [19, с. 59]. У своїй роботі «Сучасна теорія метафори» Лакофф Дж. визначає метафору як міжпредметний перенос, або перетин концептуальних областей (cross-domain mapping). При цьому поняття метафори як міждоменного переносу всередині концептуальної системи (метафоричної концептуалізації), і метафоричного вислову в мові чітко розмежовуються. Метафоричний вислів (слово, фраза, речення) належить до сфери мови і є лише зовнішнім проявом глибинного переносу всередені концептуальних областей. Отже, «локус метафори – в думці, а не в мові» [57]. В основі когнітивного підходу лежить припущення про те, що когнітивні структури (сприйняття, мова, мислення, пам'ять та дія) нерозривно повязані між собою в межах одного загального завдання – пояснення процесів засвоєння, 52 обробки та трансформації інформації, які власне і визначають сутність людського розуму [2, с. 174]. Метою когнітивного аналізу політичного дискурсу є з’ясування того, як в структурах мови простежуються знання людини про світ, зокрема про політичну картину світу. Техніка когнітивного аналізу дозволяє оцінити уявлення людини про навколишній світ, її симпатії, антипатії, систему цінностей. Одночасно вона дозволяє робити висновки про політичну ситуацію, тому що внутрішні моделі світу є частиною об’єктивної політичної картини. Когнітивний аналіз здійснюється за допомогою дослідження концептів, метафоричних моделей та фреймів, тобто структур, що відображають стереотипні ситуації. Метафоризація ґрунтується на взаємодії двох структур знань – когнітивної структури «джерела» (source domain) і когнітивної структури «мети» (target domain). У процесі метафоризації певні ділянки мети перебудовуються за зразком джерела, тобто відбувається «метафорична проекція» (metaphorical mapping) або «когнітивне відображення» (cognitive mapping). Метафорична проекція виявляється на рівні семантики речення і тексту у вигляді метафоричних образів. Наприклад, метафора «народ/суспільство» [ціль] – це «стадо» [джерело] в реченні «Ми знову лише мовчазне стадо у згубних іграх «верхів» звертає увагу адресата на ідею «пасивності», що є частиною когнітивної структури (фрейму) «стада»: система знань про світ визначає, що стадо тварин (наприклад, корів – як прототип для європейської культури) керується пастухом [64, с. 217]. В політичній комунікації метафора використовується на межі індивідуального і загального. Передусім, це пов’язано з тим, що тут переплітаються політологічна, юридична, економічна лексика і термінологія з одного боку, та експресивна та оцінна лексика текстів, розрахованих на широку аудиторію, з іншого. В процесі дослідження характеристик конкретних метафоричних моделей, науковці дійшли висновку, що необхідним для виконання цього завдання є послідовна систематизація метафор в мові. Це дає підставу наголосити, що метафорична модель – це схема зв’язку між поняттєвими сферами. Вона утворюється в свідомості мовців під час процесу пізнання та зіставлення концептів 53 двох різних сфер пізнання і може бути реалізована за допомогою використання метафори [61]. В бінарній метафоричній моделі розрізняють ментальні сферу-джерело та сферу-мету. Ментальна сфера-джерело слугує для утворення продуктивних метафоричних моделей за допомогою фреймово-слотових операцій. Фрейм – це структурована репрезентація знань, інформація про певну стереотипну ситуацію та про текст, що її описує. Фрейми складаються зі слотів – елементів певної ситуації, інформації, що є релевантною до фрагменту дійсності, що описується. Першою проблемою, що виникає при спробі систематизації політичних метафор, є вибір класифікації. Основою для систематизації може слугувати вихідна поняттєва сфера (сфера-джерело метафоричної експансії) [61]. Наприклад, «Політика» – сфера-мета, яка притягує метафоричні моделі з різних джерел: Політика – це будівля (артефактна метафора); Політика – це механізм (артефактна метафора); Політика – це живий організм (природоморфна метафора). Аналіз політичних концептів – це одне з найбільш актуальних завдань політичної лінгвістики. Його мета – дослідити форми вживання ключових понять соціальних теорій (воля, демократія, революція, класова боротьба, мир, нація, лівий і правий, прогресивний і реакційний) в політичних текстах. Стійкі відповідності між областю джерела та областю мети, зафіксовані в культурній традиції суспільства, одержали назву «концептуальних метафор». До фонду концептуальних метафор європейської культури входять такі базові метафоричні проекції, як «час – це гроші», «суперечка – це війна», «життя – це подорож» та інші. Концептуальні метафори можуть утворювати узгоджені концептуальні структури глобального рівня – метафоричні «когнітивні моделі» [62]. За потреби, можливо використовувати не цілу сферу-джерело, а лише її частини – фрейми – для класифікації метафоричних моделей. Наприклад, в поняттєвій сфері-меті «Політика» можна виділити такі фрейми: суб’єкти політичної діяльності (політичні лідери, активісти, електорат тощо), політичні 54 організації, політичні інститути (парламент, кабінет міністрів, муніципальні органи влади тощо), політична діяльність, відносини між суб’єктами влади тощо. Завдяки цій основі для класифікації, можна утворити такі метафоричні моделі: політик – представник тваринного світу. Цікавим прикладом використання такої моделі є метафори, пов’язані з американськими політичними партіями: республіканці – the republican elephants, демократи – the democratic donkeys; політик – спортсмен (leader, outsider, chess player, boxer, prize-fighter). В цьому фреймі метафора досить яскраво описує манеру та спроможність до дій певної політичної фігури; політик – частина живого організму (head, heart, hand, eyes). Як і в попередньому випадку, цей фрейм характеризує ступінь спроможності політика до дій, а також те, чим він послуговується для прийняття рішень («head» характеризує логічні підстави до дій, «heart» – людину, що приймає рішення під впливом емоцій тощо); фрейм «relations between subjects» може бути описаний за допомоги сфери- джерела «war» – військові дії, боротьба, кампанія; «theatre» – гра, вистава; «animal world» – метафоричне порівняння представників влади з представниками фауни та опис відносин між ними; «sport» – змагання, перемога тощо [64]. Друга проблема метафоричного моделювання політичної дійсності – визначення поняттєвих сфер: сфери-джерела та сфери-мети метафоричної експансії, та їх предметного складу, що здатні слугувати джерелом або напрямом для метафоричного перенесення. Задля спрощення класифікації було виділено та схарактеризовано чотири широких моделі політичної метафори, що є найтиповішими для сучасної політичної дійсності [12; 14; 62; 64]. 1. Антропоморфна метафора. Антропоморфність, тобто надання неживим предметам властивостей розумних людських істот, широко застосовується в політичному тексті. Згідно з цією метафоричною моделлю, людина створює та змінює навколишню політичну дійсність виключно за своєю подобою, надає їй характерних рис живої істоти. Антропоморфна метафора дозволяє описати складні 55 та далекі від буденності політичні явища як прості та відомі для широкого загалу речі, наприклад «appearance», «character», «body», «social and family relations». 2. Природоморфна метафора. Жива та нежива природа здавна виконували роль моделі, відповідно до якої людина уявляла соціальну, зокрема політичну реальність, і створювала мовну картину політичного світу. Джерелами метафоричної експансії в цьому випадку є поняттєві сфери: «animal world (fauna)», «plant world (flora)», «inanimate nature world», тобто політичні реалії усвідомлюються в концептах навколишнього середовища. 3. Соціоморфна метафора. Різні складові соціальної картини світу постійно взаємодіють між собою в людській свідомості. Саме з цієї причини світ політики постійно метафорично моделюється за зразком інших сфер соціальної діяльності людини. Досліджуваний розділ політичних метафор охоплює такі сфери-джерела: «delinquency», «war», «theatre», «sport». 