ChSTU repository
ChSTU repository preserves and enables easy and open access to all types of digital content including text, images, moving images, mpegs and data sets
Learn More
Please use this identifier to cite or link to this item:
https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7384| Title: | Особливості перекладу авторської метафори у поетичних творах (на прикладі поезій П. Целана). |
| Authors: | Редчиць, Тетяна Вікторівна Грамм, Даріна Олександрівна |
| Keywords: | Метафора;Поезія |
| Issue Date: | 2020 |
| Abstract: | Darina Gramm “Features of Translation of the Author`s Metaphor in the Poetical Texts (on the Material of the P. Celan`s Poetry)” Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2020. Metaphor is the most productive means of enriching the vocabulary of the language and cognition of reality, so a number of scientific studies are devoted to the study of this stylistic device. The author's metaphor is a characteristic feature of the individual style of its author and the result of his own unique worldview. This qualifying final work for obtaining a master's degree examines the problem of translation of the author`s metaphor in the poetical texts of Paul Celan. The object of this master’s thesis is identifying author’s metaphor in the poetical texts of Paul Celan and researching the peculiarities of its rendering into Ukrainian in translations by Petro Rychlo. This study investigates the role of metaphors in the belles-lettres, examines the traditional approaches to the translation of the metaphors as well as defines the new ones. The paper consists of an introduction, three chapters, conclusions of each chapter, general conclusions, a bibliography and factual sources. The total volume of the master's dissertation is 89 pages. The first section of the work focuses on the essence of the metaphor, summarizes the main functions and methods of study of metaphor and investigates the existing approaches of classification. In the second section the literary translation as a special type of translation activities is under review. Special attention is paid to the features of translation of poetic works as well as to the translation of the author’s metaphor in the poetical texts. The third section concentrates on analyzing the features of translation of the transfer of the author’s metaphor in the poetry translation by P. Celan`s poetry on the basis of the classification of metaphor translation methods by Peter Newmark. The arguments we have presented suggest, that authors’ metaphors are unique means of artistic expressions, to be properly rendered through their equivalent structures in the target language. From these arguments one might conclude, that the main ways of rendering the author`s metaphor of P. Celan`s poetry are methods of preserving metaphorical image using transformations, preserving metaphorical image (literal translation) and paraphrasing. |
| URI: | https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/7384 |
| Appears in Collections: | 035 Філологія (Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька) |
Files in This Item:
| File | Description | Size | Format | |
|---|---|---|---|---|
| Грамм Д._КРМ.pdf Restricted Access | 503.36 kB | Adobe PDF | View/Open Request a copy |
Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.
Extracted text
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет гуманітарних технологій Кафедра прикладної лінгвістики та перекладу ГРАММ ДАРІНА ОЛЕКСАНДРІВНА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АВТОРСЬКОЇ МЕТАФОРИ У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ (НА ПРИКЛАДІ ПОЕЗІЙ П. ЦЕЛАНА) Кваліфікаційна робота магістра Спеціальність: 035 Філологія Спеціалізація: 035.043 Германські мови та літератури (переклад включно), перша - німецька Освітня програма: Германські мови та літератури (переклад включно), перша – німецька Науковий керівник: Редчиць Т. В. кандидат філологічних наук, доцент Кваліфікаційна робота допущена до захисту рішенням кафедри ПЛП, протокол №_____ від «___» _________ 2020 р. Зав. кафедри ПЛП _______________ д.філол.н., доц. Лещенко Г. В. Черкаси 2020 MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE CHERKASY STATE TECHNOLOGICAL UNIVERSITY Faculty of Humanitarian Technologies Department of Applied Linguistics and Translation GRAMM, DARINA OLEKSANDRIVNA FEATURES OF TRANSLATION OF THE AUTHOR`S METAPHOR IN THE POETICAL TEXTS (ON THE MATERIAL OF THE P. CELAN`S POETRY) Master’s Project Speciality: 035 Philology Specialization: 035.043 Germanic Languages and Literatures (translation included), first – German Academic programme: Germanic Languages and Literatures (translation included), first – German Scientific Supervisor: T. V. Redchyts, Candidate of Philological Sciences, Associate Professor Bachelor’s project is admitted for defence by the department meeting of Applied Linguistics and Translation; Report № ________ dated «_______________» 2020; Head of Applied Linguistics and Translation Department _____________ Doctor of Philology, Associate Professor H. V. Leshchenko Cherkasy 2020 ABSTRACT Darina Gramm “Features of Translation of the Author`s Metaphor in the Poetical Texts (on the Material of the P. Celan`s Poetry)” Cherkasy State Technological University, Cherkasy, 2020. Metaphor is the most productive means of enriching the vocabulary of the language and cognition of reality, so a number of scientific studies are devoted to the study of this stylistic device. The author's metaphor is a characteristic feature of the individual style of its author and the result of his own unique worldview. This qualifying final work for obtaining a master's degree examines the problem of translation of the author`s metaphor in the poetical texts of Paul Celan. The object of this master’s thesis is identifying author’s metaphor in the poetical texts of Paul Celan and researching the peculiarities of its rendering into Ukrainian in translations by Petro Rychlo. This study investigates the role of metaphors in the belles-lettres, examines the traditional approaches to the translation of the metaphors as well as defines the new ones. The paper consists of an introduction, three chapters, conclusions of each chapter, general conclusions, a bibliography and factual sources. The total volume of the master's dissertation is 89 pages. The first section of the work focuses on the essence of the metaphor, summarizes the main functions and methods of study of metaphor and investigates the existing approaches of classification. In the second section the literary translation as a special type of translation activities is under review. Special attention is paid to the features of translation of poetic works as well as to the translation of the author’s metaphor in the poetical texts. The third section concentrates on analyzing the features of translation of the transfer of the author’s metaphor in the poetry translation by P. Celan`s poetry on the basis of the classification of metaphor translation methods by Peter Newmark. The arguments we have presented suggest, that authors’ metaphors are unique means of artistic expressions, to be properly rendered through their equivalent structures in the target language. From these arguments one might conclude, that the main ways of rendering the author`s metaphor of P. Celan`s poetry are methods of preserving metaphorical image using transformations, preserving metaphorical image (literal translation) and paraphrasing. 5 ЗМІСТ ВСТУП..............................................................................................................................5 Розділ 1. МЕТАФОРА В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ.................................................9 1.1 Метафоричне перенесення....................................................................................9 1.2 Поняття метафори у сучасній лінгвістиці та її функції....................................15 1.3 Типології та класифікації метафор.....................................................................26 Висновки до розділу 1................................................................................................38 Розділ 2. ПОЕТИЧНИЙ ТЕКСТ ЯК ОБ’ЄКТ ПЕРЕКЛАДУ....................................41 2.1 Переклад як міжмовне комунікативне явище...................................................41 2.2 Особливості перекладу поетичного твору.........................................................43 2.3 Переклад авторської метафори у поетичному творі.........................................48 Висновки до розділу 2................................................................................................58 Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ МЕТАФОРИ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ ПОЕЗІЙ П. ЦЕЛАНА)..........................................60 3.1 Метафора як визначальний елемент ідіолекту П. Целана................................60 3.2 Способи відтворення авторської метафори на прикладі перекладу поезій збірок П. Целана.........................................................................................................62 Висновки до розділу 3................................................................................................78 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ...............................................................................................80 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................... 83 СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ..................................................89 6 ВСТУП Кваліфікаційна магістерська робота присвячена перекладу авторських метафор у поетичних творах Пауля Целана. Метафора як явище мови та мислення, спосіб пізнання та засіб художньої виразності завжди була в центрі уваги дослідників, приваблюючи їх своєю неоднозначністю, емоційністю та забарвленістю. Інтерес до метафори загалом та авторської метафори зокрема обумовлений складністю процесу її творення, адже вона поліфункціональна, ось чому ця стилістична фігура є об’єктом вивчення різних наук. Метафора – найпродуктивніший засіб збагачення мови та пізнання реальності, тому низка наукових розвідок присвячена дослідженню цього стилістичного засобу. У сучасному мовознавстві метафорі присвячені дослідження Е. Л. Ананьян [3; 4], Л. В. Балашової [7], А. М. Біліченко [11], С. Х. Бітокової [9], В. Г. Гака [цит. за 8], Р. А. Гончарук [14], Л. В. Макаренко [36], О. Б. Сіротініної, А. П. Чудінова, О. А. Нахімової [47], О. Е. Спічак [49], А. В. Сухової [52], В. М. Телії [цит. за 8], С. О. Хахалової [62]. Дослідженням метафори займалися й українські науковці. Так, А. П. Гаврилюк досліджував природу метафори [13], С. А. Жаботинська вивчала концептуальну та синтаксичну метафори [17; 18], Л. М. Приблуда розглядала функції мовної метафори [41], Т. П. Стретович – класифікації метафор [50], М. І. Філон та О. Є. Хомік розкрили роль метафори у формуванні переносного значення слова [60]. Метафора як вид тропів побудована на основі подібності і слугує засобом посилення образності та виразності мови. Кожна метафора – це переносно вжите слово, яке використовується як засіб образної художньої характеристики. Тому для образного відтворення дійсності поети та письменники досить часто використовують метафору. Художня метафора як витвір автора художнього твору вважається здобутком національної мови, адже автор, хоча і сприймає ситуацію індивідуально, так чи інакше підбір мовних засобів, здійснює на основі наявних. 7 Авторська метафора є характерною рисою ідіостилю свого автора і результатом його ж неповторного світобачення. Переклад стилістичних засобів – надзвичайно складний та багатобічний процес, який відображає розумову, психологічну, літературознавчу, мистецьку, етнографічну й багато інших сторін діяльності мозку людини. Ось чому ця тема вважається однією з найбільш актуальних та обговорюваних серед мовознавців. Варто зауважити, що переклад художньої метафори – надзвичайно складне завдання для перекладача. Адже потрібно передати інформаційне повідомлення, зберегти манеру написання, характерні особливості та стиль автора, а в поетичних творах ще й риму та ритм. Дослідженням перекладу метафори як засобу відображення авторської думки займалися М. О. Антонівська [6], О. Д. Боєва та О. О. Кулькіна [10], О. О. Жижома [19], Л. О. Козлова [25], Л. В. Коротенко [27], М. А. Куніловська та Н. В. Короводіна [30], І. О. Ліходкіна [33], Г. О. Строганова [51], Н. А. Тураніна [55], Ж. Є. Фомічова та В. М. Андрєєв [61], С. В. Шикалов [64] та ін. Отже, хоча проблема перекладу метафор у різних функціональних стилях є досить дослідженою у сучасному перекладознавстві, водночас не викликає сумнівів і той факт, що проблема перекладу саме авторської метафори досі залишається недостатньо вивченою, потребує подальшого аналізу і вимагає більш детального розгляду, саме це і визначає актуальність запропонованої роботи. Об’єктом дослідження цієї роботи є авторська метафора як засіб художньої виразності для отримання бажаної конотації та емоційного забарвлення певних лексем у поетичному творі. Предметом дослідження є особливості перекладу авторської метафори у поетичних творах Пауля Целана на українську мову. Мета дипломної роботи полягає у виявленні авторської метафори у поетичних творах П. Целана та дослідженні особливостей її відтворення українською мовою у перекладах Петра Рихла. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань: 1) розкрити сутність поняття метафори та підходи до її вивчення; 8 2) визначити основні функції метафори та розглянути її різновиди; 3) дослідити існуючі класифікації метафори; 4) розглянути особливості художніх творів загалом та поетичних зокрема; 5) розглянути особливості перекладу поетичного твору; 6) дослідити особливості перекладу авторської метафори у поетичному творі (на прикладі поезій П. Целана); 7) узагальнити результати дослідження та зробити висновки. У процесі дослідження для досягнення поставленої мети ми використовували переважно: описовий метод, який уможливив детальний аналіз метафори та її функцій, видів, типологій; порівняльний метод використано для зіставлення тексту оригіналу та тексту перекладу з метою висвітлення особливостей перекладу авторської метафори; перекладацький метод використано для аналізу труднощів, які можуть виникнути під час перекладу авторської метафори, та виявлення шляхів їх подолання; трансформаційний метод використано для з’ясування, яким чином відбувається передача метафоричних виразів тексту оригіналу у тексті перекладу. Матеріалом дослідження є збірки поезій П. Целана: «Від порога до порога» (1), «Мак і пам’ять» (2), «Мовні ґрати» (3) у перекладі українською мовою Петра Рихла. Теоретична база дослідження представлена працями: А. П. Гаврилюка [13], С. А. Жаботинської [16-18], О. О. Жижоми [19], Т. П. Стретович [50], А. В. Сухової [52], М. І. Філона, О. Є. Хоміка [60], а також іноземних: Л. В. Балашової [7; 8], Л. А. Козлової [25], І. О. Ліходкіної [33], Л. Г. Лузіни [34], В. П. Москвіна [37], П. Ньюмарка [68; 69], О. Б. Сіротініної, А. П. Чудінова, Е. А. Нахімової [47], К. О. Уразової [58; 59], С. О. Хахалової [62] та інших. 9 Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній вперше досліджено особливості перекладу авторських метафор на матеріалі перекладу поетичних творів П. Целана. Теоретична значимість. Запропоноване дослідження робить певний внесок у вирішення теоретичних проблем щодо подолання лексичних труднощів у процесі перекладу метафор. Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що отримані результати дослідження можуть бути використані студентами на заняттях з теорії та практики перекладу. Апробацію роботи представлено у науковій статті «Переклад авторської метафори у художньому творі» у збірнику праць студентів Черкаського державного технологічного університету «Магістерські філологічні студії’2020». Структура роботи: робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та джерел фактичного матеріалу. У вступі обґрунтовується вибір теми, зазначається актуальність дослідження, визначається мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження. У першому розділі розглядається сутність поняття метафори, її природа та підходи до її вивчення; увага приділяється основним функціям метафори та її різновидам; досліджуються існуючі класифікації метафори. У другому розділі розглядається художній переклад як особливий вид перекладацької діяльності, значна увага приділяється особливостям перекладу поетичного твору. Крім того, розглядаються особливості перекладу авторської метафори у поетичному творі. У третьому розділі аналізуються особливості передачі авторської метафори у перекладі поетичних збірок П. Целана «Від порога до порога», «Мак і пам’ять», «Мовні ґрати» виконаному П. Рихлом. У загальних висновках відображено наукові та практичні результати проведеної роботи, а також викладено й узагальнено одержані результати. 10 Розділ 1 МЕТАФОРА В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ 1.1 Метафоричне перенесення Національна мовна картина світу формується переважно завдяки переносному значенню слів. Вони виникають та розвиваються на основі особливостей національного світобачення, національної ментальності, ціннісних орієнтирів етносу і т. д. Варто зауважити, що семантична структура переносного значення включає різноманітні компоненти, серед яких й оцінний компонент, що відображає стереотипні образи та уявлення, які характеризуються великою стійкістю. Через це переносні значення на підкреслення рис позитивного характеру утворюються на основі лексем, які дають найменування об’єктам дійсності, що пов’язані зі світлом, небом чи сонцем. Для того, щоб охарактеризувати відважну, хоробру, дужу людину, то у переносному значенні використовують лексеми орел і сокіл, щоб охарактеризувати покірну людину, що дуже багато й тяжко працює задля достатку, використовують лексему віл. Для негативної характеристики людини використовують слова, пов’язані із землею, водою, наприклад: die Schlange – змія, кобра, гадюка,жаба. Пряме значення слова має деякі особливості, які потенційно можуть бути підґрунтям для найменування різноманітних реальних мовних явищ. Особливості прямого лексичного значення, які були передумовою створення переносного, можуть вважатися внутрішньою формою переносного значення. Переносне значення можна сформувати, враховуючи реальні зовнішньо виражені компоненти лексичного значення, або ж приховані (імпліцитні), вербально не виражені компоненти. Як один з елементів переносного значення – внутрішня форма слова може мати об’єктивний та суб’єктивний характер. Об’єктивність внутрішньої форми вказує на те, що особливість, яка стала підґрунтям для найменування явища дійсності, реальна і властива об’єкту, адже простежується у змісті слова. Ця ж особливість може бути вигаданою і відображати суб’єктивний погляд людини і її сприйняття навколишніх реалій. 11 Переносні значення – це результат взаємодії суб’єктивних й об’єктивних ознак найменування. Статус цих ознак та їх внутрішня форма, надзвичайно точно проявляються під час зіставлення переносних значень лексем кількох мов. Від того, яким буде контекст вживання слова, залежить його переносне значення. Зауважимо, що переносне значення слова необхідно відрізняти від переносного вживання слова. Це образний засіб характеристики об’єкта чи предмета, під час якого слову надаються потрібні ознаки в певному контексті. Переносне вживання слова – це наслідок трансформації загальновідомого значення слова, свого роду активний стилетворчий чинник. Характер перетворень лексичного значення певною мірою залежить від багатьох інших чинників. М. І. Філон та О. Є. Хомік зазначають, що «переносне вживання – наслідок попередніх вживань слова, у результаті яких не утворилося окреме значення, або нове вживання певного значення слова в зовсім незвичайному фразеологічному контексті» [60, с. 72-74]. Під час переносного застосування лексеми із основних її значень утворюються нові, так звані змістові відтінки. Проте, через певні нюанси самостійне значення так і не утворилося, адже воно змінне, непостійне – переважно через те, що автор створює переносні вживання слів для певного контексту. Тобто, коли автор має на меті вжити у творі переносне значення, то зазвичай не відбувається глобальної зміни сфери його застосування – воно функціонує у тому ж просторі вихідного тексту, воно «живе» тільки в ньому. Тому переносні вживання повністю представляють характерні риси ідіостилю автора. Переносне значення утворюється в результаті пізнавальної діяльності людини, яка відображає у свідомості певні закономірні зв’язки між явищами дійсності. Існують реальні та уявні, суттєві й несуттєві зв’язки, що характеризують відношення між об’єктами, зважаючи на подібність у різних їх проявах. Дослідження Л. В. Балашової показали, що «далеко не кожна сфера лексики підлягає формуванню переносного значення» [8, с. 28]. 