Екологічна оцінка якості малих річок України (на прикладі річки Золотоношка)

Задорожня, Вікторія Василівна

Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/944

Назва:	Екологічна оцінка якості малих річок України (на прикладі річки Золотоношка)
Автори:	Жицька, Людмила Іванівна Задорожня, Вікторія Василівна
Ключові слова:	малі річки;скиди;біогеоценоз;забруднення;екологічні заходи;гідрохімічні показники
Дата публікації:	2019
Короткий огляд (реферат):	Актуальність теми. Важливість малих річок для екологічної безпеки держави, особливе їх значення у встановленні екологічної рівноваги та водночас збільшення антропогенного впливу на водну мережу України спонукає до встановлення пріоритетності їх захисту. Проблеми малих річок України тісно пов’язані з проблемними питаннями водних об’єктів Черкащини. Адже екологічна оцінка сучасного стану поверхневих об’єктів області дозволить вчасно приймати об’єктивні природоохоронні заходи для забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території усієї України. Тому, особливо останнім часом, посилюється антропогенний вплив на водне середовище, що і зумовлює детальний аналіз ситуації яка склалася. З огляду на це тема магістерської роботи є актуальною. Мета роботи: визначити показники екологічного стану малих річок на прикладі р. Золотоношка і Суха Згарь. Об’єкт дослідження: джерела забруднення та поверхневі води малих річок Золотоніського району. Предмет дослідження: вплив скидів очисних споруд м. Золотоноша на функціонування малих річок. Методи дослідження: аналітичні, статистичні, хімічні, фотоколориметричні, фізико-хімічні та аналітична обробка даних за допомогою ПК. Результати дослідження. Встановлено основний тип забруднення у скидах харчової галузі м. Золотоноша; проаналізовано якісні показники поверхневих вод річки Золотоношка; Визначено гідрохімічні показники поверхневих вод річки Суха Згарь, як притоки річки Золотоношка; Проведено оцінку стану біогеоценозу річки Суха Згарь та гідробіоценозу малих річок Черкаської області; Розроблено заходи щодо поліпшення стану малих річок Черкаської області. Наукова новизна: теоретично обґрунтовано та експериментально досліджено безпосередній вплив скидів міста Золотоноша на гідрохімічні показники річки Суха Згарь та річки Золотоношка; Запропоновано заходи щодо покращення екологічного стану малих річок області. Теоретичне і практичне значення: піднято питання постійного контролю якості поверхневих вод річок, раціонального використання води, як природного ресурсу, створення відповідних умов для відновлення процесів самоочищення в малих річках області; визначені перспективні напрямки вдосконалення системи контролю якості вод малих річок та заходи поліпшення процесів самовідновлення річок. Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається зі вступу, анотації, двох розділів, висновків, переліку посилань (59 джерел), графічної документації до кваліфікаційної роботи магістра, додатків. Повний обсяг роботи – 79 сторінок друкованого тексту, основна частина – 34 сторінки. Actuality of theme. The influence of small rivers on the ecological safety of the state, their special importance in establishing ecological equilibrium and at the same time increasing anthropogenic impact on the water network of Ukraine, leads to the establishment of priority of their protection. The problems of small rivers of Ukraine are closely related to the problems of water bodies of Cherkasy region. After all, environmental assessment of the current state of the surface objects of the region will allow timely adoption of objective environmental measures to ensure environmental safety and maintain ecological balance throughout Ukraine. Therefore, especially recently, anthropogenic influence on the aquatic environment is increasing, which necessitates a detailed analysis of the current situation. In view of this, the topic of the master's work is relevant. Purpose: To determine the ecological status of small rivers on the example of the river Zolotonoshka and Sukha Zgar. Object of the study: pollution sources and surface waters of small rivers of Zolotoniski district. Subject of study: the effect of discharges of sewage treatment plants in Zolotonosha on the functioning of small rivers. Research methods: analytical, statistical, chemical, photocolorimetric, physico-chemical and analytical data processing using a PC. Results of the research. The main type of pollution in the discharges of the food industry of Zolotonosha was established; the qualitative indicators of the surface waters of the river Zolotonoshka were analyzed; The hydrochemical parameters of the surface waters of the Sukha Zgar River have been determined as tributaries of the Zolotonoshka River; The state of biogeocenosis of the Sukha Zgar river and the hydrobiocenosis of small rivers of Cherkasy region were evaluated; Measures have been developed to improve the status of small rivers in Cherkasy region. Scientific novelty: the direct effect and direct investigation of the direct influence of discharges of the city of Zolotonosha on the hydrochemical parameters of the river Sukha Zgar and the river Zolotonoshka; Measures are proposed to improve the environmental status of small rivers in the region. Theoretical and practical significance: the issue of constant control of surface water quality of rivers, rational use of water as a natural resource, creation of appropriate conditions for the renewal of self-purification processes in small rivers of the region were raised; identified promising areas for improving the water quality control system of small rivers and measures to improve river self-healing processes. Structure and scope of work. Master's qualification work consists of introduction, abstract, two sections, conclusions, list of references (59 sources), graphic documentation for master's qualification work, applications. Full volume – 79 pages of printed text, the main part – 34 pages.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу):	http://er.chdtu.edu.ua/handle/ChSTU/944
Розташовується у зібраннях:	101 Екологія (Екологія та охорона навколишнього середовища)

Файли цього матеріалу:

Файл	Опис	Розмір	Формат
Задорожня В.В.pdf Restricted Access		1.4 MB	Adobe PDF	Переглянути/Відкрити Запит копії

Показати повний опис матеріалу Перегляд статистики

Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищено авторським правом, усі права збережено.

Extracted text

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Будівельний факультет

Кафедра екології

Пояснювальна записка

до кваліфікаційної роботи магістра

на тему ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ МАЛИХ РІЧОК УКРАЇНИ (НА
ПРИКЛАДІ РІЧКИ ЗОЛОТОНОШКА)

Виконала: студентка 2 курсу,
групи _МГЕК-803
спеціальності 101 «Екологія»
(шифр і назва спеціальності)
_Задорожня В.В._______________
(прізвище та ініціали)
Керівник _Жицька Л.І.__________
(прізвище та ініціали)
Нормоконтроль _Хоменко О.М._____
(прізвище та ініціали)
Рецензент Бондаренко Ю.Г.
(прізвище та ініціали)

Черкаси – 2019 рік

2
ЗМІСТ

Вступ 4
1 Аналітичний огляд літератури 6
1.1 Основи функціонування річкових мереж України 6
1.2 Використання малих річок у народному господарстві та 9
проблеми збереження їхніх ресурсів
1.3 Можливі наслідки екстенсивного використання територій та 19
води малих річок України
1.4 Вплив меліорації і харчової промисловості на зміну 22
гідрологічного режиму малих річок
1.5 Охорона поверхневих об’єктів та попередження негативного 27
впливу на малі річки
2 Екологічна оцінка якості малих річок України (на прикладі річки 32
Золотоношка)
2.1 Джерела антропогенного навантаження на малі річки України і 32
Черкаської області
2.2 Характеристика кліматичних та географічних умов районів 41
протікання малих річок в Черкаській області
2.3 Аналіз якості поверхневих вод річки Золотоношка 46
2.3.1 Характеристика басейну річки Золотоношка 46
2.3.2 Характеристика джерел забруднення річки Золотоношка 49
та характеру скидів підприємств-забруднювачів
2.3.3 Дослідження вмісту забруднюючих речовин у 53
поверхневих водах річки Золотоношка
2.4 Аналіз якості поверхневих вод річки Суха Згарь, як Притоки 59
річки Золотоношка
2.5 Гідробіологічна оцінка якості вод та стан гідробіоценозів 62
малих річок Черкаської області
3
2.6 Мікробіологічна оцінка якості вод малих річок області 65
2.7 Заходи щодо поліпшення стану малих річок Черкаської області 66
Висновки 68
Перелік посилань 71
Д о д а т к и 76
Додаток А.1 77
Додаток Б Апробація результатів роботи 78

4
ВСТУП

Вода належить до найцінніших національних багатств України. Водні
об’єкти відіграють важливу роль у житті суспільства, розвитку економіки країни
і покращенні стану довкілля. Їх значення як природничого компонента
екосистеми важко переоцінити.
За запасами доступних до використання водних ресурсів Україна належить
до малозабезпечених країн. Разом з цим, в Україні практично немає жодної
поверхневої водойми яку б за ступенем забруднення води та екологічним станом,
можна було б віднести до водойм першої категорії з чистою питною водою.
Серед поверхневих гідрологічних об’єктів України малі річки становлять
близько 99% річкової мережі басейнів великих річок і піддаються значному
антропогенному навантаженню. Водою малих річок забезпечується понад 20%
усіх народногосподарських потреб України. Водні ресурси малих річок мають
істотне значення як для народного господарства, так і для підтримки екологічної
рівноваги у регіонах їх розташування. Тому проблема раціонального
використання та охорони таких гідрологічних об’єктів повинна вирішуватись
комплексно, системно, з урахуванням взаємовпливу усіх факторів: природних
процесів і компонентів гідрографічної мережі, компонентів впливу господарської
та іншої діяльності з боку людини.
Внаслідок проведення недосконалої водної меліорації, високої розораності
земель і недостатньої лісистості водозборів, розорювання прибережних захисних
смуг і заплав, випрямлення русел річок – спостерігається нерівномірність
(розрегульованість) їх стоку, а також прогресуюче обміління, замулювання,
забруднення і, навіть, зникнення.
В значній мірі вирішення цієї проблеми залежить від ефективного
правового регулювання використання та охорони малих річок нашої держави.
У даний час в Україні існує певна правова основа, яка регулює відносини в
цій сфері. На жаль, вона не повністю забезпечує належне використання та
5
охорону малих річок України. За останні роки річний водозбір малих річок
складає 20-30 % водозбору попередніх років, що значно ускладнює їх
функціонування та впливає на процеси самоочищення водних екосистем. Разом з
цим, такі процеси впливають на якісні показники гідрологічних об’єктів, що
відносяться до басейну Дніпра та Південного Бугу. А це, в свою чергу, впливає на
якість води цих великих річок.
Істотний вплив малих річок на екологічну безпеку держави, особливе їх
значення у встановленні екологічної рівноваги та водночас збільшення
антропогенного впливу на водну мережу України спонукає до встановлення
пріоритетності їх захисту.
Проблеми малих річок України тісно пов’язані з проблемними питаннями
водних об’єктів Черкащини. Адже екологічна оцінка сучасного стану
поверхневих об’єктів області дозволить вчасно приймати об’єктивні
природоохоронні заходи для забезпечення екологічної безпеки та підтримання
екологічної рівноваги на території усієї України.

6
1 АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Основи функціонування річкових мереж України

Рельєф земної поверхні дуже неоднорідний. Формування гідрографічної
сітки пов’язано різними формами рельєфу: пониженнями та підвищеннями з
якими асоційовані водойми та водотоки. Зокрема, підвищення, що оточують
утворені гідрологічні об’єкти, представляють собою ніби гігантську воронку, що
вловлює і збирає воду та живить їх
Водозбір, або водозбірний басейн – це частина поверхні суші, з якої річки
збирають свої води. Лінії земної поверхні, які розділяють водозбірні басейни
різних річок, називаються вододілами. Лінії вододілів проходять по найбільш
високих точках в межах даної місцевості.
Річки течуть у більш чи менш вузьких, понижених, видовжених формах
рельєфу, які називаються річковими долинами. В будові річкової долини
розрізняють річище, заплаву та надзаплавну терасу (іноді їх буває дві і навіть три)
[1].
Річище являє собою ерозійну заглибину, створену водним потоком і
заповнену його водами, які переносять разом з собою мулисті і піщані частки –
річкові наноси. У нормальному, природному стані річище звивисте, утворює так
звані меандри. Бистрини на ньому чергуються з плесами.
Частина долини, яка заливається річковими водами під час повені
(внаслідок танення снігів), називається заплавою, або першою (заплавною)
терасою. Вона, зазвичай, неоднорідна: в її будові можна виділити три
морфологічні частини: прируслову, центральну і притерасну ділянки.
Найтиповішим елементом прируслової ділянки є прирусловий (береговий) вал –
підвищення рельєфу, яке тягнеться паралельно річищу. Центральна частина –
найширша ділянка заплави, складається з лук більшою чи меншою мірою
зволожених, заплавних лісів та водойм – заплавних озер та ставків. Притерасна
7
ділянка має ухил в бік надзаплавної тераси, що закінчується, так званим,
притерасним пониженням. Така специфічна будова річкової долини обумовлює
функціональні особливості заплави. В період масового танення снігів з річкового
басейну до водотоку надходять великі маси води [2].
Під час танення снігів річка виходить з берегів, і її води розливаються
заплавою. Це дуже принциповий момент: з одного боку талі води приносять в
заплаву значну кількість мулистих часток, багатих поживними речовинами, а з
іншого – промивають заплаву і виносять з неї надлишок «важкої органіки» –
продуктів напіврозкладу заплавної рослинності. Період затоплення заплави може
тривати 1-1,5 місяці, і цього, як правило, досить, щоб види фітофільних риб, що
рано нерестяться, відклали ікру на затоплену рослинність, а їхня молодь встигала
мігрувати до заплавних водойм, а далі у річище [3]. У малих річок заплава може
бути слабко вираженою.
Друга тераса – це стародавня заплава, яка утворилася в доісторичні часи,
коли водність річок була значно більшою. Друга тераса може бути вкрита не
зволоженим лісом, або представляє собою сухі луки, вкриті лучною рослинністю [
4 ].
Аналізуючи питання значимості річки, як гідрологічного об’єкту,
дослідники Івченко А., Яцик А та Поліщук В. [ 1 - 3], називають її основні
функції, що сприяють колообігу речовин і енергії в гідроекосистемі. Зокрема,
серед функцій ландшафтів річкової долини можна виділити три групи:
1. Регулювання водного режиму території:
– Забезпечує дренування території, а також пропуск великих мас
поверхневих і паводкових вод. Розрізняють такі поняття, як повінь і паводок.
Паводок – це тимчасове збільшення витрат води через поперечний переріз
річкової долини внаслідок опадів, а повінь – збільшення витрат води внаслідок
танення снігів;
– Затримує певну частину поверхневих і паводкових вод і уповільнює їхнє
стікання до низу (збереження води, ефект губки);
8
2. Підтримка біорізноманіття самої долини і прилеглих територій:
– Суттєво збільшує ландшафтну різноманітність територій; саме з річковою
долиною пов'язано наступні комплексні ландшафтні ділянки:
– різного ступеня зволоження ліси;
– різного ступеня зволоження луки;
– озерні ділянки заплав і старик;
– Підтримання різноманіття видів; комплексні ландшафтні ділянки річкових
долин є місцями помешкання різноманітних видів флори і фауни:
– видів – мешканців виключно водно-болотних ландшафтів річкової долини
(верби, рогози, очерет, більшість видів земноводних тощо);
– видів, для яких ці ландшафти є місцем відтворення і підтримки
життєздатності популяцій;
– видів, що здійснюють короткі міграції між суміжними плакорними
ділянками і ландшафтами річкових долин, серед яких – хижі птахи і ссавці, деякі
види парнокопитних тварини тощо);
– видів, що здійснюють далекі міграції (перелітні птахи: гуси, качки).
3. Забезпечення належної якості та інтенсивності продуційних і
деструкційних процесів:
– первинна продукція (продукція зелених рослин, в тому числі цінних
кормових і лікарських рослин);
– продукція тваринного населення (зокрема риб);
– деструкція органічної речовини бактеріями і грибами.
Від того, наскільки ефективно проходять продуційно-деструкційні процеси,
можна говорити про стан екосистем річкової долини і, зокрема, про їхню
здатність до самоочищення та відновлення середовища. Отже, збереження і
відновлення малої річки фактично означає забезпечення можливості для річки
здійснювати притаманні їй функції.