4. Артефактна метафора. Однією з найбільш продуктивних метафор в сучасній політичній комунікації є артефактна. Метафора зі сферою-джерелом «artefact» концептуалізує різноманітні соціально-політичні явища й процеси, шляхом звернення до артефактів, тобто предметів та об’єктів, створених людиною. Людина, що реалізує себе в створених нею артефактах, моделює й політичну сферу, уявляє її як «machinery», «buildings», «tools and instruments» тощо. Отже, дослідження метафори дозволяє нам зробити висновок, що вона є дієвим інструментом впливу на аудиторію, засобом номінації й оцінювання діяльності певного політичного суб’єкта, а також способом формування політичної іміджу. Висновки до розділу II В цьому розділі ми розглянули роль лінгвістичний засобів у формуванні іміджу політика та констатували наявність у них маніпулятивного потенціалу. Слова та граматичні структури в політичних медіатекстах мають вплив на свідомість людини. Вони викликають певну реакцію, спонукають до роздумів та висновків. Автори періодичних видань активно послуговуються сугестивною 56 функцією мови, вигадують нові засоби, щоб привернути увагу слухача, переконати опонента, нав’язати думку стосовно політичного діяча. Визначення засобів впливу, що властиві політичному дискурсу, а також аналіз їх дієвості дозволяють виявити маніпуляцію та протистояти маніпулятивному впливу ЗМІ. Ми дослідили специфіку стилістичних засобів в політичних медіатекстах та виявили, що автори робіт політичного характеру активно використовують стилістичні засоби, зокрема епітет, порівняння, гіперболу, метафору, риторичне питання, повтори, мовні кліше та ідіоми для ефективного впливу на аудиторію. Спостереження за функціонально-стилістичною специфікою мовних елементів засвідчують, що стилістичні фігури та тропи є найбільш продуктивними мовними засобами в політичній комунікації. В політичних текстах вони виконують такі функції: навіювання, економія мовних засобів, створення образів та їх передача через звичайні явища. Вони також мають вплив на створення іміджу політика. Останній підрозділ було присвячено дослідженню специфіки такого стилістичного засобу як метафора. Результати здійсненого аналізу дозволяють зробити висновок, що вона є одним із найпродуктивніших прийомів впливу на реципієнта, який використовують в політичній комунікації здебільшого як засіб номінації та оцінки певного політичного суб’єкта. Метафора – це перенос між різними концептуальними областями з області мети (target domain) на явища з області джерела (source domain). До основних метафоричних моделей, котрі вливають на формування іміджу політичного діяча, належать: природоморфна метафора, де політик є представником тваринного світу; антропоморфна метафора, де політик – частина живого організму; cоціоморфна метафора, що порівнює політику зі спортом, театром, тощо; артефактна метафора, де людина реалізує себе в створених нею артефактах, моделює політичну сферу. Головна функція метафори в політичному тексті – формування в читача позитивної чи негативної думки щодо певної політичної одиниці – політика, партії, програми, заходу. Отже, метафора – універсальний засіб переконцептуалізації дійсності, який часто використовується в політичних текстах для нав’язування «своєї правди». 57 У підсумку ми здійснили детальний теоретичний розбір стилістичних засобів, які найчастіше використовуються в політичних медіатекстах для впливу на реципієнта. В розділі III ми наводимо результати аналізу медіатекстів, в яких імідж політика репрезентовано за допомогою досліджених нами лінгвістичних засобів. 58 РОЗДІЛ III ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ІМІДЖУ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА ТА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕАЛІЙ Метою цієї магістерської роботи є виявлення, аналіз та систематизація засобів репрезентації іміджу українських політичних діячів в англомовних ЗМІ. Для досягнення мети дослідження нами було проаналізовано фрагменти, що містять мовні дескриптори (маркери) іміджу сучасного українського політика. Фактичний матеріал нашого дослідження становлять фрагменти статей, рецензій, інтерв’ю англомовних ЗМІ, що містять вищевказані дескриптори. Кількість проаналізованих фрагментів нараховує 100. Для досягнення поставленої мети ми проаналізували фактичний матеріал за такими напрямами: 1. Виявили та систематизували концепти (топіки), що представлені в англомовних ЗМІ (підрозділ 3.1); 2. Провели якісний та кількісний аналіз лінгвістичних засобів репрезентації іміджу українського політика в сучасних англомовних ЗМІ (підрозділ 3.2); 3. Здійснили авторський переклад найбільш яскравих з проаналізованих фрагментів та виявили специфіку відтворення стилістичних фігур, що були описані в розділі 3.2, засобами української мови (підрозділ 3.3). Зупинимося більш детально на результатах роботи по кожному напряму дослідження. 59 3.1 Аналіз концептів (топіків), що репрезентують українські політичні реалії в англомовних ЗМІ Під час роботи з джерелами фактичного матеріалу нами було встановлено, що велику увагу на шпальтах зарубіжних видань приділяють не лише конкретним персоналіям, а й опису загальної політичної ситуації в країні. Вважаємо доцільним включити ці речення до загальної вибірки, оскільки політико-соціальна ситуація в будь-якій країні завжди формується її політичними фігурами. Зважаючи на вищевказану інформацію, загальна вибірка фрагментів, що містять експресивні засоби репрезентації політичної ситуації в країні та іміджу сучасних українських політиків, представлена такими топіками: 1) Приклади, що містять засоби презентації іміджу різних українських політичних фігур включно з парламентаріями, суспільними активістами, народними депутатами тощо. Кількість таких фрагментів в загальній вибірці становить 73 одиниць. Наприклад: As his country's top diplomat, Dmytro Kuleba remains quietly confident Ukraine can maintain the backing of the allies that count: the ones which provide tangible support (1). Svyrydenko would also be the second female prime minister in Ukraine’s history, after the firebrand politician and Orange revolution heroine figure Yulia Tymoshenko (3). That the publicity-shy Zaluzhnyi, currently Ukraine's ambassador in London, felt the need to issue a statement was striking in itself (1). За результатами нашого дослідження було встановлено, що з-поміж всіх політичних фігур найбільша увага в зарубіжній пресі приділяється чинному Президенту України Володимиру Зеленському та голові Президентської Адміністрації Андрію Єрмаку. Тому вважаємо доцільним окремо виділити компоненти, які стосуються репрезентації іміджу саме цих двох політичних діячів: 60 Фрагменти, які репрезентують імідж Володимира Зеленського (зовнішній вигляд, стосунки з міжнародними партнерами, поведінка на різних заходах тощо). Кількість таких фрагментів в загальній вибірці становить 35 одиниць. Наприклад: Brian Glenn, a reporter of conservative network Real America’s Voice — and partner of the firebrand Maga congresswoman Marjorie Taylor Greene — had criticised Zelenskyy in February for turning up at the White House in the wartime fatigues he has become known for (3). At the start of a series of crunch meetings in Washington on Monday, Trump and Zelenskyy struck more emollient tones than at a previous encounter in February, when the Ukrainian leader was ejected from the White House (3). Donald Trump predicted that Volodymyr Zelenskyy would “come out good” from a peace agreement, and “maybe President Putin will come out good”, in the media’s portrayal of a possible deal (3). Фрагменти, які репрезентують імідж Андрія Єрмака (зовнішній вигляд, стосунки з міжнародними партнерами, поведінка на різних заходах тощо). Кількість таких фрагментів в загальній вибірці становить 20 одиниць. Наприклад: For many Ukrainians, he is a symbol of an old order they are desperate to leave behind (3). In a photo taken at a peace summit in Switzerland in June 2024, he stands front and centre, towering over the dozens of world leaders in attendance, and all but obscuring US vice-president Kamala Harris, who cranes her head to be seen (3). A western ambassador described Yermak’s role bluntly: “He’s the president, the prime minister, the foreign minister . . . all the ministers put together”(3). 61 2) Приклади, що описують загальне політичне становище в державі Україна включно з діяльністю установ, відносинами з міжнародними партнерами, діями політичних фігур та їх наслідками, політичними рішеннями тощо. Кількість таких фрагментів в загальній вибірці становить 27 одиниць. Наприклад: The European Commission onWednesday joined a chorus of voices publicly urging Kyiv to appoint the head of a key law enforcement watchdog— but even a bald reminder of its “reform commitments” didn’t appear to move Ukraine’s government (4). Цей приклад стосується перемовин між західними державами та українським урядом щодо призначення нового голови НАБУ. That Kyiv is refusing to confirm Tsyvinskyi despite the mounting pressure “says a great deal” about the government’s disconnect from both its own citizens and international partners, James Wasserstrom, a U.S. anti-corruption expert and member of the selection commission, told media on Wednesday (4). В цьому фрагменті попередня тема додаткового розкривається завдяки коментарю від західного експерта. Meanwhile, many are growing suspicious that some of the spy hunts mounted in search of traitors and Russian collaborators might be political witch-hunts in disguise, aimed at silencing opponents and chilling criticism (4). Тут автори оригінального повідомлення висловлюють припущення щодо істиної природи урядових акцій, спрямованих на захист державної безпеки від іноземних втручань. Як зазначалося у вступній частині, загальна кількість проаналізованих фрагментів становить 100 одиниць. Сукупні дані щодо основних топіків подано в таблиці 3.1. Таблиця 3.1. Кількісний аналіз основних концептів (топіків), що стосуються українських політичних реалій, в текстах англомовної періодики 62 № Концепт (топік) Кількість Приклади п/п 1. Володимир 35 Volodymyr Zelenskyy has arrived at the White House wearing Зеленський a bespoke black military-style suit created by Ukrainian designer Viktor Anisimov for his meeting with Donald Trump (3). But Zelenskyy has been clear about his red line: he will not give territory to Putin still under Ukraine’s control (3). 