12 В. П. Москвін стверджує, що існують внутрішньокласові перенесення як перенесення всередині родової ієрархії. На його думку, до внутрішньокласових перенесень відносяться: перенесення від конкретного поняття до абстрактного (гіпонімізація або перенесення від виду до виду) – заміна гіпероніма (слова з широким значенням, що виражає родове поняття) найменуванням видового поняття, що може сприяти розширенню значення; перенесення від абстрактного поняття до конкретного: o заміна слова найменуванням родового поняття (гіперонімізація або перенесення від роду до виду) часто використовується для уникнення тавтології; o перенесення від виду до індивіду; перенесення від виду до виду (заміна одного видового поняття іншим) використовується для покращення назви перейменованого об’єкту; перенесення від індивіду до індивіду в основі якого лежать фігури мови, які називають прономінацією. Як стверджує автор, перенесення від роду до виду і навпаки прийнято трактувати як синекдоху, а перенесення від виду до виду як метонімію [37, с. 20- 23]. Зі свого боку М. І. Філон та О. Є. Хомік виділяють два види переносних вживань слів: метафору та метонімію [60, с. 82]. Отже, переносне значення відноситься до основного (головного) лексичного значення метафорично, метонімічно або асоціативно. Різного типу похідні значення лежать в основі метафори, метонімії та синекдохи. Одним із різновидів переносного значення є метафоричне перенесення. В. М. Прохорова зазначає, що «метафоричне перенесення полягає в перенесенні назви одного поняття на інше за подібністю ознак цих понять, а результатом метафоричного перенесення є метафора» [42, с. 40]. Метафоричне перенесення значень характеризуються великою різноманітністю, адже не піддається аналітичному опису. Метафоричне 13 перенесення пов’язує дві якісно, категоріально різні ситуації. Перенесення може здійснюватися з однієї особи на іншу, з відрізку часу на подію, що відбувається в цей момент, з дії на місце її проведення і т. д. У такому разі у вихідному й переносному значенні ми маємо справу з принципово різними ситуаціями. Метафоричне перенесення формується на основі суб’єктивних зв’язків між названими явищами: людина встановлює зв’язок (подібність, аналогію) між явищами, тоді як в об’єктивному світі ці явища (за цією ознакою) такого зв’язку не мають [7, с. 20-21]. Ще в давнину явищам неживого світу надавались властивості й ознаки людини, а людині – неживої природи. Нині вирази der Frühling ist gekommen – прийшла весна; die Sonne geht unter – сідає сонце вважаються метафоричними, тобто дієслова вживаються в переносному значенні. Проте, раніше весна й сонце прирівнювалися до живих істот, тому дієслова вживалися у прямому значенні. Основні напрямки метафоричного перенесення: природа → людина, людина → природа, зовнішні → внутрішні ознаки людини (духовні якості), одне явище природи → інше і т. д. Серед видів переносного метафоричного значення варто відзначити ті, що зображують відношення між об’єктами дійсності, через подібність у їх формі, розмірі, зовнішніх та внутрішніх властивостях, емоційному впливі на мовця тощо. Наприклад: довгий (з великою протяжністю) → тривалий: довгий шлях – довга зима; короткий (з малою протяжністю) → нетривалий (про час): коротка дистанція – коротке літо; важкий (з великою вагою) → складний (вимагає надмірних фізичних чи то розумових зусиль): важка валіза – важка задача; пустий (не заповнений) → незмістовний, неглибокий: пуста аудиторія – пуста розмова та багато інших [60, с. 78-80]. На нашу думку, більш точною є типологія переносів Г. М. Скляревської, де основними переносами є: предмет → предмет: Berge von Büchern – гора книг; 14 предмет → людина: der Filmstern – зірка екрану; предмет → психологічний світ: auf der Höhe des Ruhmes, im Zenit des Ruhms – пік слави; тварина → людина: du benimmst dich wie ein Elefant im Porzellanladen – ну ти і бегемот; людина → людина: du bist ein Kasper – ти просто клоун; фізичний світ → психологічний світ: das Liebesbrunst – любовний запал [цит. за 8, с. 32]. Під час перенесення назви одного об’єкта на інший через подібність між ними, що асоціативно формується у людському розумінні, утворюється метафоричне значення. Метафоричне значення – це відображення не лише об’єктивно-реальних подібних характеристик, які насправді зустрічаються у природі, а також й уявних, тих, які виникають у свідомості людини. Відомо безліч видів метафор, за допомогою яких утворюються різноманітні метафоричні значення, серед яких «найважливішими є метафоричне характеризувальне та когнітивне значення» [60, с. 55-56]. Метафоричне характеризувальне значення виникає через необхідність суб’єктивної оцінки певних явищ дійсності та потребу у вираженні відношення людини до певного предмета, ознаки тощо. Наприклад, der Wolf – вовк: 1) хижак родини собачих, зазвичай сірого окрасу; 2) перен. про бувалу, досвідчену людину. Метафоричне когнітивне значення слова зображує результати пізнавальної діяльності людини й зумовлене потребою найменування об’єктів дійсності. Наприклад, der Palast – палац: 1) будівля великого розміру з безліччю кімнат, яка є постійним місцем проживання глави держави; 2) будинок величної архітектури громадського або культурного призначення. 15 Значення цих слів – образне, оскільки їх основною рисою є експресивність та стилістична маркованість. У тлумачних словниках їх позначають скороченням перен. – переносне значення слова. Система метафоричних значень охоплює практично всі сфери предметного світу, наприклад: душевний світ та духовне життя людини (мислення, мова, досвід, інтелект, естетичні почуття, емоції, хвилювання, темперамент, характер, бажання, прагнення, свобода, примус, віра й забобони); особистість і соціум (позиція особистості у соціумі, особисті якості, симпатія, дружба й ворожнеча); передумови всього видуманого й реального (причинність, заходи, лад, постійність, зміни тощо) [8, с. 180]. Механізм метафоризації досить неоднозначно трактується в літературі. У семіотичному плані метафоризація – це завжди номінативна діяльність. Саме тому процес метафоризації визначається декількома основними компонентами: агент (слово, термін, знак – носій образу), основний і допоміжний суб’єкти (переносне й пряме значення) та співвідносні властивості об’єкта. Крім того, у процесі метафоризації присутні порівняння та контекст [8, с. 23]. Л. В. Балашова переконана, що основні макромоделі метафоризації формуються на основі взаємозв’язків «людина і простір», «людина і природа» та «людина і соціум» [7, с. 15]. Проте, найчастіше метафоризація зустрічається в найменуванні рельєфу, небесних тіл та елементів атмосфери, положення предмета у просторі, механізмів, озброєння, споруд, різних знаків, рослин, частин тіла людини. Найрідше метафори використовуються для найменування їжі, одягу, меблів, тканин тощо. Одним з найбільших джерел метафоризації є семантичні сфери: 1) зооніми: der Wolf – вовк; der Räuber – хижак; abfahren, fallen, krepieren, untergehen, vergehen, verrecken – дохнути; fressen, schlucken, vertilgen – пожирати; 16 2) флоризми: die Wurzel – корінь; der Kern – ядро, центр; die Ernte, die Früchte – плоди; der Ast, der Zweig – гілка; aufstreben, sich herausmachen, schießen, wachsen – рости; blühen, gedeihen – квітнути; absterben – сохнути. Надзвичайно різноманітною за складом є система метафор, джерелом якої є природна предметна сфера. Це природні об’єкти, речовини, їх якості, стан, фізичні процеси тощо. Наприклад: лід, вогонь, бруд, холодний, гарячий, м’який, гаснути. Загалом інтерес до номінативної діяльності дозволив по-новому поглянути на процес метафоризації. Інколи в процесі метафоризації з усіх можливих варіантів найменування утворюється раніше невідомий термін, отже, метафоризацію можна вважати способом номінації предметів та явищ, а «сутність метафоризації зводиться до встановлення факту перенесення назви з одного предмета на інший» [62, с. 70-71]. Отже, з давніх часів для того, щоб образно охарактеризувати предмет, явище чи дію, використовували слова, які вживали у переносному значенні. З часом ці слова почали називати тропами. Найвідомішими тропами вважаються метафори, метонімії, синекдохи, порівняння, епітети, гіперболи, літоти тощо [29]. Для нашого дослідження значний інтерес становить саме метафора, як результат метафоричного перенесення на основі подібності, тому наступний підрозділ присвячений саме проблемі поняття метафори та визначенню її функцій. 1.2 Поняття метафори у сучасній лінгвістиці та її функції Тропи є невід'ємною частиною нашого мовлення, яке навіть важко уявити без них. З точки зору стилістики та поетики «троп – це семасіологічно двопланове використання слів у прямому та переносному значеннях» [23, с. 255]. Зв’язок цих значень ґрунтується на принципах суміжності та подібності, завдяки яким існують різні види тропів. Використання тропів сприяє досягненню необхідної художньої виразності поетичного твору. Вони допомагають більш точно та влучно висловити думку, надати тексту необхідного забарвлення та потрібної конотації. 17 Одним із найуживаніших видів тропів є метафора. «Термін метафора походить від грецького «metáfora», що означає перенесення назви одного об’єкта на інший на основі схожості та подібності» [цит за. 7, с. 11-15]. Метафора – це перш за все засіб пізнання дійсності. У мовознавстві вона – вид тропа, який утворюється на основі подібності, водночас назва одного явища переноситься на інше, яке у свідомості людини у чомусь має схожість з першим. Отже, метафора утворюється в результаті перенесення властивостей, при якому заміщується іншими словами та інформація, яку мовець має на увазі, тобто те, що він хоче цим сказати. П. Ньюмарк вважає метафорою «будь-який образний вираз: перенесення значення слова; персоніфікацію абстрактних понять; застосування слова для того, що воно буквально не позначає, тобто для опису однієї речі терміном іншої» [68, с. 104]. Найпоширеніші погляди на метафору трактують її як переосмислення прямого значення слова й трансформація його в переносне» [60, с. 75] і «як будь-який вид тропів та будь-який вид експресивних та індивідуально- авторських засобів виразності» [7, с. 18]. Метафора – один з найбільших об’єктів дослідження в лінгвістиці, тому що вона – невід’ємна частина мовної компетенції кожної людини. Зазвичай метафора репрезентує емоційну та інтелектуальну сфери людини. Це не дивно, адже всі ми володіємо мистецтвом метафори, яке опановуємо у процесі спілкування з іншими людьми. Ми щодня вживаємо метафори у своєму мовленні, навіть не задумуючись про їх значення та походження. Саме метафора вважається одним із найважливіших, але не єдиним, способом репрезентації мовної картини світу. Використання метафор у художньому творі робить текст більш виразним, неповторним та сприяє формуванню в уяві читача яскравих образів та асоціацій. Метафору вивчають в трьох аспектах, серед яких «семасіологічний, де метафора є засобом творення переносного значення; стилістичний – метафора є тропом, так званим засобом виразності; лінгвофілософський – метафора є когнітивним процесом» [60, с. 75]. Серед літературознавців існує два погляди на метафору (як на стилістичну фігуру та як на один з номінативних засобів мови, що пов’язаний з процесами 18 мислення), які сформувалися на основі загальнотеоретичних, філософських установок дослідників й зберігаються в науці протягом століть. Різнобій у розумінні терміна метафора нерідко заганяє у глухий кут навіть спеціалістів. Проте, поступово із «поетичного засобу, тропу метафора стала невід’ємним засобом повсякденного життя людства, фундаментальною ознакою мови та найголовніше – способом мислення» [46, с. 159]. Важливу роль відіграє власне підхід до аналізу метафори. Як зазначає Л. В. Балашова, існує два підходи: «статистичний та динамічний. Під час статистичного підходу метафора розглядається як результат метафоризації». Найважливішим водночас є дослідження функціонування метафори в певній функціонально-стилістичній системі. «Під час динамічного підходу увага концентрується на тому, яким чином одне мовне явище перетворюється на інше» [8, с. 17]. Якщо в центрі уваги дослідників знаходиться функціонування метафори як готового результату процесу метафоризації в певній підсистемі мови, то принципово важливим стає протиставлення метафор за принципом мовна й мовленнєва, мовна та художня (поетична). Протиставлення мовної та поетичної метафор базується на глобальній різниці функціонування слова в мові та художньому тексті. На противагу Л. В. Балашовій, С. О. Хахалова переконана, що метафору можна розглядати з точки зору «когнітивного та культурологічного підходів, визначаючи метафору як інструмент пізнання та інструмент культури відповідно» [62, с. 46]. Вивчення когнітивних властивостей метафори передбачає звернення до способів й форм відображення культури у пізнавальних процесах. «Під час перекладу відбувається контакт не лише двох мов, але й зіткнення двох культур. У ході перекладацького процесу, як багатоаспектного явища, зіставляються не лише мовні форми, а й мовні картини світу, мовленнєві ситуації та позамовні фактори, які визначаються поняттям «культура»» [20, с. 8]. Отже, мова є основою культури, так званим транслятором мовного досвіду суспільства. Саме 19 використання певних засобів мови з їх специфічними особливостями формує культурну складову когнітивного процесу. Античні філософи та оратори вважали метафору скороченим порівнянням, але варто розуміти, що «не кожне порівняння можна перетворити на метафору» [33, с. 142]. Нині під метафорою розуміють «перенесення форматива (частини слова) з одного денотата на інший за аналогією та наявністю семантичної схожості, порівняння або протиставлення» [62, с. 70-71]. Здатність форматива співвідноситися одночасно з декількома одиничними денотатами свідчить про велику кількість лексичних значень слова, де перше значення слова – пряме – відображає безпосередній зв’язок слова з реальним одиничним денотатом, а інше – переносне – опосередковано співвідноситься з фіктивним денотатом. Так, зіставляються реальний та фіктивний денотати, між якими виникає зв’язок через асоціації, створені на основі їх внутрішньої семасіологічної схожості. Зміна денотативної співвіднесеності форматива метафори відповідає зміні значення слова через асоціативні зв’язки, в результаті чого виникає переносне значення слова – номінативного знака вторинної непрямої номінації. Отже, переносне значення слова можна визначити як зв’язок існуючий в мовній системі форматива зі зміненим одиничний денотатом та як зв’язок, опосередкований схожістю між двома порівнюваними денотатами. За тисячолітню історію дослідження метафори була зібрана та упорядкована велика кількість наукових праць з питань, що пов’язані з визначенням сутності цього поняття, його структури, функцій та типології, а сама метафора була визнана одним з найбільш продуктивних способів передачі сенсу, в основі якого лежить особливий характер зв’язку з елементом, який називаємо. Незважаючи на існування досить великої кількості визначень, «сучасні теоретики все ж схиляються до класичного визначення метафори, що було сформульовано ще Аристотелем, який вбачав в метафорі спосіб переосмислення значення слова за принципом схожості» [47, с. 205]. Саме Аристотель визначив «дві іманентні властивості метафори: 1) порівняння та аналогію; 20 2) поетичну прикрасу мовлення. Набагато пізніше метафора в розумінні Джамбатіста Віко полягала лише в одному перенесенні – з живого на неживе, надаючи бездушним речам чуттєвості та пристрасті. Наприклад: вітер свистить; хвиля шепче; мова моря». І Аристотель, і Дж. Віко вже тоді стверджували, що метафора належить до тропів, які є важливим способом вираження всіх поетичних націй [цит. за 62, с. 10-11]. Науковці й досі активно займаються дослідженням метафори задля виявлення нових особливостей цього феномену. Так, Ю. П. Солодуб, Ф. Б. Альбрехт та А. Ю. Кузнєцов розглядають метафору, як «особливий прийом виразності мови, що полягає в перенесенні властивостей, а часто й назви, від денотата В до денотату А на основі визначеної схожості, а інколи і явних логічних та предметно-речових протиставлень». Також автори вважають, що «метафора – це перенесення (назви одного предмета на інший), в результаті якого у відповідного слова або виразу, крім його прямого значення, формується переносне» [48, с. 146-147]. А. П. Гаврилюк вважає, що «метафору можна розглядати у вузькому значенні з функціонуванням у мовленні та широкому – у мові та мисленні» [13, с. 31]. В. П. Москвін також розглядає метафору у вузькому та широкому значенні. У його розумінні «метафора у вузькому значенні є перенесенням на основі смислової схожості імен, тобто перенесення назви одного уявлення в іншу сферу на інше уявлення, подібне будь-якою рисою першому. Тут метафора базується на порівнянні понять, уявлень, відчуттів та інших концептів смислової сфери». Так, наприклад, емоції можна порівняти з різними смаковими відчуттями: die bittere Wahrheit – гірка правда. Як тип перенесення метафора у вузькому значенні порівнюється з метонімією, зокрема з синекдохою; та з внутрішньокласовими перенесеннями. «У широкому значенні метафора визначається, як будь-яке перенесення слова від одного об’єкта на інший на основі схожості, суміжності і т. д.» [37, с. 12-13]. Отже, «метафора – це порівняння абстрактного поняття з конкретним предметом для кращого розуміння першого» [13, с. 30]. 