9
1.2 Використання малих річок у народному господарстві та проблеми
збереження їхніх ресурсів

На долю малих річок припадає зараз понад 30% загального світового
водоспоживання. Зростання економічного потенціалу більшості обжитих регіонів
передбачає інтенсифікацію використання ресурсів малих річок.
Національний екологічний центр України провів експедиційні обстеження
100 малих річок України. В останні роки серед обстежених річок для
транспортних потреб використовувалося 25%, для гідроенергетики – 4%, для
іригації (обводнювання долин) – 44%, для безпосереднього водопостачання –
40%, для рибництва та інших видів аквакультури – 70%, для різних форм
рекреації – 55% річок. Становили особливий інтерес у природоохоронному плані
56% річок. Заплави усіх обстежених річок тією чи іншою мірою порушені
сільськогосподарською діяльністю [5].
Промислове використання води поверхневих джерел дуже різноманітне.
Вода з малих річок використовується, головним чином, для місцевих
промислових підприємств, серед яких: консервні, шкіряні, цукрові заводи, заводи
з вичинки шкіри та харчові комбінати.
Спеціалізація і розміри підприємств обумовлюють систему
водоспоживання. Разом з цим, величина обсягів промислового водопостачання в
декілька разів перевищують обсяги, що надаються для побутових потреб. Чим
матеріалоємніше підприємство, тим більше води воно витрачає для промислових
потреб. Наприклад, виплавка 1 т сталі потребує використання 1200 т води, для
виплавки чавуну необхідно 2500 т, виробництво капролактаму – 5000 т
3
відповідно. А ТЕС потужністю 1 млн. кВт споживає 1,53 км природних вод
протягом року.
Ще одним елементом водокористування є розведення стічних вод. Цілий
ряд попередньо очищених промислових і комунальних стоків перед скиданням у
10
річки потребують 10-25-кратного розведення свіжою порцією води, а деяким
стокам хімічного виробництва необхідно – 2000-3000-кратне розведення [6].
На відміну від побутових, промислові стічні води відзначаються
присутністю в них значної кількості різноманітних забруднень. Зокрема, серед
постачальників мінеральних домішок у стоках виділяють машинобудівну,
будівельну, вуглевидобувну галузі; стоки забруднені органічними речовинами
надходять від підприємств з переробки сільськогосподарської сировини і
вироблення продуктів харчування та целюлозно-паперових заводів. Окремі
виробництва скидають у стоки як мінеральні, так і органічні сполуки.
Забруднення промислових стічних вод за кількісним показником набагато
перевищують забруднення у комунальних стоках. Наприклад, скиди виробництв
з переробки м'яса насичені жирами, білками і кров'ю забитих тварин, вміст яких
може перевищувати 1% від виробленої продукції. А середньої потужності
целюлозно-паперовий комбінат скидає у воду таку кількість забруднень, як
велике місто з кількістю населення у 500 тисяч [7].
Завдають шкоди екосистемам річок і транспортні сполучення.
Використання річкової мережі для перевезення вантажів і пасажироперевезень
вже давно використовується у господарській діяльності. Перевезення річками яке
здійснюється місцевим населенням на малих веслових човнах власного
виготовлення, як правило має незначний обсягах. Судноплавство на малих річках
України сьогодні також складає менше 1%. Тому рівень забруднень даним видом
діяльності незначний.
Певний внесок у руйнування берегів і забруднення води нафтопродуктами
можуть вносити моторні човни. Але, органи самоврядування у багатьох областях
заборонили експлуатувати їх на малих річках.
Урбанізація і комунальне господарство. Спорудження житла і промислових
об'єктів у річкових заплавах обмежене законодавством України. Однак, багато
населених пунктів – від невеликих сіл до таких великих міст, як Донецьк і Харків,
– історично будувалися в заплавах малих річок.
11
Водопостачання комунального господарства, як правило, будується на
зворотній основі. Проте, безповоротні втрати на фільтрацію у міських
водорозподільних та каналізаційних системах складають в середньому більше
10% загального обсягу води, що забирається, а в окремих випадках – більше 30 %
[ 6, 7 ].
У межах міської території формуються величезні обсяги стічних вод, що є
концентрованими розчинами або сумішами мінеральних і органічних речовин
різної дисперсності. У багатьох промислових містах кількість органічних і
мінеральних речовин, які є у стічних водах тільки у зваженому стані, складає
більше 10 л вологого мулу на одну людину за добу. Обсяги впливу на стан малих
річок стоків від житлово-комунальних господарств визначається обсягом скидів,
концентрацією полютантів і величиною ступеня їх попереднього очищення [ 8 ].
Малі річки України мають значний енергетичний потенціал. Можлива для
2
використання енергія малих річок складає від 0,5 до 5,0 кВт з 1 км річкового
водозбору залежно від місцевих умов. У післявоєнні роки на кошти колгоспів в
Україні було побудовано близько 700 малих ГЕС.
Станція в 10 кВт могла забезпечити електроенергією село у 80 дворів. Зараз
більшість малих ГЕС не працює через відсутність необхідного устаткування.
Гідроенергетика відноситься до зворотних форм водокористування, а її вплив на
річки зводиться, головним чином, до зарегулювання водотоку під час
спорудження руслових гребель. Однак, попередні розрахунки показують, що без
регулювання основного стоку малі ГЕС потужністю від 30 до 1000 кВт. можуть
2
дати від 0,3 до 2,0 кВт електроенергії з 1 км водозбору [ 6, 9].
Сільське господарство є одним з потужних забруднювачів річок. Найбільше
впливає на режим малих річок землеробство та тваринництво. Їх головним
проявом, що визначає стан малих річок, є зміна природної структури рослинного
покриву річкових долин. Необхідні норми перерозподілу площі під ліс, травостій
та сільськогосподарські культури на території водозбору річки не дотримуються в
більшості регіонів України [ 7].
12
Нормальні співвідношення передбачають, що площа лісових (полезахисних,
протиерозійних, водоохоронних включно) насаджень складатиме 20-25 %, а
багаторічних трав (з огляду на цілинні ділянки, кормові посіви і введення
протиерозійних сівозмін) – 25-30 % розглянутої території. При цьому посіви
однолітніх сільськогосподарських культур повинні займати не більше 40-45 %
загальної площі. Порушення правильності цих співвідношень за умов відсутності
протиерозійних заходів призводить до зростання швидкості поверхневого стоку,
розвитку ерозії і, кінець-кінцем, – до замулення річок [10].
Посіви культурних рослин, навіть у межах припустимих норм їх посадки,
помітно впливають на гідрологічні та екологічні процеси на площі головного
водозбору. Але головним безповоротним споживачем водних ресурсів є поливне,
чи зрошувальне, землеробство. Щоб виростити на полях 1 т пшениці, необхідно
витратити 1500 т води, 1 т рису – відповідно 7000 т води. Особливо великі обсяги
води малих річок використовуються на зрошення земель в районах низької
вологозабезпеченості.
Для зрошення протягом одного вегетаційного періоду потрібно в
3
середньому близько 2000 - 2500 м води на гектар, а в південних районах – до
3
4000 м /га. Загальна площа зрошення, на основі відрегульованого стоку малих
річок в Україні, складає 500 - 600 тис. га [7, 11].
На нашу думку, ощадливе використання стоку річок у зрошувальному
землеробстві досягається наступними шляхами:
1) підвищення родючості зрошуваних земель за допомогою агротехнічних
заходів;
2) відносне зменшення норм зрошення для більш засухостійких чи менш
коштовних культур, проведення поливів протягом усієї доби. Зміна режиму
зрошення у припустимих межах із застосуванням відповідної агротехніки
дозволяє заощаджувати 12-27% водних ресурсів;
13
3) підвищення ККД зрошувальних каналів за допомогою
протифільтраційних заходів і зменшення марних втрат води дає її економію в
межах 10-20%;
4) застосування дощування замість самопливних поливів може зберегти 10-
25% води, що споживається
Бездумне використання мінеральних добрив на земельних ділянках
сільгоспвиробництв і приватного сектору сприяє надходженню в річки значної
кількості біогенів та важких металів. Зазвичай із сільськогосподарських угідь
змивається 20-40% внесених азотних і 1,5-2% фосфорних добрив, що може
призводити до процесів евтрофікації в річкових екосистемах. Зі збільшенням
норми внесення мінеральних добрив відповідно збільшується їхнє сумарне
надходження у гідрографічну мережу. Інтенсивність надходження солей
мінеральних добрив у водотоки залежить від періоду їхнього внесення в ґрунт,
рухливості хімічних сполук і характеру ерозійних процесів. Найбільш інтенсивне
надходження добрив з поверхневим стоком спостерігається під час весняних
повеней. Загальний винос азотистих речовин з 1 га угідь за рік складає 15,7 кг (з
них 96,6% складає азот нітратний, 0,1% – нітритний, 3,3% – амонійний). З цієї
кількості у весняний період з поталими водами в річки надходить близько 60%
усього мінерального азоту, а восени – тільки 6%. Винос фосфору проходить
відносно стабільно протягом усього сезону. Фосфор, що надходить у ґрунт як
мінеральне добриво, трансформується у малорозчинні сполуки. Його вміст у
ґрунтових розчинах дуже невеликий, а у водотоки він попадає у зваженому стані
разом з часточкам ґрунту [8, 12].
Сполуки, що містять азот, більш рухливі. Вони надходять у ґрунтові
розчини. Амонійна форма азоту затримується, головним чином, у ґрунті, а його
нітратна форма цілком переходить у ґрунтовий розчин і разом з ним попадає у
водотоки. Високий вміст у воді нітратів (вище 10 мг/л) являє собою загрозу для
здоров'я людей і тварин.
14
Пестициди використовуються на полях як хімічні засоби захисту рослин від
шкідників. Більшість з них має невелику рухливість, тому винос пестицидів у
річкову мережу цілком залежить від інтенсивності ерозійних процесів. У першу
чергу це стосується районів масового зрошення, де використовується 150-200
кг/га пестицидів щорічно. Вимивання пестицидів поверхневим стоком складає в
середньому близько 1%. Найбільш токсичними є хлорорганічні сполуки. Загибель
риби настає при концентрації їх у воді 0,001-0,01 мг/л [ 13, 14 ].
Велика небезпека полягає у здатності хлорорганічних сполук
накопичуватися в організмі. Властивість вищої водної рослинності адсорбувати
отрутохімікати, з одного боку, захищає водні об'єкти від забруднення, але з
іншого боку – може сприяти міграціям отрутохімікатів по харчових ланцюгах і їх
нагромадженню в організмах кінцевих споживачів, включаючи риб і людину. При
досягненні концентрації 50-200 мг/кг живої маси відбувається загибель як риб,
так і зоопланктону. Істотно, що для людини, так само як для риб та інших тварин,
немає нетоксичних пестицидів.
Великі тваринницькі комплекси, молочні ферми, птахофабрики мають
потребу в досить значному водопостачанні. Причому, річкова вода тут
використовується фактично безповоротно. Технологія виробництва на
птахофабриках, молочних і відгодівельних фермах пов'язана з великим обсягом
стічних вод. Вирішення питань про їхнє очищення та утилізацію, як правило,
відстає від темпів розвитку самого виробництва. Утилізація відходів
тваринницьких комплексів ускладнюється через велику концентрацію в них
органічних і біогенних речовин, яка у десятки разів перевищує їх концентрацію у
господарсько-побутових і навіть у промислових стоках міст. Особливо
агресивними є стічні води свиноферм [15].
На нашу думку, великий обсяг забруднених стоків від об'єктів тваринництва
надходить у малі річки разом з ґрунтовими водами, які забруднюються внаслідок
процесу інфільтрації з відстійників. До того ж, надмірне випасання худоби
неминуче призводить до знищення рослинного покриву у долинах річок,
15
наслідком цього може бути берегова ерозія. Особливо небезпечним є надмірне
випасання худоби на перезволожених ділянках заплав та у прибережних
водоохоронних смугах. У цьому випадку розтоптані береги та заміна прибережної
чагарниково-лучної рослинності на водно-болотну створюють додаткові місця
перебування для малого ставковика (Limnaea truncatula).
Цей вид молюсків є проміжним хазяїном печінкового сисуна (Fasciola
hepatica) – паразитичного черва, що викликає у рогатої худоби небезпечне
захворювання фасціольоз. Паразитологічна ситуація може погіршитися, якщо на
ділянках заплави, що заболочуються, є меліоративні рови, ями, копанки,
пришляхові калюжі, колії від підвод, автомашин і гусеничних тракторів, ум'ятини
від копит та інші мікроводойми, які щільно заселяються малим ставковиком.
З'являється можливість зараження худоби на перегонах біля берегів річок, у
місцях водопою, біля невеликих заток, з'єднаних з руслом річки. Паразит
небезпечний і для людини [ 16].
Основною формою рибогосподарського використання малих річок є
ставкове рибництво. Вважається, що ставки, пов'язані з малими водотоками,
можуть давати 50 тис. т товарної риби щорічно. Із загального балансу рибної
продукції більше 90% припадає на ставки. Руслові чи заплавні риборозплідні
ставки є на більшій частині малих річок. Усього в Україні їх нараховується
близько 26 тис. Екологічні наслідки експлуатації ставків ті ж самі, що й для інших
іригаційних водойм. На виробництво товарної риби йдуть великі обсяги прісної
3
води. Питоме водоспоживання для ставкових господарств складає 17-26 тис. м на
3
1 га площі і 26-40 тис. м на 1 т рибної продукції щорічно. При нераціональних
витратах води її додатковий забір може негативно відбиватися на водному балансі
малих річок [17].
Для уникнення перевитрат води з риборозплідних угідь та недопущення
потрапляння біогенних елементів у річки, науковцями запропоновано цілий ряд
необхідних заходів:
16
1) облік вод, що забираються і скидаються, та гідрометричний контроль за
рівнем води у ставках;
2) впровадження систем повторного використання води у товарному
рибництві;
3) підтримка належного технічного стану ставкового фонду, особливо
працездатності гідротехнічних споруд;
4) суворе дозування кормів і раціональне використання природної кормової
бази;
5) підбір і підтримка полікультури риб відповідно до екологічних
особливостей водойм (без надмірного вилову цінних видів і недолову
малоцінних), вирощування високоякісного риборозплідного матеріалу [ 18].
Зазначено також, що деякі господарства практикують внесення у ставки
мінеральних добрив з розрахунку 2 - 3 ц/га, що небезпечно і може призводити до
локальної евтрофікації ділянок річок, які розташовані нижче за течією.
Також, варто враховувати, що вода з риборозплідних ставків є біологічно
активною і має підвищену здатність до самоочищення. Тому, значне забруднення
водотоків нижче таких ставків, як правило, не спостерігається. Відповідно до
існуючих норм водоспоживання вода після використання у риборозплідних
процесах повинна пройти процес доочищення [19, 20].
Таким чино ми зазначаємо, що риборозплідне водокористування може
розглядатися як переважно зворотне. До того ж, усе більше поширюються
ресурсозберігаючі технології вирощування риби. Звичайно, рибоводи зацікавлені
у підтримці такої якості води, яка є необхідною для отримання екологічно чистої
продукції. Разом з цим, диференціація плати за воду залежно від впливу на її
якість, і впливу на режим водотоку, могла б підсилити інтерес рибгоспів до
ощадливого водокористування.
Одним із завдань рибного господарства є підтримка в малих річках запасів
промислово цінних видів. З метою відтворення цих видів у басейнах деяких
малих річок побудовані інкубаційні цехи для отримання молоді сазана, ляща,
17
судака, форелі та інших видів. Для природного відтворення риб, які харчуються
рослинами, на закрутах малих річок південних регіонів передбачається
будівництво циркуляційних каналів, які повинні сприяти збільшенню виходу
рибопосадкового матеріалу цінних видів риб, збереженню їх маточного поголів'я,
звільненню великих площ малькових ставків. Спорудження таких каналів можна
вести на відокремлених ділянках русла, а також використовувати існуючі
іригаційні системи, що буде сприяти економії дефіцитних водних ресурсів [ 21].
Водойми на малих річках іноді використовуються для розведення
водоплавних птахів і навколоводних хутрових звірів. Гарні результати дає
поєднання розведення риби та качок. Органічна речовина, що надходить у воду
при кількості качок до 300 особин на 1 га, використовується мешканцями ставка
ще до надходження в річку. При цьому, окрім риби можна одержати ще і 10-15
ц/га качиного м'яса. Існуючі можливості для розведення інших нерибних об'єктів
– жаб, річкових раків, медичних п'явок та інших організмів – у даний час майже
не використовуються [17].
Хочемо зазначити, що покоси і збір лікарських рослин у заплаві річки
істотно не впливають на водотік, якщо їх проводяться в розумних межах. Але
допускати рубання вирубку дерев, а також видобуток піску, граніту і торфу, у
заплавах малих річок, як це було в минулому не можна.
Аналіз інформації показав, що полювання і рибна ловля на малих річках
України не мають істотного господарського значення. В даний час це, швидше,
активний відпочинок – відпочинок на природі, тобто різновид рекреації. І
помітних збитків може нанести тільки масове браконьєрство.
А саме: використання електровудок, що супроводжується масовою
загибеллю риби і підриває її запаси; загачування русел, що споруджуються
браконьєрами, сприяє засміченню і заростанню русла річки; виловлювання
хутрових звірів капканами, пастками і т. п. веде до порушення балансу в досить
уразливих екосистемах заплави. До того ж, інтенсивне полювання на водоплавну
18
дичину обумовлює значне нагромадження свинцю у водно-болотних угіддях. А
екологічні наслідки цього процесу зараз вивчаються фахівцями [ 22, 23 ].
Часто на берегах, чи поблизу малих річок споруджуються численні літні і
стаціонарні будинки відпочинку, молодіжні табори, спортивні і туристичні бази.
Дуже часто адміністрація цих установ не почуває себе відповідальною за стан
річки. Іноді виділення території, проектування площі і розташування
рекреаційних об'єктів на річці, відбуваються без урахування її потужності і
самоочисної здатності, особливо в меженний період. Певних збитків завдає виїзд
на береги автомобілів і автобусів [ 24, 25 ].
Побутове засмічення прибережних зон малих річок і водойм останнім часом
перетворилося на справжнє нещастя. Згідно з нашими підрахунками, у багатьох
місцях щільність викинутих пляшок з-під різних напоїв уже перевищує щільність
особин усіх видів амфібій, що там живуть.
Багато мальовничих річок масово відвідуються водними туристами, які
сплавляються за течією на дрібних судах. Хоча туристи-спортсмени є більш
дисциплінованими у ставленні до природи, тут також існує проблема культури
берегових стоянок і багаторазового використання місць для вогнищ [25].
Охорона природи для збереження річкового потоку має велике значення. На
малих річках і у річкових долинах є значна кількість природних об'єктів, які
несуть як рекреаційний, так і природоохоронний аспект. У заплавах річок частіше
зустрічаються ділянки, стан яких є близьким до їх первісного природного стану.
Заплави річок, які більш-менш збереглися, фактично є найважливішими
єднальними ланками загальної мережі природоохоронних територій.
Перспективним напрямком є поєднання водоохоронних заходів із завданнями
збереження високого рівня біорізноманіття річкових заплав.