2. Загальне 27 The bureau also has an obligation to safeguard public funds, політичне he said, by cracking down on economic crime (4). становище Most Ukrainian parties and political groups seem to agree that they cannot afford to plunge back into peace-time political bickering while they are still fighting Russia (1). 3. Андрій Єрмак 20 Every scene, symbol and line of the peace formula bore his imprint. From this frozen outpost, Yermak was attempting to direct the country’s path forward again (3). But, his allies and critics agree, almost nothing happens in Ukraine without his knowledge and approval. Nobody gets to the president without going through him (3). 4. Інші політичні 18 Veteran detective Oleksandr Tsyvinskyi was chosen over a фігури month ago to lead the Economic Security Bureau — but Ukraine’s government has refused to confirm him (4). As his country's top diplomat, Dmytro Kuleba remains quietly confident Ukraine can maintain the backing of the allies that count: the ones which provide tangible support (1). Всього 100 Звертаємо увагу, що більшість фрагментів містять декілька лінгвістичних засобів, стилістичних фігур тощо (від двох до п’яти включно). Результати їх детального аналізу представлені в наступному розділі. 63 3.2 Специфіка лінгвістичних засобів, що використовуються для формування іміджу українського політика в сучасних англомовних ЗМІ Під час роботи з джерелами фактичного матеріалу ми здійснили якісний та кількісний аналіз лінгвістичних засобів репрезентації іміджу українського політика в сучасних англомовних ЗМІ. За результатами кількісної та якісної оцінки вибраних фрагментів, найбільше використання мають такі стилістичні фігури (список наведено за принципом зниження частотності): метафора, сталий вираз, ідіома, епітети. Менш вживаними є такі елементи, як гіпербола, риторичне питання, іронія та антитеза. Розглянемо дані аналізу лінгвістичних засобів та проілюструємо їх використання за допомогою найбільш яскравих прикладів. З-поміж всіх проаналізованих тропів і стилістичних фігур метафора є найбільш вживаним засобом експресії. Вона дозволяє створити яскраві асоціації, ефективно використовується для навішування ярликів, формує у реципієнта певне сприйняття особистості або ситуації. В нашому дослідженні виявлено такі типи метафор: стерті (мертві) метафори, образність яких не відчувається реципієнтом, зоометафори, «кольорові» метафори, метафори-кліше, військові метафори. Наприклад: The European Commission onWednesday joined a chorus of voices publicly urging Kyiv to appoint the head of a key law enforcement watchdog— but even a bald reminder of its “reform commitments” didn’t appear to move Ukraine’s government (4). Вираз «law enforcement watchdog» є яскравим прикладом зоометафори, яка використовується на позначення правоохоронної установи. Порівняння зі сторожовим собакою дозволяє проілюструвати ставлення до реалії, що описується, оскільки сторожовий собака зазвичай асоціюється з вірністю, увагою, готовністю діяти в будь-який час. Bald reminder та didn’t appear to move є стертими метафорами. Вони мають власну образність, яка однак не сприймається реципієнтом. 64 Eventually, with public uproar mounting, Ukraine’s president bowed to the pressure and agreed to restore the independence of the agencies — a new law turning back the clock is meant to be voted on Thursday (4). Всі виділені елементи є метафорами, що використовуються для позначення причини та її наслідків. Фрагмент turning back the clock є ідіоматичним, оскільки походить від англомовної ідіоми «to turn back the clock» в дослівному значенні «повертати час в зворотньому напрямку». Svyrydenko would also be the second female prime minister in Ukraine’s history, after the firebrand politician and Orange revolution heroine figure Yulia Tymoshenko (3). Виділений елемент містить одразу декілька метафор: «кольорову метафору», а також метафору-символ. Обидва елементи слугують для підкреслення образу Юлії Тимошенко, політична кар’єра якої прямо пов’язана з участю в Помаранчевій революції, де вона отримала символічний образ героїні. Використання відповідних метафор акцентує увагу читача на її начебто героїчному минулому та ролі, яку відігравала Юлії Тимошенко під час цих подій. Yermak’s allies argue that he is not a “grey cardinal” lurking and shaping policy in the shadows, but something new in Ukraine’s post-Soviet political world: a “green cardinal”, commanding private and public stages in his olive combat fatigues (3). Представлений фрагмент є ще одним яскравим прикладом використання так званих «кольорових метафор». У виділених елементах можна простежити кольорову символіку: аналогічно з grey cardinal, green cardinal бере своє походження від кольору одягу, що асоціюється з конкретною посадою, проте в цьому контексті наявне пряме посилання на конкретну особу та її звичний зовнішній вигляд. Zelenskyy must also avoid the calamity of his last White House meeting, when vice-president JD Vance berated the Ukrainian leader in front of the cameras and Trump 65 accused him — not Vladimir Putin, who launched the full-scale invasion of Ukraine in 2022 — of “gambling with World War 3” (3). Наявні метафори є надзвичайно експресивними не лише в контексті опису подій минулого, але й в аспекті ілюстрації ставлення західних політиків до дій чинного Президента України. The calamity of his last White House meeting показує бурхливий перебіг дипломатичної зустрічі за участю Володимира Зеленського, в той час як gambling with World War 3 слугує обвинуваченням та застереженням від необдуманих політичних кроків в майбутньому. Ukraine should become a full-fledged member of the European family of nations, while already being its indivisible historic, spiritual and intellectual part (2). Метафора «European family» була використана в одному з інтерв’ю екс- президента України Петра Порошенка. Вона сприяє формуванню позитивного образу цього політика, а також формує у читача думку про начебто теплі, «сімейні» відносини між країнами ЕС. Five years on, the war continues to bleed the nation, and so does the rule of old political elites, which is a major cause of Ukraine’s corruption (2). Метафора «to bleed the nation» має негативну конотацію, адже вона дає інформацію про те, що в країні йде війна, а це створює негативне ставлення до колишньої політичної влади. Другим за частотністю експресивним елементом є сталі вирази, тобто граматично неоднорідні, регулярно відтворювані блочні одиниці, що часто використовуються в типових мовних ситуаціях. Переважна більшість сталих виразів мають стилістичне або експресивне забарвлення. Це дозволяє вдосконалити сприйняття тексту, який в іншому випадку мав би формальну, «суху» форму. Наприклад: The antitrust body, part of Ukraine’s push to align itself with EU regulatory standards, is under the spotlight amid the prosecution of chair Pavlo Kyrylenko for alleged graft and false asset disclosures (3). 66 Сталий вираз «to be under the spotlight» дозволяє читачу легко зрозуміти сенс повідомлення, оскільки прожектор традиційно асоціюється з яскравим світлом, а отже «бути під прожектором» викликає в іноземного реципієнта асоціацію з перебуванням в центрі уваги. He’s (Yermak) on first-name terms with global power brokers and Hollywood stars (3). Завдяки виразу «to be on first-name terms», автори повідомлення показують наявність дуже близьких стосунків між головою Президентської Адміністрації та відомими іноземними персоналіями, адже звертання по імені (first name) традиційно асоціюється з високим рівнем довіри. В процесі дослідження фрагментів нашої вибірки ми також виявили велику кількість ідіом. Як стійкі неподільні мовні звороти, зміст яких не визначається змістом їх складових елементів, ідіоми передають єдине поняття, завдяки якому повідомлення набуває додаткової експресії. Наприклад: Kyiv’s formal reason for balking — that Tsyvinskyi’s father is a Russian citizen — doesn’t hold water, commission members have said (4). Українським аналогом доволі експресивної ідіоми «to not hold water» є вираз «білими нитками шито». Використання цього засобу експресії показує реальне ставлення західних діячів до процесів в українському політикумі і демонструє дуже високий рівень недовіри. Prominent Ukrainian opposition lawmaker Ivanna Klympush-Tsintsadze, who had dinner with two EU envoys the night the controversial law was signed, told POLITICO that Europe’s leaders didn’t mince their words with Zelenskyy in phone calls and private texts (4). Автори повідомлення використовують ідіому «to not mince words», що означає «прямо говорити все, про що думаєш; говорити в очі», в минулому часі для точної передачі подробиць комунікації між чинним Президентом України та західними партнерами, та дають читачу зрозуміти, що її перебіг був доволі напруженим. 