Неофійфний лист як форма наративу в романі мексикано-американської письменниці Ани Кастілло "Листи до Міксквігуала"

Abstract

Стаття зосереджена на особливостях епістолярного роману письменниці чикана Ани Кастілло «Листи до Міксквігуала». Як романістка, Ана Кастілло також виступає своєрідним етнографом. Наратив порівнює та протиставляє життя жінок у Мексиці та Сполучених Штатах в етнографічному стилі дискурсу, який є одночасно інтерпретаційним та об’єктивним. Кастілло прагне звернутися до канонічних патріархальних структур, які створюють гендерні обмеження та легітимізують гнітючі практики як в англо-, так і в чікано-культурах, а також виступає проти виключення цінностей та досвіду чікано-феміністок з канону англо-американських феміністичних практик. Робота Кастілло включає деконструкцію, переговори, посередництво та утвердження позитивного голосу чікана, голосу, присвяченого самовизначенню чікана; таким чином Кастілло залучається як читач власного тексту, а також як його автор. У цьому романі представлено поєднання сексу, насильства та утвердження маскулінності. В статті досліджуються композиційні особливості новаторського твору та структура самих листів. Роман порівнюється з «Грою в класики» Кортасара та Епосом дороги Сервантівського Дон Кіхота. Роман є пазлом з листів, які є здебільшого неофіційними, з огляду на те, що адресатом є подруга, яка не відповідає на листування та сама авторка листів, що названо інтерпретативним листуванням, саморефлексією. Аналізується навмисне уникання письменницею певних структурних компонентів, іі гра з лексикою та граматикою, англійською та іспанською мовами. Все це є її зброєю проти домінантної культури та маргинілізації. Образ змії також слугує цій меті. Він нагадує про богиню землі Коатлікуе – тут говорить про себе індійське коріння Ани Кастілло. Образ люстра теж є глибоко символічним. Сама форма наративу листування є заміною стосунків між чоловіком та жінкою, це дружба жінок, здатність вижити в маскулінному світі.

The article focuses on the peculiarities of Ana Castillo’s epistolary novel “The Mixquiahuala Letters”. As a novelist Ana Castillo also acts as a kind of ethnographer. A narrative compares and contrasts the lives of women in Mexico and the United States in an ethnographic style of discourse that is both interpretive and objective. Castillo is concerned to address the canonical patriarchal structures that create gender limitations and legitimize oppressive practices in both Anglo and Chicano cultures and also she opposes the exclusion of the values and experiences of Chicana Feminist from the canon of Anglo-American feminist practices. The work of Castillo involves the work of deconstructing, negotiating, mediating and asserting a positive Chicana voice, a voice dedicated to Chicana selfdefinition; in this way Castillo engages as a reader of her own text as well as its author. The conjunction of sex, violencе, assertion of masculinity is represented in this novel. The article examines the compositional features of the innovative work and the structure of the letters themselves. The novel is compared with Cortázar’s “Hopscotch” and Cervantes’s Don Quixote. The novel is a puzzle of letters, which are mostly informal, given that the addressee is a friend who does not respond to the correspondence and the author of the letters herself, which is called interpretative correspondence, selfreflection. The writer’s deliberate avoidance of certain structural components, and her play with vocabulary and grammar, in English and Spanish, are analyzed. All this is her weapon against the dominant culture and marginalization. The image of the snake also serves this purpose. It is reminiscent of the goddess of the earth Coatlicue – here Ana Castillo’s Indian roots speak for themselves. The image of the chandelier is also deeply symbolic. The very form of the narrative of correspondence is a substitute for the relationship between a man and a woman, it is the friendship of women, the ability to survive in a masculine world.