1.3 Можливі наслідки екстенсивного використання територій та води малих
річок України

19
Зазначається, що існування стану нестійкої рівноваги між біологічною
складовою річкової екосистеми і фізичною якістю середовища визначають три
фактори – стан водозбору, наявність локальних стоків та стан русла річок. Якість
поверхневого стоку залежить, насамперед, від загальної площі антропогенно-
змінених ландшафтів, їх віддаленості від русел та збереження природних
біоценозів з їхніми біофільтраційними властивостями [27].
Аналіз показує, що на сьогоднішній день, використання річкових екосистем
продовжує носити екстенсивний, руйнівний для них характер. Це проявляється у
значному освоєнні річкової долини (вирубка лісу, розораність територій,
наявність житлової чи промислової забудови тощо), у зростанні надходжень
забруднюючих речовин та у руйнівних руслових процесах. Аналіз цих показників
показує, що басейни малих річок практично позбавлені природних біофільтрів за
рахунок розораності водозаборів або їх нищівної експлуатації. До надходження
надлишкової кількості різноманітних забруднень призводить практично кожен
вид господарської діяльності у її басейні. А сучасні технології господарювання
сприяють забрудненню вод малої річки. Існуючі фактори шкідливого впливу на
річковий басейн тільки підсилюють негативну дію один одного [ 28, 29].
Нами виділено один із типових ланцюгів механізму прояву негативної дії на
річку комплексу різних факторів:
а) Розорана поверхня водозбору сприяє зростанню поверхневого, а не
підземного живлення річки;
б) Розорані схили річкової долини, а особливо заплави, не зупиняють цей
поверхневий стік у річку;
в) Поверхневий стік сприяє збільшенню змиву у річку найлегших гумусних
фракцій ґрунту;
г) З ґрунтом у річку змивається дуже багато поживних речовин – біогенних,
мікроелементів;
е) Надлишок рослинної маси не встигає розкластися до найпростіших
речовин;
20
є) Цей надлишок осідає на дно річки і утворюється мул;
ж) Процес замулення підсилюється надходженням змитого поверхневим
стоком ґрунту;
з) У замуленому руслі ще інтенсивніше розвиваються процеси заростання
водною рослинністю, чим підсилюється процес замулення русла;
и) У замуленому руслі зменшується протічність – річковий стік частково
переходить у підземний стік.
Як наслідок – мала річка деградує, замулюється, заростає, зникає.
Нами перераховані лише основні ланки одного ланцюга руйнівних процесів,
для річки. Кожну його ланку суттєво підсилюють паралельні руйнівні процеси.
Наприклад: зруйнований суцільний природний рослинний покрив не може
зупинити видування ґрунту вітром. Цей ґрунт, а також пил з доріг, пустирів,
брудних дворів, включається у процес на ланках «в-г» і у, підсумку, негативний
для річкової екосистеми процес посилюється. Таким чином має місце явище
потенціювання або синергії дії факторів – негативних для річки.
Стоки з комунальних міських очисних споруд завжди несуть надлишок
поживних речовин. Вони включаються у цей загальний процес на ланках «д-е». А
стоки з промислових підприємств можуть містити в собі іони важких металів,
різні токсичні органічні та неорганічні речовини, що суттєво пригнічують
життєдіяльність водних мікроорганізмів, дрібних безхребетних тварин, які є
основою процесів самоочищення в річці, сприяють зникненню їх окремих видів з
екосистеми. Таким чином, забруднення вище зазначеними речовинами пригнічує
природний процес самоочищення річок і їх негативний ефект проявляється на
ланках «е-є» загального процесу деструктивної дії на річкову екосистему, про, що
зазначають ряд науковців [30, 31].
Меліоративні роботи, які часто проводяться у заплавах багатьох річок,
призводять до зниження рівня ґрунтових вод, що особливо підсилює процеси
деградації річкових екосистем на ланці «и», а також посилює замулювання русла
21
малої річки у її верхів'ї, адже слабкий річковий потік не може винести мул у
нижчі ділянки річки або під час повені – на заплаву.
Такі процеси ідентичні для багатьох річок, але дія комплексного впливу
факторів по різному впливає на їх екосистеми. Але механізм дії кожного із цього
комплексу факторів може бути представлений таким ланцюгом, вище
перерахованих, негативних впливів на річки. І всі вони ведуть до деградації
гідрологічного об’єкту.
Очевидними джерелами забруднень річок є стоки, які надходять з очисних
споруд, населених пунктів або підприємств. До джерел забруднення річок також
належать розташовані по берегах житлові і виробничі приміщення та двори,
ферми, літні табори з відгодівлі худоби, деградовані пасовища, рекреаційні зони з
надмірною кількістю відпочиваючих і смітники тощо [32]. І усі вони за своєю
негативною дією на річкові екосистеми лише взаємопідсилюють один одного,
тобто, знову ж таки, має місце синергія негативних факторів.
Сучасне переважно екстенсивне використання річок і їх заплав, природних
ресурсів їх ландшафтів та екосистем привело до розвитку практично усіх
сучасних проблем річок. Нами виділено чотири групи таких проблем:
– пряме забруднення – скидання безпосередньо в річки або в прибережні
смуги неповністю очищених та неочищених стічних вод, побутового і технічного
сміття, органічних залишків тощо;
– руйнування природних ландшафтів і біоценозів річкових долин і, як
наслідок, змив у річку надлишку природних речовин, а також забруднень;
– інженерні перебудови русел та заплав, зокрема спрямлення та
поглиблення русел, створення гребель, ставків і осушувальних систем, вилучення
з русел алювіальних відкладів (піску, гальки);
– вторинне (власне) забруднення річки – за рахунок продукування
надлишку біомаси, яка не піддається повному розпаду чи споживанню. Як
наслідок – замулення русла, на що також звертають увагу і науковці Величко
О,М. та Зеркалов Д.В. [32, 33].
22
Навіть переривання окремих зв'язків, що представлені у схемі, і
ліквідація окремих проблем не гарантують загального покращення екологічного
стану річок. Зупинити процеси деградації малих річок, їх екосистем можна, лише
впроваджуючи комплекс заходів, направлених, з однієї сторони, на зниження
антропогенного пресу на річкові та заплавні екосистеми, а з іншої – на
відтворення природних властивостей зруйнованих русел і заплав малих річок. Для
досягнення цього необхідна комплексна Державна програма збереження і
оздоровлення малих річок України.
Нова екологічна політика стосовно «використання річок», що може
впроваджуватись через таку програму, повинна бути направлена на розширення
використання інформаційного ресурсу та суттєвого зменшення використання
матеріальних ресурсів. Зокрема, конче необхідно впровадження планомірного
зменшення використання земельних ресурсів річкових долин під ріллю,
скорочення площ для житлового і господарського будівництва, і, особливо, під
смітники.

1.4 Вплив меліорації і харчової промисловості на зміну гідрологічного
режиму малих річок

Аналіз літературних джерел засвідчив, що безпосередня експлуатація
біоресурсів малих річок незначна і, як правило, істотно на них не впливає. Проте,
промислове виробництво продуктів харчування напряму, а вирощування
сільського господарської продукції опосередковано – через меліорацію угідь та
використання добрив, негативно впливають на малі річки і їх гідроекосистему.
Зокрема, меліоративні заходи, спрямовані на збільшення виробництва
біопродукції, пов'язані з малими річками, через використання зрошувального
землеробства. І зараз накопичена велика кількість даних про екологічні наслідки
різних меліоративних робіт, що проводилися на малих річках і їхнім результатом
часто було різке погіршення екологічної ситуації, яке пов’язано із непродуманою
23
тактикою осушення перезволожених територій, з метою розширення посівних
площ.
Глибокий дренаж (водозбір), випрямленням річкових русел і проведення
численних каналів, призвели до швидкого осушення заплавних лук і боліт,
обміління, погіршення вологоутримуючої здатності угідь, знищення великої
кількості дуже цінних вологих лук. Це призвело до висихання заплавних водойм,
різкого падіння рівня ґрунтових вод, загибелі риб і більшості мисливських видів
тварин водно-болотного комплексу. Деградація водної рослинності погіршила
умови нересту таких риб, як плотва, червоноперка, щука, окунь. Через надмірне
осушення боліт в окремих лісництвах зустрічаються випадки усихання лісів і
зникнення ягідників. Подібні нераціональні агромеліоративні заходи зменшують
стік річок на 8-20% [ 34 ].
Однак, у деяких випадках меліорація призводила до стабілізації річкового
стоку, підвищення продуктивності і біорізноманіття заплавних лук, а також до
санітарного оздоровлення місцевості. Осушення деяких чорно-вільхових боліт
сприяло ліквідації осередків туляремії в заплавах малих річок. Зі зменшенням
водної поверхні заболочених низин падає чисельність кровосисних двокрилих
[35].
Досвід свідчить, що будь-яка гідромеліорація повинна бути двосторонньою,
тобто передбачати регуляцію вологозабезпеченості угідь як у більшу, так і в
меншу сторону. Вплив осушувально-зволожуючої меліорації на водний режим
річок необхідно розглядати в аспекті географічної зональності і з урахуванням
різних причин заболочування в різних природних зонах. Так, осушення
заболочених земель у лісовій зоні, де болота є невід'ємним типовим елементом
ландшафту, не є рівнозначним осушувальній меліорації в степовій зоні, де болота
– порівняно рідкісні об'єкти, що зустрічаються лише в умовах місцевого
надмірного зволоження, головним чином – у заплавах річок [ 36 ].
Вважаємо, що осушення обов'язково повинно бути мозаїчним. На угіддях,
що включені у сільськогосподарський обіг, необхідно залишити паркові
24
насадження, лісосмуги, гаї і навіть окремі дерева, болота і вологі луки, що мають
наукове і рекреаційне значення.
Харчова та переробна промисловість, як і багато інших галузей народного
господарства, є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище.
Широка номенклатура різних видів сировини та готової продукції, що
випускається, разом з різноманіттям та різним рівнем екологічної безпеки
промислових технологій визначає значні відмінності у кількості та забрудненості
виробничих відходів.
Виробництво харчових продуктів супроводжується утворенням значної
кількості рідких, відходів, що забруднюють гідросферу. Основною проблемою
екології харчових виробництв є проблема води. Усі підприємства потребують
велику кількість води, що використовується безпосередньо в технології основного
продукту (пивоварна, спиртова, цукрова), для миття обладнання та інших цілей.
Більшість цієї води у вигляді забруднених стоків виводиться із процесу та
надходить у навколишнє середовище. Об'єми використання кількості стічних вод
на харчових підприємствах, на 1 тону виготовленої продукції чи сировини у
середньому становлять, рисунок 1.1.

25

Рисунок 1.1 – Об'єми використання стічних вод харчовими підприємствами

Значна частина цих стічних вод представлена сильно забрудненими водами,
що характеризуються величиною ХСК (хімічне споживання кисню) від 2000 до
3
60000 мг О2/дм . Основною їх особливістю є високий вміст розчинених
органічних речовин, таблиця 1.2.