21 Як зазначає В. П. Москвін, під «порівнянням заведено розуміти розгляд об’єктів для встановлення моментів схожості та відмінності. Існує: логічне порівняння – співставлення, що виражає якість, рівною мірою властиву і його суб’єкту, і його об’єкту; образне порівняння – уподібнення понять, тематично один від одного віддалених і логічно неспівставних. Саме образне порівняння складає внутрішню форму метафори» [37, с. 51-52]. Лише завдяки аналогіям, хоча навіть і не чітким, стають можливими подібні переважно нелогічні зближення, які досить зрозуміло демонструють елементи зовнішнього світу в тих образах, що утворюються в людському мозку, адже в абстрактній формі розум просто не сприймає їх. Тож метафора – це результат поєднання різноманітних понять за аналогією чи асоціацією через мисленнєвий процес мовця. «Метафора постає як феномен з двоякою сутністю. З одного боку – це мовний знак з відповідним змістом, з іншого – комунікативна одиниця, яка слугує засобом пізнання позамовної дійсності; відображає специфіку духовної своєрідності носіїв мови; функціонує як лаконічний зображальний елемент, що претендує на досягнення адекватного розуміння» [62, с. 12-13]. Крім того, метафора – це природний унікальний прояв мови та мислення, що пов’язаний зі здібностями людини до узагальнення. В. Г. Гак підкреслює: «Метафора виникає завдяки глибинним особливостям людського мислення. Вона властива людському мисленню та мові як такій» [цит. за 8, с. 28-29]. Зауважимо, що насамперед метафора є стилістичним прийомом, так званим способом образного вираження змісту. П. Ньюмарк наголошує, що «метафора – це свого роду обман, який часто використовують для приховування справжнього наміру автора» [68, с. 104], проте, надзвичайно важко уявити нашу мову без використання таких зображувально-виражальних засобів, як метафора. Метафора як результат образного мислення є об’єктом вивчення не лише лінгвістів, а й філософів, які були переконані, що «для передачі змісту метафора не потрібна і, більш того, вона зайва, адже вона неточно, розмито описує 22 предмети». Через це, на їх думку, слова мають використовуватися виключно з прямим значенням. Для прихильників романтичної філософії «метафора – єдиний спосіб висловити думку, дати визначення абстрактним поняттям. На їх глибоке переконання, пізнання – метафоричне, тому метафора – невід'ємний складник мови, мовлення та мислення» [13, с. 30-31]. Адже метафора називає, описує нове поняття, до якого важко підібрати слово у прямому значенні, з огляду на подібність певних ознак, щоб воно було зрозумілим для всіх. Тож у широкому розумінні метафора вважається метафоричним мисленням. А отже, метафора є не лише способом мислення, а й способом пізнання. П. Ньюмарк вважає, що метафора має подвійну мету: пізнавальна (конотативна) мета відповідає за те, щоб метафора описала процес, стан, поняття, якість, дію, предмет або людину більш повно та стисло, ніж це було б можливо за допомогою звичайної літературної мови; естетична мета відповідає за те, щоб метафора зацікавила, здивувала, захопила увагу читача та задовольнила його, тобто здійснила естетичний вплив на реципієнта [68, с. 104]. Представники критичного напрямку стверджували, що в результаті заміни метафори будь-яким адекватним їй словом з метою досягнення прозорості розуміння здійснювалася заміна найменування, яка так чи інакше сприяє викривленню сенсу сказаного. Так відбувається втрата інформаційної цілісності повідомлення [8, с. 17-18]. М. Джонсон й Дж. Лакофф наголошують, що «процеси мислення – метафоричні, адже метафора вже давно стала важливою складовою мовлення, а отже, поняттєва система людини – метафорична» [цит. за. 13, с. 31-32]. Метафоричні вирази є результатом існування метафори у системі людського поняття. Звідси й отримала свою назву поняттєва метафора, яку ще називають концептуальною. Концептуальна метафора – невід’ємна складова нашого щоденного мовлення, адже вона – результат метафоричного мислення людини. З виникненням нової реалії, людина проводить аналогії із вже відомими поняттями, 23 так виникає асоціація з відомим і так утворюється метафора. С. А. Жаботинська переконана, що «згідно з теорією концептуальної метафори метафора як когнітивний механізм призначена для обробки інформації про абстрактні об’єкти, які неможливо сприйняти перцептивно, за допомогою порівняння з конкретними об’єктами з перцептивною основою» [17, с. 3], тобто з тими, які людина сприймає органами чуття. Використання концептуальної метафори у текстах досить важко відслідкувати, адже перенесення ознак вже відомого предмета на новий відбувається ще в процесі виникнення цього поняття. Це вкотре підтверджує те, що використання концептуальної метафори у нашому мовленні відбувається кожного дня в усіх стилях, хоча ми цього навіть не помічаємо. «Представники раціоналістичного напрямку мовознавства вбачали в метафорі стилістичну фігуру, яка абсолютно не відображає об’єктивний погляд на дійсність» [13, с. 30]. Саме через це використання метафори вважалося безглуздим, таким, що не виправдовує засоби. Інші ж дослідники, на думку А. П. Гаврилюк, вбачали у мові відображення психологічної дійсності індивіда, вважали метафору єдиним способом вираження думки. Загалом ще в середині XX століття в науці склалося уявлення, що метафора пронизує всю лексичну систему мови, виконуючи номінативну та евристичну функції [8, с. 11-12]. Поетична метафора, як будь-який компонент художнього тексту, виконує насамперед естетичну функцію, що обумовлює низку її специфічних характеристик. Ю. П. Солодуб, Ф. Б. Альбрехт та А. Ю. Кузнєцов вважають, що «перенесення назви від одного денотата до іншого обумовлено в метафорі її емоційно-оцінною (конотативною) функцією, яка в художньому тексті поєднується з функцією естетичного впливу на читача» [48, с. 146-147]. З огляду на те, що метафора здатна давати найменування предметам: der Regen fällt – йде дощ, або ж характеристику певному явищу: stockdumm – пеньок (розумово обмежена, нетямуща людина); Herkules – Геракл (символ сили, нездоланності), ще виділяють номінативну та характеризувальну метафори. 24 Номінативна метафора ідентифікує явище дійсності. Основне її завдання полягає в найменуванні певного явища: журавель (птах; важіль для витягування води з колодязя). Характеризувальна метафора займається створенням образу, який характеризується чуттєвістю. Головне завдання її зводиться до оцінки: der Holzkopf – бовдур (нерозумна людина). Метафора може характеризуватися експресивністю: der Flaumbart, der Grünling, der Grünschnabel – зелений юнак (молодий, недосвідчений) або ж залишатися стилістично нейтральною: der Fluss fiel – річка спадає. В. П. Москвін зауважує, що існує дві основні функції метафор: номінативна та експресивна. Номінативна функція називає об’єкти, які ще не мають власної назви. Експресивна функція привертає увагу реципієнта до певної властивості предмета, який необхідно репрезентувати з іншого боку. Експресивна функція характеризується оцінною, зображувальною, естетичною, евфемістичною та пояснювальною функціями. Саме експресивна функція відіграє головну роль у молодіжному соціолекті, адже саме з допомогою метафори молодь висловлює оцінку явищам навколишнього світу [37, с. 167]. Л. В. Балашова зазначає, що первинною функцією метафори є функція характеризації. Так, класична метафора – це образна метафора, яку застосовують, щоб віднайти образ, спосіб індивідуалізації чи оцінки предмета. Але ж метафора може виконувати не лише функцію характеризації, а й номінативну та когнітивну функції. До номінативної функції звертаються в пошуках імені для певного класу предметів. Номінативна функція практично не виходить за рамки ідентифікуючої лексики. [8, с. 25]. Проте, «найважливішими з точки зору лексики є метафори з характеризувальною та пізнавальною функціями. Саме на основі цих метафор, як ми згадували вище, виокремлюють метафоричне характеризувальне та когнітивне значення» [60, с. 55-56]. Загалом метафора властива різним функціональним стилям. Першою сферою використання метафори стала риторика, де головним завданням метафори була прикраса мовлення. Метафора вважалася відхиленням від норми через 25 перенесення найменування одного об’єкта на інший. Також метафора повинна вплинути на аудиторію та переконати її в чомусь. Можна сказати, «метафора характеризувалася прагматичною функцією» [13, с. 30]. Трохи згодом вивченням метафори з домінантною образною функцією зацікавилися фахівці зі стилістики. Проте, основною сферою функціонування образної (живої) метафори є художнє мовлення – функціональний варіант літературної мови, основне призначення якого образно-естетичне, художнє зображення та осмислення явищ дійсності. Саме тому образну метафору досить часто називають художньою. Різновидом художньої метафори є поетична метафора, сфера функціонування якої представлена поетичною мовою. Газетна метафора зазвичай утворюється на основі спеціальної лексики, що є ще однією суттєвою особливістю вказаного виду метафор. Крім інформативної, інфлюативної (функції здійснення впливу) та розважальної, публіцистичний стиль (мова ЗМІ) характеризується популяризаторською функцією, яка полягає в інформуванні читача про основні новини в сферах науки, техніки, політики, спорту, медицини. Саме через засоби масової інформації та через багаторазові повтори багато термінів стали загальноприйнятими, серед яких, наприклад, технічні: die Hochtechnologien, die Spitzentechnologie – високі технології; адміністративні: візовий режим. Спеціальна лексика поступово підлягає детермінології і на її основі часто створюються образні метафори: медична метафора: параліч економіки, хронічна безробітність; будівельна метафора: закладати фундамент для співпраці; фінансова метафора: кредит довіри, політичний капітал; театральна метафора: югославський сценарій, політичне шоу; економічна метафора: боснійська криза, парламентський монополіст; метеорологічна метафора: дружня атмосфера, міжнародний політичний клімат; технічна метафора: механізм регулювання, промислово-фінансовий локомотив регіону [37, с. 174]. 26 Метафора також використовується у розмовному стилі. Проте, якщо в художньому та публіцистичному мовленні широко використовуються образні метафори, для розуміння яких потрібні час та бажання, то для публіцистики й розмовного стилю – стерті (мертві) метафори, які для всіх є цілком зрозумілими. Образна метафора характерна не лише для побутово-розмовного стилю, а й для наукового. Жива (образна) метафора часто вимагає зусиль та часу для розшифрування, викликає асоціації, які відволікають від теми. Образні метафори наукового мовлення представлені двома функціональними типами: педагогічні (використовуються у процесі навчання в науково-популярній та науковій літературі) й когнітивні (використовуються у професіональному спілкуванні). Варто зауважити, що метафора несумісна з діловим мовленням. Проте, інколи в ділових текстах можна зустріти метафоричні звороти, як от der Informationsfluss – потік інформації, Fonds auszusetzen, Gelder einzufrieren – заморозити фонди. Та найбільш природнім є використання метафор в поетичному мовленні, для задоволення естетичних потреб. Отже, метафора – це перенесення за аналогією, схожістю, подібністю чи асоціацією. Асоціація – це результат процесів мислення мовця, а отже, передумова творення метафори, яка як мовленнєве явище реалізується у мовленні. Водночас «метафора тісно пов’язує мову, мислення та культуру» [62, с. 36]. Метафора зустрічається не лише в художніх, а й в публіцистичних текстах. У наукових та офіційно-ділових текстах метафору майже не використовують, адже її образність може надати реципієнту неточну інформацію, що неприпустимо в текстах цих стилів. Проте, в науковому мовленні для опису абстрактних понять, які неможливо пояснити словами з прямим значенням, використання метафори з пояснювальною функцією майже неминуче. Саме тому, зважаючи на широке використання метафори в науковій галузі, можна виділити ще один різновид метафори – науковий. Наукова метафора є результатом складного процесу наукового пізнання через гіпотези та порівняння. Тому наукова метафора – це особливий засіб мислення, головне завдання якого – визначення та встановлення досі невідомого наукового знання. Наукова метафора 27 уможливлює оформлення нових наукових теорій та понять, передачу й вираження нових наукових концепцій. 1.3 Типології та класифікації метафор У сучасному мовознавстві існують різні класифікації метафор, проте й досі не існує єдиної загальноприйнятої типології метафор. Саме тому науковці й надалі працюють над дослідженнями в цій галузі. Наприклад, І. О. Ліходкіна виділяє дві основні групи метафор: загальномовні вже існують в мові і є загальновідомими, оскільки активно використовуються носіями мови, через що метафоричний характер вже не відчувається. Велика кількість таких метафор утворилася на основі назв слів, які почали використовувати у переносному значенні через недостатню кількість лексичних одиниць у мові, тобто відсутність терміна для позначення певного предмета чи явища; авторські не існують в мові, адже автор щоразу їх створює. Найчастіше ця група метафор зустрічається в художній літературі, адже наповненість тексту метафорами робить його виразним, неповторним завдяки яскравим образам та асоціаціям [33, с. 142]. На противагу І. О. Ліходкіній, А. В. Сухова також виділяє подібні два типи метафор, але називає їх дещо інакше: мовна метафора, як самостійна лексична одиниця, піддається структуруванню та характеризується вільним поєднанням в семантичні зв’язки; художня метафора – унікальна за своєю будовою, адже кожна з них є індивідуально-авторською та нерозривно пов’язаною з контекстом [52, с. 131- 133]. Існує думка, що мовна метафора є системною, а художня – позасистемною. Семантичній, формальній та функціональній систематизації підлягає будь-яка метафора, зокрема художня, отже, метафора має системний характер незалежно від сфери використання [37, с. 173]. Проблема системності метафоричних засобів мови й моделювання процесів метафоризації активно розглядалася останні 28 десятиліття. Проте, протягом довгого часу метафора розглядалася виключно як нерегулярне явище. Наразі системний характер лексики є загальноприйнятим, а метафора, як елемент цієї системи, не може не підкорятися її загальним закономірностям. Досить поширеною є класифікація С. Ульмана, у якій науковець відзначає такі напрямки метафоричного перенесення: антропоморфний: людина → природа та природа → людина: die Sonne lacht – сонце сміється; der Winter geht – наближається зима; зооморфний: тварина → природа, тварина → людина: der Hund – собака (підла, зла людина); das Schwein – свиня (неохайна людина); від конкретного до абстрактного: eine Mattscheibe haben – туман у голові; синестетичний: grell – кричущий, яскравий (про колір) [56]. На противагу С. Ульману, Л. В. Кравець виокремлює метафоричні перенесення на основі подібності: за формою: der Augapfel – очне яблуко; der Kreis – коло людей; der Nadelkopf – вушко голки; die Landzunge – мис, коса; за розміром: jede Menge Pflichten – обов’язків цілий табун; jede Menge Liebe – море любові; за кольором: giftig – токсичний, отруйний; weich – м'який, ніжний; kalt – холодний; warm – теплий; за певними зовнішніми чи внутрішніми властивостями: Apollo – Аполлон (красивий чоловік); Venus – Венера (красива жінка), Othello – Отелло (ревнива людина) [29]. С. А. Жаботинська, зі свого боку, виділяє три типи метафор: концептуальну метафору як переструктуроване вихідне значення, що передається від однієї синтаксичної форми до іншої; синтаксичну метафору як результат взаємодії різних синтаксичних форм; лексичну метафору, в якій порівнюються дві сутності [18, с. 44]. 29 В. П. Москвін упорядкував одну із найбільших класифікацій метафор: I. Семантична класифікація метафор: а) класифікація за тематичною приналежністю допоміжного суб’єкта: гра у шахи: eine willenlose Puppe in j-des Händen sein – бути пішаком у чиїйсь грі; im Zugzwang sein, in Zugzwang geraten – опинитися в патовій ситуації; театр: ans Licht bringen, ans Tageslicht bringen/kommen, die Maske ablegen, j-m die Maske herunterreißen – зірвати маску; j-m eine Szene machen – влаштовувати сцену; медицина: der Goldrausch – золота лихоманка; die Schocktherapie – шокова терапія; фінанси: ein politischer Bankrott – політичне банкрутство; die Abwertung von Ideen – девальвація ідей; анімалістична метафора – ґрунтується на порівнянні з тваринами: револьверний гавкіт; просторова метафора – ґрунтується на аналогії з будь-яким виміром у просторі: hohe Preise – високі ціни; niedrige Temperatur – низька температура; das Bildfeld – поле зору і т. д.; б) класифікація за основним суб’єктом: червоний колір: вишнева шаль; коралові губи; puterrot – червоний як рак; невизначено велика кількість: ein Haufen Arbeit – купа роботи; ein Meer von Menschen – море людей; das Arbeitslosenheer – армія безробітних; смерть: der Heimgang – смерть, кончина; von uns gehen – піти з життя, заснути вічним сном тощо; в) класифікація за ступенем смислової віддаленості основного та допоміжного суб’єктів: наприклад, семантичне поле слова «влада» включає в себе дієслова керування: командувати, управляти, диригувати, 30 правити, завідувати, наказувати. Якщо замість дієслова керування вжити дієслово обертання (вертіти, крутити, обертати), то це буде зовнішньою метафорою, адже джерелом творення цього виду метафор були засоби семантичного поля «руху», що є «зовнішніми» засобами щодо семантичного поля «влада»: вона вертіла ними, як хотіла. На противагу внутрішній метафорі, яка пов’язує одиниці одного семантичного класу, тобто внутрішньокласові перенесення з виду на вид, з індивіду на індивід на основі подібності об’єктів, зовнішня метафора пов’язує одиниці двох різних класів (полів); г) класифікація за допоміжним та основним суб’єктами: перенесення значення за формулою переносу «клас А > клас Б», наприклад: o «обертання > керування»: вертіти чоловіком; крутити подругами; o «водний простір > невизначено велика кількість»: озеро сліз; океан знань; o «відхід > смерть»: піти з життя; відійти у вічність тощо; д) класифікація за ступенем цілісності внутрішньої форми: живі або повні життя образи створюють в уяві картину, яку кожний доповнює сам: die Augen sprechen – очі говорять; ins Auge springen – кидатися в очі; послаблені образи, які не викликають конкретного уявлення, але ще неповністю втратили свою виразність: сили хворого гаснуть з кожним днем (стан хворого поступово погіршується); das Adlerauge – гострий зір; gebrochenes Herz – розбите серце (емоційний стан людини, якій завдали душевного болю); der Leitfaden (посібник, підручник); 31 мертві образи характеризуються стертою образністю, адже ми просто сприймаємо їх логічно: der Handschuh – рукавичка; der Briefkopf – шапка листа; II. Формальна класифікація метафор: а) за приналежністю одиниць до певного рівня (лексичного або синтаксичного): словесні метафори: auf der Zunge liegen – вертітися на язиці; o субстантивні метафори: Rabeneltern – зозуля (жінка, яка покинула своїх дітей); o ад’єктивні метафори: ein blitzschneller Entschluss – блискавичне рішення; süße Erinnerung – солодкі спогади; o дієслівні метафори: treten unser Recht mit Füßen (нехтувати чиїмись правам); o предикативні метафори: j-dem nicht das Wasser reichen können (і нігтя не вартий чийогось, не гідний з кимось до пари стати, не вартий з чийогось сліду води напитися); o генітивні метафори: Mauer des Schweigens – стіна мовчання; Quelle der Hoffnung – джерело надії; фразові метафори: die Kuh vom Eis kriegen – зрушити з мертвої точки (почати розв’язувати проблему); текстові метафори: алегоричні притчі, байки; б) проста (одинична, одночленна, ізольована) метафора виражена однією одиницею: die Flimmerkiste – ящик (телевізор); die Glühbirne (електрична лампочка); в) розширена метафора, в якій носієм образу є група асоціативно (тематично або в рамках семантичного поля) пов’язаних одиниць; г) контекстуальна класифікація метафор: замкнуті метафори характеризуються наявністю ключового слова, яке вказує на її сенс: bittere Worte – гіркі слова (неприємні слова); seidene Stimme – оксамитовий голос (приємний голос); 32 harte Stimme – твердий голос (рішучий, впевнений); Schnee von gestern – багато води утекло (минуло багато часу); ein blindes Huhn findet auch einmal Korn – буде й на нашій вулиці свято, і в наше віконце загляне сонце (сподівання на краще майбутнє); незамкнуті метафори характеризуються відсутністю ключового слова, яке б вказувало на її сенс. Вони змушують шукати не лише загальну ознаку, але і суб’єкт порівняння, тобто її сенс. Незамкнута метафора не піддається точному та єдиному тлумаченню: eine weiße Decke bedeckte die ganze Erde – скатертина біла увесь світ накрила; o позначення конкретних об’єктів; o позначення абстрактних понять; вільні метафори, які визначаються за ступенем стійкості зв’язків між компонентами: золотий промінь; море квітів; фразеологізовані метафори: leeres Stroh dreschen – переливати з пустого в порожнє (пусті розмови); das Wüstenschiff – корабель пустелі (верблюд); III.