67 “It is the second nail in the coffin after the Zaluzhny firing,” he said (4). В англійській мові ідіома «nail in the coffin» вживається для позначення події або процесу, що передує поганому, часто трагічному завершенню чогось. Ввикористання цього експресивного засобу обумовлене прагненням показати читачу трагічні наслідки політичного рішення для долі української держави. Volodymyr Zelenskyy’s make-or-break meeting with Donald Trump got off to a better start than many people had expected (3). Вираз «make-or-break» використовується в англійській мові для позначення ситуації на кшталт «перемога або смерть», тобто коли можливі лише два результати, чи-то позитивний, чи-то негативний. Найбільш точним українським аналогом є вираз «або пан, або пропав». Вживання цієї ідіоми в контексті зустрічі Президентів України та США акцентує увагу читача на цій події та створює напругу, оскільки підкеслює її важливість. Іноді автори вживають ідіоми не лише в текстах, але й в заголовках до них. Наприклад: From hair to nails: presidential candidates of Ukraine have passed the tests on the air (2). В цьому випадку використання в заголовку ідіоми «from hair to nails», найближчим аналогом якої в українській мові є вираз «з ніг до голови», тобто повністю, одразу привертає увагу аудиторії і стимулює бажання читача прочитати всю статтю. За результатами нашого аналізу, частотним елементом є гіпербола. Слід звернути увагу, що при вживанні гіперболи автор розраховує на те, що читач зрозуміє перебільшення як умисний стилістичний прийом. Гіперболи створюють специфічний підтекст та допомагають більш барвисто, емоційно висловити ставлення до явищ, які описано. Наприклад: Zelenskyy says he needs ‘everything’ from US and Europe on security guarantees (3). 68 Гіпербола «everything on security guarantees» в контексті повідомлення означає задоволення ключових запитів голови держави Україна щодо її захисту, а не буквально «все», що теоретично могли б дати європейські політики. A western ambassador described Yermak’s role bluntly: “He’s the president, the prime minister, the foreign minister . . . all the ministers put together” (3). Фраза «all the ministers put together» є гіперболічною, адже Андрій Єрмак має чітко окреслену посаду в українській політичній ієрархії. Основна мета цієї гіперболи – показати читачу вплив та межі влади політика, що часто виходять за рамки його офіційної ролі голови Адміністрації Президента України. “Everyone’s future and fortunes,” he said, “are determined by Andriy Yermak” (3). Наявна в представленому фрагменті ідіоматична гіпербола має політичний контекст та демонструє вплив та владу Андрія Єрмака в українському політичному середовищі, оскільки жодна людина не має можливості визначати долю всіх і кожного в межах країни. But Trump appeared to pile further pressure on to Ukraine late on Sunday, when he said Zelenskyy could end the war “almost immediately, if he wants to” (3). Цитата Дональда Трампа є політичною гіперболою, оскільки завершення війни – складний дипломатичний процес, що передбачає продуманий підготовчий етап та здійснення багатьох політичних процедур. В цьому контексті увага акцентується на наявності в Президента України можливості швидко припинити бойові дії та укласти мирний договір. З-поміж фрагментів нашої вибірки ми виокремили також риторичні питання. Цей засіб є експресивним, адже питання завжди створює емоційну напругу. Твердження у формі запитання стає більш забарвленим та емфатичним. Наприклад: Can he (Zelenskyy) sit in a room and have a polite conversation with the man who is waging war on his country? Might he be ambushed by a joint Putin-Trump proposal without the Europeans to back him up (3)? 69 Наявні риторичні питання одразу привертають увагу читача, оскільки збільшують градус напруги в тексті через акцент на серйозність сценарію, що описано авторами, а також на ймовірних подіях, що будуть розгортатися. В цьому випадку два риторичні питання йдуть одне за одним та підсилюють одне одного, що додатково збільшує експресію. Could Zelenskyy accept the idea of a trilateral summit — in the hope that it is Putin who scuppers it (3)? В цьому фрагменті риторичне питання покликане закцентувати увагу читача на складності прийняття політичного рішення зі сторони Володимира Зеленського та підкреслити, що антагонізм з боку Володимира Путіна в цьому випадку буде бажаним результатом. Ukrainian President Volodymyr Zelensky says he is convinced Ukrainians need to overcome war, poverty, corruption, and envy – to be happy. «What country should we build? What does it need for happiness? Everything is simple: to tackle our enemies» (2). В цьому випадку політик спонукає людей до певної конкретної відповіді, на яку він і очікує. Окрім цього, він сам дає однозначну відповідь на поставлене питання для досягнення значного ефекту. Для формування іміджу політиків автори англомовних повідомлень часто вживають епітети. Наведемо найяскравіші приклади: Inexperienced comedian, untested televisionstar (Zelensky), detested politician, the richest person (Poroshenko), political veteran (Yulia Tymoshenko), ousted dictator, toppled then-President (Yanukovych) (1; 3). Всі вищевказані епітети надають політичному тексту додаткової експресивності. Проте слід пам’ятати, що епітети, як виразні засоби, що ґрунтуються на виділенні якості, ознаки явища, завжди суб’єктивні. Вони використовуються для створення необхідного емоційного фону висловлювання, допомагають реципієнту виробити ставлення до того чи іншого політика. 70 «I couldn’t work with the Yanukovych team, because they are corrupt guys» he said, adding that the Naftogaz of that era never seemed to push back on the price demands of Gazprom (1). Слово «corrupt» не тільки містить негативну конотацію, а й належить до книжної лексики, яка використовується в офіційних документах. Вона передбачає достовірність, офіційність інформації, і тому подає її в очах читача як об’єктивну. Отже, епітет «corrupt» не лише створює негативну оцінку, але і пропонує цю оцінку в якості офіційної та загальновизнаної інформації. On Monday, the two men exchanged a friendly laugh about Zelenskyy’s upgraded outfit (3). Епітет «upgraded» не лише виділяє ознаку в одязі Президента України, але й акцентує увагу читача на тому факті, що зовнішній стиль змінився в кращу сторону, адже слово «upgrade» має позитивну конотацію і показує позитивний розвиток або зміни. Під час нашого дослідження ми також виявили багато метафоричних епітетів, коли переносне значення слова (як у метафорі) використовується для створення яскравого, незвичайного опису предмета або явища. Це збагачує текст і допомагає підвищити експресивність повідомлення. Наприклад: U.S. President Donald Trump, a longtime frenemy of Zelenskyy, might have been an unwitting ally as the Ukrainian leader targeted his country’s corruption busters (4). «А longtime frenemy» – приклад не лише метафоричного епітету, але й такого цікавого лінгвістичного явища як телескопія, коли початок одного слова об’єднується з частиною іншого, що дозволяє створити нове, часто доволі експресивне новоутворення. «Frenemy» (friend + enemy) можна дослівно перекласти як «друг-ворог», тобто людина, відносини з якою на зовнішньому рівні виглядають добре, але насправді мають внутрішню напруженість. В процесі нашого дослідження ми знайшли цікавий приклад використання іронії в медіатексті. Цей художній засіб зазвичай виражає глузливо-критичне 71 ставлення мовця до предмета зображення, при чому насмішка маскується зовнішньою серйозністю. Пропонуємо розглянути цей приклад більш детально: Trump commended Zelenskyy on his smart jacket and joked about his Ukrainian counterpart’s ability to avoid elections by being at war (3). За зовнішнім гумором Дональда Трампа можна простежити приховану насмішку, оскільки Президент США в ніби-то гумористичному тоні звертає увагу на болюче питання сучасної української політики — проведення виборів під час війни. Ця іронія дозволяє закцентувати увагу читача на цих процесах в пом’якшеній формі без прямих обвинувачень або навішування ярликів. Цікавим експресивним елементом є антитеза, тобто протиставлення, що виражається в наявності в межах одного речення двох елементів, які протиставляються або заперечують один одного. Пропонуємо детально розглянути вживання антитези в медіатексті: Their (Trump and Zelenskyy) appearance before the press was good natured; their talks behind closed doors will probably be less so (3). В описаному фрагменті наявний різкий контраст між двома описаними ситуаціями, зокрема між показною дружньою поведінкою політиків перед пресою та не дуже дружнім перебігом їх переговорів за зачиненими дверима. Це досягається завдяки використанню антитези, що дозволяє читачу зрозуміти напруженість у відносинах між політиками незалежно від їх іміджу перед пресою. Сукупні дані кількісного аналізу лінгвістичних засобів, що були виявлені в усіх фрагментах, подано в Таблиці 3.2. Таблиця 3.2. Кількісний аналіз стилістичних фігур у текстах англомовної періодики № Стилістичні Кількість Приклади п/п фігури 1. Метафори 67 Ever since Ukraine declared independence 31 years ago, corruption has plagued its public services and most of all its politics (1). Still, until now, these concerns were kept private — largely to 72 avoid giving Moscow a propaganda gift or undermining Western support for Ukraine’s defense (4). 