26
Таблиця 1.2 – Характеристика стічних вод харчової промисловості

Підприємство Кількість вод на БСКповне, Основний тип
3
од. продукції мгО2/дм забруднень
М’ясокомбінати 40 1400-1500 Білки, жири
Молокозаводи 4,5 1200 Білки, жири
Заводи згущеного та 3 100 Білки, вуглеводи
сухого молока
Сироробні заводи 4,5 2400 Білки, жири
Цукрові заводи 2,2 3200-7700 Вуглеводи, білки,
сапоніни
Крохмале-паточні заводи 95 2000 Вуглеводи
Олієекстракційні заводи 2,5 1600 Жири
Дріжджові заводи 20 14400 Органічні та
мінеральні сполуки
Спиртові заводи 40 5000 Спирти, органічні
сполуки
Консервні заводи 3 1500 Білки, жири

Скидання таких вод у міські каналізаційні мережі не дозволяється, а вивід і
збирання їх на «полях фільтрації» призводить до утворення токсичних речовин із
неприємним запахом, що забруднюють атмосферне повітря на значній території.
Крім того під ці споруди необхідно відводити значні площі земельних угідь
сільськогосподарського призначення [ 37, 38 ].
Найбільший негативний вплив на довкілля створюють м'ясна, цукрова,
спиртова та дріжджова галузі харчової промисловості. Надходження забруднених
стічних вод, що містять органічні речовини рослинного та тваринного
походження, у природні водоймища призводить до погіршення умов
життєдіяльності гідробіонтів внаслідок того, що на руйнування цих речовин
витрачається кисень, який розчинений у воді і є одним з найважливіших умов
життєдіяльності біоти водойм.
Так, один літр стічних вод спиртозаводу, м'ясокомбінату або сирзаводу
може «зіпсувати» декілька тисяч літрів річкової або ставкової води. І єдиним
шляхом виходу із зростаючої негативної тенденції визнано перехід до активного
застосування у виробництві високих технологій, зокрема досягнень біотехнологіі,
27
інформаційних технологій, екосистемного підходу, збереження та регулювання
біорізноманіття.

1.5 Охорона повеневих об’єктів та попередження негативного впливу на
малі річки

Проблеми екологічної безпеки та екологічних ризиків у харчовій
промисловості та агропромисловому секторі досліджувались багатьма
науковцями, такими як Яковець Ю., Яцик Я., Ендерс А. [39], Волова Л.А [40],
Глухов В.В., Некрасова Т.П. [ 41 ] та інші.
Адже промислове виробництво продуктів харчування має недосконалу
систему водопостачання та водоочищення.
Тільки в цукровій промисловості при транспортуванні втрачається близько
2% від усього обсягу водоспоживання, що майже в 1,5 рази перевищує кількість
води, яка використовується в коньячно-горілчаній і тютюновій промисловості
разом узятих.
Із великої кількості відомих способів очищення стічних вод від іонів амонію
для очищення сільськогосподарських стоків найбільш широке застосування
знаходять біологічні та адсорбційні методи, із використанням як сорбентів
природних мінералів, які володіють адсорбційними властивостями.
До найбільш перспективних з економічного та екологічного відношення
відносяться біологічні методи очищення стічних вод. Вони дають можливість не
тільки вилучати з водних розчинів, але й повторно використовувати у
виробництві деякі забруднювачі. Процеси окиснення та інактивації протікають у
спеціальних спорудах: біологічних фільтрах, аеротенках, біологічних ставках,
полях зрошення і фільтрації.
На харчових підприємствах у зв'язку з використанням багатьох видів
сировини і видів її переробки мають місце практично всі види шкідливих
виділень. За витратами води на одиницю продукції харчова промисловість займає
28
одне з перших місць серед галузей народного господарства. Високий рівень
споживання обумовлює великий обсяг утворення стічних вод на підприємствах,
при цьому вони мають високий ступінь забрудненості і становлять небезпеку для
навколишнього середовища.
При виробництві продуктів харчової та смакової промисловості, що не
містять цукру, утворюється стічна вода, забруднена великою кількістю
цукрозамінників. Також в стічній воді знаходяться ароматичні речовини, такі як
ментол. Стічні води м'ясопереробних підприємств містять велику кількість
мінеральних і органічних домішок. Склад стічних вод дозволяє використовувати
їх для зрошення сільськогосподарських культур, що вирішує завдання очищення і
підвищення родючості ґрунту [ 42 ].
Вважаємо, що основні шляхи вирішення проблем полягають в наступному,
рисунок 1.2:

Рисунок 1.2 – Етапи вирішення проблеми скидів
29
Наявність відповідного документу, де містяться загальні відомості про
підприємство, використану сировину, написання технологічних схем виробництва
основних видів продукції, схем очищення стічних вод і аеровикидів, їх
характеристики після очищення, дані про тверді та інші відходи, а також перелік
планованих заходів, спрямованих на зниження навантаження на навколишнє
середовище, з зазначенням термінів, обсягів витрат, питомих і загальних обсягів
викидів шкідливих речовин до і після здійснення кожного заходу сприятимуть
зменшенню тиску небезпечного об’єкту на довкілля і сприятимуть постійному
контролю викидів.
Таке розуміння екологічних проблем, які виникають при виробництві
харчових продуктів, дозволить запропонувати заходи щодо зниження
техногенного тиску на водні екосистеми малих річок та мінімізувати екологічні
ризики.
Окрім цього, для зменшення забруднення стічних вод також необхідно, рисунок
1.3:

Рисунок 1.3 – Заходи щодо вирішення проблеми скидів
30
Для скорочення водоспоживання необхідно здійснювати такі кроки,
рисунок 1.4:

Рисунок 1.3 – Дії підприємств стосовно скорочення споживання свіжої води

Всі відомі методи фізико-хімічного очищення стічних вод від можна
розділити на три основні групи. Перша група методів забезпечує вилучення
забруднень перетворенням їх в осад шляхом сорбції на частинках гідроксидів
металів, які утворюються в процесі реагентної обробки стічних вод. Методи цієї
групи – коагуляція, реагентна напірна флотація, електрокоагуляція.
Друга група об'єднує деструктивні методи, які базуються на глибоких
перетвореннях органічних молекул в результаті редокспроцесів. З них найбільш
широко використовують очищення стічних вод окиснювачами, реагентною
відновно-окислюючою, електрохімічною та електрокаталітичною деструкцією
[43].
Вони володіють рядом переваг, а саме: висока ефективність та
технологічність, компактність і простота автоматизації та управління. Але для
31
реалізації реагентної відновно-окислювальної деструкції потрібно проводити
доочищення стічних вод, а за умови реалізації електрохімічної та
електрокаталітичної деструкції потрібна велика затрата електроенергії та
застосування обладнання великих розмірів.
Третя група включає сепаративні методи, такі, як сорбція на активованому
вугіллі та макропористих іонітах, інших видах сорбентів (в тому числі на
природних сорбентах) зворотній осмос, ультрафільтрація, пінна сепарація,
електрофлотація. Ці методи, виключаючи два останніх, забезпечують високий
ступінь очищення стічних вод.
Для зниження потрапляння забруднених вод в наслідок меліоративних
робіт, пропонуємо використання заходів «сухого землеробства», що базуються на
обробітку ґрунту без обертання ґрунту та його мульчування стернею і іншими
поживними рослинними відходами; застосування напівпарового обробітку ґрунту,
до сходового та після сходового боронування для боротьби з бур'янами. Підійдуть
також і профілактичні заходи, що зменшують ураження посівів шкідниками та
хворобами; заходи для розширеного відтворення родючості ґрунту. Серед яких:
внесення органічних та мінеральних добрив на науковій основі та застосування
капсульованих добрив, залишення в полі нетоварної частини врожаю, посів
сидеральних культур для покращення живлення рослин і підвищення родючості
ґрунту тощо.

32
2 ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ МАЛИХ РІЧОК УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ
РІЧКИ ЗОЛОТОНОШКА)

2.1 Джерела антропогенного навантаження на малі річки України і
Черкаської області

Проблематичні питання екологічного стану поверхневих водних джерел є
актуальними для усіх річкових басейнів України. Вода у більшості з них
визначається як «забруднена» і «брудна» (IV–V клас якості). Найгостріша ситуація
спостерігається в басейнах Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, окремих
притоках Дністра і Західного Бугу, де якість води класифікується як «дуже
брудна» (VI клас) [43].
Аналіз використання прісної води в Україні засвідчив, що найбільше
3
витрачається води на виробничі потреби – 3447,0 млн. м , трохи менше на
3
зрошення – 1549,0 млн.м та питні і санітарно-гігієнічні. На потреби сільського
3 3
господарства витрачається – 86,0 млн.м , на інші потреби – 28,0 млн.м . Діаграма
об’ємів використання представлена на рисунку 2.1.

3
Рисунок 2.1 – Структура використання прісної води в Україні у 2017 році, млн.м
33
Таким чином найбільші потреби в прісній воді необхідні промисловості.
Левова частка ресурсу забирається з поверхневих водних об’єктів, підземних
джерел водопостачання та малих річок, на яких побудовані промислові об’єкти.
Основні забруднювачі водних об'єктів (за галузями економіки) залишаються
підприємства промисловості, енергетики та сільського господарства. Інформація
щодо використання та відведення води підприємствами галузей економіки
наведена у таблиці 2.1. Перелік основних водокористувачів – забруднювачів та
обсяги забруднення водних об‘єктів у 2017 році наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 – Обсяги споживання та водовідведення підприємствами
3
галузей економіки у 2017 році, млн. м
З неї на: Відведено зворотних вод у
поверхневі водні об’єкти
Використан побутово- виробничі всьо- у тому з них
Галузь економіки
о води питні потреби го числі без
потреби забрудне- очищен-
них ня
Всього по області, 143,0 24,99 76,35 106,5 4,486 58,11
в т.ч. на
Промисловість 30,13 2,428 27,70 38,15 0,042 1,139
Енергетика 7,589 0,151 7,438 2,627 – 0,329
Паливна 0,003 0,002 0,002 – – –
промисловість
Чорна металургія 0,075 0,028 0,047 0,197 – –
Машинобудуван- 0,207 0,123 0,084 0,325 0,042 0,197
ня і металообробка
Легка 0,354 0,100 0,254 – – –
промисловість
Харчова 3,512 0,667 2,845 0,700 – 0,601
промисловість
Сільське 84,32 1,343 41,36 59,27 0,008 57,37
господарство
Рибне господарство 34,68 0,009 34,67 34,65 – 34,65
Орг. зрош. системи 0,005 0,005 – 22,67 – 22,67
Житлове та 26,99 19,97 7,019 7,205 3,136 1,145
комунальне
господарство
Житлове – – – – – –
господарство
Комунальне 26,97 19,97 7,009 7,205 3,136 1,145
господарство

34
Із таблиці 2.1 можна побачити, що найбільша кількість води із малих річок
3
було використано в сільському господарстві – 76,67 млн. м , що складає 55,2 %
від показника по області. Найбільша кількість зворотних вод, що скидалися у
поверхневі водні об’єкти належить також в сільському господарству – 5,32 млн.
3
м , що складає 53,9 %.
Останніми роками, внаслідок підвищення забруднення річкових мереж
скидами промислових підприємств, стоками комунальних господарств та
стічними водами з полів і тваринницьких комплексів, якість води в малих річках
дуже знизилась. Як показують дослідження науковців А.В. Яцика, О.О. Мислюк
та О.М. Хоменко, велика кількість забруднюючих речовин надходить зі стоками
промислових підприємств (63,4 %). На другому місці (20,0 %) від загального
об’єму забруднень знаходяться стоки комунальних підприємств. Скиди сільського
господарства складають 16,6 % від загального об’єму стічних вод, що надходять у
малі річки Встановлено, що в басейнах річок, де ведеться інтенсивне сільське
господарство, левову частку забруднень складає стік з сільськогосподарських
полів, що особливо активізувалось за останні десять років.
До складу забруднень також додаються завислі частинки, розчинені
мінеральні та органічні речовини, отрутохімікати та ін. Також щороку в Україні
зноситься біля 120 млн. т родючого шару ґрунту у поверхневі води. Як наслідок,
число річок, які забруднені сільськогосподарськими стоками, складає понад 90%.
Помічено, що в тих районах України, де за останнє десятиріччя відбулось
зниження інтенсивності господарської діяльності, відмічається і деяке зменшення
забрудненого стоку, зокрема біогенів (р. Шостка). В басейні Ворскли, де
відмічена помірна інтенсивність господарської діяльності, якісний і кількісний
склад стоку має незначні коливання.
Найбільші навантаження на систему річки спостерігаються у річок з
руслом, що порізане каналами, де розорано заплаву і є джерело забруднених
стоків. Значно менші – на річках, де збережена природна заплава [46].
До найважливіших екологічних проблем в Черкаській області можна
35
віднести забруднення водних об’єктів недостатньо-очищеними стічними водами
від комунальних господарств та промислових підприємств.
За даними статистичної звітності за формою 2 ТП (водгосп) у 2018 році
відмічалася тенденція до зменшення водозабору та скиду зворотних вод у
3
поверхневі водні об’єкти. Загальний водозабір в 2018 році становив 172,6 млн. м
3 3
(у порівнянні з 2017 роком (179,6 млн. м ) забір води зменшився на 7,0 млн. м
(3,9 %)). Зменшення обсягів забору води в 2018 році відбулося за рахунок
3
зменшення водозабору з поверхневих джерел на 6,55 млн. м та з підземних
3
джерел на 0,45 млн. м [47].
Зокрема, використання води на потреби Черкаського регіону представлено
на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 – Використання води на потреби Черкаського регіону в
3
2018 році, млн.м

3
Як свідчать дані рисунка 2.2 – 76,7 млн.м витрачається на виробничі
потреби, що ставить перед підприємствами області завдання не тільки
раціонального використання води з водних ресурсів, а і створення необхідних
систем очищення та повторного використання вторинних вод.
36
Витрати води за джерелами водопостачання в області представлені на
рисунку 2.3.

3
Рисунок 2.3 – Витрачання прісної води за джерелами водопостачання, млн.м

Як засвідчують дані рисунка 2.3, найбільше води забирається з поверхневих
3
водних джерел. Всього з природних водних об’єктів забрано 182 млн.м . За
3
нашими підрахунками витрати води в області на одну особу складають 146, 8 м .
Кількість підприємств, що скидали зворотні стічні води до поверхневих
водних об’єктів у Черкаській області у 2017 році складає 65, одиниць. Загалом
3
скинуто зворотних стічних вод 124,0 млн.м . У поверхневі водні об’єкти об’єми
3 3 3
скиду становили 107,0 млн.м , з яких 98,0 млн.м – стічні, а 24,0 млн.м –
колекторно-дренажні, таблиця 2.2.

37
Таблиця 2.2 – Об’єми скидів стічних вод підприємствами Черкаської
області
Скиди зворотних вод Об’єми,
3
млн.м
Загалом скинуто зворотних стічних вод 124,0
У поверхневі водні об'єкти 107,0
з них: стічних 98,0
колекторно-дренажних 26,0

Аналізуючи об’єми загального водовідведення хочемо зазначити, що об’єми
скидів, порівняно з 2016 роком знизились, рисунок 2.4.

3
Рисунок 2.4 – Загальне водовідведення у Черкаській області складає, млн.м

Перелік основних водокористувачів та обсяги скидів приведено у таблиці
2.3.
Таблиця показує, що найбільшу кількість забруднюючих речовин скидають
в малі річки області такі підприємства як: КП «Міський водоканал» (м.
Золотоноша – 928,32 т/рік), КП «ВодГео» (м. Сміла – 340,57 т/рік), найменшу
38
кількість – ТОВ «Жашківська кінно-спортивна школа», Старобабанівска виправна
колонія № 92, ТОВ «Уманський гранкар‘єр».

Таблиця 2.3 – Перелік основних водокористувачів – забруднювачів та обсяги
забруднення водних об’єктів у 2017 році [47].