Функціональна класифікація метафор: а) номінативна метафора використовується для вираження таких уявлень, для яких ще не існує словесного поняття. Основне завдання її сприяти тому, щоб жоден предмет не залишився без позначення: супутник Землі; застібка-блискавка; б) оцінна метафора: der Hamster – хом’як (ощадлива, економна людина); die Hopfenstange – швабра (надзвичайно худа людина); в) декоративна метафора слугує засобом естетичного відображення дійсності та прикраси мови: алмазна роса; goldenes Haar –золоте волосся [37, с. 122-167]. М. І. Філон та О. Є. Хомік, з огляду на функції метафори, пропонують таку класифікацію: 33 індикативна метафора дає найменування явищам, пов’язаним з практичною діяльністю людини: die Feder – перо (птаха; для письма); das Tischbein – ніжка столу; когнітивна метафора формує абстрактне значення. Вона притаманна ознаковій лексиці. Цей тип властивий науковому та публіцистичному стилям. Головна її задача – привласнення об’єктам інших ознак, якостей та станів. Когнітивна метафора формується на основі поєднання відповідних слів: die Produktivitätssteigerung – приріст виробництва; der Preissturz – різке падіння цін; експресивна метафора створює певний образ, наприклад, естетичний. Як відомо, образна метафора характеризується оцінним або оцінно-експресивним характером: ach, er ist ein Bär – ох він і ведмідь (незграбна, неповоротка людина) [60, с. 76-77]. П. Ньюмарк, зі свого боку, розділяє всі метафори на два види: одинарні метафори, які складаються з одного слова: ein Blindenwort – незряче слово (3, с. 36-37); розширені метафори (ідіоми, алегорії, приказки, речення тощо): die Hand voller Stunden –жменею, сповна годин (2, с. 20-21). Водночас науковець розрізняє шість типів метафори: – мертві (стерті) метафори – це метафори, в яких ми навряд чи усвідомлюємо образ, який в ній закладений. Часто це стосуються універсальних термінів найменування природних, просторових та часових явищ, географічних об’єктів, астрономічно-абстрактних понять, частин тіла та основних видів діяльності людини. Такі метафори використовуються для трактування понять або уточнення чи визначення чогось: der Flussarm – рукав річки; der Bergkamm – гірський хребет; – метафори-кліше – це метафори, які дещо втратили свою естетичну складову. Цей тип метафор часто використовуються в конотативній функції для того, щоб зрозуміліше та емоційніше виразити думку. Метафори-кліше та загальновживані метафори перекликаються, і їх важко розрізнити, а для більшості текстів, які за своєю суттю є інформативними, розмежування може бути 34 важливим. Різниця між кліше та загальновживаною метафорою може полягати навіть у мовному контексті тієї самої метафори: die rosarote Brille – рожеві окуляри (фальшиве сприйняття дійсності); schwarzes Geld (нафта); ein hohes Tier – велика (важна) птаха, велика цяця (впливова людина, що обіймає високу посаду); Hüter des Gesetzes (охоронець закону – поліцейський); – загальновживані (звичайні) метафори – це усталені метафори, які в неформальному контексті є ефективним та стислим методом висвітлення конкретного чи то абстрактного поняття або будь-якої ситуації, яка здійснює емоційний вплив на реципієнта і, на відміну від стертої метафори, характеризується естетичною функцією. Такі метафори дуже рідко складаються з одного слова. Загальновживані метафори частіше зустрічаються в літературних текстах, хоча інколи і в нелітературних, щоб оживити стиль інформативного тексту: das Fundament der Gesellschaft – фундамент суспільства; der Strom des Lebens – потік життя; der zweite Frühling – бабине літо; – адаптовані метафори – це авторські метафоричні оказіоналізми, які відзначаються відповідним емоційно-експресивним забарвленням та індивідуальним характером: der Kopfjäger в українській мові перекладається як хедхантер за допомогою транскрипції з англійської мови headhunter, тобто фахівець з підбору персоналу; – нещодавні метафори – це метафоричні неологізми, часто придумані «анонімно», але швидко поширювані. Нещодавньою метафорою може бути нова метафора, що позначає одну з низки якостей, які постійно оновлюються в мові. Нещодавні метафори позначають нові об'єкти, поняття або процеси та трактуються як інші неологізми; – оригінальні метафори – це індивідуально-авторські метафори, які письменник створив спеціально для свого твору. Такі метафори непоширені у повсякденному спілкуванні людей. Оригінальні метафори у найширшому розумінні містять важливе повідомлення письменника, відображення його особистості, індивідуальний стиль та ставлення до життя. Такі метафори є джерелом збагачення цільової мови, оскільки вони надають мові багато 35 оригінальних виразів [68, с. 104-106]: das Eis blüht in den Körben – лід квітне у корзинах (1, с. 58-59). Т. П. Стретович пропонує класифікувати метафори за: I) поширенням у мові: а) загальномовні метафори характеризуються наявністю експресивно- смислового наповнення. Загальномовні метафори утворюються на основі схожості, яка не викликає проблем з їх розумінням: das Leben geht weiter – життя триває; б) індивідуальні метафори вирізняються експресивно-емоційними елементами; II) структурою: а) одночленні метафори мають лише вихідний домен; б) двочленні метафори мають вихідний та цільовий домени; III) тематичною належністю вихідного домену: а) театр: j-m ein Theater machen – влаштовувати сцену; eine Nummer abziehen, eine Rolle spielen – грати роль; б) рибалка: nach j-m die Angel auswerfen – спробувати піймати когось на гачок; j-n auf den Leim locken – попастися на вудку; IV)цільовим доменом: а) велика кількість: der Mordsspaß – море задоволення; Bücher wälzen – прочитувати масу книг; V) ступенем віддаленості змісту вихідного домену від цільового: а) внутрішні метафори утворюються на основі резервів семантичної мікросистеми; б) зовнішні метафори утворюються на основі використання засобів іншої мікросистеми чи поля; VI) загальністю вихідного й цільового доменів для визначення лексичних груп, що здатні приймати переносні значення, наприклад: das Meer der Leidenschaften – море пристрастей; ein Tropfen auf den heißen Stein – крапля в морі; 36 VII) ступенем цілісності внутрішньої форми: а) образні метафори у повному обсязі зберігають двоплановість змісту та внутрішню форму: загальномовні метафори: die Jahre gehen – роки йдуть; індивідуально-авторські метафори: die Asche der Brunnen von Akra – сивий попіл колодязів Акри (2, с. 10-11); б) стерті метафори не завжди можна відчути: der Wind erhebt sich – піднімається вітер; в) мертві метафори втратили двоплановість змісту у процесі використання: das Stuhlbein – ніжка стільчика; der Schnee fällt – йде сніг; VIII) способом ускладнення вторинного значення слова: а) прості складаються з двох, рідше трьох слів: der Bergfuß – підніжжя гори; ein Meer von Tränen – море сліз; Gold wert sein – на вагу золота; б) ускладненні складаються з кількох слів для пояснення метафоричного виразу: aus allen Wolken fallen – з неба впасти; в) складні утворюються тоді, коли один компонент метафоризується двічі: гаряча правда забринить; IX)функціональною ознакою: а) номінативні метафори використовуються для найменування предметів чи явищ, які не мають власної назви, тому запозичують її у інших предметів: die Erholungsfläche (зона відпочинку); б) декоративні метафори використовуються для прикраси мови: das Feuer der Liebe – вогонь любові; волошкові очі; в) оцінні метафори дають оцінку явищу або предмету: der Fuchs – лисиця (хитра людина); der Esel – віслюк, осел (нерозумна, вперта людина); der Hammel – баран (дурна, вперта людина); X) кількістю одиниць-носіїв метафоричного образу: 37 а) прості метафори мають план вираження, що представлений однією одиницею: der Parasit, die Zecke – дармоїд (нероба); б) розгорнуті метафори (метафоричний ланцюжок) полягають в тому, що носієм метафоричного образу є група тематично пов’язаних одиниць. За кількістю ділянок метафоричних образів розрізняють: одночленні; двочленні; тричленні і т. д.); XI)присутнім у метафорі відмінком: а) генітивні метафори у складі яких є слово в родовому відмінку: цвіт людських облич; червоні троянди пристрасті; б) метафори орудного відмінка: цвіте весна садами; XII) подібністю предметів, явищ або властивостей, на основі якої утворюються метафори за: а) формою: der Bergrücken – гірський хребет; der Flaschenhals – шийка пляшки; die Schlange – черга; б) розміром та кількістю: die Nadel im Heuhaufen suchen – шукати голку в копиці сіна (неможливо знайти); в) кольором: die Grünen – зелені (члени партії); г) розміщенням у просторі: хвіст комети; д) звучанням: die Stimme leuchtete auf – голос світиться тощо [50, с. 234-238]. Найбільш теоретично опрацьованою є інтерпретативна типологія метафори, які розробив відомий лінгвіст В. М. Телія. У її основі покладений антропоцентричний підхід до мови. В. М. Телія виділяє чотири типи метафор: 1. Ідентифікуюча (індикативна) метафора поповнює запас лексики, який забезпечує найменування предметно орієнтованих дій, відношень та якостей; 2. Когнітивна метафора орієнтована на створення нових концепцій в галузі позначення непредметного світу. Основна її функція – створення нових понять; 38 3. Образна метафора виконує образно-естетичну функцію. Ця метафора – цілісне художнє полотно або ескіз зі своєю ідеєю, композицією та фарбами; це мовний матеріал, яким автор твору змальовує світ; 4. Оцінна та оцінно-експресивна метафори пов’язані з поняттям оцінки, що обумовлена діями низки екстралінгвістичних і власне лінгвістичних факторів й орієнтована як на ідентифікуючу, так і на когнітивну метафори. Ці метафори в процесі функціонування орієнтовані або на індикативний, або на когнітивний тип метафоризації [цит. за 8, с. 25-26]. Ця типологія метафори відображає складність та багатогранність метафоричних процесів як характерну особливість розвинутої мовної системи. Метафоризація розглядається як певний вид номінативної діяльності, пов’язаної з різними типами розумової діяльності. Саме тому ідентифікуюча та когнітивна метафори вважаються базовими типами. Отже, незважаючи на досить велику кількість різноманітних класифікацій метафор, які існують в сучасному мовознавстві, дослідники й надалі активно вивчають це питання, адже воно становить інтерес, обумовлений постійним оновленням та безперервним творенням нових, досі неіснуючих метафоричних виразів, які вимагають не лише детального вивчення, а й пояснення їх значення, що іноді не так просто зробити. Це зумовлено тим, що метафора характеризується образними, переважно нечіткими, властивостями та незвичайними уподібненнями, які у різних людей викликають різні асоціації і, відповідно, різне розуміння. Висновки до розділу 1 Переносне значення слова є результатом суб’єктивних та об’єктивних ознак найменування, а отже, воно залежить від контексту. Одним із різновидів переносного значення є метафоричне перенесення, у результаті якого утворюється метафора, що сприяє творенню безлічі метафоричних значень, серед яких метафоричне характеризувальне та когнітивне значення слова. 39 Дослідивши трактування поняття «метафора» різними науковцями, можемо узагальнити, що метафора у мовознавстві – вид тропа, який утворюється на основі подібності, водночас це назва одного явища, яке переноситься на інше. Найпоширеніші погляди на метафору трактують її як переосмислення прямого значення слова й трансформація його в переносне. Це – вид експресивних та індивідуально-авторських засобів виразності. Слід зазначити, що метафору вивчають в трьох аспектах: семасіологічному як засіб творення переносного значення; стилістичному як засіб виразності та у лінгвофілософському як когнітивний процес. Крім того, було визначено, що існує два підходи до аналізу метафори: статистичний (метафора – результат метафоризації) та динамічний (метафора – перетворення одного мовного явища на інше). Також метафору розглядають з точки зору когнітивного (метафора – інструмент пізнання) та культурологічного (метафора – інструмент культури) підходів. У цьому ж розділі було досліджено, що метафору розглядають: у вузькому значенні з функціонуванням у мовленні (як перенесення назви одного уявлення на інше уявлення іншої сфери, подібне будь-якою рисою); у широкому значенні з функціонуванням у мові та мисленні (як будь- яке перенесення слова від одного об’єкта на інший на основі схожості). На підставі викладеного матеріалу можна зробити висновок, що метафора має подвійну мету: пізнавальна (конотативна) відповідає за опис процесу, стану, поняття, якості, дії, предмету або людини більш стисло, ніж це можливо за допомогою літературної мови; естетична відповідає за естетичний вплив (зацікавлення, захоплення уваги читача та задоволення його). Шляхом опрацювання теоретичного матеріалу по темі розділу, розглянуто найголовніші функції метафори: номінативну, характеризувальну, ідентифікуючу (індикативну), когнітивну (пізнавальну), естетичну, евристичну, прагматичну, образну, інформативну, інфлюативну, розважальну, емоційно-оцінну (конотативну) та функцію естетичного впливу на читача. 40 Проаналізувавши найвідоміші класифікації як вітчизняних (С. А. Жаботинської, Л. В. Кравець, Т. П. Стретович, А. В. Сухової, М. І. Філона та О. Є. Хоміка), так і зарубіжних науковців (І. О. Ліходкіної, В. П. Москвіна, П. Ньюмарка, В. М. Телії, С. Ульмана), можна зробити висновок, що деякі науковці розділяють всі метафори на дві групи: 1) загальномовні (мовні); 2) авторські (художні). Інші дослідники класифікують метафори: за ознакою подібності: формою, розміщенням у просторі, кольором, розміром, звучанням, функцією, певними зовнішніми чи внутрішніми властивостями; за стилістичним забарвленням: сухі (стерті, мертві), образні загальномовні, індивідуально-авторські; за напрямками метафоричного перенесення: антропоморфні, зооморфні, від конкретного до абстрактного; за структурою: одинарні (одночленні), розширені (двочленні); за поширенням у мові: загальномовні, індивідуальні; за ступенем віддаленості змісту вихідного домену від цільового: внутрішні, зовнішні; за функціональною ознакою: номінативні, декоративні, оцінні; за метафоричними процесами: ідентифікуюча (індикативна), когнітивна, образна, оцінна та оцінно-експресивна; за типом метафори: мертві (стерті), метафори-кліше, загальновживані (звичайні), адаптовані, нещодавні, оригінальні. 41 Розділ 2 ПОЕТИЧНИЙ ТЕКСТ ЯК ОБ’ЄКТ ПЕРЕКЛАДУ 2.1 Переклад як міжмовне комунікативне явище Переклад як невід'ємна складова культури відіграє важливу роль у формуванні освіченості кожної людини. Завдяки перекладу мова та культура народу збагачуються великою кількістю іншомовної інформації. Ось чому переклад вважається рушієм розвитку світової культури. Ще Й. В. Гете говорив про те, що «переклад є найважливішим та найсуттєвішим засобом спілкування» [цит. за 22, с. 3]. Крім того, переклад уможливлює співпрацю та партнерство між державами; сприяє розвитку та взаємозбагаченню економічної, туристичної, технічної, медичної, наукової та інших галузей, серед яких переклад художньої літератури займає одне з найважливіших місць у розвитку духовної культури суспільства. Та найголовнішим є те, що переклад допомагає знайти порозуміння людям, які говорять різними мовами. У різні часи переклад ґрунтувався на двох зовсім різних принципах. Перший принцип точного перекладу вимагав зберігати порядок слів, граматичні та мовні конструкції, а другий принцип вільного перекладу основне завдання вбачав у збереженні змісту оригіналу будь-якими способами. На жаль, неможливо поєднати ці два принципи в одному перекладі, але саме їх гармонійна взаємодія вважається передумовою для творення ідеального перекладу. На думку І. С. Алексєєвої, «переклад – це перекодування тексту, породженого однією мовою, в текст іншою мовою, що здійснюються перекладачем, який творчо обирає варіанти в залежності від варіативних ресурсів мови, виду перекладу, завдання перекладу та типу тексту» [1, с. 7]. На противагу І. С. Алексєєвій, Г. В. Терехова розглядає переклад на більш глобальному рівні та стверджує, що «переклад – це передача того, що було вже виражено засобами однієї мови, засобами іншої, а отже, перекладають не слова, не граматичні конструкції та інші засоби мови оригіналу, а думки та зміст оригіналу» [53, с. 12]. 42 Саме це визначення, на нашу думку, найточніше характеризує переклад як процес. В. В. Коптілов трактує переклад як «збереження змісту повідомлення попри зміну мовної форми» [26, с. 4]. Зазвичай, текст перекладу – це не зовсім той самий текст оригіналу, хоча б тому, що структура мови оригіналу переважно інша, у порівнянні з мовою перекладу. Проте, варто намагатися передати суть інформаційного повідомлення, а не просто буквально відтворити лексеми вихідного тексту мовою перекладу. Головне завдання тексту перекладу справити на реципієнта такий самий вплив, який справляє текст оригіналу на свого читача. Водночас текст перекладу має виглядати та звучати, як оригінал, щоб не було відчуття, що це переклад, а для цього перекладач повинен досконало володіти не лише мовою оригіналу, а й мовою, на яку він здійснює переклад. Варто зазначити, що різні науковці по-різному розглядають переклад. Одні прирівнюють його до оригіналу, для інших переклад – це абсолютно інакший текст, який немає нічого спільного з вихідним. Для одних важливо, щоб переклад відтворював слова оригіналу, тобто був буквальним, для інших – важлива передача основної думки твору. Одні наголошують, що переклад треба адаптувати до реалій мови перекладу, інші ж категорично проти внесень перекладачем будь-яких змін до тексту перекладу, адже головне завдання перекладу – знайомство реципієнта з культурою, реаліями, звичаями, світоглядом, мисленням іншомовного суспільства. Аналізуючи визначення Л. С. Бархударова, що переклад – це процес перетворення тексту оригіналу в текст перекладу при збереженні незмінного плану змісту – його значення», М. Ю. Ілюшкіна підсумовує, що «в процесі перекладу відбувається заміна одиниць вираження змісту, тобто одиниць мови, але водночас зберігається незмінним план змісту, тобто інформація, яка закладена в тексті оригіналу» [20, с. 8]. На нашу думку, це визначення є одним із найбільш влучних, адже найголовніше при перекладі – передати всі типи значень, які закладені в тексті оригіналу, не змінивши водночас зміст інформації. 43 Отже, переклад – це вид міжмовної комунікації, який забезпечує процес спілкування між людьми, що говорять різними мовами. Найважливішою функцією перекладу є подолання мовних та культурних бар’єрів. З його допомогою люди мають можливість не просто пізнати культуру іншої мови, розширити кругозір, а й поповнити лексичні знання. Завдяки перекладу мови збагачуються запозиченими лексичними одиницями, з’являються нові слова, терміни. Переклад дуже важливий та незамінний процес, за допомогою якого розвиваються не тільки мови, а й культури світу. Головне завдання перекладача, зрозумівши значення вихідного тексту, висловити те саме значення засобами цільової мови. Проте, задля перекладу недостатньо просто зрозуміти текст оригіналу, важливо «знайти шляхи ефективного відтворення його мовою перекладу» [24, с. 222]. 