2. Сталі вирази 26 It is true that as Zelenskyy’s popularity declines, he and his team have reflexively sought to tighten their grip on power, while undercutting other institutions and intimidating critics — including sanctioning his predecessor, Petro Poroshenko, in a move that would prevent the former president from running in a presidential election (4). The bureau also has an obligation to safeguard public funds, he said, by cracking down on economic crime (4). 3. Ідіоми 21 But Ukraine's leadership stopped short of declaring martial law, for now (1). Every scene, symbol and line of the peace formula bore his imprint. From this frozen outpost, Yermak was attempting to direct the country’s path forward again (3). 4. Епітети 19 Veteran detective Oleksandr Tsyvinskyi was chosen over a month ago to lead the Economic Security Bureau — but Ukraine’s government has refused to confirm him (4). As his country's top diplomat, Dmytro Kuleba remains quietly confident Ukraine can maintain the backing of the allies that count: the ones which provide tangible support (1). 5. Гіперболи 6 Zelenskyy says he needs ‘everything’ from US and Europe on security guarantees (3). “Everyone’s future and fortunes,” he said, “are determined by Andriy Yermak” (3). 6. Риторичні 5 «What country should we build? What does it need for питання happiness? Everything is simple: to tackle our enemies» (2). Could Zelenskyy accept the idea of a trilateral summit — in the hope that it is Putin who scuppers it (3)? 7. Іронія 1 Trump commended Zelenskyy on his smart jacket and joked about his Ukrainian counterpart’s ability to avoid elections by being at war (3). 8. Антитеза 1 Their (Trump and Zelenskyy) appearance before the press was good natured; their talks behind closed doors will 73 probably be less so (3). Всього 146 Згідно з даними Таблиці 3.2., найчастіше в політичних текстах англомовної періодики вживаються метафора, сталий вираз та ідіома. Також вживаними є епітети, гіперболи, риторичні питання та більш «екзотичні» експресивні елементи на кшталт іронії та антитези. Здійснений аналіз лінгвістичних засобів дозволяє простежити ставлення західних ЗМІ до ключових фігур українського політикуму. Розуміння цієї специфіки надає змогу визначити мотивацію журналістів щодо використання тих чи інших мовних фігур. Наприклад, імідж Володимира Зеленського як політика викликає в читача зарубіжних ЗМІ загалом несхвальну реакцію. Акцент в ЗМІ часто зроблено на напрузі між ним та представниками західних держав, зокрема США (the painful scenes in the Oval Office last time Volodymyr Zelenskyy visited;…when the Ukrainian leader was ejected from the White House; the calamity of his last White House meeting). Крім того в центрі уваги журналістів перебувають стосунки між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом, динаміка яких коливається між антипатією (Their appearance before the press was good natured; their talks behind closed doors will probably be less so; Trump accused him…of “gambling with World War 3”) та симпатією (Zelenskyy effusively thanked Trump; Trump and Zelenskyy struck more emollient tones than at a previous encounter; the two men exchanged a friendly laugh about Zelenskyy’s upgraded outfit). Це підкреслює нестійкий характер взаємовідносин між президентами та водночас непрямо вказує на непостійний, «маятниковий» характер спілкування Володмира Зеленського. Проте в контексті політичних рішень президент України постає переважно як рішучий політик, що має чітке розуміння власних цілей та потреб держави і не боїться висловлювати та відстоювати власну позицію (Zelenskyy’s Oval Office mission: court Trump and secure Ukraine’s future; Zelenskyy says he needs ‘everything’ from US and Europe on security guarantees; Zelenskyy has been clear about his red line; …she feared Trump’s wrath if Zelenskyy was too rigid or pushed 74 back too strongly). В аспекті зовнішності велику увагу приділено дрес-коду президента України, особливо підкреслюється переважно військовий стиль його одягу (…in the wartime fatigues he has become known for; wearing a bespoke black military-style suit; …he wore military garb in wartime solidarity with his troops), що в свою чергу формує асоціативний ряд між Україною та військовими діями. Імідж Андрія Єрмака має різкий контраст з образом Володимира Зеленського. На шпальтах зарубіжних медіа голову Офісу Президента України показано як дуже компетентного політичного діяча, що часто бере на себе керівну роль в різних заходах (When it comes to high-stakes negotiations…Yermak runs the show; Every scene, symbol and line of the peace formula bore his imprint;…who had orchestrated the day’s proceedings; …Yermak was attempting to direct the country’s path forward again). Основний акцент зроблено на його впливі та владних повноваженнях (he is a person of immense and polarising influence; …But, his allies and critics agree, almost nothing happens in Ukraine without his knowledge and approval. Nobody gets to the president without going through him; he is not a “grey cardinal”.., but…a “green cardinal”, commanding private and public stages in his olive combat fatigues), що виділяє його роль в українському політичному житті, але водночас підкреслює негативний факт владної вседозволеності та необмеженості впливу, на який також звертають увагу і західні політики (“Everyone’s future and fortunes,” he said, “are determined by Andriy Yermak.”; powerful and polarising chief of staff who has irked US officials). Опис зовнішності Андрія Єрмака формує в уяві образ сильної, «великої» людини (…in came a heavier-footed figure; he stands front and centre, towering over the dozens of world leaders), що підсилює імідж значного та впливового політика з великими владними повноваженнями. Зазначаємо, що контури портретів ключових політичних фігур України не претендують на об’єктивність, але, на нашу думку, вони можуть бути використані як модель для подібного опису іміджу інших політичних діячів. В ході нашого дослідження ми здійснили авторський переклад деяких проаналізованих фрагментів для виявилення специфіки відтворення стилістичних 75 фігур, що були описані в підрозділі 3.2, засобами української мови. Детальний аналіз результатів нашої роботи представлено в підрозділі 3.3. 3.3 Аналіз специфіки відтворення англомовних стилістичних фігур засобами української мови Важливим аспектом впливу на аудиторію є адекватна репрезентація експресивних елементів в мові перекладу, оскільки звичні для пересічних громадян образи часто отримують нове значення в текстах ЗМІ. Тому нами було здійснено спробу перекладу найбільш цікавих, на нашу думку, фрагментів з метою виявлення засобів та прийомів адекватного відтворення англомовних експресивних елементів засобами української мови. Розглянемо наші авторські переклади та проаналізуємо процес відтворення засобів експресії з англійської мови на українську: That Kyiv is refusing to confirm Tsyvinskyi despite the mounting pressure “says a great deal” about the government’s disconnect from both its own citizens and international partners, James Wasserstrom, a U.S. anti-corruption expert and member of the selection commission, told media on Wednesday (4). — За твердженням антикорупційного експерта США та члена виборчого комітету Джеймса Васерстрома, відмова офіційного Києва призначити Цивінського незважаючи на щораз більший тиск «яскраво ілюструє зневагу уряду не лише до думки своїх громадян, але й міжнародних партнерів». Наявна в оригінальному реченні метафора-кліше «mounting pressure» в мові перекладу представлена словосполученням «щораз більший тиск», що повністю відтворює зміст оригінальної стилістичної фігури, оскільки як в мові оригіналу, так і в мові перекладу реципієнту зрозуміло про тиск на уряд України, що дедалі зростає. Другий виділений фрагмент містить експресивний сталий вираз «to say a great deal», який контекстуально передається словосполученням «яскраво ілюструвати». На нашу думку, така передача є адекватною, оскільки зберігає основний зміст та експресію оригіналу. 