3
Підприєм- Об’єм скидання, млн. м Обсяг
Відомство ство- Водний разом НО НДО забруднюю-
забрудню- об’єкт чих
вач речовин, що
скидаються,
т/рік
1 2 3 4 5 6 7
Всього по області 107,0
Міністерство Хлистунів- р. Вільшанка 0,545 0,545 – 79,6
регіонального розвитку, ське
будівництва та кар’єроуп-
житлово-комунального равління
господарства України
Міністерство РКП р. Тясмин 0,091 – 0,091 23,96
регіонального розвитку, "Кам'янсь-
будівництва та кий
житлово-комунального водоканал"
господарства України
Міністерство КП "Водока- р. Гірський 0,082 – 0,082 12,25
регіонального розвитку, нал" м. Тікич
будівництва та ЖКГ Тальне
України
Міністерство Христинів- р. Удич 0,109 – 0,109 26,21
регіонального розвитку, ське ВУЖКГ
будівництва та
житлово-комунального
господарства України
Міністерство Чорнобаївсь р. Ірклій 0,063 – 0,063 24,16
регіонального розвитку, ке
будівництва та КПВУЖКГ
житлово-комунального
господарства України
Міністерство охорони Шполянська р. Шполка 0,03 – 0,03 11,07
здоров’я України центральна
районна
лікарня
ім. братів
М.С. і О.С.
Коломійченк
ів
Міністерство КП р. Тясмин 0,112 – 0,112 36,52
регіонального розвитку, "Чигирин"
будівництва та
житлово-комунального
господарства України

39
Продовження таблиці 2.3.

1 2 3 4 5 6 7
Міністерство КП р. Суха Згар 0,796 – 0,796 928,32
регіонального розвитку, "Міський
будівництва та водоканал"
житлово-комунального м.
господарства України Золотоноша
7Міністерство КП"ВодГео" р. Тясмин 1,499 – 1,499 340,57
регіонального розвитку, м. Сміла
будівництва та
житлово-комунального
господарства України
ТОВ р. Литвинка 0,011 – 0,011 1,63
"Жашківська
кінноспорти
вна школа"
Старобабані р. Ревуха 0,189 0,123 0,0657 3,37
вска р. Бабанка
виправна
колонія №
92
Міністерство аграрної ТОВ р. Уманка 0,031 0,031 – 5,01
політики та «Уманський
продовольства України гранкар‘єр»

Характеристика якості скидів підприємствами області надана у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 – Об’єми скиду зворотних вод у поверхневі водні об'єкти за
3
показниками якості очищення в 2017 році, млн.м

3
Об'єми скидів у поверхневі водні об'єкти Млн.м
Усього: 107,0
В тому числі:
без очищення 2,0
недостатньо очищені 3,0
нормативно чистих 60,0
нормативно очищених 41,0
забруднених 4,0

Як свідчать дані таблиці якість скидів бажає кращого. Причин такої ситуації
може бути декілька, в тому числі і зниження потужності очисних споруд, що
40
експлуатуються на підприємствах області. Динаміка зміни потужності очисних
споруд приведена на рисунку 2.5.

3
Рисунок 2.5 – Потужність очисних споруд на підприємствах Черкащини, млн.м

Рисунок 2.5 засвідчує, що за останні роки потужність очисних споруд
зменшується. Насамперед це пов’язано з тим, що більшість їх виробили свій
амортизаційний ресурс і потребують капітального ремонту або ж повної заміни.
Наслідком цього є збільшення навантаження на поверхневі водні об’єкти області,
в тому числі і малі річки.
За інформацією Черкаського обласного центру з гідрометеорології
спостереження за станом хімічного забруднення поверхневих вод проводились на
6 водних об'єктах, в 11 пунктах. Відбір проб води у 2017 та 2018 роках проводився
на таких річках: річка Рось; річка Вільшанка; річка Тясмин; річка Велика Вись та
інші. Інформації щодо досліджень річки Золотоношка не надано. Разом з цим,
водні об'єкти Черкащини відносяться до забруднених та нормативно чистих щодо
біохімічних показників і переважно забруднені сполуками важких металів
41
(марганцю, міді, цинку, хрому шестивалентного, залізом загальним), фенолами,
дещо менше сполуками азоту [48].

2.2 Характеристика кліматичних та географічних умов районів протікання
малих річок в Черкаській області

Черкаська область розташована на Східноєвропейській рівнині, у басейні
2
середньої течії Дніпра. Площа Черкаської області становить 20,9 тис. км (3,4%
від загальної площі України). Клімат регіону помірно континентальний. Зима
м’яка, з частими відлигами. Літо тепле, в окремі роки спекотне, західні вітри
0
приносять опади. Середня температура найхолоднішого місяця січня мінус 5,9 С.
0
Середня температура влітку складає плюс 19 С [49].
Територія Черкаської області хоча і рівнинна, але умовно поділяється на дві
частини – Правобережну і Лівобережну. Вся Правобережна частина області
розміщена в межах Придніпровської височини з найвищою точкою області, що
має абсолютну висоту 275 м над рівнем моря (поблизу Монастирища). Нерівна
поверхня рельєфу кристалічних порід зумовлює горбистість і хвилясто рівнинний
характер поверхні. Правобережжя – підвищене плато, розчленоване глибокими
ярами і річковими долинами. Крім підвищених ділянок на Правобережжі є
зниження − долини річок Гірський Тікич і Гнилий Тікич та їх приток.
Долини річок Рось та Вільшанка глибокі, в місцях прорізування
кристалічних порід утворюються бистрини і невеликі пороги. На південь від
нижньої течії р. Рось розкинувся Мошногірський кряж. Він простягається дугою з
південного сходу на південний захід на 40 км. Окремі підвищені ділянки
Мошногір’я, оточені глибокими ярами з крутими схилами, утворюють стрімкі
вершини. Кряж полого знижується до долини р. Вільшанки, а з протилежної
сторони круто обривається до Ірдинських боліт.
У східній частині Правобережжя, між річками Вільшанка, Ірдинь, Тясмин
знаходиться заболочена Ірдино-Тясминська низовина. Типово низовинний рельєф
42
поширений на Лівобережжі в межах Придніпровської низовини. Це злегка
хвиляста рівнина з абсолютними висотами не більше 150 м. Канівський район у
середньому Придніпров’ї (від с. Трахтемирів до с. Хмільна) виділяється своєю
припіднятістю, винятково глибокою та густою розчленованістю рельєфу, за що цю
частину правобережного Дніпра звуть Канівськими горами. Довжина Канівських
гір 70 км, ширина – 35 км, площа – 900 км2. Починаючи від Канева і до с. Кононча
в рельєфі виділяються куполоподібні підвищення – «гори» (Тарасова, Мар’яна,
Княжа, Хмільнянська). Витягнуті пасма підвищень чергуються з плавно
окресленими зниженнями, в яких розвинулись глибокі яри.
Схили ярів круті із середнім нахилом 48-50°. За морфологічними і
геоморфологічними ознаками на території області можна виділити три основні
типи рельєфу: плоскорівнинний (Золотоніський, Драбівський, Чорнобаївський,
Черкаський райони), широкохвилястий долино-балковий водоерозійний
(Христинівський, Жашківський, Уманський, Маньківський, Тальнівський) і
вузькохвилястий долино-балковий водоерозійний (Канівський, Корсунь-
Шевченківський, Смілянський, Чигиринський, Лисянський) [ 49].
За сприятливих кліматичних умов область багата на рослинність, славиться
цінними мальовничими лісами, різноманітним тваринним світом. Так, в області
розташований найбільший у лісостеповій зоні України Канівський природний
заповідник, всесвітньо відомий Національний дендрологічний парк «Софіївка»
НАН України – перлина садово-паркового мистецтва.
Ліси ростуть здебільшого на узбережжях річок, степова рослинність
поширена на вододілах. У районі Канева й на південний схід від нього
переважають дубово-грабові ліси (дуб, граб, клен, липа, ясен), у південно-
західній, південній і центральній частині – дубово-ясеневі та грабові ліси.
Черкаський бір (сосна, дуб, клен, береза) – найпівденніша межа природного
поширення наддніпрянських хвойних лісів на Україні. Ліси та лісовкриті площі
займають 338,7 тис. га (16,2% території області) [46].
Нами встановлено, що область розташована в центрі України і займає
43
вигідне географічне положення. Область перетинає головна водна артерія України
– річка Дніпро. У формуванні економіки придніпровське положення Черкащини
відіграє важливу роль. Більшість великих промислових підприємств області, а
також ряд міст (Черкаси, Сміла, Канів, Золотоноша) знаходяться недалеко від
Дніпра. До головних джерел водопостачання в області відносять – Кременчуцьке
водосховище, річки Гнилий Тікич, Рось, Тясмин та підземні водозабори.
Річкова система області добре розвинута. По території Черкащини протікає
1037 річок загальною довжиною 7585,3 км, в тому числі 181 річка завдовжки
понад 10 км. Середня густота річкової мережі складає 0,3 км/км². Показники
густоти річкової мережі коливаються від 0,13-0,18 км/км² на Лівобережжі до 0,45
км/км² у басейні Гнилого Тікичу. Всі річки області належать до рівнинних з добре
вираженим сніговим і дощовим живленням. Взимку та у посушливе літо річки
повністю переходять на ґрунтове живлення, невеликі водотоки влітку
пересихають, а взимку перемерзають. Східна частина території області
відноситься до басейну середньої течії Дніпра (площа басейну 12,5 тис. км²),
західна частина приурочена до басейну Південного Бугу (площа 8,4 тис. км²).
В межах Черкащини протікає річка Дніпро − головна водна артерія України
(150 км – довжина по території Черкаської області). Дніпро приймає притоки
річки Рось (довжина 101 км) і річки Росава, р. Тясмин (довжина 133 км) і р.
Гнилий Ташлик та р. Ірдинка, з р. Вільшанка, що є правими притоками, а також р.
Супій, р. Золотоношка, р. Чумгак, що є лівими притоками та інші.
Основні річки басейну Південного Бугу на території області −Гірський
Тікич (довжина 161км) і Гнилий Тікич із Шполкою, Великою Висссю, Ятранню,
Уманкою, Синицею, що є його лівими притоками. Як показує аналіз літературних
джерел – природний режим річок області значно змінений внаслідок
зарегульованості великою кількістю ставків і водосховищ.
На території Черкащини є багато озер, але вони невеличкі та розташовані в
основному в заплавах річок. Зокрема, в області споруджено 37 водосховищ
3
загальною площею 58,6 км² із загальним об’ємом вод 35 млн. м та 2312 ставків,
44
3
загальною площею 170,4 км² і загальним об’ємом вод 246,3 млн.м .
Малі річки в басейні Дніпра становлять майже 90 % всієї річкової мережі, і
в їх басейнах формується понад 60% водних ресурсів України. Розподіл малих
річок за районами області представлено в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 – Розподіл малих річок за районами області

№ п/п Район, місто Малі річки
1 Городищенський Вільшанка
2 Драбівський Супій, Коврай, Золотоношка,
Чумгак
3 Жашківський Торча, Бурта, Конелка
4 Звенигородський Шполка, Вільшанка
5 Золотоніський Золотоношка
6 Кам'янський Тясмин, Мокрий Ташлик, Сухий
Ташлик, Жаботинка, Косарка
7 Канівський Росава
8 Катеринопільський Шполка
9 Корсунь-Шевченківський -
10 Лисянський Свинотопка
11 Маньківський Кищиха
12 Монастирищенський -
13 Смілянський Ірдинь, Сріблянка, Медянка
14 Тальнівський Тальянка
15 Уманський Синиця, Ятрань, Уманка, Ревуха
16 Христинівський Удич, Кублич, Синиця, Уманка,
Руда
17 Черкаський Вільшанка
18 Чигиринський Притока Тясмин
19 Чорнобаївський Суля, Ірклій, Бурімка
20 Шполянський Шполка, Товмач, Велика Вись

Найбільшими водосховищами в межах Черкаської області є Канівське та
Кременчуцьке, які утворилися перед греблями гідроелектростанцій на Дніпрі.
Кременчуцьке водосховище − найбільше за площею водосховище в
Дніпровському каскаді та в Україні. В межах Черкащини воно тягнеться на 130 км
45
із 149 км його загальної довжини. В області близько 68 тис. га заболочених і
майже 1,3 тис. га перезволожених земель, непридатних для сільгоспвикористання.
Найбільшим є Ірдинське болото, що розташоване на Ірдино-Тясминській
низовині. Площа його 5,5 тис. га. Ірдинське болото має велике гідрологічне
значення і використовується для добування торфу [50 ].
В області налічується 454 державних та приватних підприємства, 14 місць
зберігання невідомих, непридатних та заборонених до використання хімічних
засобів захисту рослин, 477 сміттєзвалищ побутових відходів, що мають прямий
та опосередкований вплив на гідрологічні об’єкти Черкаського регіону, в тому
числі і малі річкові екосистеми [51 ].
На даний час у малі річки, що мають малий стік, скидається 5 частина всіх
стічних вод, а зарегульованість сягнула неймовірного рівня – майже 3 га на 1 км
річки. За останні 10 – 15 років ситуація погіршилася й тим, що відбувається
землевідведення під дачні ділянки в прибережних зонах, посилилося забруднення
комунальними та промисловими стоками внаслідок зниження рівня
водоочищення. Значно знизилася самоочисна здатність річкових вод з одного боку
через хімічне забруднення, що негативно впливає на водоочисні мікроорганізми, а
з іншого – через величезну зарегульованість малих річок. Водність малих річок з
року в рік зменшується через замулення джерел та русел, збільшення водозабору
та осушення боліт у їх верхній течії [48].
Зокрема у Золотоніському районі основними Джерелами водопостачання є
Дніпро, що представлена Кременчуцьким водосховищем, в яке впадає річка
Супій, з притокою Кавраєць, річка Золотоношка, з притоками Суха Згарь та
Кропивка. В межах району знаходиться 52 ставки загальною площею водного
дзеркала понад 600 га [ 52, 53].

46
2.3 Аналіз якості поверхневих вод річки Золотоношка

2.3.1 Характеристика басейну річки Золотоношка

Річка Золотоношка є найдавнішим водним об’єктом на території
Золотоніського району, час утворення якої відносять до Льодовикового періоду,
близько 110000 років тому.
В середині XIX століття на річці вже існувало 10 гребель та 15 млинів. Але
землевласники, з часом, зрозуміли, що можна задіяти не тільки головну водну
артерію річки, а й її численні притоки, які щедро живилися дощовими і талими
водами. І вже у 60-тих роках XIX століття на річках Супій та Золотоношка, було
створено 69 ставків і невеликих водосховищ загальною площею 562 га та об’ємом
2
11476 тис. м . Таким чином ми можемо зробити висновок, що тривалий час річка
Золотоношка відігравала дуже важливу роль у житті місцевого населення і як
водна артерія, і як унікальне гідробіологічне середовище. Адже крім великих
запасів прісної води, річка була і місцем, де водилося багато риби – щук, карасів,
в’юнів, а у її болотистих заростях гніздилося безліч птахів – диких качок, лисок,
водяних куріпок тощо. Серед болотної фауни також було багато бобрів, норки
європейської, видр, ласок тощо [54].
Після створення на річці Золотоношка значної кількості гребель, у 70-ті
роки минулого століття, рівень води у річці значно знизився, що стало причиною
надмірної заболоченості ділянок річки, які подекуди сягали довжини більше семи
кілометрів. До того ж кілька мостів, збудованих на цих греблях, за останні роки
сильно замулилися і вже не забезпечували природного водостоку. Така ситуація
призвела до втрати гідробіологічної цілісності і здатності річки до самоочищення,
що є важливою умовою функціонування водойми.
На сьогодні річка Золотоношка є лівою притокою першого порядку річки
2
Дніпро з площею водозбірного басейну 1260 км . Довжина річки 92 км і протікає
вона по території Драбівського і Золотоніського районів Черкаської області.
47
Русло річки слаборозвинене, шириною, середньому 5,0 м, стік зарегульований
ставками. Воду річки використовують для технічного, сільськогосподарського
водопостачання і розведення риби [55].
Річка протікає через усе місто Золотоноша та приймає у своє русло води
річок Суха згар та Кропивка, своїх лівих приток, рисунок 2.6.
Серед деревостанів долини річки нами виділені сосна звичайна, тополя
чорна та біла, верба ламка, акація біла. По берегах річки домінує вільха чорна.
Серед прибережної-водної рослинності можна виділити рогіз вузьколистий
та широколистий, очерет звичайний, вовконіг європейський, куга озерна. Серед
гігрофітів, занурених у воду, зустрічаються ряска мала, спіродела багато
коренева, спорадично зустрічаються глечики жовті.