2.2 Особливості перекладу поетичного твору Поетичний твір є різновидом художніх творів. Художній твір вважається «надзвичайно складним феноменом, який важко перетворити на іншу мову» [11, с. 157]. Основною функцією художнього твору є не інформативність, яка об’єднує всі функціонально-стильові різновиди текстів літературної мови, а естетичний вплив на читача або слухача. Для тексту художнього твору важливішим є не те, що повідомляють, а те, як про це повідомляють. Безумовно, художній текст – поліфункціональний, адже він виконує комунікативну функцію між автором і читачем та когнітивну функцію (пізнання), але «головною функцією тексту художнього стилю є естетичний вплив на реципієнта» [48, с. 19-21]. «Переклад – це одна з форм існування художнього твору» [14, с. 146]. Художній переклад є особливим видом міжкультурної взаємодії. Популяризація художніх творів відбувається саме завдяки перекладу. Переклад художніх творів є найскладнішим, проте, найцікавішим видом перекладу. Підбір перекладачем словникових відповідників здійснюється в результаті його творчої діяльності. Оскільки у кожного перекладача своє індивідуальне сприйняття художнього 44 тексту, то й переклади одного й того ж твору у них будуть абсолютно різні. І це не дивно, адже кожен із них по-своєму розуміє сенс оригінального тексту. Під час перекладу художнього твору важливо зберегти художньо- естетичні особливості оригіналу. «Для створення естетично-адекватного художнього тексту перекладач повинен дуже старанно підбирати словесні засоби образності. Це вимагає уважного ставлення до авторського ідіолекту, тобто до формальних та стилістичних особливостей, властивих мовленню окремого носія цієї мови, а саме поета чи письменника» [48, с. 24]. Адже у художньому тексті саме естетична інформація є домінантною над іншими видами інформації і її відтворення є обов’язковою умовою перекладу будь-якого художнього твору, зокрема поетичного. У художньому тексті «використовуються переважно багатозначні слова, синоніми, антоніми, інверсія, та найчастіше письменники у своїх творах використовують різноманітні тропи: порівняння, алегорію, персоніфікацію, метонімію, синекдоху, епітет, гіперболу, а також метафору» [31, с. 220]. Перекладач зі свого боку повинен зберегти всі ці засоби художньої виразності та передати їх у новому тексті, але вже мовою перекладу. «Художній переклад твору породжується оригіналом», тобто всіма оригінальними мовними та культурними одиницями вихідної мови, а отже, «переклад – це нова інтерпретація оригіналу» [14, с. 146]. У процесі перекладу художнього тексту надзвичайно важливими є творчі аспекти роботи перекладача; вміння правильно оцінити та підібрати відповідні мовні засоби для відтворення мовою перекладу інформації, закладеної в тексті оригіналу; збереження стилю тексту оригіналу тощо. Від того, наскільки вміло перекладач володіє мистецтвом слова, залежить ступінь відтворення образних засобів мови та стилістичних особливостей твору. Процес переклад будь-якого твору починається насамперед із ознайомлення з його змістом, структурою побудови та вивчення особливостей стиля автора, щоб виявити всі конструктивні елементи тексту і якомога точно, адекватно та у повному обсязі відтворити текст оригіналу з усіма його особливостями мовою 45 перекладу. Точність, адекватність та повнота відтворення – це основні критерії оцінки якості перекладу. Так, Т. Р. Кияк, А. М. Науменко та О. Д. Огуй наголошують, що «якість художнього перекладу визначається кількістю переданої інформації вихідного тексту в новому тексті мовою перекладу» [22, с. 40]. Не слід забувати й про те, що перекладач у процесі перекладу художнього твору все ж залишається автором тексту перекладу і може, як додати щось своє, так і вилучити певну інформацію з тексту оригіналу, тобто не відтворити її в тексті перекладу, адже «переклад – безумовно інтелектуальний творчий процес» [48, с. 7]. Попри це, варто пам’ятати, що основне завдання перекладача – створити адекватний переклад, який досягається тоді, коли правильно визначена еквівалентність слів, словосполучень, речень, а для цього перекладач повинен бути «обізнаним щодо побуту, соціального середовища, культурних цінностей народу-носія мови оригіналу» [24, с. 222]. Важливо також максимально наблизити текст перекладу до тексту оригіналу. Ю. П. Солодуб, Ф. Б. Альбрехт та А. Ю. Кузнєцов вважають, що «одними з найважливіших критеріїв оцінки художнього перекладу є адекватність естетичного впливу оригіналу та перекладу. Переклад художнього твору може бути адекватним, цілком адекватним, значною мірою неадекватним та абсолютно неадекватним» [48, с. 20]. Найскладнішим вважається переклад поетичного художнього тексту. Поетичні тексти відрізняються від прозових значно вищим ступенем семантико- стилістичної та образної концентрації, а, отже, і більш високим значенням кожного окремого слова, кожного окремого образа. Тому саме усталені традиції народів використовувати слова у поезії в тому чи іншому значенні дійсно можуть створювати проблеми під час перекладу [45, с. 43]. Крім того, форма поетичного твору традиційно утворюється в жорстких рамкових обмеженнях. «Ритм, віршований розмір, кількість стоп, рима, тип чергування рим, строфа, рефрен, звукопис – це все є особливостями форми, які в поєднанні надають віршу надзвичайний параметр музичності, який робить архітектурну структуру вірша 46 досить привабливою» [2, с. 260]. Жодний інший текст не характеризується надзвичайно важливим значенням гри форми і ніде більше естетична інформація не представлена досить високою концентрацією художніх засобів, як в поезії. Тож складна образність, яка становить найбільшу проблему для перекладача, є характерною рисою поезії, яку надзвичайно важливо передати в перекладі. Часто, зберігаючи лексико-семантичний зміст, втрачається форма віршованого тексту і навпаки – зберігаючи форму вірша, втрачається система образів оригіналу. Справедливою є думка С. Я. Маршака: «Переклад віршів – високе та надзвичайно складне мистецтво. Я висунув би два – на перший погляд парадоксальних, але по суті правильних – положень: 1. Переклад віршів неможливий. 2. Кожного разу це виняток» [цит. за 45, с. 42]. Н. О. Павленко також розділяє думку С. Я. Маршака та стверджує, що здебільшого перекладачі переконані, що поезію можна лиш творчо перевисловити, тому переклад віршів може здійснити лиш сам автор поетичного твору [40, с. 200]. С. Я. Маршак твердо переконаний, що, прочитавши переклад віршів Гейне, Шиллера чи Горація, читач має бути впевненим, що він насправді прочитав їх вірші, і поет-перекладач доніс до нього справжні думки та відчуття поетів- авторів, не втративши нічого головного, основного чи суттєвого. Водночас ступінь вільності та точності перекладу може бути різний, адже існує цілий спектр того та іншого. У процесі перекладу поетичного твору перекладач має бути максимально уважним до всіх особливостей авторського тексту, оскільки виникають проблеми, пов’язані з розбіжністю систем віршування вихідної та цільової мов, а також їх граматичних, лексико-стилістичних та фонетичних структур. Завдання перекладача полягає в збереженні мовної форми, досягненні еквівалентності тексту перекладу текстові оригіналу, а також відображенні емоційно-естетичного змісту твору. Перекладаючи поезію з іноземної мови на рідну, необхідно віднайти ідентичні мовні засоби, які б в точності відображали оригінал з аналогічним 47 емоційним ефектом. Тобто перекладач повинен перетворитися в автора, «переймаючи його манеру написання та мову» [45, с. 42]. Також важливо донести до читача найменші нюанси творчої думки автора, створених ним образів, що в точності відображаються в оригінальному тексті. Важко не погодитися з І. С. Алексєєвою, яка стверджує, що «так, як перекладачі поезії обтяжені необхідністю дотримання різних правил оформлення тексту, не обтяжені ніхто» [2, с. 259], адже на них покладається надзвичайно серйозна та прискіплива робота, що полягає в збереженні численних умовностей форм. А. М. Біліченко радить перекладати слова, словосполучення та граматичні явища «у контексті емоцій та почуттів» [11, с. 158], які тісно пов’язані зі значенням відповідної одиниці. Працюючи над перекладом тексту поетичного твору, варто знати епоху, в якій жив і творив поет, а також інші його твори. Тільки завдяки цим знанням досягається максимально еквівалентний переклад, зберігаються «семантичні, стилістичні та прагматичні аспекти оригінального тексту» [45, с. 43]. Коли не вдається досягти повної відповідності перекладу оригіналові, слід розглянути аналіз не лише поетичних характеристик твору, а й мовних особливостей тексту. Та варто пам’ятати, щоб досягти максимально еквівалентного перекладу поетичного твору, необхідно обов’язково зберегти віршований розмір. Якщо хоча б трохи змінити особливості віршованої форми, поезія втрачає свою мелодику та музичну інтонацію, що відіграє найважливішу роль під час перекладу поетичного твору. Попри все, художній переклад можна вважати адекватним лише тоді, коли він «передає смислову суть вихідного твору» [11, с. 158]. Отже, для того, щоб художній переклад будь-якого твору, зокрема поезії, був якісним, еквівалентним та, найголовніше, сприймався реципієнтом так, як його сприймають носії мови оригіналу, перекладач повинен ідеально володіти обома мовами, щоб осягнути сенс оригінального тексту та точно відтворити його мовою перекладу. Найактуальнішою проблемою під час перекладу художнього твору є «відтворення структурно-семантичних особливостей мовних конструкцій оригінального тексту й збереження національної та історичної специфіки 48 елементів першоджерела: історичних та культурних реалій, національного колориту, звичаїв та традицій тощо» [24, с. 222-223]. Переклад можна вважати вдалим, лише за умови, якщо реципієнт не просто зрозумів сенс тексту, а й зумів у повному обсязі відчути послання, адресоване читачу. Для цього перекладач повинен глибоко розуміти ідейно-тематичний зміст оригіналу, добре знатися на основоположних творах автора цього тексту і мати уявлення про передумови й епоху, в якій був написаний твір. Щоб твір був не лише пізнавальним, а й максимально цікавим для реципієнта, перекладач повинен наповнити його властивими для мови перекладу асоціативними зв’язками, але не забувати про адекватність та еквівалентність перекладу. 2.3 Переклад авторської метафори у поетичному творі Проблема перекладу метафори у поетичному творі вважається однією з найбільш актуальних на сучасному етапі розвитку українського перекладознавства. Метафору вважають «характерною особливістю поетичного твору, хоча вона досить часто зустрічається і в прозових творах. Інколи вірш загалом виступає в ролі повноцінної метафори» [11, с. 158]. Складність перекладу метафоричної одиниці у поетичному творі полягає в тому, що «метафора характеризується наявністю оригінальної інформації», яку власне не так просто відтворити, «та відсутністю тривіальної» [52, с. 131], яка, на противагу першій, є більш легкою для сприйняття та перекладу. Крім того, цей «засіб художньої виразності включає в себе оцінну, номінативну та естетичну складові, тому в процесі перекладу метафор важливо зберегти пряме, переносне та контекстуальне значення» [10, с. 41]. Як зауважив П. Ньюмарк: «Хоча основною проблемою під час перекладу є підбір методу перекладу тексту, та найбільше труднощів виникає саме в процесі перекладу метафор» [68, с. 104]. Під час перекладу метафор, майже завжди виникають проблеми, притаманні перекладу загалом. Головне завдання перекладача – осягнути всю глибину образної фігури і перекласти її так, щоб реципієнт також зумів її зрозуміти. 49 Зустрівши метафору у будь-якому творі, необхідно визначити, чи важлива вона, і якщо так, то яким чином її краще відтворити. Збереження метафори надзвичайно важливе, адже, якщо ми вилучимо метафоричний образ, сенс речення та тексту загалом буде вже іншим. Правильність перекладу метафори зумовлена потребою адекватного відтворення образної інформації оригіналу, яка є однією з основних складових формування стилістичного ефекту всього тексту. Звичайно, необхідно намагатися зберегти метафоричний образ оригіналу в перекладі, проте не завжди це можна зробити [5, с. 20]. Автор, як творець оригінального тексту, відображає у ньому своє індивідуальне сприйняття навколишньої дійсності. Так, письменник формує свій персональний стиль написання й викладу думок та ідей. Індивідуальність кожного автора простежується завдяки використаним стилістичним конструкціям, прийомам, засобам художньої виразності. «Вживання мовних засобів у художніх творах викликане необхідністю образного відтворення дійсності – змалювання життя за допомогою образів, втілених у словах. У художніх творах поєднуються різноманітні мовленнєві засоби» [6, с. 116], та найчастіше автор використовує індивідуально-авторську метафору, яка достовірно передає особливе бачення й сприйняття дійсності письменника. Саме тому вона вважається важливою «складовою частиною індивідуального стилю автора» [19, с. 89]. Оскільки темою нашого дослідження є саме авторські метафори, то важливо, насамперед, розглянути особливості їх перекладу в поетичному творі. В. П. Москвін підкреслює, що «індивідуально-авторський метафоричний символ є наслідком складного асоціативно-смислового комплексу, для точного вираження якого в мові немає достатньо адекватних знаків» [37, с. 152]. Будь-яке слово може бути метафорою, а щоб розкрити його сенс, підкреслює П. Ньюмарк, необхідно «узгодити його основне значення з мовним, ситуативним та культурним контекстом» [68, с. 106]. Авторські метафори, як правило, не існують в мові і автор сам їх створює. На противагу загальномовним метафорам, які не викликають проблем з їх розумінням, авторські – побудовані набагато складніше. Водночас креативно 50 створена метафора ускладнює перекладачу підбір еквівалентного відповідника у мові перекладу. «Метафора відіграє провідну роль серед мовних засобів образності. У талановитих поетів метафора завжди оригінальна, неповторна та глибоко мотивована» [12, с. 194]. Е. Л. Ананьян розглядає метафору як «загадку, яка вимагає від перекладача ґрунтовного вивчення мовного матеріалу і його репрезентації» [3, с. 168]. Авторські метафори – найбільш яскраві засоби образності, які вимагають від перекладача не лише досконалого володіння мовами оригіналу та перекладу, а й здібності знаходити оригінальні перекладацькі рішення, вміло використовувати мовні засоби мови перекладу, образно мислити й справляти на читача ідентичне оригіналу враження, не викрививши водночас сенс й ідейно-художній задум автора. Кожен автор має свої індивідуальні асоціації, створені на основі пережитого. Ось чому виникають неповторні образи, які прийнято називати авторськими метафорами. Варто розуміти, що будь-яка «метафора, індивідуально-авторська зокрема, хоча і є витвором уяви людини, завжди співвідноситься з реальним світом» [4, с. 3]. Як стверджують Ю. П. Солодуб, Ф. Б. Альбрехт та А. Ю. Кузнєцов, «індивідуально-авторські метафори можуть зустрічатися в будь-якому функціональному стилі будь-якої літературної мови» [48, с. 146]. Проте, найчастіше авторські метафори зустрічаються саме в художній літературі, зокрема в поезії. «Завдяки авторській метафорі, яка за своєю суттю є оригінальним явищем, порушуються категоріальні кордони і формуються незвичні, досі неіснуючі, смислові значення» [46, с. 159]. На думку С. Х. Бітокової, «авторська метафора – це концепт, тобто універсальна одиниця мисленнєвого поля людини, багаторівнева сукупність знань про певний фрагмент дійсності. Концепт відображає знання людини, її досвід та результати пізнання людиною довколишнього середовища» [9, с. 10-12]. І авторка має рацію, адже «концепт, як і метафора, не існує в мові, а є результатом людського мислення. Мова призначена для активації концептів, успішність яких залежить від того, 51 наскільки правильною буде його внутрішня форма, тобто значення» [16, с. 254- 255]. Авторські метафори, як і звичайні метафори, утворюються на основі переносного значення з огляду на схожість між певними об’єктами. Л. В. Кравець зазначає, що індивідуально-авторські метафори не лише створюють образ предмета чи об’єкта, а й виражають його оцінку та ставлення автора до описуваного. Ця оцінка переважно виражає специфіку мислення й світогляду автора та універсальність світосприйняття людиною [28, с. 19]. Незважаючи на наявність загальноприйнятих способів відтворення метафоричних виразів, кожен перекладач у процесі перекладу відкриває досі невідомі особливості цього художнього засобу та віднаходить нові методи його перекладу. Часто під час перекладу метафор використовуються різноманітні метафоричні заміни. Оскільки всі повнозначні частини мови розділяють на три категорії: предмети, процеси й ознаки, то в процесі перекладу простежується вражаюча різноманітність замін як всередині кожної категорії, так і між різними категоріями. Предмет можна замінити його ознакою, процес – предметом, ознаку – предметом або процесом. Кожна така заміна прямого перекладу пов’язана з глибокими розбіжностями в лексиці, логічній структурі речення та образності зіставлюваних під час перекладу ознак [20, с. 49]. Ю. П. Солодуб, Ф. Б. Альбрехт та А. Ю. Кузнєцов переконані, що «основним прийомом, який передає всю глибину незвичності образів індивідуально-авторських метафор є надзвичайно уважний та адекватний переклад з мови оригіналу на мову перекладу» [48, с. 156]. Саме такий тип перекладу уможливлює збереження особливостей та своєрідностей індивідуально- авторської метафори. Звичайно, набагато легше перекладати прозові твори, але й під час перекладу поезії варто, враховуючи концепції адекватного перекладу, намагатися зберегти особливості та своєрідності індивідуально-авторських метафор у повному обсязі. Тому обов’язково в тексті мовою перекладу потрібно відтворити значення метафоричного виразу у повному обсязі зі збереженням емоційно-експресивного забарвлення та інших особливостей. 52 Метафора по суті явище двозначне, тобто крім основного значення є другорядне, яке, цілком можливо, може бути основним. З огляду на те, що розуміння метафори супроводжується творенням асоціативного ланцюжка у свідомості читача, а у кожної людини своє індивідуальне бачення, переклад метафоричних конструкцій характеризується підвищеною складністю. Адже перекладач має знайти такий лексичний відповідник, який би сформував у свідомості реципієнта тексту мовою перекладу той самий асоціативний ланцюжок, який мав на увазі автор тексту оригіналу, а для цього, як було зазначено, недостатньо лише ідеального володіння мовами оригіналу та перекладу, варто більш глибоко і раціонально мислити, особливо щодо перекладу художніх засобів, зокрема метафори. Перед перекладачем як автором тексту перекладу постає нелегкий вибір: інколи переклад метафори здійснюється через добір такого лексичного відповідника, який «далекий за прямим смислом слів» [19, с. 91], або ж відтворення метафоричного виразу відбувається завдяки лексемам, близьким до прямого значення метафори. Враховуючи відмінність в узусі мов, інколи для перекладу певних одиниць зі збереженням їх образу необхідно повністю змінити відповідне слово, чи то фразу, адже не завжди, підібравши словниковий відповідник, можна досягти еквівалентності перекладу. На думку М. О. Антонівської, саме еквівалентність є головною умовою, яку варто враховувати під час перекладу метафор [5, с. 20]. Іноді для еквівалентного перекладу перекладачу доводиться замінити метафоричний об’єкт оригіналу на абсолютно інший об’єкт у перекладі. Щоб зберегти загальний зміст, перекладач іноді застосовує лексичні трансформації на кшталт додавання або вилучення лексичних одиниць. У процесі перекладу відбуваються міжмовні перетворення, в результаті яких неминучі семантичні втрати. Завдання перекладача – звести ці втрати до мінімуму, тобто забезпечити максимально високий рівень еквівалентності тексту оригіналу і тексту перекладу, незважаючи на те, що досягти «стовідсоткової» еквівалентності неможливо. Перекладач має визначити сам, що в тексті необхідно зберегти і чим можна «пожертвувати» заради забезпечення максимальної еквівалентності. 53 Т. А. Казакова виділяє певні правила перекладу метафор: 1) повний переклад рекомендується використовувати тоді, коли правила сполучуваності та особливості вираження емоційно-оцінної інформації мови оригіналу відповідають аналогічним правилам та особливостям мови перекладу; 2) додавання та вилучення лексичних одиниць необхідно використовувати тоді, коли ступінь подібності мов відрізняється; 3) прийом заміни лексичних одиниць варто використовувати тоді, коли елементи метафор вихідної та цільової мов не співпадають в лексичному та асоціативному плані; 4) структурне перетворення застосовують, коли відрізняються традиції граматичного оформлення метафор мов оригіналу та перекладу, наприклад, метафора виражена атрибутивним або субстантивним словосполученням, що не властиво мові перекладу, тоді слід застосувати перестановку елементів оригінальної метафори або ж додати чи опустити певні лексеми; 5) традиційний відповідник застосовують у випадку перекладу фольклорної чи біблійної метафор, коли у мовах склалися різні способи відтворення метафоричної подібності; 6) паралельна номінація метафоричних основ вживається у процесі перекладу текстів, що створені на основі поширеної метафори, коли необхідно застосувати прийом заміни або структурного перетворення метафори мовою оригіналу, але через певні особливості варто було б зберегти вихідний образ [21, с. 245-246]. Пітер Ньюмарк запропонував перекладацькі прийоми, за допомогою яких можна відтворити метафору у художньому тексті, зокрема поезії: 1) збереження метафоричного образу (дослівний переклад) за умови, якщо він є зрозумілим для носіїв мови перекладу. Зазвичай цей прийом використовується для перекладу одночленних (одиничних) метафор: der Hoffnungsstrahl – промінь надії; sonniges Lächeln – сонячна посмішка, хоча іноді застосовується і для складних метафор: sein Leben hängt an einem Faden – його життя висить на волосині. 