76 Kyiv’s formal reason for balking — that Tsyvinskyi’s father is a Russian citizen — doesn’t hold water, commission members have said (4). — На думку, інших членів комітету, формальна підстава Києва для відмови, а саме російське громадянство батька Цивінського, зшита білими нитками. В цьому реченні наявна експресивна англійська ідіома «(to) not hold water», яка є антонімом до іншої ідіоми «(to) hold water». В мові перекладу її зміст передається завдяки експресивному українському фразеологізму «білими нитками шито», який дозволяє якнайкраще передати закладений в оригінальному повідомленні зміст про відсутність переконливих аргументів від уряду для підкріплення свого рішення. The bureau also has an obligation to safeguard public funds, he said, by cracking down on economic crime (4). — Додатково він зазначив, що до інших обов’язків бюро входить захист громадських фондів через протидію економічним злочинам. Сталий вираз «(to) crack down on», що зазвичай перекладається як «серйозно за щось братися, вживати серйозних заходів, активізувати боротьбу з» в мові перекладу відтворена завдяки більш нейтральному виразу «через протидію». На нашу думку, цей варіант перекладу є вдалим навіть незважаючи на меншу експресію в порівнянні з оригіналом, адже передає основний зміст повідомлення щодо протидії економічній злочинності в країні. Tsyvinskyi told POLITICO that as a detective at the NABU anti-corruption agency — which Ukraine’s President Volodymyr Zelenskyy also attempted to gut last week — he had investigated politicians from both the current government and the opposition (4). — В інтерв’ю виданню POLITICO Цивінський поділився подробицями своєї роботи в антикорупційному агентстві НАБУ — установі, куди тиждень тому Президент України намагався призначити «своїх». Він розповів, що розслідував справи як урядових політиків, так і опозиціонерів. Дієслово «(to) gut» зазвичай перекладається як «виймати нутрощі, вичищати», але в контексті сталого виразу речення мови оригіналу акцент 77 здійснюється на дії, яка пов’язана з впливом на склад людей, що працюють в межах установи. Ми відобразили це в реченні мови перекладу та спробували точно передати реалії сучасного політичного життя України. «Вичищення» певної установи або організації від людей, що там працюють, часто пов’язано зі спробою призначити туди тих, кому довіряють, або з ким мають тісні стосунки, з метою отримання зиску в майбутньому. The European Commission onWednesday joined a chorus of voices publicly urging Kyiv to appoint the head of a key law enforcement watchdog— but even a bald reminder of its “reform commitments” didn’t appear to move Ukraine’s government (4). — В середу до лав тих, хто публічно закликав уряд України призначити нарешті нового голову ключової правоохоронної установи, приєдналися і члени Єврокомісії. Проте Київ залишився глухим навіть після прямих нагадувань про попередньо задекларовані «прагнення до реформ». Під час перекладу ми позбавили зоометафору «law enforcement watchdog» експресії. На нашу думку, повне її відтворення з використанням слів на кшталт «сторожовий пес» погіршило б її сприйняття українським реципієнтом, що незвичний до такої образності. «Ключова правоохоронна установа» навпаки одразу прямо вказує що мається на увазі. Для перекладу стертих метафор «bald reminder» та «didn’t appear to move» ми використали логічний розвиток: «сміливе нагадування» передбачає, що західні політики прямо висловили свою думку, а уряд України, що «не був зрушений», відповідно залишився до неї глухим. The episode marked the start of Yermak’s evolution into the president’s top fixer (3). — Цей епізод став початком еволюції Єрмака в головного президентського хлопця по виклику для вирішення всіх проблем. Одне із значень іменника «fixer» в англійській мові – людина, що вирішує проблеми, причому таке тлумачення доволі часто використовується в кримінальному контексті (доволі поширений російськомовний аналог – «решала»). Проте, зважаючи на стосунки між Президентом України та головою його 78 Адміністрації, ми вважаємо доцільним зробити розгорнутий, більш описовий переклад виділеного елементу з метою підкреслення ролі Єрмака в сучасному українському політпросторі. The deal also marks a success for Ukrainian diplomacy, which has not always excelled in slow, patient negotiation (2). — Загалом, для української дипломатії, слабким місцем якої здавна були повільні та терплячі перемовини, цю угоду можна вважати успіхом. При перекладі ми використали логічний розвиток та зберегли структуру оригінального речення, в якому поширений епітет стоїть після іменника, до якого він належить. Вважаємо, що такий варіант перекладу повністю відтворює оригінальний зміст та не погіршує сприйняття тексту українським реципієнтом. Volodymyr Zelenskyy will step into the Oval Office on Monday for one of the most consequential meetings of his presidency: a chance to reset relations with Donald Trump, secure a just end to Russia’s war and lock in US guarantees for Ukraine’s future security (3). — В понеділок Володимир Зеленський матиме можливо найважливішу зустріч з Президентом США за всю свою політичну кар’єру, яка надасть йому цілу низку можливостей: шанс покращити стосунки з Дональдом Трампом, домовитися про завершення війни на вигідних умовах та отримати від США гарантії щодо майбутньої безпеки України. Ми використали конкретизацію при перекладі епітету «one of the most consequential» з метою підкреслення важливості події, що описується. В другій частині фрагменту наявний ланцюг дієслів, що підсилюють одне одного через послідовне вживання. Їх переклад також було здійснено переважно шляхом логічного розвитку з незначною нейтралізацією, коли ми передали експресивне метафоричне словосполучення «to reset relations with Donald Trump» як більш звичние для українського реципієнта «покращити стосунки з Дональдом Трампом». “It is the second nail in the coffin after the Zaluzhny firing,” he said (4). — За його словами, «це вже другий удар по державній безпеці після звільнення Залужного». 79 «Цвях в труну» в англійській мові позначає подію або процес, що передує поганому чи трагічному завершенню чогось. В цьому випадку виділений елемент використовується авторами оригінального повідомлення для позначення критичної політичної ситуації. Для адекватного, на нашу думку, перекладу ми використали стилістичну нейтралізацію, конкретизацію, а також додавання з метою уточнення про що саме йде мова. Still, until now, these concerns were kept private — largely to avoid giving Moscow a propaganda gift or undermining Western support for Ukraine’s defense (4). — До цього часу ці проблеми замовчувалися — ніхто не хотів дарувати російському уряду чудовий привід для антиукраїнської пропаганди та піддавати сумніву підтримку західних партнерів. Виділений метафоричний епітет було перекладено завдяки конкретизації та додаванню, завдяки чому український реципієнт може точно зрозуміти зміст, що був закладений оригінальними авторами. Ми також зберегли акцент на «подарунку» переклавши дієслово «giving» як «дарувати», що, на нашу думку, зберігає експресію оригінального фрагменту. Отже, ми використовували такі способи перекладу як логічний розвиток, генералізація, конкретизація, стилістична нейтралізація, контекстуальна заміна, описовий переклад, використання готового відповідника. Вважаємо необхідним зауважити, що представлений переклад є результатом нашого авторського розуміння змісту наведених фрагментів та виділених експресивних елементів, а отже не претендує на повну об’єктивність. Наш переклад можна використовувати як зразок для подальших досліджень специфіки перекладу лінгвістичних засобів в англомовних ЗМІ. Висновки до розділу III В цьому розділі ми розглянули лінгвістичні особливості репрезентації іміджу українського політичного діяча та українських політичних реалій. Для досягнення цієї мети ми виявили, проаналізували та систематизували відповідні засоби в англомовних ЗМІ. Фактичний матеріал нашого дослідження становлять 100 80 фрагментів зі статей, рецензій та інтерв’ю англомовних ЗМІ, що містять вищевказані дескриптори. В першому підрозділі ми встановили, що основна увага в західних ЗМІ приділяється не лише політикам, але й загальному політичному становищу в Україні. Відповідні фрагменти були проаналізовані в межах нашого дослідження зважаючи на те, що політико-соціальна ситуація в будь-якій країні завжди формується її політичними фігурами. Загальна кількість таких фрагментів з-поміж всіх елементів нашої вибірки становить 27 (27%). Ми констатували, що найактуальнішими концептами (топіками) є чинний Президент України Володимир Зеленський (35 фрагментів, 35% із загальної вибірки) та голова його Адміністрації Андрій Єрмак (20 фрагментів, 20% із загальної вибірки). Іншим політикам (депутатам, міністрам, політичним активістам тощо) загалом приділяється менша увага (18 фрагментів, 18% із загальної вибірки). В другому підрозділі ми здійснили якісний та кількісний аналіз лінгвістичних засобів репрезентації іміджу українського політика в сучасних англомовних ЗМІ. Загалом ми викоремили 146 таких засобів експресії та визначили які з них найчастіше зустрічаються в сучасних політичних текстах англомовної періодики. До них належать метафори (67), сталі вирази (26), ідіоми (21), епітети (19). Менш вживаними є такі елементи, як гіперболи (6), риторичні питання (5), та більш «екзотичні» експресивні елементи на кшталт іронії (1) та антитези (1). Ми також описали вплив, який здійснює вживання цих засобів, на зміст виокремлених фрагментів та їх сприйняття читачем. В третьому підрозділі ми здійснили авторський переклад деяких проаналізованих фрагментів для виявилення специфіки відтворення англомовних стилістичних фігур засобами української мови, оскільки адекватна репрезентація експресивних елементів в мові перекладу є важливим аспектом впливу на аудиторію. Ми навели найбільш цікаві, на нашу думку, фрагменти та їх переклади, а також детально описали хід наших думок з метою пояснити вибір найбільш адекватних, на нашу думку, засобів перекладу з урахуванням поточних ураїнських реалій. Загалом ми використовували такі способи перекладу як логічний розвиток, 81 генералізація, конкретизація, стилістична нейтралізація, контекстуальна заміна, описовий переклад, використання готового відповідника. Вважаємо, що здійснений авторський переклад можливо використовувати як зразок для подальших досліджень щодо специфіки перекладу лінгвістичних засобів в англомовних ЗМІ. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ У цій магістерській роботі ми досліджували лінгвістичні засоби репрезентації іміджу українського політика. Ми розглянули поняття політичного дискурсу та встановили, що він є складним і багатоплановим феноменом, котрий перебуває в полі зору дослідників з різних галузей. Його розглядають як послідовність взаємозв’язаних висловлювань, об’єднаних спільністю завдання, та як соціолінгвістичну структуру, що створюється в конкретних комунікативних, соціальних ситуаціях. Реалізація політичного дискурсу передбачає використання особливої словникової бази – політичної лексики, якій притаманні специфічні характеристики. Більшість дослідників погоджуються, що найхарактернішою особливістю політичної мови є багатозначність її основної термінології. Дотичною до цього атрибуту є полемічність політичної мови, тобто спрямованість на формування негативного ставлення до політичних супротивників, нав’язування своїх цінностей та оцінок. Оскільки однією із характеристик політичного дискурсу є оцінність, то саме ці відкриті авторські позиції формуються за рахунок використання метафор, епітетів, ярликів, порівнянь, гіпербол тощо. Це – найефективніший спосіб надати сучасним медіатексам привабливості, «оживити» їх, та зробити більш переконливими. Нами було досліджено роль лінгвістичних засобів у формуванні політичного іміджу. За результатами наших наукових розвідок ми можемо зробити висновок, 82 що сьогодні формування іміджу політика залежить від багатьох факторів, а провідним середовищем такого формування є засоби масової інформації. З-поміж всього загального комплексу ЗМІ провідна роль належить Інтернет-джерелам. Наразі Інтернет доступний дуже широкому колу реципієнтів, а онлайн-матеріали стосуються практично всіх аспектів життя. Інтернет-медіа оперативно реагують на всі події, що відбуваються в країні і світі, та подають оброблену інформацію в зручному та доступному для користувача вигляді. Слід наголосити, що медійний текст – один із найпродуктивніших засобів маніпулятивного впливу на соціум. Його важливою характеристикою є поширене використання стилістичних прийомів. Часто досягти потрібного ефекту можливо саме завдяки правильно підібраним автором лінгвістичних засобів. Сьогодні діяльність, вчинки, думки і оцінки політика широко висвітлюються в ЗМІ, що сприяє формуванню в аудиторії образу ідеального кандидата. Особливо важливу роль в створенні ефективного політичного іміджу відіграє побудова ідеального образу політичного лідера в мінливих суспільно-політичних умовах. Ефективним для створення «ідеального» політичного діяча є використання різних психотехнологій, зокрема ідеальних образів, контрасту та подібності, подієвого ряду тощо. Головною особливістю сучасного публіцистичного стилю є його тяжіння до широкого використання різноманітних лінгвістичних засобів, зокрема порівнянь, епітетів, риторичних запитань, гіпербол, мовних кліше, ідіом тощо. Всі ці засоби експресії мають позитивний або негативний вплив в контексті формування іміджу політика, посилюють увагу до теми чи особи, про яку йдеться, надають їм та виразності, впливають на їх сприйняття реципієнтами. В практичному розділі ми проаналізували 100 фрагментів з текстів англомовної періодики, що містять дескриптори іміджу сучасного українського політика. Під час аналізу фактичного матеріалу ми встановили та систематизували основні концепти (топіки), яким приділяється найбільша увага західних журналістів. Основний акцент здійснено на українських політичних персоналіях, зокрема на чинному Президенті України, голові Президентської Адміністрації, а 83 також відомих політиках, депутатах, міністрах, активістах (Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Валерій Залужний, Олександр Цивінський, Дмитро Кулеба тощо). Важливо зазначити, що увагу іноземних ЗМІ привертає і загальний політичний клімат в Україні. Відповідні фрагменти були виокремлені та проаналізовані нами в процесі систематизації ключових концептів (топіків). Було окреслено основні мовні одиниці, що використовуються для формування іміджу українського політичного діяча. Під час дослідження ми розглянули стилістичні фігури та тропи – найбільш поліфункціонально представлені елементи політичного дискурсу. За результатами нашого аналізу, найбільш частотним лінгвістичним засобом є метафора, яка допомагає розкрити емоційно-експресивні відтінки висловленого. Чимало метафор є засобами відтворення негативних характеристик політиків-конкурентів, соціального, економічного життя країни. Оцінка метафоричних моделей в проаналізованих фрагментах англомовних текстів дає підстави говорити про те, що найбільш поширеними є соціоморфні, антропоморфні, «кольорові» та військові метафори. Розповсюдженим є також використання сталих виразів, ідіом та епітетів. Дещо менш вживаними є такі елементи, як гіперболи, риторичні питання, та «екзотичні» експресивні елементи на кшталт іронії та антитези. Всі вказані стилістичні засоби та тропи впливають на формування образу українського політичного діяча та ставлення до загальної політичної ситуації в країні. Вважаємо доцільним зазначити, що виявлені засоби експресії в переважній більшості мають несхвальний (counterpart’s ability to avoid elections by being at war; a longtime frenemy; diplomacy, which has not always excelled in slow, patient negotiation), нагнітаючий (It is the second nail in the coffin..; the government’s disconnect from both its own citizens and international partners; gambling with World War 3), гіперболізований (everything’ from US and Europe on security guarantees; one of the most consequential meetings of his presidency; end the war almost immediately), символічний (a “green cardinal”, commanding private and public stages in his olive combat fatigues) характер, що загалом свідчить про відсторонену 84 та водночас дещо негативну оцінку та сприйняття багатьох політичних персоналій та подій в Україні. В заключному підрозділі ми здійснили авторський переклад найбільш цікавих, на наш погляд, фрагментів з метою виявлення засобів та прийомів адекватного відтворення англомовних експресивних елементів засобами української мови. Це пов’язано з тим, що наразі багато українських реципієнтів надають перевагу перекладеним матеріалам західних ЗМІ. За результатами нашої роботи можливо констатувати, що адекватне відтворення англомовних експресивних елементів не завжди передбачає можливість збереження наявної експресії. Це пояснюється невідповідностями мовної та мовленнєвої норм, а також розбіжністю суспільних, політичних та побутових реалій, тобто різницей світосприйняття. В процесі роботи ми послуговувалися такими перекладацькими стратегіями і трансформаціями як логічний розвиток, генералізація, конкретизація, стилістична нейтралізація, контекстуальна заміна, описовий переклад, використання готового відповідника. Зауважуємо, що здійснений переклад є результатом нашого суб’єктивного розуміння змісту наведених фрагментів та виділених експресивних елементів, а отже не претендує на повну об’єктивність. Загалом наша магістерська робота не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Ми вбачаємо подальший напрям дослідження в більш широкому аналізі системно-мовних характеристик сучасного українського політика, розробці комплексних портретів різних українських політичних діячів та виявленні способів найбільш адекватного перекладу засобів англомовної експресії на українську мову. 85 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Акайомова А. Політичний імідж та основні його характеристики // Політичний менеджмент. 2009. № 5. С.29-35 2. Алєксєєва Л. О. Виражальні засоби мови в текстах розмовного, художнього та публіцистичного стилів. Донецьк: Юго-Восток, 2009. 204с. 3. Андрійченко О. І. Фразеологізми з соматичним компонентом в текстах політичних дискусій // Культура народів Причорномор’я. 2004. № 53. С.7–11. 4. Артюхова А. А. Комунікативні стратегії і тактики в мітингових промовах // Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». Дрогобич, 2014. № 2. С. 5–9. 5. Бабак М. П. Використання комунікативних методів побудови політичного іміджу в засобах масової інформації: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.08 «Журналістика». Київ, 2006. 205 с. 6. Байрачна, Л. К. 2013. Роль засобів масової інформації у формуванні політичного іміджу державної влади, Інформація і право 3(9) : 97-104. 7. Белова А. Д. Лінгвістичні аспекти аргументації. Київ: Вид-во Київського університету, 1997. 311 с. 8. Богуш С. В. Портретний образ – мовне втілення образу героя в художньому тексті // Наукові праці. Кам’янець-Подільський, 2002. Вип. 6. С. 198–205. 9. Бойчук К. В. Мова газетних текстів як засіб впливу на читача // Наукові записки. Серія «Філологічна». Острог: Вид-во нац. ун-ту «Острозька академія», 2009. Вип. 2. С. 135–139. 86 10.Бублик І. Ф. Комунікативно-прагматичні та лінгвостилістичні аспекти реалізації вербальної агресії в парламентському дискурсі ФРН: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови». Харків, 2006. 