Рисунок 2.6 – Карта розміщення річки Золотоношка
48
Під час польових досліджень лучної рослинності нами виявлено, що на
території лук домінує рід осока, жовтець повзучий та їдкий, зустрічається льонок
звичайний та інші. Зустрічаються і рідкісні та зникаючі види, а саме: Вовчі ягоди
пахучі, Ковила дніпровська та волосиста, Курочка болотна та темно-червона,
Сальвія плавуча та інші.
Нами встановлено, що природна рослинність басейну річки займає 16,75%
від загальної площі басейну, лісова – 6,8%, Лучна біля 7,0%. Болота, що
знаходяться в басейні річки можна віднести до перехідних, які складають близько
70,0% та низинних, що складають 30,0% площі.
Нами виділено представників, що відносяться до Зеленої Книги України. Це
група асоціацій дубових лісів – із дуба звичайного (черешчатого); асоціації із
грабово-дубового лісу; липово-дубового і кленово-липово-дубового лісів – із липи
серцелистої,клена гостролистого і дуба звичайного; дубово-кленових лісів – із
клена татарського і дуба звичайного; фармації латаття білого і жовтого тощо.
Серед зоопланктону річки нами знайдено коловертки, одноденники та
хірономіди. Земноводні представлено домінуючим видом жаби озерної та
ставкової. Серед представників ентомофауни характерними є ряди твердокрилих,
лускокрилих, перетинчастокрилих прямокрилих та інших комах. Досить
чисельними є бабки. Також ми спостерігали за гніздуванням досить рідкісного
виду, занесеного до Червоної книги України – Лунь польовий.
Таким чином, серед біофлори та біофауни басейну річки зустрічаються види
занесені до Червоної та Зеленої книги Україні, збереження яких напряму залежить
від екологічної ситуації в басейні річки Золотоношки та чистоти її водного
дзеркала.

49
2.3.2 Характеристика джерел забруднення річки Золотоношка та характеру
скидів підприємств-забруднювачів

Основою промисловості Черкащини є виробництво харчових продуктів. В
області налічується 150 підприємств цієї галузі, серед яких у м. Золотоноша
можна виділити ПП «Сільвер Фуд»; Золотоніська філія ПП «Агроспецпроект»;
ТОВ «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор»; ТОВ ПІІ «Еконія», ТОВ
«ФЕС УКР» та інші, Які являються флагманами щодо забезпечення продуктами
харчування як Черкаський регіон, так і інші регіони України [ 56 ].
На основних підприємствах харчової галузі м. Золотоноша
використовується прямоточна система водопостачання для виробничих і
допоміжних цехів. У зв’язку з високими санітарно-гігієнічними вимогами до
виготовлення продуктів харчування на підприємствах використовується вода
питної якості, близько 90% від загального об’єму, включаючи миття
технологічного обладнання і тари, автомобільних цистерн, а також для котельних
і холодильних установок.
В результаті виробничої діяльності підприємствах утворюються стічні води,
які можна поділити на дві категорії: побутові стоки і виробничі стічні води.
Завдяки існуючій на підприємствах об’єднаній мережі каналізації, усі види стоків
скидають туди.
Зокрема, побутові стічні води скидаються від санітарних приладів, що
встановлені в побутових приміщеннях. Виробничі стічні води підприємств за
своїм складом близькі до побутових, але концентрації забруднюючих речовин в
них вищі, оскільки вони містять органічні забруднення – білки, жири, вуглеводи
та інше. Ці води разом з господарсько-побутовими стічними водами подаються на
фізико-хімічну та біологічну очистку.
Технологічна схема очистки стічних вод основних підприємств
забруднювачів передбачає вилучення із стічних вод великих залишків на
решітках, завислих речовин і жирів у відстійнику-флотаторі, що працює за
50
схемою із рециркуляцією робочої рідини. Після відстійника-флотатора стічні води
подаються на біологічне очищення в аеротенки-відстійники. Аеротенки
обладнуються високоефективними струминними аераторами типу ACT, принцип
дії яких ґрунтується на залученні в аеровану мулову суміш атмосферного повітря
струменями робочої рідини, що рухається з великою швидкістю. Як робоча рідина
використовується сама мулова суміш, що забирається з нижньої частини зони
аерації насосами струминної аерації.
Сопла струминних аераторів встановлюються під кутом 60° до горизонту,
це забезпечує коловий рух мулової суміші у аеротенку, який є достатнім для
підтримання активного мулу в зваженому стані, надлишок активного мулу
подається у відстійник-флотатор, що сприяє додатковій біокоагуляції забруднень.
Очищена вода скидається в міську каналізаційну мережу м. Золотоноша, згідно
договору про надання послуг з Комунальним підприємством міський водоканал.
Свою діяльність щодо водокористування підприємства здійснюють, або мали б
здійснювати згідно нормативного документу ДБН А.2.2-1-2003 «Склад і зміст
матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і
будівництві підприємств, будинків і споруд» [ 57 ].
За інформацією наданою Черкаським регіональним управлінням водних
ресурсів, скиди зворотних вод від підприємств м. Золотоноші мають певну
динаміку, таблиця 2.6.
При незмінній потужності очисних споруд міста, протягом останнього року
об’єми скиду забруднених вод та вод без очищення дещо зменшились із 859,6
3 3
тис.м до 762,7 тис.м . Кількість забруднюючих речовин теж знизилась із 606,595
3 3
тис.м до 538,22 тис.м . Причому потрапляють вони у річку Золотоношка через
річку Суха Згарь яка є її притокою і так само протікає територією міста
Золотоноша.

51
Таблиця 2.6 – Скиди зворотних вод та забруднень основними
користувачами–забруднювачами поверхневих водних об’єктів

Об’єми скидів, протягом
№
Показники року
п/п
2016 2017 2018
1 Потужність очисних споруд, 4000 4000 4000
3
м /добу
2 Об’єми скидання зворотних вод, 788,0 859,6 762,7
3
тис.м
3 В тому числі об’єми скидання 788,0 859,6 762,7
забруднених та недостатньо
3
очищених зворотних вод, тис. м
4. Кількість забруднюючих речовин, 557,344 606,595 538,22
що скидаються із забрудненими
3
зворотними водами, тис.м

Разом з цим ситуація щодо чистоти поверхневих вод річок залишається
напруженою.
Аналіз скидів основних підприємств міста показав, що вони не завжди
дотримуються гранично допустимих показників скидів, і це, безперечно впливає,
на ефективність роботи очисних споруд. Показники концентрацій стічних вод від
основних підприємств-забруднювачів міста Золотоноша представлені в таблиці
2.7.

52
Таблиця 2.7 – Показники вмісту забруднень у стічних водах основних
підприємств міста Золотоноша

Назва підприємств
Показники
№ Показники, що ЗАТ Золотоніський
ГДС,
п/п досліджувалися «Золотоніський лікерно-3
мг/дм маслоробний горілчаний завод
комбінат» «Златогор»
1 2 3 4 5
1. Завислі речовини 275 260 69,8
2. БСК 260 270 24,7
3. ХСК 450 492 49,8
4. СПАР 4 0,12 0,38
5. Сульфати 70 114,07 107,67
6. Мінералізація 960 963,6 817
7. Нафтопродукти 0,6 0,825 0
8. Азот амонійний 16 6,34 1,97
9. Нітрити 0,7 0,56 0,14
10. Нітрати 10 7,80 0,98
11. Фосфати 10 3,61 0,17
12. Хлориди 300 306,7 98,60
13. рН 6,5-8,5 8,54 7,40

Результати таблиці засвідчують, що перевищення ГДК скидів на ЗАТ
«Золотоніський маслоробний комбінат» спостерігаються за семи показниками,
серед яких: хлориди, сульфати, нафтопродукти, БСК та ХСК, мінералізація, а для
Золотоніського лікерно-горілчаного заводу «Златогор» перевищення іде за
показниками вмісту сульфатів.
Стічні води підприємств поступають також із перевищенням значення
показника рН стоку, що може позначитись на продуктивності роботи мікрофлори
аеротенків та обмежити їх можливості в очищенні забруднень.
Вміст завислих речовин та решта показників в межах нормативних значень.
Хочемо зазначити, що згідно дозволів на спеціальне водокористування на
підприємствах ведеться контроль за якістю стічних вод на випусках. Отже, якщо
підприємства будуть дотримуватись передбачених природоохоронних заходів,
53
технологічних регламентів ведення процесу та умов дозвільної документації,
вплив на довкілля від планованої діяльності підприємств суттєво зменшиться.

2.3.3 Дослідження вмісту забруднюючих речовин у поверхневих водах
річки Золотоношка

За інформацією наданою Черкаським регіональним управлінням водних
ресурсів [50 ] у річках Золотоношка та Суха Згарь часто спостерігається
перевищення показників гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.
Це було виявлено на основі проведеного інструментально-лабораторного
контролю якості поверхневих вод річок, таблиця 2.8.

Таблиця 2.8 – Інструментально-лабораторний контроль якості поверхневих
вод річок Золотоношка та Суха Згарь
№
п/ Назва річки
п
З
Усього перевище
нням ГДК
Амоній-іон,
АПАР, БСК5,
залізо загальне,
1. Золотоношка 5 2 8 14 18 нафтопродукти,су
хий залишок,
нітрити, фосфати,
ХСК
Амоній-іон,
АПАР, БСК5,
залізо загальне,
нафтопродукти,су
2. Суха Згарь 4 1 6 14 12
хий залишок,
нітрити, фосфати,
ХСК, сульфати,
хлориди
Кількість
контрольних
створів у яких
здійснювались
вимірювання, од.
Кількість проб води, од.
Кількість показників, од.
Кількість випадків
перевищення ГДК, од.
Назви забруднюючих
речовин
54
Як показують дані таблиці, кількість випадків перевищення ГДК показників
становить 18 – 12 одиниць досліджень.
Для встановлення величини впливу підприємств-забруднювачів на
гідрохімічні процеси в річці Золотоношка та зміну якості поверхневих вод, нами
були проведені фізико-хімічні та біохімічні дослідження з використанням
методик представлених у додатку А.
Відбір проб здійснювався на створах розташованих вище і нижче міста
Золотоноша ( створ І розташований на 1,0 км вище м. Золотоноша; створ ІІ
розташований на відстані 500 м нижче м. Золотоноша).
Зокрема, середньорічні показники сольового складу води річки
Золотоношка та динаміка гідрофізичних показників представлені у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9 – Динаміка середньорічних показників сольового складу та
3
гідрофізичних показників поверхневих вод р. Золотоношка, мг/дм

Показники 2014 2015 2016 2017 2018 ГДКрг
І ІІ І ІІ І ІІ І ІІ І ІІ
Сольового
складу:
Сума іонів 523 536 564 583 483 487 485 492 569 585 -
Сульфат-іони 139,7 152,1 79,9 63,2 25,7 26,14 26,6 5,6 74,92 78,6 100
Хлорид-іони 137,2 140,2 80,8 38,5 33,95 36,86 30,69 31,68 59,4 81,6 300
Гідрофізичні:
Завислі 16,3 16,5 17,2 18,5 10,6 14,38 17,9 52,0 26,07 54,5 25
речовини
рН 8,2 8,4 7,35 7,15 8,05 8,42 7,3 7,9 7,5 7,7 6,5-8,5

Показники приведені в таблиці 2.7 насамперед засвідчують збільшення
концентрацій забруднень та їх зміну на створі ІІ. Таким чином стічні води, що
скидаються у річку Золотоношка впливатимуть на проходження процесів
самоочищення та існування гідро біонтів і іхтіофауни річки. Разом з цим важливо
зазначити, що введення в експлуатацію нової черги очисних споруд у 2016 році
покращило показники скидів. Дані таблиці також засвідчують зниження
55
показників у 2016 році, а вже у 2018 році спостерігається зростання зазначених
показників.
Динаміка зміни гідрохімічних показників поверхневих вод річки
Золотоношка представлена у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 – Середньорічні показники гідрохімічного складу води р.
3
Золотоношка, мг/дм

Гідрохімічні 2014 2015 2016 2017 2018 ГДКрг
показники І ІІ І ІІ І ІІ І ІІ І ІІ
Фосфат-іони 0,82 0,77 0,24 0,25 0,68 0,73 0,63 0,53 0,77 0,82 2,1
Амоній-іони 0,51 3,17 1,54 3,25 0,68 0,81 0,85 0,22 3,9 0,92 0,60
Нітрит-іони 0,09 0,15 1,44 0,90 0,08 0,02 0,98 0,92 0,11 0,12 0,07
Нітрат-іони 9,8 11,8 7,4 2,8 8,2 11,4 12,8 14,4 9,9 9,8 40,0
Розчинений 3,8 3,85 3,70 3,60 5,44 4,4 8,6 6,24 6,72 5,80 >6
кисень
ХСК 40,0 50,5 14 16,3 20,4 51,0 29,7 29,10 14,85 29,5 50
БСК5 5,7 5,9 6,6 9,9 2,24 4,35 3,52 5,44 2,32 5,04 3

Динаміка зміни гідрохімічних показників засвідчила перевищення
концентрацій за амонійними сполуками, нітрит-іоном та показником біологічного
споживання кисню. Розчинений кисень у повеневих водах теж менше
нормативного значення. Динаміка зміни вмісту сухого залишку у воді показала
його перевищення протягом останніх трьох років:2016 – сухий залишок – 506,4
3 3 3
мг/дм ; 2017 – сухий залишок 508,0 мг/дм ; 2018 – сухий залишок 598,4 мг/дм .
Такі концентрації забруднень сприятимуть розвитку процесів евтрофікації у
гідрологічному об’єкті.
Середньорічні показники специфічних речовин, що мають токсичну дію
представлені у таблиці 2.11.

56
Таблиця 2.11 – Значення середньорічних показників специфічних речовин
3
токсичної дії у воді р. Золотоношка, мг/дм

Показники 2014 2015 2016 2017 2018 ГДКрг
специфічних І ІІ І ІІ І ІІ І ІІ І ІІ
речовини
Мідь 0,0033 0,0041 0,006 0,006 0,02 0,019 0,019 0,016 0,006 0,008 0,001
Цинк 0,0036 0,0038 0,004 0,005 0,01 0,008 0,009 0,008 0,008 0,009 0,01
Хром (VI) 0,0015 0,002 0,002 0,002 0,01 0,009 - 0,01 0,018 0,019 0,02
Марганець 0,059 0,045 0,02 0,015 0,02 0,02 0,015 0,017 0,015 0,017 0,01
Залізо загальне 0,36 1,15 0,20 0,11 0,47 0,62 0,76 0,53 0,89 0,76 0,1
Феноли 0,0015 0,0015 0,002 0,003 0,001 0,001 0,001 0,003 0,002 0,003 0,001
Нафтопродукти 0,280 0,230 0,018 0,086 0,07 0,07 0,06 0,05 0,04 0,05 0,05
СПАР (АПАВ) 0,100 0,108 0,07 0,075 0,06 0,06 0,07 0,08 0,102 0,106 0,2

Як бачимо з таблиці 2.9, спостерігається постійне перевищення за вмістом
таких речовин, як марганець, мідь, залізо загальне, нафтопродукти. Хоча очисні
споруду протягом останнього часу почали працювати ефективніше.
Наявність нафтопродуктів та поверхнево-активних речовин, до яких,
зокрема, належать СПАР (АПАВ) впливають на процеси дихання гідро біонтів,
насиченість водного об’єкту киснем та хід біохімічних процесів у річці.
Хочемо зазначити, що для запобігання аварійних ситуацій на очисних
спорудах міста, внаслідок яких можливий скид у природну водойму недостатньо
очищених стічних вод, насосні станції оснащені системами контролю
автоматичного регулювання і сигналізації технологічного процесу. А організація
санітарного контролю за шкідливими факторами виробничого середовища
здійснюється у відповідності до вимог частини 2 ст.7 Закону України «Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [ 58 ]. Тобто,
у разі виникнення умов небезпечних скидів забруднень підприємства, в особі
керівника, несуть як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.
Контроль скидів безперечно дає свої результати і , порівняно із 2014 роком
вони значно зменшились, але концентрація забруднень бажає кращого.
57
Дані щодо динаміки зміни показників забруднень на створі ІІ приведено на
рисунках 2.7 – 2.9.