54 Набагато складніше відтворити одночленну метафору, де сенсом є подія або якість, а не сутність. Наприклад, німецькій лексичній одиниці der Pferd (символ працьовитості) в українській мові словниковим відповідником є лексема кінь (символ мужності та влади), але ми бачимо, що ці лексеми мають абсолютно різні значення; 2) заміна оригінальної метафори метафорою-еквівалентом, яка не суперечить культурі цільової мови. За допомогою цього прийому перекладають більшість загальновживаних метафор, приказок та прислів’їв, які досить часто є римованими: man muss mit den Wölfen heulen – з вовками жити, по-вовчому вити; unter Dach und Fach bringen – рибка в сітці (справу зроблено); 3) відтворення метафори за допомогою порівняння зі збереженням образу. Цей прийом можна використовувати для перекладу будь-якого типу слів, а також оригінальних складних метафор. Під час відтворення порівняння необхідно пам’ятати, що воно має бути близькими для культури реципієнта; 4) переклад метафори за допомогою метафори з додаванням (поясненням). Цей прийом стане в нагоді, як непрофесіоналу, так і професіональному перекладачу, адже так можна передати оригінальну метафору, яка, ймовірно, буде незрозумілою реципієнту, якщо не зробити додавання; 5) переклад метафори за допомогою перефразування можна застосувати до будь-якого типу тексту, адже прийом загальний. Його використовують частіше, ніж прийом заміни оригінальної метафори метафорою- еквівалентом; 6) вилучення метафори можна допустити у тому разі, якщо метафора зайва або пуста (непотрібна). Інколи метафору вилучають разом з смисловим компонентом, якщо текст оригіналу не є авторським, експресивним чи емоційним, тобто текст не є засобом вираження особистості письменника. Вилучати метафору можна лише після детального аналізу тексту оригіналу і визначення цінності й важливості тих чи інших компонентів. Цей прийом може бути виправданий тим, що функція метафори виконується в іншій частині тексту [69, с. 88-96]. 55 У підрозділі 1.3. ми розглянули класифікацію метафор за П. Ньюмарком. Відповідно до типу метафор автор відзначає характерні особисті їх перекладу: мертві (стерті) метафори зазвичай не викликають труднощів у процесі перекладу, але проблема полягає в тому, що їх не завжди можна відтворити буквально. Тому в процесі перекладу цих метафор потрібно керуватися принципом лексичної сполучуваності в цільовій мові, тобто стерті метафори оригіналу необхідно відтворювати за допомогою еквівалентної стертої метафори перекладу, адже образ, на основі якого була створена оригінальна метафора, не завжди співпадає з лексичним еквівалентом у інших мовах: es gibt kein kostenloses Mittagessen – безкоштовний сир лише у мишоловці. Хоча інколи образ співпадає: man ernt, was man sät – що посієш, те й пожнеш. Однак характерною рисою мертвих метафор є саме те, що образність їх стерта, а відтворюється тільки семантичне значення; метафоричні кліше, які є частиною політичного виступу чи будь- якого авторського висловлення, мають бути обов’язково збережені та відтворені в тексті перекладу, якими би незвичними вони не були. Однак, коли вони використовуються в анонімному (інформативному) тексті, де важливими є лише факти чи теорії, перекладач за погодженням з автором повинен позбутися будь- яких кліше чи метафоричних словосполучень через зняття образності метафори, адже у різного роду публічних повідомленнях перекладач повинен отримати оптимальну реакцію читача. Тут постає вибір між перекладом метафори-кліше за допомогою відтворення сенсу або заміною її менш експресивною метафорою. Для таких виразів існує безліч можливих рішень, не виключаючи зведення метафори до більш простої та зрозумілої, але водночас також варто враховувати природу тексту. Необхідно мати на увазі, що культурний еквівалент, якщо він добре простежується, швидше за все, матиме сильніший емоційний вплив на реципієнта, ніж функціональний еквівалент; загальновживані (звичайні) метафори іноді досить складно перекласти, оскільки відповідні їм еквіваленти у мові перекладу можуть бути застарілими або використовуватися в певних соціальних класах чи різних вікових 56 групах. Не слід використовувати загальновживану метафору, яка не є природною для реципієнта. Під час перекладу метафор цієї групи існує небезпека перекласти їх занадто розширено, нарощуючи зайвий зміст. Для перекладу простих метафор найкраще підібрати еквівалентну метафору зі схожим образом у мові перекладу, щоб не погіршити або втратити прагматичний вплив під час буквального перекладу. Але не завжди у мові перекладу вдається підібрати метафору, яка б повною мірою відтворювала метафоричний образ оригіналу, його сенс та справляла відповідний емоційний вплив. Проте, якщо у процесі перекладу робити акцент на відтворенні образу, рівень еквівалентності значно зростає. Різниця полягає лиш у тому, що одна метафора буде здійснювати сильніший, а інша – слабший вплив на реципієнта. Варто зазначити, що символи та алюзії в процесі перекладу слід відтворювати без змін за умови, якщо вони будуть правильно та у повному обсязі зрозумілими носієм мови перекладу. Конотації образів тварин часто співпадають в різних мовах світу, але є винятки, коли вони різняться, тому треба бути максимально обережним: der Ochse (дурна людина) – бик (здорова людина). Загальновживані метафори в інформаційних анонімних текстах можуть бути опущені, якщо вони зайві чи несуттєві; адаптовані метафори під час перекладу, якщо можливо, мають бути перекладені еквівалентними адаптованими метафорами, оскільки, якщо їх перекласти дослівно, вони можуть бути незрозумілими реципієнту. Звичайно під час відтворення цього типу метафор перекладач повинен намагатися зберегти і форму метафори, і її зміст. Проте, коли це зробити неможливо, слід відтворити хоча б зміст, особливо що стосується метафор в публіцистичних текстах; нещодавні метафори можна перекласти за умови, якщо їх сенс є зрозумілим для реципієнтів. Найчастіше для перекладу нещодавніх метафор, які вважаються неологізмами, варто застосовувати прийом калькування з поясненням цього предмета, явища чи то процесу; оригінальні (авторські) метафори в текстах слід перекладати буквально, максимально наближено до оригіналу, незалежно від того, є вони універсальними, культурними чи суб’єктивними. Якщо оригінальна культурна 57 метафора здається незрозумілою і не дуже важливою, іноді її можна замінити описовою метафорою або просто відтворити її сенс. Якщо метафора містить культурний елемент, який, ймовірно, буде незрозумілий читачу чи слухачу, переклад цього фрагмента варто адаптувати для реципієнта через заміну образа на більш близький адресату. Аргументом на користь буквального перекладу є те, що метафора збереже інтерес читацької аудиторії; аргументом проти є те, що метафора повинна відповідати стилю тексту, а буквальний переклад може бути не завжди доречним. Тому автор класифікації наполягає, що у процесі перекладу варто максимально зберігати вихідну форму авторської метафори, але водночас варто дотримуватись балансу, щоб не зробити текст безглуздим, адже надмірне використання буквального перекладу може внести дисбаланс в загальний стиль тексту [68, с. є106-113]. Слід підкреслити, що перекладач самостійно обирає метод відтворення метафор з огляду на функціональний стиль тексту, кількість індивідуально- авторських метафор у тексті і наскільки доцільною буде метафоризація саме в цій чи іншій ситуації. Також П. Ньюмарк наголошує, що однією з проблем, яка виникає під час розуміння та перекладу оригінальної метафори, є визначення сфери її функціонування, й чи ця сфера є позитивною або ж негативною, тобто яким є порівняння, і чи є ця сфера конотативною або ж денотативною [68, с. 105]. Отже, метафора – один зі способів автора передати і пояснити читачеві власну картину дійсності, так званий спосіб знайомства читача з внутрішнім світом митця. Від того, наскільки точно буде відтворена метафора у перекладі, залежить ступінь розуміння реципієнтом сенсу тексту оригіналу. Водночас «надзвичайно важливо враховувати особливості культури народу, реалії, які є невід’ємною частиною мови оригіналу» [47, с. 207]. Висновки до розділу 2 На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок, що переклад – надзвичайно складний процес, завданням якого є адекватне відтворення засобів художньої виразності тексту оригіналу. Вихідною точкою роботи перекладача є 58 не текст оригіналу, а інформація, закладена у ньому, тому мета роботи перекладача полягає у передачі змісту, який міститься в тексті. Зазначимо, що переклад твору не може бути подібним оригіналу, адже зазвичай мови відрізняються системами норм та узусом, проте він обов’язково повинен справляти на читача ідентичний вплив, особливо це стосується поезії. Підсумовуючи сказане у другому розділі, варто наголосити, що найскладнішим вважається переклад поетичного твору. Поетичні твори характеризуються високим ступенем семантико-стилістичної та образної концентрації. Форма поетичного твору утворюється римою, ритмом, віршованим розміром, кількістю стоп тощо. Все це важливо максимально точно відтворити у тексті перекладу. Перекладач повинен враховувати всі особливості авторського тексту і перейняти на себе мову та манеру написання автора. Переклад будь-якого тексту, зокрема поетичного, вважається адекватним тоді, коли читач сприймає його, як оригінал, адже всі художні особливості вихідного тексту відтворені за допомогою еквівалентних одиниць цільової мови. Таким чином, необхідність дослідження перекладу засобів художньої виразності, зокрема метафори, зумовлена тим, що метафоричні та інші одиниці мови відіграють важливу роль у формуванні художнього твору. У поезії, надзвичайно поширене використання різноманітних метафор як одного із найяскравіших способів характеризації, адже вона уможливлює підбір найбільш точного та влучного слова для опису однієї лексеми за допомогою перенесення назви іншої на основі їх подібності між собою. У художньому тексті метафори допомагають розкрити душевний стан та внутрішній світ персонажа. Проте, зловживання цим художнім тропом може зробити мову важкою для сприйняття. Шляхом опрацювання теоретичного матеріалу по темі розділу було виявлено, що одним із найяскравіших засобів відтворення образності є авторська метафора. Також у цьому розділі ми розглянули способи та прийоми перекладу метафор і виявили такі перекладацькі прийоми для відтворення метафори у художньому тексті: 59 – збереження метафоричного образу (дослівний переклад), якщо він є зрозумілим для носіїв мови перекладу; – заміна оригінальної метафори метафорою-еквівалентом, якщо це не суперечить культурі мови перекладу; – порівняння зі збереженням образу, якщо порівняння є близькими для культури реципієнта; – метафора з додаванням (поясненням), якщо необхідно передати оригінальну метафору, яка без додавання, ймовірно, буде незрозумілою реципієнту; – перефразування для будь-якого типу тексту; – вилучення метафори, якщо вона зайва або пуста (непотрібна). 60 Розділ 3 ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ АВТОРСЬКОЇ МЕТАФОРИ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ ПОЕЗІЙ П. ЦЕЛАНА) 3.1 Метафора як визначальний елемент ідіолекту П. Целана Пауль Целан – німецькомовний поет, що народився на території України. На долю автора кількох сотень поетичних творів випала велика кількість випробувань: голокост, війна, втрата рідних людей, румунський трудовий табір, бездомність, мандри, звинувачення у плагіаті, смерть первістка, матеріальна скрута. Все це звичайно знайшло свій відбиток у неповторних метафоричних образах віршів поета. Так, збірки є поетичним відображенням біографічних, політичних та інших подій із життя автора. Як він власне одного разу написав: «Я ніколи не написав жодного рядка, який би не стосувався мого власного буття» (1, с. 122). «Вірші П. Целана нерозривно пов’язані з ним, утворюючи органічний зв’язок, який неможливо розірвати» [43, с. 88]. Основними мотивами віршів П. Целана є кохання, смерть та пам’ять про померлих. Загалом поезія відзначається новаторським характером. Одного разу П. Целан написав, що вірш повинен вступати в діалог з читачем. Для більшої продуктивності діалогу, вірш повинен промовляти до читача. Єство вірша повинно прагнути контакту, шукати діалогу. Щоб був діалог, вірш повинен нести правду. «Тільки правдиві руки пишуть правдиві вірші», – підкреслює П. Целан [43, с. 88-89]. Альфред Маргул-Шпербер у листі до видавця Отто Базіля пише про П. Целана: «З усієї молодої німецькомовної поетичної генерації для мене його творчість найсвоєрідніша і найоригінальніша, щоправда, вона нелегко дається читачу і вимагає від нього люблячої відкритості, готовності та віддачі». Вальтер Ленніґ вважав вірші П. Целана «неповторним світом особистого вираження». Гельмут де Гааз наголосив, що П. Целан вирізняється наявністю «власного тону» та охарактеризував його мову як «свіжу» та «первозданно чисту». Карл Шведгельм підкреслив, що мова П. Целана – це «висловлення внутрішнього 61 досвіду за допомогою образів, які завдяки своїй поетичній інтенсивності продукують нові горизонти досвіду» (2, с. 140). Поезія П. Целана яскраво демонструє багатий внутрішній світ автора з усіма його неповторними образами та порівняннями, які важко осягнути і, тим паче перекласти українською мовою. Поетичні твори П. Целана відзначаються досить великою кількістю метафор, зокрема авторських. Як ми зазначали вище, авторські метафори є відображенням внутрішнього світу та унікальних асоціацій автора, його особливого сприйняття навколишньої дійсності та результатом пережитого. Ці фактори є передумовою творення незвичайних та виняткових індивідуально- авторських метафор. Гайнц Піонтек у рецензії зазначив, що вірші Пауля Целана це «чиста поезія», «магічний монтаж», який цілком і повністю живиться лише «метафорами, образами та ідеалами» (2, с. 140). І це дійсно так, адже вірші П. Целана це суцільний образ, який ледь не в кожному реченні підкріплюється оригінальними та неповторними метафорами. Критики ж та рецензенти вбачили в поезіях П. Целана «свавільні метафори та відсутність зв’язку з реальністю» (1, с. 127). Нині ці звинувачення безпідставні, застарілі та науково-непродуктивні. Визначним є те, що метафоричні образи простежуються не лише у самих віршах, а й у назві збірок, як от, наприклад, «Von Schwelle zu Schwelle» – «Від порога до порога». Сам автор підкреслює динамічність потенціалу та просторову відкритість метафоричного образу поріг. Назва збірки є парафразою постійного руху та прагнення до такого бажаного, але недосяжного ідеалу. Метафору поріг як міфологічний образ можна трактувати як перехід від старого до нового, від реального до уявного, від темного до світлого тощо. Більшість віршів цієї збірки супроводжуються відчуттям перебування на межі, а сама назва збірки запозичена із вірша попередньої збірки «Мак і пам’ять», чим символізує перехід від першої збірки до другої (1, с. 124). Назва збірки «Sprachgitter» – «Мовні ґрати» також характеризується наявністю метафоричного образу. Ґрати є символом обмежень, перешкод, відмежувань. За німецькомовним словником Грімма ґратки визначаються, як 62 віконце з ґратами в кімнаті для перемовин. Тобто в українській мові мовні ґрати – це метафоричний образ, а от в німецькій Sprachgitter – це цілком реальне явище, хоча й не часто використовуване в мовленні. Сам автор пов’язує назву з мовною проблематикою німецького поета з єврейським корінням, тобто себе, після травми Голокосту. Тобто після пережитого мова автора втратила свої сили (голос) і тепер він повинен перейти бар’єр мовних ґраток для того, щоб мова знову стала голосною. Адже неможливість говорити прирівнюється до духовної смерті людини. Також ґратки є символом прозорості поетичних творів цієї збірки (3, с. 121-125). Отже, вірші Пауля Целана з глибокою образною силою відтворюють душевні хвилювання, страхи та побоювання автора завдяки широкому використанню метафор. Збірки буквально переповнені метафоричними образами. Так, в одному вірші можна зустріти близько десятка метафор, кожна з яких вирізняється індивідуальним характером та неповторністю. Ці метафори володіють специфічною функцією – приховування та маскування душевних хвилювань та істинного наміру автора. Саме метафори обрамлюють поезію, малюючи цікаву картинку в уяві читача. Вони репрезентують не лише почуття та настрій поета в хвилину написання, а й в глобальному сенсі його погляди на життя та сприйняття певних явищ дійсності. Ось чому важко навіть уявити поезію без використання художньо-виражального засобу такого, як метафора. 3.2 Способи відтворення авторської метафори на прикладі перекладу поезій збірок П. Целана Цей розділ присвячено аналізу відтворення авторських метафор, виявлених нами у збірках поезій П. Целана: «Mohn und Gedächtnis» (2), «Sprachgitter» (3), «Von Schwelle zu Schwelle» (1), переклад яких на українську мову здійснив Петро Рихло. I. Серед прийомів, які були використані перекладачем для передачі авторських метафор, превалює прийом збереження метафоричного образу (дослівний переклад): 63 1. «die Kette der Sprüche» (1, с. 12). «намисто зі слів» (1, с. 13). «котресь розбудить твою ніч» (1, 2. «einen weckt deine Nacht» (1, с. 14). с. 15). 3. «ein Strahl brach sich herüber» (1, с. 16). «промінь пробився» (1, с. 17). «die Schatten werden nicht einzeln 4. «тіні прийдуть не самітно» (1, с. 19). kommen» (1, с. 18). 5. «dein Traum stampft» (1, с. 38). «твій сон тупоче» (1, с. 39). «der Himmel quoll aus den Augen» (1, 6. «небо стікало з очей» (1, с. 43). с. 42). «ти закидаєш туди свою душу» (1, 7. «du wirfst deine Seele dorthin» (1, с. 46). с. 47). 8. «das Eis blüht in den Körben» (1, с. 58). «лід квітне у корзинах» (1, с. 59). «Ein seidener Teppich» (у значенні 9. «Шовковий килим» (2, с. 23). темної ночі) (2, с. 22). 10. «die feurige Pauke» (2, с. 22). «вогненні литаври» (2, с. 23). «der Traum wird anders gemünzt» (2, 11. «мрію чеканять інакше» (2, с. 39). с. 38). 12. «Welt, wölbe dich» (3, с. 11). «світе, вигнись дугою» (3, с. 11). 13. «unter steinernem Lid» (3, с. 18). «під кам'яною повікою» (3, с. 19). 14. «das deinen Namen erriet» (3, с. 20). «що ім'я твоє відгадало» (3, с. 21). «Dein Aug und mein Aug sorgen für «Око твоє й око моє дбають про 15. Wasser» (3, с. 36). воду» (3, с. 37). «Zehnfingerschatten — verklammert» (3, «десятипальцева тінь — скобами 16. с. 44). скута» (3, с. 45). Оригінальні авторські метафори перекладені українською мовою, хоча і буквально, проте не менш оригінально.Метафоричні образи цілком збережено. 64 II. Під час відтворення авторських метафор за допомогою прийому збереження метафоричного образу перекладачем було застосовано різноманітні лексико-граматичні трансформації: 17. «die Namen schlafen im Spätrot» (1, с. 14). «імена сплять у пізнім багрянці» (1, с. 15). Метафоричний вираз оригіналу відтворений за допомогою прийому збереження метафоричного образу. Лексему das Spätrot, яка відсутня у словнику, перекладач відтворив за допомогою лексичного розгортання як пізній багрянець. 18. «der Regen einkehrt» (1, с. 14). «дощ повертає» (1, с. 15). Словниковим відповідником лексеми einkehren в українській мові є дієслова «заїхати, зайти (по дорозі)». Перекладач за допомогою смислового узгодження за подібністю дії дещо інакше передав метафоричний образ оригіналу лексемою повертати. На нашу думку, саме такий варіант перекладу є найбільш вдалим. 19. «der Stein schwebte neben uns» (1, с. 18). «камінь линув над нами» (1, с. 19). Лексема schweben – «висіти у повітрі, витати» перекладена за допомогою смислового узгодження за подібністю дії як линути, тобто плавно рухатися у повітрі (летіти). На нашу думку, це дуже вдалий переклад за допомогою прийому збереження образу. 20. «murmelnder Finger» (1, с. 22). «лепечучий палець» (1, с. 23). Авторську метафору відтворено прийомом збереження метафоричного образу. Адже буквально лексему murmelnd можна перекласти як «той, що бурмоче». Перекладач замінив її близьким синонімом лепечучий, що означає «той, хто тихо, нерозбірливо говорити», таким чином, вдало відтворив суть оригіналу. 65 21. «der Boden glüht von Tod» (1, с. 24). «смерть спопелить ниву» (1, с. 25). Метафоричний вираз відтворено з використанням прийому збереження метафоричного образу, при цьому застосовано конверсивна заміна. За допомогою смислового узгодження було відтворено лексеми glühen – «палити, розжарювати» як спопеляти та der Boden – «земля, ґрунт» як нива. 22. «die Nacht verheerte ihre Wälder» (1, с. 24). «ніч плюндрувала свої ліси» (1, с. 25). У процесі перекладу цієї метафори було використано прийом збереження метафоричного образу. Водночас лексема verheeren – «спустошувати, руйнувати» була відтворена застарілою лексемою плюндрувати, запозиченою з польської мови plundrować, що означає «ламати, руйнувати, спустошувати що-небудь». 