20 с. 11.Ващук Т. М. Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного дослідження // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2007. № 33. С. 182–185. 12.Вознесенська О. Бестіарні образи ідеальних політиків в уявленні молоді / О. Вознесенська // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – 230 с. 13.Гайдулін О. О. Політичний дискурс як праксіологічна складова політологічного навчання // Соціально-гуманітарна освіта України та шляхи її розбудови. Матеріали Всеукр. наради завідуючих каф. соціально- гуманітарних дисциплін. Київ: Генеза, 1997. С. 23 –25. 14.Гвоздик-Пріцак Л. Основні міжнародні договори Богдана Хмельницького 1648 - 1657 рр. / Гвоздик-Пріцак Л. – Харків: Акта, 2003. – 500 с. – ISBN 966- 513-155-9. 15.Глуховцева К. Дещо про особливості мовного портретування особистості // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: «Філологія»: зб. наук. праць. Вінниця: ВДПУ, 2012. Вип. 16. С. 196–200. 16.Голик С. В. Мовна особистість як об’єкт лінгвокультурологічних досліджень // Вісник Львівського університету. Серія: «Філологічна». Львів, 2013. Вип. 21. С. 258–264. 17.Гончаренко, М. М. 2022. Комунікація політика з аудиторією: засоби та специфіка застосування. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, серія «Питання політології» 42: 45-49. https://doi.org/10.26565/2220-8089-2022-42-07 87 18.Горбатенко В. Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів / В. Горбатенко // Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск. – С. 48-63. 19.Єфімов М. П. Стилістика англійської мови та дискурсивний аналіз. Учбово- методичний посібник / Єфімов М.П., Ясінецька О.А. Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. 240 c. 20.Зайцева В. В. Про жанрову своєрідність газетної мови // Український смисл. 2015. С. 39-48. 21.Зеленько Г. Контексти політичного лідерства на постсоціалістичному просторі / Г. Зеленько // Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск. – С. 136–147. 22.Зернецький П. В. Смислова модель маніпуляційного впливу в політичному дискурсі // Наукові записки Національного університету «Києво- Могилянська академія»; [редкол.: В.С. Брюховецький та ін.]. Серія «Гуманітарні науки». Київ, 2003. Т. 22 , ч. 1.: С. 58–60. 23.Коваль А. П., Особливості мови і стилю засобів масової інформації. / Коваль А. П., Солганик Г. Я., Пинчук А. Ф. Київ, 1983. 152 с. 24.Корнієнко В. О., Денисюк С. Г. Імідж політичного лідера: проблеми формування та практичної реалізації: монографія. Вінниця: УНІВЕРСУМ- Вінниця, 2009. 145 с. 25.Королько В. Г. Основи паблік рілейшнз / Королько В. Г. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. — 528 с.— ISBN 5-87983-093-4. 26.Лавренко О. Проблеми формування іміджу кандидата в депутати / О. Лавренко // Трибуна: Всеукраїнський громадсько-політичний і теоретичний журнал Товариства «Знання» України і Спілки журна-лістів України. - 2005. – 7/8. – С. 24–25. – ISSN 0868-8117. 27.Левківський К. М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти / Левківський К. М., Піча В. М., Хома Н. М. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – 476 с. – ISBN 966-7827-01-1. 88 28.Литвин В. Політична культура українського суспільства: традиції та сучасність / В. Литвин // Столичні новини. – 2002. – 19 - 25 березня. 29.Лісничий В. В., Грищенко В. О. Сучасний виборчий РR: Навч. посібник / В. В. Лісничий, В. О. Грищенко, В. М. Іванов, М. В. Кінах та ін. – Сєвєродонецьк: ЕВРИКА, 2001. – 480 с. – ISBN 966-580-158-9. 30.Лященко О. А. Функції фразеологізмів в англомовному політичному диспуті // Одеський лінгвістичний вісник. 2014. Вип. 4. С. 163–166. 31.Михальченко М. І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / Михальченко М. І. – Дрогобич: ВФ «Відро-дження», 2004. – 488 с. – ISBN 966-538-148-2. 32.Михальченко М. Пошук лідерів: чесних, талановитих, справедливих…/ М. Михальченко // Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск. – С.15–22. 33.Нагіна В. Про деякі особливості сучасного публіцистичного дискурсу // Південний архів. Зб. наук. праць Херсонського державного педагогічного університету. Серія: «Філологічні науки». Вип. 15. Херсон, 2002. С. 118–121. 34.Петренко В. В. Політична мова як засіб маніпулятивного впливу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси». Київ, 2003. 17 с. 35.Пилинський М. М. Мова сучасної масово-політичної інформації / М. М. Пилинський, Г. М. Колесник, Н. М. Сологуб. Київ, 1979. 252 с. 36.Політологічний енциклопедичний словник / упорядник В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. 2-е вид., доп., і перероб. Київ: Генеза, 2004. 736 с. 37.Політологічний енциклопедичний словник/ Упор. В. П. Горбатенко; За ред. Шемшученка, В .Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. 2004. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: Ґенеза. 38.Пономаренко А. Ю. Мовний портрет районної газети (на прикладі приватних оголошень) // Культура слова. Київ, 2013. Вип. 79. С. 144–148. 39.Почепцов Г. Г. Іміджелогія. Київ: Рефл-бук-Ваклер, 2004. 574 с. 89 40.Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. Київ: ВЦ «Київський університет», 1999. 301 с. 41.Рудич Ф. Політологія: Підручник. – К.: Либідь – 2006. – 480 с. – ISBN 966- 06-0431-9. 42.Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2006. 716 с. 43.Стилістика англійської мови: підручник. / М. Д. Коваль, Ю.М. Скребнев. Київ: Вища шк.,1991. 257 с. 44.Сусська О. М. Політичний дискурс і комунікативний тип особистості. Київ: Ґенеза, 2005. 207 с. 45.Сучасні аспекти дослідження масмедійного дискурсу: експресія – вплив – маніпуляція / Л. О. Кудрявцева, Л.П. Дядечко, О.М. Дорофієва, І.О. Філатенко, Г.А. Черненко // Мовознавство. 2005. № 1. С. 58–66. 46.Фоменко О. С. Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки ХХ століття): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови». Київ, 1998. 18 с. 47.Фролов П., Психотехнології впливу на виборця: правда і вигадки, “Наукові студії із соціальної і політичної психології” 2002, № 5 (8) 48.Фуко М. Слова і речі. Київ: A-cad, 1994. 406 c. 49.Холод О. М. Інструментарій засобів масової інформації у процесі формування іміджу політиків: дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук.: спец. 10.01.08 «Журналістика». Київ, 2007. 546 с. 50.Чорна О. О. Комунікативні засоби творення іміджу політичного лідера (на матеріалі українського, російського та англійського політичного дискурсу) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук.: спец. 10.02.15 «Загальне мовознавство». Кіровоград, 2012. 278 с. 51.Чорна О. О. Особливості функціонування метафори в політичному дискурсі сучасної публіцистики // Філологічні студії / Наук. вісник КНУ. Т.3. 2013. С. 637–643. 90 52.Юкало В. Структура спеціальної мови і професійного спілкування // Дивослово. Київ, 2005. № 12. С. 43–47. 53.Юшковець І.А. Комунікативні стратегії і тактики в політичному дискурсі канцлерів ФРН (на матеріалі урядових заяв і політичних виступів): дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германськімови». Київ, 2009. 213с. 54.Baran S. J., Davis D. K. M. Mass Communication Theory: Foundations, Ferment and Furure. New Jersey, 2008. 458 p. 55.Geis M. L. The Language of politics. New York: Springer Verl., 1987. 189 p. 56.Kövecses, Z. (2015). Where metaphors come from: Reconsidering context in metaphor. Oxford University Press. 57.Lakoff G. and Johnson M. Metaphors we live by. Chicago, London: The University of Chicago Press, 1980. 256 p. 58.Lakoff G. The Metaphor System Used to Justify War in the Galf // Journal of Urban and Cultural Studies, 1991, Vol. 2 (1), Pp. 59–72. 59.Linkeviciute, V. (2025). Shaping the Political Image: Kamala Harris’s Case. Journalism and Media, 6(2), 75. https://doi.org/10.3390/ journalmedia6020075 60.Lipka L. A. Outline of English Lexicology. Tubingen: Niemeyer, 1990. 212 p. 61.Navarro & Ferrando, I. (2021). Metaphorical concepts and their cognitive functions in medical discourse: Research papers vs. press articles. ESP Today, 9, 150–174. 62.Otieno, R. F., Owino, F. R., & Attyang, J. M. (2016). Metaphors in political discourse: A review of selected studies. International Journal of English and Literature, 7(2), 21–26. 63.Seidel G. Political discourse analysis // Handbook of discourse analysis. London: LIT., 1985. 360 p. 64.Steen G. The Paradox of Metaphor: Why We Need a Three-Dimensional Model of Metaphor // Metaphor and Symbol, Vol. 23 (4), Pp. 213–241. 65.Van Dijk, T. A. (2002). Political discourse and political cognition. In S. Chilton (Ed.), Politics as text and talk (pp. 203–237). Benjamins. 66.Van Dijk, T. A. (2011). Discourse studies: A multidisciplinary introduction. Sage. 91 67.Van Dijk, T. A. Discourse and Manipulation // Discourse and Society, 2006, Vol. 17 (2), Pp. 359–383. СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГОМАТЕРІАЛУ 1. Видання BBC News. Режим доступу: https://www.bbc.com/ 2. Видання Economist. Режим доступу: https://www.economist.com/ 3. Видання Financial Times. Режим доступу: https://www.ft.com/ 4. Видання Politico. Режим доступу: https://www.politico.eu/