Рисунок 2.7– Динаміка середньорічних показників сольового складу та рН
3
р. Золотоношка, мг/дм

Показники сольового складу та водневий показник поверхневих вод річки
Золотоношка в межах нормативних показників.

Рисунок 2.8– Динаміка середньорічних показників гідрохімічного складу води р.
3
Золотоношка, мг/дм
58
Наявність фосфатів, нітратів та амонійних сполук може провокувати
розвиток синьо-зелених водоростей у гідрологічному об’єкті, що часто
спостерігається у літній період часу, розвиток водної та навколо водної
рослинності, що призводить до обміління русла та зменшення швидкості течії.
Динаміка споживання кисню на хімічні та біохімічні процеси щодо окиснення
органічних речовин вказує на його недостатній вміст, що призводить до задухи
риби, розвиток процесів заболочування русла, втрати видової різноманітності в
самій річці та її басейні, внаслідок отруєння та міграції, зміну ландшафту, або ж
до повного її зникнення.

Рисунок 2.9 – Динаміка середньорічних показників специфічних речовин
3
токсичної дії у воді р. Золотоношка, мг/дм

59
Накопичення таких токсичних речовин як мідь, цинк, марганець та залізо
може спричинити стрес у живих організмів і їх загибель. А наявність фенолів
свідчить про бурхливий розвиток мікроводоростей, нестачу кисню у воді, що
також небезпечно для тварин, водоплавної птичі та людини. Тому контроль якості
скидів та ефективності роботи очисних споруд повинен бути постійним. Разом з
цим підвищення якості роботи очисних споруд у місті Золотоноша помітно, але
не за усіма показниками.
На ефективність роботи очисних споруд міста вплинуло будівництво та
введення в експлуатацію другої черги локальних очисних споруд на
Золотоніському маслоробному комбінаті, будівництво другої черги локальних
очисних споруд на ПП «Сільвер Фуд». Окрім цього, Золотоніською центральною
районною лікарнею спільно зі спеціалістами КП «Міський водоканал» усунуто
недоліки в роботі очисних споруд лікарні.
Малі річки які впадають у річку Золотоношка додають кількості
забруднень. А річка Суха Згарь, воду якої частково використовують підприємства
м. Золотоноша, сама потерпає від забруднених скидів.

2.4 Аналіз якості поверхневих вод річки Суха Згарь, як притоки річки
Золотоношка

Стічні води підприємств м. Золотоноша, що зливаються у міські
каналізаційні мережі, разом із комунальними стоками потрапляють для подальшої
очистки на КП «Очисні споруди м. Золотоноша» і скидаються у річку Суха Згарь,
що є правою притокою річки Золотоношка.
Упродовж останніх років існує складна екологічна ситуація на річках Суха
Згар та річці Золотоношка, що виникла в результаті незадовільної роботи очисних
споруд м. Золотоноша скиди яких спричиняють інтенсивне цвітіння води.
Тому метою наших подальших досліджень було також проведення
біохімічного аналізу відібраних проб води у річці Суха Згарь в контрольному
60
створі на відстані 500 м після скиду, вияснення причин бурхливого розвитку
синьо-зелених водоростей та виникнення неприємного запаху над водною
поверхнею гідрологічного об’єкту.
Дослідження проводились за загальноприйнятими методами [ 56, Додаток
А, таблиця А.1 ] протягом тривалого періоду часу, концентрації забруднювачів
порівнювались із ГДКрг, згідно «Санітарних правил і нормативів охорони
поверхневих вод від забруднення – СанПиН 4630-88.
Результати досліджень представлено на рисунках 2.10, 2.11.

рН
Динаміка
ХСК, мг/дм3 біохіохімічних
показників 2019
Динаміка
БСК5, мг/дм3
біохіохімічних
показників 2018
Розчинний кисень,
мг/дм3 Динаміка
біохіохімічних
Завислі речовини, показників 2017
мг/дм3 Динаміка
біохіохімічних
Інтенсивність
показників 2016
запаху,бали
0 10 20 30 40 50 60 70 80 90

Рисунок 2.10 – Динаміка зміни біохімічних показників річки Суха Згарь

61
Сухий залишок, мг/дм3
Динаміка
сольового складу
2019
Динаміка
Амоній (NH3), мг/дм3 сольового складу
2018
Динаміка
сольового складу
2017
Сульфакти, мг/дм3
Динаміка
сольового складу
2016
Хлориди, мг/дм3
0 50 100 150 200 250 300 350 400 450 500

Рисунок 2.11 – Динаміка зміни сольового складу вод річки Суха Згарь

Результати досліджень виявили зростання біохімічних та фізико-хімічних
показників за останні два роки. Особливо це проявляється у збільшенні сухого
залишку та завислих речовин, порівняно із 2016, а також зниження розчиненого
кисню у воді гідрологічного об’єкту, який витрачається на хімічні і біохімічні
реакції окиснення, виділення аміаку та сірководню.
Така негативна тенденція може бути наслідком неефективної роботи
очисних споруд, нехтування «Правилами приймання стічних вод підприємств у
систему каналізації міста Золотоноша», затверджених рішенням виконавчого
комітету Золотоніської міської ради від 17.06.2010 № 346, підприємствами
харчової галузі, які скидають стічні води в каналізаційну мережу із перевищенням
концентрацій забруднюючих речовин, що і впливає на їх ефективність. Внаслідок
цього очисні споруди не дають проектну ступінь очистки стічних вод.
Нехтування правилами сприяє виникненню небезпечного цього явища –
накопичення у річці біогенних, мінеральних та органічних речовин. Мала
швидкість водообміну, мілководдя та температура 25 °С і вище, що
62
спостерігається особливо в останній час, сприяють їх седиментації, замулюванню
та розвитку процесів гниття. Наслідком якого є неприємний, гнилісний запах води
у річці.
На основі проведеного аналізу досліджень основних гідрохімічних
показників, загальний екологічний стан річки можна оцінити як незадовільний.
Головними джерелами забруднення поверхневих водних об'єктів залишаються
очисні споруди та каналізаційні мережі виробничих житлово-комунальних
господарств. Стічні води скидаються в поверхневі водні об'єкти із перевищенням
допустимих норм по БСК, ХСК, завислим речовинам, азоту амонійному,
нітритам, фосфатам, що негативно впливає на якість поверхневих вод.
Однією із основних причин недотримання нормативів скиду забруднюючих
речовин є неефективна робота більшості очисних споруд внаслідок фізичної та
моральної застарілості обладнання, несвоєчасного проведення поточних та
капітальних ремонтів. Дотримання вимог природоохоронного законодавства
підприємствами забруднювачами та забезпечення ефективної роботи локальних
очисних споруд підприємств сприятиме забезпеченню розвитку процесів
самоочищення річок.

2.5 Гідробіологічна оцінка якості вод та стан гідробіоценозів малих річок
Черкаської області

Інформація, яку надає Черкаський обласний центру з гідрометеорології,
показує, що центром проводяться регулярно гідробіологічні спостереження за
розділами робіт біоіндикація та біотестування на 5 водних об’єктах (трьох річках
– річки Рось, Вільшанка, Тясмин та двох водосховищах – Канівське і
Кременчуцьке [59].
Одержані дані про стан гідробіоценозів засвідчили, що на усіх водних
об‘єктах за середнім значенням індексу сапробності спостерігалось помірне
забруднення, яке відповідало 3-му класу якості вод – помірно забруднені води.
63
Переважаючий тип трофності (продуктивності) вод – оліготрофні
(малопродуктивні).
Зокрема, можемо проаналізувати деякі показники із зазначеного джерела:
– серед фітопланктону малих річок басейну р. Рось влітку 2017 року
домінували синьо-зелені, зелені та діатомові водорості, угруповання було багате
та різноманітне, знайдено більше 28 видів, спостерігалась помірний ступінь
«цвітіння» води за рахунок збільшення біомаси діатомових водоростей
(збільшення концентрації клітин – значно погіршує якість вод). Домінуючу роль
відігравали β-мезосапробні водорості (індикатори помірно забруднених вод);
– видова різноманітність зоопланктону була багаточисельною, домінували
оліго- та оліго-β-мезосапробні гіллястовусі ракоподібні, в окремих пробах
домінуючу роль відігравали коловертки. Розвиток тваринного планктону був
стабільний.
– макрозообентос був представлений різноманітними молюсками, водними
жуками, клопами, личинками бабок та одноденок. Стан донних угруповань був
стабільний та благополучний, структура збалансована. Було визначено 34 «групи»
для розрахунку біотичного індексу (БІ). Зокрема, у червні в обох створах
визначався 2-й клас якості – чисті води. У жовтні спостерігалось певне (сезонне)
погіршення якості до 3-го класу – помірно забруднені води.
Підсумовуючи, можна сказати, що стан водних екосистем малих річок
басейну Дніпра, в тому числі і річки Золотоношка за сукупністю гідробіологічних
показників відповідав 3-му класу якості вод – помірно забруднені. Також, за
результатами біотестування хронічна токсична дія вод на виживаність і
плодючість тест-об‘єкта Ceriodaphniaaffinis не виявлена.
Дослідження розвитку фітопланктону у р. Вільшанка (с. Мліїв) виявив його
стабільність. Стан водоростевих ценозів сталий. У фітопланктоні водного об’єкту
були виділені різноманітні діатомові, зелені, евгленові, пірофітові та синьо-зелені
водорості. Їх кількість складала до 41 виду, що належать до 5 систематичних
груп. Необхідно відмітити погіршення якості вод за фітопланктоном у червні до 3
64
- 4 класу (помірно забруднені –забруднені води). В цей період частка синьо-
зелених водоростей α-мезосапроба Oscillatoriabrevis складала 30% від загальної
чисельності клітин.
Аналіз зоопланктону виявив до 11 видів безхребетних, що належать до 5
груп. В цілому, зоопланктон був не чисельним. Домінували оліго- та β-
мезосапробні гіллястовусі та велігеридрейсен. Розвиток безхребетних був
невисоким, але відповідав сезонній динаміці. Зокрема, в макрозообентосі знайдені
ракоподібні, молюски, черви, личинки одноденок, двокрилих комах, всього 12
«груп» для визначення БІ. Якість вод відповідала 3-му класу – помірно забруднені
води .
в цілому, стан річкової екосистеми, за сукупністю гідробіологічних
показників, відповідав 3-му класу якості вод – помірно забруднені.
По басейну р. Тясмин були отримані такі результати: фітопланктон річок
був чисельний, різноманітний та структурований, сезонна динаміка його
розвитку простежувалась, але внаслідок високих температур води максимальний
його розвиток прийшовся на жовтень. Влітку домінуючою групою були діатомові
водорості, восени – синьо-зелені та зелені водорості.
Розвиток зоопланктонних угруповань протягом року був незначним.
Пік кількісних і якісних показників розвитку зоопланктону прийшовся на
червень, у жовтні зоопланктон був малочисельний (7 видів, 3 систематичні групи
безхребетних). Позитивною тенденцією було виявлення присутності у пробах
гіллястовусих ракоподібних (23,3-50%). Влітку простежувалося збільшення
біомаси α-β-мезосапробних діатомових водоростей, яке не спричиняло "цвітіння"
води. Пік кількісних і якісних показників розвитку зоопланктону прийшовся на
липень. В липні у зоопланктонному угрупованні було визначено 18 видів, 5
систематичних груп безхребетних.
Основу планктонних угруповань складали β-, оліго-β- та β-
олігомезосапробні організми (індикатори чистих, помірно забруднених вод). За
індексом Шеннона розвиток планктонних угруповань був стабільний, їх стан
65
сталий. Знайдено 36 «груп» для визначення біоіндикації, найбільш багато були
представлені молюски, водні жуки та клопи, личинки волохокрильців, одноденок
та двокрилих комах. Якість вод за макрозообентосом в квітні відповідала 1-му
класу (дуже чисті води), а в липні визначався 2-й клас якості (чисті води). В
цілому, 3-й клас якості вод (помірно забруднені). За результатами біотестування
хронічна токсична дія вод на виживаність та плодючість тест-об’єкта не виявлена
[59 ].
При співставленні оцінок сапробіологічнго стану на водних об‘єктах області
за фітопланктоном та зоопланктоном можна зробити висновок, що біоіндикаційні
дослідження за альгофлорою дає більш знівельовані результати, ніж за
зоопланктоном, та зсуває оцінку стану до нижчого (гіршого) класу якості.
Загалом, стан водних екосистем досліджуваних малих річок характеризувався 3-м
класом якості вод – помірно забруднені.

2.6 Мікробіологічна оцінка якості вод малих річок області

За даними Державної установи "Черкаський обласний лабораторний центр
Міністерства охорони здоров'я України" лабораторний моніторинг за якістю води
поверхневих водойм здійснювався у 92 контрольних створах та у місцях
водокористування населення.
Впродовж 2017 року з водойм І категорії досліджено 152 проби за
мікробіологічними показниками. Відхилення від встановлених нормативів
виявлено у 11 пробах (7,2%). Із водойм ІІ категорії досліджено 996 проб води за
мікробіологічними показниками. Не відповідало встановленим нормативам 163
проби (16,3 %). [59].
Таким чином, за результатами лабораторних досліджень щодо
мікробіологічних показників, якість поверхневих вод в річках басейну Дніпра
відповідає ІІ - ІІІ класу якості води поверхневих водойм (ГОСТ 2761-84) та
характеризується помірним ступенем забруднення (СанПіН 4630-88).
66
Відповідно до своїх повноважень фахівці держсанепідслужби проводили
перевірки виконання суб‘єктами господарювання вимог санітарного законодавства
в частині проведення санітарних та протиепідемічних заходів при організації
санітарного очищення територій підконтрольних водних об'єктів у населених
пунктах.

2.7 Заходи щодо поліпшення стану малих річок Черкаської області

Серед проблем загальнодержавного значення для Черкаської області є
вирішення питання забруднення водних об’єктів недостатньо-очищеними
стічними водами від комунальних господарств та промислових підприємств,
відбувається замулення, заростання та засмічення поверхневих водних об'єктів.
Для покращення їх стану та вирішення питання щодо зменшення скиду
забруднюючих речовин у водні об‘єкти області, суб‘єктами господарювання при
отриманні дозволів на спеціальне водокористування розробляються заходи по
охороні і раціональному використанню вод, зокрема:
– підтримка стабільності гідрологічного режим та санітарного стану р. Суха
Згар, забезпечення процесів по самовідновленню, в тому числі і запровадження
заходів по боротьбі зі шкідливою забруднень які містяться у стічних водах
підприємств;
– проведення очисних робіт на річках Золотоношка та Суха Згар
Золотоніського району – очищення русла, вирубка насаджень, організація пляжів,
запровадження Державного нагляду та контролю за додержанням вимог
природоохоронного законодавства;
– проведення реконструкції каналізаційних очисних споруд м. Золотоноша,
та каналізаційного колектора, що унеможливить створення аварійних ситуацій та
потрапляння несанкціонованих стоків у поверхневі води;
67
– проведення першочергових невідкладних робіт з ліквідації наслідків
надзвичайної ситуації для чого залучати кошти з обласного бюджету у
відповідному обсязі;
– вирішення питання щодо проведення екологічної експертизи стану річок
з метою попередження розвитку негативного впливу на здоров’я населення;
– створити систему постійного контролю за станом прибережних захисних
смуг;
– слідкувати за вирішенням питання своєчасного вивезення сміття з
приватного сектору для недопущення утворення стихійних сміттєзвалищ;
– організувати проведення регулярного санітарного обстеження та
контролю за якості води річок.