23. «ein flockiger Haarstern» (1, с. 26). «пушиста, ворсиста зоря» (1, с. 27). Метафора перекладена з використанням лексичного розгортання, під час передачі лексеми Haarstern. Також було здійснено запозичення з російської мови лексеми пушистий та використано трансформацію смислового розвитку за контекстом для заміни лексеми Haar- – «волосяний» на лексему ворсистий. 24. «man spinnt der Ewigkeit Schaum» (1, с. 28). «прядеться вічності піна» (1, с. 29). Лексеми відтворено словниковими відповідниками. У перекладі збережено метафоричний образ, попри факультативну зміну стану, адже неозначено-особове речення німецькою мовою замінюється реченням пасивного стану в українській мові. 25. «Laß dein Aug eine Kerze in der Kammer sein, den Blick einen Docht» (1, с. 30). 66 «Хай око твоє стане свічкою у комірчині, а погляд твій — ґнотом» (1, с. 31). Це речення відтворено за допомогою прийому збереження метафоричного образу. У процесі перекладу кожного слова був використаний їх словниковий відповідник, лише у другій частині речення було зроблене додавання лексеми твій, ймовірно, для збереження віршованого розміру. 26. «schirr deinen scheckigen Traum an, laß seine Hufe zum Schnee reden» (1, с. 30). «запряжи свою мрію барвисту, хай копита її промовляють до снігу» (1, с. 31). Переклад цього речення був здійснений дослівно, адже словниковим відповідником лексеми anschirren є дієслово «запрягати», Traum – «мрія», Hufe – «копита». Лише лексеми reden – «говорити, розмовляти» та scheckig – «рябий, плямистий, строкатий (у значенні барвистий)» перекладені за допомогою синонімічних відповідників. Загалом метафоричний образ збережено. 27. «laß uns atmen den Schleier» (1, с. 32). «вдихаймо густий туман» (1, с. 33). Лексему der Schleier відтворено словниковим відповідником «туман» з використанням додавання лексеми густий. 28. «mein Auge redet’s dem deinen» (1, с. 34). «ним око говорить до ока» (1, с. 35). У процесі перекладу цього речення перекладач вилучив лексеми mein, dein, натомість додав лексему око. Загалом під час перекладу було використано прийом збереження метафоричного образу. 29. «dein Fuß stieß das Herz vor sich her» (1, с. 38). «ти відкинув ногою серце» (1, с. 39). 67 Переклад цього речення здійснено за допомогою прийому збереження метафоричного образу. Підмет dein Fuß – «твоя нога» перекладений як ти, тобто перекладач використав прийом генералізації. Усі інші лексеми відтворені словниковими відповідниками. 30. «ich seh mein Dunkel leben» (1, с. 36). «я бачу, як мій морок оживає» (1, с. 37). Словниковим відповідником лексеми leben є дієслова «жити, існувати». Перекладач додав дещо більшого забарвлення, застосувавши до неї прийом смислового узгодження за контекстом, переклавши як оживати. Загалом метафоричний образ збережено. 31. «Licht folgt mir auf dem Fuß» (1, с. 36). «за мною йде слідом світло» (1, с. 37). Метафоричний образ збережено. Лексеми відтворені словниковими відповідниками із застосуванням факультативної зміни порядку слів у реченні. 32. «am Rande des Abends» (1, с. 38). «на краю надвечір’я» (1, с. 39). Лексема am Rande відтворена за допомогою словникового відповідника на краю, а лексична одиниця der Abend – «вечір» перекладена за допомогою конкретизації, як надвечір’я, тобто на початку вечора, а іншими словами на краю, що зумовлено римою у вірші. Метафоричний образ збережено. 33. «Frucht entzückt das feiernde Auge» (1, с. 38). «плід полонить торжествуюче око» (1, с. 39). Лексема entzücken – «захоплювати» відтворена за допомогою синоніма полонити. Крім того, перекладач застосував прийом синтаксичної спеціалізації, надавши більше експресії реченню, відтворивши лексему feiernd – «той, що 68 святкує» лексемою торжествуючий. Переклад здійснено за допомогою прийому збереження метафоричного образу. 34. «die Stimme gellt dir im Ohr, die mich wild vor sich herstieß» (1, с. 42). «той голос лунає у вусі, який відштовхнув мене люто» (1, с. 43). Усі лексичні одиниці відтворені словниковими відповідниками, за винятком слова wild зі значенням «дико», яке перекладено за допомогою смислового узгодження лексемою люто, що є більш зрозумілим для українського реципієнта. Також була вилучена лексема dir. Загалом метафоричний образ збережено. 35. «der Regen peitschte mich, der spricht, der schwillt» (1, с. 42). «дощ бичував мене, він мовить, він набухає» (1, с. 43). Лексеми der Regen – «дощ» та schwellen – «набухати» відтворені за допомогою словникових відповідників. За допомогою лексичної заміни синонімами були перекладені лексеми peitschen – «бити, шмагати, хльостати, сікти» як бичувати, тобто бити, шмагати, та sprechen – «говорити, казати» як мовити. Метафоричний образ збережено. 36. «die Sterne schrumpfen, die Himmel verebben» (1, с. 42). «зорі стискаються, небеса затухають» (1, с. 43). Лексеми der Stern – «зоря», die Himmel – «небо, небеса» та verebben – «затухати» відтворені за допомогою словникових відповідників, а дієслово schrumpfen – «збігатися» перекладено синонімом як стискатися за допомогою смислового узгодження за аналогією дії. Під час перекладу метафоричні образи було збережено. 37. «du hörst ihn die Fernen durchmessen» (1, с. 46). «ти чуєш, як він обмірює далеч просторів» (1, с. 47). Переклад здійснено за допомогою прийому збереження метафоричного образу з додаванням лексичної одиниці простори, а інфінітивна конструкція 69 оригіналу відтворена підрядним реченням у перекладі, що зумовлено нормами цільової мови. Усі лексеми відтворені словниковими відповідниками. 38. «das Reis ist dir aufs Auge gepfropft» (1, с. 52). «до ока тобі приживлено пагін» (1, с. 53). Метафоричний вираз перекладено дослівно, при цьому застосовано факультативну зміну порядку слів у реченні. Метафоричний образ збережено. 39. «die Brünne der Nacht war schlecht» (2, с. 10). «у ночі ветха кольчуга» (2, с. 11). Усі лексеми відтворені за допомогою словникових відповідників. Лише лексема schlecht – «поганий» перекладена, як ветхий, тобто настільки старий, що вже руйнується. Таким чином, метафоричний образ збережено. 40. «ich ward der eiserne Cherub von Akra» (2, с. 10). «я став залізним архангелом Акри» (2, с. 11). Метафоричний образ відтворений за допомогою словникових відповідників, окрім лексеми Cherub – «херувим», що є одним із типів янголів, яка перекладена за допомогою смислового узгодженням як архангел, що зумовлено римою. 41. «fühl den Brand auf den Wangen» (2, с. 10). «горять мої щоки багряно» (2, с. 11). Буквально переклад звучав би як відчувати жар на щоках. Але перекладач за допомогою смислового узгодження вирішив замінити іменник жар на прислівник багряно, що обумовлено нормами української мови. Так переклад став максимально наближеним для сприйняття реципієнтом, адже авторська метафора перекладена загальновживаною метафорою в українській мові. 42. «ich trank die Asche der Brunnen von Akra» (2, с. 10). «я пив сивий попіл колодязів Акри» (2, с. 11). 70 Перекладач дослівно відтворив оригінальну метафору з додаванням лексичної одиниці сивий для більш яскравого образу. 43. «die Hände mit rostigen Ringen» (2, с. 10). «руки, убрані у кільця іржаві» (2, с. 11). Метафоричний образ збережено. Було здійснене додавання лексеми убрані для більш експресивного забарвлення речення та застосована факультативна зміна типу речення, адже метафоричне словосполучення відтворене підрядним реченням, що зумовлене мовними нормами. 44. «Die Hand voller Stunden» (2, с. 20). «Жменею, сповна годин» (2, с. 21). Перекладач, використавши прийом смислового узгодження, майстерно відтворив метафоричне словосполучення українською мовою, замінивши лексему die Hand – «рука» на лексему жменя, тобто долоня з пальцями у зігнутому стані, які дають змогу тримати в них щось, водночас зберігши метафоричний образ. 45. «Mit den Dolchen des Traumes geheftet» (2, с. 22). «Кинджалами марень пришпилена» (2, с. 23). Це речення є прикладом збереження метафоричного образу. За допомогою смислового узгодження лексема der Traum – «сон, мрія» перекладена як марево у значенні видіння, а geheftet – «прикріплений», як пришпилений. Водночас переклад адекватний. 46. «die Wolken flattern wie Tücher» (2, с. 22). «тріпотять, мов полотнища, хмари» (2, с. 23). Лексема der Tuch – «хустка, косинка» відтворена за допомогою смислового узгодження як полотнище. Перекладач застосував стилістичний прийом інверсію, винісши на перше місце дієслово тріпотять. Загалом переклад адекватний, адже 71 перекладач зберіг метафоричний образ, наблизивши його до норм мови перекладу. 47. «der Hügel umlaubt von den Sternen des Mittags» (2, с. 28). «пагорб усипали зорі полудня» (2, с. 29). Дієслово umlauben, що використовується для опису чогось, що оточене, вбране, прикрашене листям, відтворене за допомогою логічного розвитку (процес – результат) лексемою усипати. Незважаючи на складність речення, перекладач впорався зі своїм основним завданням і все ж відтворив метафоричний образ оригіналу. 48. «Zugvogel Speer» (2, с. 28). «Спис, перелітний птах» (2, с. 29). Переклад цілком адекватний, хоча і дослівний. Перекладач абсолютно точно відтворив метафоричний образ, при цьому застосував факультативну зміну порядку слів у реченні, що зумовлено римою. 49. «Im Schild trägt er dämmernd dein Lächeln» (2, с. 36). «На щиті він несе твій смеркаючий усміх» (2, с. 37). Перекладач керувався прийомом збереження метафоричного образу загалом, а не відтворенням кожної метафори зокрема, застосувавши при цьому прийом смислового узгодження під час перекладу прикметника dämmernd дієприкметником смеркаючий, який походить від дієслова dämmern – «сутеніти», тобто смеркати. Решта лексем відтворена словниковими відповідниками. Водночас сенс цілком зрозумілий, а переклад адекватний. 50. «ein einsames Aug streitet unverhüllt» (2, с. 40). «неприкритим простує самотнє око» (2, с. 41). Дієслово streiten – «сперечатися, сваритися» перекладач відтворив лексемою простувати, тобто пересуватися, йти, рухатися у певному напрямку. 72 На нашу думку, це не зовсім еквівалентний переклад. Адже, ймовірно, під словом streiten автор мав на увазі те, що око бореться зі сном, саме тому воно неприкрите. А перекладач, намагаючись відтворити метафоричний образ, зняв забарвлення, у такий спосіб дещо змінивши значення цілого речення. 51. «Pochen kam und schwand» (2, с. 42). «стукіт, що був і пропав» (2, с. 43). У процесі перекладу цієї метафори перекладач використовує прийом збереження метафоричного образу, відтворивши лексему kommen – «прибувати, приходити», лексемою бути, а дієслово schwinden – «зникати, щезати» як пропадати. Загалом переклад еквівалентний щодо оригіналу. 52. «die Schleier wehen» (2, с. 42). «тріпоче серпанок» (2, с. 43). Під час перекладу метафори лексему die Schleier – «туман, пелена, вуаль, поволока», відтворено за допомогою конкретизації як серпанок, тобто легкий прозорий туман, чим, на нашу думку, більш точно передано метафоричний образ. 53. «Stimmen geritzt ins Grün der Wasserfläche» (3, с. 10). «Голоси, вкарбовані в зелень водного плеса» (3, с. 10). Метафора відтворена за допомогою прийому збереження метафоричного образу, адже словниковими відповідниками лексеми geritzt є слова «вирізаний, насічений». Перекладач в українській мові підібрав влучний та оригінальний відповідник вкарбований для більш яскравого змалювання образу. 54. «nachtdurchwachsene Stimmen» (3, с. 11). «Голоси, пророслі крізь ніч» (3, с. 11). Переклад структурного екзотизму nachtdurchwachsen здійснено за допомогою експлікації, тобто описового перекладу. Метафоричний образ збережено та еквівалентно відтворено. 73 55. «dein Herz zurückweicht ins Herz deiner Mutter» (3, с. 13). «твоє серце знов ховається в серці матері» (3, с. 13). Словниковим відповідником лексеми zurückweichen є дієслова «відступати, ухилятися». Оригінальна авторська метафора перекладена прийомом збереження метафоричного образу з додаванням лексеми знов та вилученням лексеми dein. 56. «Spätholz und Frühholz die Ringe tauschen und tauschen» (3, с. 13). «старі й молоді дерева невтомно міняються кільцями» (3, с. 13). Під час перекладу цього метафоричного виразу лексеми das Spätholz – «пізня темна деревина» та das Frühholz – «рання світла деревина» майстерно відтворені, за допомогою прийому генералізації як старі й молоді дерева. Загалом метафоричний образ оригіналу збережено й відтворено у повному обсязі. 57. «die Klammern treten zusammen» (3, с. 14). «скоби зійдуться докупи» (3, с. 14). Переклад дієслова zusammentreten – «збиратися» здійснено за допомогою смислового узгодження синонімом зійтися докупи. Метафоричний образ збережено. 58. «ein Gefühl herübergeweht vom Eiswind» (3, с. 24). «душа обдувається крижаним вітром» (3, с. 25). Переклад адекватний, хоча лексема das Gefühl – «почуття» відтворена як душа, а der Eiswind буквально за допомогою лексичного розгортання, як крижаний вітер. Перекладач абсолютно точно відтворив метафоричний образ. 59. «Hierher sickert, von Nächten, eine Stimme beschenkt» (3, с. 28). «Сюди пробивається, обдарований щедро ночами, голос» (3, с. 29). Sickern – «просочуватися» перекладено за допомогою смислового узгодження за аналогією процесу як пробиватися. Під час відтворення лексеми 74 beschenken – «обдаровувати» було зроблено додавання щедро. Загалом метафора відтворена за допомогою словникових відповідників. 60. «ein Blindenwort» (3, с. 36). «незряче слово» (3, с. 37). Метафора як структурний екзотизм відтворена за допомогою прийому збереження метафоричного образу. Лексема Blindenwort відтворена з використанням калькування як незряче слово. 61. «Wachstum blättert Herzwand um Herzwand hinzu» (3, с. 36). «стінку серця за стінкою серця гортає зростання» (3, с. 37). Перекладач застосував факультативну зміну порядку слів у реченні, перенісши словосполучення Herzwand um Herzwand на перше місце, таким чином зробив смисловий наголос на словосполученні стінка серця, при цьому було застосовано прийом лексичного розгортання під час перекладу лексеми die Herzwand – стінка серця, та прийом лексичної заміни під час перекладу слова das Wachstum – «ріст, розвиток», яке було відтворене лексемою зростання. 62. «das Wort kam den Sommer herauf» (3, с. 36). «слово зійшло на вершину літа» (3, с. 37). Лексема heraufkommen – «сходити, підніматися вгору» відтворена за допомогою словникового відповідника з додаванням лексеми вершина. Загалом метафоричний образ збережено. 63. «Atemgeflecktes Geleucht» (3, с. 44). «Заплямоване подихом світло» (3, с. 45). Лексема das Geleucht – «світильник, освітлювальний пристрій» відтворена як світло, використовуючи прийом логічного розвитку, а лексема atemgefleckt перекладена за допомогою прийому калькування як заплямований подихом. Метафоричний образ збережено. Переклад еквівалентний. 75 64. «ein brauner Seelenfortsatz erreicht das hellgeatmete Nein» (3, с. 54). «бурий відросток душі сягає світлодиханного Ні» (3, с. 55). Лексема der Seelenfortsatz відтворена за допомогою лексичного розгортання як відросток душі. Складний дієприкметник hellgeatmet передано за допомогою калькування як світлодиханний. Метафоричний образ збережено. Переклад еквівалентний оригінальному тексту. III. Крім того, для перекладу авторських метафор перекладач застосовував прийом перефразування: 65. «die Wurzel macht dich flügge» (1, с. 24). «корінь окрилить тебе» (1, с. 25). Метафоричний вираз перекладено перефразуванням. Лексема flügge – «оперений» надзвичайно вдало відтворена за допомогою генералізації відповідником окриляти у значенні підсилити, зміцнити, зробити самостійним. 66. «ein Wort geäugt schneewärts» (1, с. 26). «слово давно вже тужило за снігом» (1, с. 27). Оригінальна метафора перекладена перефразуванням. Лексема schneewärts відсутня у словнику, буквально її можна перекласти як «у бік снігу», а словниковим відповідником äugen є дієслова «дивитися, поглядати», тобто буквально переклад звучав би, як слово, яке дивиться у бік снігу. Перекладач зробив додавання словосполучення вже давно завдяки якому підкреслив тривалість процесу споглядання. 67. «die Fernen gehn nieder» (1, с. 26). «западаються дальні світи» (1, с. 27). Лексемі niedergehen – «опускатися нижче, впасти» було дібрано відповідник западати, а іменник die Ferne – «далечінь» перекладено прикметником дальні з додаванням лексеми світи, що, ймовірно, зумовлено римою. Метафоричний образ збережено завдяки прийому перефразування. 76 68. «Ein Glanz lag über der Wuhne» (1, с. 34). «Ополонка ряхтіла» (1, с. 35). Переклад здійснено за допомогою перефразування з використанням конверсивної заміни, адже іменник der Glanz – «блиск, сяйво» відтворений за допомогою дієслова ряхтіла у значенні «сяяла, поблискувала», а лексема die Wuhne – словниковим відповідником «ополонка». Загалом переклад адекватний. 69. «das Meer warf Nächte an Land» (1, с. 40). «море котило ночі на берег» (1, с. 41). За допомогою лексеми берег була відтворена лексична одиниця das Land – «земля, ґрунт, суша». Для дієслова werfen – «кидати, шпурляти» був підібраний влучний відповідник котити, чим сформовано красивий метафоричний образ у цільовій мові. Переклад здійснено за допомогою прийому перефразування. 70. «der Regen meißelt dir jetzt einen Mund» (1, с. 42). «дощ висікає тепер твої уста» (1, с. 43). Яскравий приклад прийому перефразування, адже лексема meißeln – «видовбувати, карбувати», відтворена за допомогою смислового узгодження як висікати, задля більш експресивного забарвлення. Речення перекладено наближено до української мови. 71. «das Lid spannt sich diesem Frühling himmelweit» (1, с. 52). «повіка весни пружить на всю широчінь небес» (1, с. 53). Речення перекладено за допомогою перефразування. Прислівник himmelweit – «дуже далекий, колосальний» відтворений за допомогою калькування словосполученням на всю широчінь небес, при цьому прикметник weit «широкий» замінено на іменник широчінь. Дієслово sich spannen – «натягується» перекладено як пружити. Переклад еквівалентний щодо оригіналу. 72. «Ein dunkleres Blau wird zuteil deinem Haar» (2, с. 18). 77 «Темнава блакить лягає тобі на волосся» (2, с. 19). Вислів j-m zuteil werden перекладається як «випадати на чиюсь долю, бути подарованим, діставатися комусь», але перекладач вирішив зняти емоційне забарвлення, переклавши як блакить лягає на волосся. У цьому випадку використано прийом перефразування. 73. «die Nacht aus den Flaschen» (2, с. 38). «ночі напій» (2, с. 39). Під час перекладу цієї фрази, перекладач використав прийом логічного розвитку, при цьому додав лексему напій, натомість вилучив лексичну одиницю aus den Flaschen. Загалом у цьому прикладі застосовано прийом перефразування. 74. «Wenn mittschiffs die Bö sich ins Recht setzt» (3, с. 14). «Коли буря на борт наляже» (3, с. 14). Лексичну одиницю mittschiffs «в середній частині судна» перекладач відтворив за допомогою конкретизації – на борт, вилучивши уточнення ins Recht «вправо», та додав більше експресії реченню, переклавши лексему sich setzen «сідати» як налягати. Речення перекладено за допомогою перефразування. 75. «Es wird eine Wimper sein, einwärts gekehrt im Gestein» (3, с. 18). «Ще буде повіка, навиворіт втоплена в камінь» (3, с. 19). Лексеми die Wimper – «вія» відтворена як повіка за допомогою прийому генералізації. Фраза einwärts gekehrt – «всередину вивернута» відтворена як навиворіт втоплена, відповідно до узусу мови перекладу. Переклад адекватний, незважаючи на те, що використаний прийом перефразування. 76. «Windschief gingen wir hin» (3, с. 34). «Косим вітром ішли ми сюди» (3, с. 35). Речення відтворене за допомогою перефразування. Лексема windschief – «перекошений від вітру» відтворена перекладачем як косим вітром. Ми не 78 можемо погодитися з таким перекладом авторської метафори, оскільки, на наш погляд, метафоричний образ відтворено неадекватно. Якби переклад був дослівний, то значення метафори було б більш зрозумілим для реципієнта. 