68
ВИСНОВКИ

На сьогодні в Україні практично немає жодної поверхневої водойми за
ступенем забруднення води, екологічним станом, яку можна віднести до водойм
першої категорії з чистою питною водою.
Річкова система області добре розвинута. По території Черкащини протікає
1037 річок загальною довжиною 7585,3 км, в тому числі 181 річка завдовжки
понад 10 км. Середня густота річкової мережі складає 0,3 км/км².
В області налічується 454 державних та приватних підприємства, 14 місць
зберігання невідомих, непридатних та заборонених до використання хімічних
засобів захисту рослин, 477 сміттєзвалищ побутових відходів, що мають прямий
та опосередкований вплив на гідрологічні об’єкти Черкаського регіону, в тому
числі і малі річкові екосистеми
Кількість підприємств, що скидали зворотні стічні води до поверхневих
водних об’єктів у Черкаській області у 2017 році складає 65, одиниць. Загалом
3
скинуто зворотних стічних вод 124,0 млн.м . У поверхневі водні об’єкти об’єми
3 3 3
скиду становили 107,0 млн.м , з яких 98,0 млн.м – стічні, а 24,0 млн.м –
колекторно-дренажні.
При незмінній потужності очисних споруд міста Золотоноша, протягом
останнього року об’єми скиду забруднених вод та вод без очищення дещо
3 3
зменшились із 859,6 тис.м до 762,7 тис.м . Кількість забруднюючих речовин теж
3 3
знизилась із 606,595 тис.м до 538,22 тис.м . Причому потрапляють вони у річку
Золотоношка через річку Суха Згарь яка є її притокою і так само протікає
територією міста Золотоноша.
Результати досліджень засвідчують, що перевищення ГДК скидів на ЗАТ
«Золотоніський маслоробний комбінат» спостерігаються за семи показниками,
серед яких: хлориди, сульфати, нафтопродукти, БСК та ХСК, мінералізація, а для
Золотоніського лікерно-горілчаного заводу «Златогор» перевищення іде за
показниками вмісту сульфатів.
69
Стічні води підприємств поступають також із перевищенням показника рН
стоку, що може позначитись на продуктивності роботи мікрофлори аеротенків та
обмежити їх можливості в очищенні забруднень. Вміст завислих речовин та
решта показників в межах нормативних значень.
На сьогодні річка Золотоношка є лівою притокою першого порядку річки
2
Дніпро з площею водозбірного басейну 1260 км . Русло річки слаборозвинене,
шириною, середньому 5,0 м, стік зарегульований ставками. Воду річки
використовують для технічного, сільськогосподарського водопостачання і
розведення риби. Річка протікає через усе місто Золотоноша та приймає у своє
русло води річок Суха згар та Кропивка, своїх лівих приток. Серед біофлори та
біофауни басейну річки зустрічаються види занесені до Червоної та Зеленої книги
Україні, збереження яких напряму залежить від екологічної ситуації в басейні
річки та чистоти її водного дзеркала.
Результати досліджень виявили зростання біохімічних та фізико-хімічних
показників за останні два роки. Особливо це проявляється у збільшенні сухого
залишку та завислих речовин, порівняно із 2016, а також зниження розчиненого
кисню у воді гідрологічного об’єкту, який витрачається на хімічні і біохімічні
реакції окиснення, виділення аміаку та сірководню.
Динаміка зміни гідрохімічних показників засвідчила перевищення
концентрацій за амонійними сполуками, нітрит-іоном та показником біологічного
споживання кисню. Розчинений кисень у повеневих водах теж менше
нормативного значення. Динаміка зміни вмісту сухого залишку у воді показала
його перевищення протягом останніх трьох років:2016 – сухий залишок – 506,4
3 3 3
мг/дм ; 2017 – сухий залишок 508,0 мг/дм ; 2018 – сухий залишок 598,4 мг/дм .
Такі концентрації забруднень сприятимуть розвитку процесів евтрофікації у
гідрологічному об’єкті.
Така негативна тенденція може бути наслідком неефективної роботи
очисних споруд, нехтування «Правилами приймання стічних вод підприємств у
систему каналізації міста Золотоноша», затверджених рішенням виконавчого
70
комітету Золотоніської міської ради від 17.06.2010 № 346, підприємствами
харчової галузі, які скидають стічні води в каналізаційну мережу із перевищенням
концентрацій забруднюючих речовин, що і впливає на їх ефективність. Внаслідок
цього очисні споруди не дають проектну ступінь очистки стічних вод.
При співставленні оцінок сапробіологічнго стану на водних об‘єктах області
за фітопланктоном та зоопланктоном можна зробити висновок, що стан водних
екосистем досліджуваних малих річок характеризувався 3-м класом якості вод –
помірно забруднені.
Таким чином, за результатами лабораторних досліджень щодо
мікробіологічних показників, якість поверхневих вод в річках басейну Дніпра
відповідає ІІ - ІІІ класу якості води поверхневих водойм (ГОСТ 2761-84) та
характеризується помірним ступенем забруднення (СанПіН 4630-88).
Серед проблем загальнодержавного значення для Черкаської області є
вирішення питання забруднення водних об’єктів недостатньо-очищеними
стічними водами від комунальних господарств та промислових підприємств,
відбувається замулення, заростання та засмічення поверхневих водних об'єктів.
Для покращення їх стану та вирішення питання щодо зменшення скиду
забруднюючих речовин у водні об‘єкти області, суб‘єктами господарювання при
отриманні дозволів на спеціальне водокористування розробляються заходи по
охороні і раціональному використанню вод.
Робота пройшла апробацію на міжнародній науково-практичній конференції
«Інтеграційні та інноваційні напрями розвитку харчової індустрії», 1 листопада
2019 р.

71
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Івченко А. Малі річки України. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: ftp.mao.kiev.ua › journals › svit-2009-18-4 › svit-2009-18-4-48-ivchenko2.
2. Малі річки України : Довідник / А. В. Яцик, Л. Б. Бишовець, Є. О.
Богатов та ін. / за ред. А. В. Яцика. – К. : Урожай, 1991. – 294 ст.
3. Поліщук В. В. Малі річки України та їх охорона / Поліщук В. В. – Київ,
1988. – 32 с.
4. Паламарчук М. М., Рева О. З. Новая жизнь малых рек / М. М.
Паламарчук, О. З. Рева. – К.: Урожай, 1991. – 196 с.
5. Горбань С. Ще раз про наші ріки // Водне господарство України, 1997. –
№ 2. – С. 22-24.
6. Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б. И. Стрельца. – К.: Урожай,
1987. – 304 с.
7. Водний Кодекс України. Постанова Верховної Ради № 214/95 – ВР від
06.06.95. – 15 с.
8. Проблеми малих річок України. – К.: Наукова думка, 1974. – 180 с.
9. Барановський В.А. Екологічний атлас України. − К.: Географіка, 2000. −
41с.
10. Фильчагов Л. П., Полищук В. В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай,
1989. – 184 с.
11. Яцык А. В., Бышовец Л. Б., Батащук Г. Н. Оценка изменения
гидрографической сети малых рек Украинского Полесья под влиянием
хозяйственного освоения их водосборов // Мелиорация и водное хозяйство. –
1991. – Вып. 74. – С. 33-40.
12. Участь громадськості у збереженні малих річок України: матеріали
тренінг-курсу. – К.: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2005. – 380 с.
13. Горев Л. Н., Никоноров А. М., Пелешенко В. И. Региональная
гидрохимия. – К.: Вища школа, 1989. – 280 с.
72
14. Яцык А. В. Экологические основы рационального водопользования. –
К.: Генеза,1997. – 628 с.
15. Крайнюков О.М. Моніторинг довкілля: Навчальний посібник: – Х.: ХНУ
імені В.Н.Каразіна, 2009. – 176 с.
16. Хімко Р. Досліджуємо малі річки (методичні вказівки). – К., 1997. – 70 с
17. Восстановление и охрана малых рек. Теория и практика / Под ред. К. К.
Эдельштейна, М. И. Сахаровой. – М.: Агропромиздат, 1989. – 317 с.
18. Фидман А. И., Мастицкий Н. В., Фаворин Н. Н., Маттисен А. З. Малые
реки в народном хозяйстве СССР. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – 208 с.
19. Полетаєва Л.М., Сафранов Т.А. Моніторинг навколишнього природного
середовища: Навчальний посібник: – К.: КНТ, 2007. – 172 с.
20. Підліснюк В. В., Алієв К. А., Стефанівська Т. Р. Україна та Рамкова
Водна Директива ЄС: Посібник. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2002. – 44 с.
21. Харченко Т. А., Ляшенко А. В., Овчаренко М. О., Кім Ю. В.
Гідроекологічний стан басейну Тиси. – К.: 1999. – 152 с.
22. Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон
водосховищ. ВБН 33-4759129 – 03-05092, Держводгосп України, Мінприроди
України. – К., 1993.
23. Горев Л. Н., Пелешенко В. И., Кирничный В. В. Методика оптимизации
природной среды обитания. – К.: Либідь, 1992. – 528 с.
24. Горев Л. Н., Никоноров А. М., Пелешенко В. И. Региональная
гидрохимия. – К.: Вища школа, 1989. – 280 с.
25. Нежиховский Р. А. Гидролого-экологические основы водного хозяйства.
– Л.: Гидрометеоиздат, 1990. – 230 с.
26. Руководство по методам гидробиологического анализа
поверхностных вод и донных отложений. – Л.: Гидрометеоиздат, 1983 – 240 с.
27. Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля:
Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2006. – 360 с.
73
28. Дуднікова І.І., Пушкін С.П. Моніторинг довкілля: Навчальний посібник:
У 2-х ч. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2007. – Ч.2. – 313 с.
29. Величко О.М., Гало М.М., Дудич І.І., Шпеник Ю.О. Основи екології та
моніторинг довкілля. Навчальний посібник. − Ужгород: Вид-во УжНу, 2001−
285с.
30. Свояк Н.І. Екологічне інспектування. – Черкаси: Вертикаль, Видавець
Кандич С.Г. – 2008. – 464 с.
31. Величко О.М., Зеркалов Д.В. Екологічний моніторинг. Навчальний
посібник. − Наук. світ, 2001, − 193с.
32. Величко О,М., Зеркалов Д.В. Контроль забруднення довкілля. Навч.
Посіб. − К.: Основа, 2002, − 256с.
33. Лега Ю.Г. Стан і проблеми захисту довкілля в Україні: Монографія. –
Черкаси: ЧДТУ, 2007. – 446 с.
34. Зеркалов Д.В. Екологічна безпека: управління, моніторинг, контроль.
Посібник. К.: 2007, − 412с.
35. Білявський Г.О, Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань.
Підручник. − К.: Либідь, 2000.− 320с.
36. Вплив на довкілля харчової та легкої промисловості. – [ Електронний
ресурс ]. – Режим доступу:
https://pidruchniki.com/70546/ekologiya/vpliv_dovkillya_harchovoyi_legkoyi_pro –
mislovosti
37. Особливості впливу підприємств харчової промисловості на довкілля. –
[ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
http://econf.at.ua/publ/konferencija_2016_03_24_25/sekcija_2_tekhnologiji_i_priroda/
osoblivosti_vplivu_pidpriemstv_kharchovoji_promislovosti_na_navkolishne_seredovis
hhe/40-1-0-873
38. Екологічні загрози при виробництві харчових продуктів. – [
Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
74
file:///C:/Documents%20and%20Settings/1961/Мои%20документы/int_XXI_2015_3_
14.pdf
39. Волова Л.А. Переработка биологических отходов / Л.А. Волова //
Экология производства. – 2007. – №7 – С.13-15.
40. Глухов В.В. Економічні основи екології / В.В. Глухов, Т.В. Лисочкина,
Т.П. Некрасова. – СПб.: Спеціальна література, 1995. – 280 с.
41. Балатенышева М.Е. Определение и оценка экологических аспектов
предприятий пищевой промышленности в условиях глобализации // Российское
предпринимательство. – 2014. – № 12 (258). – С. 160-168.
42. Челноков А. А. Основы промышленной экологии / А.А. Челноков, Л.Ф.
Ющенко. – Минск: Вышэйш. шк., 2001. – 95 с.
43. Екологічна ситуація та стан питних вод України. – – [ Електронний
ресурс ]. – Режим доступу: http://www.ecoleague.net/diialnist/vydannia-
vel/ekolohichni-karty/ekolohichna-sytuatsiia-ta-stan-pytnykh-vod-ukrainy
44. Регіональні доповіді про стан навколишнього природного середовища у
2017 році. – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
https://menr.gov.ua/news/32893.html?fbclid=IwAR3iAgY_0rbRsWb8XxYjooPxrn1lun
aoPR8
45. Екологічні паспорти регіонів за 2018 рік. – [ Електронний ресурс ]. –
Режим доступу:
https://menr.gov.ua/files/docs/eco_passport/2018/Черкаська%20область.pdf
46. Хімко Р. В., Мережко О. І., Бабко Р. В. Малі річки – дослідження
охорона, відновлення. – К.: Інститут екології. – 2003. – 378 с.
47. Профіль Черкаської області. – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
http://www.ck-oda.gov.ua/docs/2014/31_10_2014.pdf
48. Загальна характеристика фізико-георгафічних та агрокліматичних умов
черкаської області. – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
http://agrometeo.od.ua/articles.php?article_id=57
75
49. Левківський С. С., Падун M. M. Раціональне використання і охорона
водних ресурсів. – К.: Либідь, 2006. – 280 с.
50. Клімат і рельєф Черкаської області. – [ Електронний ресурс ]. – Режим
доступу: http://ukrssr.com.ua/cherkass/klimat-cherkaskoyi.
51. Черкаська область. – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Черкаська_область
52. Екологічний паспорт Черкаської області. – Черкаси: ЧОДА, 2019. – 243
с.
53. Річка Золотоношка. – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Золотоношка_(река)
54. Золотоношка, Черкаська область. – [ Електронний ресурс ]. – Режим
доступу:https://www.google.com/maps/place/Золотоношка,+Черкасская+область,+1
9830/@49.6600701,32.0490737,14z/data=!4m5!
55. Десять найбільших підприємств-платників податків в місті Золотоноша
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://investincherkasyregion.gov.ua/uk/harchova-promyslovist#filter
56. Лабораторные исследования внешней среды / Под. ред. А.В. Павлова.
– К. : Здоровье, 1996. – 111 с.
57. Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення» . – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу:
https://taxlink.ua/ua/normative_acts/zakon-ukraini-pro-zabezpechennya-sanitarnogo-ta-
epidemichnogo-blagopoluchchya-naselennya/
58. Збереження та покращення стану вод малих та середніх річок області
запорука збалансованого (сталого) розвитку. – [ Електронний ресурс ]. – Режим
доступу:
http://eco.ck.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1010:2016-01
59. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Черкаській області у 2017 році.

76

Д О Д А Т К И

77

78

Додаток Б

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОБОТИ

Репозиторій ЧДТУ