77. «wir schöpften die Finsternis leer» (3, с. 36). «ми темряву вичерпали до дна» (3, с. 37). Метафоричний вираз відтворений за допомогою перефразування. Лексема schöpfen – «черпати» відтворена дієсловом доконаного виду вичерпали, а прислівник leer – «порожній» як до дна. 78. «Die Strahlen wehn uns zuhauf» (3, с. 38). «Проміння звіває нас в кучугуру» (3, с. 39). Дієслово wehen – «дути, віяти» відтворено як звівати, а лексема zuhauf – «натовпом, великою кількістю» відтворена як в кучугуру, тобто «у велику купу». Переклад здійснено на основі прийому перефразування. Висновки до розділу 3 Переклад метафори, а особливо авторської, надзвичайно складний процес для перекладача. Під час відтворення метафор перекладач стикається з цілим рядом лінгвістичних, культурологічних, філософських, а інколи і психологічних проблем. Проблеми, що виникають під час перекладу деяких метафор, пов’язані також з особливостями вихідної та цільової культур, які часто абсолютно різні. Так, якщо метафоричний образ існує в одній мові, в іншій – подібного образу може просто не існувати. Особливу складність під час перекладу становлять авторські метафори, адже вони унікальні за своєю будовою, тому не мають відповідних еквівалентів у лексичних системах інший мов. Важливо правильно підходити до вивчення способів перекладу метафори, адже від цього залежить ступінь адекватності відтворення образної інформації та стилістичного ефекту тексту оригіналу мовою перекладу. Задля аналізу 79 відтворення авторських метафор у поетичному тексті ми брали за основу перекладацькі прийоми, запропоновані П. Ньюмарком. Здійснивши аналіз відтворення авторських метафор у поетичних творах П. Целана, можемо зробити висновок, що під час перекладу індивідуально- авторських метафор П. Целана перекладач вдавався до різних прийомів відтворення метафори. Ми дослідили частотність використання прийомів, за допомогою яких були відтворенні метафоричні одиниці. Загалом було проаналізовано 78 метафоричних одиниць. Під час перекладу виявлених метафор найчастіше застосовано здебільшого прийом збереження метафоричного образу з використанням різних трансформацій (61,54%), також були метафори, перекладені за допомогою прийому збереження метафоричного образу (дослівний переклад) (20,51%) та за допомогою перефразування (17,95%). Отже, можна стверджувати, що для перекладу авторських метафор можна використовувати саме ці прийоми з додаванням таких трансформацій як: додавання та вилучення лексичних одиниць, лексичне розгортання, генералізація, конкретизація, калькування, смислове узгодження, логічний розвиток, факультативна зміна порядку слів у реченні тощо. Оригінальні метафоричні образи у поетичних творах Пауля Целана були адекватно відтворені українською мовою. Варто відзначити, що Петро Рихло, незважаючи на достатньо складний стиль написання австрійського поета, загалом досить вдало підібрав відповідники авторським метафорам в українській мові і майже без втрат переклав поетичні твори, передавши всі метафоричні образи, створені Паулем Целаном. Перекладачу вдалося віднайти не менш точні та образні відповідники для авторських метафор у мові перекладу. 80 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ У магістерській роботі нами було детально досліджено особливості перекладу авторської метафори у поетичному творі. Метафора як найдавніший та найбільш вживаний троп використовується не лише у розмовно-побутовому, публіцистичному, художньому, а й навіть у науковому стилях і вважається універсальним засобом художньої виразності. Метафора як вид тропів є перенесенням, що ґрунтується на схожості, подібності понять. У теоретичній частині ми розглянули найголовніші функції метафори: номінативну, характеризувальну, ідентифікуючу (індикативну), когнітивну (пізнавальну), естетичну, евристичну, прагматичну, образну, інформативну, інфлюативну, розважальну, емоційно-оцінну (конотативну) та функцію естетичного впливу на читача. Також нами було встановлено, що найчастіше метафори класифікують за ознакою подібності, стилістичним забарвленням, напрямками метафоричного перенесення, поширенням у мові, ступенем віддаленості змісту вихідного домену від цільового, за функціональною ознакою, метафоричними процесами та типом метафори. Загалом всі метафори можна розділити на дві групи: 1) загальномовні (мовні); 2) авторські (художні). Варто зазначити, що саме авторські метафори викликають найбільше проблем у процесі перекладу. Переклад авторських метафор художнього твору як найяскравішого засобу образності вимагає від перекладача не лише ідеального володіння мовами оригіналу та перекладу, а й уміння знаходити оригінальні перекладацькі рішення, вправно користуватися мовними засобами рідної мови, образно мислити і справляти на читача ідентичний оригіналу естетичний вплив, не викрививши водночас сенс та ідейно-художній задум автора. Краса, оригінальність та неповторність авторських метафор залежить від того, наскільки креативним є образ, створений письменником. Саме креативність становить 81 найбільшу складність у процесі перекладу. Отже, переклад метафори, а особливо авторської, надзвичайно складний процес для перекладача. Важливо правильно підходити до вивчення способів перекладу метафори, адже від цього залежить ступінь адекватності відтворення образної інформації та стилістичного ефекту тексту оригіналу мовою перекладу. Задля аналізу відтворення авторських метафор у поетичному тексті ми брали за основу перекладацькі прийоми, запропоновані П. Ньюмарком: збереження метафоричного образу (дослівний переклад); заміна оригінальної метафори метафорою-еквівалентом; порівняння зі збереженням образу; метафора з додаванням (поясненням); перефразування; вилучення метафори. Здійснивши аналіз відтворення авторських метафор у поетичних творах П. Целана, можемо зробити висновок, що переклад авторської метафори у поетичних творах Пауля Целана було здійснено, здебільшого, за допомогою прийому збереження метафоричного образу з використанням різних трансформацій (61,54%). Створені метафоричні одиниці мовою перекладу є еквівалентними щодо оригіналу. Оскільки авторські метафори є унікальними засобами художньої виразності, відтворення їх еквівалентом у мові перекладу просто неможливе. Саме тому використання прийому збереження метафоричного образу є найбільш вдалим способом репрезентації індивідуально-авторських метафор. Водночас цей прийом, який немає чітких обмежень, дає змогу адаптувати текст перекладу для україномовного реципієнта, враховуючи надзвичайно широкий спектр синонімічних одиниць української мови. Варто зауважити, що жодна, із виявлених нами метафор, не була вилучена чи опущена. Всі метафоричні вирази перекладач відтворив тим чи іншим способом. Загалом таких способів було три: перший та найбільш вживаний прийом збереження метафоричного образу (61,54%), який використовується тоді, коли у вихідній та цільовій мовах співпадають правила сполучуваності та особливості відтворення емоційно-оцінної інформації, яка присутня у певних метафорах; 82 другий – переклад за допомогою прийому збереження метафоричного образу з використанням трансформацій (20,51%): додавання та вилучення лексичних одиниць, лексичне розгортання, генералізація, конкретизація, калькування, смислове узгодження, логічний розвиток, факультативна зміна порядку слів у реченні тощо. Завдяки використаним трансформаціям перекладачу вдалося досягти більш виразного та яскравого опису авторських метафор; третій – перефразування (17,95%), який уможливив відтворення оригінальних авторських метафор, переклад яких за допомогою інших прийомів не був би адекватним. Усі ці прийоми допомогли перекладачу вдало підібрати не лише еквівалентний, а й адекватний відповідник будь-якій оригінальній авторській метафорі. Дослідження перекладу авторських метафор надзвичайно важливе, адже індивідуальні авторські метафори не лише відображають унікальний у своєму роді ідіостиль письменника чи поета, вони ще й дають змогу познайомитися з не менш цікавими особливостями мовної картини автора. Аналізуючи авторські метафори, можна пізнати всю красу не лише поезії, а й мови, якою вона написана. Це дослідження може слугувати основою для подальших досліджень у цій сфері, а саме: особливості перекладу авторської метафори у художніх творах. 83 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Алексеева И. С. Введение в переводоведение. Москва: Изд. Центр «Академия», 2004. 352 с. 2. Алексеева И. С. Профессиональный тренинг переводчика. Санкт-Петербург: Издательство «Союз», 2001. 288 с. 3. Ананьян Е. Л. Метафора як експресивно маркований ресурс художнього мовлення (на матеріалі англомовної емотивної прози) // Теоретичні й прикладні проблеми сучасної філології. 2015. Вип. 1. С. 165–174. 4. Ананьян Е. Л. Художньо-естетичні та експресивно-емотивні потенції авторської метафори (на матеріалі англомовної художньої літератури) // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 9: Сучасні тенденції розвитку мов. 2012. Вип. 8. С. 3–8. 5. Антонівська М. О. Головні особливості функціонування та перекладу метафор у сфері публіцистичного дискурсу // Молодий вчений. 2016. С. 19–23. 6. Антонівська М. О. Лінгвостилістичні особливості функціонування та перекладу метафор у художньому стилі англійської мови // Молодий вчений. 2017. №8. С. 115–118. 7. Балашова Л. В. Русская метафора: прошлое, настоящее, будущее. Москва: Языки славянской культуры, 2014. 496 с. 8. Балашова Л. В. Русская метафорическая система в развитии: XI-XXI вв. Москва: Рукописные памятники Древней Руси: Знак, 2014. 632 с. 9. Битокова С. Х. Парадигмальность метафоры как когнитивного механизма (на материале кабардинского, русского и английского языков): автореф. дис. на соискание ученой степени докт. филол. наук. Нальчик, 2009. 46 с. 10. Боева Е. Д., Кулькина Е. А. Способы перевода авторской метафоры в художественном тексте // Филологические науки. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2014. № 4 (34). Ч. 3. С. 41–44. 11. Біліченко А. М. Особливості перекладу метафори як засобу виразності художнього твору // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і 84 природокористування України. Серія: Філологічні науки. 2013. Вип. 186. С. 156–162. 12. Воинова Е. Н. Метафора в поэзии Максима Танка // Українські студії в європейському контексті. 2020. №1. 2020. С. 194–198. 13. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія «Філологія». Педагогіка. 2013. Вип. 2. С. 29–33. 14. Гончарук Р. А. Роль та особливості перекладу художньої метафори з німецької мови на українську в поетичних текстах (на матеріалі поезій Г. Гейне "Lyrisches Intermezzo" та їх перекладів Лесею Українкою) // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Філологічні науки. 2017. Кн. 1. С. 145-149. 15. Гуцуляк Т. Є. Художня метафора як джерело формування синонімічних засобів української мови // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Серія: Філологічні науки. 2013. Кн. 1. С. 51–57. 16. Жаботинская С. А. Концепт / домен: матричная и сетевая модели // Культура народов Причерноморья. 2009. № 168. Т. 1. С. 254-259. 17. Жаботинская С. А. Концептуальная метафора: процедура анализа для множественных данных // Актуальні проблеми менталінгвістики. Збірник статей за матеріалами VII Міжнародної конференції. Черкаси, ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 28–29 квітня 2011 р. Черкаси: Ант, 2011. С. 3–6. 18. Жаботинська С. А. Синтаксична метафора у світлі граматики конструкцій (багатозначність структури Np2 оf Np1) // Studia philologica. 2012. Вип. 1. С. 43–51. 19. Жижома О. О. Індивідуально-авторська метафора та особливості її перекладу // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський зб. наук. пр. молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Дрогобич: Видавничий дім «Гельветика», 2019. Вип. 26 (1). С. 88–93. 20. Илюшкина М. Ю. Теория перевода: основные понятия и проблемы: учеб. пособие. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2015. 84 с. 85 21. Казакова Т. А. Практические основы перевода. English-Russian. Учебное пособие. СПБ: Лениздат; Издательство "Союз", 2002. 320 с. 22. Кияк Т. Р., Науменко А. М., Огуй О. Д. Перекладознавство (німецько- український напрям): підручник. Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 543 с. 23. Клименко О. Л. Відтворення образних лексико-стилістичних засобів в поетичному перекладі казкового твору // Наукові записки Національного університету Острозька академія. Серія «Філологічна». 2014. Вип. 45. С. 255–257. 24. Козак Т. Б. Особливості художнього перекладу // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна». 2015. Вип. 51. С. 221–223. 25. Козлова Л. А. Авторская метафора и ее роль в репрезентации доминантного смысла текста (на материале эссе Джона Фаулза “The Tree”) // Вопросы когнитивной лингвистики. Тамбов, 2015. №1. С. 34–40. 26. Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу: Навч. посібник. Київ: Юніверс, 2002. 280 с. 27. Коротенко Л. В. Индивидуально-авторская метафора и контекст // Вестник ВГУ. Серия «Филология». Журналистика. 2009. № 2. С. 54–60. 28. Кравець Л. В. Аксіологічні компоненти семантики метафор української поезії ХХ ст. // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови: зб. наук. праць. Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. Вип. 12. C. 15–20. 29. Кравець Л. В. Метафора та метонімія – два центри тропеїчної системи URL: http://www.kulturamovy.org.ua/KM/pdfs/ Magazine55-56-6.pdf. 30. Куниловская М. А., Короводина Н. В. Авторская метафора как объект перевода active metaphors in literary translation // Lingua mobilis. 2010. №4 (23). С. 73–82. 86 31. Кучер З. І., Орлова М. О., Редчиць Т. В. Практика перекладу (німецька мова): навч. посібник для студ. вищ. навч. заклад. 2-ге вид. Вінниця: Нова Книга, 2017. 464 с. 32. Леонтьев А. Н. Особенности поэтического перевода // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2010. №1. С. 50-57. 33. Лиходкина И. А. Авторская метафора и особенности ее перевода (на материале романа М. Леви «Et si c’etait vrai...» и его переводов на русский, итальянский и английский языки) // Филологические науки. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2016. № 3. Ч. 1. С. 141–145. 34. Лузина Л. Г. 2010.02.011. Битокова С. Х. Метафора в языке, мышлении и культуре // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 6, Языкознание.Москва, 2010. № 2. С. 67–70. 35. Лучук І. В. Метафора та інші тропи в дискурсі української лірики // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. 2011. С. 48–57. 36. Макаренко Л. В. Метафора в поетичній творчості Юрія Клена // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 8: Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). 2018. Вип. 10. С. 7–11. 37. Москвин В. П. Русская метафора: Очерк семиотической теории. Изд. 4-е, испр. и доп. Москва: Издательство ЛКИ, 2012. 200 с. 38. Николаев Д. Ю., Рудых А. М. Художественный перевод иностранной поэзии // Молодежный вестник ИрГТУ. №1. 2012. 11 с. 39. Огринчук О. П. Поетичний текст як образна модель свiту // Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2020. Вип. 33. Том 1. С. 234–239. 40. Павленко Н. О. Збереження поетичного потенціалу метафор при перекладних трансформаціях // Вісник Житомирського державного університету. 2004. Випуск 5. С. 200–202. 41. Приблуда Л. М. Функції мовної метафори у творчості українських письменників-постмодерністів (на матеріалі творчості Ю. Андруховича, Т. Антиповича, Ю. Винничука, С. Жадана, О. Забарного, Ю. Іздрика, О. Ірванця, 87 Ю. Покальчука) // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. 2012. № 1. С. 363–367. 42. Прохорова В. Н. Русская терминология (лексико-семантическое образование). Москва: Филологический факультет, 1996. С. 40-42. 43. Рихло П. В. Поетика діалогу Пауля Целана як спроба подолання культурної кризи доби // Питання літературознавства. 2005. Вип. 12. С. 88–105. 44. Рогачевская М. С. Жесткая проза перевода поэзии: стихи не-гения, перевод не-носителя... // Вестник РУДН. Серия: Теория языка. Семиотика. Семантика. 2018. Т. 9. № 3. С. 564–574. 45. Романенко Е. А. Проблемы перевода поэтических текстов // Наука и образование сегодня. Филологические науки. 2017. С. 42–43. 46. Сингаївська А. В, Купчишина Ю. А. Оригінальна метафора як засіб реалізації очуднення // Вісник Житомирського державного університету. Філологічні науки. 2012. Вип. 62. С. 159–162. 47. Сиротинина О. Б., Чудинов А. П., Нахимова Е. А. Вклад в теорию диахронического развития политической метафоры // Политическая лингвистика. Уральский государственный педагогический университет. Екатеринбург, 2016. №01 (55). С. 205–209. 48. Солодуб Ю. П., Альбрехт Ф. Б., Кузнецов А. Ю. Теория и практика художественного перевода: Учеб. пособие. Москва: Академия, 2005. 304 с. 49. Спічак О. Е. Роль метафори у художньому тексті // Культура і сучасність. Київ: Міленіум, 2010. №2. С. 68–72. 50. Стретович Т. П. Класифікаційне розмаїття видів метафор // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 9: Сучасні тенденції розвитку мов: зб. наук. праць. Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2017. Вип. 16. С. 232–239. 51. Строганова Г. О. Індивідуально-авторські метафори в німецькому економічному медіадискурсі // Молодий вчений. 2017. № 8. С. 151–155. 88 52. Сухова А. В. Метафора як основа естетичної цінності художнього тексту (на матеріалі англомовної новели) // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Іноземна філологія. Харків, 2018. Вип. 87. С. 129–135. 53. Терехова Г. В. Теория и практика перевода: Учебное пособ. Оренбург: ГОУ ОГУ, 2004. 103 с. 54. Тимочко О. Б. Метафора як визначальний елемент ідіолекту письменника (на матеріалі творчості Грицька Чубая) // Наукові записки. Серія «Філологічна». 2008. Вип. 10. С. 150–157. 55. Туранина Н. А. Индивидуально-авторская метафора в поэтическом тексте // Единство системного и функционального анализа языковых единиц: межвуз. сб. науч. тр.: в 2 ч. БелГУ, НИИ филологии. Белгород, 2007. Вып. 7, ч. 2. С. 211–213. 56. Ульман. С. Семантические универсалии // Новое в лингвистике. Москва: Издательство Прогресс, 1970. № 5. С. 250–299. 57. Умарова Х. Г. Особенности перевода поэтических текстов (на материале английского языка) // Молодая наука. Пятигорск, 2017. С. 127–128. 58. Уразова Е. А. Метафора в формировании публицистической картины мира. Вестник ТвГУ. Серия "Филология". Тверь, 2017. №2. С. 146–151. 59. Уразова Е. А. Метафора как инструмент контекстуализации языковой картины мира: особенности употребления в политическом дискурсе: монография. Москва; Берлин: Директ-Медиа, 2019. 89 с. 60. Філон М. І., Хомік О. Є. Сучасна українська мова. Лексикологія. Частина 1. Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. 271 с. 61. Фомичева Ж. Е., Андреев В. Н. Авторская метафора как проявление особенностей идиостиля писателя // Языки мира в мир языков: межвузовский сборник научных статей. Вып. 4 Тульский государственный педагогический университет им. Л. Н. Толстого. Минск: БГУ, 2010. С. 135–143. 62. Хахалова С. А. Метафора в аспектах языка, мышления и культуры: монография. 2-е изд., испр. и доп. Иркутск: ИГЛУ, 2011. 292 с. 89 63. Шемуда М. Г. Художній переклад як важливий чинник міжкультурної комунікації // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Серія «Філологічні науки». 2013. Книга 1. С. 164–168. 64. Шикалов С. В. Способы перевода метафор в концепции Питера Ньюмарка // Современные проблемы частной теории перевода. Сер. Языкознание. Москва: ИПК МГЛУ «Рема», 2010. Вып. 9 (588). С. 156–162. 65. George Lakoff, Mark Johnson. Metaphors We Live By. Chicago: University of Chicago Press, 1980. 242 p. 66. Hager U. Metaphern in der Wissensvermittlung: Kognitive Metaphernkonzepte in Sach- und Fachtexten zum Web 2.0. Diplomica Verlag, Hamburg, 2013. 120 S. 67. Kallan P. Die Semantik der metaphorischen Welt: in Bezug auf die Schriften Paul Rikoeurs. Frankfurt a. M., Berlin u. a.: Peter Lang, 2009. 184 S. 68. Newmark P. A textbook of translation. New-York: Prentice Hall, 1988. 292 p. 69. Newmark P. Approaches to Translation. New-York: Prentice Hall, 1988. 213 p. 70. Schnadwinkel B. Neue Medien – neue Metaphern? Sprachliche Erschließung des neuen Mediums Internet durch Metaphern (deutsch-französisch) / Wissenschaftliche Hausarbeit zur Erlangung des akademischen Grades eines Magister Artium der Universität Hamburg. Hamburg, 2002. 114 S. СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГОМАТЕРІАЛУ: 1. Целан П. Від порога до порога. Поезії. Переклад з нім. та післям. Петра Рихла (нім. та укр. мовами). Чернівці : Книги – ХХІ, 2014. 132 с. 2. Целан П. Мак і пам’ять. Поезії. Переклад з нім. та післям. Петра Рихла (нім. та укр. мовами). Чернівці : Книги – ХХІ, 2013. 148 с. 3. Целан П. Мовні ґрати. Поезії. Переклад з нім. та післям. Петра Рихла (нім. та укр. мовами). Чернівці : Книги – ХХІ, 2014. 132 с.